Ігор Стамбол:
«Навіть зламане
серце здатне любити»
(продовження)
Він завзято та серйозно досліджує «так
само важливих, але маловідомих українців, незнання про яких робить нас слабшими
й біднішими».
Дисертацію «"Іван Львович Липа
в українському національному русі" захистив у 2016. У цій праці та в
монографії на її базі йдеться про політичного діяча, літератора й лікаря, який
стояв біля витоків самостійницького руху в Наддніпрянщині, очоливши "Братерство
тарасівців"».
2020 року вийшло «"Листування
Івана Липи", яку Ігор Іванович підготував до друку, – "унікальне
джерело, яке фіксує спілкування лікаря-українця з однодумцями на політичні,
культурні та літературні теми"».
Рік потому він «записав і впорядкував для книжкового видання «Ми знову здобули державність» (2021) спогади Володимира Крижанівського
– першого посла незалежної
України до росії". Мова про "збережені
цінні свідчення про настрої московитів щодо українців ще на зорі нашої
незалежності".
Маючи викладацький досвід, долучився до науково-дослідницької діяльності в
Інституті біографічних досліджень НБУВ, де значно краще познайомився з теорією
біографічних студій та у співпраці з колегами реалізовув Всеукраїнський
бібліотечний «Біографічний рейтинг» (2017–2020), покликаний підсвічувати
проблеми галузі та відзначати її успіхи».
Досвід став у пригоді й на наступній
роботі – науково-педагогічній. Ігор Іванович від 2019 року викладає в
Київському університеті імені Бориса Грінченка, де запровадив біографічний
конкурс для молоді «Борис Грінченко – лідер українства» й разом із
колегами започаткував першу в Україні міждисциплінарну програму «Біографістика
і текстологія».
Мета програми – формувати
фахівців, які не тільки розвиватимуть українську біографістику, а й
готуватимуть до публікації біографічні тексти».
Ігор Стамбол в продовженні «Пунктиру».
Олена Ємельянова
«– Одесу XX століття
зазначають як місто із сильною національною українською ідеєю. Яких діячів
цього періоду ми маємо знати?
– Треба знати, звичайно,
Михайла Комарова. Насправді з одного боку боляче, а з іншого – соромно,
наскільки мало зроблено останнім часом, щоб його популяризувати. Постать, яка є
інтегруючою з точки зору Одеси, всієї України. Він дійсно був в Одесі, але
залучав до комунікації, роботи представників з усієї України. Таким чином не
знати його в Одесі дуже шкода... А поряд з Комаровим є ще кілька десятків
людей, яких теж можна пам'ятати. Наприклад, Юрій Липа, який теж нас попереджав,
в тому числі й про московію і про те, що вона має розпастися, пояснював чому.
Ідеї він черпав десь у цьому середовищі – одеському.
Звичайно, мова йде про
культурно-політичних діячів, ціла когорта, яка входила до "Просвіти",
до українського клубу. Ці люди багато чого робили, тільки треба розкривати що
та яким чином. Наприклад, твір Івана Липи, який я зазвичай раджу прочитати в
контексті розмови про Союз, більшовиків, московське зло –
"Звіринець". Ми добре знаємо Орвелла з його фермою тварин, але не
знаємо Івана Липу, який зобразив суспільство часів імперії у вигляді корабля,
на якому везуть тварин і вони починають тікати з кліток. Це мова про російську
революцію, падіння монархії й найцікавіше, що він прямолінійно називає хто
захопив владу на цьому кораблі – мавпи, тобто більшовики. Як на мене, текст мав
би вивчатися в школі. Пояснення українцям отих подій 1917 року, зокрема, в
Петрограді.
Серед митців згадується
Амбросій Ждаха, якого я часто зустрічаю в інших регіонах України. Він видав
свого часу листівки на тему українських пісень. Тобто там було по кілька рядків
народних пісень і до них замальовка. Популяризація народної пісні й вона пішла
широко по Україні.
Варто згадувати
літературний процес початку XX століття, тому що в літературному процесі Одеса
позначилася для всієї України досить потужно – альманахи видавалися. Широке
поле для пізнання, тому що були люди, які залучали сюди всю Україну. Можемо
згадувати Леоніда Смоленського, як діяча громади.
Зараз важливі українські
наративи. Сергій Павленко написав досить багато художніх творів, зокрема,
віршів і знову ж таки, сьогодні це ім'я не лунає в Одесі, а треба, щоб лунало.
Людина тут жила, працювала і потім активно відзначилася на міжнародному рівні,
як дипломат і політик. Я не всіх згадаю зараз, але важливо, щоб були їхні
твори, залучалися до шкільних, освітніх програм. Щоб навколо цих постатей були
проєкти, які молодь підхоплювала».
«Студенти, що прагнули серйозної громадсько-політичної роботи, потрапивши на Чернечу гору, відчули в собі сили для рішучого кроку. Як згадував І. Липа: "...Щось дуже давнє заворушилося, виплило з глибокої душі те, що таїлося досі там, десь-десь на самісінькому споді її..." Тому на могилі Генія вони виголосили обітницю: до кінця життя сумлінно і безкомпромісно працювати на користь українського народу і втілювати в життя заповіти Великого Кобзаря. Так з’явилася таємна організація "Братерство Тарасівців"».
«Харків, незважаючи на
появу потужної київської громади, займав провідне місце в національному русі в
другій половині ХІХ століття завдяки активній культурницькій діяльності
інтелігенції».
Далі
буде.
Фото https://www.instagram.com/tempora.publishing/
Джерела:
Стамбол,
Ігор Іванович. Іван та Юрій Липи / І.І. Стамбол, С.В. Кучеренко.– Харків:
Бібколектор, 2016.– 121 с.
Стамбол,
Ігор. Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка / І.І. Стамбол.–
Київ: Кліо, 2024.– 192 с.
***
https://youtu.be/2eM39Unk_mg?si=Vp8tuT5kPG-AfgPb
https://odnb.odessa.ua/view_post.php?id=4486
https://intent.press/publications/society/2024/sho-take-rosiya-bez-rusi-istorik-igor-stambol/
https://portalhistoryua.com/expert/igor-stambol/
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар