Пунктир

Продовжуємо пізнавати улюбленого письменника в «Пунктирі».

«Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб й інші стали чистіші.»

«... У мене ніколи не було грошей в той час, коли я про них думав. Гроші, як тінь або красуня, біжать за нами тільки тоді, коли ми біжимо від них. Хто занадто зайнятий працею своєю, того не може збентежити думка про гроші, хоча б навіть і на завтрашній день їх у нього бракувало.»

«У письменника тільки один вчитель: самі читачі.»

«... Часто в години задуми, коли іншим здавався я сумним, коли вони бачили або хотіли бачити в мені ознаки сентиментальної мрійливості, я розгадував науку веселого, щасливого життя, дивувався як люди, жадібні до щастя, негайно тікають, зустрівшись з ним.»

«Ще з самих часів минулих, з самих років майже нерозуміння, я горів незгасимої ревнощами зробити життя своє потрібним для блага держави, я кипів принести хоча б найменшу користь. <...> Я перебирав у думці всі стани, всі посади в державі і зупинився на одному. На юстиції. Я бачив, що тут роботи буде найбільше, що тут тільки я можу бути благодіянням, тут лише буду істинно корисний для людства. Неправосуддя, найбільше в світі нещастя, найбільше розривало моє серце. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не загубити, чи не зробивши блага.»

«Якщо навіть трапиться розгніватись на когось, тоді розгнівайся и на себе самого.»

«Я почитаюся загадкою для всіх, ніхто не розгадав мене абсолютно.»

Чухліб, Тарас Василович. Козацьке коріння Миколи Гоголя [Текст] / Т. Чухліб. - К. : Наш час, 2013. - 271 с. - (Невідома Україна).

Манн, Юрий Владимирович. Гоголь. Завершение пути: 1845-1852 [Текст] / Ю. Манн. - М. : Аспект-Пресс, 2009. - 304 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Котляревський, І. П. Енеїда: поема; Наталка Полтавка: п’єса / І. П. Котляревський; передм. та приміт. О. І. Гончара. – К. : Веселка, 2000. – 327 с.: іл.

Готуючись до засідання «Літературної вітальні», присвяченого Івану Котляревському, мені захотілося перечитати його «Наталку Полтавку». Я читала її мабуть сто разів, і буду читати ще тисячу, бо великий письменник – мій земляк. Я народилась і виросла на Полтавщині і неймовірно цим горджуся.

«Наталка Полтавка» – вічна п’єса. Котляревський написав її в 1819 році і того ж року вона вперше була поставлена з великим успіхом талановитим колективом професіонального Полтавського театру. Весела, яскрава, з великою кількістю музики та пісень, вона відразу полюбилася глядачам. Роль Виборного була спеціально написана для Михайла Щепкіна. 

На сцені діяли живі, справжні, знайомі всім прості люди. Наталка, Петро, Микола – представники трудової бідняцької молоді – захоплювали глядачів своїми шляхетними вчинками, викликали глибокі співчуття. Наталка вірна коханому Петрові, який чотири роки тому пішов на заробітки, однак із жалю до бідуючої разом з нею матері подає рушники за багатого нелюба пана возного. Коли ж під час цього сватання повертається з заробітків Петро, Наталка відмовляє возному.

Вперше п’єса «Наталка Полтавка» була надрукована у 1838 році. Окремою книжкою п’єса вийшла 1862 р. у Петербурзі.

Цього року виповнилось 200 років існуванню твору, та і нині його популярність не зменшилась, і мати п’єсу в своєму репертуарі – гордість не тільки для вітчизняних, а й для зарубіжних театрів.

П’єса дуже швидко набула популярності, багато в чому – завдячуючи першій трупі акторів, які грали в цій п’єсі, а популярність її була настільки великою, що «Наталка Полтавка» завжди збирала аншлаг.

Газети писали, що якщо в театрі немає збору, став «Наталку Полтавку» – буде аншлаг. До сих пір Полтавський театр починає свій театральний сезон «Наталкою Полтавкою» і закінчує нею.

Ця п’єса – постійно в репертуарі Дніпропетровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

Однойменна опера Миколи Лисенка, написана за мотивами п’єси  і вперше  поставлена 1889 року, стала класикою українського оперного мистецтва.

За п’єсою «Наталка Полтавка» режисером Іваном Кавалерідзе у 1936 році на кіностудії «Українфільм» відзнятий український художній фільм. Це перший український звуковий фільм, у якому вперше актори співали під фонограму. 4 грудня 1936 року прем’єра фільму відбулась в США.

Фільм поновлено у 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка. Перша кіноопера в українському кіномистецтві – екранізація опери Миколи Лисенка (1842 – 1912), створеної за однойменною п’єсою Івана Котляревського. В ролях були провідні актори: Катерина Осмяловська, Іван Паторжинський, Степан Шкурат, Григорій Манько та ін.

30 вересня 2011 року Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» для увічнення першої кіноопери в українському мистецтві ввело в обіг художні поштові марки.

«Наталка Полтавка» – телефільм-опера, відзнятий на Українській студії телевізійних фільмів у 1978 році., екранізація однойменної опери 1889 року на сюжет п’єси. Режисер і автор сценарію Родіон Юхименко.

З тих пір безсмертний твір І. Котляревського друкувався та був поставлений на сценах театрів безліч разів. Його будуть читати і перечитувати, це живий приклад української літератури та драматургії.

Тетяна Зайцева, провідний бібліотекар відділу документів з питань мистецтв

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

«Майстер і Маргарита». Михайло Опанасович Булгаков

«Будьте обережні зі своїми бажаннями- вони мають властивість збуватися»

Відмінна особливість роману «Майстер і Маргарита» - наявність в ньому трьох різних просторово-часових ліній: дія відбувається в Москві 30-х років, в стародавньому Єршалаїмі та в містичному світі Воланда. При цьому, персонажі іноді маневрують між «вимірами».

Але цього Булгакову виявилося замало. Його герої, об'єднуючись загальними рисами, складають тріади. Наприклад, в «єршалаїмському» оповіданні Воланду відповідає прокурор Понтій Пілат, а в «людському» світі - директор психіатричної клініки Стравінський. Всі три персонажа наділені владою і «рухають» сюжет.

Але найяскравіша особливість твору - його структура «роману в романі». Саме це дало можливість письменнику так майстерно і повно показати два таких різних світи - події минулого, близько дві тисячі років тому, та сьогодення.

Головний задум Михайла Опанасовича при написанні «Майстра і Маргарити» - іронічно передати всі злободенні теми. Кожне покоління розкриває цей роман по-своєму і знаходить в ньому схожі риси сучасних засад.

Першою проблемою, яку піднімає Булгаков, стала проблема вибору. Михайло Опанасович будує сюжет так, що від кожного персонажа залежала його доля і те, за якими канонами розвиватиметься сюжет. Автор дає кожному можливість змінювати життя на краще, от тільки не всі цим шансом користуються.

У творі часто звучить політична сатира. Незважаючи на те, що Булгаков постійно щось переробляв і прибирав найбільш «небезпечні» місця, в «Майстрі і Маргариті» все ж висміюються підвалини того часу - відсутність нарзану в наметі «Пиво і води» і покарання за володіння валютою, квартирне питання і проблема взаємовідносин влади та особистості.

Наступною проблемою стала цінність мистецтва. Всі члени МАССОЛІТа представлені автором як безталанні люди, що піклуються тільки про свій статок. Вони пишуть на замовлення партії. Їх протиставленням виступає Майстер - істинний талант, який у своєму творі піднімає глибокі, навіть філософські теми.

Так само Булгаков розкриває тему любові через Майстра і Маргариту, утворюючи перешкоди на шляху їх спільного щастя. По-перше, заміжжя героїні, по-друге, перебування, відкинутого літераторами чоловіка, в психіатричній лікарні. Але любов героїв настільки сильна, що Маргарита укладає угоду з дияволом, продає тому свою душу, аби повернути кохану людину.

Але, головною проблемою роману все ж залишається тема добра і зла.

http://sochinyshka.ru/problemy-v-romane-bulgakova-master-i-margarita.html
https://obrazovaka.ru/sochinenie/master-i-margarita/vechnye-problemy-v-romane.html#ixzz5mCFoag1x
http://www.aif.ru/culture/classic/istoriya_odnoy_knigi_master_i_margarita
https://reedcafe.ru/blogs/analiz-romana-master-i-margarita-bulgakova
http://sochinyshka.ru/problemy-v-romane-bulgakova-master-i-margarita.html

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

«Майстер і Маргарита». Михайло Опанасович Булгаков

«Будьте обережні зі своїми бажаннями - вони мають властивість збуватися»

Кожен з булгаковських персонажів - втілення важливих людських якостей. Майстер - це творець, Маргарита - символ жертовної любові, Воланд з його «різношерстою» свитою - «частина тієї сили, що вічно хоче зла та чинить благо».

Воланд - булгаковський сатана - особистість, запозичена з «Фауста» Гете. Михайло Опанасович зробив свого героя як би протилежністю Бога, необхідного для світової рівноваги. Основна його риса - справедливість, що протягнута через весь твір. Однак, в ньому немає милосердя або ж поблажливості. Він про все судить з точки зору вічності, змушуючи людей розкривати справжню свою сутність. Яскраво це показано у театрі Вар’єте, на сцені якого Воланд організовує сеанс чорної магії.

Майстер - головний герой роману, уособлення істини, чий роман про Понтія Пілата знаменує початок нової культурної епохи. Він протиставлений діяльності літераторів того часу (детальніше дізнаєтеся через тиждень). Його істина знаходиться в конфлікті з людською слабкістю. Це підтверджується тим, що Майстра ми зустрічаємо саме у психіатричній лікарні.

Маргарита, кохана Майстра і головна героїня твору, нагороджена, завдяки своїй відданості і жертовності, вічним притулком та спокоєм. Підтвердження цього – бал ста королів та шлях до вічного приюту. Вона - ідеал Булгакова, як у романі, так і в житті, бо ця жінка - прообраз дружини Михайла Опанасовича. Її образ надає роману ліричність і гуманізм, робить твір більш живим.

Іван Бездомний, він же Іван Миколайович Понирев, це надія автора на об'єктивний виклад історії, якого не буває. Початкові варіанти імені - Антоша Безродний, Іванушка Попов, Іванушка Безродний. Саме цей персонаж показує нам можливість переродження людини.

Через тиждень основна проблематика позачасного роману «Майстер і Маргарита».

Меликянц, Г.  Страсти по "Мастеру"(К истории публикации романа Михаила Булгакова) / Г. Меликянц // Культура. - 2003. - Ст. 14. - С. 14. 

https://obrazovaka.ru/sochinenie/master-i-margarita/ivan-bezdomnyy-harakteristika.html#ixzz5mCO1CsoH

https://goldlit.ru/bulgakov/1006-master-i-margarita-analiz

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

«Майстер і Маргарита». 
Михайло Опанасович Булгаков

«Будьте обережні зі своїми бажаннями - вони мають властивість збуватися»

«Майстер і Маргарита» - роман Михайла Опанасовича Булгакова, робота над яким почалася в кінці 1920-х років і тривала аж до смерті письменника, 1940 року. Точно не відомо коли з'явилася на світ ідея твору. Зараз можна сказати лише, що письменник дуже любив «Фауста» Гете, і, можливо, роман був навіяний саме ним.

В історії написання «Майстер і Маргарита»  чимало «білих плям». Перші чорнові замітки зроблені Михайлом Булгаковим ще в 1928-1929 роках. Всі 160 сторінок рукопису були присвячені історії Христа і прокуратора, перебуванню в Москві Воланда зі своєю свитою. Місця для майстра і Маргарити відразу не знайшлося, хоча саме завдяки їм роман став більш різноплановим.

 «Копито інженера» і «Гастролі Воланда», «Князь тьми» і «Чорний маг», «Син В» і «Сатана» - як тільки не хотів назвати Булгаков свій роман, але незадовго до смерті, в 1937 році, автор зупиниться на «Майстрі і Маргариті». Виправлення написаних глав роману триватиме, допоки буде битися серце письменника. Потім робота буде продовжена його дружиною - Оленою Сергіївною. Але, твір так і не буде закінчено та видано за життя письменника.

Навесні 1930 року Михайло Опанасович спалив першу редакцію роману. Причиною, що підштовхнула його на цей крок, став документ, отриманий з Главреперткому, які сповістили, що нова п'єса нашого героя - «Кабала святош» - «до подання не дозволена». У листі уряду, Булгаков згадував, зокрема, про те, що «особисто, своїми руками, кинув в піч чернетку роману про диявола». Саме цей момент ляже за основу в розділі «Явище героя», коли Майстер «вийняв з шухляди столу важкі списки роману та чорнові зошити і почав їх палити».

Однак, невелика частина первородного твору все ж зберіглася - два зошити з розірваними сторінками та рукописні листи з третього зошиту. 

І ось, в 1932 році, Михайло Опанасович знову повертається до нереалізованого задуму. Але і в другій версії «немає авторського ліризму, яким згодом буде пофарбований весь текст роману про Майстра. Це поки що роман про диявола, причому в інтерпретації образу диявола Булгаков спочатку більш традиційний, ніж в остаточному варіанті: Воланд ще виступає в класичній ролі спокусника і провокатора ».

Так почалася ґрунтовна робота на твором, який ми з вами маємо задоволення читати. 

Яку роль зіграє дружина Булгакова в долі роману? Яка причина смерті автора? Коли світ нарешті побачить «Майстра і Маргариту»? Дізнаєтесь через тиждень.

https://obrazovaka.ru/sochinenie/master-i-margarita/istoriya-sozdaniya-romana.html#ixzz5k8AavjvA

https://r-book.club/russian-classics/mihail-bulgakov/master-i-margarita-istorija-sozdanija.html

http://www.literaturus.ru/2016/05/istorija-sozdanija-master-i-margarita.html

Меликянц, Г.  

Страсти по "Мастеру":(К истории публикации романа Михаила Булгакова) / Г. Меликянц // Культура. - 2003. - Ст. 14. - С. 14. 

Таранік, Катерина 

Світло і темрява  в романі "Майстер і Маргарита":(Матеріали до уроку) / Катерина Таранік // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2001. - Ст. 4. - С. 13-20. 

Що читають бібліотекарі

Малик, Володимир Кирилович. Чумацький шлях [Текст] : роман, оповідання / В. К. Малик. - Харків : Бібколектор, 2013. - 313 с.

Половинa світу плaче, a половинa скaче.

Володимир Кирилович Малик  — український письменник, автор казок-легенд для маленьких читачів, багатьох пригодницьких та історичних творів. Серед них найпопулярніші тетралогія «Таємний посол», романи «Князь Кий», «Чумацький шлях», «Горить свіча», «Черлені щити» та останній роман «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім».

В історично-пригодницькому романі «Чумацький шлях», автор відображає цікаве й своєрідне явище в історії українського народу – чумацтво. Герої твору проходять через незвичайні, смертельно небезпечні пригоди, стикаються зі злодійством, жадібністю та шахрайством. Носіями людяності, самосвідомості, патріотизму серед волелюбного козацтва в тексті твору виступають постаті Івася Бондаря, Михайла Безкровного, Сидора Білого та ін. Головний герой – Івась Бондар, разом зі своїм хазяїном Хуржиком та чумацькою валкою їде в Крим по сіль. На цьому шляху йому судилося зустрітись із Потьомкіним та Катериною ІІ, потрапити у татарський полон, вступити до війська чорноморських козаків, прийняти участь у війні 1786-1791 років проти Туреччини...

Роман розкриває задушливу атмосферу Катерининської епохи, коли на вільну козацьку Україну насувалася кріпосницька неволя. У романі автор звертається до важливих, складних, зламних періодів в історії України, яким належить особлива роль в історичній долі народу. Малику вдалося відобразити цілісну картину історичного минулого українського народу, передати атмосферу, звичаї, побут та його національні цінності. Автор дає можливість поглянути на події очима звичайної людини, створити несподівані сюжетні колізії, пережити різноманітні пригодницькі ситуації.

Оксана Ясько, завідувач сектору науково-дослідної роботи

Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

 Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

"Я вважаюсь загадкою для всіх,
ніхто не розгадав мене абсолютно..."
Микола Гоголь

Смерть видатних людей, як правило, незвичайна. З них рідко хто доживає до глибокої старості, адже тривалість життя дорівнює приблизно половині терміну, відпущеного простим смертним. Гоголь незаперечно відноситься до таких, бо помер, коли  йому було близько сорока.

Однак, почнемо не з цього.

Микола Васильович був важко збагненною людиною. Наприклад, він боявся грози, так як природне явище діяло на його психіку. Письменник жив бідно, ходив у старому одязі. Єдиний коштовний предмет в його гардеробі - золотий годинник, подарований Василем Жуковським в пам'ять про Олександра Пушкіна. Однак, літератор жваво цікавився нарядами і навіть шив собі до сезону шийні хустки. Гоголь ткав пояси, в'язав на спицях, кроїв сестрам сукні і ... епатував публіку. Прикладом стає обід, на який наш герой прийшов у жовтих панталонах і жилеті бірюзового кольору. Микола Васильович любив солодощі, тому в його кишені постійно були набиті цукерками. Ще він любив катати хлібний м'якуш в руках, що допомагало сконцентруватися на роботі. Головною дивиною драматурга вважали саме сон. Він спав сидячи, остерігаючись, щоб його не прийняли за мертвого, бо більше всього на світі Гоголь боявся прокинутися у власній свіжовиритій могилі.

Але, від смерті не втечеш.

Від чого помер талановитий прозаїк? Відповіді до сих пір немає. Багато сучасників письменника вважали, що Микола Васильович покинув тлінний світ через небажання жити.

В останні роки письменник настільки боявся бути заживо похованим, що навіть вказав в своєму заповіті наступне: "Перебуваючи в повному присутності пам'яті і здорового глузду, викладаю тут мою останню волю. Заповідаю тіла мого НЕ ховати до тих пір, поки не з'являться явні ознаки розкладання. Згадую про це тому, що вже під час самої хвороби знаходили на мене хвилини життєвого оніміння: серце і пульс переставали битися ".

Друзі та знайомі Гоголя, спостерігаючи за його станом, стали звертатися до відомим лікарів.

В останні дні і години життя, поруч з письменником перебував доктор Олексій Терентійович Тарасенков. Пізніше, велику популярність йому приніс нарис "Останні дні М. В. Гоголя", опублікований у 1856 році. Однак він утримався від діагностичної оцінки хвороби свого іменитого пацієнта. За його свідченням, в ніч з 11 на 12 лютого 1852 року Миколу Васильович спалив всі свої рукописи, і з цього моменту став готуватися до смерті. Він роздав усі свої гроші, часто усамітнювався. До 20 лютого величезна кількість лікарів так і не зуміли встановити діагноз. Тоді відбулася довгоочікувана нарада, і ескулапи призначили лікування - п'явки до носа і холодні обливання голови в теплій ванні. Виконував всі приписи консиліуму лікар Михайло Леонтійович Назимов. Але, нічого не допомогло,і о восьмій годині ранку 21 лютого 1852 року генія не стало.

Драматурга поховали опівдні 24 лютого 1852 року на кладовищі Свято-Данилова монастиря. Через 79 років тіло письменника було вилучено з могили і перепоховано на Новодівочому кладовищі. 

Справа в тому, що Свято-Данилів монастир перетворювався в колонію для малолітніх злочинців і його некрополь підлягав ліквідації. Кажуть, що тіло нашого героя лежало в незвичній для мерця позі - голова була повернена вбік, а оббивка труни роздерта. Ці чутки і породили впевненість в тому, що Миколу Васильовича поховали ще живим. Поет Андрій Вознесенський в 1972 році навіть увічнив це припущення у своєму вірші «Похорон Гоголя Миколи Васильовича».

Наступна версія – депресія. Згідно з нею першопричиною смерті Гоголя стало важке душевне потрясіння, яке пережив письменник через раптову смерть Катерини Михайлівни Хомякової, сестри поета Миколи Язикова, з якою наш герой товаришував.

І все-таки немає ніяких підстав вважати, що великий поет збожеволів. Мимовільний свідок останніх годин життя Гоголя фельдшер Олександр Зайцев, в своїх спогадах, зазначив, що за добу до смерті Микола Васильович перебував у ясній пам'яті і здоровому глузді. Прийшовши до тями після «лікувальних» катувань, він по-дружньому розмовляв з ним, цікавився його життям та зробив кілька поправок у віршах, написаних Зайцевим.

У 1902 році вийшла в світ невеличка стаття доктора Миколи Баженова «Хвороба і смерть Гоголя», основна думка якої – смерть драматурга спричинена неправильним лікуванням. Його симптоми дуже схожі на хронічне отруєнні ртуттю - головним компонентом препарату каломель, що прописали лікарі нашому герою «від шлункових розладів». Особливість каломеля полягає в тому, що він не завдає шкоди лише у випадку його швидкого виведення з організму через кишечник. Однак, Гоголь тривалий час дотримувався поста і в шлунку просто не було їжі. Відповідно, старі дози препарату не виводилися, нові надходили, отруюючи драматурга.

У кожної версії смерті письменника є свої прихильники і противники. Так чи інакше, таємницю й досі не розкрито. «Скажу Вам без перебільшення, - писав Іван Тургенєв Сергію Аксакову, - з тих пір, як себе пам'ятаю, нічого не справило на мене такого гнітючого враження, як смерть Гоголя ... Ця дивна смерть - історична подія і зрозуміла не відразу; це таємниця, важка, грізна таємниця - її треба намагатися розгадати ...».

Матеріал спирається на електронні джерела.

Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

"Я вважаюсь загадкою для всіх, 

ніхто не розгадав мене абсолютно..."

Микола Гоголь

Початок роботи над «Мертвими душами» припадає на 1835 рік. Олександр Пушкін, одним з перших, хто оцінив талант Миколи Васильовича, розповів йому про спритного шахрая, який спробував розбагатіти, закладаючи в опікунську раду куплені їм мертві душі як живі. У той час було відомо чимало історій про реальних скупників цього товару.

Перші глави нового твору лише засмучували, а не смішили, як було задумано. Тому Гоголь по-іншому поглянув на свій задум і переробив його. В подальшій роботі він намагався пом'якшити тяжке враження, яке могли б спровокувати "Мертві душі".

Основну частину твору наш герой писав у Римі, де намагався позбутися сумних вражень після критики щодо постановки «Ревізора». З цим періодом життя письменника ви можете ознайомитись у попередніх частинах літературної розвідки.

Микола Васильович спочатку задумав поему за аналогією зі безсмертною «Божественною комедією» Данте, яка складалася з трьох частин - «Пекло», «Чистилище» й «Рай». Саме їм повинні були відповідати три томи гоголівської поеми.

У першому томі автор задумав показати пекло дійсності, страхітливу правду XIX сторіччя, в другому і третьому - вже підйом духовної культури і життя його батьківщини.

У 1840 році в Італії Гоголь неодноразово переписував текст твору, продовжував напружено працювати над композицією і образами героїв, ліричними відступами. Восени 1841 року письменник знову повернувся в рідні краї і прочитав друзям п'ять глав першої книги. На цей раз, в поемі показані лише негативні сторони життя, і, прислухавшись до рад приятелів, письменник зробив важливі вставки до тому, що був вже переписаний. 

На жаль, нашому герою вдалося втілити лише першу частину своєї ідеї.

У грудня 1841 року рукопис був готовий до друку, але цензура заборонила видання. Микола Васильович був пригнічений. Потай від знайомих, він звернувся за допомогою до Віссаріона Бєлінського. Критик пообіцяв допомогти, і через кілька днів поїхав до Петербургу. Там цензори дали дозвіл на друк "Мертвих душ", але зажадали змінити назву твору на «Пригоди Чичикова, або Мертві душі». Таким чином, вони прагнули відвернути увагу читача від громадських проблем і переключити на пригоди головного героя.

У травні 1842 року книгу очікувала доля «Ревізора». Читачі відразу ж розділилися на два табори - прихильників поглядів письменника і критиків. Сама поема виявилася в центрі журнально-критичної боротьби 40-х років XIX сторіччя.

Після виходу першого тому, Гоголь повністю присвятив себе роботі над другим, розпочатим ще у 1840 році. Кожна сторінка створювалася напружено, все написане здавалося письменникові негідним. Влітку 1845 року, під час загострення хвороби, Гоголь спалив рукопис цього тому. Пізніше він пояснив свій вчинок тим, що «шляху і дороги до ідеалу, відродженню людського духу не отримали достатньо правдивого і переконливого вираження». Гоголь мріяв переродити людей шляхом прямої настанови, але не зміг. Його літературне починання було пізніше продовжено Михайлом Достоєвським, який і показав справжнє переродження людини.

Отже, 24 лютого 1852 року Микола Гоголь спалив майже закінчений другий том «Мертвих душ», над яким працював більше 10 років. Протягом цього часу письменник відчував постійну слабкість в тілі, але замість того, щоб лікуватися, продовжував вимотувати свій організм суворим дотриманням релігійних постів і виснажливою працею. Можливо, він спалив рукопис абсолютно випадково, адже вранці наступного дня Микола Васильович, вражений своїм вчинком у розпачі жалівся графу Олександру Толстому: «Ось, що я зробив! Хотів було спалити деякі речі, давно на те приготовані, а спалив все. Який же лукавий сильний - ось він до чого мене посунув! А я було там багато ділового усвідомив і виклав ... Думав розіслати друзям на пам'ять по зошиту: хай би робили, що хотіли. Тепер все пропало».

Ще за однією версією, письменник відправив в топку чернетки поеми. Так як видання ніхто не бачив, вважалося, що даний твір ніколи і не видавався. Але, вже у наш час, видання нібито знайшлося в Америці, у Тимура Абдуллаєва, і петербурзька експертиза дала вердикт, що знайдене видання дійсно датується XIX століттям. Однак, і тепер ведеться суперечка з приводу знахідки.

Тож, не дивлячись на те, що насправді спалив великий письменник, він впав у депресію, його хворобливий стан загострився, і через 10 днів він помер ...

У наступній частині мова піде про різні примхи й цікаві факти з життя письменника та неймовірні легенди, якими повниться смерть генія.

Матеріал спирається на електронні джерела.

Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

"Я вважаюсь загадкою для всіх, 

ніхто не розгадав мене абсолютно..."

Микола Гоголь

Гоголь з дитинства був вразливим і непрактичним, не пристосованим до звичайного життя, він не мав навіть власного будинку.

Микола Васильович ніколи не був одружений і не мав дітей. І все ж, в його житті були жінки, які пробудили палкі почуття.

Письменник вів переписку з чарівними дівчатами різних верств, приділяв їм свою увагу романтично і боязко, при цьому не афішуючи про це і не виходячи за рамки платонічного.

Коли Гоголь з'являвся на публіці, всі переставали помічати його невисокий зріст і довгий ніс. Люди були заворожені геніальністю письменника. «Я ніяк не стверджую, щоб він був хороший, але в ньому є одна така властивість, яке я не знаходила в інших людях: це бажання щире і сильне бути кращим, ніж він тепер є. Він один з усіх тих людей, яких я знаю, прийме будь-яке зауваження, рада, докір від кого б то не було і хоч які делікатні вони не були, він вміє бути за це вдячним», - так писала про свого близького друга Олександра Смирнова-Россет, фрейліна царського двору, яку називали музою Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова та Василя Жуковського.

Чому саме Миколі Васильовичу вона так симпатизувала? Адже знала про його щиру і віддану любов до неї. Тільки їй Гоголь відкривав свою душу. «Це перл всіх … жінок, яких мені траплялося знати», - захоплювався Смирновою-Россет Микола Васильович. Лише їй відкривав свої плани, розповідав, над чим працює, одній з перших читав свої твори. До речі, другий том «Мертвих душ» створювався в її маєтку під Калугою. І лише цій жінці запропонував прочитати нову, дев'яту, главу з другого тому «Мертвих душ», яку досі не знайшли. В ній Гоголь описував любов Платонова до генеральської доньки, повністю списавши образ з Олександри. 

Цю пару часто можна було зустріти разом, подорожуючих Європою. А якшо були порізно- писали один одному листи. Зберіглося близько 130 послань, що підтверджують їх взаємини.

Однак, Микола Васильович боявся любити. Він сам зізнавався в листі своєму найближчому другові Олександру Данилевському в 1832 році, що його натура така чуттєва, що полум'я любові в одну мить спопелило б його.

А єдиною жінкою, яка зізналася самому Гоголю в любові, була його двоюрідна сестра Марія Синельникова. Доволі розумна дівчина, яка рано вийшла заміж, та сімейне життя якої тривало недовго. З чоловіком вона незабаром розлучилася і переїхала до маєтку Власівка під Харковом. Саме тут, в травні 1851 року, менш як за рік до своєї смерті, письменник з родиною відвідав свою кузину. Вони гостювали близько тижня, і, за спогадами молодшої сестри Гоголя Ольги, Микола Васильович в піднесеному настрої виходив з Марією в сад, де ті шепотілись та ніяковіли.

Після від'їзду драматурга, дівчина закрила кімнату для відвідувань, в якій він жив, щоб зберегти все так, як було при Миколі.

"... Я полюбила його, зустрівши в ньому братерське співчуття, і прив'язалася до нього всією силою душі моєї, - писала Марія Синельникова професору Московського університету Степану Шевирьову,- як багато сподівалася я мати напутніх рад на різні випадки життя. я ... захопилася його любов'ю до рідних і турботою про них. Живучи у них, я часто, було, бачу, як він сам заходив у селянські хати, щоб дізнатися, чи не терпить чи хто потреби, і часто надсилав з Москви грошей для допомоги бідним. Я дивувалася його незвичайної діяльності: як серед своїх літературних занять він ще знаходив час перевіряти прибуток і витрату в маєтку (він ще в юності зрікся своєї частки, поступившись її матері і сестрам); всюди було видно його роботу ; скільки він посадив дерев ... Коли не мав серйозного заняття, то у вільні хвилини малював візерунки для килима. Скрізь і в усьому він був невтомним трудівником ".

До речі, кузина до самого свого сконання не знімала з пальця траурне золоте кільце, яке замовила відразу після смерті свого коханого. На його внутрішній стороні вигравірувано «Пом. Н. Гоголь. Тисяча вісімсот п'ятьдесят два лют. 21». У ньому Марія зберігала пасмо волосся Миколи Васильовича…

Через тиждень ви дізнаєтесь історію створення поеми «Мертві душі», справжню долю другого тому, відношення Данте Аліг'єрі до творчості Миколи Васильовича та на кому  вина за смерть нашого героя.

Матеріал спирається на електронні джерела.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Українська книжка стала виданням року у Великобританії

Книга «Політ над Чорним морем» Ігоря Павлюка стала книгою року у Великобританії 

Вперше український поет здобув перемогу на Туманному Альбіоні. Збірка поезій Ігоря Павлюка визнана книгою року у Великобританії. Пише DT.ua.

10 листопада були опубліковані результати відкритого голосування. На думку читачів з усього світу і британського ПЕН-центру, кращою книгою в цьому році стала “Політ над Чорним морем” (“A Flight Over the Black Sea”, переклав Стівен Комарницький).

Вірші Павлюка, зібрані в книзі, запрошують читача відправитися на прогулянку українським поліссям, описуючи зустрічні явища за допомогою витончених метафор.

Павлюк навчався у Ленінградському вищому військово-інженерному училищі, яке кинув на другому курсі, коли почав писати вірші. За це він був засланий до Забайкальської тайги будувати автомобільну дорогу з ув’язненими. Він є одним з найвідоміших поетів Європи. Твори Павлюка перекладені на кілька мов, включаючи англійську, французьку, польську, російську та японську.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter