На долоні історії

Акутагава Рюноске. 

   Чистий аркуш, що оживає

Японська література. В ній – відсвіт порухів японської душі та історії. Вбирання впливу європейського та цілковита самодостатність, яка спирається на потужний код нації. Не втрачений за будь яких обставин. Той, що передається від серця до серця. 

На зламі століть в історії майже всіх країн світу з'являються особистості, які це відзеркалюють. Із потужним авторським баченням, що лишає їх в історії назавжди. У випадку із 日本 – історія країни Висхідного Сонця у літературі відбивається стовідсотково.  

Сьогодні у рубриці «На долоні історії» – Акутагава Рюноске (яп.芥川 龍之介). Які ж саме акценти часу вплинули на твори народженого у день, рік та місяць «дракона»?

Отже… 

Десь із середини XIX сторіччя політика самоізоляції Японії завершується. Не можна сказати, що це було бажанням самих японців, мова, перш за все, про Америку та інші країни світу, які доклали до цього чимало зусиль. Є таке враження, що, незважаючи на свій прогрес у багатьох речах та на «попереду планети усієї», японці ще й досі генетично не звикли та не вписалися до своєї геополітичної, з усіма наслідками, відкритості. З урахуванням традицій та коріння, що мали, тим більше. Можливо тому в  країні такий високий відсоток самогубств. 

Проте завіса ізоляції впала, та на зміну їй настав час Реставрації Мейдзі (яп. 明治維新, 1868–1889) і так звана парламентська монархія британського типу. 

У період другої половини та початку XX сторіччя у 日本 прийнято запозичувати знання з усього світу, приходить просвітня епоха та епоха політичного роману з наголосом на питаннях державного устрою й виборчого права. Політичні діячі вважають своїм обов'язком займатися белетристикою.

З`являються психологічні романи, автором першого є Одзакі Койо (яп. 尾崎 紅葉, 1868–1903). Відчувається значний вплив англійської літератури. Саме увага до європейської стилістики повертає японських авторів до втілення реальних образів. Поширюються видання творів Вільяма Шекспіра та Джорджа Байрона.  Разом із тим, є автори, які зберігають та наслідують найкращі традиції епохи Хейан, їх називають «послідовниками золотої троянди». Старовинні перекази, культові обрядові пісні та класичні вірші, ефект моно-но аваре (яп. 物の哀れ) радості-страждання або сумної чарівності речей: тобто зараз все чудово, але життя швидкоплинне, так само, як і цвітіння сакури. Новелістка Хігуті Ітійо (яп. 樋口一葉, 1872–1896) девізом якої є пристрасть до мистецтва, що сильніша за смерть, представниця саме цього напрямку.

Перша світова, у цей час і опісля – пошук істини та джерел соціального зла. У підсумку військові дії дали Країні Висхідного Сонця чимало «бонусів». Захоплення територій, що належали Німеччині, у Китаї та острівних володінь на Тихому океані, монополізація далекосхідних ринків. Але для пересічних японців анічого не змінюється, соціального захисту вони не відчувають. Тема війни, як і сама вона, у японській свідомості десь далеко. Набагато ближче контрасти – права і безправ'я, злидні та розкіш. З'являються «ідейний роман» і «трагічна повість», де це наочно проглядається. Читачі виявляють жвавий інтерес до того, що їх близько стосується, до замальовок власного життя, до героїв, з якими стикаєшся щодня, до повідомлень, котрими сповнені газети. І вже не лише політичні діячі – кожна освічена людина, узагальнивши свій досвід, може написати декілька романів.

Ще одна цікавість того часу, пов’язана із творчістю Ісікава Такубоку (яп. 石川 啄木, 1886–1912). Так, його цікавлять й соціальні питання, життя простих людей, але, перш за все, він увійшов до літературної історії, як автор, що відродив танку. «Є особливі миті, вони не повторюються двічі.. Я пишу пісні, тому що я люблю життя...». Ці особливі миті він відтворював саме у маленьких поезіях, які називав «сумними іграшками»:

"Какая грусть в песке!

Шуршит, шуршит.

И все течет сквозь пальцы,

когда сожмешь в руке...".

Ось такий калейдоскоп жанрів і стилів, намагання приглядатися та використовувати інші світи у власному, спостерігаємо у час, що передував появі у літературі «дослідника всесвіту людської душі». 

Поворотним в історії японської нації  став 1911-й, коли було показово страчено дванадцять соціалістів, які вчинили замах на імператора. Ця справа змусила багатьох авторів повернутися в безпечну зону розважальної белетристики.

Але були й автори, які лишалися поза зоною «легкої» літератури. Такі особистості не лише в Японії, а в усьому світі почали у цей час створювати  літературні гуртки. Ніяких декларацій і програм, вони наполягають лише на повній свободі творчості. Серед таких літературних угрупувань була й «Біла Береза». Головними намаганнями літераторів були ствердження власної гідності, духовні пошуки. Дослідники писали, що представники гуртка «нібито відчинили навстіж вікно в літературний світ і впустили туди чисте повітря, для безкорисливого служіння людству». За зразки  вони ставили творчість Генріка Ібсена, Моріса Метерлінка, Ромена Ролана – авторів, які прагнули сказати своє несхоже слово у світовій і європейській літературі. До того ж, японські автори не вірили в мистецтво без майстерності та багато сил поклали на те, щоб реабілітувати вигадку, стиль зовсім було зниклий з японської літератури. Очолив школу нової майстерності Акутагава Рюноске (яп. 芥川 龍之介). 

Далі буде.

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків 

Бондар Ю. Хвала красі: творчість письменників-естетів у процесі становлення сучасної літератури Японії // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2012. – № 18. – С. 49–51.

Грабчак О. До вивчення лірики Ісікава Такубоку за методом проектів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2008. – № 2. – С. 31–34.

Гривин, Владимир Сергеевич. Акутагава Рюноскэ. Жизнь, творчество, идеи [Текст] / В.С. Гривин. – М.: Издательство Московского университета, 1980. – 296 с.

Квік С. Майстер японської новели Рюноске Акутагава // Зарубіжна література. – 2016. – № 6. – С. 32–40.

Клименко Ж. Новела Р. Акутагави «Усмішка богів» як ключ до таємниць японської душі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2007. – № 11/12. – С. 58–62.

Козієва В. Втілення ідеї про моральну справедливість у новелі Р. Акутагави «Павутинка». // Зарубіжна література в школах України. – 2016. – №1. – С. 46–48.

Поззия и проза жизни Исикава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.

Юрчак В. Новела Акутагави Рюноске «Павутинка» // Зарубіжна література. – 2016. – № 1. – С. 24–29.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі» (продовження)

Два з половиною століття, починаючи з сімнадцятого і до буржуазної революції 1868 року,   література та мистецтво розвивалися в Японії,  без перебільшення кажучи, блискуче.  Особливо плідним виявилося, так званий час Генроку, що може вважатися другим після епохи Хейан «золотим віком» японської культури. Цьому сприяло повне припинення феодальних міжусобиць і, як закономірний результат, значний розвиток торгівлі та  економіки. Разом з тим, свою роль зіграла майже повна ізоляція країни від зовнішнього світу, законодавчо закріплена феодальним урядом. Але подібно до того, як майстерним японським садівникам вдається в маленькій, майже плоскій  посудині виростити чудову карликову сосну або клен з потужним стовбуром, так і в японському мистецтві,  і  літературі , зокрема, з'являються в цей час  оригінальні високохудожні твори.

Видатним майстром тогочасної  прози був Іхара Сайкаку (1642-1693 рр.) -  за походженням купець, прославлений змолоду, як поет. Але не поезія, а саме проза принесла йому справжню славу.  

За життя письменника його твори йшли нарозхват, а через сто років були заборонені урядом за «аморальність».Тільки  наприкінці 19 століття, коли країна у всіх сферах, спішно наздоганяла Європу, прозу Сайкаку було заново переосмислено і  гідно оцінено. Він був одностайно визнаний одним з найталановитіших і самобутніх класиків національної японської  літератури.

 Його улюблені герої - прості люди, городяни, купці, ремісники і дрібні торговці. Багатство одних - злидні інших у центрі уваги оповідань.  Їм властива жага свободи і вони прагнуть знайти її в єдиній сфері вільній від  державного укладу - у сфері почуттів.  Життя для них, це не коротка мить, повна скорботи, як вчить буддизм, а прекрасний і радісний світ, що дарує задоволення, і де на першому місці стоїть любов,  земна і чуттєва. До речі в Японії рівноправно існують всі вірування та релігії і цей акцент Сайкаку, невипадковий. Хоча, питання це теж має свою історію. 

 Про любов земну та чуттєву   його знаменита повість «Історія любовних пригод самотньої жінки».  В центрі уваги  героїня, яка живе всупереч та  має сміливість зазіхати на межі загальноприйнятих   норм і   державні підвалини. Наприклад,  вона ігнорує «священні» вузи шлюбу, а це в ті часи каралося смертельною карою,  і закохується в людину з нижчого кола, що теж було недоречним.   Автор прагне дати своїм сучасникам мудрі поради, навчити їх мистецтву жити, прислуховуючись,  перш за все,  до себе справжніх.  Стилістична досконалість, гострі сюжети, неперевершена іронія  додають творам зайвих плюсів  і залишають Сайкаку  в японській літературі назавжди. Нажаль,  літературних наслідників він не мав. 

Наприкінці 17 на початку 18 сторіч велике поширення в Японії отримали і   чарівні казкові сюжети поєднані із фантастикою та реалістичними побутовими подробицями. Одним з останніх класиків таких творів і цього часу  є Уеда Акінарі (1734-1809 рр. ) Літературна спадщина його кількісно невелика, але любима і широко відома в Японії і зараз. Кращим твором Акінарі вважається збірник чарівних новел «Місяць в тумані» (1776 р. ), що вважається безперечним творчим надбанням  в загальносвітовій художній літературі. Зауважу знов таки, що  в його творах зберігається потужний вплив Хейанської культури. Тобто, японці успадковують свої традиції на рівні генетичному (докладніше поговоримо про це нижче). Дослідники називали творчість Акінарі  спокійною та ніжною, як пелюстки сакури.

 До цих же  часів відноситься й дидактичний роман.  Найяскравіший його представник Такідзава Бакіної - автор трьохсот творів. Він звертався  до переказів Китаю, легенд Японії, казок і п'єси Кабукі. Головний меседж  - долучати до добра і відвертати від зла.  Він ввів у літературну практику передмови, де пояснював чому герой поступає так, а не інакше. «Місяць, сяючий крізь хмари» - найвизначніший його  роман,  «лебедина пісня» синівській відданості. Саме цей автор  отримав високу оцінку перших творців видання «Історії японської літератури», де зазначалося : «Їм захоплюються не тільки жінки і діти, купці і селяни, а й освічені люди». Разом з тим,  на основі його романів важко уявити Японію 19 століття, тому що сюжети реальності не відображали. 

Разом із дидактичним продовжують своє існування класичний  та історико-романтичний романи .

(далі буде)

Олена Ємельянова, 

головний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter

 Замовити книги можна тут

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі» (продовження)

Недарма говорять про жіночу інтуїцію.  Смуток, описаний у творах японок,  як миттєве передчуття, знайшов підтвердження у реальному житті  в епоху Камакура. Наприкінці 12 століття під натиском стану військового дворянства (самурайства) впала влада родової аристократії. На довгі століття країна була втягнута у вир феодальних міжусобиць. Почався новий етап і звісно література миттєво відреагувала.  Сказання про військові битви, бої і поєдинки стали головними, а  новими героями - реально існуючі історичні постаті. Народ, в переважній більшості неписьменний, так само,  як і рядові воїни-самураї, слухав оповіді про ці битви, що складали мандрівні середньовічні співаки. Передаючись із вуст в уста, обростаючи барвистими подробицями, оповіді поступово складалися в цикли, але в твори літератури їх перетворили добре освічені люди. Жили вони монастирях або в збіднілих садибах. Імена їх достовірно невідомі, але цілком очевидно, уявляли вони себе не стільки поетами, скільки строгими і неупередженими літописцями,  які багато в  чому  навчилися у китайських історіографів.

 Так виник письмовий феодальний епос гунки -  грандіозні, масштабні епопеї. Були й  окремі гунки, де просто перераховувалися імена  знаних самураїв.  Але  більшість творів   була пронизана цікавими історичними фактами, романтикою та  неймовірними пригодами. 

Головне місце серед них належить «Сказанню про дім Тайра», запис якого ймовірно датована кінцем 13 століття. У центрі сюжету - боротьба двох могутніх феодальних будинків. Відмінність японської літератури того часу (до речі, як і всіх без виключення часів)  у поглибленому ліризмі,  деякі монологи уявляють собою справжні психологічні етюди. Тобто традиції Хейанської культури, незважаючи на військовий час,  проглядаються стовідсотково. Наріжним каменем є й  ідея васальної вірності, а   найвизначнішою рисою  - дух гуманності, що проявляється в співчутті всім, хто страждає від деспотизму, жорстокості  та  війни. Цей твір і  зараз  слугує для різного роду інтерпретацій в  японській та світовій літературі, театрі  та  кінематографі.

У 15-16 століттях, незважаючи на безперервні криваві феодальні війни, навколо багатоярусних княжих замків по всій Японії, виникають поселення, які згодом перетворюються у великі міста, що населяють ремісники, купці, прикажчики, скоморохи, поденники і інший різноманітний люд. Вони в більшості малограмотні або зовсім неграмотні, але в їх середовищі в повній мірі збереглися всі скарби поетичної та  усної народної  творчості. Так виникає оригінальна міська література,  теж створена безіменними авторами, що  отримала назву «цікаві книжки».  Серед них народні казки «Дівчина з чашею на голові» і «Таро лежень», «Зла мачуха і прекрасна падчерка». Особливий інтерес представляють оповідання, в яких вперше в японській літературі головними героями виступають прості люди-городяни з їх розумом, кмітливістю, енергією.  Нерідко  всі ці якості заховані під личиною роззяви, своєрідного японського варіанту Івана-дурника. 

По іншій бік від «цікавих книжок», людина, яка прославила  не тільки  своє сторіччя, а й японську літературу в цілому.  Мова про автора хоку Мунефуса відомого всім, як Мацуо Басьо. Дослідники вважають, що  його поезії  перевищили майстерність танка. Поет був  знаним мандрівником  і усюди залишав вірші, все що хвилювало його він обезсмертив своїм пензлем. Вже за життя його ім'я було відоме і простому селянину, і знатного вельможі. Мацуо залишив нащадкам кілька десятків незрівнянних віршів. У 1690 році була складена знаменита антологія «Солом'яний плащ мавпи», куди увійшли хоку Басьо та  його учнів. До речі, один з них придбав сенсею маленьку колибу, де  той й мешкав, а поруч було посаджено банан (basjoo). Колиба отримала назву бананової, а Мацуо, таким чином,  свій псевдонім   

Хоку споріднена з традицією японського живопису: художники розробляли мальовничий сюжет, а поезії його "закріплювали".  «Хоку  -живописна поезія», так говорили сучасники. Зверніть увагу на цю стовідсотково-досконалу візуалізацію при читанні цих маленьких шедеврів. І почуйте, як неодмінний супровід,  захитаний вітром фурин - японський дзвіночок . 

«На голой ветке  ворон сидит одиноко. 

Осенний вечер…» 

Або: 

«Проталина света

А в ней светло-лиловый 

Спаржи стебелек…»

Або: 

«Чистый родник!

Вверх побежал по моей ноге

Маленькй краб…»

Наслідував  традиції Басьо  -Еса Бусон.

(далі буде)

Олена Ємельянова, 

головний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх  

зв'язків

Більше про бібліотеку  тут

Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter

Замовити книги можна  тут

На долоні історії

Японський Петрарка - Мацуо Басьо 

Японська література увійшла в моє житття  у різні роки  декількома потужними поштовхами. Перший, як не дивно, був пов'язаний із обставиною  зовсім не літературною.  Мова про  легендарні «Ворошиловські» часи інтелектуальної гри «Що?Де? Коли?». Окрім жорсткості ведучого та його безперечного  розуму,  мене вразила тоді велика любов Володимира Яковича  до японської поезії. Саме під час телеефірів, я вперше почула танку і хоку і побачила безсилі намагання найкращіх знавців. Їм ніяк не вдавалося,   під час запитання, додати вирішальне слово або рядок для завершення вірша.  «Всього три, або чотири строфи », - подумала я  - «але вони  й дійсно неповторні». 

Вся історія японської літератури має безліч «неповторностей», які  осягнути і справді важко. Ну, наприклад, всесвітня першість у створенні роману-епопеї  «Гендзі –Моногатарі» належить саме жінці з «країни висхідного сонця». На протязі багатьох віків  вона була відсторонена від усіх суспільно-політичних справ і формувалася, як квітка ніжна і ось вам – створила  роман, що дав імпульс майже усім літературним жанрам. Інша особливість в тому, що тільки японська література у Середньовіччі зберігла  зародки, так званого, модернізму, з його заглибленням у внітрішній світ людини і цікавістю до  почуттів. Що ж безпосередньо торкається поезії, то це ще одна вічна загадка.

Майже осягнув її своїм життям, Мацуо Мунефуса, який  народився у старовинній японській провінції і походив із с самурайського роду. Деякий час він намагався навчатися мистецтву поезії, але найкращими вчителями для нього стали досвід життя, природа і мудрість споглядання. Він мав багато вдячних  учнів і саме один з них   подарував наставнику невеличкий будиночок на березі ставка де були висаджені бананові пальми (басьо). 

Жив Мацуо  завжди нужденно, але за його  власним переконанням саме так, як  і повинен   справжній поет. Лаоські і китайські культури залишають не менш значущий відбиток на його стилі, ніж хейанські літературні  традиції,   а  у 1680 році  натхнення та досвід дарують світові майже самий знаменитий в історії японської поезії вірш:

«На голой ветке 

ворон сидит одиноко. 

Осенний вечер».

 В його хоку закріплені вічно живі моменти буття і японським  Петраркою його, скоріш за все,  вважають за жанрову досконалість. Він багато подорожував і увічнював своїм пензлем все, що бачив. П'ять дорожніх щоденників, написаних особливою ліричною прозою,  в чергуванні з віршами своїми і чужими, відкривають перед нами майже всю Японію того часу.    

Коли Басьо попросили скласти передсмертну пісню, він відповів що кожне його хоку було передсмертною піснею, адже хто може знати, коли настане останній день?

Можливо в цієї стовідсотковій віддачі і відповідності кожній хвилині буття  і є розгадка генільного лаконізму хоку (хайку), які називають живописними. Дивіться :
 «Бабочки полет

Будит тихую поляну

В солнечных лучах».

Або:

«Весеннее утро.

Над каждым холмом безымянным

Прозрачная дымка».
Ну що,  «намалювали»  власну картину за мотивами Басьо? :)

Що  ж торкається іншого  мого поштовху, пов'язанного  із японською літературою,  то поговоримо невздовзі і про це.

Олена Ємельянова, 
провідний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook   Twitter

Замовити книги можна тут