Сторінки

середа, 27 травня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Зузак, Маркус. Крадійка книжок  [Текст] : роман/ Маркус Зузак; пер. з англ. Наталі Гоїн. – Харків: Книжковий  Клуб  «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 416с.: іл.


Читати роман Маркуса   Зузака «Крадійка книжок» – тяжке випробування для  читача. Події, про які йдеться в ньому, буквально розривають душу. Але в той же час, переживши все, що відбувалося з головною героїнею, душа стає більш наповненою, зрілою та мудрою.  Роман «Крадійка книжок» перекладено на тридцять мов світу, в тому числі й українську. Він має престижні рейтинги в багатьох країнах. Екранізація роману також стала успішною. В українському прокаті фільм вийшов у 2013 році під назвою «Книжковий злодій».
Події відбуваються в Німеччині під час Другої світової війни. Мати везе дев’ятирічну Лізель Мемінґер   та її молодшого брата до прийомних батьків під Мюнхен, тому що їх батька більше немає. Пам’ять про нього у Лізель  пов’язується з чужим і незрозумілим   словом «комуніст», і в очах матусі дівчинка бачить страх перед такою ж долею. 
Роман побудований незвичайним чином – розповідь ведеться від імені Смерті. Смерть розповідає про свою нелегку роботу, дає власні коментарі, спілкується з читачем. Наприкінці роману Смерть приходить за Лізель і віддає їй книгу її життя. 
Кожна  з десяти глав, з яких складається роман, за винятком останньої, названа на честь однієї з «вкрадених» Лізель книжок і присвячена тому, як ця книжка вплинула на становлення самої героїні та життя оточуючих її людей в контексті подій, що відбувалися в той час. 
А подій і випробувань для «крадійки»  було чимало: «Це сталося в маленькому містечку в самому серці гітлерівської Німеччини. Потік все нових страждань вперто не зупиняв свого плину, і зараз принесло його невелику частину.  Євреїв гнали околицями Мюнхена, і одна дівчинка-підліток зробила щось нечуване – вона притислась крізь юрбу і пішла разом з ними. Коли солдати відтягнули її і штовхнули на землю, вона знову підвелася. І знову пішла».
Події змушують глибоко  задуматися про життя мирного населення Німеччини під час Другої світової війни, зануритися в  їх життя, переживати разом з ними та за них. А  саму книгу можна назвати романом виховання, історією про дружбу і любов. Любов не стільки до слів, скільки до людей, бо слова можуть бути страшнішими за людей. «Слова. Навіщо їм взагалі існувати? Якби не вони, усього цього б не сталося.  Без своїх слів фюрер нічого не вартий. Без них не було б кульгавих в’язнів, не було б потреби втішати і вигадувати всілякі словесні хитрощі, щоб нам від них стало краще.   Яка користь від слів?»
Автор роману Маркус   Зузак – молода людина, він особисто  не пережив описаних подій, але зумів бути по-справжньому  переконливим для читача. Мова роману одночасно поетична і проста – адже це мова юної Mädchen.  Допоміг читачам «відчути» роман  і відмінний переклад з англійської на українську Наталі Гоїн. 
Робота над створенням книги виконана грандіозна, і своє визнання книга заслужила по праву. Читати її,  без сумніву, варто, саме такі книги «наповнюють душу», спонукають думати про те, що  війни не закінчуються, а лише перетікають одна в одну.  

Тетяна Абраїмова, заступник директора з наукової роботи





 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 26 травня 2020 р.

На долоні історії

Шарль Перро. «Дурниці», що принесли славу
(Продовження)

У двадцять п`ять Шарля Перро запросив на роботу міністр фінансів Франції Нікола Фуке. Обов’язком юнака став збір податків. Паралельно розпочав писати поеми і перша збірка побачила світ у 1653-му. Саме тоді він став відомим письменником й познайомився з багатьма впливовими політиками, діячами культури. Та до цих подій ще кілька років. Зараз же наш герой присвятив себе участі у створенні Академії наук та відновленню Академії живопису.
Однак, згодом, завдяки симпатії нового міністра Жана-Батіста Кольбера, Шарль став одним з чотирьох секретарів новоствореної Академії надписів та красного письменства, що прославляло Людовика ХІV. Таким чином, Перро перетворився на дуже впливову особу, з якою іноді радився сам король. А також – багачем. У сорок чотири  роки в нього з’явилися особисті апартаменти в Луврі та Версалі, вісім будинків у Парижі й замок Розьє. В цей же час він одружився з дев`ятнадцятирічною донькою королівського скарбника – Марі Ґімон. Але закохався у неї лише після весілля, бо перше, що нашого героя спокусило – гарне придане. Нажаль, їх щастю не судилося бути довгим. Через шість років, у жовтні 1678-го, дівчина захворіла на віспу й померла, залишивши на руках чоловіка трьох малих синів. Шарль тяжко пережив смерть своєї «чарівної принцеси». Саме так він любив називати Марі. І присвятив себе дітям, опікуючись їх вихованням та освітою. 
Нажаль, у 1683 році покровитель нашого героя, Жан-Батіст Кольбер, помер і Перро втратив місце секретаря та пенсію письменника при Академії словесності.
(Далі буде)

https://m.gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pershu-kazku-sarl-perro-napisav-u-67-rokiv/202196
Бойко, Сергей Павлович. Волшебная страна Шарля Перро [Текст] / С. П. Бойко. - Ставрополь : Кн. изд-во, 1992. - 317 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter



Замовити книги можна тут

понеділок, 25 травня 2020 р.

На долоні історії

Шарль Перро. «Дурниці», що принесли славу

Митець, якого знають усі, змалечку й до велика, адже всі ми росли на його казках – «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя борода» тощо. Один з найвідоміших французів всіх часів 

Людина, котра писала серйозні літературні праці, доволі впливовий секретар при дворі Людовика ХІV, поет та критик епохи класицизму – Шарль Перро, написав першу казку в доволі приклонному віці. Та навіть уявити не міг, що з цього вийде.  Але про це, трохи пізніше. 
Почнемо із 1628-го. Зима, 12 січня, у подружжя Перро вже виховуваються донька та четверо синів та Бог подарував їм ще й близнюків. Батько вирішим назвати дітей на честь французьких королів – Шарлем та Франсуа. Нажаль, останній помер через пів року. 
Батьки намагалися надати дітям гарну освіту. Шарль не був виключенням й, не дивлячись на замкнутість та сором'язливість, у восьмирічному віці вступив до коледжу Бове, що на півночі Франції, де вже навчалися старші брати. Однак ці часи виявилися жахливими для хлопця. Учителі вважали його ідіотом, однолітки сторонилися. В нього був один-єдиний друг, над яким вічно знущалися й глузували. Якось троє підлітків штовхнули того в калюжу та почали бити. Шарль не витримав і кинувся захищати приятеля.  Саме після такої витівки Перро осмілів, став не лише відповідати на уроках, а й сперечатися з викладачами. Та коли йому заборонити брати участь у диспутах, кинув коледж і разом з приятелем зайнявся самоосвітою. Наш герой зробив юридичну кар'єру (став адвокатом), але практикував не довго. 
«Я б залюбки спалив усі судові справи. Немає нічого кращого у світі, як зменшити кількість судових процесів»-  вважав він.


(Далі буде)

https://m.gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pershu-kazku-sarl-perro-napisav-u-67-rokiv/202196
Бойко, Сергей Павлович. Волшебная страна Шарля Перро [Текст] / С. П. Бойко. - Ставрополь : Кн. И-во, 1992. - 317 с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут

неділя, 24 травня 2020 р.

Неймовірно, але правда

1896


Протягом року майже на всіх засіданнях Ради розглядалось питання про приміщення Бібліотеки .

10 січня на засіданні Ради визначено приступити до пошуку відповідного приватного приміщення для Бібліотеки, зважаючи на небезпечний її стан. 

У березні  заслухано повідомлення Міської Управи від 12 січня про те, що будівля Бібліотеки знаходиться «в состоянии, угрожавшем серьезной опасностью». 

Зроблений капітальний ремонт будівлі Міської Управи. 

Рада постановила укласти договір з домовласником Гріньовим на 3 роки на наймання приміщення для бібліотеки. 

7 червня Рада клопоче перед Міською Думою про дозвіл закрити для публіки Бібліотеку під час ремонту. 

14 червня Будівля домовласника Гріньова виявилася сирою, і тому непідходящим для Бібліотеки. 

31 серпня Голосний Думи М. С. Копилов виявив готовність надати «бесплатно помещение читальни в своем доме до 15 октября». 

На 1.01.1897 фонд бібліотеки склав 8 554 примірника (3509 назв). 

Отчет о состоянии Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1892 год, 1894, 1897, 1898, 1900, 1901, 1902, 1903, 1904, 1909, 1910, 1911, 1912, 1914 год [Текст]. - Екатеринослав : ип. Братства Св. Владимира : Типо-Литогр. Губерн. Правления : Тип. А. І. Цеткіна и М. А. Синайского, 1900 - 1914. - 317 (под одной обложкой) с.,





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут



четвер, 21 травня 2020 р.

Пунктир

На його світогляд великий вплив мала творчість Феофана Прокоповича та Михайла Ломоносова. Геліоцентричне вчення Миколи Коперника у транскрипції Григорія Сковороди завершує  пунктирну ретроспективу таємниць душі мандрівного філософа 
(завершення)

«Чи може щось ширше розлитися, як думки!»

«Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?»

«Чисте небо не боїться блискавки та грому».

«Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись…»

«Що вподобав, на те й перетворився».

«Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?»

«Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?»

«Що швидко запалюється, те раптово гасне».

«Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора».

«Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти».

«Як хто посіє в юності, так пожне в старості».

«Яка користь бачити, не маючи смаку?»



Стадниченко, Володимир Якович. Іду за Сковородою [Текст] : сповідь у любові до вчителя / В.Стадниченко. - К. : Криниця, 2002. - 171 с. - (Моя книгозбірня)

Учитель життя. Сковорода як гасло часу [Текст]: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / авт.-упоряд. В. Стадниченко; авт. передм. М. М. Сулима. - К.: Успіх і кар’єра, 2016. - 493 с.

Ушкалов, Леонід Володимирович. Григорій Сковорода [Текст] / Л. Ушкалов. - Харків : Фоліо, 2013. - 122, [6] с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут

середа, 20 травня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Гранже, Жан-Крістоф. Пурпурные реки [Текст] : роман / Жан-Кристоф Гранже; пер. с фр. И. Волевич. - М. : Иностранка, 2003. - 445 с.

Інтригуюче, загадкове, таємниче обличчя зла…

Книга для тих хто цінує гостросюжетні трилери з карколомно закрученим сюжетом. Якщо ви любити читати книги де непередбачувано переплітаються детектив, містика і трилер – то книги Жана-Крістофа Гранже саме для вас.
Письменник, сценарист, репортер і журналіст Жан-Крістоф Гранже славиться своїми романами, що не тільки лоскочуть нерви кровавими сценами, але і підіймають життєво важливі теми: тероризм, політичний екстремізм, руйнівна діяльність окультних груп, дію загальнолюдських і моральних законів. Більшість його романів має своїм підґрунтям реальні події, що надають ще більш моторошного впливу на сюжет.
Роман «Багряні ріки» саме з тих, що більше приваблює читача своєю ідеєю, ніж інтригуючим детективним наповненням, хоча і воно, як завжди, на висоті, проте психологія детективів, що ведуть слідство, їх мотиви та дії є не менш важливими ніж саме слідство. Два паралельних розслідування в двох різних маленьких французьких містечках, два, начебто, не пов’язаних між собою злочини. Моторошні вбивства та звичайний вандалізм, що, на перший погляд може бути спільного між ними…
На сторінках роману перед читачем постає морально-етична проблема, галерея яскравих характерів та несподіваний фінал. Символічний плин часу і ключова ідея того, що справедливість і покарання можуть настигнути людину завжди, не зважаючи на роки і відстань – основа роману. До того ж, в романі цікаво прописані тонкощі роботи бібліотеки університетського містечка. 
А для тих хто хоче візуалізувати цю книгу не лише в своїй уяві – можна переглянути фільм «Багряні ріки» з неперевершеними Жаном Рено та Венсаном  Касселем.

Юлія Зюлева, учений секретар




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут

Діалоги із мистецтвом

Перлина в мистецькій колекції краю


У Дніпропетровському художньому музеї зберігається картина, яка є однією із візитівок не тільки музею, але й міста загалом. Це відома картина Марії Башкирцевої «В студії».
 Датується картина 1881 роком,  являє собою класику європейського живопису,  пов’язана з найбільшою з її течій  – імпресіонізмом.
Її,  у складі колекції з 300 картин відомих художників,  в 20-х роках минулого століття передав музею заслужений діяч мистецтв СРСР, колекціонер і художник Ісаак Бродський.
Пройти повз полотна неможливо, якась магічна сила приковує увагу з першого погляду. Мистецтвознавець Ігор Труш говорить, що у картині нібито немає ніякої містики, але загадок вистачає. Наприклад, до сих пір напевно невідомо в котрій із дівчат, учасниць студії, художниця зобразила себе, чи можливо кожній надала якісь окремі свої риси? Про що розповідають начерки, які розташовані у верхній частині композиції? Можливо відповіді слід шукати у щоденниках Марії Башкирцевої, які свого часу вчинили справжній фурор серед творчих еліт Європи та  стали справжнім бестселером та «найгучнішим твором ХІХ століття». Були перекладені на багато мов світу.
Зацікавленість творчістю Башкирцевої за кордоном зростає з кожними роком. Її оригінальні роботи нині є рідкістю, з огляду на те, що велика їх частина загинула під час Другої світової війни. В Україні у музейних колекціях  збереглися лише три роботи, одна з них – в нашому музеї. За останні десятиліття  картина «В студії» вже неодноразово брала участь у міжнародних проектах у Франції (1995 р.), США (1999-2000 рр.), Іспанії (2011 р.). Останнє турне відбувалось протягом 2017 – 2018 р.р. у США, де робота брала участь у великому проекті американської федерації мистецтв і отримала провідне місце в експозиції.
А народилася Марія Башкирцева в Україні, в Полтавській губернії 23 листопада 1860-го року. Існує версія, що реальна дата народження двома роками раніше - 12 листопада. В дитинстві переїхала вона  до Європи,  захоплювалася оперним співом, мріяла стати оперною співачкою, навчалася живопису в приватній паризькій академії мистецтв Родольфо Жуліана. Але в 16 років тяжко захворіла та померла в 25-річному віці. Талановита художниця залишила після себе більше 150 картин, малюнки, акварелі, скульптури, а також щоденник (сто п’ять зошитів), володіла пятьма мовами. 
Нею захоплювались Марина Цветаєва, Валерій Брюсов, Велимир Хлєбников, Бернард Шоу. Вона листувалась з Гі де Мопассаном, її образ мріяли відтворити на екрані  Грета Гарбо та Одрі Хепберн. У Ніцці є вулиця, названа на її і’мя, на полтавщині у Диканці створено музейну експозицію з копіями картин видатної землячки.
Український письменник Михайло Слабошпицький дослідив трагічну яскраву долю талановитої особистості та написав проникливий роман «Марія Башкирцева», який витримав декілька видань, перекладений на французьку й російську мови.  Раджу усім зацікавленим познайомитись з цією книгою й дізнатись більше про видатну художницю та долю жінок у мистецтві
Завітайте невдовзі  до бібліотеки та  пізнавайте світ мистецтва із книгою!



Світлана Пономаренко, завідувач відділом документів з питань  мистецтв






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут