Сторінки

четвер, 30 вересня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Коельйо, Пауло. Шпигунка: роман / П. Коельйо ; пер. з португ. І. Палій. – Харків: Кн. клуб сімейного дозвілля, 2017. – 192 с.


Історія про жінку, що стала чи не найбільшою загадкою початку ХХ століття. Так ким же була жінка, всім відома за іменем Мата Гарі?

Автор розповідає історію дівчини Маргарет, що вийшла заміж, народила двох дітей у нещасливому шлюбі й у наслідку втекла від чоловіка та стала відомою танцівницею пікантних танців. У творі Пауло Коельйо розкриває її самотню душу та звичайне жіноче прагнення до щастя.

Мата Гарі жадала підкорити Париж, але обрала хибний шлях до мрії. 

Автор подає матеріал таким чином, що кожен після прочитання сам собі дасть відповідь на питання: «Хто ж така ця Мата Гарі?». І відповідь у кожного буде різна, і кожен має право вважати свою думку правильною. 

Книга розповідає про епоху загостреного інтересу до Сходу та його культури, балету та високої моди, а основні події відбуваються на вуличках  романтичного Парижу. Щоденникові роздуми молодої жінки, погляди на звичайні речі під незвичним кутом зору, цікаві факти про життя на початку ХХ століття – все це в малоформатному виданні «Шпигунка». 

«Вільна жінка у Вільній столиці», – так говорить про себе сама ж головна героїня. 


Альона Шолохова, завідувачка сектору рідкісних і цінних документів




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

середа, 29 вересня 2021 р.

Досліджуємо край

У пошуках найпершої Січі Козацької

Сьогодні відомо про Хортицьку (1552–1560 роки), Томаківську (80-ті роки XVI ст. – 1593 р.), Базавлуцьку (1593–1638 рр.), Микитинську (1639–1652 рр.), Чортомлицьку (1652–1709 рр.), Кам'янську (1709–1711 рр., 1730–1734 рр.), Олешківську (1711–1728 рр.), Нову (1734–1775 рр.) і Задунайську (1775–1828 рр., зараз – на території Румунії) Січі. Проте багатьох дослідників цікавило, як і де були влаштовані поселення українців до того, як утворилися ці Січі.

Завідувач відділу збереження і популяризації культурної спадщини південно-східного регіону Українського державного інституту культурної спадщини (Київ), доцент Придніпровської державної академії будівництва та архітектури (Дніпро) і член бюро Українського національного комітету ICOMOS Олександр Харлан познайомився з однодумцем і популяризатором результатів пошукових ідей Олександром Домбровським (сайт «Шукач»), захопившись ідеєю віднайти таке старе поселення, стару козацьку Січ.

Спершу була проведена величезна робота з інформаційними та архівними матеріалами, картографічними документами. До пошуків підключалися місцеві історики та краєзнавці.

– У межах міста Кам’янське (Дніпропетровська область) розташовується селище Романкове. Працюючи з інформаційним матеріалом, ми часто стикалися з назвами «Романова гора», «Романів курган», і стали дошукуватися, про які ж топонімічні об’єкти йдеться, – розповідає Олександр Харлан.

За його словами, багато істориків ще раніше припускали, що саме в цьому місці було найстаріше поселення дніпровського козацтва, відоме під умовною назвою Стара Січ. У XVII сторіччі французький картограф Гійом Боплан першим вказував на традицію запорозького козацтва збирати військові ради в місцевості Романів курган, або Романова гора.

– Якщо подивитись на місцевість на правому березі Дніпра між селищами Дніпровське й Аули з висоти пташиного польоту, побачимо дійсно величезну гору, відрізану від материка двома балками – Щуровською та Бакуліна. Крім того, сама гора розрізана ще однією балкою, яка на картах XVIII ст. називалася Богин яр, а від нього відходили менші ярки, таким чином ніби утворюючи плато, захищене по колу трохи меншими пагорбами. Отож ми пропонуємо саме цю місцевість називати Романовою горою, – розповідає вчений.

Він зауважив, що й дослідник козацтва Дмитро Яворницький вказував, що на Романовому кургані був не один, а дванадцять курганів чи пагорбів.

– Наразі їх можна налічити дев’ять, але якщо врахувати, що на поверхні кількох пагорбів існував не один курган, а кілька, то на цифру 12 також можна вийти. І карта Шуберта (військово-топографічна мапа середини XIX ст.) вказує, що там було ціле поле курганів, поховань. Тому Романів пагорб, Романова гора існує, – переконаний Олександр Харлан.

Та найбільше дослідників цікавило саме місце, де збиралися козаки на свої ради. Відкриття, зроблене з опорою лише на архівні джерела, слід було локалізувати, прив’язати до місцевості. Олександр Харлан припускає, що місцем зборів міг бути Богин яр.

У джерелах 1620–1650-х років згадуються козацькі укріплення, які від Черкас спускалися все нижче по руслу Дніпра до порогів. На мапі італійця Річчі Заноні в місці Щуровського урочища на березі Дніпра вони позначені написом «St. Kozac. Sicza» (Стара Козацька Січ).

– Навіть коли зводилася Чортомлицька Січ, козаки все одно зустрічалися на Романовому кургані. Тут вони, зокрема, вирішували питання щодо будівництва на Чортомлицькій Січі Свято-Покровської церкви. Тобто мова йде про свого роду сакральне місце. Чому козаки приходили саме сюди і тут проводили свої ради, це ще треба досліджувати в майбутньому, – зазначає Харлан. І продовжує: – Визначившись із місцем, ми вкажемо потенційні місця археологічних досліджень. Зараз нашу увагу привертають два миси, Аульський і Сашинівський, – та центральна частина Романового пагорбу, де, можливо, й проводилися ради козаків. Після оприлюднення нашого відкриття декотрі з відомих істориків почали підтягувати свою інформацію, головним чином, топоніми. На даному етапі усіх цікавлять назви Щуровська балка, Щуровка – це історичні назви місцевості, про які ми говоримо, які пропонуємо згадувати.

Пошуковці насамперед пропонують дослідити топоніміку на рівні мовного походження тих чи інших назв. Села Красне, Новопокровка, Сошинівка нині перебувають в адміністративному управлінні селища Дніпровське. Селище Аули – колишній присілок Романкова. Дуже важливо, впевнений Харлан, визначити, на якому етапі ці населені пункти співіснували, які з частин селищ найдавніші. Досліджень чимало, однак їх варто перевірити.

Також цікаво, що на старих мапах в околицях Аульсько-Сашинівського мису існував величезний Фурсин острів. Він був другим за величиною (після Хортиці) на Дніпрі. Вірогідно, його використовували й козаки. До затоплення у 1962 році, коли утворилося Дніпродзержинське (нині Кам’янське) водосховище, на острові був заказник із рідкісними видами тварин і рослин. Місцина була унікальна своєю фауною та флорою, маленькими річечками, струмками, озерами. А також різними назвами, що збереглися й досі.

Ще одним підтвердженням здогадок, де саме була Стара Січ, є те, що у цій місцевості існувала мережа укріплень на лівому березі Дніпра. Отже, їхні оборонці контролювали певні об’єкти на протилежному боці. Що саме вони контролювали за часів козацтва, ми не знаємо. Однак стратегічне значення цього місця підтвердилося під час Другої світової війни: саме тут був влаштований Аульський плацдарм. Тобто стару козацьку переправу використовували навіть через 200 років, аби заволодіти протилежним берегом.

 – Це унікальний випадок, і ми відкрили, що стратегічні об’єкти використовуються протягом тривалого часу, – підкреслює дослідник.

Наразі головне завдання для пошуковців – знайти якомога більше джерел 1920–60 років. Як не дивно, це «біла пляма», оскільки дуже багато стратегічних об’єктів були засекречені при будівництві водосховища. Після війни працювати з темою Аульського плацдарму стало дуже складно: немає ні архівних, ні опублікованих матеріалів. Інформацію доводиться збирати по крихтах.

– Одні люди вивчають підводні об’єкти, інші – місцеві краєзнавчі, тож наше завдання – об’єднати якомога більше інформації, зробити правильні висновки й підготувати підґрунтя для державних бюджетних археологів, щоби вчені могли почати багаторічні комплексні дослідження, якщо наші висновки підтвердяться, – каже Харлан.

Це важливо, бо коли потрапляєш в селища Аули чи Дніпровське, слідів особливо віддаленої історії там годі шукати. Всі вважають ці селища сучасними населеними пунктами, утвореними за радянських часів. І це ще раз доводить, що історична пам’ять, якщо про неї вчасно не подбати, стирається…

Людмила Блик

Повністю статтю можна прочитати тут: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2620555-u-posukah-najpersoi-sici-kozackoi.html





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  




 


вівторок, 28 вересня 2021 р.

Світ знань нових видань

Бордмен, Адам Оллсач. Ілюстрована історія кіно [Текст] / А. О. Бордмен ; пер. з англ. К. Міхаліцина. – Видавництво Старого Лева, 2019. – 109 с. : кольор. іл.

Більшість із нас думає, що історія кінематографу почалася саме з братів Люм'єрів. Автор із Великої Британії, прихильник науково-фантастичних книг за мотивами фільмів і серіалів Адам Олсач Бордмен, створив унікальне видання, що заперечує не лише загальновідомі речі, а й надає багато змістовної цікавої інформації зі світу сінема. 

Мова про «Ілюстровану історію кіновиробництва» – своєрідний підручник для маленьких читачів. Наочні ілюстрації, лаконічні тексти, словники, портретні кросворди – все це робить видання випускника Університету мистецтв Лідса, без перебільшення, яскравою подією у книжковому світі.

Користувачі ДОУНБ зможуть перегорнути сторінки цієї історії завдяки Українському інституту книги. До речі, цікавою вона буде не лише для маленьких читачів, тому що для кожного світ кіно назавжди лишається загадкою, яку ми, певною мірою,  розгадуємо все життя .  



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


понеділок, 27 вересня 2021 р.

Неймовірно, але правда

На одному з засідань Ради бібліотеки була розглянута заява палітурника Короха про збільшення платні за виконану роботу. Внаслідок незадовільного виконання роботи з переплетення видань Виправним відділенням, Рада прийняла рішення погодитися на умови пана Короха, тобто підвищила платню з 20 коп. до 25, й з 50 коп. до 75. Таким чином витрати на переплетення в 1905 році склали 316 крб. 86 коп.


Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.09.2021). – Загл. с экрана.

Фото: Альона Шолохова





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

пʼятниця, 24 вересня 2021 р.

На долоні історії

Жорж Сіменон. Людина, як всі


Автор понад 400 романів, у тому числі двадцяти книг-спогадів і тритомної автобіографії,  великої кількості статей, серед них і про Одесу. Його твори перекладені сорокома мовами світу. За романами створено понад п`ятдесят кінофільмів і театральних вистав. Член двох академій, почесний у кількох університетах, лауреат десятків міжнародних премій. Полюбляв псевдоніми та жінок. А ще, детектив, жанр який і зробив його відомим у всьому світі. 

Georges Joseph Christian Simenon, який не вбачав у собі ніяких особливих відмінностей, у рубриці «На долоні історії».


Сіменон народився на початку XX сторіччя у Бельгії. Батько – службовець у страховій компанії, дідусь – ремісник-капелюшник, прадід – шахтар. 

Сім'я була релігійною, щонеділі маленький Жорж мав ходити до церкви. Можливо ця обов’язковість призвела до того, що згодом він втратив віру та перестав дотримуватись обрядів. Мати мріяла для сина про майбутне кюре або кондитера, син прагнув іншого.

У будинку, де мешкала родина Сіменонів, іноземні студенти знімали дешеві кімнати з пансіоном. Саме вони познайомили юнака з великою літературою, таким чином визначивши його долю.

Спочатку він обрав журналістику, хоча ніколи не читав газет і роботу цю уявляв лише за детективними романами відомого на той час французького письменника Ґастона Леру. Головний герой Леру – сищик-аматор Рультабіль, носив плащ і курив коротеньку люлечку. Сіменон узявся наслідувати свого улюбленого героя, з люлькою не розлучався до кінця життя та й своєму комісарові Меґре теж передав цю любов. У романах Ґастона Леру, які надихали юного Сіменона, діяли й репортери. 

Під час навчання в Єзуїтському коледжі Сіменон почав підробляти в редакції «Газетт де Льєж», де вів поліцейську хроніку. Він звертався до поліцейських дільниць, відвідував Центральний комісаріат. «Писав я, головним чином, про життя Льєжа, про міські події, більш-менш пов'язані з політикою, був вельми категоричний в думках і доволі скоро набув популярності. Подумати тільки! Навіть мій батько читав скромні опуси свого сина і ввечері, за столом, розмовляв зі мною про них», – згадував він в автобіографії «Людина як всі». 

Коледж Сіменон не закінчив, його батько серйозно захворів і невдовзі помер. Юнак відбув військову повинність і вирушив до Парижа. Якийсь час підробляв у відділах судової хроніки газет і журналів та зачитувався популярними розважальними романами. Читання надихнуло, і за короткий час він написав перший твір – «Роман друкарки», що вийшов у 1924 році. 

За десять наступних років було опублікувано триста романів і оповідань під різними псевдонімами, в тому числі – Жорж Сіменон.


Далі буде


Мастера детектива [Текст] : сб.: пер. с англ. и фр. / сост. Н. Бунин. – Самара : Фирма Шарк, 1992. – 316 с. : ил. 

Соната дьявола [Текст] : малая французская проза XVIII–XX веков / пер. А. Андрес. – Л. : Лениздат, 1991. – 414 с. 

Бреннер, Жак. Моя история современной французской литературы [Текст] / Ж. Бреннер. – М. : Высшая школа, 1994. – 352 с. 

Шрайбер, Элеонора Лазаревна. Жорж Сименон [Текст] : жизнь и творчество / Э. Л. Шрайбер. – 2-е изд., доп. – Л. : Издательство ленинградского университета, 1983. – 835 с. 

Сименон, Жорж. Избранные произведения [Текст] / Ж. Сименон. – М. : СП КВАДРАТ, 1992. – 437 с.



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

четвер, 23 вересня 2021 р.

Що читають бібліотекарі


 Байдак, Іван. Тіні наших побачень [Текст] / І. Байдак. – Харків : Віват, 2018. – 222 с. 


Книга Івана Байдака – це збірка невеликих творів-спостережень, сюжетно непов’язаних між собою. Автор, намагаючись розібратися в психології людських стосунків, знайомить нас із психологічним поняттям закритих і незакритих гештальтів і пропонує дійти власних висновків стосовно кожної історії. Його герої – різних національностей, різного соціального статусу, проте всі прагнуть віднайти гармонію в житті. 

В одній з частин книги автор коротко знайомить читача зі своїми власними життєвими переконаннями. Ця проза буде цікава читачеві, який не може пройти повз відкриті двері, а обов’язково повинен за них  зазирнути…

Світлана Чорноус, провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду






 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

середа, 22 вересня 2021 р.

Досліджуємо край

Поховання амазонок на території Нікопольського району

До окремої групи належать поховання жінок, яких супроводять не тільки предмети суто жіночого побуту, але й різноманітна зброя. Це поховання так званих амазонок. Їх чисельність постійно зростає, а відповідно пропорційно зростає й науковий інтерес до цього виду пам’яток. Свідченням останнього є низка статей О. Фіалко.

За спостереженнями науковців, поховання скіф’янок із озброєнням займають переважно основне положення в кургані, що певним чином свідчить про їхнє урівнене з чоловіками-воїнами становище у скіфському суспільстві. 

На території Нікопольського району поховання жінок-войовниць знайдені у к[ургані] 13 біля с. Капулівка та к[ургані] 13 поблизу м. Покров. 

У першому випадку поховання дівчини, одне з двох основних, здійснене у катакомбній могилі. Кістяк покладено випростаний на спині, головою на захід. До складу інвентаря входили золоті сережки та персні, намисто із золотих намистин, срібний браслет у два оберти, бронзове люстерко з залізною ручкою. Крім того, знайдено сагайдак із 52 наконечниками стріл, спис і дротик, дорогий посуд і залишки жертовної їжі.

Бокове поховання к[ургану] 13 біля м. Покров влаштоване для молодої жінки і вирізняється різноманітністю та багатством прикрас із золота, срібла і напівкоштовного каміння. Предмети озброєння містили у собі колчан із шкіри з 30 бронзовими вістрями стріл, ніж із руків’ям із кості. Жертовна їжа знаходилася на дерев’яному підносі.

 Основне поховання цього ж кургану є важливим для розуміння вікового складу амазонок, оскільки традиційним вважається приналежність до жінок-войовниць лише молодих дівчат. 

У катакомбній могилі завглибшки 5 м знаходився кістяк жінки, пораненої в ногу, та двох дітей: немовляти та другої – у віці 7–10 років. Вхід до камери мав заслін із боковини воза, тут же знайдені ступиці від двох коліс. Ця деталь поховального обряду свідчить про вельможність померлої скіф’янки. Серед інвентаря – як традиційні для жіночих поховань предмети побуту, так і залишки списа, вістря стріл. 

У к[ургані] 34 поблизу м. Марганець присутність у жіночому похованні зброї також визначає його належність до так званих скіфських амазонок. До нечисленних і недостатньо вивчених належить поховання у к[ургані] 5 групи «Сірко» поблизу м. Нікополь, яке В.А. Іллінська та О.І. Тереножкін розглядають як поховання чаклунки. На їхнє переконання, похилий вік, поза померлої лицем до землі та жертовна їжа у вигляді туші ягняти без голови з сімома «грибками»-застібками, свідчать про можливий зв’язок жінки із потойбіччям.


Джерело: Пам’ятки історії та культури Нікопольського району (за матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України» http://docop.dp.ua/upload/iblock/745/745db2bab69b801a2e7d63acdfdcd426.pdf





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 


 

вівторок, 21 вересня 2021 р.

Світ знань нових видань

Санчес Вегара, Марія Ісабель. Коко Шанель [Текст] / М. І. Санчес Вегара ; худож. А. Альберо ; пер. з ісп. М. Пухлій. – К. : КМ-БУКС, 2018. – 28 с. : кольор. іл. – (Маленьким про великих).


Коко Шанель. Видатна дизайнерка, яка перевернула світ моди. Ви гадаєте, що немає такої людини, яка б її не знала? Гадаємо, є. Це – діти. І щоб доступніше їм пояснити, хто ж така маленька Габріель і як вона стала найвидатнішою з жінок, допоможе однойменна книга Марії Ісабель Санчес Вегара. Яскраві ілюстрації, що займають майже увесь об’єм видання, доповнені невеличкими фактами, роблять свою справу. Адже дітям легше сприймати інформацію через картинки. Книга демонструє важливість таких якостей як терпіння, наполегливість і, перш за все, цілеспрямованість. Рекомендуємо!





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

 

понеділок, 20 вересня 2021 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1905 року Рада бібліотеки провела 5 засідань, на яких розглянула 32 питання. Серед них: 1) розглянуто і затверджено фінансовий звіт; 2) Через недостатність наявної кількості журналів (62 прим.) для своєчасного задоволення запитів передплатників І розряду (134 абоненти), було прийнято рішення передплатити ще 10 примірників: по 1 прим. «Вестника Европы» й «Всемирного Вестника», по 2 прим. «Мира Божьего», «Образования», «Русской мысли» та «Русского Богатства». 3) Згідно запитам передплатників вирішено видавати замість однієї книги 2 номери старих журналів.


Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.09.2021). – Загл. с экрана.





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

четвер, 16 вересня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Хаксли, Олдос. О дивный новый мир [Текст] / О. Хаксли // Замятин, Е. И. Мы / Е. И. Замятин. О дивный новый мир / О. Хаксли. – М.: Художественная литература, 1989. – С. 163 – 340 с. 


Олдос Хакслі – Нобелівський лауреат (сім разів), класик світової літератури. Його твори відомі далеко за кордонами його рідної Англії, а роман-антиутопія «О чудовий новий світ» («Прекрасний новий світ», або «Який чудесний світ новий!») подарував авторові справжню світову славу і донині входить до різних списків кращих книг світу.

Події роману розгортаються в далекому майбутньому, в світі, де майже всі людські потреби задовольняють машини. Не даремно ж цей час називають ерою Форда і позиціонують його як нового Бога. Люди цивілізованого світу не відчувають сильних людських почуттів, таких як любов, доброта, співчуття і таке інше. В них немає релігії. На противагу цьому суспільству О. Хакслі представляє світ дикунів. Цей світ має вигляд обсервації індіанців, де панує більш знайомий нам життєвий устрій. У цьому суспільстві є і звичний нам Бог – Ісус Христос, й індіанське божество, і нема кастового розподілу громадян (як у цивілізованому світі) і, навіть, звичні нам сімейні стосунки (в цивілізованому світі ці поняття є негативними). А коли головний герой Джон із резервації потрапляє до цивілізованого світу, ми можемо спостерігати, який дисонанс викликає прийнятий порядок життя в нібито дикуна. Тому, звісно ж, Джон намагається постати проти системи, проти цивілізації.

За розвитком подій досить цікаво спостерігати, тож рекомендую до прочитання.

Єлизавета Сибирьова, провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу




 

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

середа, 15 вересня 2021 р.

Досліджуємо край

Лицарі Дніпрових порогів

Професія дніпровського лоцмана зникла разом із затопленими порогами. Але пам'ять про них – залишилася.


Дніпрові пороги нині спочивають під глибокими водами головної річки України. А були часи, коли протягом 80 кілометрів від Катеринослава до Хортиці Дніпро перегороджували кам’яні скелі, що виступали з води. Обминути їх могли тільки спеціально навчені кормчі – лоцмани. Осередком цієї небезпечної професії було селище Лоцманська Кам’янка (нині це південне передмістя Дніпра). Після побудови греблі ДніпроГЕСу у 1932 році пороги були затоплені, а професія стала непотрібною. Нащадки лоцманів і зараз дуже пишаються своїми пращурами.

Достеменно не відомо, відколи на порогах з'явилася постійна лоцманська організація. Почали селитися тут вони за наказом запорозького коша 1656 року. До громади належали Лоцманська Кам’янка, Старі Кодаки, селище Широке та Сурські хутори.

«Дніпровські лоцмани – прямі нащадки запорожців, які переправляли кораблі через пороги… – писав мандрівник-етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який відвідав Лоц-Кам'янку в другій половині XIХ століття. – Лоцман… людина, яка з дитинства звикла до небезпеки, і тому в самій зовнішності його спостерігаємо відвагу та деяку гордовитість. Хода в нього бадьоріша й постава тіла пряміша, ніж у звичайного селянина… бо він звик бути швидким під час переправи через пороги, де інколи від однієї миті залежить доля барки та життя кількох людей... Часто лоцман бере з собою на пліт сина, щоб малий вчився зневажати небезпеку, запам'ятовував камені та їх назви, звикав до свого корисного, але небезпечного ремесла»…

За переказами старожилів, лоцманська громада була заснована на демократичних засадах. Цікаво, що у цього поселення були особливі права: його мешканці підпорядковувалися не місцевій катеринославській владі, а Міністерству шляхів сполучення, вони не сплачували податку і мали низку пільг. Двічі на рік, перед відкриттям навігації та перед її завершенням, громада селища проводила загальні збори, вирішувала основні питання та обирала отамана, його помічника, скарбника і писаря. Слобода була цікава в адміністративному поділі: були сотні – це сто дворів, де обирався сотенний, якому підпорядковувались десятники, кожен з яких відповідав за десять дворів. Всього існувало 11 сотень, тобто в селищі нараховувалось 1100 дворів, а сотенні були – як депутати сільської ради. Устрій цей підтримувався до 60-х років минулого століття.

Відомо, що лоцмани мали власний статут, за яким здійснювали сплав плотів. У ньому чітко було прописано, скільки на плоту має бути людей, як оплачується робота. Отримували лоцмани 25 карбованців на рік. Половину свого заробітку від сплаву залишали у спільній касі і, за прикладом запорозьких козаків, витрачали на загальні потреби.

За ці кошти була побудована своя школа, кам’яна церква на честь покровителя лоцманів Миколи Чудотворця. У тутешній лікарні дітей-сиріт лікувала Ольга Косач-Кривинюк – сестра Лесі Українки. За спогадами жителів, навіть самодіяльний театр у селищі був, ставили «Наталку Полтавку».

Цікаво тут підходили до стратегічного запасу хліба. Зерно зберігали на складах, оновлюючи кожні три роки. Якщо був неврожай, то кожен лоцман міг взяти у борг зерно безпроцентно, а з нового врожаю його слід було повернути.

Саме в Лоцманській Кам’янці лоцмани проводили водомірні спостереження Дніпра – поблизу селища розташовувався на острові водомірний пост.

Відомий етнограф-мандрівник Олександр Афанасьєв-Чужбинський деякий час жив у Лоц-Кам’янці й вивчав побут її мешканців. Він відзначав, що лоцмани – дуже працьовиті й дуже веселі люди, спокійні. П’яниць у селищі взагалі не було. Хоч прикмети й традиції були свої – як «прилити», або «вигладити» дорогу, «притушити» вітер. Якщо з якоїсь причини затримувався сплав, заважав йому вітер чи паперова тяганина, лоцмани звертались до купця, і той мав дати на горілку. Збирались на одному з плотів і таким чином «приливали» дорогу. А жінки приносили закуску і цим наче її «вигладжували». А як гарно співали!..

Людмила Блик

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2465482-licari-dniprovih-porogiv.html


Детальніше про Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського: https://www.dnipro.libr.dp.ua/pys%CA%B9mennyk,%20etnohraf,%20istoryk,%20mandrivnyk

Дніпрові пороги як дивовижне гірське утворення: https://www.dnipro.libr.dp.ua/duvovujne_girske_ytvorennya




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  







 

вівторок, 14 вересня 2021 р.

Світ знань нових видань

Звичаї нашого роду: страви української кухні / Авт.-упоряд. С. Андрющенко, С. Железняк. – К.: Генеза, 2019. – 192 с.: іл.

Кажуть, що приготування їжи можна порівняти з музикою. Саме так, особливо, коли йдеться про українську кухню, що створювалась протягом багатьох віків й певною мірою відбиває  історичний розвиток українського народу.

Українська кухня – самобутня, адже увібрала усі дари землі. Тяжко охопити різноманіття страв, рецепти яких сягають сивої давнини. Та в цій книзі господині відкриють для себе рецепти до багатьох свят, таких як Різдво, Великдень, Івана Купала, Покрова тощо. Особливість страв – у простоті. Тому кожен зможе легко знайти необхідні інгредієнти та власноруч приготувати щось смачненьке. Рекомендуємо!


Видання отримане завдяки Українському інституту книги.





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

понеділок, 13 вересня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1905 році до складу Ради Бібліотеки входили: голова П.І. Мордовський, казначей Л.К. Реймер, члени за вибором Міської Думи: Н.П. Вукашев, Н.М. Ланшин, М.А. Заусайлов, І.В. Теліченко, Я.Г. Гололобов й неодмінні члени директор 1-го Реального училища Н. Ф. Вавілов, директор 2-го Реального училища С.Ф. Тимошенко, директор класичної гімназії Н.Ф. Щербинський, директор Комерційного училища А.С. Синявський, директор Катеринославського вищого гірничого училища С.Н. Сучков й ректор Катеринославської Духовної семінарії архимандрит Іоаннікій. У другій половині року у складі Ради відбулися зміни: у П.І. Мордовського, Н.П. Вукашева та Н.М. Ланшина закінчився строк повноважень, й на одному з засідань Міської Ради були проведені перевибори 4 членів Ради. Н.П. Вукашев та Н.М. Ланшин відмовилися від балотування й до Ради на наступні чотири роки були вибрані – голова П.І. Мордовський, члени Н.В. Биков, Г. В. Донцов, С. І. Гальперін.

Завідуючою бібліотекою залишалась С.В. Єгорова, її помічниці – О.І. Пчьолкіна, У.І. Дикарьова, А.П. Мордовська й М.К. Рубаніста.


Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.09.2021). – Загл. с экрана.

Фото: Вікторія Бажкова






 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


пʼятниця, 10 вересня 2021 р.

Пунктир

Еміль Золя. Новатор, який зруйнував усталені форми французської літератури. Думки й вислови одного з найяскравіших письменників-реалістів ХІХ сторіччя у «Пунктирі».


«Абсолютного зла не існує. Людина не буває злою до всіх на світі, є завжди хтось, кому вона робить добро».

«Весь сенс життя полягає в нескінченному завоюванні невідомого, у вічному зусиллі пізнати більше».

«Єдине щастя в житті – це постійне прагнення вперед».

«Істина в дорозі, і ніщо її не зупинить».

«Істина і справедливість понад усе, бо тільки від них залежить велич націй».

«Найдоброчесніша жінка – та, яку природа створила найпристраснішою, а розум зробив найхолоднішою».

«Ніколи ще люди не ставилися один до одного з такою жорстокістю, ніколи ще не були в такій мірі засліплені, як у наш час, коли вони стали уявляти, що знають все».

«Питання тварин для мене важливіше, ніж заклопотаність тим, чи будуть мене висміювати».


Давиденко, Г.Й. Історія зарубіжної літератури XIX початку ХХ століття [Текст] : навчальний посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка ; Міністерство освіти і науки України, Глухівський державний педагогічний університет ім. С.М. Сєргєєва-Ценського. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 400 с.

Безелянская, Анна. Треугольник Эмиля Золя / Анна Безелянская. – (Любовь и муза) // Студенческий меридиан. – 2010. – № 12. – С. 80–82 : рис. 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

четвер, 9 вересня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Шарма, Робін. Монах, який продав свій «Феррарі» [Текст] / Р. Шарма ; пер. з англ. Н. Лавська. – К. : ВГ КМ-Букс, 2018. – 224 с.

Цей твір вартий уваги, бо він сповнений оптимізму і заряджає позитивними емоціями. Людина за екстремальних обставин кардинально змінює своє життя, переосмисливши своє минуле завдяки спілкуванню з Великими мудрецями Сівани. 

Життя героя було карколомним у гонитві за успіхом, кар’єрним ростом, але позбавлене внутрішнього спокою і наповненості справжнім сенсом.

Напевно, у кожної людини виникає питання про те, що людське життя коротке, але на що ми витрачаємо такий дорогоцінний і швидкоплинний час? Чи на пізнання себе і розкриття свого єства на повну? А чи відаємо про своє призначення і ті можливості, якими наділені згори? Саме наповнене змістом спілкування з мудрецями посприяло справжній метаморфозі – і внутрішній, і зовнішній, яка відбулася з героєм твору. Це, як тендітна квітка, маючи внутрішню силу, пробиває асфальт, даруючи світові свою красу.

Духовна подорож до Гімалаїв, відображена в бестселері, докорінно може змінити життя людини на краще з усвідомленням свого «я». 

Тетяна Гапоненко, бібліотекарка ІІ категорії відділу абонемента





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут