Сторінки

пʼятницю, 29 грудня 2017 р.

Ракурс

Ну, що?! Раз, два, три… і  з Новим Роком! 

Рік Петуха був доволі насиченим для ДОУНБ і ми ділилися на сторінках соціальних мереж, на сайті і у блозі, зокрема, всім, що було цікаве, що хвилювало, засмучувало, радувало. Ми відкривали разом з вами  картину світу, його сьогодення та минуле, намагалися зазирнути й у майбутне, завдяки нашим користувачам, колегам, сервісам, універсальним можливостям фондів, партнерам наших проектів. 
Наступний 2018-й – Рік Жовтої Земляної Собаки, а собака, як відомо, вірна та  справедлива тварина, якщо її не злити звісно . Так, для того, щоб ближче з нею познайомитися,  потрібно прожити цей рік, а для того, щоб знайомство було більш вдалим та змістовним  у нагоді стануть книжки про цю чудову тварину. Звернувшись до наших фондів ви дізнаєтесь про собак – мисливців, охоронців, компаньйонів, борзих і гончаків, охоронців та рятувальників.   До вашої уваги «Красавец Джой. История собаки, расказанная ею самой» автора Маршал Сайундерс,  улюблені «Трое в лодке, не считая собаки» Джерома К. Джерома, пронизливий «Білий Бім Чорное Вухо» Гавриїла Троепольського. Твори та рекомендації Галини Щербакової, Олександра  Островського, Дженні Смедлі, Сари Ходжсон, Брюса Камерона. Отже, читати – не перечитати. 
Вітаємо вас з Новим Роком та Різдвом Христовим!
Щасти!



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

четвер, 28 грудня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Секи, Юмико. Холодно-горячо [Текст] : роман / Ю. Секи ; пер. с фр. Т.А. Источниковой. - М., 2008. - 240 с.  

Як людина закохана в подорожі, травелог Секи Юміко відразу привернув мою увагу. Роман про японку, яка не приймає менталітету своєї країни, положення жінки в їхньому світі, в сім'ї. Вона захоплюється західною культурою взаємовідносин та стилем поведінки. Вигравши міжнародний грант на навчання у Франції, Юка отримує можливість рік пожити в місті її мрії. Прилетівши в Париж, дівчина зав'язує нові знайомства, знаходить друзів і звичайно нову любов ...
Дуже цікаво і пізнавально  читати порівняльні описи японського і французького побуту, знайомств в обох країнах, стилю спілкування. Зі спогадів головної героїні я дізналася про нюанси навчання в японській школі і коледжі, про сімейні цінності та уклад японської родини. 
Для мене це книга-настрій, адже там є й тонкий гумор, і захоплюючий сюжет, і щирі герої, і несподівана розв'язка. Так що раджу в один з довгих зимових вечорів взяти почитати книгу «Холодно-гаряче. Закохана в Париж» та зануритися в барвистий світ романтики і пригод.

Оксана Шевченко, заступник директора з внутрішньобібліотечної роботи 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 27 грудня 2017 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

Чорнобильський дзвін і барельєф Щербицького

... 26 квітня 2001року.  До 15-х роковин Чорнобильської катастрофи, на ділянці, що виходить на проспект Пушкіна, відкрили меморіал жертвам Чорнобильської трагедії. Задум пам'ятника цікавий: гранітна арка в формі гриба з висячим посередині дзвоном. Однак мало хто знає, що існуючий пам'ятник - лише частина авторського задуму. Скульптор Олександр Зобенко спочатку задумав арку у формі гриба з чорного металу і бронзового птаха з обгорілим крилом, яка б символізувала надію на відродження. Як часто це буває, корективи в авторський задум внесла "виробнича необхідність". Брак коштів змусив замість металевої арки встановити гранітну з дзвоном. У такому вигляді пам'ятник і відкрили. А бронзовий птах  з'явився пізніше.

А в лютому 2003 р. на будівлі обласної ради встановили горельєф з портретом Володимира Щербицького (1918-1990) на честь його 85-річчя. Особистість нашого земляка викликала і викликає чимало суперечливих оцінок. При всій неоднозначності цієї особистості, потрібно визнати, що Щербицький відрізнявся великим талантом адміністратора і господарника. Повернувшись з війни, молодий чоловік почав своє сходження на вершини політичного Олімпу Радянської України (...). Його теж "пам'ятають" стіни колишнього Дніпропетровського обкому партії. До 85-річного ювілею в 2003 році розшукали навіть кілька речей (здається, стіл і лампу), якими користувався Щербицький в цій будівлі, і які потім експонувалися в історичному музеї.


Максим Кавун
(далі буде)
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:   Facebook Twitter

вівторок, 26 грудня 2017 р.

Світ знань нових видань

Жиляева, Ирина.  Праздничные блюда. Восхитительные  рецепты со всего мира! [Текст] / Ирина Жиляева . – Харьков : Книжный Клуб «Клуб семейного досуга», 2017. – 192 с. : фото

Наближаються свята і, звісно, кожна господиня готує до столу щось смачненьке. У нагоді стане нове видання, в якому зібрано рецепти з усього світу. І не будь які,  а самі смачні та  святкові. Закуски, салати, страви з риби і морепродуктів, страви з птиці, м'яса, десерти, торти. Представлено італійську, балканську, бразильську, китайську, туніську, гавайську, чеську, болгарську, індійську, словацьку, французьку, тайську, британську, мексиканську, німецьку, американську, середземноморську, азіатську кухні. 
Ну що, зацікавились?
Звертайтесь до фондів ДОУНБ, користуйтесь   їх універсальними можливостями  і готуйтесь  до смачної та веселої зустрічі Новорічних свят.



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна   тут

пʼятницю, 22 грудня 2017 р.

На долоні історії

Олесь Досвітній. «Літописець суворої доби» (закінчення)

За тринадцять років своєї творчої діяльності Олесь Досвітній з успіхом використовував свій багатий і великотрудний життєвий досвід.
Він широко вводить в українську літературу тему сходу, залучаючи в тканину творів  екзотику Китаю, Японії, Туркестану. Завдяки роману «Американці», на сторінках якого дається  аналіз революційного руху у Японії, Китаї, Кореї, Індії, Афганістані і на Філіппінських островах, ім'я письменника і журналіста, стає популярним і він виявляється в закордонному відрядженні в Німеччині, Чехословаччині, Франції. 
Після закордонного відрядження завершує та доробляє роман «Хто?» – де шукає відповідей на глобальне питання: «Хто з лідерів революційного руху є  справжнім виразником цих ідей?». А у романі «Нас було троє» розповідає про рельні обставини своєї громадської роботи на Західній Україні та у Польщі.
Можливо таке професійне та чутке заглиблення у вир революційних подій та намагання розібратися «хто є хто?» у цьому процесі і явилося підставою для тоталітарних ідеологів, щоб знищити Досвітнього.   
У той же час творчість письменника неоднозначно оцінювали критики. Микола Хвильовий - один з лідерів тодішньої прози віддав належне Досвітньому, назвавши його оригінальним і воістину масовим (у доброму сенсі цього слова) художником. 
Інші передовсім відзначали тематичну новизну творів Олеся Досвітнього, що розширили світ проблематики молодої української літератури.
Навіть у час гострих політичних протистоянь та ідеологічних поєдинків, Досвітній зумів уникнути пропагандистських штампів на адресу «загниваючого» Заходу та зневажливого ставлення до української еміграції. Герої романів Олеся Досвітнього зажди відзначаються цікавим індивідуальним характером, твердими життєвими принципами та сформованим світобаченням.
І ще одна цікава історія, пов'язана з Харковом. 
Саме тут у 1930 році для українських письменників і поетів був збудований Будинок «Слова». Одні казали, що згідно з задумом ГПУ на харківському передмісті було споруджено цей будинок,  щоб поліційним агентам легше було контролювати приватне життя його мешканців. До певної міри, це мабуть відповідає правді, але це було тоді і тендецією планувальників «нового соціялистичного побуту» - будувати на копоративних засадах доми за професійною ознакою.
Сина Миколи Куліша Володимир залишив нам  у книжці «Слово про будинок «Слово»». Коротенькі характеристики, що  мають особливу вартість бо вони не лише підказані безпосердніми враженнями, але й напевно, запозичені в чомусь від батька, навіяні його симпатіями чи антипатіями до того чи іншого письменника, поета, митця. 
Все це не позбавляє книжку пізнавальної вартості, а додає до зазначених образів щось таке, чого зазвичай  замало  у «дорослих мемуаристів». 
Як син  відомого письменника, Володимир мав не одну нагоду зблизька спостерігати батькових приятелів: Миколу Хвильового, Олеся Досвітнього, Остапа Вишню. Прислухатися до їхніх розмов, перейматися їх настроями і, як представник молодого поколінняі  отієї галасливої і непосидячої «пацанви» - знати усіх своїх сусідів на всіх пятьох поверхах дому і про кожного розповідати, щось таке, чого в жодному підручнику історії літератури не вичитати. 
Отже, читаємо там наступнє: «Олесь Досвітній. Стрункий, з гострим носом, поголеною головою, товариський, веселої і щірої вдачі, добрий тато і пристрастний мисливець. Мав велику збірку мисливських рушниць, торбинок, патронташів, словом усе, що потрібне доброму мисливцеіві.  Дружина його маленького росту, русява, говорила явним московським акцентом, була прикладною жінкою і матірю двох дівчаток, яких Досвітній обожав. 
Меблів у Досвітніх дуже люксових не було.  Жили скромно, але гомірно. Досвітнього заарештували другим після його сусіда Ялового. Двічі робили обшук. Шукали захованої зброї. Уявіть…її знайшли…розвішану по стінах, у вигляді мисливських рушниць..Після закритого слідства і вироку Досвітнього розстріляно. Родині довгий час не давали можливість довідатися, що сталося і яка доля їх чекає.. Їх викинули з мешкання, навіть погрожуючи дружині, що коли буде набридати про долю чоловіка, то її така ж доля не мине.  Тому вона виїхала з дітьми до Купська, звідки мабуть і походила.. Аж у 1960 році після «реабілітації» вийшла книжа Досвітнього «Вибрані твори», яку упорядкувала дружина. Там про чоловіка лише декілька рядків – помер 1934 року. Слова «розстріляно як ворога народу» заступили скромнішим «помер»….



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 21 грудня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Ушкалов, Л.В. Григорій Сковорода [Текст] / Л.В. Ушкалов. - Харків: Фоліо : Meridian, 2013. -123 с.

Світ ловив мене, та не спіймав.
Григорій Сковорода
Книгу яку я прочитала дуже мене зацікавила з першої сторінки. Мені дуже хотілося пізнати світ Григорія Сковороди не тільки як поета, а й просто людини. На мій погляд, цікава вона, перш за все тим, що  розкриває завісу таємничості з найзагадковішого християнського філософа світу Григорія Савича Сковороди. 
Український мислитель Дмитро Чижевський писав: «Може, ні про одного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Тепер є не менш, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, є найцікавіша постать історії українського духу». Я з книги вперше дізналася, що граф Лев Миколайович Толстой читав Сковороду і що український філософ дуже вразив його. Про Сковороду він сказав: «Яка надзвичайна постать! Багато в його світогляді є дивовижно близького мені».
Це було дуже давно. А ось в книзі написано і наше сьогодення: коли Папа Римський Іван Павло II виступав у Маріїнському палаці він процитував всього лиш два рядки з латиномовної поезії Григорія Сковороди:
"Все мина, лиш любов зостається по всьому,
Все мина, та не Бог, не любов..."
Видатний церковний діяч продовжує говорити про те, що тільки людина, глибоко просякнута християнським духом, могла мати таке натхнення.
У наш бурхливий час, дуже складно досягти гармонії з собою і світом. Матеріали розміщені у книзі допомагають досягти внутрішньої гармонії, примушують думати про життя, про добро і зло, про вічність і час, про любов.
Рекомендую всім, хто бажає осягнути всю незбагненну мудрість містики видатного поета, музиканта, педагога Григорія Сковороди.

завідуюча патентно-технічним відділом Тетяна Мищенко 



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 20 грудня 2017 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

«Ти знаєш, як хочеться жити…»

 У 1981 році після закінчення Харківського державного інституту культури вона прийшла працювати в ДОУНБ. Спочатку  була звичайним бібліотекарем, потім бібліотекарем І категорії, а згодом і провідним бібліотекарем відділу зберігання основного фонду, в 2012-му  очолила сектор МБА, а в 2016-му  стала головним бібліотекарем сектору науково-дослідної роботи, де займалася оцифруванням бібліотечних фондів для повнотекстової електронної бібліотеки: http://www.libr.dp.ua/fullkr/index.phtml . З 2001 року є ветераном бібліотеки, в якій пропрацювала 36 років. 

Ти знаєш, як хочеться жити… Напевно, таким рефреном було сповнене бажання Іринки Лисенко жити, коли їй довелося  самовіддано  боротися з недугом. 
Несподівана хвороба  раптово звалилася на неї, ще молоду та сповнену  сил  і бажання  працювати, творити,  бути разом  з усіма  у своєму рідному колективі. 
Незважаючи на емоційність свого характеру,  вона сприйняла діагноз мужньо, з вірою в медицину, удачу та життя. 
Відділ міжбібліотечного абонемента. Саме тут  пройшло наше з Іриною Володимирівною бібліотечне життя. Замовлення, тематичний підбір літератури, поштова розсилка, щоденна спільна праця згуртували  та здружили нас. 

Іра була людиною відвертою, ніколи не тримала камінь за пазухою, все що було на душі говорила не приховуючи.

Довірялася не всім, але якщо вже довірялася, то назавжди.  У нашому відділі навіть робочі столи стояли напроти, і ми, дивлячись один одному в очі, ділилися своїми відвертими думками. 
У Ірини був технічний склад мислення. Якщо виникав якийсь збій у роботі телефонних апаратів, вона одразу ж брала викрутку й починала розбиратися з розетками та проводами, і невдовзі вже було чутне: «Алло, алло…». 
А коли почалася комп’ютеризація  бібліотечних процесів – статистика в електронному вигляді, створення на базі МБА електронної доставки документів, тут Ірина проявила свою компетентність та професіоналізм, опанувавши  ці процеси швидко та чітко. 
Пам’ятаю, як творчо ми підходили до створення презентації відділу МБА, нашу спільну працю. 
Останнє робоче місце Ірини було пов’язане  із скануванням документів із фонду  краєзнавчого відділу, виконанням замовлень провідних бібліотек України та зарубіжжя. Вона дуже дбайливо ставилася до рукописів, пишалася своєю бездоганно виконаною роботою. 
Ще стільки було планів на майбутнє, ще стільки повинно було б статися зустрічей із колегами та друзями!  Ще таким сильним було бажання жити…
Жити,  щоб просто любити всіх, хто був з нею поруч. 

Рита Семенєєва

Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter








вівторок, 19 грудня 2017 р.

Світ знань нових видань

Єфімов, Володимир. Агонія мого театру: між αта ω» [Текст] : з неопублікованого  / В. Єфімов. – Дніпро :  Журфонд,  2017. – 332 с. : фото. :  іл.

Як автор  пише у передмові, його книги адресовані режисерам та акторам. До вашої уваги  це шосте до п'яти попередніх видань про  місцеве та гастрольне театральне життя Дніпра.  Йдеться про «Між Мельпоменоюю  і Січеславною», «Між Сценою І Глядачем», «Інтелектуальний театр», «Між театром і театром», «Драмська журнатургія». 
«Агонія мого театру: між α та ω» містить неопубліковане раніше і написане  після 2014 року.  Можна сказати, що кожен матеріал , це окрема вистава  із своює зав'язкою, кульмінацією та розв'язкою, викладена  захоплююче, неупереджено та яскраво.  «Тітонька Чарлі» у Дніпропетровському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченко, гастролі у Дніпрі київського театру поезії «Мушля», власні сценарії , короткі змісти відомих опер в авторському викладанні,  історії спілкування з відомими акторами Дніпропетровщини .
Перегортаєш кожну сторінку із нетерпінням, тому що  й уявити не можешь щож надалі на тебе чекає. 
Звісно ж це ніяка це  не «агонія», а чергова спроба автора зацікавити. Вдалося. 
Отже, до фондів ДОУНБ у дарунок від   журналіста, який спеціалізується на театальній критиці Володимира Єфімова, потрапило нове видання, що адресоване всім, хто полюбляє  Театр. 



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 18 грудня 2017 р.

Неймовірно, але правда

У 1893 році бібліотекарями працювали А.Е. Акінфієва (рос.) та Н.А. Шемаєва (рос.), які в особових випадках запрошувались до Ради Бібліотеки, з правом дорадчого голосу. Загалом протягом року Рада Бібліотеки провела 10 засідань,  на яких було розглянуто близько 60 питань. Така велика кількість питань була зумовлена значним розвитком бібліотечної справи,  як в якісному так і в кількісному відношенні. Серед скарг, занесених у спеціально призначену для цього книгу, була розглянута одна, а саме – передплатника г. Жигачева (рос.). Останній заявив, що бібліотекарі не видали йому додому, понад наявних у нього 2 книжок, ще й №№ газет,  мотивуючи свою скаргу тим, що газети все одно валяються на полицях без вживання. Рада, вивчивши умови передплати, визнала дії бібліотекарів правильними, а скарбу г. Жигачева залишила без наслідків.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1893 год и 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1894.– 58 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=14 (дата звернення: 18.12.17).– Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятницю, 15 грудня 2017 р.

На долоні історії

Олесь Досвітній. «Літописець суворої доби»
(продовження)

У Києві Олесь Досвітній протягом кількох місяців очолював партійне прес-бюро і друкований орган Тимчасового комітету — газету «Галицький комуніст». Основним завданням організації, а, отже, і її газети, було спростувати зазіхання Польщі на Західноукраїнські землі, розвінчати галицько-буковинський уряд, піднести боротьбу за возз'єднання з тоді  Радянською Україною. 
Разом з дружиною - Марією Курською-Досвітньою, Олесь Досвітній, у числі інших професійних пропагандистів і організаторів, їде до Галичини, де діяло західноукраїнське та польське підпілля. Це трапляється під час  наступу на Київ військ Денікіна, а згодом і Петлюри. Проте належно розгорнути запрограмовану роботу не вдалося. Внаслідок діяльності провокатора група Досвітнього опинилася в руках польської дефензиви. Письменника спершу кинуто до в'язниці міста Любліна, а згодом — Варшави. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє» (1928). У січні 1920 року у в'язниці Олесь Досвітній написав своє перше оповідання — «Розкаяння». Після семи місяців ув'язнення Досвітнього звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами.
У березні 1920 року письменник повернувся в Україну і став  активним організатором української радянської журналістики 1921-1922 років.  Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду, редагував газету «Хліб і залізо», уникає трагічної загибелі з дружиною, коли махновці підірвали міст, по якому рухався склад. В Катеринославі редагує «Селянську правду» й «Зірку». 
Відкликаний 1924 року ЦК КП(б)У з Катеринослава до Харкова, Досвітній очолював Українське товариство драматургів та композиторів. І хоча на цій посаді йому також передусім доводилося трудитися організаторською роботою, одначе Досвітній потрапив уже в зовсім інше оточення,  що сприяє остаточному переходу Досвітнього на творчу роботу. В цей же час стає членом письменницьких організацій.
Але, на думку радянських ідеологічних працівників, письменників підхід до опису дійсності докорінно розходився з єдиним методом соціалістичного реалізму, що автоматично ставило Досвітнього в розряд ворогів народу. 7 грудня 1933 року помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали Досвітнього у "приналежності до української контрреволюційної організації, що намагалася повалити Радянську владу; ухвалив: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ». 
19 грудня 1933 року Досвітнього заарештовано в Харкові. На черговому допиті 20 грудня 1933 року Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати змогу «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянській владі».
У винувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію, де запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року підтримала «найвищу міру соціального захисту». 3 березня 1934 року Колегія ОДПУ залишила вирок без змін. Розстріляно Досвітнього в Харкові. На клопотання дружини письменника й за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину. Це зберегло репутацію письменникові, але не життя. 
Перша книжка оповідань Олеся Досвітнього — «Розкаяння» та «Чия віра краща» — вийшла ще 1920 року. У 1924 виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва — «Чжунгожень»), що здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання; її перекладено російською мовою. Так Олесь Досвітній увійшов до когорти зачинателів молодої української радянської літератури. Він стає членом близьких йому письменницьких організацій: «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Упродовж 1920-х років Олесь Досвітній перебував у центрі бурхливого літературного життя. З-під його пера, крім публіцистики, вийшло багато оповідань та повістей: «Алай» (1924 р.), «Гюлле» (1926 р. ), «Нотатки мандрівника» (1929 р.), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930 р.), «На той бік» (1931 р.), «Новели» (1932); романи — «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929 р.), «Кварцит» (1932 р. ). Його твори перекладено та видано англійською, німецькою, російською та іншими мовами. 
(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 14 грудня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Старицький, Михайло Петрович. Богдан Хмельницький : трилогія / М.П. Старицький. - К. : Дніпро, 1987. - 645 с.

Богдан Хмельницький – визначна особа в історії нашої країни . Багато письменників  возвеличили його в своїх творах . Багато наукових праць, монографій присвячено  Богдану Хмельницькому. Авторами художніх творів про славнозвісного козацького гетьмана є Юрій Косач, Іван Ле, Натан Рибак, Павло Загребельний, Ліна Костенко тощо.
Мене зацікавила і сподобалась трилогія Михайла Старицького .
 В романі зображений весь шлях  Хмельницького у визвольній боротьбі українського народу проти польської  шляхти. В  його образі   ми бачимо не тільки великого,  далекоглядного політика  і  полководця. В романі  автор виписує образ людини, якій властиві  і сумніви , і протиріччя і великі почуття. Образ Богдана цікавий для мене своєю неоднозначністю та неординарністю .
Фатальне кохання до польської пані  ставить його в ряд трагічних образів світової літератури.
Мені сподобався роман тим ,що автор глибоко розкриває психологію героїв , в тому числі і головного. Він знайомить нас з найдраматичнішими моментами його життя -  смерть дітей , дружини , зраду коханої жінки. Але ці всі гористі не зломили дух цього велетня.  

Ніна Ясиницька, головний бібліотекар відділу абонементу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 13 грудня 2017 р.

Винахідники, віват!

«Бетон - найкращий з матеріалів, винайдених людством»

«Бетон –живое существо, приспосабливающееся     к любой форме, отвечающее любому требованию,     выносящее любую загрузку».
            
Пьер Луиджи   


Зінченко Віктор Семенович, дійсний член Академії будівництва України, кандидат технічних наук. У 1964 році закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. Далі було серйозне призначення на пост директора комбінату залізобетонних виробів, Главкустанайстрой, КазРСР у 1968. На цій посаді Віктор Семенович працював до 1972 році. У цьому ж році був переїзд до міста Дніпропетровськ. З 1972 по 1975 рік він був директором Дніпропетровського заводу крупних стінових блоків. З 1975 року по 1995 рік він зайняв посаду старшого наукового співробітника, завідувача сектором, завідувача лабораторією ДФ НДІБВ. Весь свій час Віктор Семенович присвячував написанню дисертації на тему «Технологія вібровакуумного виробництва вертикально формованих залізобетонних конструкцій з негайною розпалубкою і зніманням». Після блискучого захисту в 1988 році він став керівником науково-дослідної лабораторії технології спеціальних бетонів і конструкцій.
У сучасному будівельному виробництва конструкції з бетонна і залізобетону знайшли масове застосування на більшості зведених будинків житлово-цивільного призначення, в тому числі при влаштуванні підвалів, цоколів, каркасів, стін і перекриттів. Бетон-основний матеріал, який використовується при будівництві гідротехнічних та інших відповідальних споруд: тунелів, мостів, теплових гідро - і атомних електростанцій, злітних смуг аеродромів, автомобільних доріг, шахт різного призначення. Важко назвати сучасну будівельну діяльність людини, в якій би не використовувалися бетон і залізобетон. Досягнення високих якісних характеристик стік бетонів, підвищення ефективності виробництва конструкцій і виробів може бути забезпечено за умови впровадження нових технологій і обладнання. Одним з найбільш прогресивних технологічних напрямків є вібровакуумне формування, що забезпечує поряд з ущільненням бетонної суміші отосі від 10 до 50% надлишкової води замішування. Новоутворена в процес її вакуумування структурна міцність ущільненої бетонної суміші дозволяє виробляти негайно машинну обробку поверхні конструкції і розпалубку. Саме це і зацікавило Віктора Семеновича. В результаті багаторічної науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи по вдосконаленню вібровакуумного формування залізобетону виконаного за участю Віктора Семеновича, встановлено, що подальший розвиток вібровакуумірованія повинно бути направлено на розробку і обладнання для вертикального формування конструкції, оскільки вертикальне вібровакуумное формування, в порівнянні з горизонтальним, забезпечує більшевисоку якісні характеристики ущільненої бетонної суміші: залишкове водосодержание, плотність і структурну міцність .
Мені пощастило бути особисто знайомою з такою незвичайною людиною - як Віктор Семенович. Наше знайомство розпочалось з книги та телефонного дзвоника. А було це так: у наш патентно-технічний відділ надійшла нова книга Зінченко В.С. «Вібровакуумне формування залізобетону». Я її переглянула і мені дуже сподобались деякі цитати приведені в книзі, а також ілюстрації великоблочних, великопанельних, каркасно-панельних, залізобетонних багатоповерхових будівель, комплекси житлових і адміністративних будівель, мостів через р. Дніпро. У книзі розглянуто вітчизняний та зарубіжний досвід виробництва монолітних та збірних залізобетонних конструкцій з використанням вакуумування. 
Мені особисто цікаво стало чи є винаходи у такої талановитої людини? Я відкрила електронну базу українського патентного відомства і знайшла його винаходи. Мені стало ще цікавіше і мені, на думку прийшла ідея познайомитися з цією людиною. У книзі був його телефон. Я зателефонувала і запропонувала йому зустрітися. Він погодився.
Ми познайомились. Мої враження були неперевершені. Треба сказати, що Віктор Семенович Зінченко чудовий керівник, будівельник, вчений – людина високої культури, невичерпної енергії, працьовита та надзвичайно скромна. Він задоволений життям. Про своє житло він сказав, що мені досить трьох кімнат. В одній – мій робочий кабінет, у другій - спальня і у третій - я приймаю друзів. Він щиро любить свою родину, обожнює свою талановиту дружину Альбіну. Яка теж працювала інженером - будівельником. Два його сини – Олександр і Віталій його гордість і натхнення, хоча і не обрала професію батька.
В цьому році Віктор Семенович відсвяткував своє 80 річчя. Він сповнений творчого натхнення і задумів.
Віктор Семенович подарував бібліотеці свої книжки. Був дуже задоволений, що інформацію про нього розмістять на сайті бібліотеки.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічним відділом



 Більше про бібліотеку   тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

вівторок, 12 грудня 2017 р.

Світ знань нових видань

Слоневский, Александр. Путешествие из Каменского в Днепродзержинск и обратно [Текст]  :  архивные  материалы в литературной обработке и гражданском осмыслении  / А. Слоневский.  – Дніпро : ЛізуновПрес, 2017. – 368 с.: ил.

Ця книга про те, як назва міста вплинула на його долю. Як козаче поселення, за фактом свого розташування та генетики,  Кам'янське  отримало "їм'я"  ката українського народу і,  як повернулася споконвічна назва міста, через які  саме випробування  це трапилося.   
Родини, що створили історію цього міста у різні роки, будівлі, кожна з яких має свій цікавий історичний сюжет. Хто створював найкрупніши християнські храми Кам'янського, античність від випускника Санкт-Петербургзької  Академії мистецтв  архітектора Олексія Соколова в українському місті, що читали, над чим сміялися  та чим цікавилися мешканці  і багато іншого містить ця дослідницька  літературна подорож. 
Історії , які розгортає для нас видання, засновано на архівних матеріалах і в них  відзеркалено історію всієї України, яка рухається від епохи до епохи.  



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 11 грудня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Загальна кількість користувачів Бібліотеки в 1892 році, в тому числі і передплатників, досягла солідної цифри – 16685 осіб. Найбільша кількість відвідувань прийшлася на липень – 1199 осіб, найменша на грудень – 586. Що стосується кількості відвідувань по дням, то вона вкрай нерівномірна: іноді число відвідувань доходило до 100 осіб,  в інші дні користувачів майже  не було. Загальна річна цифра користувачів дорівнювалась 11085 осіб, що в середньому склало  31 особу щоденно, враховуючи лише дні коли Бібліотека відкрита. Порівняно з минулим роком зросла і  кількість абонентів (на 60 осіб), і склала 600 осіб. Взагалі щомісячне число передплатників досить високе: найбільша кількість - 233 в березні, найменша – 161 у вересні, середня цифра дорівнює 195 абонентів.  Серед книг затребуваних передплатниками у відділах найбільшою популярністю користувалася белетристика, біля 60%  від загальної кількості запитів, далі журнали – більш ніж 21% та книги дитячого відділу - близько 20%. Запит же на документи спеціальних відділів залишався незначним. Загальна ж кількість запитів протягом року склала 21050.
Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана




 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

пʼятницю, 8 грудня 2017 р.

На долоні історії

Олесь Досвітній. «Літописець суворої доби»

Серед обумовлених і насильно забутих особистостей, його доля могла стати сюжетом захоплюючого епічного твору. А в самому псевдонімі  - Олесь Досвітній укладено алегоричний зміст. Для цього потрібно згадати  рядки з популярного віршу Лесі Українки «Досвітні огні!», в якому поетеса закликає ліричного героя наблизити світанок нового життя полум'ям подвижництва змін. 
Український політик та письменник Олесь Досвітній (літературний псевдонім Олександра Федоровича Скрипаля-Міщенка) народився 8 листопада 1891 року в багатодітній родині дрібного крамаря, у повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині. 
Змалечку Олександр був привчений до самостійності та працьовитості, тому за два роки закінчив земську чотирирічну школу і став працювати писарчуком земської управи.Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олександр особисто брав участь у суспільних подіях, виступаючи з кореспонденціями у місцевій пресі, а також у київській газеті «Рада». 
Читання «Кобзаря» рано пробудило в душі юнака почуття гнівного протесту проти приниження людської гідності, за спробу викриття чиновницького засилля, Олесь був звільнений з роботи. 
Він шукав іншого заробітку й, водночас, наполегливо самоосвічувався, щоб здобути атестат зрілості. Склавши екстерном іспити, він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Вчився недовго — за участь у революційних гуртках та поширенні нелегальної літератури його виключили з університету. Досвітній повертається додому і влаштовується  на роботу в цукроварню. Під час Першої світової війни йде служити писарем у штаб Кавказького корпусу.
Після двох років служби,а служив він штабним писарем,  за підбурювання солдатів військово-польовий суд ухвалює найвище покарання для Олександра — розстріл. У ніч перед стратою за допомогою вірних друзів він втік з-під варти. Збривши вуса і переодягнувшись в цивільний одяг він пішки добирається в колишній Елесаветград, де жила його сестра. Тут він дістає паспорт банківського чиновника і поїздом переїжджає до Харкова, звідки нелегально перебирається до Киргизії, а потім й до Китаю. Після виснажливих випробувань Олесь Досвітній дістався до Сан-Франциско. Перебуваючи у вимушеній еміграції, після Лютневої революції, він напише: «Чимало українців-галичан пориваються туди, щоб хоч якоюсь часткою своєї істоти допомогти відродженню краю, а якщо немає, то хоча б побувати і побачити свою батьківщину і землю вільною. 
На той час, Досвітній вважається вже американським журналістом, і як закордонний фахівець, довго добивається дозволу на в'їзд в Україну, відновлюючи зв'язки з підпіллям Харкова. 
У 1918 році, за дорученням Харківського ревкому, Досвітній проводив агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи новим товаришам свою відданість революційним ідеалам. 1919 року Досвітній вступив до лав Комуністичної партії, виконував низку відповідальних доручень партії та Українського Радянського уряду. І його вже вважають досвідченим партійним журналістом. 
Одна з найважливіших  серед партійних доручень— робота в Тимчасовому Комітеті Компартії Східної Галичини й Буковини: спершу в Києві, а згодом — у глибокому підпіллі на території Галичини, захопленої Польщею. 
(далі буде)




 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 7 грудня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Джером К. Джером.  Троє в човні не рахуючи собаки [Текст] / К. Д. Джером. – К. : Знання, 1999. – 64 с.

Є твори, які дуже вчасно трапляються під руку і допомагають в тій чи іншій життєвій ситуації. Адже, вміння посміятися над серйозними моментами, які з нами трапляються – це ознака емоційного інтелекту. Мені пощастило зустрітися з книгою, яка вже багато років дарує задоволення і позитив. Це повість відомого англійського письменника Джерома Клапки Джерома «Троє в човні, не рахуючи собаки».
Книга є своєрідним звітом про подорож трьох друзів Джорджа, Гарріса, Джея і собаки на прізвисько Монморансі в човні по річці Темзі. З повісті читач має можливість отримати чимало корисних знань: як правильно гребти, чому не можна прати одяг в річці, як приготувати дуже смачне рагу із залишків харчів і багато-багато іншого.
Сторінки книги просякнуті тонким англійським гумором, яким досконало володіють головні герої, що і допомагає їм з гідністю виходити з кумедних ситуацій. З численних ліричних відступів мені найбільше припала до смаку добра і дуже смішна історія про дядечка Поджера.
Маю відзначити, що книгу легко читати, вона захоплює, змушує посміхатися, сміятися і радіти. Вона – класика. Та, справжня класика, яка навряд чи коли небудь стане нецікавою і нудною. Тому рекомендую її для читання всім, хто вважає що «Життя занадто серйозна штука, щоб не сміятися над ним».

Ірина Барабан, завідуюча відділом наукової інформації і бібліографії



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 6 грудня 2017 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)
Комерційне училище
На початку ХХ століття на вільній території з'явилася масивна будівля Комерційного училища за проектом Дмитра Скоробогатова. У Катеринославі таке училище було відкрито 17 вересня 1901 року.  А в 1904 – 1905 роках для училища було споруджено нову будівлю. Його архітектором був талановитий катеринославський архітектор Дмитро Скоробогатов. Триповерховий імпозантний будинок у неокласичному стилі сучасники віднесли до розряду найкращих […]. Парадний вхід прикрашали портик і колони коринфського ордера.
Будівлі Комерційного училища судилося після революції стати осередком радянської влади на Наддніпрянщині. З 1920-х років тут розмістилися нові органи управління - виконком і регіональний комітет більшовицької партії, які змінювали назви в залежності від назви регіону. "Губвиконком", "Окрвиконком", "облвиконком", "Губком", "окружком", "обком".
У 1935 році,  після пожежі, спорудження капітально реконструювали: не менш талановитий архітектор Олександр Красносельський добудував ще два поверхи. Будівля "обкому" бачила багатьох знаменитих керівників: від Фелікса Дзержинського, який виступав тут у 1921 році, до відомого Павла Івановича Лазаренка. Зараз тут резиденція Дніпропетровської обласної ради.
Радянська влада. На місці в'язниці - парк
У роки громадянської війни Тюремний Замок підірвали. Залишки стін, брили зцементованої цегли, щебеню та будівельного сміття кілька років "визначали вигляд" території. А тим часом, у будівлю  Комерційного училища, що звільнилося  вже вселялася нова влада.
Стало зрозуміло - що робити з руїнами в декількох десятках метрів від фешенебельного будинку виконкому. І в 1925р. на колишній Тюремній площі провели кілька суботників і розбили парк. Ось як про це писала газета "Зірка" 1 Травня 1925р .: "Ще недавно руїни царської тюрми на колишній Тюремній площі муляли очі перехожих. Але в міру розвитку початих в січні робіт по розбивці нового скверу ця площа все більше очищалася від тюремних руїн. А зараз на цьому місці, де була в'язниця, і на площі, прилеглій до неї, вже з'явилися дерева, кущі. Поряд з посадками проводилися і роботи по розбивці квітників, прокладання водопроводу та покриття доріжок щебенем. Всі подальші роботи розподіляються на дві черги. Ще в поточному  році будуть споруджені огорожі і оброблені доріжки. Архітектурна ж обробка скверу - пристрій входів і фонтанів-водопроводів - переноситься на наступний рік (…). Сквер займає понад 2 десятин (2,185 гектара - М.К.), тобто близько 30% всієї колишньої тюремної площі. Загальну кількість посадок на площі буде доведено до 10 тисяч. У центрі вільної площі, призначеної для маніфестацій, розбивається великий квітник у вигляді зірки ". Так з'явився в місті великий новий зелений куточок. Квітник у вигляді зірки дійсно влаштував - зараз на його місці великий фонтан. Але площа з того часу перестала використовуватися для маніфестацій. Робота місцевих "дніпропетровських небожителів" вимагала тиші.

Максим Кавун
Фото: берег Дніпра біля Потьомкінського саду
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 5 грудня 2017 р.

Світ знань нових видань

Топська, Неллі. Зачарована квітами [Текст]  / Н.Топська. - Київ: ТОВ «Книжкова база «Альфа», 2017. - 64 с.: іл. 

Життя видатної художниці Катерини Білокур  на сторінках нового видання  «Зачарована квітами».
Вона й дійсно була зачарована ними і всю ту любов вкладала у кожне  своє полотно та залишила нащадкам. 
Все життя вона змушена була відстоювати своє право малювати, долати непрості обставини, тяжкий побут, терпіти людський осуд  й переживати неприйняття рідних.  Але, від покликання вона не відмовилася, талановито та яскраво, осягаючи навколишній світ. 
«На довгу згадку ці квіти посилаю тому, кого не бачила, тому, кого, не знаю..Важко мені буде лежати в землі, якщо хтось, хто буде  жити після мене, не згадає мою добру роботу добрим словом», - писала Катерина Василівна.

Видання адресоване дітям середнього та старшого шкільного віку, а також усім хто цікавиться українським мистецтвом. 
До фонду ДОУНБ книга надійшла в рамках бюджетної програми «Здійснення концертно-мистецьких та культурологічних загальнодержавних заходів, заходів вшанування пам’яті, заходів з виявлення та підтримки творчо обдарованих дітей та молоді, заходів, пов’язаних із забезпеченням свободи совісті та релігії, державна підтримка регіональних культурних ініціатив та аматорського мистецтва, поповнення експозицій музеїв та репертуарів театрів, концертних та циркових організацій, забезпечення розвитку та застосування української мови».



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:    Twitter  Facebook
 Замовити книги можна  тут

понеділок, 4 грудня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Пожертви до Бібліотеки надходили як грошима, так і книгами. Грошима надійшло 62 крб.80 коп., з них 16 крб. (від особи яка побажала залишитися невідомою) зі спеціальним призначенням на переплетення книг духовного змісту. Книги жертвували і окремі особи, і установи.  Серед осіб, які пожертвували книги бібліотеці, за кількістю та якістю документів слід відзначити Г.А. Залюбовського, А.А. Чернову (рос.) та Г.В. Донцова (рос.). За змістом книги розподілилися наступним чином: 1. Книги Г.А. Залюбовського поповнили соціальний та публіцистичний відділи; 2. Книги А.А. Чернової, надзвичайно різноманітні за змістом відрізняються своєю рідкістю і старовиною, серед них є видання 18-го століття; 3. Книги Г.В. Донцова значною мірою поповнили відділ навчальної літератури та розділ Новоросійського краю. Всім громадянам та установам, які подарували книги Рада висловила свою вдячність.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter