Сторінки

середа, 17 січня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Лідія Манейло. Птаха пролетіла  в  небі…

Досвід бібліотечної роботи Лідія Панасівна мала з 1969 року. Починала з бібліотекаря, потім були посади завідувача читального залу, бібліотеки, заступника директора Бібліотечного колектору. У ДОУНБ прийшла в 1987 році на посаду головного бібліотекаря з науково-дослідної роботи, невдовзі стала заступником директора з цього ж напрямку. У 1998 році очолила відділ комплектування. 
Людина не завжди згадає, яка птаха пролетіла  в  небі, головне – запам'ятати її політ …
Пішла від нас Лідія Панасівна, жінка-легенда, з якою пов'язана ціла бібліотечна епоха.
Вона як птаха, своїм крилом, своєю участю торкнулася життя майже кожного з нас.
Її працьовитості, енергії, оптимізму можна було позаздрити, не кажучи вже про досвід роботи, професіоналізм. Прямолінійна за характером, вона не боялася під час бібліотечних перевірок висунути вимоги колегам і тут же могла надати кваліфіковану допомогу, дати рекомендації щодо усунення недоліків  у  роботі. 
Як було приємно заходити до відділу комплектування, де вона була завідуючою. Гори книг, і серед них її посмішка, привітність, гостинність. У її широкій душі й трепетному серці для кожного з нас  знаходилося місце.
Лідія Панасівна захищала молодих фахівців, вселяла в них впевненість у правильності вибору рішень.
Вона жила життям бібліотеки від дрібниць до великих справ, переймалася всіма проблемами своїх співробітників. Не залишалася поза її увагою й робота бібліотек всієї області.
Із вдячністю згадуємо її діяльність як голови профкому: організовані для нас в скрутні часи підробітки на птахофабриці, закупівлі посуду й звичайно ж книги, які  ми могли придбати  в період дефіциту. Вона допомагала всім виживати й нормально працювати.
Довіра та взаєморозуміння панували й у її родині. Чудовий чоловік, улюблені син та онука. Вона навіть дочекалася правнука ...Життя Лідії Панасівни було повним, яскравим. Достойно несла вона своє багатство – роки, сповнені бездоганною працею, чистою совістю і самовідданою любов'ю до людей. 
Нехай буде благословенна доля святих людей.
Рита Семенєєва



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Twitter    Facebook

вівторок, 16 січня 2018 р.

Світ знань нових видань

Бебешко, Лідія. Українська вишиванка. Мальовничі узори.  Мотиви. Схеми крою [Текст] / Л.Бебешко. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018 с. : іл.

Вишиванка. Своєрідна міжнародна візитівка України. Поза часом й поза модою, вона є елементом традиційної народної культури. Ця книга для тих, хто полюбляє вишивати, хто закоханий в українську вишиванку, шанує її традиції, бажає їх продовжувати й розвивати. Схеми композицій вишивки для чоловічих та жіночих сорочок, які були розроблені на основі  старовинних колекційних зразків. Ознайомитися ви й з послідовністю виготовлення сорочок.
Автором збірки є жителька Умані, майстриня Лідія Миколаївна Бебешко. “Уже в дорослому віці, коли я відшила один рушник, щось така магія була в тому занятті, що я почала досліджувати саме народну вишивку”, - згадує вона. В Уманському Державному педагогічному університеті Лідія Миколаївна викладала спецкурс з народної вишивки за авторськими програмами. Підготувала близько 500 студенток.
Отже, до фондів ДОУНБ потрапило видання, що надає вам унікальну можливість  наблизитися серцем та власним дотиком до народних українськіх традицій.  



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут


понеділок, 15 січня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Для зручності складання річного звіту та більш точного нагляду за діяльністю книгозбірні, Радою Бібліотеки  було запроваджено нові правила щодо звітування: «1. Заведена ежемесячная проверка книг, как денежных, так и материальных. 2. Библиотекари к 1-му числу каждого месяца составляют ведомости о движении сумм, о количестве поступивших в библиотеку пожертвованных, купленных и утерянных книг и журналов; о числе подписчиков и посетителей…».
Цікаво, що кількість передплатників та відвідувачів поділялась на групи за статевою та релігіозною ознаками, для чого були розроблені спеціальні таблиці. Всього ж бібліотеку відвідало 10430 користувачів, серед них 9805 чоловіків, 625 жінок, християн 2193, іновірців – 8237. Що стосується передплатнииків, то вони поділяються наступним чином: чоловіків 335, що склало 63% кількості всіх абонентів,196 жінок – 36%, християн 391 – 69%, іновірців – 160 – 30%. Взагалі кількість абонентів серед чоловіків набагато перевищує кількість жінок, а кількість християн майже вдвічі перевершує кількість іновірців.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1893 год и 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1894.– 58 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=14 (дата звернення: 18.12.17).– Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 12 січня 2018 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. Великий різьбар українських селянських душ


Василь Стефаник  має козацьке коріння. Як кажуть легенди, викладені його сином Юрієм  у статті «Трагедія і тріюмф роду Стефаників», прадіда Василя Тодора було вивезено зі зруйнованої Катериною ІІ Запорізької   Січі у ті міста , де пізніше й  народився Василь. 
Тодор був взірцевим господарем, в Австрії купував залізні плуги, впроваджував модерні способи господарювання. Про нього ходили чутки, що він привіз  мішок золотих дукатів, а тому не дивно, що на його садибу однієї глибокої ночі напали розбійники.  Він багатів, дружина народила йому вісім,  чи десять доньок, всі вони були здоровими і гарно їздили верхи, чим дивували село, бо тут ніхто жінок не бачив на коні, а коли бачив, то хрестився.  Але щастя Тодось не мав тому що нікому було «понести у віки козацьке прізвище».
Хлопчики у родини народжувалися, але  не виживали. І тільки  діду Василя Луці, завдяки спеціальному обряду,  зберегли життя.  Він і «понес козацьке призвіще у віки».  Говорили також, що на родині Стефаників лежить прокляття  від багатодітної турчанки, яку було вбито разом з дітьми  предками письменника під час боїв козаків з турками. Стефаник звісно знав про всі ці легенди родини. І все це наклало відбиток на емоційність  Василя Стефаника, глибину його чутливої душі.  
Він народився 14 травня 1871 року в селі Русів на Станіславщині (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. Мав ще  двох рідних братів (Володимира і Юрія) та двох сестер. «Біла хата купається в сонці. На приспі перед хатою кури дзюбають стіни. Навколо хати герцають хлопці на дерев'яних конях. У хаті мала дитина грається і ручкою хоче ймити барви веселки, що крізь вікно увійшли до хати…» - це його спогади про дитинство у листі  до друга Вацлава Морачевського. Але  майже все життя він почував себе малим білим ягнятком, що  «..заблукало між волів… з таким страхом, що кучерявий волос на нім дрожав. Блеяло аж плакало». І йому теж у своєму житті довелося блукати між чужими містами і людьми.  
Змалку Василь був дуже відданий матері і  цю любов проніс через усе життя. Батько Василя Стефаника  був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. Переймався необхідністю освіти сина і  долю його  планував сам, не зважаючи на його думку і протести матері.
 Батькові Стефаник дав влучну характеристику у  новелі «Серці»:. «Мій батько Семен колисав мене на руках вже великим хлопцем цілу ніч, а рано молотив.  Був вічно зайнятий, бо мусив догледіти, все на господарстві й в усьому тримати порядок…Сильним був. … і хотів бачити свого сина для добра». Стосунки їх на протязі всього життя були складними. Василь не міг пробачити батьку суворість до матері, її тяжку працю на землі.  Але наприкінці життя  вони примирилися. 
Дитячі роки  Стефаника пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, він пізнавав таємничий світ народних пісень, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив з батьком у поле. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати. Дядьки пригощали його дарунками, дядько Лесь, що мешкав у сусідстві, грав на сопілці і оповідав казки.
 «Я вже дитиною знав з розмови моїх батьків, що маю йти до школи… Підставою було те, що хлопець дуже добре «бравси очинашу»., - згадував Стефаник у своєї автобіографії.
З 1878 року  він навчається у Русівській початковій школі та  з 1880 –го  року  у Снятинській міській. Навчання відбувалося лише  у зимовий період, тому що в інші пори року він допомагав поратися батьку з господарством.  У Русові дітей навчав дяк, тому школу  називали «дяківкою». Старий дяк, той напевно, що з  його новели «Давнина», давав образки для малого, а той тішився ними і не міг надивитися.
«Я бувало приходив до старого дяка, стану коло порога, та очі мої липнуть до грубих книжок, що були замкнені. Як би так відімкнути цю шафу, розтворити на колінах книжку та й мочити палець у рота та й листки обертати», - згадував Стефаник в своїх листах до Ольги Кобилянської.
«Батько завіз до міста у школі, казав: паном будеш. Отут не одну сльозу я зрібним рукавом обтирав. Паничі і вчителі збиткували замурзаного мужика. Чекав з нетерпінням приїзду матері: «Сиджу коло мами ладно мені, а про школу забув… За потрачені години нелюцький учитель покарав мене вісімнадцяти палицями. Я від себе відходив і в крові своїй скупався. Батько мій мовчав, а мати, сільська молодиця, пішла правди шукати – і учителя перенесли», тобто перевели до іншої школи. 
З сільської школи в Русові  він перейшов до  школи в Снятині.  І знов побиття, безвідповідальне ставлення вчителів та директора до своїх обов’язків. Серце матері коїлося.  Восени, коли ще не йшли дощі та було тепло, Стефаник часто прибігав зі Снятина додому, так дитина стужилася за рідною хатою. А коли падав перший сніг мама давала до церкви службу за його здоров’я, цей день він шанував і любив. Перший сніг викликав в нього згадку про дім і матір.

( далі буде)



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна  тут

четвер, 11 січня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Ахдие, Рене. Ярость и рассвет: роман /  Рене Ахдие ; пер. с англ. И. Рябчук. - Харьков : Книжний клуб «Клуб Семейного Досуга» ; Белгород : ООО «Книжный клуб «Клуб Семейного Досуга», 2016. - 304 с. 



Східна казка. Читачеві надається можливість зануритися в світ, де жінки підкорюють своєю красою, а чоловіки своєю войовничою силою.
Цікавий сюжет - таємниця, яку хочеться швидше дізнатися ...
Головна героїня Шарзад, що стала дружиною халіфа, хоче помститися за вбиту подругу. Вона красива, розумна і «остра на язычок». Халіф, незважаючи на свою стриманість переймається ніжними почуттями до Шазі. Шарзад розповідає Халіду цікаві історії, що чимось нагадує казку «1000 і одна ніч».
Вона прийшла з ненавистю в серці, але поступово це відчуття починає слабшати, викликаючи абсолютно протилежне почуття, з яким вона відчайдушно бореться, тому що вважає себе зрадницею по відношенню до подруги. Але чи вистачить у неї сил протистояти любові?
Письменник домагається ефекту присутності завдяки яскравим описами подій, одягу, прикрас, їжі. Так, очі служниці Деспіни кольору «игристого Эгейского моря».  Тарік - друг дитинства Шарзад, «широкоплечий, с кожей цвета пустыни и глазами серебряно-пепельного оттенка», у старого Рези, що втратив дочку і дружину - «улыбка души, часто посещаемой призраками».
Одяг та прикраси настільки чудові і розкішні, що так і хочеться приміряти їх на себе, а опис їжі переносить Вас в чудовий світ східних прянощів і солодощів.
Діалоги легко читаються, в них відчувається інтрига. Автор дає можливість зрозуміти почуття героїв.
Цей роман припаде до душі тим, кому подобаються східні мотиви.

Олена Сучкова, провідний бібліотекар відділу абонемента



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 10 січня 2018 р.

Винахідники, віват!

На варті екологічного інтелекту

Я истину понял живую
                      Вся жизнь из воды происходит,
                    Вода все хранит, производит.
Йоганн Вольфган Гете

Леонід Федорович Долина – доцент Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, кандидат технічних наук, член правління консорціуму «Екологічний Фонд Придніпров`я», експерт Міжнародного нідерландсько-українського проекту «Дана» на рахунку якого 10 патентів у галузі промислових стічних вод і з питань охорони довкілля. Він автор 219 опублікованих наукових і навчально-методичних праць, у т.ч. 7 монографій і 11 підручників. 
Вперше з Долиною Леонідом Федоровичем я познайомилась на засіданні клубу за інтересами «Еколог». Його виступ був присвячений сучасним технікам і технологіям для очищення питної води. За дослідженнями проведеними Долиною Л.Ф. наше здоров'я на 50% залежить від способу життя, на 20% від спадковості, 8% нашого здоров'я нам дає медицина, інші 22% нашого здоров'я залежить від навколишнього середовища - повітря, води, ґрунту, рослинності та ін. Особливо велика роль води. Недоброякісна питна вода - основна загроза національної безпеки. Та й людина на 65-70% складається з води. Тому і охороні водного середовища повинно бути приділено більше уваги всіх людей, а Релігія може в цьому допомогти. Головна мета всіх досліджень Долини полягає в тому, щоб зберегти природу – «творение Господа» за допомогою знань науки і Релігії. Леонід Федорович дуже цікаво розповідає в своїх книгах про охорону природи різними релігіями світу (християнством, мусульманством, іудаїзмом, буддизмом). Леонід Федорович дуже полюбляє мандрувати. Він у своїх відрядженнях знайомиться з народними традиціями і обрядами з охорони природи.
Леонід Федорович - активний учасник всіх заходів присвячених питанням екології в клубі «Еколог». Неодноразово Долина Леонід Федорович проводив майстер-клас по навчанню з методик очищення питної води в домашніх умовах. Він вважає, що питанням охорони довкілля треба приділяти якомога більше уваги. Цій справі присвячено все його життя.
Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 9 січня 2018 р.

Світ знань нових видань видань

Френсіс, Гевін.  Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят [Текст] / Г.Френсіс; пер. с англ.Т.Микитюк.- Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017.  – 286 с. : іл. 


Ви добре знайомі із самим собою. Так? Насправді?
А не бажаєте ви здійснити цікаву подорож від власної голови до п'ят, яка повністю змінить  ваше уявлення про власне тіло, допоможе позбутится багатьох упереджень та отримати цікаві й корисні знання про невидимі процеси, що відбувавються  в ньому щодня. 
«…повчальна книга Гевіна Френсіса ... вдихає нове життя у вивчення анатомії, виводячи його на ширший план людського буття й поєднуючи тіло з мистецтвом, літературою, музикою, астрономією та історією…», - так зазначає відомий журналіст New York Revie of Books Жиром Групман.
Особливі враження від  захоплюючого "туру" дарує нам лікар загальної практики Гевін Френсіс, розглядаючи нейрохірургію душі, серце у ракурсі звуку чайок, припливів й відпливів, плече, як зброю та броню і т.і. 
Видання  є книгою року за версією The Economist The Sunday Times, The Sunday Herald,  The Observer,  The Times.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут