Сторінки

четвер, 31 січня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Боуэн, Джеймс. Уличный кот по имени Боб [Текст]: как человек и кот обрели надежду на улицах Лондона / Дж. Боуэн; пер. с англ. Е. И. Колябина. - М.: РИПОЛ Классик, 2013. - 377 с.

Неймовірна історія зустрічі, дружби, любові та самопожертви розкрита на сторінках автобіографічного роману Джеймса Боуена «Рудий кіт на ім’я Боб». Захоплива історія - кіт знайшов собі господаря, який став добрим другом і спорідненою душею на все життя. 
Події сталися років з десять назад. Джеймс знайшов в під’їзді свого будинку покинутого кота, який до того ж був поранений. Він, вуличний музикант Лондона, підібрав тварину, вилікував і надав притулок. Але герой навіть не здогадувався, що саме Боб стане його рятівником. Коли ці двоє зустрілися, Джеймс був не лише музикантом, а й наркоманом, який тільки почав своє лікування. І саме турбота про інше живе створіння протверезіла і надала сенс жити далі.
Їх історію знає чи не кожен лондонець. Дует «Боб-Джейм» (і ніяк інакше) кожен день приходили на Ковент-Гарден аби розважити перехожих і заробити собі на життя. Невдовзі їх почали впізнавати не лише мешканці Лондона, а й туристи, завдяки тим роликам на YouTube, що викладали перехожі. Вони здобули всесвітню славу. 
Книга неймовірна, переконлива, зворушлива, а після прочитання - в душі зароджується надія на краще майбутнє.

Сибирьова Єлизавета, бібліотекар ІІ категорії патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

середа, 30 січня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно 
Данило Сахненко
(продовження)

Хронікер  фірми  «Пате»

Тієї осені Марія Заньковецька з тріумфом виступала в Москві. 24 вересня 1911 року в московському театрі «Ермітаж» розпочався зимовий сезон української трупи Дмитра Гайдамаки (учень Марка Кропивницького, згодом гратиме у Дніпропетровському театрі ім. Шевченка). Гайдамака і запросив тієї осені Марію Заньковецьку для виступів у Москві.
Усі московські газети в один голос вітали гастрольні виступи Заньковецької. Для першого її виступу йшла «Безталанна» Карпенка-Карого. «Знов таке саме могутнє враження дають ті сцени, де широкий простір темпераментові «української Дузе», — писали «Русские ведомости».
«Більше десяти років не грала добродійка Заньковецька в Москві, писав “Голос Москви”, — але час цей пройшов безслідно, — вона та ж сама: та ж сердечність і мрійність в сценах ліричних, та ж сама сила драматизму». «Зовнішня сторона вчорашньої вистави, — писала газета “Русское слово”, — нагадала добрі старі часи — напружений настрій публіки перед першим виходом улюблениці, буря оплесків при появі на сцені М. К. Заньковецької, туш в оркестрі, море квітів і, нарешті, рій листків у театрі і на сцені, що сипались з верхніх лож з написом: “Ясне сонечко української сцени! Хай слава твоя лунає ще довгі роки!”» («Рада», 11(24) листопада 1911). А в неділю, 5 лютого 1912 року в Москві в театрі «Ермітаж» відбулося вшанування славетної Марії Заньковецької з нагоди 30-річчя її сценічної діяльності. Ми згадуємо про всі ці факти, бо вони мали місце впродовж півріччя після зйомок у Катеринославі і свідчать, що то була вершина її творчої біографії.
А трупа М. Садовського з Катеринослава переїхала до Чернігова, де з 1 вересня у міському театрі дала десять вистав. 15 вересня трупа відкрила свій шостий сезон у Києві.
При знайомстві з тогочасною періодикою звертаєш увагу на ще один прояв зацікавлення українською тематикою в мистецькому житті міста на Дніпрі. 6 серпня 1911 року симфонічний оркестр Катеринославського громадського зібрання виконав музичний твір місцевого композитора А.Б. Гротто-Слєпиковського під назвою «Українська сюїта». Диригував оркестром сам автор. Про нього відомо небагато. Його будинок знаходився по Соборній (Жовтневій) площі, 11 (нині – військкомат). Його батько штабс-капітан Броніслав Оттонович Гротто-Слєпиковський згадується як землевласник   Верхнєдніпровського повіту. Родина була явно польського походження. Анатолій Броніславович перед революцією обирався гласним міської думи в Катеринославі. Про виконання сюїти докладно написала місцева газета «Южная заря», замітку якої згодом передрукувала київська газета «Рада» 14 (27) серпня 1911 року (газета ж подала докладний опис музичної теми в кожній частині). Сюїта на п’ять частин мала великий успіх у публіки, яка прослухала її з напруженим інтересом. Особливо сильне враження справила перша частина і скерцо. Чи випадковим є збіг двох подій у часі — зйомки фільму запорозької тематики і прем’єра сюїти, де запорозька тема лунала особливо виразно? Навіть якщо обидві події не були напряму пов’язані між собою, вони свідчили про запит у суспільстві до цієї тематики.

(Далі буде).

Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 29 січня 2019 р.

Світ знань нових видань

Бжезінський, Збіґнєв. Велика шахівниця [Текст] / Пер. з англ. О. Фешовець.- Харків: Ранок, 2018.- 288 с.

Збіґнєв Бжезінський – радник з національної безпеки Президента Джиммі Картера, правління Центру стратегічних і міжнародних досліджень, професор зовнішньої політики США у Вищій школі міжнародних досліджень Університету ім. Джона Гопкінса та автор кількох видань.
Шахівницею він називає Євразію, де довгий час триває «гра» за верховенство.
Основою книги є аналіз стратегічних перспектив країн світу та рекомендацій для них. Видання розкриває питання ведення зовнішньої та внутрішньої політики, їх нової структури, пов’язуючи це з довготривалою перспективою. 
Висвітлена історія Америки, починаючи з 1898 року, і її шлях до визнання й першості, американський вплив на розвиток інших країн.
Акцентовано на таких історичних питаннях, як вплив розпаду Союзу на подальшу світову економіку, підйом Сходу як основної ланки міжнародних відносин. Автор використовує приклади розквіту та падіння «імперій» - Римської, Радянської, Європи Карла Великого тощо.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 28 січня 2019 р.

Неймовірно, але правда

У 1897 році Радою бібліотеки було зроблено цінне придбання для краю: «куплены две старинные гравированные карты:
1) Карта Екатеринославского Наместничества и Земли Черноморских казаков и
2) Карта новоприобретенной области от Порты Оттоманской и присоединенной к Екатеринославскому Наместничеству». 
Катеринославське намісництво було створене у 1783 році на основі Новоросійської і Азовської губерній і складалося з 15 повітів. За новим розділом, у ході адміністративно-територіальних реформ Павла I від 12 грудня 1796 року, намістництво ліквідується і тут утворюється Новоросійська губернія.

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 28.01.19). – Загл. с экрана.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятниця, 25 січня 2019 р.

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

«Я вважаюсь загадкою для всіх, 
ніхто не розгадав мене абсолютно...»
Микола Гоголь

Всі твори циклів «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» та «Миргород» наповнені людяністю, що зближує їх з «Петербурзькими повістями» - загальна назва збірки, твори якої об'єднані загальним місцем дії - Санкт-Петербургом 1830-1840-х років. Вони мають повчальний характер і розкривають проблеми суспільства XIX століття - тему «маленької людини».
У Гоголя з’явилась ідея відобразити соціальні проблеми великого міста  і у 1833 році. Тоді твір мав називатись "Місячне світло в розбитому віконці горища на Василівському острові в 16-й лінії".
Ця тема була реалізована їм у "Невському проспекті", повісті дуже особистої для письменника. У ній його перші враження і перші розчарування від північної столиці.
Представляючи читачеві свого «героя» - Невський проспект - Микола Васильович, використовуючи метонімію, показує як по вулиці блукають «частини тіл», тим самим знеособлюючи бюрократичну людини.
У цьому збірнику Гоголь, за словами Бєлінського: «від веселого комізму переходить до «гумору», який у нього складається в протилежності споглядання істинного життя, в протилежності ідеалу життя - з його дійсністю».
Крім «Невського проспекту», до циклу увійшли такі твори як «Ніс», «Портрет», «Шинель», «Записки божевільного».
У «Петербурзьких повістях» Микола Васильович вміло переплітає фантастичні мотиви із зображенням гострих соціальних проблем. Так, у творчості Гоголя, формується новий літературний напрямок - фантастичний реалізм. Цей же прийомом пізніше будуть використовувати Михайло Салтиков-Щедрін, Андрій Білий, Михайло Булгаков та інші автори.
Однією з характерних гоголівських рис є вміння зробити шедевр з випадково почутої історії чи анекдоту. Яскравим прикладом служать повісті «Ніс» та «Шинель», що не втратили своєї актуальності і до цього дня.
Сюжет першого твору заснований на відомому в той час анекдоті, перекладеного з французького, про зниклий ніс. А ідея «Шинелі», первинна назва якої - «Повість про чиновника, що краде шинелі», народилася після того, як письменник почув анекдот про дрібного чиновника, який довго збирав гроші на рушницю, яку, в підсумку, втратив.
Всі ці твори зазнали чимало змін на протязі декількох років через цензуру, а також бажання автора якнайкраще втілити свої ідеї.
Наступного разу дізнаєтесь про те, кому кричали в спину "Ревізор!" та чия постать супроводжувала Гоголя в думках.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут


четвер, 24 січня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Іваничук, Роман Іванович  Журавлиний крик [Текст] : Роман / Р. Іваничук. - Харків : Фоліо, 2006. - 382 с.


Роман «Журавлиний крик» присвячений подіям, що відбувалися у переломні часи української історії. Остаточна ліквідація гетьманства, знищення Запорізької Січі, спроба гайдамаків під проводом Івана Гонти і Максима Залізняка відродити втрачену українську державність, утвердження Катерини ІІ на престолі Московської імперії, кар’єри її фаворитів (Потьомкіна, Орлова і Зубова), розгром повстання Пугачова... Вражає глибина пізнання автором історії того часу. Читач переноситься від простих селян до царського двору, з Соловків до  революційної Франції. Перед читачем постає панорама життя тогочасної Російської Імперії та Королівства Франції, масштабні картини битв, заворушень, торжеств. 
На цьому історичному тлі діє головний герой роману – філософ Павло Любимський.  У романі Петро Калнишевський, останній отаман Запорізької Січі, символізує незламність українського народу, козачого духу, прагнення до боротьби. Філософ же постає, як прогресивна думка, що витає серед народу: пошук способів покращення життя.
Іваничук талановито змальовує відданість і зраду, розум і недалекоглядність, кохання і ненависть. Автор не обмежується лише зображенням подій минулого, а визначає багато проблем, які хвилюють нас з вами.

Оксана Ясько, завідуюча сектором науково-дослідної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 23 січня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно 
Данило Сахненко
(продовження)


Хронікер  фірми  «Пате»


Кінозйомки проводилися без глядачів. Першою була зафільмована «Наймичка». Виконавцями головних ролей у цих фільмах стали корифеї українського театру Миколи Садовського. Сам Садовський виконував роль Цокуля, Любов Лінницька грала наймичку Христину, Іван Мар’яненко — Панаса, Северин Паньківський — діда мельника, Марко Петляшенко — гусара і Г. Колесников — Рухлю.
Слідом за «Наймичкою» було знято «Наталку Полтавку». Роль Наталки виконувала геніальна українська актриса Марія Заньковецька, возного — Ф. Левицький, виборного — Микола Садовський, в інших ролях виступили Іван Мар’яненко, Ганна Борисоглібська, Семен Бутовський та інші. (Трало И. Летопись двух веков // Днепр вечерний.–  1976.– 26 февраля).
Картини «Наймичка» і «Наталка Полтавка» були випущені в листопаді 1911 року кіноконторою «Художество» в Катеринославі. Їх зараховують до найціннішого набутку українського дореволюційного кінематографу. Зокрема, історик українського кіно О. Шимон називає ці фільми найціннішим досягненням української дореволюційної кінематографії, що містили в собі елементи справжнього мистецтва. (Шимон О. Сторінки з історії кіно на Україні.– К.: Мистецтво, 1961. —  С. 45).
На думку кандидата мистецтвознавства Степана Дубенка «соціальні мотиви, реально відтворені побут і звичаї народу, майстерна гра акторського колективу, образна структура, високопрофесіональні зйомки Д. Сахненка — все це забезпечило значний успіх “Наталки Полтавки”, яка, за свідченням преси, ще довго не сходила з екранів навіть після 1917 року. Цей фільм, поряд з іншими тогочасними картинами, став своєрідним мистецьким містком на дорозі від дореволюційних скромних спроб екранної інтерпретації літературного твору до високохудожніх зразків екранізацій пізніших років, до яких, зокрема, належить нове прочитання “Наталки Полтавки”, здійснене у 1938 році одним з ветеранів українського кіно І. Кавалерідзе». (Дубенко Степан. З чистих джерел // Новини кіноекрану.– 1969.–  № 9.–  С. 6)

Увагу Сахненка привернули й інші сюжети, присвячені українській історії, — 1912 року він створює фільм «Любов Андрія» за мотивами повісті «Тарас Бульба» Гоголя. (Ткаченко Марина. Перші продюсери України // Кіно-театр.– 2000.– № 2(28).–  С. 18). 

(Далі буде).

Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 22 січня 2019 р.

Світ знань нових видань

Оклі, Барбара. Навчитися вчитися. Як запустити свій мозок на повну [Текст] / Б. Оклі. - К.: Наш формат, 2018 .-  272 с.

 Барбара Оклі – професорка інженерних наук Оклендського університету та автор курсу про те, як навчитись вчитися. Її військова служба підштовхнула до вивчення технічних наук та розкриття таємниць мислення. Книга вміщує в себе цікаві актуальні ідеї та методики ефективного навчання. В ній можна знайти способи втримати увагу й розплановувати свої завдання, навчитись видокремлювати важливі думки. Завдяки різноманітним інструментам,  автор показує, як зробити навчання простим та ефективним. Своїм творінням  письменниця намагається зацікавити читача до отримання знань.
Видання орієнтовне на широке коло читачів, які займаються самоосвітою та хочуть покращити пам'ять, логіку та увагу.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 21 січня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1897 року грошова пожертва в бібліотеку склала 13 крб. 15 коп., з них 8 крб. було подаровано Михайлом Владиміровим, який не залишає справи бібліотеки поза увагою. Г. Залюбовський, В. Богданович, А. Грек та багато інших діячів подарували бібліотеці книги. Серед авторів, що прислали свої твори були Акінфієв І. Я., Бардзкій А. Є., Блеклов С., Гуринов Єв., Морозов Євг., Станіславський С.,  Штейн І. та ін. Різноманітні установи та бібліотеки також допомогли у поповненні фондів подарунками: Миколаєвська, Херсонська, Харківська та Полтавська громадські бібліотеки, Олександрівська публічна бібліотека (м. Самара), Одеська та Саратовська міські публічні бібліотеки, Севастопольська Морська Офіцерська бібліотека, Міністерство землеробства та державного майна, Управління Катерининської залізниці та багато інших.  Всім особам та установам Рада бібліотеки особливими постановами висловила щиру подяку. Всього ж у 1897 році бібліотеці подарували  389 примірники (132 назви).

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 03.12.18). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятниця, 18 січня 2019 р.

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

«Я вважаюсь загадкою для всіх, 
ніхто не розгадав мене абсолютно...»
Микола Гоголь

Тридцяті роки XIX століття… Саме в цей період були написані або зароджувалися ідеї таких творів як «Невський проспект», «Записки божевільного», «Ніс», «Вій» і багато інших.
Гоголь продовжував писати про рідний край, цікавився історією. Таким чином з під його пера вийшла збірка «Миргород», що складалася з двох частин і чотирьох повістей:
І - «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба»;
ІІ - «Вій», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».
Саме після останнього твору Гоголь вирішив попрощатися з сільською прозою та перейти в новий для себе жанр - міські повісті.
Робота над «Миргородом» збіглася з періодом захоплення Миколи Васильовича історією,  як наукою. Це тривало з учнівських часів в Ніжині та роботою на посаді ад'ютанта на кафедрі історії в Петербурзькому університеті, де він працював понад чотири  роки.
За жанром твори, що вміщує в себе дана збірка, відносяться до реалістичних повістей. Цьому напряму літератури  передувало  одне з останніх оповідань «Вечорів…» - «Іван Федорович Шпонька і його тітонька».
Збірка вийшла у 1835 році під назвою «Миргород, повісті, що слугують продовженням Вечорів на хуторі поблизу Диканьки».
Паралельно з'явився  й цикл «Арабески. Різні твори», куди увійшло 19 статей історичного, естетичного, критичного, філософського, педагогічного та белетристичного змісту.
«Арабески» мають найдивнішу долю з усіх гоголівських антологій. Крім того, твір - найменш вивчений, і довгий час не розглядався як збірник, майже з моменту його виходу в світ. Сам Микола Васильович поклав цьому початок, коли вилучив звідти три повісті і помістив їх у третьому томі свого зібрання творів, виданого в 1843 році, утворивши з них, в подальшому, петербурзький цикл. При першому знайомстві з «Арабесками» дивуєшся різноманітності жанрів - це і наукові статті, і повісті, і розділи з історичного роману. Так само і різноманітності тем - література, історія, музика, живопис, архітектура та ін. Тут немає тієї очевидної єдності тематики і стилістики,  що присутня в попередніх збірках.
Судячи з передмови, Гоголь сам визнавав, що не всі статті заслуговують друку. Але в той же час, він вважав, що все ж  потрібно випустити у світ все без вилучення, адже публіці буде корисно дізнатися деякі його думки. «Якщо твір містить в собі дві, три ще не сказані істини, то вже автор не має права приховувати їх від читача, і за дві, три вірні думки можна пробачити недосконалість цілого».



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 17 січня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Капоте, Трумен. Завтрак у Тиффани [Текст] / Т. Капоте. - СПб. : Азбука-классика, 2005. - 640 с.

"Сніданок у Тіффані"-  повість, що залишає подвійне враження після прочитаного. Книга легка, добра, справжня. За жанром її можна охарактеризувати, як соціальну комедію. 
Дія відбувається в Нью-Йорку. Холлі Голайтлі - неймовірна дівчина, її спосіб життя і думок не завжди об'єктивний. Вона живе за велінням серця ... Сьогодні їй хочеться одного,  завтра вона захоплена вже іншими почуттями. Життя дівчини – це розкіш. Незважаючи на досить юний вік (19 років) вона вміло чарує кожного. Ніхто не знає її минулого, її думок та переживань. На перший погляд, міс Голайтлі весела, добродушна, легковажна, але що ховається під цими масками? Вона глибоко нещасна і спритно ховається за своїм темними окулярами. "Не хочу нічим обзаводитися, поки не буду впевнена, що знайшла своє місце. Я ще не знаю, де воно. Але на що воно схоже, знаю", -  саме так розмірковує Холлі про своє життя...
Я раджу прочитати книгу тим дівчатам, які знаходяться в пошуках себе. Фільм теж варто подивитися, але тільки після прочитання книги. Як то кажуть: "Люди, які читають книги, завжди будуть керувати над тими людьми, які дивляться телевізор."

Наталя Ярута, головний бібліотекар патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 16 січня 2019 р.

Винахідники, віват!

Інтелектуально розвинута молодь – запорука успіху! 

Для того, щоб Україна процвітала, їй потрібна інтелектуально розвинена молодь. 
Запорукою успіху будь-якої нації є молоді таланти. Це люди, які  здатні опановувати, вдосконалювати і створювати; застосовувати нестандартні підходи, розробляти та реалізовувати нові проекти. 
Таким зразком є випускник магістратури 2018 року Українського державного хіміко-технологічного університету Каленюк Валентин. УДХТУ - єдиний спеціалізований навчальний заклад з хімічним напрямом підготовки в країні. Студенти отримують унікальні знання, які цінуються роботодавцями в багатьох країнах світу.
Інтерес до природничих наук Валентин виявив ще у школі. Він чотири роки навчався в Еколого-натуралістичному центрі свого рідного міста Марганець. Можливо, саме тому, без вагань, у 2012 році вступив на факультет технології високомолекулярних сполук, де вивчав хімію і технологію еластомерів. Навчався хлопець з легкістю. Завжди проявляв ініціативу у проведенні хімічних досліджень, брав активну участь в житті кафедри.  Його поважали однолітки та викладачі. Він зарекомендував себе як талановитий і відповідальний студент. Паралельно Валентин вивчав іноземні мови, які йому знадобились у подальшому житті.
Отримавши ступень бакалавра, у 2016 році молодик вступив до магістратури. Науковим керівником юнака у написанні магістерської дисертації став доктор технічних наук, професор кафедри хімії та технології переробки еластомерів Овчаров Валентин Іванович. Цей викладач сприяв подальшому науковому і професійному зростанню хлопця.
Валентин Калінюк одержав диплом магістра з відзнакою. Він підтримав традицію своєї родини, у якій вже декілька поколінь закінчували навчальні заклади з «червоним» дипломом. 
По завершенню навчання юнак вирішив випробувати себе за кордоном - він їде до Чехії. Там хлопцем зацікавилась компанія Koh-i-Noor Hardtmuth, що була заснована ще в 1790 році. Сьогодні вона володіє заводами в Чехії, Ліхтенштейні, Польщі, Румунії, Болгарії, Італії, Словаччині, Китаї та Росії і є лідером з виробництва канцелярських товарів. В даний час наш герой проживає у місті Чеське-Будейовіце, де знаходиться головний офіс Koh-i-Noor Hardtmuth. 
Та хлопець не зупиняється на досягнутому. Він проходить навчання на різних об`єктах, щоб ознайомитися з усім процесом виробництва, і, в найближчому майбутньому, стати інженером-технологом компанії.
Сподіваємось, що всі мрії Валентина здійсняться!

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 15 січня 2019 р.

Світ знань нових видань

Сидоренко, Тетяна.  Ольга, дружина Пікассо : Повість / Т. Сидоренко.- К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018.- 160 с.

Повість «Ольга, дружина Пікассо» про життя відомої української балерини Ольги Хохлової. Про її дитячі роки, сім’ю, кар’єрну драбину від малої сцени- до трупи Сергія Дяґілєва, воєнні та революційні роки та подружнє життя поряд з генієм свого часу Пабло Пікассо. Які випробування стояли в неї на шляху до великої сцени ? Як воно – бути дружиною відомого художника, музою та вірною супутницею його таланту довгих 18 років ? І взагалі, як вони поєднались – митець, який не любить хореографію, вважаючи її – марнуванням часу та прима «Російського балету»? 
Про все це ви дізнається  завдяки першій в Україні художній книзі про талановиту  уродженку  Ніжина,  авторства сучасної української письменниці, вченого та журналіста Тетяни Сидоренко. 
Повість надає відчуття спілкування з її головними героями. Текст видання можна поділити на дві частини – слова автора, як спогади про життя танцівниці та есхатологічні інтерв’ю сім’ї Пікассо,  що доповнюють один одну. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 14 січня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1897 року в фонд бібліотеки було придбано (в тому числі подаровано) 965 примірників  (423 назви). На 1.01.1898 р. фонд бібліотеки нараховував 9178 примірників (3781 назв). Найбільша кількість творів залишається у розділі белетристики – 1067 назв (1755 примірників), 386 назв у розділі історичної літератури, 304 назви – правознавство та соціологія. На 92 назви поповнився фонд періодичних видань, загальна кількість періодики склала 197 назв (3587 примірників).

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 03.12.18). – Загл. с экрана





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятниця, 11 січня 2019 р.

На долоні історі

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя

«Я вважаюсь загадкою для всіх, 
ніхто не розгадав мене абсолютно...»
Микола Гоголь

Взимку 1828 року Гоголь приїздить до Петербургу, щоб стати чиновником, проте його чекало розчарування. Отже, література. 
Перші його твори - вірш «Італія» і романтична поема «Ганц Кюхельгартен», опубліковані під псевдонімом В. Алов спіткала невдача, адже вони не відповідали віянню того часу. Микола Васильович скупив усі видання поеми і спалив їх у себе в номері. Та це буде не єдиний твір, доля якого бути спаленим. 
Але творча поразка не зломила письменника, вона  спонукала  його змінити жанр.
Гоголь з великою любов’ю ставився до історії і культури свого народу. Взимку 1829 року чоловік, в листах до матері, просив надсилати йому всі матеріали, що стосуються українських народних звичаїв, костюмів і легенд: «Ви маєте тонкий, спостережливий розум, ви багато знаєте звичаїв … наших... У наступному листі я очікую від вас опису повного наряду сільського дячка, від верхнього до самих чобіт з найменуванням, як це все називалося... Ще докладний опис весілля, не упускаючи найменших подробиць... Ще кілька слів про колядки, про Івана Купала, про русалок. Якщо є, крім того, будь-яких духів або домових, то про них докладніше з назвами і справами... »
Він ще не розумів, як використовувати дані відомості,  але хотів творити, і написати щось на кшталт казок, які йому розповідала бабуся Тетяна Семенівна. Про запорожців і славних козаків, відьом і русалок, дивовижних озерах і заплутаних доріжках.
Все це Гоголь використав у написанні циклу повістей на українську тематику. Він працював над збірником з 1829 по 1932 рік. Перший том «Вечорів на хуторі біля Диканьки» вийшов у світ влітку 1831 року, коли письменник жив в Павловську, в будинку княжни Васильчикової. Саме тоді доля звела його з Олександром Сергійовичем Пушкіним,  хоча, Микола Васильович намагався і до цього познайомитися з найвідомішим поетом того часу. Письменник був його відданим шанувальником.  Тільки переїхавши до Петербургу у  1829 році, він вирішив нанести поетові візит. Без запрошення нагрянув до квартири Пушкіна, але слуга його не пустив, і сказав, що господар відпочиває, бо всю ніч грав в карти. Для Гоголя це був страшний удар, адже він завжди вважав поета ідеалом.
Другий том вийшов рівно через рік,  у  1832 році. 
У кожну книгу увійшло по чотири повісті:
I - «Сорочинський ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купала», «Травнева ніч, або Утоплена» і «Зникла грамота»;
II - «Ніч перед Різдвом», «Страшна помста», «Іван Федорович Шпонька і його тітонька» і «Зачароване місце».
Дії творів переносять читача  у  XVII, XVIII, а потім і в XIX століття, в життя простого українського народу. Письменник зміг створити глибокий ліричний образ України через описи пейзажів та національного менталітету.
Відразу після виходу повної збірки, нею зацікавився Пушкін. Він писав: «Зараз прочитав Вечори поблизу Диканьки. Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щирість, невимушеність, без манірності. А місцями яка поезія! .. »
Не дивлячись на всю казковість, Гоголь використовував цілком реальні матеріали: не тільки відомості, надіслані рідними, а й праці з етнографії, лінгвістичні статті і навіть трактати з чаклунства. Сам письменник зізнавався, що не може придумувати сюжети з нічого, йому потрібна канва.
Як висловився літературний критик Віссаріон Бєлінський: «Вечори на хуторе поблизу Диканьки» - це поетичні нариси.., нариси, повні життя і чарівності. Все, що може мати природа прекрасного, сільське життя простолюдинів звабливого, все, що народ може мати оригінального, типового, - все це райдужними квітами блищить в цих перших поетичних мріях Гоголя ».
У «Авторській сповіді» Микола Васильович писав: «Причина тієї веселості, яку помітили в перших творах моїх, що здалися до друку, полягала в деякій душевній потребі. На мене знаходили напади туги, мені самому незрозумілої, яка відбувалася, можливо, від мого хворобливого стану. Щоб розважати себе самого, я придумував собі все смішне, що тільки міг вигадати. Вигадував цілком смішні обличчя і характери, постачав їх подумки в найсмішніші положення, зовсім не дбаючи про те, навіщо це, для чого і кому з цього вийде яка користь. Молодість, під час якої не приходять на розум ніякі питання, підштовхувала».
Далі буде.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут


четвер, 10 січня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Келли, Мэри Пэт. Залив Голуэй : Роман/ М.П. Келли; пер. с англ. И. Толока. - Харьков: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2018. – 592 с.

У цій книзі простежується усе життя людини - з самого дитинства і до старості. Всі її мрії, тривоги, звершення, невдачі і втрати. І все це - на правдивому історичному тлі. Читаючи дану книгу пронизуєшся життям людей різних історичних епох, національностей, поглядів, доль. Шість поколінь - один довгий шлях. 
Онора виросла серед безкрайніх зелених долин Ірландії. Дівчина-католичка, за наполяганням батьків, збирається піти в монастир, не відчуваючи до цього покликання. Однак вона зустрічає Майкла. Це добрий, сміливий і діяльний молодий чоловік. Його не лякає будь-яка робота чи труднощі. Хлопець готовий на все, щоб отримати благословення батьків і одружитися на Онорі. Молоді все ж зіграли весілля, вони щасливі, але великий голод 1847 року приніс багато випробувань їх сім’ї. Автор описав страшні сцени голоду, Допомоги чекати нізвідки. Владі тільки на руку смерть ірландців-католиків. Велика кількість людей їдуть до Америки. Онора переконує Майкла теж виїхати, щоб врятувати їхніх дітей, але трапляється біда – чоловік помирає. Вагітна Оноре і її сестра, маючи по четверо дітей, самі переїжджають у Чикаго.
В іншій країні, де їх ніхто не чекає, сестри стикаються з багатьма труднощами: проблеми з житлом, злидні, важка праця, громадянська війна... Через все це сім'ї Келлі належало пройти. Вистояти, не втративши віри, любові і один одного. 
Онора хотіла передати дітям та онукам свою любов до рідної Ірландії. Однак ті стали американцями і минуле їх не хвилювало. Вона розповідає все своє життя правнучці, адже допитливий дитячий розум все вбирає і запам'ятовує. Саме завдяки цому ми маємо можливість прочитати цей роман.

Гайдук Оксана, провідний бібліотекар патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 9 січня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Разом з корифеями тетру

У липні-серпні 1911 року в Катеринославі гастролювала трупа українського театру Миколи Садовського. Вистави йшли у літньому театрі міського саду (нині парк імені Глоби у Дніпропетровську). 
Простежити за тими гастролями є змога через хроніку «Театр і музика» в київській газеті «Рада». 
«Театр М. Садовського веде в Катеринославі такий репертуар: “Ревізор”, “Міреле Ефрос”, “Суєта”, “Наталка Полтавка”, “По ревізії”, “Пан Штукаревич”, “Вечорниці”, опера “Катерина”, “Артист”, опера “Галька” і т. ін.» («Рада», 8 (21) липня 1911).
Гастролі проходили з великим успіхом. «Вітання М. Садовського в Катеринославі. Прихильники ідейної сценічної діяльності М. Садовського зробили йому на спектаклі 7-го іюля в Катеринославі овацію. Йшла п’єса Винниченка “Брехня”. В антракті М. Садовському була піднесена адреса українською мовою з багатьма підписами. Адреса прочитана була місцевою українською письменницею Т. С. Бичихиною. Читання адреси вкрите було рясними оплесками». («Рада», 12 (25) липня 1911).
«Трупа М. Садовського в Катеринославі останніми днями виставляла такі п’єси: “Гандзя”, “Бурлака”, “Чарівниця”, “Брехня”, “Галька”, “Енеїда”». («Рада», 20 липня (2 серпня) 1911).
«Трупа М. Садовського заробила в Катеринославі за перших півмісяця 300 руб. “на круг”. Такі ж приблизно збори робить і трупа А. Суходольського». («Рада», 21 липня (3 серпня) 1911).
«В Катеринославі партію Зевса в “Енеїді” замість д. Чорноморця, київського виконавця, співав з великим успіхом М. Садовський. 26 іюля “Енеїда” йшла в Катеринославі вже втретє». («Рада», 27 липня (9 серпня) 1911).
Оператор Данило Сахненко вирішив скористатися нагодою — перебуванням у Катеринославі трупи Миколи Садовського — і зняти фільми «Мати-наймичка» за І. Карпенком-Карим й «Наталку Полтавку» за І. Котляревським. 

 (Далі буде).


Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 8 січня 2019 р.

Світ знань нових видань

Макидонов, А. В.
 Первые метрические книги г. Запорожья (Александровска) (1774-1788) / А. В. Макидонов.- Запорожье: СТАТУС, 2017 .- 256 с.: илл.

Книга Андрія Макідонова – видання, що вміщує в себе метричні документи Свято-Покровської церкви. Це найдавніші письмові пам’ятки, що збереглися в Державному архіві Запорізької області 18 сторічча.  
Священик вів їх у вигляді зошитів і заносив в хронологічному порядку відомості про народження (хрещення), шлюб (вінчання) і смерть (поховання), що відбувалися на території його приходу. Дані матеріали відтворюються максимально наближено до оригіналу, зберігаючи орфографію тих часів.
У виданні наведені короткі біографії голів адміністрації Дніпровської лінії і статті, присвячені питанням історії міста Запоріжжя, Дніпровської та Української оборонної ліній. Також книга оснащена іменними та географічними покажчиками для більш вільного орієнтування в тексті. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 4 січня 2019 р.

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ-го сторіччя


«Я вважаюсь загадкою для всіх, 
ніхто не розгадав мене абсолютно...»
Микола Гоголь

Зацікавленість даною особистістю не згасає вже протягом двохсот років. Адже досі він - неординарний письменник, який залишив багато загадок про себе.
Питання починаються ще з появи Миколи Васильовича. Вчені сперечаються про дату народження Гоголя. Одні вважають, що він з'явився на світ 20 березня, інші ж запевняють, що 1 квітня 1809 року. Мати, Марія Іванівна, у якої двоє перших дітей померли, ледь народившись, дала обітницю перед іконою Миколи Диканського, що, якщо у неї буде син і він виживе, назве хлопчика на честь чудотворця. Також вона просила місцевого священика молитися за неї і її майбутнє дитя до тих пір, поки не сповістять про народження.
За спогадами сестри письменника, він дуже любив розповідати про походження його імені.
Крім Миколи, в сім'ї було ще 11 дітей, з яких до свідомого віку дожили лише чотири молодші сестри - Марія, Анна, Єлизавета та Ольга.
Тож, містик народився в селі Великі Сорочинці Полтавської губернії Миргородського повіту. Він походить з козацької дворянської династії Гоголів-Яновських, родоначальником якої вважався гетьман Остап Гоголь, сподвижник Богдана Хмельницького.
Юнак ріс у творчо-набожній атмосфері, адже його батько, Василь Опанасович, славився поетом і драматургом, він володів домашнім театром свого друга, в якому також виступав як актор і сценарист. Мати ж, домовита господиня, відрізнялася досить сильними релігійними поглядами. Марія Іванівна і Микола були дуже близькі, саме завдяки їй творчість Гоголя наділена містицизмом.
Таланти майбутнього творця проявилися ще у шкільні роки. Він навчався в Ніжинському ліцеї, де почав писати їдкі епіграми та вірші про педагогів і учнів. Микола Васильович був обраний редактором місцевого рукописного журналу, також проявив себе і як художник. У 12 років у молодика почали рости вуса, і він настільки ними захопився, що почав домальовувати їх на кожній ілюстрації в підручниках. Його лаяли, але не виганяли, бо робив це дуже талановито! Не було рівних Гоголю і в театральних виставах. Особливо добре йому вдавалася роль пані Простакової - однієї з головних героїнь комедії Дмитра Фонвізіна «Недоросток». Костянтин Базілі, мандрівник і дипломат, надалі говорив: «Бачив я п'єсу в Москві і в Петербурзі, але зберіг назавжди то переконання, що жодний актрисі не вдавалася роль Простакової так добре, як грав шістнадцятирічний тоді Гоголь». Спогади Тимофія Пащенка, однокурсника Миколи Васильовича: «Всі ми думали тоді, що Гоголь піде на сцену, тому що у нього був величезний талант і всі дані для гри на сцені ...».
Письменство для Миколи Васильовича було подібно до ліків, що допомагали йому від душевних мук. Тоді плани юнаки були не ясні. Однак він знав напевно, що хоче служити Батьківщині і бути корисним своєму народові.

Чекайте на продовження  наступної п’ятниці!



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

четвер, 3 січня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Хелприн, Марк. Зимняя сказка / М. Хелприн. – М.: Эксмо, 2014. -688. – (Книга, покорившая мир).

"Истина прекрасна еще и потому, что она не нуждается ни в чем, в том числе и в нашей вере."

«Зимова казка» - наріжний камінь нью-йоркського магічного реалізму, історія любові, здатної повернути час назад і воскресити мертвих. У творі перетинаються часи і народи, міфічне і реальне, багатство й бідність. Саме тут можна зазирнути у міфічне озеро Кохірайс, познайомитися з білим конем, який вміє літати, з красунею-донькою газетного магната, з ватажком вуличної банди, який мріє покласти в кишеню все золото зорі, та з інженером-будівельником, що із століття в століття споруджує сходи в небо ...
Роман показує засніжене місто, в якому герої поринають у неочікувані обставини, казкові чудеса, і, звичайно, велику любов. Все починається з історії злодюжки Пітера Лейна, колишнього жителя боліт, який закохується в дочку самої впливової людини у всьому Нью-Йорку – Беверлі. Тільки ось вона хвора, і смерть для неї - питання часу. Поки ж дівчина вимушена у найлютіший мороз ночувати під відкритим небом і спостерігати за рухами космічних звірів. У наступній сюжетній лінії ми бачимо молоду жінку родом з озера Кохірайс, якого немає на жодній карті. За її спиною маленький син, а в серці - відвага і віра в свої сили.
У книзі велика кількість персонажів, та чи є зв'язок між всіма ними - дізнається лише терплячий читач. Окремий герой твору – це Нью-Йорк, центр прогресу і цивілізації, звабливий і відштовхуючий одночасно. Місто, в якому царюють чудеса.
В романі тісно переплітаються магія і реальність, минуле та сучасне. Рекомендую всім, хто любить казку і красу зимових пейзажів.

Оксана Ясько, завідувач сектором науково-дослідної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 2 січня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Хронікер  фірми  «Пате»

У 1908—1911 роках Сахненко працює хронікером французької фірми «Пате», акціонерного товариства «А. Ханжонков и К0». Історик кіно Володимир Міславський пише: «26 грудня 1908 року кінооператор Данило Сахненко здійснює в Катеринославі кінозйомку свого першого хронікального фільму «Перший випадок холери в нашому місті».
Цікаво, звідки ж у простого механіка з’явився апарат для зйомок? А сталося це ось як, розповідає ветеран українського кіно Арнольд Кордюм. У ті часи в Парижі розквітало велике кінопідприємство «Брати Пате й К0». Його популярність підсилював регулярний випуск кіножурналу під девізом: «Пате-журнал все бачить, все знає!» А для того, щоб кіножурнал дійсно все бачив і все знав, він мав потребу у великій армії кінокореспондентів, і така армія в нього була! Мало того — ця армія працювала на фірму... дурно.
От як це відбувалося. Представник фірми гасав по всій Російській імперії, займаючись вербуванням здібних, надійних людей. Агентами фірми були хазяї «ілюзіонів» і «сінематографів», що одержували від Пате прокатні фільми та журнали. Про Сахненка власники «ілюзіонів» відгукувалися як про людину, що має «золоті руки». Представникові фірми Пате цього було досить, щоб почати з кіномеханіком розмову. Здивовано розглядав він шестерню, яку парубок виточив терпугом, — її важко було відрізнити від фабричної з фірмовим знаком Пате.
Досвідчений представник фірми переконався, що ті, хто рекомендував йому Сахненка, не помилилися і що талановитий і приємний на вигляд парубок заслуговує на те, щоб репрезентувати в Україні прославлену фірму. До всього ж француз протягом трьох днів давав Данькові практичні інструкції. Проконсультувавши Сахненка щодо принципу кінозйомок, він дав вказівку, що саме треба знімати. Фірму цікавили виключно сенсаційні події — пожежі, всілякі катастрофи, стихійні лиха, паради, свята тощо. Відтак український парубок одержав від представника французької фірми знімальний апарат і декілька коробок кіноплівки. 
Звернувши увагу на бідний одяг Данька, представник фірми «Пате» видав йому щось близько сотні карбованців авансу (адже кореспондент фірми «Пате» повинен мати пристойний вигляд!), повів до магазину готового вбрання Альшванга на Проспекті, купив костюм, капелюх, черевики і на додачу ще й годинник з ланцюжком.
— От тепер ви справжній кореспондент, — сказав він.
А після повернення до Москви представник фірми міг із задоволенням записати до свого блокнота прізвище ще одного кореспондента фірми братів Пате — катеринославця Данька Сахненка.
Опанувавши технічні принципи роботи апарата, новий кореспондент розпочав зйомки, але тут справа виявилася складніша. Француз залишив еталон негатива, за яким Сахненко мав рівнятися у своїй роботі. Однак закінчувалася вже перша коробка кіноплівки, а пробний негатив був усе ще далекий від еталона. У наполегливих експериментальних зйомках минула зима. Подальші експерименти перервала весняна повідь на Дніпрі, що затопила багато сіл.
За спогадами старожилів, тоді пливли Дніпром стріхи хат, повіток та клунь, на багатьох стріхах злякано тулилися собаки, кішки й кури, а на одній рятувалися навіть люди. Все це старанно зафільмував невтомний Сахненко. У цей же час на краю міста вода увірвалася у двір великого металургійного заводу. Зняв Данько й це. Як потім виявилося, прислане було дуже близько до еталону.
Наскільки успішно працював катеринославський кореспондент французької фірми, видно хоча б з того, що незабаром він одержав повідомлення від фірми: 
«Вартість надісланого за минулий рік матеріалу покриває вартість кіноапарата, тож відтепер апарат переходить у власність кореспондента». Саме цей апарат і став внеском Сахненка в справу акціонерного товариства. Слід зазначити, що пайовики, вкладаючи в справу своє майно й гроші, не без підстав сподівалися швидко розбагатіти. Вони вірили в «золоті руки» мандриківського парубка Данила Сахненка, кореспондента фірми Пате. 

(Далі буде).


Микола Чабан
ЧабанМ. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter