Сторінки

суботу, 28 грудня 2019 р.

Ракурс

Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят у світі. В Україні новорічні традиції мають особливо непросту та тривалу історію, їх святкували і в березні, і у вересні, і в січні. Детальніше – у «Ракурсі».
 (продовження)

З приходом християнства на наші землі, впроваджується юліанський календар, і Новий рік починають святкувати 1 березня, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. Нині ж це 14 березня, день преподобної мучениці Євдокії, згідно з народною традицією — це перший день весни, справжній перший день нового року. 
Таке літочислення зберігалося до XV століття, поки церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня, бо приблизно саме в цей час відбулася перша проповідь Ісуса під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.
У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового», так як папа Римський Григорій XIII впровадив нову календарну систему, або, як кажуть нині, «новий стиль», і всі європейські народи переходять на святкування Нового року 1 січня. 
Натомість, Православна церква хоча й визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами».
Але у 1700 році і ми починаємо святкувати Новий Рік 1 січня завдяки царю Петру І. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем аж до 1918 року, через що тривалий час свято не збігалося із західноєвропейським. Він же увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи святкові привітання, феєрверки та маскаради. 
І лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар і свято, що так ми любимо, знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.
Ось чому в нашій країні не один, а два Нових Роки.
Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування, яка передалася на наші землі ще за царя Петра. У свою чергу Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців, відображенням традицій, які перекликаються з міфічними та релігійними уявленнями поколінь наших предків.

https://ridna.ua/2017/12/yak-nashi-predky-svyatkuvaly-novyj-rik-ridni-tradytsiji/

https://www.youtube.com/watch?v=nuQ-Dbthcn8



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятницю, 27 грудня 2019 р.

Ракурс

Новий Рік - улюблене свято не лише дітлахів, а й дорослих. Прикрашена ялинка, подарунки під нею, спалахи яскравих вогнів за вікном. А з чого все розпочалося? Давайте погортаємо сторінки історії

Наші пращури, виявляється, аж до початку ХХ сторіччя зберігали новорічні язичницько-християнські традиції. Для наших предків Новий Рік був цілком весняним святом, оскільки співпадав з початком відродження природи та землеробськими роботами. Це підтверджується і назвами місяців, які до сьогодні збереглися в романських та деяких слов’янських мовах. «September» (вересень) у перекладі означає сьомий, «October» (жовтень) - восьмий, «November» (листопад) - дев'ятий, «Decеmber» (грудень) - десятий. До речі, такі назви місяців збереглися тому, що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців, першим з яких був березень.
Пращури вірили, що в цей час відкривається небо і в Бога можна було попросити будь-що. До тої ночі, як і до свята Івана Купала, приурочували перекази про скарби й нечисленні багатства.
Достовірних свідчень про те, як святкували наші прадіди в язичницькі часи на теренах Київської Русі, немає, але, скоріш усього, його пов'язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення. Цікаво, що називали цей день початком Нового Літа. 
Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці - «Ianuarius» (січень) на честь бога світла Януса та «Februarius» (лютий) на честь бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар, за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня - місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша - уперед до нового. Так почали люди вітати один одного та дарувати подарунки першого січня. Цікавою була традиція вручати один одному овочі та фрукти, прикрашені мідними монетами чи цінними подарунками. Та в наш час було б дивно отримати від родичів чи друзів, наприклад, капустину чи гарбуз з монетками, номіналом в 25 чи 50 копійок :) 
Та це ще не все. Більше цікавинок - наступного разу.
Далі буде.


https://ridna.ua/2017/12/yak-nashi-predky-svyatkuvaly-novyj-rik-ridni-tradytsiji/



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 26 грудня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Фоллетт, Кен. Столпы земли: роман / К. Фоллетт; пер.: В.Тетевин, С.Морозов. - М.: Махаон, 2005. - 896 с.

Це справжній підручник з історії – так можна охарактеризувати роман Кена Фолетта «Стовпи землі». Він провів таку титанічну роботу з написання цього твору, що важко й уявити. Дуже майстерно і захоплююче відтворені історичні події Британії в період Анархії на фоні будівництва монументального собору, і до того ж, простою і зрозумілою мовою. Історичний фон твору дуже достовірний і точний, тож почавши читати ви вже не зможете відірватись. 
В романі немає головних героїв, ті персонажі, що з’являються, більше відносяться до центральних. Головним героєм роману можна сміливо називати містечко Кінгсбрідж, що на півдні Англії. Саме в ньому відбуваються всі ключові події твору і саме він є точкою, де так чи інакше зустрічаються всі герої. В книзі дуже точний опис епохи: середньовічні замки та війни, боротьба графів за владу на фоні громадянської війни, релігійне життя, зародження вовняної промисловості, будівництво величного собору. Велика кількість героїв, історичних подій, місць, де вони відбуваються також займають велике місце в творі. Але хай це вас не лякає. Жоден персонаж не забувається і не плутається з іншими. Мабуть, це така «фішка» автора. Сюжетна лінія дуже захоплює, тут і вбивства, кохання і помста, зрада і ненависть, боротьба за владу. Тож, навіть найвибагливіший читач знайде для себе дещо цікаве в цьому романі.

Сибирьова Єлизавета, бібліотекар ІІ категорії патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 24 грудня 2019 р.

Ракурс

У католицького святкування свої особливості. Вже втретє 25 грудня українці будуть відпочивати адже в цей день - Католицьке Різдво - особливе релігійне свято, що наповнює людські серця теплом і милосердям. Воно припадає на найдовшу в році ніч, коли, за віруваннями християн західного обряду, і народився Ісус Христос у Віфлеємі. Проте Різдво не просте свято, воно овіяне загадками та цікавими традиціями. Давайте дізнаємося про деякі з них у «Ракурсі»

Однією з головних традицій для католиків є Адвент – період покаяння, який триває чотири тижні до свята. Віруючі в цей час сповідаються, щоб з чистим серцем брати участь в Різдвяних богослужіннях і прийняти Причастя. У храмах біля вівтарів встановлюється вінок з чотирма свічками. В кожну неділю Адвенту запалюється по одній свічці. Кругла форма вінка символізує вічність, а його зелений колір – надію. 
На Святвечір, або Вігілій прийнято прикрашати ялинки і встановлювати ясла, а хто не встиг посповідатися, йде до церкви.
У більшості з нас ялинка асоціюється з Новим Роком, але насправді це символ саме Різдва. Вічнозелена рослина з давніх часів уособлювала вічне життя та відродження. У християнській релігії її ще називають «деревом Ісуса» і це не обов’язково сосна чи ялина. Віруючі люди часто прикрашали в своїй хаті й смереку. Змішання новорічних та різдвяних традицій сталося у 30-ті роки ХХ ст. А зірка, якою завжди прикрашають верхівку дерева – це не що інше, як символ Віфлеємської зірки. 
Цікаво, що багато астрономів намагалися дізнатися, чим насправді була Віфлеємська зірка. Нині є декілька гіпотез, що пояснюють біблійське небесне явище. Одна з них припускає, що це була комета, інакше, як вона могла йти небом й вести за собою волхвів. Інша говорить, що в день народження Христа Меркурій підійшов ближче до Землі і відбив від себе світло одразу кількох інших планет, які вишикувалися в небі якось по-особливому (якщо їх з’єднати лініями, вийде два накладених один на одного трикутника – зірка Давида), – і Меркурій «засяяв» яскравіше.
Однак, що б це не було, явище дійсно привело до Ісуса трьох східних царів (волхвів) Валтасар, Гаспар і Мельхіор. Відомі й ті цінні подарунки, що вони принесли малому Месії: золото, ладан і смирну. Золото підносили царям. Ладан – в знак благоговіння. Смирною ж змащували померлих. Тож ці подарунки одночасно - як Царю, Богу і Людині. До речі, вони збереглися й до сьогодні і знаходяться на святій горі Афон в монастирі святого Павла.
Ялинкові кульки, якими прийнято прикрашати різдвяне дерево – насправді стилізовані яблука, по аналогії з райським деревом. Але потім додалися пряники та печиво, через що гілки не витримували такої ваги. Так вигадали скляні прикраси, вперше які з’явилася в Саксонії у XVI сторіччі.
На святкову вечерю католики та протестанти подають пісні страви. У центрі столу ставлять освячений прісний хліб. Перед початком вечері глава сім’ї читає уривок з Євангелія від Луки про народження Ісуса Христа, а потім всі присутні беруть зі столу хліб і діляться ним один з одним, бажаючи  миру і добра. Після цього починається святкова вечеря. Що стосується страв, то у кожної народності вони різні: в Америці наприклад, індичка з журавлинним соусом — головна і обов'язкова страва. У Литві готують напередодні свята кутю, страви з риби та іншу нежирну їжу. В Данії смажать гусака або качку з яблуками, готують рисовий пудинг і солодку кашу з рису з додаванням родзинок і кориці. В Австрії та Угорщині — навпаки, не готують птицю, вважаючи, що так може відлетіти удача і щастя. У країнах Скандинавії напередодні свята ріжуть поросят, роблять м'ясні копченості та варять солодовий напій.
Але за столом в усіх країнах є одне незмінне правило – залишати вільне місце як знак пам’яті про близьких і дорогих людей, які не можуть в цей день зустріти свято разом з сім’єю. 
Після молодь йде колядувати. Що цікаво, Різдвяне колядування – це суто український звичай. До речі, не в усіх місцевостях України починають колядувати одночасно. На Покутті (східна частина Івано-Франківської області), наприклад, діти колядують вже у Святвечір, на Гетьманщині (Київська, Черкаська, Сумська області), Слобожанщині (Харківська, Донецька та Луганська області) та Гуцульщині (Закарпатська область) йдуть колядувати після богослужіння, на саме Різдво. А от на Західному Поділлі (Хмельницька та Тернопільська області) колядують на другий день після свята.
На Західній Україні, крім колядування, поширеною обрядодією став вертеп – дійство, що показує народження Христа. Ідея вертепу тісно пов’язана зі звичаєм встановлення в церквах на Різдво бутафорських ясел. Пізніше, після заборони церковною владою використання театру маріонеток в храмах, вертеп став важливим атрибутом під час колядування в селах та містах Волині, Галичини та Закарпаття. І на останок. У Західній Україні Католицьке Різдво часто називають «польським», так як в часи, коли Галичина була у складі Польщі, 25 грудня Різдво відзначалося в основному поляками.

Ми вітаємо усіх із прийдешнім святом! Нехай щиросердна молитва зблизить рідних, допоможе подолати усі конфлікти, пробачити образи. Добра Вам, радості та миру!


Іванов, В.  Різдво Христове в сучасному світі / В. Іванов // Українська культура = Украинская культура : Культурно-просветительный и литературно-художественный иллюстрированный журнал. 1921 - 1990  Социалистическая культура. - 2009. - № 2. - С. 39-41. 




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити джерела можна тут

понеділок, 23 грудня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Цікаво, що зменшення кількості користувачів головним чином відобразилося на читачах-іновірцях, внаслідок чого і процентне відношення стосовно до християн змінилося. Наприклад, в 1900 році іновірців було 53,3%, християн – 46,7%, а в 1901 – іновірців 49,2%, християн – 50,8%. Що стосується кількості абонентів (передплатників), то тут відношення іновірського елементу до християн майже не змінилося - в 1901 році 22,8% іновірців, у порівнянні з 77,2% християн, у 1900 році – 21,4% до 78,65 відповідно. Загальна кількість користувачів значно впала порівняно з минулим роком - 9387 проти 16307. Виходить бібліотека втратила 7640 відвідувань.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1901 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902. – 30 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=95 (дата звернення: 16.12.19). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятницю, 20 грудня 2019 р.

На долоні історії

«Я з серця взяв його». Історія створення найвеличнішого роману Федора Достоєвського «Біси»

«Мене називають психологом, - неправда, я лише реаліст у вищому сенсі, тобто зображаю всі глибини душі людської»
Федір Достоєвський

(продовження)

Дружина письменника згадувала, що нова тема для роману виникла внаслідок приїзду до них з Дрездену її брата. Його запросив сам Федір Михайлович, який побоювався, що той може взяти участь в політичних заворушеннях. На думку Ганни Григорівни, задум твору виник у її чоловіка після бесіди про побут і настрої студентського світу.
Отже, твір, який повинен був до кінця літа побачити світ, потрапив до редакції лише через два місяці від покладеного строку. І то, лише перша його частина.
З листа Достоєвського до редакції, жовтень 1870 рік:
«Маю честь при цьому доставити в вельмишановну редакцію початок мого роману "Біси". Я дуже запізнився проти обіцяного мною терміну ... ... Уклінно прошу вельмишановну редакцію переглянути французькі фрази в романі. Мені здається, що немає помилок, але я можу помилятися ... ... у мене в одному місці є вислів: "Ми одягали лаврові вінки на вошиві голови". Заради бога, благаю: не викреслюйте слово вошиві. І взагалі прошу великої поблажливості до мого роману ...».
Твір, над яким він працював тягнув і одночасно відвертав письменника від себе. У листі до Аполлона Миколайовича Майкова автор зізнається, що «... Робота, яку я затягнув, є тільки початок роману в «Русский вестник», і принаймні півроку ще буду писати його день і ніч, так що вже він мені заздалегідь спротивився. Є, зрозуміло, в ньому дещо, що тягне мене писати його; але взагалі - немає нічого в світі для мене противніше літературної роботи, тобто власне писання романів і повістей- ось до чого я дійшов... Без будь-якого сумніву, я напишу погано; будучи більше поетом, ніж художником, я вічно брав теми не по силам собі. І тому зіпсую, це напевно. Тема дуже сильна. Але так як ще ніхто, з усіх критиків, що судили про мене, не відмовляв мені в деякому таланті, то, ймовірно, і в цьому довгому романі будуть місця непогані ... "
Весь сенс разючих по відвертості слів Достоєвського з «Щоденника письменника» за 1873 рік про те, що він міг би стати нечаєвцем у роки своєї юності, став зрозумілий тільки після смерті Федора Михайловича з розповіді його друга - поета Аполлона Майкова. Виявляється, щоб підготувати народ до повстання, петрашевці Федір Достоєвський, Павло Філіппов, Микола Спішно, Микола Мордвинов, Володимир Мілютін, Микола Момбеллі і Микола Григор'єв вирішили завести таємну друкарню і вибрати комітет з п'яти членів для безпосереднього керівництва, причому для дотримання таємниці «має включити в одному з параграфів прийому загрозу покарання смертю за зраду; загроза буде ще більш скріплювати таємницю, забезпечуючи її ».
Тож не дивно, що «Нечаєвська» тема була близька письменникові і він не міг не написати про це.
Далі буде.


https://www.fedordostoevsky.ru/works/lifetime/demons/

http://trassa.narod.ru/lekzia/dostoevsky/besy.htm

Бачинин, Владислав Аркадьевич.  Теология, социология и антропология литературы. (Вокруг Достоевского) [Текст] / В. А. Бачинин ; Ассоц. "Духовное возрождение", "ДУХ і ЛІТЕРА", Донец. христиан. ун-т. - К. : ДУХ і ЛІТЕРА, 2012. - 393 с. - (Теология).

Иванчикова, Евгения Анатольевна. Синтаксис художественной прозы Достоевского [Текст] / Е. А. Иванчикова. - 2-е изд. - М. : Либроком, 2010. - 288 с.

Гончарова, Нина Георгиевна. Ф. М. Достоевский в зеркалах графики и критики (1848-1998) [Текст] / Н. Г. Гончарова. - М. : Совпадение, 2005. - 512 с. : ил.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 19 грудня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Смаль, Юлія. Хто повірить Елеонорі Чайці [Текст] / Ю. Смаль. - К. : Брайт Стар Паблішинг, 2016. - 140 с. - (Теплі історії).

На мій погляд, найкращий книжковий спосіб пережити довгі та холодні вечори – почитати романтичну історію про казкове кохання. Легка та добра повість «Хто повірить Елеонорі Чайці?» розповідає про найнеймовірніший рік у житті молодої жінки. Головна героїня книги – це вчителька математики, яка побудувала кар'єру, добилася успіху, завоювала авторитет у колег, але особисте життя, на жаль, у неї не складається. Одного разу, на свій день народження вона пообіцяла собі створити справжню сім’ю. 
Зворушлива та іронічна історія з добрим гумором і жорстокою правдою життя, не зважаючи на трохи банальний сюжет, приводить до глибоких роздумів та висновків. Симпатичні та оптимістичні, але не досконалі герої повісті захоплюють своїм вмінням створити затишну родинну атмосферу, подарувати незабутнє свято та підняти настрій.
А ще книжка пронизана ароматом мандаринів та печивом з корицею, передчуттям новорічного дива, коли сніг танцює під мелодію «Jingle Bells» й все навколо здається казково-несправжнім.

Оксана Шевченко, заступник директора з внутрішньобібліотечної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 18 грудня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Комедії та агітки часів Першої Світової (продовження)

Доля талановитого українського актора і антрепренера Микити Антоновича Кучеренка (1881–1938), акторів трупи якого знімав Д. Сахненко, склалася трагічно. Нам свого часу пощастило зустрітися з його донькою. Народився М. Кучеренко в Маріуполі в українській родині. Мав початкову освіту, організував свою трупу, з якою успішно виступав не лише в Україні. Влітку 1919 року його трупа давала вистави в Літньому театрі в Катеринославі. Згодом працював артистом Дніпропетровського українського театру ім. Т. Шевченка. 10 травня 1938 року звинувачений у належності до контрреволюційної повстанської організації й розстріляний 22 травня 1938 р. Реабілітований майже через двадцять років — 21 серпня 1957. (Повернені імена. мартиролог. Т. 4. Кн. 2.–  Дніпропетровськ, 2003.–  С. 195). 
Також 2000 року ми отримали ще одного листа, з іншого архіву — Російського державного архіву кінофотодокументів у місті Красногорську Московської області. Цей лист за підписом директора цього архіву Л. П. Запрягаєвої від 15 червня 2000 р. виявився більш втішним — збереглися документальні стрічки Данила Сахненка! І, можливо, ці стрічки мають більшу вартість, аніж його другосортна продукція в галузі художнього кіно. Що ж то за сюжети, які ми б залюбки переглянули й сьогодні?
(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 17 грудня 2019 р.

Пунктир

Микола Амосов - український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, член Національної академії наук України та Академії медичних наук України, лауреат кількох премій у галузі науки і техніки, автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Герой України в «Пунктирі»

«Адаптація - ворог щастя. Шукайте собі пристрасть в роботі - будете щасливі. Чи не весь час, але будете»

«Бійтеся потрапити в полон до лікарів! Часом вони схильні перебільшувати слабкості людини і могутність своєї науки...»

«Гальмує здоров’я і довголіття – лінь, апетит, мода і страх – залишаються понад усе. Навіть сильні люди не можу проти них встояти»

«Є люди талановиті на доброту і благородство так само, як на поезію і математику»

«Життя - постійна зміна структури та функції в часі»

«Жоден природний продукт не шкідливий, якщо його вживати в міру»

«Лікарі лікують хвороби, а здоров’я і довголіття треба добувати самому – тренуванням»

«Люди хороші. Хо-ро-ші. Потрібно говорити це завжди. Інакше важко жити»

«Не завжди можна втриматися, щоб не образити людину несправедливо, але завжди можна попросити вибачення. Для цього потрібно головне: не ставити себе вище людей»

Афоризми відомих українців  [Текст]. — Х.: Фоліо, 2009. – 253 с.

Згурська, Марія Павлівна. Микола Амосов [Текст] / М. Згурська; пер. з рос. Л. Кіцила. - Харків : ПЕТ, 2015. - 127 с.

Микола Амосов [Відеозапис] : [1971 р.] / авт. сцен. М. Вепринський; опер. В. Солонін ; Київнаукфільм. - [Б. м. : б. и.], 2013. - 2 эл. опт. диск (DVD-ROM). - (Амосов - століття).



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 16 грудня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Читальну залу бібліотеки у 1901 році відвідало 8645 користувачів, з них 628 жінок. Найбільша кількість відвідувань – 1165, припала на січень, трошки менше відвідувань у вересні – 920 та жовтні – 894. Найменше користувачів відвідало читальню у серпні – 173 особи. Порівняно з минулим роком число відвідувань зменшилось майже на 47%, що пояснюється введенням плати за відвідування читального залу за новими правилами з лютого місяця. 
З введенням плати за читання в розмірі 3 коп., деякі читачі почали звертатись до безкоштовних (народних) бібліотек. Інші ж користувачі, які відвідували бібліотеку не заради читання, а для зустрічей з друзями, просто проведення часу, а взимку щоб погрітися – зовсім перестали заходити до бібліотеки. Приймаючи до уваги тісноту приміщення читального залу це звільнило читальню від небажаного елементу відвідувачів, і призвело до покращення якості обслуговування дійсних читачів бібліотеки та дало змогу підтримувати в читальні тишу та порядок.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1901 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902. – 30 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=95 (дата звернення: 16.12.19). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятницю, 13 грудня 2019 р.

На долоні історії

«Я з серця взяв його». Історія створення найвеличнішого роману Федора Достоєвського «Біси»

«Мене називають психологом, - неправда, я лише реаліст у вищому сенсі, тобто зображаю всі глибини душі людської»
Федір Достоєвський

(продовження)

Отже, з грудня 1869 до травня 1870-го задуми «Житія» і «Бісів» існують разом: перший - як головна тема, другий - як побічна. Але у травні «Біси» витісняють головний твір, вбираючи в себе частину його матеріалу і до липня триває болісна робота. Достоєвський в сказі - тон не знайдений, головний герой розчаровує, інтрига не в'яжеться, ідея не виходить з туманності. Можливо, твору не буде… Ще й ряд важких нападів хвороби на цілий місяць відривають письменника від роботи. Однак, одужавши, він перечитує свої чернетки і приходить у відчай. 11 серпня записує в щоденник: «Роман рішуче бракується (жахливо!)».
Федір Михайлович починає все з нуля. І хоч частина первісного рукопису увійшла до нового твору, все ж підлягає радикальній обробці. Змінюється і головний герой. Петро Степанович Верховенський, який на думку автора повинен був зайняти головне місце у книзі, переходить на другий план, міняючись місцями з Миколою Ставрогіним.
«...Це інша особа (Микола Ставрогін) - теж похмуре обличчя, теж лиходій, - писав Достоєвський 8 (20) жовтня 1870 року Михайлу Никифоровичу Каткову, видавцеві журналу "... Вісник", де повинен був друкуватися твір, - але мені здається, що ця особа трагічніша, хоча багато хто, напевно, скажуть після прочитання: "Що це таке?" Я сів за поему про цю особу тому, що занадто давно вже хочу зобразити його. Мені дуже, дуже буде сумно, якщо він у мене не вдасться. Ще сумніше буде, якщо почую вирок, що особа ходульна. Я з серця взяв його».
До речі, начерки до образу цієї демонічної особи зустрічаються вже у чернетках до роману «Злочин та кара», а його риси позначаються в записних зошитах до «Ідіота» і в нотатках до «Житієм великого грішника». Ставрогін- блискуче завершення багаторічних роздумів письменника над долею «сильної особистості».
Так новий персонаж витіснив "Нечаївську історію", замінивши її ставрогінською долею. Теперішня трагедія - у зіткненні атеїста Миколи Всеволодовича і святого Тихона Задонського.
Але якщо ви думаєте, що Достоєвський приступив до остаточної версії твору, то помиляєтеся. Письменник раз по раз рвав і переписував першу частину. Тижнями не доторкався до листів, шукаючи відповідний тон, зупиняв роботу з початку і починав з кінця.
І ось ідея народилася в пориві натхнення. «Нарешті, все склалося разом і вже не може бути змінено» - писав Федір Михайлович у листі до Страхова. Релігійна думка втілюється в образах євангельської притчі про гадаринського біснуватого. З'являється і назва: «Біси». 
Далі буде.

https://www.fedordostoevsky.ru/works/lifetime/demons/

http://trassa.narod.ru/lekzia/dostoevsky/besy.htm

Бачинин, Владислав Аркадьевич.  Теология, социология и антропология литературы. (Вокруг Достоевского) [Текст] / В. А. Бачинин ; Ассоц. "Духовное возрождение", "ДУХ і ЛІТЕРА", Донец. христиан. ун-т. - К. : ДУХ і ЛІТЕРА, 2012. - 393 с. - (Теология).

Иванчикова, Евгения Анатольевна. Синтаксис художественной прозы Достоевского [Текст] / Е. А. Иванчикова. - 2-е изд. - М. : Либроком, 2010. - 288 с.

Гончарова, Нина Георгиевна. Ф. М. Достоевский в зеркалах графики и критики (1848-1998) [Текст] / Н. Г. Гончарова. - М. : Совпадение, 2005. - 512 с. : ил.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 12 грудня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Семена, Надія. Поезія міської околиці: поезія/ Н.Ю. Семена.- Львів: СПОЛОМ, 2018.– 112 с.   

Поезія - це те, що окриляє, зачіпає найпотаємніші струни в найглибших куточках душі, а потім дарує відчуття легкості, невагомості та насолоди. Я дуже люблю поезію! Чисту, ніжну, романтичну…

"Заплутались сніжинки у волоссі –
Мене чарує світу білизна.
І не важливо все, що було досі,
Для мене ти сьогодні – лиш одна.
Цей перший сніг, неначе все спочатку,
Вернулась юність легкістю ходи.
Ти посміхнулась, сонячно дівчатко,
І відступили в серці холоди."
Надія  Семена 
               «Сніжинки у волоссі»

"Поезія міської околиці" – друга лірична збірка відомої київської поетеси Надії Семени. ЇЇ творчість справжня, самобутня, відверта і надзвичайно мелодійна. У новому виданні багато віршів про теплі почуття, сповнені віри, надії і, звичайно, любові. 


" …Хочеш, пісню я тобі складу,
Як пташиний наспів, чарівничу?
Проліском найпершим у саду
Хай весну для нас вона покличе.
Доторкнусь коханої руки
І забуду всю вчорашню втому,
Бо любов – то вічний оберіг
Нашого з тобою, милий, дому. "
    Надія  Семена
                           «Сонячне тепло»
     
Також у збірці чимало віршів про Київ - місто, що стало для авторки рідним, яке манить своєю монументальністю, шаленістю життєвого ритму. А ще це місто кохання, мрій та теплих сподівань.


"…Мріям вільно, як лип аромати
Місто кутають в шовковий флер –
Як же хочеться жити й кохати,
Щоб весь світ миттю щастя завмер!
Лише пісня летіла б до неба,
Раз почуєш – не зможеш забуть!
Оживе моє серце для тебе –
Недаремно ж так липи цвітуть! "
                       Надія  Семена
                                «Липи на алеї»


Але недаремно книга називається "Поезія міської околиці". Відчувається, що серце поетеси десь між столицею та невеличким містом Корюківка, Черніговської області, де вона народилась.
У виданні зібрані різні підвиди лірики - пейзажна, громадська, філософська і лірика кохання. Кожен, читаючи вірші Надії Семени, обов’язково знайде те тепло, що наповнить його душу.


Світлана Гамзіна, бібліотекар І категорії сектору науково-дослідної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 11 грудня 2019 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Оксана Ясько. 
                  Хист відповідальності


Вона народилася  в Синельниковому в  багатодітній родині з сімох дівчаток  і хлопчиків.
Мати Раїса Петрівна разом із батьком  Григорієм Антоновичем працювали на місцевому  Синельниківському ресорному заводі. Цікавою була історія їх знайомства: провідниця Рая прибирала у вагоні, й вода з її відра потрапила на  шляхового обхідника Григорія. Вже 50 років вони разом.
У родині завжди відчувалося плече – «один за всіх, і всі за кожного». І ця надійність у відносинах передалася Оксані з дитинства. Вона  вдячна за це близьким, бо, як вважає,  без цього й справді  жити тяжко. Читати вона любила з дитинства,  в основному фентезі. До речі, це улюблений жанр її батька, який майже все життя пропрацював  ковалем.  У родині серед дівчаток вона найстарша і вважає себе найвідповідальнішою. І ця відповідальність поширюється не лише на родинні стосунки, а й на робочі справи. Про професію бібліотекаря мріяла з дитинства, брала участь у роботі гуртка «Допоможи книзі», а ще  втілювала свої творчі здібності   на шкільних заняттях бальними танцями, чудово співала в хорі.
Після закінчення школи їхати з дому  не хотілося, залишилася у Синельниковому, де  закінчила професійно-технічне училище № 38 (зараз Синельниківський професійний ліцей) за фахом кухар.  Якось мати по радіо почула оголошення про набір до  Дніпропетровського училища культури (зараз Дніпропетровський коледж культури і мистецтв).   На вступні іспити вже не встигали, й Оксана приїхала до міста лише на консультацію.  Після спілкування з нею зав. денним відділенням, викладач з аналітико-синтетичної обробки документів Алла Павлівна Сівакова, відчула у дівчини справжню любов до книги та майбутньої професії, й абітурієнтці   дозволили  написати диктант.   За відмінними результатами диктанту й співбесіди її було зараховано в училище. Навчання було дуже цікавим, відкривалися бібліотечні особливості, досі невідомі, вони захоплювали неймовірно.  Оксана закінчила заклад «на відмінно». Під час практики в ДОУНБ її помітили й одразу  ж запросили на роботу. 
Її професійна діяльність почалася в 2003 році з відділу читальних залів, де  займалася  підготовкою заходів та виставок. З теплотою згадує, як радо прийняли її, як допомагали робити перші професійні кроки:  вивчати фонди, розбиратися в них, вчили премудростям бібліотечної роботи. Через два роки Оксана вже була провідним бібліотекарем. 
Потім був відділ наукового опрацювання документів, де відповідала за  важливу ділянку роботи – класифікацію літератури з питань економіки, права, філософії, історії, психології, а також за якісний стан систематичного каталогу цих розділів. Активно працювала над створенням електронних баз даних, здійснювала класифікацію нових видань місцевих видавництв,  наукових статей та дисертацій. Відділ опрацювання здавався їй серцем бібліотеки, а  основний інтерес і складність полягали в тому, щоб максимально вірно  визначити, до якого розділу віднести ту чи іншу книжку, щоб якомога коротшим був її шлях до читача. Кожну нову книжку відкривала вона з великим захватом. Оксана вдячна колективу відділу за щирість і доброзичливість. Працювати було цікаво, легко і приємно. «У відділі завжди панувала тепла дружня атмосфера, а всі працівники – знавці своєї справи, професіонали високого рівня», - говорить вона.
У  2010 році Оксана з відзнакою закінчила Харківську державну академію культури  за спеціальністю «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія». 
Три роки тому  їй запропонували очолити сектор науково-дослідної роботи. Вона вагалася,  але все ж таки погодилася. Це був період нових завдань і нової специфіки роботи. Підготовка програм бібліотекознавчих, книгознавчих, соціологічних, маркетингових досліджень та їх реалізація  разом із структурними підрозділами бібліотеки, консультаційна й методична допомога в організації  та  проведенні наукових досліджень бібліотекам області, пошук джерел для оцифрування й поповнення  повнотекстових електронних бібліотек «Дніпропетровщина», «Колекції», «Культура України», підготовка анотацій на цифрові  версії документів для електронних бібліотек, наповнення порталу «ДніпроКультура», підготовка матеріалів до історичної хроніки подій бібліотеки, вивчення, опрацювання  та організація музейно-архівного фонду ДОУНБ, збір, облік, зберігання, вивчення і експонування документів з історії бібліотеки й бібліотечної справи на Дніпропетровщині – ланка дуже відповідальна, і  для неї є теж  своєрідним  серцем та душею ДОУНБ. А проект «Диліжанс часу», що веде сектор науково-дослідної роботи  в корпоративній співпраці з іншими структурними підрозділами, – продовження цікавої та об'ємної історичної теми, що  надихає Оксану. 
Керувати колективом їй і складно, й  легко водночас, заважає все той же ступінь перфекціонізму й відповідальності. Більш звично для неї відповідати за результати власної  професійної діяльності, ніж за весь колектив.
У 2013 році її було обрано до профкому ДОУНБ, де також яскраво  проявляється її відповідальність та небайдуже ставлення до людей. 
Вона любить слухати опери  й рок-опери,  а останнім часом  – композиції  американської рок-групи «Linkin Park». Такий собі  лакмус емоційного  відриву та свободи почуттів. 
На питання про щастя відповідає: «Це коли тебе розуміють і не підводять». 
Згодні :)

вівторок, 10 грудня 2019 р.

Світ знань нових видань

Гарфорд, Т. Речі, що змінили світ. Історія економікив 50 винаходах [Текст] / Т. Гарфорд.- К.: Наш формат, 2018.- 352 с.

Тiм Гapфopд — журналіст, eкoнoмicт, гoлoвний oглядaч Financial Times та вeдучий нa BBC Radio 4. Він oбpaв 50 peчeй, якi змiнили нaш cвiт і пояснює економічні процеси через їх історію - від грамофону до пошуку у гуглі, від клінопису до біткоїну. Книжка не має на меті визначити найважливіші з економічного погляду винаходи. Але вони сформували сучасну економіку, створивши складний ланцюг взаємозв'язків, а іноді — зовсім нові економічні моделі. У виданні автор підіймає доволі несподівані запитання: що пов’язує Елтона Джона з прогнозами появи офісу без паперів, як через реформу бухгалтерського обліку пішли за димом обидві палати британського парламенту, чому в 1809 році лондонська поліція готувалася вдруге страчувати вже страченого вбивцю – і я к цей випадок пов’язаний з портативними електронними пристроями тощо.
Видання для вcix, xтo цiкaвитьcя eкoнoмiкoю, icтopiєю, cуcпiльними пpoцecaми.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 9 грудня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Користування бібліотекою та читальнею з лютого 1901 року, внаслідок введення нових правил, значно змінилося. Крім того було встановлена передплата для читання на дому періодичних видань. Взагалі за рік у якості передплатників перебувало 742 особи. На кінець року їх кількість склала 252 абоненти, що значно менше (на 32 особи) ніж попереднього року. Зменшення постійної кількості абонентів безперечно зумовлено як відкриттям у місті нових бібліотек-читальнь, так і новими правилами бібліотеки. Максимальна кількість абонентів випала на лютий, жовтень, листопад та грудень. У серпні бібліотека працювала лише 6 днів, у зв’язку з ремонтом. Число абонентів, які брали книги без застави, навпаки збільшилося – 40 передплатників наприкінці року, а протягом року – 66, що на 27 осіб більше ніж минулого року. Слід відмітити, що такі абоненти є найбільш акуратними в користуванні документами, і жодного разу не втрачали виданих книг.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1901 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902. – 30 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=95 (дата звернення: 25.11.19). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятницю, 6 грудня 2019 р.

На долоні історії

«Я з серця взяв його». Історія створення найвеличнішого роману Федора Достоєвського «Біси»

«Мене називають психологом, - неправда, я лише реаліст у вищому сенсі, тобто зображаю всі глибини душі людської»
Федір Достоєвський

1868 рік. Після виходу в світ роману «Ідіот», в якому Федір Михайлович Достоєвський намагався зобразити «позитивно-прекрасного героя», настав період депресії. Твір не подобався автору, читачі також прийняли сюжет досить прохолодно. І не дивно, адже менталітет і смаки західної публіки все ж відрізняються від вітчизняної… 
Письменник уже близько трьох років живе за кордоном і дуже сумує за батьківщиною, жадібно читає періодику в пошуках цікавинок з рідних країв, і одна із заміток в «Московських відомостях» вразила його в саме серце і породила ідею нового твору.
Цим поштовхом стала «Нечаєвська справа»: "Нам повідомляють, що вчора, 25 листопада, два селянина, проходячи в віддаленому місці саду Петровської Академії, біля входу в грот помітили кинуті шапку, башлик і дубину; від грота криваві сліди прямо вели до ставка, де під льодом виднілося тіло убитого, підперезаного чорним ременем і в башлику... Тут же знайдено дві пов'язані мотузками цеглини і ще кінець мотузки".
З подальших повідомлень газети з'ясувалося, що мова йде про вбивство слухача Петровської землеробської академії Івана Івановича Іванова п'ятьма членами таємного товариства "Народна розправа" на чолі з Сергієм Геннадійовичем Нечаєвим. Мета - здійснення анархо-революційних перетворень в рідних краях Достоєвського. Так основу майбутнього роману склали політичні передумови, організаційні принципи цього суспільства, особистість самого Нечаєва, його діяльність та обставини вбивства.
Достоєвський задумав доволі невеличкий твір на злобу дня, який планував незабаром і закінчити. Навесні 1870 року він писав з цього приводу своєму приятелю - критику і філософу Миколі Страхову: «На річ, яку я тепер пишу в «…Вісник», я сильно сподіваюся, але не з художнього, а тенденційного боку; хочеться висловити кілька думок, навіть якщо при цьому постраждає художність. Але моє захоплення накопичилися в розумі й серці; нехай вийде хоч памфлет, але я висловлюся». 
Так, спочатку «Біси» повинні були стати всього лише памфлетом, адже основною своєю роботою того періоду Федір Михайлович вважав роман «Житіє великого грішника».
 Далі буде.

https://www.fedordostoevsky.ru/works/lifetime/demons/

http://trassa.narod.ru/lekzia/dostoevsky/besy.htm

Бачинин, Владислав Аркадьевич.  Теология, социология и антропология литературы. (Вокруг Достоевского) [Текст] / В. А. Бачинин ; Ассоц. "Духовное возрождение", "ДУХ і ЛІТЕРА", Донец. христиан. ун-т. - К. : ДУХ і ЛІТЕРА, 2012. - 393 с. - (Теология).

Иванчикова, Евгения Анатольевна. Синтаксис художественной прозы Достоевского [Текст] / Е. А. Иванчикова. - 2-е изд. - М. : Либроком, 2010. - 288 с.

Гончарова, Нина Георгиевна. Ф. М. Достоевский в зеркалах графики и критики (1848-1998) [Текст] / Н. Г. Гончарова. - М. : Совпадение, 2005. - 512 с. : ил.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 5 грудня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Кобець, Олекса. Записки полоненого: Пригоди і враження учасника Першої світової війни // Березіль. -  2010. - № 1-10. 

Друга світова війна відсунула в тінь першу. Може це й стало причиною, що так мало ми знаємо про події не так то вже й давніх, відносно, часів. "Записки полоненого" написані під безпосереднім враженням автора-солдата, фронтовика, а згодом полоненого. У творі автор описав Першу світову війну і свій полон. Твір було заборонено в 1930-х роках і вилучено з магазинів і бібліотек. Таких подробиць, як у пропонованому творі не знайти навіть і в широкому підручнику історії.
Ця книга читається від першої до останньої сторінки з запертим віддихом і з неослабним інтересом. Перед очима розгортається непідфарбоване життя царської касарні, страшні картини першої світової війни, Союз Визволення України, показаний з теплотою, але без зайвої ідеалізації.
"Записки полоненого" - це літературний твір, історичний документ. З них пробивається гола правда про відносини в царській армії, про страхіття війни та її наслідки. 
Цікава й сама особистість автора «записок». Його справжнє ім’я Олекса Варавва. До речі, деякий час він мешкав у Катеринославі. Там почав працю хлопчиком-попихачем у одній крамниці канцелярійного приладдя і тютюнових виробів. Згодом працював писарчуком і писарем різних установ Катеринослава й Катеринославщини. 
До Другої світової брав активну участь  в українізації опери, перекладав понад 50 опер світового репертуару, і його переклади залюбки співались українськими оперовими співаками аж до еміграції О. Кобця, а, може й далі, тільки вже без згадування імені перекладача. Писав романи, поезії, казки для дітей, фейлетони. Багато перекладав на українську мову творів красного письменства з інших мов; переклав, між іншим, "Анну Кареніну" та "Війну і мир" Толстого, багато творів Горького, тощо. Твори його розкидані по різних підсовєцьких виданнях, а дещо з тих часів взагалі ще не було друковане. 

Галина Коротоножкіна, головний бібліотекар відділу періодики




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 4 грудня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Комедії та агітки часів Першої Світової

Нами виявлено поки що такий факт показу стрічки Сахненка в Катеринославі. Фільм «Геройский подвиг сестры милосердия Римы (sic!) Ивановой» (драматический эпизод в 2-х частях из со-временной войны)» демонструвався 12 жовтня 1915 року в кате-ринославському кінотеатрі «Солей». («Приднепровский край», 12 жовтня 1915). 
А ось що пише харківський дослідник кіно Володимир Міславський:
«У Катеринославі на кіностудії Ф. Щетиніна режисер А. Ва-рягін і оператор Д. Сахненко зняли фільми “Геройський подвиг сестри-жалібниці Римми Іванової”, “Геройський подвиг теле-фоніста Григорія Манухи”, “На полі брані” і квінтесенцію жанру — найбільшу постановку “Во славу русского оружия” (1450 м).
Картину “Богдан Хмельницький” (сценарист і режисер А. Варягін) випустила в Катеринославі кіностудія Ф. Щетиніна. Стрічка стала екранізацією однойменної історичної п’єси М. П. Старицького. В зйомках фільму брали участь актори української трупи під керівництвом М. Кучеренка та М. Зоріної».
(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)


Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут