Сторінки

середу, 27 червня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Андрій Кондратьєв. Стримана  «хвиля»

Він ніби  завжди на своїй  стриманій «хвилі», хоча  фах його батьків був пов'язаний з активними процесами прискорення:  батько – деякий час працював на залізниці та в ДІІТІ по  розробці технічних проектів,  мати  Аріадна Анатоліївна -   інженер-конструктор і доля  її причетна до Байконуру та КБ «Південне».  У дитинстві Андрій полюбляв рухливі ігри та футбол і виховувала його , в основному, бабуся тому що  батьки були постійно зайняті на роботі.   Бабуся опікувалася ним і до двох рочків, коли родина мешкала у Херсоні, і коли перебралися до Дніпра, Андрійку кожного літа відправляли до цього міста. 
У школі він  захоплювався математикою, фізикою, хімією. Доволі часто приймав участь в олімпіадах, у тому числі республіканських, перемагав. Школу закінчив із золотою медаллю.  Тобто, вступ до  профільного ВИШу -  Московського фізико-технічного інституту,   був зумовленим.  Великий конкурс подолав легко  -  п'ять успішних  іспитів  і  зарахований.  Повернувшись до Дніпропетровська, спочатку  працював  інженером у КБ «Південне», потім, у 90- ті, коли у країні почалися зміни  перейшов програмістом до банківської сфери. 

З  2011 працює у  ДОУНБ, зараз завідує відділом комп'ютеризації. На питання чим йому цікаве програмування, відповідає : «Можливістю  приймати системні рішення, нестандартні, оригінальні. Є простір для фантазії».   З урахуванням того, що ДОУНБ постійно освоює нові електронні та програмні  напрямки у контексті сучасних технологій, ця мотивація цілком у русі.

Він не зупиняється перед складними задачами, а напроти, з цікавістю їх вирішує. Вдумливість і наполегливість – його характерні риси.
Андрій Іванович має відмінне почуття гумору, полюбляє джаз та рок-н-рол,  неореалістичний кінематограф та   американське кіно усіх жанрів. До речі,  для знавців та  справжніх поціновувачів американське сінема, відрізняє не менша чуттєвість та емоційна пронизливість, ніж європейські стрічки. Необхідно лише уникати стереотипу сприйняття і мати свою думку та бачення. Цікава для нього і режисура Георгія Данелії, який завжди творив всупереч ідеології та системі і розповідав про любов до Батьківщини без зайвих слів, але настільки  лаконічно та глибоко, що позаздрити йому можуть всі розробники ідеологій і національних ідей разом узяті. 
Тобто, системи, у розумінні Андрія Івановича,  є різними і потрібно чітко орієнтуватися у їх сприйнятті та вдосконаленні і бути вільним та неупередженим у цих питаннях.  Із  останнього прочитаного, профільна література та  романи Братів Капранових . Отже, «хвиля» продовжує рухатися і  осягає цей світ за своїм власним вектором.  А ще,  Андрій цікавиться астрономією, має телескоп. Можливо там, у цьому необмежному Всесвіті, й підглядає свій власний шлях. 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 26 червня 2018 р.

Світ знань нових видань

Берк, Колін Християн. Різдво з Першими леді  [Текст] / К. Х. Берк ; пер. з англ.  Р. Фещенко.  – К .: Вид. група КМ-БУКС, 2017. – 160 с. : фото

Не помилюся, якщо скажу, що зимою ми хочемо літа, весною – сумуємо за осінньою прохолодою, тобто живемо за своїм власним календарем сезонів та змін . 
А, як  щодо  Різдва у червні? 
Авторка, презентованого видання,  Колін Християн Берк входила в групу декораторів президентської резиденції та  зібрала відомості про святкування Різдва в Білому домі  майже за півстоліття.
Отже, у  її  новорічно-магічній документальній історії  «Різдво з першими леді»,  йдеться про традиції оздоблення Білого Дому від Жаклін Кеннеді до Мішель Обами.  В жодній оселі Америки Різдво не святкують так, як у Білому Домі. І байдуже, чим він оздоблений, - іграшками, виготовленими власноруч або вишуканими дизайнерськими прикрасами – тут завжди тепла атмосфера для знаменитостей, високопоставлених осіб  та  простих американців. І за кожним таким святом -  перша леді, і всі урочистості є відображенням її смаку та стилю. 
Кумедні історії та сімейні фото президентів, зроблені під час зимових свят, описи оригінальних прикрас, наприклад пряникових від Мішель Обами,  і кулінарних рецептів – додають виданню особливої святкової  інтонації. 
Отже,  починаємо готуватись до Різдва нарівні перших леді :)  




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 25 червня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Наприкінці 1895 року фонд налічував 3320 назв видань. Вся ця маса книжкового багатства бібліотеки, разом з інвентарем була оцінена Радою для страхування в розмірі до 10 000 крб. На цю суму Бібліотека була застрахована в Російському страховому від пожежі Товариству з 1 червня 1895 по 1-червня 1896 р., зі сплатою страхування 65 крб. 30 коп.  Насправді ж, вартість Бібліотеки, що піддається лише приблизній оцінки, перевершує вартість страхування тисячі на дві.


Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав, [1896].– 39 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18).– Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

пʼятницю, 22 червня 2018 р.

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі»
(завершення)

 У   другій половини 19  на  початку 20 сторіччя,  в часи просвітньої  епохи,    Японія запозичує  знання зі всього світу.  Актуальними  є питання державного устрою та виборчого права.    На літературну арену виходять політичні романи  на зразок  «Прекрасного оповідання про управління державою»  авторства Яно Рюкея. Цікавий той факт, що великі політичні діячі вважали своїм обов'язком займатися белетристикою. Кожна освічена людина, узагальнивши свій досвід, мала написати 1-2 романи. 
У ті ж часи в Японії  створюються перші літературні гуртки,  у русі  всеcвітньому. Їх головним наповненням   є абсолютна свобода творчості та єдності літературної і розмовної мови. З'являється першій в  Японії психологічний роман авторства Одзакі Коє. Відчутний вплив англійської літератури, поширене захоплення поезією Джорджа Байрона, видаються твори Вільяма Шекспіра. 
Сучасну класичну новелу тих часів представляє  Хігуті Ітійо, яка наслідувала всіх найвидатніших літераторів, саме тому її називали представницею поколінь «золотої троянди».  Девізом її була пристрасть до мистецтва, що сильніша за смерть.  
Після Першої Світової пошук істини та джерел соціального зла продовжується. З'являються «ідейний роман і трагічна повість» , в яких  йдеться про права і безправ'я, злидні і розкіш і з'являються письменники-публіцисти, які проголошують: «Великі ідеї в серці для того,  щоб твоє співчуття приносило зміни». Вірнопідданські почуття вважаються пережитком.
Яскравим представником тогочасної літератури  був Токутомі Рока (1868-1927 рр).. «Наші серця трепотіли при слові свобода….я дивився на світ як солдат, який чує сигнал до бою ». Йому були близькі гуманістичні  ідеї Віктора Гюго, Льва Толстого,  Еміля Золя. Перший роман «Краще не жити» і велика слава. За 27 років роман мав  майже 200 видань.  Ще один  його твір, на якому хочеться акцентувати  - «Природа і людина», що містить 80 замальовок природи. Відвідує  письменник  і Льва  Толстого у Ясній Поляні, який теж був  захоплений його творчістю. 
Продовжує  існувати та розвиватися в Японії, так звана   натуралістична  літературна школа.
Читачі  виявляють жвавий інтерес до того, що їх близько стосується до замальовок    власного життя, до героїв з якими стикаєшься щодня,  до  газетних повідомлень.  Вітається і є основною залежність поведінки людей від їх фізіології, фатальної спадковості, страждання за гріхи предків.  Немає чорного та білого, гарного, або потворного,  немає сенсу обмежувати себе поняттями добра і зла.  Що до  крайнього меседжу,  так,   в  країні, де все пронизано неоднозначністю, цей зміст пояснити можливо, але  ж… З урахуванням того, що японська генетична ментальність, замішана на глибоких традиція та віруваннях, де  немає різких крайнощів і все доволі неоднозначно,   можливо говорити про те, що цей літературний напрямок,  все ж таки,  був імпортований.  І те що продовження  у такому вигляді не мав, зайвий раз це підтверджує. 
Ще одна цікавість того періоду , пов’язана із творчістю Ісікава Такубоку (1885 – 1912 рр).  Перша його збірка  вийшла в 20 років.  Його цікавлять соціальні питання  і життя простих людей, але  перш за все він увійшов у літературну історію, як автор, що відродив танку.  
Цитую: «Є особливі миті, вони не повторюються двічі .. Я пишу пісні, тому що я люблю життя ...».Особливі миті він відтворював  саме у маленьких поезіях, які називав «сумними іграшками».  
«Какая грусть в песке!
Шуршит, шуршит.
И все течет сквозь пальцы, когда сожмешь в руке….»

Повертаючись до створених у той час гуртків. «Біла Береза» -  основними ідеалами, цього утворення були спроби людини відстояти свою гідність.  Представники «Берези»  ніби то відчинили навстіж вікно в літературний світ і впустили туди повітря безкорисливого служіння людству.  Вони  ставили за зразки,  творчість  Генріка Ібсена, Моріса Метерлінка, Ромена Роллана – авторів нового слово у тогочасній  літературі.   Члени «Білой Берези» не вірили в мистецтво без майстерності і багато сил поклали на те, щоб реабілітувати вигадку, стиль зовсім було зниклий з японської літератури. Очолював цю школу майстерності  дослідник  всівіту людської душі Акутагава Рюноске. Добре знайомий з класичною японською і європейською літературою.
«Він стояв внизу під мостом і чекав її. Село сонце. З'явилися вечірні тіні. Вона не йшла. Почала прибувати вода.., а він все стояв і чекав поки вода не зімкнулася над його головою. Тоді душа юнака понеслася до сумного місячному світлу, щоб через багато тисяч років вселитися в Акутагаву Рюноске , щоб позбавити його спокою».
Ця світла і сумна мініатюра  про неприкаяного романтика з невтомною надією. Він  шукав в людях «приховану красу», «тонкий смак», «істиний гумор». Наведу приклад  з його роману  «Ворота Расемон».  В старому Кіото в голодний рік колишній хейанський слуга розмірковує стати йому злочинцем або померти з голоду. Побачивши на власні очі огидність зла (стара оббирає трупи), він вважає за краще померти. Але почувши доводи старої («треба ж чимось жити»),  зникає пограбувавши ту ж саму стару. Письменник не виправдовує,  не звинувачує, він досліджує. Він як золотошукач шукає в людських душах крупиці добра. Ось ця неоднозначність, про яку йшлося вище. Японська неоднозначність та глибина.  Останні твори  Рюноске-  твори  сповідальності. Але межі своєї епохи він  нажаль не переступив, покінчивши життя самогубством.  
 До речі, у сучасній Японії  сумна статистика самогубств. Журналісти часто посилаються на неймовірно відповідальне відношення японців до своєї роботи, на велику нервову напругу,  у зв'язку з цим,  і бажання розв'язати цей вузол саме таким шляхом.  
Справа не лише в цьому. Японія на своєму генетично ментальному рівні, незважаючи на неймовірні економічні, технічні, соціальні досягнення і  відкрите долучення до  всесвітньої цивілізації, лишила в мешканцях пам'ять замкненості, що існувала  майже всю історію держави. Замкненість ця спирається на  безліч духовних та релігійних пластів   і дісонанс  цього східного феномену, його  неповторної, авторської цивілізації  з американо- європейським стилем життя, ніби то зовнішньо органічним, знаходить вихід саме таким трагічним чином. 

20  сторіччя. Ключовим є  період Другої Світової війни і  літературні заклики  проти жорстокості та мелітаризму.  Болісне  висвітлення процесу подолання наслідків Хіросими і перш за все у  масовій  свідомості. Дуже стійкими  є тенденції повернення  до літературного цеху і до читацької аудиторії молоді.
Ясанарі Кавабата - перший в  японській літературі лауреат Нобелівської премії 1968 року за «письменницьку майстерність», що з надзвичайною яскравістю виражає суть японського способу мислення. Народився письменник у родині лікарів, рано осиротів  і в 16 років лишився без улюбленого діда. Втрата останньої близької людини стала сюжетом його першого оповідання «Щоденник шістнадцятирічного  юнака».  Поетизація найпростіших людських почуттів, оспівування краси природи,  підкреслене захоплення старовиною, щирість інтонації – всі  ці цінності притаманні більшості творів, випускника Токійського університету.  Найперше місце серед них  посідають «Країна снігу» і «Тисяча журавлів». 
Назва твору  «Тисяча журавлів», походить від візерунка з журавлями на кімоно героїні. Роману була присуджена премія японської Академії мистецтва. Центр сюжету чайний обряд – доведений японською естетикою до рівня високого мистецтва. Чайна церемонія покликана слугувати досягненню гармонійної єдності людини з природою та іншими людьми. Автор застерігаю проти сучасного спрощення  та сприйняття процесу. На сторінках реально живе японська кераміка. Стародавні чашки ніби відтінюють скороминущість людського буття, підкреслюючи  тим його цінність. 
Акцентую і на   «Повісті про принца Гендзі» Кавабата. Історія кохання інтелігента, схильного до пустопорожніх міркувань,  з гейшою, що здатна на велику  жертовність заради близьких.

Сучасна японська література.  Хтось (наприклад, я :) )полюбляє твори Харукі Муракамі, хтось -  Кэндзабуро Оэ  - другого лауреата  Нобелівської премії,  або британського письменника японського походження Кадзуо Ісігуро, який отримав цю нагороду у 2017 році.  Хтось з нетерпінням чекає на нову прозу від авторів-жінок, які у минулому сторіччі знов заявили про себе у повний голос . 
Майже всі  згадані твори   представлені у фондах нашої бібліотеки, звертайтесь.

 Отже, якщо хочете  віднайти шлях до себе справжніх, відчути неймовірну внутрішню свободу, пояснити для себе процеси, що спостерігаються у східному та  всесвітньому просторі  - вивчайте японську мову та  відправляйтесь у подорож до країни висхідного Сонця.   Не забувайте при цьому  знайомитися і  з  японською літературою. 
Особливо раджу  видання авторства неймовірного мудрого, мого улюбленого   японіста та літератора  Олександра Мещерякова. 



Олена Ємельянова, головний бібліотекар 
сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків 



 Більше про бібліотеку  
 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 21 червня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Марк, Мирей. Варьельский узник / М. Марк. – М.: АСТ ; СПб.: Астрель-СПб, 2008. – 256с. – (Исторический мистический роман)

Мандруючи просторами Інтернету у пошуках цікавої книжки, я наштовхнулася на незнайоме ім’я – Мірей Марк, французька письменниця. Роман «Вар’єльський в’язень» був написаний сімнадцятирічною дівчиною, тільки надрукувати його вона насмілилась лише 40 роками пізніше. Це стало літературним відкриттям року.
Далеко на півночі височіє похмурий замок Лувар. Туди привозять молодого шляхтича, засудженого до страти за звіряче вбивство свого батька. Юнак має прийняти довгу мученицьку смерть: носити Зелений браслет, насичений отрутою, яка вбиває повільно, викликаючи нестерпний біль.
Володар замку суворо дотримується всіх умов догляду за приреченим. Але з часом у нього з’являються сумніви – а чи ж винний у скоєному злочині його таємничий в’язень? Хто він? Чому покірно зносить катування?
Роман буде до вподоби тим, хто полюбляє романтичні історії про шляхетних лицарів, про підступну зраду та остаточну перемогу Добра.
Ця сучасна казка для дорослих (і не тільки) написана настільки майстерно, що здається історичним романом про часи європейського середньовіччя.

Олена Захарова, головний бібліотекар відділу документів іноземними мовами





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

середу, 20 червня 2018 р.

Родовід пам'яті

Селянська родина Цекот 
з Волинського Полісся (продовження)

Після звільнення Кам’янки від нацистів, яке сталося 21 липня 1944 р., до села знову прийшла радянська влада. Після війни родина Цекотів голодувала. Єва їздила до найближчої великої залізничної станції Бресту, де підторговувала на базарі та підробляла. До речі, так тоді робило багато мешканців села. І зараз багато людей із Кам’янки та навколишніх сіл виїздять до Бресту в пошуках кращого життя. Вирішили шукати кращої долі   й мої предки.
На початку 1950-х років на Волині з’явилися агітатори, які пропонували людям їхати на Східну Україну. Майбутнє в Кам’янці не обіцяло райдужних перспектив. Велике господарство було втрачено, а колгосп, який міг би допомогти, з’явився тут лише наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років. Отакий ось парадокс, колгосп часто ставав рятівником для бідних родин, оскільки тут можна було гарантовано отримати хоч якусь частку зерна і продуктів. Власна земля не завжди радувала врожаєм. Вдова Костянтина Цекота разом із дітьми вирішила погодитися на пропозицію. До того ж остаточним переконанням стало те, що переселенцям виділяли гроші на переїзд, обіцяли серйозну допомогу для облаштування на новому місці, платити заробітну платню при вступі до колгоспу.
Ось за таких обставин мої предки у 1953 р. опинилися на Придніпров’ї. Щоправда, виїхала не вся родина Костянтина Цекота. Старша донька Марія Костянтинівна (1927–2012), вийшовши заміж за Романа Давидовича Горуна, переїхала жити до чоловіка в Хрипськ. У Марії та Романа Горунів народилося четверо дітей: Анатолій (1953), Віктор (1959), Лідія (1964), Галина (1966).
Мій дід Іван Костянтинович Цекот був другою дитиною в сім’ї. Народився він 19 травня 1929 р. у селі Кам’янка Пульмовської гміни Любомльського староства Волинського Воєводства Польської держави, як часто повторював дід, – «під Польщею». Про своє раннє дитинство розповідав мало. Найбільш ранні відомості стосуються відвідин ним школи, до якої пішов у 1937 р. чи 1938 р. Однак не встиг закінчити і двох класів польської школи, яка діяла безпосердньо в Кам’янці. Зі вста-новленням радянської влади восени 1939 р. дід знову пішов до другого класу тепер вже радянської школи. Заняття тут вів учитель Антон Галуза. Однокласниця мого діда Ганна Гнатівна Прилепа згадувала, що Іван Цекот був старанний і файний хлопець.
Після нападу Німеччини на Радянський Союз радянська школа закрилася, нато-мість була організована нова, якою завідувала якась попівна. Однак ця школа теж діяла недовго, та й не до навчання було. Після смерті батька мій дід, маючи 13 років від народження, став старшим чоловіком у сім’ї, що накладало на нього певний моральний обов’язок – необхідно було серйозно допомагати матері по господарству. 
У 1944 р. із Іваном Цекотом сталося нещастя. Під час випасання худоби в лісі коло села знайшов протитанковий патрон і спробував його розрядити. Патрон розірвався просто в руці та відірвав великий і вказівний пальці на лівиці. Однак ця травма не завадила військовому комісару Шацького району призвати мого діда на строкову військову службу. З 1950 по травень 1951 р. Іван Цекот служив у сухопутних військах у Горьківській (нині Нижегородська)  області  Російської  федерації. До речі, служба українських юнаків поза межами Української Радянської Соціалістичної республіки була одним із методів формування так званої спільноти «радянський народ». Та до кінця терміну Іван Цекот не дослужив. У травні 1951 р. військова медична комісія комісувала його . У діагнозі було зазначено, що у солдата Івана Цекота відсутні два пальці лівої руки (начебто цього не було помітно від самого початку) та наявний міозит поперекових м’язів.
Після демобілізації повернувся додому. Працював деякий час на залізниці в Бресті, потім бригадиром у колгоспі. У березні 1953 р. сталась кардинальна зміна в житті Івана Цекота, та й взагалі всієї родини Цекотів. Він разом із матір’ю, братами Миколою та Василем, сестрами Ольгою, Галиною переїхав на нове місце проживання – Дніпропетровщину. Осіли вони в Магдалинівському районі в селі Почино-Софіївці.
Ігор Кочергін
(далі буде)
Витоки. Вип. 1 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І. Голуб, І. Кочергін, Т. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012.–  146 с.: іл.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter


вівторок, 19 червня 2018 р.

Світ знань нових видань

Кралюк, Петро. Богдан Хмельницький: Легенда і людина [Текст] / П.Кралюк. – Харків : Фоліо, 2017. – 282 с.: іл .: фото. 

Постать Богдана Хмельницького. Полярні судження.   Його образ в українській, польській, російській, єврейській, турецькій і татарській культурах. Постать і міфи , постать і реальність в контексті геополітики та історії зразка першої половини й середини XVII сторіччя.  Автором дослідження є доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія», автор власної концепції історії філософії України, що різниться із загальноприйнятою. 
Вже цікаво?  
Богдан Хмельницький, який бачив своє покликання не тільки в тому, щоб вигравати битви, а за думкою Павла Архиповича Загребельного,  «народну долю». «О прокляття влади за все доводиться платити ціною найвищою…Отримуєш право повелінь, а позбуваєшся, може, найдорожчого: бути часом слабким як… дитина, тішитися тою слабістю,  первозданною наївністю. Проте людське щастя заступаєш примарами величі й знанням таємниць». Це теж з роману Загребельного «Я, Богдан».
Отже у ракурсі  уваги українського філософа Петра Кралюка особистість найцікавіша. 



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 18 червня 2018 р.

Неймовірно, але правда

У зв’язку зі збільшенням приросту населення міста, в тому числі й іноземців, Рада Бібліотеки постановила передплатити для Бібліотеки два іноземні видання: німецькою мовою – «Deutsche Rundschau» і французькою – «Revue des Revues». На 01.01.1896 р. фонд склав 7772 примірники видань.
Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав, [1896].– 39 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18).– Загл. с экрана.















Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook Twitter

четвер, 14 червня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Дю Морье, Дафна. Ребекка [Текст]: роман / Д. Дю Морье. - СПб.: Амфора, 2004. - 559 с.

«Ребекка» - найвідоміший і найпопулярніший роман англійської письменниці Дафни Дю Морье. Саме він є основоположником всіх сучасних психологічних трилерів. Навіть сам великий Альфред Хічкок не зміг обійти увагою цей твір і створив екранізація в 1940 році, яка викликала фурор не тільки в Америці, але і у всьому світі.
В основу роману покладено особистісне сприйняття життя головної героїні, шляхом самоаналізу і аналізу того, що відбувається. Книга досить багатошарова, так як в ній розглянуто не один пектр питань, а безліч важливих, як в особистому, так і в соціальному житті. Наприклад, про впевненість в собі і дорослішання, про сімейне життя і  щастя, про відданість і засліпленні авторитетами, про борг, суспільство, таємниці і відвертості, страхи. Прочитавши цей роман, ви неодмінно  певний час  будете, обмірковувати прочитане.
Хоча головна героїня спочатку мені не сподобалася (через свою острах повестися не так, привернути до себе увагу і невмінням висловити свою думку, коли потрібно),  в кінці саме вона  переживає найбільшу трансформацію характеру. І саме за цим, окрім усього іншого,   цікаво спостерігати.

Єлизавета Сибирьова, бібліотекар патентно-технічного відділу




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 13 червня 2018 р.

Винахідники, віват!

Легендарний ракетобудівельник

«Значною мірою саме завдяки унікальному організаційному талантові та високим діловим якостям Станіслава Миколайовича наша країна заслужено ввійшла до складу співдружності космічних держав світу»
  Борис Патон 


Станіслав Миколайович Конюхов - Заслужений машинобудівник України, дійсний член Національної академії наук України (1992), член Міжнародної інженерної академії, Російської академії космонавтики імені К.Е. Ціолковського, дійсний член Міжнародної академії астронавтики, академік Нью-Йоркської академії. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «За заслуги» II і III ступеня, Дружби, Почесним знаком Президента України.
Він народився 12 квітня 1937 року в селі Бекренево Лежского району Вологодської області, в сім'ї службовця. Батько, Микола Миколайович, був військовим юристом, учасником Другої Світової. Мати, Ганна Миколаївна, багато років працювала в колгоспі. Символічно що Конюхов народився 12 квітня - в День космонавтики. "Цей факт просто не може бути звичайною випадковістю. Він уособлював собою космонавтику. І ще одна не випадковість - того ж 12 квітня буде 9 днів з дня його смерті",  - каже Віктор Хуторний.
Оскільки батько був військовослужбовцем, сім'я часто переїжджала і в 1949 році  переїхала до тодішнього  Дніпропетровську. 
Закінчивши в 1954 році середню школу із золотою медаллю, Конюхов вирішує пов'язати своє майбутнє з технікою і вступає до Дніпропетровського Державного університету на фізико-технічний факультет. Коли на 3-му курсі прийшов час обирати спеціальність, Станіслав зупинився на «виробництві безпілотних літальних апаратів» і залишився вірним вибору. У студентські роки активно займався туризмом, альпінізмом, гімнастикою, штангою; в складі студентських загонів брав участь в освоєнні цілинних земель. Навчання на ФТФ завершилася успішним захистом дипломного проекту на тему «Ракета для морського підводного старту». Вчили студентів великі фахівці ракетно-космічної техніки: В.С. Будник, М.В. Ковтуненеко, М.І. Дупліщев, П.І. Нікітін, Н.Ф. Герасюта, Ф.Ф. Фалунін, М.Б. Двинин, І.І. Іванов та інші.
Дружина - Конюхова Нинетта Ісідоровна, 32 роки працювала в ГКБ «Південне»,  займала посади інженера, старшого інженера, начальника бюро. Станіслав Миколайович і Нінетта Ісідоровна познайомились ще в студентські роки. Трапилося це в туристичному поході. Вона -  студентка філфаку він -  студент фізтеху. Станіслав Миколайович був Командиром загону. Після закінчення походу вони почали зустрічатися і незабаром одружилися. Як згадує його дружина: “Вместе мы почти полвека и за это время научились понимать друг друга с полуслова, с полувзгляда, научились прощать друг другу слабости, поддерживать в трудную минуту”.
У Станіслава Миколайовича два сини: Олександр і Юрій - близнюки, інженери. Олександр - кандидат технічних наук. Онуки: Наталія, Дарина, Анна, Марія,  Микола та  правнучка Варя. 
Справжнім захопленням Станіслава Миколайовича була робота і дуже рідкісна можливість порибалити. Любив копатися в землі. Неймовірно, але людина, яка освоював космос, любила ось такі земні звичайні речі  , після чого із задоволенням розповідав онукам про те, як літають ракети. Він навіть привозив з собою на дачу дрібненькі макети ракет.
Станіслав Миколайович жорсткий керівник. За словами підпорядкованих,  він був людиною ще радянського гарту - твердо дотримувався ухваленим рішенням і того ж вимагав від підлеглих. Але разом з тим, був абсолютно відкритим для спілкування  з рядовими співробітниками. До нього зверталися з  будь-якого питання. Станіслав Миколайович володів гострою інтуїцією. Перед міжнародними конференціями він вже знав чим будуть хвалитися колеги з інших країн і випереджав їх - ставив завдання підлеглим і вже на конференції дивував своїми вже продуманими  та  підготовленими розробками та ідеями. Він задавав тон на всіх конференціях
З серпня 1959 року дипломований інженер-механік Станіслав Конюхов приступив до роботи в конструкторському бюро «Південне» (в той час - ОКБ-586), яке очолював один з піонерів вітчизняної і світової ракетно-космічної техніки, академік, двічі Герой Соціалістичної Праці М .К. Янгель. Свою діяльність Конюхов почав в конструкторському відділі, керованому В.Ф. Уткіним.
В 1970 році успішно захистив кандидатську дисертацію. У 1984 році  його призначають головним конструктором і начальником конструкторського бюро по створенню штучних супутників Землі (КБ -3). На цій посаді Станіслав Конюхов керував створенням космічних апаратів військового і народногосподарського призначення.
Наприкінці 1986 року  наш герой призначається на посаду першого заступника Генерального конструктора і першого заступника начальника КБ «Південне». У 2001 році розпорядженням прем'єр-міністра України призначається Генеральним конструктором ракетно-реактивного озброєння на Україні. Під його керівництвом розроблені пропозиції до програми розвитку озброєнь і військової техніки України.
Головною турботою Станіслава Миколайовича було формування і зміцнення позиції України як однієї з провідних ракетно-космічних держав світу. Найактивнішу участь він прийняв у розробці та затвердженні Національної космічної програми України. У стислі терміни був створений і запущений перший український супутник «Січ-1».
Станіслав Миколайович - автор численних винаходів і відкриттів, монографій, наукових статей. Їм створена наукова школа сучасних методів проектування ракетно-космічних систем, під його керівництвом захищено докторські і кандидатські дисертації. Він завідує кафедрою ракетно-космічної техніки Харківського авіаційного інституту, член секції Міжгалузевого науково-технічної ради з космічних досліджень в Академії наук Росії, член експертної ради ВАК України, член спецради по захисту докторських дисертацій при ДГУ, член редколегії журналу НАНУ і НКАУ «Космічна наука і технологія», головний редактор галузевого науково-технічного збірника «Космічна техніка. Ракетне озброєння».
Відомий інженер і конструктор аерокосмічної галузі, генеральний конструктор, генеральний директор, науковий керівник конструкторського бюро "Південне" Станіслав Конюхов помер в неділю 3 березня на 74-му році життя. "З глибоким сумом повідомляємо про раптову смерть генерального конструктора - генерального директора, наукового керівника державного підприємства" Конструкторське бюро "Південне", - наголошується в повідомленні.
Я пишаюся тим, що статтю до мого бібліографічного покажчика із серії «Вчені Дніпропетровщини» «Будник Василь Сергійович: Конструктор. Вчений. Людина» написав Станіслав Григорович Конюхов. Пам`ять про легендарну особистість буде жити в віках.

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter


вівторок, 12 червня 2018 р.

Світ знань нових видань

Краусс Лауренс М.  Таємниці походження всесвіту  [Текст] / Лауренс М.  Краусс ; пер. з англ. Д. Гломозди.  - Харків. : Клуб  сімейного дозвілля, 2018. - 319 с.

Реальність.  У кожного вона своя. Умовна та безумовна.  «Найважче побачити те, що є насправді» , - цитата Дж. А. Бейкер. Сапсан передує   бестселеру 2018 року за версією New  York Times.  "Історія насправді" авторства Краусса  починається з Галілея і веде читачів майже по всім відкриттям, стосовно зазначеної теми.   І якщо ви готові  порвати,  за словами автора,  директора  проекту  та професора-засновника відділення земних і космічних досліджень і фізичного факультету Університету штату Аризона, з усіма, до цього моменту існуючими,   переконаннями, упередженнями та догмами, як науковими так і будь якими іншими, тоді це видання  для вас.  І найважче,  стане найлегшим. 
В   основі "Таємниць..." -   оповідь Лоуренса М.  Краусса в Смітсонівському інституті у Вашингтоні,  основний меседж якого  «Чому  ми існуємо?». Автор вважає, що  у світі, де ми живемо немає якогось прозорого плану чи мети, а  він є дивним та випадковим.  А відповіді містяться глибоко під  поверхнею наших чуттів.
Отже, звертайтеся до наших фондів та поринайте , як можна глибше :)  




 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут







понеділок, 11 червня 2018 р.

Неймовірно, але правда

На одному з засідань, внаслідок прохань деяких новостворених бібліотек та читальнь, Рада Бібліотеки прийняла рішення про передачу дублетних примірників літератури до цих закладів. Так, за повідомленням одного з видатних та завзятих діячів Бібліотеки, колишнього її члена, який не залишає її пожертвами  - Михайла Владімірова, Радою було надіслано в Терновську безкоштовну народну Бібліотеку при Миколаївському приходському училищі декілька таких примірників. На клопотання ординатора Катеринославської Губернської земської лікарні по Психіатричному відділенню лікаря. г. Щербініна, в бібліотеку цієї лікарні для видужуючих душевно-хворих Радою було направлено більше 12-ти примірників журналів та інших видань.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав, [1896].– 39 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18).– Загл. с экрана.




 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятницю, 8 червня 2018 р.

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі» (продовження)

Два з половиною століття, починаючи з сімнадцятого і до буржуазної революції 1868 року,   література та мистецтво розвивалися в Японії,  без перебільшення кажучи, блискуче.  Особливо плідним виявилося, так званий час Генроку, що може вважатися другим після епохи Хейан «золотим віком» японської культури. Цьому сприяло повне припинення феодальних міжусобиць і, як закономірний результат, значний розвиток торгівлі та  економіки. Разом з тим, свою роль зіграла майже повна ізоляція країни від зовнішнього світу, законодавчо закріплена феодальним урядом. Але подібно до того, як майстерним японським садівникам вдається в маленькій, майже плоскій  посудині виростити чудову карликову сосну або клен з потужним стовбуром, так і в японському мистецтві,  і  літературі , зокрема, з'являються в цей час  оригінальні високохудожні твори.
Видатним майстром тогочасної  прози був Іхара Сайкаку (1642-1693 рр.) -  за походженням купець, прославлений змолоду, як поет. Але не поезія, а саме проза принесла йому справжню славу.  
За життя письменника його твори йшли нарозхват, а через сто років були заборонені урядом за «аморальність».Тільки  наприкінці 19 століття, коли країна у всіх сферах, спішно наздоганяла Європу, прозу Сайкаку було заново переосмислено і  гідно оцінено. Він був одностайно визнаний одним з найталановитіших і самобутніх класиків національної японської  літератури.
 Його улюблені герої - прості люди, городяни, купці, ремісники і дрібні торговці. Багатство одних - злидні інших у центрі уваги оповідань.  Їм властива жага свободи і вони прагнуть знайти її в єдиній сфері вільній від  державного укладу - у сфері почуттів.  Життя для них, це не коротка мить, повна скорботи, як вчить буддизм, а прекрасний і радісний світ, що дарує задоволення, і де на першому місці стоїть любов,  земна і чуттєва. До речі в Японії рівноправно існують всі вірування та релігії і цей акцент Сайкаку, невипадковий. Хоча, питання це теж має свою історію. 
 Про любов земну та чуттєву   його знаменита повість «Історія любовних пригод самотньої жінки».  В центрі уваги  героїня, яка живе всупереч та  має сміливість зазіхати на межі загальноприйнятих   норм і   державні підвалини. Наприклад,  вона ігнорує «священні» вузи шлюбу, а це в ті часи каралося смертельною карою,  і закохується в людину з нижчого кола, що теж було недоречним.   Автор прагне дати своїм сучасникам мудрі поради, навчити їх мистецтву жити, прислуховуючись,  перш за все,  до себе справжніх.  Стилістична досконалість, гострі сюжети, неперевершена іронія  додають творам зайвих плюсів  і залишають Сайкаку  в японській літературі назавжди. Нажаль,  літературних наслідників він не мав. 
Наприкінці 17 на початку 18 сторіч велике поширення в Японії отримали і   чарівні казкові сюжети поєднані із фантастикою та реалістичними побутовими подробицями. Одним з останніх класиків таких творів і цього часу  є Уеда Акінарі (1734-1809 рр. ) Літературна спадщина його кількісно невелика, але любима і широко відома в Японії і зараз. Кращим твором Акінарі вважається збірник чарівних новел «Місяць в тумані» (1776 р. ), що вважається безперечним творчим надбанням  в загальносвітовій художній літературі. Зауважу знов таки, що  в його творах зберігається потужний вплив Хейанської культури. Тобто, японці успадковують свої традиції на рівні генетичному (докладніше поговоримо про це нижче). Дослідники називали творчість Акінарі  спокійною та ніжною, як пелюстки сакури.
 До цих же  часів відноситься й дидактичний роман.  Найяскравіший його представник Такідзава Бакіної - автор трьохсот творів. Він звертався  до переказів Китаю, легенд Японії, казок і п'єси Кабукі. Головний меседж  - долучати до добра і відвертати від зла.  Він ввів у літературну практику передмови, де пояснював чому герой поступає так, а не інакше. «Місяць, сяючий крізь хмари» - найвизначніший його  роман,  «лебедина пісня» синівській відданості. Саме цей автор  отримав високу оцінку перших творців видання «Історії японської літератури», де зазначалося : «Їм захоплюються не тільки жінки і діти, купці і селяни, а й освічені люди». Разом з тим,  на основі його романів важко уявити Японію 19 століття, тому що сюжети реальності не відображали. 
Разом із дидактичним продовжують своє існування класичний  та історико-романтичний романи .

(далі буде)
Олена Ємельянова, 
головний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 7 червня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Ролінг, Джоан. Гаррі Поттер і в'язень Азкабану [Текст] / Дж. К. Ролінг ; пер. з англ. В. Морозов ; ред. І. Малкович. - К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2002. - 381 с. 

«Темний Лорд лежить самотній і покинутий прихильниками. Його слуга дванадцять років скнів у в’язниці. Сьогодні близько півночі він визволиться, щоб возз’єднатися зі своїм Паном»

Магія не полишає нашого життя ніколи, вона є у всьому, навіть у звичайних речах, просто треба помітити її. Продовження циклу романів світового масштабу про Гаррі Поттера - хлопчика, що вижив, про його друзів і школу магії та чарів Гоґвортс. Ця дивовижна історія написана Дж. К. Роулінг і є третьою книгою з циклу, що підкорив цілий світ!
Чергове літо Гаррі змушений провести у своїх родичів Дурслів, які ненавидять магію і чарівників, але цього разу він їх полишає на автобусі «Нічний лицар», який везе його до світу магії. Проте цього разу це дуже небезпечно, бо з в’язниці Азкабан втікає самий небезпечний в’язень та ярий прихильник Лорда Волдеморта – Сіріус Блек. Зустрівшись з родиною свого друга - Рона Візлі та подругою – Герміоною, Гаррі дізнається, що Блек хоче його вбити і, що він був другом його батьків і зрадив їх. Для охорони Гаррі та самого Гоґвортса Міністерство Магії висилає азкабанських дементорів, поцілунок яких може висмоктати душу. Гаррі зустрічався із ними у Гоґвортс Експресі та на матчі з квіддічу і кожного разу це закінчувалося непритомністю. Чому вони так впливають на нього? Відповідь на це дає новий викладач з захисту від темних мистецтв Рімус Люпін.
Проте, чи зможуть дементори захистити учнів, адже, у школі є зрадник, який допомагає Блеку. 
Як закінчиться третій рік навчання Гаррі, якого переслідують жахливі чутки і пророцтва? Хто насправді Сіріус Блек і чому він шукає Гаррі? Що приховує його минуле? І хто є одним з найвідданіших слуг Темного Лорда? 
У цій книзі Гаррі Поттеру і його друзі знов зустріться із злими чарами і розкриють старі секрети.
Книга має однойменну екранізацію, однак фільму сповна не передати тих подій і фарб, щоописані у книзі.

Анастасія Дробина, бібліотекар ІІ-ї категорії відділу читальних залів



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 6 червня 2018 р.

Родовід пам'яті

Селянська родина Цекот 
з Волинського Полісся (продовження)

Мій прадід Костянтин Прокопович Цекот  народився 10 серпня (29 липня за ст. ст.) 1891 р. Хрестили його на Медовий Спас селянин села Вульки Хрипської побілетний солдат Микола Іванович Лончук і селянка села Кам’янки Афанасія Павлівна Жук [6, арк. 13 зв, 14]. 23 листопада 1909 р. Костянтин Цекот одружився з селянкою із Затишшя Домнікією Мойсеївною Карамач 1893 року народження. До початку Першої світової війни у подружжя народилася одна дитина – Ксенія (1914 р.). Із початком війни його мобілізували до діючої армії. З розповідей його сина Івана Цекота відомо, що під час боїв той потрапив у полон до німців. Був вивезений до Німеччини, де працював на якогось «баєра» (поміщика). Навчився трохи німецької мови. Вже після закінчення війни був інтернований до України.
У той час, як Костянтин Цекот воював на фронті, його родину (батька, молодших сестер і брата,   а   також дружину) евакуювали вглиб Росії, звідки вона повернулася вже після війни. Тоді подружжя знов об’єдналося. У 1923 р. у них народилась Ганна, а у 1925 р. – Єва. Під час останніх пологів Домнікія Цекот померла.  Діти,  які народилися у цьому шлюбі, теж померли у ранньому дитинстві. Таким чином, у віці 34 років Костянтин Цекот залишився вдівцем і без дітей. 
Як свідчить Микола Костянтинович Цекот, батько мав 50 га землі, частину обробляв сам, частину здавав в оренду. Були в нього коні, корови, свині. Сам він утримати таке господарство був не в змозі. Тому в 1926 р. одружився вдруге з моєю прабабцею Євою Василівною Королюк, (1906–1989). Єва була молодшою від Костянтина на 15 років і не хотіла за нього заміж. Однак її мати Зінаїда Іванівна змусила доньку це зробити за-ради заможності майбутнього чоловіка. У цьому шлюбі народилося семеро дітей: Марія, Іван, Микола, Дмитро, Ольга старша, Ольга молодша, Василь.
Дмитро і Ольга старша померли ще дітьми.
Костянтин Цекот був хорошим господарем і вдало вів своє господарство. Про це говорили як його діти, так і односельці. Однак стабільний плин життя був порушений у 1939 р. Як відомо, у серпні 1939 р. Москва і Берлін підписали таємну угоду, яка фактично дала зелене світло Другій світовій війні. Вже у вересні 1939 р. після швидкої поразки Польщі до Кам’янки увійшли частини німецького вермахту. Загальновідомим є той факт, що навіть німецькі офіцери високого рангу не знали про домовленість Гітлера зі Сталіним щодо розподілу сфер впливу в Східній Європі. Тому не дивно, що деякі німецькі частини перейшли межу, за якою вже починалася радянська зона впливу. 
Костянтина Цекота взяли перекладачем для роз’яснення топографії місцевості. Далися взнаки знання німецької мови, набутої в полоні під час Першої світової війни, хоча прадід був неписьменний . Отже, цей факт свідчить про цілком серйозні наміри німецького командування просуватися до східних кордонів Речі Посполитої, або ж рекогносцировка проводилася, так би мовити, на майбутнє. Микола Костянтинович Цекот розповідав: родина боялася, що батько не повернеться, однак все обійшлося. Німці незабаром пішли, натомість прийшли «совєти». 
Мій дід Іван Цекот мало розповідав про цей період і не згадував, як вони зустріли радянські війська. Ці дані можна почерпнути зі спогадів старожилів села Кропивники (село в кількох кілометрах на схід від Шацька), які зібрав волинський краєзнавець        В.Д. Гриппа. «Від влади «Совєтів», так у нас в селі називали нову владу, чекали перемін на краще. За Польщі не було за що цукерок купити, а тепер все в нас буде, – ділився тоді автор думками зі своїми однолітками. – Мабуть і в дорослих не було того розуму, – додав він» . Напевно, в родині Костянтина Цекота особливих змін від приходу нової влади не відчули – часу забракло задля здійснення тих змін. Скасування сільськогосподарського податку, яке сталось 9 травня 1940 р., стосувалося лише бідняцько-середняцьких господарств. Господарство мого прадіда до таких не належало. Колгосп створили лише у сусідній Піщі влітку 1940 р. Розбудова «світлого майбутнього» в Кам’янці була відкладена у зв’язку з нападом Німеччини на Радянський Союз.
Вже 22 червня 1941 р. німці знову прийшли в Кам’янку. Про якісь звірства німців на початку війни не згадували, це вже пізніше вони стали вбачати в кожному українцеві партизана.  У Костянтина Цекота  навіть коня не забрали. Щоправда, німецька влада примусила його працювати на лісозаготівлях разом із цим конем. В один із днів 1942 р. Костянтин Цекот пішов валити ліс, коня не взяв – пожалів. А в самого вже давно була грижа. Під час робіт піднімав якусь вагу і підвередився. Його брат Трохим довіз прадіда на підводі до лікарні в Домачеві, але наступного дня він там і помер. Поховали Костянтина Цекота на цвинтарі с. Піща біля храму Казанської Божої матері.
Після його смерті моя прабабця Єва залишилася сама з п’ятьма малими дітьми. І хоча мали велику хату, багато землі, худобу, обробляти ту землю було нікому. Діти були ще малі. З цього часу, як згадують всі діти Костянтина Цекота, почалися злидні.
Ігор Кочергін
(далі буде)
Витоки. Вип. 1 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І. Голуб, І. Кочергін, Т. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012.–  146 с.: іл.



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 5 червня 2018 р.

Світ знань нових видань

Емерсон, Клінт. 100 життєво важливих навичок. [Текст] / К. Емерсон ; пер. з англ. Н.Лавської . – К.- Видавнича група КМ-БУКС, 2017. – 256с.: іл. 

Впевнена, що майже всі дивилися  стрічки про «агента 007». Захоплювалися, закохувалися, були  вражені неймовірною підготовкою героя, який не горить не тоне, літає та долає все й всіх.
Книга, яку презентуємо сьогодні, звичайно не є такою універсальною, с т.з. прийомів боротьби, або ж бойових мистецтв,   але містить достатньо інформації для того  щоб  захистити себе  та своїх близьких у разі виникнення небезпечної ситуації у повсякденному житті. Ви узнаєте, як уникнути переслідування, вирватись із рук викрадача, протистояти нападу, або яких заходів ужити, аби врятуватися під час природнього катаклізму.  Автор видання колишній  співробітник спецслужб Клінт Емерсон. 




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

понеділок, 4 червня 2018 р.

Неймовірно, але правда

У 1895 році Рада Бібліотеки, переймаючись зручностями публіки, доповнила «Положения о пользовании предметами Екатеринославской городской общественной библиотеки» дозволом передплати подобово, з оплатою по 5 коп. за добу і з забезпеченням застави за вартістю видання. Правила ці обмежені лише по відношенню до видачі за абонементом деяких ілюстрованих цінних та рідкісних видань, наприклад, твори Реклю, Брема, Пржевальського тощо, через «зникнення» з них малюнків, планів, карт, та інших додатків, що призводило до знецінювання видання в цілому.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1895 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав, [1896].– 39 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=15 (дата звернення: 14.05.18).– Загл. с экрана.





 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятницю, 1 червня 2018 р.

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі» (продовження)

Недарма говорять про жіночу інтуїцію.  Смуток, описаний у творах японок,  як миттєве передчуття, знайшов підтвердження у реальному житті  в епоху Камакура. Наприкінці 12 століття під натиском стану військового дворянства (самурайства) впала влада родової аристократії. На довгі століття країна була втягнута у вир феодальних міжусобиць. Почався новий етап і звісно література миттєво відреагувала.  Сказання про військові битви, бої і поєдинки стали головними, а  новими героями - реально існуючі історичні постаті. Народ, в переважній більшості неписьменний, так само,  як і рядові воїни-самураї, слухав оповіді про ці битви, що складали мандрівні середньовічні співаки. Передаючись із вуст в уста, обростаючи барвистими подробицями, оповіді поступово складалися в цикли, але в твори літератури їх перетворили добре освічені люди. Жили вони монастирях або в збіднілих садибах. Імена їх достовірно невідомі, але цілком очевидно, уявляли вони себе не стільки поетами, скільки строгими і неупередженими літописцями,  які багато в  чому  навчилися у китайських історіографів.
 Так виник письмовий феодальний епос гунки -  грандіозні, масштабні епопеї. Були й  окремі гунки, де просто перераховувалися імена  знаних самураїв.  Але  більшість творів   була пронизана цікавими історичними фактами, романтикою та  неймовірними пригодами. 
Головне місце серед них належить «Сказанню про дім Тайра», запис якого ймовірно датована кінцем 13 століття. У центрі сюжету - боротьба двох могутніх феодальних будинків. Відмінність японської літератури того часу (до речі, як і всіх без виключення часів)  у поглибленому ліризмі,  деякі монологи уявляють собою справжні психологічні етюди. Тобто традиції Хейанської культури, незважаючи на військовий час,  проглядаються стовідсотково. Наріжним каменем є й  ідея васальної вірності, а   найвизначнішою рисою  - дух гуманності, що проявляється в співчутті всім, хто страждає від деспотизму, жорстокості  та  війни. Цей твір і  зараз  слугує для різного роду інтерпретацій в  японській та світовій літературі, театрі  та  кінематографі.
У 15-16 століттях, незважаючи на безперервні криваві феодальні війни, навколо багатоярусних княжих замків по всій Японії, виникають поселення, які згодом перетворюються у великі міста, що населяють ремісники, купці, прикажчики, скоморохи, поденники і інший різноманітний люд. Вони в більшості малограмотні або зовсім неграмотні, але в їх середовищі в повній мірі збереглися всі скарби поетичної та  усної народної  творчості. Так виникає оригінальна міська література,  теж створена безіменними авторами, що  отримала назву «цікаві книжки».  Серед них народні казки «Дівчина з чашею на голові» і «Таро лежень», «Зла мачуха і прекрасна падчерка». Особливий інтерес представляють оповідання, в яких вперше в японській літературі головними героями виступають прості люди-городяни з їх розумом, кмітливістю, енергією.  Нерідко  всі ці якості заховані під личиною роззяви, своєрідного японського варіанту Івана-дурника. 
По іншій бік від «цікавих книжок», людина, яка прославила  не тільки  своє сторіччя, а й японську літературу в цілому.  Мова про автора хоку Мунефуса відомого всім, як Мацуо Басьо. Дослідники вважають, що  його поезії  перевищили майстерність танка. Поет був  знаним мандрівником  і усюди залишав вірші, все що хвилювало його він обезсмертив своїм пензлем. Вже за життя його ім'я було відоме і простому селянину, і знатного вельможі. Мацуо залишив нащадкам кілька десятків незрівнянних віршів. У 1690 році була складена знаменита антологія «Солом'яний плащ мавпи», куди увійшли хоку Басьо та  його учнів. До речі, один з них придбав сенсею маленьку колибу, де  той й мешкав, а поруч було посаджено банан (basjoo). Колиба отримала назву бананової, а Мацуо, таким чином,  свій псевдонім   
Хоку споріднена з традицією японського живопису: художники розробляли мальовничий сюжет, а поезії його "закріплювали".  «Хоку  -живописна поезія», так говорили сучасники. Зверніть увагу на цю стовідсотково-досконалу візуалізацію при читанні цих маленьких шедеврів. І почуйте, як неодмінний супровід,  захитаний вітром фурин - японський дзвіночок . 

«На голой ветке  ворон сидит одиноко. 
Осенний вечер…» 
Або: 
«Проталина света
А в ней светло-лиловый 
Спаржи стебелек…»
Або: 
«Чистый родник!
Вверх побежал по моей ноге
Маленькй краб…»

Наслідував  традиції Басьо  -Еса Бусон.

(далі буде)
Олена Ємельянова, 
головний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх  
зв'язків



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут