Василь Стефаник:
«Я сотворив собі свій світ…»
(продовження)
«Я вже дитиною знав з розмови моїх батьків, що маю йти до школи… Підставою було те, що хлопець дуже добре «бравси очинашу», – згадував Стефаник у своєї автобіографії.
З 1878 року він навчається у Русівській початковій школі та з 1880-го – у Снятинській міській. Навчання відбувалося лише у зимовий період, тому що в інші пори року він допомагав батькові поратися з господарством. У Русові дітей навчав дяк, тому школу називали «дяківкою». Старий дяк, той, напевно, що з його новели «Давнина», давав малому образки, а той тішився ними та не мог надивитися.
«Я бувало приходив до старого дяка, стану коло порога, та очі мої липнуть до грубих книжок, що були замкнені. Як би так відімкнути цю шафу, розтворити на колінах книжку та й мочити палець у рота та й листки обертати», – згадував Стефаник в своїх листах до Ольги Кобилянської.
«Батько завіз до міста у школі, казав: паном будеш. Отут не одну сльозу я зрібним рукавом обтирав. Паничі і вчителі збиткували замурзаного мужика. Чекав з нетерпінням приїзду матері: «Сиджу коло мами, ладно мені, а про школу забув… За потрачені години нелюцький учитель покарав мене вісімнадцяти палицями. Я від себе відходив і в крові своїй скупався. Батько мій мовчав, а мати, сільська молодиця, пішла правди шукати – і учителя перенесли», тобто перевели до іншої школи.
З сільської школи в Русові він перейшов до школи в Снятині. І знов побиття, безвідповідальне ставлення вчителів і директора до своїх обов’язків. Серце матері рвалося. Восени, коли ще не йшли дощі та було тепло, Стефаник часто прибігав зі Снятина додому, так дитина стужилася за рідною хатою. А коли падав перший сніг мама замовляла в церкві службу за його здоров’я, цей день він шанував і любив. Перший сніг викликав в нього згадку про дім і матір.
Пізніше Стефаник вчився у гімназіях, де навчали лише німецькою та польською мовами, українська ж була під забороною.
Цікаво, що запис до гімназії був платним і коштував 2 золотих 10 крейцерів, а іспити він складав з релігії, польської та німецької мови і математики. У першому класі вивчав дев’ять предметів: релігію, латинську, польську, руську, німецьку мови, географію, математику, натуральну історію та малювання.
«У великій залі першої кляси польської гімназії в Коломиї, ми селянські хлопці, зайняли послідню лавку. Товарищі наші в лакерованих чобітках глузували з нас». Професор натуральної історії Вайгель бив по руках, тому що він малий не міг досягнути образка з намальованою геєною. «Він прутом підіймав сороВасиль Стефаникчку, яка спадала верх штанців і показував класі пояс мого голого тіла… Класа ревла з утіхи…»
У ті часи Василь приятелював зі сліпою жебрачкою Павлиною, тільки їй, коли поруч не було матері, він міг поскаржитися. «Вона нащупала мою голову, поклала собі на коліна і потішала».
Саме тут, у Коломиї, він належав до таємного гуртка учнів, які збиралися по передмістях, щоб разом читати реферати та складати гроші на нові книжки і часописи. Бібліотека цього гуртка складалася з 300 томів. У ці часи його літературну душу бентежили твори Осипа-Юрія Федьковича, Панаса Мирного, Гліба Успенського.
Саме до цього часу належать його перши спроби в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш і декілька творів у співавторстві.
Далі буде
Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
