На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики
(продовження)

Багато про німецьки смаки та метальність говорить й сучасна література. Найбільш затребуваним є Патрік Зюскінд, випускник Мюнхенського університету. Університет засновано у 1472 році і підчас Другої Світової тут базувався антифіашистський рух «Біла троянда».  Заклад посідає 53 місце у світі і перше місце у Німеччині за рейтингом учбових заклаладів. 

 Що ж стосується  романів Зюскінда, то  й на сьогодні «Контрабас» і «Парфумер» лишаються серед читацьких  вподобань найбільш затребуваними. Останній переведено на 46 мов світу. Писихологізм поєднаний із містикою та фєнтєзі – ось такий літературний коктейль пропонує Зюскінд. 

Найромантичнішим сучасним письменником є Герман Гессе,  імя якого повязане з цікавою архітектурною пам'яткою -   середньовічним  монастирем Маульбронн, де він навчався. Свого  часу,  знання тут опановував і   астроном Йоган Кеплер. Монастир  входить до переліку Всесвітнього культурного спадку.   Гессе називають  послідовником Гете  й Шиллера. Його герой  - звичайна людина, яка протиставляє себе - світу, багато подорожує і знаходиться в постійних пошуках самого себе. Тобто,  наявна  романтична традиція.

Серед сучасних німецьких письменників - Гюнтер Грасс, Бернхард Шлінк, дитячий автор Корнелія Функе.  Багато уваги приділяють вони психології людини,  якої б сфери почуттів не торкалися.

Зокрема, Корнелія Функе - є автором   понад 40 видань.  Як соціальний працівник вона займалась дітьми-інвалідами, дуже добре знайома з їх   смаками й не тільки но літературними, пише у жанрі фєнтєзі. 

Далі буде.



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

Що читають бібліотекарі

Браун, Ден. Янголи і демони [Текст] / Д. Браун; пер .Г.Б. Косов. − Москва: АСТ,  2006. − 606 с. 

«Всі дороги ведуть до Риму» − говорить одна з відомих приказок і сприймається образно, як один підсумок при різних рішеннях якої-небудь задачі. Але до Риму мене привела не головоломка, а другий роман американського письменника Дена Брауна «Янголи і Демони». 

Давнє непорозуміння церкви та науки, що триває з часів середньовіччя, у романі розгортає запекле розслідування та відкриває існування давнього таємничого ордену ілюмінатів, що повернулись для помсти. Але хто може повірити в існування ордеру, як не всесвітньо відомий фахівець з релігійної символіки Роберт Ленґдон? Його викликають до Швейцарії на розслідування таємничого символу, що випалений на грудях по-звірячому вбитого фізика. Збентеження зростає, коли стає відомо, що вбитий науковець є винахідником антиматерії, яку викрали та заклали у Ватикані. 

На розгадку у професора та доньки вбитого є лише одна доба, а тим часом ілюмінати хочуть завадити конклаву та знищують претендентів на Святий престол. Чи встигне Роберт Ленґдон та Вітторія Ветра знайти сховище ілюмінатів, врятувати країну-анклав та чи дійсно таємничий орден готовий на все заради помсти? 

Альона Логвінова, бібліотекар  II категорії відділу читальних залів

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Олена Вауліна. Мрії здійснюються

Завжди привітна, усміхнена, спокійна. Дуже щира на віддачу душевного тепла. Досконалий фахівець, хоча,  як сама говорить, навчання  для неї це  перманентний процес. Вже близько сорока років доля її пов'язана із бібліотечною справою, з них 10  - з ДОУНБ.

З дитинства запам'яталось уважне ставлення батьків до книг. Домашня бібліотека постійно поповнювалась і  мала багато дитячих та підписних видань. Українська та зарубіжна класика,  була представлена  на домашніх полицях майже всіма відомими іменами. Мабуть, саме любов до книг визначила майбутню професію.

Навчалась Олена Іванівна у Харківському державному інституті культури,  на заочному  відділенні за  спеціальністю «Бібліотекознавство  та бібліографія». Харків запам'ятався цікавими лекціями, захоплюючим спілкуванням з колегами.  У короткі миті відпочинку любила гуляти алеями Центрального парку імені М. Горького.  «Я навчалась  і паралельно працювала у дитячій  бібліотеці, - згадує Олена. -  Спілкуватися з дітьми,  рекомендувати їм книжки,  питати про те, що сподобалось та  бути причетною до формування їх смаків – для мене було необхідно та цікаво. З кожним днем я закохувалась у свою професію все  більше.  В інституті обрала спеціалізацію «дитяча література».  

Потім Олена працювала  у різних бібліотеках, наприклад, у  технічній бібліотеці «КБ «Південне». Це давало змогу  отримати чималий об'ємний досвід: різні користувачі, потреби, запити і  можливість вдосконалювати себе. Останні 15 років перед переїздом до Дніпра, вона  працювала керівником наукової бібліотеки Західнодонбаського приватного інституту економіки  та управління. «Робота зі студентами приносила задоволення. «Я  намагалася перетворити заклад у комфортну інформаційну зону. І чим більше працювала, тим більше розуміла, що вибір професії був вірним ».

Але, залишалась одна нездійснена мрія: працювати у  великій науковій бібліотеці.  Так у долі нашої героїні  і виникла ДОУНБ, де  1 вересня 2008 року у відділі періодики під керівництвом  Ірини Михайлівни Браславської розпочався її трудовий шлях. До речі, погодилася Олена Іванівна на це інтерв'ю, не для того щоб розповісти про себе, а для того,  щоб висловити вдячність людям, які були причетні до її професійного становлення на новому місті.

«Так, - продовжує Вауліна, - досвід я мала, але ж  в кожній бібліотеці своя специфіка. Висловлюю щиру  вдячність Ірині Михайлівні Браславській - авторитетному професіоналу, яка щиро ділиться своїми знаннями та формує відповідальне ставлення до роботи. Щиро дякую й головному бібліотекарю Галині Миколаївні Коротконожкіній, з якою було дуже цікаво працювати. Я вдячна всім співробітникам відділу періодики. ДОУНБ за своїми  бібліотечними та інформаційними технологіями і справді передова установа,  працювати тут – велика честь для кожного фахівця». 

Зараз  Олена Іванівна працює у головному приміщенні ДОУНБ у відділі опрацювання документів головним бібліотекарем. Велику  вдячність висловлює  керівнику  відділу Надії Григорівні Литвиненко, головному бібліотекарю  Галині Кучугурній, всім колегам, які навчають та діляться цінним досвідом.

У вільний час Олена Іванівна полюбляє читати інтелектуальні детективи та українську поезію. Серед улюблених авторів Ліна Костенко, Павло Загребельний,  Агата Крісті, Пауло Коельйо. Серед захоплень є місце цікавим подорожам.  Нещодавно відкрила для себе  неповторний українській колорит  Полтавської області та чарівної Диканьки. 

На питання, що ж потрібно людині для того, щоб відбутися, окрім наставників, відповідає : «Велике бажання та цілеспрямованість». І продовжує мріяти. Безупинно. 

 Більше про бібліотеку  тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Шейбе, Сінді . Медіаграмотність: Підручник для вчителів [Текст]  / С.Шейбе, Ф.Рогоу ; пер. з англ.: С. Дьома. – К.: Центр Вільної Преси, Академія Української Преси, 2017. – 319 с.: іл 

Медіаграмотність. Однє з ключових вмінь  сучасності. Від того, наскільки ми володіємо цими навичками залежить повнота  нашого усвідомлення  багатьох процесів. І в цьому випадку,  любий досвід у нагоді, не кажучи вже про таких відомих та обізнаних медіапедагогів, як американські дослідники-практики Сінді Шейбе  та  Фейз Рогоу.

У підручнику для вчителів викладено, сформований протягом останніх трьох  десятиліть,  освітній підхід до викладання медіаграмотності. Спирається він на базові принципи, зафіксовані у «Ключових принципах освіти з медіаграмотності»  у США .

Змістовні пояснення вищезгаданих понять, їх інтегрування до підрозділів  учбових програм, плани уроків з зазначеної теми, практичні «інструменти», досвід роботи авторів з вчителями та бібліотекарями, переваги медіаграмотності, медіасловник – все ці  та багато інших ресурсів мультимедійного світу, викладено у цьому виданні. 

Отже, звертайтесь до наших фондів і  вдосконалюйте свою сучасність.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

Замовити книги можна  тут

Неймовірно, але правда

 155 років тому,  у 1863 році,  у Павлограді була відкрита перша публічна бібліотека, що    спочатку діяла,  як училищно-публічна бібліотека. 

     У 1884 році почала працювати бібліотека, яка у 1948 році  отримала ім'я "дорожньо-технічною бібліотекою залізничної дороги". Є припущення, що тепер це бібліотека залізничного технікуму. 

     Серед найстаріших науково-технічних бібліотек згадуються бібліотеки металургійних заводів ім. Ф.Е.Дзержинського (1897 рік) та В.І.Петровського (1898 рік).

З 1898 року починається історія бібліотеки 

музичного училища ім. М.І.Глінки, а з 1899 року -  науково-технічної бібліотеки Гірничого інституту ім. Артема. 

Шекшуева, Т.Г. К вопросу изучения истории библиотечного дела на Днепропетровщине. - Днепропетровск, 1984 г. – 8 с. (Машинопись) // Архив ДОУНБ.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах Facebook Twitter

Що читають бібліотекарі

Стругацкий, Аркадий Натанович. Трудно быть богом [Текст] : повести / А. Н. Стругацкий, Б. Н. Стругацкий. - Баку : Азернешр, 1981. - 350 с. 

«То були дні, коли я пізнав, що означає: страждати; що означає: соромитися; що означає: зневіритися»

Пьєр Абеляр

«Важко бути богом» - науково-фантастична повість Аркадія і Бориса Стругацьких, вперше написана і опублікована в другій половині ХХ століття в авторському збірнику "Далека Райдуга".

Дана книга буде цікава любителям класичної фантастики, де наукові співробітники подорожують до інших світів і стежать за розвитком інших цивілізацій. Саме тут, на іншій планеті в державі Арканар, співробітники земного Інституту експериментальної історії ведуть спостереження за розвитком цивілізації, що знаходиться на рівні розвитку земного Середньовіччя.

Головний герой Антон, діє під виглядом Румати Есторского, намагаючись повернути суспільство на шлях свободи і рівності. Він прагне  навчати людей, на перший погляд, елементарним речам. Проте,  це йому погано вдається, бо йдуть гоніння на грамотних людей під девізом "Нам не потрібні розумні, нам потрібні вірні".

Головним його ворогом виявляється владний, злопам'ятний і підступний Дон Реба – перший міністр королівства,  який піднявся на посаду "по трупах".

Чи зможе Дон Румата врятувати цю цивілізацію? Що може зобити людина, майже не маючи підтримки? І яка участь чекає на нього та його близьких, якщо доля на кожному кроці розставляє капкани...?

Анна Швець, бібліотекар відділу читальних залів

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

 Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

І в незатишному сім світі

Тим на землі щасливий я,

Що в золотому верховітті

Зоря лишилася й моя.

Борис Мозолевський

Зоря у золотому верховітті

Борис Мозолевський, безперечно, одна з найяскравіших постатей в сучасній історії нашого краю. І хоч не є він уродженцем Дніпропетровської області, і не був постійним тутешнім мешканцем – він наш земляк. А вже того, що зробив Борис Миколайович для Дніпропетровщини, розкопавши і дослідивши стародавні кургани, явивши світові скарби матеріальної та духовної культури скіфів, ніякими мірками не виміряєш. Сама тільки славнозвісна золота пектораль, яка уславила наш край і Україну, чого варта! А які ж поезії присвятив він неозорим придніпровським степам! І як він любив ці степи!

Життя Бориса Мозолевського не було легким і безхмарним. Часто казали, що йому щастить, коли робив нові археологічні відкриття, здобував із надр тисячоліть нові скарби, про які  мріє кожен дослідник. Проте це «щастя» давалося занадто тяж-кою працею, втратою здоров’я, сім’ї, віддачею всіх сил, знань, та що там – самого життя.

Народився Борис Миколайович 4 лютого 1936 року в селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині у сім’ї колгоспників. Дитиною пережив війну, а відразу по її закінченні став дорослим, бо батько загинув, а треба було виживати і жити. Десятилітній хлопчик працював у колгоспі нарівні з дорослими і пишався, що не їсть даремно хліба, у п’ятнадцять років, після закінчення сільської семирічки вступив до Одеської спецшколи Військово-Повітряних Сил, продовжив навчання у Військово-Морському авіаційному училищі в місті Єйську. Разом зі своїми близькими друзями Георгієм Шоніним, Георгієм Добровольсь-ким та Володимиром Джанібековим був зарахований до загону космонавтів. Друзі згодом космонавтами і стали, а сам Мозолев-ський, як писав пізніше у віршах:

На двадцятому році я зробив розворот,

Й повела мене доля на завод в кочегари,

Щоб достоту збагнути, чим живе мій народ.

1956 року відбулося п’ятдесяти відсоткове скорочення Військово-Повітряних Сил і Борис Мозолевський був демобілізований. Чи виною тому стало правдошукацтво і принциповість його характеру, які багатьом були незручні, чи так розпорядилась доля.

Після демобілізації юнак переїхав до Києва, працював на будівництві різноробом, бетонником, влаштувався на завод залізобетонних конструкцій кочегаром, займався громадською роботою, був комсоргом. Тоді ж вступив заочно на історико-філософський факультет Київського університету. 

Не став він льотчиком, космонавтом, але небо своє знай-шов – поезію. Вірші Борис Мозолевський складав із дитинства, ще коли поганяв волів на колгоспній роботі. 

1963 року у київському видавництві «Радянський письменник» побачила світ його перша книжка віршів «Начало мар-та». Поет усвідомлював себе українцем, але тоді ще писав російською. Нею ж написані й наступні збірки «Шиповник» (1967) та «Зарево» (1971).

Вже перші книжки свідчила про безперечний талант молодого кочегара. Проблеми про що писати у нього не було: людина праці, рідна земля, духовні цінності. Вірші ще не були досконалими за формою, але, безперечно, це була справжня поезія. Критика зустріла їх прихильно, літературна громадськість теж. Вже пізніше, на початку 1980-х Євген Сверстюк у статті «Етюд з калиною», про ті перші збірки сказав: «Слово Бориса Мозолевського раз-у-раз зривається на крила, поки що лише зривається». Минуть роки і слово поета міцно стане на крило. 

1964 року Борис Мозолевський закінчив університет. Ві-дбувши сезон на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе, він повернувся до Києва. Три роки працював літературним редактором у видавництві «Наукова думка», одночасно керував археологічним гуртком, писав вірші, відвідував молоді-жну літературну студію при видавництві «Молодь», готував до друку нові книжки. Крім усього іншого, Борис Миколайович вже мав сім’ю, виховував доньок.

 Наприкінці 1965 року Борис Мозолевський організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам Іва-нові Драчу, Дмитрові Павличку, Василеві Стусу. Ці поети були владі, як більмо в оці, популяризувати їхню творчість суворо заборонялось. Вже другого дня потому Мозолевський потрапив під нагляд КДБ як неблагонадійний. Через деякий час за редагування наукового дослідження Олени Апанович «Збройні Сили України у першій половині XVIII ст.», яке було визнане буржуазно-націоналістичним, Борис Миколайович був звільнений. Знову довелося йти кочегаром на завод, іншої роботи йому просто не давали…

Ірина Голуб

Далі буде. 

Життя у сяйві пекторалі. Борис Мозолевський у спогадах друзів. До 75-річчя від дня народження: Біобібліографічне ви-дання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– 72 с. (Серія: «Дослідники рідного краю»).

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

Світ знань нових видань

Дубінська, Ліля. Дитина не слухає. Що робити? [Текст] /Л. Дубінська – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2017. – 128 с. –( #мамататам )

Взаємини батьків та дітей. Споконвічна тема. Тому гадаємо, що поради дитячого психолога, яка має двадцятирічний досвід стануть у нагоді. 

Головне, на чому зауважує авторка, спілкування. Всі питання потрібно проговорювати щиро та з відкритим серцем, тоді все можливо владнати та направити у необхідне русло гармонії та розвитку.

І ще потрібно працювати над собою. І процес цій постійний.

Отже нове видання представлене в фондах ДОУНБ звісно не є якимось чарівними дверцятами,  що відкриєш та досягнеш повного порозуміння. Але, для необхідних  перших  кроків у питанні «що ж робити, коли дитина не слухає?», книжка Лілі Дубінської беззаперечно стане у нагоді. І відгуки вдячних батьків, що передують основному тексту, свідчать  це. 

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

У звіті про діяльність бібліотеки за 1895 рік головою Ради Григорієм  Залюбовським було  висловлено сподівання, що буде побудовано приміщення для Бібліотеки: «… для Библиотеки нашей настанет новая, лучшая пора, и, быть может, близко то время, когда каждый житель Екатеринослава с благодарностью и гордостью будет указывать своим детям на достойный памятник первого столетия родного города, воздвигнутый просвещенными городскими деятелями в назидание грядущим поколениям».

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 06.08.18). – Загл. с экрана





Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter 

На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики (продовження)

Найвідомішими письменниками, які адаптувала міфи до казки, стали брати Грімм, народжені у місті Ханау- ам Майн. Саме сюди   переселені голландці   принесли технології виготовлення фаянсу та ювелірну справу.  На початку XIX сторічxя Ханау- ам Майн отримав неабияку популярність серед мандрівників. Зокрема, тут мешкав  лікар   Йоганн-Генріх Копп, а  серед його клієнтів були Василь Жуковський, Костянтин Батюшков, Микола Гоголь. Згадував це місто і Федір Достоєвскій у своєму романі «Беси». 

Отже, саме тут народилися брати Грімм.  Їх чарівні сюжети «Рапунцель», «Три зміїних листочка», «Пані метелиця» розповідають про різні чудеса, перетворення  та  подвиги. Казки про тварин: «Вовк і семеро козенят», «Бременські вуличні музиканти» сходять до древніх німецьким саг і байок, де тваринам додані ті чи інші риси людського характеру. У багатьох історіях прославляються хоробрість і винахідливість простої людини. Молодші брати, вважаються нетямущими, але ж  виявляються розумнішими і домагаються всіх благ на землі. Так,  в казці «Золотий гусак», королем стає молодший брат- дурень. І все стає можливим тому, що він не був жадібним і мав добре серце. Отже, незважаючи на казковість сюжетів все залешить від добрих прагнень людини. 

А у найдавнішому  зразку героїчного епосу  «Пісня про Гільдебранда»  можна побачити, ще один важливий акцент німецької літератури та ментальності нації.  Герой тридцять років не бачив свого сина, а  зустрівши -  не впізнав. І син не повірив, що це його батько, і  між ними відбувся бій, в якому син загинув. У цьому творі честь протиставляється кровним зв'язкам і перемагає. Честь-понад усе. 

В цілому ж можна сказати, що література Німеччини не стільки багата переказами, міфами і казками, однак, це з лишком компенсується творами авторської літератури.

Далі буде. 

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Хейли, Артур. Вечерние новости [Текст] / А. Хейли. –М. : Все для Вас, 1993. – 544 с. 

Мені подобається творчість канадського прозаїка Артура Хейлі. Його книги здатні тримати в напрузі від першої і до останньої сторінки.

І ось прочитала «Вечірні новини». Книга так захоплює, що хочеться читати не випускаючи з рук. Не обійтися і без сліз. Тут все: і детектив, і тероризм, скандали і ... любов. Книга про викрадення терористами сім'ї популярного ведучого телестанції Сі-бі-ей. Докладно описується робота телебачення, робота журналістів в різних умовах, їх взаємини, використання ними зв'язків в різних країнах.  

Робота співробітників переплітається з їх життями. Мені подобається з яким захопленням Гаррі згадує про Джессіку та Джеммі, як поводиться Джессіка, коли опиняється в заручниках.

Ця книга справила сильне враження.

Книга розрахована на широке коло читачів, написана легко та цікаво. Вона безумовно  буде корисною для майбутніх журналістів. 

«...когда не за что уцепиться, надо хвататься за любую соломинку – пусть даже это дальний прицел».
« В таких случаях редко находишь то, что ищешь, зато можно неожиданно наткнуться на что-то другое, не менее важное».

Валентина Гайдаш, бібліотекар відділу абонементу

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

 Замовити книги можна  тут

Винахідники, віват!

"Життя віддане винахідництву
«У мене не було робочих днів і вихідних. 
Я просто працював і отримував від цього задоволення"
                   Генрі Форд

Клименко Фелікс Костянтинович – неординарна особистість, військовий, вчений, винахідник, патентознавець, патентний повірений України і великий помічник нашої бібліотеки, зокрема патентно-технічного відділу. Мені, як завідуючій патентно-технічного відділу, дуже пощастило на знайомство з такою обдарованою людину. Спогади, спогади, спогади...На жаль вже минуло 10 років як його немає з нами. Але той слід який він залишив у моєму серці, у серці людей, хто його знав буде жити довічно. Я хочу згадати про людину з якою була знайома протягом одинадцяти років. Фелікс Костянтинович завжди приймав участь в усіх масових заходах, що  проходили в патентно-технічному відділі. А на «Днях інформації» дискутував з патентним повіреним, винахідником Леонідом Михайловичем Арістом. Завжди відстоював свою особисту думку.

Думки про відкриття і винаходи турбували Фелікса Костянтиновича протягом всього його життя. Кліменко завжди повторював, що відкриття і винаходи  в цілому досить суттєво впливають на наше життя. «Все тече», - любили говорити стародавні. «Часи змінюються», - так говорять люди сьогодні. Причиною постійних змін і перетворень, які спостерігаються в світі, є народження нового. Протягом мільйонів років єдиним творцем сущого була природа. Її шедеври чудові: зірки, планети, рослини, тварин, а головне -  людина. Це суєтне дитя природи швидко порушило монопольне право своєї «матері» і приступило до створення власних винаходів. Фелікс Костянтинович безперервно щось творив та  оформлював. Він завжди говорив, що багато з відкриттів зобов'язані своєю появою  відкриттям попереднім. Крім того, великі відкриття, що змінили наше життя, зроблені в багатьох галузях науки - біології, медицині, геології, хімії, математики. Фелікс Костянтинович першим зробив добірку наукових відкриттів вчених СНД. На жаль видання «Научные открытия ученых СНГ» побачило світ тільки після його смерті. Але його мрія здійснилася.

Хто він? З яких джерел отримував знання, що слугувало поштовхом до винахідницької діяльності? 

Народився Фелікс Костянтинович 8 серпня 1932 року у місті Дніпропетровськ в родині військового. Його батько, Костянтин Никифорович Кліменко, працював в комітеті держбезпеки СРСР. Загинув на фронті у 1942 році. Мати, Зоя Михайлівна, завжди піклувалася про майбутнє своїх дітей, займалася їх вихованням. Сестра - Ірина Костянтинівна,  отримала вищу освіту і працювала старшим науковим співробітником ІГТМ АН УСССР. Дружина Фелікса Костянтиновича - Наталія Дмитрівна Бородавко, працювала доцентом у ДХТІ. Вона була його помічником і натхненником у створенні всіх винаходів та наукових праць.  А їх «діти» –  це наукова та винахідницька діяльність.

Фелікс Костянтинович отримав блискучу освіту. В 1951 році  закінчив Ставропольське військове училище. Він згадував, що за роки навчання  пережив і перше побачення, і перше кохання, і перше розчарування. Вперше осмислював життя і здобував перемоги, як на спортивних змаганнях, так  і над самим собою. 

В 1951 - 1959 р.р. служив в армії. Приймав участь у бойових діях в Угорщині, де був контужений  та втратив свій слух. В 1956 році нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Потім продовжував навчання у Львівському вищому військово-політичному ордена Червоної Зірки училищу - одному з провідних навчальних закладів в системі військової освіти Міністерства оборони СРСР. Здобував освіту протягом 4-х років. Після закінчення у 1953 Феліксу Костянтиновичу присвоїли військове звання лейтенанта, кваліфікацію офіцера з вищою військово-політичним освітою і він отримав диплом загальносоюзного зразка. У військово-політичні училища приймалися військовослужбовці строкової і надстрокової служби, випускники Суворовських військових училищ.

Потім, після переїзду до Дніпропетровська в 1964 році,  Фелікс Костянтинович вступає до ДДУ на фізтех і отримує вищу технічну освіту. Після закінчення навчання розпочалися трудові будні. Фелікс Костянтинович отримує досвід конструкторської роботи у КБ «Південне». Він працював там з 1964 до 1973 року. На КБ «Південне отримує і досвід патентно-дослідної роботи». Його  завжди приваблювала винахідницька діяльність і в 1980 він їде до Москви на навчання до ЦІПКу,  отримує вищу патентну освіту. Потім  продовжує навчатися у Києві  в Укрпатенті і отримує кваліфікацію патентного повіреного України з реєстраційним номером № 192. З 1976 року до 2005 року завідує патентно-ліцензійним відділом Національної металургійної академії України.

Фелікс Костянтинович був нагороджений урядовими нагородами такими як медаллю «За бойові заслуги», «40 років Збройних Сил СРСР», «50 років Збройних Сил СРСР».

Він є  співавтором 100 винаходів,  що реалізовані в промисловому виробництві з великим економічним і технічним результатом. Так, наприклад, патент України №5231 використовується на ВАТ «Криворіжсталь» з 1989 року і дає багатомільйонний прибуток. Фелікс Костянтинович автор 3 друкованих робіт, одна з яких, монографія «Научные открития ученых в СССР». Брав активну участь в наукових семінарах, конференціях, у тому числі і міжнародних. Виступав з докладом на V Міжнародній конференції в 2001 році в Алушті.

Помер Фелікс Костянтинович Кліменко 21 січня 2008 року. 

Будемо пам’ятати завжди. 

Тетяна Мищенко, завідуюча  патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Книга пам'яті воїнів Дніпропетровщини, загиблих в АТО / авт.-упоряд.: Т.Войцеховська. В.Якушенко; Дніпропетр. обл. рада, Дніпропетр. нац. історич. музей ім. Д.Яворницького -  Дніпро.: Арт-Прес, 2018. – 224 с.: фото

Гортати сторінки цієї книги дуже важко, але необхідно. Перш за все, перед нашою пам'яттю, та  пам'яттю батьків загиблих. І    розумінням справжньої ціни миру та незалежності  України. 

Видання містить поіменний список та короткі біографічні дані загиблих мешканців Дніпропетровщини, які брали участь у бойових діях на Сході України  протягом 2014 -2018 років.

На нас дивляться очі  559 життів.  І ці невеличкі портретні фото розповідають свої історії більш пронизливо, чим  коротенькі життєписи та основні біографічні відомості про  загиблих  бійців Збройних Сил України та добровольчих батальйонів.   

Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Серед запитів на твори окремих авторів у 1895 році продовжують лідирувати : Лев Толстой – 567 разів, Писемський – 499, Михайлов – 495, Тургенєв – 342, Достоєвський – 314, Гончаров – 245. Більше 180 разів запитувались твори Григоровича, Данілевського, Боборикіна та Маркевича. Запити на твори іноземних авторів йдуть в наступному порядку: Майн Рід – 392, Фрідріх Шпільгаген – 264, Віктор Гюго – 235, Жюль Верн – 213, Фенімор Купер – 207. Найменше користувачі запитували твори Вільяма Шекспіра – лише 9 разів. Взагалі ж попит на белетристику порівняно з минулими роками змінився мало.

Попит на журнали виражається наступними даними: Вестник Европы – 901 запит, Русская Мысль – 899, Северный Вестник – 821, Исторический Вестник – 542, Русское Богатство – 545. Вимоги на інші журнали коливались від 94 до 437 разів. Найменше запитували «Русский архив» – 32 рази.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 06.08.18). – Загл. с экрана

Більше про бібліотеку  тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики 

Німеччина - гарна і велична країна. Її історія до тих пір вражає багатьох істориків. Німеччина-це батьківщина багатьох видатних і геніальних людей. Досить згадати такі відомі імена, як Йоганн Гете, Людвіг ван Бетховен,  Йоганн Себастьян Бах.  Це велике місце на землі, де народжуються великі люди.

Німеччина - це та країна, яка поклала кінець пануванню Стародавнього Риму в V сторіччі і заснувала Священну Римську Імперію у X. Це країна спустошливих війн і невпинного творення, що розпадається на окремі князівства, які потім  знов зливалися воєдино, як краплі ртуті, утворюючи ще більш потужний союз ... Від варварських племен до Гете і Шіллера, від руйнування стін Риму до падіння Берлінської стіни - Німеччина пройшла довгий шлях і  завжди залишалась в центрі європейської історії.

Відомий Корнелій Тацит  вважав, німців, споконвічними жителями Німеччини лише в самій незначній мірі, тому що вони ніби то змішалися з прибулими до них іншими народами і тими переселенцями, яким вони надали гостинність. Звісно, давньоримського історику відніше. Але ж німецька література має дуже чітке національне забарвлення і сплутати її з жодною іншою неможливо. Звісно,  в рамках декількох публікацій ми не можемо дослідити всі літературні процеси та   імена. Але ж на декеяких  та на тих містах, з якими пов'язані їх долі,  зупинимося. 

Німецькі народи досить рано прийняли християнство, тому відомостей про міфологію давніх германців збереглося мало. Найбільше про їх вірування можна прочитати в книзі Тацита «Германія». Деякі боги згадуються в стародавніх німецьких текстах «Мерзебургських заклинань». Жорстокі божества Діси, схожі   на скандинавських Валькірій,  але ж є й Фрея , яка  поєднує у собі і любов, і  війну. Деякі відомості про німецьку міфологію містяться в «Історії лангобардів» Павла Діякона, який жив  у VIII столітті. Пісні про німецьких богів і героїв об'єднані в книгу «Старша Едда», де міститься багатющий міфологічний матеріал, але ж  центральне місце займає людина,   її  добре ім'я,  вчинки. «Гибнут стада, родня умирает и смертен ты сам, но смерти не ведает громкая слава деяний достойных», - читаємо там.  Міфологія давніх часів залишилася далеко в минулому, але саме вони стали основою для жанру фентезі в сучасній німецькій літературі.

Особливий інтерес до міфологічної літературі проявився в XVIII - XIX  сторіччі і втівлився в написання народних казок: «Дайте мені казки, адже в них закладений матеріал для всього великого і прекрасного», саме так говорив  Фрідріх Шиллер.

Далі буде.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Акунин, Борис. Азазель [Текст] : роман / Б. Акунин. – М. : Захаров, 2005. – 224 с.

«Пам’яті ХІХ сторіччя, коли література була великою, віра в прогрес безмежною, а злочини скоювалися і розкивалися з витонченістю і смаком».

«Пригоди Ераста Фандоріна» –  це серія детективів, в яких історичні події та факти тонко переплітаються з фантазією, автором якої став письменник, вчений-японіст Борис Акунін  (справжнє ім’я Григорій Чхартішвілі).

Дана серія історичних детективів розповідає про пригоди Ераста Петровича Фандоріна, який уособлює ідеал аристократа ХІХ століття, якого манять пригоди і таємниці. Саме тому молодий хлопець починає свою кар’єру в поліцейському управлінні, але обставини життя зіграють з ним злий жарт, не дивлячись на те, що фортуна завжди на його боці.

Автор втілив свій задум про написання детективних історій у різних стилях: поліцейський, шпіонський, герметичний, театральний, авантюрний, технократичний тощо.

Серія включає в себе 16 книг, до яких відносяться як окремі томи, так і збірки оповідань, повістей і експериментальна п’єса, кожна з яких – унікальна не лише за своєю ідеєю, а й стилем мови та оформленням, що відрізняє і по своєму поєднує дані книги.

Кожна книга – це вир емоцій та переживань, погоні та перестрілки, кохання та ненависті, дружби та ворожнечі. В них показане справжнє життя того часу: джентльмени в костюмах та дами в неймовірних платтях, царська сім’я і відношення усіх верств населення до них, життя простих людей, іноземців, переживання людей у воєнні часи та часи революцій. Дуже широко розкрита тема Західних та Східних країн, в особливості Америки та Японії.

Деякі з  Акунінськіх історій   були екранізовані та  поставлені в театрі.

Анна Швець, бібліотекар відділу читальних залів 

 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

Родовід пам'яті

Катеринославська Маріїнська жіноча гімназія 

Список випускниць за 1903–1914 рр.

Маріїнська гімназія (нині СШ №  33 у м. Дніпро) була першим середнім навчальним закладом для дівчат у нашому місті. Ще 1.11.1859 р. дворянство Катеринославської губернії вирішило здійснити пожертву на заснування жіночого училища, а колезький радник Андрій Степанович Понятовський погодився передати під майбутнє училище свій будинок . Жіноче училище першого розряду було відкрите 11 вересня (30 серпня) 1865 р. У першій рік в підготовчому та ще 4-х класах було 94 учениці. 

Кожен рік набирали наступний клас. У 1870 р. їх було вже сім. За новим положенням, затвердженим імператором Олександром ІІ від 5 червня 1870 р., всі училища 1-го розряду перетворювалися на гімназії під особистим покровительством імператриці Марії Олександрівни. У 1871 р. гімназія стала восьмикласною. 

Деякі навчальні заклади стали іменувати Маріїнськими ще наприкінці XVIII ст., коли у 1797 р. була створена Канцелярія імператриці Марії Федорівни – спеціальний державний орган управління благочинними, жіночими та деякими іншими спеціальними навчальними закладами, які перебували під покровительством жінок із імператорської династії Романових. Марія Федорівна, дружина імператора Павла І, взяла під своє управління виховні будинки в Петербурзі та Москві. Після її смерті у 1828 р. Канцелярія імператриці перетворена на спеціальне відомство в складі імператорської канцелярії, яке у 1854 р. стало називатися «Відомство закладів імператриці Марії» . 

Вихованки гімназії вивчали природознавство, фізику, географію, математику, російську та іноземні мови, історію, педагогіку, рукоділля, музику, співи, танці. Після 7-го класу гімназистки здавали іспити та отримували атестати, і багато хто на цьому свою освіту завершував. Частина учениць йшли до 8-го класу, після закінчення якого складали іспит і отримували свідоцтво та звання домашньої вчительки або домашньої наста-вниці (за умови відмінного навчання). 

Випускницям 7-го класу також видавали свідоцтва. Їх отримували екстерни, які в гімназії не вчились, а лише складали іспити. 

У 1883 році в гімназії навчалося 523 дівчини, з яких дітей дворян і чиновників було 248, купців і міщан – 252. 

У 1886–1887 навчальному році в гімназії навчалося 458 дівчат, з яких дітей дворян та чиновників було 221, купців – 118, міщан – 101, священників – 8. Існувало 30 стипендій для дівчат із бідних сімей .

У 1906 р. навчалося 584 учениці: 128 доньок спадкових дворян, 146 – особистих дворян і чиновників, 159 – міщан і цехових, 29 – селян. На 1905 р. 67,8% були православними, 26,3% – іудейського віросповідання, 3,8% – католицького, 1,2% – лютеранського. Річна платня коливалася від 50 рублів у підготовчому класі до 70 рублів у 8-му .

12.11.1912 р. при гімназії було відкрито дворянський пансіон із назвою «Дворянський пансіон у пам’ять про 300-річя царювання Дому Романових». Така ж приставка з’явилась і у гімназії. На 1915 рік гімназія мала назву «Маріїнська дворянська жіноча гімназія в пам’ять 300-річя царювання Дому Романових». Її начальницею була Євгенія Миколаївна Ягодиська . 

У Державному архіві Дніпропетровської області існував великий фонд, втрачений разом із іншими фондами в роки Другої світової війни. Через це інформацію про гімназію та її випускниць доводиться шукати в інших архівосховищах. Одним із них є Державна бюджетна установа м. Москва «Центральний державний архів міста Москва» в Росії. Тут у фонді №  363 «Публічні вищі жіночі курси 1872–1886 рр; Московські вищі жіночі курси 1900–1918 рр.» збереглася справа №  245, в якій вміщено списки випускниць Катеринославської Маріїнської жіночої гімназії.

Списки випускниць гімназій усієї колишньої Російській імперії надсилалися до Москви на курси, де зберігалися в архіві. В цих списках підкреслювали тих, хто продовжував навчання у Москві. 

Учасниця форуму Всеросійське генеалогічне дерево Олена Борисівна Завойська досліджує родовід академіка Валентина Олексійовича Каргіна (1907–1969), уродженця Катеринослава. Його батько Олексій Костянтинович Каргін – випускник Катеринославського вищого гірничого училища. Мати – Луїза, донька французького громадянина Антуана Муретена, який був власником двох кондитерських на Катерининському проспекті. У пошуках інформації про навчання Луїзи Муретен, Олена Борисівна вивчила списки випускниць Маріїнської жіночої гімназії за 1903–1914 рр., переписала їх та помістила в Інтернеті. 

(…) Багато дівчат отримували два свідоцтва про закінчення 7-го та 8-го класу. В такому разі в списку залишений лише останній запис. Повний список за роками випуску наведений на Українському генеалогічному форумі ГЕНЕО (http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=28531).

Катерина Глушак , Олена Завойська,  Ігор Кочергін

Витоки. Вип. 3 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / упоряд.: І.О. Кочергін, Т.В. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 170 с.: іл.



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Світ знань нових видань

Поповський,  Анатолій.  Південноукраїнські джерела в історії формування української літературної мови: монографія / А. Поповський. – Дніпро.: Ліра, 2018. -324 с.

Як саме вплинула Степова Україна на становлення української літературної національної мови. Які особливості  були пов'язані з тим, що місце це  гартувало дух запорізького козацтва,  з урахуванням того, що і після зруйнування Запорозької Січі російськими військами у 1775 році тут не замулилися, попри всякі заборони, животворні джерела народної мови, фольклору, освіти. Саме про це нове дослідження  ученого –філолога Анатолія Михайловича Поповського. 

Книга адресована всім, хто цікавиться історією України та процесами, що насичували її державотворення. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:

Facebook тут

Twitter тут

Замовити книги можна  тут

Неймовірно, але правда

Загальна кількість користувачів Бібліотеки в 1895 році (разом з передплатниками) досягла солідної цифри – 13374 особи. Серед абонентів 60,8 % чоловіки, жінки ж складають близько 40 %; християн більше  75%, іновірців (євреїв) – біля 25% від загальної кількості передплатників. Дещо інший характер несуть дані щодо розподілу, по цим же категоріям, кількості користувачів бібліотеки. Загальна кількість – 12756 осіб, чоловіків – 92,9%, жінок – 7,1%, християн – 41,4%, іновірців – 58,6%.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 06.08.18). – Загл. с экрана

 Більше про бібліотеку тут 

 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter

Що читають бібліотекарі

Каланіті, Пол. Коли подих стає повітрям [Текст] / П. Каланіті; пер. з англ.: Н. Трохим, Т. Микитюк. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 253 с.

«Коли скальпель марний, слова стають єдиним інструментом хірурга».

Автор цієї книги – Пол Каланіті – талановитий лікар-нейрохірург, який за своє життя встиг написати лише одну книгу. Причиною тому стала не лінь або нестача ідей, як то буває у багатьох. Рак легенів четвертої стадії не дав йому шансів стати відомим письменником. 

Полу було всього 36 років, коли смерть, з якою він боровся в операційній, постукала до нього самого. Дуже дивне співпадіння – людина, яка все своє життя витратила на те, щоб боротись із раковими пухлинами, опинилась на місці своїх пацієнтів. Роки навчання і буденні проблеми відійшли на другий план, і згадались давно забуті мрії, які хотілось втілити. На це Полу було виділено декілька років.

Хто, як не сам лікар, найкраще розуміє, що чекає хворого з таким діагнозом? Але головний герой не опустив руки, він почав жити! Він багато часу проводив з родиною, вони з дружиною народили прекрасну дочку Кеді, реалізувалася мрія всього його життя - він почав писати книгу, і він став професором нейрохірургії.

Якщо хто вже боїться брати до рук цю книгу через болісність теми, я можу вас переконати – вам неодмінно треба із нею познайомитись. Сила духу цієї людини просто вражає. Більша частина уваги приділяється не опису операцій, де багато неприємних і кривавих подробиць. Головною темою є осмислення власного життя і цінність кожної прожитої миті. Бо хто як не людина, якій був даний шанс довести свої справи і мрії про життя до кінця, краще розкаже цю історію?

Залогіна Олександра, бібліотекар ІІ категорії відділу читальних залів

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут