Що читають бібліотекарі

Роздобудько, Ірен. Все, що я хотіла сьогодні. Лікарняна повість / І. Роздобудько. - 2-е вид., стер. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. - 240 с. 

У своєму новому романі – «Все, що я хотіла сьогодні» – Ірен Роздобудько акцентує на пошуку людиною власного «Я» і прагнення до здійснення мрій, що осіли глибоко в душі, а вдало скомпонований сюжет вражає близькістю до реального життя.

Мабуть, чимало сучасних жінок можуть упізнати в головній героїні себе. Вона – молода пані Мирослава Малько, її життя «замкнено» на простих і зрозумілих речах: дім, робота, чоловік. Сьогодні Мирослава дізналася, що невиліковна хвороба ось-ось забере в неї життя. Героїня раптом усвідомлює, яким нудним і «правильним» воно було: навіть помірковані бажання вона весь час стримувала, вважала себе добре вихованою, бо хотіла прожити гідне життя за класичною схемою «хорошої дівчинки», яка згодом стане гарною дружиною, правильною матусею і милою бабцею. Таке життя не приносило їй щастя, адже всі мрії, бажання й почуття давно вкрилися товстим шаром криги, що заповнив її серце, здавалося б, назавжди.

Але героїня вирішує присвятити цей день собі, зробити те, про що давно мріяла, чого завжди хотіла. У серці народжується бажання звільнитися від скутості й буденності, які оточували її довгі роки. Стоячи на подвір’ї лікарні, де їй поставили діагноз, жінка вибирає досі невідому стежку, котра веде її не до звичайної тролейбусної зупинки, а до невідомості, що має стати ключем до нового спалаху щастя в її серці. Мирослава долає страх бути собою, вона наважується на радикальні вчинки, котрі допомагають їй знову відчути запах щастя й заповнити глибоку й болючу порожнечу.

Мирослава розуміє, що «кожен наш день – це ланцюжок шансів. Якщо помічаєш і використовуєш перший – на нього відразу ж нанизуються другий, третій... І все вибудовується у правильному порядку». Треба тільки вірити…

«Усе відбулося, – каже головна героїня, заплющуючи очі. – Все, що я хотіла сьогодні…» 

 Дуже вразила книга. З задоволенням прочитала і вам рекомендую.

                   
Натела Валідова, зав.сектором читальних залів



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Винахідники, віват!

Хвилями моєї щасливої долі

                         «Енергетика є ключовим питанням майбутнього - це питання життя або смерті» 

                                  Нікола Тесла

Харченко Володимир Іванович – винахідник України, активний помічник Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. Всі його винаходи пов`язані з енергетикою. Володимир Іванович бере завжди активну участь в усіх масових заходах, які проходять у патентно-технічному відділі. 

Харченко В.І. народився у м. Хмельники Вінницької області 19 травня 1941 року. Почалась війна. Було важко. Але родина все здолала.

З 1 по 7 клас навчався у с. Шибено Бородянського району Київської області. Для того, щоб отримати освіту у 1955 році переїхав до дідуся і бабусі у м. Верхівцеве. 

У 1958 році вступив до Дніпропетровського індустріального технікуму, а в 1961 році закінчив його і отримав спеціальність технік-електрик.

Після технікуму працював у м. Хабарівськ. У 1961 році був покликаний до Радянської Армії. Після служби в лавах армії вступив до Гірничого інституту ім. Артема на спеціальність електропровід і автоматизація промислових установ. У 1969 р. закінчив навчання. Мрія отримати вищу освіту здійснилась!

З 1969 працював інженером-наладчиком Дніпропетровського пусконалагоджувального управління № 412 трест - електромонтаж. Потім була ще служба в лавах армії з 1970 по 1972 рік в танкових військах. Під час служби Володимир Іванович дуже багато зробив пропозицій стосовно економії електроенергії. Закінчив школу електронної розвідки. 

По закінченню служби в армії, з 1972 по 1973 рік працював головним енергетиком Верхньодніпровського кар`єроуправління Дніпропетровської області. А в 1973 році отримав посаду інженера-конструктора на машинобудівному заводі в місті Верхівцево. Потім на цьому заводі став начальником центру заводської лабораторії, згодом став головним метрологом заводу (БЗБО). 

З 1976 по 1979 рік працював старшим науковим співробітником в Ленінградському інституті ЦНІБУММАШ.

З 1980 року створив власну фірму «Електроприлад». Справами якої займається і зараз. Володимир Іванович дуже пишається цим. Він успішна людина.

Володимир Іванович автор 22 патентів на винаходи в галузі економії енергоресурсів. Першим його винаходом був «Генератор» в 1961 році. На моє питання: «Як створювались його винаходи», - він дає тільки одну відповідь: «Я дуже багато читав. Добре вчився. Жодного разу не пропускав занять ні в школі, ні в інституті. Я прагнув бути корисним для своєї неньки - України».

При такій цілеспрямованості і в особистому житті Володимира Івановича була лірика, кохання з першого погляду. Він з любов`ю згадує знайомство зі своєю дружиною Валюшею. Він її ласкаво називає «відзіганкою». Вперше вони зустрілися в Гірничому інституті. Ось як це було, згадує Володимир Іванович: «Розпочалась лекція. Хтось постукав у двері аудиторії і в неї зазирнула дівчина. Вона була дуже розгублена і засмучена, і шукала поглядом місце куди сісти. Я побачив її і не розгубився, запропонував їй сісти поряд зі мною. Я неділю не вимовив ні слова до цієї своєї любові. Я закохався! Ми познайомились і потім вже не розлучалися. Валентина Іванівна Куліченко… Моя доля! Моя щаслива доля! Я дякую Богу за таку дружину, матір моїх синів. Моя Валюша має дуже гарні технічні здібності, красуня, розумниця. В 1967 році ми одружилися, а в 1969 році Валюша захистила диплом і подарувала мені першого сина Олега. У 1974 році на світ народився і мій другий син Олексій. Я пишаюся своєю родиною. Мій син Олег - офіцер. Син Олексій - головний бухгалтер на приватному підприємстві. У мене є внук Іванко, а в цьому році я став прадідом. У мене народилась правнучка Меланія. Нарешті у нашому роді з`явилась дівчинка!

Життя продовжується. Я вигадую нові пристрої і пишу заявки на винаходи України і усміхаюсь своїй маленькій правнучці. Моєму найкращому винаходу життя!». 

Ось які наші читачі! Віват винихідникам! 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічним відділом



 Більше про бібліотеку тут  
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Зубатов, Сергій Лук’янович. Методика викладання українського народного танцю  [Текст] :   підручник / С.Л. Зубатов.-  Київ : Ліра-К, 2017. – 376 с. 

Підручник охоплює матеріал першого року навчання з українського народного танцю Наддніпрянщини. Чітке подання матеріалу та чотири розділи, надають можливості хореографу вміло використовувати «азбуку» української танцювальної історії.  Ви зможете створювати власні варіанти побудови занять біля станка та  різні вправи, на основі специфічних рис регіонів України. Також у виданні  цільові танцювальні композиції та опис танців, характерних для Наддніпрянщини, народний одяг регіону. Отже, видання дає унікальну можливість не лише опанувати хореографічні рухи, а й найближче познайомитися з історією  України та рідного краю. 

Підручник розраховано на студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів та керівників й учасників аматорських ансамблів, а також для всіх, хто хоче поглибити свої знання з українського танцю. 

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

 Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

У разі втрати читачем тієї чи іншої книги Бібліотека стягувала з  користувача номінальну її вартість, стосовно ж книг або журналів, на яких ціна не позначена, то по постанові Ради від 10-го лютого 1892 року, гг. бібліотекарями стягувалась платня по приблизній оцінці книг, а у випадках  непорозумінь або незгоди користувачів та передплатників, питання остаточно вирішувалось Радою. Книги, які являли собою бібліографічну рідкість, взагалі не видавались додому, а користування ними  надавалося, як користувачам так і передплатникам, лише на загальних підставах, виключно в приміщенні Бібліотеки. Також зважаючи на недбале ставлення до книг Радою Бібліотеки  було вирішено не видавати ілюстровані видання читачам додому.

Протягом 1892 року  до Бібліотеки надійшло  1094 томів (504 назви), і на 1.01.1893 р. всього фонд складав 5219 примірників (2363 назв).

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

Що читають бібліотекарі

 Лазорський,  Микола. Гетьман Кирило Розумовський [Текст] : роман-хроніка 18 віку / М. Лазорський. – К.: Обереги, 2003. – 636 с.

У центрі історичного роману-хроніки письменника українського зарубіжжя Миколи Лазоровського (1890 - 1970 рр.) «Гетьман Кирило Розумовський» зображені події, що відбувалися в Україні у XVIII ст.,  в період  життя і діяльності останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, який прийшов до влади у 1750 році, саме тоді, коли  життя краю було глибоко спаралізоване. Але все ж не настільки, щоб безвладно опустити руки і  байдуже дивитись на його запустіння. 

Перед нами розгортаються сторінки з такого насиченого життя головного героя. У творі яскраво зображені образи російської цариці Єлизавети і її чоловіка, старшого гетьманового брата графа Олексія Розумовського, багатьох державних і культурних діячів того часу, а також матері гетьмана - Розумихи. Письменник веде читача у прості селянські і козацькі хати, у монастирські келії і гетьманські палаци, - йде тими шляхами і місцями, куди ходили по своїй і чужій волі українці XVIII ст., шукаючи собі і Україні місця у світовій історії. А сам Кирило Розумовський пройшов карколомний шлях від пастуха до президента Імператорської Академії наук і мистецтв, отримавши титул графа Російської імперії, ставши останнім гетьманом України – Гетьманщини (1750 - 1764). Письменник показав трагедію цієї неординарної особистості XVIII ст., яка стала іграшкою в руках російських імператриць Єлизавети Петрівни і Катерини ІІ. Всі його добрі наміри розбиваються об глухий мур імперської жорстокості. На жаль, реформаторська політика К. Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення російського уряду та імператриці Катерини ІІ, що врешті-решт і призвело до ліквідації інституту гетьманства на Лівобережній Україні. Кирило Розумовський, хоча і здійснив ряд реформ у політичній, судовій, економічній та освітній сферах Українського гетьманату та намагався запровадити спадкове гетьманство, все ж таки був надзвичайно залежним від рішень у Петербурзі.

 Це засвідчив і указ Катерини II про скасування гетьманського уряду в 1764 році, що, однак, не означало зникнення  її з карти світу козацької України. Тому, перегортаючи сторінки цієї книги, вас не залишатиме думка про рідний край, Україну, її сьогоднішню долю та незалежність.                       

Мені дуже сподобалась ця монументальна картина життя XVIII століття, яка дала можливість відчути дихання старої козацької України, та яскраво передати трагедію цілого народу, але над всім цим - спроби зберегти свою державність, заявити про себе як унікальну націю. 

Ірина Білоус, провідний бібліотекар відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи

 Більше про бібліотеку  тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

 Замовити книги можна тут

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Світлана Сухіна. Жінка яскравих образів

Майстриня бібліотечного порядку, хранителька книжкових скарбів, яка давно та палко закохана в бібліотеку 

Її неможливо ні з ким сплутати. Різноманітність її переконливих образів не залишає байдужим майже нікого.  На фото повідомлень бібліотечних новин можна зустріти справжню панночку у вишиванці, яка пригощає учасників клубу «Захопленість» смачними варениками, а зграю дітлахів у «Бібліотечній альтанці» частує солодкими ласощами. Тендітна дама в капелюшку під парасолькою, яка ділиться перлинами мудрості з відвідувачами бібліотечного побачення у парку – це також Світлана Миколаївна. Багато інших образів вона приміряла на себе, коли брала участь у роботі культурно-масового сектору бібліотечного Профкому, в склад якого увійшла відразу після приходу в ДОУНБ, наприкінці 80-тих. 

А до того, будучи ще п’ятнадцятирічною дівчиною, Світлана Ісенко обирає із довідника для вступників заклад без іспитів з математики та вступає до Донецького культурно - просвітницького училища. Згодом, закохавшись у професію бібліотекаря, їде навчатись у Харківський інститут культури.

Вона, донька шахтаря, який родом з Дніпропетровщини, але виїхав з родиною працювати на Донеччину (м. Білозерськ), завжди мріяла жити на Батьківщині. І доля подарувала їй таку можливість, коли після закінчення навчання в інституті була направлена на роботу в Дніпропетровську ОУНБ.

За напрямком фахової спеціалізації «бібліотекар-бібліограф науково-технічної літератури»  приступає до роботи у сільськогосподарському відділі.

Згодом виходить заміж та йде у декретну відпустку, після якої в зв’язку з розформуванням сільськогосподарського відділу, Світлана Миколаївна переходить працювати у відділ абонемента. 

У бібліотеці Світлані Миколаївн завзято береться за все нове та незнайоме для неї. Вона прагне вдосконалюватись. Мабуть це тому, що колись мріяла бути методистом. Ще тоді, коли мандруючи по області з виступами культ. масового сектору, життєве кредо «Пусть дует ветер в лицо!» відповідало її прагненням та цілям. 

Вже більш ніж 20 років Світлана Миколаївна працює у відділі абонемента. Їй відомо все про напрямки роботи абонементу, колег, постійних відвідувачів. Мету їх візиту вона читає по очах, а настрій по привітанням та рухам відвідувачів. Багато кого вона пам’ятає ще змалку, а  коли ці діти приводять до бібліотеки вже своїх дітей, Світлана Миколаївна щиро радіє.

Вона постійно думає про те, що зробити для того, щоб зацікавити читача, донести до нього значення книги, віддати йому частину своїх власних знань, створити всі умови для отримання потрібної інформації. Її можна назвати інформаційним  дослідником, збирачем фактів. Нещодавно їй вдалось розкрити таємницю свого тяжіння до рідного міста. Це спільний знак зодіаку – Стрілець.

 З неабиякою наполегливістю Світлана Миколаївна веде пошуки матеріалів для порталу «ДніпроКультура», намагаючись віднайти щось особливе й унікальне в житті видатних земляків.

Її професійне кредо сьогодні – «Без практики, теорія мертва».  Вона знає ціну кожній книзі, бо пропускає її крізь себе. Для неї книга – це не просто текст, а щось більше. Без сумніву, що жодне видання просто так, безпідставно не покине приміщення відділу. Світлана Миколаївна професійно обґрунтовує необхідність та аргументує доцільність наявності чи відсутності буд-якого видання у фонді відділу.

Світлану Миколаївну можна було б назвати бібліотечним прагматиком або педантом. Але ж - її щира любов до бібліотеки понад усе . «Просто я дуже люблю бібліотеку» - пролунало колись з вуст Світлани Миколаївни. І не можна не погодитись із цим.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Андрухович, Софія. Фелікс Австрія  [Шрифт Брайля] : роман. В 5–ти.   ч. Ч.1 /  С. Андрухович. – К., 2017. – 288 с. 

Вони поруч з нами  - люди з обмеженими можливостями, і саме від нашої уваги залежить комфорт їхнього життя та адаптація в ньому. Літературно художнє видання шрифтом Брайля   -  роман авторства Софії Андрухович «Фелікс Австрія»,  нещодавно поповнив фонди ДОУНБ.

Епоха, в якій відбуваються події, зображується авторкою у форматі щоденника головної героїні, де кожний розділ відповідає якомусь дню або присвячений спогадам і не позначений датою. Звісно донька письменника Юрія Андруховича володіє літературним стилем і суміщає декілька жанрів, читається і наслідування образів Володимира Винниченка. Адже дії роману трапляються саме на початку XIX століття. 

Книгу видано за сприяння Фонду родини Нечитайло,  в рамках проекту «Книга Брайлем». Одним з напрямків діяльності  фонду є саме допомога людям зі складними захворюваннями та  впровадження актуальних, інноваційних проектів для вирішення соціальних проблем. 

До  фонду ДОУНБ видання потрапили у дарунок від Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів –УСІ». За два роки до відділу абонементу ДОУНБ надійшло 20 примірників брайлевських видань. 

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

 Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

За весь час існування відновленої Бібліотеки, каталог так і не був надрукований, і відвідувачі мали змогу користуватись каталогом лише в бібліотечному приміщенні, що становило багато незручностей як для користувачів, так і для самої бібліотеки. Усвідомлюючи ці незручності Рада, тим не менш, не наважувалася приступити до приведення до ладу та виданню каталогу з багатьох причин. Насамперед, складання повного та ґрунтовного каталогу – складна справа, яка вимагає тривалої і кропіткої роботи, великих витрат сил та часу, знайомства з різними галузями знань, щоб правильно розподілити книги по розділах, та найголовніше – грошових витрат. За усіх цих умов Рада вирішувала, чи залишитись зовсім без друкованого каталогу, чи видати нашвидку складений рукописний, цілком придатний для щоденного використання, для книговидачі. І зважаючи на практичну необхідність був виданий друкований каталог в кількості 2000 прим.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана

 Більше про бібліотеку  тут

Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

Що читають бібліотекарі

Гук, Юлія. Німа: роман / Ю. Гук. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017.- 240 с.

Як на мене — це експрес-курс для молодих дівчат з пошуку задоволення від самих себе та власного життя, який авторка називає психологічним дослідженням.

Чотири місяці та чотирнадцять днів триває експеримент, в якому бере участь двадцятитрирічна Тасіта. 

Талановита художниця, справжня творча натура страждає розладами психіки, які заважають їй жити й творити. Невизначеність, втеча від самої себе і безпідставні депресії доводять дівчину до крайньої межі – байдужості. 

Кожен описаний в романі день розкриває причини поведінки героїні. Однією з них є боротьба з привитою з дитинства ввічливістю та толерантністю, яка згодом переросла в лицемірство та ненависть до людей. 

Замовчування власних думок не дозволяє їй залишатись собою та викликає суцільний дискомфорт. Любов до свободи заважає Тасіті («мовчазній» в перекладі з латинської) адаптуватись у суспільстві. Справжнім випробуванням для піддослідної (так авторка називає героїню роману) стала робота в офісі з працевлаштування. Аж раптом, у її житті з’являється хлопець з добрим, радісним поглядом, з випромінюючими світло очима. 

Пройде ще трохи часу, перш ніж Тася (лагідна форма грецького імені Таїсія, що означає «родюча», «мудра») відчує себе полководцем на робочому місці, а мати розкаже їй яким буває справжнє кохання. А далі: стрибок у всі тяжкі та пошуки самої себе і врешті решт «Різкі мазки.  Швидкі зміни фарби. — І життя… І воля… І душа…» та повернення себе світу.

***

Головною темою роману авторка обирає соціалізацію сучасної молоді. Тема досить актуальна та варта уваги багатьох небайдужих людей. Як для дебютного, твір написано вдало, його легко читати попри заявлений допис «Психологічне дослідження». А ще, після прочитання книги отримуєш задоволення від хеппі енду, робиш висновки та береш на озброєння декілька психологічних прийомів поведінки.

Наталія Шавріна, завідуюча відділом абонемента 





 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут 

Ракурс

Пилова околиця Катеринослава

Забудова цієї території почалася тільки в другій половині XIX століття. Але ж ще генеральним планом Вільяма Гесте 1817р. передбачалося розмістити тут площу з церквою і основні адміністративні будівлі Катеринослава. Через п'ятдесят років про ці плани нагадував хіба що Тюремний замок - велика похмура будівля з чотирма вежами по кутах, побудована в 1820-х роках. Решта території на захід від нинішньої вулиці Сєрова була незабудованою. На північний захід від цієї ділянки взагалі було болото - тільки до 1885р. на цьому місці виник ринок "Озерка". До початку ХХ століття місто почало забудовувати і цю ділянку - чіткі обриси взяли вулиці Садова (Сєрова), Козача (Комсомольская), Військова (проспект Пушкіна). Доля так розпорядилася, щоб плани початку дев'ятнадцятого століття здійснилися на початку століття двадцятого.

(далі буде)

Максим Кавун

Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Світ знань нових видань

Калита XII. Народна побутова вишивка (кінець XVIII – початок   XXI сторіччя). Дніпропетровщина : фотоальбом / упорядники : О.Хоменко [та ін.]. – Дніпро : ЛІРА, 2016. – 128 с.: іл.

Фотоальбом з унікальними  взірцями вишивки Нижньої Наддніпрянщини кінця XVIII – початку  XXI століття  до уваги всіх поціновувачів історії краю та справжнього народного мистецта.  У збірці зібрано, під час численних фолькльорно-етнографічних експедицій, «Звичаї, обряди та традиції мого краю» та  «До народних джерел». Заходи здійснено комунальним позашкільним навчальним закладом  «Дніпропетровський обласний дитячо-юнацький кіноцентр «Веснянка» Дніпропетровської обласної ради. 

У вступному слові до видання заступник директора КПНЗ «ДОДЮК «Веснянка» ДОР» Ольга Хоменко, торкається питань особливостей орнаментації рушників, а цікаві подробиці  досліджень, спираючись на одну з багатших колекцій фондів ДНІМ ім. Д.Яворницького,   подає доцент кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства ДНУ ім. О.Гончара Зоя Маріна. 

Доволі змістовний бібліографічний апарат та безцінний скарб рушникових кольорів, нікого не залишать байдужими. 

Видання стане у нагоді  науковцям, вчителям, викладачам, студентам, учням загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, усім, кого цікавлять проблеми побутування у розвитку української народної культури регіону. 

 Більше про бібліотеку  тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

 Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда

У 1892 році Рада Бібліотеки провела 6 засідань на яких було розглянуто близько 50 питань. Окрім обговорення питань вибору книг та періодичних видань для передплати, накладення штрафів на користувачів бібліотеки за необережне користування документами тощо, - Рада була особливо занепокоєна  упорядкуванням та наведенням ладу казначейської частини Бібліотеки за минулі роки. Адже,  деякі невідповідності в записах при відновленні Бібліотеки позначились на подальшому веденні прибутково-видаткових книг, що значно затримувало друк звітів.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана




 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

На долоні історії

«Одеська Муза Олександра Бернардацці»
(закінчення)

Олександр Йосипович Бернардацці - видатний архітектор, один з тих майстрів, які визначили прекрасний вигляд Одеси. Будинки, побудовані за його проектами, такі як Філармонія (Нова Біржа) і готель "Брістоль" ("Червона"), є зразками передового європейського зодчества, справжніми витворами мистецтва.

Він народився в П'ятигорську у 1831 році. Саме у цьому місті його батько проектував найзнаменитіші курорти Мінеральних вод. Дитячі роки проходили в спостереженнях за роботою батька і дядька Джованні, і звичайно, зодчество стало його головним захопленням. У сім'ї говорили то  російською, то переходили на рідну італійську, жваво висловлюючи емоції, як вимагав південний темперамент. Часто батько брав Сашка на прогулянку в гори. Покриті снігом сріблясті вершини, блакитне небо, прозорі озера манили й заворожували. 

У 1843 році Бернардацці  вступає в Будівельне училище Петербурга і  закінчує його з відзнакою. Отримує призначення на посаду помічника архітектора в Бессарабську обласну будівельну контору. І вже через кілька років 25-річний Бернардацці стає городовим (головним) архітектором Кишинева, пропрацювавши на цій посаді кілька десятків років. А у 1875 році Бернардацці став почесним громадянином міста.

З 1878 талановитий зодчий перебирається до Одеси. Спочатку займає посаду архітектора при Новоросійському університеті, а потім і головного міського архітектора. Проектує безліч прибуткових будинків і особняків у  самобутній, витонченій стилістиці. Творче обдарування і високий професіоналізм Олександра Йосиповича відзначали і міська влада, і колеги-архітектори, і прості городяни. Серед створених ним прекрасних споруд - старий залізничний вокзал (побудований у 1879-1883 та нажаль зруйнований у 1944 році під час Другої Світової), клініка медичного інституту на Пастера, будівля Реформатської церкви, П'ятиповерховий будинок готелю "Брістоль" були побудовані за проектом Бернардацці на рубежі XIX-XX століть (1898-1899 рр.). Назву взяли  у однойменного готелю Відень.  В  одеському «Бристолі» любили зупинятися Віра Холодна, Ісаак Бабель, Теодор Драйзер, Володимир Висоцький. Після революції "Брістоль" перейменували в "Червону", щоб потім знову повернути історичну назву. Нещодавно готель відкрився після реставрації.

Вражає красою і незвичністю фантазії будівля Філармонії, що навпроти "Брістоля".  Спочатку цей архітектурний шедевр створювався Олександром Бернардацці як Нова Біржа. Після її відкриття  у 1899 році, не було меж захопленню і порівнянь. Корній Чуковський називав її "біржею в мавританському стилі", а Леонід Утьосов справедливо відзначав, як найкрасивішу будівлю міста.  У 1900 році, на честь 50-річчя творчої діяльності Бернардацці, в лоджії цього архітектурного шедевру встановлено мармуровий бюст архітектора.

Помер  Олександр Йосипович  у відрядженні в Фастові під Києвом. Згідно з його заповітом, він був похований поруч з матір'ю, в Кишиневі. Як писав сучасник: "І немов та казкова золота птаха, посланниця серця, що роняла всюди свої крила, так і О.Й. Бернардацці всюди розкидав золоті променисті пір'я прекрасного по обличчю тієї землі, куди закидала його доля, і в душах тих людей, з якими він зустрічався ".

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

 Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Любка, Андрій. Спати з жінками [Текст] / А. Любка. - Чернівці: Книги – XXI : Meridian Czernowitz, 2014. - 168 с.

«Я найбільше люблю людей за їхню недосконалість, 

цю кумедну й зворушливу здатність

 не приймати себе такими, якими ми є насправді»

Андрій Любка

Мені було цікаво прочитати книжку сучасного молодого літератора. Назва книги заінтригувала. Почавши читати, я вже не змогла відкласти її в сторону. Я читала цю книгу вдома, у транспорті. Вона захопила мене повністю. Нічого подібного я ще не читала. Чудова книжка! Цікаво, що не зважаючи на те, що поміщені в книгу тексти дуже різні всі вони вийшли надзвичайно характерними. Неважко помітити освіченість автора. Оповідання на історичну тематику переплітаються з художньою літературою та поезією. Книга Андрія Любки складається з 50-ти коротких історій, кожна з яких розповідає частково про те, що ставалося з самим автором, частково – з його друзями. Відверто і лірично автор пише про себе, свою й чужі країни, свою любов й своє кохання, улюблені книжки і напої.

Відкриває книгу неоднозначна «Смерть і ще тисячу приводів для любові». Головною думкою є латинське carpe diem, що означає «лови момент». Мене дуже захопила історія про щорічну процедуру заведення нового блокнота, туди автор переписує всі невиконані справи зі старого – так і кочують з року в рік завдання типу «пригнути з парашутом», «прочитати книжку про основи шаманізму», «побачити Дамаск». І в мене таке буває щороку.

Великим для мене відкриттям була історія про циган описана в «Інопланетяни Європи». Андрій Любка намагається зрозуміти, чому українці вважають ромів брудною, нахабною нацією, а не іншою. «На відміну від нас, цигани не заскорузли в обіймах брехливої цивілізації, а живуть у гармонії з природою, музикою, собою, світом. У їхньому житті можливі справжні пригоди, справжня пристрасть, кровна помста, ножі й погоні, місяць і пісні».

У книзі є два тексти і про Євромайдан та революцію, яку зробили українці, «Сізіфову революцію». Андрій Любка аналізує політичну ситуацію не лише в Україні, а й загалом у Європі та світі. Окремі оповідання присвячені Балканським країнам, адже автор вивчає дану тему. 

Читаючи книгу, у мене виникло питання, чому вибрана така назва «Спати з жінками». Ця назва не випадкова. Це назва улюбленого вірша Любки, автором якого є американський поет Кеннет Кок. Це назва однієї з історій, вміщеної наприкінці однойменної книги. «Спати з жінками» означає й справді засинати і спати з ними – в одному будинку, в одній кімнаті, наметі, тому ж вагоні, про який пише автор.

Мені дуже сподобались висловлювання з цієї книги: «Людство прекрасне у своїй грішності й недосконалості, у своїх дитячих страхах і дивакуватій поведінці», «Людина без вади - не людина», «Кумедність поведінки, різноманітні дивацтва - це ж саме те, що й робить нас неповторними. І прекрасними. Бо ж хіба можна не закохатися в жінку, яка каже до чашок, які від необачного руху з гуркотом падають в умивальник: "Тсссс"?», «Мало знати, де хочеш жити, треба ще й знати, ким там хочеш бути», «Ім’я  - це твоя карма, твоє тавро. Твій персональний код доступу до світу і його таємниць, до прихованих сенсів і потаємних, але від того не менш дієвих, законів метафізики».

Дочитавши останні оповідання наступного ранку в маршрутці, я подумала: «Це було чудово! Це було неперевершено!». Книжка мені дуже сподобалася. Це перша книга Любки, яку мені довелося пізнати, залюбки. Тепер прочитаю решту його творів.

Я рекомендую цю книгу прочитати усім, хто хоче відпочити, хто хоче посміятися, хто цікавиться історією.

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Винахідники, віват!

Валерій Васильович Авраменко  - активний волонтер бібліотеки

Валерій Васильович активний помічник патентно-технічного відділу вже багато-багато років. Учень самого видатного винахідника України Аріста Леоніда Михайловича! Патентний повірений України! Надає безкоштовні послуги в патентно-технічному відділі з питань інтелектуальної власності. 

Працює в державному  вищому навчальному закладі «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури». Займає посаду завідувача відділу експертизи та комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. 

Народився в місті Дніпропетровськ, в 1963 році. Закінчив школу, потім вступив до Технікуму залізничного транспорту. У технікумі захопився парашутним спортом. Потім була служба в армії. Після служби пішов вступати в ДДУ на факультет кібернетики, але друзі його відрадили. І він разом з друзями поступив у ДІІТ. У 1990 році закінчив інститут інженерів залізничного транспорта. Після закінчення вищого учбового закладу розпочав свою трудову діяльність на вагоноремонтному заводі. Спочатку був старшим майстром цеху збирання вагонів, потім старшим диспетчером заводу. В Іспанії, в Каталонії проходив стажування з програми відновлення вагонів. Про те, щоб змінити свою роботу Валерій Васильович і не мріяв. Але доля піднесла кар'єрний зигзаг. Зовсім випадково на завод завітав Аріст Леонід Михайлович з метою знайти талановиту молодь для зайняття інтелектуальною власністю. І на заводі пройшов кастинг серед спеціалістів. Серед 40 інженерів було відібрано Авраменко Валерія Васильовича. І його відправили на навчання до Києва в інститут інтелектуальної власності. В 2003 році закінчив iнститут інтелектуальної власності і права в Києві. За підсумками тестів він отримав магістра зі спеціальності «Інтелектуальна власність». Але цього було замало для Валерія Васильовича і він йде навчатися далі. І отримує диплом патентного повіреного. З того року і розпочалась наша дружба, що переросла в ділові стосунки. 
Я дуже вдячна, за той внесок який робить Валерій Васильович в захист інтелектуальних прав мешканців нашого міста. Дуже складно уявити собі роботу патентно-технічного відділу без кваліфікованих консультацій такої освіченої людини. Майже 5000 патентів отримали шлях у життя завдяки його кваліфікованим консультаціям.
Зараз Валерій Васильович працює в державному вищому навчальному закладі «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури». Займає посаду завідувача відділу експертизи та комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. Авраменко є ініціатором поширення знань з інтелектуальної власності у багатьох вузах нашого рідного міста. 
У Валерія Васильовича є улюблене хобі – це спорт. Особливо улюбленим є їзда на велосипеді і плавання. Він у чудовій фізичній формі. У ході нашого спілкування він також мені казав, що дуже щаслива людина, бо його хобі є також і робота! А ще у нього чудова сім`я, з якою він проводить весь свій вільний час. Завжди згадую про сім`ю з любов`ю та повагою. Особливо його тішить спілкування і виховання онука Мишка.
Вже багато років немає Аріста Леоніда Михайловича, а Валерій Васильович згадує про нього, і про ту роль, яку він відіграв у його житті. І зараз, будучи таким запитаним, він є волонтером патентно-технічного відділу, помічником при роботі зі студентами з розповсюдження знань у сфері інтелектуальної власності, залучення їх в бібліотеку для роботи з патентною документаціє. Валерій Васильович приймає активну участь у цікавих зустрічах, засіданнях клубів, які проходять у патентно-технічному відділі.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічним відділом 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Чиксентмігаї, Мігай. Потік. Психологія оптимального досвіду  [Текст] / М. Чиксентмігаї; пер.с англ. Г.Луіс. – Харків:  Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. - 368 с. 

Що таке щастя, як повністю реалізувати свій потенціал і досягти внутрішньої гармонії? Впевнена, що кожен має свою власну відповідь. Є вона і у відомого американського психолога та почесного професора Клермонтського університету, члена Американської академії освіти, Американської академії наук та мистецтв і Національної академії досліджень дозвілля Мігайя Чиксентмігаї. Він є автором близько двох десятків книжок і понад 120 статей про творчість і щастя. 

Спираючись на чисельні дослідження, автор стверджує , що відчуття щастя дає людині так зване переживання потоку радості, творчості, цілковитої зануреності в життя, реалізації свого потенціалу. Тобто, намагання і талант активно вміщувати себе в кожну хвилину життя. 

Долучайтеся до психології оптимального досвіду та інтерпритації безлічі досліджень, що можуть стати у нагоді кожному, хто прагне бути щасливим. 

Книга адресована управлінцям і всім, хто цікавиться психологією. Видання  оснащене детальним бібліографічним апаратом. 

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Читання книг та журналів у бібліотеці було безкоштовне, а видання книг додому передплатникам відбувалось за незначну плату. Для збільшення прибутку бібліотеки Радою було розглянуто питання щодо змін в оплаті при користуванні книгами для абонентів.

Рада Бібліотеки з дозволу Думи постановила: змінити «§11 «Положения о пользовании предметами Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки» и разделить абонемент на 2 разряда: 1-й с платою за чтение по 40 коп. в месяц за 2 книги, считая № журнала за текущий год; 2-ой – с платою по 25 коп. за 1 книгу или № журнала за истекший год» з травня 1892 р.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

 Замовити книги можна тут

На долоні історії

Одеська Муза Олександра Бернардацці

Історія родини Бернардацці надзвичайно цікава. Чотири брата - Вінченцо, Антоніо, Джованні і Джузеппе Бернардацці народилися в родині потомственого майстра будівельника в містечку Памба поблизу міста Лугано в італійській Швейцарії. Звідси вийшло чимало видатних зодчих, які працювали по всій Європі, у тому числі і в Росії. Хтось з Бернардаччі був одним з помічників  відомого архітектора Растреллі в 70 роках XVIII століття. До речі,  у ці часи багато італійських майстрів не могли знайти застосування своїм талантам на батьківщині та відправлялися до інших країн. 

Троє братів, як і їх батько були кам'яних справ майстрами, а Джузеппе навіть закінчив архітектурний клас в Міланській Академії. Старший з братів, Вінченцо працював   у Росії і викликав до себе братів. Будівництво Ісаакіївського собору під керівництвом Огюста  Монферрана. Перебудова Анічкового палацу – серед їх проектів того часу. А у 1822 році Джузеппе і Джованні був запропонований контракт від Медичного Департаменту Міністерства Внутрішніх справ на спорудження будівель для Кавказьких Мінеральних Вод. У той час, Кавказькі Мінеральні Води існували як курорт, але його благоустрій залишало бажати кращого. Брати були полічені людьми здатними і вирушили на Кавказ для облаштування фасадів бань та до них прилеглих будівель. Будувати вони повинні були по проекту петербурзького архітектора Йосифа Шарлеманя. 

Першою великою роботою братів стало будівництво в 1823 році Ресторації Казенної готелі і довгий час вона була центром курортного життя: житлові номери, ресторан і великий танцювальний зал.

Джузеппе належить і перший Генеральний план П'ятигорська. Миколаївські (Лермонтовские ванни), Будинок незаможних офіцерів (Курортна поліклініка), католицька церква. Були заплановані і створені Казенний Сад, Квітник, Емануелевський парк, де був витончений павільйон "Еолова арфа».  Павільйон отримав свою назву, завдяки встановленому в ньому особливому музичного пристрою повітряної або вітряної еолової арфи, що видавала мелодійні звуки під впливом вітру. Відомий і «Декоративний Грот Діани», авторами якого теж були брати Бернардацці.  

Брати працювали в стилі ампір, також вони будували храми, купальні, готелі. Скромна дерев'яна церква в Єсентуках, також їх авторства, а в Кисловодську зберігся, правда вже перебудований,  будинок Реброва. У 1837 році в ньому жив Михайло Лермонтов і описав його,  як місце дії «Княжни Мері». Джузеппе, до речі,  зустрічався з Лермонтовим і Пушкіним. Пушкін, відзначаючи безумовні зміни в місті, шкодував по його колишньому дикому вигляді і згадував про це в своїх записках.

 «За відмінні праці і старанність до служби» Джузеппе був нагороджений чином класу губернський секретар і  відмічений імператорською  золотою табакеркою з живописом і діамантами. 

Джузеппе також був майстерним малювальником, його малюнки друкувалися в зарубіжних виданнях французькою мовою. Він брав участь в Ельбруській експедиції, де під прикриттям військового загону займався замальовкою візантійських храмів. Авторство гравірованого плану П'ятигорська теж належить Джузеппе. На ньому збереглися портретні зображення братів, а поховані вони на  схилі гори Машук.

У рапорті 1840 року було зазначено  147 виконаних  братами Бернардацці робіт за 17 років.

Джованні так і не обзавівся сім'єю. Після смерті брата він прийняв піклування над своїми племінниками, Олександром, Олександрою і Катериною. Олександр Осипович або Йосифович Бернардацці пішов по стопах батька. Після закінчення будівельного училища  у Петербурзі, він був направлений в Бессарабію, де працював міським архітектором Кишинева, будував в Одесі. Його будівлі досі є справжніми прикрасами міст. Петербурзький Інститут цивільних інженерів заснував в його честь золоту медаль.

Старший син Олександра Бернардацці, теж Олександр навчався в Інституті цивільних інженерів і в Академії мистецтв у Петербурзі. Рятуючись від бойових дій громадянської війни, він разом з сім'єю втік з Уралу на Далекий Схід, потім емігрував до Китаю. Він жив в Харбіні, де побудував кілька чудових будівель, викладав в місцевому Технологічному інституті. А молодший Олександра Бернардацці - Євген працював міським архітектором Кишинева.

(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Маринина, Александра. Последний рассвет [Текст] / А. Маринина. − К.: КМ Publishing, 2013. − 480 с. – (А. Маринина. Больше чем детектив).

    Детектив Олександри Марініної «Останній світанок» захоплює відразу, читати його легко та цікаво. Книга тримає в напрузі до останньої сторінки. 

Нове розслідування героїв-оперативників крутиться навколо ювелірного бізнесу, а саме навколо дорогого кольє, зниклого з тіла убитої жінки.

   Олександра Марініна, безперечний майстер інтелектуального детектива, як завжди, повністю занурилася в сферу, якої торкнулася дія, в даному випадку це ювелірне виробництво. Маса цікавих нюансів про секрети роботи ювелірів, про значення символічних послань, які можуть бути зашифровані в різних ювелірних прикрасах, про систему захисту достовірності прикрас. Ювелірна тема органічно вписується в детективний сюжет, і особисто для мене ця інформація була новою і дуже пізнавальною. В книзі багато роздумів про різні життєві ситуації, автор розповідає секрети популярних онлайн-ігор, показує життя геймерів. Із задоволенням прочитала і вам рекомендую. 

Любов Колесникова завідуюча відділом читальних залів  



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

(…)
Дніпропетровський "Самсон"

В зелені розкішних садів аристократії XVIII століття можна було зустріти статуї міфічних богатирів - Самсона, Геракла та інших. У Дніпропетровську статую Самсона поставили вже в середині ХХ століття, після війни. Відновлюючи центральний парк Дніпропетровська і споруджуючи фонтан на озері, будівельники вирішили прикрасити його статуєю Самсона.

Чи не найвідоміше зображення "Самсона, що розриває пащу лева", прикрашає літню резиденцію російських імператорів в Петергофі, засновану Петром Великим. Та статуя - центральний елемент грандіозного фонтанного ансамблю Великого Каскаду. Як "Самсон" з'явився в нашому місті, сказати важко. Можливо, позначилася любов до копіювання столичних зразків. Але результат вийшов вдалим. Статуя височіла посеред озера на штучному пагорбі з каменів.

Хто такий Самсон і який алегоричний сенс має фігура з левом?

Самсон - відомий міфічний герой, про життя і смерть якого розповідається в Біблії. Богатир, наділений незвичайною фізичною силою. Одного разу Самсон безтурботно гуляв по виноградниках. Назустріч йому з риком, кинувся лев і перегородив дорогу. Силач Самсон, анітрохи не злякавшись, роздер лева на шматки і пішов далі, нікому не розповідаючи про свою пригоду. Пізніше Самсон затіяв війну з ворожим народом - філістимлянами, в якій перемога була на його боці. Двадцять років правив Самсон на своїй землі.

Однак філістимляни жорстоко помстилися Самсону. Сила Самсона таїлася в його довгому волоссі. Його закохала в себе філістимлянка Даліла. Вона скористалася тим, що богатир міцно спав, і обстригла у нього волосся. Потім вона покликала філістимлянських воїнів, які схопили Самсона, засліпили його, закували в кайдани й посадили в підземелля, де він змушений був крутити жорно. Але за час перебування в полоні волосся у Самсона знову відросло. Він відчув колишню силу і звільнився. Богатир зруйнував храм, де бенкетували філістимляни, але під його руїнами загинув і сам, разом з трьома тисячами своїх ворогів.

У Новий час Самсон став символом колосальної фізичної енергії, яка шукає шлях до звільнення, але не завжди може правильно реалізувати себе. У той же час Самсон - герой, який вважає за краще померти, ніж жити в рабстві.

Скульптурна група "Самсон" в Петергофі вдало обрана в XVIII столітті як центр грандіозного фонтана - центру Великого каскаду. З пащі лева викидається найсильніший струмінь води. Міфологічна алегорія використана тут як символ контролю людиною над силами природи, "приборкання" води. Фонтан у Дніпропетровську був побудований за цим же принципом, тільки поруч не було імператорського палацу, та й сама скульптура не була покрита золотою фарбою, як в Петергофі.

Статуя Самсона прикрашала парк Чкалова кілька десятиліть. Вона стала чи не головною визначною пам'яткою парку, обов'язково зображувалася на фотографіях 1950 - 1960-х рр. (Одне з останніх фото - в путівнику по Дніпропетровську 1974 г.). А потім ... скульптура зникла. Сліди Самсона загубилися. В газетах висловлювалися різні версії: чи то Самсона перенесли в один з київських парків; чи то "дніпропетровський Самсон" встав на місце свого зразка в Петергофі (після реконструкції). Ці факти важко підтвердити або спростувати без допомоги старожилів міста. Одне ясно точно - парк втратив одну з яскравих пам'яток ... Тільки кілька років тому на місці "Самсона" в центрі озера з'явилися фонтан і скульптура "Маленький принц".

(далі буде)

Максим Кавун
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter