村上春樹. Власний стиль
Муракамі сан для мене – історія особиста.
Пов'язана з містами, людьми та відчуттями, що назавжди прокреслили суттєве. Ці
мусубі (яп. 結び) віддзеркалені маркерно,
бо дозволяють споріднювати себе з речами камертонними, головними, як у
творчості, так і поза нею.
Ми полюбляємо однакові речі,
письменників, абсолютно віддзеркалено усвідомлені. Так само, як і не сприймаємо
або байдужі до однакових проявів будь чого.
Іноді мені здається, що це лише примхи
неба розділили нас країнами, віком, ментальністю. Хоча щодо ментальності
прародичі в усіх єдині. Більше того, східна тема супроводжує мене зі
студентства, і один з перших літературних досвідів пов'язаний саме з «Полювання на
овець» в далекому 1991 році. Посилилось це в той же період практикою східних
бойових мистецтв, посвяченими майстрами, з якими разом проходила непрості шляхи
пошуків себе.
Хоча, східна тема Харукі має
особливості й інших забарвлень, прокреслених часом і місцем його народження.
Реальностями й обставинами, в які він охоче занурювався, щоб віднайти для себе
ті єдино необхідні вузлики (яп. 結び).
Для того, щоб легко підтягнутися на цьому сплетеному «канаті», підкоривши інше
життя.
村上 春樹. Письменник, перекладач, лауреат багатьох міжнародних
найважливіших премій і нагород за видатний внесок у світову літературу. Премії
принцеси Астурійської (2023, Іспанія); Премії Франца Кафки (2006, Чехія); Єрусалимської
(2009, Ізраїль); Ганса Хрістіана Андерсена (2016, Данія); Всесвітньої премії
фентезі (2006, США). На знак визнання літературних заслуг отримав почесні
докторські ступенів (honoris causa) Університету Васєда (Токіо, Японія);
Прінстонського університету (США); Льєзького університету (Бельгія).
Він вважає себе просто письменником
без усіляких нагород, статусів або захоплених епітетів. Абсолютно індеферентно
ставиться до стійкої всесвітньої популярності, у тому числі, до Нобелівських премій з
літератури, на які номінувався вісім разів з 2009, але так і не отримав. Єдине, що змістовно його
тригерить, із позначкою «плюс» - переклади. Про цей значущий для нього простір обов'язково поговоримо пізніше.
Він не розуміє, чому люди прагнуть
познайомитись із ним, коли бачать на вулиці, відчуває себе при цьому дивно.
Максимум для нього, певна увага, не більше.
Він дивиться на себе та картину світу
відсторонено, так само, як його герої. Доволі часто вони не мають імен, як світлячки
в нічному японському лісі або як таємничі та багатосмислові кандзи (яп. 漢字).
Зазвичай він починає художній твір
тільки з назви або ледь накресленого образу, а потім просто сідає за робочий
стіл ранок за ранком, імпровізуючи, доки не закінчить. «1Q84» тримав його в
такому полоні три роки.
Ще один із його «полонів» – спогади.
Герой Муракамі в тому ж «1Q84» настільки мучиться через свій перший у житті
спогад, який постійно питає кожного, кого зустрічає, про власний. У три роки
Харукі якимось чином самостійно вийшов із дому. Хитаючись, перейшов дорогу та
впав у струмок. Вода несла його вниз по течії до темного жахливого тунелю.
Темрява вже готова була поглинути, але матінка встигла врятувати. «Я
пам'ятаю це дуже виразно. Холод води, форму темряви тунелю... Це жахливо.
Думаю, тому ця тема мене приваблює». Муракамі подарує цей емоційний сплеск одному зі своїх
персонажів в «Хрониці заводного птаха».
Білий кубик дзен, коку (яп. 石) і далі за змістом – теж про твори Муракамі сан. І все це з різною інтенсивністю сперечається
з американо-європейськими маркерами, в яких його часто звинувачує японська
критика. «Я був білою вороною в японському літературному світі, з цього все
починалось».
Початок життя Муракамі сан багато чого
пояснює, але, на жаль, це дивним чином не сприятиме прощенню та прозрінню знавців
(хоча він цього й не потребує). З часом деякі західні досдідники напишуть про
те, що Муракамі відчуває себе чужинцем у власній країні. Їм дуже хотілось
вважати його майстерність своїм надбанням. Але все, що пов'язано з Японією – константа
віддана та набагато складніша.
Муракамі народився в одному з
найдивніших соціально-політичних просторів в історії. Мова про Кіото 1949-го –
колишню імперську столицю Японії у розпал повоєнної американської окупації. «Важко знайти інший міжкультурний момент, –
знайдемо в історика-японіста Джона У. Доуер про кінець 1940-х, – більш
інтенсивний, непередбачуваний, неоднозначний, заплутаний і захоплюючий, чим цей».
Якщо замінити у цій пропозиції слово «момент» на «вигадку», ви отримаєте
ідеальний опис творчості Муракамі, впевнений критик Сем Андерсен.
Харукі виріс переважно в передмістях
Кобе – міжнародного портового міста, просочегого шумом багатьох мов, до яких
зацікавлено прислухався. Підлітком ввібрав багато чого з культури
американської, особливо з детективних романів в стилі «нуар» та з джазу. Так,
він завжди заперечував вплив японських письменників на початку своєї кар'єри,
бо його літературні уподобання формувались в завдяки читанню класичних західних
романістів (Стендаль, Чарльз Діккенс), особливо американських письменників XX
століття. Він перечитував їх знову і знову протягом усього свого життя –
Раймонд Чандлер, Труман Капоте, Ф. Скотт Фіцджеральд.
«Моє писання своерідний "микс"
з впливів ... літератури сторіччя XIX і американської прози ХХ. Літературу
японську я майже не читав».
Тканина його оповідань – звичайне
життя, затиснуте між несумісними світами – основа відчуттів першого життєвого
досвіду.
Він сповнився цим іншим духом, після
чого замість того, щоб влаштуватися до великої корпорації, відростив волосся і
бороду, одружився всупереч бажанню батьків, узяв кредит і відкрив у Токіо
джаз-клуб «Пітер Кет». Сім років підмітав, слухав музику, робив бутерброди та
змішував коктейлі до пізньої ночі.
«Моєю сильною стороною
завжди була працьовитість – я скоріше робоча конячка, ніж
змагальний скакун. Я виріс у сім'ї службовців, тому мало знав про бізнес, але,
на щастя, у сім'ї моєї дружини був свій бізнес і інтуїція мене часто рятувала.
Робота була важка, треба
було працювати з ранку до ночі. Додому йшов стомлений і спустошений. Було
багато розчарувань і хворобливого досвіду. Незабаром я став заробляти
достатньо, щоб найняти людей і нарешті зміг перевести дух.
Я відчував, що стою на
останній сходинці крутих сходів і готовий вийти у відкритий космос. Я був
упевнений, що впораюся з будь-якими проблемами, з'явись вони зараз. Я глибоко
вдихнув, подивився назад на сходи, якими щойно дерся, повільно озирнувся і
почав обмірковувати наступний етап життя».
Далі буде.
Джерела:
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар