Ракурс

 Ми – частина всього, 

що зустрічаємо у дорозі …

 

Ще один рік разом.
Дякуємо всім, хто гортав віртуальні сторінки нашого блогу. Ще дванадцять складних місяців, сповнених стійкості, болю та надій.
З нами чудові універсальні фонди, партнери, автори, їхні твори, герої, думки та долі, які рухали та віддзеркалювали, підтримували й огортали вірою серця.
Маркери блогового року – сила слова, ніжність, війна, щастя, крізь глибокі особисті драми та трагедії, трансформації відчуттів і свідомості, крізь писання як спосіб взаємодії зі світом.
Ми продовжили пізнавати його разом із Катериною Бабкіною, для якої «ніжність – прозорий, беззахисний бог дрібниць» і погодились із нею, що «власну силу можна відчути… – коли бути щедрим, добрим, терплячим, коли давати та підтримувати вибір, розуміти та приймати емоції, підтримувати тих, що в скруті».
Поринали у міфічно казковий і прозорий всесвіт поезій і прози Богдани Матіяш, якій ніколи не цікаво бути в юрбі, а щодо ніжності – саме проживати її, а не говорити про неї. Перечитували твори Костянтина Москальця, згадуючи разом улюбленого Василя Стуса та його пронизливе: «У мені вже народжується Бог...». Вклонялись перед мужністю та жертовністю наших Воїнів Світла та погоджувались, що після війни вже ніколи не будемо такими, як раніше.
Ми долали сотні кілометрів письменницьких і волонтерських шляхів разом із Андрієм Любкою, з яким все найкраще траплялося випадково і якій хотів би створити щоденник війни. Такий, де не література в чистому сенсі, радше якісь підслухані фрази чи власні спостереження, які шкода забути.
Саме ці імена надихнули емоціями та думками наш щорічний проєкт «Письменники, короновані словом» регіональної кампанії «Читаємо разом».
Ми занурювались у сторінки творів і доль інших авторів, міцно прошитих минулою та сучасною історією України, споріднених і полярних у літературних течіях, жанрах, стилях. Всі вони, так само, як постаті вищезазначеного проєкту, вписані в європейській сучасний контекст перекладами українського слова та мірою всеосяжного таланту.
Це і харківська прозаїкиня та поетка,  Юлія Ілюха, для якої теж головною темою на зараз є тема війни, а книги «Мої жінки» та «Уроки любові та ненависті» як прозріння для читачів країн інших в часі, що лягає на наші плечі.
Це – і переконані в силі слова – Олена Захарченко та Наталля Сняданко. Маріанна Кіяновська, яка все життя пише немов одну велику книжку та є автором обпалюючої збірки «Бабин Яр. Голосами», присвячену одному з найбільших позачасових злочинів – Голокосту, що  стовідсотково маркується автентикою сьогодення. Ми вслухалися в кожен її рядок серцем і щиро поділяли велике бажання, щоб книга ця попри всі болі та жахи сприймалась не як історія про смерть, а як історія про перенародження.
Ми погоджувалися та сперечалися з думками Юрія Іздрика, згадували його знаковий для становлення сучасної української літератури журнал «Четвер», що дав доленосний поштовх багатьом з наших цьогорічних авторів, занотувавши майстерність в Станіславському феномені.
Ми раділи авторському змістовному оновленню улюбленої рубрики «Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки». Дізнавались цікаві подробиці про наші перші звіти українською, перші кроки методичної діяльності, наліт отамана Махна на бібліотеку в 19019, обов'язки бібліотекарів на початку століття XX, корисні реорганізації за зразком харків’ян, дивувались, що книги наші переплітали навіть арештанти, поринали у зворушливий текст про багаторічного Голову Ради Бібліотеки Павла Гнатовича Мордовського, дізнавались, яка саме література, ілюструє той час контекстно до нашої бібліотечної хроніки.
Згадували й наших колег, які завжди у серці – і без яких неможливо уявити стрічку сучасної історії: завідувачку сектору рідкісних та цінних документів Людмилу Гурай і першого завідувача комп'ютерного відділу Олександра Абраїмова. Неймовірного Сашу, який так багато і так трагічно замало встиг у свої двадцять чотири. Який прожив ушир, у пошуках вічного питання про наявність душі та відповіді, що кожному ушановується по вірі. З іронією, теплим, подібним до сонячного зайчика почуттям гумору, улюбленою всіма усмішкою. Відчували його хармсівські інтонації в ескізах малюнків і рим, Реріхівські відлунням в ракурсах світлин.
Продовжили маршрути, здійснені за участю співробітників краєзнавчого відділу. Їх цьогорічні публікації прокреслили адреси до Набережної Дніпра, вулиць Ганни Швидько та Василя Чапленка, музею Літературне Придніпров’я, Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького, Дніпровського державного цирку, Кельнского бульвару, Дніпропетровської філармонії ім. Л.Б. Когана, Будинків Пчолкіна та Катеринославської міської думи, Аерокосмічного музею О.М. Макарова.
Прекрасні винаходи та винахідники знову підкорювали талантами та силою національної думки, завдяки рубриці патентно-технічного відділу «Винахідники, віват!». А ще, ми дізнавались, як рухалися читацькі смаки наших колег в рубриці «Що читає бібліотекар».
Ми навчалися цінувати кожну мить, завдяки долі та творам одного з найкращих австралійських письменників сучасності Річарда Фленага, переконаного що саме зараз, як ніколи, потрібні істини, закладені, в тому числі, у вигаданих історіях. Нас навчав чути тишу один із найбільших загадкових письменників скандинавської та світової інтелектуальної літератури, визнаний апологет данської естетики в трикутнику поруч із Гансом Християном Андерсеном і Сереном Кьеркегором – Петер Хьог.
Кохання... Тема, яка наріжним каменем прошивала кожну публікацію та знайшла своє окреме віддзеркалення в обличчі кохання століття двадцятого, уособлене в історії Ромі Шнайдер і Алена Делона,  який назавжди разом із власною «здертою шкірою» залишив найпотаємніше та найневимовніше виключно для своєї єдиної Puppelе.
Поруч із коханням, звичайно музика і сцена та їхні легенди – Луї Армстронг і Майкл Джексон. Всупереч їхнім драмам, болю, втратам, ми до мурах усвідомлювали – what a wonderful world. Вмикаючи записи, гортаючи їхні сторінки життя, відчували, що в нас щось вивільняється, посміхались і сумували, відкриваючись собі та світові на повну.
Наші літературні художні подорожі віддзеркалила рубрика відділу документів з питань мистецтв, де цього року йшлося про стиль архітектури, мистецтво вогню та металу, музичний фільм «Пісня завжди з нами», про одну з головних мистецьких подій року на здобуття найвищої театральної премії Придніпров’я – фестиваль-конкурс «Січеславна», про світ маленьких шедеврів мініатюри та про авторські права відомих особистостей, зокрема художника Миколи Корниловича Пимоненка.
Щира дяка багаторічним партнерам бібліотеки Музею «Літературне Придніпров'я» та рубриці, на яку ви завжди чекаєте «Літературний музей: пряма мова». В ракурсі досліджень 2025 – професор Олександр Потебня, Валер'ян Підмогильний у літературній і мемуарній спадщині Бориса Антоненка-Давидовича, письменник-гуморист Микола Кучер, освітянка, громадський і культурний діяч Софія Русова, ліричне я Михайла Дубовика, просвітянка публіцистка,  літературознавиця Любов Біднова.
Так, ми – частина всього, що зустрічаємо у дорозі. І читач, насправді, створює книгу разом із класними авторами, а книги так само, як щирі талановиті люди, неодмінно спонукають перечитати наші душі та рухають почуття.
Блог «Бібліотечна універсалка», віддзеркалюючи ці істини, за 12 років став співрозмовником для понад 600 тисяч читачів з 20 країн світу. 400 до нашого віртуального діалогу доєднались – за три попередніх роки, з них більше 200  тисяч – за 2025.
Дякуємо за співпричетність, за те, що позначені «Універсалкою» маркери думок і емоцій виявилися для нас спільно-маяковими.
З Прийдешнім. Огортайте себе любов'ю та ніжністю близьких і коханих, вірте у Дива, що неодмінно трапляються, цінуйте кожну мить життя, витрачайте ці жменьки щастя лише на тих, хто насправді вартий ваших безцінних часу та таланту.
Побачимось 🤗❤️

 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків ДОУНБ

         Більше про бібліотеку тут

         Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Ракурс

Стрибок у майбутнє

Здавалося б, лише вчора зустрічали 2024-й, а вже на порозі – 2025-й.
Цей рік був для нас особливим, бо головній книгозбірні області виповнилося 190 років. Так, це неймовірно, але цілковита правда, тому, не змінюючи традицій, намагались максимально охопити та презентувати найцікавіше та позачасове завдяки нашім універсальним фондам, подіям, історії та сучасності.
Сучасність висвітлювали у вигляді проєктів і окремими іменами. З захопленням поринали до неосяжної різнобарвності жанрів, стилів, сюжетів сьогодення української літератури разом із Артемом Чапаєм (Антоном Васильовичем Водяним), Антоном Чехом, Тетяною Малярчук, Олександром Міхедом, Таїс Золотковською, Світланою Поваляєвою, Ларисою Денисенко, Сергієм «Колосом» Мартинюком. Укотре, усвідомлювали, що їхня сила в простоті та відкритості й у вічній цінності віддзеркалення позачасового твердження Михайла Стельмаха: «Моя тема в літературі – любов до людини».
Ми крокували сторінками творів разом із особистостями регіональної кампанії «Читаємо разом. Письменники короновані словом», які пишуть «чесно, не замовчуючи невигідного та не ідеалізуючи позитивного». Допомагали нам: гранд-дама української літератури Марія Матіос, Надія Гуменюк, Юрій Винничук.
Долі та буремні шляхи російського вторгнення прокреслювали завдяки новій блоговій рубриці «Прозріння війни». Нашими «попутниками» стали доброволець, прозаїк, поет, волонтер, художник, який позначав майданові витоки подій без чернеток і пафосу на планшеті між боями – Борис Гуменюк; незламно-стійкий Олександр Терещенко, життя якого наново почалося одного жовтневого дня 2014-го при обороні Донецького аеропорту; письменниця та волонтерка Ганна Терянік https://www.dnipro.libr.dp.ua/pismennica_volonterka зі щирістю збережених в її книгах монологах захисників; письменник Артем Чех і рядки його есею-листа, що вразила в серце весь світ.
Ми до затамування подиху підносились на крилатих літерах Григорія Косинки (Стрілець), псевдонім якого виник з назви польових квітів – червоних кóсинців, в які він вдивлявся, немов в усі таємниці Всесвіту; не припиняли дивувались кольорам творінь, визнаної Сергієм Параджановим і Пабло Пікассо Марії Примаченко; «заручались» зі сценою, як Марія Заньковецька; разом із Іваном Карпенком-Карим, коли він був маленьким, долали пішки десятки кілометрів до Єлисаветграду, для того щоб відвідати вистави місцевого театру «Наталка Полтавка» і «Отелло» за участі негритянського трагіка Айри Олдріджа.
Ми чуйно вслухались у «гучний шепіт» неймовірного виконавця, якого називають «французьким Френком Синатрою» – Шарля Азнавура. Вдивлялись у чарівне поєднання великої елегантності та великої духовності Одрі Хепберн. Пізнавали сутність у декількох словах або реченнях польського юриста, а за покликанням – сатирика, поета й філософа Станіслава Ежі Леца»; звірялі власні вчинки з «англійським Мопассаном» – Сомерсетом Моемом, впевненим, що «доброта – єдина цінність у цьому ілюзорному світі».
Разом зі всесвітньо відомим і майстерним Олександром Бернардацці подорожували Одесою, віддзеркалюючи його архітектурні промені прекрасного. Осягали позалітературну універсальність Артура Конан Дойла; дивувались і надихались «ліхтарем у світлі дерев» філософа, публіциста, найкращого з найкращих англійських письменників століття XX, друга та ідейного супротивника Бернарда Шоу – Гілберта Кіта Честертона.
У рубриці «Book stories: з рук у руки» вкотре, але по-новому усвідомлювали суб´єктивність і об´єктивність історії на прикладі долі та спогадів Павла Скоропадського в аналізі та коментарях голови обласного об'єднання профспілок, голови обласної організації Профспілки працівників культури Анатолія Ялового; дізнавались про особливості всесвітньовідомого роману «Все те незриме світло» сучасного американського письменника, лауреата престижних літературних премій Ентоні Дорра від в.о. директора КЗК «Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей» Ольги Прокопович-Ткаченко.
Ми продовжили успішний рух корпоративного вектору блогу: з краєзнавчим відділом подорожували вулицями Дніпра разом із Надією Алексєєнко, Олександром Полем, Іваном Пулюєм, Іваном Акінфієвим. Олександром Чекмарьовим, Олександрою Риндовською, Адріаном Кащенком, Володимиром Самодригою, Оксентієм Григоровичем-Теслею. Додавали цікавих тем і досліджень з історії регіону разом із провідними краєзнавцями, завдяки сектору рідкісних та цінних документів; брали участь у діалогах, завдяки чуйним матеріалам відділу документів з питань мистецтв; надихались новими значуще-піднесеними  відкриттями, завдяки публікаціям патентно-технічного відділу; презентували з наших фондів авторів і видання, які протягом року захопили бібліотекарів ДОУНБ. І, нарешті, отримали можливість повернути очікувану й улюблену вами рубрику «Неймовірно, але правда», перегортаючи разом сторінки нашої легендарної 190-річної історії.
Ми натхненно відтворювали особливі «танці» життя разом із уродженцем Києва Вацлавом Ніжинським та легендарною Тіною Тернер; дізнавались, що приховано за лаштунками усмішки найвеличнішого коміка сторіччя – Білого клоуна, якого помилково плутали з Рудим, – Луї де Фюнеса; з´ясовували особливості новаторства стилю «південна готика» на прикладах творчості американської письменниці Карсон МакКалерс (Lula Carson Smith), знаходячи власний камертон до її висловів «грони звуків» або «квадратний корінь з прекрасного».
Партнери сектору – окрема вдячна тема, бо вони вірні та змістовні, завжди зацікавлені та по справжньому фахові. Цього року ми по-іншому та об´ємніше відкривали літературний світ завдяки прямій мові наукових співробітників Музею «Літературне Придніпров'я» та особистостям нашого краю. Мова про поета, прозаїка, есеїста Георгія Люлькá; перші відомі переклади Жорж Санд українською авторства Ольги Косач-Кривинюк, культурної діячки, бібліографа своєї сестри Лесі Українки; знайомство з рідкісними виданнями Олени Ган. Окрема дяка за змістовну співтворчість директорці Музею Олені Аліванцевій. 
Ми, безумовно, погоджувались із неперевершеним англійським фантастом Нілом Ґейманом, який вважає, що наше майбутнє залежить від бібліотек, читання і фантазії та відкривали для себе лаконічну мудрість американської прозаїкині, поетки та літературної критикині Урсули Ле Гуїн
Особистості в сфері моди – теж про блог, і цьогорічний ювіляр Джорджі Армані, пояснив в чому насправді позачасова елегантність та незалежність і довів, що справжня розкіш – говорити те, що думаєш і ризикувати бути собою.
Саме так, лишаючись собою, ми говоримо з вами, вже 11 років поспіль. За цей час «Бібліотечна універсалка» доєднала до кола своїх прихильників понад 400 000 читачів з двадцяти однієї країни світу. Лише за два з них – 2023–2024 – до нас доєдналось понад 200 000 осіб.
Люди, так само, як книги – це відчуття. І наші чудові цифри красномовно підтверджують сердечну споріднену значущість займенника «ми».
Отже, МИ не зупиняємось перед новим «стрибком у майбутнє», хронологію якого креслить наступний рік, і чарівну необхідність якого доведено блискучим імпровізатором і пронизливо-ніжним творцем літературної «епохи джазу» Френсісом Скоттом Фіцджеральдом.

 
До зустрічі в 2025-му. З прийдешнім!☺️

 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв´язків

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Ракурс

Колір сонячного цитрину…

 Завершується 2023… Він був непростим, але ми тримаємось. На допомогу улюблені автори,  книжки, враження. Думки та долі… Цього року сто тисяч переглядів нашого блогу – абсолютний рекорд за десятиріччя існування.  Вдячні кожному.

Ми спілкувались із вами простими словами, як навчав нас український письменник і журналіст Марк Лівін; висловлювали вдячність великому бібліофілу Середньовіччя Річарду де Бері; розумілися на добрі та злі, завдяки «батькові фентезі» Джону Руелу Толкіну; прислухалися до порад письменниці, коронованої словом, Наталії Гурницької.
Методику щастя опановували  з психологинею Анною Барнс: подорожували рідним краєм із відомими краєзнавцями, філологами та істориками Максимом Кавуном, Людмилою Іванніковою, Олегом Репаном; зацікавлено рухалися літературними стежками країни казок і містики – Німеччини; пишались юними винахідниками Дніпра; захоплювалися роботами нашої землячки в царині скульптури Марії Короткевич.
Ми відкривали для себе інакшого Джерома Клапку Джерома – автора одного з найкумедніших творів «Троє у човні, якщо не рахувати собаки». Стовідсотково погоджувались із Генрі Фордом, що повітря й насправді сповнене ідей, з`ясовували в чому ж полягає універсальність Леонардо да Вінчі.
Ми гортали сторінки сучасної та позачасової літератури України, Франції, Польщі, Великої Британії прислухаючися до порад і вподобань героїв Маркіяна Прохаська, Сергія Жадана, Андрія Кокотюхи, Дари Корній, Володимира Лиса, Миколи Хвильового, Бернара Вербера, Фредеріка Беґбедера, Джессі Бертон, Джоан Роулінг, Януша Вишневського, Патріка Зюскінда, Германа Гессе.
Не забували на цьому шляху й про смисли, відкриті психологом, філософом, колишнім в'язнем нацистського концтабору Віктором Франклом. Поринали в «магічний реалізм» колумбійця Габрієля Гарсіа Маркеса, опановували мить доленосного повороту Джона Ро́берта Фа́улза. Вкотре розуміли, як складно бути першим, згадували, що щастя саме у посмішці  й  на мить завмирали, «побачивши» Синього Птаха Чарльза Буковскі.
Ми знову проживали обпалюючу величчю та людяністю долю Симона Петлюри, позначену біблійним ім'ям одного з обраних Христом дванадцяти апостолів. Віддзеркалюючи в ній головне – нескорене бажання України бути незалежною та вільною.
Сергій Жадан, колись сказав, що мова зникає, коли нею не говорять про любов.
Ми розмовляли з вами саме цією мовою п`ять днів на тиждень. Про любов до України, до справи та життя, до прекрасних авторів та їхніх творів. Про щастя, схоже на метелика й від того ще більш цінне.
Про очікуваний ранок, який завжди настає на цій планеті саме нашими головними кольорами, й,  за хоку одного з найбільших авторів Японії Міядзава Кэндзі,  проривається крізь хмари та забарвлює небо у колір сонячного цитрину.
 
З прийдешнім святом.
Далі  буде٩(◕‿◕｡)۶

Олена Ємельянова

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

Ракурс

Новий Рік. Різдво. Подарунки. Очікування, які ми власноруч  можемо перетворити на дива. Головне -  вірити та діяти. Та не забути про листи до Санти, звичайно  :) 

Всього найкращого у Новому. 

Ми - разом. До зустрічей вже у січні  :)

«Різдво!.. Ви чуєте? Лишень від звуків цього чарівного слова у небі починають співати невидимі дзвіночки, і здається, що от-от станеться дещо казкове. Чуєте?» 

Сашко Дерманський, «Крамничка тітоньки Мальви»

«Я завжди чекав цих днів як найкращих у році. Це радісний час – дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні у всьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають один перед одним свої серця і бачать у своїх ближніх, – навіть у незаможних і знедолених, – таких же людей, як і вони самі, що бредуть однією з ними дорогою до могили, а не якихось істот іншої породи, яким варто йти інакшим шляхом. А тому, дядечку, хоча це й правда, що на Різдво мені ще жодного разу ні золота, ні срібла не додалось, я все одно вірю, що воно приносить мені добро і буде приносити добро. Тож хай живе Різдво!».

Чарльз Діккенс, «Різдвяна історія»

«Цікаво, як на небі святкують Різдво, – подумав я. – Може, моя матуся також пече там свої медові яблука, хоча на небі немає убогих». А потім мені здалося, що я і справді бачу її у довгій синій сукні з великим кошиком, повним різдвяних яблук. І матуся роздає їх усім: і Марії, і апостолу Петру, і моєму татові, і всім, хто тільки схоче. А потім я почув, як співає небо, і співає ріка, і крига на ріці, і сніг також співає різдвяну пісню. І та пісня була така, що я міг би все життя її слухати».

Дзвінка Матіяш, «13 різдвяних історій»

«Сніжинки летіли на Повза зі всіх сторін, сідали на лапи і на живіт, лоскотали ніс і вуха. Це було, на диво, приємно і зовсім не страшно. Повзові стало так радісно, що захотілося бігти їм назустріч.

 – Мартіно, це сніг! – кричав він і бігав довкола зайченятка. Він підстрибував, падав, котився, перевертався, вставав і біг знову. Повзове щастя було таке справжнє і сильне, що Мартіна, дивлячись на нього, сама почала реготати».

Мар`яна Прохасько і Тарас Прохасько, «Хто зробить сніг»

 «Я б, напевно, віддав усе на світі за просте, морозний, сніжне Різдво мого дитинства».

Ден Сіммонс 

«Треба написати Санті листа... Треба-треба-треба... – муркав Сплет. – Бо як він інакше дізнається, що мені подарувати на Різдво?»

 Роб Скоттон, «Різдво для Сплета»

Джерела: 

https://mykniga.com.ua/poradi/citati-pro-rizdvo-i-novij-rik.html

 https://starylev.com.ua/blogs/nayteplishi-knyzhkovi-cytaty-pro-zymu-ta-svyata

Фото: https://galinfo.com.ua/news/ukraintsi_svyatkuvaly_novyy_rik_u_berezni_veresni_a_zgodom_u_sichni_305292.html

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Ракурс

Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят у світі. В Україні новорічні традиції мають особливо непросту та тривалу історію, їх святкували і в березні, і у вересні, і в січні. Детальніше – у «Ракурсі».

 (продовження)

З приходом християнства на наші землі, впроваджується юліанський календар, і Новий рік починають святкувати 1 березня, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. Нині ж це 14 березня, день преподобної мучениці Євдокії, згідно з народною традицією — це перший день весни, справжній перший день нового року. 

Таке літочислення зберігалося до XV століття, поки церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня, бо приблизно саме в цей час відбулася перша проповідь Ісуса під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.

У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового», так як папа Римський Григорій XIII впровадив нову календарну систему, або, як кажуть нині, «новий стиль», і всі європейські народи переходять на святкування Нового року 1 січня. 

Натомість, Православна церква хоча й визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами».

Але у 1700 році і ми починаємо святкувати Новий Рік 1 січня завдяки царю Петру І. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем аж до 1918 року, через що тривалий час свято не збігалося із західноєвропейським. Він же увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи святкові привітання, феєрверки та маскаради. 

І лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар і свято, що так ми любимо, знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.

Ось чому в нашій країні не один, а два Нових Роки.

Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування, яка передалася на наші землі ще за царя Петра. У свою чергу Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців, відображенням традицій, які перекликаються з міфічними та релігійними уявленнями поколінь наших предків.

https://ridna.ua/2017/12/yak-nashi-predky-svyatkuvaly-novyj-rik-ridni-tradytsiji/

https://www.youtube.com/watch?v=nuQ-Dbthcn8

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Ракурс

Новий Рік - улюблене свято не лише дітлахів, а й дорослих. Прикрашена ялинка, подарунки під нею, спалахи яскравих вогнів за вікном. А з чого все розпочалося? Давайте погортаємо сторінки історії

Наші пращури, виявляється, аж до початку ХХ сторіччя зберігали новорічні язичницько-християнські традиції. Для наших предків Новий Рік був цілком весняним святом, оскільки співпадав з початком відродження природи та землеробськими роботами. Це підтверджується і назвами місяців, які до сьогодні збереглися в романських та деяких слов’янських мовах. «September» (вересень) у перекладі означає сьомий, «October» (жовтень) - восьмий, «November» (листопад) - дев'ятий, «Decеmber» (грудень) - десятий. До речі, такі назви місяців збереглися тому, що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців, першим з яких був березень.

Пращури вірили, що в цей час відкривається небо і в Бога можна було попросити будь-що. До тої ночі, як і до свята Івана Купала, приурочували перекази про скарби й нечисленні багатства.

Достовірних свідчень про те, як святкували наші прадіди в язичницькі часи на теренах Київської Русі, немає, але, скоріш усього, його пов'язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення. Цікаво, що називали цей день початком Нового Літа. 

Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці - «Ianuarius» (січень) на честь бога світла Януса та «Februarius» (лютий) на честь бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар, за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня - місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша - уперед до нового. Так почали люди вітати один одного та дарувати подарунки першого січня. Цікавою була традиція вручати один одному овочі та фрукти, прикрашені мідними монетами чи цінними подарунками. Та в наш час було б дивно отримати від родичів чи друзів, наприклад, капустину чи гарбуз з монетками, номіналом в 25 чи 50 копійок :) 

Та це ще не все. Більше цікавинок - наступного разу.

Далі буде.

https://ridna.ua/2017/12/yak-nashi-predky-svyatkuvaly-novyj-rik-ridni-tradytsiji/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут