Пунктир

Марина Гримич. Стриманість водоспаду

 Є в неї та сама стриманість, яка ховає в собі потужний водоспад думок і емоцій. Водоспад цей –  кришталево-джерельний, відбивається в українській мові та   пронизливій  достовірності нашої історії. А ще вона навчилась відчувати східну культуру та тематику. І вони прориваються пунктиром в її героях і творах. Тим самим генетичним корінням, що дозволяє людині зрозуміти, чим та чому вона відрізняється від інших.
Коли перераховуєш ВСІ відзнаки, статус і втілення нашої сьогоднішньої героїні , здається, мова про декількох людей.
Сьогодні у «Пунктирі» «зустріч» із письменницею, лауреаткою Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001 – дипломант, 2002 – перша премія конкурсу за роман «Егоїст»), етнологинею та фольклористкою Мариною Гримич.

 «Батько був членом Спілки письменників, тому я практично виростала в Будинках творчості письменників – Ірпінському (сюди їздила найчастіше, батько там часто працював), Одеському, в Коктебелі, Дубултах. Там була така традиція – після обіду прогулюватися алейками і вести розумні бесіди. Батько завжди мене з собою водив, і я в тих розмовах (нічого в них не розуміючи) «кохалася». Тодішній стиль життя письменників мене приваблював: творча праця, не потрібно ходити на роботу, твори собі, веди світські бесіди».

«Життя на Близькому Сході – це дивовижний досвід і водночас челендж. Для антрополога – це суцільний дослідницький рай, а для доктора історичних наук – бальзам на душу. Враховуючи, що в Лівані 17 офіційно зареєстрованих релігій та конфесій, то ця країна навчає культурі щоденної дипломатії».

«Книжка – це життя й інтер'єр, це робота й відпочинок, це початок дня і його кінець, це "що купити на подарунок", це твоя релігій і твоя музика, це твій палац, де ти королева, і твоя фортеця, де ти лицар».

«Люди шукають свої корені і хочуть дізнатися, чим вони відрізняються від інших».

«Не люблю фразу "історія вчить", але зараз зроблю виняток. Так от: історія вчить, що вона нічого не вчить. На жаль».

«Остання книга, яка мені сподобалася настільки, що я собі сказала: "Я хочу таке написати", – це "Терор" Дена Сіммонса в перекладі Антона Санченка. Хоча я добре знаю, що такого не напишу».

«…поле – це не лише коли Ви їдете в експедицію. Поле для нас – у ліфті, у тролейбусі, в офісі, на базарі, в банку і на лавочці в парку. Поле має бути потребою і стилем Вашого життя….»

«Університетське життя стало для мене головною школою. Я зрозуміла, що займаючись наукою в науковому інституті, ти не до кінця науковець. Університет – це стимул, це форма перевірки твоїх наукових концепцій».

«Я бачу, який талановитий наш народ...».

«Я була першою дитиною. На час мого народження батькові було 36 років, і він приступив до мого виховання з «науковим підходом». Тепер я думаю, він на мене аж надто тиснув і був аж надто вимогливим. З раннього дитинства мене привчали до книжок».

«Я мрію про «університет майбутнього». Решту свого життя я б віддала для цього, якби такий був в Україні. Це мав би бути міжнародний проєкт.

«Я ще не уміла читати, однак розглядала малюнки-комікси Херлуфа Бідструпа. Це мої найприємніші спогади раннього дитинства. Дитячі книжки в мене також були. У батька була величезна бібліотека, і там було багато дитячих книжок для мене. Всі виключно українською мовою».

 

Джерела: Гримич, Марина Віллівна. Життя під піньорами. Культурний ландшафт українських поселень у Бразилії [Текст] : [монографія] / М. В. Гримич. – Київ : Дуліби, 2016. – 703 с. : фот., іл. – (Історична етнологія). – Библиогр.: с. 695–703.

Гримич, Марина Віллівна. Магдалинки [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. А. Шум. – 2-ге вид. – Київ : Дуліби, 2016. – 238 с.

Гримич, Марина Віллівна. Мак червоний в росі... [Текст] : роман / М. В. Гримич. – 2-ге вид. перероб. – Київ : Дуліби, 2016. – 191 с.

Гримич, Марина Віллівна. Second life (Друге життя) [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. – Київ : Дуліби, 2010. – 159 с.

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ : Дуліби, 2010 - 2016.

Гримич, Марина Віллівна. Острів Білої Сови [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. – Київ : Дуліби, 2010. – 158 с. – (Склянка крові з льодом).

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ : Дуліби, 2010 - 2016.

 https://suspilne.media/20956-istoria-vcit-so-vona-nicogo-ne-vcit-marina-grimic-pro-sevcenkivsku-premiu-nauku-i-literaturu/

https://uamoderna.com/jittepis-istory/hrymych

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

 

Фото: https://lb.ua/culture/2020/08/15/463966_marina_grimich_bilshe_vsogo.html

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

 

Що читають бібліотекарі

Ірина Тетера. Київ – New York. – Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2016. – 224 с.

 

Якщо ви вирішите ознайомитися з книжкою молодої київської письменниці Ірини Тетері «Київ – New York», тут ви знайдете трішки романтики, трішки пригод. Це достатньо легкий формат, і, за моїми вподобаннями, це дійсно може бути цікаво.

Знайомство з приємною ніжною історією кохання молодої київської художниці Аліси, яку після загибелі батьків у автокатастрофі від самотності врятував заможний і впевнений у собі чоловік.

Тут є і романтична лінія, дуже яскраво висвітлена після відвідин головною героїнею Нью-Йорка, куди її на відкриття нової школи сучасного мистецтва запросив друг Пол. Саме тут Аліса знайомиться з молодим художником Джастіном, і між ними спалахує якась магія. Головна героїня, яка досі не вірила в кохання, переглядає власні переконання, а Джастін вірить в щасливе майбутнє. Та насправді їхні стосунки безперспективні, адже Аліса змушена повертатися до Києва.

Ближче знайомлячись з героями книги, кожен може зазирнути у свій внутрішній світ, і там, без сумніву, впізнати себе і своїх близьких. Свої сподівання та зневіру, повороти долі та випробування, а ще те, що ніколи не пізно все змінити.

Почуття, яке виникло між Джастіном і Алісою, змінюють їх. Почуття любові відкривають новий світ, хоч хай він буде на іншому кінці землі. Люди, які живуть у таких несхожих містах, як Київ і Нью-Йорк, загалом то однакові: з їхніми цінностями та інтересами.

Це сучасний роман, в якому головні герої виявляються не такими вже і романтичними. Але, якщо ви хочете відволіктися від «серйозної» літератури, книга захопить вас красивою історією кохання та важкими випробуваннями, які чекають на людей у сучасному світі, в якому стираються кордони, але черствіють серця.

Як добре, що у нас уже є така українська проза: з глибоким змістом, який змушує кожного задуматись над людськими стосунками та історією вибору. Що знайшло своє продовження у кіносценарії за сюжетом цієї книги, який отримав Спеціальну відзнаку Державного агентства України з питань кіно у межах міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова».

 

Ірина Білоус,

провідна бібліотекарка відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Досліджуємо історію

Козак Глоба та князь Потьомкін: продав своє володіння, але грошей не побачив 

(продовження)

Козакові врешті-решт довелось потіснитися, проте це відбулось після закладення міста в травні 1787 року. Л.О. Глоба переселився на територію свого другого володіння (нині у межах парку імені Глоби), де згодом помер і був похований.

Цікаво, що князь Г.О. Потьомкін викупив у козака землю, тобто юридичних формальностей операції купівлі-продажу було дотримано. А ось щодо суми, нібито заплаченої Глобі Потьомкіним, дискусії точилися майже 200 років. Встановити істину допомогли документи з петербурзьких архівів. У 1805 р. спадкоємці Л. Глоби відсудили компенсацію від держави у розмірі 3825 рублів за нагірний маєток і острів Монастирський. Судовий позов розпочався ще 1795 року, коли Глоба вже покинув цей світ, а його племінники подали прохання «о выдаче им за означенной дом и сад взятой в казну у дяди их покоиным Губернатором Коховским, трех тысяч рублей денег».

Таким чином, найбільш вірогідною сумою угоди з продажу слід вважати 3000 рублів. Дані документів свідчать, що угода відбулася вже після заснування Катеринослава, найімовірніше у 1787–1788 роках.

До смерті князя Г.О. Потьомкіна у 1791 році на території навколо палацу та на місці першого володіння Лазаря Глоби було влаштовано унікальний англійський парк під керівництвом англійського садово-паркового майстра Вільяма Гульда. Цей парк потім перейшов у володіння катеринославського дворянства, отримав назву «Потьомкінський сад», а з 1925 р. має ім'я Т.Г. Шевченка.

(Далі буде)

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото: Пам'ятник Лазарю Глобі

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

Світ знань нових видань

Книги потрапляють до нас не випадково. І саме ті, які необхідні в певний час. Видання «Гузар на кожен день», укладене Оксаною Климончук, – саме таке. Своєрідний календар, але довжиною не на рік – на все життя. Недостатньо прочитати настанову дня. Необхідне власне відзеркалення або, якнайменше, – намагання сердечно рухатися цим шляхом.

«Цинізм – це крайній прояв неповаги», «якщо ми усвідомимо собі, хто ми є, тоді ми починаємо любити ближнього. Але перший крок – пізнати себе. Пізнати, що я людина»; «простота – це є надзвичайно цінна чеснота. Бути простим – значить бути собою»; «Гідність – це те, що ми одержали від Бога. Один з із її атрибутів – почуття правди…»; «ми маємо право тільки на те, що добре..»; «Для мене свобода – то можливість творити добро, можливість служити».

Цю книгу можна читати та перечитувати нескінченно. А ще, завдяки відеоматеріалам, доступним за QR-кодом, почути голос Кардинала Любомира Гузара. І щоразу знаходити відповідь на власні озвучені чи невимовлені запитання. І цей діалог з людиною, яка принесла до України досвід свободи та до порад якої прислухалися і прислухаються маленькі та дорослі, президенти та патріархи ще раз доводить – такі миті дорожчі за скарби. 

 

Джерело: Гузар на кожен день [Текст] / уклад. О. Климончук. – Харків : Фоліо, 2021. – 415 с. : кольор. іл.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Джон Рокфеллер: «Я ніколи не здогадувався, ким опинюся в цьому житті, але я завжди знав, що народжений для чогось більшого» (завершення)

У середині 1850-х років почався великий попит на сировину для гасу, стрімко розвивалися компанії, які створювали гасові лампи. У цей час Джон познайомився з хіміком Самуелем Ендрюсом, який займався питаннями переробки нафти та був переконаний у перспективності гасу як засобу для освітлення.

Ідея з нафтою зацікавила Джона, у той же час неподалік знайшли родовище, і він зрозумів, що пора відкривати нову сторінку бізнесу. Початком стала нафтова компанія «Ендрюс і Кларк». Партнери заклали в Клівленді будівництво нафтопереробного заводу «Флетс». Транспортували нафту та готову продукцію залізницею.

У 1870-х роках Джон відкриває власну компанію з пошуків нафти. За деякий час спостережень помічає, що весь нафтовий тогочасний  бізнес хаотичний. Він розумів, що тільки порядок і фінансова дисципліна у фірмі можуть привести до успіху, і перше, що зробив – статут. Мотивацію було позначено не у заробітній платні, а в тому, що робітники отримували деякий відсоток від акцій компанії. Таким чином Джон створив велику сім’ю, вмотивовану разом рухатися до успіху.

Нова компанія стала приносити прибуток, а Джон – скуповувати маленькі підприємства, по’вязані з нафтою. Багатьом американцям така стратегія не подобалась, але він уваги не звертав.

Джон домовлявся із залізничними монополістами про регулювання транспортних цін, таким чином «Standard Oil», отримала ціни нижчі, ніж у конкурентів і поставила їх перед перед вибором – об'єднання або розорення.

У 1880-х Джон уже володів 95% нафтовидобутку в Америці, тим самим чимало зміцнивши компанію «Standard Oil». Ставши монополістом, він підняв ціни на нафту. Найбільша та найуспішніша на той час компанія світу Standard Oil приносила Рокфеллерові $3 млн щороку. Він володів шістнадцятьма залізничними і шістьма сталеливарними компаніями, дев'ятьма фірмами, що торгували нерухомістю, шістьма пароплавствами, дев'ятьма банками й трьома апельсиновими гаями.

Своє «золоте весілля» Джон і Лора, не хотіли робити гучним. Джон у той день, казав коханій, що вдячний Богові, за те, що зустрів її та вона була поряд.

В останні роки Лора дуже захворіла і не могла встати з ліжка, через це Джон передав свої справи, щоб бути поряд.

У 1915 році, Лора Рокфелер померла. Джон створив на честь коханої благодійний фонд, який існує і досі. Через двадцять років він помер, не доживши до власного сторіччя. Людина, яку справедливо та красномовно називали біржовою акулою з великим і теплим серцем.

Фото:https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:John_D._Rockefeller#/media/File:John_D_Rockefeller_by_George_Edmondson,_1905.jpg

Джерела:

Chernov, Ron Titan : the life of John D.Rockefeller,Sr. / Ron Chernov. – New York : Vintage Books, 1998.

https://vsegda-tvoj.livejournal.com/30711453.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD_%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80

 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

 

Стародубов, А. Ф. Пам'ять історії [Текст] / А. Ф. Стародубов, В. В. Самодрига, С. С. Іванов. – 2-е вид., доп. и перероб. – Дніпропетровськ : Дніпро-VAL, 2003. – 366 с.

Мені дуже сподобалась ця книга. Вона присвячена історичному розвитку міста Дніпра. Ця книга – біографія нашого міста. Мені було цікаво простежити всі основні щаблі його соціально-економічного та культурного становлення. У книзі міститься інформація про багато цікавих об'єктів міста, які мають соціальне значення й архітектурну цінність. Дуже сподобалося висловлювання Дмитра Івановича Яворницького: «Знати і любити історію – це природна потреба кожної культурної людини, яка поважає себе і ту землю, на якій вона живе».

Особливо цікавий розділ, присвячений біографії видатних громадських діячів нашого краю. Багато для його розвитку зробив Олександр Поль. Займаючись археологічними розкопками, він знайшов на Криворожжі в Дубовій балці поклади залізняку. Лише через 15 років важких випробувань йому вдалося домогтися співчуття в Парижі, де він заснував «Акціонерне товариство залізняків Кривого Рогу», яке розпочало свою діяльність у Придніпров'ї.

Дуже цікаво мені було дізнатися і про незвичайну колекцію, зібрану Олександром Полем. Вона справді була дуже цінною, до неї входили не лише скіфські та доскіфські старожитності, предмети запорозької старовини, а й картини, гравюри, старовинна порцеляна, бронза, всього близько 5000 предметів. За цю колекцію за кордоном йому пропонували великі гроші. Проте, відчуваючи велику потребу в коштах, обтяжений великими боргами, він своєї колекції не продав, сказав: «Я люблю свій край, і те, що мені вдалося розшукати в його землі, тут навіки і залишиться». Після смерті Олександра Поля в 1890 році колекція повністю надійшла в розпорядження Катеринославського музею, склавши його основний археологічний й етнографічний фонд. Дмитро Яворницький дуже високо цінував колекцію Поля і у своєму відгуку про неї казав, що тільки вона по-справжньому познайомила його із запорозькою старовиною.

Я рекомендую цю книгу для читання широкому колу читачів, особливо студентам, викладачам, краєзнавцям.

Ніна Тарянік, провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

Фото: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=26

Book stories: з рук у руки

Ірен Роздобудько. На перехресті вітрів

Українська письменниця, яка не тільки пише, але й сама ілюструю свої книги. Ірен Роздобудько – тричі володарка відзнаки «Коронація слова» та номінант на Шевченківську премію 2019 року за книгу «Прилетіла ластівочка» (2018).

Її називають найуспішнішої українською письменницею. Вона не обмежується єдиним жанром, її сміливість у плані поєднання стилів вражає, бо пише вона дуже легко, просто займаючись улюбленою працею, і це є її кредо.

Сьогодні в рубриці СПЗЗ «Book stories: з рук у руки» сучасна проза від Ірен Роздобудько – роман «Тут і тепер». Враженнями ділиться наша користувачка Юлія Порункова.

«Мене як педагога завжди цікавила література, яка спонукає на роздуми, критичне мислення. І ось я завітала до Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, де мені запропонували прочитати книгу відомої авторки Ірен Роздобудько "Тут і тепер". Її книга – це збірка есе й оповідань, які презентують авторський світогляд, досвід життя та роздуми над сучасністю.

У своїх творах пані Роздобудько говорить про роль індивідуальності та свободи в житті людини, відзначає важливість культури й освіти в суспільстві. Вона гостро реагує на війни, конфлікти та насильство, висловлює своє ставлення до них.

Крім того, авторка звертає увагу на значення родини, батьківської любові та дитинства, визначає основні цінності в житті, місце людини в світі.

Тема книги «Тут і тепер» у тому, що життя має бути цінним саме зараз і тут, у даному нам часі. Тому кожна мить важлива, і варто поважати та любити кожну людину, що трапилася на нашому шляху.

Поринаючи у зміст книги, відчуваєш глибокі міркування та думки авторки про життя, які допоможуть знайти спокій і гармонію з собою та довколишнім світом.

Ця книга буде цікава для тих, хто хоче розуміти світ і знайти своє місце в ньому».

Джерело: Роздобудько, Ірен. Тут і тепер [Текст] : роман / І. Роздобудько. – Київ : Нора-Друк, 2016. – 347 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Досліджуємо історію

Козак-садівник – засновник слободи Половиці (продовження)

З документів, представлених Глобою в офіційні органи, бачимо, що у 1743 році він заснував своє перше володіння навпроти Монастирського острова. Вже після приходу Глоби виникла запорозька слобода Половиця – у придніпровській частині, на захід від сучасного парку імені Шевченка. Таким чином, Глоба може вважатися першопоселенцем слободи Половиці.

Отже, з його документів виходить, що 1743 року виник перший фруктовий сад Глоби у північно-східній частині сучасного парку імені Шевченка. Сам засновник стверджував:

«…неусыпными моими трудами и коштом развел на том острову, тож при жилью своему и особо при слободе Половице не толко доволно лесу но и плодовия деревья, что все от бывшого Коша ко владению моему многими повелениями и препоручено было, как так же и в то время, когда населялась невдале моего жилья слобода Половица потому же оставался тот на острову лес и разведенныя трудами моими плодоносныя деревья за мною и Койдацким начальником подтверждаемо было».

Ймовірно, це був звичайний фруктовий сад великих розмірів. Поруч із Глобою пізніше облаштувалися козаки Гнат Сидорович Каплун та Микита Леонтійович Корж – із сім'ями та господарством.

Короткий опис саду залишив в «Усній оповіді» Микита Корж:

«Глоба мешкав на тому самому місці, де нині дім ясновельможного й казенний сад, внизу над Дніпром, під скелею, де і млин  його був, один на каменях влаштований, другий байдашний для фолюш, в яких валяли сукно. З ним, тобто із Глобою, жив ще один козак, жонатий, Гнат Сидорович Каплун; тут же і мій власний дім був, і ми всі троє зі своїми родинами жили в одній хаті під одним дахом. Хата була на дві половини, вважай, дві хати. На тому ж місці і на тих печищах, де була наша спільна оселя, нині влаштована караулка для сторожів та вартових солдат, які тепер охороняють казенний сад і живуть у вартівні біля берега над самим Дніпром».

На початку 1780-х років відносно спокійний плин життя на дніпровській горі було порушено назавжди. Відповідно до указу Катерини ІІ від 22 січня 1784 р. тут мало розташуватися губернське місто Катеринослав, яке до цього (з 1776 р.) розвивалося на лівому березі Дніпра, в місці впадіння річки Кільчені у річку Самару.

Територія нагірного саду Лазаря Глоби одразу потрапила до зони першочергової забудови Катеринослава. Відповідно до генеральних планів міста 1786 та 1792 років нагірна ділянка Глоби мала бути використана для влаштування палацово-паркового ансамблю резиденції генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна з палацом і англійським парком.

6 серпня 1787 р. за завданням Г.О. Потьомкіна було завершено «Описание учиненное села Половицы сколько у кого именно сырого стоячего леса и разных фруктовых деревьев».  У цьому документі вказані окремо й володіння Лазаря Глоби: «сад нагоре с фруктовыми разными деревьями, лес всякой, большой, окопаной, ниже оного по над Днепром против острова Монастирского роща всякого дерева».

(Далі буде)

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото: Міський сад. Листівка початку ХХ ст.

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

Світ знань нових видань

 «Щастя – це ваш вибір, а не випадковість» – одна з перших цитат в методиці щастя від Анни Барнс. Інформації про авторку не так вже й багато. Відомо, що цікавиться вона усвідомленістю й емоційним благополуччям людини, полюбляє прогулянки узбережжям і захоплюється гімнастикою тай-чі (太極拳). Отже цілковито щаслива людина. Тому всі поради від неї щодо поширення радості, щастя на робочому місці, прийомах для підтримки цього натхненного стану сприймаються з повною довірою.

Видання має найсвітліші публікації та ілюстрації. Не закохатися в це видання з першого погляду або сторінки, в буквальному сенсі, неможливо. Так само, як вкотре впевнитися та на практиці зреалізувати викладене.

А цитати найщасливіших особистостей, які пройшли до цього непрості шля- хи – стануть у нагоді. Барнс, Анна. Як бути щасливим [Текст] / А. Барнс ; пер. з англ. А. Бірічева. – Харків : Ранок : Фабула, 2019. – 160 с. : іл. Більше про бібліотеку тут Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter Замовити книги можна тут

На долоні історії

Джон Рокфеллер: «Якщо ваша єдина мета – стати багатим, то ви ніколи не досягнете її» (продовження)

Джону здавалося, що він досяг усього, крім особистого щастя. Але, все трапляється саме у той час, коли необхідно. Лора Спелман, шкільна вчителька за освітою, з Джоном познайомилася ще у молодших класах, під час спільного навчання. Тобто, можна сказати, що знайомі вони були все життя. То був час боротьби за права темношкірих. Лора не тільки підтримувала їх, але ї боролася за права жінок. «Я сама можу керувати своїм конем», – читаємо в її листах.

Чому саме Лора? Можливо й тому, що вона мала багато спільного з матінкою Джона за характером і побожністю.

Усе починалося з того, що вони разом ходили до церкви та бібліотеки, ділися враженнями від книг. Через деякий час дружні стосунки перетворилися на романтичні, а потім – шлюб і медовий місяць біля Ніагарського водоспаду.

Цікаво й те, що в новоствореній родині Рокфелірів кожен мав свій метод економії фінансів. Головним для Лори було: сім’я, дім і церква. Джон проповідував дисципліну, порядок, економію й облік.

Лора народила п’ятьох немовлят, одна дівчинка померла в дитинстві. Джон не тільки був спеціалістом з фінансів, але і турботливим батьком, він міг почути найтихіше пхикання немовляти і прокинутись, незважаючи на втому та сон. У вільний час, навіть на роботі, він завжди приділяв увагу дітям і їхнім забавкам. У Джона було три доньки та син. Він вчив їх тому, як працює бізнес, як заробляти гроші, зміг створити систему фінансового заохочення, де праця вдома або гарні оцінки приносили гроші. Він усіляко демонстрував, що гроші самі по собі не з’являться, ледарство ж каралося грошовими штрафами.

Син Джона згадував, як батько купив один велосипед на чотирьох, тому що мати хотіла навчити їх ділитися між собою усім, що в них є.

Фото: https://fishki.net/4203660-polveka-vmeste-milliarder-dzhon-rokfeller-i-ego-zhena-laura-spelman.html

Джерела: Chernov, Ron Titan : the life of John D.Rockefeller,Sr. / Ron Chernov. – New York : Vintage Books, 1998.

https://vsegda-tvoj.livejournal.com/30711453.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD_%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80

 

Пунктир

Наталія Гурницька. 

                   Крихкість життя

Сьогодні в нас «побачення» з думками неймовірної письменниці. Вона ніколи не хоче розчаровувати своїх читачів і уособлена з загадковим містом Лева. З містом, де кожен камінчик – не просто історія України, а й, без перебільшення, історія Європи. Людина з неймовірною усмішкою та суто європейською генетикою, тому, що Україна – це безумовно Європа. А в її родоводі – українська та польська кров. Мова про Наталію Зенонівну Гурницьку – володарку літературної відзнаки міжнародного конкурсу «Коронація слова» – «Золота письменниця України». А, простіше кажучи, володарки літературного «Оскара» України.

«Пунктири» її думок і героїв в постійній рубриці блогу.

«А щасливі жінки заздрісними не бувають».

 «Ближче до землі та простого життя легше пережити нещастя і горе. Природа сама заліковує рани».

 «Бог не зважає на зовнішні прояви, як це роблять люди, а бачить глибше – те, що у кожного в душі й на серці.

«Відриватися від власного коріння – це велика помилка для людини. Те, що було у дитинстві та юності, продовжує жити в людині, і вже незабаром почуваєшся так, ніби відмовився від часточки власної душі та серця. А з напівмертвим серцем жити ой як непросто».

 «Для жінки одяг – це іноді щось на кшталт обладунку лицаря і впевненість у тому, що всі несподіванки вона зустріне цілком «озброєною».

 «Доля іноді забирає в людини найдорожче саме тоді, коли дуже боїшся його втратити».

 «Дуже часто, щоб зрозуміти, яким насправді є мужчина, треба просто подивитися на жінку, яка поряд з ним багато років. З досвіду знаю, що найяскравіше мужчину характеризує зовсім не його власна зовнішність, розум, поведінка чи всі прикмети багатства та успіху. Його суть дуже чітко показує те, з якою жінкою він живе поряд».

 «Життя взагалі дуже справедливе й одночасно жорстоке. Ти або приймаєш його правила і продовжуєш боротися та жити, або поволі скочуєшся з уторованого шляху на узбіччя та гинеш».

 «Зрештою, щоб почуватися по-справжньому добре, людині й не треба чогось надзвичайного. Всі важливі складові життя вкрай прості та банальні. Здоров'я рідних, розуміння їхніх потреб і вчинків, підтримка у важку хвилину, поділена на всіх радість, вміння прощати і віддано любити, бажання бачити в людині насамперед хороше, відсутність заздрості, потреба дарувати людям добро, а ще віра в те, що все погане обов'язково минеться».

 «Лише людина, яка вміє гідно проживати дуже складні чи прикрі моменти, здатна пізнати справжню радість та насолоду».

 «Любов до немовлят ніколи не буває надмірною. Саме вона дарує маленькій дитині впевненість у безпеці, у тому, що вона бажана і що цей світ зустрічає її добром та ласкою. Дитина, яка росте в любові, не боїться жити і більше вірить у власні сили та в те, що зможе багато досягнути».

« Найбільша милість Божа саме в тому, що у щасливі моменти людина не знає, яким крихким є життя та які втрати очікують її незабаром».

«Сильна людина біль втрати носить у собі, а не черпає його ззовні. Слабка навмисно шукає трагічних моментів, бо підсвідомо не годна дозволити собі жити не в розпачі».

 «Час лікує далеко не всі рани. Він лише притлумлює гостроту відчуттів, дає перевести подих, щоб жити далі, але, як задавнена хвороба, ніколи не відпускає повністю».

 «Щастя, як і горе, ніколи не триває вічно. Все колись минає».

 «Якщо ховатися від життя, то можна не відчути його смак, не побачити, яким яскравим та насиченим воно може бути, і назавжди залишитися в рутині сірих днів та буденних клопотів».

 «Яка різниця, де почуватися щасливою. Це мужчинам потрібно щось більше, аніж просто любов, а жінці зазвичай найкраще там, де її люблять та цінують по-справжньому. Особливо, якщо вона любить сама».

 

 Фото: https://knigogo.com.ua/pismenniki/nataliya-gurnytska/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут