На долоні історії

Джон Рокфеллер: «Якщо ваша єдина мета – стати багатим, то ви ніколи не досягнете її» (продовження)

Джону здавалося, що він досяг усього, крім особистого щастя. Але, все трапляється саме у той час, коли необхідно. Лора Спелман, шкільна вчителька за освітою, з Джоном познайомилася ще у молодших класах, під час спільного навчання. Тобто, можна сказати, що знайомі вони були все життя. То був час боротьби за права темношкірих. Лора не тільки підтримувала їх, але ї боролася за права жінок. «Я сама можу керувати своїм конем», – читаємо в її листах.

Чому саме Лора? Можливо й тому, що вона мала багато спільного з матінкою Джона за характером і побожністю.

Усе починалося з того, що вони разом ходили до церкви та бібліотеки, ділися враженнями від книг. Через деякий час дружні стосунки перетворилися на романтичні, а потім – шлюб і медовий місяць біля Ніагарського водоспаду.

Цікаво й те, що в новоствореній родині Рокфелірів кожен мав свій метод економії фінансів. Головним для Лори було: сім’я, дім і церква. Джон проповідував дисципліну, порядок, економію й облік.

Лора народила п’ятьох немовлят, одна дівчинка померла в дитинстві. Джон не тільки був спеціалістом з фінансів, але і турботливим батьком, він міг почути найтихіше пхикання немовляти і прокинутись, незважаючи на втому та сон. У вільний час, навіть на роботі, він завжди приділяв увагу дітям і їхнім забавкам. У Джона було три доньки та син. Він вчив їх тому, як працює бізнес, як заробляти гроші, зміг створити систему фінансового заохочення, де праця вдома або гарні оцінки приносили гроші. Він усіляко демонстрував, що гроші самі по собі не з’являться, ледарство ж каралося грошовими штрафами.

Син Джона згадував, як батько купив один велосипед на чотирьох, тому що мати хотіла навчити їх ділитися між собою усім, що в них є.

Фото: https://fishki.net/4203660-polveka-vmeste-milliarder-dzhon-rokfeller-i-ego-zhena-laura-spelman.html

Джерела: Chernov, Ron Titan : the life of John D.Rockefeller,Sr. / Ron Chernov. – New York : Vintage Books, 1998.

https://vsegda-tvoj.livejournal.com/30711453.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD_%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80

 

Пунктир

Наталія Гурницька. 

                   Крихкість життя

Сьогодні в нас «побачення» з думками неймовірної письменниці. Вона ніколи не хоче розчаровувати своїх читачів і уособлена з загадковим містом Лева. З містом, де кожен камінчик – не просто історія України, а й, без перебільшення, історія Європи. Людина з неймовірною усмішкою та суто європейською генетикою, тому, що Україна – це безумовно Європа. А в її родоводі – українська та польська кров. Мова про Наталію Зенонівну Гурницьку – володарку літературної відзнаки міжнародного конкурсу «Коронація слова» – «Золота письменниця України». А, простіше кажучи, володарки літературного «Оскара» України.

«Пунктири» її думок і героїв в постійній рубриці блогу.

«А щасливі жінки заздрісними не бувають».

 «Ближче до землі та простого життя легше пережити нещастя і горе. Природа сама заліковує рани».

 «Бог не зважає на зовнішні прояви, як це роблять люди, а бачить глибше – те, що у кожного в душі й на серці.

«Відриватися від власного коріння – це велика помилка для людини. Те, що було у дитинстві та юності, продовжує жити в людині, і вже незабаром почуваєшся так, ніби відмовився від часточки власної душі та серця. А з напівмертвим серцем жити ой як непросто».

 «Для жінки одяг – це іноді щось на кшталт обладунку лицаря і впевненість у тому, що всі несподіванки вона зустріне цілком «озброєною».

 «Доля іноді забирає в людини найдорожче саме тоді, коли дуже боїшся його втратити».

 «Дуже часто, щоб зрозуміти, яким насправді є мужчина, треба просто подивитися на жінку, яка поряд з ним багато років. З досвіду знаю, що найяскравіше мужчину характеризує зовсім не його власна зовнішність, розум, поведінка чи всі прикмети багатства та успіху. Його суть дуже чітко показує те, з якою жінкою він живе поряд».

 «Життя взагалі дуже справедливе й одночасно жорстоке. Ти або приймаєш його правила і продовжуєш боротися та жити, або поволі скочуєшся з уторованого шляху на узбіччя та гинеш».

 «Зрештою, щоб почуватися по-справжньому добре, людині й не треба чогось надзвичайного. Всі важливі складові життя вкрай прості та банальні. Здоров'я рідних, розуміння їхніх потреб і вчинків, підтримка у важку хвилину, поділена на всіх радість, вміння прощати і віддано любити, бажання бачити в людині насамперед хороше, відсутність заздрості, потреба дарувати людям добро, а ще віра в те, що все погане обов'язково минеться».

 «Лише людина, яка вміє гідно проживати дуже складні чи прикрі моменти, здатна пізнати справжню радість та насолоду».

 «Любов до немовлят ніколи не буває надмірною. Саме вона дарує маленькій дитині впевненість у безпеці, у тому, що вона бажана і що цей світ зустрічає її добром та ласкою. Дитина, яка росте в любові, не боїться жити і більше вірить у власні сили та в те, що зможе багато досягнути».

« Найбільша милість Божа саме в тому, що у щасливі моменти людина не знає, яким крихким є життя та які втрати очікують її незабаром».

«Сильна людина біль втрати носить у собі, а не черпає його ззовні. Слабка навмисно шукає трагічних моментів, бо підсвідомо не годна дозволити собі жити не в розпачі».

 «Час лікує далеко не всі рани. Він лише притлумлює гостроту відчуттів, дає перевести подих, щоб жити далі, але, як задавнена хвороба, ніколи не відпускає повністю».

 «Щастя, як і горе, ніколи не триває вічно. Все колись минає».

 «Якщо ховатися від життя, то можна не відчути його смак, не побачити, яким яскравим та насиченим воно може бути, і назавжди залишитися в рутині сірих днів та буденних клопотів».

 «Яка різниця, де почуватися щасливою. Це мужчинам потрібно щось більше, аніж просто любов, а жінці зазвичай найкраще там, де її люблять та цінують по-справжньому. Особливо, якщо вона любить сама».

 

 Фото: https://knigogo.com.ua/pismenniki/nataliya-gurnytska/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Джон Рокфеллер: «Заробіть собі хорошу репутацію і решту життя вона буде працювати на вас» 

(продовження)

У шістнадцять Джон почав шукати роботу в Клівленді. Після довготривалих спроб влаштувався до компанії «Hewitt & Tuttle», що займалася нерухомістю та морськими перевезеннями. Працював юнак старанно, за деякий час ставши бухгалтером. Керівники підмітили здібності Джона до комерції та наполегливість, він доволі швидко зміг зарекомендувати себе як висококласний професіонал. Зауважимо, що це була його єдина робота за наймом.

Через деякий час доля звела його з англійським підприємцем Джоном Морісом Кларком, який шукав співзасновника для власної компаній «Кларк і Рочестер». Для відкриття бізнесу потрібно було дві тисячі доларів, але на той момент Джон мав лише вісімсот, решту йому довелось позичати у батьків. «Вдало жартувати і брати гроші в борг краще раптово», – читаємо в його спогадах. Головний заробіток компанії складався з сіна, м’яса, зерна та інших товарів.

У складні час люди відкривають в собі нові можливості, так сталося і з Джоном. Знову його спогади: «Я завжди намагався перетворити кожне лихо на можливість». Почалася громадянська війна між південними штатами, й у федеральних властей виникла потреба в провіанті для військових. Заробленого на той час капіталу «Кларк і Рочестер» не вистачало на закупівлю, і Джон, уже маючи репутацію серйозної людини, вирушив до банку. Керівник був здивований, коли почув від нього про бізнес-план, який потребував кредиту. В той же день банк видав усі потрібні кошти.

«Заробіть собі хорошу репутацію і решту життя вона буде працювати на Вас». Неможливо не погодитись із нашим героєм.

Компанія «Кларк і Рочестер» змогла вчасно зробити закупівлю для військових і перетворитися з маленької на велику. Борг за короткий проміжок часу було повернуто, і компанія вже працювала на своєму капіталі, що приносив непоганий щомісячний прибуток.

Фото: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:John_D._Rockefeller#/media/File:Portrait_of_John_D_Rockefeller_by_Eastman_Johnson,_1895.jpg

Джерела:

Chernov, Ron Titan : the life of John D.Rockefeller,Sr. / Ron Chernov. – New York : Vintage Books, 1998.

https://vsegda-tvoj.livejournal.com/30711453.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD_%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

Досліджуємо край

Пам’ятник Лазарю Глобі

 17 вересня 2022 року виповнилося рівно 50 років з моменту урочистого відкриття пам'ятника Лазарю Глобі у центральному міському парку міста Дніпро. З 1992 року цей парк названий ім'ям свого засновника. Піввіковий ювілей пам'ятника – гарна нагода знову згадати про легендарного Лазаря Глобу, про сади, посаджені ним, про пам'ятники йому.

Минуло вже понад 200 років з моменту смерті Лазаря Глоби, а суперечки про цю історичну особу не вщухають донині. Постать Лазаря Глоби, без перебільшення, одна з найлегендарніших і найзагадковіших в історії нашого міста та Придніпров'я. Навколо його імені ще у ХІХ столітті виник ідеалізований образ «козака-садівника». Але досі основні факти його біографії не піддаються підтвердженням історичними джерелами.

Чітко сказати, що в біографії Глоби правда, а що вигадка, визначити достеменно неможливо. Це пов'язано з тим, що більшість документів XVIII століття в нашому місті загинули під час війни, а ті нечисленні крихти, що залишилися, не дають відповіді на поставлені питання. Низка документів, які проливають світло на особистість Лазаря Глоби, виявлені нещодавно в архівах Санкт-Петербурга і Москви та поступово вводяться в науковий обіг.

Історію походження Лазаря Глоби та його появи в нашому краї ми знаємо лише на підставі документів самого Глоби. Це два його донесення 1780-х років. Вони зберігалися в фондах катеринославського архіву й були опубліковані відомим істориком Василем Бідновим у 1912 році на сторінках «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии».

Лазар Остапович Глоба називав себе уродженцем села Ведмедівки біля Чигирина (нині Черкаської області). Він, за його ж даними, з'явився на Запорозьких землях 1743 року. У тому році, як свідчив сам Глоба, він прийшов у «пределы вольностей Запорожских», оселився біля Монастирського острова і заснував тут «каменных четыре мельницы на пользу общественную».

Однак, інший відомий козак Микита Корж, який прожив пліч-о-пліч з Глобою не один рік, у своїй «Усній оповіді» подає дещо іншу картину:

«Цей Глоба був неодружений і, перейшовши сюди на помешкання із Нових Кодаків, де мав челядь – близько 15 кравців, займався також садівництвом, ми з ним удвох по всій горі нашої ділянки садили дерева. І цей нині так званий казенний сад, де будинок Потьомкіна, перше-наперше нами розведений був».

Отже, у спогадах Коржа Глоба є фактично підприємцем із Нового Кодака з «челяддю», тобто найманими працівниками.

Яка з цих версій є вірною – підтвердити неможливо через відсутність документів. Отже, вся історія появи Глоби на місці майбутнього Катеринослава є суцільною історичною загадкою. Документи Лазаря Глоби (атестати), опубліковані Василем Бідновим у 1912 році, говорять про його участь у бойових діях російсько-турецької війни 1768–1774 років і підтверджують його лояльність царському урядові в 1775 році, за що він міг отримати чин осавула.

Однак, досі незрозуміло, як Глоба-осавул міг займатися господарською діяльністю. Адже 18 вересня 1778 р. Глоба подав «прошение» губернатору Новоросійської губернії М. Язикову, де просив залишити за ним усі його володіння та відвести ще 12 дворів. До речі, губернатор Язиков підтвердив право володіння та залишив за Глобою його млини й сади!

(Далі буде)

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото: Пам'ятник Лазарю Глобі

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Ракурс

Астрід Ліндгрен. По іншій бік казки

Ми сприймаємо її як авторку улюбленого дітьми та дорослими  Карлсона, «що живе на даху» та маленької рудої дівчинки Пеппі, яка робить все, що забажає.

Її книги перекладено майже 90 мовами і видані майже у 100 країнах світу. Народжена у вік «коней і кабріолету», Астрід Ліндгрен мала щасливе дитинство. Ці спогади наповнювали все її житя, а веселу вдачу, хист до жартів і цікавих оповідей та багату уяву вона успадкувала від батька.

Про інший бік її світосприйняття дізнаємося з щоденника. За повідомленням офіційної сторінки шведського видавництва Salikon Förlag, основу його склали 17 зошитів письменниці, надані внучкою Ліндгрен. Книга охоплює події 1939–1945 років і представляє повсякденне життя у Стокгольмі та всій Швеції у воєнні часи.

Перегортаючти сторінки видання, ми зіткнемося з незвичним для письменниці емоційним наповненням, а саме з великою тривогою та сумом: «Новий рік настав разом з податком продажів, картками на масло і ще більш суворим обмеженням найбільш життєво необхідного… На східному фронті стоять один проти одного найбільші в світовій історії маси військ. Страшно подумати. Начебто настав Армагеддон!» Трагічну іллюстрацію часу доповнюють вирізки з газет, зібрані письменницею.

У 1978 році Астрід Ліндгрен отримала Премію Миру від німецької книготоргівлі. І дійсно, її щирість, гостре несприйняття насильства та віра у переможність добра, збережені у літературній спадщині і є у вищій мірі гуманістичними та непідвладними часові.

 Джерела:

Денисенко, Лариса. Про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ [Текст] / Лариса Денисенко. – Київ : Грані-Т, 2008. – 128 с.

Ліндгрен, Астрід. Ще про нас, дітей з Гамірного [Текст] : повість: для ст. дошк. і мол. шк. віку. Кн. 2 / А. Ліндґрен ; пер. зі швед. О. Д. Сенюк ; худож. К. Дудник. – Київ : РІДНА МОВА, 2017. – 144 с. : кольор. іл.

Ліндгрен, Астрід. Малий та Карлсон, що живе на даху [Текст] : повість. Кн. 1 / А. Ліндгрен ; пер. зі швед. О. Сенюк ; худож. А. Джанік'ян. – Київ : Рідна мова, 2019. – 125 с. : іл.

Ліндгрен, Астрід. Міо, мій Міо [Текст] : повість / А. Ліндгрен ; пер. з швед. О. Сенюк. – Київ : Школа, 2007. – 128 с.

Ліндгрен, Астрід. Карлсон прилітає знов [Текст] : повість: для мол. та серед. шк. віку. Кн. 2 / А. Ліндгрен ; пер. з норв. О. Сенюк ; худож. А. Джанік'ян. – Київ : РІДНА МОВА, 2018. – 136 с. : кольор. іл.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Ракурс

Калімах. Творець бібліографії

Він отримав своє ім'я від діда, який був знаним військовим. Але вектори зацікавлень Каллімаха з Кирени лежали в іншій площині.

Поет і вчений Каллімах (імовірно 310–240 рр. до н.е.) народився у провінції і ще юнаком дістався Олександрії. Його наставником був грецький філолог і поет, перший керівник Олександрійської бібліотеки Зенодот.

Каллімах учителював, писав вірші і навіть входив до місцевого гуртка поетів. На один із високих постів, до тієї ж самої Олександрійської бібліотеки, потрапив завдяки царю Птоломею II, який запросив його до двору. Цій почесній праці він віддав 20 років. Спираючись на бібліотечні фонди, вивчаючи їх, він написав близько 1000 наукових творів із історії та граматики.

До речі, саме Каллімаха вважають творцем нового «олександрійського» напрямку в поезії, а його проза була тісно пов'язана з римами. Птахи, річки, різні народи, їхні календарі, чудеса і забобони, міфологічні сюжети – ось лише декілька акцентів його творчості, для осягання якої була потрібна неабияка ерудиція.

Унікальний каталог Олександрійської бібліотеки та одна з перших бібліографічних праць авторства  Каллімаха має назву «Таблиці тих, хто засяяв у всіх галузях знання, і праць, які вони склали». У 120-ти томах досліджено основні твори грецької літератури та біографії їхніх авторів. Він дуже відповідально та ретельно підійшов до цього дослідження: якщо автор був невідомий, Каллімах намагався дізнатися його ім'я, якщо не було заголовку – він його складав. На жаль, видання не збереглося.

Яскравому представникові ранньої елліністичної літератури Каллімаху, дійсно належить одне з перших і почесних місць у галереї особистостей, які присвятили найзмістовнішу сторінку свого життя бібліотечній справі.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Book stories: з рук у руки

Український письменник Ярослав Мельник мешкає між Францією та Латвією. Проза його стала фіналістом «BBC Книги року», а роман «Далекий простір» книгою року-2013 за версією BBC. За кордоном Ярослав більш відомий як автор, твори якого опинялися в коротеньких списках книг року в Литві. Також він номінований на Європейську літературну премію та презентувався у Франції. Його твори перекладено багатьма мовами. В Європі критики називають Ярослава «містиком і неосимволістом». Універсальні теми, позачасовість, психологія та побутове життя – ці елементи дають читачу легкість сприйняття та швидке занурення до історії.

Сьогодні в «Book stories: з рук у руки» антиутопічний роман Ярослава Мельника «Маша, або Постфашизм». Враженнями ділиться наш користувач Даніїл Перфілов.

«До повномаштабного вторгення я дуже любив читати, особливо фєнтезі, детективи та книги для саморозвитку, всі вони були іншомовних авторів, а жанр антиутопії мені не дуже подобався.

Все змінив Ярослав Мельник зі своєю книгою «Маша, або Постфашизм», яку мені порадила подруга, щоб я взяв участь у книжковому клубі за нею.

І я вперше з початку повномасштабного вторгнення настільки сильно занурився в книгу.

Антиутопія, де фашисти перемогли і стали всесвітнім правлінням, до того ж, створили новий вид – сторів. Істот, які нічим візуально не відрізняються від людей, але за роки пропаганди і навчання їх почали сприймати як скотину, яку розводили, тримали у хліву, пили їхнє молоко, і, найголовніше, – їли. М'ясо сторів використовувалось у 90% м'ясної продукції: сосиски, копчені вуха, гомілки тощо, і ніхто не бачив нічого поганого у тому, щоб їсти собі подібних, бо у свідомості людей це всього-навсього тварини, такі самі як корова чи вівця, не зважаючи на те, що візуально їх абсолютно ніяк не відрізнити (окрім того, що стори голі, брудні та не розмовляють).

З боку звучить огидно та бридко, але автор настільки докладно і цікаво описує все це, що навіть коли у книзі не дуже приємні моменти – відірватись неможливо.

Руки і ноги сторів називають копитами, щоб підмінити поняття і ще більше віддалити сторів від людей у розумінні цих самих людей.

І, найголовніше, це – історія кохання, історія одного простого різника сторів, життя якого перевернулось з ніг на голову.

Рейх у книзі каже, що у населення є повна свобода в усьому, але, потроху виявляється, що це не просто несвобода, це ще більші обмеження, які подаються як благо і свобода.

Ця книга піднімає дуже багато питань, тих які мене змусили замислитись найбільше. Що робить нас людьми? Емоції? Віра? Зовнішній вигляд? Вміння говорити чи мислити?

Книга дає можливість вам самим зробити для себе висновки з багатьох питань, а ще, випадково, може зробити вас вегетаріанцем.😅

А фінал книги був настільки неочікуваним для мене, що я не можу не проводити паралелів із сучасною росією та її мешканцями.

Книгу 100% раджу всім, вона стала однією з 5-ти топових серед моїх улюблених книг.

Зараз почав читати іншу книгу цього ж автора «Далекий простір», про світ, де всі люди ще сліпі (буквально, а не метафорично)»

Джерело: Мельник, Ярослав. Маша, або Постфашизм [Текст] : роман / Я. Мельник. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. – 283 с

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут