Сторінки

понеділок, 31 травня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1904 році фонд бібліотеки поповнявся і за рахунок пожертвувань як від приватних осіб, так і від установ і організацій. Зокрема від п. Радченко надійшло 27 назв творів у 36 прим., від п. Риндіна – 26 назв у 32 прим., п. Левітов подарував 4 брошури. Ще від трьох громадян надійшло по одній назві творів. Свої звіти надіслали публічні та міські бібліотеки, бібліотеки Товариства «Допомога», Одеська бібліотека прикажчиків-євреїв, Севастопольська бібліотека морських офіцерів, бібліотека Товариства штейгерів Південної Росії тощо. Бібліотека безоплатно отримувала «Екатеринославские губернские ведомості», «Екатеринославские Епархиальные ведомости», «Вестник Екатеринославского земства» й один примірник «Вестника Юга». До того ж, відвідувачі читальні передплатили за свій рахунок перше півріччя журналу «Еврейская жизнь» та дві єврейські газети.

Отчет Екатеринославской Городской библиотеки за 1904 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1906. – 46 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=104 (дата звернення: 31.05.2021). – Загл. с экрана.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут   


 

пʼятниця, 28 травня 2021 р.

На долоні історії

Василь Стефаник: «Я свою душу пустив у душу народу» (продовження)


У Русові Стефаник не пише нічого нового, але його художнє слово продовжує діяти: про нього згадують відомі діячі української культури, його твори передруковують різні видання українською мовою. У Катеринодарі, Львові, Петербурзі з'являються його твори українською мовою. Вони вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською. Леся Українка всіма силами намагалася пригорнути до Великої України молодих галицьких письменників, серед яких особливою симпатією користуються Ольга Кобилянська та Василь Стефаник. 

Тоді ж він засновує читальні «Просвіти», відвідує інші міста України, де його вітають як видатного діяча української культури. Важливою віхою у житті Стефаника була подорож 1903 року до Полтави на відкриття пам'ятника Іванові Котляревському. Велике враження справило на письменника відвідання могили Тараса Шевченка. З неї він «поклонився всій Україні».«…В його словах показана нам далека-далека дорога до нашої майбутності. Читайте його слово, шукайте тої дороги, йдіть нею, щоб з вас були люди найтвердіші… і всі ми опинимося в вільній соборній Великій Україні». Так писав Стефаник про Шевченка. 

У 1904-му році Стефаник одружується з дочкою священика, Кирила Гаморака, — Ольгою (довгий час він був закоханий у її сестру, але та була заміжня, щастя не судилося, новела «Моє слово» в рукописі мала присвяту цьому коханню на ім`я Євгенія Калітовська). 

Невдовзі у Василя Стефаника народжується син Семен, і він оселяється разом із родиною у селищі Стецева поблизу Русова. У ці часи Стефаник займався по господарству і всі відчували руку молодого господаря, якій вміє працювати. Любили й шанували його молоді й старі, особливо бідняки. 

У 1905–1906 роках у Галічині проводилася масова агітація за загальне виборче право у зв’язку з виборами депутатів до австрійського парламенту. В селах Снятинщини почався великий вічевих рух, який зрушив широкі народні маси. Селянство відчувало силу, розгинало спину, підіймало голову. Ця стихія підхопила й Стефаника, він став душею вічевого руху, агітатором і володарем селянських дум. 

Вибори стали черговою кривавою бійнею. Склад новобраного парламенту не представляв народних інтересів. Події ці не знайшли відображення у творчості Стеіфаника, проте 1907 року вийшло майже повне зібрання його художніх творів російською мовою. Продовжують видаватися твори Василя Семеновича і в інших країнах, відомі переклади чеською, публікації в Ризі.

Він клопочеться про місце бібліотекаря в Науковому Товаристві ім. Шевченка, але йому відмовлено. Сприймає це боляче, зважаючи на відданість шевченківській волелюбній справі.

10 квітня 1908 року він стає став послом-депутатом Віденського парламенту, а  в найближчі два роки в нього з'явилися ще два сини – Кирило та Юрій. 


Далі буде. 


Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут   



 

четвер, 27 травня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Мартен-Люган, А. Щастя в моїх руках [Текст]: роман / А. Мартен-Люган; пер. з фр. Л. Кононович. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2017. – 247 с. 


Участь в бібліотечному книжковому рандомі подарувала мені нагоду прочитати книгу французької письменниці Мартен-Люган Аньєс «Щастя в моїх руках». Відверто кажучи, назва та початок історії здалися схожими на звичайну драматичну розповідь про кохання, але чим більше сторінок я перегортала, тим ставало цікавіше.

Книга порушує проблему з якою зіткнулось чимало жінок – відсутність підтримки рідних, що призводить до зневіри в себе. 

Головна героїня роману молода та красива жінка Іріса. Після одруження вона присвятила своє життя чоловікові та його кар'єрі. За повсякденною рутиною буднів, очікуванням коханого з чергування та немилою роботою в банку, життя Іріси проходило повз. Апогеєм і останньою краплею стало зізнання батьків, що в юності вони втрутились у долю доньки та відняли в неї мрію. Вони приховали листа, в якому дівчинку запрошували навчатися кравецтву і вона, волею мами й тата, вступила на юридичний факультет.

Уже 10 років на горищі її житла стоїть стара швейна машинка, на якій Іріса підшиває сукні та спідниці подругам, а також оплакує свою «бездарність».

Сюжет книги розгортається довкола молодої жінки, на яку, з одного боку, давить осуд батьків, з іншої, – обов’язок перед чоловіком, але яку за руку тягне мрія. Опиратися долі чи змиритись з нею? Іріса вирішує боротись.

Книга легка, весняна, захоплива, проте моментами дуже неочікувана.


Альона Шолохова, завідувачка сектору рідкісних і цінних документів




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут   


 

середа, 26 травня 2021 р.

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Євген Ушаков. Історії для казкових сюжетів

Від нього йде світло. І почуття гумору висвітлює це світло додатково. Такі собі теплі добрі промінчики, схожі на дотик сонця. А ще – надійність. І кожне професійне питання за його участю вирішується легко та швидко. Ти ще не встигаєш мовити про необхідну допомогу, а вона вже надходить. 

Провідний програміст відділу комп`ютеризації Євген Ушаков народився в Дніпрі. Виховували його, як каже, «хором» – матуся Світлана Сергіївна, бабуся Людмила Леонідівна, дідусь Владислав Валентинович та прабабуся Тома. 

Не можна сказати, що в дитинстві його якось балували, але враження, що він єдиний та неповторний – було. Одна з ілюстрацій цього – смачні каші щоранку: вівсяна, гречана, манна.  І погодьтеся, задовольнити малюка такою їжею можна лише за великої любові з боку родини та чималої поваги з іншого :) 

Якихось особливих хобі в дитинстві Євген не мав. Полюбляв поратися з дідусем у гаражі з легендарним ВАЗ 21011. А ще вабили велосипеди, теж завдяки можливості їх удосконалювати. Мати прагнула навчити сина англійської, деякий час займався він і карате та плаванням. Відмінником не був, але уважним учнем – так. Ще одне із захоплень – відеомагнітофон. Через нього жертвував прогулянками, пізнаючи  світ бойовиків і комедій. І, звичайно ж, комп`ютери. Ні, ігри не полюбляв, а ось вивчати, розбирати та збирати – це про нього. 

Після школи планував вступати до технікуму, але в родині всі мали вищу освіту й були категорично проти. Бабуся працювала старшим науковим співробітником у ДНУ, допомагати онукові не відмовилась, але обрав він Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», механіко-машинобудівний факультет,  спеціальність «Автомобілі та автомобільне господарство». Довчився до другого курсу й навчання припинив, але невдовзі повернувся й закінчив «геолого-розвідувальний». Вабили професійні подорожі, але зустрів своє кохання. Майбутня дружина обмовилася, що не хоче бути, умовно кажучи, дружиною «моряка». Євген лишився в Дніпрі та влаштувався на роботу до аеропорту на посаду інженера зв’язку, де  працював дев`ять років. Сина виховує від любові – до порад, а щастя для нього – це дружина й син.  

З лютого 2020 року Євген працює в Дніпропетровській   обласній універсальній науковій  бібліотеці ім. первоучителів слов`янських Кирила і Мефодія. Подобається, багато техніки, яку можна обслуговувати, налагоджувати, модернізувати. Він здійснює підготовку технічних засобів бібліотеки до роботи, установку, наладку, профілактичні огляди; розвиває мережу, виконує комплекс робіт із встановлення та використання спеціалізованих програм для автоматизації бібліотечних процесів і створення сторінок, вдосконалення та розвитку Web-сайту ДОУНБ. Проводить для користувачів та бібліотекарів тренінги за комп’ютерною тематикою та постійну роботу з опанування співробітниками  ДОУНБ навичок роботи з комп’ютерною технікою та сучасними бібліотечно-інформаційними технологіями

У ньому – дитяча безпосередність, творча відкритість, можливо, тому так легко створювати з ним цикл майстер-класів із 3D технологій у межах спільного проєкту «Maker Spaсe. Технології майбутнього». Проєкт цей затребуваний користувачами різного віку та реалізується разом із сектором соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків вже четвертий рік поспіль. Особливо натхненною виявилась відео-історія «Казкові герої у чудовій країні 3D», де діють улюблені персонажі, створені Євгеном власноруч.

Отже, змінюємо звичні бібліотечні формати та продовжуємо писати нові й не лише казкові сюжети разом із Євгеном Ушаковим.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 



 

вівторок, 25 травня 2021 р.

Світ знань нових видань

Турунен, Арі. Ознаки добра і зла. Забобони: Історії забобонних звичаїв / А. Турунен; пер. з фінськ. І. Малевич.– Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2020.– 192 с.: іл.


Усі ми рано чи пізно стикаємось із світом потойбічним. Ну, щонайменше, – з його ознаками. Мова про забобони та звичаї – коли ми стукаємо по дереву, бачимо «віщі» сни, зустрічаємо чорну кішку, цікавимось магією чисел та ім`ям, що впливає на нашу долю. 

Політолог і соціолог із Фінляндії Арі Турунен вивчав питання світогляду та проблеми сприйняття у різних культурах. Він – автор дев`яти книг про забобони, забуті історії міст, звичаї, брехню тощо, перекладених дванадцятьма мовами. 

Розважальний і цікавий аналіз західної історії культури у відповідному контексті. Передсвяткові ночі, «лунатики», духи снів, перетворення, пророчі карлики, брамники – на допомогу. 

Арі вважає забобонними всіх без виключення і наполягає, що «ніхто з нас не є раціонально мислячою істотою, адже нам притаманні почуття й уява». Впевнений він і в тому, що «деякі звичаї та жести настільки міцно увійшли в наше життя, що ми забули, звідки вони походять». 

З його допомогою або переконаємось, або спростуємо.

Львівське видання потрапило до наших фондів завдяки Українському інституту книги.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

понеділок, 24 травня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1904 році фонд бібліотеки збільшився на 1019 назв творів (1719 прим.) на суму 2230 руб. 76 коп. Книг було придбано на суму 892 руб. 23 коп. Кількість книг збільшилась на 622 нових назви (1551 прим.) і 203 дублетні видання. Протягом року з фондів за різними причинами вилучено 154 назви творів (168 прим.). Загальна кількість видань у фонді склала 7354 назви (17 661 прим.) Найбільша кількість видань розподілена у розділ белетристики – 1969 назв творів, дитяча література склала 926 назв видань, 687 назв розташовано у розділі Історія і біографії, трошки менша кількість видань у розділі Правознавство – 619. Найменша кількість видань з математики – 44, та мистецтва – 82 назви. 

Отчет Екатеринославской Городской библиотеки за 1904 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1906. – 46 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=104 (дата звернення: 24.05.2021). – Загл. с экрана.

Фото:  Nastasya Day from Pexels





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

пʼятниця, 21 травня 2021 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. «Неначе птах, який співає…»

(продовження)


15 травня 1890 року Стефаник дебютував статею «Жолудки наших робітних людей і читальні». У цьому «дописі» вже було багато від майбутнього Стефаника: любов до мужика, наївна віра про те, що писав. Дебют був помічений громадськістю. Порушена тема виявилася актуальною, і майже не було номера без посилань на його статтю. 

Період 1897 року має назву «Сторожинського», тому що Стефаник перебував того часу в приятелів у Сторожинці. Саме тут на лоні гірської природи він вирішив завершити початі у Кракові твори. У чернівецькій газеті «Праця» 1897-го року з'явилися новела «Виводили з села», потім «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-самісенька». Вони привернули увагу літературної громадськості глибоким і оригінальним трактуванням тем з життя села. Підписані вони були криптонімом «С», і під час першого прочитання цих творів професор Степан Смаль-Стоцький заплакав від вражень. 

«Синя книжечка» – це сповідь про розорення села, про те, як гірко сприймає  це селянин.

«Синя книжечка» – маленька, але важненька. Сила її велика, бо вона отворить очі на страшну кривду», – писав літературознавець автор есе-біографії Стефаника «Кров на чорній ріллі» Роман Горак. Не всі зрозуміли автора, посилаючись на те, що у творі мало веселості. В одному з своїх листів він доповідав: «Веселості у нашого народу є дуже багато, але в моїм серці веселості мало…. веселість народу чую.., але я чую над тим гомоном тучу…»

Літературна критика сприйняла перші публікації з великим захопленням, як твори зрілого і надзвичайно талановитого автора. Після появи «Синьої книжечки», як відзначала Леся Українка, Стефаник «став знаменитістю». Наступного року у Львові з'явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест», на початку 1901-го – третя – «Дорога».

Видавши збірку новел «Дорога», Стефаник залишив навчання в університеті та виїхав із Кракова. На той час стосунки з батьком дуже ускладнилися. Літературна робота виснажувала, заробітки з неї були мізерними. Важко переживав Стефаник і смерть матері, яку кохав до нестями і  мав із нею тісний духовний зв’язок. Леся Українка, зустрівшись з ним у 1901-му в Чернівцях, відзначила хворобливий настрій новеліста. 

До цього ж періоду відноситься його сум стосовно смерті його першого кохання Євгенії Бачинської. Не збереглося жодних листів, лише рядочки у новелі «Серце» з присвятою. 

«Його літературна мова набагато краща, сильніша і поетичніша, ніж мова інших письменників. Є в ній чар поезії», – так писав його його краківський товариш Вацлав Морачевський.

На початку ХХ-го сторіччя Стефаник припиняє літературну діяльність і з 1901 року осідає в Русові.


Далі буде. 


Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

четвер, 20 травня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Рутківський, Володимир Григорович. Джури козака Швайки [Текст] : [трилогія]. Кн. 1 / В.Г. Рутківський, худож. М. Паленко. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. – 432 с. 


Дзвін шабель, пісні, походи,

Воля соколина,

Тихі зорі, ясні води –

Моя Україна.

Володимир Сосюра 


«По-татарському «козак» – це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче – звіра полює, хоче – візьметься за шаблюку і йде на ногайця», – Рутківський.

Роман Володимира Рутківського «Джури козака Швайки» – перша книга історичної серії «Джури». Це гостросюжетний історико-пригодницький твір, в якому автор знайомить юних читачів із українською історією. Події розгортаються в середині XV століття у період зародження козацтва. Місто дії – Наддніпрянщина та безкраї степи України. Здавна повелося так, що найметкіші хлопці по весні збирались у ватаги та йшли у дніпровські плавні полювати звіра і ловити рибу. Колись це називалось здобичництвом, а пізніше почало називатися козакуванням. Туди ж тікали, шукаючи кращої долі, селяни та міська біднота. Мало того, що польсько-литовське панство знущалося з населення, південь України постійно був під загрозою турецько-татарських набігів. І тому ватаги козаків самотужки організовували захист степових кордонів. 

У центрі твору – пригоди двох друзів, Санька та Грицика, які змушені були негайно тікати з рідної Воронівки. На їхньому шляху трапляється безліч небезпечних і таємничих пригод. Вони зустрічаються з легендарним козаком-характерником Швайкою, стають його джурами, тобто помічниками, зброєносцями. Характерниками називали козаків, які володіли надприродними здібностями. В романі вживається багато спеціальних термінів, які краще характеризують описувану епоху. Трохи містики й чаклування роблять твір більш цікавим і привабливим. А виразність народної мови – прислів`я, приказки, народні вислови, жарти та фразеологізми – більш яскравим.

Маловідомий відрізок історії дає простір фантазії. Події роману розгортаються поступово, даючи можливість відчути подих часу, вжитися в образи тієї давньої епохи гордих лицарів-козаків, коли найголовнішим вважалося прийти на допомогу товаришеві у тяжку хвилину, захистити й підтримати слабшого, а, головне, – любити й захищати рідну землю від нападників. На передньому плані твору – не детальний опис історичних подій, а дух романтики того часу. Тільки найсміливіші, найвідчайдушніші, найвідважніші можуть пройти козацькі випробування й стати справжніми воїнами-захисниками. Динамічність сюжету чергується з описами української природи, дніпровських плавнів, козацького побуту, ліричних роздумів.

Твір читається легко. І хоча книга написана для дітей середнього та старшого шкільного віку, дорослі читачі також не будуть розчаровані.

Окреме захоплення викликають чудові ілюстрації до цієї книги, намальовані молодим талановитим художником Максимом Паленком.

За історичну трилогію «Джури» Володимирові Рутківському 9 лютого 2012 року було присуджено Шевченківську премію. А після цього, у 2015 році, вийшла ще й четверта книга цієї серії.

Лариса Гусак, бібліотекарка відділу збереження основного фонду




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

середа, 19 травня 2021 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. «Митець із врожденим талантом» (продовження)


У 1890 році через участь у «Покутській трійці» – таємному творчому об'єднанні духовно близьких митців-земляків, до складу якої входили також Лесь Мартόвич і Марко Черемшина, Стефаника виключили з Коломийської гімназії. Освіту продовжив у Дрогобицькій імені Франца Йозефа, де свого часу навчався Іван Франко. Майбутній письменник знову поринає у громадсько-культурну роботу – вже як член селянської «Українсько-руської радикальної партії». На формування його світогляду значний вплив мали ідеї Михайла  Драгоманова та Івана Франка. Наступна гімназія  теж не залишила в нього приємних вражень: польські професори утискували українську молодь і  багато хто з них любив заглядати до чарки.

Стефаник-студент розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує діяльність як публіцист. У 1890 році виходить його перша стаття – «Жолудки наших робітних людей і читальні». А у 1893–1899 роках він пише і друкує в органах радикальної партії та «Літературно-науковому віснику» низку статей, де йшлося про вболівання за народну долю. 

Після закінчення Дрогобицької гімназії в 1892 році Стефаник стає студентом лікарського факультету Краківського університету. Університет цей був одним із найдавніших у Польші. Серед викладачів Стефаника було багато знаних лікарів.

Його товарищами були діти заможних батьків, які належали до товариства «Академічна громада»: «В нашій …громаді ми сходилися щовечора читали часописи, слухали читачів…».

За визнанням письменника, з тією медициною «вийшло діло без пуття». Замість студіювання медицини він поринає у літературне та громадське життя Кракова. Значний вплив на нього мала плеяда письменників «Молода Польща».

Краків на той час був центром польського модернізму, що позначилося на формуванні Стефаника як митця: він розпочав свій шлях саме із модерністського жанру. Тоді він написав новели «Камінний хрест», «Вечірня година», «Дорога», «Палій», інші твори.

Як член Радикальної Партії він багато виступав на селянських мітингах, викривав антинародний характер державних інституцій, став свідком жорстоких репресій над непокірними селянами, сам зазнав переслідувань. 3 серпня 1895 року Стефаник був заарештований і відправлений до в`язниці. Арештували його на основі доносу священника, але арешт мав профілактичний характер. Після цього батько відмовився фінансувати його навчання, його кредиторами на довгі роки стали друзі. Нема пояснень і того, чому Стефаник не користувався стипендією та не підробляв репетиторством.

З цим періодом пов’язана одна з перших історій кохання письменника. Його музою стає Софія Окуневська, теж член радікальної партії, дивовижна красуня. В неї закохувалися, вона відмовляла, погрожували вбити її та себе, та до цього не доходило. Їй пророкували блискучу кар’єру піаністки. Вона чарувала Стефаника своєю європейськістю. Яким він тоді був? Молодий, гарної будови, з буйною чорною чуприною, приємний на обличчі, добре вихований.

До цього ж періоду належить його знайомство з Ольгою Кобилянською, письменницю полонив його літературний стиль: «Мабуть самі не знаєте, як гарно пишете, я рада, що пізнала вас». Ольга стала його довіреною особою та подбала про вихід «Синьої книжечки».

У 1896–1897 рр. він пише ряд поезій у прозі та пробує видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Праця не зацікавила видавців, письменник знищив рукопис. Це – час особливо напружених літературних шукань Стефаника, намагання відійти від застарілої описово-оповідної манери попередників.


Далі буде. 


Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  




 

вівторок, 18 травня 2021 р.

Світ знань нових видань

Шеве, Улаф. Суперстудент. Як навчатися легко і з задоволенням, просто змінивши підхід / У. Шеве; пер. з  англ. Б. Превіра.– К.: КМ-Букс, 2019.– 240 с.

Відмінники рідко стають успішними. Ні, звісно, ми не закликаємо вчитися погано, але сьогодні познайомимо вас із порадами автора, який високих учнівських результатів не досягав, але зумів перетворитися на суперстудента, який одразу вступив у декілька найкращих університетів світу. 

«Якихось особливих здібностей не маю, – пише Улаф Шеве у передмові. – Знайомлячись на вечірці з трьома людьми, я забуваю ім`я першої ще до того, як представиться остання… У школі ніхто б нізащо не повірив, що з мене вийде видатний науковець, дослідник чи автор бестселерів».

Усе трапилося завдяки технікам і методикам, які дозволили отримати чудові результати. Мова про те, як читати та запам`ятовувати, складати усні й письмові іспити, покращити дисципліну та відповідальність, як отримати задоволення від процесу навчання. А головне – вірити в себе та власний успіх. 

Бажаєте стати найкращим студентом, водночас маючи купу вільного часу? Тоді ця книжка володаря Фулбрайтівської стипендії, відмінника Каліфорнійського університету та особи, що має відзнаку Оксфорда, – саме для вас. 

Видання про історію успіху та дієві поради від Улафа Шеве отримані за підтримки Українського інституту книги.



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

понеділок, 17 травня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1904 році відбулися невеличкі зміни у складі помічниць завідувачки бібліотеки. Замість помічниці Є. Булах, яка заявила про звільнення за сімейними обставинами, із семи осіб, які подали клопотання про призначення їх на вакантну посаду, Рада на конкурсній основі обрала М.К. Михайліченко (Рубаністу). Також Рада розглянула питання щодо відпусток службовців бібліотеки. За прикладом минулих років було вирішено надати відпустки всім працівникам – по черзі в літній період. 

Отчет Екатеринославской Городской библиотеки за 1904 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1906. – 46 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=104 (дата звернення: 26.04.2021). – Загл. с экрана.

Фото Anthony Shkraba: Pexels




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

пʼятниця, 14 травня 2021 р.

На долоні історії

Василь Стефаник: 

«Я сотворив собі свій світ…»

(продовження)


«Я вже дитиною знав з розмови моїх батьків, що маю йти до школи… Підставою було те, що хлопець дуже добре «бравси очинашу», – згадував Стефаник у своєї автобіографії.

З 1878 року він навчається у Русівській початковій школі та з 1880-го – у Снятинській міській. Навчання відбувалося лише у зимовий період, тому що в інші пори року він допомагав батькові поратися з господарством. У Русові дітей навчав дяк, тому школу називали «дяківкою». Старий дяк, той, напевно, що з його новели «Давнина», давав малому образки, а той тішився ними та не мог надивитися.

«Я бувало приходив до старого дяка, стану коло порога, та очі мої липнуть до грубих книжок, що були замкнені. Як би так відімкнути цю шафу, розтворити на колінах книжку та й мочити палець у рота та й листки обертати», – згадував Стефаник в своїх листах до Ольги Кобилянської.

«Батько завіз до міста у школі, казав: паном будеш. Отут не одну сльозу я зрібним рукавом обтирав. Паничі і вчителі збиткували замурзаного мужика. Чекав з нетерпінням приїзду матері: «Сиджу коло мами, ладно мені, а про школу забув… За потрачені години нелюцький учитель покарав мене вісімнадцяти палицями. Я від себе відходив і в крові своїй скупався. Батько мій мовчав, а мати, сільська молодиця, пішла правди шукати – і учителя перенесли», тобто перевели до іншої школи. 

З сільської школи в Русові він перейшов до школи в Снятині. І знов побиття, безвідповідальне ставлення вчителів і директора до своїх обов’язків. Серце матері рвалося. Восени, коли ще не йшли дощі та було тепло, Стефаник часто прибігав зі Снятина додому, так дитина стужилася за рідною хатою. А коли падав перший сніг мама замовляла в церкві службу за його здоров’я, цей день він шанував і любив. Перший сніг викликав в нього згадку про дім і матір.

Пізніше Стефаник вчився у гімназіях, де навчали лише німецькою та польською мовами, українська ж була під забороною.

Цікаво, що запис до гімназії був платним і коштував 2 золотих 10 крейцерів, а іспити він складав з релігії, польської та німецької мови і математики. У першому класі вивчав дев’ять предметів: релігію, латинську, польську, руську, німецьку мови, географію, математику, натуральну історію та малювання. 

«У великій залі першої кляси польської гімназії в Коломиї, ми селянські хлопці, зайняли послідню лавку. Товарищі наші в лакерованих чобітках глузували з нас». Професор натуральної історії Вайгель бив по руках, тому що він малий не міг досягнути образка з намальованою геєною. «Він прутом підіймав сороВасиль Стефаникчку, яка спадала верх штанців і показував класі пояс мого голого тіла… Класа ревла з утіхи…»

У ті часи Василь приятелював зі сліпою жебрачкою Павлиною, тільки їй, коли поруч не було матері, він міг поскаржитися. «Вона нащупала мою голову, поклала собі на коліна і потішала». 

Саме тут, у Коломиї, він належав до таємного гуртка учнів, які збиралися по передмістях, щоб разом читати реферати та складати гроші на нові книжки і часописи. Бібліотека цього гуртка складалася з 300 томів. У ці часи його літературну душу бентежили твори Осипа-Юрія Федьковича, Панаса Мирного, Гліба Успенського. 

Саме до цього часу належать його перши спроби в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш і декілька творів  у співавторстві.


Далі буде 


Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

четвер, 13 травня 2021 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги

Кіз, Деніел. Квіти для Елджернона / Д. Кіз. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 304 с.

«Я дізнався багато різних речей а раніше я ніколи навіть не знав що вони є на світі і я дякую за те що я хоч на хвилинку це побачив».

Твір «Квіти для Елджернона» виданий у 1960 році, не такий великий час минув від того дня, але сьогодні цей роман уже правомірно вважається класикою. І це не дивно – адже тема, яку підіймає автор, не втрачає актуальності ні на мить, а стиль викладення сюжету заслуговує найвищої оцінки. 

Це історія про 37-річного прибиральника Чарлі, який погоджується взяти участь в експерименті з підвищення розумових здібностей оперативним шляхом. Раптово IQ Чарлі істотно зростає, він вчиться читати і писати і починає все більш складно та витончено викладати свої думки. Однак, із інтелектом до нього приходить і усвідомлення всієї складності світу, печаль і незнищенна туга. Елджернон – це ім'я лабораторної миші, яка однією з перших взяла участь у тому ж експерименті, що і Чарлі.

Окрім того, що роман присвячений темі прийняття суспільством людей з особливостями розвитку, він підіймає безліч філософських питань, на які кожен має дати відповідь сам для себе. Наприклад, чи можливе (дозволене) щастя для людей з олігофренією в звичному розумінні цього слова – створення сім'ї, народження дітей; чи можна вважати розумово відсталу людину особистістю чи тільки наявність стандартних знань робить людину – людиною. Цей твір входить до шкільної програми США, і дуже важливо, щоб із юнацтва такі теми обговорювались. Адже знання проблеми – це вже 50% до її вирішення.

Сам роман написаний у вигляді щоденника, який заповнює головний герой. Тож дуже добре можна прослідкувати його поетапний розвиток – зменшення граматичних помилок, вживання професійної термінології, ускладнені речення. Всі персонажі дуже живі, їхні образи гарно «промальовані», тож не виникає проблем із їхньою ідентифікацією та розумінням вчинків. 

Авторська пунктуація збережена: «…Я ладен побитися об заклад шо я єдиний дебіл у світі який зробив шось корисне для науки. Я таки шось зробив шось корисне для всіх недорозвинених людей таких як я і ті шо перебувають у притулку Воррена та в усьому світі…»

Незважаючи на всі негаразди, що траплялися в житті Чарлі, він не втрачав оптимізму. Якщо ж у нього були причини для радості, чи ми не можемо їх знайти в своєму житті?..

Олександра Залогіна, 

завідувачка сектору художньої літератури відділу читальних залів




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

 


 

середа, 12 травня 2021 р.

На долоні історії

Василь Стефаник:

 «Зазирнути у душу героя глибоко, глибоко…»


Як кажуть легенди, викладені сином Василя Семеновича Стефаника Юрієм у статті «Трагедія і тріюмф роду Стефаників», прадіда Василя – Тодора було вивезено зі зруйнованої Катериною ІІ Запорозької Січі у ті місця, де пізніше й народився Василь. 

Тодор був взірцевим господарем, в Австрії купував залізні плуги, впроваджував модерні способи господарювання. Про нього ходили чутки, що він привіз мішок золотих дукатів, а тому не дивно, що якось на його садибу глибокої ночі напали розбійники. Він багатів, дружина народила йому восьмеро чи десятеро доньок, всі були здоровими та гарно їздили верхи, чим дивували село, бо тут ніхто жінок не бачив на коні, а коли бачив, то хрестився. Але щастя Тодось не мав, бо не мав того, хто міг би «понести у віки козацьке прізвище».

Хлопчики у родини народжувались, але не виживали. І тільки дідові Василя – Луці, завдяки спеціальному обряду, зберегли життя. Він і «поніс козацьке прізвище у віки». Казали також, що на родині Стефаників лежить прокляття від багатодітної турчанки, яку вбили разом із дітьми предки письменника під час боїв козаків із турками. Стефаник, звісно, знав про всі ці легенди родини. І все це наклало відбиток на його емоційність, глибину чутливої душі.

Він народився 14 травня 1871 року в селі Русів на Станіславщині (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. Мав ще двох рідних братів Володимира і Юрія та двох сестер. «Біла хата купається в сонці. На приспі перед хатою кури дзюбають стіни. Навколо хати герцають хлопці на дерев'яних конях. У хаті мала дитина грається і ручкою хоче ймити барви веселки, що крізь вікно увійшли до хати…», – це його спогади про дитинство у листі до друга Вацлава Морачевського. Але майже все життя він почувався малим білим ягнятком, що «..заблукало між волів… з таким страхом, що кучерявий волос на нім дрожав. Блеяло аж плакало». І йому теж у своєму житті довелося блукати між чужими містами й людьми.

Змалечку Василь був відданий матері і цю любов проніс через все життя. Батько Василя Стефаника був працьовитим, але мав непростий авторитарний характер. Переймався необхідністю освіти сина і долю його планував сам, незважаючи на думку сина та протести матері.

Батькові Стефаник дав влучну характеристику в новелі «Серце»: «Мій батько Семен колисав мене на руках вже великим хлопцем цілу ніч, а рано молотив. Був вічно зайнятий, бо мусив догледіти все на господарстві й в усьому тримати порядок… Сильним був. … і хотів бачити свого сина для добра». Стосунки їх протягом усього життя були складними,  вони помирилися лише згодом. Василь не міг пробачити батькові суворість до матері, її тяжку працю на землі.

Дитячі роки Стефаника минули в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, він пізнавав таємничий світ народних пісень, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив із батьком у поле. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати. Дядьки пригощали його дарунками, дядько Лесь, що мешкав по сусідству, грав на сопілці й оповідав казки.


Далі буде.

Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.


 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

 

вівторок, 11 травня 2021 р.

Світ знань нових видань

Савченко, Віктор. Павло Скоропадський / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2019. – 123 с.: іл. – (Знамениті українці).


Знайомимося з життям останнього гетьмана України, діяльність якого припала на бурхливі події громадянської війни. Це той, хто активно сприяв розвитку економіки, науки, культури та освіти в нашій країні, виступав за відродження держави, боровся за вільну Україну. Його називали і Бонапартом, і Мазепою. Та його ім’я – Павло Скоропадський. В однойменному виданні Віктор Савченко намагається розкрити питання того, яким був великий воєнний і політичний діяч, спираючись на архівні матеріали, документальні джерела та спогади учасників тих часів. 

До речі, це одна з багатьох книг серії «Знамениті українці», що зберігається у фондах ДОУНБ і повістує про життя й діяльність відомих земляків. Інші книжки також рекомендуємо до читання. 

Видання отримане за підтримки Українського інституту книги.



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

пʼятниця, 7 травня 2021 р.

Пунктир

Ірландський англо- та франкомовний письменник, поет, один із основоположників театру абсурду. Творчий доробок митця – театральні п'єси та проза – відзначений у 1969 році Нобелівською премією в галузі літератури. Семюел Беккет у «Пунктирі».


«В житті є щось ...важливіше, ніж пунктуальність, і це пристойності».

«Відновлювати тишу – привілей оточуючих нас предметів».

«Коли чекаєш, нічого не відбувається».

«Можна і почекати, якщо є чого чекати».

«Ніщо не реальніше за ніщо».

«Ось вам вся людина: скаржиться на взуття, коли ноги винні».

«Робімо щось, поки маємо нагоду! Не щодня ми потрібні».

«Страждання відкриває вікно в реальність». 


Коваль, Ната. Семюел Беккет: письменнику, визирні зі своєї мушлі / Н. Коваль // Дніпро. – 2016. – № 4. – С. 156–163.

Коренева, М. Время и мир Беккета / М. Коренева. – (История. Библиография) (Классика XX века) // Современная драматургия. – 2012. – № 1. – С. 246–249. 

Котик, Ігор. Дихати з Беккетом / І. Котик // Сучасність. – 2010. – № 3. – С. 112–117. 


 

четвер, 6 травня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Ру Меделін. Притулок [Текст] : роман / М. Ру; пер. з англ. Н. Гоїн. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 288 с. : іл.

Перша книга з трилогії «Притулок» Меделін Ру розповідає про долю шістнадцятирічного юнака Дена Кроуфорда. Хлопець вирушає у коледж на підготовчі курси. Але, коли він приїжджає на місце, дізнається, що його гуртожиток – колишня психлікарня, більш відома як останній притулок для психічно хворих злочинців. Хоча потрапляли туди й звичайні люди, і навіть діти. Але чому?

Коли Ден зі своїми новими друзями, Еббі та Джорданом, дізнається історію будівлі коледжу і таємні схованки їхнього моторошного літнього будиночка, він незабаром виявляє – це не збіг, що вони троє потрапили сюди. 

З підлітками одразу ж починають відбуватися дивні речі: їм сняться незвичайні жахливі сни, вони бачать страшні видіння, з'являються та зникають повідомлення в телефоні й електронній скриньці, в голові звучать чужі думки.

Цей притулок є ключем до моторошного минулого, існують якісь секрети, які не хочуть залишатися забутими. 

Якщо полюбляєте пригоди, несподівані загадкові жахливі історії, які тримають під час читання у напрузі та додають адреналіну – це книга для вас! Прочитайте і розплутайте разом із героями цей таємничий сюжетний «клубок».

Юлія Бриліна, бібліотекарка

відділу документів із питань мистецтва




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

середа, 5 травня 2021 р.

Діалоги з мистецтвом

Дивовижна загадка скіфів 

50 років тому (21 червня 1971 року) на Дніпропетровщині сталася подія, яку невдовзі дослідники світу назвуть найвидатнішою в археології ХХ століття. Відомий український археолог Борис Миколайович Мозолевський під час розкопок кургану Товста Могила поблизу міста Орджонікідзе (нині – м. Покров) знайшов скіфську пектораль.

Відтоді вчені напружено працюють над розв’язанням загадок дивовижного артефакту.

Пектораль – це нагрудний священний атрибут скіфського царя. Має форму неповного місячного диска, поле якого поділено чотирма плетеними джгутами на три яруси. Кожен із них заповнено скульптурними зображеннями людей, тварин, фантастичних істот, птахів, рослин: 48 фігурок виконано в техніці лиття за восковою моделлю. 

Символічне значення багатьох зображень досі не розгадане. За однією з версій, на пекторалі зображено уявлення стародавніх народів про світоустрій, за іншими, – цю річ розглядають і як календар: верхній ярус може ілюструвати приготування до святкування нового року, який скіфи зустрічали навесні. А не так давно у вчених колах з'явилася думка, що пектораль – це не що інше як зашифроване послання скіфів. 

Захоплює філігранна майстерність давніх художників-ювелірів, які володіли технікою литва, оздоблення, гравіювання. Розміри пекторалі дивують: діаметр – 30,6 сантиметрів, вага – 1150 грамів золота найвищої проби, але не це головне. Скіфська пектораль – унікальний зразок античних прикрас, виготовлених, на думку експертів, у середині IV століття до нашої ери на території Греції.

Більше про пектораль і скіфські скарби можна дізнатися з книги «Музей історичних коштовностей України», яка зберігається у фонді бібліотеки. 

Скіфська пектораль зберігається у Києві в Музеї історичних коштовностей України, а гальванокопію її можна побачити в Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. Яворницького. 

Якщо хочете ознайомитися з біографією археолога і майже містичною історією головної знахідки вченого, раджу ознайомитися зі статтею Ірини Голуб «Борис Мозолевський: перший археолог серед поетів і перший поет серед археологів» на порталі ДніпроКультура: https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/project&prj_id=250 , а потім закріпити і перевірити свої знання інтригуючим тестом: https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/project&prj_id=892 . 

Юлія Бриліна, бібліотекарка 

відділу документів із питань мистецтва





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут