Діалоги з мистецтвом

Художня фотографія – мистецтво, чи вдалі технології?

 

Дивіться і думайте, перш ніж відкривати затвор.

Серце і розум – це справжній об’єктив камери.

Юсуф Карш,

відомий канадійський фотограф-портретист

Художня фотографія є одним із видів образотворчого мистецтва, який не передає об’єктивної дійсності, а навпаки, показує сцени, які спеціально були підготовлені для даного типу фотографії, які несуть в собі певну ідею, сенс, характер і настрій фотографа.

Хоча дискусія серед мистецтвознавців з приводу «чи вважати фотографію мистецтвом, чи ні?» точиться вже понад 150 років. Одні стоять проти через високий ступінь автоматизації процесу фотографування. Як доказ наводять той факт, що за наявності хорошої фототехніки навіть дилетант може без жодного задуму робити гарні фотознімки. Інші пропонують зосередити увагу виключно на роботах професійних фотографів-художників. Для створення вдалого знімка доводиться сформувати ідею, вибрати локацію, правильно використовувати прийоми гри світла і тіні, будувати композицію, добирати кольорові фільтри і використовувати інші можливості художньої мови.
Тому напевно, визнання фотографії мистецтвом прийшло не одразу, знадобилось немало часу, щоб людство і фахівці віддали належне одному із найпопулярніших і цікавих видів творчості.
Вважається, що історія фотомистецтва починається з моменту винаходу фотографічного процесу Луї Дагером (1787–1851, французький художник і винахідник) у 30-х роках XIX століття у Франції. Але свого справжнього розвитку мистецтво фотографії досягло в другій половині XIX століття. Саме тоді у фотомистецтві ствердились такі жанри як пейзаж та портрет, пізніше – натюрморт, також з’являється зовсім специфічний – «живі картинки». На них актори в костюмах брали участь у постановочних сценах на релігійну тематику.
Поштовх для подальшого руху художнього фото надала технологія композитного друку, яка передбачала накладання різних негативів один на один для створення нових творів. Окремою віхою у боротьбі за визнання цього виду творчості мистецтвом став рух під назвою пікторіалізм. Генрі Піч Робінсон (1830–1901, англійський художник і фотограф) і його однодумці починають використовувати композиційні та стилістичні прийоми визнаних напрямків живопису – академізм, імпресіонізм, символізм та інші. Цей рух подарував світові безліч чудових фотознімків

Справжньою революцією для творчого напрямку стало відкриття у післявоєнні часи кольорової фотоплівки, яка відкрила перед фотомистецтвом нові можливості і перспективи. Нову технологію стали активно використовували насамперед для створення циклів робіт із вуличної фотографії. У ці часи фотомистецтво все частіше виходить на аукціони, роботи фотомитців освоюють майданчики профільних музеїв. Мистецтво фотографії завжди одним із перших реагувало на зміни у суспільстві, виклики нових мистецьких тенденцій. Були періоди, коли воно зазнало сильного впливу ідей концептуалізму, постмодернізму та інших модних філософських течій.

Останні десятиліття ХХ століття подарували новітню технологію – цифрову фотографію, яка дозволяє використовувати замість світлочутливих матеріалів, перетворення світла світлочутливою матрицею і отримання цифрового файлу з подальшою можливістю обробки і друку. Але приємно зазначити, що традиційне фотомистецтво з його ручним процесом проявлення та друкування фотографій не зникло з приходом цифрових технологій. Багато фотографів сьогодні прагнуть зберегти ці методи, використовуючи їх у сучасних роботах. Фахівці зазначають: «Таке поєднання аналогових і цифрових технік дозволяє створювати щось особливе, увібравши душу старої майстерності, надає художнику можливість самостійно обирати художню мову та естетичну концепцію».
Більше дізнатися про світ художньої фотографії, познайомитись із фотоальбомами відомих фотомайстрів як українських, так і зарубіжних країн, отримати підказки з теорії і практики фотосправи можна з видань, які зберігаються у фондах нашої бібліотеки. 
Є чим і ким пишатися і вітчизняному фотомистецтву. Українська спільнота фотохудожників давно здобула визнання і повагу у світі художньої фотографії. Біля її витоків стояли такі майстри як Ярослав Савка, Юрій Дорош, Яків Давидзон, Євген Халдей. Фотороботи сучасних майстрів Кирила Горішного, Анатолія Мізерного, Ігоря Бабія, Олександра Чекманьова, Степана Назаренка, Марти Сирко, Валентина Бо, Сергія Мельниченка та багатьох інших – впізнавані, представлені у вітчизняних і закордонних мистецьких галереях. Поціновувачі охоче купують твори українців на аукціонах для приватних колекцій.
Свій цікавий внесок до мистецької скарбниці країни привнесла і Дніпропетровська школа фотографії. Початок було закладено відомим фотографом Марленом Матусом, який в 1978 році започаткував фотоклуб «Дніпро». Згодом з’явилась його «Молодіжна секція» за ініціативи фотографа та теоретика фотомистецтва Олександра Фельдмана. Клуб став потужним осередком фототворчості поза стереотипами «пролетарської» фотографії, ввібравши традицію радянського неофіційного репортажу та пікторіалізму. Визнання отримали Юрій Бродський, Семен Просяк, Марк Мілов, Олексій Шпак та інші.

Мені особисто цікаві роботи Віталія Загінайла, який належить до молодої генерації талановитих дніпровських фотохудожників.

Він широко відомий як неперевершений майстер художніх фотографій за участю артистів Дніпровського театру опери та балету. Роботи нашого земляка неодноразово ставали учасниками та переможцями престижних фотоконкурсів. Ще до війни Віталію вдалося реалізувати витончений проєкт «Місто у танці», в якому він робив фотографії тендітних дівчат-танцівниць на тлі відомих міських будівель Києва і Дніпра.

І ось ще один подарунок для поціновувачів – новий календар на 2024 рік.

У інтерв’ю фотохудожник зазначив: «Я, звичайно, не артист балету і зовсім навіть не актор театру, але по-своєму обожнюю це місце. Щоразу, коли потрапляю в закулісся, поринаю в абсолютно іншу реальність. Це окремий світ... Тут зупиняється час... Справи та метушливі питання йдуть на другий план. Тут завжди своя атмосфера та свій настрій. Навіть повітря якесь особливе...».

Музи-покровительки фото, танцю і театру об’єднались! Неймовірно красиві роботи! 
 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка

відділу мистецтв ДОУНБ

Фото:

https://dl.cdu.edu.ua/mod/page/view.php?id=1496
https://www.facebook.com/vitali.zahynailo/
https://www.facebook.com/vitali.zahynailo/
https://www.facebook.com/vitali.zahynailo/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Юрій Винничук: 
«Я більше читач, ніж письменник»

 

Його назвали на честь матусиного рідного брата, розстріляного в двадцять два в 1941 р. у Кремінці. Саме тому, за власним ствердженням, він ніби живе за двох і має зробити більше, бо загиблий малював, писав, робив винаходи.
Юрій Винничук. Український письменник, журналіст, редактор, уродженець Івано-Франківська. Родина мешкала «на маленькій тихій вуличці на околиці – напроти будиночка була бібліотека». Бібліотеку Юрко відвідував кожні два дні, бо тато в нього був стоматологом й малого пускали порпатись у книжках у відділи, куди відвідувачам зазвичай вхід заборонено.
Він – автор, який передусім пише для себе, бо йому цікаво. Віддзеркалює міста, про які йдеться в його романах «звуками, фарбами, запахами, емоціями, переживаннями, побутовими подробицями». Не любить будильників і дисципліни режиму праці з дев`ятої – до шостої.
Філолог за фахом, мешканець міста Лева (зараз в основному передмістя – Винники), літературну діяльність розпочинає з поезій: поема «Арканум», збірки «Відображення» (1990) та «Передчуття осені» (2010). Досвід римовий завершує в тридцять п`ять, бо вважає, що поезія належить саме молодості.
Його цікавлять різні літературні жанри, серед яких і літературні містифікації, що неабияк близькі йому по життю. До того ж, у колі інтересів – переклад віршів давньоірландського поета Ріанґабара, акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, щоденники Роксолани «Житіє гаремноє». Естрада теж промайнула кометою його вподобань: наприкінці 1980-х – на початку 1990-х Юрій Павлович був режисером естрадного театру «Не журись» і засновником «Кабарету Юрця і Стефця».
Близькі творчому серцю Винника і казки, серед найвідоміших «Місце для дракона», «Літопис від равлика», історії про друзів Чеберяйчиків.
Людина, яка не має буденних мрій, письменник «коронований словом» Юрій Винничук у «Пунктирі».

 «Багато читачів шукають правди в книжках. Вони вірять, що література може дати вічне та розумне. Мене дивує, коли пишуть, що письменник дав правдивий твір, завдяки якому щось сформується. Якщо якийсь твір здатний повчати, формувати, спрямовувати – то він знаходиться поза межами справжнього мистецтва».

 
«До еротичної літератури у нас дещо пригальмоване ставлення. Бо, якщо зарубіжний письменник дозволяє собі якісь детальні описи чогось еротичного, то це нормально, а якщо український, то його можуть звинуватити у збоченстві чи в чомусь іншому. Про мене так і писали – “цей збоченець зі Львова…”».
 
«Для мене щастя полягає в тому, щоб робити улюблену справу…».
 
«З літератури можна щось почерпнути, але за допомогою літератури не можна сформувати особистість, погляди… Хіба що філософські твори можуть впливати. Якщо в художньому творі напхані якісь сентенції, то він буде слабенький».
 
«Повчання нищать твір. Все має своє місце. Проповідь – це проповідь, література – це література. Висока література – це як і висока музика. Ніхто ж не заколупується такою проблемою: чого може навчити Дебюссі чи Шонберґ? А Бах? А Шопен? А картини Далі або Пікассо? А от чомусь від літератури звикли щось вимагати».
 
«Думаю, що кожному письменникові рано чи пізно треба написати мемуари, й дуже шкода, що багато хто цього не зробив. Літературний процес повинен бути викладений не тільки в історії, але й у життєписах письменників, їхньому листуванні, промовах».
 
«Під час подорожей мені подобається блукати без гіда, саме блукати з картою в кишені і ні в кого нічого не питати. Причому цікавлять мене найбільше не музеї, а базари, якісь цікаві дільниці. Наприклад, перебуваючи у Філадельфії, я тільки один день присвятив музеям, а кілька днів – китайській дільниці і базару амішів, які відмовилися від сучасної техніки і все продукують собі самі, як і двісті років тому. У тебе на очах вони витискають пресами сік з яблук, випікають солоні прецлі, збивають масло. Найсмачнішу маслянку я пиві саме там. Одне слово, з Америки я віз, окрім книг і каліфорнійського вина, китайські чаї, сушені гриби, рисові макарони і маслянку. В Стамбулі я теж більше часу провів на базарі».
 
«…люблю середньовічну літературу в гарних перекладах, просто кайфую, читаю окремими порціями, як ніби чай ковтками п’ю. Все це настроєве, наче у такі хвилини підключаюся до якогось акумулятора».
 
«Мені цікаво вишукувати та воскрешати із забуття письменників. Я думаю, що вони на тому світі мені вдячні».
 
«Натхнення… Для цього треба включити акумулятор, а ним є будь-яка добра книжка. У мне величезна бібліотека. Коли читаю белетристику, то вона в мене нічого не викликає. Я її можу читати перед сном. А серйозна проза на мене впливає по-різному. Це щось настроєве, ледь вловиме. Наприклад слова, які включають якусь кнопочку».
 
«Наукову фантастику я не люблю – мені подобається казкова фантастика. Я з дитинства люблю казки. В мене величезне зібрання казок із усього світу різними мовами. І я сам, зрештою, пишу твори, які належать до магічного реалізму. Виняток лише автобіографічні чи краєзнавчі книги».
 
«Спокій зберігати не просто. Але наші люди вже навчилися розпізнавати брехню, і не думаю, що хтось піддається впливам російської пропаганди, окрім відвертих колаборантів і зрадників. Я вірю в нашу перемогу і це мене бадьорить. Тривоги ця віра не знімає, але я маю чуття. Я колись вірив, що Союз буде розпадатися наприкінці 1980-х років, і є свідки цього мого пророцтва, також я передбачив Майдан, коли на початку 2013 року опублікував сатиру «Останній бункер».
 
«У подорожі беру почитати цікаву прозу, яка може на мене мати якийсь вплив, я волію читати вдома, а в мандри беру чтиво. Це може бути детектив, чи якась класика. Одне слово, щось грубе і захоплююче. А оскільки я найбільше люблю мандрувати по слов’янських країнах, то обов’язково роблю рейди по тамтешнім книгарням і, накупивши новинок, обкладаюся вже ними».
 

Далі буде.

 

Фото https://www.yakaboo.ua/ua/author/view/Jurij_Vinnichuk

 

Джерела:
Винничук, Юрій Павлович. Аптекар: роман / Ю. Винничук; худож.-оформ. Л. П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2015. – 318 с.
Винничук, Юрій Павлович. Весняні ігри в осінніх садах [Звукозапис] : аудіокнига : еротика : 10 г. 20 хв. / Ю. Винничук ; текст чит. О. Богданович. – Київ : Наш формат, б/г. – ел. опт. диск (CD-ROM); МР3.
Винничук, Юрій Павлович. Відображення: поезії / Ю. П. Винничук. – Київ : Молодь, 1991. – 24 с. – (Перша книжка поета).
Винничук, Юрій Павлович. Вікна застиглого часу / Ю. Винничук ; худож.-оформ. В. М. Карасик. – Харків : Фоліо, 2015. – 285 с.
Винничук, Юрій Павлович. Груші в тісті / Ю. Винничук ; худож.-оформ. В. М. Карасик. – Харків : Фоліо, 2015. – 349 с.
Винничук, Юрій Павлович. Діви ночі: пригодницька повість: оповідання / Ю. П. Винничук. – Київ : Український пісьменник, 1992. – 125 с.
Винничук, Юрій Павлович. Збитошна пора / Ю. П. Винничук. – Львів : Апріорі, 2020. – 244 с.
Винничук, Юрій Павлович. Казки веселі і сумні: для дітей дошк. віку / Ю. П. Винничук ; худож. І. Борисова. – Харків : Бібколектор, 2017. – 24 с. : кольор. іл. – (Дитячий світ).
Винничук, Юрій Павлович. Казки зі Львова: для дітей дошк. віку / Ю. П. Винничук ; худож. І. Борисова. – Харків : Фоліо, 2019. – 61 с. : кольор. іл. – (Дитячий світ).
Винничук, Юрій Павлович. Легенди Львова [Текст] / Ю. П. Винничук ; худож. Д. Лисенко. – Харків : Фоліо, 2018. – 412 с. : іл.
Винничук, Юрій Павлович. Лежень / Ю. П. Винничук ; худож. В. Серцова ; худож.-оформ. В. М. Карасик. – Харків : Фоліо, 2016. – 32 с. : цв.ил.
Винничук, Юрій Павлович. Лютеція: [роман] / Ю. П. Винничук ; худож. О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2017. – 312, [8] с.
Винничук, Юрій Павлович. Мальва Ланда: роман / Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо, 2016. – 602 с. 
Винничук, Юрій Павлович. Мандрівний будиночок: для дітей дошк. віку / Ю. П. Винничук ; худож.-оформ. О. А. Гугалова-Мєшкова ; худож. І. Борисова. – Харків : Фоліо, 2019. – 24 с. : кольор. іл. – (Дитячий світ).
Винничук, Юрій Павлович. Метелик вивчає життя: казка для дітей дошк. віку / Ю. П. Винничук ; худож.: Ю. Пилипчатіна, В. М. Карасик. – Харків : Бібколектор, 2016. – 22 с. : кольор. іл.
Винничук, Юрій Павлович. Нічний репортер: роман / Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо, 2019. – 234 с.
Винничук, Юрій Павлович. Перекладенець / Ю. П. Винничук ; худож.: Ю. Пилипчатіна, В. М. Карасик. – Харків : Бібколектор, 2016. – 23 с.  кольор. іл.
Винничук, Юрій Павлович. Сестри крові: роман / Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо, 2018. – 383 с. : іл.
Винничук, Юрій Павлович. Танго смерті: роман / Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо, 2013. – 379 с.
Винничук, Юрій Павлович. Цензор снів: роман / Ю. П. Винничук. – Київ : ДОВЖЕНКО БУКС, 2016. – 319 с.
Винничук, Юрій Павлович. Чеберяйчики Гопля і Піпля / Ю. П. Винничук ; худож. Ю. Пилипчатіна. – Харків : Бібколектор, 2016. – 24 с.
***
Антологія української містичної прози / уклад., авт. передм. Ю. Винничук. – Харків : Фоліо, 2018. – 473 с. – (Шкільна б-ка укр. та світ. літ.).
Львівська антологія: у 3-х т. / уклад. Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо. – Т. ІІ : 1920–1940-ві роки. В ґранатових горах. – 2014. – 410 с.
Міфи та легенди українців / уклад. Ю. Винничук ; худож. Л. П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2017. – 219 с.
Невідоме Розстріляне Відродження: антологія / упоряд., авт. передм. Ю. П. Винничук, відп. за вип. М. В. Дєсятникова, худож.-оформ. О. А. Гугалова. – Харків : Факт, 2016. – 760 с. : фот.
Соловецький етап: антологія / уклад., авт. передм. Ю. П. Винничук. – Українська модерна проза: антологія / упоряд., комент. Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо, 2018. – 506 с.
****
https://rozmova.wordpress.com/2013/01/05/ukrainu-treba-rozdilyty-i-pozyty-yak-2-nimechchyny/
https://fabulabook.com/blog/intervyu-z-avtorom-yuriy-vinnichuk-10009087
https://rozmova.wordpress.com/category/%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%83%D0%BA-%D1%8E%D1%80%D1%96%D0%B9/

• 
  

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Пунктир

Надія Гуменюк: «Кожна книжка має свою історію народження» (завершення)

 

Вона з`явилась в українській літературі на початку дев`яностих саме з римами. Мова про  збірки поезій «Каріатиди» (1994) «Однокрил» (2000), «Тайнопис тиші» (2005) і «Голос папороті» (2009).
Згодом Надія Павлівна дебютує як дитяча письменниця («Чапики-Чалапики» (1990), «Веселка для Веселика» (2001), «Де гуляє крокотам» (2003), «Казка про козака Ярка і Яринку-Живинку» (2004), «Котилася писанка» (2004). Її дитячі книжки, немов сонячні зайчики, які хочеться затримати в долонях, незважаючи на вік. Книжка «Веселка для Веселика» була представлена на книжковій виставці у Національній спілці письменників України як одне з найкращих видань для дітей (Київ, 2001 р), історія  «Де гуляє крокотам» отримала диплом в номінації «Література для дітей» на Першому книжковому форумі в Тернополі  (2003 р.).
Її мову справедливо називають легкою, доступною та поетичною, «поза літературною штучності у слові й образі», стиль – поєднанням життєвого досвіду, таланту й літературної традиції. Її поезії  порівнюють з класикою, що надихає образністю.  А кожну книгу вважають явищем.
Надія Гуменюк у завершенні «Пунктиру».

 «Кожна книжка має свою історію народження. Перший поштовх для «Велесових медів» стався, коли я мала написати про бабусю, яка мала святкувати своє сторіччя … Я уявляла її маленькою, не розуміла наскільки вона буде спроможна зі мною розмовляти… Біля криниці я побачила високу статну гарну жінку, яка брала воду, виявилося, що це й є моя героїня Ярина Сліпчук… Ми проговорили майже пів дня і вона мені стільки цікавого розповіла …Після Першої світової війни, коли все чоловіцтво було майже викошене, коли залишилися в селах самі жінки й красиві повні сил молоді дівчата, вона забажала видати заміж безносу доньку… Ярина сідала на фурманку запрягала коня й невпинно шукала …і знайшла прекрасного, як писаночка хлопця Андрія, який прожив з її донькою все життя …це ті історії мимо яких не можна пройти…».

 
«Писати про реальних людей складно. Але життя створює такі надзвичайні сюжети, дає тобі ті цікаві знайомства, що тільки приглядайся, шукай та захоплюйся. Краще за реалістичні історії ти нічого не придумаєш. До того ж дуже хочеться ту історію зафіксувати, щоб вона зберіглася. »
 
«У ямочки на дівочих щоках навіть найнеприступніші фортеці провалюються».
 
«Щастя, воно ж не залежить від температури повітря, а лише від того, чи тепло серцю і чи є в ньому любов».
 
«Щоразу згадую обличчя людей, з якими працювала і про яких писала на Херсонщині, – світлі, добрі, гостинні, щиро українські».
 
«Як казав один мудрий чоловік, поспішайте любити людей, бо вони хутко відходять».
 
«Я не люблю писати про зради та інший негатив. Мені подобається описувати прекрасні відчуття та емоції, про те що людину підвищує та робить її людиною».
 
«Я вдячна передусім тим людям, з якими я зустрічалась як журналіст, вдячна своїй журналістській професії. Я зустрічала таких цікавих людей, про яких вже не могла забути навіть після того, як написала матеріал … які впливали на мене, змінювали та робили іншою».
 
«Я завжди цікавилась родиною Певних, які є творцями українського театру. Факт про те, що наш театр  виник в 1939, вважаю неправильним, бо народився він в 1928 році, завдяки уродженцям Полтавщини – Миколі та Нині Певним. В Луцьку була діаспора, яка підтримувала українській дух … було цікаво, як перетворювалось місто з невеличкого повітового в столицю Волинського воєводства… Микола та Ніна набирають трупу, в театрі навіть був свій оркестр, хор… на той час – це подвиг … вони відкривали сезон та їхали в села нашої великої Волині і ставили лише українські вистави …з жовтня по травень в сніг, заметіль, дощ, вони їхали на фурманках та несли українську культуру … Я вважаю, що люди зробили такий подвиг, що гріх нам не згадувати той період … 1939 року, коли прийшла радянська влада, Миколу Певного заарештували та розстріляли… Про Ніну довгий час не було нічого чутно… лише потім зовсім випадково з`ясувалось під час одного з моїх інтерв`ю, що  Ніна Певна працювала в Хантимансійському окрузі, куди вивозили жінок з Західної України на рибзаводі,.. де потрошили рибу і останок життя прожила у чвертці барака. Думаю, що про Певних можна було б написати окремий роман, але, напевно, я б боялася дуже щось  дофантазовувати…».
 

Фото https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=21040
 
Джерела:
Гуменюк, Надія Павлівна. Вересові меди: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : КК Клуб сімейного дозвілля, 2015.– 316 с.
Гуменюк, Надія. Білий вовк на чорному шляху: козацьке фентезі / Н. Гуменюк ; худож. В. Дунаєва.– Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2020.– 208 с. : іл.
Гуменюк, Надія Павлівна. Зустріч на Босому мосту / Н. П. Гуменюк.– Київ : Грані-Т, 2009.– 184 с.– (Сучасна дитяча проза).
Джерела Гуменюк, Надія. Етюд із метеликом: збірка оповідань / Н. Гуменюк.– Харків : Віват, 2017.– 236 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Енна. Дорога до себе: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : КСД, 2023.– 366 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Коханий волоцюга: збірка оповідань / Н. Гуменюк; передм. Г. Вдовиченко.– Харків : Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014.– 220 с.
Гуменюк, Надія. Корона на одну ніч: роман / Н. Гуменюк.– Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2020.– 318 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Охоронець для янгола: радіоп'єси / Н. П. Гуменюк.– Луцьк : Твердиня, 2011.– 104 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Таємниця Княжої гори / Н. Гуменюк.– Київ : Грані-Т, 2009.– 192 с. : іл.– (Золотий лелека).
Гуменюк, Надія Павлівна. Танець білої тополі: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016.– 300 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Янгол у сірому: роман / Н. Гуменюк.– Тернопiль : Навчальна книга-Богдан, 2013.– 200 с.
***
https://volyn.tabloyid.com/privatnezhittia/gumenyuk-rozpovila-yak-dvom-pysmennykam-uzhytysya-pid-odnym-dahom
https://kultura.rayon.in.ua/news/638339-volinska-pismennitsya-nadiya-gumenyuk-prezentuvala-studentam-u-lutsku-dvi-novi-knigi
https://pershyj.com/p-zgaduyu-lyudei-z-yakimi-pratsyuvala-i-pro-yakih-pisala-volinska-pismennitsya-pro-robotu-na-hersonschini-57871
https://vnu.edu.ua/uk/articles/veresovi-medi-vid-nadiyi-gumenyuk

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Надія Гуменюк: «Письменник, якщо він справді допитливий та проникливий – це тільки інструмент в руках часу, в якому живе…»

Перші вірші уродженки Хмельниччини надрукували у всеукраїнській газеті для школярів «Зірка», коли їй щойно виповнилось десять. Всі її поетичні та прозові твори, як для дорослих, так і для дітлахів, немов зігріті зсередини теплом української землі. Її цікаво не лише читати, а й слухати, бо вона настільки захоплена своєю справою та долями тих, про кого пише, що хочеться зануритись в цей світ та історичну правду по маківку. 

Вона – фаховий журналіст, що чимало допомагає їй в літературній діяльності.  Українська поетеса, прозаїкиня, публіцистка, членкиня Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України, лауреат премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки та інших літературних премій й нагород. Дружина відомого волинського письменника Володимира Лиса.

Починала як кореспондент і редакторка регіональних видань, понад п`ятдесят років є членкинею Національної спілки журналістів України, майже тридцять – Національної спілки письменників України.

Неодноразова призерка конкурсу «Гранд-Коронація слова» Надія Гуменюк, у «Пунктирі».

 

«В житті бувають такі речі, що й письменник не придумає».
 
«В моїй творчості все зіткано з біографій тих людей, про яких я писала як журналіст».
 
«Біль і любов – дві рушійні сили, які примножують мужність і допомагають вистояти і перемогти. Пишаюся херсонцями, які під дулами автоматів виходять на антирашистські мітинги і заявляють «Херсонщина – це Україна!».
 
«…волієш бути щасливою, ощаслив тих, хто поруч, або хоча б одного того, хто поруч».
 
«…загалом ми дотримуємося одного неписаного правила: кожен має право на власний творчий простір, ніхто нікому нічого не нав’язує. Читаємо твори одне одного, коли вони вже написані. Звісно, вже тоді можна і обговорити, і щось порадити, і навіть покритикувати». (про співтворчість із чоловіком Володимиром Лисом)
 
«Мистецтво – це не копіювання світу, не відтворення створеного природою, а особливе бачення його».
 
«Не можна звершити навіть одну велику справу з маленькою любов’ю, але можна робити багато маленьких добрих справ з великою любов’ю».
 
«Ніколи нічого путнє не з`явиться, якщо людина не повариться в цьому житті, якщо не торкнеться всіх його струночок, всіх його граней, якщо не пізнає людей, не полюбить їх, якщо вона не полюбить Україну та ту землю, на якій вона виросла – це велика сукупність всього. Письменник, якщо він справді допитливий та проникливий, – це тільки інструмент в руках того часу, в якому живе…».
 
«Особливі враження залишилися від весняних польотів. З висоти степ – як витканий тюльпанами живий килим. Краса неймовірна! І неймовірним всеохопним було відчуття великої України, такої різної і такої рідної».
 

Фото https://lukl.kyiv.ua/umenyuk/
Джерела:
Гуменюк, Надія Павлівна. Вересові меди: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : КК Клуб сімейного дозвілля, 2015.– 316 с.
Гуменюк, Надія. Білий вовк на чорному шляху: козацьке фентезі / Н. Гуменюк ; худож. В. Дунаєва.– Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2020.– 208 с. : іл.
Гуменюк, Надія Павлівна. Зустріч на Босому мосту / Н. П. Гуменюк.– Київ : Грані-Т, 2009.– 184 с.– (Сучасна дитяча проза).
Джерела Гуменюк, Надія. Етюд із метеликом: збірка оповідань / Н. Гуменюк.– Харків : Віват, 2017.– 236 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Енна. Дорога до себе: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : КСД, 2023.– 366 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Коханий волоцюга: збірка оповідань / Н. Гуменюк; передм. Г. Вдовиченко.– Харків : Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014.– 220 с.
Гуменюк, Надія. Корона на одну ніч: роман / Н. Гуменюк.– Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2020.– 318 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Охоронець для янгола: радіоп'єси / Н. П. Гуменюк.– Луцьк : Твердиня, 2011.– 104 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Таємниця Княжої гори / Н. Гуменюк.– Київ : Грані-Т, 2009.– 192 с. : іл.– (Золотий лелека).
Гуменюк, Надія Павлівна. Танець білої тополі: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016.– 300 с.
Гуменюк, Надія Павлівна. Янгол у сірому: роман / Н. Гуменюк.– Тернопiль : Навчальна книга-Богдан, 2013.– 200 с.
***
https://volyn.tabloyid.com/privatnezhittia/gumenyuk-rozpovila-yak-dvom-pysmennykam-uzhytysya-pid-odnym-dahom
https://kultura.rayon.in.ua/news/638339-volinska-pismennitsya-nadiya-gumenyuk-prezentuvala-studentam-u-lutsku-dvi-novi-knigi
https://pershyj.com/p-zgaduyu-lyudei-z-yakimi-pratsyuvala-i-pro-yakih-pisala-volinska-pismennitsya-pro-robotu-na-hersonschini-57871
https://vnu.edu.ua/uk/articles/veresovi-medi-vid-nadiyi-gumenyuk

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут