Дніпропетровськ –
Половиця – Кодак: фольклорна та історична пам’ять
(продовження)
На кінець ХІХ ст. ще існували окремі слободи Старі Койдаки та Нові Койдаки – їх назви фігурують у багатьох наративах, записаних Я. Новицьким; чимало респондентів ученого походять з містечка Нові Койдаки. Досить процитувати декілька фрагментів: «Чаще других Кравец вспоминает запорожца Семена Берлима, жившего в Новых Койдаках»; «Скоту у кожного [запорожця. – Л. І.] було чимало, то оце пожене в Половицю або Кайдак, продасть, та й є у його і тютюн, і харчі»; «Давно діло було в Койдаках»; «Ще не було села Камнянки, а в Старіх Койдаках (в трех верстах ниже Каменки) шинкував мужик» тощо.
Уродженцем Нових Койдаків
був оповідач М. Заїка-Кравець, про якого йшлося вище. Однак, важливих
історичних відомостей про ці населені пункти майже нема. Можливо, тому що їхнє
заснування не пов’язане безпосередньо із запорожцями, культ яких і досі
розвинений у Степовій Україні. Та й виникли вони значно давніше. Лише в
історичній літературі знаходимо трактування назви Койдак / Кодак, що походить
від найменування Кодацького порога, семантика якої, як зауважує історик Юрій
Мицик, і досі спірна.
Першим вдався до її
роз’яснення візантійський історик, імператор Константин Багрянородний
(905–959): «У червні вони вирушають у
дорогу і спускаються згаданою річкою Дніпро. Насамперед вони підходять до
першого порога, який називається Ессупи (Кодацький), що означає по-роськи і
по-слов’янськи «не спи».
Філологи ХІХ ст. вважали,
що слово Кодак фіно-угорського походження, яке в перекладі українською означає
водоспад, а от дніпропетровський краєзнавець Іван Савельєв виводить його з
тюркських мов, перекладаючи як «поселення на горі» («кой» – поселення, «даг» –
гора).
Як відомо, 1635 року
польська влада спорудила на північній межі Запорожжя, на правому березі Дніпра,
над Кодацьким порогом фортецю Кодак. Вона мала захищати південно-східні кордони
Речі Посполитої від Османської імперії та ординських нападів. Проте, головне її
призначення – контроль над Запорожжям: перешкодити селянам-кріпакам та
реєстровим козакам втікати на Січ, а запорожцям – виходити в Україну; блокувати
всі шляхи та переправи, що зв’язували Січ з Україною, запобігти перевезенню
боєприпасів і провіанту; завадити козацьким походам на море.
Будували фортецю реєстрові
козаки та селяни, а також полонені татари, під керівництвом двох видатних
інженерів: Гійома Левассера де Боплана та Фрідріха Гетканта. Комендант фортеці
чинив усілякі утиски запорожцям: закрив їм доступ до Дніпра в районі Кодака, заборонив
рибальство і полювання, порушників заковував у залізні обручі та саджав у льохи.
Тож не випадково того
самого року фортеця була зруйнована повсталими реєстровими козаками на чолі з
гетьманом Іваном Сулимою. Про ці події в народі склали історичну пісню (умовна
назва «Про Сулиму, Павлюка, ще й про Яцька Остряницю»), яку записав Федір
Дніпровський у вересні 1928 року в Харкові від відомого кобзаря Петра
Семеновича Древченка. Не виключено, що вона є творчістю самого П. Древченка, бо
пісня має літературний характер і відома лише в одному варіанті. На це звернув
увагу і фольклорист Марко Плісецький, хоча загалом він не сумнівається в
автентичності твору. Однак достатньо процитувати початок пісні, щоб впевнитися
в її штучному походженні:
Не схотіли пани-ляхи
Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки
Та й через пороги.
Спорудили над Кодаком
Город-кріпосницю,
Ще прислали в Кодак військо,
Чужу-чужаницю...
Нагадуємо, що пісня
записана від уродженця передмістя Харкова (селище Залютине), і ніхто не
зафіксував нічого подібного в околицях м. Катеринослава, що вельми показово.
(Далі буде)
