Сторінки

пʼятницю, 29 січня 2021 р.

Діалоги із мистецтвом

"Йому – горде ім'я «Славутич"!


У 2021 році виповнюється 50 років відомому дніпропетровському колективу – обласному академічному фольклорно-хореографічному ансамблю “Славутич”.

Створено професійний колектив було у далекому 1971 році на базі обласного музичного товариства. Натхненником, організатором і головним хореографом (а з 1984 р. художнім керівником) став заслужений працівник культури України Георгій Павлович Клоков (1931–2010). Досвідчений фахівець (мав хореографічний досвід роботи у Дніпродзержинському драматичному театрі ім. Л. Українки, відомому Молдавському ансамблі танцю “Жок”, став засновником народного танцювального ансамблю “Дружба” при Будинку культури ім. Ілліча у Дніпропетровську), енергій менеджер, талановитий постановник і педагог. Йому вдалося зібрати команду однодумців, фахівців і ентузіастів. Плани були амбітні: перенести дух козацької вольності, козацької доблесті на концертну сцену, перекласти події історичного минулого на мову танцю. І навіть сама назва “Славутич” свідчила про глибину намірів. І колективу вдалося! З роками прийшли визнання, слава, авторитет. “Висока майстерність постановника Г. Клокова, знання історичного минулого краю, бездоганний смак у виборі музичного матеріалу дали можливість ансамблю “Славутич “створити своє творче обличчя, неповторні концертні програми”. Ансамбль запрошували у гастрольні тури як по містах України, так і майже до всіх республік тодішнього Союзу. І завжди це були переповнені зали й овації від глядачів.

Ансамбль “Славутич” сьогодні – збирач, хранитель і продовжувач традицій народного мистецтва. Учасники ансамблю під час кожного виступу створюють глядачам свято, дарують натхнення й енергію молодості, краси та розмаїтість українського фольклорнго мистецтва. Це справжнє видовище, де все гармонійне і враховане до дрібниць: відточеність рухів, колоритний музичний супровід, яскраве сценічне вбрання, освітлення. У творчому репертуарі колективу 40 вокально-хореографічних композицій і понад 50 вокальних номерів. Серед них найбільш популярні: «Козацький похідний марш», «Ярмарок», «Чобітки», «Несе Галя воду», «Лобуряка», легендарний «Гопак» та інші.

У 2009 році ансамбль отримав статус академічного.

До складу колективу входять досвідченні талановиті фахівці: балетна група (12 пар), оркестр (11 осіб), вокальна група (8 осіб). Очолює колектив з 2017 року Тетяна Володимирівна Соломка, яка є користувачем і другом нашої бібліотеки.

“Славутич” постійно бере участь у етнічних фестивалях Франції, Швейцарії, Польщі, Румунії. Колектив – переможець I, II, III турів Всеукраїнского фестивалю народної хореографії ім. П. Вірського у 2004, 2007 та 2011 роках – друге місце.

Більше дізнатись про творчі традиції колективу, історію створення, прем'єри концертних програм ви можете з ілюстрованого видання “Фольклорно-хореографічний ансамбль “Славутич” і газетно-журнальних публікацій, які зберігаються у бібліотечному фонді нашої книгозбірні. 

До ювілею славетний колектив готує святковий концерт із кращих своїх композицій. Чекаємо на зустріч, чекаємо на свято, “Славутичу”!


Світлана Пономаренко, 

завідувачка відділу документів із питань мистецтва




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 28 січня 2021 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги

Вайт, Карен. Будинок на вулиці Тредд / К. Вайт; пер. з англ. О. Гладкої. - Харків: Віват, 2020. - 432 с.

Історія, до якої можна доторкнутися

Мою увагу привернула обкладинка книги, в ній було щось загадкове, таємниче та солодко-казкове. Я завжди любила сімейні саги, історії про велике кохання та історичне минуле. У Карен Вайт вийшла вельми цікава книга, оскільки в ній знайшли відображення найрізноманітніші жанри. По-перше, роман являє собою детектив, адже всю історію пов'язує пошук розгадки сімейної таємниці. А вже на детектив нанизуються містичні зустрічі з минулим, любовні пригоди в сучасному світі та драматичні стосунки з батьками, які  головна героїня намагається виправити для покращення майбутнього.  

Головна героїня книги Мелані – успішний рієлтор, яка попри свою професію терпіти не може старі будинки, адже, на її думку, це марно витрачені кошти та згаяний час. Дівчина живе за чітким графіком, все її життя розплановане до дрібниць. Все це було до того, поки один клієнт не вирішує їй залишити старовинний особняк, але з умовою його відреставрувати та неодмінно прожити там протягом цілого року. В підсумку Мелані отримує не тільки дорогий особняк, вона займається пошуками рідкісних діамантів,  зниклих ще під час Громадянської війни,  розгадує пару-трійку секретів колишніх мешканців будинку та  зустрічає своє кохання. Всі персонажі цікаві й кожен з них відігравав важливу роль, несучи частину важливої інформації для подальшого розвитку подій. Але все ж, на мою думку, головною героїнею була не Мелані, а сам будинок на вулиці Тредд. Саме заради його таємниць Мелані й втрапила в цю дивовижну історію.

«Будинок на вулиці Тредд» –  книга, що назавжди залишить у мене  теплі спогади, й асоціюватиметься з ароматом червоних троянд  сорту «Луїза» та  екскурсом в історію старовинних особняків Чарльстона.


Оксана Шевченко, заступниця директора з внутрішньобібліотечної роботи




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут




середу, 27 січня 2021 р.

На долоні історії

Януш Корчак. Секрети любові

Голокост. Англійське слово, запозичене з латинської Біблії. Ілюстрація трагедій з періоду XII сторіччя. Скільки імен і життів обпалених! 

Януш Корчак (справжне імя Хенрік Гольдшміт). При народженні він був названий, дотримуючись еврейської традиції, на честь діда. Польський письменник, педіатр, військовий лікар, який після Російсько-Японської війни 1906-го року вирішив присвятити себе педагогіці.

Дата його народження точно невідома. Батько не переймався бюрократичними формальностями. Хоча й був відомим для свого часу юристом. 

Після його смерті родина лишилась без засобів для існування, Хенрік став єдиним годувальником. Своє літературне псевдо він узяв із відомого роману XIX сторіччя «Януш Корчак і прекрасна дочка мечника» під час участі у літературному конкурсі з двома своїми п`єсами. 

У 20–30-х роках минулого сторіччя написав кілька дитячих книжок і книг для дорослих із питань турботи про дітей, відкрив дитячий журнал «Mały Przegląd» і організував власну радіопрограму. Все це принесло йому велику популярність.

Він тричі відмовився врятувати своє життя. Всі три рази заради дітей. Ні, не власних. Хоча чужих не буває. Мова про «Будинок сиріт» для єврейських дітей, який він заснував у Варшаві напередодні Другої світової. Втрете життя могла врятувати власна повість – казка «Король Матіуш Перший». Перед відправкою до табору з дітьми, офіцер СС звернувся до нього: «Це ви написали «Короля Матіуша»? Я читав цю книгу в дитинстві. Хороша книга. Ви можете бути вільні. – А діти? – Діти поїдуть. Але ви можете покинути вагон. – Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди – мерзотники».

Через декілька днів, у концтаборі Треблінка, Корчак, разом зі своїми дітьми, увійшов до газової камери. Він тримав на руках двох найменших, розповідаючи їм казку…

Декілька секретів любові, споріднених із заповідями, від Януша Корчака.

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти або такою, як ти хочеш. Допоможи  їй стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той – третьому, і це незворотний закон подяки.

3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те і зійде.

4. Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь певний – для неї воно важке не менше, аніж у тебе, а можливо, і більше, оскільки у неї немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам'ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід від плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в ній творчого вогню. Це розкріпачена любов матері та батька, у яких ростиме не «наша», «своя» дитина, але душа, дана на зберігання.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, чого не хотів би, щоб робили твоїй.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею – радій, бо дитина – це свято, яке поки з тобою.


Джерела:

Glinski, Mikolaj. Кем на самом деле был Януш Корчак? [Текст] / M. Glinski // Всесвітня література в сучасній школі.– 2018.– № 7.– С. 52–55 : ил. 

Брухфельд, Стефан. Перекажіть це дітям вашим... Книга про Голокост в Європі, 1933–1945 [Текст] / С. Брухфельд, П. Левін, І. Щупак ; пер. з англ. Є. Саламаха.– 2-ге вид., допов. та розшир.– Дніпро : Укр. ін-т вивчення Голокосту Ткума, 2018.– 131 с.

Корчак, Януш. Право на повагу [Текст] : вибрані твори / Я. Корчак ; упоряд. І. Ковальчук ; пер. з пол.: І. Ковальчук, Б. Матіяш, Р. Свято.– 2-ге вид.– К. : Дух і літера, 2019.– 328 с. 

Птіцин, Анатолій. Анатолій Птіцин про Шолом-Алейхема, Януша Корчака, Фріца Клейслера, Миколу Лукаша, Матір Терезу [Текст] / А. Птіцин ; худож. С. Сова.– К. : Фірма Антологія, 2016.– 113 с. : іл.


вівторок, 26 січня 2021 р.

Світ знань нових видань

Власов, Олег. Пороги Дніпра / О. Власов ; Нац. Заповідник “Хортиця”, Запоріз. Обл. Краєзнав. Музей, Ін-т археології НАН України. – Харків : Олександр Савчук, 2018. – 448 с. : іл.


Автор видання – краєзнавець, історик, молодший науковий спiвробiтник вiддiлу iсторii Нацiонального заповiдника "Хортиця", який розповідає про унікальні куточки нашого краю, принесені в жертву індустрії. Книга спирається на документи багатьох архівів, світових бібліотек (390 джерел), ілюстрована понад 120 рідкісними світлинами.

Книга приурочена до 53-ї річниці Національного заповідника «Хортиця», стане у нагоді усім, хто цікавиться історією та життям власного краю.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

 

понеділок, 25 січня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1903 році белетристика користувалася найбільшим попитом у читачів – всього було прочитано 16 087 книжок. Серед запитів на белетристику окремих авторів у 1903-му лідирували: Леонід Андреєв – 3 примірники взяли почитати 126 разів (обертаність однієї книги склала 42 рази); Анастасія Вербицька – 15 примірників запитали 519 разів (обертаність – 34), Максим Горький - 12 книжок видавалися 405 разів. Твори Льва Толстого запитували 546 разів (51 прим.); 6 примірників видань Вікентія Вересаєва прочитали 182 рази. Чотири твори Євгена Чирікова видавалися 136 разів, а обертаність кожного твору склала 34.


Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 04.01.2021). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

пʼятницю, 22 січня 2021 р.

Пунктир

Автор однієї з найулюбленіших українських пісень «Два кольори», провідний український поет, перекладач, визначний громадсько-політичний діяч. Людина, перу якої належить антологія перекладів «Світовий сонет», сонетів Шекспіра, антології польської, хорватської поезії. Який він – Дмитро Павличко? Дізнаємося у “Пунктирі”.


“В мені є Україна — моє головне почуття. А є ж іще сім’я, і дружба, і вороги… І тому, якщо говорити про центральне дерево моїх почувань, то воно все ж таки є Україною. Але це дерево не самотнє: я знаю традиції великих людей інших народів, я належу до світу свободи і сонця, але моя родина — то щоденне життя, хліб і молитва”.

"Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби" (Олесь Гончар).

“Життя народу – головний натхненник творця культури, який підсвідомо прагне свого вічного перебування у вічному житті нації”.

“Нас виховують наші перемоги і наші поразки”.

"Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити" (Максим Рильський).

“Політична культура – це глибоке розуміння й безкомпромісне відстоювання національної ідеї, що формується з найвищих досягнень національної і світової культури. А світова культура, власне, задля того існує, щоб творчі духовні таланти особистостей переходили в надбання світової цивілізації, в надбання окремих народів та влади окремих держав”.

“Ще у 40-ві в мене з’явилося відчуття, що поезія — це не фотографія, а дійсність, яку творить поетична уява людини. Дійсність, створена фантазією людини, набагато краща за фотографію, і живе вона вічно”.


Про Дмитра Павличка [Текст] : зб. Ст. / упоряд., ред. Д. Пилипчук. – К. : ВЦ Просвіта, 2019. – 1040 с.

Дмитро Павличко в Січеславі: [Зустріч у Палаці студентів з поетом] [Текст] // Бористен. – 2004. –№7. – С. 21.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

четвер, 21 січня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Корній Дара. Зірка для тебе / Д. Корній; поет. оздоблення Люби Долик. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. - 304 с.

«Не дозволяй нікому обтинати тобі крила…»


Запорукою успіху книги є вміння і бажання її автора знайти ключик до серця читача. Мабуть, саме цим пояснюється незабутньо витончений шарм захопливого роману Дари Корній «Зірка для тебе». На сторінках книги дивовижним чином сплітається містика та легенди з усіма суперечностями сьогодення. Ніжна та щира історія кохання астронома-сироти Сергія та поетки-повії Зоряни. Історія двох абсолютно різних складних доль та тяжких випробувань, але ці знедолені герої зберегли людяність та віру у світлі почуття. Крізь призму почуттів своїх героїв авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: чи заслуговує на щастя дівчина «легкої поведінки», чи може знайти свою долю самотній хлопець  без гроша за душею…

«Можна мати все – володіти державами, рабами, підданими. Та чи можна володіти людською душею?»

Для мене ця книга виявилася приємним сюрпризом, літературний стиль Дари Корній магічний та поетичний, соковиті метафори, гарно виписані образи. Символічним доповненням зворушливої історії кохання є вірші талановитої львівської поетеси Люби Долик. А ще авторка зачаровує атмосферою міста Львова, притчами, міфами, та, звичайно, зоряним небом та історіями сузір'їв та їх назв. 

Книга для романтиків та мрійників, для тих хто шукає свою Зірку та свою Зорю.


Оксана Шевченко, заступниця директора з внутрішньобібліотечної роботи





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

середу, 20 січня 2021 р.

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

 

Ірина Барабан. Людина, закохана у життя


Якщо вам випаде нагода завітати до відділу наукової інформації та бібліографії Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія, ви неодмінно зустрінете її – енергійну, стрімку, непосидючу, завзяту милу пані. 

Наша героїня – Ірина Вікторівна Барабан, завідувачка відділу. 

Ірина Вікторівна виросла у дружній, освіченій, інтелігентній родині. Мама – Надія Павлівна, працювала завідувачкою відділу МБА у технічній бібліотеці КБ «Південне», а тато – Віктор Михайлович, – провідним конструктором у тому ж КБ. Іринка була татусевою донечкою. Саме від батька вона отримала у спадок непосидючу вдачу, потяг до пригод, жагу звершень. Енергійна дівчинка встигала всюди – добре навчалася, займалася спортом, відвідувала безліч гуртків, стала лідером серед однолітків, відчула потяг до громадської роботи.

Дієва натура, Ірина першою професією обрала благородну справу виховання дітей. Закінчивши Дніпропетровське педагогічне училище, вона працювала вихователькою в дитячому садочку і зовсім не дивно, що діти прагнули опинитися саме у її групі. Творчий підхід, володіння всіма навичками та методиками професії, душевне ставлення до кожної дитини, ініціатива та новаторство виокремлювали ще зовсім молоду дівчину серед педагогічного колективу.

Попри всі схвальні відгуки й очевидний успіх у професії, дівчина мріяла розширювати власні горизонти і вступила на денне відділення Харківського інституту культури, обравши, так би мовити, спадкову професію – бібліотекаря. Роки навчання запам'яталися нашій героїні цікавими лекціями і не менш цікавою громадською роботою. Очільник інститутського педзагону, профорг групи, учасник агітаційної бригади – її вистачало на все. 

Роки навчання пролетіли, як один день, і наша героїня повернулася до рідного міста. На дівчину чекала Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека. Покликанням Ірини відразу стала бібліографія. Довідково-бібліографічний відділ поповнився кваліфікованим спеціалістом та ініціативною молодою співробітницею. Ірина відразу увійшла до складу профспілкового комітету бібліотеки, відгукувалася на всі ініціативи, навчалася практичної складової професії. Велику підтримку на цьому шляху їй надали завідувачка довідково-бібліографічного відділу Лариса Іванівна Загайна, корифей бібліографічної справи Світлана Григорівна Карнаух і провідний бібліограф Євген Дмитрович Прудченко. 

Після невеликої перерви на приємні події – створення сім'ї та народження доньки Маринки, Ірина Вікторівна повернулася до рідного відділу, й у 1994 році очолила довідково-бібліографічний відділ. Розпочалася нова сторінка у житті та професії. До всього цього додалася громадська діяльність – наша героїня очолила профспілкову організацію ДОУНБ, а згодом увійшла й до президії обкому працівників культури. Все це співпало зі значними перетвореннями у суспільно-політичному житті країни. Стрімкий розвиток суспільства вимагав адекватної реакції, й уся енергія та набутий досвід стали у нагоді Ірині Вікторівні. Початок комп’ютеризації бібліотечних процесів, велика кількість нових періодичних видань, нові цілі й завдання відділу вимагали нових видів діяльності та швидкого просування уперед. Початок нового сторіччя висунув нові вимоги і виклики.

Довідково-бібліографічний відділ було переформатовано. Відокремлено напрямок розпису періодичних видань, змінилася навіть назва – з’явився відділ наукової інформації та бібліографії. Розпочалася епоха соціально-культурних проєктів. Першою ластівкою стало створення на базі відділу Центру правової інформації та Центру європейської інформації. Довелося чим скоріше набувати нового досвіду: пошук шляхів реалізації поставлених завдань, співпраця із громадськими та державними організаціями, укладення договорів про співпрацю з євроклубами навчальних закладів усіх рівнів, організація диспутів, флешмобів тощо. Все це стало підґрунтям для наступного кроку – плідної проєктної діяльності. Протягом більш ніж двадцяти років відділ працював із Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області. Стараннями Ірини Вікторівни забезпечувалися зустрічі з кваліфікованими юристами, під час яких мешканці міста отримували безкоштовні юридичні консультації, учнівська та студентська молодь брала участь у правових уроках, бесідах, круглих столах, юридичних всеобучах. Безліч проєктів – просвітницьких, інформаційних, профорієнтаційних, навчальних було реалізовано у відділі наукової інформації та бібліографії.

Інформаційні виклики сучасності – велике різноманіття джерел і можливостей їхнього пошуку та використання. Усередині цих процесів і перебуває бібліограф, який має всі можливості керувати цим процесом і допомагати всім, хто потребує бібліографічних консультацій. 

Завдяки ініціативі Ірини Вікторівни протягом семи років у бібліотеці функціонував просвітницький проєкт «Культура академічної доброчесності: можливості ДОУНБ і вимоги ВНЗ». Він поєднав сервісні можливості ДОУНБ і освітні вимоги Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровського університету митної справи і фінансів, Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, Дніпропетровської медичної академії МОЗ України. Студенти отримали кваліфіковані консультації бібліографів із використання всіх можливостей ДОУНБ і навичок пошуку релевантної інформації у мережі «Інтернет», досвіду використання державної бібліографії, методики складання бібліографічних списків та практики оформлення залікових робіт, основ академічного цитування та посилання... Результат багаторічної діяльності – сотні студентів, які стали користувачами ДОУНБ, десятки видань, переданих викладачами до фонду бібліотеки, подяки за плідну співпрацю вишів з ДОУНБ.

Тривала взаємодія бібліотеки з Дніпровською академією неперервної освіти – показник організаторських здібностей Ірини Вікторівни. Спільна робота надала можливість створити проєкт «Освітянські студії» для педагогів області. Було укладено договір про інформаційну співпрацю, у межах якого освітяни області декілька років поспіль отримують інформацію про можливості обласної бібліотеки та матеріали, створені бібліографами ДОУНБ на допомогу кропіткій праці навчання та виховання майбутнього української нації. 

Із радістю та задоволенням згадує Ірина Вікторівна дванадцять років роботи головою профспілкового комітету ДОУНБ. Чого тільки не було за цей час: укладання першого колективного Договору бібліотеки, створення Положення про ветерана бібліотеки, організація відпочинку – Днів здоров’я, великих святкових вечорів, костюмованих заходів. Все це згуртовувало колектив і додавало настрою та наснаги працювати. У тандемі з адміністрацією ДОУНБ створювався професійно комфортний мікроклімат праці та відпочинку одного із провідних закладів культури області. 

Творча й енергійна вдача Ірини Вікторівни вдало поєднує власні уподобання і захоплення та професійне коло. Багаторічне захоплення створенням квіткових композицій та юнацькі мрії про професію флориста трансформувалися у новий напрямок діяльності, співзвучний сучасним вимогам до просування читання – книжкові інсталяції. Креативний напрямок, втілений Іриною Вікторівною зі смаком і знанням справи був схвально прийнятий і читачами, і колегами, і навіть отримав широкий розголос у засобах масової інформації. За останні роки таких інсталяцій набралося чимало, вони стали підґрунтям створення цікавої презентації, використовуються як особистий досвід для курсів підвищення кваліфікації бібліотекарів області. 

Усі гарні справи нашої героїні мали гідну нагороду. Неодноразово Ірину Вікторівну відзначено почесними грамотами адміністрації ДОУНБ, обласної державної адміністрації, голови обласної ради, управління культури, центрального комітету профспілки працівників культури та почесною відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури».

Весь цей шлях неможливий без підтримки міцної родини. Ірина Вікторівна дбайлива донька, щаслива дружина і матуся і, як летить час, бабуся чудових онучки та онука!


Минають роки, але головне відчуття нашої героїні – закоханість у життя лишається незмінним.

Ірина Вікторівна не зупиняється на досягнутому, продовжує плідну працю, очолює відділ наукової інформації та бібліографії ДОУНБ, і, як завжди, має безліч креативних ідей, далекоглядних намірів, гарних задумок і знає шляхи їхньої реалізації.






Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  













вівторок, 19 січня 2021 р.

Обличчя ріднокраю

До історії кустарного відділу на виставці 1910 року в Катеринославі  (продовження)


З дерев’яних виробів заслуговували уваги фарбовані скрині. Виробництво це скупчувалося біля села Ігрені (нині також у складі м. Дніпра). Плетені кошики були виставлені в достатній кількості, аби судити про якість виробів. Промисел цей зосередився під самим містом Новомосковськом. Кошики з лози тривкої роботи були досить чисто зроблені.

З лимарських виробів експонувалися селянські шори та німецька упряж. Експертна комісія відзначила експонента К.Г. Корсунського бронзовою медаллю за працьовитість і міцність роботи. Були й окремі експонати з кустарного сільськогосподарського машинобудування. Декілька плугів, складна борона, оранка були привезені з Петриківки. На думку організаторів цей промисел, якщо він тільки в повіті був, заслуговував особливої уваги та підтримки з боку земства.

Решта експонатів, на кшталт моделей велосипеду та церкви, картини українського весілля, різьбленого підгодинника чомусь не викликали зацікавлення з боку П. Дерябкіна. Вони, на його думку, були «незначні та маловажливі і їх узяли, напевне, для кількості». Час минає, й змінюється уявлення про народну творчість. Нині в доречності таких експонатів на кустарній виставці ніхто не сумнівався б, а тоді ще обстоювали «чистоту жанру».

Проте новомосковським кустарям на виставці 1910 року присуджено 40 нагород. З ремісничих закладів Новомосковського земства експоновано в земському павільйоні вироби п’ятикласного ремісничого училища, зокрема, бричку селянського типу. Тут же виставлялися предмети селянського побуту: рогач, кочерга, підкова і навіть віялка та плуг.

На жаль, у відділі не було подано жодних даних, котрі пояснювали б становище кустарних промислів у цьому повіті. З бюджету повітового земства (в земському павільйоні) було видно, що 1910 року на заходи з кустарного виробництва асигновано було всього 700 карбованців.

Від Павлоградського повіту виставили колективний експонат винятково жіночого рукоділля. Представником було Богданівське сільськогосподарське товариство. Усі виставлені зразки вишивок, скатертин і рушників нічим не відрізнялися від звичайних жіночих рукоділь цього типу. Олександрівське повітове земство експонувало лише кошики своєї власної майстерні. Катеринославське повітове земство демонструвало свої кустарні вироби у відділі земського самоврядування. Воно виставило роботи Томаківської навчальної ткацької майстерні та Солонянської школи ткацтва.

Досить чисто й акуратно були виготовлені брички та екіпажі в навчальній ремісничій майстерні в селі Військовому біля Ненаситецького порогу над Дніпром і слюсарно-ковальські вироби майстерні в с. Лошкарівці. Столярно-лялькова майстерня в с. Михайлівці подала роботи досить грубі, кращими з-поміж них були моделі сільгоспзнарядь, млинів і будинків. Експонати сільгоспмайстерні з села Біленького (нині це Запорізька область) розмістили в науково-навчальному павільйоні.

Від Верхньодніпровського земства виставлялися дерев’яні вироби і домашнє начиння з жерсті, виготовлені учнями Богодарівського училища. Особливої уваги привертали самостійні малюнки учнів молодших класів. Куцеволівська школа навчально-кошикової майстерні експонувала роботи з плетіння кошиків, а Саксаганське ремісниче училище – задовільно виконані учнівські малюнки. Можна було бачити на виставці й вироби, надані Бахмутським і Харківським повітовими земствами.

Та, звісно, найцікавішим і найбагатшим представником дрібної сільської промисловості в кустарному відділі був кустарний відділ Полтавського губернського земства з ремісничим училищем, Миргородською художньо-промисловою школою імені М.В. Гоголя та 27-ма навчальними майстернями. Діяльність Полтавського губернського земства з розвитку кустарних промислів тоді посідала перше місце в Російській імперії. У середньому за період з 1899 по 1908 роки щорічні витрати земства на підняття і розвиток місцевих кустарних промислів становили 154 300 карбованців. Свою діяльність в цьому напрямку земство зосереджувало в розповсюдженні серед сільського населення професійної освіти та цілої низки показових майстерень.

Окремо був представлений на виставці в Катеринославі Московський кустарний музей. Разом із південним своїм суперником – Полтавським вони були кращими представниками на виставці кустарних промислів і ремесел. В альбомі-звіті з виставки докладно розповідалося про позитивний досвід цих інституцій. 

В окремому павільйоні, збудованому коштом тюремного відомства, зібрали роботи в’язнів 22-х різних місць ув’язнення й експонати головного тюремного управління. За раціонально поставлене навчання в’язнів корисним ремеслам експертна комісія по кустарному відділу присудила дев’ять нагород, у тому числі малі срібні медалі Катеринославському виправному відділенню та Катеринославській губернській в’язниці.


Далі буде


Микола Чабан


Література:


Путеводитель-каталог Южно-русской областной выставки, устроенной Екатеринославским Губернским Земством в г. Екатеринославе с 1-го июля по 25-е сентября 1910 года / Сост. А. Авчинников.– Екатеринослав, 1910.– 140 с.

Фоменко А. Міський сад – Парк ім. Глоби // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 243–248: фото

Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и кустарная выставка // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 178–184.

Южно-русская сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе.– Екатеринослав, 1912.– 666 с., ил.

* * *

Екатеринославские ярмарки // Дніпров. кур’єр.– 2001.– № 6.– С. 30.

Невский В. «Выставка удалась на славу» // Вісті Придніпров’я.– 2000.– 27 черв.– С. 13.

Рекуненко Н. Провинциальные истории: Екатеринославская выставка // Недвижимость в движении.– 2004.– 28 июня.– С. 10–11

Рекуненко Н. Провинциальные истории: Чем бы публика не тешилась... // Недвижимость в движении.– 2004.– № 29 (36).– 4 авг.– С. 10–11.

Симонова Е. Небольшое путешествие по Екатеринославской сельскохозяйственной выставке 1910 года // Дніпров. кур’єр.– 2003.– № 4.– С. 44–47.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


понеділок, 18 січня 2021 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1903 року загальна книговидача склала 35 654 документи (на 13 625 книг більше ніж торік), в середньому виходить, що 3 відвідувачі міняли 4 книги в день. З них у читальні було видано 6 196 документів (17%). Передплатники отримали 29 458 джерел. Майже 5% запитів не було задоволено через відсутність або недостатню кількість документів у фондах. 

Серед книг затребуваних користувачами у відділах найбільшою популярністю користувалася белетристика – 45% загальної кількості запитів, далі періодичні видання – більш ніж 20% та книги дитячого відділу - близько 11%. Запит же на документи спеціальних відділів залишався незначним  - майже по 2% філософія і педагогіка, історія і біографія, літературознавство і мовознавство. Не добігав 1% запит на книги інших відділів. Взагалі не видавалася література з розділу мистецтв, антикварного та довідкового розділів. 


Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 18.01.2021). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

суботу, 16 січня 2021 р.

Пунктир

Поет, перекладач, публіцист, громадський діяч із Чернігівщини, чиї життя та творчість перебували під постійним тиском з боку влади. Та це не завадило йому стати одним із найпопулярніших творців 20-х років минулого століття. Ніхто з письменників не породив стільки пародій на власні твори та анекдотів про своє життя. Павло Тичина у “Пунктирі”.


“Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі”.

“Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне”.

“Лиш правда є вічна, а то все трава”.

“Труд переростає у красу”.

«Ніби щойно прокинувшись, він [П. Тичина] відкрив очі на світ і основне начало Всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм Всесвіту і є «Сонячними кларнетами» (Олександр Білецький, літературознавець).

«Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок… Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту» (Леонід Новиченко, український літературний критик, літературознавець).

«Феномен Тичини — феномен доби… поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом» (Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк).


Українські поети ХХ століття: Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра [Текст]. – К. : Наукова думка, 2006. – 256 с. – (Бібліотека школяра).

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – К. : Наш час, 2010. – 352 с. – (Невідома Україна). 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

пʼятницю, 15 січня 2021 р.

На долоні історії

Людина, яка жила за принципом, що обставини не важливі, головне – сила опору кепським обставинами, різним обмеженням і забобонам. Оптиміст, інтриган, улюбленець жінок, Фігаро продовжує «На долоні історії».

(Продовження)


Незважаючи на те, що наш герой – вигадка, в нього доволі яскрава біографія.

Пригоди почалися ще з народження. Адже він – нешлюбна дитина доктора Бартоло та колишньої служниці Марселіни. Перш ніж кинути жінку з немовлям, лікар розпалив свій шпатель і наклав клеймо на руку сина, щоб впізнати його, якщо коли-небудь зустріне знову. Коли хлопчикові було шість років, мати попросила циган, які кочували тоді по Андалузії, передбачити синові майбутнє, проте ті викрали немовля. З тих пір Фігаро отримав своє ім'я та шахраює, не здогадуючись, хто його батьки. Багато де працював, в тому числі, у графа Альмавіви.

Опісля наш герой вирушив до Андалусії, де працював помічником ветеринара на кінному заводі. Однак пристрасть до поезії зіпсувала всі плани, через що він повернувся до Мадрида. Там знову зустрічає графа, якому допомагає одружитися з   Розіною, вихованкою місцевого лікаря.

Так Фігаро знову потрапляє до вельможі на службу, де знаходить і власне кохання. І тут пригоди лише продовжуються. Адже на його наречену має власні плани Альмавіва. І знову ж таки завдяки хитрощам та інтригам юнак висміює дворянина й отримує перемогу у суперечці. За цей же час він знаходить власних батьків.

Незважаючи на низку неприємних ситуацій, Фігаро не покидає графа, отримує посаду камердинера. Вже літній слуга, забувши кривди, відстоює мир у сім'ї, якій служить. Заради спокою господарів, викриває молодого секретаря, який задумав розлучити подружжя і заволодіти хазяйським майном.

Так несподівано змінюється характеристика героя – з сатиричного блазня і жартівника на відданого друга, який забув образи і приниження. Хоча літературознавці бачать у його перетворенні інший підтекст: можливо, Фігаро, нарешті, знайшов сім'ю, якої так потребував.


Ось такий він, наш герой. Так, вигадка. Але, такі люди, як ми з вами знаємо, існують насправді. І кожному з них просто чогось не вистачає у житті. Наприклад, сім’ї, коханням, розуміння ближніх.


https://24smi.org/person/1264-figaro.html

Бомарше, П'єр Огюстен Карон, де. Севільський цирульник [Текст]: комедії / П. О. К. де Бомарше; пер. з фр. – Харків: Факт, 2013. – 291 с. 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

четвер, 14 січня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Ахерн, Сесилия. Время моей Жизни: роман / С. Ахерн; пер. с англ. Л. Гурбановской. - М.: Иностранка, 2016. - 464 с.


Життя в ілюзії? Елементарно. Саме так думає і живе головна героїня роману Сесілії Ахерн «Время моей жизини» – Люсі. 

Нестерпна робота, невдалі стосунки, відсутність планів та цілей. Та хіба це проблема? Люсі запевняє себе, що в неї все під контролем. Та чим більше героїня вірить в свою брехню, тим більше життя грузне в проблемах.

Звісно, жити в безкінечній ілюзії легше, ніж дивитись реальності в очі. У видуманому світі Люсі добре, там тепло і затишно, але для того щоб змінити все на краще їй потрібен добрий копняк. І такий копняк робить їй саме Життя, що приходить до Люсі під виглядом чоловіка. 

Неохайний, хворий та кремезний чоловік заявляє Люсі, що він – це її життя. Саме так він став виглядати, коли головна героїня начхала на себе і, звісно, на нього. 

Життя заявляє Люсі, що вона повинна взяти себе в руки, повернутись до реальності та все виправити.

Ця легенька книга говорить всім таку давно зрозумілу істину – ти сам будуєш своє життя! Пам’ятай, все лише в твоїх руках. 

Альона Шолохова, завідувачка сектору рідкісних і цінних документів




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

середу, 13 січня 2021 р.

Портрет в бібліотечному інтер`єрі

Валентина Гайдаш. Дихати спокоєм


Біля неї все наче дихає спокоєм: книги, повітря, бібліотека і ти сама починаєш відчувати врівноваженість і затишок. Своєю присутністю вона забезпечує «домашню» атмосферу справжнім книгоманам. 

Валентина Василівна Гайдаш, а ми звемо її «по-домашньому» просто Валя, народилася в селі Ольшана Ічнянського району Чернігівської області. Її село має давню цікаву історію, тут і понині живуть її рідні, сюди Валя повертається знову і знову. 

У 1983 році закінчила десятирічку і вступила до Сумського культосвітнього училища на бібліотечний факультет. Мріяла стати фармацевтом, та чи здогадувалася Валя, що її майбутня професія буде теж «лікувальною», тільки пацієнтами стануть читачі, аптекою для душі – бібліотека. З дитинства носила батькові стоси книг із сільської бібліотеки при Будинку культури і підсвідомо тягнулася до книги. 

У 1985 році Валю направили до районної бібліотеки м. Ромни Сумської області, де вона два роки пропрацювала у відділі абонемента (а чи не випадковий збіг у подальшому? Цей факт візьмемо до уваги). Здає екзамени до інституту культури, та доля посилає їй гарну людину – Жоржа, вони одружуються, і сім'я стає для неї сенсом житті. «Щастя для мене – це, в першу чергу, мій душевний спокій і комфорт. Якщо він є – то будь-які проблеми здаються не такими вже й страшними. Що дає мені цей душевний спокій? Це близькі люди, які мене оточують, їхня любов і підтримка. Щастя – це, коли всі рідні здорові, від цього так добре», – каже Валентина. А щастя любить тишу. 

Скромна, терпляча, виважена, завжди до всіх привітна, хазяйновита, гарна господиня, достойна мати, по справжньому домашня – кажуть про неї  колеги. В неї є цінний талант – це вміння слухати, яким сьогодні наділені далеко не всі. Тільки деякі володіють даром чути співрозмовника. Це вміння дуже знадобилося Валі в подальшій роботі у відділі абонемента, за це їй вдячні читачі. 

Доля напророчила їй працювати на абонементі вже вдруге. У 1987 році, курсуючи автобусом №27, випадково побачила на ж/м Клочко напис на даху будівлі великими жовтими літерами «БІБЛІОТЕКА». Шукаючи роботу, зайшла і повернулася сюди через 12 років у 1999 році. А до того з 1987 року працювала у відділі наукового опрацювання документів та організації каталогів у головному приміщенні. Відповідала за технічне опрацювання, класифікацію та передачу партій художньої літератури до відділів ДОУНБ. Захоплювалася літературою з домоводства, полюбляла в’язання, кулінарію, особливо випічку. З вдячністю згадує свій «немаленький», дружній колектив. 

Після декретної відпустки Валя прийшла на абонемент. Домашня атмосфера відділу вабила Валентину – тут вона своя. У відділі спочатку працювала на секторі обліку, в читальній залі, згодом на абонементі. Тут завжди панувала атмосфера довіри, затишку, поваги. Робота з обслуговування читачів завжди була нелегкою, тут і цікаво і відповідально, почуваєшся розкутим, самостійнішим, маєш миттєво приймати рішення. А ще треба досконало знати 40-тисячний  книжковий фонд. Валя з ним на «ти», ба навіть більше: знає авторів, зміст книги, постійно займається штрихкодуванням і введенням творів у електронну базу книг.

Більш полюбляє працювати з людьми літнього віку. Вони радо діляться з нею своїми сімейними історіями, не забувають спитати, як рідні Валі. А вона вміє їх терпляче слухати, дасть пораду, що почитати. «Головне, – каже Валентина, – щоб читач повернувся знову і знову. От у цьому і є сенс нашої професії, і хочеться працювати!» 

Свій вільний час Валя приділяє рідним і близьким. По життю в неї статус Старшої сестри, а може навіть і більше. Вона завжди на зв’язку. Дзвонить мама, за порадою звертаються племінники, бо вона їм, як мати. Дочка і чоловік теж хочуть уваги, а вона їх слухає, когось заспокоює, комусь радить, до когось знаходить підхід, теплі слова, і так спокійно і по-домашньому. 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 





 

вівторок, 12 січня 2021 р.

Світ знань нових видань

Горлач, Леонід. Скрижалі. Історичні романи у віршах / Л. Горбач. – К. : АВІАЗ, 2015. – 806 с.

 

Леонід Горлач –  відомий український поет, відданий історії.  Упродовж кількох десятиліть  він створював цілу поетичну епічну панораму: від доби київських князів Аскольда й Діра, великого зодчого Ярослава Мудрого, воїна, новгород-сіверського князя Сигізмунда Корибутовича – до козацької героїки Івана Сірка, від епохи одного з найпотужніших гетьманів Івана Мазепи – до легендарного характерника козака Мамая. Все це автор зібрав у виданні, під назвою «Скрижалі».

П'ять віршованих романів чекають на вас під однією палітуркою. Знаходьте їх у фондах ДОУНБ.





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут