Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(закінчення)

Після революції

Справжні, дореволюційні компаньйони Сахненка виявилися в білій еміграції, а він, організатор першого на Україні акціонерного товариства, залишився на рідній землі. Разом з М. Лідером в 1925 році Сахненко знімає фільм «Убивство сількора». В 1920-і ж роки відзняв декілька хронікальних стрічок у Харкові й Ростові-на-Дону.

Помер Данило Федорович Сахненко 1930 року в Харкові. Могила його не збереглася. Від 2004 року у Дніпропетровську проходить кінофестиваль «Дніпро-Сінема» імені Данила Сахненка. (Ми висловили пропозицію проводити такий фестиваль  ще 2000 року).

... Чи  знайдуться кошти на «викуп» копій січеславських фільмів Данила Сахненка (1875–1930)? Можна тільки помріяти про спонсорів, які допомогли б здійснити цей проект. Нинішнього року минає 135 років від дня його народження і 80 років від дня смерті. Чому б не показати на кінофестивалі імені Сахненка його піонерські стрічки?.. (Автор нинішнього дослідження давно пропагує творчість Сахненка — перша стаття з»явилася ще тридцять років тому, 18 жовтня 1980 року у Варшаві в українському тижневику «Наше слово». Всього за тридцять років опубліковано дюжину статей у Варшаві, Києві і Дніпропетровську).

Поза сумнівом наш талановитий земляк-ювіляр заслуговує до себе більшої уваги.

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Після революції

Опинившись у лабораторії, А. Кордюм якимись тісними суточками потрапив у копіювальну. Як же він побачить у суцільній темряві колишнього капіталіста Сахненка? Щось дуже знайоме прізвище... Відчинив двері в кімнату, куди крізь відкриті вікна лилися сонячні промені, - її саме провітрювали. Якась сива людина стояла спиною до дверей, нахилившись над розібраним, стареньким копіювальним апаратом. Людина закрутила останній гвинт, розмотала дріт, яким було затягнуто низ корпуса апарата, простягнула дріт помічникові, що стояв поруч.

— Годі лагодити дротом — утиль! 

Сивий чоловік зітхнув.

— Нічого, незабаром свої матимемо, а цей — до музею! Нехай подивляться, з чого ми починали з тобою!

Чоловік повернувся до дверей, і Кордюм, який 1911 року грав роль хлопця-вершника, одразу упізнав у ньому Данька Сахненка. Сивий, змарнілий «капіталіст»...

— Де ж твої компаньйони?

— Ось мій компаньйон, — Сахненко поклав руку на плече помічника. І показав пальцем на відчинені двері, за якими видно було ряд барабанів сушилки, які, крутячись, весело поблискували висохлою кінострічкою. Оте все ми відгепали з моїм нинішнім компаньйоном Таравердовим, — і він обійняв свого помічника (пізніше Таравердов став начальником виробництва студії ім. О. Довженка). Таравердов не без гордощів додав:

— Ми за добу по п’ятнадцять тисяч метрів плівки обробляємо.

 Далі буде

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Після революції

А як склалася подальша доля піонера українського кіно?

У роки громадянської війни Д. Сахненко був кінооператором Першої кінної армії. З 1921 року він працював у Катеринославській філії Кінокомітету, потім у Ростові, з 1925 року він живе в Харкові і працює в центральній лабораторії ВУФКУ (Всеукраїнського фо-токіноуправління), в організації якої брав участь. 

Наприкінці 1927 року молодий кінорежисер А. Кордюм привіз до Харкова в лабораторію ВУФКУ робочий екземпляр свого закінченого фільму «Непереможені». На той час центральна кінолабораторія почала друкувати тиражні копії фільмів. Арнольд Володимирович звернувся до начальника виробничого відділу для того, щоб для громадського перегляду свого фільму одержати пристойну копію. Начальник взяв папірець і написав: «Товаришу Сахненко! Для громадського перегляду видайте кращу копію фільму «Непереможені».

— А хто цей Сахненко? – запитав режисер у начальника.

— Колишній капіталіст! Піймали ми його на біржі праці.

— А що він уміє робити?

— Е, це знаменитий спец! Чортова душа, паразит, поїздив ко-лись на спині робітничого класу, нехай тепер на революцію попрацює! Зараз ми його призначили начальником кінолабораторії. Працює він, щоправда, добре, а нам це головне!

Опинившись у лабораторії, А. Кордюм якимись тісними суточками потрапив у копіювальну. Як же він побачить у суцільній темряві колишнього капіталіста Сахненка? Щось дуже знайоме прізвище... Відчинив двері в кімнату, куди крізь відкриті вікна ли-лися сонячні промені, - її саме провітрювали. Якась сива людина стояла спиною до дверей, нахилившись над розібраним, стареньким копіювальним апаратом. Людина закрутила останній гвинт, розмотала дріт, яким було затягнуто низ корпуса апарата, простягнула дріт помічникові, що стояв поруч.

— Годі лагодити дротом — утиль! 

Сивий чоловік зітхнув.

— Нічого, незабаром свої матимемо, а цей — до музею! Нехай подивляться, з чого ми починали з тобою!

Чоловік повернувся до дверей, і Кордюм, який 1911 року грав роль хлопця-вершника, одразу упізнав у ньому Данька Сахненка. Сивий, змарнілий «капіталіст»...

— Де ж твої компаньйони?

— Ось мій компаньйон, — Сахненко поклав руку на плече помічника. І показав пальцем на відчинені двері, за якими видно було ряд барабанів сушилки, які, крутячись, весело поблискували висохлою кінострічкою. Оте все ми відгепали з моїм нинішнім компаньйоном Таравердовим, — і він обійняв свого помічника (пізніше Таравердов став начальником виробництва студії ім. О. Довженка). Таравердов не без гордощів додав:

— Ми за добу по п’ятнадцять тисяч метрів плівки обробляємо.

Далі буде.

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Контора  спектора «Художество»  та її   власник 

Український кінознавець Мойсей Ландесман, який починав свою кар’єру в кінопрокатній конторі Спектора в Катеринославі (зараз Дніпропетровськ), згадує, що в 1900-і роки під ілюзіони прилаштовували склади, магазини, танцкласи. При цьому часто без дотримання правил безпеки і комфорту. 

Сотня-дві глядачів виходили і заходили в зал, як кому хотілося, екран було погано видно не тільки з останнього, але й з першого ряду — підлога не мала нахилу. Мало задоволення і від угарного диму (апарати були з фугасовими лампами). А титри німих фільмів малограмотній публіці були не завжди зрозумілі. На кіносеансах завжди було гучно: глядачі коментували події на екрані, весь час вигукуючи: «Не стійте! Сідайте!». 

Значний прибуток принесли прокатникам екранізації біблійних сюжетів. Вони сприймалися кінопресою як епізоди єврейської історії. Очевидно, так ці фільми й сприймали відвідувачі ілюзіонів. 

1914 року «Кино-журнал» № 11 надрукував повідомлення з Катеринослава: «На первое место следует поставить кинотеатры И. А. Спектора «Колизей» и «Блиц». Південно-Російське прокатне синематографічне бюро «Художество» Ісаї Спектора було одним з найбільших в дореволюційній Україні та розташовувалось за адресою: вулиця Садова, 15. («Єврейські кінематографісти в Україні. 1910–1945»).

Від себе додамо, що підприємливий І. Спектор процвітав і під час австро-німецької окупації України 1918 року. Ось повідомлення з тогочасної преси:

«Новини екрану. Третього дня повернувся з Відня і Будапешта власник місцевої сінематографічної контори “Художество” і театру “Колізей” І. А. Спектор, котрим закуплено 200,000 метрів картин італійських, німецьких та американських фірм останніх випусків.

Видатною купівлею картин є американська фільма “Таємниці Нью-Йорку” — в 24 серіях і 120 частинах. Остання картина куплена в монопольне право на всю Україну. Перша партія картин очікується найближчим часом». («Приднепровский край», 1918.– 27(14) вересня).

Спектор працював і за радянської влади, мінімум до 1925 року, орендуючи тіж самі кінотеатри.

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

КОНТОРА СПЕКТОРА «ХУДОЖЕСТВО» ТА ЇЇ ВЛАСНИК

Ось епізод, наведений у спогадах співробітника «Художества» М. Ландесмана. «В 1912 році з нагоди сторічного ювілею Вітчизня-ної війни 1812 року фірма «Пате» поставила фільм «1812 рік». Фільм був багатообіцяючий. Власники кінотеатрів передбачали великий успіх і наввипередки намагались ангажувати його. Але всім прокатним конторам дали менше копій, ніж вони замовляли. Наприклад, Спектору замість п’яти копій дали тільки три — для Катеринослава і Одеси». 

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

КОНТОРА СПЕКТОРА «ХУДОЖЕСТВО» ТА ЇЇ ВЛАСНИК

Кілька кінокартин Данила Сахненка випущено було Товариством І. Спектора «Художество» в Катеринославі. Тому треба звернутися до постаті Ісаї Ароновича Спектора. Ось що пишуть з цього приводу дослідники Юрій Морозов і Тетяна Дерев’янко: 

«В перші роки XX століття євреєм Ісаєм Спектором в Катеринославі було збудовано один з найкращих на той момент в Російській імперії кінотеатр на тисячу місць. Він (Спектор) був власником прокатного бюро «Художество» в Катеринославі, яке знаходилося у власній квартирі Спектора по Садовій, 15 в будинку Андрієвських. А також Ісая Спектор володів в Катеринославі кінотеатрами «Колізей» і «Бліц». «Колізей» вміщав 1000 людей і, як писала тодішня преса, «міг би прикрасити будь-яку столицю Європи». 

Без сумніву, цей прокатник мав виняткову інтуїцію і хватку. В 1911 р. у Катеринославі один з піонерів української кінематографії кінооператор Д. Сахненко зняв на плівку найкращі постановки театру М. Садовського — «Наймичку» і «Наталку Полтавку». Контора Спектора знала про популярність екранізацій національної класики, одразу ж випустила ці картини в прокат. 

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

Збереглися документальні сюжети (продовження)

Інший фільм називається «Хроніка м. Катеринослава». Оператор Д. Сахненко. Складається фільм з декількох сюжетів.

Частина І. Прибуття імператора Миколи ІІ до Катеринослава 31 січня 1915 р. і відвідування ним шпиталю. Військовий ешелон на залізничних коліях, військові табори під Катеринославом. Карнавальний хід і демонстрація населення міста з нагоди перемоги російської армії в Перемишлі. Молебень з нагоди пере-моги. Похорон убитих на цвинтар.

Частина ІІ. Катеринослав, 1917. Демонстрації з транспаран-тами цивільного населення й солдат на вулицях міста в лютневі дні 1917 року. Перестрілка, вибухи, солдати в траншеях, стрілянина з гармати. Портрети міністрів Тимчасового уряду  Гучкова,  Некрасова,  Керенського,  Львова,  Мілюкова й інших.

Частина ІІІ. Зйомки річки Дніпро, Дніпровських порогів, села на березі, човна біля берега, човна з людьми на річці, група морських офіцерів на березі, перевезення конями землі й каменів, сходка козаків (у глибині садиби – дерев’яна церква). Ці зйомки випереджають титри «Перемога на Дніпрі – перемога генеральної Ленінської партії». 

Як видно з копії 3-ї частини, отриманої київським режисером Олексієм Бабаруком-Трипольським, вона не є ані зйомками радянських часів, ані повноцінним документальним фільмом. Насправді, це склейка фрагментів з різних фільмів Сахненка («Запорозька Січ», «Хортиця», кадри кінохроніки). За цю склейку ми маємо дякувати якомусь невідомому архівісту, який таким чином зберіг для нас хоча б кількасекундні фрагменти художніх фільмів Данила Сахненка.

Проте треба прокоментувати значення місцевої документальної хроніки. Демонструвався такий фільм всього декілька днів, займаючи лише восьму частину програми, для якої треба було придбати або брати в прокат і ряд інших фільмів. Ця обставина, зазначає історик кіно С. Гінзбург, обмежувала розвиток місцевої хроніки і врешті-решт привела до того, що вона майже повністю злилася з загальноросійською. Спершу власники провінційних кінотеатрів, які демонстрували місцеву хроніку, або самі оператори (в залежності від того, кому належав негатив) намагалися перепродавати свої сюжети в районні і центральні прокатні контори або самому Пате. Пізніше хроніка на місцях стала зніматися з прямим розрахунком на її експлуатацію на всеросійському екрані. Однак все ж виробництво хронікальних сюжетів вузькомісцевого значення остаточно не припинилося. (Гинзбург С. Кинематография дореволюционной России. М. , 1963.–  С. 42).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

ЗБЕРЕГЛИСЯ ДОКУМЕНТАЛЬНІ СЮЖЕТИ

Ось перший сюжет «Похорон обер-гофмейстера двору Його Величності Г. П. Алексєєва в Катеринославі». 1914 р. Зйомка Д. Сахненка. Випуск кінотеатру «Модерн», 161,1 метра. ... Кате-ринослав, 18 лютого 1914 року. Від церкви від’їжджає катафалк. За ним рухається похоронна процесія. Учні гімназій несуть по-душечки з орденами покійного, вінки й стрічки. Винос тіла ко-лишнього губернського проводиря дворянства Г. П. Алексєєва (це його потилицю увічнив Репін на своїй картині «Запорожці») з Покровської церкви, виходять учасники похорону й духівництво. Зять покійного губернський проводир дворянства князь М. П. Урусов, губернатор В. А. Колобов і інші несуть труну з тілом покійного до Хресто-Воздвиженської церкви. З цієї церкви вихо-дить духівництво на чолі з Преосвященним Агапітом. Будинок, у якому жив і помер Г. П. Алексєєв. Вид Хресто-Воздвиженської церкви й склепу в ній, у якому похований Г. П. Алексєєв. (Додамо, що через короткий час Г. П. Алексєєва перепоховали в його маєтку Котівка на річці Орелі).

За пару днів, 20 лютого стрічка про похорон Г. П. Алексєєва була вже показана в біоскопі «Модерн». Фільм у газеті представ-лено як стрічку Товариства «Україна» Ф. Щетиніна і К0. («Рус-ская правда» 21 лютого 1914 р.). Газета подала і короткий зміст фільму. Рекламні оголошення про показ цієї стрічки ми виявили і в іншій місцевій газеті:

«24, 25 и 26 февраля с. г. грандиозная программа картин по-следних новинок. Сверх грандиозной программы будет демон-стрироваться “Похороны обер-гофмейстера Двора Его Величе-ства Г. П. Алексеева в Екатеринославе”. Присутствовавшие на похоронах увидят себя на экране». («Южная заря», 1914. — 23 февраля (8 марта), № 2301; 24 февраля (9 марта); №  2302).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Комедії та агітки часів Першої Світової (продовження)

Доля талановитого українського актора і антрепренера Микити Антоновича Кучеренка (1881–1938), акторів трупи якого знімав Д. Сахненко, склалася трагічно. Нам свого часу пощастило зустрітися з його донькою. Народився М. Кучеренко в Маріуполі в українській родині. Мав початкову освіту, організував свою трупу, з якою успішно виступав не лише в Україні. Влітку 1919 року його трупа давала вистави в Літньому театрі в Катеринославі. Згодом працював артистом Дніпропетровського українського театру ім. Т. Шевченка. 10 травня 1938 року звинувачений у належності до контрреволюційної повстанської організації й розстріляний 22 травня 1938 р. Реабілітований майже через двадцять років — 21 серпня 1957. (Повернені імена. мартиролог. Т. 4. Кн. 2.–  Дніпропетровськ, 2003.–  С. 195). 

Також 2000 року ми отримали ще одного листа, з іншого архіву — Російського державного архіву кінофотодокументів у місті Красногорську Московської області. Цей лист за підписом директора цього архіву Л. П. Запрягаєвої від 15 червня 2000 р. виявився більш втішним — збереглися документальні стрічки Данила Сахненка! І, можливо, ці стрічки мають більшу вартість, аніж його другосортна продукція в галузі художнього кіно. Що ж то за сюжети, які ми б залюбки переглянули й сьогодні?

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової

Нами виявлено поки що такий факт показу стрічки Сахненка в Катеринославі. Фільм «Геройский подвиг сестры милосердия Римы (sic!) Ивановой» (драматический эпизод в 2-х частях из со-временной войны)» демонструвався 12 жовтня 1915 року в кате-ринославському кінотеатрі «Солей». («Приднепровский край», 12 жовтня 1915). 

А ось що пише харківський дослідник кіно Володимир Міславський:

«У Катеринославі на кіностудії Ф. Щетиніна режисер А. Ва-рягін і оператор Д. Сахненко зняли фільми “Геройський подвиг сестри-жалібниці Римми Іванової”, “Геройський подвиг теле-фоніста Григорія Манухи”, “На полі брані” і квінтесенцію жанру — найбільшу постановку “Во славу русского оружия” (1450 м).

Картину “Богдан Хмельницький” (сценарист і режисер А. Варягін) випустила в Катеринославі кіностудія Ф. Щетиніна. Стрічка стала екранізацією однойменної історичної п’єси М. П. Старицького. В зйомках фільму брали участь актори української трупи під керівництвом М. Кучеренка та М. Зоріної».

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)


Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової

Сучасному читачеві нічого не говорить рядок з пісні «Умер бедняга в больнице военной». Тим часом у неї своя вже історія. Великого вірша під назвою «Умер» ( з циклу «В строю») написав ще 1885 року поет К. Р. (Костянтин Романов, онук Миколи І). Під час російсько-японської війни 1904 року з’явився фольклоризований варіант цієї пісні. Її співала популярна виконавиця Надія Плевицька. Ми маємо варіант цієї пісні у її виконанні, вміщений у виданні «Добавление к сборнику либретто для пластинок Зонофон. Оперы, оперетки, романсы, песни, рассказы и пр.» (Издание акц. о-ва «Граммофон», Москва, 1910.– С. 104). У виконанні Плевицької пісня закінчувалася так:

Спи же, товарищ наш одинокий,

Спи и покойся себе,

В чужой стороне, на дальнем востоке,

Вечная память тебе!

Під час Першої світової війни пісня «Умер бедняга в больнице военной» знову стала популярною.

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)


Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової

Ось що писала у травні 1914 року перша українська щоденна газета «Рада»:

«В останній книжці “Русского богатства” д. Ширман подає загальний нарис сучасного стану кінематографічної справи. (...) У всьому світі щодня одвідують кінематографи 18 мільйонів душ. В одній Росії минулого року кінематограф одвідало коло 50 міліонів душ. 

Статистика показує, що 70 проц. всіх кінематографічних бинд (фільмів) — драми (як відомо всім, дуже низького ґатунку), 20 % – гумористичні сюжети і тільки 10 % — знімки з натури, краєвиди, фабрики тощо». («Рада», 10 мая 1914). 

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)


Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової

Ще 2000 року ми звернулися з запитом до Держфільмофонду...  Відповіли, що, на жаль, там фільми Данила Сахненка відсутні. Але заступник начальника наукового відділу В. Антропов подав перелік окремих стрічок, ймовірно створених Сахненком у 1910—1916 роках. Мова йде саме про ті другосортні комедії та агітки часів Першої світової війни, про які лише побіжно згадав дослідник С. Гінзбург. Можна сьогодні по-різному ставитися до них, але їх не викреслити з доробку митця. Збереглися відомості про такі фільми Сахненка: 

1. «Оце так ускочив». Комедія у двох частинах. Товариство І. Спектора «Художество» (Катеринослав). Екранізація популярної української комедії. Данило Сахненко — режисер. 

2. «Грицько Голопупенко». Комедія на дві частини. Товариство «Сахненко, Щетинін і К0». Данило Сахненко — режисер. 

3. «Во славу русского оружия». Драма на п’ять частин з епілогом. Товариство «Щетинін і К0». Випуск 26 грудня 1915 р. Військово-патріотичний фільм. Данило Сахненко — оператор. 

4. «Геройський подвиг сестри-жалібниці Римми Іванової». Драматичний етюд на дві частини. Товариство «Щетинін і К0». Випуск 11 жовтня 1915 р. Військово-патріотичний фільм. Д. Сахненко — оператор. 

5. «На поле брани». Драма на чотири частини. Товариство «Щетинін і К0». Данило Сахненко — оператор. 

6. «Умер бедняга в больнице военной». Драма на чотири частини. Товариство «Щетинін і К0». Випуск 1 жовтня 1916 р. Друга екранізація народної пісні. Демонструвалася як кінодекламація. Д. Сахненко — оператор. 

Отже, перелічені стрічки (окрім останньої) нам сьогодні відомі лише з назв. Не будемо дуже винуватити Сахненка за те, що він був змушений знімати під час Першої світової війни ура-патріотичні стрічки. Адже ці стрічки знімалися на замовлення влади, яка прагнула підтримувати патріотичне піднесення серед глядачів.

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової 

Процитуємо авторитетного дослідника дореволюційного кінематографа Росії С. Гінзбурга, який ще 1963 року писав про вимушену еволюцію творчості Сахненка:

«У Катеринославі (нині Дніпропетровськ) в 1908 році при-ступив до зйомок Д. Сахненко, якого ми повинні вважати піонером української кінематографії (Виділено нами — М. Ч.). Він розпочав з місцевої катеринославської хроніки, потім зробив масу видових картин, присвячених переважно красотам української природи. Судячи з відгуків тогочасної преси, ці картини, які не збереглися, виділялися своєю поетичністю. 1911 року Сахненко вирішив на свій страх і ризик зайнятися художньою кінематографією. Він організував власне виробництво картин — “Южнорусское ателье “Родина” і, взявши на себе функції оператора, запросив як режисера видного українського актора М. Садовського. Працюючи разом з Садовським, Сахненко екранізував такі популярні твори української драматургії, як “Ма-ти-наймичка” і “Наталка Полтавка”. В цих фільмах, окрім самого Садовського, грали М. Заньковецька, І. Мар’яненко, С. Паначевський (треба: С. Паньківський — М. Ч.) та інші відомі майстри української сцени. Фільм Сахненка і Садовського “Наталка Полтавка” протримався на екрані аж до 1930 року (!). Але тим не менш зусилля Сахненка не увінчалися матеріальним успіхом — в умовах капіталістичного кінопідприємництва багато легше було поставити чи відзняти фільм, ніж його продати. Зазнавши грошових невдач, Сахненко відмовився від кінопропаганди класичного українського репертуару і в компанії з катеринославським прокатником Ф. Щетиніним, а потім як його службовець став знімати второсортні комедії, типу “Грицько Голопупенко”, і шовіністичні агітки першої світової війни. В роки громадянської війни, як установив Г. Журов, Д. Сахненко успішно працював кінооператором в Першій Кінній армії. Подальша його доля нам невідома». (Гинзбург С. Кинематография дорево-люционной России. М. , 1963. — С. 43-44).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І ЗНОВ ПРО АДРЕСУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

Оскільки А. Кордюм з якихось своїх міркувань не конкретизував імена учасників акціонерного товариства (не хотів пропагувати експлуататорів, які виїхали в білу еміграцію, або просто забув з плином часу їхні прізвища: приміром, сплутав Щетиніна з Щукіним), нами пропонується нині така схема персонального складу акціонерного товариства:

Ф. Щетинін — вклав десять тисяч карбованців,

Ф. Г. Щекутін вклав свою садибу, оцінену в десять тисяч карбованців,

Д. Сахненко — вніс знімальний апарат і свій хист.

М. Шейнін — приєднався до складу акціонерів згодом.

Витративши на зйомки фільму останні кошти, акціонери змушені були шукати ще одного компаньйона. Вони й знайшли його в особі М. Шейніна — власника кафе-їдальні, що містилася на Проспекті поряд з відділенням Волзько-Камського банку. Це там, де був магазин «Лотос» (сучасний «Дитячий світ») побіля Держбанку.
За узагальненою інформацією харківського історика кіно Володимира Міславського кінопродюсер і кінопрокатник Ф. Щетинін фінансував у Катеринославі виробництво семи фільмів. Він працював з режисером Олександром Варягіним та кінооператором Данилом Сахненком. Ось стрічки, випущені Ф. Щетиніним: «Грицько Голопупенко» (1913), «Богдан Хмельницький» (1915), «Во славу русского оружия» (1915), «Геройский подвиг сестры милосердия Риммы Ивановой» (1915), «Геройский подвиг телефониста Алексея Макухи» (1915), «На поле брани» (1915), «Умер бедяга в больнице военной» (1916).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І ЗНОВ ПРО АДРЕСУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

Оскільки А. Кордюм з якихось своїх міркувань не конкретизував імена учасників акціонерного товариства (не хотів пропагувати експлуататорів, які виїхали в білу еміграцію, або просто забув з плином часу їхні прізвища: приміром, сплутав Щетиніна з Щукіним), нами пропонується нині така схема персонального складу акціонерного товариства:

Ф. Щетинін — вклав десять тисяч карбованців,

Ф. Г. Щекутін вклав свою садибу, оцінену в десять тисяч карбованців,

Д. Сахненко — вніс знімальний апарат і свій хист.

М. Шейнін — приєднався до складу акціонерів згодом.

Витративши на зйомки фільму останні кошти, акціонери змушені були шукати ще одного компаньйона. Вони й знайшли його в особі М. Шейніна — власника кафе-їдальні, що містилася на Проспекті поряд з відділенням Волзько-Камського банку. Це там, де був магазин «Лотос» (сучасний «Дитячий світ») побіля Дер-жбанку.

За узагальненою інформацією харківського історика кіно Володимира Міславського кінопродюсер і кінопрокатник Ф. Щетинін фінансував у Катеринославі виробництво семи фільмів. Він працював з режисером Олександром Варягіним та кінооператором Данилом Сахненком. Ось стрічки, випущені Ф. Щетиніним: «Грицько Голопупенко» (1913), «Богдан Хмельницький» (1915), «Во славу русского оружия» (1915), «Геройский подвиг сестры милосердия Риммы Ивановой» (1915), «Геройский подвиг телефониста Алексея Макухи» (1915), «На поле брани» (1915), «Умер бедяга в больнице военной» (1916).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І ЗНОВ ПРО АДРЕСУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

(Продовження)

Вулиця Вознесенська, де була майстерня «Україна», нині називається вулицею ім. ХХІІ партз’їзду. Наступною, паралельною їй, ближче до центру міста є вулиця Свєтлова. Обидві ці вулиці, як це виглядає на дореволюційних планах міста, упиралися в Сінний (Верхній) ринок. А нижче Сінного ринку на мапах зображений колишній міський цвинтар (нині на його місці — величезний стадіон «Дніпро-Арена»). Отже, поки що все збігається з описом А. Кордюма.

Тепер ще трохи порозважаємо з прізвищами Щекутіна і Щетиніна. Як на зло, ще й досить схожими між собою. До речі, у довіднику можливі були описки. Серед домовласників Катеринослава 1905 року зустрічається прізвище Щекутіна, але з іншими ініціалами: «Щекутин Антон Антонович, коллежский ассесор — 25.000 р.» (так оцінено в 1905 році його домоволодіння). Взагалі було три брати-дворяни Щекутіни — вони мали в 1906 році відносно невеликі земельні наділи в Новомосковському повіті: згадуваний Антон Антонович Щекутін був власником 450 десятин, його брати Олександр і Георгій — по 362. Правда, людини з ініціалами Ф. Г. Щекутін серед них немає, і взагалі згадані брати можуть не мати ніякого стосунку до нашої розповіді. Був ще в старому Катеринославі будинок Щекутіної на Проспекті поряд з католицьким костьолом (з липня 1912 року в цей будинок перебралися редакція і контора «Русской правди», про що 18 липня того року сповіщено на шпальтах цього видання).

А щодо Щетиніна, то в 1919 році, за часів Добровольчої армії був губернатором С. С. Щетинін, про якого не вельми прихильний відгук лишили у спогадах генерал Шкуро й інші білоемігранти. Проте цей Щетинін був скоріш за все власником гатчинського аеропланного заводу, а не місцевим жителем.

Отже, підіб’ємо деякі підсумки нашого пошуку і співвіднесемо наші розкладки зі спогадами А. Кордюма. Для цього ще раз процитуємо його: «...один акціонер вклав десять тисяч карбованців, другий — свою садибу, оцінену в таку ж суму, а Сахненко вніс у товариство знімальний апарат та вміння працювати на ньому». (Кордюм А. З архіву кінопам’яті // Крізь кінооб’єктив часу. К.: Мистецтво. — С. 20).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І знов про адресу акціонерного тоовариства (продовження)

Чи може ця адреса розглядатися нами як ймовірна адреса акціонерного товариства? Список абонентів на 1915 рік готувався напередодні, у 1914 році. І саме у тому році, 1 лютого 1914 р. «Русская правда» сповістила про те, що 30 січня того року в аудиторії вперше демонструвалися картини місцевого кінематографічного товариства «Україна» Ф. Щетиніна і К0. Подано було й назви показаних картин: «Запорозький курінь», «Вечорниці», «Згода», «Запорожці в неволі». «Картини дуже вдалі, — зазначала газета, — мальовничі і краще багатьох “драм”, котрі йдуть в місті. Картини супроводжувалися фортепіано і українським хором». А 20 лютого того ж року в біоскопі «Модерн» демонструвалася кінострічка про похорон Г. П. Алексєєва. Фільм представлено як стрічку Товариства «Україна» Ф. Щетиніна і К0. («Русская правда» 21 лютого 1914 р.). 

Отже, в газеті йдеться про товариство «Україна», а в телефонному довіднику — про майстерню «Україна». Назва, до речі, для того часу не вельми типова: в офіційному ужитку була «Малоросія». А назву «Україна» уживали люди свідоміші. Отже, майстернями з назвою «Україна» в місті не кишіло. Пам’ятаєте, в описі А. Кордюма кімната «акціонера» Д. Сахненка вразила його своєю вбогістю: «Ця, завжди чепурна людина, жила, власне, у слюсарній майстерні (курсив мій — М. Ч.), що була  захаращена різноманітним слюсарним приладддям та інструментом». 

Чи переконлива ця аргументація? Нам ще пощастило з номером 55 по колишній Вознесенській вулиці, бо на місці старих будинків з попередніми номерами 53, 51 і так далі повиростали сучасні котеджі і сліду не зосталося від старої забудови. 

Вулиця Вознесенська, де була майстерня «Україна», нині називається вулицею ім. ХХІІ партз’їзду. Наступною, паралельною їй, ближче до центру міста є вулиця Свєтлова. Обидві ці вулиці, як це виглядає на дореволюційних планах міста, упиралися в Сінний (Верхній) ринок. А нижче Сінного ринку на мапах зображений колишній міський цвинтар (нині на його місці — величезний стадіон «Дніпро-Арена»). Отже, поки що все збігається з описом А. Кордюма.

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко (продовження)

І знов про адресу акціонерного товариства

Отже, якщо вірити А. Кордюмові, катеринославець Н. Щетинін був однополчанин Ханжонкова. У списках домовласників Катеринослава 1905 року прізвища Щетиніна ми не знаходимо. Напевне, він ще служив у війську (Ханжонков у 1905-му за станом здоров’я звільниться зі служби). Але це ще не значить, що, приїхавши до Катеринослава, він став домовласником — чоловік міг просто винаймати помешкання.

Прізвище Ф. Щетиніна (у А. Кордюма він з ініціалом Н. Щетинін) практично не зустрічається в міських дореволюційних довідниках Катеринослава. Лише одного разу у довідковій книзі «Весь Екатеринослав» на 1913 рік ми натрапили на С. Щетиніна, який жив за адресою Лісопильна, 9. Але це не той район міста, який нам потрібен. Лісопильна була ближче до Дніпра, яким сплавляли з Білорусі до нас ліс.

Але ось у списку абонентів катеринославської телефонної мережі за 1915 рік подано такий рядок:

«Вознесенская, 55 — мастерская “Украина”  Ф. Г. Щекутина» (висловлюю подяку краєзнавцю В. С. Старостіну, який звернув увагу на це джерело). 

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут