Сторінки

неділя, 31 травня 2020 р.

Неймовірно, але правда

1911-й


1-7 червня Бібліотека прийняла участь в 1-му Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи, яка виразилася в доставці на виставку з бібліотекознавства (м. Санкт-Петербург) експонатів: діаграми, бланки, картки алфавітного «рухомого» каталогу та ін. 
Введений формений одяг для служителів бібліотеки. 
Заборонено учням брати в бібліотеці книги белетристичного змісту розпорядженням начальників середніх навчальних закладів. 
Зменшилася кількість передплатників, тому що при книгарні «Труд» відкрилася бібліотека нових книг. 
На 1.01.1912 фонд склав 29661 примірник (11647 назв). 

Отчет о состоянии Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1892, 1894, 1897, 1898, 1900, 1901, 1902, 1903, 1904, 1909, 1910, 1911, 1912, 1914 год [Текст]. - Екатеринослав : Тип. Губерн. Правления : Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1893 - 1915. - 449 (в одной обложке) с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 28 травня 2020 р.

На долоні історії

Шарль Перро. «Дурниці», що принесли славу
(Закінчення)

Діти підросли,  Шарль Перро у свої шістдесят сім  вирішив написати кілька повчальних казок, про що йшлося у першій частині. Та вигадав їх не сам. Деякі з них згадав із власного дитинства, з іншими допоміг старший, пятнадцятирічний син П'єр.
Так у 1697-му з'являється збірка «Оповілання моєї матінки Гуски, або Оповідання та казки минулих часів із моральними повчаннями», що побачила світ під ім’ям наймолодшого сина – Арманкура. До неї увійшли сім перероблених народних казок та одна власна – «Ріке-чубчик», що й принесла широку славу. Так митець ввів цей жанру , так звану, «високу» літературу. Хоча Перро-старший до останнього вважав його «низьким», а твори – «дурницями». Але ці «дурниці» продавалися у паризькій крамниці Клода Барбена до 50 книжок в день. Тому протягом року видавець тричі повторював тираж. 
Казки відразу ж почали перекладатися іноземними мовами та мали вплив на творчість багатьох митців Європи, наприклад, братів Грімм. Ті, в свою чергу, почули їх в дитинстві від француженки- гувернантки, і навіть не здогадувалися, що твори мають певного автора. Вважаючи твори народними, вирішили переповісти під власними іменами. Однак брати не так вже й помилялися. Бо за століття існування казки Перро насправді стали народними. Мабуть, Шарля можна назвати родоначальником дитячої світової літератури.
Але казки принесли не лише славу, а й горе. Перші окремі твори побачили світ під ім’ям старшого сина, завдяки чому той у 19 років отримав дворянський титул та увійшов у коло близьких друзів принцеси. Та через пів року був заарештований через вуличну бійку, в якій закололи сина теслі. Батькові вдалося витягнути П'єра із в’язниці та купити тому чин лейтенанта у королівському полку. Хлопець відбув на фронт, де й загинув. 
Шарль Перро не зміг пережити трагедію. Його серце зупинилося 16 травня 1703-го. 
Однак, творчість нашого героя живе і через три віки. Ми, як ті брати Грімм, чули у дитинстві казки відомого француза та продовжуємо переповідати їх своїм дітям.

https://m.gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pershu-kazku-sarl-perro-napisav-u-67-rokiv/202196
Бойко, Сергей Павлович. Волшебная страна Шарля Перро [Текст] / С. П. Бойко. - Ставрополь : Кн. И-во, 1992. - 317 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 27 травня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Зузак, Маркус. Крадійка книжок  [Текст] : роман/ Маркус Зузак; пер. з англ. Наталі Гоїн. – Харків: Книжковий  Клуб  «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 416с.: іл.


Читати роман Маркуса   Зузака «Крадійка книжок» – тяжке випробування для  читача. Події, про які йдеться в ньому, буквально розривають душу. Але в той же час, переживши все, що відбувалося з головною героїнею, душа стає більш наповненою, зрілою та мудрою.  Роман «Крадійка книжок» перекладено на тридцять мов світу, в тому числі й українську. Він має престижні рейтинги в багатьох країнах. Екранізація роману також стала успішною. В українському прокаті фільм вийшов у 2013 році під назвою «Книжковий злодій».
Події відбуваються в Німеччині під час Другої світової війни. Мати везе дев’ятирічну Лізель Мемінґер   та її молодшого брата до прийомних батьків під Мюнхен, тому що їх батька більше немає. Пам’ять про нього у Лізель  пов’язується з чужим і незрозумілим   словом «комуніст», і в очах матусі дівчинка бачить страх перед такою ж долею. 
Роман побудований незвичайним чином – розповідь ведеться від імені Смерті. Смерть розповідає про свою нелегку роботу, дає власні коментарі, спілкується з читачем. Наприкінці роману Смерть приходить за Лізель і віддає їй книгу її життя. 
Кожна  з десяти глав, з яких складається роман, за винятком останньої, названа на честь однієї з «вкрадених» Лізель книжок і присвячена тому, як ця книжка вплинула на становлення самої героїні та життя оточуючих її людей в контексті подій, що відбувалися в той час. 
А подій і випробувань для «крадійки»  було чимало: «Це сталося в маленькому містечку в самому серці гітлерівської Німеччини. Потік все нових страждань вперто не зупиняв свого плину, і зараз принесло його невелику частину.  Євреїв гнали околицями Мюнхена, і одна дівчинка-підліток зробила щось нечуване – вона притислась крізь юрбу і пішла разом з ними. Коли солдати відтягнули її і штовхнули на землю, вона знову підвелася. І знову пішла».
Події змушують глибоко  задуматися про життя мирного населення Німеччини під час Другої світової війни, зануритися в  їх життя, переживати разом з ними та за них. А  саму книгу можна назвати романом виховання, історією про дружбу і любов. Любов не стільки до слів, скільки до людей, бо слова можуть бути страшнішими за людей. «Слова. Навіщо їм взагалі існувати? Якби не вони, усього цього б не сталося.  Без своїх слів фюрер нічого не вартий. Без них не було б кульгавих в’язнів, не було б потреби втішати і вигадувати всілякі словесні хитрощі, щоб нам від них стало краще.   Яка користь від слів?»
Автор роману Маркус   Зузак – молода людина, він особисто  не пережив описаних подій, але зумів бути по-справжньому  переконливим для читача. Мова роману одночасно поетична і проста – адже це мова юної Mädchen.  Допоміг читачам «відчути» роман  і відмінний переклад з англійської на українську Наталі Гоїн. 
Робота над створенням книги виконана грандіозна, і своє визнання книга заслужила по праву. Читати її,  без сумніву, варто, саме такі книги «наповнюють душу», спонукають думати про те, що  війни не закінчуються, а лише перетікають одна в одну.  

Тетяна Абраїмова, заступник директора з наукової роботи





 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 26 травня 2020 р.

На долоні історії

Шарль Перро. «Дурниці», що принесли славу
(Продовження)

У двадцять п`ять Шарля Перро запросив на роботу міністр фінансів Франції Нікола Фуке. Обов’язком юнака став збір податків. Паралельно розпочав писати поеми і перша збірка побачила світ у 1653-му. Саме тоді він став відомим письменником й познайомився з багатьма впливовими політиками, діячами культури. Та до цих подій ще кілька років. Зараз же наш герой присвятив себе участі у створенні Академії наук та відновленню Академії живопису.
Однак, згодом, завдяки симпатії нового міністра Жана-Батіста Кольбера, Шарль став одним з чотирьох секретарів новоствореної Академії надписів та красного письменства, що прославляло Людовика ХІV. Таким чином, Перро перетворився на дуже впливову особу, з якою іноді радився сам король. А також – багачем. У сорок чотири  роки в нього з’явилися особисті апартаменти в Луврі та Версалі, вісім будинків у Парижі й замок Розьє. В цей же час він одружився з дев`ятнадцятирічною донькою королівського скарбника – Марі Ґімон. Але закохався у неї лише після весілля, бо перше, що нашого героя спокусило – гарне придане. Нажаль, їх щастю не судилося бути довгим. Через шість років, у жовтні 1678-го, дівчина захворіла на віспу й померла, залишивши на руках чоловіка трьох малих синів. Шарль тяжко пережив смерть своєї «чарівної принцеси». Саме так він любив називати Марі. І присвятив себе дітям, опікуючись їх вихованням та освітою. 
Нажаль, у 1683 році покровитель нашого героя, Жан-Батіст Кольбер, помер і Перро втратив місце секретаря та пенсію письменника при Академії словесності.
(Далі буде)

https://m.gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pershu-kazku-sarl-perro-napisav-u-67-rokiv/202196
Бойко, Сергей Павлович. Волшебная страна Шарля Перро [Текст] / С. П. Бойко. - Ставрополь : Кн. изд-во, 1992. - 317 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter



Замовити книги можна тут

понеділок, 25 травня 2020 р.

На долоні історії

Шарль Перро. «Дурниці», що принесли славу

Митець, якого знають усі, змалечку й до велика, адже всі ми росли на його казках – «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя борода» тощо. Один з найвідоміших французів всіх часів 

Людина, котра писала серйозні літературні праці, доволі впливовий секретар при дворі Людовика ХІV, поет та критик епохи класицизму – Шарль Перро, написав першу казку в доволі приклонному віці. Та навіть уявити не міг, що з цього вийде.  Але про це, трохи пізніше. 
Почнемо із 1628-го. Зима, 12 січня, у подружжя Перро вже виховуваються донька та четверо синів та Бог подарував їм ще й близнюків. Батько вирішим назвати дітей на честь французьких королів – Шарлем та Франсуа. Нажаль, останній помер через пів року. 
Батьки намагалися надати дітям гарну освіту. Шарль не був виключенням й, не дивлячись на замкнутість та сором'язливість, у восьмирічному віці вступив до коледжу Бове, що на півночі Франції, де вже навчалися старші брати. Однак ці часи виявилися жахливими для хлопця. Учителі вважали його ідіотом, однолітки сторонилися. В нього був один-єдиний друг, над яким вічно знущалися й глузували. Якось троє підлітків штовхнули того в калюжу та почали бити. Шарль не витримав і кинувся захищати приятеля.  Саме після такої витівки Перро осмілів, став не лише відповідати на уроках, а й сперечатися з викладачами. Та коли йому заборонити брати участь у диспутах, кинув коледж і разом з приятелем зайнявся самоосвітою. Наш герой зробив юридичну кар'єру (став адвокатом), але практикував не довго. 
«Я б залюбки спалив усі судові справи. Немає нічого кращого у світі, як зменшити кількість судових процесів»-  вважав він.


(Далі буде)

https://m.gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pershu-kazku-sarl-perro-napisav-u-67-rokiv/202196
Бойко, Сергей Павлович. Волшебная страна Шарля Перро [Текст] / С. П. Бойко. - Ставрополь : Кн. И-во, 1992. - 317 с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут

неділя, 24 травня 2020 р.

Неймовірно, але правда

1896


Протягом року майже на всіх засіданнях Ради розглядалось питання про приміщення Бібліотеки .

10 січня на засіданні Ради визначено приступити до пошуку відповідного приватного приміщення для Бібліотеки, зважаючи на небезпечний її стан. 

У березні  заслухано повідомлення Міської Управи від 12 січня про те, що будівля Бібліотеки знаходиться «в состоянии, угрожавшем серьезной опасностью». 

Зроблений капітальний ремонт будівлі Міської Управи. 

Рада постановила укласти договір з домовласником Гріньовим на 3 роки на наймання приміщення для бібліотеки. 

7 червня Рада клопоче перед Міською Думою про дозвіл закрити для публіки Бібліотеку під час ремонту. 

14 червня Будівля домовласника Гріньова виявилася сирою, і тому непідходящим для Бібліотеки. 

31 серпня Голосний Думи М. С. Копилов виявив готовність надати «бесплатно помещение читальни в своем доме до 15 октября». 

На 1.01.1897 фонд бібліотеки склав 8 554 примірника (3509 назв). 

Отчет о состоянии Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1892 год, 1894, 1897, 1898, 1900, 1901, 1902, 1903, 1904, 1909, 1910, 1911, 1912, 1914 год [Текст]. - Екатеринослав : ип. Братства Св. Владимира : Типо-Литогр. Губерн. Правления : Тип. А. І. Цеткіна и М. А. Синайского, 1900 - 1914. - 317 (под одной обложкой) с.,





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут



четвер, 21 травня 2020 р.

Пунктир

На його світогляд великий вплив мала творчість Феофана Прокоповича та Михайла Ломоносова. Геліоцентричне вчення Миколи Коперника у транскрипції Григорія Сковороди завершує  пунктирну ретроспективу таємниць душі мандрівного філософа 
(завершення)

«Чи може щось ширше розлитися, як думки!»

«Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?»

«Чисте небо не боїться блискавки та грому».

«Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись…»

«Що вподобав, на те й перетворився».

«Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?»

«Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?»

«Що швидко запалюється, те раптово гасне».

«Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора».

«Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти».

«Як хто посіє в юності, так пожне в старості».

«Яка користь бачити, не маючи смаку?»



Стадниченко, Володимир Якович. Іду за Сковородою [Текст] : сповідь у любові до вчителя / В.Стадниченко. - К. : Криниця, 2002. - 171 с. - (Моя книгозбірня)

Учитель життя. Сковорода як гасло часу [Текст]: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / авт.-упоряд. В. Стадниченко; авт. передм. М. М. Сулима. - К.: Успіх і кар’єра, 2016. - 493 с.

Ушкалов, Леонід Володимирович. Григорій Сковорода [Текст] / Л. Ушкалов. - Харків : Фоліо, 2013. - 122, [6] с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут

середа, 20 травня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Гранже, Жан-Крістоф. Пурпурные реки [Текст] : роман / Жан-Кристоф Гранже; пер. с фр. И. Волевич. - М. : Иностранка, 2003. - 445 с.

Інтригуюче, загадкове, таємниче обличчя зла…

Книга для тих хто цінує гостросюжетні трилери з карколомно закрученим сюжетом. Якщо ви любити читати книги де непередбачувано переплітаються детектив, містика і трилер – то книги Жана-Крістофа Гранже саме для вас.
Письменник, сценарист, репортер і журналіст Жан-Крістоф Гранже славиться своїми романами, що не тільки лоскочуть нерви кровавими сценами, але і підіймають життєво важливі теми: тероризм, політичний екстремізм, руйнівна діяльність окультних груп, дію загальнолюдських і моральних законів. Більшість його романів має своїм підґрунтям реальні події, що надають ще більш моторошного впливу на сюжет.
Роман «Багряні ріки» саме з тих, що більше приваблює читача своєю ідеєю, ніж інтригуючим детективним наповненням, хоча і воно, як завжди, на висоті, проте психологія детективів, що ведуть слідство, їх мотиви та дії є не менш важливими ніж саме слідство. Два паралельних розслідування в двох різних маленьких французьких містечках, два, начебто, не пов’язаних між собою злочини. Моторошні вбивства та звичайний вандалізм, що, на перший погляд може бути спільного між ними…
На сторінках роману перед читачем постає морально-етична проблема, галерея яскравих характерів та несподіваний фінал. Символічний плин часу і ключова ідея того, що справедливість і покарання можуть настигнути людину завжди, не зважаючи на роки і відстань – основа роману. До того ж, в романі цікаво прописані тонкощі роботи бібліотеки університетського містечка. 
А для тих хто хоче візуалізувати цю книгу не лише в своїй уяві – можна переглянути фільм «Багряні ріки» з неперевершеними Жаном Рено та Венсаном  Касселем.

Юлія Зюлева, учений секретар




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


Замовити книги можна тут

Діалоги із мистецтвом

Перлина в мистецькій колекції краю


У Дніпропетровському художньому музеї зберігається картина, яка є однією із візитівок не тільки музею, але й міста загалом. Це відома картина Марії Башкирцевої «В студії».
 Датується картина 1881 роком,  являє собою класику європейського живопису,  пов’язана з найбільшою з її течій  – імпресіонізмом.
Її,  у складі колекції з 300 картин відомих художників,  в 20-х роках минулого століття передав музею заслужений діяч мистецтв СРСР, колекціонер і художник Ісаак Бродський.
Пройти повз полотна неможливо, якась магічна сила приковує увагу з першого погляду. Мистецтвознавець Ігор Труш говорить, що у картині нібито немає ніякої містики, але загадок вистачає. Наприклад, до сих пір напевно невідомо в котрій із дівчат, учасниць студії, художниця зобразила себе, чи можливо кожній надала якісь окремі свої риси? Про що розповідають начерки, які розташовані у верхній частині композиції? Можливо відповіді слід шукати у щоденниках Марії Башкирцевої, які свого часу вчинили справжній фурор серед творчих еліт Європи та  стали справжнім бестселером та «найгучнішим твором ХІХ століття». Були перекладені на багато мов світу.
Зацікавленість творчістю Башкирцевої за кордоном зростає з кожними роком. Її оригінальні роботи нині є рідкістю, з огляду на те, що велика їх частина загинула під час Другої світової війни. В Україні у музейних колекціях  збереглися лише три роботи, одна з них – в нашому музеї. За останні десятиліття  картина «В студії» вже неодноразово брала участь у міжнародних проектах у Франції (1995 р.), США (1999-2000 рр.), Іспанії (2011 р.). Останнє турне відбувалось протягом 2017 – 2018 р.р. у США, де робота брала участь у великому проекті американської федерації мистецтв і отримала провідне місце в експозиції.
А народилася Марія Башкирцева в Україні, в Полтавській губернії 23 листопада 1860-го року. Існує версія, що реальна дата народження двома роками раніше - 12 листопада. В дитинстві переїхала вона  до Європи,  захоплювалася оперним співом, мріяла стати оперною співачкою, навчалася живопису в приватній паризькій академії мистецтв Родольфо Жуліана. Але в 16 років тяжко захворіла та померла в 25-річному віці. Талановита художниця залишила після себе більше 150 картин, малюнки, акварелі, скульптури, а також щоденник (сто п’ять зошитів), володіла пятьма мовами. 
Нею захоплювались Марина Цветаєва, Валерій Брюсов, Велимир Хлєбников, Бернард Шоу. Вона листувалась з Гі де Мопассаном, її образ мріяли відтворити на екрані  Грета Гарбо та Одрі Хепберн. У Ніцці є вулиця, названа на її і’мя, на полтавщині у Диканці створено музейну експозицію з копіями картин видатної землячки.
Український письменник Михайло Слабошпицький дослідив трагічну яскраву долю талановитої особистості та написав проникливий роман «Марія Башкирцева», який витримав декілька видань, перекладений на французьку й російську мови.  Раджу усім зацікавленим познайомитись з цією книгою й дізнатись більше про видатну художницю та долю жінок у мистецтві
Завітайте невдовзі  до бібліотеки та  пізнавайте світ мистецтва із книгою!



Світлана Пономаренко, завідувач відділом документів з питань  мистецтв






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут







вівторок, 19 травня 2020 р.

Пунктир

"Мандрівним університетом і бродячею академією", "українським Сократом" називали героя «Пунктиру» - Григорія Сковороду
(продовження)

«Тільки людина, глибоко просякнута християнським духом, могла мати таке натхнення». Іван Павло II, 264-й Папа Римський

«Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений».

«Уподібнюйся пальмі: що міцніше її стискає скеля, то швидше і прекрасніше здіймається вона догори».

«Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими?»

«Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?»

«Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити».

«Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним».

«Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою».

«Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає».

«Частки розбитого дзеркала всі однаково лице відбивають».

Далі буде

Стадниченко, Володимир Якович. Іду за Сковородою [Текст] : сповідь у любові до вчителя / В.Стадниченко. - К. : Криниця, 2002. - 171 с. - (Моя книгозбірня)

Учитель життя. Сковорода як гасло часу [Текст]: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / авт.-упоряд. В. Стадниченко; авт. передм. М. М. Сулима. - К.: Успіх і кар’єра, 2016. - 493 с.

Ушкалов, Леонід Володимирович. Григорій Сковорода [Текст] / Л. Ушкалов. - Харків : Фоліо, 2013. - 122, [6] с.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

неділя, 17 травня 2020 р.

Неймовірно, але правда

1911-й

1-7 червня Бібліотека прийняла участь в 1-му Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи, яка виразилася в доставці на виставку з бібліотекознавства (Санкт-Петербург) експонатів: діаграми, бланки, картки алфавітного «рухомого» каталогу та ін. 
Введений формений одяг для служителів бібліотеки. 
Заборонено учням брати в бібліотеці книги белетристичного змісту розпорядженням начальників середніх навчальних закладів. 
Зменшилася кількість передплатників, тому що при книгарні «Труд» відкрилася бібліотека нових книг. На 1.01.1912 фонд склав 29661 примірник (11647 назв). 

Отчет о состоянии Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1892, 1894, 1897, 1898, 1900, 1901, 1902, 1903, 1904, 1909, 1910, 1911, 1912, 1914 год [Текст]. - Екатеринослав : Тип. Губерн. Правления : Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1893 - 1915. - 449 (в одной обложке) с.





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

четвер, 14 травня 2020 р.

Пунктир

Ім'ям Григорія Сковороди названо село на Харківщині, вулиці у Києві, Полтаві, Одесі та інших містах, Харківський педагогічний інститут та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет та Інститут філософії НАН України. 


продовження

«Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике».

«Плаває нещасливо той, хто не вміє досягти гавані».

«Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним».

«Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі за моє тіло».

«Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує».

«Про людину мають свідчити серця та людські нахили, а не зовнішність. Дерево пізнають за плодами».

«Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе».

«Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого».

«Світло бачиться тоді, коли світло в очах є».

«Серце тоді насичується, коли освічується».

«Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах». (Лев Толстой)

«Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів».

Далі буде

Стадниченко, Володимир Якович. Іду за Сковородою [Текст] : сповідь у любові до вчителя / В.Стадниченко. - К. : Криниця, 2002. - 171 с. - (Моя книгозбірня)

Учитель життя. Сковорода як гасло часу [Текст]: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / авт.-упоряд. В. Стадниченко; авт. передм. М. М. Сулима. - К.: Успіх і кар’єра, 2016. - 493 с.

Ушкалов, Леонід Володимирович. Григорій Сковорода [Текст] / Л. Ушкалов. - Харків : Фоліо, 2013. - 122, [6] с.
«Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду»



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут


середа, 13 травня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Фолкс, Себастьян. Пташиний спів [Текст]  : роман / С.Фолкс; пер. з англ. Т. Івченко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 589 с.

Книга, що розбиває серце, але дарує надію


Думаю, у кожного є теми художніх творів, які особливо чіпляють за живе та змушують замислитися. Для мене така – «втрачене покоління». Так говорили про тих, хто прийшов живим з Першої Світової війни, але не зміг повернутися до колишнього життя. Я хотіла знайти щось схоже на Ремарка та раптово відкрила для себе сучасного британського письменника Себастьяна Фолкса. Кавалер ордена Британської імперії, призер літературних премій Об'єднаного Королівства, університетський викладач написав психологічний та натуралістичний роман «Пташиний спів». 
У книзі підняті дві безпрограшні теми: війни та любові. Події роману розгортаються в двох часових інтервалах: під час Першої Світової війни, та в 70-х роках XX століття. Автор розповідає нам про три покоління однієї родини. Все буде непросто в цій родині, їх спіткає багато труднощів, багато болісних відносин і ситуацій вибору, в яких читач разом з героями буде стояти на роздоріжжі, не в силах однозначно схилитися на ту чи іншу сторону. На перший погляд тривіальна історія пристрасного кохання між головними героями перетворюється на героїчну військову драму з вражаючими батальними сценами.
Мені цікаво було спостерігати за головним героєм, як він з наївного палкого юнака перетворюється на серйозного чоловіка. На його долю випадає велика кількість випробувань, безліч разів йому вдається дивом уникнути смерті. Нещасливе кохання не зламало його, а зробило розважливим і безпристрасним, завдяки чому йому вдається вижити у війні, не втративши при цьому людську гідність.
Раджу звернути увагу на цю книгу тим, хто хоче дізнатися, як далеко людина може зайти душею й тілом в справі вбивства та любові.

Оксана Шевченко, заступник директора з внітрішньобібліотечної роботи





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Тетяна Неділько: віддана своїй бібліотеці

Цю статну білявку із шляхетними манерами, спокійним, добре «поставленим» голосом знає вже не одне покоління читачів «научки». Тетяна Василівна Неділько – знакова особистість одного з найскладніших відділів бібліотеки – патентно-технічного.
І,  як часто буває, розпочавши у 1972-му році юною дівчиною із дипломом індустріального технікуму «тимчасово» працювати в бібліотеці, залишилася тут на все життя.
Бібліотечним наукам навчалася у колег, а найбільше – у завідуючої відділом Лідії Захарівні Горпиняк. У 1973-му році Тетяна Василівна вступає до  Дніпропетровського відділення інституту патентознавства (ДВІП), а у 1976-му,  за рекомендацією завідувачки відділу, закінчує  курс Московського інституту підвищення кваліфікації інформаційних працівників (ІПКІП). «Після його закінчення робота в патентно-технічному відділі захопила настільки, що кожен день став святом», – згадує вона. 
І дійсно, Тетяна Василівна була в епіцентрі всіх подій відділу. Зустрічі з нею з нетерпінням очікували читачі  в наукових та виробничих колективах. Особливі ділові стосунки склалися із спеціалістами «Науково-дослідного інституту будівничого виробництва». Щомісяця вона знайомила науковців цього закладу з технічними новинками, привозила для роботи вчених нові стандарти, патенти, книги, журнали з фонду бібліотеки. На десятках заводів Дніпропетровська, Нікополя, Марганця Тетяна Василівна знайомила інженерів з цікавими винаходами, товарними знаками, промисловими зразками. Що таке промислове виробництво вона знала не з чуток. Частенько у відділі згадували її  захід на Шинному заводі, куди вона поїхала  у  шубі, з білим норковим комірцем, а повернулася із комірцем чорним! Тема забруднення повітря завжди  була й залишається актуальною в нашому регіоні. 
Підтримка комунікацій із громадськими організаціями – ще один напрямок діяльності Тетяни Василівни. Разом із обласним відділенням Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів вона брала активну участь у підготовці та  проведенні конкурсів для молоді та ярмарках ідей для науковців міста та області, ініційованих  обласним відділенням НТТ (науково-технічне товариство).  Часто саме завдяки Тетяні Василівні відділ отримував нових партнерів. Адже просто провести захід ще нічого не означає. Необхідно приділити увагу новим людям, знайти теми для підтримки ділових контактів, запропонувати неформальні  бібліотечно-інформаційні послуги, побудувати теплі людські стосунки.  Одним із таких партнерів, який  не без участі Тетяни Василівни на довгі роки став справжнім другом відділу та всієї  бібліотеки, був Леонід Михайлович Арист. Людина-легенда, заслужений винахідник УССР, доктор філософії в галузі технічних наук, член Академії будівельних наук України, лауреат різних премій, публіцист, талановитий популяризатор науки й техніки. 
Таланти комунікативної, організованої, обов’язкової людини стали їй у нагоді, як у професійній, так і у громадській діяльності – багато років вона очолювала сектор у патентно-технічному відділі,  була членом профкому бібліотеки. Тетяна Василівна – цікавий розповідач,  захоплено й цікаво говорить вона про наше місто, бо народилася й виросла в історичному  центрі Дніпропетровська.
 Фундамент її знань був закладений бабусею. Тетяна Василівна згадує: «Любов до книги прищепила мені бабуся Марія. Вона була як друга мама, тому що моя мама, теж  Тетяна Василівна,  у  декретній відпустці знаходилась лише  місяць, а тато - Василь Олексійович,  льотчик-інструктор, багато часу проводив на аеродромі». Бабуся багато читала онучці.  Один з маминих співробітників мав знайомих у книжковому магазині й передавав для маленької дівчинки новинки, а іноді й сам їх дарував. Звісно й до школи Тетянку підготувала бабуся,  навчила читати та писати. До речі, бабуся Марія та мама  Тетяни Василівни – дуже талановиті майстрині, своїми руками вони створювали чудові в’язані та шиті речі для родини, їм було чому навчити Тетянку. Від батька пізнала Бога. Завдяки йому дружила із фотоапаратом. До речі,  групові чорно-білі фото  колективу бібліотеки в ювілейні роки – 150-річчя та 155-річчя, автором яких була Тетяна Василівна, тепер вже є історичними. 
Нові технології для Тетяни Василівни – цікава справа. Техніка в її руках слухняна: чи то новий мікрофот  для перегляду мікрофіш та мікроплівки,  чи то нова комп’ютерна програма. Однією з перших  навчилася вона здійснювати патентний пошук за електронними базами даних України та  зарубіжжя.
Тетяна Василівна любить подорожувати та відкривати для себе щось нове, захоплюється читанням, особливо історичних романів, полюбляє вирощувати квіти.
Її гордість – донька Маріанна! Ще будучи зовсім дитиною, вона приходила в бібліотеку на свята, грала на піаніно. І ось на одному із бібліотечних  заходів, в яких брала участь, один із співробітників промовив: «Ось перед нами майбутній працівник бібліотеки». Слова стали пророчими. Зараз Маріанна працює в ДОУНБ провідним бібліотекарем у відділі наукового опрацювання документів та організації каталогів, є головою профкому. Звісно, Тетяна Василівна пишається своєю донькою красунею-розумницею. Династія продовжується! А ми, її колеги, сподіваємося, що  Маріанна теж  стане такою ж  відданою бібліотеці, як і матуся.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter









понеділок, 11 травня 2020 р.

Пунктир


Григорій Сковорода обрав стезю мандрівного філософа і протягом 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи власні ідеї та світогляд. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини. 
(продовження)

«Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності».

«Не буде тверезий той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина».

«Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість».

«Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене».

«Не за обличчя судіть, а за серце».

«Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце».

«Не розум від книг, а книги від розуму створились».

«Не тіло, а душа є людиною».

«Не той дурний, хто не знає... але той, хто знати не хоче»

«Не шукай щастя за морем»

«Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?»

«Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух».

«О, коли б змога писати так само багато, як і мислити!».

Далі буде

Стадниченко, Володимир Якович. Іду за Сковородою [Текст] : сповідь у любові до вчителя / В.Стадниченко. - К. : Криниця, 2002. - 171 с. - (Моя книгозбірня)

Учитель життя. Сковорода як гасло часу [Текст]: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / авт.-упоряд. В. Стадниченко; авт. передм. М. М. Сулима. - К.: Успіх і кар’єра, 2016. - 493 с.

Ушкалов, Леонід Володимирович. Григорій Сковорода [Текст] / Л. Ушкалов. - Харків : Фоліо, 2013. - 122, [6] с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут