Люди, які завжди у серці

 

Її життя – Бібліотека: 

спогади про колегу

 

«Я підбираю ключики до людських душ»

 

Вона жила бібліотекою, вона розчинялася в ній. Бібліотека була сенсом і способом її життя. Мова про Бібліотекарку з великої букви – Людмилу Феодосіївну Волошину, яка працювала у відділі абонемента Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотек ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія з вересня 1986 по травень 2017 року. 30 років віддала себе відділу абонемента.

У 40-річний ювілей відділу абонемента на ж/м Калинівський (в минулому Клочко-6) ми згадуємо про тих бібліотекарів, кого й досі пам’ятають читачі масиву. Її не стало в травні 2017 року.

Колеги згадують вражаючий трудовий ентузіазм Людмили Феодосіївни, відповідальність, дисциплінованість і неабияку жіночу доглянутість і бездоганне робоче місце, наповнене квітами і порядком.

Її кредо: «Краса врятує світ». Тому, починаючи зі свого робочого місця, яке було наповнене квітами, і кожний листочок натертий цукровою сумішшю, і до бездоганного манікюру, зачіски, зовнішнього вигляду – у всьому відчувалася краса. А який лад був у неї в роботі! Кожний читацький формуляр позначався маркером різного кольору за категоріями читачів, оформлення роздільників, індивідуальна бронеполичка для замовлених книг, тематичні персональні підбірки. Фонд кафедри видачі був показовим, розстановка книжок за тематикою, видання відремонтовані, роздільники в кольорі і навколо багато квітів.

 

 

 

Звідки така естетика в побуті і таке трепетне ставлення до роботи? Генетика? Сімейне виховання і наслідування українським традиціям?

Це сьогодні ми можемо з упевненістю сказати – українність! А це – гостинність, працьовитість, потяг до особистої свободи, глибока повага до родини і традицій. Все це є в нашій героїні. Трохи автобіографії.

Народилася Людмила Феодосіївна 10 липня 1952 року в с. Петриківка Дніпропетровської області. Мабуть, мальовниче село Петриківка і давало Людмилі вміння бачити красу землі, її людей, натхненно працювати. Вона гарно малювала, займалася кухнею, а без її котлет не обходилося жодне застілля у відділі! Гарна господиня, гарна співачка, душа компанії. А хто ж в Україні не співає? А це йде з сім’ї. Вона вміла співати! Мама та її сестри були вчительками і чудово співали! Краса рідного краю дала їй оцю українність: щедрість, вміння пригостити, наслідувати українські традиції, любити українську мову і обожнювати квітникарство! Про неї писала місцева газета, а потім і «Дніпро вечірній» (14.11.1988). Читачі присвячували їй вірші:

 

Ми, читачі, йдемо до них,

До тих дівчат, що біля книг

Цвітуть, як квіти серед квітів

Душею і лицем привітним,

Щоб читачів своїх зустріти.

І ми йдемо, йдемо до них,

До цих дівчат, щоб біля книг

Повести важнії розмови

Про книги, про знання, про мови…

                            І.Ф. Лящ

 

З 1969 року працювала завідувачкою Петриківської сільської бібліотеки. В 1972 році закінчила Дніпропетровське культурно-освітнє училище за спеціальністю «бібліотечна справа» і з цього року працювала на посаді бібліотекаря в Дніпропетровській міській дитячій бібліотеці.

З 1977 року – працювала старшим техніком технічного відділу Дніпропетровської філії Укргіпродор з виконанням функцій завідувачки технічної бібліотеки й архіву, згодом – на посаді завідувачки технічного архіву технічного відділу інституту Укркомунремдорпроєкт.

У 1986 році Людмила Феодосіївна прийшла до відділу абонемента на посаду бібліотекаря Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, згодом була переведена на посаду провідного бібліотекаря. 

 

Окрім обслуговування читачів, виконувала довідково-консультаційну роботу, готувала тематичні добірки літератури на замовлення, залучаючи при цьому в повній мірі ввесь довідково-пошуковий апарат відділу. Людмила Феодосіївна брала активну участь у колосальній роботі з упорядкування фонду відділу, систематичного та топографічного каталогів, виїздила на «бібліобусі» до проєктного інституту «Укрзалпроєкт».

Людмила Феодосіївна писала в своїх спогадах «Двадцять років потому» :

«Велика робота велась з вилучення застарілої та зношеної літератури. Але основна увага була приділена обслуговуванню читачів не тільки лівобережжя. А й усього міста. Були черги на книги. Контингент був різний, від наукових працівників до пенсіонерів, і кожен знаходив книгу для навчання і душі. Бібліотекар це – лікар людських душ. І як би мені довелось вибирати професію ще раз – я б, не задумуючись вибрала бібліотечну справу. Тому, що люблю працювати з людьми, люблю допомагати їм, люблю своїх читачів. Я живу їхніми болями і радощами, їхніми досягненнями і поразками…»

 

 

Людмила Феодосіївна дуже любила українську літературу і відповідала за її упорядкування, приймала активну участь в організації книжкових виставок, дитячого куточка, куточка молодої мами, в оформлювальній роботі кафедри. З боржниками вела активну роботу. Дуже хотіла опанувати комп’ютер, навіть почала вивчати його але… не довелося. Затяжна хвороба поставила крапку.

Сьогодні, святкуючи 40-річчя відділу абонемента на масиві Калинівський, ми згадуємо Людмилу Феодосіївну, яка все своє життя віддала єдиній обраній професії. А бібліотека для неї була сакральним, особистим простором, який дарував їй затишок, красу і силу. 

 

 

Світлана Сухіна

 

 

Фото 2. На обслуговуванні: бібліотекарі (зліва вправо): Волошина Людмила Феодосіївна, Кондратенко Раїса Степанівна, 1994 рік

Фото 3. 1990-ті роки. Працівники відділу абонемента: 1 ряд: Філіппович Валентина Павлівна, Афанасьєва Людмила Федорівна; 2 ряд: Волошина Людмила Феодосіївна, Кондратенко Раїса Степанівна, Салó Галина Іванівна, Колесникова Любов Володимирівна

Фото 4. «Як актор готується до зустрічі зі своїми глядачами, так і бібліотекар – до зустрічі зі своїми читачами», – Л.Ф. Волошина 

Фото 5. Консультує молодь біля каталогу Людмила Феодосіївна Волошина

Фото 6. Людмила Феодосіївна Волошина (сидить) на своєму робочому місці з колективом

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Люди, які завжди в серці

Людмила Гурай. Людина з епохи шістдесятників

 

Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія – унікальний заклад культури. Унікальність головної бібліотеки області, перш за все, в найцінніших документальних зібраннях, численних користувачах і в людях, які тут працюють. Саме колектив прагне створити ту неповторну бібліотечну атмосферу професійності, привітності, безкорисності, щирості для своїх читачів. З покоління в покоління бібліотечні працівники передають один одному професійні цінності, які допомагають наповнювати бібліотеку духом високої культури, добра та людяності. Серед тих, від кого можна було надихнутися кожному, хто в цьому потребував – Людмила Георгіївна Гурай, людина з покоління бібліотекарів епохи шістдесятників, яка пропрацювала в колективі майже 60 років (11.01.1961–26.04.2019).
Трудовий шлях Людмили Георгіївни був дуже насичений і цікавий. Розпочала вона його в нашій Бібліотеці молодою дівчиною, у віці 23 років у 1961 р. на посаді бібліотекаря. До найцікавіших сторінок своєї професійної діяльності відносила період роботи у відділі абонементу. Спілкування з різними категоріями користувачів, особливо з молоддю, перші огляди літератури та бібліографічні уроки. Зі слів Людмили Георгіївни, «це був добрий старт до засвоєння професії бібліотекаря».
З теплотою та великою повагою до своїх колишніх колег, згадувала  Л.Г. Гурай часи роботи у довідково-бібліографічному відділі. Її досвід як професіонала поступово збагачувався під час консультацій на обласних семінарах, оглядів літератури у навчальних закладах, різних підприємствах та інших організаціях. Дуже допомогли у підвищенні кваліфікації бібліографа творчі відрядження до провідних бібліотек країни. Запам’ятались Людмилі Георгіївні стосунки, які збагачували її як особистість і як фахівця бібліотечної справи, із заступником директора з наукової роботи (1964–1968) Бібліотеки – В.В. Пупченком. З великою вдячністю пригадувала вона і про співпрацю з вченою, поетесою,  перекладачкою Наталкою Нікуліною, яка теж недовгий час працювала з нею поруч у бібліотеці.

З 1990 року Л.Г. Гурай була доручена робота зі створення нового структурного підрозділу Бібліотеки – сектору рідкісних і цінних документів. Створила Людмила Георгіївна цей підрозділ, дякуючи своїм власним якостям: високому рівню освіченості, професійним знанням, творчості та послідовній праці. Сектор став перлиною Бібліотеки, де старанно зібрані найцінніші документи.

Спілкуючись з Людмилою Георгіївною, колеги дивувалися тематиці сфери її професійних інтересів: історія писемності та книги, історія книгодрукування, діяльність видавців і друкарень, діалектика книги, кодикологія, маргіналістика, філігранологія, екслібристика, книжкова графіка, проблеми формування фонду книжкових пам’яток і книжкових колекцій, форми, методи, теорія та досвід роботи, інноваційні  технології й упровадження їх у роботі.

Головне, що вдалося зробити Людмилі Георгіївні за час роботи в секторі рідкісних і цінних документів: виділити і сформувати книжкові колекції та довідковий апарат до них, організувати постійні інформаційні заходи для науковців і дослідників, скласти топографічний каталог і картотеку статей, організувати систему інформаційних і соціокультурних просвітницьких заходів і форм роботи для науковців та студентської молоді, видати інформаційні, бібліографічні та рекламні друковані матеріали, налагодити професійні контакти з науковими, творчими,  навчальними установами і закладами.

Людмила Георгіївна здійснювала відбір і опис книжкових пам’яток як складової частини Державного реєстру національного культурного надбання України. Вивчала нові надходження рідкісних і цінних документів із метою визначення колекційної приналежності. Здійснювала науковий опис документів з екслібрисами й автографами: класифікацію, ідентифікацію, опис (книгознавчі характеристики видання). Формувала колекції рідкісних і цінних документів з україніки. Вивчала документальні, довідкові, монографічні та бібліографічні джерела з метою складання наукового друкованого каталогу «Колекції стародруків». Займалася пошуковою роботою з вивчення персоналій, пов’язаних із історією нашого краю: книгознавчі дослідження та публікації статей про колекції книг з автографами, маргіналії на книгах з бібліотеки А.І. Чепи, підсумки книгознавчого архівного пошуку матеріалів про життя і творчість письменника Є.Й. Шведера. До речі, на запит редакції ВУЕ (Великої української енциклопедії) вона підготувала статтю для цього видання про Є.Й. Шведера, яка була ухвалена і прийнята.

За довгу працю у Л.Г. Гурай накопичилась велика кількість публікацій з різних питань бібліотечної справи, актуальність і значущість яких не втрачається. Наприклад, її думки щодо сучасного співробітника підрозділу рідкісних і цінних документів: «… повинен відчувати високу відповідальність за фонд рідкісних видань, розуміти, що він працює не тільки для задоволення інформаційних запитів користувачів, але, насамперед, для збереження пам’яток національної  і світової культури. Мати достатню ерудицію, щоб обслуговувати науковців і висококваліфікованих спеціалістів. Вміти виховувати у читачів дбайливе ставлення до рідкісних книг, розуміти високу державну значущість рідкісного фонду. Прагнути постійно удосконалювати, підвищувати свою професійну компетентність».

    Її роздуми про бібліотечну спеціальність,  значення бібліотеки і бібліотекаря для суспільства – це підсумок плідної роботи в бібліотеці, цікавого досвіду бібліотекаря-бібліографа, дослідника, просвітителя. Людмила Георгіївна вважала, що бібліотечна професія це – шлях до інтелектуальної свободи, а також необмежені можливості постійно вдосконалюватися та підвищувати професійний рівень завдяки доступу до інформації та спілкуванню з творчими людьми.

Як професіонал, людина високого рівня освіченості,  духовної наповненості, Людмила Георгіївна була наставником для багатьох колег. Вона не зрадила своєму життєвому кредо – «Не змарнувати совість. Не втратити спроможність любити. Бути достойною своїх батьків. Бути корисною людям. Не втратити бажання вчитись». Людмила Георгіївна зізнавалася в бесідах з колегами: «Пишаюся своєю бібліотекою і своєю професією. Вона була дуже почесною в усіх країнах світу навіть у стародавні часи».

Адміністрація та співробітники бібліотеки вдячні Людмилі Георгіївні за її багаторічну працю, відданість обраній справі, великий внесок у розвиток та історію Бібліотеки. За досягнення в роботі вона нагороджена Грамотами та подяками адміністрації ДОУНБ, голови ОДА, обласної Ради, обласного управління культури, національностей і релігій ОДА, Міністерства культури України, єпархії УПЦ. У 2009 році Л.Г. Гурай була нагороджена орденом «За заслуги ІІІ ступеня».

Сьогодні сумна дата – рік тому Людмила Георгіївна залишила цей світ назавжди, її життя уклалося у такі дати: 14 квітня 1938 – 4 грудня 2024 років. Пам’ять про яскраву особистість, професіонала, цікаву людину зберігається колективом «научки».

Тетяна Абраїмова

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Саша Абраїмов. На короткому диханні

 

Чи багато в тебе людей,

здатних говорити з тобою про тебе?..

村上 春樹 

До цієї збірки я повертаюсь постійно. Кожного разу – оновлення відчуттів. Кожного разу безліч запитань до себе на відповідність, бо інакше немає сенсу книгу цю відкривати. А ще світлий сум, що ранить на рівні клітинному. І це, про щось набагато більше, невербалізоване.
    Перший завідувач комп'ютерного відділу Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, змалечку відомий духовній скарбниці краю як допитливий  зацікавлений читач.
        Його професійні втілення та мрії рухаються та реалізуються фахівцями ДОУНБ й досі, бо є універсально-пролангованими та позачасовими. Так само, як досконале володіння англійською, що дозволило університетському випускникові дипломуватися English та мати особисту зустріч  із тодішнім послом Великої Британії в Україні Рональдом Смітом. Подія та – абсолютна рідкість для України початку 2000-х. Так само, як самостійне вивчення ним японської мови.
           Cаша Абраїмов… Справжній володар доброго розуму та розумного серця, які ніколи та нічим не обмежені, навіть трагічною датою в двадцять чотири.
        Як важливо жити саме так, щоб незвротнє втрачало сенс і значення. На короткому диханні. Де правда у вчинках, а не у словах, де, вимовлені або невисловлені думки, подібні до  «сонячного світла, зірок» або «чорного простору». І якщо оточуючі вважають тебе кращим ніж ти є насправді, не потрібно їх переконувати в іншому- потрібно ставати кращим.

              На короткому диханні – це й про те, що дуже корисно не спати вночі, коли є совість. І про кожен день, гідний того, щоб його запам'ятати, бо це не про швидкоплинність життя, а про здатність гордо крокувати ним кожної миті.
             Ні, мова не про властивий віку максималізм. Це – про справжню вселенську мудрість, що відкривається просвітленим посвяченим одиницям. Тим, хто пише про це, як дихає, перебуваючи в русі на тих самих «обєктивно-суб'єктивних сходинках», які красномовно лакмусують вічні пошукові сенси.
     У його щоденникових «Обривки уривків» і нотатках, які фіксував із чотирнадцяти і які є центральними у цьому виданні, побачимо чимало та предметно про автентику слова та «зграї думок», подібні до «гостей», що на папері стають «майже документами» та потребують відповідальності.
      Кожен Сашін «документ», немов П'ятий вимір, додаткова мотивація, можливість розпрямлення згаданої ним «замкненої кривої» вчинків і відчуттів на нескінченному шляху до себе справжнього. Невипадкова його близькість до Японії, з її віддзеркаленим білим кубиком-дзен щодо гармонії власного Всесвіту зсередини, здатним відбитися назовні.
        «Я намагався зробити висновки, але у підсумку ці висновки зробили мене». Так, і мене «зробили», Саш.  Вкотре.  Блискавично і переможно.
          «…не потрібно робити трагедію з дрібниць, для цього є серйозні речі». «Коли тікаєш від паровозу – головне зійти з рейок». «…важко вже не буде; все що могло бути, вже пройшло, а попереду – лише легке, красиве і добре. Воно обов'язково попереду і ніщо не заважатиме тому, що є зараз. Це прекрасно».
           Насправді все саме так, як ти кажеш.どうもありがとうза нагадування про головне ٩(◕‿◕｡)۶
          Він жив ушир, у пошуках вічного питання про наявність душі та відповіді, що кожному ушановується по вірі. В очікуванні та вдячному захопленні від маленьких див і чарів, що насправді трапляються доволі рідко, але ж, на щастя, трапляються. Любив звучання гітари на вулиці, всі пори року, крім осені, яку впізнавав, зокрема, за мерзлякуватістю автобусу; радів підставити сонечку обличчя та посміхнутись, щоб думалось лише про добре, щиро відкривався можливості вдихати хвилі прохолодного моря, сіль його каменів, теплий вітер; захоплювався майстерністю звичайних калюж віддзеркалювати неповторні кольори sunset; надихався красою гір і родинністю багаття поруч із друзями...
         Іронія, тепле, подібне до сонячного зайчика почуття гумору, улюблена всіма усмішка, як поцілунок душі. Найкращі Хармсівські, в тому числі, інтонації в ескізах малюнків і рим, Реріхівське відлуння в ракурсах світлин... І разом із цим – все авторське, категорично поза присмаком вторинності. Глибина завжди без дна, якщо це є глибина. І це про Сашу Абраїмова.
      Представлена збірка – один із надважливіших особистих діалогів в моєму житті. Абсолютна тандемність вражень, роздумів, уяви, інтуїції, асоціацій. Поштовх до того самого виміру, де питання містять необхідно-своєчасні відповіді-прозріння.
          «…я не оглядався назад і вирішив, що йти потрібно вперед, і не обернувся. А міг би...».
        Ти обернувся, Сашо. Саме тому мені зараз так нестерпно боляче. На тому самому спорідненому короткому диханні. 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів

та зовнішніх зв'язків 

Замовлення та посилання на електронну версію збірки :  

http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/3996D28F-C4F6-477A-B7E0-D3EA967D8949

Джерело: Саша… : сб. воспоминаний и документов / Днепропетр. обл. универс. науч. б-ка им. Первоучителей славянских Кирилла и Мефодия; сост.: Т.Абраимова, И. Груба; ред. Е. Плотникова. – Днепропетровск: ДОУНБ, 2004. – 148 с.: ил., фот.

 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут