Сторінки

пʼятниця, 28 вересня 2018 р.

На долоні історії

Один з перших

Він  отримав своє ім'я від діда, який був знаним військовим. Але вектори зацікавлень Каллімаха з Кирени лежали в іншій площині. 
Поет та вчений Каллімах (імовірно 310-240 рр. до н.е.) народився у провінції і ще юнаком дістався Олександрії. Його наставником був грецький філолог і поет, перший керівник Олександрійської бібліотеки  Зенодот.
Каллімах вчетелював, писав вірші і навіть входив до місцевого гуртка поетів. На один з високих постів, в ту ж саму Олександрійську  бібліотеку,  потрапив завдяки царю Птоломею II, який запросив його до двору. Цій почесній праці він віддав 20 років. Спираючись на бібліотечні фонди, вивчаючи їх, він написав близько 1000 наукових творів з історії та граматики.
До речі, саме Каллімаха вважають творцем нового «олександрійського» напряму в поезії, а  його проза була тісно пов'язана з римами. Птахи, річки, різні народи, їх календарі, чудеса і забобони, міфологічні сюжети – ось лише декілька акцентів його творчості, для осягання якої була потрібна неабияка ерудиція.
Унікальний каталог Олександрійської бібліотеки  та одна з перших бібліографічних праць авторства  Каллімаха має назву  «Таблиці тих, хто засяяв у всіх областях знання, і праць, які вони склали». У 120-ти томах досліджено основні твори грецької літератури і біографії їхніх авторів. Він дуже відповідально та ретельно підійшов до цього дослідження: якщо автор був невідомий, Каллімах намагався дізнатися його ім'я, якщо не було заголовку - він його складав.  На жаль, видання не збереглося. 
Яскравому представнику ранньої еллінистичної літератури Каллімаху, дійсно належить одне з перших та почесних місць у галереї особистостей, присвятивших найзмістовнішу сторінку  свого життя  бібліотечній справі.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 27 вересня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Указ Президента України про заснування Всеукраїнського дня бібліотек, який був виданий  у травні 1998 р. став несподіваною, але дуже приємної новиною для усіх бібліотечних працівників нашої країни. 
Цей день не приурочений  до якогось конкретної  події чи знаменної дати.
Святкування Всеукраїнського дня бібліотек було призначене на 30 вересня і ось вже 20 років бібліотекарі з радістю та гордістю відзначають своє свято. 
Всеукраїнський день бібліотек - це вияв глибокої поваги до клопіткої та душевної праці бібліотекарів, а також визнання державою суспільної значимості бібліотек, що стали однією з найважливіших складових частин інформаційної структури суспільства.
Історія бібліотек невіддільна від історії України. І наша бібліотека теж має насичену та дуже цікаву історію. Пройшовши нелегкий шлях становлення, ДОУНБ є однією з найстаріших та найкрупніших бібліотек країни.  ДОУНБ багато десятиліть дивує своїх відвідувачів унікальними та неповторними фондами.
Тут можна знайти літературу з різних галузь знань, іноземні видання багатьма мовами світу, повне зібрання діаспорної та патентно-технічної літератури, також наукові видання та художню літературу. Відділ періодики обласної наукової бібліотеки зберігає безцінний фонд вітчизняних видань починаючи  з 1944 року.




Більше про бібліотеку  тут 
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

середа, 26 вересня 2018 р.

Обличчя ріднокраю


Загадкова Олена Блаватська
(продовження)

Незабаром після прибуття в Нью-Йорк Олена Петрівна  одержує істинного друга і помічника в особі полковника Хенрі Стіла Олькотта, юриста, людини високих моральних достоїнств, яка набула популярності в роки Громадянської війни завдяки своїй бездоганній службі. До них примикає Уілльям Куон Джадж, молодий ірландський адвокат, що зіграв згодом видатну роль в теософському русі. 7-го вересня 1875 р. переважно стараннями Блаватської, Олькотта і Джаджа, а також ще декількох чоловік була створена організація, яку назвали Теософським Товариством, оскільки перед ним ставилася мета сприяти поширенню древніх вчень Теософії, або тої Мудрості в справах Божественних, яка пос-лужила духовною основою для багатьох великих філософських систем минулого, таких як неоплатонізм, гностицизм і античні школи містерій. 17 листопада 1875 р. президент-засновник полк. Олькотт офіційно сповістив про створення Товариства, і відтоді цю дату прийнято вважати днем його основи. Проголосивши метою Товариства «збирання і поширення знань про закони, що керують Всесвітом», засновники незабаром виклали завдання детальніше; і зазнавши лише декілька незначних редакційних поправок, вони залишаються все тими ж:
Створення осередку Вселенського Братства Людства без відмінності рас, віросповідання, статі, касти або кольору шкіри.
Сприяння порівняльному вивченню релігії, філософії і науки.
Дослідження непояснених законів Природи і сил, прихованих в людині.
У вересні 1877 р. в нью-йоркському видавництві J.W. Bouton'a вийшла у світ перша монументальна праця О.П. Блаватської «Ізида без покривала», і перший наклад в тисячу екземплярів був розпроданий впродовж двох днів, зробивши потужну дію на уми публіки, що читає і мислить. На думку нью-йоркської Herald-Tribune, книга стала одним з «видатних творінь століття», інші газети і журнали висловилися в такому ж дусі. Окресливши предмет окультних наук і історію їх розвитку, «Ізида без покривала» розкриває природу і походження магії, корені християнства, помилки богослов'я і помилки визнаних наукових авторитетів, трактуючи їх у світлі тих таємних вчень, які золотою ниткою проходять через віки, проявляючись час від часу у вигляді різних містичних рухів. Сьогодні ця праця така ж актуальна, як і в ті дні, коли вона вперше побачила світ, і все так само велика потреба в її нових виданнях.
8 липня 1878 р. О.П. Блаватська стала першою російською жінкою, що набула американського громадянства, ця подія отримала найширший розголос на сторінках різних газет.
Пропрацювавши ще три роки в США, О.П. Блаватська і полк. Олькотт відбувають у Бомбей, в Індію, де влаштовують штаб-квартиру Товариства. Незабаром з ними знайомиться Альфред Персі Сіннетт – у той час редактор урядової аллахабадської газети «The Pioneer». Це знайомство виявилося надзвичайно важливим. Сіннетт серйозно зацікавився вченням теософського руху і його діяльністю, внаслідок чого О.П. Блаватська дала згоду на спробу встановити контакт за допомогою листування між ним і двома адептами, що сприяли руху – Учителем Морья і Учителем Кут Хумі, з кашмірських брамінів. Листування тривало з 1880 по 1884 рр., і численні відповіді цих мудреців на питання Синнетта і іншого англійця, А.О. Хьюма, були згодом опубліковані у вигляді книги під назвою «The Mahatma Letters to A.P. Sinnett» (Листи Махатм до А.П. Сіннетта), London, 1923. Оригінали листів Учителів зберігаються у Британському музеї як велика цінність, але до них можна отримати доступ з особливого дозволу Відділу рідкісних рукописів.

Далі буде.
Борис Цирков
Загадкова Олена Блаватська. До 185-річчя від дня наро-дження: Біобібліографічний покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2016.– 38 с.





 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 25 вересня 2018 р.

Світ знань нових видань

Айзексон, Волтер. Стів Джобс [Текст] / В. Айзексон. -   К. : Брайт Стар Паблішинг, 2017. – 608 с.: фот. 


Це насправді цікаво зазирнути за лаштунки публічного життя такої відомої особистості, як Стів Джобс.  Тим більш, що він завжди заохочував  всіх, кого знав, бути щирими. Завжди говорив відверто, іноді жорстко.  
Перша повна ексклюзивна біографія від автора біографій бестселерів Бенджаміна Франкліна та Альберта Енштейна – Волтера Айзексона, колишнього голови каналу CNN та головного редактору часопису Time.  
В основі видання  десятки інтерв'ю  проведені протягом  декілька років, з понад сотнею друзів, конкурентів, колег та ворогів Джобса. Так звані «подстрочні» та «непричесані»,  думки, з приводу всього, що сформувало його концепцію та підхід до бізнесу і людей. Такий собі відвертий пригодницький «роман» про героя, що  здійснив революцію у декількох сферах: телефони, планшетні та  персональні комп'ютери, музика, мультфільми, продукування електронних товарів.  Гортаєте сторінки і відчуваєте енергію творчості поєднану  із технологією і необмежений політ майстерності в інженерії.  
Цінно й те, що Джобс не просив дати йому текст книги на вичитку перед публікацією, поважно ставлячись до  права кожного висловлювати  власну точку зору. І це тим більш цінне сьогодні, коли його вже немає, тому що   його портрет постає без ретуші та всіляких обмежень. А це з великими особистостями, що пішли, трапляється не часто.  
Підбірка фото Діани Вокер, яка майже тридцять років мала особливий доступ до свого друга Стива Джобса,  ще один бонус видання.
Кожна біографія, свого роду урок, який ми сприймаємо, звісно, з урахуванням власного досвіду. Але, коли мова йде про таку цільну та яскраву особистість, як Джобс, ми обов'язково примірюємо ситуації та можливості реалізацій на себе. І звіряємо спільні цінності і можливість досконало, проходячи через певні помилки,  контролювати себе та ситуації, щоб спокійно  та впевнено рухатися вперед.   




 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

понеділок, 24 вересня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Полисский,  Юрий.  Ищу вчерашний день  [Текст] / Ю. Полисский.  – Днепр :  «Свидлер А. Л.», 2018. – 274 с.

Знайти вчорашній день

Юрій Давидович Поліський давній добрий приятель нашої бібліотеки,  користувач з солідним стажем, постійний учасник засідань клубу книголюбів «Літературна вітальня». Майже усі його поетичні і прозові твори з успіхом були презентовані в стінах нашої бібліотеки і одразу тепло сприйняті читачами.
Друге видання книги «Шукаю вчорашній день» (перше було здійснено у 2011 році) вийшло у дніпровському видавництві «Свидлер А.Л.» цього року. Автор доповнив  книгу новими оповіданнями, спогадами, роздумами, які, на його думку, відображають загальну спрямованість книги.
Збірка розповідає про минулі роки рідного міста з його особливою атмосферою  й чарівністю, що визначали індивідуальність Дніпропетровська (нині Дніпра), і про жителів міста, таких різних, а, по суті, простих і добрих людях.
Коли я прочитала книгу, то з’ясувалось, що події у більшості оповідань розгортаються   по вулиці Харківській, у будинку №6 і, як зізнається сам автор, ця вулиця стала головною в його житті. Так сталось, що у моєму дитинстві наша родина  мешкала по вулиці Барикадній, 3. Ці вулиці розташовані майже поряд. Виявляється, ми з автором розповідей були сусідами ( правда, у різні роки), відвідували одні кінотеатри, стадіон «Динамо», «скуплялись» в одних і тих же крамницях. Я добре пам’ятаю цей район старого міста, з дворами-«колодязями», багатоквартирними комуналками, побутовими складнощами і т.і. Але який тут був колорит багатонаціональних традицій, дух взаємодопомоги, людяності, толерантності… І в нашому дворі була своя мадам Марголіна – мадам Гельманша, яка цілими днями сиділа на балконі у кріслі-«качалці» і здавалось усе бачить і про всіх знає, красуня Галя з розкішною косою нижче пояса, від якої не могли відвернути захоплюючі погляди чоловіки, Моня, який потім став Володимиром і двірник дядько Григорій зі своїми кмітливими зауваженнями та народними приказками. Читаючи, я поринула у світ дитинства, спогадів, але завдячуючи автору, ностальгія по минулому не носить агресивного, дріб’язкового присмаку, а лине з легким світлим сумом. Виявляється ті часи нікуди не зникають, вони поряд з нами, доки ми пам’ятаємо і любимо. Я цілком згодна з класиками, що без минулого неможливе майбутнє і саме цей зв'язок є складовою культури нації, окреслює її ідентичність.
Родзинкою письменника, на мій погляд, є майстерність у коротенькому оповіданні виразно розкрити декілька сюжетних ліній, психологію складових характеру героїв, примусити читача співпереживати і навіть додумати «свій» кінець історії, коли у автора інтригуючи обривається розповідь «на самому цікавому місці». У текстах вміло і правдиво відображені життєві ситуації, відчувається, що сам автор був учасником тих подій, або переживав, спостерігаючи. А ще, мені здається, окремі оповідання дуже кінематографічні і у талановитих руках режисера могли б «засвітитись» на великому екрані.
Радує  й повага Юрія Давидовича  до слова, до культури і чистоти мови, без зайвої витіюватості (на що зараз страждають багато сучасних авторів). У книзі багато тонкого єврейського гумору, а під час і колючої сатири.
Схиляю голову перед Юрієм Давидовичем краєзнавцем. Справжній патріот свого міста, слідопит, захисник пам’яток. Йому по-справжньому болить, коли на очах руйнуються і зникають архітектурні шедеври. І він намагається боротись, захищати улюблені місця, як може – своїм літературним талантом.
Читати його  цікаво, матеріал сприймається легко, запам’ятовується. До деяких сторінок хочеться повернутись знову. 
Маєте хвильку для естетичної рефлексії? Раджу познайомитись зі збіркою оповідань «Шукаю вчорашній день», у якій є все: сплетіння творчого пошуку, тонкої психології, філософських роздумів,народної мудрості, веселих жартів, мовної гри. Отримайте задоволення!

Довідка:
Юрій Давидович Поліський – автор 14 книг поезій та прози. Його вірші увійшли до Загальної енциклопедичної антології російської поезії серії «Золота бібліотека поезії»; до антології «Україна. Російська поезія. ХХ століття»; «Обличчям до обличчя»; «Пісні Південної Русі. Вірші російських поетів України»; «Антології російської народної поезії 21 століття. Том3. 2012», «Антології сучасної новелістики та лірики України – 2013»
Кандидат технічних наук, заслужений винахідник України, академік Міжнародної академії авторів наукових відкриттів і винаходів, почесний діяч Єврейської ради України. Нагороджений почесною медаллю «За заслуги перед містом».

До фондів ДОУНБ книга потрапила в дарунок від автора. 

Світлана Пономаренко, завідуюча відділом документів з питань мистецтв

Юрий Полисский "Ищу вчерашний день"

Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 21 вересня 2018 р.

На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики
(закінчення)

Ернст Гофман народився у Кенігзбергу, Східній Прусіі, за освітою юрист.  Багато міст свою історію починало з будівництва якогось замку, не став виключенням і Кенігзберг,  свого часу центр Литви та литовської культури, зараз місто Росії – Калініград. Отже бачимо наявне  перетинання різних культур та ментальностей.    
Твори Гофмана, скоріш казки, аніж філософські трактати. «Розбудувавши собі вином і безсонням нерви Гофман приходив додому і сідав писати. Жахи, створені його уявою приводили в страх його самого. А в  робочі години Гофман сидів на службі і старанно працював». У літературознавстві є такий термін, як «гофманізм» - потреба збігти від реальності, можливо тому герої автора    часто  віддають перевагу неймовірним та нереальним казковим персонажам. Але ж розчарування від них, завершуються трагедією.  
 У   «Зачарованому горшику» герой выбирає  любов  до зачарованої змії, але ж вона стає потворую. Коли у «Пісковій людини» вибір здійснюється в бік робота, то у кінці кінців людина завершує життя самогубством. Намагання знайти опору в інших світах, відречення  від реальності– про це пише автор. Як пам'ятаємо  у «Лускунчику», герой  теж з'являється з зазеркалля. Але ж ці істоти можуть бути наділені  і близькими та зрозумілими якостями наших знайомих. Тобто бачимо  таке собі бажання поєднати  різні світи. 
Все це, звісно,  спирається на німецьку філософію. Тему велику та окрему, представлену  іменами Іммануїла Кант, Георга Гегеля -  філософів, що лишили найбільший спадок. 



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Twitter Facebook
Замовити книги можна тут

четвер, 20 вересня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Шкляр, Василь. Тінь сови: роман / В. Шкляр. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2014. - 304 с.

Роман Василя Шкляра «Тінь сови» мене дуже вразив. Цей роман піднімає вічну тему справжнього кохання: до жінки, до своєї праці, до рідної України.  Автор з великою ніжністю описує закоханість, а потім і справжню, красиву, віддану любов Катерини і Степана.  Письменник із захопленням розповідає про мальовничі українські краєвиди, їх дивовижну красу і загадковість. Так на сторінках роману з’являється Щедрик. Цей казковий, загадковий персонаж мені дуже сподобався. В ньому втілені всі наші українські риси людяності, доброти, прагнення щастя і віра в те що зло буде покарано. Рекомендую прочитати цю книжку і нашій молоді , і людям старшого віку.   

завідуюча сектором патентно-технічного відділу  
Наталія Бірюк







 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

середа, 19 вересня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Антоніна Богуш.  Справі книжковій вірна


Навряд  хто з відвідувачів бібліотеки замислюється над тим, яким чином та чи інша книга з’явилася на полиці. Адже  перш, ніж потрапити в руки читачам будь-яке видання проходить певний технологічний процес опрацювання. Кожна книга в бібліотеці отримує так званий «паспорт», в якому зазначається «адреса» - місце книги на полиці. І видають такі «паспорти» книгам в невидимому для читачів відділі, назва якого говорить сама за себе –відділ наукового опрацювання документів та організації каталогів. 
Працюють  в цьому відділі спеціалісти високої кваліфікації. Одна із них - Антоніна Миколаївна Богуш.  Вона прийшла в ДОУНБ в 2001 році, має вищу освіту. В 1982 році закінчила Київський державний інститут культури,   до цього працювала в обласній медичній бібліотеці заступником директора. Як сама зізнається – не було практики по опрацюванню та класифікації книг, вважала цю роботу нудною і нецікавою. Але  попрацювавши деякий час,  зрозуміла, що  систематизувати книги, скласти правильний бібліографічний опис – все це можна порівняти з рішенням цікавої математичної задачі. А ще прийшло розуміння того, що це дуже велика відповідальність. Адже оперативність і якість роботи допомагають скоротити шлях книги до читача, порадувати його знайомством з літературними новинками, отримати інформацію про необхідне йому видання в пошуковому апараті бібліотеки.
Антоніна Миколаївна з ентузіазмом та великою зацікавленістю  вивчила автоматизовану бібліотечну систему ІРБІС. Вона з відповідальністю ставиться до створення записів в електронний каталог. Розуміє, що пошукові можливості  в електронному каталозі,  в великій мірі залежать від компетентності, наявності широкого кругозору, працелюбства  та  відповідальності класифікатора. Всі ці якості притаманні Антоніні Миколаївні. І тепер вона  щиро  ділиться набутим досвідом з молодими колегами. Напрямок роботи, який веде Антоніна Миколаївна нелегкий – систематизація, предматизація літератури суспільно-політичного змісту, але  записи в ЕК , створені нею відрізняються високою якістю.  
Антоніна Миколаївна –добра і чуйна людина До неї звертаються колеги не тільки за професійними порадами, а просто, як до сердечної людини, в якої багатий життєвий досвід. А ще вона володіє прекрасним почуттям гумору. 
В  неї немає високих нагород, але є те, що зігріває серце –повага і визнання колег.


Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter


вівторок, 18 вересня 2018 р.

Обличчя ріднокраю


Загадкова Олена Блаватська 

Олена Петрівна Блаватська, засновниця сучасного теософського руху, народилася у Катеринославі, місті на Дніпрі <...>, 31-го липня 1831 р. по юліанському, або так званому старому стилю, який тоді був прийнятий в Росії. За григоріанським календарем дата її народження доводиться на 12-і серпня. Її батьками були полковник Петро Олексійович фон Ган і Олена Андріївна Ган, уроджена Фадєєва, відома романістка, що померла зовсім молодою. Її бабусею з материнського боку була княгиня Олена Павлівна Долгорука; жінка вкрай обдарована, вона була відома своїми науковими працями. По лінії бабусі родовід Блаватської сходить до князівського роду Рюріковичів, предки її з боку батька належали до Макленбургського графському роду Hahn von Rottenstern – Hahn. Олена, що рано осиротіла, виховується у будинку бабусі і дідуся по матері. Олена була незвичайною дитиною і рано стала відчувати, що відрізняється від оточення. Своїми неабиякими психічними здібностями вона вражала домашніх і друзів.
Украй свавільна, Олена не визнавала ніяких авторитетів, проте була наділена дуже чуйною натурою і найрізноманітнішими даруваннями. У неї були блискучі здібності до мов, вона чудово грала на фортепіано і малювала, крім того була відважною наїзницею, що безстрашно здійснювала верхові прогулянки на конях, – вона взагалі надзвичайно тонко відчувала природу. Ще в дитинстві вона почала усвідомлювати, що її життя стане якимось високим служінням, що нею керують, її оберігають. Олені було всього вісімнадцять, коли вона вийшла заміж за немолодого вже Никифора Васильовича Блаватського, призначеного незадовго до весілля віце-губернатором Єревану; вчинок цей насправді був продиктований бажанням набути повної незалежності. Вона ніколи не сприймала своє заміжжя серйозно, цей шлюб так і залишився фіктивним. Через декілька місяців вона біжить з дому і подорожує по Туреччині, Єгипту і Греції, живучі на гроші, які їй висилає батько. У 1851 р., коли їй виповнюється двадцять років, в Лондоні вона зустрічає того, кого знає по своїх дитячих видіннях – посвяченого зі сходу, з раджпутів, Учителя Морью, або М. – під цим ім'ям він став згодом відомий серед теософів. Він повідав Олені про те, що їй належить вчинити, і з цієї миті вона беззастережно підкоряється його керівництву – і на шляху внутрішнього окультного вдосконалення, і в зовнішній діяльності.
Незабаром після цієї зустрічі вона сідає на пароплав, який відпливає в Канаду, щоб вчинити повну пригод подорож по США, Мексиці, Південній Америці і островах Вест-Індія, а в наступному, 1852 року, вже поспішає в Індію, – повз мис Доброї Надії і через Цейлон. Її перша спроба проникнути в Тібет кінчається провалом. У 1853 р. вона повертається в Англію, встигнувши побувати ще і на Яві. Наступного літа вона знову їде в Америку і з караваном переселенців здійснює перехід через Скелясті Гори. У кінці 1855 р. вона знову вирушає в Індію, відвідавши по дорозі Японію і британську колонію Стрейтс-Сетлментс. І ось тепер їй нарешті вдається проникнути в Тібет через Кашмір і Ладакх, де під керівництвом Учителя вона проходить певні етапи своєї окультної підготовки. У 1858 р. вона повертається в Європу, відвідує Францію і Німеччину, далі їде на батьківщину, в Росію, несподівано з'явившись у своєму сімействі на Різдво, а потім деякий час гостює у сестри в Пскові. З 1860 по 1863 рр. вона мандрує по Кавказу, переживаючи дуже тяжку духовну і фізичну кризу, і набуває у результаті повного контролю над своїми окультними здібностями. Осінню 1863 р. вона знову покидає Росію і багато подорожує по Балканах, Єгипті, Сирії і Італії. Не виключено, що тоді ж вона ще раз проникає в Тібет, але для іншого світу усі її пересування цього періоду приховані завісою таємниці. У 1870 р. вона повертається в Грецію, звідти пливе в Єгипет і терпить корабельну аварію біля острова Спецові, але її рятують; потім вона добирається до Каїра, де засновує Societe Spirite, яке, проте, незабаром розпадається. Далі вона мандрує по Близькому Сходу і в 1872 р. на короткий час повертається до своїх рідних в Одесу. Весною 1873 р. за вказівкою Учителя вона їде в Париж, а потім і в Нью-Йорк; 7 липня 1873 р. вона сходить на американський берег. Приблизно до цього ж часу відноситься початок її громадської діяльності. У ту пору Блаватській виповнюється сорок два роки, вона наділена багатьма найнеймовірнішими психічними і окультними здібностями, які цілком підкоряються її контролю. Як пізніше відмічають ті, хто займався її навчанням, вона була кращим доступним інструментом для здійснення задуманої ними роботи – представити світу в новій формі, хоча і у загальних рисах, древню Теософію, «Знання, яке накопичувалося віками, яке уточнювалося і вивірялося багатьма поколіннями мудреців», це батьківське дерево істини, що мало численні гілки і розгалуження у вигляді релігій, великих і малих. У завдання Блаватської входило, з одного боку, кинути виклик укоріненим представленням і догмам теології, що ско-мпрометувала себе, і, з іншого, – оспорити не менш догматичні переконання науки свого часу. Правда, до того моменту в цьому подвійному ряду фортифікацій вже був пробитий пролом, і сталося це завдяки спіритуалізму, який захлеснув тоді усю Америку. Як говорила сама О.П. Блаватська: «Я була послана довести реальність існування феноменів і виявити помилковість спіритуалістичної теорії відносно духів».

Далі буде. 

                                                                                                                                           Борис Цирков

Загадкова Олена Блаватська. До 185-річчя від дня народження: Біобібліографічний покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2016.– 38 с.



Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook  Twitter

понеділок, 17 вересня 2018 р.

Неймовірно, але правда

На засіданні Ради Бібліотеки, що  відбулося 4 березня 1896 року, було заслухано повідомлення Катеринославської міської управи від 12 січня 1896 року №251 та копія постанови від 10 січня, з яких видно, що приміщення бібліотеки знаходиться, за заключенням міського архітектора, в стані що загрожує серйозною небезпекою.
На початку весни Міською управою робився капітальний ремонт всього приміщення, розрахований на шість місяців. З огляду на це повідомлення Рада постановила укласти договір з домовласником Гріньовим на 3 роки на винаймання приміщення для бібліотеки.

Отчетъ Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1896 год (седьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=90 (дата звернення: 03.09.18). – Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

пʼятниця, 14 вересня 2018 р.

На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики (продовження)

Одного разу Ніколо Паганіні   давав концерт, музика його, як завжди була містичною. Раптом з залу став чутний шепіт :  «Диавольска музика».  Це був Гете. 
Як відомо, німецькі письменникі та містика, майже одне й  теж саме. Йоганн Гете,  Ернст Гофман,  вищезгаданий Гауф.
Йоганн Гете народився   у 1749  році у Франкфурті найкрупнішому місті  на землі  Гессен и п'ятому за величчю місті у Німеччині. Франкфурт вважається світовим «альфа-містом»,  є центром комерції, культури, освіти, туризму і транспортним вузлом. Місто першого німецького парламенту.  
В отца пошел суровый мой уклад, телосложенье. В мамашу – род всегда живой и к россказням влеченье", - читаємо його автобіографічні рядки.   Він захистив докторську дисертацію  з юридичних наук, але ж юристом так і не став, розчарований у цьому так, як  і його герой Фауст.  Поміж Фаустом та його автором багато схожих рис. 
Так само , як і Фауста, Гете  переслідувала містика. Він володів деякими зверхможливостями, міг вилікувати себе від хвороби, наприклад.    Одного моменту, потрапивши  у шторм, заспокоїв за декілька хвилин  безліч збентеженних людей, згадавши притчу про Христа, який йшов водою. Він належав й до масонського кругу і відтіль його ідеї досягнення раю на землі та  постійного вдосконалення особистості.  Тобто, постать, многогранна, але ж основний вектор – містика. 
Не менш загадковим є й Ернст Гофман… 
Далі буде. 



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 13 вересня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Ратнер, Александр. Тайны жизни Ники Турбиной («Я не хочу расти…») [Текст] / А. Ратнер; предисл. Д. Быкова. – М.: АСТ, 2018. – 640 с.: фот.

На льоту…

Я прожила шістсот сторінок цієї книги нальоту. За чотирнадцять годин. Пронизливо. І, коли закінчила, першою була думка: «Як легко зараз Ніці. З її душі знятий непомірний тягар. Вона абсолютно вільна ».
Ніка Турбіна (Торбина), яка прожила не свою долю, яку розбестили нереалізовані таланти  та  особисті нездійснені сценарії - матері та  бабусі. Вони так ламали  онуку та доньку «співтворчістю» і не тільки, що не дозволили її таланту-явищу випростатися і заявити про свою самість. А Ніка все життя мріяла «літати» (читаємо - бути абсолютно вільною). 
І полетіла ...
Відповіді на питання про авторство віршів Нікі, про її головну любов, про безсумнівний акторський талант, про найвищу ступінь довіри і розкритість добра. Про відсутність в її житті граней вседозволеності і  часом низинний  у своєї відвертості кураж. Кураж, що волаэ, драматичний, з єдиним посилом світу: «Любіть мене! Я тут, я  - є! ». Про це книга Олександра Григоровича Ратнера.
І про тих, хто зраджував, без всякого права на її  та  наше сьогоднішнє  помилування. І про байдужість часу до Поетів. Живих. І про відповідальність кожного за долю Дівчини-Птаха.
Насмілюся стверджувати, що це головна книга автора. Не тільки за обсягом багаторічної роботи і серцево - витратних зустрічей. А тому, що саме йому, а не величезній кількості розтиражованих часом імен, що знаходилися в колі цієї сім'ї, довелося поставити переконливу крапку в цій історії. Книга,  за великим рахунком, про долю трьох жінок Людмили Карпової, Майї Ніканоркіної  та  Нікі Торбиної. Автор ніби до-реалізував всіх трьох. Посмертно. Жереб нелегкий, але Ратнер гідно впорався.
Видання, зокрема, спирається на архіви, передані автору особисто Людмилою Карповою та Майєю Ніканоркіною. Робота з архівами складна неймовірно. Відчувається, що Олександр Григорович, не до кінця "піднявся" над матеріалом, він всередині цієї історії, Ніка "перебуває в ньому, як вода в колодязі». Що з одного боку, дозволяє отримати максимально правдиву, щільну  та  обпалюючу інформацію, а з іншого,  не дає Ратнеру можливості зробити більш однозначні  та  очевидні висновки. Хоча, передане їм  це право читачеві, не менше цінне.
Відзначу й передмову Дмитра Бикова, автентичну за художнім рівнем  цієї безперечній літературній події.
Рукописний варіант книги на 300 сторінок  більше, безліч цікавого матеріалу, за умовою видавництва, залишилася «за кадром». Сподіваюсь, тимчасово.
Цю історію, хочеться перечитувати. Тому що суть її, відображена в поетичних рядках і осколках часу, дає потужний відчуття швидкоплинності життя. Змушує звіряти вектори своїх дій, відносин, почуттів з невиліковним значимістю любові, добра і щирості. Тут і зараз.

Вдячна автору за те, що була однією з перших читачів цієї літературної сповіді. 

12 жовтня  о  13:00 у відділі читальних залів (вул. Ю.Савченка, 10)  відбудеться презентація нової книги Олександра Григоровича Ратнера «Тайны жизни Ники Турбиной ( «Я не хочу расти…»).  

головний бібліотекар 
сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків Олена Ємельянова


 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

середа, 12 вересня 2018 р.

Винахідники, віват!

Новатор за покликанням 

"У меня есть идея на миллиарды, и я лишь ищу инвестора, который в состоянии понять ее и оценить!"
Петро Піддубний

Петро Іванович Піддубний народився 20 липня 1954 році в селі Мануйлівка Маловисківського району Кіровоградської області.
Його мати Катерина Іванівна 1921 року народження - сільська вчителька, директор школи. Батько Іван Григорович Піддубний 1924 року народження, робітник на цукровому заводі в Малій Висці. 
Петро ріс у великій дружній родині.  Має двох братів і сестру. Старший брат, від маминого попереднього шлюбу, Віктор Іванович Романов 1941 року народження, на два роки молодший  - Валентин,  сестра Рая 1961 року народження. Їх діяльність не пов’язана із винахідництвом, а Петро Іванович завжди щось вигадував.
Юний новатор у  1969 році закінчив Мануйлівську восьмирічну школу і поступив в трирічне будівельне училище в Ростові - на Дону за фахом «монтажник залізобетонних конструкцій широкого профілю». Навчання завершив   у 1972 році. З 1972 по 1974 рік Петро Іванович проходив службу в лавах радянської армії. У 1975 році вступив у Ростові - на- Дону до інститу залізничого транспорту на енергетичний факультет  за фахом «електричні машини і апарати», який закінчив  у 1980 році.  У  1984 році одружився,  народилась донька Оксанка, яка  вийшла заміж у 2012 році і народила нашому новатору онучку Аріанку. У цьому році  онуці виповнилося шість років. Петро Іванович завжди  відчував підтримку своїх рідних, завжди сім’я його поруч.
Він має три патенти  України і над двома винаходами зараз працює. Винахідництво займає весь його час. А коли з’являється вільна хвилька надає перевагу спорту. Петро Іванович в чудовій спортивній формі. Дуже захоплює  його і  відпочинок на дачі із родиною.
Петро Іванович приймає активну участь у цікавих зустрічах, засіданнях клубів,  що проходять у патентно-технічному відділі. Про всі його нові розробки ми дізнаємось першими, під час презентацій   його патентів в  нашому відділі.
А створення нових розробок, інноваційних винаходів - це захоплення всього його  життя!

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічного відділу




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 11 вересня 2018 р.

Світ знань нових видань

Бойчукізм. Проект «великого стилю» / упоряд. В. Клименко = Boichukism. Projekt of the Grandiose art style». – К.: ДП «НК ММК «Мистецький арсенал»,  2018. – 256 с .: іл.: фото. - Текст: укр., англ.

В основі цього видання  -  матеріали,  зібрані під час підготовки виставки «Бойчукізм. Проект великого стилю»,  що відбулась у «Мистецькому арсеналі» у грудні 2017 - січні 2018 років. 
Бойчукізм. Мистецтво української самоідентичності.  Народжене після Першої Світової. З прикметами ідей та політичних віянь УНР.  Знакове явище в історії XX століття. 
Засновником його є Михайло Бойчук, а  послідовники  об'єднались у своєрідний середньовічний цех, де процес творення був спільним – від виготовлення фарб і пензликів до закінчених творів. Учні вірили у місію монументалізму, що мав втілити ідеальну модель нового життя в архітектурних об'єктах та  грандіозних фрескових розписах. Водночас, так званий  «великий стиль» був притаманний і представникам авангардних напрямів, у тому числі й  європейських. 
 Зі спадщини лишилося небагато, вцілілі лише окремі ескізи, або ж камерні роботи, тому видання має неабияку художню цінність для всіх поціновувачів історії мистецтв. За кожним збереженим екземпляром мужність  музейних працівників, які розуміли  художню та історичну вагу забороненого мистецтва. 
Видання має багато ілюстрацій та цікаві авторські дослідження із зазначеної теми, викладені українською та англійською мовами.  Значна частина мистецької спадщини публікується вперше. 
До фондів книга  потрапила  у дарунок  від ДП «Мистецький Арсенал». 



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут


понеділок, 10 вересня 2018 р.

Неймовірно, але правда

У 1896 році Рада Бібліотеки провела 7 засідань на яких було розглянуто близько 30 питань. Окрім обговорення питань вибору книг та періодичних видань для передплати, перевірки звітносей, складання та затвердження кошторису, майже на кожному з засідань розглядалось питання про приміщення Бібліотеки. Наприклад, 10 січня на засіданні Ради визначено почати пошук відповідного приватного приміщення для Бібліотеки, зважаючи на небезпечний її стан. До того ж, згідно з вимогою головного архітектора, частину другого залу бібліотеки було звільнено від книжок. 

Отчетъ Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1896 год (седьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=90 (дата звернення03.09.18). – Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter


пʼятниця, 7 вересня 2018 р.

На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики (продовження)

Казковими сюжетами насичена і творчість  інших письменників: Джеймса Крюса, Пауля Маара, Отфріда Пройслера. Однак,  казки Братів Грімм і Вільгельма Гауфа - поза конкуренцією.  Гауф народився у Штутгарті,  навчався  у Тюбінгені,   залишив лише три збірки казок і декілька  поем та віршів. Містичні, сумні, пронизані подихом Східу твори. Нащадки називають їх «чарівними шедеврами».  Серед них,   «Пригоди маленького Мука», «Холодне Серце»,  «Історія про Каліфа Аіста», «Історія про отрубану руку». 
 Казкаря вважають послідовником Гофмана.  Гауф готувався стати філософом, а коли завершив навчання  був запрошений преподавати до дитини міністра оборони. Саме тоді і розпочав писати казки.   У місті  Байрсброн  знаходиться чудовий  «Музей казок Вильгельма Гауфа». 
 На всі часи  Барон Мюнхгаузен Рудольфа Распе, доля якого була пов'язана з багатьма німецькими містами і, зокрема, із Гановером, неймовірно чудовим в архітектурному плані містом.   Саме  тут є Колона Ватерлоо, на пам'ять про перемогу над Наполеоном. Саме тут «Роза вітрів», що вказує відстань від Гановеру до  головних міст світу. 
Й досі на часі  Альбрехт Дюрер  зі своїми  альбомами  та трактати. Його ім'я повязано з Нюрнбергом, містом, що називають «Скарбницею Германської імперії». Місто пов'язане    і з іменами багатьох правителів Німечини, відбувався  тут і Нюрнберзький процес після Другої Світової і  майже кожен будинок і місце  зі своєю історією. 
Німецька література займає одне з лідируючих місць у світовому потоці книг і  зараз Німеччина переживає страшний бум, у зв'язку з розвитком книжкового ринку. Є серед найбільш затребуваних видань й мемуари, в основному по усвідомленню уроків Другої Світової.
Серед авторів XX сторіччя, звісно згадуємо й Еріха Ремарка, до творів якого звертається безліч поколінь.   «Три товарища», «Триумфальна арка», його листування із німецькою актрисою Марлен Дітріх, зібране у виданні  «Скажи мне, что любишь меня..», -  все це залишило яскравий та глибинний слід  не тільки у німецькій, а й у світовій літературі нового часу.  
Далі буде.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

четвер, 6 вересня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Ігнатова, Ната. Миттєвості буття [Текст]: роман / Н. Ігнатова. – Донецьк: ПП «ЦСО», 2012. – 352 с.

Фонд нашої бібліотеки поповнився романом Нати Ігнатової «Миттєвості буття», який не залишив мене байдужою, хоча розрахований більше на молодь. Книга повернула мене у безтурботну юність, спонукала ще раз пригадати і перше кохання, і друзів, і перші кроки у  дорослий світ. 
Герої її нової книги різні. Їх можна любити, наслідувати, ними можна захоплюватися, їх можна критикувати – кожен з них зі своїми надіями, переконаннями та прагненнями. Але, повторюю,  залишатися байдужими до них – неможливо. Цих молодих людей поєднує особливе сприйняття світу через призму добра  та  справедливості. Адже недаремно друзі захоплено, а недруги здивовано вигукують при зустрічі з ними: «От диваки!» Але без них світ був би надто одноманітним, буденним. Мене дуже вразила любов Кіри до Павла. Доповнюють роман, як на мене,  і вірші Едуарда Асадова.
Я можу на тебе дуже чекати,
Довго і вірно,
І ночами можу не спати
Рік і два, і все життя, напевно,
Нехай папірці календаря
Облетять, мов листя в саду,
Тільки знати б, що все не дарма,
Що тобі це справді потрібно!
Цими віршами захоплюється дівчина в шістнадцять років. 
Книга висвітлює проблеми сучасної молоді: дружба, кохання, надії, перша інтимна близькість, сподівання, справжні почуття, відношення дорослих до проблем молоді. Авторка роману дуже влучно висловлює думку: «Життя кожному дає шанс. Головне – скористатися ним!. Уперед! До нових вершин, слави, успіху, багатства!»
Роман буде цікавим не тільки для молоді, але й для їхніх батьків. Він допоможе краще зрозуміти своїх дітей і любити їх такими, якими вони є. 

Тетяна Мищенко завідуюча патентно-технічним відділом 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 5 вересня 2018 р.

Обличчя ріднокраю

Зоря у золотому верховітті  
(закінчення)

…Борис Мозолевський був сильною людиною. Зігнути його, зламати, було просто неможливо. І ще він був на диво діяльним, не міг сидіти, склавши руки і чекати. Він знову взявся за археологічні пошуки, допомогли відомі археологи О.І. Теренож-кін та В.А. Ільїнська, взявши його позаштатним співробітником Інституту археології АН УРСР.
Борис Мозолевський брав участь у розкопках Гайманової, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам'ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідникові знамениту на весь світ золоту пектораль. Дослідження Товстої Могили, що знаходиться неподалік від міста Орджонікідзе (зараз Покров) , проводилися ще в 1960-тв роки. Але тоді розкопувати її не стали. Тільки в 1971 році Борис Мозо-левський, довівши, що курган таки скіфський, почав розкопки. Великим помічником археологові став директор Орджонікідзев-ського гірничо-збагачувального комбінату Григорій Лукич Середа, який створив усі потрібні умови, надавав матеріальну допомогу, допомагав розв’язувати проблеми, особисто цікавився просуванням розкопок.
Двадцять три століття Товста Могила приховувала від людей чудесні витвори давнини, приховувала б і далі, якби не талановитий і впертий археолог.
Звістка про знайдену Мозолевським пектораль блискавично облетіла весь світ, її фото і описи надрукували всі періодичні видання не тільки країни, але й Європи, Америки, Азії. Згодом стали виходити солідні дослідження цієї та інших знахідок Бориса Миколайовича. 1977 року видання «Курьер ЮНЕСКО» весь перший номер присвятив скіфам. Відомий перуанський колекціонер і антиквар Ларк Еррера сказав: «Якби я нічого не придбав, крім цієї речі, я вважав би, що прожив своє життя дуже плідно».  
У археолога безперервно брали інтерв’ю, його запрошу-вали на зустрічі. Він став настільки відомим, що влада побоялась його чіпати. Так Борис Мозолевський уник арешту. Але не уник своєї нелегкої долі, продовжував щедро спивати її келих за келихом. У нього ще були нові археологічні знахідки, у вісімдесяті роки XX століття на території Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей, Криму він оглянув більше 60 курганів, серед яких виявив понад два десятки царських. Працював на розкопках відомих курганів Чортомлик та Соболева Могила, де теж знайшов непересічні пам’ятки скіфської культури. Він захистив кандидатську дисертацію, на-друкував наукові та науково-популярні видання, видав поетичні збірки, виховував учнів і виступав перед численними аудиторія-ми. Продовжував працювати – неспинно,  затято, запекло.
Усе обірвала смерть. 13 вересня 1993 року Бориса Мозо-левського не стало серед сущих на цьому світі. Поховали його у Києві, а душа, певно, полинула у ті далекі міфічні Герри, де хо-вали скіфських царів і де живуть герої його віршів.

Де степ, і ти, і неба синь, і воля,
І скіфські сни встають із ковили.
Де серед поля хилиться тополя
Над тими, що й нього полягли…

Борис Миколайович Мозолевський пішов із життя за-надто рано, скільки ще він міг зробити, відкрити, написати... Він широко відомий як археолог, його діяльності, науковим знахід-кам присвячено численні книги та публікації. Досліджують, хоч і менше, його поетичну творчість, а поезія Бориса Мозолевського заслуговує на особливу увагу з боку літературознавців, бо несе в собі не лише високу інформативну насиченість, але й особливу позитивну енергію кришталево чистої і чесної людини. 
До 70-річчя від дня народження Бориса Мозолевського були перевидані деякі його книги, надруковані статті про його діяльність, на високому березі річки Базавлука, де колись розташовувався табір археологічної експедиції, встановлена гранітна стела з меморіальною дошкою. Певно, й до нинішнього ювілею видадуть книги, проведуть конференції та літературні вечори, влаштують виставки чи відкриють меморіальні дошки. Та головне в іншому – ім’я і душа Бориса Мозолевського живуть серед нас. У прекрасних творіннях стародавнього мистецтва, відкритих ним для людей; у чудових поезіях – освідченнях у любові рідному краю, у спогадах тих, хто знав його, спілкувався, працював поруч, відчув глибину його єства. 

Коли і я за караваном
Піду, згорнувши днів сувій,
Я скіфським золотом курганним
Залишусь в пам’яті твоїй...

У пам’яті всіх сущих.
Ірина Голуб

Життя у сяйві пекторалі. Борис Мозолевський у спогадах друзів. До 75-річчя від дня народження: Біобібліографічне ви-дання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– 72 с. (Серія: «Дослідники рідного краю»).




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

вівторок, 4 вересня 2018 р.

Світ знань нових видань

Турунен, Арі. Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю [Текст]  / А. Турунен; пер. з фінськ. С.Цисаревої. – Львів.: Видавництво Анетти Антоненко; Київ.: Ніка-Центр, 2018. – 280 с .: іл.: фото.


Літо добігло кінця, але ж сезон подорожей, у тому числі й у часі,  не припиняється. Відомий фінський соціолог та письменник Арі Турунен пропонує захоплююче занурення сторінками історії дев'яти великих міст світу, починаючи від VII сторіччя до н.е. і закінчуючи сучасною добою. Арі вивчав питання світогляду та проблеми сприйняття у різних культурах, багато років працював науковим редактором для багатьох організацій та засобів масової інформації. У його доробку  9 книг, перекладених дванадцятьма мовами світу. 
Багдад, Флоренція, Амстердам, Сан-Франциско, Ісфахан, Ханчжоу, Паталіпутра, Мілет, Александрія – у ракурсі уваги дослідника. Що єднало ці міста, у чому принципові розбіжності ? Як  та завдяки чому,  співіснували різні етноси, думки, ідеї; що таке справжня толерантність?
Книга написана легко, ілюстрована, ніби то гортаєш сторінки цікавого роману від якого неможливо відірватися. 
Отже, звертайтесь до наших фондів, продовжуйте подорожі світом знань і здійснюйте нові відкриття.   



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

понеділок, 3 вересня 2018 р.

Неймовірно, але правда

У січні 1896 року відбулися вибори посадових осіб Ради Бібліотеки – голови, кандидата до неї, казначея та секретаря. Серед вибраних опинились: голова Григорій Антонович Залюбовський, кандидат до неї В. С. Кисличний, казначей Л.К. Реймер, секретар І.Л. Чудновський.  З числа неодмінних членів Ради, по переведенню в інше місто, вибув ректор міської духовної семінарії о. Михайло Знаменський, на місце якого вступив новопризначений ректор архімандрит Іона. 

Отчетъ Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1896 год (седьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=90 (дата звернення03.09.18). – Загл. с экрана.






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter