Українське вікно до японської душі

Міядзава Кэндзі. Колір сонячного цитрину (завершення)

Заповіт Міядзава-сан складався з єдиного прохання до батька: роздрукувати тисячу копій його улюбленої Сутри Лотоса (кит. трад. 妙法蓮華經) та роздати друзям, щоб вони помолилися.

Писав він швидко, лишивши велику кількість дитячих оповідань: сумних, веселих і гумористичних, завжди повчальних. Окрім танка, у літературному спадку близько 400 поем, датованих 1922–1933 роками, написаних у вільному стилі (верлібр).

Після смерті Міядзава-сан в домі його було знайдено  безліч рукописів і чернеток незавершених творів. Хоча він вважав, що «вічно незавершене – завершено».

Завдяки допомозі друзів-літераторів на початку тридцятих років минулого сторіччя було видано тритомник творів Міядзава-сан. На сьогоднішній день повна збірка творів складає 18 томів віршів, оповідань і повістей.

Його називали романтиком-модерністом. Такамура Котаро (яп. 高村 光太郎) вважав, що Міядзава-сан зробив своє життя поезією. Так. Свідчення набагато вірніше всіх знавчих термінів. 

Багато його сюжетів пов`язані з містом, де він народився. У віршах і казках, наче на древніх манускриптах проявлялися неочікувані відчуття слова й образів. Вони розкриваються, немов квітки сакури під час цвітіння. Вони просякнуті метафорами, мозаїкою уяви, глибиною переживань, болем та іронією, природньо відбиті в світі навколишньому, у вільній манері викладення, в польоті думок. Наукові терміни, іншомовні слова, китайські граматичні конструкції, санскрит, інколи есперанто, розмовна мова; ритм інтонацій – все присутнє, все забарвлює його настрій та емоції, відбиті в небі, хмарах, снігу, горах. Він може розмовляти із совою, чує як у свою сопілку дме вітер, слідкує за наповненим бажаннями та пригодами  життям пташиної клітки. 

Паралелі, з яких я починала розповідь. Земне та небесне, проникнення в сутність Всесвіту. Все взаємопов`язане. Немає нічого окремого. Ти гортаєш сторінки і немов малюєш власну картину. Така собі живописна поезія настроїв і уяви під акомпанемент вражень від його улюблених Клода Дебюссі, Ріхарда Вагнера та Йоганна Штрауса. Плюс до цього Бодхісаттва Канон, Будда, боротьба демонів. Можливо тому видано так багато його творів з ілюстраціями, створено художніх і документальних фільмів за його п`єсами, знято телепрограм.

Його життя в суворому самозреченні поза матеріальними цінностями сублімує неймовірний космічний прорив таланту. Який підкорює з перших рядків казок і поезій вразливою беззахисністю й обпалюючою довірою до читача. Можливо тому вже багато років до його спадщини та імені прикута увага інших творців, які, вивчаючи Міядзава-сан, здатні розкрити власні здібності. 

Зараз він є одним із найбільш читаних і найулюбленіших авторів у сучасній Японії. На його батьківщині у Ханамакі відкрито музей. В експозиції – рукописи та особисті речі, що вціліли після американського бомбардування часів Другої світової. Виставки, присвячені його ювілейним датам, проводяться по всій 日本. 

Твори його неодноразово екранізувано в аніме OVA. В декількох він виступає одним із головних героїв. До 100-ї річниці було випущено біографічний анімаційний фільм Сьодзі Каваморі «Іхатовська фантазія: Весна Кендзі» (— イーハトーブ幻想 Kenjiの春; американська назва «Spring and Chaos»). Героїв, як і в творі «Ніч на галактичній залізниці», було зображено в вигляді котів. На початку двохтисячних Міядзава Кендзі стає одним із героїв аніме «Літературні генії – Безхатні пси».

Японці вважають, що він був одним із небагатьох поетів, які досягли просвітлення за життя. Поштовхом для цього у вісімнадцять, безумовно стала Сутра Лотоса (кит. трад. 妙法蓮華經), яка глибоко торкнулася його серця та назавжди зачарувала. 

Мешканці префектури Івата за його старання допомогти бідним селянам досі шанують Міядзава-сан, як Кендзі-бодхісатву.

Його твори впевнено крокують з країни до країни, прориваючись, як хмари в його танку. Приносять очікуваний ранок і забарвлюють небо у колір сонячного цитрину.

Його твори не знають ніяких меж.

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків

Фото: https://shinjyo3.exblog.jp/5734305/

Джерела:

Асадчих О. Тематика поетичної антології «Хяку-нін-іс-сю»: по одному віршу ста поетів // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2011. – № 17. – С. 46–49.

Костирко М. Вивчення японської поезії // Всесвітня література в сучасній школі. – 2016. – № 3. – С. 12–13.

Меншій А. Проблема самотності в японській літературі: (На матеріалі творчості Харукі Муракамі) // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – №7/8. – С. 27–29.

Миядзава, Кэндзи. Звезда козодоя / Кэндзи Миядзава. – СПб. Гиперион, 2009. – 374 с.

Набитович І. Українське вікно в японську літературу // Слово і час. – 2011. – 4. – С. 120–122.

Позія і проза життя Ісікава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%8F%D0%B4%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%96

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

Українське вікно до японської душі

Міядзава Кендзі. Не здаватися (продовження)

Не здаватися дощу,

Не поступатися вітру,

Не відступати ні перед снігом, 

ані перед літньою спекою…

Міядзава Кендзі

У червні 1928 року Міядзава-сан їде на півострів Ідзу, підсумком подорожі стають цикли віршів – «Міхара Санбу» та «Токіо». Влітку цього ж року слабкий організм Кендзі не витримує величезного навантаження роботою, в нього відкривається швидкоплинна форма туберкульозу. Протягом двох років він перебуває на домашньому лікуванні, але не полишає творчості, мова про цикл віршів «У хворобі».

Три роки потому Кендзі повертається до активної діяльності, але ненадовго. До всіх його випробувань доєднується ще й плеврит. Під час ремісії він влаштовувався працювати інженером на кам`янедробільний завод. Останнім значним починанням Міядзави-сан була робота над створенням фірми з виробництва сільськогосподарських добрив. Сталося це за допомоги фонду батька. Невдовзі його наздоганяє другий напад туберкульозу. Дотримуючись суворого постільного режиму, він безперервно працює над створенням казок і віршів. Саме до цього періоду належить новий цикл «Не здаватися дощу» (яп. 雨ニモマケズ). Головний меседж – про те, що єдиним компасом по життю є совість.

Не здаватися дощу,
Не поступатися вітру,
Не відступати ні перед снігом, ані перед літньою спекою,
Бути міцним тілом,
Без тягаря жадібності,
Залишатися стриманим,
Завжди тихо посміхаючись,
Щодня чотирма чашками грубого рису,
місо та жменею овочів задовольнятися,
У всьому
ставити себе на останнє місце, а інших – попереду,
Дивитися навкруги, слухати та розуміти
і не забувати про це потім.
У полі, в тіні соснових дерев
Жити в маленькій хатині,
І якщо на сході захворіла дитина –
піти і доглянути її.
Якщо на заході є втомлена мати –
Взяти на плече її в'я́зку рису.
Якщо на півдні хтось помирає –
Піти і сказати, що не треба боятись.
Якщо на півночі свариться хтось –
Сказати їм: «Ці дрібниці суперечки не варті».
Проливати сльози жалю в посуху,
Бродити пригніченим, коли літо холодне,
Бути тим, кого всі називають дурнем,
Не підносять,
І не турбують.
Такою людиною
Стати я хочу.

21 вересня 1933 року у 37-річному віці  Кендзі помирає від туберкульозу. 

Зробити він встиг на декілька життів. Останній вечір провів із односельцями, обговорюючи поточні питання. 

Після смерті він лишив безліч ненадрукованих робіт, у тому числі й знамениту «Ніч на галактичній залізниці» (яп. 銀河鉄道の夜).

Далі буде. 

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків

Фото: https://www.nippon.com/ru/views/b05805/

Джерела:

Асадчих О. Тематика поетичної антології «Хяку-нін- іс-сю»: по одному віршу ста поетів // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2011. – № 17. – С. 46–49.

Костирко М. Вивчення японської поезії // Всесвітня література в сучасній школі. – 2016. – № 3. – С. 12–13.

Меншій А. Проблема самотності в японськійлітературі: (На матеріалі творчості Харукі Муракамі) // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – №7/8. – С. 27–29.

Миядзава, Кэндзи. Звезда козодоя / Кэндзи Миядзава. – СПб. Гиперион, 2009. – 374 с.

Набитович І. Українське вікно в японську літературу // Слово і час. – 2011. – 4. – С. 120–122.

Позія і проза життя Ісікава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%8F%D0%B4%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%96

https://www.litmir.me/br/?b=167726&p=1

 

Українське вікно до японської душі

Міядзава Кендзі. Зачарований 

Хто так гостро кричить,

Розбуджений вітром…

Міядзава Кендзі

Коли читаєш його вірші чи «Недитячі казки», враження таке, що подорожуєш сонячним промінчиком. Ти йдеш крок за кроком і, здивований його пронизливим талантом, немов зігріваєш собі п`яти. Й тепло це огортає і несе на крилах любові та добра. Хризантема, вітер, каміння, хмара, гілка – все це в його творах живе, одухотворене, просочене «моно-аваре», або інтонацією радості-страждання. 

Наш герой з`явився на світ наприкінці літа дев'ятнадцятого сторіччя в селі Ханамакі, в префектурі Івате. Родина тримала ломбард і торгувала поношеним одягом. Міядзава був найстаршим з п'яти дітей. Багаті родичі жили за рахунок мізерних збережень селян, і його це страшенно пригнічувало, назавжди оселивши в ньому відчуття провини та бажання допомогти знедоленим. 

В історію він увійшов поетом, казкарем, меліоратором, учителем ранніх років періоду Сьова (яп. 昭和時代, дослівно «освічений світ»). Його незрівняна творчість, на жаль, стала широко відома вже після його смерті, відкривши не лише в японській, а й у всесвітній літературі, особливий стиль письма. 

У житті його постійно існувала паралель між високим і цілковито земним. У всьому. В творах його – гостре бажання якомога потужніше відірватись від прози буття, зачаруватись і опоетизувати все без виключення. У праці та громадській діяльності він намагався це поєднати.

Перші твори Міядзакі з`явились ще у школі. У цей же час він збирав колекцію комах і каменів. І перші й другі з`являться в його творах «освіченим світом» – вони будуть розмовляти, любити, страждати, переконувати нас у багатьох речах. Так, казкових, але і максимально реальних. Бо немає ж нічого справжнішого ніж вигадка. Наприклад, про те, що добро, мудрість і любов завжди перемагають. А смуток – це гостре відчуття швидкоплинності життя та відзеркалення радості. 

За любов до збирання мінералів він отримує від рідних прізвисько Кам'яний Хлопчик (Ісікко Кен-сан). У цей же час Кендзі відвідує цикл буддійських лекцій «Моя Віра», які проводить батько разом із однодумцями.

У 1909 році  він вступає до старших класів середньоосвітньої школи Моріока та залишає рідний дім. Саме там доля зводить його з найвидатнішим у подальшому поетом Японії Ісікава Токубоку. Під його впливом він починає писати японські п'ятивірші – танка. Саме Токубоку відродив на початку двадцятого сторіччя цей поетичний жанр. Свої маленькі поезії він називав «сумними іграшками»:

Яка печаль в піску!

Шурчить, шурчить.

І все тече крізь пальці, коли зіжмеш в руці… 

Далі буде.

                                                                                            Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків

Фото: https://cainabella.blogspot.com/2016/09/miyazawa-kenji-proemio.html

Джерела:

Асадчих О. Тематика поетичної антології «Хяку-нін-іс-сю»: по одному віршу ста поетів // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2011. – № 17. – С. 46–49.

Костирко М. Вивчення японської поезії // Всесвітня література в сучасній школі. – 2016. – № 3. – С. 12–13.

Меншій А. Проблема самотності в японській літературі: (На матеріалі творчості Харукі Муракамі) // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – №7/8. – С. 27–29.

Миядзава, Кэндзи. Звезда козодоя / Кэндзи Миядзава. – СПб. Гиперион, 2009. – 374 с.

Набитович І. Українське вікно в японську літературу // Слово і час. – 2011. – 4. – С. 120–122.

Позія і проза життя Ісікава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.

https://www.litmir.me/br/?b=167726&p=1

https://www.nippon.com/ru/views/b05805/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

Винахідники, віват!

Актуальна ідея студентів Дніпра

Ілля Волков і Павло Герман – велосипедисти. Проблема крадіжок для них знайома й актуальна. Саме тому в них виникла ідея створити пристрій, який цьому запобігатиме.

Студенти Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара розробили пристрій WheelKeep, який допомагає відстежувати місцезнаходження велосипеда в додатку на телефоні.

Про ідею створення пристрою молоді винахідники розповіли Суспільному, передає Укрінформ. За їхніми словами, пристрій WheelKeep стане повноцінною частиною  велосипеда. Трекер встановлюється у кермову колонку і стає повністю невидимим зовні. Якщо хтось почне чіпати велосипед, то власникові прийде сповіщення на смартфон. Він зможе відстежити свій транспорт із точністю до двох метрів.

Пристрій легкий у використанні та заряджається від мережі та портативної батареї, а заряду вистачає на два тижні.

Ілля та Павло думають над тим, аби система могла зв’язатися з поліцією або приватними охоронними системами.

«Десь три роки тому ми каталися на велосипедах і захотіли зайти в магазин щось взяти перекусити. Зрозуміли, що ніхто з нас не хоче залишатись на вулиці стерегти велосипеди, а залишати їх без нагляду – це не варіант, бо їх одразу ж викрадуть. У нас навіть не було замків із собою. Ми так і не змогли зайти поїсти і зрозуміли, що треба якийсь пристрій, треба додатковий захист», – розповідає Ілля Волков.

Хлопці перемогли на національному рівні у Всесвітньому конкурсі стартапів. Студенти отримали грант у 25 тисяч доларів від українського фонду стартапів.

«Технічна команда My Pol, що працює над цим сервісом, дуже позитивно відреагувала та була дуже натхненна тим, що є такий проєкт і тим, що можна посприяти вирішенню цієї проблеми в Україні. До того ж ми колись спілкувалися з патрульними в Дніпрі, просто дізнаючись їхню думку щодо нашого пристрою, і також отримали позитивний фідбек», – каже Павло Герман.

Хлопці зазначають, що планують продавати свій пристрій у веломагазинах. Коштуватиме такий трекер близько 130 доларів.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

"Українське вікно до японської душі"

Ягю Шінкаге Рю, або соті частки секунди (завершення)

Cоті частки секунди... Вони й справді вирішують багато, якщо не все, і навіть за різниці характерів свідчать про рівність майстерності. Сьогодні говоримо про список самураїв Kansei Choshushokafu, секрети ніндзя, причини, що надихали видатного японського режисера Куросава Акіра (黒澤 明), традиції бойового мистецтва Ягю Шінкаге Рю, котрі передаються, через століття від японських сенсеєїв – сьогоднішнім поколінням, завдяки Товариству японської культури  "Fudoshinkan".

Вже цікаво? Тоді продовжуємо. 

Син Муненори – Ягю Дзюбей Міцуосі (яп. 柳生 十兵衞 三厳), якого справедливо називали «народжений мечем». Дзюбей народився на місці сучасного міста Нара, приблизно в 1607 році під ім'ям Сітіро (посмертне буддійське ім'я – Сого). Історія пам'ятає його як знаменитого майстра кендзюцу (мистецтво володіння мечем) і ніндзюцу (мистецтво ніндзя), творця секретної служби О-мецуке, особистого вчителя фехтування сьоґуна Токугави Еміцу і володаря одного з п'яти найбільших мечів Японії «Гомейкен», або «Одента», що належить до Національних скарбів Японії, авторства коваля-зброяра Тента Мііке (яп.三池典太光世). 

В офіційних документах згадка про Дзюбея датована 1616 роком, коли він став молодим слугою другого сьоґуна Токугава – Хідетада. Пізніше помічений як прихильник третього сьоґуна – Іеміцу, іноді навчає його фехтування замість батька. Зухвалий, з копицею волосся, перев'язаного шнурком, часто з невидячим правим оком, прикритим плескатою гардою меча, таким він постає у численних згадках, книгах, екранізаціях.

Легенди починаються, коли Ягю Міцуєсі виповнюється двадцять чотири. Дванадцять наступних років інформація про нього відсутня, він зникає з офіційних записів періоду Едо і з'являється у звітах лише на демонстрації володіння мечем перед сьоґуном.

Відомо, що японці люблять усе документувати, але навіть Kansei Choshushokafu – список усіх самураїв, які вчинили злочини, гріхи, порушення поведінки, за які їм було призначено покарання, не містить жодних згадок про «Народженого мечем». Він був прямолінійний, славився вибуховою вдачею, тому така версія можлива, як і та, ніби впливові родичі подбали, щоб репутація сім'ї не постраждала та ім'я Ягю не фігурувало в Kansei Choshushokafu.

Інша версія, пов'язана з тим, що цей час він присвятив подорожам, інші дослідники вважають, що в ці роки він діяв як секретний агент уряду. Однак, є переконані в тому (і це найбільш достовірно), що весь цей час він старанно тренувався, щоб стати гідним наступником діда та батька. Повертається Дзюбей, до речі, після своєї дванадцятирічної відсутності з написаною книгою «Цукі но Се» (яп.月之抄, «Записи, народжені в спогляданні місяця») – трактаті, що підтверджує його спадкоємність гілки Едо традиції Ягю Шінкаге Рю. У рукописі він розмірковує про методи школи та її техніки, цитує буддійські настанови, отримані від друга батька – священника Такуана Сохо.

Вмирає Дзюбей раптово 1650-го року у віці сорока чотирьох років. Версій смерті кілька, але жодна не має стовідсоткових підтверджень. Похований на сімейному цвинтарі родини Ягю в Нара при храмі Хотокудзі. Після смерті його двох дочок виховував брат.

Інформації про Дзюбея вкрай мало навіть в офіційних сімейних хроніках (Gyoku-eishuu-i), можливо, це й породило стільки міфічних сюжетів. Достовірно відомо, що молодший брат Дзюбея, Мунефую, обійняв посаду голови відділення в Едо школи Ягю Шінкаге Рю. Гілка Оварі Шінкаге Рю традиції Ягю була передана Ягю Мунеосі іншому синові, Ягю Тосікацу, а після другого сину Тосікацу – Ягю Хього Але Суке Тосіосі Ме-унсай, який заснував відділення сім'ї Ягю в провінції Оварі.

Образ Дзюбея надихав багатьох творців, зокрема легендарного японського режисера Куросава Акіра. У своєму знаменитому фільмі «Сім самураїв» він звертається до екранного переказу однієї з легенд про десяті частки секунди. Є образ Дзюбея і в багатьох інших серіалів і кінофільмах, у збірниках казок Ісецуку. Не минули своєю увагою екранізації, прозові твори, аніме та комп'ютерні ігри та образ Міямото Мусаші, про якого ми розповідали у першій частині нашої розповіді. 

Додати можемо єдине: легенди продовжують жити, напевно, вони потрібні людям. ٩(◕‿◕｡)۶

Джерела: 

Масао, Кітамі. Самурай без меча. Перемагай не силою зброї, а силою розуму [Текст] / К. Масао. – Київ : Сварог, 2020. – 190 с. 

Цунетомо, Ямамото. Хагакуре. Приховане в листі. Книга самурая [Текст] / Я. Цунетомо. – Київ: Арій, 2015. – 224 с. – (Антологія мудрості). «Книги самурая».

Також матеріал спирається на фактографію електронних версій «Книги самурая» Міямото Мусаші та Такуана Сохо й «Книгу п'яти кілець» Міямото Мусаші.

Фото: https://taigong788.skyrock.com/3002077217-Yagyu-Jubei-Mitsuyoshi.html

Дмитро Масько, 

керівник Товариства японської культури «Fudoshinkan»,

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів 

та зовнішніх зв'язків ДОУНБ

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

"Українське вікно до японської душі"

Два мечі, родовід, «тенка іті»

Вигадка та реальність, як відокремити та взяти дорогоцінний досвід із цього коктейлю історичної фактури? Сьогодні в продовження наших публікацій в однойменній рубриці проєкту «Українське вікно до японської душі» поговоримо про героїв, які залишилися в історії бойових мистецтв багато в чому завдяки вигадкам. Але, реальне життя кожного було не менш захоплюючим і сюжетним. Одна з легенд настільки привабливо та гідно їх поєднала, що з'явилось бажання придивитися до них у тандемі уважніше. 
Мова про Міямото Мусаші та Ягю Дзюбей. 
Що ж відбувалося на «Шляху клинка» кожного, що передувало, їхній всеосяжній славі на віки? Про це у партнерському матеріалі з керівником Товариства японської культури "Fudoshinkan" Дмитром Маськом. 

Наш перший герой Міямото Мусаші Сіммен (1584 – 13 червня 1645, буддійське ім'я Нітен Дораку) – персонаж японської історії, який, правду мовити, «не був та не брав участі», але щільно та багатозначно увійшов до її контексту. Історикам відомо більше десяти Міямото, які жили-поживали в один і той же час, слідуючи Шляхом майстра клинка. Слава їхня була помірною, але саме після смерті Міямото Мусаші Сіммен, якому сучасники дали ім'я Кенсей (яп. 剣聖, «Святий Меч»), подвиги всіх дісталися чомусь саме йому. 

Згадки цього імені у хроніках, щоденниках і народних переказах тих років від Токіо до Кюсю – вражають. Міямото, безумовно, не був першим, хто почав використовувати в навчанні два мечі, оскільки школа Тенсін Сьоден Каторі Сінто рю володіла цією технікою вже в XIV столітті, але створив свою школу Нітен іті рю (二天一流, «школа двох небес як одного»), основою навчання якої є техніка володіння двома мечами. 

Заради справедливості слід визнати, що наш герой був досить самокритичним і не вважав себе особливим або кращим фехтувальником, хоча був непоганим майстром Дзюдзюцу і ввів поняття «боккена» як зброї реальної бойової, а не тренувальної. Для свого часу, та й у принципі за японськими мірками, Мусаші був досить високий – під два метри на зріст і майже центнер вагою. Любив вирізати статуетки з дерева та славився своєю ексцентричністю. Його «Книга п'яти кілець» про майстерність бойових мистецтв сьогодні стала підручником зі стратегії думки для бізнес-еліт країн Сходу та США. Такими є основні акценти долі Міямото Мусаші Сіммен.

Не менш топовим героєм легенд і романів (наприклад, Yagyu Ichizoku No Inbo («Інтриги сім'ї Ягю»), але менш відомим на заході став Ягю Дзюбей Мітсуєсі （柳生十兵衛. Araki Mataemon Yoshimura (荒木又右衛門吉村) Рю, схилявся перед Ягю як перед hōso (法祖) людиною, що справила великий вплив на формування школи бойового мистецтва).

Правду кажучи, не дивно з огляду на його родовід. Дід Ягю – Матаемон Але Де Мунеосі Секісюсай був засновником сімейної традиції фехтування мечем, вивчав Шінто Рю і Тода Ітто Рю, навчався у генія фехтування Каміїдзумі Ісе Но Камі, мав ліцензію майстра в Шінкаге Рю.

Члени родини Мунеосі були прийняті на службу до двох гілок родини Токугава. Син Міцуєсі та батько Ягю Дзюбея – Ягю Муненори (1571–1646) став радником і офіційним інструктором із фехтування сьоґуна та його родичів, крім цього майстерно керував потужною розвідувальною мережею. Славився ерудицією, неймовірною комунікабельністю, завдяки чому результат битви був вирішений наперед. За час його активної діяльності офіційна школа фехтування сьоґуна – Ягю Шінкаге Рю набула статусу «тенка іті» – кращої школи меча в країні, інструкторів фехтування запитували саме звідси. Мечник і голова служби безпеки дайме Ягю Муненорі навчав мистецтву меча три покоління сьоґунів епохи Токугава: Іеясу, Хідетада та Іеміцу.

Далі буде.

Дмитро Масько, 

керівник Товариства японської культури «Fudoshinkan»,

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів 

та зовнішніх зв'язків ДОУНБ

Фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%8F%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%BE_%D0%9C%D1%83%D1%81%D0%B0%D1%81%D1%96

Джерела:

Масао, Кітамі. Самурай без меча. Перемагай не силою зброї, а силою розуму [Текст] / К. Масао. – Київ : Сварог, 2020. – 190 с. 

Цунетомо, Ямамото. Хагакуре. Приховане в листі. Книга самурая [Текст] / Я. Цунетомо. – Київ: Арій, 2015. – 224 с. – (Антологія мудрості). «Книги самурая».

Також матеріал спирається на фактографію електронних версій «Книги самурая» Міямото Мусаші та Такуана Сохо й «Книгу п'яти кілець» Міямото Мусаші.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

"Українське вікно до японської душі"

Сновидіння Такуана Сохо 

(завершення)

…меч, який ви забираєте у ворога, стає мечем, який вбиває його…
Тільки но ... ваш розум зупиняється ..., ви втрачаєте спритність і стаєте порожньою черепашкою...
Якщо ви зосередите увагу лише на одному з листя дерева, яке ви бачите перед собою, ви не побачите всіх інших…

Такуан Сохо 

«Листи майстра дзен майстру фехтування»

У 1632 році третій сьоґун Іеміцу пожалував Такуанові амністію та дозволив оселитися в Едо (Токіо), а ще через три роки – повернутися до Кіото. Сьоґун настільки довіряв Такуану, що побажав, аби той залишився в Едо і став його радником, духовним учителем і просто старшим другом, часто запрошуючи його до замку Едодзе для неформальних бесід.

Незабаром Такуан оселився на території замку, де спілкувався з учителем фехтування сьоґуна Ягю Муненорі Тадзіма-но-камі, для якого і написав свій найвідоміший трактат про мистецтво меча «Таємне писання про непохитну мудрість».

Для того, щоб утримати Такуана в Едо, Іеміцу вирішив побудувати для нього храм і призначити керуючим усіма буддійськими храмами. Але Такуан, який усе життя виступав за незалежність буддизму від політичної влади, відмовився від посади, назвавши дияволом священика, на якого раніше була покладена ця місія.

Ягю Тадзіма-но-камі запропонував сьоґунові компроміс: Такуан житиме в Едо в невеликому храмі, не маючи жодного відношення до політики. У 1638 році під час урочистої чайної церемонії в замку Едодзе Іеміцу оголосив, що «наказує своїм зодчим звести для Такуана храм у місцевості Шінагава і дарує храму прилегле до нього рисове поле». Напевно, він не розумів, що для Такуана храмом був всесвіт, і, звичайно, до цієї пропозиції він теж залишився байдужим.

Поки будувався храм, Такуан вирушив до Кіото, щоб відзначити тридцять третю річницю смерті вчителя Коке Дзендзі, де відвідав сім'ю колишнього імператора Гомідзуно. На його прохання він виступив у палаці з лекцією про буддизм. Щоб підготуватися до неї, Такуан на місяць пішов у будиночок, який колишній імператор збудував для Іссі. У призначений день вельможні придворні та священники зібралися на лекцію, яка стала визначною подією. Колишній імператор вручив Такуанові пам'ятні подарунки і заявив про своє рішення надати йому титул кокусу. Такуан чемно відмовився, запропонувавши надати цей титул новому настоятелю Дайтокудзі, ченцеві на ім'я Тецуо.

Імператор прийняв цю пропозицію. Незважаючи на прохання колишнього імператора і сьоґуна Іеміцу, Такуан також не призначив свого наступника в дзен, сказавши: «Я не зміг передати Дхарму в епоху великої смути тридцять років тому. З того часу я не думаю про наступників. Мій дзен завжди залишиться моїм дзен».

У 1639 році будівництво в місцевості Шінагава було завершено, новий храм названо Банседзан Токайдзі. Неподалік Іеміцу розквартував три тисячі своїх вірних воїнів, які повинні були вдень і вночі охороняти Токайдзі та стежити за тим, щоб Такуан не залишав Едо. Люди називали це військо «стражниками Такуана».

Коли Такуан оселився в храмі Токайдзі, потік відвідувачів був нескінченний. Часто його викликали в Едодзе, іноді в гості приїжджав сам сьоґун. Життя в Едо було доволі суєтним, і лише одна подія зробила Такуана по-справжньому щасливим. У 1641 році з доброї волі сьоґуна храму Дайтокудзі було повернено всі його привілеї. «Для смиренного ченця немає нічого втішніше цієї доброї звістки. Тепер я можу спокійно померти», – написав Такуан в одному зі своїх листів.

У 1644 році йому дозволили з'їздити на батьківщину, в провінцію Тадзіма, де він провів сім років. Дорогою Такуан відвідав храм Дайтокудзі та колишнього імператора Гомідзуно. Потім оселився на самоті в храмі Нансюдзі в Осаці. Після бурхливого часу в Едо це було для нього великою радістю. Але «турбота» сьоґуна давалася взнаки і тут. За наказом Іеміцу житло Такуана було перебудовано, а неподалік нього з'явився будиночок охоронців. Коли термін, відведений для перебування в провінції сплив, сьоґун повідомив про це свого вчителя ввічливим листом. Такуан повернувся до Едо. Через рік після цього, так і не побачивши більше провінції Тадзіма, він занедужав і невдовзі помер у храмі Токайдзі, де його поховали. Перед смертю замість традиційного вірша Такуан підсумував своє життя, зобразивши лише один ієрогліф – 꿈 («юме») – сон.

Джерело:

Цунетомо, Ямамото. Хагакуре. Приховане в листі. Книга самурая [Текст] / Я. Цунетомо. – Київ: Арій, 2015. – 224 с. – (Антологія мудрості). «Книги самурая».

Також матеріал спирається на фактографію «Книги самурая» авторства Міямото Мусаші та Такуана Сохо.

Фото: https://www.destimap.com/index.php?act=attraction&a=Togo_ji-Temple%2C-Fuchu%2C-Japan

Дмитро Масько, 

керівник Товариства японської культури «Fudoshinkan»,

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів 

та зовнішніх зв'язків

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

«Українське вікно до японської душі»

Самураєм може бути кожний 

Людина, яка бажає стати самураєм, 

повинна бути твердо впевнена: не існує нічого такого, чого вона не змогла б зробити. 

Ямамото Цунетомо (яп. 山本 常朝)

У далекі часи в Японії жили воїни, яких називали самураями – збройні люди шляхетного походження, яких закликали на війну. Можливо, ви бачили фільми, в яких сурові чоловіки з катаною скачуть на конях і б’ються на мечах. Крім володіння культурою зброї, мали вони й знання культури в цілому, ввели в своє бойове мистецтво поняття «розум» і «духовність». 

«Бусідо», або кодекс самурайської етики, який формувався в日本 у XII–XVII століттях, включав зведення правил, рекомендацій і норм поведінки істинного воїна в суспільстві, в бою та наодинці з собою. Шлях, де відзеркалено культ чесноти, правдивості та чесності, у сучасній Японії й досі сприймають із повагою та захопленням. Вклоняючись історії, наслідують традиції пращурів.

Про подвиги самураїв складали легенди, а життя їхнє полягало у захисті рідної землі. У можливості відчути та прожити кожну мить, немов останню. Саме в цьому шлях воїна-самурая. Можна сказати, що після 24 лютого ми теж живемо, як самураї. Кожна мить нашого життя може бути останньою. Бомби, ракети та снаряди летять у мирні міста. 

Ви можете відповісти мені й матимете рацію, що в «Бусідо» та книжках про самураїв йдеться про те, що їхній шлях – це смерть. Але ж, спираючись на філософію багатьох вчень, мова й про зміни. У даному випадку, йдеться про зміну свідомості, що ми мали до 24 лютого, та народження свідомості іншої. Тому, смерть – це нове життя. Саме так. Ми вже не зможемо почуватися як раніше. Війна поставила безліч запитань, серед яких головні – хто ми насправді та навіщо живемо. 

Живіть яскраво та сильно, як самураї. Віддані люди, які в боротьбі шукали шлях до мудрості, люди з благородною поставою й поглядом. Які самі собі встановили кодекс і дотримувались його. Ціною власного життя, у тому числі.  Уособлення справжньої, а не показної сміливості. Здатності оцінити небезпеку. Самовладання. Доблесть. Вірність та відвага. 

 Кожен може служити країні й кожен, певною мірою, може стати самураєм. Зробити свій внесок у перемогу. І не важливо, чи ти солдат, що нищить ворога, чи домогосподарка або ж представник будь-якої з професій. Ви запитаєте, як домогосподарка може стати самураєм? Кожна людина, яка зберігає спокій, допомагає близьким, береже своїх діточок – є захистником України, тому що країна – це люди. Всі, хто без сумнівів і вагань віддають останнє та прискорюють час нашої перемоги в тилу та на передовій, є самураї. Життя на корисить країні – є шлях самурая.

І ще. Японію називають країною Висхідного Сонця, тому не дивно, що самураї під час битв для вдалого поєдинку враховували його положення. Сонце українських «самураїв» в їхній непереможній сутності, напевно тому їх називають Воїни Світла. 

Слава Україні! Героям Слава! Смерть ворогам!

Дмитро Масько, керівник Товариства японської культури «Fudoshinkan»

Фото Сергій Бараненко, Дніпро, серпень 2019

Джерела:

Зібалов, Артем. Енциклопедія хоробрих воїнів [Текст] / А. Зібалов ; худож. Н. В. Болдирєва. – Харків : Ранок, 2019. – 32 с. : кольор. іл. – (Інфографіка).

Масао, Кітамі. Самурай без меча. Перемагай не силою зброї, а силою розуму [Текст] / К. Масао. – Київ : Сварог, 2020. – 190 с.

Міямото, Мусасі. Книга п'яти кілець [Текст] / М. Міямото. – Київ : Арій, 2014. – 128 с. – (Антологія мудрості).

Нітобе, Інадзо. Бусідо. Душа Японії [Текст] / І. Нітобе ; пер. І. Андрущенка. – Київ : Арій, 2015. – 192 с.

Цунетомо, Ямамото. Хагакуре. Приховане в листі. Книга самурая [Текст] / Я. Цунетомо. – Київ : Арій, 2015. – 224 с. – (Антологія мудрості).

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Українське вікно до японської душі

Особливості поклонів,  Цудзігіри та  спритність меча

Що для вас Японія? Гадаю, не помилюсь, якщо скажу, що для багатьох це далека країна, з якою пов'язано безліч міфів та легенд, що огортають її покровом загадковості.

Інформацію щодо日本 можна отримати з популярних телепередач, але редактори  та ведучі часто намагаються знайти лише шокуючі подробиці, акцентуючи увагу на екзотичних темах. Так, теми ці існують, але завіси японської таємничості  не відкривають.

Переконаний, зрозуміти країну можна лише вивчивши та наблизившись до розуміння її культури, зокрема мовної. І, кажучи про культуру сучасної Японії, необхідно підкреслити, що вона нерозривно пов'язана з традиціями Японії давньої. Саме завдяки тому, що традиції двохсот-трьохсотрічної давнини свято зберігаються й передаються з покоління до покоління, трансформуючись практикою дня сьогоднішнього, Японія є саме такою.

Сьогодні поговоримо про те, чому японці кланяються. Беручи до уваги нинішню епідеміологічну ситуацію в світі рукостискання стали небезпечні, а поклони – актуальні 🙂 Відомо, що в стародавній слов'янській культурі було заведено вітати один одного поклоном, але сьогодні – це скоріш анахронізм. Японці ж дотримуються цієї давньої традиції й понині.

Якщо повернутися до історії, то особливість ця пов'язана із самураями. Озброєні катанами, з міркувань безпеки вони не підходили близько одне до одного, побоюючись бути розрубаними ударом меча. Будь-яке невірний рух або погляд могли викликати напад постійно озброєного самурая, тому дистанцію вони намагалися тримати значну. Особливо з незнайомцями. Селяни ж, купці та інші жителі Японії намагалися близько не підходити до самураїв, побоюючись за своє життя. Особливо вночі, бо деякі самураї практикували Цудзігірі (в перекладі - «вбивство на перехресті»). Будь-який 侍під покровом ночі на темній вулиці був спроможний випробувати спритність свого меча на перехожих, найчастіше безкарно.

Цудзігірі практикували навіть найвисокопоставленіші особи. Японські хроніки XVII століття свідчать, що серед них був і сьогун Асікага Есітеру. Ночами він обертав катану в чорний папір, щоб не виявляти її блиску, і залишав кіотську резиденцію в пошуках жертви. Принц Мінамото, дипломат і воєначальник, засновник династії сьогунів Токугава – Токугава Іеясу видав закон про заборону Цудзігірі, але випробування мечів і прийомів на селянах не припинялися.

Слід зазначити й те, що уклін відігравав і відіграє в японському суспільстві важливу роль, визначаючи ієрархію. Ті, хто за ієрархією нижче й уклін повинні робити відповідний, інакше для високопоставленої особи це буде образою. Звичайно, в сучасній Японії ображені такою неповагою самураї за це голови не позбавляють 🙂 , але начальники можуть зменшити підлеглим бонуси й премії. Однак, не варто забувати про міру глибини уклону, інакше можуть подумати що ви насміхайтеся над босом.

Для іноземця ж, який спілкується з японцем, вміння  кланятися є показником знання японської культури та поваги до співрозмовників.

Наступного разу поговоримо про те що поєднує  самураїв та козаків ٩(◕‿◕)۶

Дмитро Масько,

керівник Товариства японської культури "Fudoshinkan"

Далі буде

Фото:

Олена Ємельянова

https://konnichiwa.ru/page/3505/

about:blank

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%8C%D0%BE%D2%91%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%82_%D0%95%D0%B4%D0%BE

Більше інформації:

Размышления о японской истории [Текст] / ред. А. Е. Жуков. - М. : Ассоциация японоведов, 1996. - 117 с. 

Светлов, Георгий Евгеньевич. Колыбель японской цивилизации: история, религия, культура [Текст] / Г. Е. Светлов. - М. : Искусство, 1994. - 271 с. 

Эти невероятные японцы [Текст]. - М. : ФОЗБ, 1992. - 207 с.

Японские легенды о чудесах (IX–XI вв.) [Текст] / пер. А. Н. Мещеряков. - М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1984. - 183 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут