Сторінки

пʼятниця, 30 жовтня 2020 р.

Пунктир

Письменник, чиї твори перекладені багатьма мовами світу. Його вивчають і поважають на усіх континентах. Той, хто розуміє людську душу. Федір Достоєвський у «Пунктирі».


«Головне в людині – це не розум, а те, що ним керує: характер, серце добрі почуття, передові ідеї».

«Кожна людина відповідальна перед усіма людьми за всіх людей і за все».

«Любов настільки всесильна, що перероджує й нас самих».

«Милосердя є найвища форма людського існування».

«Найсерйозніші негаразди сучасної людини виникають з того, що вона втратила відчуття осмисленої співпраці з Богом в Його намірах стосовно людства».

«Поганий знак, коли перестають розуміти іронію, алегорію, жарт».

«Учіться і читайте. Читайте книги серйозні. Життя зробить решту».

«Хто легко втрачає повагу до інших, той передовсім не поважає себе».

«Я не можу уявити ситуації, щоб коли-небудь не було чого робити». 


Достоевский без глянца [Текст] / сост., авт. предисл. П. Фокин. – СПб.: Амфора, 2008. – 460 с. – (Без глянца). 

Селезнев, Юрий Иванович. Достоевский [Текст] / Ю.И. Селезнев. – 5-е изд. – М.: Молодая гвардия, 2007. – 510 с. – (Жизнь замечательных людей: Серия биографий).




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

четвер, 29 жовтня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі [Текст]: роман / Ф.С. Фіцджеральд ; пер. з англ. А. Пехник. – К. : Знання, 2014. – 198 с. 


Події роману Френсіса Фіцджеральда «Великий Ґетсбі» («The Great Gatsby» by Francis Scott Key Fitzgerald) представлено у вигляді низки світських зустрічей – чаювання, вечірок, п’яних банкетів – представників вищого класу американського суспільства 1920-х років. Між цими подіями вклинюються спогади Джея Гетсбі, Дейзі Б'юкенен, Джордан, Мікаеліс, Волфшієм. На перший погляд це є оповіддю про те, як люди пили, гуляли, за першої нагоди вступали в легкі стосунки. Але ні – це про те, як людина намагається знайти сенс буття, але, можливо, не там шукає?

Заможні дівчата та жінки купують різні речі, псують їх (або речі виходять із моди), а потім викидають на смітник. Ті жінки та дівчата, що бажають піднестися до рівня вищого класу, намагаються зробити це через багатих чоловіків: беруть у них подарунки та гроші, купують нові речі, які потім теж виходять з моди, або псуються – і їхнє місце на смітнику. І до чого тоді люди зводять мету власного життя й прагнення? Ф. Фіцджеральд порівнює це місце з «фантастичною фермою, де порох землі росте ніби жито». 

До живих істот таке ж ставлення. Так, з примхи Міртл (Myrtle), яка вважає, що підвищує так свій статус, коханець на її вимогу купує їй собаку: «Я хочу таку для своєї квартири. Вони милі – мати собаку». Потім цього собаку залишають у прокуреній кімнаті, наповненій людьми, які думають тільки про себе. Маленький песик сидить на столі, дивиться осліплими через дим очима – жертва примх людей, які ні про кого не турбуються.

А Нью-Йорк у романі пульсує життям, наповнений світлом і барвами: «…небо пізнього часу на мить зацвітає у вікні ніби голубий мед Середземномор’я». На тлі усього цього Ґетсбі плекає свою мрію про заміжню Дейзі (Daisy – її ім’я з англійської перекладається як «маргаритка», а в сучасній мові набуває значення «першокласний», «той, що пальці оближеш»). «Не повторите минуле?.. Чому, звичайно ж, ти можеш!» Потім занурена у свої почуття, Дейзі «золота дівчинка з білого замку», втікаючи від сучасного до минулого-майбутнього, збиває на смерть Міртл, змішавши її темну густу кров, життєдайність і сексуальність з пилом дороги!

Крім головних героїв, за вчинками яких слідкує читач, у романі знаходимо багато символів і другорядних персонажів, чия поява є зовсім не випадковою. Наприклад: «На задньому плані чотири парадно вдягнені чоловіки у фраках повільно йдуть вздовж тротуару з ношами, на яких лежить п’яна жінка в білій вечірній сукні. Її рука, що звисає, холодно виблискує дорогоцінними каміннями. Чинно чоловіки повертають і заходять у дім – не той дім. Але ніхто не знає ім’я жінки, і всім байдуже». Про що це? Чому цей образ з’являється? Кетлін Паркінсон, літературний критик, так інтерпретує цю подію: «Інертна жінка є жертвою власних бажань – вона п’яна. Чотири джентльмени намагаються підтримати її в межах добрих традицій, але вона є чужою в їхньому світі – вона ніхто, вона не отримує права на самосвідомість у цьому суспільстві. Сам статус «дами» зведено на ніщо в оманливій і обманутій Ері Джазу (Jazz Age). Саме тому рука «холодно блищить дорогоцінними каміннями» («sparkles cold with jewels»), а не просто блищить. Прислівник ніби підкреслює її втрачене, відчужене становище … пасивного об’єкту бажання чоловіків». Примарою іншого характеру є містер Вілсон. Його життя зруйноване емоційно, економічно та фізично, життя забрало його сили й самосвідомість: «Він є безголосим, сам і не знає, що ще живий». 

Але від роману не віє безпорадністю, її ніби приховує незвичайність мовної тканини, свіжість метафор вражає. Тільки погляньте: «вафля-луна» («the wafer of the moon»), «новий світ матеріальний, але нереальний, де … мрії, що починають дихати» («a new world material without being real, where … breathing dreams»), «сині холодні межі неба» («the blue cool limit of the sky»), «заквітає світлом» («bloomed with light»), «покупна розкіш сяйва зірок» («bought luxury of star-shine»), «юність і таємничість, яку багатство ув’язнює та зберігає» («the youth and mystery that wealth imprisons and preserves»), «морезміна облич» («the sea-change of faces»), тощо. 

Сподіваюсь ви розділите мої настрої! Або роман наповниться для вас іншими враженнями! Приємного читання.

Олександра Миргородська, бібліотекарка відділу документів іноземними мовами




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

середа, 28 жовтня 2020 р.

Обличчя ріднокраю

1910-й рік в історії Катеринослава: Виставка та довкола неї

(продовження)

Значною подією в житті українського і творчого населення губернії був вихід першого номеру українського щотижневика «Дніпрові хвилі» – у жовтні 1910 р. У вступній статті редакція, яку очолював Дмитро Дорошенко, писала: «Удруге серед степів колишнього запорозького краю лунає наша рідна мова з сторінок часописного видання». Особливу увагу часопис звертав на українське життя, на висвітлення проявів цього життя у нашій місцевості.

У 1910 році відкрився будинок «Просвіти» в Мануйлівці. Багато люду прийшло на це свято у грудні, багато вітальних листів надійшло, зокрема, О. Пчілка писала: «Честь і слава велика Вам! Дай же, Боже, щоб кубельце національної освіти, звите Вами в запорозьким краю, зміцнилося й красувалося на добрий зразок і приклад іншим українцям». 

Серед подій, що відбувалися в місті та губернії в 1910 р., заслуговують на увагу такі.

У липні «Первое Екатеринославское домостроительное общество (ПЕДО)», розпочало зводити будинки по вулиці Козачій (пізніше – Комсомольська, тепер Старокозацька). Товариство стало першою спробою боротьби з житлового проблемою. Його основний капітал становив 100 тис. крб. Квартири на чотири і п’ять кімнат були побудовані протягом 1910–1911 рр. (нині вул. Старокозацька, 74). Коштувала оренда квартир із чотирьох кімнат 600–700 крб. на рік, а 5-ти кімнатних – 1000–1200 крб., – на той час дуже великі гроші.

Жахлива катастрофа сталася на початку травня – на Дніпрових порогах перекинувся дуб із 96 пасажирами, 47 із яких загинули. Це були шукачі роботи з Полтавської та Київської губерній.

У червні відновилася діяльність Катеринославського купецького товариства, старостою якого був купець Ф.П. Дедіков, який запропонував заснувати нову кредитну установу – взаємного страхування.

Міністерство торгівлі завершило проєкт перетворення гірничого училища в Катеринославі на Гірничий інститут.

4 липня стало відомо, що імператор присвоїв колишньому Верхньодніпровському маршалку дворянства Ерасту Бродському звання Почесного громадянина Верхньодніпровська, згідно клопотання міського управління за корисну для міста діяльність і сприяння побудові храму, міського училища та жіночої гімназії.

Валентина Лазебник

Далі буде 


Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 рік : бібліогр. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2009.– 294 с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 27 жовтня 2020 р.

Світ знань нових видань

Ростовцев, О.Ю. Євреї Дніпропетровщини: історія та сучасність: Документальні нариси / О.Ю. Ростовцев. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2011. – 112 с.


«Євреї Дніпропетровщини: історія та сучасність» – видання, що розповідає про вражаючу історію єврейського відродження у наших краях. Хоча, коли з’явилися перші євреї на території сучасної України, достеменно не відомо. Автор зібрав багатий як ілюстративний, так і документальний матеріал, завдяки чому – розкрив не лише минуле, а й сьогодення цього народу, його плани на майбутнє. 

Книга присвячена 80-річчю створення Дніпропетровської області та розраховане на широке коло читачів. Радимо!





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

понеділок, 26 жовтня 2020 р.

Неймовірно, але правда

Серед питань, розглянутих Радою, було й питання покращення умов існування служителів бібліотеки. Пристосовуючи придбану будівлю для бібліотеки (1902 р), Рада не встигла влаштувати приміщення для персонала, але через те, що бібліотека не могла лишатися без нагляду, то службовцеві (сімейній людині), довелося жити в прохідний передній, а двірникові – в підвальній кімнаті, вогкій і без вікна. Необхідно було збудувати житло для обслуговуючого персонала, а проте, на це бракувало коштів. Саме тому Рада за згодою Міського Голови пристосувала у дворі бібліотеки сарай для житла служителеві бібліотеки та двірникові. 


Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1902 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1903. – 57 с. – Текст. дан. – Режим доступа: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=96 (дата обращения: 02.10.2020). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут



пʼятниця, 23 жовтня 2020 р.

Пунктир

 Кавабата Ясунарі. «Мушлі вражень  із  перлинами  істини»

Сутність японського способу мислення. Для його осягання необхідно народитися японцем, для наближення до нього – подорожувати країною Висхідного Сонця та ретельно вивчати її. Бажано, спілкуючись із японцями, а ще – звернувшись до творчості першого в літературі 日本 лауреата Нобелівської премії («за письменницьку майстерність», 1968-й) Кавабата Ясунарі. 

Друга світова. Заклики з творів  письменників проти жорстокості та мілітаризму. Болісне висвітлення процесу подолання наслідків бомбування Хіросими, перш за все, у масовій  свідомості. Це ракурси його часу

Разом із оголеністю відчуттів до життя нашого героя змалечку увійшло сирітство. У п'ятнадцять – остання втрата близької людини – діда і перше оповідання «Щоденник шістнадцятирічного юнака». У 1920-му – закінчення англійського відділення Токійського університету та захоплення модерністськими течіями. Акутагава Рюноске і Райнер Марія Рільке в переліку найулюбленіших авторів. Рання японська література періоду Хэйан (яп. 平安時代) – неодмінна лінія наслідування. 

Поетизація власних сердечних рухів, щирість інтонації, оспівування краси природи, підкреслене захоплення старовиною, витончена художня форма – відзеркалено у більшості його творів. Серед визнаних у світі провідне для розуміння японської свідомості місце посідають «Країна снігу» та «Тисячокрилий журавель». Назва останнього твору походить від візерунка з журавлями на кімоно героїні. Роману була присуджена премія японської Академії мистецтва. Центр сюжету – чайний обряд, доведений японською естетикою до рівня високого мистецтва. Абсолютна єдність із природою та іншими людьми. Суть в тому, щоб віддатися роздуму, очиститися від буденних клопотів. Автор застерігає проти сучасної вульгаризації процесу. На сторінках окремим буттям живе японська кераміка. Стародавні чашки відтінюють скороминущість людського перебування у часі, посилюючи його цінність. 

Його маленькі оповідання, зокрема, «Сліпий та дівчина» – пронизливо й лаконічно рівновеликі романам і повістям. Кожен рядок – «діамантові» розсипи змістів. Палітра відчуттів, притаманна японській ментальності в цілому та літературі країни Висхідного Сонця, зокрема. 

Багато цікавих сторінок з життя Кавабата, що ілюструють його творчість, знайдемо  в монографії Миколи Федоренка «Кавабата Ясунарі. Краски времени» у фондах ДОУНБ. «В його квартирі – ніяких зайвих речей, – згадував дослідник, – окрім принадності  чистого простору і скромної краси», а спілкування з людьми було для Ясунарі  завжди зустріччю почуттів.

«Справді прекрасний романіст, якому притаманна невимушеність і поетичність стилю, майстер вишуканої глибокої думки, а його  твори сповнені гарячих і часто бурхливих почуттів», – це вже погляд на письменника від американського японіста Дональда Кіна.

Сьогодні у «Пунктирі» «мушлі вражень із перлинами істини» «офіцера французського ордену мистецтв та літератури» (1960-й) Кавабата Ясунарі.  


«Зустріч за чаєм — та ж «зустріч почуттів».

«На будь-яку квітку відгукнеться душа – все залежить від того, коли і за яких обставин ти  її побачиш».

«Не може бути світу Будди без світу диявола. І світ диявола – це світ, до якого важко потрапити. Це не для слабких серцем».

«Одна квітка містить більше яскравості, ніж сотня квіток».

«Однак учень повинен завжди бути володарем власних думок і повинен досягти просвітлення своїми зусиллями. І наголос робиться не на розумі й аргументації, не на інтуїції,  а на безпосередньому почутті. Просвітлення походить не від навчання, а через внутрішньо пробуджене око. Істина полягає у "відкиданні слів", вона – "поза словами»". 

«Споглядання краси пробуджує найсильніше почуття жалю та  любові до людей».

«Справжній професіонал продовжує боротьбу до кінця — хай він навіть помре... Великий майстер приносить себе в жертву мистецтву».

«У окремої людини та у нації доля таланту може бути схожою».

«Шедевр гри може зіпсувати нечутливість до почуттів супротивника“.

«Ця гра чорного на білому, білого на чорному має намір і набуває форми творчого мистецтва. У ньому є потік духу і гармонія музики».

«Час тече однаково для всіх людей; кожна людина тече в часі по-різному». 


Бондар Ю. Хвала красі: творчість письменників-естетів у процесі становлення сучасної літератури Японії // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2012. – № 18. – С. 49–51.

Кавабата, Ясунарі. Країна снігу. Тисяча журавлів [Текст] : повісті / Я. Кавабата. – 3-тє вид. – К. : Основи, 2003. – 262 с.

Набитович І. Українське вікно в японську літературу // Слово і час. – 2011. – № 4. – С. 120–122. 

Штейнбук Ф. «Птахи і звірі» «сніжної країни» Ясунарі Кавабати: матеріали до вивчення повісті «Тисяча журавлів» // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013. – № 2. – С. 42–51.

Федоренко, Николай Трофимович. Кавабата Ясунари. Краски времени [Текст] : очерки / Н.Т. Федоренко. – М. : Советский писатель, 1982. – 464 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 22 жовтня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Лис, Володимир Савович.  Століття Якова [Текст] / В.С. Лис; передм. О. Забужко; худож. Т. Коровіна. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2010. – 236 с. – (Коронація слова).

Історія однієї людини. Історія однієї країни... в ім`я чого живуть чи, швидше існують ці люди? Хіба що так угодно Богу. В ім`я чого так тяжко працюють коло землі посеред цих болотних випарів? Відповіді не було. Хіба що... Заради самого життя...

Володимир Савович Лис – український журналіст, драматург, письменник. «Століття Якова» – роман-спогад, історія цілого життя довжиною в століття. Це ціла епоха історичних подій, людських стосунків, образів.

У поліському селі Загорани живе старий Яків Мех на прізвисько Цвіркун. Йому ось-ось має виповнитися 100 років. Давно чекає він листа з далекого міста, хоча б коротку звісточку від дівчиська на ім`я Оленка, яка, наче потороча, промайнула у його житті та запалила в душі вогник спогадів. Він чекає та згадує…

Знову подумки проживає своє життя, ціле століття бурхливих подій, тяжкої праці, сильних почуттів. Маревом спливають у пам`яті, здавалося, давно забуті постаті. Знов відчуває він колишні біль, відчай, надії та сподівання. Своє кохання, яке «не тільки любов, а щось більше. Щось таке, що неможливо пояснити й осягнути розумом». Страшні часи війн, революції, репресій. Служба у Війську Польському, війна з німцями, полон, драматичні повоєнні події. Благородство й підлість, честь і зради, подвиги й злочинства, радість і біль, зустрічі та розставання – довге життя прожив Яків Мех. Не повернути минулого й не виправити помилок. Не переписати життя набіло. Але можна жити далі, звіряючись із власним голосом совісті, розумінням честі й справедливості, відповідаючи за своїх близьких і рідних, за тих, хто поряд.

Линуть і линуть спогади… А десь за піччю зачаївся цвіркун, якого він слухає довгими безсонними ночами, чий рід цвіркунів споконвіку живе в хаті, хазяїв якої також прозвали Цвіркунами. Чиї пісні – про блакитне небо, ясне сонечко, про близьких людей, заради яких б`ється серце…

Емоційність та колоритна мова роману викликають відповідний настрій, допомагають вжитися в образи поліського села тієї епохи. 

Роман «Століття Якова» здобув перемогу у конкурсі «Коронація слова-2010» як найкращий роман десятиріччя. У 2016 році роман було екранізовано.


Лариса Гусак, бібліотекарка відділу зберігання основного фонду


 


Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 21 жовтня 2020 р.

Обличчя ріднокраю


1910-й рік в історії Катеринослава: Виставка та довкола неї

(продовження)

Значною подією культурного життя міста стала VII Виставка картин, що відкрилася 23 травня в аудиторії Наукового товариства. Ініціаторам її пощастило залучити на неї картини художників із відомими іменами. Петербурзькі, київські, харківські та місцеві митці надали 375 художніх творів. Почесне місце посіли художники-реалісти: І. Репін, В. Поленов, брати Васнєцови, С. Сєров, С. Іванов, Л. Пастернак. Французькі художники Мореро і Ван Донжен передали картини паризького салону. Виставка тривала три місяці, після чого художники Моргунов, Виноградов, Козлов, А. Бенуа подарували свої роботи організаторам виставки для майбутнього художнього музею. У жовтні художня комісія наукового товариства в особі Н.С. Моргунова енергійно розпочала роботу з організації в місті художнього музею. Члени комісії зверталися до художників із проханням передавати свої роботи, а також до приватних колекціонерів. С. Виноградов, Олександр і Альберт Бенуа, Васнецов надіслали свої листи до організаторів, підтримавши створення музею, й обіцяли надіслати свої полотна. (Музей було відкрито у 1914 році).

У місті тоді працював лише один музей – обласний імені О.М. Поля. Директором його був Д.І. Яворницький, активний збирач старожитностей.

Обстежуючи церкви і знайомлячись із колекціями приватних збирачів старожитностей, Яворницький знайшов чимало прихильників музею, які зробили щедрі подарунки. Так, священик Григорій Масловський подарував музею велику порцелянову таріль з картиною усередині та прикрашену оригінальним орнаментом початку XIX ст., срібну позолочену запорозьку чарку 1771 р. Священик Капустянський подарував великий срібний келих 1738 р., запорозьку люльку.

Від О.С. Поль до музею надійшли дуже цінні речі: великий мідний складень XVIII ст. і невеликий, прикрашений малюнками з емаллю XVII ст. хрест – досить розкішний, зразок ужиткового мистецтва XVI ст. С.М. Родзянко подарував музею черешневий цибу́х від люльки, презентований турецьким султаном Селімом III російському резидентові Булгакову 1789 р.

У червні музей придбав дві арабської роботи інкрустовані скрині, якими користувалися запорожці. Збереглися вони у селянина Херсонської губернії. Лицьові боки скринь прикрашені східним малюнком геометрично-рослинного характеру, виконані перламутром по дереву. До придбаних у цьому році старожитностей додалася ще й могила кошового Івана Сірка у селі Капулівці, яку викупив Дмитро Яворницький для музея О.М. Поля.

Музей залишався одним із головних культурних осередків міста, до нього навідувалися майже усі, хто перебував у Катеринославі. Екскурсії проводив сам Д.І. Яворницький. У 1910 році вийшов і другий Каталог музею імені О. Поля, єдиний примірник якого зберігся до цього часу.



Валентина Лазебник

Далі буде 


Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 рік : бібліогр. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2009.– 294 с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

понеділок, 19 жовтня 2020 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1903 року Рада бібліотеки провела 6 засідань, на яких розглянула 17 питань, окрім постійних – складання кошторисів на 1904-й, списка книг і періодичних видань для поповнення фонду, перегляду заяв відвідувачів читальні. На одному з засідань Рада, переглянувши положення про Міську бібліотеку та Правила для відвідувачів читальні і бібліотеки, внесла  значні зміни та надала до міської Управи для доповіді на засіданні міської Думи, де ці правила й були затверджені з незначними поправками 19/20 березня 1903-го. У дію ці правила вступили з 1 травня цього ж року.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступа: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата обращения: 02.10.2020). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 16 жовтня 2020 р.

На долоні історії

 Алджернон Генрі Блеквуд. Містичний погляд на світ

(завершення)


Митець остаточно вирішив присвятити життя літературі й тому знову переїздить. Цього разу – до вже знайомої йому Швейцарії, де перебував до 1914 року. Саме там Алджернон Блеквуд створив один із величних романів «Кентавр».

Звісно, не полишає він і мандрівок. Наш герой милувався красою Кавказу та Єгипту. Під їхнім впливом створив твори «Пісок», «Зішестя до Єгипту», «Хвиля».

Та почалася Перша світова війна. Письменник вступив на службу до британської військової розвідки. По закінченню – повернувся до рідного міста, де народився. Результатом тих подій стали дві збірки оповідань («Язики вогню» і «Потрясіння») та кілька дитячих творів.

Хочеться виділити оповідання «Верба», написаному завдяки пережитим враженням у лісах. Його відзначив у свій час палкий шанувальник письменника Говард Філіпс Лавкрафт, оголосовши кращим містичним оповіданням із усіх, з якими йому довелося стикатися.

Пік шаленої популярності нашого героя припав на 1934 рік, коли письменника запросили читати твори на ВВС.

Під впливом власної слави Блеквуд зайнявся радіодраматургією і став частим гостем на телебаченні. За великий внесок у мистецтво був нагороджений медаллю Телевізійного співтовариства й Орденом Британської імперії.

Отже, у доробку митця – 13 романів, близько 200 оповідань і повістей, книга-спогад про перші 30 років свого життя, дві п’єси, кілька десятків статей і есеїв. Він продовжував працювати до останніх хвилин життя, й зусилля ці не були не помічені. Він отримав звання командора.

Що ж, дійсно, мандрівникові, який бачив безліч ритуалів, окультисту, журналісту й шпигуну було що розповісти.

Не стало містика 10 грудня 1951-го у Бекенхемі, Бромлі Великого Лондона.

https://lavkababuin.com/author/eldzhernon-blekvud/



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 15 жовтня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Ибаньес, Винсенте Бласко. Кровь и песок [Текст] : романы / В.Б. Ибаньес. – Луганск : Юсана, 1995. – 544 с.

«Кров і пісок» – роман відомого іспанського письменника Вісенте Бласко Ібаньєса. В основу романа покладена трагічна історія матадора. Червоний і жовтий – кольори національного прапора Іспанії. Червона кров на жовтому піску арени, де відбувається корида. Головний герой роману – матадор на ім'я Хуан Гал'ярдо.

Хуан із дитинства марить коридою, захоплено дивиться на колишніх матадорів, сам бере участь у коридах для новачків, хоч як не била б його мати, намагаючись зробити з нього статечного шевця. Від шевця у хлопця залишається лише прізвисько Сапатерін – Шевчик.

Багато хлопчаків бажає стати матадорами, але стають лише одиниці, що перемогли страх, біль, смерть товаришів. Хуан Гал'ярдо зміг. Ставши зіркою арени, він вибрався зі злиднів, став багатим, переїхав з бідного передмістя Севільї до власного дому, завів дружбу з аристократами.

Хуан настирливо намагається стати своїм серед «вищого товариства». Маючі чудову дружину, він стає коханцем аристократки доньї Соль, не розуміючи, що для неї він лише іграшка, дикун. Марно вдягається тореро в дорогі костюми, просаджує величезні гроші у карти. Своїм він так і не стає. Його поблажливо терплять, доки він є зіркою кориди. Але тим самим він перестає бути своїм для численних прихильників з простого народу. І ось, втрачаючи популярність, зневірений у своїх силах після важкого поранення, Хуан робить відчайдушну спробу повернути прихильність і багатих, і бідних. Свою останню спробу…

Олена Захарова, головна бібліотекарка відділу документів іноземними мовами




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Світ знань нових видань

Тараненко, Ірина. Ці дивовижні українці. Книга-мандрівка. Україна / І. Тараненко, Ю. Курова, Є. Нєвєжина [та ін.] . – К.: Media Friends, 2019. – 48 c.


«Ці дивовижні українці» – проєкт, який складається з книги та інтерактивного сайту, що, за словами авторів, має лише одне, але дуже важливе завдання – показати нам, наскільки ми дивовижні. Завдяки цьому проєкту можна інтерактивно подорожувати країною. Дізнаватися більше про історію держави, кулінарні цікавинки, думки, традиції та, навіть, стереотипи українців як нації. 

Захоплює побудова викладеного у книжці матеріалу. У єдиному вирі – коротенькі тексти та яскраві ілюстрації, що відповідають на питання «Чому ми саме такі?», «Що робить нас винятковими?».

Книга ніби створена спеціально для того, щоб читати її в родинному колі. Тому – радимо!




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

понеділок, 12 жовтня 2020 р.

Неймовірно, але правда

У травні 1903 року закінчився термін повноважень членів Ради бібліотеки Л. Реймера, В. Сахарова та Н. Набіркіна, тому Міська Дума провела вибори, на яких до Ради замість трьох вибулих призначили чотирьох нових членів – Л. Реймера, М. Заусайлова, І. Теличенко та Я. Гололобова. Їхні повноваження мали тривати до 9 травня 1907-го. Незмінними залишались завідувачка бібліотеки С. Єгорова та її помічниці Є. Булах, В. Пчьолкіна, У. Дикарєва. Замість вибулої у квітні О. Іванової призначена А. Мордовська.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступа: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата обращения: 02.10.2020). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

пʼятниця, 9 жовтня 2020 р.

На долоні історії

Алджернон Генрі Блеквуд. Містичний погляд на світ

(продовження)


Як пам’ятаємо з попередньої частини, Алджернон Блеквуд близько трьох місяців перебував у канадських лісах. І де б ви думали, він з’явився знов? У Нью-Йорку. Чим він займався увесь той час, що переховувався від інших – невідомо, але в одному з найбільших міст США наш герой починає працювати газетним репортером. Чого він тільки не пережив за ці роки! Був жертвою шахрайства, пограбування, кілька разів – на грані смерті. «В Нью-Йорку я ніби покрився ранами, в які це місто сіль та кислоту свої втирало щодня».

Не витримавши, у 1899-му повернувся на батьківщину. Саме там, через рік, наш герой відкрив для себе «Золоту Зорю» – магічний орден і окультну організацію, що практикувала теургію, магію та алхімію. У свій час – один із найвпливовіших орденів західного окультизму ХХ століття.

Інтерес до містичних наук спалахнув новою силою, і Блеквуд узявся за перо. Всі пережиті пригоди лягли в основу творів.

У 1906 році світ побачив його перший збірник «Порожній дім та інші оповідання про привидів». Так митець вирішив присвятити себе літературі. Один за одним публікуються твори, головним героєм яких став «лікар незвичних можливостей» психодетектив Джон Сайленс…

Далі буде

https://lavkababuin.com/author/eldzhernon-blekvud/




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

четвер, 8 жовтня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Лобусова, Ирина Игоревна. Букет из Оперного театра [Текст] / И.И. Лобусова ; худож. Е.А. Гугалова. – Харьков : Фолио, 2018. – 409 с. : ил. – (Ретророман).

Моє знайомство з Іриною Лобусовою почалося з ретророману «Букет из оперного театра». 

З перших сторінок ми поринаємо в яскраву атмосферу Одеси початку 20-го століття з її вишуканим міським колоритом, який може передати тільки корінний одесит. 

Сюжет простий. У павільйонах Одеської кінофабрики «Мирограф» знімається черговий фільм «Любов і смерть» – драма з життя персидського шаха та його гарему. За стінами павільйонів із гаптованими різнобарвними шовками та яскравими костюмами акторів лютували розруха, голод і війна, що занурювали весь світ у «пучину відчаю і хаосу». Місто живе за своїми законами. Запрошених на головну роль актрис одну по одній знаходять мертвими у труні, обсипаних дивними квітами та задушених жіночою панчохою. Історія про вбивства чомусь пов’язана з Танею Алмазовою, статисткою оперного театру, крадійкою з людським обличчям, доброю душею, однією з цінних членів банди Мішки Япончика. Хоча у романі Япончик представлений романтизованим, але від того не менш колоритним «королем Одеси». 

Чудовим контрастом бандитської та розбуреної Одеси постає образ обожнюваної усіма Віри Холодної – талановитої інтелігентної актриси з доброю і сміливою душею, чия загадкова смерть спричинила хвилю пліток і домислів.

Книга читається легко: детективний сюжет переплітається з реальними подіями, інтригами, грою людськими долями. Перед очима Одеса ніби оживає, дихає епохою післяреволюційного гармидеру, бандитських клоак, катакомб, дворів, вуличок. Все це особливо яскраво передає місцевий говір, який, як мені здається, переданий дещо перебільшено. 

А так раджу прочитати. Дуже захопливий сюжет, хоча подекуди дещо зібганий і не доведений до кінця.

Світлана Петросян, провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду

 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 7 жовтня 2020 р.

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Наталія Кондратьєва. Генетика гідності


Вона народилася в Тбілісі. Місті, де сплелися культури та різноманіття мов – грузинської, вірменської, азербайджанської, курдської, грецької, російської, турецької. Смак дитинства – інжир. Якщо літо – то глибокий колір духмяної зелені навкруги, спека й маленькі фонтанчики із питною водою. 

Родичі по лінії мами, Галини Вікторівни Чистякової, належать до стародавнього польського роду Бородзічей і є вихідцями з Кракова. У XIX столітті вислані до Верхнєудинська за участь у повстаннях проти Російської імперії, а нащадки їхні пізніше помічені в інших містах Росії, в Україні, а також в Кутаїсі та Тбілісі.

Її дід – генерал-майор авіації Віктор Феофанович Чистяков, уродженець донецьких Пєсков. Його ім'ям названа вулиця в Донецьку, а військова біографія льотчика має чимало славних сторінок, знайшла своє відображення, зокрема, в нарисі Олексія Новікова-Прибоя «Гніздо орла» (саме так називалася керована дідом льотна школа), в книгах Миколи Румянцева «Герої Халхін-Гола» й Олександра Трокаєва «Герої полум'яних років». До речі,  Віктор Феофанович навчався на «робітфаці» ДІІТу (зараз Дніпровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна). Отже із Дніпром доля Наталії була пов'язана ще до її народження.  

Батько Едуард Федорович – працював на заводі за робочою спеціальністю, мати Галина Вікторівна все життя викладала у школі російську мову та літературу. Родина була патріархальною. У дитинстві Наталія займалась художньою та спортивною гімнастикою. Для спортивної – виявилася зависокою, на заняття з художньої потрібно було їздити через все місто кількома видами транспорту. Була ще спортивна сторінка пов'язана із волейболом. 

Можливо, вона покинула займатися всім цим тому, що не має змагальних рис. Постійно вдосконалюється: порівнює сходинки не з «нагородами», а з власним  камертонним відчуттям досконалості та гідності. Це те, що  дісталося їй за місцем народження та генетикою сім`ї.  

У родині любили читати, батько Едуард Федорович збирав книги з історії, займався нумізматикою. На уроках в Наталії траплялися непорозуміння, коли, наприклад, читала під партою замість слухати вчителя фізики. Займалась і англійською. Варіантів щодо обрання майбутнього фаху було два: вступ на історичний, або – на факультет іноземних мов. Не сталося, у Тбіліський національний університет не добрала балів. Любов до читання далася взнаки і невдовзі вона стала студенткою Московського поліграфічного інституту (зараз Московський державний університет друку ім. Івана Федорова), факультету «книгознавства та книжкової торгівлі» – зараз факультет «видавничої справи  та книжкової торгівлі». Диплом захищала  за темою «Книготоргові каталоги у Росії з 1900 по 1917-й рік». Півроку проходила практику в Російській державній бібліотеці. Цей період назавжди дав розуміння того, що подальшу долю хоче пов'язати саме із «царством книжок». 

На шляху до цього «царства» стався переїзд до Дніпра після одруження  у 1991-му. Із 2 грудня того ж року працює у ДОУНБ. Долю її вирішила розмова із тодішньою директоркою Зінаїдою Миколаївною Рижковою та заступницею директора Лідією Захарівною Горпиняк. 

Починала Наталія Кондратьєва  бібліотекарем у відділі каталогів та опрацювання документів. 90-і роки були не прості, бібліотека тоді ще отримувала всесоюзний обов’язковий примірник, а також обов’язковий місцевий примірник книг. Спеціалісти відділу опрацьовували в ті роки до 36 тис. книг (для порівняння – у 2019 році надійшло 7 460 примірників. Матеріально-технічна база була слабкою, не було копіювальної техніки, картки для каталогів друкували на двох електричних друкарських машинках. Наталя відповідала за опрацювання художньої, літературознавчої та мовознавчої літератури. Це немала частка всіх нових надходжень! Колеги згадують, що вона не просто технічно проставляла класифікаційні індекси на книги, а захоплено знайомила колег відділу з іменами нових письменників і їхніми творами, адже завжди надавала перевагу всьому новому. Часто у відділі розгорались дискусії щодо прочитаних новинок, ініціатором яких була Наталя Едуардівна. 

 З 1 січня 1993 року співробітники ДОУНБ почали створювати власний електронний каталог. У відділі розгорнулася робота з освоєння персональних комп`ютерів. Наталія була першою, хто зміг це опанувати. Саме вона першою освоїла технологічні процеси зі створення електронного каталогу. У відділі на той час був тільки один комп’ютер. Класифікатори при систематизації документів на окремій картці писали від руки предметну рубрику і ключові слова, а далі Наталя Едуардівна вводила ці дані в базу даних електронного каталогу. 

Після дев`яти років роботи у відділі каталогів і декретної відпустки працювала провідним бібліотекарем в Інтернет-центрі, який відкрився у бібліотеці в межах проекту Міжнародного фонду «Відродження» «Бібліотека в сучасному інформаційному просторі» у 1998 році. Тут було більше відкритої комунікації із користувачами та можливостей для вдосконалення комп`ютерних знань.

Наталія – сучасна людина, завжди відкрита до змін, сміливо береться освоювати незнайомі напрямки роботи. Після реструктуризації Інтернет-Центру, коли Інтернет став доступним у всіх відділах обслуговування читачів,  почала працювати у відділі наукової інформації та бібліографії. Розробка програм, планів, звітів, положень, інших документів, що сприяють інформаційній та бібліографічній діяльності, робота із вдосконалення інформаційно-бібліографічної діяльності з метою більш активного використання книжкових фондів, підтримка зв'язків із відповідними установами та організаціями, довідково-бібліографічне та інформаційне обслуговування користувачів, підготовка інформаційних матеріалів для абонентів, організація та проведені заходів, участь у підготовці бібліографічних видань і в розробці та організації виставок і переглядів довідкових, бібліографічних, інформаційних видань стали напрямками її професійної уваги, новими професійними сходинками вдосконалення.

Зараз Наталія Кондратьєва є головною бібліотекаркою сектору науково-дослідної роботи, створює сторінки електронної бібліотеки «Дніпропетровщина» та «Колекції». Сканує книги цінного та рідкісного фонду відділу краєзнавства, використовуючи програми Adobe Acrobat 9 Pro, ScanKromsator, Adobe Photoshop, ABBYY FineReader. Опікується пошуком, скануванням  й передачею документів до Національної бібліотеки України  ім. Я. Мудрого  (Всеукраїнський проект «Культура України»), наповнює контентом сторінку в соцмережі  «Книжковий сомельє». Наталія є ініціатором рубрики «Діліжанс часу» на офіційній сторінці ДОУНБ (https://www.libr.dp.ua/vust_duligans.html ).  

Вона постійно живе у ритмі новацій, вносить цікаві пропозиції, відкрита до всіх інформаційних «інструментів», завдяки яким ДОУНБ завойовує все більший авторитет в інформаційному просторі. Так, зацікавленість Наталії в представленні фондів бібліотеки міжнародній спільноті дала поштовх для створення колекції видань ДОУНБ та її розміщення на сайті Internet Archive. Цей сайт  обслуговує мільйони людей щодня і входить до числа 300 кращих вебсайтів у світі.  Наталія ініціювала створення профілю бібліотеки на бібліотечному сервісі OCLC і приєднання до каталогу WorldCat OCLC (база створюється спільними зусиллями більш ніж 74 тис. бібліотек зі 170 країн світу).  

Подорожі, детективи – книжки та екранізацій, «Зіркові війни» Джорджа Лукаса та бойовики, американські мюзикли та рок – поза роботою безліч захоплень. 

Щастя для неї – здоров`я близьких, успіхі двох доньок. Її чоловік Андрій Іванович Кондратьєв працює начальником відділу комп`ютеризації ДОУНБ. 

Грузію Наталія й досі вважає своїм домом за відчуттями, спілкуванням із людьми, де всі один одного знають, завжди відчувається тепла взаємна допомога. 

«Коли я прилітаю до Тбілісі, маю відчуття рідної землі. Там і досі живе мама, подруги. Дніпро ж – це моя доля». 

 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 6 жовтня 2020 р.

Світ знань нових видань

Мицик, В. Ф. За законом Світового ладу Трипільська цивілізація і світогляд українського народу [Текст] / В. Мицик. – К. : МАУП, 2007. – 328 с.

Про філософські аспекти Буття хліборобів Трипільської цивілізації, духовно-господарський і космотворчий феномен наших пращурів, розвиток Життя, спільність образотворчої мови історичної та народної культури в Україні. Це і більше – у праці відомого етнографа й археолога Вадима Мицика. Він розкриває історичний поступ українського народу, обґрунтовує спорідненість культур, що розвивалися на землях нашої держави принаймні від кінця неоліту. Видання доповнене ілюстративним матеріалом із різних історичних, краєзнавчих і археологічних музеїв, колекцій.

Стане у нагоді вченим, студентам, людям, що цікавляться даною тематикою.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 5 жовтня 2020 р.

Неймовірно, але правда

Серед іноземних авторів  белетристичних творів найбільшим попитом користувалися Васт Рикуар (1 примірник запитали 12 разів) і Євгенія Марлітт (10 прим. прочитали 120 разів). Обертаність творів цих митців склала 12 разів. Обертаність семи творів Вернера – 10 разів, що свідчить про його затребуваність у читачів. Поза увагою читачів не залишились і твори Еміля Ґаборіо, Ксавьє де Монтепена, Фрідріха Ніцше та братів Грімм. Обертаність кожного їхнього твору скала 9 разів. Трошки більше 8 разів оберталися твори Генріха Сенкевича – 22 примірники запитали 181 раз.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1902 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1903. – 57 с. – Текст. дан. – Режим доступа: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=96 (дата обращения: 02.10.2020). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

пʼятниця, 2 жовтня 2020 р.

На долоні історії

Алджернон Генрі Блеквуд. Містичний погляд на світ

Людина, чиє життя було таким же незвичним, як і власні твори. «Істина біжить від тіней» – називав себе наш герой. І сприймав саме так. 
Цього разу – історія про кавалера Ордену  Британської імперії, письменника й мандрівника Алджернона Блеквуда.
З чого почати? Мабуть, як завжди, з народження. З’явився на світ майбутній митець 14 березня 1869 року у графстві Кент, що нині належить до Східного Лондона, в сім’ї кальвіністів (один із напрямків протестантизму).
З малих літ цікавився містикою. Вчитель приватної школи підштовхнув його до цієї тематики, розкривши перед юнаком власний невеличкий секрет. Чоловік був наділений даром гіпнозу. Через це хлопець захопився психіатрією та в майбутньому вирішив стати лікарем. 
Інтерес не минув і пізніше. У 16 років, коли Алджернон опинився у Німеччині, він познайомився з основами йоги та індуїзму, пройнявся ідеями теософії, особливо поняттями «релігійна мудрість» та «містична інтуїція».
У тридцять, уже після завершення Веллінгтон-коледжу та Кембріджу, Блеквуд залишив у минулому потяг до медицини і вирушив до Швейцарії, звідти – до Канади, де заснував молочну ферму.
Однак через два роки він розчарувався й в цьому, пересварився з усіма родичами та зник на все літо у канадських лісах…
Далі буде

https://lavkababuin.com/author/eldzhernon-blekvud/



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут