Сторінки

пʼятниця, 20 листопада 2026 р.

Територія особистості

Joe Dassin. Опік любові
(продовження)

 

У травні 1978 року на CBS Дассен записав італійську пісню Le dernier slow, яка вийшла синглом, що розійшовся тиражем в 400  000 копій. То був його останній великий хіт, пісня, на тлі якої, як зазначать музикознавці, меркли навіть хіти Хуліо Іглесіаса,
    Наприкінці 1978 року Джо Дассен відзначив 15 років музичної кар'єри. З цієї нагоди випустив новий альбом 15 ans déjà, який отримав золотий статус за 100 000 проданих копій.
    Клод Лемель згадує: «Джо завжди повторював: „Шукайте, шукайте, у нірвані пісень ця фраза існує!“. …був людиною культурною, стриманою, але повною гумору. Працювати разом з ним було чудово».
    На початку липня 1979 року Дассен єдиний раз побував у москві, куди був запрошений для участі у відкритті готелю «Космос». На той час він надзвичайно популярний у союзі, телепередачі з його участю викликали цікавість, пластинки можливо було придбати лише на «чорному ринку». Після візиту Дассена, передусім у столичної богеми, увійшли в моду сліпучо білі чоловічі костюми, які до того мало хто насмілювався носити. Фірма «Мелодія» випускає першу офіційну платівку Джо Дассена – альбом 1976 року Le Jardin du Luxembourg. Обговорювався навіть гастрольний тур.
    10 серпня 1979 року Дассен відбув у турне по Південній Америці. У студійних сеансах грає на гармоніці та гітарі кумир Джо – Тоні Джо Уайт. Саме він перекладає пісню Клода Лемеля Le marché aux puces англійською – The Guitar Don't Lie. Новий англомовний альбом Home Made Ice Cream вийшов у Канаді восени 1979 року.
    Грудень 1979-го. Проблеми з серцем у поєднанні з операцією з приводу виразки шлунку змусили його скасувати всі гастролі. У наступні місяці він переніс кілька серцевих нападів, посилених стресом. Проте випустив останній сингл The Guitar Don't Lieа 1 червня 1980 р. Текст композиції написав сам.
    Стосунки подружжя погіршились. Життя дружини світової естрадної зірки виявилося для Крістін складним, а може вся справа в любові та нелюбові. Майже перед самою смертю в одному з інтерв'ю вона зізналася в тому, що вживала заборонені речовини й алкоголь ще під час першої вагітності, і лише величезними зусиллями лікарів їй вдалося зберегти життя та здоров'я дитині.
    Джо в той час шалено любив, прощав, дозволяв розпоряджатися всіма грошима, зборами від концертів, турів і продажів записів його пісень. Дельво ж влаштовувала сцени з нападами ревнощів, докорами за тривалу відсутність, пізні повернення з концертів, листи та фото прихильниць. Лемель згадував, що Джо отримував від шанувальниць приблизно по 4 тисячі листів на тиждень. Дассен втомлювався від безперервного з'ясування стосунків не менше, ніж від роботи.
    Дассен, як ми вже з'ясовували раніше, був доволі замкнений, мало з ким ділився, але не з Джин Менсон. Вони познайомилися у Франції в 1970-х, коли разом виступали на телешоу. Що про них лише не говорили. «Він був дуже гарний, але не на мій смак, багато людей вважали, що у нас роман, бо нас часто бачили разом, але ми були просто дуже близькими друзями». Особливо вони зблизилися, коли в житті Дассена стали відбуватися не підконтрольні логіці та здорового глузду події: «Я знаю занадто багато про його життя, коли йому було дуже сумно і особисте життя не ладналося, я намагалася допомогти, вселити віру та надію. Буває, що варіант ладиться не ладиться відбувається в один і той же час і стосується однієї й тієї ж людини. Всі ми в житті здійснюємо помилки і не завжди обираємо людей, які нам підходять. Джо нікого не хотів присвячувати у своє особисте життя, я намагалась знаходитися поряд з ним, стала хрещеною матір'ю його хлопчика. Джо вважав, що в ролі матері Крістін небезпечна для його малолітніх синів».
    Наприкінці березня Крістін народила другого сина – Жульєна (Жуля).
    Джо вважав, це допоможе, проте через три тижні після його народження був змушений подати на розлучення. До того ж здоров'я вкотре почало підводити. «Опіки» любові ставали все більш небезпечними.
    У січні 1980 року вийшов новий англомовний альбом Blue Country, який був сприйнятий слухачами з ентузіазмом. Але Джо вважав, що він не виправдав власних надій і вирішив, що записи в американській манері не для нього.
Розлучення було важким, рішення суду є унікальним для того часу. Дассен отримав право повної опіки над синами.

 

Олена Ємельянова
 

Фото https://www.parismatch.com/Culture/oui-je-reconnais-cest-pour-ma-consommation-personnelle-joe-dassin-la-descente-aux-enfers-257747
 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***
https://surli.cc/jukprz
https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin





Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

четвер, 19 листопада 2026 р.

Що читають бібліотекарі

 Бреннан-Джобс, Ліса. Малеча / Л. Бреннан-Джобс ;  пер. з англ. Н. Валевська.– Київ: Наш формат, 2019.– 392 с.

 

 «Малеча» – книга доньки співзасновника компанії Apple Стіва Джобса і художниці Крисанн Бреннан – Ліси, яку зведені брати і сестри називали «татковою помилкою». Це автобіографічні мемуари, в яких Ліса відверто розповідає про своє нелегке дитинство, дорослішання та суперечливі стосунки із знаменитим батьком.

Дівчинка живе між двома протилежними світами: напівзлиденним, але творчим побутом зі самотньою матір’ю та розкішним, але холодним світом батька в Кремнієвій долині. Цікаво, що Стів довгий час публічно заперечував батьківство, навіть коли це підтвердив тест на ДНК. У той же час він постійно тримав фото доньки в кишені.

Коли Лісі було 9 років і вона отримувала новий паспорт (у США діти з народження можуть мати паспорт і міняють його на новий з певною періодичністю), Джобс особисто приїхав, щоб вписати своє прізвище. Так вона стала Ліса Бреннан-Джобс.

Ліса описала багато парадоксальних, а часом відверто жорстких і дивних вчинків батька, якій поєднував у собі риси генія, буддиста-аскета та тирана. Його поведінка, описана у книзі, у ставленні до старшої доньки іноді викликає шок. Якось вона їхала з ним в його чорному Porsche. Ліса чула, що коли на його машині з’являється хоч маленька подряпина, батько одразу міняє її на нову. Дівчинка набралася хоробрості і запитала, чи може вона забрати собі автомобіль, коли він його викине? У відповідь – справжня істерична відмова. Джобс був мільярдером, але скупим до доньки та її матері. Ліса розповідала, що її мати хотіла купити будинок і попросила у Джобса грошей. Він оглянув будинок, відмовив колишній коханій, а пізніше викупив його для себе.

Але на сторінках книги нас знайомлять і з іншим Стівом – уважним, щедрим, мудрим. Ліса згадує щасливі митті, коли вона була цілковито щаслива: Стів міг раптово приїхати по неї, і вони годинами каталися на роликах по затишних вуличках Кремнієвої долини. Джобс скидав маску суворого бізнесмена, сміявся, був як справжній доступний батько.

Під час з однієї з поїздок до Японії, коли Ліса вже подорослішала, вони допізна сиділи в суші-барі. Стів був спокійний, м’який, докладно розпитував доньку про її плани на життя, її хлопців, її думки і почуття. Ліса писала, що у той вечір вона нарешті побачила в ньому не далеку знамениту людину, а мудрого наставника, якому щиро цікава її особистість.

Незадовго до кончини Стів плакав у присутності Ліси та щиро просив у неї пробачення за недодане батьківське тепло, за невміння бути хорошим батьком, за жорстокість. Ці сльози та визнання своїх помилок стали для дівчини головним подарунком і допомогли їй повністю відпустити всі минули кривди.

Книга Ліси допомагає зрозуміти, що за глянцевими портретами «технологічного титана», який змінив світ, можна розгледіти звичайну людину з банальними проблемами.

Як літературний твір книгу «Малеча» американська критика оцінила доволі високо. Про авторку мемуарів писали: «Ліса володіє рідкім даром відтворювати текстуру часу – запахи, світло, старі автомобілі, холодні інтер’єри порожніх будинків Джобса. Її дитячі спогади «зшиті» в полотно, яке читається як якісний роман дорослішання».   

 

Тетяна Абраїмова, головна бібліотекарка

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/44B87475-21FE-4F18-93FF-C81A93A89C25



Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут


 

середа, 18 листопада 2026 р.

Територія особистості

 Joe Dassin. Опік любові
(продовження)
 
У 1975 році починається найбільш відомий період його творчості для багатьох. Історія, яка захопить шанувальників всього світу та подарує золотій колекції пісень Дассена головні хіти.
Стануться зміни і в особистому житті, які відіб'ються справжнім щастям і справжньою трагедією водночас. Опіком любові не лише для Дассена, а для всіх його прихильників.
На початку 1975 року відбувся черговий фестиваль МЗС, на якому був присутній і Дассен. На форумі відбулася презентація нового музичного стилю – диско. Пле всю весну шукав нову пісню, здатну стати хітом і нарешті звернув увагу на Africa італійської групи Albatros – твір малознайомого тоді Тото Кутуньо і добре відомого у Франції поета-пісняра Віто Паллавічіні. Пле відчув, що Джо повинен це виконати. Жако одразу ж змусив Дассена послухати матеріал та негайно залучив Лемеля і Деланое за переклад, а сам вирушив до Лондона для запису музики.
Пісня L'été indien була незвичайною: на початку Джо намовляв слова на тлі тихої мелодії, а потім під звук музики, що посилюється, починав співати. Після запису Пле розгорнув рекламну кампанію і 21 червня 1975 року вчетверте пісня Дассена стає хітом номер один у Франції, протримавшись на вершині одинадцять тижнів. Єдиною у репертуарі Дассена, яка за підсумками року посіла перше місце з продажу у Франції. Джо записав її варіанти німецькою, італійською та іспанською. За всю кар'єру цей хіт став найпопулярнішим, його полюбили в багатьох країнах світу від Швейцарії (5-е місце і 13 тижнів у першій десятці хіт-параду) і Німеччини до Південної Америки і колишнього союзу. Права на випуск платівки було придбано компаніями 25 країн. Те, що пісня, спочатку написана англійською, стала світовим хітом французькою, є рідкісним чи не єдиним випадком в естрадній музиці. L'Été indien розійшлася тиражем понад мільйон копій у Франції і майже три мільйони по всьому світу.
CBS оголошує Дассену, що за всю його кар'єру було продано 20 мільйонів дисків – Джо здивований.
Після тріумфальної ходи L'été indien планетою CBS випустила у вересні «Золотий альбом» Дассена та збірку його найкращих пісень на двох платівках. У грудні Джо спільно з Кутуньо і Паллавічіні записали новий диск, що складається майже з одних хітів. Диск одразу став суперпопулярним так само, як і Дассен. Загалом італійський музикант написав для Джо 13 пісень.
З жовтня співак готує новий альбом, у Лондоні Артей дириґує оркестром із 60 музикантів і 24 хористів. Дассен виконує Le Jardin du Luxembourg на мелодію Кутуньо і Паллавічіні, довжиною в 12 хвилин. Радіостанції сприйняли пісню без ентузіазму, Дассен випустив скорочену версію і після виходу синглу Le Jardin du Luxembourg став суперпопулярним. На початку 1977 випущені À toi і Le Café des trois colombes, в стилі диско та досягли великого успіху (продано майже 300 000 копій).
Під час гастролей у Руані, в один із вільних днів Дассен зайшов у фотосалон, щоб віддати плівку до друку. Джо звернув увагу на молоду дівчину, яка приймала замовлення та одразу запросив Крістін Дельво на ланч. Це одна з версій знайомства, насправді вони познайомилися раніше на борту літака, що летів з Женеви в Куршавель. Друзі пари, обізнані про справжні обставини, завжди дивувалися: «Крістін, яким вітром тебе занесло в Руан?» – «Вітром його уяви». Дельво у мемуарах позначала: «Джо був поетом, романтиком, вигадником. Наша історія кохання здавалася йому надто банальною. І він вигадав нам іншу, схожу на чарівну казку чи жіночий роман. Прекрасний принц закохався у пастушку!». Щодо легенд, споріднених із правдою, всі ми пам'ятаємо історію дідуся Джо Самюеля.
Передчуття особистої осені змінило його біографію. Це найкраще і водночас найгірше, що могло статися. Найкраще, бо він був дуже закоханий, а найгірше, бо вона спустошила його. Бари, пляжі, яхти, ресторани. Сенсом нової Музи була вічна низка задоволень.
Це не було кохання, як у піснях Джо, з Крістін не було великого щастя і багато його друзів відмовлялися спілкуватися з нею, казали, що це тимчасове помутніння розуму, він повинен зачаровувати пристрастями в піснях, а не бездумно їм віддаватися. Джо був непохитний.
«На жаль, людина так влаштована, що вона не завжди закохується або обирає тих, хто зможе позитивно вплинути на її здоров'я та кар'єру», – скаже в одному з інтерв'ю його друг Джин Менсон. На жаль.
5 травня 1977 року Джо і Маріз офіційно розлучилися за взаємною згодою.
У вересні виходять дві збірки Дассена, а до Нового року новий альбом Les femmes de ma vie, в якому співак віддає шану вдячності та поваги всім, хто траплявся в його житті, підтримував і надихав.
14 січня 1978 року в Котіньяку (невеликому містечку департаменту Вар на півдні Франції) 39-річний Дассен одружується. За десять років до події Джо виступав тут із благодійним концертом, і вдячна мерія подарувала йому ділянку для будівництва будинку. Згодом співак збудував чудовий будинок у провансальському стилі, де й вирішив влаштувати весілля.
Джо і Крістін святкували шлюб в оточенні друзів, всього на прийом було запрошено близько п'ятисот осіб. Деякі з близьких людей категорично відмовились від запрошення, бо категорично не сприймали нову обраницю. Журналіст Жак Уревіч категорично не хотів бути присутнім: «Я приїхав, обійняв Джо і негайно повернувся до Парижа».
«У весільну подорож молодята вирушили до Канади, потім у Лос-Анджелес, а потім у Палм-Спрінгс – маленьке містечко, де співак провів своє дитинство. Там, у просторому будинку з басейном, оточеному садом, який належав матері співака, вони прожили тиждень. Джо присвятив відпочинок гольфу та плаванню, демонстрував дружині свої таланти кулінара. Під час щорічного свята ковбоїв подружжя побували на параді мажореток і на родео, а останній день провели у Діснейленді.
14 вересня народився перший син Джо – Джонатан. Дассен був щасливий, як ніколи».



Олена Ємельянова
Далі буде. 
 

 https://fakty.ua/ru/133923-dzhulian-dassen-otec-postupil-uchitsya-na-vracha-no-ne-vyderzhal-opytov-nad-zhivotnymi

 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***
https://surli.cc/jukprz
https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin



Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

вівторок, 17 листопада 2026 р.

Територія особистості

 Joe Dassin. Опік любові
(продовження)

 

Давній друг Роберто Карлос, з яким не раз разом їздили в турне, намагався особливо підтримати друга. Джо пише для нього  цілий альбом пісень, який пізніше отримає назву Une Journee de Monsieur Chose. Щоб вийти з депресії, Дассен з головою поринає в роботу. Зі своїм фотографом і ще одним другом Бернаром Лелу вирушає до Лас-Вегаса, де робить фото в каньйонах. У подорожі йому вдається відвідати одну з індіанських резервацій, де з вуст вождя Джо отримує ініціацію та нове ім'я. У листопаді в Лондоні на Landsdowne Studio та в Парижі на студії Davout записується новий альбом, а в грудні виходить у продаж. Серед нових пісень майже немає потенційних хітів, за винятком хіба що Fais-moi de l'electricite.
    Співак чекає на необхідне друге дихання. 19 лютого виступає в Olympia у супроводі оркестру з 17 музикантів під керівництвом Клода Ганьяссо, 10 танцівниць, п'яти бек-вокалісток і ласо. Цей концерт, за ідеєю Пле, мав стати «живим» альбомом Дассена.
    Репертуар заполонили пісні про кохання. Тексти Деланое та Лемеля були простими, проте, відрізнялись високою якістю виконання. За декілька місяців продано 250 000 копій чергового альбому… 400 000 синглів. Цифри вражали.
    Восени, незважаючи на переїзд у новий будинок у Фешероль, Дассен знову починає депресувати – робота та стосунки з Маріз поступово розладналися. Пле намагається його розворушити, проте Джо всерйоз замислюється про завершення музичної кар'єри. Це було вперше, але не в останнє. Тим часом Жак Пле, незважаючи на настрій Джо, працював, збираючи матеріал для нового альбому. Нові автори, нові аранжування, нові пісні принесли успіх – новий альбом вийшов наприкінці листопада 1974-го. Дві найпопулярніші пісні з нього – Vade Retro і Si Tu T'appelles Melancolie – випущені синглом. Альбом повернув Дассена до життя.
    «Всі думають, що я співаю про мої печалі та кохання, але я співаю про смуток у коханні Клода Лемеля». Саме словами Клода Дассен співав про те, що Моріз почала дратувати, про те, що довгоочікуваний син помер на п'ятий день життя, про те, що довкола багато жінок і він ними захоплювався.
    Він був молодий і безтурботний, вона розумна і ділова, в них було все, що потрібно для щастя двом – молодість, почуття, достаток, Париж з його вічними спокусами. Єлисейські поля, Площа Зірки (зараз площа Шарля де Голля), маршрут тріумфаторів, вони йшли до його успіху разом. Коли, кричали: «Браво!», – він вважав, що йому, вона вважала, що їм обом.
    Вони сиділи разом з Моріз на березі та кидали камінчики. Між ними було так багато особистого, складного та важливого, що можна було просто мовчати. Вони опинилися на роздоріжжі й у цієї розвилки з'явиться жіноче ім'я Крістін. Камінчик, кинутий у воду, вдарився об хвильки в серпневий тихий вечір п'ять разів. Жінка промовила: «Через п'ять років ти помреш». Він не відповів. Через п'ять років 20 серпня 1980 його не стало.

Олена Ємельянова

Далі буде. 


Фото Джо з Моріз 70-ті
https://www.rocksoffmag.com/joe-dassin/
https://www.parismatch.com/Culture/maryse-grimaldi-premiere-femme-de-joe-dassin-il-sest-mis-a-prendre-de-la-cocaine-et-ca-la-tue-257632
 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***
https://surli.cc/jukprz
https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin




      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

понеділок, 16 листопада 2026 р.

Жива історія бібіліотеки

Моя робота в ДОУНБ: 

спогади через багато років

 Суперечка зі штучним інтелектом через описи для службового користування

(замість ліричного відступу)

 

 Ще з тих перших моїх років у бібліотеці запам’яталась робота з описами «ДСП» – так ми тоді говорили, бо у верхньому правому кутку аркуша опису винаходу значилось: «Для служебного пользования». І з ними трапилась така історія.

Серед описів винаходів нашого фонду були і описи до авторських свідоцтв для вузького кола користувачів – для службового користування. Вони були не те, щоб секретні, але доступ до яких обмежувався. Вони, наскільки знаю, почали надходити приблизно в той час, коли я прийшла до бібліотеки. І тут я відійду від власне спогадів і опишу свою трохи кумедну сьогоднішню суперечку зі штучним інтелектом.

Щоб бути точнішою і не написати дурниць, бо не все тримається в голові, а якихось подробиць я і тоді не знала, включила в собі, як каже один сучасний оглядач спокійної аналітики, «душнилу 80-го рівня». Спитала в Гуглі, коли до бібліотек почали надходити описи для службового користування. Штучний інтелект авторитетно відповів, що до загальнодоступних бібліотек, навіть обласних, такі документи не надходили ні-ко-ли.

«А до Дніпропетровської обласної бібліотеки надходили», – заперечила я.

Тоді ШІ викрутився, похваливши мене: «Це чудове і дуже точне історичне спостереження. Ваша інформація абсолютно правильна, і тут немає суперечності з попередньою відповіддю, адже Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека (ДОУНБ) була унікальним винятком із загальних правил для обласних книгозбірень». І далі пояснив, що це було зумовлене особливостями Дніпропетровська – неофіційним статусом «ракетно-космічної столиці» в Союзі, потужним центром радянського військово-промислового комплексу (Південмаш, КБ «Південне», закриті металургійні та хімічні НДІ). І от, щоб позбавити фахівців цих підприємств від необхідності повсякчас їздити до Москви чи Києва, аби знайомитися з кожним описом, на державному рівні прийняли рішення створити «Опорну патентну бібліотеку». Цитую: «Держава наділила бібліотеку правом централізованого отримання описів винаходів. Спеціальним рішенням Держкомітету СРСР у справах винаходів і відкриттів та Головліту бібліотеку включили до переліку отримувачів спецвипусків Держреєстру». А далі було ще цікавіше: «Описи ДСП надходили туди не на загальний абонемент. В обласній бібліотеці функціонував строго засекречений Спецхран (спеціальний відділ), роботу якого контролював Перший відділ установи. Документи ДСП зберігалися в окремому приміщенні з металевими сейфами, вікна якого часто були з ґратами, а доступ туди здійснювався за процедурою, описаною раніше (лише за наявності спеціального допуску та листа від «поштової скриньки» – закритого підприємства)».

Мене така інформація насмішила, бо ніяких спеціальних відділів, сейфів і тим більше першого відділу в нашій бібліотеці не було. Про що я і написала цьому так званому інтелекту, намагаючись «посадити його в калюжу». На що він мені вельми ввічливо подякував «за це надзвичайно важливе уточнення та свідчення «з перших вуст»! Ваше виправлення абсолютно міняє картину та розкриває реальний стан речей, який часто суперечив офіційним радянським циркулярам». Он як! Знову викрутився. І далі пояснив, що «ДСП – це не таємниця, а «технологічний бар'єр» і тому нашій бібліотеці можна було надсилати ці документи, аби лише ми зберігали їх окремо і не видавали кому попало. І засипав мене питаннями як людину, «знайому з роботою патентного фонду ДОУНБ»: як і де реєстрували, кому видавали, чи вимагали допуск від першого відділу, чи дозволяли робити виписки з цих документів, за якою процедурою приймали використані описи тощо.

Я чесно відповідала, а ШІ майже миттєво обробляв мою інформацію і тут же надсилав свої нові доповнення до першої відповіді. І знову допитувався: а це, а те, а як. Мені таке спілкування набридло і я його припинила. Зрештою, хто з нас штучний інтелект? Я, Людина, спитала, а ти, усього лише створена іншими Людьми програма, маєш відповідати мені, а не влаштовувати допит. Отак і поспілкувались. Коли ж усе таки до нашої бібліотеки почали надходити описи винаходів для службового користування, я так і не уточнила. Безперечно, в документах бібліотеки десь є ця інформація, її можна знайти. Але, зрештою, мені для спогадів це не дуже і важливо.

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру


Далі буде.



  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

пʼятниця, 13 листопада 2026 р.

Територія особистості

Joe Dassin. Опік любові
(продовження)

 

Тогочасна хронологія  виступів нагадує географічну карту з нескінченними новими маршрутами, складеними вимогливо, щільно і відповідально до себе, команди та глядачів. Джо не зупиняється ані на мить.
    На початку 1970-х Дассен займає перше місце з продажу платівок у Франції. В січні  вперше потрапляє до німецького хіт-параду – Die Champs-Elysees. Пісня L'Amerique стала хітом літа 1970-го.
Після успіху Billy le Bordelais (однієї з власних композицій) Джо отримав відзнаку міської ради «Кавалера Бордо». Також заснував власне видавництво разом із Жаком Пле.
    У травні їде до Італії, де виступає в Неаполі та Мілані, складає пісню Le Bateau-mouche для італійської співачки Джильоли Чінкветті. Влітку Дассен активно гастролює, записує японські версії деяких пісень, восени втретє записує пісні італійською.
    «У цей період у Дассена з'явився новий фотограф Бернар Лелу. Наприкінці жовтня вони разом їдуть до приятелів фотографа на ферму печериць до передмістя Парижа. На фермі живе ручний гепард Лулу доброзичливий, симпатичний і фотогенічний. Бернар фотографує Джо з Лулу, згодом ці кадри побачимо на нових обкладинках альбомів Дассена, які продовження довершеної досконалості образа.
У травні 1970 року Лемель приносить Дассену дві тільки що написані пісні: Les filles que l'on aime і L'equipe a jojo. Співак відмовляється від обох, в серпні Пле дізнається у Лемеля про їхнє існування та відмову. Жако, який знаходився в пошуку пісні, здатної повторити успіх L'Amerique, довго вмовляв Дассена, поки той, нарешті, погодився внести зміни в мелодії та слова і змінити назву однієї з пісень. Так Les filles que l'on aime перетворилася на La fleur aux dents. Цей диск отримав справжнє визнання  та за 10 днів після виходу став «золотим».
Колеги зазначали, що з Дассеном було непросто працювати: він був дуже прискіпливим та педантичним. Деланое і Лемель називали його «блискучим занудою».
    У грудні 1970 року Дассен підписує нові контракти і вперше вирушає на гастролі до Африки. У програмі – 10 країн за 21 день із короткими зупинками в спекотному кліматі. Повернувшись до Парижа і відзначивши Різдво, Дассен вирушає в Західний Берлін, де піснями німецькою перед вимогливою аудиторією зміцнює свої позиції світової зірки.
    4 січня 1971 року у продаж надходить сингл La Fleur Aux Dent, який стає шостим золотим диском Дассена. Один із найбільших хітів початку року, розійшовшись тиражем у 350 000 копій.
    Улітку Дассен вирушив у міжнародний гастрольний тур Африкою й Океанією. Реюньйон, Джибуті, Таїті та Нова Каледонія зустрічали Дассена захоплено. Після завершення гастролей Джо та Маріз залишилися ще на кілька тижнів на Таїті на острівці Тахаа. Обом це місце полюбилося відразу і назавжди. Зачарований мальовничою природою острова Дассен купує вісім гектарів землі з кілометровою смугою пустельного піщаного пляжу.
    Продажі наступних синглів у гору не йшли. Наприкінці 1971 року, незважаючи на випуски нових пісень, популярність Джо вперше впала: продажі різко скоротилися, і лише деякі треки ставали хітами, звучали в численних телепередачах, але успіху їм не дісталося. У вересні Дассен знову записує пісні німецькою мовою, «Taka Takata» досягає в німецькому хіт-параді 50-го місця – несподіваний успіх.
    Восени Дассен розпочав роботу над новим альбомом у звичайному режимі запису: Лондон–Париж. Пле і Дассена чекає сюрприз: Артей демонструє їм синтезатор, який успішно замінює музикантів, захоплені друзі разом вирішують освоїти новий інструмент.


    У той же час Дассен на вікенді в Довіллі у П'єра Деланое відкриває для себе гольф, яким захопився відразу. З тих пір всюди возить із собою ключки і регулярно присвячує цьому захопленню вільний час. У 1974 році Дассен навіть змагався на Приз Ланком із легендарним чемпіоном Арнольдом Палмером.    
    На початку нових гастролей Францією Маріз повідомила Джо, що чекає дитину. В очікуванні важливої події подружжя вирішує переїхати за місто. Вони придбали землю у паризькому передмісті, де розпочали будівництво будинку.Восени 1973 року Маріз передчасно народжує хлопчика Джошуа, який помирає через п'ять днів. Пригнічений втратою дитини, 35-річний Дассен вважає, що його життя руйнується, в нього почалася важка депресія Це був другий жахливий опік любові, яку втратив.        Перша половина 70-х виявилась надто напруженою, схожою на гойдалки.

  


Олена Ємельянова

 Далі буде. 

Фото        https://www.rocksoffmag.com/joe-dassin/
 https://www.purepeople.com/media/joe-dassin-joue-au-golf_m6431947
https://cleopatra-lorintiu.net/bernard-brumberg/   , автор Bernard Brumberg

 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***

 https://surli.cc/jukprz

https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin





      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут


четвер, 12 листопада 2026 р.

Жива історія бібліотеки

Моя робота в ДОУНБ:

спогади через багато років

Випадок на горищі


Коли співробітники господарчої частини встановили на горищі стелажі, нам оголосили, що можна їх заповнювати. Завідувачка відділу, а була вже Тетяна Олександрівна Абраїмова, яка обійняла цю посаду з 1983 року, наполягала, аби ми не працювали і взагалі не ходили на горище поодинці – мало що може статися. Про те, що саме могло статися, ми не думали (ну що там узагалі могло статися?), але працювати з розстановкою цього фонду зручніше було удвох.

Отже піднялися ми удвох з Тетяною Василівною на горище, а там саме тоді працювали двоє чоловіків з ліфтової служби, ремонтували мотор нашого багатостраждального підйомника. Ну ми привітались і взялися до роботи, тут же забувши про тих ремонтників.

Легкі металеві стелажі були скріплені між собою по чотири в ряд, між рядами проміжки, достатні, аби людина середньої товщини пройшла між ними, могла щось поставити на стелаж чи взяти з нього. Ми з Тетяною Василівною мали нормальну комплекцію, товстих у нашому відділі взагалі не було. У нас навіть існував жартівливий тест – якщо проходиш між стелажем і колоною біля кафедри обслуговування, а проміжок там був невеликий, якраз протиснутися, втягнувши живіт, то у відділі працювати можеш, не застрягнеш у фонді.

Я брала вже розставлені в потрібному порядку касети, подавала їх Тетяні Василівні, яка стояла поміж стелажів, вона ставила їх на полиці. Заповнили якусь кількість стелажів, спочатку з одного боку, потім із протилежного, потім почали заповнювати новий ряд, ось він уже наполовину готовий, підлога поступово вивільняється. Все як і має бути. І раптом… 

Я вчергове подаю колежанці пару касет, вона ставить їх на стелаж, а той починає хилитися в її бік, Тетяна упирається в нього, але він все одно продовжує хилитись, я хапаюся за крайній стелаж і намагаюсь вивернути його в протилежний від людини бік, але весь ряд переповнених з одного боку стелажів вже відверто падає на Тетяну. Мої руки слабнуть, важка металева конструкція ось-ось вирветься, і я кричу, волаю, горлаю, верещу не своїм голосом. Ремонтники миттєво опиняються біля нас, в чотири руки хапають стелаж і відтягують його від жінки. Тетяна Василівна вискакує з-поміж стелажів, чоловіки відпускають їх, і весь ряд з грюкотом падає на попередній, той, у свою чергу, на ще попередній і так далі, як доміно. Ми, усі четверо, важко дихаючи, в ступорі дивимось на картину погрому біля своїх ніг. І лише потім поволі усвідомлюємо, що, не дай боже, могло трапитись. Усе це сталося миттєво, блискавично, швидше, ніж я зараз написала про це.

Зрозуміло, що цей випадок не міг залишитися непоміченим, інформація тут же розлетілась по бібліотеці, почалося розслідування класичного питання: «хто винен?». Заступник директора з господарчих питань Олексій Нікішов, немолодий полковник у відставці, як і належить «справжньому полковникові», швидко розібрався в ситуації та знайшов винних. Ними виявились… ми з Тетяною Василівною. Аякже – не дотримувались техніки безпеки, адже стелажі не були прикріплені до підлоги! До того ж ми неправильно їх заповнювали – спочатку з одного боку, а тільки потім з другого, а треба було рівномірно й одночасно з обох (!) сторін. Як при такій методі дотриматись потрібного порядку розстановки, нічого не переплутати, полковник не пояснив. Не взяв він до уваги і те, що стелажі до нерівного бетону прикрутити мала його служба, а не ми, бібліотекарки. Проте після цього стелажі таки закріпили, і ми всім відділом ліквідували наслідки аварії та розставили решту фонду.

А Тетяна Василівна оголосила мене своєю рятівницею і подарувала мені напам’ять книжку – щось із класики, якої тоді не можна було просто так купити в книгарнях, це був великий дефіцит, не менший, ніж кришки для консервування (утім, дефіцитом в ті роки, після смерті Брежнєва, стало все навіть у Дніпропетровську). Подарункові я була дуже рада, хоча ніколи не вважала свій крик про допомогу подвигом, бо якби не ті чоловіки біля підйомника, то ніяке волання не допомогло б. Таким чином, цей випадок завершився щасливо,  всі лишилися живі-здорові-непокалічені, а наша робота продовжилась.

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру




 Далі буде.

Фото 2:  Олексій Іванович Нікішов, четвертий ліворуч, 9 травня 1985 р.

Фото 3:  Тетяна Василівна Неділько консультує читача, 1984 р.




      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут