Сторінки

понеділок, 30 липня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Великою популярністю та увагою читачів у 1895 році користувався розділ періодичних видань. Журнали не затримувались на полицях, являючи, після белетристики, найбільший процент  загальної кількості запитів (30%). Насправді ж число запитів набагато більше: Бібліотеці доволі часто доводилося відмовляти в вимогах, тому що  хоча деякі видання, найбільш розповсюджені, виписували по 2 примірники, за кількістю це не задовольняло попиту, що на них пред’являвся. До того ж, згідно правилам Бібліотеки, один примірник видання протягом місяця повинен залишатись в читальні для загального щоденного користування.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 20.07.18). – Загл. с экрана




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

пʼятниця, 27 липня 2018 р.

На долоні історії

Сергійчук, Володимир. Депортації українців до Казахстану / В. Сергійчук. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2018. – 288 с.

У своїх працях відомий історик Володимир Сергійчук висвітлює дуже болючі теми щодо української історії.
Протягом 1920 – 1930-х років через загрозу фізичного знищення багато українців, що проживали у Радянській Росії, були змушені приховувати свою справжню національність і почали публічно себе ідентифікувати росіянами, в тому числі у документах. Про це, в інтерв’ю «Главкому», заявив Володимир Сергійчук.

"Лише українцям за межами УРСР постановою ЦК ВКП(б) Раднаркому СРСР від 14 і 15 грудня 1932 року було заборонено мати свої школи, газети, радіо, театр і так далі – від Прибалтики до Камчатки у всіх регіонах СРСР, де вони проживали. Це також були райони Кубані, Північного Кавказу, Поволжя, Північного Казахстану, Далекого Сходу та Західного Сибіру, де проживали українці", - зазначив Сергійчук.

Володимир Сергійчук – український історик, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої школи України. У 2010-2012 рр. голова Платформи "Діалог Євразії", нині – почесний голова цієї міжнародної громадської організації інтелектуалів. Володимир Сергійчик – автор багатьох публікацій у періодиці та окремих монографічних видань.
На основі документів у книзі розповідається про депортацію українців до Казахстану, починаючи з часів Російської імперії. Що стосується Радянської доби, то йдеться про примусове виселення нашого етносу не тільки з УРСР, а й з інших регіонів його розселення - Поволжя, Кубані, Слобожанщини, Берестейщини.
Ця праця розрахована на всіх, хто цікавиться історією України, а саме розселенням українців у світі.
Книгу «Депортації українців до Казахстану» ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія отримала у дарунок від о. Василя Говери (Апостольського Делегата для греко-католиків в Казахстані та Середньої Азії). 
Яким би  жахливим не було минуле нашого народу, ми повинні його знати. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 26 липня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Маккефри, Энн.  Драконы Перна [Текст] / Э. Маккефри. – М.: Эксмо, 2008. – 960 с. – (Шедевры фантастики).

Кто хочет - тот может, кто пробует - тот делает, кто любит - тот живёт.

Планета Перн колонізована прибульцями з Землі, у яких були мрії і далекосяжні плани про новий прекрасний дім. Але їх мріям не судилося збутися – прийшла несподівана загроза з повітря – падіння Ниток, що миттєво знищують все живе. У книзі авторка описує минуле, майбутнє, сьогодення і перехрестя часів на планеті Перн, де є дракони і вершники, пов'язані з ними телепатичним та психічним зв’язком. Вони як єдине ціле: відчувають один одного, розуміють без слів і взаємодіють також. З моменту фіксації і до кінця життя, дракон вірний своєму вершникові. Дракони представлені як розумні, шляхетні й доблесні істоти. Вони вміють переміщатися в будь-яку точку Перна через проміжок, а також літати в минуле. Крім того, вони жують вогняний камінь, завдяки чому видихають полум'я,  яке знищує Нитки.
У книзі є все: політика, інтриги, любов, дружба, відвага, мужність, зрада, пригоди і безліч питань з минулого. Сюжет затягує в свій дивовижний і, все ж, добрий світ, незважаючи на всі його труднощі і проблеми. Світ, де є місце героям, жорстокій боротьбі з давнім ворогом, нескінченній любові і відданості. «В жизни есть нечто большее, чем месть, вражда или ненависть. Попытка достичь невозможного – вот в чем смысл жизни. Достичь или умереть в борьбе».

Оксана Ясько, завідуюча сектором науково-дослідної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 25 липня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

З НАГОДИ 85-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ 
ЗІНАЇДИ МИКОЛАЇВНИ РИЖКОВОЇ – 
ВІДДАННОГО ТА ВІРНОГО ДИРЕКТОРА ДОУНБ

Часи керівництва Зінаїди Миколаївни Рижкової складають чималу частину історії ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія.
А якими були її дитинство, юність та етапи становлення, як життєвого так і професійного шляху? Що послуговало її вибору на користь бібліотечної справи, якій вона присвятила майже все своє життя?
З деякими цікавими фактами нелегкої долі  Зінаїди Рижкової (Галкіної) знайомлять документи архіву бібліотеки. 
Народилася Зінаїда Миколаївна 22 липня 1933 року, у невеликому українському містечку Радомишль Житомирської області. Гарне ім’я Зінаїда, яким назвали маленьку дівчинку, походить з грецької мови та означає донька «Зевса». Народилася у сім’ї військовослужбовця і все її дитинство було пов’язане з численними роз'їздами. Родина переїжджала слідом за главою сімейства по всій Житомирській області. Військовий побут, нові люди, які швидко з’являлися та швидко зникали, пісні та кінофільми на військову тематику – таким було дитинство маленької Зіни.
Жорстокі роки Другої світової війни застали сім’ю у м. Станіслав. Страшні слова тих часів "евакуація", "ешелони", "пайка хліба" дівчинка Зінаїда, якій на початок війни виповнилося 9 років, запам’ятає назавжди. А самим страшним для доньки стала втрата батька, він загинув на фронті у 1943 році. З мамою та братом маленькій дівчинці прийшлося евакуюватися до рідних батька у Куйбишевську область. Саме там вона зростала та дорослішала.
Молода Зінаїда закінчує школу бухгалтерів, Ленінградську вищу школу профруху ВЦРПС. Працювала викладачем культосвітньої школи, інструктором обкому профспілок працівників торгівлі, завідуючою методичним відділом обласної бібліотеки, зав. відділом Волинського обкому ЛКСМУ.
Про свої починання у бібліотечній сфері Зінаїда Миколаївна згадувала: "Перші кроки в пізнанні бібліотечної справи я зробила за допомогою зав. центрально-міської бібліотеки. За три роки бібліотека, у якій я працювала, зайняла І місце серед профспілкових бібліотек міста. Комісії з Києва та Москви давали хорошу оцінку її роботі. У 1952 році бібліотека стає учасницею виставки ВДНХ. За гарні результати в роботі мене рекомендували до Ленінградської вищої школи профруху на бібліотечний факультет. Навчання у Ленінграді надало мені можливість стати не тільки фахівцем, але і багато пізнати в питаннях культури та мистецтва".
Часи розквіту професійної діяльності Зінаїди Рижкової співпали з часами, коли активно розвивалася робота комсомольських будівельних бригад, тоді багато хто їздив зводити краще життя та піднімати культуру. Довелося поїздити і Зінаїді Миколаївні – Ленінград, Житомир, Курган, Луцьк…
Незважаючи на численні зміни роботи, Зінаїда Миколаївна не зрадила  професії робітника культури, та на кожному новому місці, де вона працювала, намагалася вкладати у роботу всю душу, всю свою енергію та творчий потенціал.
У 1964 році життєві обставини привели її до славного міста на Дніпрі.
Спочатку вона працює зав. відділом обслуговування бібліотеки інженерно-будівельного інституту. Її досвід, вміння знаходити спільну мову з людьми не залишилися непоміченими в бібліотечному колі міста. 
У 1966 році Зінаїду Миколаївну Рижкову запрошують на роботу до обласної наукової бібліотеки, де вона організовує відділ сільського господарства і він стає одним із кращих. Вже через рік її призначають директором центральної міської бібліотеки.
11 червня 1974 року Зінаїда Миколаївна Рижкова очолила Дніпропетровську обласну наукову бібліотеку. 
Саме з того часу  і починається новий етап у її житті. Це період великих та глобальних змін, який Зінаїда Миколаївна дуже достойно пройшла, залишивши теплі спогади та безцінний напрацьований досвід. А її ідеї працівники бібліотеки втілюють і зараз,  продовжуючи добру справу колишнього директора.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

понеділок, 23 липня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Кількість абонентів бібліотеки в 1895 році значно підросла і склала 608 передплатників, що на 41 особу більше ніж в минулому році. Вказана кількість передплатників для бібліотеки є більш чим задовільною, тим більш що з року в рік спостерігається прогресивне їх збільшення. Відповідно до збільшення кількості передплатників зростає і абонентна плата, яка досягла в поточному році 902 крб., і принесла прибутку на 88 крб. більше ніж попереднього року. Продовжила діяти система видачі документів без залогу окремим абонентам – число передплатників досягло 63 (10% від загальної кількості абонентів). За категоріями ці абоненти поділяються так : службовці різноманітних установ – 20, вчителі – 13,  члени Ради – 30 осіб. Річних передплатників, як і минулого року, лише 8 осіб, а кількість щомісячних абонентів досить велика – максимум 248 у листопаді, та мінімум 178 у червні та липні.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18). – Загл. с экрана 




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

четвер, 19 липня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Селінджер, Джером Девід. Ловець у житі [Текст] / Дж. Д. Селінджер ; пер. з англ. О. П. Логвиненко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 256 с.

Принаймні я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля — кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола — жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це — єдине, чого мені хочеться по-справжньому.

«Ловець у житі», або «Над прірвою у житі» — роман американського письменника Джерома Селінджера. Тільки-но вийшовши з друку, роман здобув прихильність читачів і вже через кілька місяців посів перше місце у списку американських бестселерів. Перекладений майже всіма мовами світу, щорічно продається понад мільйона примірників книги (всього більше 65 млн від першого видання).
Сімнадцятирічний Голден Колфілд, головний герой твору, перебуваючи в санаторії, згадує «ту ідіотську історію, що сталася зі мною на Різдво», після чого він захворів, а тепер  проходить курс лікування й незабаром сподівається повернутися додому. Автор знайомить нас з героєм в хвилину гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом стало для Голдена нестерпним.   За неуспішність його виключають з Пенсі  – вже четвертого престижного коледжу. До того ж, через неуважність він залишив у метро все спортивне спорядження своїх товаришів, і всій команді довелося ні з чим повертатися до рідної школи. Він їде в Нью-Йорк, проте побоюється повертатися додому через реакцію батьків. 
Відчуття того, що довкола нього «липа» – фальш, удавання й показуха, – не відпускає Колфілда протягом усього роману. І дорослі, і однолітки, з якими він зустрічається, викликають у ньому роздратування, але й одному йому залишатися нестерпно. Юнак, з одного боку, тягнеться до людей, йому хочеться з ними контактувати, а з іншого, він відштовхується від них, вбачаючи фальш у їхніх словах і справах. Більше усього Голден боїться стати таким, як дорослі, пристосуватися до навколишньої неправди, тому він і повстає проти того, що здається йому «показухою».
Прийшовши додому за відсутності батьків, він відчуває з боку сестри розуміння, вона позичає йому свої відкладені на різдвяні подарунки гроші. Голден розповідає їй, ким він бажає стати в цьому світі – ловцем беззахисних і наївних дітей, що блукають наосліп в житі і ризикують ненавмисно звалитися в прірву. 
У спробі пожити самостійним життям герой знаходить в собі совість і відповідальність.  Прикладом, який ілюструє внутрішній перелом в його душі, служить розмова про втечу. Коли він пропонує Саллі (його подружці) втекти, вона відмовляє йому. Він у відповідь ображає її, і вони розлучаються. Те ж саме він пропонує молодшій сестрі Фібі, яка покірно погоджується і пакує речі. Тоді в ньому прокидається той же зануда, що в Саллі. Холден вчиться піклуватися і думати наперед, як доросла людина. Роман не повчає, не наводить приклад боротьби з власними вадами. Ця книга про те, що свобода, яку так хочуть швидше пізнати через легковажність, починається з відповідальності. 

Оксана Ясько, завідуюча сектором науково-дослідної роботи




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter


Замовити книги можна  тут

вівторок, 17 липня 2018 р.

Світ знань нових видань

Войтович, Леонтій. Історія війн і військового мистецтва: в 3-х т. – Т. 1. Від зачатків військової організації до професійних найманих армій (бл. 3060 р. до Христа – початок ХVI ст.) / Л. Войтович, Ю. Овсінський. – Харків: Фоліо, 2017. – 894 с.: іл.
     
Військова справа охоплює всі сторони існування і розвитку будь-якого суспільства, а також стосунки між його членами. Виробнича культура, розвиток і прогрес технологій, налагодження виробництва і поява нових технічних засобів завжди пов’язані з війною. Таким чином, можна стверджувати, що військова історія фактично є найбільш повною історією людського суспільства, яка охоплює всі сторони його буття.
Перший том цього видання присвячений історії війн і військового мистецтва від Давнього Єгипту до переходу до професійних найманих військ і європейського фронтиру (бл. 3060 до Христа - початок XVI cт.). Основна увага приділена подіям і особистостям, які мали вплив на розвиток і еволюцію військової справи в Європі. Подана бібліографія основних проблем військової історії даного періоду. 
Ця праця розрахована як на спеціалістів, так і на широкий загал, всіх, хто цікавиться військовою історією.
Автори книги досвідчені історики -  Леонтій Войтович  та Юрій Овсінський.
Леонтій Войтович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014) та Премії ім. М. Грушевського Президії НАНУ. Автор понад 500 робіт з політичної і військової історії та генеалогії, в тому числі 20 монографій, зокрема "Княжа доба на Русі: портрети еліти", "Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225 - бл. 1301)", "Галич у політичному житті Європи XI-XIV століть". Його перу належать коментарі до третього тому англомовного видання "Історії України-Руси" М. Грушевського, низка досліджень з хорватської, польської та угорської історії, написаних відповідними мовами. 
Юрій Овсінський – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка. Автор понад 50 робіт з військової історії середньовічного періоду та історії аграрних відносин ранньомодерної доби, зокрема підручника для історичних факультетів вузів "Medium Aevum: середні віки".
Книга "Історія війн і військового мистецтва (бл. 3060 р. до Христа – початок ХVI ст.) " увійшла до числа претендентів ХІХ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року ´2017», у номінації «МИНУВШИНА».




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 16 липня 2018 р.

Неймовірно, але правда

У 2003 році на сайті ДОУНБ  почала діяти сторінка «Цікаві надходження».  
І ось, вже 15 років наші користувачі мають змогу знайомитися  з новими книжковими виданнями,  які надходять до фонду бібліотеки,  саме на цій сторінці.  Поповнюється сторінка двічі на місяць цікавими книжками в кількості від 7 до 10 книг. Всі записи проілюстровані відсканованими обкладинками книг, а також мають бібліографічний опис та анотацію українською мовою.
Сторінка «Цікаві надходження» користується попитом серед відвідувачів сайту,  яких  з кожним днем стає  все більше.
Зручна та корисна інформація про книжкові новинки бібліотеки буде і надалі задовольняти читацькі інтереси користувачів.
Заходьте на сторінку «Цікаві надходження»,  переглядайте нові поповнення та робіть свій вибір.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

четвер, 12 липня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Загребельний, Павло. Ангельська плоть / П. Загребельний. – К.: Український письменник, 1993. – 125 с.

Бажання прочитати книгу видатного українського письменника спонукала мене інформація про Регіональний проект бібліотек Дніпропетровщини «Читаємо разом» «Загребельний Павло. Письменник, якого читають». Але вибір був не на користь відомих історичних романів. Зацікавила детективна повість «Ангельська плоть».
Це захоплююча оповідь про те, як київські археологи знайшли цінні речі: хозарське золото й срібло. Раптом несподівано гине археолог Метельський, ще не стара за віком людина, «…помер за тридцять дві секунди по тому, як дав автограф». Скарби зухвало пограбовано. Справу доручили молодому слідчому, інтелігентній дівчині Оксані Винокур. Цікаво було спостерігати, як, долаючи труднощі, дівчина розслідує цю заплутану справу.
Пошуки злочинців виявилися і нелегкими, і небезпечними.
Читач слідкує не тільки за розвитком подій, де буде ще багато насильницьких смертей, але й за поступовою деградацією людини, якій Бог дарував ангельську плоть. Безмежна любов батька, прекрасна освіта, висока посада і багато інших дарунків долі – ніщо не втримало Ангеліну Богораз від падіння у безодню…

Олена Вауліна, головний бібліотекар відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

вівторок, 10 липня 2018 р.

Світ знань нових видань

Бадрак, Валентин Владимирович. Лица цивилизации. Уроки выдающихся личностей / В. Бадрак. – Харьков: Фолио, 2017. – 447 с. : ил.

Найважливіше, що нам залишається у спадок від попередників – це досвід. Досвід особистостей, що реалізувалися, осягнули таємниці буття, безцінний. Коли ж він сконцентрований, розкладений по поличкам і має пояснення,  то перетворюється на дієвий еліксир, який можна застосовувати для особистісного зростання кожного бажаючого.
Досвід двох останніх тисячоліть став приголомшливим свідченням того, що технічний прогрес ніяк не допоміг розвитку людини, не навчив його бути щасливим, не вільним від страждань. За останні п'ять тисяч років люди майже не зрушили з місця у розумінні та управлінні власними психічними процесами, у духовному розвитку. Вражаюче, що великі істини, якими артистично жонглювали мудреці в давнину, або ігнорувалися, або були забуті, або підносили в масовій свідомості таким чином, що незмінно виявилися на другому плані. Підтвердженням цьому служить той факт, що мало хто і у ХХІ столітті здатен жити в гармонії.
З одного боку, людина проникла у таємниці космосу, стала володарем енергії атома. З іншого – вона і понині дуже часто не здатна зрозуміти саму себе. Сучасному мешканцю планети, як і три-п’ять тисяч років тому, потрібні підказки, що надихають історію про подолання перешкод і можливості реалізації власного потенціалу. Тому ця книга може служити і тренінговим посібником, і ключем до розуміння природи успіху та гармонії, тому що в ній описано не менше трьох сотень кращих представників нашої цивілізації. Це не збірка біографій, це загорнуте в обгортку філософії та психології уявлення основних рис видатних особистостей, здатних не тільки викликати у творця ентузіазм, але деколи й вказати шлях до оригінальної ідеї. «По суті, ніякої історії немає, є тільки біографії», – стверджував знаменитий філософ Ральф Уолдо Емерсон. У цьому сенсі книга Валентина Бадрака «Лица цивилизации. Уроки выдающихся личностей» – спресована історія перемог людини над обставинами.
Валентин Бадрак – автор книг, які розкривають секрети стратегії геніальних людей, злих геніїв, щасливих пар. Визнання отримали і його видання з психології успіху в різних сферах людської діяльності, а також дилогія «Восточная стратегия» та роман у двох книгах «Чистилище».
Читаймо, ще більше пізнаємо себе та обов’язково вчимося бути щасливими!




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 9 липня 2018 р.

Неймовірно, але правда


Протягом 1895 року в бібліотеку грошима було пожертвувано 11 крб. 80 коп., з них 8 крб. 60 коп. – Михайлом Владіміровим, колишнім членом Ради Бібліотеки, який не залишає діяльність Бібліотеки поза увагою. На суму 500 крб. бібліотеці було подаровано 384 примірники різноманітних видань (205 назв).
 Особливої уваги заслуговують подарунки Григорія Залюбовського – 169 томів та г. Симонова – 70 видань. Книги, подаровані Залюбовським, являють собою велику колекцію видань по міському та земському відділах, що складається з журналів, постанов та звітів місцевих земських та міських установ та Товариств. Такий подарунок являє дуже цінний внесок для Бібліотеки, оскільки з попередніми пожертвами Григорія Залюбовського, які носять такий же характер, Бібліотека придбала серію видань, що характеризує все життя громадського самоуправління нашого краю, з перших днів введення його в дію.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18). – Загл. с экрана





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

четвер, 5 липня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Шафак, Еліф. Учень архітектора [Текст]: роман / Е. Шафак. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 448 с.

Еліф Шафак найпопулярніша сучасна романістка Туреччини. В цьому романі відтворена Османська імперія часів її розквіту. У центрі роману дванадцятирічний Джахан зі своїм білим слоненям. Він потрапляє до Стамбулу, де на нього чекають захопливі пригоди, труднощі, випробовування, нова дружба і справжнє кохання. Джахан невдовзі стане учнем знаменитого архітектора Сінана і зрозуміє, що прожити життя гідно і чесно так само складно, як і звести прекрасну мечеть, спроектовану його вчителем. У Сінана четверо учнів, але він розуміє, що Джахан – це саме той учень, якому можна довіряти всі свої плани і бути впевненому, що він виконає все замислене. Любов, яка живе в серці головного героя здатна перемогти ненависть і заздрість.
Шафак відтворює атмосферу давньої Туреччини, її фантазії на історичні теми, знання політики того часу розкриває таємниці, інтригу розкішного міста Стамбул.


Оксана Гайдук,  провідний бібліотекар патентно-технічного відділу 




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

середа, 4 липня 2018 р.

Родовід пам'яті

Селянська родина Цекот 
з Волинського Полісся (завершення)

Почино-Софіївка – давнє запорозьке займище, яке лежить по берегах невеличкої річки Кільчень. У XVIII ст. землі довкола Кільчені належали Орільській та Самарській паланкам Нової Запорозької Січі. За даними дослідника ХІХ ст. Катеринославського єпископа Феодосія (Макаревського) вже у 1740 р. багаті розкішні та мальовничі береги Кільчені були густо вкриті зимівниками і хуторами запорозького козацтва [13, с. 522]. Через більше ніж 150 років після зруйнування Січі ситуація на Кільчені різко міняється. Внаслідок голодомору 1933 р., Другої світової війни, голоду 1947 р. ці місця збезлюдніли. Радянська влада не стала чекати, поки населення збільшиться природнім шляхом. На початку 1950-х років унаслідок агітаційної роботи із Західної України на Дніпропетровщину були переселені сотні сімей.
На новому місці родина Івана Цекота оселилася в хаті, в якій колись був млин. Невдовзі після приїзду він одружився і відділився від своєї матері [2, арк. 61 зв.]. Молодій сім’ї для мешкання виділили колишнє господарське приміщення колгоспу ім. Чапаєва. Буквально за декілька років Іван Цекот підняв власне господарство: збудував нову хату (на фото), сараї, утримував багато худоби, великий город тощо. У радянський час усі селяни працювали в колгоспах, мій дід не був винятком. 
 По приїзді та облаштуванні дід пішов працювати до колгоспу, який тоді носив ім’я Маленкова. Спочатку працював у будівельній бригаді, потім, закінчивши курси завідуючих ферм у Широківському училищі (в с. Широке Дніпропетровської області) [1, арк. 83 зв.], став завідуючим пташника. Перед пенсією працював теслею на колгоспній пилорамі. Дід був вправним і сумлінним працівником, про що свідчать різні похвальні грамоти, свідоцтво ударника ІХ п’ятирічки і премії у вигляді мотоциклів.  Взагалі  переселенці   з Західної  України вирізнялися  серед  місцевого населення своєю працелюбністю та старанністю. Хоча місцеве населення не ставилося вороже до приїжджих,  однак  поміж  собою  називало  бандерівцями.  Від  чого було таке ставлення? Може від заздрощів, бо волиняни працювали краще, а може через стереотип, який розвинувся внаслідок сталінської пропаганди про «злих і кровожерливих западенців».
Дружина Івана Цекота Ольга Марківна Ольчук 1930 року народження теж була переселенкою, тільки не з Кам’янки, а з сусіднього села Пулемця. Іван Цекот познайомився з нею ще в поїзді під час переїзду. Вже на новому місці вони побралися. Це сталось 13 квітня 1953 р. у так званій колгоспній загальній хаті (клубі) без будь-яких святкових церемоній, бо не було за що святкувати. Через рік з’явилася на світ моя мати Марія, а ще через два роки потому – моя тітка Лідія.
Моя мати Марія Іванівна Цекот народилась 15 січня 1954 р. у с. Почино-Софіївка. Після закінчення сільської школи вона поїхала вчитися до Дніпропетровська. Іван Цекот не дуже цьому перечив, бо був людиною грамотною і начитаною. Він усвідомлював, що без освіти важко буде жити. Однак, вивчившись і отримавши професію швачки, мати не повернулася до села. 30 листопада 1974 р. вона вийшла заміж на Олександра Антоновича Кочергіна. Марія Цекот (Кочергіна) змушена була змінити професію швачки на професію водія тролейбуса, бо в тролейбусному депо давали квартиру. Згодом вона знову працювала швачкою, потім водієм трамвая, а перед виходом на пенсію – робітницею на цементному заводі. Великого щастя життя в місті їй не дало. Серйозні зміни в житті моєї матері сталися після смерті її батька. Після того, як третього липня 2001 р. Іван Цекот помер, Марія вирішила повернутися до села. І хоча селянську працю легкою не назвеш, саме тут вона знайшла життєвий спокій і душевну рівновагу.
У шлюбі з Олександром Кочергіним Марія Цекот має двох синів Ігоря (автор цього дослідження, 1975) і Вадима (1977). Оскільки Марія Цекот, як і її сестра Лідія (по чоловікові Самарець), після одруження взяли собі прізвища чоловіків, то на них цекотівська лінія перервалася. Однак рід Цекотів не згас зовсім і продовжується по лінії молодшого брата мого діда – Миколи Костянтиновича Цекота.
Таким чином, у представленому дослідженні вивчено долю селянської родини Цекот майже за 200 років. І хоча представники цієї родини не брали участі в національно-визвольних змаганнях, не відзначилися в сфері культури чи мистецтва, однак з історії окремих українських селянських родів, по суті, складається велика історія України. Адже саме завдяки таким родинам збереглася українська мова, національні традиції та звичаї.
Ігор Кочергін
Витоки. Вип. 1 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І. Голуб, І. Кочергін, Т. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012.–  146 с.: іл.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

понеділок, 2 липня 2018 р.

Неймовірно, але правда


Наявні в Бібліотеці книги, на  1 січня 1896 року, по розділам розподілялись наступним чином: найбільша кількість – 932 назви – белетристика,  історична література – 378, дитяча література – 246, книги з природознавства – 242, література – 226 та законознавство – 218 назв. Найменше документів в антикварному розділі – 26 назв та книг з математики – 58. За кількістю примірників лідирують періодичні видання – 2966, белетристика – 1521, видання краєзнавчої тематики – 618 та книги з історії – 541 том. 

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав, [1896]. – 39 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter