На долоні історії

Я вибирала долю собі сама…

Ліна Костенко - поет-шістдесятник, «цитадель духу» української літератури. 

Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині. Батька переслідували КДБ та перед війною кинули в табір. У 1936р. родина перебралася до Києва. Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946р. були опубліковані її перші вірші. Провчившись деякий час у Київському педагогічному інституті, у 1952р. стає студенткою Московського літературного інституту. Незабаром виходять перші збірки. Стала однією з найактивніших учасниць шістедяситників. Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Вона продовжувала писати і згодом, у 1977р, знову друкувалися твори. Отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії. У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя. 

Творчість: збірка «Проміння землі» (1957р.), збірка «Вітрила» (1958р.), збірка «Мандрівка серця» (1961р.),збірка «Зоряний інтеграл», збірка «Княжа гора»,збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.),роман «Маруся Чурай», збірка «Неповторність» (1980р.),  збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.), збірка «Вибране» (1989р.), роман «Записка українського самашедшого» (2011р.)

Ліна Костенко прищепила мільйонам українців непохитну віру та впевненість в те, що ми незалежні, гідні і вільні. Що нас не здолати, адже дух наший є незламним.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

Світ знань нових видань

Куценко, Оксана. Лялечки [Текст]  / О. Куценко - Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. — 144 с.: іл.

Третя поетична збірка Оксани Куценко «Лялечки», здебільшого про те, що всі ми трохи заховані, трохизанурені  у свої власні схованки-лялечки. Але це не може тривати вічно, тому що лялечка – такий собі стан, що з’являється перед великою зміною, перед трансформацією, перед появою крил. Чудові тексти у супроводі дивовижних ілюстрацій Анастасії Стефурак – гарний привід для розмови про зміни, великі й дрібніші, про ідентичність та вміння її зберегти в нескінченному плині всього, що довкола.

«Колись вона вивчила кілька південних мов

і носила в кулоні на сонячному сплетінні

олію, привезену із далекого моря.

Сама не знала, що в ній такого було,

що, ступаючи, заговорювала каміння, 

і воно ставало теплим або коштовним.

Хоча як - заговорювала?

Вона переважно мовчала,

вимовляючи тільки склади найскладнішого імені,

зовсім іноді.» 

                     Оксана Куценко, «ІНОДІ.», поетична збірка «Лялечки»

Дякуємо Оксані Куценко та «Видавництву Старого Лева» за хвилини, коли можна заглянути у себе,  переглянути свої думки та спробувати  вийти зі стану «Лялечки », не боячись відкритися новим змінам.

Читайте, осмислюйте, змінюйте себе, поринувши у незвичайну поезію української авторки. Завдяки «Видавництву Старого Лева»,  яке подарувало нашій бібліотеці  цю книгу,  така можливість є у кожного.

Довідка: Оксана Куценко (Розумна) – поетка, перекладачка, кураторка мистецьких проектів, дослідниця культури. Кандидат філософських наук, працює в Національному інституті стратегічних досліджень.  Авторка книг поезій «У зимах бажань» (1996), «Балетна школа» (2007), книги-оповідання для дітей «Печені яблука» (2015). Переклала книгу поезій сенегальського поета Леопольда Седара Сенгора «Співи з нетрів» (з французької). Авторка проекту «Я на тебе чекатиму під каїсе-дра», у рамках якого твори поетів з різних країн Африки перекладено українською.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книгу можна тут

На долоні історії

Володимир Лапін. Швидкий час

«Когда я вырасту и стану великаном,

Я всем разбитые коленки залечу.

И всех ребят из нашего подъезда,

Я через крыши прыгать научу».

Вперше цей вірш ми почули у 1978 році, коли на екрани вийшов фільм режисера Інни Туманян «Когда я вырасту и стану великаном». Звучав він від імені головного героя Петра Копєйкіна, якого грав юний Михайло Єфремов. Ім'я автора цих  та інших рядків, що звучали у стрічці,  для більшості було невідомо і рими уособлювались з персонажем буквально. Більш того, саме вони зробили цей фільм справжнім духовним гімном покоління і у кінці "застойных" 70-х прозвучали відлунням «оттепели». 

Автором був Володимир Петрович Лапін  і перша збірка його віршів вийшла, коли йому було 16, а увійшли до неї поетичні рядки, написані чотирма роками раніше. Він вважав, що «у музыки нет малозначимых нот» і якщо справжню поезію споріднювати із музикою…

Вже тоді йому було про що розповісти світу, налаштувавшись на свій вірний тон. І цей «тон» схвалювали і цитували Самуїл Маршак і Корній Чуковський.

"Я хочу, чтобы время бежало,

Словно быстрые-быстрые лыжи!

Проживу я тогда очень мало, 

Но зато очень много увижу...

Меня везут, как горные спирали,

Дороги жизни, направляясь ввысь.

Я не хочу, чтоб люди повторяли:

"Потише лезь, смотри, не оступись..."

На жаль, реальної присутності Володимира Лапіна в словесності, так і не сталося.  Але він знав і відчував, як писала про нього поет і прозаїк Ольга Седакова, що у нього є свій читач, і ті, кому його вірші принесуть те, що може приносити людині тільки  поезія:

«...и вещее “ау”,

И вера в то, что в мире не одни мы,

И сопряжение с еще незримыми родными...»

Звертайтеся до його рим - це справжня поезія.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

ВІН БАЧИВ ДУШЕЮ 

Асадов Э.А.  Когда стихи улыбаются: cтихотворения. – М.: Эксмо, 2008. – 352с., ил.

                                    «Любить — это только глаза открыть

                      И сразу подумать еще с зарею:

                            Ну чем бы порадовать, одарить

                                    Того, кого любишь ты всей душою?!»

                                                                 Эдуард Асадов

          З любовною лірикою Едуарда Асадова  більшість з нас знайомиться ще в юності. Раніше його ліричні твори молоді дівчата переписували у зошити, такі собі таємні щоденники, де зберігалися самі душевні записи. А зараз, багато хто розміщує вірші та вислови поета на особистих сторінках у соцмережах. Тому що кожен знаходить у них щось своє, близьке до душі. Можливо хтось скаже, що вірші Асадова про кохання це те, що повинно було залишитися у юності. Але я так не вважаю. Іноді дуже сумуєш за тією порою. Коли було і перше кохання, і перше розчарування, і перші помилки… Багато чого тоді було вперше. Але саме ті миті були сповнені справжньої щирості і трохи наївності. І беручи у руки збірку віршів цього поета знов повертаєшся у ті відчуття, адже його поетичні твори пронизані добротою та теплом справжніх почуттів. 

     Не може не турбувати душу нещасний випадок, який трапився з поетом, під час Другої світової війни. На початку травня 1944 року, виконуючи свій військовий обов'язок, молодий лейтенант був важко поранений і назавжди втратив зір. Але він не втратив ні мужності, ні душі, ні віри! Сенсом його життя стає поезія.

     Вірші Едуарда Асадова присвячені різним темам: війні і миру, вірі і надії, вірності і зраді. Але, як вважав сам поет, в першу чергу він писав про кохання, яке було для нього головною цінністю життя. Він був впевнений, що лише це почуття здатне утримати людину на самому краю, врятувати і дати нову ціль. Для багатьох його вірші стають неабиякою підтримкою у той момент, коли приходять розчарування та розпач, а ще, вони дарують багато надії і віри у щастя.

«Дорожите счастьем, дорожите!

Замечайте, радуйтесь, берите

Радуги, рассветы, звезды глаз –

Это все для вас, для вас, для вас».

                            Эдуард  Асадов

«Так, тільки він, чуттєво міг писати.
До сліз і хвилювання у душі.
Як вірити,  любити,  пробачати.
Завжди навчають нас його вірші.
І він писав, як ніби відчував,
Чому на серці сумно так стає.
Він таємниці щастя розкривав.
А, щастя -  воно справді  є !
Воно у щирих, теплих почуттях!
І ми повинні щастя цінувати.
Воно у поцілунках  і  очах!
Нам треба всім навчитися кохати.
Кохати ніжно і без зайвих слів.
І вчинками доводити кохання!
Кохати так, як сам поет хотів,
Такими ось були його бажання».

Світлана Гамзіна, бібліотекар I категорії сектору науково-дослідної роботи




Більше про бібліотеку тут 
Ми в соціальних мережах:   Vkontakte  Twitter  Facebook
Замовити книги можна тут