Євген Гребінка. Чародій чорних очей з Полтавщини ( частина 3, закінчення)
Вірші Гребінки дуже романтичні. Він використовує лексику народних пісень, фолькльор і романсово-пісенний стиль. Найпомітнішим твором є «Очі чорні», де викладена історія його пристрасного кохання і дружини Растенберга. Його Марії Василівні Растенберг. Твір пізніше став романсом на музику Флоріана Германа в обробці С. Герделя. Помітної ролі у розвитку української літератури ці твори не мають, але виразно зберігають його пошану до маленької Полтавської батьківщини.
Але, найвизначніше місце займають, як у творчості Гребінки, так і у загальному літературному русі того періоду байки. Багато українських письменників і поетів зверталися до цього жанру, але за межі побутової тематики та моралізаторства вони не виходили, виняток «Пан та Собака» Гулака-Артемовського. Першим найвидатнішим українським байкарем судилося стати саме Євгенію Гребінці. Він, за словами Івана Франка: «Вклав всю свою поетичну душу і любов до України у ці маленькі твори».
Серед його друзів та прихильників були впливові особи, які мали свої видання. Так званий літературний генерал Греч, дуже авторитарна і жорстка особа, на превеликий подив поставилася до молодого українського літератора прихильно. Окрім запрошеня Гребінки до участі у підготовці 24 томного видання російської енциклопедії, влітку 1834-го року у друкарні Греча набиралася збірка байок Гребінки і через декілька днів у книгарнях Петербурга з'явилася невеличка книжечка «Малороссийские приказки Є.Гребінки», з присвятою «добрым моим землякам и любителям малороссийского слова», яка відразу ж була схвально зустрінута читачами.
Критика виділяла «охайність стилю і благородну манеру виразів», простоту, наївність і поетичність. Слід зауважити, що ця книга з'явилися коли на сторінках видань і у літературних салонах точилася гостра боротьба з питань розвитку української літератури. Їй дорікали за провінційне малоросійське наріччя, наголошували на обмеженості талантів і можливостей. Гребінка звісно не міг погодитися, що його наріччя приладне лише для зображення комічного і вульгарного і посилання на зв'язок творчості Гребінки з глибиною народної української творчості був помічений, ще при перших публікаціях. Ось декілька його рядків стосовно рідного українського слова: «Как родной цветок, как первый звук ожившей народной поэзии, как доказательство, что украинцы начинают (в добрый час!) чувствовать самобытность своей литературы».
Дуже хвилювало Гребінку, як сприймуть його байки в рідній стороні. Рецензенти ж, в свою чергу писали, що зміст деяких байок Гребінки запозичений у Крилова, але безперечно він мав місцевий полтавський колорит, характер їх простодушний і дотепний, цікава думка і чудова форма, «прояснена віршем сильним і чистим, теж відмічалися критикою.
Згодом, «Малороссийские приказки» були відзначені як незаперечний здобуток молодої української літератури.
Гребінка перебував у дружніх стосунках із відомим байкарем Іваном Криловим, вважав його своїм вчителем і той багато на що його надихав. Можна впевнено говорити і про прихильне ставлення Крилова до автора. Про що може свідчити запрошення Гребінки на ювілей Крилова, де отримав фрагмен святкового літературного вінка. Але у літературній історії байки Гребінки мають яскравий авторський знак, певну самостійність, «український пейзаж і світогляд українського мужика», - як пишуть критики.
Твори Гребінки більш гострі та досконалі, з точки зору і життя, і жанру. Серед відомих байок того часу також «Ведмежий суд», про свавілля судійської гілки влади і про людей, покази яких продаються і купуються. «Гостро, влучно, стилістично тонко», - писав про це Максим Рильский.
Слід додати, що більшість байок Гребінки носить ліберальний характер, критику лише окремих фактів, «не широку сатиру і не їдку, гумор вільний і далекий від шаржу». Але у кращих своїх зразках, він дозволяє читачеві робити більш сміливі висновки. Байка в нього стає і повістю, і драмою, і джерелом народних фольклорних скарбів.
Архів письменника майже не зберігся, але і те що лишилося, дає уяву, як наполегливо автор працював.
На особливу увагу заслуговує його історично-романтична поема «Богдан»1843 року, присвячена Богдану Хмельницькому. Дуже показовою є бесіда головного героя із своїм духовником: «Кто? Не в силах наш народ? Видал ли ты, когда холодный лед свободные струи реки скует? Река мертва, по ней гуляют дети; но под тяжелою корой она шумит и мечется волной: и только лишь весна повеет, река воскреснет-свирепееет, ломает ледяной оплот и вмиг разливом синих вод луга потопит. Так, народ.. Он угнетен; но под золою огонь скрывается порою…» Тобто бачимо, що Євген Петрович дуже потужно усвідомлював свою приналежність до великої української нації.
Велике місце серед художньої спадщини Гребінки займають і твори російською мовою: понад сорок оповідань, повістей, романів, нарисів, написаних у кінці 30-40 років: «Малоросийское предание», «Сто сорок пять», збірка «Рассказы Пирятинца» («Двойник», «Телепень», «Месяц и солнце», «Потапова неделя»).
Серед російських творів Гребінки, пов'язаних з українською тематикою можна акцентувати на повісті «Нежинский полковник Золотаренко» (1842 рік ), мова йде про історичні події, що відбувалися одразу після возз'єднання України з Росією. Також відсилаю вас до роману «Чайковський». Тут бачимо близький до Тарасу Бульби образ козака. Гребінка вивчав історичні матеріали, знайомився із записками столітнього козака Микити Корда, українськими піснями і думами, використовуючи родинні перекази матері, що походила з давнього козацького роду Чайковських. Цікавий жіночий образ Марини, яка віддана своєму коханню, широке введеня до роману народної пісні. Вважалося, що це одна з найкращих повістей 1844 року. А у 60-х роках XX століття «Чайковський» з'явився у перекладі українською мовою і був, за свідченням Івана Франка, "улюбленою лектурою галицько-руської молоді 60-70-х років".
Ще один акцент до творчої спадщини - «Записки студента Гребинки», твір частково автобіографічний, про те як саме молода людина з палкими почуттями вступає у світ і часто падає під його ударами. І знов таки твір пронизаний людяністю та чутливістю до людини та світу оточуючого: «Я с особенным уважением смотрел на бедную старушку в голубой шубке, и как ниже ее в то время показались мне многие из прекрасных дам, читающих французските романы, отчаянно играющие в карты и даже могущих доставить своему протеже выгодное место…». Тобто бачимо, знов таки, близкість Гребінки до долі і образу звичайної тихої людини, маленького чоловіка, що дає уяву про вплив Миколи Гоголя на письменника.
У цьому ж русі роман Гребінки «Доктор». Ніжна висока душа рветься допомагати людям, але це нікому не потрібно і герой лишається на самоті і гине по буденному просто і трагічно замерзає на вулиці із томиком римського історика Корнелія Непоти. Велике враження справив цей роман Гребінки на Чехова.
І у 1847 році надруковано одну з останніх повістей Гребінки «Приключения синей ассигнации». Тут дуже потужно відчутний зв'язок із гоголівськими «Мертвими душами» і всією галереєю відомих персонажів. Цей твір переконує в тому, що не все так однозначно, що творчість Гребінки не настільки ліберальна і «беззуба», що його розповіді, про так званих маленьких людей, гучніше за епічні й інші твори того часу.
В останні роки життя, Гребінка розпочинає готувати до видання зібрання своїх творів у восьми томах. Але здійснити цілком цей задум не вдалося, він помер 15 грудня 1848 року, тіло його було перевезено на Україну і поховано в Мар'янівці Пирятинського повіту, недалеко від його рідного хутора.