Сторінки

вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Британський консул і промисловець Джон Грієвз [Текст] / І. Лиман, В. Константинова, Є. Данченко. -  Бердянськ : Видавець Ткачук О.В., 2017 – 200 с. - (Історія іноземних консульств на Півдні України. Вип.1). - Текст англ., укр.: фото

Книга присвячується дослідженню біографії одного з офіційних представників Великої Британії на Півдні України в імперський період, який заснував у Бердянську завод із виготовлення жниварок, що вважався найбільшим в Європі.  На честь засновника заводу навіть була названа одна з вулиць міста. У виданні суттєво доповнено інфоормацію про Грієвза, відшукана місцевими краєзнавцями , як у самому Бердянську так і в архівах  багатьох країн. На основі англо-, російсько-, німецько- та франкомовних джерел простежуються не тільки життєвий шлях і діяльність самого Джона Едварда Грієвза (1845-1923), але і його родовід, історія керованого ним заводу. Складовою книги є тексти рапортів і повідомлень Джона Едварда Грієвза до Лондона.  Видання  цікаве й тим, що викликало  жваве бажання дослідників багатьох  країн брати участь у пошуку  архівних джерел, щоб яскраву особистість,  доля якої пов`язана з Україною представити якомога більш повно та аутентично. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 30 жовтня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Користування Бібліотекою в 1891 році було не дуже комфортним: обидва зали, зайняті під бібліотеку, одночасно служили і читальнею, і для видачі книг передплатникам. Абоненти ж, заходячи до зали, голосно пред'являли свої запити, що часто заважало читанню. До того ж поруч з читальною залою знаходився один з класів Міського Приходського училища, і ведення в ньому початкового навчання вголос було майже дослівно чути в Бібліотеці і, нарешті, будівля була пожежно-небезпечна: по-перше, під однією крівлею з Бібліотекою знаходяться житлові приміщення і, по-друге, споруди навколо Бібліотеки занадто скупчені, з дерев'яними добудовами, а вхід до Бібліотеки на верхньому поверсі малий і тісний. Всі ці умови призводять до питання необхідності придбання для бібліотеки особливого, більш пристосованого приміщення.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 23.10.2017). – Загл. с экрана



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 27 жовтня 2017 р.

На долоні історії

Григорій Сковорода. 
Любов виникає з любові
(закінчення)

З 1769 року Сковорода веде  мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами,  щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем.  Вмовляли і ченці Києво-Печерської лаври: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! 
Отже, не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся відповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.
Які ж основні меседжі у творах Сковороди. Він навчав, що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити навколишнє, треба кожному змінити самого себе: «Пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй». Він вважав,що пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Не тіло, а душа – є людиною, вважав Сковорода, а святість життя не в словах, а у справах. 
У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди  й дійсно є дорогим надбанням української національної і світової культури.
Він цінував свободу понад усе і розумів, що свобода є найвищим досягненням людини. Він й дійсно був українським Сократом, по-перше завдяки своїм мандрівкам і філософським думкам,  а по-друге невтомному бажанню шукати у своїх подорожах  освічених людей, з якими можливо поспілкуватися. Все життя він шукав гармонії і заповів своїм нащадкам продовжити цей прошук, починаючти з себе. Верховенство морального закону, висока духовність, душевний спокій, самопожертвування, совість, розум та потяг до справедливості – основні риси геніальної людини Григорія Савича Сковороди. Всім своїм життям він довів, що любов дійсно виникає з любові.



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут





четвер, 26 жовтня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Мураками, Харуки. О чём я говорю, когда говорю о беге / Х. Мураками;[пер.с яп.А.Кунина].- М.: Эксмо; СПб.: Домино, 2010.- 208 с.- (Мураками-мания).

«Страдание – личный выбор каждого»

Харукі Муракамі - легенда сучасної літератури і особливого представлення не потребує. Його твори користуються великою популярністю серед читачів.
Ось і я піддалася чарам прози Муракамі  й прочитала чергову його книжку.
Ця книга розкрила переді мною не просто Муракамі - письменника, а й  Муракамі - спортсмена - впертого, цілеспрямованого, професійного. Людину, яка прагне до поліпшення результатів у всьому - в бігу, в тріатлоні, в письменництві. Вперше я побачила такий підхід до своєї роботи письменника – підхід, як до спортивних тренувань. Але, якщо замислитися, він виправданий і обґрунтований. А проте, що це думка не просто продумана, а ще й реалізовується - приголомшливо.! «Я тренируюсь прежде всего для того,чтобы поддерживать хорошую физическую форму, которая позволяет мне продолжать писать».
Книжка складається з текстів, написаних Муракамі з легкістю на межі побутового нарису, в 2005-2006 рр. Зібрані, за його словами «зарисовки о беге,но никак не секреты здорового образа жизни». Автор хотів розібратися, яке життя він вів – як письменник і як бігун- останні двадцять п'ять років, беручи участь в 25 марафонах, ультрамарафоні, тріатлоні. 
Книгу автор присвятив бігунам – всім тим, кого він зустрічав на дорогах світу.
Це портрет письменника - мудрої і дивної людини. Муракамі порівнює спорт з літературною працею.  Роздумує над взаємозв`язком – письменницької праці і спорту. Він пише, що для створення класного роману необхідний талант, де письменник мислить всім тілом, що приводить до напруги, а то і до виснаження всіх сил – фізичних  і ментальних. А якщо письменник не дуже талановитий - ті, яким відповідність загальноприйнятим стандартам не дається сила, - повинні з молодих років нарощувати собі м'язи, розвивати у себе  за допомогою тренувань такі якості, як витривалість і уміння зосереджуватися. І це вже як рекомендація для письменника-початківця.
А ще мені сподобалися розділи, де Муракамі багато чого розповідає якби мені, про мене саму. Напевно, кожна фраза - це певна цитата, кожна сторінка-підказка, як слід вчинити і що можна зробити в важких ситуаціях.
Книжка, прекрасна, читається легко, на одному диханні.
Мені імпонує авторський принцип - добігти до фінішу чого б це не коштувало і навіть через фізичний біль. Досягнення  Муракамі вражають.
«Больно настолько, что временами мне хотелось послать всё к чертовой бабушке. Но в этом виде спорта – своего рода необходимое предварительное условие. Если бы ее не было, кто бы вообще стал заниматься триатлоном и марафоном? Именно благодаря боли, благодаря стремлению ее превозмочь у нас есть возможность – пусть не в полной мере, но хотя бы частично- почувствовать, что мы живём, что мы есть.»
 Але однією з найголовніших думок, яку Муракамі хотів до нас донести, я вважаю це міжряддя:
 "…самой большой ценностью на самом деле, обладает то, чего нельзя увидеть. То, что мы чувствуем сердцем. Чтобы суметь понять что-то важное, нужно совершить множество бессмысленных на первый взгляд действий. Но даже то, что кажется нам бессмысленным или безрезультатным, вполне возможно, вовсе не является таковым. Это моё мнение. Мнение, основанное на собственном опыте, прочувствованное на собственной шкуре. Не знаю, смогу ли я продолжать совершать эти бессмысленные действия до бесконечности, но, учитывая, что я так долго и упорно этим занимаюсь и всё ещё не разочаровался, думаю, что буду стараться до тех пор, пока меня не покинут силы. Бег на длинные дистанции (к худу ли, к добру ли) сделал меня тем, кем я являюсь сегодня». 
Мене чіпляє його завзятість любителя-бігуна - досягти мети, яку він сам собі поставив; добігти до неї власними ногами. І, добігши, усвідомити: те, що він повинен був зробити - зробив; те, що повинен був стерпіти, - стерпів. Із радості і невдач автор витягує конкретні життєві уроки.
Ще мені запала в душу фраза: «…и, может быть, у нас нет иного выбора, кроме как принять эту жизнь такой, какая она есть, не понимая толком, что же происходит. Принять, как мы принимаем налоги, приливы и отливы, смерть Джона Леннона и ошибки судей на чемпионате мира».
Як не дивно, я зрозуміла для себе дуже багато нового. В тому числі, і про саму себе. Завдяки моїй любові до бігу, я проводила якісь ниточки паралелі між собою і автором.
Дуже хороша книга з точки зору самоаналізу - мене вона принаймні, надихнула саме на це. І зародила перші зернятка зростаючого почуття до Харукі Муракамі. У що вони виростуть ще не ясно, але вкоренилися вони на благодатному ґрунті.
Можливо, після прочитання, я буду систематично займатися бігом, а Ви - станете письменником.
Книга про сенс життя для тих, хто шукає себе у творчості, про подолання, про біг часу.
Не стану рекомендувати цю книгу усім. Але я впевнена, що людям, які "біжать" самі, вона їх зацікавить.

Таїсія Козак , завідувачка сектором обмінно-резервного фонду



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 25 жовтня 2017 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Ганна Шаповалова. Лишатися людиною в усьому

Легка, струнка, з весняною усмішкою та готовністю завжди допомогти. Такою для мене є Ганна Шаповалова, бібліотекар першої категорії відділу комп’ютеризації. А назвати її  хочеться не інакше,  як Ганнуся. 
Вона народилася у Дніпрі, у родині робочих, має технічну освіту, але доля, можна так сказати, завжди була на крок попереду, ніби то, здогадуючись, що найбільш їй потрібно.  
Ось вже 16 років вона працює у  ДОУНБ, хоча коли прийшла сюди, вважала, що це тимчасово. Вона часто вважає речі тимчасовими, але ж як кажуть немає нічого більш постійного. Коли Ганна починала свій трудовий шлях, не одразу все виходило, але ж вона наполегливо опановувала нові програми та електронні можливості, дуже цікавим було й пізнання всесвітньої  мережі. Ганна має природні здібності до дизайну, тонкий смак і питливий розум. Вона самостійно опанувала різноманітні пакети для роботи з графікою, відео, веб-редактори, а по офісним програмам навіть читала курси у тренінговому центрі, в рамках проекту «Бібліоміст». Завжди відкрита  вона для кожного, хто потребує допомоги, тому до неї часто звертаються за порадою і вона з радістю ділиться своїми знаннями. Її цінують та полюбляють у колективі і цей зворотній зв'язок добре відображується на загальному результаті. 
Ганна вважає, що просування бібліотечних послуг на інформаційному ринку потрібно  робити лаконічним.  Тільки піар-гачок, щоб залишалася якась таємниця, зацікавленість і бажання розкрити  світ знань  все ж таки самостійно, а  для цього завітати до бібліотеки. Вона створює нові сторінки на офіційному сайті ДОУНБ, розробляє їх дизайн-макети, постійно веде розділи «Студенту на замітку», «Вернісаж талантів», «Світ захоплень», «Віртуальна виставка», «Нові надходження», «Дарувальники», «Гортаючи сторінки історії», «Неймовірно, але правда» та інші. Крім того, Ганна бере участь у проекті «ДніпроКультура» і зараз її обрано куратором порталу. Найулюбленіша її справа  дизайн і вона завжди спирається на креативне розкриття теми. Всім займається із натхненням, вкладаючи свою душу, а у колективі їй дуже важливе плече та  думка  коллег,   до  яких вона завжди прислухається. 
Останнім часом полюбляє книжки по психології та відео-уроки Наталлі Холоденко, і Мили Левчук.  Це їй допомагає вирішити ту чи іншу ситуацію, або ж розібратися у собі та відповісти на питання  чому вона робить так, а не інакше. 
Вона полюбляє  теплі пори року, хоча народилася взимку, а ще її цікавить  роман Джейн Остін «Гордість та упередження», де головна героїня демострує якості сили характеру, незламності та незалежності. Людина має пройти багато випробувань,  говорить Ганна, але ж завжди треба лишатися людиною. В усьому. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 24 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Бойко, Алла. Релігійна журналістика [Текст]  : підручник / А. Бойко. - Київ.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський  університет», 2016. - 303 с. : іл. 

Книга  доктора філологічних наук, професора Київського університету імені Тараса Шевченко Алли Анатоліївни Бойко містить тексти лекцій  «Релігія в мас-медіа України», а також програму курсу «Релігійна журналістика», підготовлену для студентів вищих навчальних закладів України. 
В чотирьох частинах видання  висвітлені аспекти функціонування  релігійних медіа в Україні та в  інших джерелах, теоретико- практичні проблеми підготовки до публікацій текстів, присвячених питанню релігій. Кожен розділ супроводжується текстами для аналізу та кращого засвоєння матеріалу, ілюстраціями, а також питаннями для самостійної роботи і списком літератури. Книга також містить довідковий матеріал з релігієзнавства, а також навчальну програму з курсу «Релігійна журналістика» для вищих навчальних закладів України, в яких є спеціалізація «Журналістика». Це дозволить викладачам і студентам більш повно і чітко орієнтуватися у проблемах висвітлення релігійної інформації у медіа. 
Видання адресоване студентам, які навчаються за спеціальністю «Журналістика», «Релігієзнавство», «Культурологія», практичних журналістів суспільно-масових видань та представників релігій, які працюють у ЗМІ. А також усіх, хто цікавиться релігійною інформацією в медіа. 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут





понеділок, 23 жовтня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Приміщення бібліотеки, яке знаходилось у центрі міста, не можна було вважати задовільним, адже воно знаходилось у флігелі, у дворі міської управи, що викликало багато нарікань. Щоб добутися до бібліотеки користувачі мали пройти повз Поліцейське Управління через двір заповнений екіпажами та возами, а бувало що й заарештованими чи іншими підозрілими особами. Через це бібліотека втрачала багато користувачів, які соромились таким шляхом ходити до читальні, і змушені були звертатись до приватних бібліотек . Ця ж обставина пояснює малу кількість осіб жіночої статі серед користувачів бібліотеки (загальна кількість 11120, серед них жінок - 324 особи).

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 23.10.2017). – Загл. с экрана



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 20 жовтня 2017 р.

На долоні історії

Григорій Сковорода. Любов виникає з любові 

Найзагадковіша людина у філософській історії України. Людина, яку світ ловив ловил та не впіймав.  Мандрівний філософ, праці якого й до тих пір  лишаються непізнаною таємницею для багатьох дослідників. Все це -  Григорій Савич Сковорода. 
Він народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо вражав своєю допитливістю, до того ж  мав незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії, де він став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.
Є в історії його життя і, так званий Петербурзький період, що охоплює 1742 - 1744 роки. Цього часу він є співаком придворної капели,  де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, а також створення музики на власні вірші.
У 1750 році, у складі російської місії, Сковорода виїжджає за кордон. Це перші три мандрівні роки в історії його філософського життя: Угорщина, Словаччина, Польща, відвідування Братислави, Відню, Будапешту. Сковорода  буває в університетах, слухає лекції відомих професорів, працює у бібліотеках, студіює філософські праці й, володіючи багатьма мовами,  вже тоді дискуту із вченими різних країн.
Сковорода повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. За згадкою сучасників, вчителем він був старанним, чесним і неординарним. Писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Він учив, як жив, а жив, як навчав. Погодьтеся, найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основна думка якого в тому, що ледарство — найбільша людська вада. 
Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів. Можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Також у ці часи він написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Володів старогрецькою, староєврейською, польською, російською мовами. 
Протягом 1754 – 1759 pоків, Григорій Савич жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Саме в  цей час він пише  значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працює викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами  пише «Байку Езопову» (1760 р.) та  складає  дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
До 1774 року пише трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе». Приділяє увагу й прозовим байкам, розмовам про щастя, задається питанням чи є алфавіт букварем світу, пише твори де йдется про суперечку із Сатаною та  задається питанням «легко ли бути благим?»
У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». 
 (далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 19 жовтня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Волонтери. Мобілізація добра [Текст] : збірка / уклад. І. Карпа. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 253 с.


Милосердя не є звичайним співчуттям до чужого горя. 
Воно є повнотою любові, яка в свою чергу провадить до повноти справедливості.

Життя – таке непередбачуване…
Милосердя – таке необхідне…
Ніхто не знає, що його жде у майбутньому.

Ця книга – про жорстокість та милосердя, про зло та доброту. Про звичайних людей для яких слово "милосердя" перестало бути просто одним із ряду гарних слів, а стало дієвою допомогою для бійців, поранених, сиріт, біженців, для кожного, хто має в цьому потребу.  Про людей, які щирим поглядом дивляться на ближнього, а своїми діями відкривають серце на надію. Про тих, хто своїм милосердям створив в Україні один із фундаментів, який дозволяє існувати багатьом людям, і навіть цілому народові.
Це книга, яка допомагає  перейти з поверхні у глибину і залишає після себе присмак розставлених акцентів.
Рекомендую книгу широкому колу читачів.

Вікторія Бажкова , провідний бібліотекар відділу читальних залів



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
 Замовити книги можна  тут

середа, 18 жовтня 2017 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

Два сада - міський і технічний
Друга половина XIX століття ... Місто впритул підійшло до Казенного саду і почло наступати на його територію. Поступово всі ділянки саду, що виходять на міські вулиці, перейшли у приватну власність. У 1860 - 1870-х рр. на "відвойованих" ділянках саду побудували католицький костел (просп. К. Маркса, 91) і лютеранську кірху (просп. К. Маркса, 103). А потім все ХХ століття - Театр ім. Горького, житлові і торгові будівлі, Будинок спілок ...
Ще в 1858 р. Казенний сад розділили на дві частини. Міська - відкрита для публіки. Технічна - здавалася в оренду, тут як і раніше розміщувалися дослідні ділянки, оранжереї, знову виникла школа садівництва і городництва. На початку XIX століття Міський сад взяв в оренду Англійський клуб, в 1904 році тут побудували літній театр.
Міський сад зазвичай відвідувала публіка "з середніх". Під час революції 1905 р. зазвичай спокійний Міський сад перетворився в місце демонстрацій і мітингів. 19 жовтня 1905 року тут пройшли багатотисячні збори робітників і солдатів. Жандармський ротмістр Шульц писав у донесенні департаменту поліції, що "... на  багатотисячних мітингах відкрито збирали пожертви на динаміт і цвяхи на труну Миколі (імператору Миколі II - М.К.)".

Південно-російська виставка 1910 р.
З 1 липня по 25 вересня 1910 р. у Катеринославі проходила "Південно-Російська обласна промислова, сільськогосподарська і кустарна виставка". Вона розміщувалася в західній частині Міського саду. Виставка ця стала апофеозом модернізації Півдня Росії перед Першою Світовою війною і революційними потрясіннями, і наочно відображала рівень розвитку сільського господарства і промислових підприємств. Захід охоплювало цілий економічний район: Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська губернії, області війська Донського і війська Кубанських козаків. У Міському саду Катеринослава в 1910 р. експонувалися і "малоросійський хутір", і американська ферма. Виставка пройшла з великим успіхом. На її проведення місцева влада витратила 100 тисяч рублів. Весь парк забудували великими павільйонами - тематичними і окремих фірм. (Останні вцілілі павільйони ( "Літо" та ін.) Розібрали вже в кінці вісімдесятих років ХХ століття).
Зміна епох і назв. Вулиця над парком
Після революції Міський і Технічний сади знову об'єднали в один парк. У 1924 - 1930 рр. провели його капітальну реконструкцію, перепланували і упорядкували територію, а сам парк назвали "Парком культури і відпочинку". Влаштували виходи на вулиці Шмідта і Сєрова, сходи з вулиці Комсомольська. Від проспекту Карла Маркса до Комсомольської вулиці пройшла вулиця Нова. Вона розсікла навпіл територію парку, а фактично пройшла над парком. Спеціальний міст був побудований для цього через парковий ставок. Цікаво, що "Новою" вулиця ця називалася вісімдесят років, і тільки в 2003 р. стала називатися вулицею В.В. Щербицького. На цій вулиці немає жодного будинку, і є всього два покажчика - при вході з боку Комсомольської.
У тридцяті роки парк змінив кілька назв - спочатку "Сад фізкультурників", потім "парк ім. Хатаєвича". Глава місцевих комуністів Хатаєвич незабаром був арештований і розстріляний як "ворог народу", і в 1939 р. парк назвали ім'ям загиблого  великого льотчика Валерія Чкалова.
(далі буде)

Фото: Парк ім. Лазаря Глоби (В.Чкалова) у 60-ті роки минулого сторіччя
Максим Кавун
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook   Twitter


вівторок, 17 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Гайдуцький, Павло.  НеЗабуті реформи в Україні. 1991-2017 [Текст] / П. Гайдуцький. – К.: ТОВ «ДКС-центр», 2017. – 852 с. : діагр.

Ця книга адресована не тільки тим, хто цікавиться новітньою історією України, і не тільки майбутнім й теперішнім економістам. Ця книга для всіх, хто намагається мислити, а діяти заради сьогодення нашої держави. 
Ця книга  про реформи реальні та успішні, які дійсно незабутні, а не про реформи декларативні, про які нема що згадати. Про реформи незабутні тими, хто їх реально проводив та домігся результатів. Про реформи «попередників», які не завжди були невдалими. 
Автором видання є  доктор економічних наук, професор, лауреат прмії НАНУ ім. М.Туган-Барановського, академік Національної академії аграрних наук, заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений орденом «За заслуги», III,  II,  I ступенів. Автор понд 50 монографій, у т.ч. більше 20 одноосібних. 




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

На долон історії

«Світоч мудрості  Софія Київська» 
(закінчення)

У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-1039 років, написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона. Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської і книгописна майстерня, заклали основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі. 
До наших днів дійшли лише поодинокі примірники рукописних книг. А налічувала вона понад 200 тисяч рукописних книг, писалося ж кожного року  близько 50. 
Де зараз знаходяться  рештки фондів цієї бібліотеки достименно невідомо, тому що після навали татарських ординців, як свідчать Лаврентієвські літописи, мало що збереглося. Деякі книжки  та пергаментні грамоти збережені у бібліотеці Печерського монастиря. І з  приводу подальшої долі бібліотеки думки дослідників розділилися. Одні вважають, що частина її книг напередодні монголо-татарської навали розійшлася по бібліотеках різних соборів і монастирів, а решта загинула 1240 року при спаленні Києва. Інші сподіваються, що книги вдалося сховати десь у київських, а то навіть і прикиївських підземеллях. На думку відомого російського дослідника-книгознавця М. Розова, сліди бібліотеки Ярослава треба шукати в «Ізборніку Святослава», а також у 20 інших давньоруських рукописах, які зберігаються в Санкт-Петербурзі в Російській національній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Можливо, якісь книжки із Софії були переміщені в Києво-Печерський монастир. Павло Алеппський 1653 року писав, що в Києво-Печерському монастирі є прекрасне книгосховище з безліччю дорогих книг, у тому числі й пергаментних, яким не менше 500 років. Проте бібліотека згоріла 1718 року, і визначити, які книжки із Софійського собору були в ній, вже неможливо. 
Залишається вивчати видання Розова і посилання на видання, які зробили інші дослідники, і можливо таємниця зберігання бібліотеки відкриється і стане сенсацією третього тисячоліття. 



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна   тут


четвер, 12 жовтня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Ахерн, Сесилия. Р.S. Я люблю тебя [Текст] : роман / С. Ахерн. - М.: Иностранка, 2008.- 496 с.

Сенсаційний дебютний роман «Р.S. Я люблю тебе» журналістки Ірландії Сесілії Ахерн заінтригував мене з перших сторінок і змусив задуматися, що таке любов, що таке життя, що таке радість і що таке втрата коханої людини, і про сенс життя взагалі.
Головна героїня роману Холлі дуже любила свого чоловіка Джеррі. Вони могли б жити довго і щасливо, але смерть занадто рано розлучила їх. Джеррі, її чоловік, пішов і не повернеться ніколи... Все, що залишилося від нього, - це маса спогадів і риси його обличчя. Вони були кращими друзями, коханцями, спорідненими душами. Читаючи ці рядки, я відчувала всю біль непоправної втрати коханої людини. Автор майстерно передала весь трагізм горя. І навіть підтримка вірних друзів не допомогли б Холлі пережити біль втрати, якби не листи Джеррі. Він залишив їх, щоб, коли його не стане, вона розкривала по одному його посланню в місяць. І я, разом з героїнею місяць за місяцем відкривали ці листи і виконували всі побажання і рекомендації її померлого чоловіка. Його листи з незмінним «PS. I love you» сходинка за сходинкою ведуть героїню від відчаю до надії. Але у Холлі є тільки рік, щоб відпустити коханого... Вона з цим впоралася. Холлі була жінкою з мільйоном щасливих спогадів, яка зазнала щастя справжнього кохання. Вона буде слідувати останній пораді свого чоловіка. Щоб не очікувало її попереду, вона знає, що коли-небудь відкриє своє серце для нової любові.
З прочитаного, я зробила для себе висновок, що справжня любов ніколи не вмирає і нікуди не йде! Кохайте і будьте коханими тут і зараз!
Книгу я б рекомендувала для прочитання молоді. Я думаю, поради, які ненав'язливо даються в книзі будуть корисні на початку любовних відносин між чоловіком і жінкою.

Тетяна Міщенко, завідуюча патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 11 жовтня 2017 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків
(продовження)

Покровитель Пушкіна - любитель садівництва
У 1817 році обидва катеринославських сада - Верхній і Нижній (нинішні парки ім. Глоби та ім. Шевченка) вивели з центрального підпорядкування. Для їх управління імператор Олександр I заснував особливий Помологічний Комітет. (Помологія - наука про сорти плодових і ягідних культур). Катеринославський Помологічний комітет діяв з 1817 по 1843 роки. Це була офіційна установа, що завідувала Катеринославськими садами, а згодом одним тільки Казенним, тобто нинішнім парком ім. Л. Глоби. У чому секрет такої прихильності імператора до катеринославських садів? Ймовірно, справа в особистості керівника Комітету.
З 1820 року беззмінним Головою цього Комітету був І.М. Інзов. Генерал-від-інфантерії Іван Микитович народився  у 1768 році. Його походження оповите легендами. З чуток, він був незаконним сином тодішнього спадкоємця престолу великого князя Павла Петровича - в майбутньому - імператора Павла І (таким чином, він міг припадати зведеним братом Олександру I). З 1818 року Інзов займав пост Головного попечителя і голови Комітету про колоністів Південної Росії, а з 1820 року - ще й був намісником Бессарабської області. Штаб-квартира піклувального комітету перебувала в Катеринославі, де в цей час проживав і сам Інзов.
В історії Росії Інзов відомий, перш за все, гуманним ставленням до О.С. Пушкіна під час південного заслання поета. Справа в тому, що Пушкін офіційно був спрямований на Південь саме під керівництво Інзова. Але старий-генерал, поблажливо сприймав дії молодого поета, відпустив його в подорож з генералом Раєвським і його дітьми на Кавказ і Крим. А потім надавав поетові негласне заступництво. Він "зрозумів своє завдання зберегти Росії ввірений його піклуванню дорогоцінний талант".
Завдяки впливу та зв'язкам І.М. Інзова, Катеринославський казенний сад цілі десятиліття забезпечувався «вниманием начальства и довольно неплохим финансированием». 

Кінець "золотого століття"
Доживши до глибокої старості,  у 1845 році генерал Інзов помер. Незадовго перед цим скасували Помологічний Комітет, незабаром пішов з життя Адам Гуммель. Уже після смерті головного садівника, у 1848 році, нарахували, що в катеринославському саду перебувала 31 тисяча фруктових та 193 тисячі лісових дерев, 23 тисячі чагарників; 569 сортів квіткових і оранжерейних рослин в кількості 5642 екземпляра; 71 сорт городніх рослин і 27 сортів торгових, лікарських, олійних і фарбувальних рослин.
Все це багатство вже незабаром після кончини Гуммеля швидко стало приходити в занепад (хоча училище садівництва проіснувало ще близько десяти років). Сухі рядки ділового листування зберегли ще одну колізію: Гуммель-старший, ймовірно передбачаючи незавидну долю свого дітища, намагався у  1838 році зробити своїм офіційним "спадкоємцем" Гуммеля-молодшого - сина Лаврентія, визначивши його на посаду "наглядача саду". Ця спроба Адама Гуммеля не увінчалася успіхом. Йому було відмовлено з тієї причини, що статути державної служби не передбачали подібну спадкоємність в рамках сімейства.
"Золотий вік" Катеринославського казенного саду підійшов до кінця. У 1858 році училище садівництва скасували. Його територія була розділена на дві частини - Міський та Технічний сади. Попереду був новий "золотий вік" - зеленого центру індустріального Катеринослава.
 (далі буде)

Фото: Парк ім. Лазаря Глоби (В.Чкалова) у 60-ті роки минулого сторіччя
Максим Кавун
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

вівторок, 10 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Брати Капранови. Майдан. Таємні файли [Текст] / Брати Капранови. – К.: Нора-Друк, 2017.- 320 с. 

Події, що відбулися на Майдані у 2013-2014 роках й досі привертають увагу. Основне намагання -  розкрити недослідженні та приховані факти, дати якомога більше точок зору на ту чи іншу подію. 
В основу книги «Майдан. Таємні файли» авторства Братів Капранових  лягла інформація, отримана  у телепроекті журналістських розслідувань «Брат за Брата». А саме спілкування з людьми, які мали безпосередній стосунок до рішень, що ухвалював майдан і можуть відкрити таємниці механізмів, що діяли там. Правда з вуст політиків та діячів з самими різними точками зору: Олег Рибачук, Сергій Пятков, Дмитро Ярош, Руслан Кошулинський.
Хто і як готував майдан, майдан без політиків, операція «Йолка», події в Криму та на Донбасі. Неупередженість думок авторів стала у нагоді при дослідженні цих  та інших питань.  
Отже, ви маєте змогу ознайомитися з першим масштабним журналістським розслідуванням подій на Майдані і зробити власні висновки, щодо сторінки новітньої історії, яка назавжди змінила свідомість  цілого світу. 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 9 жовтня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Бібліотека, являючись історичною пам’яткою сторічного існування міста Катеринослава, як центру Новоросійського краю, повинна зосереджувати в собі добутки словесної творчості, які стосуються краю. І саме з метою зібрання у фондах бібліотеки творів, що стосуються краю, або виданих на території краю, в 1891 році в каталозі був створений особливий розділ, під назвою «Новоросійський». На жаль, цей розділ слабо поповнювався: про деякі видання Рада Бібліотеки дізнавалась зовсім випадково, а автори та видавці не вважали за потрібне надсилати до Бібліотеки примірники цих видань, або сповіщати про їх вихід.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 03.07.2017). – Загл. с экрана




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятниця, 6 жовтня 2017 р.

На долоні історії

«Світоч мудрості Софія Київська» 

Софія Київська -  духовне осереддя та символ нашої державності й культури,  найдавніший храм, що зберігся на східнослов’янських теренах, а  будувалася Софія,  на зразок Софії Константинопільської. 
 «Триумфальна арка Премудрості божої», або Софія Київська, здійснювала  свою духовну і державотворчу місію протягом багатьох століть. У першій половині 17 століття, при владі митрополита Петра Могили, Софія була осередком відродження православної Церкви. В часи Визвольної війни 1648-1654 року під приводом Богдана Хмельницького,  стала символом відновлення державності України. На зламі 17-18 ст. гетьман Іван Мазепа,  розбудовуючи суверенну національну державу, ототожнював гетьманщину з Софією. За Мазепи Софія була перебудована у стилі барокко, яке називають українським, або Мазепинським. 
 Серцем української держави залишалася Софія за доби української революції 1917-1921 років. На Софійській площі проголошено Універсали Центральної Ради, Акт злуки східних і західних українських земель. Саме до Софійського собору прийшов народ україни для проголошення її Незалежності у 1991 році. І на сьогодні, на цій площі відбуваються знаменні події дежавного, духовного та культурного життя. Св. Софія є памяткою архітектури і монументального живопису світового значення, а в 1990 році внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
У 30-50 роках XI ст. Софійський собор стає Центром Київської писемної школи. При ньому діє школа перекладачів, школа книжників зі своєю книгописною майстернею, перша за свідченнями Михайла Грушевського давньоруська навчальна академія, загальноосвітня нижча школа. У приміщенні Храму і було розміщено бібліотеку, власне книгосховищне утворення. Як свідчить згадка у «Повісті минулих літ», при бібліотеці велося літописання, перекладалися та переписувалися книжки «з грек на слов'янське письмо».
Побутують різні точки зору, стосовно назви бібіотеки. Ярослав Мудрий передав свою власну бібліотеку до собору вже тоді, «коли структура діяла… коли там велися служби… адже наша православна культура є книжною, вона не ведеться без книги, тобто назва «Бібліотека Ярослав Мудрого» є узагальненною та загальноприйнятою. «Бібліотека Києво-Софійського Собору» є більш пізньою назвою, коли реконструкцією пам'ятки опікувався Петро Могила. Зустрічаються назви соборна бібліотека, або Софійська бібліотека в Києві, або Великокнязівська бібліотека. 
Бібліотека – є великим надбанням цивілізації, є феноменом  та великим історико-культурним явищем міської культури,  зібранням рідкісних книг, книжних пам'яток. Та й сама по собі вона  є унікальною пам'яткою суспільного життя та літературно-публіцистичної  творчості, велика  складова церковно-слов'янської писемності. 
Існування князівської бібліотеки окрім літописів та давніх джерел підтверждує «Ізборник Святослава» 1073 року. У фонді бібліотеки є богословські твори, праці античних авторів та отців церкви, перших представників християнства. Тут містилися збірки житія святих, історичні повісті,  література зі світової історії, географії, астрономії, філософії, філософські та юридичні трактати, державні документи. Твори перекладені з грецької, та староболгарської мови на словенську. 
(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Twitter  Facebook
Замовити книги можна тут




четвер, 5 жовтня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Зануссі, Кшиштоф. Страта двійника: п’єси / К. Зануссі; пер. з пол. Л. В. Хворост; худож.-оформлювач В. М. Карасик. – Харків: Орбіта, 2016. – 202 с.

Якби мені не пощастило особисто зустрітися з Кшиштофом Зануссі на «Кіноасамблеї на Дніпрі» десь років зі п’ять тому, я б, мабуть, не стала читати його п’єси. Тим більше, що вони і не потрапляли мені на очі. Під час «Кіноасамблеї» режисер показав один із своїх короткометражних фільмів, який, чесно кажучи, не справив на мене особливого враження. 
Мені завжди здавалось, що все, що пише, знімає та говорить Кшиштоф Зануссі – це філософія двох індивідів – священиків та адвокатів. Його творчість пронизана думками та ідеями саме цих двох людських іпостасей та їх посланнями людству. Закон і справедливість, злочинність та покаяння, милосердя та смиріння гордині, любов та жалість – ось питання, які хвилюють автора і ними він хоче поділитися з усіма…
І ось потрапила до відділу його книга і мені стало цікаво, чим приваблюють людей численні фільми Зануссі, за які він має різноманітні престижні премії та є лауреатом багатьох кінофестивалів і чи насправді всі ці емоції втілені в цьому виданні.
До видання увійшли чотири п’єси Кшиштофа Зануссі, кожна з яких уперше перекладена українською, являє собою спробу художнього розв’язання тієї чи іншої непростої морально-філософської дилеми. Це може бути чесність проти брехні, як-от у «Неприступній», людська гідність проти підлості, як у «Передплаченому милосерді», вибір між любов’ю земною та небесною, як у «Внутрішніх голосах», чи між сумлінням та ілюзією вседозволеності, як у «Страті двійника».
Всі ці сумніви та переконання є у цьому збірнику п’єс. 
Загальнолюдська проблематика, порушена в цих творах, не залишить байдужим навіть найвибагливішого читача-інтелектуала, а гострі діалоги, влучно виписані антагоністичні характери і вправна драматургія спонукають замислитися над постановкою п’єс Кшиштофа Зануссі на українській сцені.
Я рекомендувала б людині, не байдужій до всього сказаного, обов’язково прочитати ці п’єси.


Тетяна Зайцева, провідний бібліотекар відділу документів з питань мистецтв 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

середа, 4 жовтня 2017 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

Дерева в подарунок від американських сектантів

У 1887 році на сторінках газети "Екатеринославский юбилейный листок» було розказано цікавий переказ. Нібито на початку 1820-х рр. Росію відвідали два американських квакера (квакери - одна з протестантських сект, заснована в XVII столітті). Спочатку вони прибули в Петербург, де були прийняті дуже прихильно і удостоїлися "милостивого приема" у Імператора Олександра Павловича. У колах державної еліти тоді переважав релігійно-містичний настрій, особливо ним відрізнялися сам імператор і князь А.Н. Голіцин - міністр народної освіти і обер-прокурор Святійшого Синоду.
Американські гості потім вирушили на південь Росії, в Таврійську губернію. Вони хотіли "познакомиться с учением сектантов - духоборцев и молокан, особенно первых, живших тогда богатыми поселениями в Мелитопольском уезде Таврической губернии". Місцева влада особливим розпорядженням повинна була "возможно любезнее"  приймати гостей. Квакери зупинилися в Катеринославі на кілька днів. І тут місцевий губернатор опинився в скрутному становищі: чим зайняти дорогих гостей? Як влучно зауважив старожил: "Екатеринослав того времени представлял очень мало для этого ресурсов". Вихід був знайдений "губернатор повез гостей в сад, и там Гуммель умел так заинтересовать почтенных гостей всем, что им было показано и разссказано, что, прощаясь с Гуммелем, они просили его указать, чем они могут быть полезны ему или заведываемому им саду?". "губернатор повез гостей в сад, и там Гуммель умел так заинтересовать почтенных гостей всем, что им было показано и разссказано, что, прощаясь с Гуммелем, они просили его указать, чем они могут быть полезны ему или заведываемому им саду?".
Квакери обіцяли виконати прохання садівника. Старожил пише: "в тогдашнее время не было еще ни пароходов, ни железных дорог и что пути сообщения вообще, а в России в особенности, были весьма "несообщительны", то просьба Гуммеля, естественно, покажется смелою и рискованною, но она-то и указывает на то, что Гуммель душою и телом всецело был предан своему саду". 
Пройшов рік ... Всі, крім Гуммеля, забули про незвичайне прохання і обіцянку квакерів. І раптом з Одеси надійшло повідомлення - для Катеринославського казенного саду з Америки прибувають дерева - і запрошення "явиться для получения их". Дерева ці вдалося благополучно доставити до Катеринослава. Гуммель виділив в саду особливе відділення для американських дерев і особисто зайнявся їх розведенням. Після смерті садівника це заняття прийшло в занепад. 
[…]

(далі буде)
Фото: Міський сад,  зараз парк ім. Лазаря Глоби, кінець XIX-го, початок  XX-го сторіччя.
Максим Кавун
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter


вівторок, 3 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Кудрявцев, Лев.  Наш стародавній Київ [Текст]  : нариси  / Л. Кудрявцев. – Київ : Фенікс, 2016. – 400 с.: фот.: іл.

Ви маєте можливість ознайомитися з цікавою працею журніліста та письменника Льва Олексійовича Кудрявцева «Наш стародавній Київ» . 
Документально-художнє ілюстроване видання  спирається на об`ємний  матеріал літописів, старовинних книг, історій культурних пам`яток, будинків і споруд.  В нарисах  згадується минуле і сьогодення. 21 відома й маловідома вулиція і 6 площ, фотографії  кінця XIX – початку XX сторіччя – предстануть перед вами у цікавій розповіді та невідомих історичних подробицях . Найдовша вулися української столиці, вулиця шедеврів, вулиця пам`яті друга України,  хто жив та працював  на Гоголівській вулиці – ось лише декілька літературних адрес. 
Цінним додатком до видання є плани Києва, перелік Київських соборів, основних церков та монастирів. 
Кожна сторінка цього видання пронизана любов’ю до великого міста, історія якого відбиває у ретроспективі історію всієї Украни.

Книга розрахована на широке коло читачів. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут





понеділок, 2 жовтня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Загальна кількість осіб, що користувались Бібліотекою в 1891 році, в тому числі і передплатників, досягла солідної цифри – 16661 душ (в 1890 р. - 10527). Найбільша кількість відвідувань прийшлася на листопад – 1394 особи, найменша на грудень – 557. Взагалі ж у зимовий період кількість користувачів Бібліотеки збільшується. Що стосується кількості відвідувань по дням, то вона край нерівномірна: іноді число відвідувань доходило до 80 осіб,  в інші дні користувачів майже  не було. Загальне річне число користувачів дорівнювала 11120 осіб, що в середньому склала 32 особи щоденно, враховуючи лише дні коли Бібліотека відкрита. Значна більшість відвідувачів читальні користувалась періодичними виданнями; книги вимагались не часто і не перевищували 2% від загального числа запитів.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 03.07.2017). – Загл. с экрана



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter