На долоні історії

Олександр Бернардацці. Промені прекрасного (завершення)

 Олександр Йосипович Бернардацці народився в П'ятигорську в 1831 році, де його батько проєктував найзнаменитіші курорти Мінеральних вод. Дитячі роки минали в спостереженнях за роботою родичів, тому обрану спеціальність випадковістю назвати важко. У сім'ї говорили російською, в хвилини емоційних піднесень – переходили на рідну італійську, як вимагав південний темперамент. Часто батько брав сина на прогулянку в гори. Олександр був заворожений сніговими сріблястими вершинами, блакитним небом, прозорими озерами.
У 1843 році Бернардацці вступає до Будівельного училища Петербургу, яке закінчує з відзнакою. Отримує призначення на посаду помічника архітектора до Бессарабської обласної будівельної контори. За кілька років 25-річний майстер стає городовим (головним) архітектором Кишинева, на посаді лишається кілька десятків років, з 1875 є почесним громадянином міста.
У 1878 талановитий зодчий перебирається до Одеси. Спочатку обіймає посаду архітектора при Новоросійському університеті, а потім і головного міського архітектора. Проєктує безліч прибуткових будинків і особняків в самобутній витонченій стилістиці. Творче обдарування і високий професіоналізм Олександра Йосиповича неодноразово відзначали і міська влада, і колеги-архітектори, і прості городяни. Серед створених ним прекрасних споруд – старий залізничний вокзал (побудований в 1879–1883, зруйнований в 1944 році під час Другої світової), клініка медичного інституту на Пастера, будівля реформатської церкви.
П'ятиповерховий будинок готелю «Брістоль» теж побудовано за проєктом Бернардацці (1898–1899 рр.), Назву запозичили в однойменного віденського готелю, де так любили відпочивати видатзаможні одесити. У різні часи у «Брістолі» зупинялися Віра Холодна, Ісаак Бабель, Теодор Драйзер. Після революції «Брістоль» перейменували на «Червоний», але згодом історичну назву повернули.
Красою та незвичністю фантазії вражає і будівля Одеської філармонії напроти вищезгаданого готелю. Спочатку цей архітектурний шедевр створював Олександр Бернардацці як Нову Біржу. Після відкриття в 1899 році не було меж захопленням і порівнянням. У 1900 році, на честь 50-річчя творчої діяльності Бернардацці, в лоджії було встановлено мармуровий бюст архітектора.
Майстер помер у відрядженні в Фастові під Києвом. Згідно з його заповітом, похований поруч із матір'ю в Кишиневі. Як писав сучасник: «І немов той казковий золотий птах, посланник серця, що губив усюди свої крила, так і А.І. Бернардацці всюди розкидав золоті променисті пір'їни прекрасного по обличчю тієї землі, куди закидала його доля, і в душах тих людей, з якими він зустрічався».
 
Фото: https://odessa-memory.info/ru/index.php?id=30
 
Джерела:
Гольдзамт, Эдмунд. Уильям Моррис и социально-эстетические истоки современной архитектуры / Э. Гольдзамт; пер. Г.А. Гурьянова.– М.: Стройиздат, 1973.– 175 с.– Пер. с польск.
Постернак, К. Вторая родина братьев Бернардацци / К. Постернак // Юный художник.– 2011.– № 11.– С. 16–18: ил.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

 

На долоні історії

Одеська Муза Олександра Бернардацці

Історія родини Бернардацці надзвичайно цікава. Чотири брата - Вінченцо, Антоніо, Джованні і Джузеппе Бернардацці народилися в родині потомственого майстра будівельника в містечку Памба поблизу міста Лугано в італійській Швейцарії. Звідси вийшло чимало видатних зодчих, які працювали по всій Європі, у тому числі і в Росії. Хтось з Бернардаччі був одним з помічників  відомого архітектора Растреллі в 70 роках XVIII століття. До речі,  у ці часи багато італійських майстрів не могли знайти застосування своїм талантам на батьківщині та відправлялися до інших країн. 

Троє братів, як і їх батько були кам'яних справ майстрами, а Джузеппе навіть закінчив архітектурний клас в Міланській Академії. Старший з братів, Вінченцо працював   у Росії і викликав до себе братів. Будівництво Ісаакіївського собору під керівництвом Огюста  Монферрана. Перебудова Анічкового палацу – серед їх проектів того часу. А у 1822 році Джузеппе і Джованні був запропонований контракт від Медичного Департаменту Міністерства Внутрішніх справ на спорудження будівель для Кавказьких Мінеральних Вод. У той час, Кавказькі Мінеральні Води існували як курорт, але його благоустрій залишало бажати кращого. Брати були полічені людьми здатними і вирушили на Кавказ для облаштування фасадів бань та до них прилеглих будівель. Будувати вони повинні були по проекту петербурзького архітектора Йосифа Шарлеманя. 

Першою великою роботою братів стало будівництво в 1823 році Ресторації Казенної готелі і довгий час вона була центром курортного життя: житлові номери, ресторан і великий танцювальний зал.

Джузеппе належить і перший Генеральний план П'ятигорська. Миколаївські (Лермонтовские ванни), Будинок незаможних офіцерів (Курортна поліклініка), католицька церква. Були заплановані і створені Казенний Сад, Квітник, Емануелевський парк, де був витончений павільйон "Еолова арфа».  Павільйон отримав свою назву, завдяки встановленому в ньому особливому музичного пристрою повітряної або вітряної еолової арфи, що видавала мелодійні звуки під впливом вітру. Відомий і «Декоративний Грот Діани», авторами якого теж були брати Бернардацці.  

Брати працювали в стилі ампір, також вони будували храми, купальні, готелі. Скромна дерев'яна церква в Єсентуках, також їх авторства, а в Кисловодську зберігся, правда вже перебудований,  будинок Реброва. У 1837 році в ньому жив Михайло Лермонтов і описав його,  як місце дії «Княжни Мері». Джузеппе, до речі,  зустрічався з Лермонтовим і Пушкіним. Пушкін, відзначаючи безумовні зміни в місті, шкодував по його колишньому дикому вигляді і згадував про це в своїх записках.

 «За відмінні праці і старанність до служби» Джузеппе був нагороджений чином класу губернський секретар і  відмічений імператорською  золотою табакеркою з живописом і діамантами. 

Джузеппе також був майстерним малювальником, його малюнки друкувалися в зарубіжних виданнях французькою мовою. Він брав участь в Ельбруській експедиції, де під прикриттям військового загону займався замальовкою візантійських храмів. Авторство гравірованого плану П'ятигорська теж належить Джузеппе. На ньому збереглися портретні зображення братів, а поховані вони на  схилі гори Машук.

У рапорті 1840 року було зазначено  147 виконаних  братами Бернардацці робіт за 17 років.

Джованні так і не обзавівся сім'єю. Після смерті брата він прийняв піклування над своїми племінниками, Олександром, Олександрою і Катериною. Олександр Осипович або Йосифович Бернардацці пішов по стопах батька. Після закінчення будівельного училища  у Петербурзі, він був направлений в Бессарабію, де працював міським архітектором Кишинева, будував в Одесі. Його будівлі досі є справжніми прикрасами міст. Петербурзький Інститут цивільних інженерів заснував в його честь золоту медаль.

Старший син Олександра Бернардацці, теж Олександр навчався в Інституті цивільних інженерів і в Академії мистецтв у Петербурзі. Рятуючись від бойових дій громадянської війни, він разом з сім'єю втік з Уралу на Далекий Схід, потім емігрував до Китаю. Він жив в Харбіні, де побудував кілька чудових будівель, викладав в місцевому Технологічному інституті. А молодший Олександра Бернардацці - Євген працював міським архітектором Кишинева.

(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут