На долоні історії

 Іван Багряний. Обдарований щедрою силою й талантом

Шлях родини

Письменник завжди мріяв про той час, «коли тоталітарна кривава більшовистська система буде знесена», а Україна стане вільною демократичною державою, і тоді він разом із мільйонами українців повернеться на Батьківщину з-за кордону. Перейшовши у вічність на 56-му році життя, Іван Багряний повернувся в Україну на початку 90-х років минулого сторіччя своїми творами.

Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов'яга, народився 2 жовтня 1906 року. Мати майбутнього письменника Євдокія Іванівна Кривуша походила із заможного селянського роду, який потрапив в жорстокі жорна сталінських репресій.

Багатодітна сім'я Лозов'яг, у якій з восьми дітей вижило тільки четверо, жила бідно, особливо після революції. Першим серйозним випробуванням хлопчика стало навчання в церковнопарафіяльній школі, де вчителі за те, що він розмовляв українською мовою, називали його «мазепинцем». Проте, це не зломило хлопця, а зробило його ще більш стійким і наполегливим. В одному листі до друзів він писав: «Я почав писати вірші в другому класі церковно-приходської школи, восьмирічним хлоп'ям. Це було завзяте змагання з вчителями, під впливом байок Глібова та «Катерини» Шевченка, які я дістав нелегально. Три роки пізніше чи чотири, у вищій початковій школі я вже був редактором шкільного журналу «Надія», що виходив в українській мові».

Після закінчення церковнопарафіяльної школи у 1914 році юнак навчався у вищій початковій, згодом в Охтирській ремісничій, а також набував фаху муляра та гончара. Під час навчання у Краснопільській художньо-керамічній профшколі, де Багряний був засновником і редактором шкільного журналу «До світла», жилося дуже тяжко, адже, як сам згадував, уже з десятирічного віку змушений був самостійно заробляти на хліб.

Дитячі роки майбутнього письменника були тісно пов’язані  з родиною матері, яка проживала в селищі Куземин. До кінця своїх днів Багряний не міг забути жахливої трагедії, яка сталася на пасіці його діда. Хлопець став свідком кривавої розправи чекістів і членів так званого більшовицького «істреботряду» над його одноруким 92-річним дідом-пасічником і дядьком. Їх замордували на очах в онуків: «довго штрикали штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла і реготали». Такими методами радянська влада вела війну з українським народом. «Замучила війна мого діда, за те, що він був український селянин мав 40 десятин землі й був проти комуни, а дядька за те, що він був за часів національно-визвольної боротьби 1917–1918 років вояком національної армії УНР. За те, що боровся за свободу і незалежність українського народу. Другого мойого дядька, що вирятувався тоді від смерті втечею, пізніше заарештували й без суду заслали на Соловки (радянське Дахау) на 10 років, потім добавили ще 10 років, і він там загинув». «Пізніше тими самими шляхами пішов і я, і вся наша родина. Ось так я вперше побачив зблизька більшовизм», – згадував Іван Павлович у своїх листах.

 Далі буде...

 Джерела:

Багряний Іван. Листування. 1946–1963 [Текст] / Багряний Іван; Упорядн. О. Коновал. – Київ : Смолоскип. Т. 2. – 2002. – 554 с.

 Багряний, Іван. Тигролови [Текст] : роман / І. Багряний. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – 320 с

Багряний, Іван. Публіцистика [Текст] : доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе / І. Багряний ; Упоряд. О. Коновал. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2006. – 856 с.

Багряний, Іван. Скелька [Текст] : поеми / І. Багряний. – Харків : Важпромавтоматика. – [Б. м.] : Формат, 2008. – 288 с.

Багряний, Іван. Вибрані твори [Текст] / І. Багряний. – Київ : Книга, 2007. – 368 с.

Багряний, Іван Павлович. Вірю!. [Текст] : хрестоматія / Іван Павлович Багряний; Упорядн. В. Усань. – 2-ге вид. – Харків ; Чікаго : [б. в.], 2001. – 543 с.

Багряний, Іван Павлович. Ганебне проголошення [Текст] / І. Багряний. – [Б. м.] : Новий Ульм, 1960. – 16 с.

Багряний, Іван Павлович. Чи розламає нас ворог? [Текст] / І. Багряний. – [Б. м. : б. и.], 1952. – 23 с.

Багряний, Іван Павлович. Сад Гетсиманський [Текст] : роман / Багряний Iван ; Передм. О.С. Гаврильченка, А.П. Коваленка. – Київ : Дніпро, 1992. – 528 с.

Багряний, Іван Павлович. Вiдповiдь людоловам [Текст] / І.П. Багряний. – Торонто : [б. в.], 1956.

Багряний, Іван Павлович. Огненне коло [Текст] / І.П. Багряний. – Торонто : [б. в.], 1953.

Багряний, Іван Павлович. Людина біжить над прірвою [Текст] / І. Багряний. – Київ : Школа, 2009. – 320 с.

Войчишин, Юлія. Іван Багряний [Текст] : літ.-бібліогр. студія / Ю. Войчишин; вступне слово К. Біди. – Вінніпег : [б. в.], 1968. – 86 с. – (Література ; ч. 10).

Слабошпицький, Михайло Федотович. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – Київ : Ярославів Вал : Журн. «Київ», 2012. – 716 с.

Шугай, Олександер. Іван Багряний: нове й маловідоме [Текст] : [в 2 кн.] : есеї, документи, листи, спогади, нотатки, факти. Кн. 1 / О. Шугай; ред. Н. Шугай; авт. передм. І. Дзюба. – Київ : Смолоскип, 2013. – 955, [3] с. : фото.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

На долоні історії

Алджернон Генрі Блеквуд. Містичний погляд на світ

(продовження)

Як пам’ятаємо з попередньої частини, Алджернон Блеквуд близько трьох місяців перебував у канадських лісах. І де б ви думали, він з’явився знов? У Нью-Йорку. Чим він займався увесь той час, що переховувався від інших – невідомо, але в одному з найбільших міст США наш герой починає працювати газетним репортером. Чого він тільки не пережив за ці роки! Був жертвою шахрайства, пограбування, кілька разів – на грані смерті. «В Нью-Йорку я ніби покрився ранами, в які це місто сіль та кислоту свої втирало щодня».

Не витримавши, у 1899-му повернувся на батьківщину. Саме там, через рік, наш герой відкрив для себе «Золоту Зорю» – магічний орден і окультну організацію, що практикувала теургію, магію та алхімію. У свій час – один із найвпливовіших орденів західного окультизму ХХ століття.

Інтерес до містичних наук спалахнув новою силою, і Блеквуд узявся за перо. Всі пережиті пригоди лягли в основу творів.

У 1906 році світ побачив його перший збірник «Порожній дім та інші оповідання про привидів». Так митець вирішив присвятити себе літературі. Один за одним публікуються твори, головним героєм яких став «лікар незвичних можливостей» психодетектив Джон Сайленс…

Далі буде

https://lavkababuin.com/author/eldzhernon-blekvud/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

На долоні історії

Алджернон Генрі Блеквуд. Містичний погляд на світ

Людина, чиє життя було таким же незвичним, як і власні твори. «Істина біжить від тіней» – називав себе наш герой. І сприймав саме так. 

Цього разу – історія про кавалера Ордену  Британської імперії, письменника й мандрівника Алджернона Блеквуда.

З чого почати? Мабуть, як завжди, з народження. З’явився на світ майбутній митець 14 березня 1869 року у графстві Кент, що нині належить до Східного Лондона, в сім’ї кальвіністів (один із напрямків протестантизму).

З малих літ цікавився містикою. Вчитель приватної школи підштовхнув його до цієї тематики, розкривши перед юнаком власний невеличкий секрет. Чоловік був наділений даром гіпнозу. Через це хлопець захопився психіатрією та в майбутньому вирішив стати лікарем. 

Інтерес не минув і пізніше. У 16 років, коли Алджернон опинився у Німеччині, він познайомився з основами йоги та індуїзму, пройнявся ідеями теософії, особливо поняттями «релігійна мудрість» та «містична інтуїція».

У тридцять, уже після завершення Веллінгтон-коледжу та Кембріджу, Блеквуд залишив у минулому потяг до медицини і вирушив до Швейцарії, звідти – до Канади, де заснував молочну ферму.

Однак через два роки він розчарувався й в цьому, пересварився з усіма родичами та зник на все літо у канадських лісах…

Далі буде

https://lavkababuin.com/author/eldzhernon-blekvud/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Згадаємо Бориса Харчука

Сьогодні мало б виповнитись 85 років українському письменнику Борису Микитовичу Харчуку.
Письменник був наділений епічним талантом. Він - автор панорамного роману "Волинь" у 2-х томах і 4-х книгах, який фахівці називають продовженням "Волині" У. Самчука. Майже перед самою смертю Борис Харчук намагався уникнути соцреалістичного канону у найважливішому своєму творі.

Головною темою його творчості була актуальна й на сьогодні тема занепаду селянської цивілізації і роду, як останнього прихистку людини перед невблаганною і жорстокою дійсністю. Про це написані його романи "Місяць над майданом" (1970 року, друга редакція "Майдан" - 1991 року), "Кревняки".

Борис Харчук чи не першим в українській літературі звернувся до повстанської теми. Уже незадовго до його смерті у періодиці було опубліковано повість про кохання повстанської зв'язкової та посібника енкаведистів - "Вишневі ночі" (1989).

Б.Харчук залишився у літературі одинаком - поза поколіннями, хоча у визначальному таки був однодумцем "шістдесятників", вважаючи, що основна функція літератури - не пропагандистська і не виховна, "головна її функція - творити народ" (Б. Харчук).  

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Семюель Клеменс та його псевдонім

Клеменс стверджував, що псевдонім «Марк Твен» був узятий ним за часів юності з термінів річкової навігації. Тоді він був помічником лоцмана на Міссісіпі, а вигук «марк твен» (англ. Mark twain, дослівно - «мітка двійка») означав, що згідно з позначкою на лотліні досягнуто мінімальної глибини, і вона придатна для проходження річкових суден.
Однак існує версія про літературне походження цього псевдоніму. У 1861 році в журналі Vanity Fair вийшла гумористична розповідь Артемуса  Уорда «Північна зірка» про трьох моряків, одного з яких звали Марк Твен. Семюел дуже любив гумористичний відділ цього часопису і читав у своїх перших стендап-виступах саме твори Уорда .
Крім «Марка Твена», Клеменс один раз в 1896 році підписався як «сьер Луї де Конт», та під цим ім'ям видав свій роман «Особисті спогади про Жанну д'Арк сьєра Луї де Конта, її пажа і секретаря» .
Для тих, хто цікавиться біографією письменника, стануть у нагоді  біографічні повісті Міріам Мейсон "Мальчик с великой Миссисипи" і "Юный писатель", у яких описано дитинство Семюеля Клеменса. Більше книг цього автора можна знайти у фондах нашої бібліотеки, та зробити електронне замовлення з нашого сайту. 

Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter

Хто читає Грема Гріна?

Грем Грін – англійський письменник і драматург, який вже декілька десятирічь цікавий широкому колу читачів. У більшості його романів завжди є динамічний сюжет, заплутана інтрига у поєднанні з політичними концепціями і роздумами. А ще, сам Грін ділив свої твори на «серйозні» і «розважальні». За своє довге життя він не раз міняв суспільно-політичні погляди, але непримиренність до всіх видів насильства та сваволі – будь-то диктатура, прояви фашизму, расизму чи релігійної нетерпимості – залишалася незмінною.
Творчість Гріна – це п'єси, збірки оповідань, есе, сценарії, біографії, багато з яких екранізовані і переведені на інші мови. Він володар кількох орденів, нагород і премій, багаторазово висувався на Нобелівську премію з літератури, але так і не отримав її через претензії критиків. Відомим же автор став завдяки своєму першому роману – «Людина зсередини» (англ. The Man Within, 1929 р.). І саме успіх цього роману дав поштовх зосередитись лише на письменницькій діяльності.
Не випадково сьогодні ми згадали цього відомого і талановитого письменника, адже саме 2 жовтня Грему Гріну виповнюється 111 років. За свої 87 років життя він створив колосальну творчу спадщину, яка увібрала в себе все пережите і побачене автором. Його подорожі, знайомства, втрати зберігаються на сторінках творів. І як кажуть: Ґрем Ґрін саме той письменник, «хто однаково подобається як звичайним читачам, так і інтелектуалам». Переконайтесь і Ви у цьому.

Більше про бібіотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Народження «Короля жахів»

В Україні, та й в усьому світі, складно знайти читачів, незнайомих з ім'ям Стівена Кінга, автора творів у стилі жахи, фентезі, трилер та містика. Навіть не будучи шанувальником цих жанрів, варто хоча б раз прочитати один з його численних знаменитих творів. Чому? Та хоча б із цікавості. Адже, письменник абсолютно заслужено носить титул «Короля жахів». Уявити тільки, що його літературна спадщина складається з більш ніж п'ятдесяти романів і двохсот оповідань. Завдяки неймовірно багатій мові книги Стівена Кінга підкуповують барвистою атмосферою, яка тримає читача в напрузі з перших сторінок і до розв'язки та завжди може сильно здивувати. 

За свій творчий внесок Стівен Кінг отримав низку нагород та відзнак, а найвища з них – це медаль «За особливий внесок в американську літературу». Значна частина його творів покладена в основу багатьох фільмів та телесеріалів.
Стівен Кінг дуже талановита людина. І, незважаючи на тяжку долю, він знаходив в собі сили і мужність долати труднощі. Сьогодні «Королю жахів» виповнюється 68 років, а він і досі продовжує дивувати свої читачів непередбачуваними творами. Щиро вітаємо письменника і бажаємо натхнення та здоров’я.

Більше про бібіотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Майстрам пера та слова присвячується

 3 березня Всесвітній день письменника

День стає довшим, ніч коротшає. Сонце пригріває, а за вікнами вицвірінькують свою пісню птахи. Пахне свіжістю, останніми морозами і новими надіями. Весна прийшла. І нехай тільки за календарем.

3 березня весь світ відзначає день письменника. Як на мене, то це свято не просто так припадає на початок весни. Це дуже символічно вітати тих, хто надихається тим, що пересічному перехожому здається непримітним. Після холодної зими промерзлі Музи відвідують своїх підлеглих, і саме тоді народжуються шедеври. Як насправді я не знаю, бо я не письменник. Але мені здається, що у них складається все саме так.

Бути письменником – це професія, поклик душі, талант чи ремесло? Кожен сам вартий вибрати те, що йому ближче до душі.

Можна бути мільйон разів талановитим, але заривати свій талант під кіпою побутових проблем, низкою невдач чи звичайним ледарством. А можна наполегливо працювати, писати, перекреслювати, спалювати, і знову писати, але нести свою думку, рухатись вперед до поставлених цілей і досягати їх, торкаючись найпотаємніших струн душі читача, і насолоджуватись результатом.

Сказати напевно, письменництво – це титанічний труд чи Божий дар мені важко. Але я знаю напевно, що без жодного з цих інгредієнтів кінцевого  якісного продукту бути не може!

Зі святом, майстри пера, та його Величності Слова!