Сторінки

четвер, 28 квітня 2022 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги

Кундера, Мілан. Нестерпна легкість буття [Текст] : роман / М. Кундера ; пер. з фр. Л. Кононович. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 320 с.

Роман Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття» був написаний у 1982 р., а вперше опублікований в 1984 р. у Франції. 

Сюжет роману, певною мірою, перегукується з подіями, що відбуваються у нашій країні.

Дія твору відбувається в 1968 р. у Празі. Герої роману живуть своїм життям – кохання, зради, робота. У Прагу входять танки та життя змінюється. Томаш – успішний хірург, а згодом мийник вікон – ніжно кохає свою дружину Терезу, втім, не може відмовитися від позашлюбних зв'язків, які виправдовує власною теорією про буцімто різне походження любові тілесної та душевної. Така життєва філософія чоловіка примушує Терезу страждати впродовж усього шлюбу. Після вторгнення російських танків до Праги подружжя емігрує до Цюриха. Тереза сподівається на нове життя, та чи судилося її мріям збутися? Чи здатна людина перевірити на правильність свій вибір? Адже життя не має дублів, воно водночас і генеральна репетиція, і, власне, вистава. Життя легке, та легкість його нестерпна.

У книзі автор стверджує, що буття повне нестерпної легкості, тому що кожен з нас живе всього один раз: «Einmal ist Keinmal», що з німецької «один раз – однаково, що ніколи, тобто «те, що сталося одного разу, могло зовсім не відбуватися». Саме через це кожне життя несе в собі таємничу випадковість, кожна наша дія не може повністю визначити наше майбутнє, а будь-який вибір не обтяжений наслідками, а тому не важливий. У той же час наші дії стають нестерпними, якщо постійно замислюватися про їхні наслідки. Ось чому життя можна охарактеризувати як нестерпну легкість буття.

Наталія Кондратьєва, головна бібліотекарка сектору науково-дослідної роботи




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

понеділок, 25 квітня 2022 р.

Неймовірно, але правда

У 1906 році пішов з життя Голова ради бібліотеки Павло Гнатович Мордовський. Ім’я його було пов’язане з бібліотекою протягом всього її існування. То в ролі секретаря Ради, то як виборного члена Ради, то як казначея, і, нарешті Голови ради (1902–1906 рр). Павло Гнатович віддавав служінню бібліотеці як свою працю, так і своє чуйне серце. Пан Мордовський вірив у виховне значення книги і, наскільки від нього це залежало, намагався відкрити вільний доступ у читальню широким верствам населення, особливо незаможним мешканцям. Усвідомлюючи обтяжливість вхідної платні в читальний зал, він підняв питання про її скасування і домігся цього, що призвело до збільшення кількості відвідувачів.

Як відповідальна людина П.Г. Мордовський сумлінно виконував свої обов’язки. Він відвідував усі засідання ради, тому знав усі проблеми бібліотечного життя і сприяв їхньому вирішенню. На вшанування пам’яті Павла Гнатовича у залі бібліотеки було розміщено його портрет, проведено панахиду, на якій були присутні міський голова, гласні діячі, члени Бібліотечної ради, працівники бібліотеки та мешканці губернії.

Фото: https://www.hippopx.com/uk/rose-book-old-book-blossom-bloom-rosenblatt-used-6443

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1906 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Тип. Губерн. Правления, 1907. - 48 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=24 (дата звернення: 25.04.2022). – Загл. с экрана.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



четвер, 21 квітня 2022 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги

 

Галбрейт Роберт. Убивчий білий: роман / Р. Гелбрейт ; пер. з англ. Наталії Ференс. – К. : КМ-Букс, 2020. – 704 с.

«Убивчий білий» – четверта книга з циклу романів відомого сучасного автора Роберта Гелбрейт (псевдонім Джоан Роулінг). Оскільки я вже не перший раз занурююся у пригоди приватного детектива Корморана Страйка, то великий обсяг цього роману мене зовсім не злякав. 

Отже, приватний детектив Корморан Страйк та його бізнес-партнерка Робін Еллакотт продовжують розплутувати злочини. Після вдалої попередньої справи їхня агенція не знає відпочинку. Страйк із напарницею стають ще відомішими завдяки пресі. Тому цілком логічно, що їхнім наступним розслідуванням стало замовлення від міністра культури Великої Британії. Але, перед тим до Страйка в офіс звертається дивний молодик, який просить детектива розібратися з тим, що непокоїть його майже усе життя: колись давно, ще в дитинстві, він став свідком убивства і поховання малої дитини. Заінтригований Страйк береться за справу, яка, як він і передбачав, виявиться набагато складнішою, ніж здається.

Детективу доведеться ламати голову над таємницями аристократів, покопирсатися у брудній білизні політиків, зробити внесок у наведення порядку під час проведення Олімпіади в Лондоні. 

Працюючи на міністра, Робін під прикриттям влаштовується працювати в міністерство. Корморан веде розслідування діяльності опозиційної політичної партії. Цікаво, що у романі наведено багато фактів про роботу уряду Великої Британії та правоохоронних органів країни. 

Спроби докопатися до істини проведуть Страйка та його помічницю  складним звивистим шляхом: від клубів на околиці британської столиці, де збираються противники Лондонської олімпіади до просочених інтригами коридорів влади, від парламентських кабінетів до оповитого таємницею маєтку в глибині Оксфордшира…

Спочатку автор пише дуже неспішно, акцентуючи увагу на внутрішніх переживаннях головних героїв, але робить це дуже ненав'язливо. Читач поступово, крок за кроком, дізнається більше про взаємостосунки Робін і Корморана. Герої намагаються знайти час для особистого життя і знайти себе в своєму ж житті. 

Усі приголомшливі, хвилюючи і несподівані події стрімко відбуваються лише наприкінці роману. Корморану і Робин, як завжди, вдається все блискуче розплутати і знайти винного. 

Напевно, цей роман сподобається більше жінкам. Тут немає шаленого екшен з бійками, погонями та перестрілками. Тож раджу книгу любителям неквапливих британських детективів і всим тим, хто має бажання надовго зануритися в цікаву та заплутану історію. 

Ірина Барабан, завідувачка відділу наукової інформації та бібліографії




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

вівторок, 19 квітня 2022 р.

Досліджуємо історію

 Таємниці дніпровських островів. У всьому винна гребля

 

 

До зникнення цілої групи островів на Дніпрі призвело будівництво греблі ДніпроГЕСу та внаслідок цього підвищення рівня води в Дніпрі. Запорізьку греблю почали будувати в 1927 році, тому для дослідження затоплених островів потрібні були карти до цього року, карти Катеринослава. Проте, для початку подивімося на сучасну карту, щоб зорієнтуватися, про які острови йдеться.

Нижче Монастирського острова знаходився острів Воронцовський, який був улюбленим місцем відпочинку жителів Дніпра. Сьогодні на цьому місці воднолижний стадіон, він же Гребний канал. Лівіше Монастирського острова на карті кінця ХІХ століття зображений нині неіснуючий острів Попова коса. Його перетинає шляхопровід, якого в той час ще не існувало.

У 1932 році будівництво греблі завершилося. Попова коса, Воронцовський острів, частина Зеленого, велика кількість інших дрібних островів у районі обласного центру, а також практично всі легендарні дніпровські пороги зникли. Але, як згодом виявилося,  ненадовго.

У серпні 1941 року гребля була підірвана радянськими військами при відступі. Рівень Дніпра опустився приблизно на кілька метрів, що змінило річку до невпізнання. Я знайшов рідкісний аерофотознімок Дніпропетровська, датований 1941 роком, і, судячи з кількості островів,  уже після руйнування ГЕС. На ньому видно і Попову косу, і Воронцовський, і острів Зелений, який сушею з'єднався з сусіднім островом Фрайнберга і став одним великим півостровом.

Існує ще один аерофотознімок, датований 21 серпня 1941 року, через три дні після підриву ГЕС. У центрі знімка знову з'явився острів Попова коса, який за дев'ять років сильно розмило. Праворуч від нього Монастирський острів і Мерефо-Херсонський міст, ліворуч тимчасова переправа на місці нинішнього Центрального мосту.

Через п'ять з половиною років, коли Запорізьку ГЕС відновили, всі низини знову стали річковим дном. Це річкове дно добре видно на карті Дніпра для рибалок.

У ста метрах від берега між Монастирським островом і Центральним мостом глибина зараз всього близько одного метра. Саме там перебувала Попова коса. Кажуть, коли рівень Дніпра стає меншим, цей острів можна побачити. Один метр глибини зараз і біля Зеленого острова. Також дуже мілко навколо Гребного каналу.


Далі буде

Артем Костюк

Джерело: https://okiua.blogspot.com/2016/07/blog-post_28.html