Що читають бібліотекарі

Познанскі, Урсула. Ереб : трилер / У. Познанскі ; пер. з нім. Н. В. Сняданко. - Львів : Астролябія, 2024. - 512 с.

 

Ереб – вічний морок, породження Хаосу за древньогрецькою міфологією.

Вікіпедія

«Ереб» – назва роману сучасної австрійської письменниці Урсули Познанскі, який було відзначено премією для юнацької літератури.
Хоча вважається, що ця книга – для підлітків, я прочитала її з великим задоволенням: напружений сюжет, трохи містики, трохи юнацької любові і ситуація морального вибору героїв: зостатися людиною або непомітно стати негідником і вбивцею. А також, хочеться відзначити  чудову роботу перекладачки з німецької Наталки Сняданко.
Дія розгортається в англійській школі. У великій таємниці школярі передають одне одному диск з комп’ютерною грою під назвою «Ереб». Головний герой роману, Нік, теж отримує диск і поринає у захопливу гру, де віртуальні події якимось чином продовжуються у реальності. Отримуєш завдання у грі, але виконувати мусиш у реалі. Завдання стають все більше небезпечними, і ось тут кожен із гравців має зробити свій вибір: стати людиною, що готова на все заради примарної нагороди, або відмовитися стати негідником, яким хтось вправно маніпулює через гру. Нік обирає друге і вилітає з гри. Він і його друзі проводять розслідування, хто стоїть за грою і яку мету переслідує.

Олена Захарова

головний бібліотекар відділу документів іноземними мовами

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/7C6ED303-E11F-4802-BEE9-29C0D0890AEF  
 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Вікінг Мік. Дім хюґе. Як перетворити помешкання на оселю щастя / Пер. з англ. Д. Москвітіної. – Харків: КСД, 2023. – 268 с.
 
«Дім хюґе»: мистецтво створення затишку. Книга написана відомим дослідником щастя та засновником Інституту дослідження щастя в Копенгагені – Міком Вікінгом. Вона присвячена концепції хюґе, яка стала ключем до високого рівня задоволеності життям у Данії, одній із найщасливіших країн світу.
Хюґе – це данське слово, яке не має прямого перекладу. Це – не просто затишок, а ціла філософія, зосереджена на створенні атмосфери комфорту, тепла та благополуччя. Це про насолоду простими речами, відчуття безпеки та перебування в гармонії з собою та оточуючими.
Видання Міка Вікінга – це не лише практичний посібник із інтер’єру, а й глибоке дослідження того, як простір навколо нас формує наше внутрішнє самопочуття. Автор доводить, що дім – це наше емоційне укриття, де кожна деталь має значення для ментального здоров’я.
Хюґе закликає цінувати щоденні дрібниці. Створюючи затишок, важливо уникати надмірної розкоші та зосереджуватися на речах, які приносять радість. Автор не нав'язує жорстких правил, а надихає на створення унікального простору: через вироби з дерева, кераміки, велику кількість рослин і натуральні тканини.
Серед ключових аспектів оформлення простору автор виділяє окремі речі.
1. Магія світла: декілька джерел м’якого теплого світла (свічки, торшери) набагато кращі за одну яскраву люстру.
2. Функціональність і комфорт: від правильної організації місць для зберігання до вибору меблів, що сприяють релаксації.
3. Емоційний зв'язок: спільні вечері, настільні ігри та читання вголос зміцнюють родинні зв’язки і створюють атмосферу довіри.
Науковий підхід автора підкріплений цікавими фактами. Наприклад, Мік згадує дослідження психолога Роджера Ульріха, які демонструють, що споглядання природи здатне зменшувати біль і рівень стресу, що безпосередньо впливає на нашу імунну систему.
Проте хюґе – це не лише про зовнішній комфорт, а й про внутрішнє світло, яке допомагає пережити «темні часи». Особливу цілющу силу мають слова, якими автор наповнює книгу. Одним із найсильніших моментів є згадка про вірш (який традиційно приписують перському поету XIV століття Гафізу, хоча існує версія, що його автором є Деніел Ладінскі):

 

Коли ти самотньо блукаєш у темряві,

хотів би я, щоб ти побачив

дивне сяйво власного буття.

 
У Данії, де взимку мало сонця, світло є головним ресурсом. Вікінг проводить паралель: так само, як ми запалюємо лампи в домі, ми маємо пам'ятати про «сяйво власного буття», щоб не загубитися в душевній темряві. Самотність у цьому контексті стає станом, у якому людина нарешті може розгледіти свою справжню сутність. Хюґе вчить нас бути добрими до самих себе, і ці рядки дарують читачам справжню надію.
У книжці є один милий епізод, де автор запитує: «Як забезпечити собі більше денного світла?». І сам же відповідає: «По-перше, самі сяйте від щастя, і, по-друге, ви можете багато чого зробити, щоб впустити більше природного світла в свій дім».
Це видання стане натхненням для тих, хто прагне перетворити власну оселю на джерело сили та гармонії.

Ірина Савченко, головна бібліотекарка краєзнавчого відділу 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/81C7D17B-FB22-4D3E-9CA2-C60624CCB617
 

Що читають бібліотекарі

Кідрук, Макс. Любов і піраньї: роман / М. Кідрук. – Харьков: Клуб Семейного Досуга, 2017. – 283 с. 

Із захопленням прочитала тревел-роман (роман про подорожі) Макса Кідрука «Любов і піраньї», в якому письменник ділиться яскравими враженнями від мандрівки Бразилією. Любов у цьому романі нещасна і тільки спонукає нашого письменника поїхати з друзями у незаплановану подорож до цієї країни.
Книга вирізняється живою атмосферою пригод і відчуттям постійної присутності небезпеки, що підсилюється описами дикої природи. Особливе місце у творі займає Пантанал – один із найбільш заболочених регіонів світу. Автор майстерно змальовує цю унікальну екосистему: безкраї водянисті рівнини, густі зарості, розпечене сонце й важке вологе повітря. Особливого напруження додають описи кайманів (місцевих крокодилів), що ховаються у мутній воді й нерухомо чатують на здобич. Їхня тиха присутність створює відчуття постійної загрози. Не менш моторошними є й піраньї – невеликі, але небезпечні риби як символ прихованої агресії природи. Кідрук не просто згадує про них як екзотичну деталь – він показує реальність співіснування з цими істотами, де кожен необережний рух у воді може мати трагічні наслідки. Пантанал постає перед нами як територія, де людина лише гість, а справжні господарі дикі тварини.
Наче в підтвердження цьому сталася незвичайна історія. Один місцевий фазендейро Фабіо, у якого і перебували мандрівники, вирішив побудувати басейн для своїх туристів. Ціною фізичних, моральних і фінансових витрат йому це вдалося. Після урочистого відкриття першого плавального басейну Пантаналу, Фабіо влаштував гучну гулянку для своїх сусідів. Та за декілька днів сталося щось неймовірне, басейн облюбував місцевий крокодил. Приволік у воду купу гілляччя, трави і почав там жити. Зважаючи на те, що в Бразилії крокодили захищені законом, та на доброзичливий характер Фабіо, його ніхто не вигнав. Так він там і живе, наводячи жах на знову прибулих туристів.
Описи природи Пантаналу додають роману кінематографічності: читаючи книгу, я ніби реально чула крики птахів, шелест трави, плескіт води, бачила блиск очей хижаків у сутінках. Тревел-роман Кідрука захоплює щирістю, біографічністю, динамікою та яскравими природними образами. Це книга для тих, хто любить мандрівки, пригоди й історії про сміливість – як у дикій природі, так і в житті.
Тому, якщо ви хочете дізнатись, як полювати на диких кабанів за допомогою китайського будильника чи упіймати піранью, якщо вас захоплює дух мандрів – рекомендую прочитати цей чудовий роман-подорож до загадкової, екзотичної Бразилії.

Тетяна Сподинець, головна бібліотекарка відділу комплектування

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/119AE236-4A29-41EA-AC8D-A24C794072D5

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 Замовити книги можна тут

 

Пунктир на теренах долі

 Tom Stoppard: «Я не люблю розкриватися, я дуже скритна людина» (завершення)

 

Він дружив із чеськими драматургами, звичайно генетика дається взнаки, але з уточненнями.

«Уся ця чеська історія зі мною вийшла з-під контролю. Мені не було і двох років, коли я виїхав із країни, і  повернувся на тиждень у 1977 році. Я навчався в англійській школі та виховувався англійською мовою. Тому я не почуваюся чехом. Мені подобається, що пише Гавел. Коли я вперше познайомився з його творчістю, я подумав, що «Меморандум» – п'єса, яку я хотів би написати, хоча про багато п'єс такого не скажеш. А коли я зустрів його, я полюбив його як людину. Там я познайомився з іншими письменниками, які мені подобалися і якими я захоплювався, і гостро переживав їхнє становище. Але я міг сісти не на той літак і приземлитися в Польщі або Парагваї і відчути те саме про становище письменників там».

Написання кіносценаріев теж його тема, але він ніколи не писав оригінальних, бо, за власним твердженням, не мав оригінальних ідей. Коли йому пропонували ідеї чиїсь, відповідав: «все, що ви про мене знаєте, це те, що я вже написав; це не має жодного відношення до того, що я хочу робити далі, бо я й сам цього не знаю». Щодо різниці в написанні пієс і кіносценарієв, головна відмінність, за Стоппардом, полягає в тому, що в кіно сценарист служить режисерові, а в театрі режисер служить сценаристу – у широкому розумінні.

Щодо власної екранізації стоппардовського «Розенкранца і Гільденстерна», він сам запропонував себе в режисери, бо це, на його думку, був шлях найменшого опору, а також тому, що вважав себе єдиним, готовим створити необхідне насильство над п'єсою, бо в процесі роботи багато чого викинув і додав.

Цікавили його й екранізацію п'єс інших драматургів, хоча це вже було не на рівні пристрасті, «а щоб чимось зайняти себе». 

Щодо мрій… він хотів написати дуже просту п'єсу, можливо, із двома-трьома персонажами в одному місці. Літературну, не п'єсу-подію, «в якій весь час та енергія будуть присвячені мові, розумовому процесу та емоціям…». А ще радіоп'єсу, що повністю складається зі звукових ефектів.

Том Стоппард помер у себе вдома в графстві Дорсет, Англія, 29 листопада 2025 року у віці 88 років.

Людина, яка стала справжньою пристрастною епохою в історії європейського та світового театру XX–XXI сторіччя, майстер драматургії, що відчував слово це не менш глибоко за великого попередника «Барда» (Вільям Шекспір) в завершенні «Пунктиру на теренах долі».

Олена Ємельянова

 

«Я пишу п’єси, бо діалог – це найповажніший спосіб суперечити самому собі».
 
«Я все ще вірю, що якщо ваша мета – змінити світ, журналістика – це більш безпосередня короткострокова зброя».
 
«Якими б недосконалими не були речі, якщо у вас є вільна преса, все можна виправити, а без неї все можна приховати».
 
«Я не люблю розкриватися, я дуже скритна людина».
 
«Я ніколи не став би говорити про свою роботу і про себе більше дев'яноста секунд».
 
«Я страждаю від звичайної помилки, що п'єса була готова ще до того, як ми запустили постановку. Це трапляється щоразу».
 
«Я завжди захоплювався і мріяв написати один із тих кіносценаріїв 40-х років, де кожен рядок написаний із відверто штучною різкістю та лаконічністю. Пітер Вуд, режисер, з яким я пропрацював шістнадцять років, іноді почувається зобов'язаним знайти людяність, можливо, романтичну двозначність, у сценах, які написані не так, але, сподіваюся, містять у собі таку можливість. Мені подобається поверхневий блиск, але дуже легко досягти цього в перший вечір, а потім виявити, що це була краща постановка п'єси; потім блиск починає тріщати по швах. В ідеалі потрібно створити настільки глибоку та міцну основу, щоб актори постійно відкривали нові можливості під поверхнею, так щоб найкраща гра виявлялась останньою».
 
«Я не математик, але я знав, що протягом століть математика вважалася царицею наук, тому що претендувала на достовірність. Вона ґрунтувалася на деяких фундаментальних достовірностях – аксіомах – які вели до інших.  Але потім, у якомусь сенсі, все пішло не так з такими поняттями, як неевклідова геометрія – я маю на увазі, якщо дивитися на неї з погляду Евкліда. Математика фізики виявилася заснованою на невизначеності, на ймовірності і випадковості. І якщо ви такий, як я, ви думаєте – це є п'єса. Знайти ідею для п'єси – все одно, що підібрати черепашку на пляжі. Я почав вивчати математику, але не знайшов те, що шукав.  Зрештою, я зрозумів, що шукаю те, що знайоме будь-якому студенту-фізику першого курсу, а саме квантову механіку. Тож я почав читати про це».
 
Фото          https://www.theguardian.com/stage/2023/nov/29/tom-stoppard-rock-n-roll-israel-gaza-crown
 
Джерела:
Еткало, Л.О. Інтерпретація «Гамлета» в п'єсі Тома Стоппарда «Розенкранц і Гілденстерн мертві» / Л.О. Еткало // Iноземна фiлологiя. Вип. 89: Респ. мiжвiд. наук. збiрник / Львiвський Держ. ун-т.– Львiв: Вища школа, 1988.– С. 111–115.
Стоппард, Том. Лорд Малквист и мистер Мун: роман / Т. Стоппард.– СПб.: Азбука-классика, 2008.– 240 с.– Пер. с анг.
***
https://ru.citaty.net/avtory/tom-stoppard/?page=4
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-brilliant...
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-life...
https://slate.com/.../tom-stoppard-life-biography...
https://www.theparisreview.org/.../the-art-of-theater-no...
https://www.nytimes.com/2025/11/29/theater/tom-stoppard-dead.html
https://www.nbcnews.com/pop-culture/pop-culture-news/tom-stoppard-playwright-oscar-winning-shakespeare-love-dies-88-rcna246446
https://www.telegraph.co.uk/news/2025/11/29/playwright-sir-tom-stoppard-dies-aged-88/
https://www.ft.com/content/bd272b9f-387b-46d3-a256-9c1f67e943a9
https://lb.ua/culture/2025/11/29/709391_vitsi_88_rokiv_pomer_britanskiy.html
https://www.hindustantimes.com/entertainment/tom-stoppard-playwright-of-ideas-dies-at-88-101764472707644.html
https://www.lecturesdevoyage.travelreadings.org/2023/01/22/theatre-leopoldstadt-par-tom-stoppard-au-longacre-theater-a-new-york/
https://apnews.com/article/stoppard-obit-britain-playwright-2721a8178c7e9691fdbd84e8fc9c0736
https://www.theguardian.com/stage/2023/nov/29/tom-stoppard-rock-n-roll-israel-gaza-crown

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир на теренах долі

 Tom Stoppard: «Змусити всіх вважати мистецтвом те, що робиш ти» (продовження)

 

Його доволі часто порівнювали з Бернардом Шоу. Він ставився до цього спокійно.
«Шоу зводить розмову в ранг драми і робить це протягом трьох актів. Я іноді роблю це протягом трьох сторінок, хоча тон зовсім інший;  але мої театральні сплески більш яскраві. Результат може бути надихаючим, коли все йде добре, і жалюгідним, коли щось йде не так.  У будь-якому випадку, захоплення мало пов'язане з тим, як людина вважає за краще писати».
Захоплений Стоппард був Аланом Беннеттом та не припиняв повторювати, що той – один із найкращих драматургів сторіччя, і робить саме те, чого сам Стоппард не робить і не може робити –  створює драму з вивчення характерів. «Той факт, що в нього дуже хороші жарти, допомагає, але насправді він соціальний антрополог, який вважає за краще викладати свої думки у формі п'єс. До речі, я думаю, що відносна невизнаність Беннетта серед академічних кіл здебільшого пов'язана зі снобізмом щодо телебачення, де з'являються багато його кращих робіт. Девід Мемет – ще один мій великий шанувальник і ще один письменник, з яким майже немає нічого спільного».
Коли Стоппард повертався до початку, згадував, що драматургія в його житті виникла тому, що всі інші писали на той час п'єси. Що стосується генези драматургії, він ніколи не пов'язаний із сюжетом. Сюжет з'являється саме в останню чергу і він ніколи не був певен, що може узагальнювати. Кожного разу все виходить по різному. «У випадку з «Ніччю і днем» справа була в тому, що я був репортером, досить багато знав про журналістику і мені слід було б написати ще одну п'єсу про щось інше, і тому, ймовірно, було б гарною ідеєю написати п'єсу про журналістів. Після цього я просто перетасовував свої знання та упередження, доки вони не почали підказувати якусь історію». 
Щодо реплік фінальних, ті як правило, виникають під тиском двох-трьох попередніх актів, і зазвичай здаються настільки правильними, принаймні мені, що ніби закладені в ДНК, унікальні і неминучі.
Том Стоппард, для якого театр перетинався з життям саме на рівні ДНК, в продовженні «Пунктиру на теренах долі».

Олена Ємельянова  

 
«Художником можна стати двома способами. Перше: робити те, що всі вважають мистецтвом. Друге: змусити всіх вважати мистецтвом те, що робиш ти».
 
«Червоний, синій та зелений кольори реальні. Жовтий колір – це містичний досвід, який поділяють усі».
 
«Це найкращий час для життя, коли майже все, що ти думав, що знав, виявилося хибним».
 
«Ця штука, схожа на дерев’яну ключку, насправді являє собою кілька шматків особливої деревини, хитро з’єднаних певним чином, так що вся ця річ пружна, як танцпол. Вона призначена для ударів по крикетних м’ячах. Якщо ви все зробите правильно, крикетний м’яч пролітатиме двісті ярдів за чотири секунди, і все, що ви зробили, це постукали по ньому, як вибиваєте кришку з пляшки стауту, і він видасть звук, як форель, що ловить мушку. Ми намагаємося написати крикетні бити, щоб, коли ми підкинемо ідею та трохи постукаємо по ній, вона могла… полетіти».
 
«Я маю на увазі, якби Бетховен загинув в авіакатастрофі у двадцять два роки, історія музики була б зовсім іншою. Як і історія авіації, звісно».
 
«Я не вважаю, що письменники священні, але їхні слова – священні. Вони заслуговують на повагу. Якщо ви правильно їх складете в правильному порядку, то можете трохи підштовхнути світ або створити вірш, про який діти говоритимуть за вас після вашої смерті».
 
«Я втратив будь-яку здатність довіряти. Не впевнений, що зміг би навіть трохи піднятися до легкого скептицизму».
 
«Якщо ви достатньо спілкуєтеся зі старшими людьми, які насолоджуються своїм життям, яких не зберігають у якихось золотих гетто, ви отримаєте відчуття безперервності та можливості для повноцінного життя».
 
Далі буде.
 
Фото          https://apnews.com/article/stoppard-obit-britain-playwright-2721a8178c7e9691fdbd84e8fc9c0736
 
Джерела:
Еткало, Л.О. Інтерпретація «Гамлета» в п'єсі Тома Стоппарда «Розенкранц і Гілденстерн мертві» / Л.О. Еткало // Iноземна фiлологiя. Вип. 89: Респ. мiжвiд. наук. збiрник / Львiвський Держ. ун-т.– Львiв: Вища школа, 1988.– С. 111–115.
Стоппард, Том. Лорд Малквист и мистер Мун: роман / Т. Стоппард.– СПб.: Азбука-классика, 2008.– 240 с.– Пер. с анг.
***
https://ru.citaty.net/avtory/tom-stoppard/?page=4
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-brilliant...
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-life...
https://slate.com/.../tom-stoppard-life-biography...
https://www.theparisreview.org/.../the-art-of-theater-no...
https://www.nytimes.com/2025/11/29/theater/tom-stoppard-dead.html
https://www.nbcnews.com/pop-culture/pop-culture-news/tom-stoppard-playwright-oscar-winning-shakespeare-love-dies-88-rcna246446
https://www.telegraph.co.uk/news/2025/11/29/playwright-sir-tom-stoppard-dies-aged-88/
https://www.ft.com/content/bd272b9f-387b-46d3-a256-9c1f67e943a9
https://lb.ua/culture/2025/11/29/709391_vitsi_88_rokiv_pomer_britanskiy.html
https://www.hindustantimes.com/entertainment/tom-stoppard-playwright-of-ideas-dies-at-88-101764472707644.html
https://www.lecturesdevoyage.travelreadings.org/2023/01/22/theatre-leopoldstadt-par-tom-stoppard-au-longacre-theater-a-new-york/
https://apnews.com/article/stoppard-obit-britain-playwright-2721a8178c7e9691fdbd84e8fc9c0736
https://www.theguardian.com/stage/2023/nov/29/tom-stoppard-rock-n-roll-israel-gaza-crown

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут