Сторінки

вівторок, 22 лютого 2022 р.

Світ знань нових видань

Тараненко, Ірина. Ці дивовижні українці. Книга-мандрівка. Україна / І. Тараненко, Ю. Курова, Є. Нєвєжина [та ін.] . – К.: Media Friends, 2019. – 48 c.

«Ці дивовижні українці» – проєкт, який складається з книги та інтерактивного сайту, що, за словами авторів, має лише одне, але дуже важливе завдання – показати нам, наскільки ми дивовижні. Завдяки цьому проєкту можна інтерактивно подорожувати країною. Дізнаватися більше про історію держави, кулінарні цікавинки, думки, традиції та, навіть, стереотипи українців як нації. 

Захоплює побудова викладеного у книжці матеріалу. У єдиному вирі – коротенькі тексти та яскраві ілюстрації, що відповідають на питання «Чому ми саме такі?», «Що робить нас винятковими?».

Книга ніби створена спеціально для того, щоб читати її в родинному колі. Радимо. 





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

понеділок, 21 лютого 2022 р.

Неймовірно, але правда

У 1905 році незмінним попитом користувалися періодичні видання. Серед найбільш затребуваних журнали «Мір Божій», «Русское Богатство», «Образование», «Русская мысль», «Вестник Европы». Хоч у порівнянні з попереднім роком запитів на деякі видання стало менше: «Русское Богатство» видали 1 425 разів (1 600 минулого року), журнал «Русская мысль» прочитали 1 319 разів (1 465 – у 1904), «Вестник Европы» запитали 1 097 разів (1 200). Дещо зріс попит у абонентів на літературний і науково-популярний журнал для самоосвіти «Мір Божій», книговидача склала 1 652 рази (1 568 – у 1904 р.). Педагогічний і літературно-художній журнал для батьків, наставниць і наставників «Образование» абоненти запитали 1 341 раз (1 140). Значно виріс попит на «Вестник иностранной литературы» – його запитали 755 разів (на 276 більше ніж за попередній рік).

Усього у 1905 році було передплачено 35 журналів. Загальна видача виданих періодичних видань склала 10 934 рази.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : [б. и.], [1906]. – 40 с. – Текст. дан. – Режим доступа: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16  (дата обращения: 21.02.2022). – Загл. с экрана.

Фото: https://kartinkin.net/61757-stopka-zhurnalov-tekstura.html




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

пʼятниця, 18 лютого 2022 р.

Досліджуємо край

Роздуми про заснування міста Новомосковська

(продовження)


З 80-х років ХХ століття розпочинаються дослідження дати заснування Новомосковська. У 1980 році співробітники Новомосковського краєзнавчого музею надсилають запит до Центрального Державного архіву давніх актів у Москві. Звідти надходить «Архівна довідка про заснування м. Новомосковська», завірена підписом директора архіву. У довідці, спираючись на кілька опосередкованих джерел, зроблено висновок, що Новомосковськ виник на місці Богородицька, або Богородицької фортеці, закладеної у 1687 році. Фактично через рік ця фортеця була зведена. Тому на місцевому рівні датою заснування Новомосковська вирішено було вважати 1688 рік і в 1988 році в місті досить гучно відсвяткували 300-ліття Новомосковська. Навіть встановили на Соборній площі згадану меморіальну стелу на честь заснування міста.

Та виявилося, Богородицька фортеця до нас не має жодного стосунку. На всіх відомих старовинних картах фортеця зображена в гирлі р. Самари на значній відстані від нашого Новомосковська. Захисні вали цієї фортеці на диво добре збереглися й до сьогодні в селищі Шевченка, що в межах міста Дніпра. І вже на початку 2000-х років археологи ДНУ розпочнуть масштабні розкопки фортеці, які ведуться й до сьогодні.

Інша історія з датуванням міста розпочнеться у 2005 році. Досить відомі краєзнавці, історики і навіть декан історичного факультету ДНУ 27 травня 2005 року проведуть у Новомосковську науково-практичну конференцію «Історія м. Новомосковська, його околиць та містечок нижньої течії річки Самари». І за підсумками цієї конференції та рішенням комісії встановлять, що датою заснування Новомосковська слід вважати 1576 рік. 

Що це за дата? Це фактично перша письмова згадка про місто на річці Самарі – місто Самар. Згадано це містечко у грамоті польського короля Стефана Баторія, у якій король, крім цього містечка Самар, передає у вічне користування запорожцям й інші землі та привілеї. Але, по-перше, оригінал грамоти до нас не дійшов, збереглися лише копії і, по-друге, будь-якої вказівки, де ж знаходилося те містечко Самар, в грамоті також не вказано. Але на згаданій конференції всі члени комісії вирішили, що Новомосковськ – то і є Самар, згадана польським королем. Незважаючи на недостатність достовірних джерел і конкретних фактів, висновки конференції були підписані. Рішенням сесії Новомосковської міської ради депутатів від 28.02.2006 року було вирішено датою заснування м. Новомосковська вважати 1576 рік.

А вже скоро свої заперечення висунули археологи ДНУ, що копали Богородицьку фортецю і знайшли більш ранній культурний шар великого поселення, датованого початком ХVІ ст. Їхнє твердження – Богородицька фортеця й була збудована саме на місці того містечка Самар, згаданого у грамоті Стефана Баторія. Ось тут і розгорнулися історичні баталії.

Що дивно, що ще дуже-дуже задовго до всіх цих наукових баталій і пошуків дати заснування Новомосковська один із дослідників минувшини краю досить достовірно описав все у своїй праці. Мова йде про Феодосія (Макаревського), катеринославського єпископа, який у 1888 році видав надзвичайно цінну працю – «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии». На основі архівних документів єпархії та документів Самарського монастиря єпископ ще у той час розклав все по полицях. Його твердження з цього питання таке: Богородицька фортеця була збудована у 1688 році на козацькій слободі Стара Самара, а Стара Самара – це і є старовинне козацьке містечко Самар. І що вийшло: учасники конференції 2005 року чомусь не взяли до уваги твердження єпископа, а археологи ДНУ своїми розкопками на Богородицькій фортеці фактично підтвердили дослідження єпископа.

Що ж пише Феодосій (Макаревський) про Новоселицю? Він говорить, що в архівах збереглися точні відомості про те, що коли на землях Старої Самарі розпочалося будівництво Богородицької фортеці і почалося розміщення московського гарнізону, вільні козаки старої слободи, незадоволені таким станом речей, покинули Стару Самарь та заснували ряд нових слобід – Спаську, Підгородню і Новоселицю. Тобто, доки не знайдено нових прямих джерельних доказів, можна стверджувати, що історія нашого міста розпочинається наприкінці 1680-х років. Точної дати встановити поки неможливо, і питання про дату заснування Новомосковська все ще відкрите.

Це твердження ні в якому разі не зменшує історичної слави нашого міста, заснованого вільним козацтвом. Міста, яке у ХVІІІ ст. було адміністративним, військовим, торгівельним і релігійним центром Самарської паланки – найбільшої територіально-адміністративної одиниці Запорозьких Вольностей. І це ще раз доводить, що в питанні датування міста Новомосковська крапка ще не поставлена.

Костянтин Мешко, директор 

Новомосковського історико-краєзнавчого музею

імені Петра Калнишевського


Джерело: https://www.facebook.com/groups/samar.history/posts/1669487260055761



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

четвер, 17 лютого 2022 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги


 «Радіо Ніч». Позачасовість сюжету


Андрухович, Юрій. Радіо Ніч [Текст]: роман / Ю. Андрухович. – Чернівці: Померанцев Святослав, 2021. – 456 с.

Новий роман Юрія Андруховича «Радіо Ніч» – своєрідна обкладинка, яка натякає на позачасовість сюжету, якісний друк, приємно тримати книжку в руках. Якщо характеризувати роман одним висловом, то це твір, який звучить. Його можна назвати акустичним, він має велику кількість нашарувань і таємниць. Це «простір, у якому авантюрний роман зустрічається з фентезі». У тексті є трохи детективу, містики, соціально-політичної проблематики. Твір не лише інтригує, але й тримає в постійній інтелектуальній напрузі.

Роман не затягує у свій світ із перших сторінок, але вже на половині ти не можеш відірватися, а в кінці просто безмежний смуток нападає, що історії настав кінець. Більше чотирьохсот сторінок тексту не дадуть ні хвилини спокою, поки книжка не буде дочитана до фіналу. 

Головний герой роману – Йосип Ротський, або Йос – «претензійний гібрид Бродського і Рота», мінлива особистість із тисячею облич. У минулому – успішний музикант, який пам’ятає часи пікової популярності власного рок-гурту, що у 90-х гастролював Україною і не лише. Серед особливостей героя варто назвати те, що в нього були очі різного кольору, а сорочки Йос, зазвичай носив світлі й однотонні. Через певні життєві обставини чоловік втратив здатність грати. Тож радіо стає його новим інструментом.

На запрошення власника закладу «Хата морґана» Мирослава-Яромира Сервуса Йос починає вести ефір із цього клубу. Це було внутрішнє радіо, краще сказати, імпровізований театр монологів із елементами радіо-шоу. Як не дивно, цей проєкт став доволі успішним, і люди приходили слухати дивного чоловіка у будці, на плечі якого часто сидів крук Едґар – вірний супутник Йоса.

У житті Йосип Ротський зазнав декілька любовних захоплень, про два з яких автор розповідає особливо докладно. За життя героєві довелося не лише грати і любити, але й «приміряти на себе долю багатьох інших Йосипів». Зокрема, під час революції він був барикадним піаністом Аґресором, який боровся «музикою, а не кулями». Автор зумисне не називає країну, хоча читач одразу вловлює порівняння з подіями на Майдані. Такий символізм тільки підкреслює універсальність роману. Відсилання до українських реалій тим болісніші, коли Андрухович пише про «занапащену екологію, сморід, нечистоти й пилюку». 

Головний герой, з одного боку, – трохи фінансовий шахрай, гульвіса і любитель алкоголю, обожнює музику та жінок. Варто відзначити певну трешовість любовних сцен, що псує естетику самого роману. Він доволі егоїстичний, зациклений на собі чоловік, який розпочинав кар’єру в порнофільмах. А з іншого боку Йосип – саможертовний, відважний патріот, піаніст і революціонер, здатний пройти через тортури й не зламатися. Готовий постійно ризикувати власним життям заради свого такого невчасного, дуже пізнього кохання. Він – самоіронічний, розсудливий, стриманий, але, водночас і вибуховий. Словом – мінливий герой із тисячами облич, бо ж персонажі «Радіо Ночі» не застигають, а змінюють образи, обличчя й координати.

Підкупило мене в цій книзі те, що герой не намагається приховати свою вразливість. Це поневіряння людини, яка багато чого пройшла і намагається вижити. Через це Йос викликає велику симпатію. Ну й головне: він є втіленням слуху. Не абсолютного, але абсолютно витонченого.

І варто відзначити головне, – «музику» – її тут дуже багато, адже вона все життя супроводжує головного героя, і часом розповідає про нього значно більше ніж його монологи в ефірі «Радіо Ніч». 

Історія з текстової плавно перетікає в музичну, і ми завдяки новітнім технологіям, як-от QR-код на звороті книжки, отримуємо доступ до програми «Rotsky’s List – Список Ротського». Це перелік композицій, що з’являються у творі, і які автор рекомендує для нічного слухання. Зрештою, ці пісні можна так само успішно слухати в процесі читання роману для створення автентичної атмосфери. Такий паралельний вимір твору, безумовно, додає йому нового звучання. Як і мова письменника, неймовірно милозвучна та музична.

У книжці дуже багато стрибків у часі, з тих відомостей, які ми отримуємо від автора, складається враження, ніби Йос – вічний. Події роману відбуваються 13 грудня. І ця одна ніч вміщає стільки подій і сенсів. Історію розказує і людина, що пише біографію Ротського, і він сам, як у згадках, так і у власній радіопередачі. І це так цікаво! Тому раджу для уважного читання!


Світлана Стойчан, завідувачка відділу комплектування




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


середа, 16 лютого 2022 р.

Досліджуємо край

Роздуми про заснування міста Новомосковська

Питання про заснування міста Новомосковська все ще лишається відкритим, своєрідним «каменем спотикання» багатьох дослідників, істориків і краєзнавців. Власне й самі дослідники, за браком прямої джерельної бази, і заплутали це питання так, що мешканцям міста дуже складно у ньому розібратись. У сквері, розташованому поряд із собором, у 1988 році встановлена кам’яна меморіальна стела на честь 300-ліття заснування міста. Напис на одній з дошок стели звучить так:

1688–1988

В пам’ять про заснування

Усть Самарської

Богородицької

Фортеці

та освоєння

Присамарського краю

Спробуємо розібратись… Що за Усть Самарська Богородицька фортеця? Власне такої фортеці не існувало. Існувала: 1) Богородицька фортеця, збудована у 1688 році за наказом царату для московського гарнізону як опорний пункт на шляху до Криму під час Російсько-турецької війни. Зведена фортеця була на правому березі Самари, в місці впадіння її у Дніпро (зараз це територія селища Шевченко в межах міста Дніпра). 2) Усть-Самарська фортеця, збудована у 1740-х роках як своєрідний форпост російських військ під час російсько-турецьких війн уже ХVІІІ століття. Зараз на місці фортеці розташоване селище Стара Ігрень (знову ж таки в межах м. Дніпра).

Тобто, дві згадані на дошці фортеці не мають жодного стосунку до нашого міста, а що до приписки «освоєння Присамарського краю» то тут взагалі не зрозуміло, ким освоєння? Російським гарнізоном? Адже ці фортеці будувались на місцях старих козацьких поселень.

Напис на другій дошці стели звучить так:

Повітове місто

Новомосковськ

Засноване на місці Екатеринослава І

З 1786 по 1794 рік

був розташований

в Богородицькій фортеці

в 1794 році

переведений в нашу

Новоселицю


Про що тут йдеться… В 1776 році за наказом князя Григорія Потьомкіна розпочнеться проєктування та будівництво міста Катеринослава. Розпочнеться це будівництво на правому березі річки Самари, там, де в неї впадає Кільчень (зараз це селище Самарівка). І місто було зведене, але, як виявилося через кілька років, у дуже невдалій місцевості: весняні паводки, неврожаї тощо. Тому за наказом того ж князя Потьомкіна у 1786 році Катеринослав перенесуть і почнуть будувати на правому березі Дніпра, і таки збудують – зараз це місто Дніпро. Але що ж робити з тим першим Катеринославом на Самарі? Місто ж є, але лишилось без назви. От і вирішено було дати йому назву – Новомосковськ. Та за кілька років, через те ж невдале розташування, місто взагалі знелюдніло і спустіло. Імперському уряду не подобалось, що місто з такою помпезною назвою стало покинутим. І у 1794 році козацьку Новоселицю, розташовану трохи вище за течією Самари, перейменують на Новомосковськ. Тобто, Новомосковськом ми стали лише в 1794 році.

Ще на цій дошці зазначено, що Новомосковськ був розташований у Богородицькій фортеці. Як вже писалося вище – ніколи такого не було!

І головне! Написи на цій стелі не вказують жодної конкретної дати заснування Новомосковська. Але від часу встановлення стели (1988) і до 2006 року датою заснування міста вважався 1688 рік – рік заснування Богородицької фортеці. Чому так? Чому взагалі не ставилось питання, а звідки ж взялась сама Новоселиця? Ще поговоримо про це…

(Далі буде)

Костянтин Мешко, директор 

Новомосковського історико-краєзнавчого музею 

імені Петра Калнишевського




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


вівторок, 15 лютого 2022 р.

Світ знань нових видань


 Керманич української науки. Життєвий і творчий шлях Б.Є. Патона. До сторіччя від дня народження [Текст] / О.С. Онищенко, Л.А. Дубровіна, О.К. Маковецька [та ін.]; НАН України, Нац. Б-ка України ім. В.І. Вернадського.– К., 2018.– 350 с.: іл.

Портрет Бориса Євгеновича Патона. Великий учений, державний і громадський діяч, доктор технічних наук. Видання про його внесок і новаторські ідеї в галузі електрозварювання на землі, у воді та в космосі, розбудову Національної академії наук України як головного наукового центру нашої країни, стійку громадянську позицію як особистості.

Видання містить таблиці з головними датами та подіями життя науковця, а також документальні джерела про його діяльність. Великий масив фотодокументів, розміщених на останніх  майже ста сторінках - додатковий ілюстративний скарб.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

пʼятниця, 11 лютого 2022 р.

Світ знань нових видань


 Ричка, Володимир. Володимир Великий. Лицар Духу / В. Ричка. – К.: Парламентське видавництво, 2020. – 308 с. – (Політичні портрети).

 

Перу Володимира Ричка, доктора історичних наук, професора, головного наукового співробітника Інституту історії України НАН України, належить близько трьохсот статей-досліджень, а також науково-популярне видання «Володимир Великий. Лицар Духу». Володимир Святославович – так званий батько Русі, історичну значимість діянь якого неможливо недооцінити. Автор намагався передати та осягнути духовне переродження князя й показати стрімкий шлях від голови маргінальної держави до християнського правителя. Звісно, не оминаючи основних віх життя. Джерело не єдине з серії «Політичні портрети», що зберігається у фондах ДОУНБ, і всі вони адресовані тим, хто цікавиться історією нашої держави, історичними, культурними та політичними діячами. Радимо усім!

 

Видання отримане за підтримки Українського інституту книги.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

четвер, 10 лютого 2022 р.

Пунктир

Вінстон Черчілль. Найвидатніший британець в історії за данними опитування мовної компанії BBC у 2002 році. 90-річний ювілей він відзначав, продовжуючи повністю ігнорувати спорт і жартував, що саме йому він завдячує своїм довголіттям. 

Якось під час виступу якась журналістка запитала політика:

– Невже Вам не приємно усвідомлювати, що кожного разу, коли Ви виступаєте з промовою, зал забитий битком?

На що Вінстон Черчілль відповів:

– Приємно, і навіть дуже, але кожного разу, коли я бачу повну залу, я не можу не думати про те, що, якби я не вимовляв промову, а піднімався на ешафот, глядачів зібралося б удвічі більше.

Цитати двічі прем'єр-міністра Сполученого Королівства, геніального англійця, який прославив свою країну на весь світ – у «Пунктирі». 

«Не бажайте здоров'я та багатства, а бажайте удачі, бо на «Титаніці» всі були багаті та здорові, а щасливими виявилися одиниці!»

«Нічим так не завоюєш авторитету, як спокоєм».

«Песиміст бачить труднощі у кожній можливості; оптиміст бачить можливість у кожній труднощі».

«Протягом свого життя кожній людині доводиться спіткнутися об свій «великий шанс». На жаль, більшість з нас просто піднімаються, обтрушуються і йдуть далі, ніби нічого і не сталося».

«Розумна людина не робить сама всі помилки – вона дає шанс іншим».

«Сокіл високо піднімається, коли летить проти вітру, а не за вітром».

«У тяжкі для країни часи значення міфів важко переоцінити».

«Успіх – це здатність крокувати від однієї невдачі до іншої, не втрачаючи інтересу».

«У тебе є вороги? Добре. Виходить, у своєму житті ти щось колись відстоював».

«Якщо ви йдете крізь пекло – йдіть, не зупиняючись».

«Я оптиміст. Не бачу особливої користі бути чимось ще».


Джерело:

Черчілль, Уінстон. Афоризми та крилаті вислови [Текст] / У. Черчілль ; пер. Л. Дудченко. – [Б. м. : б. и.], 2015. – 208 с. – (Антологія мудрості).

Фото https://mydiscoveries.ru/uinston-cherchill-hotel-postroit-avianosets-izo-lda




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


 

середа, 9 лютого 2022 р.

Портрет в бібліотечному інтер`єрі

Лідія Євчин. Баланс у цифрах і в житті


Завжди спокійна, врівноважена. Викликає повагу до себе з перших хвилин спілкування. Мінімум емоцій, але говорить влучно й лаконічно важливі речі про себе та світ. І потрапляють вони самісінько у серце, немов одкровення про тебе самого. Головний бухгалтер КЗК «ДОУНБ» Лідія Олександрівна Євчин – героїня нашого портрету.


Селище Ермішенки (Росія). Загадкові, рідні за сприйняттям, чудові за красою ліси Торопецького району Тверської області. Немов опиняєшся у казці. До того ж, ягоди та гриби. А потім приготувати їх, і це – знову казка, вже кулінарна. Ось такі згадки про дитинство. 

Батьки Ольга Антонівна й Олександр Васильович поралися по сільському господарству, працювали у колгоспі та лісгоспі. В домі була невеличка бібліотека, переважно класика. Гоголь, Тургенєв і Чехов запам'ятались особливо красою мови, глибиною відображення почуттів як трагічних, так і кумедних. Батьки виховували не суворо, дозволяли все. Але донька приводів для хвилювань не створювала і бажала бути вчителькою.   Особливо улюблених предметів у школі не було. Все давалося легко, достатньо проглянути, прочитати  мимохідь – і завдання вивчене. По закінченню школи  Ліда рік працювала викладачкою німецької мови та географії у маленькій сільській школі й остаточно зрозуміла:  викладацька діяльність – історія не про неї. 

Особливого вибору подальшого місця навчання не було, і Лідія Олександрівна вступила до економічного технікуму за спеціальністю «економіка в галузях сільського господарства», де навчили бачити за цифрами реальні справи. Навчання виявилось захоплюючим, знань отримала більше ніж у майбутньому в ВИШах, як згадує зараз (в 2015 році закінчила Університет митної справи та фінансів за спеціальністю «фінанси та кредит», та у 2017 році – Університет імені Альфреда Нобеля, за спеціальністю «магістр з фінансів і кредиту»). Вона вміє перетворювати запропоновані обставини на мотивації, які рухають життя. Ця риса в неї – від батька, за походженням естонця. Витримка, уважне ставлення та інтерес до всього, що пропонує доля. Тому, що естонські поселення – це завжди прийняття ситуації та максимальне  особисте втілення в усіх контекстах – від географічного – до професійного. Зі збереженням національного звучання, безумовно. 

Отже, після закінчення технікуму влаштувалась Лідія Олександрівна касиркою до сільської ради, збирала податки, видавала зарплатню. Працювати було неймовірно цікаво. Неймовірно! Великою професійною школою з бухгалтерського обліку, позначає вона той час. Дуже вдячна людям, які були поруч, особливо згадує бухгалтера Ельвіру Яківну – пунктуальну, вимогливу. Головне, чому в неї навчилася – педантичності в обліку. «Цифра скаже все, ніяких слів, спочатку вона, як королева, а потім вже те, що робити», – так піднесено та водночас просто чуєш про зміст її роботи. 

У 1993 році Лідія Олександрівна вийшла заміж та три роки потому переїхала до Дніпра. 

Місто вирізнялося для неї тим, що тут всі самотніші, незважаючи на те, що навколо та поруч набагато більше людей. «У селі ж – всі сусіди члени родини, все спільно: й горе, й радість». 

Деякий час працювала спеціалістом-бухгалтером в Управлінні соціального захисту Жовтневого (зараз Соборного) району, з 1999 почала трудову діяльність у Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія на посаді заступника головного бухгалтера. У 2004-му обійняла посаду головного.

Одна з показових візитівок ДОУНБ – чудовий фаховий дружний колектив. Бухгалтерія, звісно, є відзеркаленням цього й   у відсвітленні цієї часточки, теж заслуга Лідії Олександрівни. Коли питаєш, як такий чинник створити, як досягти, відповідає, що до кожного співробітника необхідно ставитись із розумінням і водночас вимогливо. Головне – і професійне, і людське, якщо «ваги» коливаються, потрібно корегувати, вирівнювати. Досягати балансу, необхідного для загальної справи. 


«Ми навчаємось на практиці кожного дня. Коли зупинка, стагнація – не цікаво. Рухома сила та мотивація для бухгалтера – навчання, для того маємо майже щоденне оновлення законодавчої бази. Мій особистий двигун – у прагненні до нових знань. Це й насправді сила. Опанувати навички та вміння, що були до того непідвладні – супер-стимул. Якщо б було інакше, припинила б працювати». 

Заслужено високу оцінку Лідії Олександрівні як головному бухгалтеру дає директорка бібліотеки Надія Миколаївна Тітова, адже всі фінансові питання вирішуються завжди разом. Надія Миколаївна стверджує, що під час свого директорства, доводилось працювати з декількома головними бухгалтерами, але період роботи з Лідією Олександрівною – найефективніший і корисний для бібліотеки. Вона – професіонал найвищого гатунку: авторитетна, розумна, далекоглядна, принципова. І головне, завжди міцно тримає руку на пульсі фінансово-економічних і законодавчих змін, пропонує найоптимальніші варіанти вирішення найскладніших фінансових питань. Тож і команда бухгалтерів, яку Лідія Олександрівна  очолює ось уже майже двадцять років, уміло і систематично переймає досвід, професійні навички та дослухається до її слушних рекомендацій і зауважень.

Щастя для Лідії Олександрівни – це спокій у душі. Якщо питаєш про головні риси, вважає складним для себе й оточуючих власну надмірну працьовитість. 

Окрім роботи, життя наповнюють син, чоловік, друзі. У родині в неї цілковите рівноправ'я, повага до інтересів кожного. 

Її оминає розчарування тому, що вона вже давно не дивується та мікширує ситуації, що викликають негативні емоції. Радіє успіхам сина, який працює програмістом у Польщі. Головне, чому навчила, є працелюбство та вміння слідкувати за своїм здоров'ям. 

Коли буває особливо важко, згадує тітоньку Ларису Антонівну, сама виховала та підняла шістьох дітей. Після того, як в неї помер чоловік, наймолодшому синові виповнилося шість. Такі люди є для неї особистостями. Не ремствувати, не посилатись на складнощі, а згадуючи улюбленого автора – «Нести свій хрест та вірувати». 

Це зрозуміло та близько для неї й тому, що вона сама відповідає змісту цього «звання» – Особистість. 

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter



















 

вівторок, 8 лютого 2022 р.

Пунктир

Сер Вінстон Черчілль.  Двічі прем'єр-міністр Сполученого Королівства. Один із найбільших лідерів воєнного часу минулого сторіччя. Офіцер британській армії, історик, письменник, художник. Єдиний прем'єр-міністр Великої Британії, удостоєний Нобелівської премії в галузі літератури, перший, кому надали звання Почесного громадянина США. Його думки у «Пунктирі».


«Американці завжди знаходять єдине правильне рішення. Після того, як перепробують решту».

«Бажаєте, щоб у суперечці ваше слово було останнім? Скажіть опоненту «Мабуть, Ви маєте рацію».

«Брехня встигає обійти півсвіту, поки що правда одягає штани».

«Будь-яка криза – це нові можливості».

«Великої переваги набуває той, хто досить рано зробив помилки, на яких можна вчитися».

«Ви ніколи не дійдете до місця призначення, якщо кидатимете каміння в кожного гавкаючого собаку».

«Влада – це наркотик. Хто спробував його хоч раз — отруєний нею назавжди».

«Дурна та людина, яка ніколи не змінює своєї думки».

«Жодна зірка не засяє, доки не знайдеться людина, яка триматиме ззаду чорне полотно».

«Коли орли мовчать, теревенять папуги».

«Люди чудово вміють зберігати секрети, яких не знають».

«Мої уподобання прості. Я легко задовольняюся найкращим».

«Ми живемо в епоху великих подій і маленьких людей».

«Навіть найсліпучішого світла не буває без тіні».

«Народ, який забув своє минуле, втратив своє майбутнє».

(Далі буде).

Джерело:

Черчілль, Уінстон. Афоризми та крилаті вислови [Текст] / У. Черчілль ; пер. Л. Дудченко. – [Б. м. : б. и.], 2015. - 208 с. – (Антологія мудрості).

Фото https://imidge.com.ua/celeb-clock/chasy-uinstona-cherchillya/



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

понеділок, 7 лютого 2022 р.

Неймовірно, але правда

У 1940 році видавництва України видали 4 603 назви книжок тиражем 50,5 млн. примірників. Також у той час видано 1 579 назв газет тиражем 5 млн. прим.
Про ці та інші історичні факти з розвитку бібліотечної справи в Україні (1934–1941 років) свідчать рукописи Євгенії Костянтинівни Дробишевської, які зберігаються в архіві ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія.
 У 1940-х рр. книга в країні стає могутнім знаряддям виховання й організації трудящих навколо завдань господарства та культурного будівництва.
На початку 1940 року, згідно постанови «Про роботу масових бібліотек», виконавчі комітети місцевих Рад депутатів були зобов’язані невпинно розгортати будівництво нових бібліотек. З метою забезпечити бібліотечні установи кваліфікованими кадрами у тому ж 1940 році прийнято рішення організувати бібліотечні школи у Дніпропетровській, Кіровоградській та ще у деяких областях. 
Для перепідготовки бібліотечних працівників було запропоновано при обласних бібліотеках проводити місячні курси.
Діяльність обласних державних установ, профспілкового активу районних організацій була спрямована на зміцнення бібліотечної справи, самоосвітню та інструктивно-методичну роботу бібліотек в усіх областях.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

пʼятниця, 4 лютого 2022 р.

На долоні історії

Джек Лондон. У пошуках ніжності (завершення)

У 1900-му письменник одружується з нареченою загиблого приятеля Бессі Маддерн. З'являються дві дочки – Бесс і Джоан. Через чотири роки Лондон заявив дружині, що має намір розлучатися і відновив роман із Анною Струнською. Знайомі та дослідники намагалися з'ясувати чому виникло охолодження, але... особисте є особистим і подробиці відомі лише учасникам подій.

Мав Лондон стосунки і з Чарміан Кіттредж. Своєрідна дівчина, почуття до якої – від ненависті до любові. Її важко було назвати красунею, розумом вона теж не вражала, часом з неї насміхалися, оскільки вона показово бігала за чоловіками й не приховувала цього. Чому письменник захопився такою особою, лишається загадкою. Є припущення, що Кіттредж підкорила Лондона численними листами з освідченням у коханні. Давався взнаки дефіцит родинного тепла, уваги та справжньої турботи, які супроводжували Лондона довгі роки. Тому він щиро відгукнувся на ці прояви бажанних почуттів. До того ж Лондону і нудьгувати з новою дружиною було ніколи, вони були схожі пристрастю до авантюр і подорожей. 

Але й це кохання не сповнило справжніми почуттями, тому й  минуло, письменник починає зловживати спиртними напоями. Він страждав на захворювання нирок і помер від отруєння знеболюючим засобом. Деякі біографи вважають, що передозування препарату було сплановано, і Джек скоїв самогубство. Так, тема суїциду простежуються в його творах, однак, це лише версія. Останнім його  романом є «Серця трьох», опубліковано його було посмертно у 1920 році. 

На могилі  Джека Лондона замість надгробка – звичайна брила.

Два десятки романів, понад двісті оповідань, три п'єси. Все написано дуже просто, немов спілкуєшся із добрим другом або рідною людиною. Його літературна кар'єра тривала не надто довго – сімнадцять років, а його творами надихались Олександр Грін, Сергій Єсенін, мав книги у власній бібліотеці Лев Толстой. 

Джон Гріффіт Чейні, на превеликий жаль, так і не знайшов у близьких тієї самої ніжності, яка спроможна зберегти та творити справжні дива, яка  вище та поза межами всіх філософій і вчень. Тієї самої, яку врешті-решт отримав і в яку повірив його герой Біле Ікло.  За спогадами і свідченнями, Лондон тремтливо ставився до собак і особливо любив вовків. Можливо сам, шукаючи в них того самого справжнього сердечного тепла, якого так щиро прагнув і чекав від людей все життя. 


Джерела:

Американская новелла ХХ века [Текст]. – М. : Художественная литература.Т. 2 / худож. А. Ермакова. – 1958. – 535 с.

Гиленсон Б. А. История литературы США [Текст] : учебное пособие / Б. А. Гиленсон. – М. : Аcademia, 2003. – 704 с. – (Высшее образование ).

Денисова Т. Н. Історія американської літератури ХХ століття [Текст] : навчальний посібник / Т. Н. Денисова ; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К. : Києво-Могилянська академія, 2012. – 486 с.

Лондон Джек. Мартін Іден [Текст] : роман: пер. з англ. / Д. Лондон. – К. : Держвидав худож. літ : Держлітвидав України, 1954. – 228 с.  

Лондон Джек. Серця трьох [Текст] : роман / Д. Лондон. – К. : Веселка, 1993. – 252 с. 

Лондон Джек. Маленькая хозяйка большого дома [Текст] : роман / Д. Лондон ; пер. с англ. В. О. Станевич. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 300 с. 

Лондон Джек. Бюро убийств [Текст] : [сборник] / Д. Лондон. – Днепропетровск : Днепркнига, 1992. – 493 с. – (Золотой фонд детектива : в 20-ти т. ; Т. 5). 

Лондон Джек. Морской волк [Текст] / Д. Лондон ; ред. Г. П. Злобин ; худож. П. Н. Пинкесевич ; пер. с англ.: Д. Горфинкель, Л. Хвостенко, М. Абкина и др. – М. : Правда, 1984. – 556 с. : ил. 

Лондон Джек. Любов до життя [Текст] / Д. Лондон ; пер. з англ.: Н. Дубровська, Г. Яр. – Київ : Знання, 2016. – 174 с. – (English Library). 

Лондон Джек (1876–1916). Я много жил [Текст] / Лондон Джек ; Пер. с англ. сост. и авт. критико-библиографического очерка В. Быков. – М. : Молодая гвардия, 1973. – 480 с. 

Лондон Джек (1876–1916). Північна одіссея [Текст] : новели / Дж. Лондон; пер.: Д. О. Радієнко, В. К. Горбатько; авт. передм. та прим. Н. Білик. – Харків : Бібколектор, 2013. – 408, [8] с. : портр. 

Стоун Ирвинг. Моряк в седле [Текст] : художественная биография Джека Лондона / И. Стоун ; пер. М. И. Кан. – Минск : Наука и техника, 1984. – 286 с.

https://biographe.ru/znamenitosti/jek-london/

https://diletant.media/articles/45321278/

https://artifex.ru/%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0/%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BA-%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BD/

Фото https://librebook.me/list/person/jack_london




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут