«Літературне Придніпров`я: пряма мова»

«Там, де починаються переклади й переспіви з західних літератур, відкривається естетичний простір для формування художніх принципів та системи іншого, ненародницького спрямування й відповідно ненародницького дискурсу»

Павличко, Соломія Дмитрівна. Діскус модернізму в українській літературі [Текст] / С. Д. Павличко. - К. : Либідь, 1999. - 447 с. 

 

До перших відомих сьогодні перекладів Жорж Санд українською відносять переклад дитячого твору «Дуб-говорун. Бабусина казка», який зробила саме Ольга Кривинюк. Зверталась вона і до перекладів інших відомих письменників світу, доносячи їх слово до українців рідною мовою, серед яких: Ернест Томпсон-Сетон, Віктор Гюго, Олександр Дюма, Чарльз Дікенс, Джек Лондон, Гі де Мопассан.

Ольга Косач-Кривинюк (26.05.1877–11.11.1945) – талановита людина, лікарка за фахом, культурна діячка, бібліограф своєї сестри – Лесі Українки. Життєвий шлях Ольги Косач-Кривинюк, пов’язаний з м. Дніпро, тому її біографію та творчість тривалий час досліджують у музеї «Літературне Придніпров’я» – відділі Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького.

У цьому тексті акцентуємо увагу на перекладацькій роботі Ольги Косач-Кривинюк.

До перших відомих сьогодні перекладів Жорж Санд українською відносять переклад дитячого твору «Дуб-говорун. Бабусина казка», який зробила саме Ольга Кривинюк. Зверталась вона і до перекладів інших відомих письменників світу, доносячи їх слово до українців рідною мовою, серед яких: Ернест Томпсон-Сетон, Віктор Гюго, Олександр Дюма, Чарльз Дікенс, Джек Лондон, Гі де Мопассан.
У музейному зібранні ДНІМ ім. Яворницького зберігаються прижиттєві видання перекладів Ольги Кривинюк: номер журналу «Молода Україна» з перекладом з англійської «Різдвяного оповідання» Ч. Дікенса (1909) та книга «Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» Ч. Дікенса (Катеринослав, 1918); книга з чеської «Чеські оповідання для дітей», переклад спільно з чоловіком Михайлом Кривинюком (Катеринослав,1918); номер журналу «Молода Україна» з перекладом з англійської «Той кіт, що ходив, де хотів» Р. Кіплінга (1909).
Нещодавно наукова бібліотека музею «Літературне Придніпров’я» поповнилася книгами: «Гі де Мопассан», 2 том (1990), де надруковано роман «Наше серце» у перекладі з французької Ольги Косач-Кривинюк; та сучасним перевиданням Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» (2021).
 
Пропонуємо насолодитися барвистою українською мовою Ольги Косач-Кривинюк у її перекладах.

 

***

Жорж Санд «Дуб-говорун. Бабусина казка»

(уривки, правопис збережено)

 

«Був собі колись в лісах Серна великий, старий дуб. Було йому вже мабуть років з півтисячі. Скілька разів розбивала його блискавка, і він мусів виростити собі нового вершка, трохи присадкуватого, але густого та зеленого.
Довгий час той дуб мав лиху славу. Найстарійші люди з околишніх сел казали, що за їх молодощів той дуб говорив і грозився тим людям, що хотіли одпочити під його затінком. Вони росказували, що колись двоє подорожніх заховалися під дубом од бурі. Одного вбила блискавка, а другий вспів одбігти, бо якийсь голос гукнув йому: «тікай швидче!» і його тілько приглушило громом.
Сі оповідання були про такі давні часи, що їм вже мало й вірили, і хоч називали дуба «говоруном», однак пастушки без великого страху наближалися до нього.
Але після пригоди з Еммі дуба почали вважати чарівним більше, ніж коли».
 
«Але Еммі любив тільки ліс. Він бачив і чув у лісі таке, чого не бачили і не чули инші. В довгі зімові ночі він особливо любив ту частину лісу, де росли сосни. Там нагромажений сніг обрисовував вздовш темних гилляк великі, хороші, білі постаті, що роскішно лежали, а часами, як їх колихав вітер, здавалося, ворушились і розмовляли між собою таємничо. Частійше здавалося, що вони сплять; Еммі дивився на них з пошаною змішаною зо страхом. Він боявся промовити слово, боявся поворушитися, щоб не збудити сих хороших фей ночі й тиші. У півтемряві зоряних ночей, коли зіркі без місяця блищать, як діамантові очі, йому здавалося, що він бачить постаті тих фантастичних істот, фалди у них на убранні, хвилювання їх срібного волосся. Як починало роставати, вони міняли свою подобу і звички: Еммі чув, як вони падали з гилляк з лехким і свіжим згуком, неначе, доторкаючись до снігової постелі на землі, вони набіралися ніжного пориву, щоб полетіти в друге місце».

Санд Ж. Дуб-говорун: Бабусина казка / Жорж Занд; [пер. з франц. О. Кривинюк] – Катеринослав, 1918. – 44 с.

***

Редьярд Кіплінг «Той кіт, що ходив, де хотів»

(уривки, правопис збережено):

 

«Жінка прив’язала довгу нитку до кужілки й простягла її по долівці. Кіт побіг за ниткою, хапав її лапками, стрибав, брикав, перекидав нитку собі на спину, кидав її, а потім зненацька знову стрибав до неї, доказував отаке, аж доки дитина на стала так само голосно сміятися, як перед тим плакала. Дитина рачкувала за «Кицею», раділа й гралася, а натомившися – задрімала, пригорнувши до себе Кицю».
 
«Кіт ходить по вохкому, дикому лісі, влазить на вохкі дикі дерева, або на мокрі, високі покрівлі, й похожає сам собі, помахуючи диким хвостом, своїм диким звичаєм».

 Кіплінг Р. Д. Той кіт, що ходив, де хотів. – Слоненя. (Казки) / Редьярд. Джозеф Кіплінг. – [Пер. О. Кривинюк]. – Катеринослав : Cлово, 1918. – 32 с.

 

***

Ернест Томпсон-Сетон «Бінго. Історія мого собаки»

(уривки, правопис збережено):

 

«Отож останню половини зіми Бінго прожив у мене в нашому хліві. Жив собі, як звичайно живуть маленькі та ситі цуценята-пустуни. У його було багато замірів, але ніхто їх не цінив: він раз-у-раз об’їдався, але зате ріс і тяжчав з кожним днем. Цікавий він був безмірно! Всюди йому треба заглянути! Одного разу встромив-був носа й в мишоловку – і як його там добре защемило, то тоді він зрозумів, що не всюди слід йому стромляти свого носа.
Бінго не раз думав завести приязнь з котом, але кіт того зовсім не зрозумів і після бійок у їх настав лихий мир».
 
«Дивна річ, як то людина й собака можуть заприязнитися і ніколи не кидати товариша в біді та в небезпеці. Розповідають, що один стародавній індійський рід, на далекій півночі, загинув від крівавої усобиці через собаку, що належав одному з вояків того племени, а його сусіда вбив того собаку. Та й у нас багато розказують про суди, сварки та бійки за собак. Правду каже стародавню прислів’я: «як хочеш бути моїм другом, то будь другом моєї собаки».

Сетон-Томпсон Е. Бінго. Історія мого собаки / Ернест Сетон-Томпсон. Пер. О. Кривинюк. Іл: М. Погрібняк. — Катеринослав: «Слово», 1918. — 20 с.

***

Гі де Мопассан «Наше серце»

(уривки, правопис збережено)

 

«Одна з її улюблених теорій полягала в тому, що відтінок шпалер, фіранок, зручність крісел, зграбність форм, краса цілого пестять, голублять і милують зір так само, як і чарівні усмішки. Принадливі чи відразні оселі, казала вона, багаті чи бідні, приваблюють, утримують або відштовхують так само, як і істоти, що живуть там. Вони збуджують або пригнічують серце, гріють або морозять розум, змушують до розмови або до мовчання, засмучують або звеселяють. Словом, вони навівають кожному відвідувачеві якесь незрозуміле бажання зостатися або піти геть».
 

«Її тоненький, трохи кирпатий носик, милі ямочки на щоках і підборідді надавали їй пустотливого, як у дитини, вигляду, хоча її тридцять років були вже не за горами, а очі кольору зів’ялої квітки сповнювали обличчя якоюсь хвилюючою таємницею. Шкіра її в яскравому вечірньому освітленні набувала відтінків ясного оксамиту, а волосся, коли вона повертала голову, спалахувало рудуватим відблиском».

Мопассан, Гі де. Твори [Текст] : в 2-х т. / Г. де Мопассан. - Київ : Дніпро.Т. 2 : Романи. Вибрані новели. - 1990. - 672 с. 

 

 Анастасія Шапошнікова,

 наукова співробітниця музею «Літературне Придніпров’я»

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Вацлав Ніжинський. Останній Tour en l’air (продовження)

Уперше Елеонора приведе сина до Петербурзького балетного училища у вісім років, але їй порадять зачекати ще два. На попередньому іспиті 20 серпня 1900 року Вацлав разом із п'ятьма іншими дітьми буде обраний для вступу зі ста п'ятдесяти претендентів.
    З першої хвилини навчання «п`ятірка» однокласників почне глузувати з його монголоїдних рис, мигдалеподібних очей та назве його «Китаєць». Прізвисько стане образливим через російсько-японську війну. В перші два роки Ваці, щоб харчуватися доводилося приносити скромну їжу з дому й він спокійно ставиться до того, що мати не мала делікатесів, які були в інших. Позбавлений усілякої заздрості, він завжди пропонував однокласникам частину тих маленьких подарунків, які отримував від своїх учителів і старших учнів.
    Його першим учителем є Микола Легат чудова людина, справжній професіонал. Він зміг пробитися крізь стіну Вацлавого характеру, виявився розуміючим, чуйним, привабливим і веселим. Ніжинський полюбляв навчатися в нього, уроки здавалися святами. Танцювальний зал ніби позбавляв його боязкості, Ніжинський опинявся у своєму природному середовищі. Після уроків класичного танцю Вацлав найбільше полюбляв уроки пантоміми. Це мистецтво викладав в училищі чарівний мім Гердт, який захоплювався здібностями юного учня та пророкував йому велике майбутне.
    Ніжинський народився в епоху справжніх велетнів і намагався від кожного взяти ту чи іншу інтонацію дива й огранювати власним натхненням. Глибоке враження справив на нього і Федір Шаляпін, величі таланту якого Вацлав бажав наслідувати. Під час перших виступів у Маріїнці він буде підглядати за кожним рухом співака, вивчати грим, а незабаром сам почне гримуватися з такою ж приголомшливою майстерністю.
    Ваца був непосидючим бешкетником і лише на уроках танцю уважним і слухняним. За лаштунками ж міг розмалювати чорнилом крісло вчителя математики; розсипати у класі чхальний порошок. На деякий час він навіть відрахований за негідну поведінку. Але саме в ті місяці вимушеної паузи зрозуміє всю відповідальність перед родиною та любов до справи життя.

Він не припинятиме вдосконалюватись завжди та майже ніколи не був вдоволений собою. «Якось, чекаючи на вчителя, Вацлав почав виконувати піруети, які давалися йому не так легко, «та тур-ан-лері (повороти в повітрі) у класі, де танцювати було заборонено. Він був настільки захоплений тренуванням, що приземляючись, з усієї сили вдарився об одну з лав і отримав небезпечну травму живота. Три місяці він пролежав у лікарні на спині, перебуваючи між життям і смертю. Але й надалі відточювати техніку не припиняв ніколи».

    Ніжинський був мічений не лише Поцілунком Бога – на лобі мав два шрамики. Перший від забіякуватого півня, а 9 січня 1905 року потрапив до натовпу біля Зимового Палацу, коли назустріч помчав кінний ескадрон козаків, озброєних батогами. Вацлав спробував прикритися книжками, але не встиг і один з вояків вдарив його по обличчю. З того дня Ніжинський зробив два висновки – про дику стихійну силу натовпу та знедолених людей, нужденністю яких вдало маніпулював піп Гапон.

    Вихованців училища час від часу запрошували для концертів в    Імператорський палац. Одного разу Вацлав після сольного танцю отримав у подарунок з рук придворного камергера – золотий годинник з ініціалами Миколи Другого. Це була найвища нагорода, якою монарша особа відзначила учня Імператорської школи на знак визнання.

    Вперше Ніжинський вийшов на сцену Маріїнського театру в «Аїді», в ролі одного з хлопчиків-негренят. В 1905 році педагог-новатор Михайло Фокін, вперше як балетмейстер ставить показовий екзаменаційний балет для випускників – «Аціс і Галатея». На роль фавна Михайло Михайлович запросив Ніжинського, хоча той ще не був випускником. Їхні творчі стосунки будуть плідними, натхненними та довготривалими і припиняться раптово, болісно та не з волі Ніжинського.

    У ту ж квітневу неділю в Маріїнському театрі відбудеться показовий виступ. Наступного дня не лишилося жодної газети, яка не вийшла б із захопленою рецензією, де відзначали надзвичайну обдарованість уродженця схилів Дніпра: «Випускник Ніжинський здивував усіх: юному артисту лише 15 років і йому доведеться провести в школі ще два роки. Проте приємно бачити такі виняткові дані. Легкість та елевація, разом із чудово плавними та красивими рухами – разючі. <…> Залишається побажати, щоб 15-річний артист залишився вундеркіндом і продовжував вдосконалюватися». Він залишився та продовжив.

    У балеті «Пакіта» для юного Ніжинського було великою честю репетирувати із самим Петіпа та провідними артистами. «Викладач Обухов одного дня, повідомив, що не може більше нічому навчити Вацлава, бо той перевершив своїх викладачів. Директор училища запропонував зробити його штатним артистом Маріїнки за два роки до закінчення навчання, що було подією нечуваної, яка не мала прецеденту в історії Балетної школи. Гордий і щасливий Вацлав навчання завершив, але на сцені з`являтися не припинив. В 1907 йому доручили одну з головних ролей в «Павільйоні Арміди».

    Випускна вистава моцартівський «Дон Жуан», ім'я Вацлава на афіші поряд із Обуховим і Легатом, партнерка – Людмила Школяр. Успіх перевершив очікування. «Артисти Маріїнки та товариші з балетної школи оточили Ніжинського, вітаючи, а він посміхався зі сльозами на очах. Федір Іванович Шаляпін прийшов за куліси і, звернувшись до Петіпа, сказав, що сьогодні вони бачили гордість балетної сцени й додав, розцілувавши Вацлава: «Славочко, прошу тебе, продовжуй танцювати так, як сьогодні».

    В останній день перебування в училищі Вацлав обійшов усі кімнати, прощаючись із дорогими місцями. «У каплиці він упав навколішки перед іконою із зображенням Спасителя, підносячи подяку за Його благословення, дароване на всі роки навчання, і пристрасно благаючи про захист».

 

Далі буде.

Олена Ємельянова

 

 

Фото: https://bialczynski.pl/wielcy-polacy/waclaw-nizynski-1889-1950/
https://whulewicz.org/ireneusz-st-bruski/
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3165726-bronislava-nizinska-1-bez-ruhu-tanec-mertvij.html
https://podsluchaj.wordpress.com/2016/07/01/nizynski-bog-seksu/
 
Джерела:
Кокто, Жан. Портреты-воспоминания: эссе / Ж. Кокто ; пер., сост., авт. предисл. В. Кадышев, пер. Н. Мавлевич. – М.: Известия, 1985. – 159 с.: портр., ил. – (Библиотека журнала "Иностранная литература"). – Рисунки Жана Кокто.
Красовская, Вера Михайловна. Нижинский / В.М. Красовская. – Л.: Искусство, 1974. – 208 с.: ил.
Нижинская, Ромола. Вацлав Нижинский / Р. Нижинская. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб, 2004. – 392 с. – (Мастера).

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут