Сторінки

пʼятниця, 31 грудня 2021 р.

Ракурс

Новий Рік. Різдво. Подарунки. Очікування, які ми власноруч  можемо перетворити на дива. Головне -  вірити та діяти. Та не забути про листи до Санти, звичайно  :) 

Всього найкращого у Новому. 

Ми - разом. До зустрічей вже у січні  :)


«Різдво!.. Ви чуєте? Лишень від звуків цього чарівного слова у небі починають співати невидимі дзвіночки, і здається, що от-от станеться дещо казкове. Чуєте?» 

Сашко Дерманський, «Крамничка тітоньки Мальви»


«Я завжди чекав цих днів як найкращих у році. Це радісний час – дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні у всьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають один перед одним свої серця і бачать у своїх ближніх, – навіть у незаможних і знедолених, – таких же людей, як і вони самі, що бредуть однією з ними дорогою до могили, а не якихось істот іншої породи, яким варто йти інакшим шляхом. А тому, дядечку, хоча це й правда, що на Різдво мені ще жодного разу ні золота, ні срібла не додалось, я все одно вірю, що воно приносить мені добро і буде приносити добро. Тож хай живе Різдво!».

Чарльз Діккенс, «Різдвяна історія»


«Цікаво, як на небі святкують Різдво, – подумав я. – Може, моя матуся також пече там свої медові яблука, хоча на небі немає убогих». А потім мені здалося, що я і справді бачу її у довгій синій сукні з великим кошиком, повним різдвяних яблук. І матуся роздає їх усім: і Марії, і апостолу Петру, і моєму татові, і всім, хто тільки схоче. А потім я почув, як співає небо, і співає ріка, і крига на ріці, і сніг також співає різдвяну пісню. І та пісня була така, що я міг би все життя її слухати».

Дзвінка Матіяш, «13 різдвяних історій»


«Сніжинки летіли на Повза зі всіх сторін, сідали на лапи і на живіт, лоскотали ніс і вуха. Це було, на диво, приємно і зовсім не страшно. Повзові стало так радісно, що захотілося бігти їм назустріч.

 – Мартіно, це сніг! – кричав він і бігав довкола зайченятка. Він підстрибував, падав, котився, перевертався, вставав і біг знову. Повзове щастя було таке справжнє і сильне, що Мартіна, дивлячись на нього, сама почала реготати».

Мар`яна Прохасько і Тарас Прохасько, «Хто зробить сніг»


 «Я б, напевно, віддав усе на світі за просте, морозний, сніжне Різдво мого дитинства».

Ден Сіммонс 


«Треба написати Санті листа... Треба-треба-треба... – муркав Сплет. – Бо як він інакше дізнається, що мені подарувати на Різдво?»

 Роб Скоттон, «Різдво для Сплета»


Джерела: 

https://mykniga.com.ua/poradi/citati-pro-rizdvo-i-novij-rik.html

 https://starylev.com.ua/blogs/nayteplishi-knyzhkovi-cytaty-pro-zymu-ta-svyata

Фото: https://galinfo.com.ua/news/ukraintsi_svyatkuvaly_novyy_rik_u_berezni_veresni_a_zgodom_u_sichni_305292.html




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

четвер, 30 грудня 2021 р.

На долоні історії

Іван Кочерга. Майстер часу (продовження)


«Свіччине весілля». Реальність та вигадка


У 1929 році в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя, театру української Музкомедії і драми під керівництвом Дмитра Гайдамаки й інших колективів і окремих виконавців. Іван Кочерга, який у попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою театрознавчу діяльність. 3 14 липня по 9 серпня 1929-го він друкує в газеті «Робітник» одинадцять лаконічних і водночас глибоко змістовних рецензій на вистави театру української опери.

У передмові до «Свіччиного весілля» письменник підкреслив, що в архівах знайшов дві грамоти литовських князів (1494 і 1506 років), в яких порушувалися питання заборони запалювати світло та відміни цього рішення. Іван Антонович підкреслював, що заборона існувала щонайменше п'ятнадцять років, і у грамотах згадувалося невдоволення киян з цього приводу. Історія не свідчила, однак, про повстання ремісників – у творі це цілком художня вигадка.

Також у передмові Іван Кочерга пише: «Я не згадую ні Ярослава.., ні Мазепу, ні Петра Могилу… Ні, це не хвилює і не вабить, це все не те… Я знаю, що було щось інше – таке знайоме і рідне, що так до болю хочеться викликати з голубого серпанку віків. Адже там в кривих і вузьких вуличках Поділля, кипіло 450 років тому таке зрозуміле і близьке нам – міське, робітниче життя… Дорогоцінна змога змалювати його, показати це життя не статично, а в процесі боротьби з феодалами за міські привілеї і права».

Уперше під назвою «Пісня про Свічку» п'єса вийшла друком у 1931 році. Того ж року письменник вдруге зумів видати драму українською мовою, значно переробивши та змінивши назву на «Свіччине весілля». Саме в такій редакції твір дійшов до наших днів.

Тема литовського панування в Україні, висвітлена в творі, була заборонена в радянські часи, тому читачі або глядачі «Свіччиного весілля» мусили сприймати подане драматургом на віру, не маючи належних уявлень про історичний проміжок часу. Історичні дані свідчать, що, по-перше, саме литовські князі допомогли Україні звільнитися від монгольської навали. По-друге, підпорядкувавши собі Україну, литовські володарі сприйняли як належне вищість української культури над литовською, визнали українську мову державною, запровадили нею діловодство. Є відомості, що литовський князь писав листи до своєї матері-італійки саме українською мовою, яка тоді вважалася дуже вишуканою і достойною для спілкування коронованих осіб.

Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише у 1935 році в Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний похід по сценах десятків театрів. Окрилений успіхом, драматург пише все нові й нові твори.


Далі буде.


Джерела: 

Антологія драматургічних творів з української літератури 11 клас [Текст]. – Дніпропетровсьск : Дніпрокнига, 2008. – 575 с.

Деліянівська, Людмила Семенівна. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка) [Текст] / Л. С. Деліянівська. – Київ : Вища школа, 1984. – 160 с.

Кисельов, Йосип Михайлович. Перші заспівувачі [Текст] : літературні портрети українських радянських драматургів / Й. М. Кисельов. – Київ : Радянський письменник, 1964. – 389 с. 

Кочерга, Іван Антонович. Ярослав Мудрий [Текст]. Свіччине весілля : Драматичні поеми / І. А. Кочерга. – Київ : Дніпро, 1987. – 326 с.

Кочерга, Іван Антонович. Вибрані твори [Текст] / І. Кочерга. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 480 с.

Кочерга, Іван Антонович (1881–1952). П'єси [Текст] / І. А. Кочерга ; авт. передм., авт. приміт. Я. П. Білоштан. – Київ : Мистецтво, 1983. – 253 с.

Українська драматургія ХІХ–ХХ століть: Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Кочерга [Текст]. – Київ : Наукова думка, 2006. – 408 с. 

Українська література [Текст] / ред. В. М. Борщевський. – 4-те вид., доп. и перероб. – Київ : Вища школа, 1976. – 431 с. 

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – Київ : Наш час, 2010. – 352 с.

Шлапак, Дмитро Якович. Драматургія – на посту [Текст] / Д.Я. Шлапак. – Київ : Товариство «Знання», 1970. – 48 с.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

середа, 29 грудня 2021 р.

На долоні історії

Іван Кочерга. Майстер часу (продовження)


Українська мова, як натхнення та перші кроки у літературі


Перший крок у літературі Іван Кочерга зробив ще у Чернігові в 1904 році. В «Черниговских губернских ведомостях» він надрукував кілька грунтовних театральних рецензій за підписом-криптонімом «И.А.К.» або іменем одного з героїв власної майбутньої п'єси «Майстри часу» – Карфункель. Сам письменник початком своєї творчості вважав 1910 рік, коли була створена романтична п'єса-казка російською мовою «Песнь в бокале». 

Він надихався творами Гете, Гейне, Ібсена, Гофмана, Метерлінка, вдивлявся в цих несхожих героїв нової драми та чудово знався на західноєвропейській літературі в цілому.

До речі, і перші драматичні твори, і перші вірші, і театральні рецензії (а їх назбиралося близько ста) письменник писав російською. На той час так було безпечніше, до того ж, коли Івана приймали на державну службу, як всіх чиновників, змусили дати розписку, що він не є учасником жодної політичної організації, а потім ще й зобов'язали скласти церковну присягу на вірність самодержавній владі.

Молодий Кочерга не відзначався радикалізмом, був працьовитим, законослухняним і сумлінним, за що досить швидко отримав чин колезького асесора і орден Станіслава III ступеня. Жовтневі революційні події сприйняв індиферентно.

П'єса «Песнь в бокале», перекладена українською Павлом Тичиною, вперше була поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 року під назвою «Легенда про пісню». 

Уже після революції були написані п'єси «Изгнанник Вагнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп» (1924).

Українською Кочерга почав писати на початку 20-х. Саме «солов’їна» мова творів, якою письменник володів бездоганно, принесла йому славу. Побудова динамічного інтригуючого сюжету, комедійна ситуація, жвавий діалог – усе лягало на аркуші вільно, легко та натхненно.

20 лютого 1926 року в театрі імені М. Заньковецької відбулася прем'єра «Феї гіркого мигдалю», а у 1927 році драматург пише нову п'єсу «Алмазне жорно», присвячену подіям Коліївщини.

Через рік автор створив ще декілька п'єс – комедію «Натура і культура», драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928 р.) і низку так званих «кооперативних» творінь, типових для того часу. У цей же період Кочерга переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом – у «Радянську Волинь».


Далі буде.


Джерела: 

Антологія драматургічних творів з української літератури 11 клас [Текст]. – Дніпропетровсьск : Дніпрокнига, 2008. – 575 с.

Деліянівська, Людмила Семенівна. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка) [Текст] / Л. С. Деліянівська. – Київ : Вища школа, 1984. – 160 с.

Кисельов, Йосип Михайлович. Перші заспівувачі [Текст] : літературні портрети українських радянських драматургів / Й. М. Кисельов. – Київ : Радянський письменник, 1964. – 389 с. 

Кочерга, Іван Антонович. Ярослав Мудрий [Текст]. Свіччине весілля : Драматичні поеми / І. А. Кочерга. – Київ : Дніпро, 1987. – 326 с.

Кочерга, Іван Антонович. Вибрані твори [Текст] / І. Кочерга. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 480 с.

Кочерга, Іван Антонович (1881–1952). П'єси [Текст] / І. А. Кочерга ; авт. передм., авт. приміт. Я. П. Білоштан. – Київ : Мистецтво, 1983. – 253 с.

Українська драматургія ХІХ–ХХ століть: Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Кочерга [Текст]. – Київ : Наукова думка, 2006. – 408 с. 

Українська література [Текст] / ред. В. М. Борщевський. – 4-те вид., доп. и перероб. – Київ : Вища школа, 1976. – 431 с. 

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – Київ : Наш час, 2010. – 352 с.

Шлапак, Дмитро Якович. Драматургія – на посту [Текст] / Д.Я. Шлапак. – Київ : Товариство «Знання», 1970. – 48 с.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

вівторок, 28 грудня 2021 р.

На долоні історії

Іван Кочерга. Майстер часу


Життя на колесах, дерев'яні ляльки та Самсон


Людина, яка вписала яскраві сторінки традиції в історію українського театру та власною наполегливістю довела – все неможливе є можливим. Іван Кочерга у рубриці «На долоні історії».


Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка на Чернігівщині. Батька його – Антона Петровича вважали стовідсотковим Дон-Кіхотом. Оточення відзначало його надзвичайну чесність і порядність. Хоча саме через ці незатребувані риси було змарновано його блискучу кар'єру, на долю він ніколи не скаржився. Згодом він одружується з дочкою сільського землевласника, яка мала яскраві акторські здібності, вміло декламувала й імпровізувала, хоча ніколи не виступала на сцені. При світлі гасової лампи малий Іван часто цілими вечорами слухав її чудові розповіді. Родина часто переїжджала, тому що Антон Петрович обійняв посаду залізничного службовця. Хлопчикові подобалося «життя на колесах», сповнене нових знайомств і вражень.

Київ і його мистецьке життя справили сильне враження на юнака. З усіх населених пунктів батько Кочерги найбільше любив саме це місто. Якось із сином проходив повз Житній базар і показав малому Самсона, який роздирає пащу страшному левові, а з тієї пащі бризкає цівка води. Батько запропонував синові напитися тієї води, щоб ніколи не забути Києва й повертатися в це місто ще і ще. Така романтична подія навіки закарбувалася в свідомості Івана. Пізніше у своїй драмі «Ярослав Мудрий» було проголошено: «Хто вип'є раз дніпровської води // Тому ніколи Київ не забути».

Дитина росла не по літах розумною та допитливою. Малий добре малював, і друзі сім'ї пророчили йому, що він обов'язково стане відомим художником. Але хлопчик знайшов інше уподобання – захопився грою в театр. Він клеїв дерев'яних ляльок, малював декорації – мав перед собою кожного дня цілу іграшкову країну. В усіх провінційних містах і містечках, не кажучи вже про столицю, хлопчик просив батька відвідати з ним театр. Але після 1905 року не завжди щастило побачити цікаву виставу, бо почалася реакція, й цензура дозволяла ставити лише трафаретні водевільчики.

Як всі діти із заможних сімей, початкову освіту Іван одержав удома. У 1899-му Кочерга закінчує гімназію та їде до Києва, де вивчає право на юридичному факультеті. Одержавши диплом другого ступеня, молодий фахівець міг знайти собі роботу за спеціальністю навіть у столиці, але повернувся до Чернігова, де на нього чекала кохана дівчина, та невдовзі одружився. Юристом він не працював жодного дня.

Аделаїда Соколовська була закохана в Івана ще з тих часів, коли він закінчував гімназію. Дівчина виховувалась у сім'ї старшої сестри – матері не пам'ятала, батько її – талановитий піаніст – постійно гастролював по країні й не міг брати дочку з собою. Коли молодята побралися, їм було вже двадцять чотири роки, у 1906-му в подружжя народився первісток Михайло, через два роки – Роман.


Далі буде.


Джерела: 

Антологія драматургічних творів з української літератури 11 клас [Текст]. – Дніпропетровсьск : Дніпрокнига, 2008. – 575 с.

Деліянівська, Людмила Семенівна. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка) [Текст] / Л. С. Деліянівська. – Київ : Вища школа, 1984. – 160 с.

Кисельов, Йосип Михайлович. Перші заспівувачі [Текст] : літературні портрети українських радянських драматургів / Й. М. Кисельов. – Київ : Радянський письменник, 1964. – 389 с. 

Кочерга, Іван Антонович. Ярослав Мудрий [Текст]. Свіччине весілля : Драматичні поеми / І. А. Кочерга. – Київ : Дніпро, 1987. – 326 с.

Кочерга, Іван Антонович. Вибрані твори [Текст] / І. Кочерга. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 480 с.

Кочерга, Іван Антонович (1881–1952). П'єси [Текст] / І. А. Кочерга ; авт. передм., авт. приміт. Я. П. Білоштан. – Київ : Мистецтво, 1983. – 253 с.

Українська драматургія ХІХ–ХХ століть: Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Кочерга [Текст]. – Київ : Наукова думка, 2006. – 408 с. 

Українська література [Текст] / ред. В. М. Борщевський. – 4-те вид., доп. и перероб. – Київ : Вища школа, 1976. – 431 с. 

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – Київ : Наш час, 2010. – 352 с.

Шлапак, Дмитро Якович. Драматургія – на посту [Текст] / Д.Я. Шлапак. – Київ : Товариство «Знання», 1970. – 48 с.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

пʼятниця, 24 грудня 2021 р.

На долоні історії

Амедео Модільяни: «Cara Italia» (завершення)

Незважаючи на бідність, усі відзначали вроджену елегантність і охайність. Витончений художник з етюдником у руках приваблював дам. Невизнаний і водночас незалежний. 

У 1914-му Модільяні познайомився з журналісткою Беатріс Гастінгс. Пристрасті на межі ревнощів, флірту, зрад. Беатріс намагалася позбавити Амедео згубних звичок, вони виявилися сильнішими. Через два роки Гастінгс покинула Модільяні.

У 1917-му художник зустрів юну студентку Жанну Ебютерн. Музі було дев`ятнадцять, вона стала його найвірнішим другом. Протести батьків дівчини, які не бажали, щоб дочка стала дружиною жебрака-художника, який веде розгульне життя, не завадили. Через рік після знайомства пара перебралася до Ніцци. Місцевий клімат був корисний здоров'ю Амедео, але легенева хвороба, яку він завжди приховував, щоб не втратити можливості спілкування та не бути ізгоєм, вже не піддавалася лікуванню. 

У тому ж році у закоханих з'явилася донька. Зраділий батько зробив Жанні пропозицію стати дружиною. Саме в цей період і публіка, не лише критика, зацікавилася роботами художника, здавалось, історія набуде щасливого фіналу. В 1919-му пара повертається до Парижа, але дні художника пораховані. Він прожив ще сім місяців і 24 січня 1920 року помер від туберкульозного менінгіту в лікарні для безпритульних. Кохана тоді чекала другу дитину. 

Він і в смерті залишився вірним своєму парадоксальному «я» – останніми словами попрощався не з Жанною, з Парижем або з друзями. «Cara Italia», – прошепотів Майстер перед тим, як піти на небеса.

Не бажаючи жити без Амедео, Жанна викинулась із багатоповерхівки. Смерть Модільяні вразила весь Париж. Його проводжали в останню путь численні друзі.

Лише після відходу Амедео Модільяні всі колективно, як це зазвичай і трапляється, прозріли та усвідомили, що втратили генія. Якби він міг це побачити, то гірко посміхнувся б іронії долі. Картини, які за життя не приносили йому шматка хліба, на початку XXI століття розпродувалися на аукціонах за нечувані суми. 

Роботи художника, шалено затребувані на акціонах, зберігаються в Сполучених Штатах Америки у Національній галереї мистецтв (Вашингтон) і у Музеї сучасного мистецтва (Нью-Йорк).

Ось такими є окреслені дослідниками, сучасниками, близькими та істориками, пропущені крізь наші емоції та враження, фрагменти життя «другого Амадея», який щиро намагався наблизитися до душі, щоб намалювати очі. І чуйно  вслухався в дощ... 


Джерела:

Амедео Модильяни в воспоминаниях дочери и современников [Текст]. – М. : Галарт, 1995. – 144 с.

Виленкин, Виталий Яковлевич. Амедео Модильяни [Текст] / В.Я. Виленкин. – М. : Республика, 1996. – 272 с. –

Диль, Гастон. Модильяни [Текст] : альбом / Г. Диль. – М. : Слово/Slovo, 1995. – 96 с. – (Картинная галерея).

https://www.gq.ru/success/amedeo-modiljani

https://diletant.media/articles/29851055/

https://story.ru/istorii-znamenitostej/istoriya-iskusstv/amedeo-modilyani-100-let-so-dnya-ukhoda-v-beskonechnost-/


Фото: 

https://www.adme.ru/tvorchestvo-hudozhniki/istoriya-modilyani-hudozhnika-chi-genialnye-portrety-nikto-ne-ponimal-a-segodnya-oni-stoyat-sotni-tysyach-dollarov-2398165/

https://diletant.media/articles/29851055/

https://story.ru/istorii-znamenitostej/istoriya-iskusstv/amedeo-modilyani-100-let-so-dnya-ukhoda-v-beskonechnost-/




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

четвер, 23 грудня 2021 р.

Що читають бібліотекарі


 Коляда, І. А. Казимир Малевич [Текст] / І. А. Коляда ; худож.: К. Малевич,  Д. О. Чмуж. - Харків : Фоліо, 2018. - 121 с. : кольор. іл. – (Знамениті українці)


Художня література, як відомо, дає насолоду розуму і почуттям. Та не менш захопливі книги, яку розширюють кругозір. Тому мене зацікавило видання, присвячене одному з найзагадковіших митців початку 20 ст.

В книзі зібрані цікаві відомості про Казимира Малевича, його особисте життя, творчість. Багато сторінок присвячено всесвітньовідомій картині «Чорний квадрат».

Художник мав польські корні, але за спогадами його сестри Вікторії, «писався в анкетах українцем». Народився у Києві, багато років жив у Росії.

Казимир Малевич став автором нового мистецького напряму – супремантизму і так його визначив: «Це новий живописний реалізм, безпредметна творчість». В цей період і була створена картина «Чорний квадрат», яку називають найвідомішою картиною 20 ст. 

Час показав, що інтерес до творчості художника зростає і у 21 ст. Так, картина «Супрематична композиція», написана художником у 1916 р., була продана у 2008 р. за 60 млн. доларів.

Чому цей вид живопису, безсюжетний і безпредметний, має таку привабливу силу?!

Читайте, друзі, розмірковуйте, вдивляйтеся у репродукції картин «Казимира Великого», як з гумором називав себе художник. На Вас чекають такі відкриття, що отримають насолоду і розум Ваш і почуття! 


Олена Вауліна, 

провідна бібліотекарка відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 


середа, 22 грудня 2021 р.

Діалоги з мистецтвом

Художник і книга


 У грудні 2020 року виповнюється 85 років від дня народження відомого дніпровського художника, графіка, заслуженого діяча культури України, члена Національної спілки художників України, члена Спілки журналістів, педагога Василя Івановича Хвороста (1936–2014).

Родом Василь Іванович з Ростовської області (РФ). Ще навчаючись у Ростовському художньому училищі, вступив до Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (нині Українська академія друкарства), педагог – В. Овчинников. Після закінчення навчання в 1967 р. за розподіленням викладав у художній школі м. Вільногірська на Дніпропетровщині. А 1969-му був запрошений на посаду художнього редактора республіканського видавництва «Промінь» (згодом «Січ»). Саме з тих часів більша частина його творчості була присвячена книжковій графіці, популяризації книги. Як автор оформлення видань він нагороджений багатьма дипломами та преміями, зокрема, за книги: «Чолом тобі, Славутичу» (Промінь, 1982), «Історія Нової Січі, або Останнього Коша Запорозького» А.О. Скальковського (Січ, 1994), «Шевченкіана в екслібрисі» (Січ, 1993), «Ув’язнені пісні України» (Поліграфіст, 1998). 

Загалом художник оформив та ілюстрував понад 400 видань. Працюючи над оформленням книг, переважно українських авторів, Василь Іванович створив цілу галерею портретів письменників: Т.Г. Шевченка, Д.І. Яворницького, І.Ф. Драча, наших земляків – Наталки Нікуліної, Григорія Бідняка, Віктора Веретєннікова та інших.

За свідченнями колег художника, головною справою його життя став особливий вид графічного мистецтва – екслібрис. Екслі́брис (з латини ех libris — «із книжок») — книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка. Витвір мистецтва.

Його книжкові знаки оригінальні за поданням і різноманітні за тематикою. Серед улюблених – шевченкіана, пушкініана, тема війни і пам’яті про неї. Мистецтвознавці зазначають, що Василь Хворост одним із перших серед дніпровських художників звернувся до графічної інтерпретації мотивів петриківського розпису. З’явилась «ціла низка екслібрисів такого плану (Віри Демидової, Федора Панка, Петра Магра), яка показала плідність обраного шляху». До слова, серед трьох українських графіків, майстрів книжкового знаку, що увійшли до 18-го тому європейської енциклопедії екслібриса, яка видається в Португалії, є і Василь Хворост.

Художник сам охоче працював над книжковими мініатюрами, збирав колекцію робіт колег, популяризував їх. Василь Хворост був одним із ініціаторів і засновників і понад 30 років (1978–2014) очолював нині відомий на всю Україну Клуб екслібрису «Кобзар» у нашому місті. До об’єднання увійшли художники – майстри цього графічного мистецтва та щирі шанувальники творчості Т.Г. Шевченка. Клуб діє до сьогодні й відіграє значну роль у популяризації поетичної та художньої спадщини поета. 

На одному з видань, яке побачило світ завдяки клопотанням і праці художника Хвороста, хочеться зупинитись окремо. Василь Іванович ініціював і упорядкував унікальний альбом «Шевченкіана в екслібрисі», який було видано 1993 року у видавництві «Січ» українською, англійською, німецькою та французькою мовами. 

Альбом зібрав понад 250 робіт 73 художників із різних країн, які представили не лише портретну галерею образів Великого Кобзаря та жанрових композицій за його творами, а й прізвища видатних людей, які люблять книгу та шанують творчий геній видатного поета. Це книжкове видання неодноразово презентувало нашу країну далеко за її межами. 

Не менше сил віддавав графік роботі над станковими композиціями, застосовуючи декоративні ефекти високого та глибокого друку в серії «Пори року». Чимало творів було присвячено історії й історичним постатям нашого краю: «Місто-трудівник», «Криворізький гігант», «Визволителі» та інші. 

Серед станкових творів останніх років фахівці відзначили серію ліноритів «Гетьмани України» (1999 р.) Роботи Василя Хвороста брали участь у численних вітчизняних і міжнародних виставках. З успіхом художник експонував свої персональні виставки не лише в Україні, а й в Литві, Німеччині, Росії. Його творчі доробки зберігаються в провідних музеях: Національному музеї історії України у Другій світовій війні, Музеї книги та друкарства України (м. Київ), Національному історичному музеї Д.І. Яворницького, Художньому музеї та Музеї сучасного мистецтва (м. Дніпро), Художньо-меморіальному музеї О. Осьмьоркіна (м. Кропивницький), у приватних галереях України та за кордоном.

Своїм досвідом і вмінням художник щиро ділився з молоддю, будучи педагогом і директором Дніпропетровського художнього училища ім. Є. Вучетича у 1980-х роках, розкриваючи перед ними «секрети передусім такої графічної техніки як гравюра».

Запам’ятався Василь Іванович відвідувачам і колективу нашої бібліотеки. Він неодноразово брав участь у засіданнях клубу книголюбів «Літературна вітальня», знайомив зі своїми роботами, презентував книги, цікаво розповідав про мистецтво книжкової графіки, створив і подарував екслібрис, який став візитівкою клубу. 

У нашій книгозбірні зберігаються книги, альбоми, газетно-журнальні публікації про творчість відомого художника, з якими кожний зацікавлений може ознайомитися у відділі мистецтв.

Пізнавайте світ мистецтва з книгою! 


Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка  відділу документів з питань мистецтв




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  














 


 

понеділок, 20 грудня 2021 р.

Світ знань нових видань

Копач, А. П. Портрети історичних діячів XVI – початку ХХ ст. : Каталог. – Дніпро: АРТ-ПРЕС, 2019. – 232 с.


Каталог авторства старшого наукового співробітника ДІМ Андрія Копача «Портрети історичних діячів XVI – початку ХХ ст.» побачив світ у 2019-му до 170-річчя Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького. В ньому представлена колекція дореволюційного портретного живопису місцевих і загальнодержавних діячів того періоду, що зберігається в музеї. Головною метою видання є не лише ознайомлення з культурною спадщиною нашого краю, а й з конкретними людьми – творцями нашої славетної історії.

Книга буде цікава не лише науковцям, а й громадськості в цілому як об’єкт естетичної насолоди. 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Неймовірно, але правда

Загальна кількість запитів на книги протягом 1905 року склала 62 666 разів, на 13 649 більше ніж торік. Серед абонентів незмінним попитом користувалась белетристика – 28 944 запитів на книги з цього розділу, % попиту збільшився з 44,67 до 46,18. Друге місце залишилося за періодичними виданнями, хоча % видачі у порівнянні з минулим роком зменшився з 22,5 до 17,44. Але треба пригадати що залізничний та поштовий страйки затримали доставку журналів, а нова цензура не лише затримувала своєчасне їх отримання, а й зовсім припиняла їх вихід. Це позначилося на обігу цих видань, зменшивши його на 5,06 %. До речі, ці ж причини призвели до того, що у бібліотеці велика нестача №№ журналів за поточний рік.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 20.1121.2021). – Загл. с экрана.

Фото: Альона Шолохова


 

четвер, 16 грудня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Кокотюха, Андрій. Справа отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року [Текст] : роман / А. Кокотюха. - 2-е вид. - Харків : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2017. - 300 с. - (Коронація слова). 

Андрій Кокотюха – талановитий сучасний письменник, автор багатьох динамічних сюжетів, вміє цікаво писати на різні теми. 

Ця книга – історичний роман про події 1919 року, що відбувалися на Київщині. Революція, громадянська війна… Країну поглинув такий хаос, така всеохоплююча анархія і такий розвал влади, якої світ ще не бачив. Шість різних армій діяли на території України. Одна влада змінювалася іншою. У грудні більшовицькі загони зайняли Київ. Почався «червоний терор» - масові грабунки, насильство, мародерство. Це  підштовхнуло українське село до опору. По всій Україні виникали партизанські банди на чолі з отаманами., які ігнорували будь-які  закони і встановлювали свої. Всі воювали проти всіх і за себе. Повстанський рух набирав силу. Єдиною по всій Україні владою стала влада зброї.

Головний герой роману – молодий лікар Артем Шеремет, маючи мирну професію, прагне допомагати людям, рятувати життя, вдосконалювати своє вміння . Але хаос, створений громадянською війною, не оминув і його – враз все змінилося всупереч звичному порядку, його життя пішло шкереберть. За короткий період він пережив стільки подій, що за кілька місяців стає іншою людиною. Він втратив кохану дружину, зазнав катівні «чрезвичайки», зіткнувся з людською жорстокістю й нелюдськістю, багато разів «потрапляв з вогню в полум`я». По натурі своїй, добрий, порядний, співчутливий, Артем був змушений взяти до рук зброю, захищаючи себе, свої погляди, своє кохання. Протягом всього роману доля постійно стикає Шеремета з  ого ворогом - Яковом Дзюбою. Взагалі, герої роману – звичайні люди з власними характерами, моральними якостями, з різним соціальним становищем і  своїми поглядами. Фатальні події приводять Артема до загону отамана Зеленого. Отаман Зелений (Данило Терпило) – історична постать, діяч повстанського руху.

«Справа отамана Зеленого» – це знайомство з маловідомими фактами української історії, захоплююча розповідь  про повстанський рух, про боротьбу українців за незалежність, про період, який в історії України  названо «отаманією».

Цікаво дізнатись, що про ці маловідомі сторінки історії, писав  радянський письменник, класик соціалістичного реалізму, О.Толстой у романі «Ходіння по муках». У радянські часи селянські отамани, за те , що боролися проти більшовицького терору, були оголошені бандитами, куркулями й націоналістами.

Твори Андрія Кокотюхи – хороша сучасна українська література. Різні за змістом, динамічні, захоплюючі сюжети не залишають читача розчарованим, спонукають  знайомитися з іншими його книгами.

Гусак Лариса, бібліотекарка І категорії відділу зберігання основного фонду



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



понеділок, 13 грудня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1905 році кількість передплатників у місяць збільшилась на 140 осіб, не зважаючи на те, що бібліотека працювала на 19 діб менше ніж торік (270 днів). У жовтні книгозбірня була відкрита лише 17 діб внаслідок заворушень у місті. Кількість відвідувань за рік зросла на 7 149, в день - збільшилась на 34. Найбільше відвідувань було у березні – 3 904 рази абоненти завітали до бібліотеки. Загальна цифра книгообміну склала 52 221 документ, що на 11 060 книг більше ніж торік. Щоденний обмін книг збільшився на 51 документ. У травні абоненти обміняли 5 972 документи, трохи менше – 5 310 книг прочитали у березні. У жовтні було видано найменшу кількість книг – 3 386.

 Фото: Анна Клиба

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : [б. и.], [1906]. – 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.12.2021). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

четвер, 9 грудня 2021 р.

Що читають бібліотекарі


Чемерис, Валентин Лукич. Скандал в імператорському сімействі [Текст]: історичний роман / В. Л. Чемерис. - К.: Радянський письменник, 1988. - 415 с.

Стародавній Рим проіснував понад тисячоліття, перетворившись з маленької держави в світову наддержаву. Багато творів присвячено темі Стародавнього Риму, і один із них – це роман Валентина Чемериса «Скандал в імператорському сімействі».

Книга Чемериса – захоплююче читання про період правління імператора Октавіана Августа, який перебував при владі 60 років, майже все своє життя. Після нього жоден імператор не зміг утримати свою владу впродовж стількох років. Піклуючись про могутність Риму, Октавіан Август за час свого правління значно розширив його території. Спустошливі громадянські війни залишились в минулому, лихоліття скінчилося. Завдяки Августу утвердився мир, порядок і законність. Переживши зовсім недавно криваві події, вищий світ, як із кручі у воду, кинувся в солодкий вир грішних насолод. Настав «золотий» вік Августа. В цей час розквітає жанр поезії – Вергілій, Горацій, Тібулл, філософ Цицерон. У домівках багатих римлян виступали поети, читали свої вірші.

У романі автор добре розкриває тему долі поета в суспільстві. Другий головний герой роману – поет Публій Овідій Назон, який стає кумиром «золотої молоді». Найвідомішою його книгою «Мистецтво кохати» зачитувався весь Рим. Протягом двадцяти років він писав про любов і став таким же відомим, як сам Август. Перший владарював над римлянами, а другий – над їхніми душами і помислами. Після двадцяти років слави та успіху останні роки життя він провів у вигнанні, як сам писав, «невідомо де, біля краю невідомого світу». Доля Овідія – яскравий приклад злету та падіння великого поета.

У романі перед нами проходить ряд історичних постатей – сім’я Августа, його дружина Лівія, діти та внуки, і жорстока боротьба за владу між ними. 

Кому цікава історія Риму та період правління Октавіана Августа, рекомендую цю книгу Валентина Чемериса. Ви отримаєте задоволення та одержите багато нової інформації.

Ніна Ясиницька, провідний бібліотекар відділу абонемента

 



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут