村上 春.
Власний стиль
(продовження)
Сонячне світло відбивалось
по-серпневому широко,
обіймало крони, немов розчиняючись та затримуючись в зелені літа назавжди. Просочене листя,
ставало прозоро-ізумрудним, відчайдушно-прекрасним, схоже на дорогоцінне
намисто. Або на жінку в коханні…
У його романах лише краечком про
батьків і дітей. У «Денс, денс, денс», для зразка, герой опікується чужою
родиною, бо власної не має. Дослідники намагаються відшукати особисті причини
зауважують, що автор уникає цієї теми свідомо, або натякає на філософську
складову, що всі ми лишаємося дітьми до смерті або полярне – ніхто
нікому не дитина. Він погоджується, що все криється в особистому та лишатися «дитиною
по життю» зовсім не прагне. Категорично додає, що не дуже полюбляє сім'ю як
поняття, хоча погоджується що від цього не втечеш.
«З дитинства в мене мало
що лишилось у пам'яті про родину, мені завжди було цікавіше пробиратися
одинаком. Дітей не маю за відповідних обставин. Є дружина, вона моя сім'я.... Я
не прагну нікому належати, ось в чому справа. Ані фірмі, ані фракції або
літературному об'єднанню, університету. Досі непогано без цього обходився, до
такого життя звик».
Будь-яке ставлення до нього йому
байдуже. Крім читацького. Він охоче та зацікавлено встановлює зворотній зв'язок
із аудиторією, що доводять вищезгадані тисячі питань. Але, особливість в тому,
що те, перш за все, можливість відповісти
собі самому на власні. Інтровертна особистість з екстравертною
творчістю. Це не добре й не погано, згадаємо про східне просочення культурного
чи будь якого іншого простору, до якого Харукі причетний. Він таким народився,
а якщо б інакшим, сучасна література та взагалі літературний процес в
історичній проєкції, безсумнівно, втратили б.
У його інтерв'ю кінця 1990-х, читаємо:
«Я почав писати майже 20 років тому,
й тоді мене читали, в основному, люди від 20 до 35. Зараз вік моїх читачів
майже не змінився, аудиторія та ж сама. ...Напевно маю здатність фіксувати та
передавати саме ті почуття та тривоги, невдоволення, фрустрації, ті ідеали,
радощі, що притаманні цьому віку... Що станеться далі? Зазвичай письменники
старіють зі своїми читачами. Наприклад, коли Кєндзабуро Оє був молодим, його
читала молодь. Зараз йому близько сімдесяти, й вік його аудиторії набагато
старше – років сорок і вище. А я хоча й маю читачів, котрі старіють разом зі
мною, в основному аудиторія сформована. Це дуже цікаво, і я цьому радий».
Щодо змін, які настають із віком, про
це – «Хроніка заводного птаха». Юнацьку наївність героев змінить завзятий
протагонізм, коли автор дозволяє персонажам бути жорсткими та безжальними.
Дозволяє насильство для власного захисту. «З роками завжди так виходить,
бажаєш ти цього або ж ні. В молодості я міг жити вільно, так само як хотілось.
Тому в моїх ранніх романах такі речі як мирне життя, тихий дім, любов,
діставались героям без усіляких зусиль. Але з віком, більше доводилось брати
щось із боем, боротися за своє місце, свій стиль життя. Тоді й доводиться
вдаватись до насильства, від цього нікуди не подітись. Гадаю, це й називається
зрілість... Звичайно, люди говорять, що "раніше ти був кращим, більш
невинним". І це дійсно так. Але з іншого боку, неможливо в житті робити те
саме. Якщо з часом не настає зрілість, то й смислу ніякого немає.... Лише
дивують мене ті самі речі, що й раніше ...».
Жіночі образи в його творах дещо суперечать
японській традиції, хоча традиція та знає випадки таких самодостатніх гендерних
втілень, що чоловікі й досі не збагнуть, як то сталось. Мурасакі Сікібу в своїй
«Повісті про Гендзі», датованій золотою хейанською епохою 1001–1005 рр., у
центр сюжету поставить чоловіка, але... 54 глави, жінка авторка... перший у
світі роман, в сучасному розумінні цього слова, це навіть більше за 1:1 ٩(◕‿◕｡)۶
У творах Муракамі жінки остаточно
перестають бути супровідним фоном для опису головних героїв. Вони не лише
позбавлені абстрактної розчиненості, вони цілком самостійні. Хоча, навіть із
такими ролевими змінами не згодні феміністки. Згадаю, з цього приводу
тіокійське інтерв'ю Муракамі-сан письменниці Мієко Кавакамі, підсумком якої
стала її книга «Сова розправляє крила з настанням сутінків» (видавництво
Shinchosha, 2017).
Письменник відповідав колезі терпляче
та доказово. Вона уточнює знов і так з перервами майже 16 годин ٩(◕‿◕｡)۶
«...мої твори не
дотримуються будь-якої чіткої схеми. Візьмемо, наприклад, "Норвезький ліс",
де Наоко і Мідорі борються відповідно зі своїм підсвідомим і свідомим
існуванням. Оповідач від першої особи
чоловік, зачарований обома. І це загрожує розколоти його світ навпіл. А ще є "Після
темряви".
Історія рухається майже
виключно волею жіночих персонажів. Тому я не можу погодитися з тим, що жінки
завжди відіграють другорядну роль сексуальних оракулів або щось таке. Навіть
коли я забуваю сюжетні лінії, ці жінки залишаються зі мною. Як Рейко чи Хацумі
в "Норвезькому лісі". Навіть зараз, коли думаю про них, мене
переповнюють емоції. Ці жінки для мене не просто інструменти в романі».
Це абсолютно, достатньо згадати його
неймовірно-пронизлеве оповідання «Сон», написане римською весною та надруковане
в журналі «Нью-Йоркер» восени 1990-го, коли він був ще по суті, нікому не
відомим письменником в Америці. Більшість читачів цього континенту навіть
думали, що Харукі Муракамі – жінка. Несподівано для себе, він отримав багато
листів саме від читачок, які дякували та висловлювали довіру.
«Я написав це оповідання,
не те щоб на межі нервового зриву, але мене серйозно стривожив галас навколо "Норвезького
лісу", який став неймовірно популярним бестселером у Японії. ...Я впав у
депресію, через що писати стало неможливо. Але якось у мене знову виникло
бажання...
Мені здалося, що це
найкращий спосіб висловити те, що я хотів. Мені хотілося дистанціюватись,
можливо, навіть від самого себе. Можливо, тому я вибрав жінку головною героїнею...
я просто записував все, що спадало мені на думку... Я не докладав свідомих
зусиль, щоби дослідити жіночу психологію. У всіх інших відносинах я створював
цей персонаж як людину, не усвідомлюючи при цьому, її статі».
Він насправді вважає, що в жінок дещо
інші функції, ніж у чоловіків. Можливо, це кліше, але саме так чоловіки та
жінки виживають – допомагаючи один одному, компенсуючи те, чого не вистачає
іншому. «Іноді це обмін гендерними ролями чи функціями. ... Можливо, справа
не так у компенсації того, чого нам не вистачає, як у взаємному усуненні...
Найкраще, що я можу зробити, це підійти до цих історій такими, якими вони є,
всередині мене. Я не мислитель, не критик та не громадський діяч. Я просто романіст. Якщо хтось говорить мені,
що моя робота недосконала, якщо розглядати її через призму певного «ізму», або
що в ній можна було б трохи більше роздумів, все, що я можу зробити, це щиро
вибачитись і сказати: "Мені дуже шкода"».
Він створив чимало персонажів,
відмінних від власних попередніх. І це, перш за все, стосується саме жінок. Всі
вони особливі, несхожі, та йому самому цікаво дізнатись про них якомога більше.
Характеристика деталей у його романах починається з найдрібніших подробиць
жіночого одягу, якому завжди приділено суттєву увагу.
«Ми можемо говорити про
жінок у моїх романах як про групу, але для мене вони унікальні особистості, і
на фундаментальному рівні, перш ніж я бачу в них чоловіка чи жінку, я бачу в
них людину". Все це він залишиться осторонь
дружини героя в «Маленькому зеленому монстрі» (збірка ранніх оповідань
«Зникнення слона», 1993), яка насправді страшна. Він дослідив різновид
жорстокісті, яка, здається, властива лише жінкам. «Я відчуваю її, коли вона
є, але не можу стверджувати, що маю доступ до неї. Я не хочу потрапити в
неприємності, повертаючись до відмінностей між статями, але я думаю, що така
жорстокість рідко зустрічається в чоловіків. ...вони роблять це більш
структурованими способами. Вони нападають на вас за допомогою логіки чи як
повні психопати. Але жорстокість жінок більш звичайна, повсякденна. Іноді вони
застають вас зненацька. Дивно, але багатьом читачкам, схоже, сподобалася книга
«Маленький зелений монстр». Чи, може, це зовсім не дивно? Бо вони впізнають в
собі ту форму жорстокості».
Дозволю ще одне важливе уточнення
Майстра щодо жіночного в японській жінці: «Японське суспільство дуже
патріархальне, в якомусь смислі подібне до організованої фірми, де все
підпорядковано волі сильнішого, чоловічого начала, своєрідній "волі
батька". Все це мені категорично не до вподоби. Навколо занадто багато
чоловічого начала, зверх всілякої необхідності. Мені завжди хотілось виправити
цей дісбаланс та виписати жінок із м'якістю та любов'ю.
Чоловіки в нас занадто підносять
себе, хизуються собою в усіх соціальних проявах. В мене до цього стійка огида.
...Крім цього існує статевий розподіл зсередини людини – "аніма" та
"анімус". Тобто, будь-який чоловік має жіноче начало, а жінка – чоловіче.
Кожен з чоловіків, хто проаналізує
власні думки та дії до дрібних деталей, обов'язково помітить у собі
жінку. Не дуже багато чоловіків згодні визнати це, відвертаються навіть від
пропозиції неупереджено на це поглянути. Але, я письменник, я бажаю відображати
все, що бачу. Коли я помічаю в собі якісь жіночні прояви, починаю їх описувати,
тоді й виходять мої жіночі персонажі».
Щодо співвідношення цих початків у
ньому самому, каже, що його не існує. Просто всередині живуть жінка та чоловік,
і кожен робить власну окрему роботу. Хто переважає, так він питання не ставить.
Тим більше не знає, як це відчувають в
собі інші та погано уявляє, як все це насправді співіснує всередені нього.
Олена Ємельянова
Далі
буде.
Фото https://tuftsjournal.tufts.edu/2008/11_1/features/04/
Джерела:
Муракамі,
Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер.
з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.
Муракамі,
Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків:
Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі,
Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. –
Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі,
Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. –
Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі,
Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012.
– Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі,
Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо,
2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі,
Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3.
– 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі,
Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk
about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ:
Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
Немає коментарів:
Дописати коментар