Сторінки

четвер, 31 жовтня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Гальєго, Рубен. Біле на чорному: роман / Р. Гальєго. – К.: Джерела М, 2011. – 160 с. – (За порогом).

Блукаючи книжковими поличками, рука сама натрапила на цю книгу. І перше питання: чому ніхто не читав її? Жодної помітки. Розібрала цікавість. Читаю анотацію. Тепер зрозуміло. Це книга з категорії «важких книг», за висловами читачів. Я б сказала із серії «коли опускаються руки» або «за порогом». На мою думку, такі твори потрібно читати кожному хоча б раз на рік і тим, кому добре і тим, кому погано. Читаю. Ступор. Емоцій ніяких, свідомість виметена, вичищена… і той вже відомий ком у горлі. 
Автобіографічний роман Рубена Гальєго, іспанця, народженого в радянські часи, паралізованого від народження, - усе своє дитинства провів у дитбудинках для інвалідів. Попри весь жах, твір дивовижно оптимістичний. Юнак, який може працювати лише одним пальцем на клавіатурі, доводить читачам, що попри всезагального збайдужіння є ті - не закриті від доброти, співчуття. Він навчає нас любити світ і людей, повертає до вічних цінностей. Розмірковує про добро і милосердя, навколишню красу, сенс людського буття.
Правда життя онука колишнього генсека КП Іспанії. Матері було сказано, що дитина померла. І почалися роки поневірянь і боротьби за життя. 
Рубен говорить: «Так сталося, що мені довелося побачити багато людської жорстокості й злості. Змальовувати мерзенність людського падіння та тваринного свинства — означає множити й без того нескінченний ланцюг взаємопов’язаних зарядів зла. Не хочу. Я пишу про добро, перемогу, радість і любов. Я пишу про силу. Силу духовну і фізичну. Силу, яка є в кожному з нас. Силу, яка руйнує всі бар’єри й перемагає».
Боже проведіння: через роки поневірянь по дитбудинках та інтернатах Рубен потрапив за кордон, де знайшов свою матір. Його особисте життя склалося: він став чоловіком і батьком. Крім того, став письменником.
Ампутація душі проходить набагато болючіше і тягне за собою наслідки глибші, ніж ампутація кінцівки. Без ноги жити важко, але можливо. Без душі жити не можна.
«Я герой. Бути героєм легко. Якщо у тебе немає рук або ніг - ти герой або небіжчик. Якщо у тебе немає батьків - сподівайся на свої руки і ноги. І будь героєм. Якщо у тебе немає ні рук, ні ніг, а ти ще й примудрився з'явитися на світло сиротою, - все. Ти приречений бути героєм до кінця своїх днів. Або здохнути. Я герой. У мене просто немає іншого виходу».
Звичайно, ця розповідь про помсту ізольованому від зовнішнього світу. Ізоляція однієї країни від іншої, ізоляція багатих від бідних, старих від молодих. Кожен раз там, де відбувається ізоляція - там відбувається зло.
***
«Розмовляти з людиною — це було для мене дуже багато, надто багато для дитячої свідомості. Чарівна розкіш».
«У тому дитячому світі межа між добром і злом здавалася чіткою і простою. Довгий час я не можу позбутися кепської дитбудинківської звички ділити всіх людей на своїх і чужих, розумних і дурних, добрих і злих. Що робити? Я там виріс. Там, де межа між життям і смертю тонка, де підлість і мерзенність були нормою. Нормою також були щирість і доброта. Усе змішалось. Мабуть, необхідність щоразу робити вибір між поганим і хорошим і породила в мені цю категоричність».
Твір душі! Він дає відчуття присутності Бога, спонукає до справ жертовної любові, без яких немає ні радості, ні щастя, ні сенсу життя. Боротися з труднощами і жити…

Світлана Сухіна, завідувач сектору у відділі абонемента



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 30 жовтня 2019 р.

Діалоги із мистецтвом

Ігор Труш : мистецтво –  покликання на все життя


Серед читачів відділу документів з питань  мистецтв ДОУНБ – провідний науковий співробітник Дніпропетровського художнього музею Ігор Борисович Труш.
Висококваліфікований фахівець, людина енциклопедичних знань, дякуючи йому до фонду відділу надійшло безліч каталогів виставок ДХМ, автором яких є Ігор Борисович, та інших музеїв України. Для нього завжди бібліотека була та залишається невичерпним джерелом знань.
Він народився у 1960 році, закінчив Дніпропетровський державний університет, філологічний факультет у 1986 році, Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв (2008, факультет мистецтвознавчої експертизи). До художнього музею прийшов у 1993 році.
 Прагнення не просто фіксувати зображене художником на полотні, а й щоразу знаходити поетичне втілення означеної теми, стає відправною точкою для створення кожної виставки, автором якої є І. Труш. Вступні статті до образотворчих видань, присвячених художникам, розкривають їх талант та риси характеру.
Діяльність музею неможливо уявити без повноцінної науково-дослідної роботи. Консультації з теорії та історії образотворчого мистецтва, експертизи мистецьких творів доступні кожному відвідувачу. А головне – триває невпинний копіткий процес вивчення музейного зібрання.
Ігор Борисович є автором багатьох статей та наукових публікацій: 
Досвід філософського осмислення деяких картин Михайла Сапожникова (з музейної збірки ДХМ)” / М.К. Реріх та його сучасники. Колекції та колекціонери. Матеріали науково-практичних конференцій 2007 – 2008 рр. – Одеса, «Астропринт», 2009, с. 486 – 504.
Енциклопедія сучасної України. – К., Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ, 2006. Статті:
 Т. 5, С. 374 – Гáлічин Микола Єгорович, 
 Т. 16, С. 76, кол. 3 – Кулічихін  Володимир Володимирович. – біб. ДХМ
Николай Егорович Галичин. Каталог персональной выставки произведений. Живопись, графика, сценография. – Никополь, 2011.
 «Родинні/Музейні цінності». Каталог творів М.М. Ґе та його епістолярій в зібранні ДХМ. До 110-річчя з дня народження художника (тираж: 1 екземпляр).
Capriccios на тему двух картин Айвазовского из собрания Днепропетровского художественного музея. – 2012 (рукопис, до друку Феодосія)
К  195-летию со дня рождения Зарянко С.К. – 2013 (выставка одной картины) 
Графіка як вид мистецтва/ Художня географія. Ріка. Книга 01. – Дн., Artsvit галерея, 2013, с. 147 – 153;  Дн., Artsvit галерея, 2014, с. 112 – 117 (2-е видання)  
«Творческая мастерская Анны Егоровой. Новый ракурс»/Автор-сост., вступ. слово Труш И.Б. – Днепропетровск, 2016, ”Yard”, 10 с., илл.
 А також є співавтором видань та каталогів: 
Николай Николаевич Ге 1831 – 1894: к 180-летию со дня рождения. Каталог выставки. – М., Пинакотека, 2011, С. 4
Несмачный С.Н., Труш И.Б. Портреты представителей дома Романовых в собрании Днепропетровского художественного музея. – 2013. (электронный вариант, в печать Симферополь)
Безцінна скарбниця. До 100-річчя ДХМ: Науково-бібліограф. довідник/ Автори-упорядники: Т. Бреславець, І. Голуб, Т. Зайцева, І. Труш. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2014. – 150 с. (наклад 80 прим.)
Дніпропетровський художній музей. Живопис кінця 17 - першої чверті 20 ст. Вибрані твори". -  Дніпро, 2019.
 Це не повний перелік робіт мистецтвознавця. З іншими можна познайомитися у бібліотеці художнього музею та відділі  документів з питань мистецтв обласної наукової бібліотеки.
Ігор Борисович прикладає багато зусиль для того, щоб про Дніпропетровський художній музей дізналися у світі. Так, наприклад, йому довірили супроводжувати до США картину Марії Башкирцевої «В студії».  Для того, щоб повернулось до України монументальне (два на три метри) полотно Михайла Паніна «Виїзд Івана Грозного перед опричниною». Воно було викрадене окупантами і зараз знаходиться в Києві.
Маємо надію, що незабаром і ми побачимо це полотно. Будемо чекати.



Тетяна Зайцева, 
провідний бібліотекар відділу документів з питань  мистецтв



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 28 жовтня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Що стосується статистики читання в 1900 році, то найбільша кількість запитів  була на белетристику, а саме: 54,3% , що складає майже 14 книг на кожного читача. Трохи менше запитів прийшлося на періодичні видання – 9 примірників на читача. Наступний за цими розділами за поширеністю – історичний – 2 книги на 5 користувачів. Із решти розділів, окрім дитячого, деяким попитом користувались розділи: ІІ. Філософія і педагогіка; ХІ. Критика і мовознавство; ІХ. Природознавство і медицина. Користування довідковим та антикварним розділами відбувалося лише в межах бібліотеки в читальні.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1900 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902. – 24 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=94 (дата звернення: 18.10.19). – Загл. с экрана.




 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 25 жовтня 2019 р.

Пунктир

Ще декілька штрихів до портрету Миколи Васильовича  Гоголя   у цитатах видатних особистостей. 

«Діапазон Гоголя був безмежний. Не тільки сміх, а й страшна фантастика «Страшної помсти» і «Вечори напередодні Івана Купали», і героїчна патетика, патріотична урочистість «Тараса Бульби», і поетична співучість «Травневої ночі», і глибока схвильованість «Портрета», і гротескність «Носа» - одного з найбільш фантастичних і самих реалістичних творів світової літератури, і безмежна жалість до бідної людини, так сильно проявилася в «Шинелі» і знайшла своє продовження і в ранніх (та й не тільки ранніх) творах Достоєвського, і в творчості Тургенєва, Лєскова, Гліба Успенського, Гаршина, Чехова». - Максим Рильський, український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець.

«Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити... тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для … літератури». — Абрам Перетц, громадський діяч, винний відкупник, підрядник і постачальник армії і флоту.

«Перед Гоголем має боятися як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і самою ніжною любов'ю до людей!» - Тарас Шевченко, український поет і мислитель, художник, прозаїк, етнограф і революціонер-демократ.

«...Найхарактерніша риса таланту Гоголя - оригінальність і самобутність, що відрізняють його від всіх … письменників».- Віссаріон Бєлінський, письменник, літературний критик, публіцист, філософ-західник.

«Тут наче в останній раз сміється Чорт над людиною, навмисне в самому принизливому положенні тіла і духу тягне свою жертву. Лікарі повинні були здаватися Гоголю в передсмертному маренні його чимось на зразок тієї нечисті, яка задушила Хому Брута в спаплюженій церкві. «Гірким словом моїм посміюся», - ці слова пророка Єремії написані на гробовому камені Гоголя. На жаль, тепер ми знаємо, хто над ним посміявся».- Дмитро Мережковський, письменник, поет, критик, перекладач, історик, релігійний філософ, громадський діяч.

«... Холодність, з якою публіка поставилася до «Одіссеї» Жуковського, обурювала його, здавалася йому ознакою відсутності смаку, розумового безсилля суспільства, і він знаходив, що йому нема чого поспішати із закінченням «Мертвих душ», так як сучасні йому люди не годяться в читачі, не здатні ні до чого художньому і спокійного. «Ніякі рецензії не в силах засадити нинішнє покоління, обморочене політичними бродіннями, за читання світле і заспокійливе душу» .- Олександра Анненська, педагог і відома дитяча письменниця XIX - початку XX століття.

«... Ця людина є, можливо, самим екстраординарним, генієм-самородком, якого коли-небудь знав світ. Серед письменників свого часу він постає як унікальний феномен, який, дуже швидко позбувшись впливу інших, захоплює своїх шанувальників в світ фантасмагорій, в якому співіснують смішне і жахливе». - Анрі Труайя, французький письменник.



Барабаш, Ю.  Гоголь. Загадка Прощальной повести [Текст] : выбранные места из переписки с друзьями. Опыт непредвзятого прочтения / Ю. Барабаш. - М. : Художественная литература, 1993. - 269 с.

Гоголь без глянца [Текст] / Сост. и вступ. ст. П. Фокина. - СПб. : Амфора, 2008. - 430 с. - (Без глянца) (Проект Павла Фокина).



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут


четвер, 24 жовтня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Гримич, Марина.     Second life (Друге життя) [Текст]: роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. - К. : Дуліби, 2010. - 159 с. - (Deja vu).

Моє знайомство з творами Марини Гримич розпочалося, на жаль, дуже пізно і саме з цього роману. Письменниця - доктор історичних та філологічних наук, директор видавництва «Дуліби» та авторка понад десяти різножанрових романів. Цьогоріч її роман «Клавка» став хітом, особливо жваво його обговорюють в соцмережах, він був представлений на Книжковому Арсеналі в Києві. 
Чому саме «Second life (Друге життя)?» Можливо це спонтанний вибір, а можливо якийсь посил… Правда є один момент: протягом 10-15 років, за словами письменниці, їй снились однакові сни, але в різних інтерпретаціях. Тож, щоб зняти стрес, вона записала їх – і сни припинилися. Така передісторія твору…
Книга належить до категорії сучасного молодіжно-інтелектуального чтива. Це історія 33-річного героя Артема Шуліки за професією девелопера. Його дитинство минуло в Києві, а кар’єрний злет відбувся в інвестиційному західному світі. Герой із-за серцевого нападу потрапляє у «потойбічний світ» і проходить всі кола Дантового пекла, раю, чистилища наче в комп’ютерній грі.  Його супроводжують архангели-мажори, а також письменник Максим Горький, щоб дослідити лінію життя нових українських емігрантів. Вони не заробітчани, а загарбники чужого простору, бізнесу. Незважаючи на досить «єретичний» роман, подорож у «тому світі» дозволяє по іншому поглянути на «цей», відбувається ламання стереотипів та міфів в «цьому світі». В творі - тема життя в його різних вимірах: часових та емоційних, роздуми про сенс життя  і про сенс життя після життя. І звісно «національний» підтекст. 
«У літаку в Україну він почував себе місіонером, апостолом Андрієм. Він купався в наївних мріях про те, як може стати в пригоді своїй неньці-Україні. Однак, коли повернувся, то побачив, що Україна - це не старенька ненька. Це молода хижачка. Це жінка, яку колись малоліткою віддали заміж і яка нарешті зуміла втекти від свого полігамного патріархального чоловіка, але, втративши голову від радості, прокліпала все, що мала або по праву могла б мати: ядерну зброю, «нульовий варіант», по-дурному втратила непогані стартові позиції. Щоб надолужити втрачене, вона вирішила самостійно облаштовувати своє життя, але, не маючи досвіду самостійного господарювання поза патріархальною родиною, зав’язла в боргах, у невиконаних обіцянках, корупції, незакінчених починаннях, сварках, брехні, ревнощах. … Не потрібен був він Україні. Точніше, сам він знав, що Україні якраз і потрібні такі молоді люди, як він, - вишколені на Заході, які вміють працювати в економіці в кризовій ситуації, нарощувати крок за кроком потенції, працювати з інвесторами, однак Україна його та йому подібних «в упор не бачила». «Я сама! - кричала вона. - Я все знаю! Ви всі дурні, тільки я розумна!» ….легко любити батьківщину, коли їй добре. А треба любити її й тоді, коли їй погано. І не тікати від неї, а залишатися з нею «в біді і радості, аж поки смерть не розлучить вас».
***
— У цьому світі немає нічого марного. Все передбачене Богом. Усе стається з його відома… — Навіть соціалістична революція? — перепитав ВПП. 
— Навіть соціалістична революція…
 І не треба робити такі круглі очі! …Знаєте, в чому ваша проблема? Ви робите з Бога безпорадного спостерігача, який не може впоратися з тим, що діється в світі. Якби все залежало лише від вашої людської волі, то що йому тоді лишається? Яка його в такому разі місія? Бути весільним генералом, який тільки те й робить, що красується на іконі? А ще ви робите з НЬОГО юриста, який обслуговує ваші ж уявлення про мораль. Але ВІН — не суддя, не адвокат і не прокурор. Він не поліція моралі. Бог — це щось інше. Бог — це могутній творець, і нічого в історії — розумієте — нічого! не відбувається без його відома… Саме тому ВІН називається ВСЕ-держитель. Творення відбувається ПОСТІЙНО. Щодня і щохвилини. ВІН творить світ щосекунди».
Твір закінчується «хепі-ендом».
Світлана Сухіна, завідувач сектору  відділу абонементу




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 23 жовтня 2019 р.

Діалоги із мистецтвом

Тетяна Медведнікова. Життя присвячене музиці

Тетяна Олександрівна Медведнікова давній користувач і добрий друг нашої бібліотеки. З перших хвилин спілкування розумієш, що говориш з непересічною особистістю. Тихий приємний голос, зацікавлений глибокий погляд розумних очей, природна інтелігентність, доброзичливість, скромність, почуття особистої гідності – усе притаманне їй.
Народилася Тетяна Олександрівна у Дніпропетровську і все життя присвятила музиці. Талановита піаністка, кандидат мистецтвознавства, доцент, завідуюча кафедрою, професор кафедри «Фортепіано» Дніпропетровської Академії музики ім. М. Глінки, лауреат міжнародного конкурсу, член регіональної спілки письменників Придніпров’я, Національної української музичної спілки. І це ще не весь перелік досягнень Тетяни Олександрівни.
Детальніше хотілось б зупинитись на її науково-дослідній роботі та популяризаторській діяльності. У 2003 році вона розпочала титанічну працю по вивченню історії музичної культури Катеринослава - Дніпропетровська, зокрема дніпропетровської школи піаністів. Результатом  стала серія книг «Видатні музиканти Дніпропетровщини», яка присвячена, насамперед, засновникам піаністичної школи у нашому місті. Перші дві роботи: «Михайло Оберман» та «Світлана Грибановська» були опубліковані у 2006 році. Потім з’явились інші, а до проекту приєднались колеги з Академії. Зараз до серії входять 12 книг.  Всі вони були презентовані громаді у залі відділу мистецтв Дніпропетровської наукової бібліотеки і знайшли своїх читачів та шанувальників. Докладнішу  інформацію про ці видання можна знайти на сторінці «Віртуальні виставки» сайту ДОУНБ  https://www.libr.dp.ua/?do=virtshow&id=9&idp=1
Ще одне унікальне видання, яке побачило світ (2017-й  рік) завдяки зусиллям Тетяни Олександрівни це: «Путь в 120 лет. Пианисты. Историко-биографический справочник. От музыкальных классов Екатеринославского отделения Императорского Русского Музыкального общества до Днепропетровской академии музыки им. М. Глинки». Це своєрідна енциклопедія, яка налічує понад 400 сторінок. Не кожний учбовий заклад може похвалитися таким виданням. Тут розміщено інформацію про творчу діяльність викладачів і концертмейстерів учбового закладу на усіх етапах його існування, розкриті головні напрямки їх роботи: педагогіка, виконавська майстерність, науково-методична і просвітницька діяльність. Складання довідника потребувало великої науково-дослідної праці: робота в архівах і бібліотеках, уточнення дат, фактів, повернення забутих імен. Пошук інформації і фотографій, бесіди з педагогами-ветеранами, анкетування працюючих колег та багато іншої копіткої роботи. 
Тетяна Олександрівна вдячна усім, хто допомагав  і присвятила їм цілу сторінку книги. 
 Ці видання є в нашій книгозбірні, їх подарувала нам автор. 
Читаємо, дізнаємося більше про культуру  краю, пишаємося нашими земляками!

Світлана Пономаренко, 
завідувачка  відділу документів з питань  мистецтв




 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут


вівторок, 22 жовтня 2019 р.

Пунктир

Гоголь завжди був в усіх на вустах. Мова  й про життя й про творчість.  Сьогодні у «Пунктирі»  Микола Васильович очима сучасників свого та нашого часу. 

«... Великий талант свій прийняв Гоголь як борг, накладений на нього згори, який зобов'язаний він нести протягом всього свого життя. Строго зрозумів він покликання художника; не усміхаючись сам, виробляв він своїми творами сміх, повний художнього насолоди. Відомо його слово, де так висловив він себе, коли сказав: «І довго ще визначено мені чудний владою йти в руку з моїми дивними героями, оглядати всю величезну неслася життя, оглядати її крізь видимий світові сміх і незримі, невідомі йому сльози». Весь звернений до Бога, завжди трудився він внутрішньо і часто говорив, що життя не веселощі, не задоволення, а й праця, і подвиг. А варто лише не бігти від духовної праці, - він з'явиться, великий і нескінченний». - Костянтин Аксаков, поет і публіцист, літературний критик, історик і лінгвіст.

«Весь розмах лірики, даний ритмами, від яких себе відволікає в прозі Пушкін, вклав Гоголь в прозу, змушуючи здригатися, як струни, витягнуті свої рядки, що дають звук асонансів і алітерацій. До нього спроби в цьому роді не одержували успіх: лірика Карамзіна охолола для нас; Марлинський нам і зовсім не потрібен. Гоголь же і хвилює, і дивує нас через сто років; і це є факт ним здійсненої перемоги, що межує з революцією нашої словесності. ... У Гоголя стик багатьох словників з синтаксичними головоломками дає враження, що автор вивчив словник Даля до словника Даля; з мозаїки місцевих і станових жаргонів витягує він нові звуки мови. ... Гоголь вмів витягти з мови досі невитягнуте; після нього ніколи вже не було такого зсуву в нашій літературі».- Андрій Білий, письменник, поет, критик.

«Гоголем не можна начитатися. Навіть важко уявити собі людину, яка прочитав його один раз і більше до нього б не поверталася».- Іраклій Андроник, письменник, літературознавець, майстер художнього оповідання, телеведучий.

«Гоголь - це безодня, а в безодню завжди зазирнути хочеться». — Владислав Троїцький, український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий.
«Гоголь перший побачив чорта без маски, побачив справжнє обличчя його, страшне не своєю незвичайністю, а звичайністю, вульгарністю». - Дмитро Мережковський, письменник, поет, критик, перекладач, історик, релігійний філософ, громадський діяч.

«... Гоголю не було зразка, не було попередників… Всі теорії, всі перекази літературні були проти нього, тому що він був проти них. Щоб зрозуміти його, треба було зовсім викинути їх з голови, забути про їхнє існування, - а це для багатьох означало б переродитися, померти і знову воскреснути». - Віссаріон Бєлінський, письменник, літературний критик, публіцист, філософ-західник.

«Де є сміливішими порівняння, де художня правда неймовірніше? Бідні символісти: ще досі дорікає їм критика за «блакитні звуки»: але знайдіть мені у Верлена, Рембо, Бодлера образи, які були б настільки неймовірні по своїй сміливості, як у Гоголя. Ні, ви не знайдете їх: а між тим Гоголя читають і не бачать, не бачать досі, що немає в словнику у нас слова, щоб назвати Гоголя; немає у нас способів виміряти всі можливості, їм вичерпані: ми ще не знаємо, що таке Гоголь; і хоча не бачимо ми його справжнього, все ж творчість Гоголя, хоча і звужена нашою убогою сприйнятливістю, ближче нам всіх письменників … XIX століття. Що за склад! Очі у нього з співом вторгаються в душу, а то витягуються кліщами, волосся розвіваються в блідо-сірий туман, вода - в сірий пил; а то вода стає скляною сорочкою, облямованою вовчої шерстю - сіяння.- Андрій Білий, письменник, поет, критик.

Барабаш, Ю.  Гоголь. Загадка Прощальной повести [Текст] : выбранные места из переписки с друзьями. Опыт непредвзятого прочтения / Ю. Барабаш. - М. : Художественная литература, 1993. - 269 с.

Гоголь без глянца [Текст] / Сост. и вступ. ст. П. Фокина. - СПб. : Амфора, 2008. - 430 с. - (Без глянца) (Проект Павла Фокина).




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 21 жовтня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Загальна кількість передплатників, які відвідали бібліотеку протягом 1900 року склала 720 осіб (на 14 менше ніж минулого року), що призвело до зменшення абонентної плати. Порівняно з початком року  кількість постійних абонентів дещо зросла – на кінець року у бібліотеці був 291 абонент. Найбільша кількість відвідувань абонентів прийшлася на вересень та жовтень – 55 та 52 особи відповідно, у квітні бібліотеку відвідало лише 18 передплатників. Майже 42% абонентів склали жінки, 17,8% - іновірці. Кількість абонентів, що користувались послугами бібліотеки без застави протягом року коливалась в межах 30 осіб (влітку їх кількість значно знижувалась).

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1900 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902. – 24 с.– Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=94 (дата звернення: 18.10.19). – Загл. с экрана.





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 18 жовтня 2019 р.

Пунктир

Продовжуємо пізнавати улюбленого письменника в «Пунктирі».

«Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб й інші стали чистіші.»

«... У мене ніколи не було грошей в той час, коли я про них думав. Гроші, як тінь або красуня, біжать за нами тільки тоді, коли ми біжимо від них. Хто занадто зайнятий працею своєю, того не може збентежити думка про гроші, хоча б навіть і на завтрашній день їх у нього бракувало.»

«У письменника тільки один вчитель: самі читачі.»

«... Часто в години задуми, коли іншим здавався я сумним, коли вони бачили або хотіли бачити в мені ознаки сентиментальної мрійливості, я розгадував науку веселого, щасливого життя, дивувався як люди, жадібні до щастя, негайно тікають, зустрівшись з ним.»

«Ще з самих часів минулих, з самих років майже нерозуміння, я горів незгасимої ревнощами зробити життя своє потрібним для блага держави, я кипів принести хоча б найменшу користь. <...> Я перебирав у думці всі стани, всі посади в державі і зупинився на одному. На юстиції. Я бачив, що тут роботи буде найбільше, що тут тільки я можу бути благодіянням, тут лише буду істинно корисний для людства. Неправосуддя, найбільше в світі нещастя, найбільше розривало моє серце. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не загубити, чи не зробивши блага.»

«Якщо навіть трапиться розгніватись на когось, тоді розгнівайся и на себе самого.»

«Я почитаюся загадкою для всіх, ніхто не розгадав мене абсолютно.»

Чухліб, Тарас Василович. Козацьке коріння Миколи Гоголя [Текст] / Т. Чухліб. - К. : Наш час, 2013. - 271 с. - (Невідома Україна).

Манн, Юрий Владимирович. Гоголь. Завершение пути: 1845-1852 [Текст] / Ю. Манн. - М. : Аспект-Пресс, 2009. - 304 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 17 жовтня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Котляревський, І. П. Енеїда: поема; Наталка Полтавка: п’єса / І. П. Котляревський; передм. та приміт. О. І. Гончара. – К. : Веселка, 2000. – 327 с.: іл.

Готуючись до засідання «Літературної вітальні», присвяченого Івану Котляревському, мені захотілося перечитати його «Наталку Полтавку». Я читала її мабуть сто разів, і буду читати ще тисячу, бо великий письменник – мій земляк. Я народилась і виросла на Полтавщині і неймовірно цим горджуся.
«Наталка Полтавка» – вічна п’єса. Котляревський написав її в 1819 році і того ж року вона вперше була поставлена з великим успіхом талановитим колективом професіонального Полтавського театру. Весела, яскрава, з великою кількістю музики та пісень, вона відразу полюбилася глядачам. Роль Виборного була спеціально написана для Михайла Щепкіна. 
На сцені діяли живі, справжні, знайомі всім прості люди. Наталка, Петро, Микола – представники трудової бідняцької молоді – захоплювали глядачів своїми шляхетними вчинками, викликали глибокі співчуття. Наталка вірна коханому Петрові, який чотири роки тому пішов на заробітки, однак із жалю до бідуючої разом з нею матері подає рушники за багатого нелюба пана возного. Коли ж під час цього сватання повертається з заробітків Петро, Наталка відмовляє возному.
Вперше п’єса «Наталка Полтавка» була надрукована у 1838 році. Окремою книжкою п’єса вийшла 1862 р. у Петербурзі.
Цього року виповнилось 200 років існуванню твору, та і нині його популярність не зменшилась, і мати п’єсу в своєму репертуарі – гордість не тільки для вітчизняних, а й для зарубіжних театрів.
П’єса дуже швидко набула популярності, багато в чому – завдячуючи першій трупі акторів, які грали в цій п’єсі, а популярність її була настільки великою, що «Наталка Полтавка» завжди збирала аншлаг.
Газети писали, що якщо в театрі немає збору, став «Наталку Полтавку» – буде аншлаг. До сих пір Полтавський театр починає свій театральний сезон «Наталкою Полтавкою» і закінчує нею.
Ця п’єса – постійно в репертуарі Дніпропетровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.
Однойменна опера Миколи Лисенка, написана за мотивами п’єси  і вперше  поставлена 1889 року, стала класикою українського оперного мистецтва.
За п’єсою «Наталка Полтавка» режисером Іваном Кавалерідзе у 1936 році на кіностудії «Українфільм» відзнятий український художній фільм. Це перший український звуковий фільм, у якому вперше актори співали під фонограму. 4 грудня 1936 року прем’єра фільму відбулась в США.
Фільм поновлено у 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка. Перша кіноопера в українському кіномистецтві – екранізація опери Миколи Лисенка (1842 – 1912), створеної за однойменною п’єсою Івана Котляревського. В ролях були провідні актори: Катерина Осмяловська, Іван Паторжинський, Степан Шкурат, Григорій Манько та ін.
30 вересня 2011 року Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» для увічнення першої кіноопери в українському мистецтві ввело в обіг художні поштові марки.
«Наталка Полтавка» – телефільм-опера, відзнятий на Українській студії телевізійних фільмів у 1978 році., екранізація однойменної опери 1889 року на сюжет п’єси. Режисер і автор сценарію Родіон Юхименко.
З тих пір безсмертний твір І. Котляревського друкувався та був поставлений на сценах театрів безліч разів. Його будуть читати і перечитувати, це живий приклад української літератури та драматургії.

Тетяна Зайцева, провідний бібліотекар відділу документів з питань мистецтв



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 16 жовтня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової

Ще 2000 року ми звернулися з запитом до Держфільмофонду...  Відповіли, що, на жаль, там фільми Данила Сахненка відсутні. Але заступник начальника наукового відділу В. Антропов подав перелік окремих стрічок, ймовірно створених Сахненком у 1910—1916 роках. Мова йде саме про ті другосортні комедії та агітки часів Першої світової війни, про які лише побіжно згадав дослідник С. Гінзбург. Можна сьогодні по-різному ставитися до них, але їх не викреслити з доробку митця. Збереглися відомості про такі фільми Сахненка: 
1. «Оце так ускочив». Комедія у двох частинах. Товариство І. Спектора «Художество» (Катеринослав). Екранізація популярної української комедії. Данило Сахненко — режисер. 
2. «Грицько Голопупенко». Комедія на дві частини. Товариство «Сахненко, Щетинін і К0». Данило Сахненко — режисер. 
3. «Во славу русского оружия». Драма на п’ять частин з епілогом. Товариство «Щетинін і К0». Випуск 26 грудня 1915 р. Військово-патріотичний фільм. Данило Сахненко — оператор. 
4. «Геройський подвиг сестри-жалібниці Римми Іванової». Драматичний етюд на дві частини. Товариство «Щетинін і К0». Випуск 11 жовтня 1915 р. Військово-патріотичний фільм. Д. Сахненко — оператор. 
5. «На поле брани». Драма на чотири частини. Товариство «Щетинін і К0». Данило Сахненко — оператор. 
6. «Умер бедняга в больнице военной». Драма на чотири частини. Товариство «Щетинін і К0». Випуск 1 жовтня 1916 р. Друга екранізація народної пісні. Демонструвалася як кінодекламація. Д. Сахненко — оператор. 
Отже, перелічені стрічки (окрім останньої) нам сьогодні відомі лише з назв. Не будемо дуже винуватити Сахненка за те, що він був змушений знімати під час Першої світової війни ура-патріотичні стрічки. Адже ці стрічки знімалися на замовлення влади, яка прагнула підтримувати патріотичне піднесення серед глядачів.
(Далі буде).

Микола Чабан


Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 15 жовтня 2019 р.

Пунктир

Микола Гоголь. Людина, яка як при житті, так і після смерті оповита павутиною містики та загадок. Один із геніїв ХІХ сторіччя, що надихає й нині. Любитель Полтавщини та Риму цього разу у "Пунктирі".

«Архітектура - теж літопис світу: вона говорити тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.»

«Бути на світі й нічим не позначити свого Існування - це здається мені жахливим.»

«... Всі люди - брати тій же сім'ї, і будь-якій людині ім'я брат, і не будь-яке інше.»

«Гнів скрізь недоречний, а більш за все справі вірній, тому що затемнює и каламутить її.»

«Є у … людини ворог, непримиренний, небезпечний ворог, не будь якого, він був би велетнем. Ворог цей - лінь, або, краще сказати, хворобливе усипляння... Багато думок, які не супроводжуються втіленням, вже у нас загинуло безплідно. Пам'ятайте вічно, що будь-яка марно витрачена хвилина тут невблаганно спроситься там, і краще не народитися, ніж збліднути перед цим страшним докором.»

«Звертатися з словом потрібно чесно. Воно є вищий подарунок Бога людині.»

«Навряд чи є вища з насолод, ніж насолода творити.»

«Слава Богу, відчаю я не вдавався навіть і в хвилини, незрівнянно тяжчі. Я дуже впевнений в тому, що Той, хто розпоряджається справами світу, їм створеного, незрівнянно розумніший за всіх нас і знає, що робити, а тому ні в якому разі впасти духом не можу без його волі.»

«Словом - скрізь, куди ні звернуся, бачу, що винен той, хто застосовує ...»

Чухліб, Тарас Василович. Козацьке коріння Миколи Гоголя [Текст] / Т. Чухліб. - К. : Наш час, 2013. - 271 с. - (Невідома Україна).

Манн, Юрий Владимирович. Гоголь. Завершение пути: 1845-1852 [Текст] / Ю. Манн. - М. : Аспект-Пресс, 2009. - 304 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 11 жовтня 2019 р.

На долоні історії

«Вбивство на вулиці Морг» - історія першого детективу

(Продовження)

Вперше «Вбивство на вулиці Морг» Едгара Аллана По було опубліковано в філадельфійському Graham's Magazine 20 квітня 1841 року. У той час автор працював там редактором. Разом з творами «Таємниця Марі Роже» (1842) і «Викрадений лист» (1844), новела становить трилогію, присвячену французькому аристократу Огюсту Дюпену. Цю розповідь у той час включали в групу «логічних оповідань» або «оповідань про умовиводи» (так званий «Раціоцінацій») Едгара По, бо термін «детектив» з’явиться тільки через пару десятків років.
Спочатку видання хотіли назвати «Вбивство на вулиці Тріанон», але письменник змінив назву вулиці з метою більшого емоційного впливу на читачів. На думку літературознавця Юрія Ковальова, Едгар По, ймовірно, переніс дію «Вбивства на вулиці Морг» в Париж, а героєм зробив француза, бо усвідомлював незвичність новел для американського читача.
Яка доля рукопису? Не повірите, але спочатку він опинився у смітнику. Та новий працівник офісу видавництва Джоржд Джонстон знайшов його і взяв з собою при переїзді в Ланкастер, де працював в місцевій друкарні. І так первісний варіант розповіді зберігався в цій родині довгі роки. В період Громадянської війни хлопець служив у піхотному полку і тому рукопис потрапив до рук його батька, який зберігав твір між сторінок нотного видання. Автограф «пережив» кілька пожеж, після війни був загублений, але згодом знайдений і повернутий Джонстону. В кінці кінців, куплений колекціонером Джорджем Вільямом Чайлдсом за 200 доларів. У 1875 році той пожертвував 650 доларів на завершення пам'ятника на могилі Едгара Алана По в Балтіморі. А у 1891 році Чайлдс заповідав автограф По державі, передавши до Університету Дрекселя разом з листом, в якому виклав його історію. В архіві цього університету твір зберігається і донині.

http://www.bibloman.ru/books/ubiystvo-na-ulice-morg/history.html

По, Едгар Аллан. Вбивства на вулиці Морг та інші історії [Текст] = The Murders in the Rue Morgue and other stories / Е. А. По ; пер. з англ. А. Пехник. - К. : Знання, 2017. - 206 с. - (American Library)

Иванов, Геннадий Викторович. Сто великих писателей [Текст] / Г. В. Иванов, Л. С. Калюжная. - М. : Вече, 2012. - 432 с. : портр. - (100 великих) (Сто великих)




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 10 жовтня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Брант Себастіан. Корабель дурнів [Текст]: поема / С. Брант. – К.: Грани-Т, 2012. –140 с.: іл.

Класика безсмертна, тому що завжди актуальна. Німецький вчений, юрист, доктор двох ступенів, талановитий представник літератури раннього німецького гуманізму Себастіан Брант (1458-1521) надрукував у 1494 році в Базелі (Швейцарське місто тоді у складі Германської імперії) сатиричну поему з дивною назвою «Корабель дурнів». Цій книзі судилося стати незабаром найбільш читабельною не тільки в рідній країні, а й далеко за її межами.
За життя автора, «Корабель дурнів» мав шість видань. А в XVI столітті перевидавався 26 разів.
Такий успіх на світанку книгодрукування випадав на долю мало якого твору. Поет зобразив Німеччину у складний історичний період: розпочинали тріумфальний похід гроші, за які можна було купити все. Але гроші несли з собою руїну – морально розкладали людей.
Брант, як ніхто інший, бачив вади своїх співгромадян. Автор у поемі будує корабель, на який садовить дурнів і везе їх у країну Дурляндію. В поемі він засуджує дурнів, глумиться із них у надії, що вони стануть кращими. Поет сміється з себелюбців, лжевчених, нещадно разить ворожбитів, магів, астрологів. Засуджує батьків, які не привчають дітей змалку до праці й вирощують із них дармоїдів та гультяїв. Багато інших пороків затавровано гострим пером сатирика. Деякі з них дуже живучі. Трапляються вони й за нашого часу, може саме тому твір Бранта з інтересом читається й нині. 
«Корабель дурнів» уперше було перекладено сучасною німецькою мовою в 1877 р. 
Книга у рідній землі перевидавалась у ХІХ і ХХ ст.
Українське видання переклав з німецької та надав коментарі письменник Феофан Скляр. Більш ніж півтисячі років гостро і актуально звучить поема й нині. Людина з її вадами, гризотами, химерами й демонами, виявляється, змінилася дуже мало. Розпізнати демонів у довколишньому світі, а може й у собі, а отже відправити їх у вічне плавання на кораблі дурнів допоможуть неперевершені ілюстрації українського художника Юрія Чаришнікова.

Валентина Філіппович, провідний бібліотекар відділу мистецтва.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 9 жовтня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової 

Процитуємо авторитетного дослідника дореволюційного кінематографа Росії С. Гінзбурга, який ще 1963 року писав про вимушену еволюцію творчості Сахненка:
«У Катеринославі (нині Дніпропетровськ) в 1908 році при-ступив до зйомок Д. Сахненко, якого ми повинні вважати піонером української кінематографії (Виділено нами — М. Ч.). Він розпочав з місцевої катеринославської хроніки, потім зробив масу видових картин, присвячених переважно красотам української природи. Судячи з відгуків тогочасної преси, ці картини, які не збереглися, виділялися своєю поетичністю. 1911 року Сахненко вирішив на свій страх і ризик зайнятися художньою кінематографією. Він організував власне виробництво картин — “Южнорусское ателье “Родина” і, взявши на себе функції оператора, запросив як режисера видного українського актора М. Садовського. Працюючи разом з Садовським, Сахненко екранізував такі популярні твори української драматургії, як “Ма-ти-наймичка” і “Наталка Полтавка”. В цих фільмах, окрім самого Садовського, грали М. Заньковецька, І. Мар’яненко, С. Паначевський (треба: С. Паньківський — М. Ч.) та інші відомі майстри української сцени. Фільм Сахненка і Садовського “Наталка Полтавка” протримався на екрані аж до 1930 року (!). Але тим не менш зусилля Сахненка не увінчалися матеріальним успіхом — в умовах капіталістичного кінопідприємництва багато легше було поставити чи відзняти фільм, ніж його продати. Зазнавши грошових невдач, Сахненко відмовився від кінопропаганди класичного українського репертуару і в компанії з катеринославським прокатником Ф. Щетиніним, а потім як його службовець став знімати второсортні комедії, типу “Грицько Голопупенко”, і шовіністичні агітки першої світової війни. В роки громадянської війни, як установив Г. Журов, Д. Сахненко успішно працював кінооператором в Першій Кінній армії. Подальша його доля нам невідома». (Гинзбург С. Кинематография дорево-люционной России. М. , 1963. — С. 43-44).


(Далі буде).

Микола Чабан



Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 8 жовтня 2019 р.

Світ знань нових видань


Степовичка, Леся. За Україну, за Дніпро. 2014-2019… Внесок НТУ «Дніпровська політехніка» в оборону держави під час війни на Сході України / Л. Степовичка.- Дніпро: НТУ «ДП», 2019.- 200 с.

Видання, що висвітлює діяльність волонтерів та учасників бойових дій АТО-ООС, доля кожного з яких, у свій час, була пов’язана з Національним технічним університетом «Дніпровська політехніка». 
Авторка розкриває історії небайдужих людей, що надавали гуманітарну допомогу і тих, хто пішов на фронт. Все це – у форматі історичних довідок або інтерв’ю, які брала пані Леся у бійців, що повернулися, доповнених фотоматеріалами. 
Книга видана до 120-річчя НТУ «Дніпровська політехніка» і поповнила фонд нашої бібліотеки як дар від Лесі Степовички, за що ми дуже вдячні!




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 7 жовтня 2019 р.

Неймовірно, але правда

У 1900 році фонди бібліотеки поповнилися творами Миколи Бикова та Афанасія Бардзского, які подарували бібліотеці свої книги. Окрім того в бібліотеку надійшли книги від гг. Машукова, Дородницина, Владимірова та ін.  Серед місцевих видань бібліотека безкоштовно отримувала наступні: «Губернские ведомости», «Епархіальные ведомости», «Приднепровскій Край».  Надходили документи й від різних установ, серед яких: Міністерство внутрішніх справ, Департамент Земледелія, Катеринославська губернська управа, Катеринославське медичне товариство, Імператорське руське  географічне товариство та багато ін. Фонди Катеринославської бібліотеки поповнили й документи надіслані від інших бібліотек. Це і Статут Громадської Миколаївської бібліотеки, і Правила бібліотеки Рубакіна та бібліотеки в Ростові-на Дону, і різноманітні звіти.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1900 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902.– 24 с.– Текст. дан.– Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=94 (дата звернення: 07.10.19).– Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 4 жовтня 2019 р.

На долоні історії

«Вбивство на вулиці Морг» - розповідь американського письменника-романтика Едгара Аллана По, яку прийнято вважати першим детективним твором в історії літератури. Хоча, можна і посперечатися. Адже до появи цього оповідання були й інші не менш відомі, написані в подібному дусі - новела «Мадемуазель де Скюдері» Ернеста Гофмана і роман Вольтера «Задиг, або Доля». Деякі стародавні і релігійні тексти мають схожі риси, наприклад давньоєгипетська казка «Правда і Кривда», давньогрецька трагедія Софокла «Цар Едіп», легенда Геродота «Рампсініт і злодій». Ці твори не можна в повній мірі назвати детективними, але дедуктивні здібності головних героїв - у наявності. Та повернемося до розповіді, що нас цікавить. Звичайно, саме Едгар По став засновником жанру детектив. Але що спонукало автора захопитись цим незвичайним для тих часів напрямком? Адже на початку ХІХ століття в моді - зображення сильних (найчастіше бунтарських) пристрастей і характерів.
Багато дослідників оповідань По вважають, що цією подією стало знайомство з «Неопублікованими сторінками життя Відока, французького міністра поліції», яке у вересні - грудні 1838 року в формі оповідань побачило світ.
На думку ряду критиків, образ Дюпена (головного героя «Вбивства…») схожий з образом Відока, а ім'я узято в іншого персонажа з тієї ж серії оповідань про співробітника французької поліції. Сама картина злочину, до речі,  схожа з однією із описаних: шиї жертв настільки порізані, що голови майже відокремлені від тіл.
Швидше за все, обізнаність письменника про діяльність Відока, популярність французького сищика та інтерес американських читачів до газетної кримінальної хроніки і навели Едгара на думку написати твір, предметом якого стало кримінальне розслідування. Вплинула і атмосфера Філадельфії, де на той момент проживав По. В ті часи міська злочинність була на високому рівні. 
Так почалося протиставлення мізків та м’язів. 
Що стосується сюжетного повороту розповіді, автор, ймовірно, був натхненний реакцією публіки на орангутанга, показаного в Масонської Залі в Філадельфії влітку 1839 року.
Далі буде

http://www.bibloman.ru/books/ubiystvo-na-ulice-morg/history.html

По, Едгар Аллан. Вбивства на вулиці Морг та інші історії [Текст] = The Murders in the Rue Morgue and other stories / Е. А. По ; пер. з англ. А. Пехник. - К. : Знання, 2017. - 206 с. - (American Library)

Иванов, Геннадий Викторович. Сто великих писателей [Текст] / Г. В. Иванов, Л. С. Калюжная. - М. : Вече, 2012. - 432 с. : портр. - (100 великих) (Сто великих)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут