Що читають бібліотекарі

Мельниченко, Ірина. Живі. Всупереч [Текст] : роман / І. Мельниченко, В. Геращенко. - Харків : КСД, 2022. - 475 с. : фот. - (Від лауреатів конкурсу "Коронація слова"). 

Хочу звернути вашу увагу на роман «Живі всупереч». Це не лише про трагедію однієї української родини, але й маленький епізод історії всього народу України. Майже не залишилося свідків тих страшних подій. Вони пішли від нас, забравши з собою, стільки незвіданого болю, радощів, пригод і волі до життя. І тільки завдяки людям, які насмілилися розповісти про пережите, ми маємо можливість знати правду. Роман написаний на реальних подіях, описаних у щоденнику бабусі одного з авторів роману.
Це трагічна та правдива історія родини Деревських, яка пережила розкуркулення, висилку до Сибіру. Головні герої роману – Макар Деревський та його дружина Віра, старший син Петро, сестри Люба і Тоня звикли працювати, не покладаючи рук. Для того, щоб родина жила в достатку, Макар їздив ще й на заробітки до Німеччини і все, чого там навчався та що заробляв, він вкладав у розвиток свого господарства. А ще він дуже хотів, щоб діти вчилися, були грамотними. Він привозив із Німеччини книги, в тому числі й німецькою мовою, за якими навчалася старша донька Люба, а потім навчала своїх односельців.
Жила сім’я в любові та достатку. А потім – колективізація. І все приватне майно, зароблене тяжкою працею, стало колгоспним. Не хотів, не розумів Макар, як це можна віддати своє, за те й поплатився – дали п’ять років каторги за антирадянщину. Віру ж із дітьми та іншими земляками вивезли на Урал і кинули посеред лісу з десятками сокир і декількома пачками сірників. Наглядачі пізніше повернулися по тих, хто вижив, та забрали чоловіків на лісоповал за маленьку пайку харчів. Завдяки тому, що старший син Петро їздив на роботу, сім’я виживала. Але Петро помирає від тяжкої праці та постійного недоїдання, а потім помирають і двоє молодших синів і сама Віра. Залишаються дві сестри, які пройшли тяжке випробування голодом, холодом, але їх тримала віра в те, що батько живий і він скоро забере їх. Їм пощастило, якщо назвати це щастям. Люба й Антоніна повернулися додому, вийшли заміж, дали життя великій кількості дітей і внуків.
У цієї сім’ї відібрали все: дім, родину, право розпоряджатися своєю власною долею, Але в них лишалося одне бажання – жити. Жити всупереч.
Читати цей роман потрібно, щоб знали і пам’ятали, щоб ніколи знову не повторювалося таке страшне лихо, яке пережили наші співвітчизники.

Надія Литвиненко,

провідна бібліотекарка

відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Марія Примаченко: 
«У кожному з нас є світ казок»
(завершення)

 

Літа мої молодії. Зупиніться хоч на калиновім мості та прийдіть до мене в гості.

Марія Примаченко

 

Хочете більше зрозуміти про Марію Примаченко, тоді welkom до її рим і віршованих підписів-примовок, якими анотовано картини. А ще до факту про те, що вона, правша, писала лівою рукою, знову долаючи неможливі можливості.
Пише майстриня на звичайному ватмані звичайними пензлями гуашшю й аквареллю. Багато сторінок досліджень саме про її дитячі олівцеві лінії, які  вона майстерно наповнює кольором. Саме колір, на думку мистецтвознавців, і обирає форму, а мазки її називають космічними (пригадуємо цікавість до котячих космічних істот), мистецтво ж – планетарним.
У 1936 році Марію Оксентіївну запрошують до Києва в Центральні експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва. Саме там при Всеукраїнському державному музеї організовані Центральні експериментальні майстерні народного мистецтва з відділеннями ткання, кераміки, різьбярства, декоративного розпису. Розташовані у Києво-Печерській Лаврі, того ж року реорганізовані в Школу народних майстрів, яку і закінчила Марія Приймаченко. Сьогодні мова про Київський Державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.
Саме в Києві Примаченко створює акварельні малюнки зі зображенням фантастичних звірів і птахів, ілюстрацій до байок. Цікавить її й кераміка.
Її роботи відбирають на І Республіканську виставку народної творчості, вони експонуються у Москві, Ленінграді. Картини майстрині займають цілу залу, її нагороджують дипломом першого ступеня. Невдовзі успіх у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Рік потому картини виставлено в французькій столиці. У захваті Марк Шагал. Пабло Пікассо, зазначає, що, якби його талановита колега проживала у Франції, могла б стати значно відомішою, ніж він сам.
До Болотні на Київщину, куди Марія повертається з поїздки разом із нею приїдуть перший на селі патефон із платівками, металеве ліжко, швейна машинка. Всі сусідки отримають пошиті фірмові платтячка міських фасонів.
Квітково-пташині, побутові, «зверині», «чорнобильські» серії її робіт – неповторні,  в кожній своя історія та знаковість. Незабутні художньо-смачні її медяники у вигляді фантастичних звірів, весільні вироби з тіста, вишивка, вибійки, керамічні шедеври. Етнографічна точність її не цікавила, побутове вона перетворює на поетично-образне в тому числі в рушниках, скатертинах або килимах. Її цікавить все різноманіття язичництва та слов`янської міфології, але, перш за все, віра у світлі прояви та його  орнаментальне співуче різноманіття.
Отже, палітра цілковито космічна.
Звіри-люди в її роботах – витвори уяви, іноді схожі колядкові маски, завжди з людськими очима та пухнастими віями. Це, як створення авторських казок, які вдивляються в самого автора та читачів. Невипадково у співпраці із Михайлом Стельмахом вона проілюструвала дитячі книжки «Журавель» і «Чорногуз приймає душ», пізніше  українські народні дитячі пісні «Ой коники-сиваші». Але ніяких повторів експозиційних робіт у виданнях, книжковий малюнок завжди інший та про інше.
Щодо особистого, Марія Оксентіївна була в цивільному шлюбі, чоловік Василь Маринчук, з яким вона познайомилася саме у Лаврі під час навчання, загинув на Другій світовій. Сина Федора, що продовжив творчу справу матусі – не побачив. Онуки Петро та Іван теж згодом стануть художниками.
Зоряне небо, крилаті істоти, космічні кішки, бажання після смерті полетіти на небо. Десь між Марсом і Юпітером, кружляє зараз зірка, який дали її ім`я.
Марія Примаченко. Витоково-джерельна майстриня. У, здавалось би, дитячій простоті та безпосередності світогляду, віддзеркаленому у творчості – чимало загадок і відповідей на питання не лише про смисли життя. Про кожного з нас.
 

Олена Ємельянова

 

«Наше рідне люблю – от і все. Бо то у нас на Україні віками робиться… Все вишите – красиве, і ніхто не повторить його ніде».
 
«Приснилося мені, неначе я на небі, і так там гарно, яскраво, весело. Дивлюсь – стоїть стіл, а на ньому ватман і краски. І голос мені говорить: «Малюй». А я питаю: «А вихідні у вас є?» – мені кажуть: «Нема» Тоді я кажу: «То краще я ще на землі помалюю, а сюди ще встигну. Ще поживу»».
 
«Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб усі народи один одного любили, щоб люди жили, як квіти б цвіли б на всій землі».
 
«Розписую світ яскравими кольорами, бо й кожному кутку є щось чарівне».
 
«Сиджу, дивлюся на підлогу, бачу – то звір, а то людина на коні».
 
«Приїхали до Лаври, а там на другий поверх треба піднятись. Сил вже нема. Стою і плачу, та чую пісня луна «Летить галка через балку», да так гарно співають, от на той спів я і пішла. Піднялась, а там дівчата сидять, малюють. Ой, Боже мой! Такі гарні краски. Я і кажу – дайте мені бумаги і красок. А Параска Власенко каже мені: «Як можеш – то берись. А не можеш – не берись». Та мені аби пензля в руки. Взяла і зразу рушник намалювала. Вони листок забрали і дали другий, усі дивляться, а я тільки краски бачу та білу-білу бумагу, такої раніше і не бачила. Підійшов директор, подивився на мої малюнки і каже: «Бачиш, який я високий, а з тобою я ще вище став. Берем її»..
 
«У мене все не так, але воно – живе».
 
«Три буслики у горосі живуть у нас і досі».
 
«У кожному з нас є світ казок, які можна розкрити через малюнки і фантазії».
 
«Я живу в світі казок, які створюються в моїй уяві. Якщо уявити себе щось красиве, воно стане реальністю».

 

Фото https://vpolshchi.pl/mariya-primachenko-sho-potribno-znati-pro-viznachnu-ukrayins-ku-hudo-6908213502491264a
 
Джерела:
Найден, Олександр Семенович. Міф. Фольклор. Форма. Образ / О.С. Найден.– Київ: Олег Філюк, 2016.– 314 с. : іл.
***
Марія Примаченко. Дарую Вам сонце: каталог виставки.– Запоріжжя: Родовід, 2008.– 93 с.
***
https://old.honchar.org.ua/p/mariya-pryjmachenko-lita-moji-molodiji-pryjdit-do-mene/
https://dovidka.biz.ua/mariya-priymachenko-tsikavi-fakti
https://news.obozrevatel.com/ukr/society/chudrnatski-sviti-marii-primachenko-13-malovidomih-faktiv-pro-ukrainku-scho-zakohala-v-sebe-svit.htm
https://vpolshchi.pl/mariya-primachenko-sho-potribno-znati-pro-viznachnu-ukrayins-ku-hudo-6908213502491264a

 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Марія Примаченко: 
«Живіть зі світом»

 

 

Квіте черемшина й лист опадає

А хто у приймах не бував

той горя не знає

Іде Приймак і у дудочку свище

Ховай, донько, хліб і сало

бо йде Примачище.

Марія Примаченко

 

У дитинстві вона вижила після  хвороби, яка була майже стовідсотковим вироком. Наслідки лишилися на все життя та обмежували рух, але душевні поштовхи лише посилились. Така собі обмежена можливість неможливого.
Чотири класи освіти, визнання Сергієм Параджановим і Пабло Пікассо, споріднена з котами душа. Коти, як відомо, цілковито космічні істоти, які опинилися на землі саме для того, щоб вкотре довести не лише власну космічність.
Образне генетичне сприйняття кольорів світу та природи від батьків: бабуся знана писанкарка, матінка – Параска Василівна – визнана майстриня-вишивальниця, батько Оксентій Григорович – тесля, який був відомим місцевим майстром двірських огорож, які власноруч оформляв у вигляді головатих зображень.
Натхнення до неї приходить раптово, але в її випадку – назавжди. Її вабила квіти, які вона постійно малювала на піску, саме на березі річки побачила дівчина синюватий глей, квітами з якого вирішила розмалювати хату. Захоплення сусідів і прохання повторити на власних оселях були початком зробити світ яскравішим. Діти сприймали ці квіти цілковито живими та вимагали зняти зі стіни, щоб доторкнутись і відчути аромат.
Була вона і знаною майстринею вишивання, саме яскравою несхожістю привертала увагу до власних робіт. Рушники та панно експонувались на районних і обласних виставках народної творчості.
В її творіннях жанру «наївного мистецтва», як відзначали поціновувачі та дослідники, – рай небачений, населений тваринами, птахами, людьми і рослинами. А ще її знаменитими левами та кониками. Ірреальна реальність поділена на світло і темряву, як в казкових історіях. Недаремно «сенсорні» японці ілюструють її малюнками національні абетки.
Надія Примаченко. Українська народна художниця, лауреатка Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України. У 1994 році нагороджена Почесною відзнакою Президента України. Авторка понад 800 картин, 650 із яких зберігаються у столичному Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
За життя Марія Оксентіївна виключно дарувала власні роботи, не продала жодної, хоча жила доволі нужденно, заробляючи шиттям вишиванок. 
Радянська преса називала її «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України». Сіре ніколи не пробачає кольорів і відтінків, природності та щирості таланту. Але рано чи пізно історія це виправляє. Завжди. Відоме полотно «Звіриний суд» із чорною мавпою, яка пише протокол, поруч двоє вовків навшпиньки – своєрідна відповідь сірим зразка 1936-го від майстрині.  
Неповторна Марія Примаченко, що поєднала малюнок та живопис у «Території особистості».

Олена Ємельянова 

 

«А починалося все так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату».
 
«За мною не плачте, я не пропаду на тому світі... У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою гарні фарби та папір – я все пам'ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов».
 
«Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб».
 
«Мені бачилося: ще така любов буде на землі! – лад буде. Живіть зі світом».
 
«Кожен малюнок – маленька казка, що живе своїм життям».
 
«Кожна мить, кожен кущ, кожен квіт, кожен жучок має свою красу».
 
«Кожен день – це нова історія, яку можна розказати через малюнки».
 
«Малюю те, що люблю: рослини, тварин і птахів, бо вони для мене, як родина».
 
«Малювання – це, як магія, в яку можна вірити і яку можна створити».
 
«Мої казки не зіткнуться зі світом реальності, вони живуть в світі фантазії».
 
Далі буде.
 
Фото https://news.obozrevatel.com/ukr/society/chudrnatski-sviti-marii-primachenko-13-malovidomih-faktiv-pro-ukrainku-scho-zakohala-v-sebe-svit.htm
 
 
Джерела:
Найден, Олександр Семенович. Міф. Фольклор. Форма. Образ / О.С. Найден.– Київ: Олег Філюк, 2016.– 314 с. : іл.
***
Марія Примаченко. Дарую Вам сонце: каталог виставки.– Запоріжжя: Родовід, 2008.– 93 с.
***
https://old.honchar.org.ua/p/mariya-pryjmachenko-lita-moji-molodiji-pryjdit-do-mene/
https://dovidka.biz.ua/mariya-priymachenko-tsikavi-fakti
https://news.obozrevatel.com/ukr/society/chudrnatski-sviti-marii-primachenko-13-malovidomih-faktiv-pro-ukrainku-scho-zakohala-v-sebe-svit.htm
https://vpolshchi.pl/mariya-primachenko-sho-potribno-znati-pro-viznachnu-ukrayins-ku-hudo-6908213502491264a

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Територія особистості

Станіслав Єжи Лєц: «Нелегко жити після смерті. Іноді на це доводиться витрачати все своє життя» (завершення)

 

Його називали людиною на перехресті світів, культур і народів. Так, бо в генетиці, вихованні та становленні – польська, німецька (австрійська) та єврейська складові. Філософ на судженнях та свідомості якого безсумнівно відбилися драми та трагедії двох воєн двадцятого сторіччя.
Сатирик і поет, перші проби пера якого були помічені Юліаном Тувімом – майстром польського римованого слова, який вніс до своєї знаменитої антології «Чотири століття польської фрашки» (1937) три вірші дебютанта. До речі, поруч із Тувімом в ті часи свій стиль відточував і Євген Маланюк.
Серед приятелів Станіслава Лєца завжди були українці. Дослідники зауважують, що саме редактор львівського часопису «Сиґнали» познайомить його з Богданом-Ігорем Антоничем, який спонукає поета до перекладів української поезії. До цього втілення він буде повертатися все життя. Переклади ж українською мовою афоризмів Лєца здійснив видатний перекладач поезії та прози українською та німецькою Ігор Костецький, з яким поет зустрічався незадовго до своєї смерті у Відні та передав для перекладу нову збірку «Незачесаних думок».
На останніх фото – поруч із поетом портрет юного імператора Франца-Йосифа I, який супроводжував його все життя. І це теж ще одна окрема історія, яка епізод робить вічністю.
Чи був Станіслав Лєц автором саме сентенцій, як традиційно вважає багато літературознавців та істориків? Певною мірою так, але повчання ніколи не викликають безумовної позачасової любові та сприйняття. Лише раз Лєц наполегливо й іронічно дещо порадить прихильникові, який не все зрозуміє в його незачесаних думках: «Я якось отримав листа від читача: «Щоб зрозуміти ваші «Незачесані думки», треба бути дуже начитаним». Відразу відповів телеграмою: «А як же!».
Його смисли щодо особливо-особистого немов діамантові грані підсвічують ізсередини та ззовні маяками, що з`являються в суцільній темряві в найнеобхідніший час.
Для чого саме, спитаєте ви?
Для паузи, мотивації нового польотного дихання і збереження совісті найчистішою.

Олена Ємельянова

 

«Усе життя йти до мети можна, лише якщо вона постійно відсувається».
 
«Хліб відкриває будь-який рот».
 
«Хочеш співати в хорі? Спершу придивися до палички дириґента».
 
«Хто ж питає у тези і антитези, чи хочуть вони стати синтезом?».
 
«Що таке хаос? Це порядок, який був зруйнований під час створення світу.
 
«Щоб видертися нагору, треба скласти крила».
 
«Щоб дістатися витоків, треба плисти проти течії».
 
«Шкода, що в рай треба їхати на катафалку»!
 
«Я бачив літаючі клітки – у них були орли».
 
«Я думав, що опустився на саме дно, як раптом знизу постукали…».
 
«Якщо дивишся на світ примружившись, легше приховати сльози».
 
«Якби тварина вбивала навмисно, це був би людський вчинок».
 
«Я знав людину настільки мало начитану, що їй доводилося самій складати цитати з класиків».
 
«Якби підвищилося мистецтво вести бесіду, знизилася б народжуваність».
 
«Якщо твій супротивник зробив хибний крок – будь обережним. Ви танцюєте під одну музику».
 
«Я торкнувся Венери Мілоської. «Тримай руки при собі!» – скрикнула вона. Зрозуміло, комплекс».
 
«Я чув, що світ прекрасний», – сказав сліпий. «Кажуть», – підтвердив зрячий».
 

Фото https://culture.pl/pl/tworca/stanislaw-jerzy-lec
 
Джерела:
Лец, Станислав Ежи. Непричесанные мысли / С. Е. Лєц ; пер. с польск. В. Россельс. – М. : Книга, 1991. – 315 с.
Lec Lec Jerzy, Stanislaw. Aforyzmy.Fraszki: utwory wybrane. Т. 2 / S. Lec Jerzy. – Krakow : Wydawnictwo Literackie, 1977. – 350 с.
Lec Jerzy, Stanislaw. Liryka: utwory wybrane. Т. 1 / S. Lec Jerzy. – Krakow : Wydawnictwo Literackie, 1977. – 402 с.
***
https://zbruc.eu/node/51174
https://culture.pl/pl/tworca/stanislaw-jerzy-lec
https://culture.pl/ua/stattia/yezhy-lets-nezachesanyy-satyryk-zi-lvova
https://day.kyiv.ua/article/kultura/yezhy-lets-ne-pomer-zminyv-sposib-zhyttya
https://www.obozrevatel.com/ukr/culture/82759-sogodni-den-narodzhennya-stanislava-ezhi-letsa-aforizmi.htm
https://ricardorose.blogspot.com/2016/08/stanislawjerzy-lec-stanislaw-jerzy-lec.html
http://krajwspanialy.pl/stanislaw-jerzy-lec-poeta-ktory-zabil-ss-mana-lopata-kopiac-swoj-grob/
https://boookroom.wordpress.com/2020/03/07/stanislaw-jerzy-lec-pisac-koji-je-pronasao-prave-rijeci/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Станіслав Єжи Лєц: «Люди самотні томy, що замість мостів будують стіни»» (продовження)

 

Поетичні збірки, або томики Лєца кінця п’ятдесятих – початку шістдесятих відзначені, як зазначає сам автор, «схильністю до все більшої конденсації художньої форми». Йдеться про «Насміхаюся і питаю про дорогу», «Авелю і Каїну», «Оголошення про розшук», «Поеми, готові до стрибка».
Його талант і мудрість настільки легкі та рухливі у втіленні, що він немов жонглює ними, помітно вдосконалюючи. В зв`язку з цим дослідники згадують і цикл «Ксенії», що складається з коротких лірико-філософських віршів та серію прозових мініатюр «Маленькі міфи», форму яких Лєц визначив як «новий варіант непричесаних думок з власною фабулою-анекдо». Але разом із тим позначить: «Немає нових напрямків у мистецтві, є один – від людини до людини».
Він устигне опрацювати у 1964-му друге видання «Непричесаних думок», а по двох роках підготувати продовження. «Ці висловлювання несуть на собі відбитки пальців нашої епохи... Якби варшавські кав’ярні закривалися на дві години пізніше, «думок» було б відсотків на 30 більше...».
Станіслав Єжи Лєц помер 7 травня 1966 року після тривалої хвороби у Варшаві. У Львові навесні 2018 року на фасаді будівлі, де він мешкав у різні роки, по вулиці Словацького, 6 було встановлено меморіальну табличку.
Популярність «Незачесаних думок» у шістдесяті була насправді бестселеровою, переклади з'явилися в США, Англії, Німеччині, Швейцарії, Італії… «Думки» повторювали у промовах американські президенти та німецькі канцлери, парламентарі різних країн. Під час однієї з сесій ООН делегата, який цитував Лєца, виправив тодішній генсек об'єднання аутентично вимовивши текст англійською.
«Усе, що лишилось від його доброти та мудрості, міститься у залишених ним текстах, – прочитаємо в польського філософа Лєшека Колаковського. Але це дійсно космічно багато, бо «крихітний епізод» життя Станіслава Лєца розтягнувся на вічність, сконцентровану в мудрості віддзеркалених у реальних історіях людства та епохи. Іронічних, жорстких, сумних, ніжних. Влучно мудрих, що максимально наблизить Лєца до поставленої ним (або епохою) мети: «І померлі мовчать лише до часу, який висловиться за них».

Олена Ємельянова

 

«Пам'ятайте, у людини немає іншого вибору – вона повинна бути людиною!».

 
«Письменник, який стає глибшим, завжди лишається на поверхні».
 
«Питаєте, чому люди тікають з корабля, який не тоне? Зметикували, куди він їх везе».
 
«Підсунь свої мрії ворогам, можливо вони загинуть, реалізуючи їх».
 
«Переконаний, що таємниці буття багаторазово змінювалися від тієї хвилини, коли їх зашифровано».
 
«Плагіатори, спіть спокійно. Муза – жінка, вона рідко зізнається, хто був першим».
 
«Пологи – болючий процес, особливо, якщо людина народжує сама себе, та ще в зрілі роки».
 
«Пророк може помилятися. Тільки щодо терміну, коли перестане бути ним».
 
«Перша людина не відчувала себе самотньою, адже вона не вміла рахувати».
 
«Прислів’я суперечать одне одному. У цьому, власне, і полягає народна мудрість».
 
«Розділяє не прірва, а різниця рівнів».
 
«Самотність, як ти перенаселена!»
 
«Світ не існує, він тільки щохвилини створюється. Враження тяглости виникає тому, що бракує виходу».
 
«Серце людини б'є іншого немилосердно».
 
«Слабка пам'ять поколінь зміцнює легенди».
 
«Совість у мене найчистіша. Не була у використанні».
 
«Споконвічна мрія ката – комплімент засудженого за високу якість страти».
 
«Стрілку, яка вказує, яким шляхом йти в житті, не знайдеш на жодному годиннику».
 
«Втрачають розум» тільки ті, у кого він є».
 
«Техніка технікою, але ліфт ламається частіше, ніж сходи».
 
«Той, хто не розбирається ні в чому, може взятися за що завгодно».
 
«Треба мати багато терпіння, щоб  йому навчитися».
 
«У кого в пеклі були погони, ті й у раю будуть з аксельбантами».
 

Фото https://culture.pl/ua/stattia/yezhy-lets-nezachesanyy-satyryk-zi-lvova
 
Джерела:
Лец, Станислав Ежи. Непричесанные мысли / С. Е. Лєц ; пер. с польск. В. Россельс. – М. : Книга, 1991. – 315 с.
Lec Lec Jerzy, Stanislaw. Aforyzmy.Fraszki: utwory wybrane. Т. 2 / S. Lec Jerzy. – Krakow : Wydawnictwo Literackie, 1977. – 350 с.
Lec Jerzy, Stanislaw. Liryka: utwory wybrane. Т. 1 / S. Lec Jerzy. – Krakow : Wydawnictwo Literackie, 1977. – 402 с.
***
https://zbruc.eu/node/51174
https://culture.pl/ua/stattia/yezhy-lets-nezachesanyy-satyryk-zi-lvova
https://culture.pl/pl/tworca/stanislaw-jerzy-lec
https://day.kyiv.ua/article/kultura/yezhy-lets-ne-pomer-zminyv-sposib-zhyttya
https://www.obozrevatel.com/ukr/culture/82759-sogodni-den-narodzhennya-stanislava-ezhi-letsa-aforizmi.htm
https://ricardorose.blogspot.com/2016/08/stanislawjerzy-lec-stanislaw-jerzy-lec.html
http://krajwspanialy.pl/stanislaw-jerzy-lec-poeta-ktory-zabil-ss-mana-lopata-kopiac-swoj-grob/
https://boookroom.wordpress.com/2020/03/07/stanislaw-jerzy-lec-pisac-koji-je-pronasao-prave-rijeci/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут