Пунктир

 Леся Воронина:
 «Я вигадувала різні історії відколи себе пам’ятаю» 

Її дідусь Прохор Воронін був письменником, тато – художником-оформлювачем і реставратором, мама – перекладачкою художніх творів.
Генетика вдячна, і вона її стовідсотково виправдала, обравши власний авторський шлях.
Українська письменниця, перекладачка, журналістка, член Асоціації українських письменників Леся Вороніна (справжнє ім'я – Олена Анастасіївна Вороніна) народилась навесні 1955 року в українській столиці.
У дитинстві жила в будинку Морозова, навпроти Шевченківського парку. Перші її спогади пов'язані з величезною комуналкою. Ігри у дворі з ранку до вечора, таємні операції, секретні схованки. До того ж існування непорушних законів серед яких «неприпустимість ябедничати старшим, бути жаднюгою і боягузом. Найбільше цінувалася дружба, а ще вміння розповідати цікаві історії. Часом з нами траплялися просто анекдотичні ситуації. Якось, надивившись фільмів про шпигунів, ми запідозрили поважного дядечка, який жив на п’ятому поверсі, у тому, що він американський шпигун. А як же було не запідозрити, коли, як і всі "американські кіно-шпигуни", він носив піжонську борідку, чорні окуляри й модного крислатого капелюха? А ще до нього весь час приходили якісь дивні типи з пакунками у руках і, головне, якось ми почули, що той дядько спілкується з ними чужою мовою! Тоді ж ми з сестрою і ще кількома друзями почали писати детективний роман з карколомними пригодами й стріляниною, де в ролі головного лиходія виступав наш бородатий сусіда. Та одного дня наш підозрюваний несподівано "взяв у полон" Шурку, ватажка нашої компанії, затяг до себе додому, показав йому колекцію екзотичних метеликів, яких він збирав по цілому світу. І з’ясувалося, що він професор-ентомолог. Так ми того шпигунського роману й не дописали…»
Випускниця філологічного факультету Київського університету (заочне відділення) під час навчання активно вмикалась у життя, встигнувши попрацювати «кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах». Досвід велика справа без якої неможливе справжнє народження таланту. Вона це вкотре переможно довела.
    Володарка відзнак і винагород, книжки якої ставали лауреатами багатьох літературних конкурсів та фестивалів: «Коронація слова», «Книжка року», «Книжка року Бі-бі-сі», «Краща книга України» Леся Воронина  в рубриці «Пунктир».

Олена Ємельянова

 

«Без читання я просто не можу жити, ця книжкова залежність у мене відтоді, як навчилася читати. Не писати – можу, я не графоман, але дуже люблю вигадувати якусь чергову історію, бо мені цікаво врешті дізнатися, чим вона закінчиться». 

«– Ваші персонажі вражають уяву, як вигадуєте сюжети та де черпаєте натхнення для їх створення?
– Важко сказати. Знаєте, коли я починаю над цим замислюватися, то нагадую собі стоніжку, у якої запитала, як це в неї виходить – отак швидко й спритно переставляти ніжки? Стоніжка замислилася, розгубилася, заплуталася в ніжках і… впала. Я вигадувала різні історії відколи себе пам’ятаю. І досить довго вважала, що це вміють робити всі. Ну ось, наприклад, бачиш на вулиці старенького дідуся з дивною паличкою, в якій ручка вирізьблена у вигляді голови грифона… І одразу в голові починає крутитись якась історія. Ти вже знаєш, що ось зараз цей дідусь сяде в тролейбус, доїде до кінцевої зупинки на околиці Києва, там де починається ліс. Він піде стежкою поміж високих сосон, де з-під землі вилазитимуть переплетені соснові корінці і побачить жука-оленя з великими блискучими ріжками на голові. І все це я бачу зовсім чітко, з найменшими подробицями і знаю точно, що буде далі. Так що будемо вважати, що я просто "зчитую" ці історії з якихось паралельних вимірів, що знаю якийсь фокус, який, до речі, знають майже всі письменники».
 

«В моїй повісті "Таємне товариство боягузів та брехунів" хижі космічні прибульці-синьоморди намагаються заразити людство вірусом страху, адже підкорити найлегше тих людей, які бояться. І тут найсильнішою зброєю стає винахідливість і кмітливість, подолання власного переляку і… сміх. Найстрашніший ворог, хоч би якою потужною зброєю він володів, втрачає силу, коли стає смішним. Я дуже люблю людей, які готові з усмішкою сприймати себе і світ навколо себе. Люблю добру іронію і самоіронію, вона дуже допомагає жити і не піддаватися жодними погрозам малих і великих синьомордів». 

«Вважаю, що письменник, особливо дитячий, має послуговуватися добрим смаком, почуттям міри та розумінням того, що ми відповідаємо за тих, хто нам повірив і кого ми приручили... своїми книжками». 

«Гроші це чудовий засіб для здійснення мрій для людей з фантазією». 

«Дитячі книжки мають бути цікавими, і це найперша вимога до дитячої літератури. Бо я переконана – хоч би якою правильною, ідейно витриманою, високоморальною та гендерно-збалансованою була книжка, вона ніколи не зацікавить малого читача чи підлітка, якщо буде нудною. Коли ж дитина змушена буде читати таку «правильну» книжку, наприклад, за шкільною програмою, то прийматиме її, як гіркі ліки. І, крім відрази до літератури, це ні до чого доброго не приведе. При цьому, дуже не люблю, коли автор намагається спекулювати на "заборонених темах". Хоча мені можуть заперечити – сьогодні дитина легко отримує будь-яку інформацію з Інтернету, та все ж вважаю, що письменник, особливо дитячий, має послуговуватися добрим смаком, почуттям міри та розумінням того, що ми відповідаємо за тих, хто нам повірив і кого ми приручили… своїми книжками». 

«– До шкільної програми входять ваші твори, зокрема фантастична повість "Таємне товариство боягузів". Якби ви зараз працювали вчителем у школі, як би ви проводили ці уроки?

– Дуже важливо, щоб дітям не було нудно, щоб урок не перетворювався на повторення вже наперед заготовлених у підручнику відповідей. Хотілося б, щоб учні навчилися думати, аналізувати й робили власні оцінки твору. Можливо, щоб зацікавити дітей, я зробила б літературний квест за своїми пригодницькими книжками, перетворила б урок на детективне розслідування. Або запропонувала учням уявити, як розвиватимуться події у книжці, якщо поміняти місцями головного героя повісті та негативного персонажа. Завжди цікаво, коли у спілкуванні з дітьми є елемент гри». 

«Дуже люблю казки Андерсена, чудові книжки Туве Янсон, Астрід Ліндгрен, Марка Твена, Анні Шмідт. Із задоволенням читаю блискучі історично-пригодницькі книжки Володимира Рутківського і вважаю, що саме він відродив серед наших дітей та підлітків інтерес до історичної прози. ... Повісті Всеволода Нестайка витримали випробування часом і досі приваблюють малих читачів неймовірно кумедними й захопливими історіями, Зірка Мензатюк пише щирі, світлі й добрі книжки і для малих читачів і для підлітків, Галина Малик створила цілий фантастичний світ, де герої мають розгадати безліч таємниць і загадок. А ще ознакою того, що наша дитяча література має майбутнє є те, що в останні роки для дітей почали писати такі талановиті молоді прозаїки як Галя Ткачук, Сашко Дерманський, Олександр Гаврош та інші цікаві автори. Останнім часом повернулася до Ніла Геймана, особливо люблю його "Американських богів". Читаю Марію Галіну, яка так майстерно вибудовує цілком неможливі, але неймовірно живі світи. Можу назвати ще кілька десятків важливих для мене книжок, але іменний покажчик час від часу оновлюється, а іноді кардинально змінюється».

 

Далі буде. 

Фото https://chytomo.com/lesia-voronyna-zaklykala-do-dialohu-pislia-skandalu-na-knyzhkovij-kraini/ 

Джерела:
Воронина Л. Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Л. Воронина. – Київ: Грані-Т, 2010. – 128 с. – (Життя видатних дітей).
Воронина Л. Планета Смугастих Равликів: фантастична повість / Л. Воронина. – Київ: Прудкий равлик, 2011. – 84 с.: іл.
Воронина Л. Пригоди голубого папуги: для дітей мол. шк. віку / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 55 с.: кольор. іл.
Воронина Л. Смак олімпійського золота: повість / Л. Воронина. – Київ: Грані-Т, 2011. – 80 с. – (Дівчата зі спорту).
Воронина Л. Сни Ганса Християна / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – 2-ге вид. – Київ: Грані-Т, 2011. – 101 с.: кольор. іл.
Воронина Л. Таємниця Пурпурової планети: / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2019. – 174 с.: іл. – (Скарбничка).
Воронина Л. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру: іронічний детектив: для мол. і серед. шк. віку / Л. Воронина; худож. К. Білетіна. – Харків: Ранок, 2018. – 222 с.: іл. – (Пригоди).
Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2015. – 126 с.: іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьоморда: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2015. – 135, [1] с.: іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Близнюків, або Чудисько озера Лох-Ойх та інші страховища: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 143 с.: іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава: повість: для дітей серед. шк. віку / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 141 с.: іл.
Воронина Л. У Пошуках Огопого (нотатки навколосвітньої мандрівниці) / Л. Воронина. – Київ: Нора-Друк, 2010. – 176 с., 8 арк. іл. – (Мандри).
***
https://wz.lviv.ua/interview/172410-lesia-voronyna-yakshcho-b-vpiimala-zolotu-rybku-to-zahadala-b-ii-shchob-ukraintsi-nareshti-navchylysia-liubyty-odne-odnoho
https://litgazeta.com.ua/interviews/lesya-voronyna-ne-mozhna-siyaty-zneviru-v-dityah/
https://gre4ka.info/interv-iu/2575-lesia-voronyna-naistrashnishyi-voroh-vtrachaie-sylu-koly-staie-smishnym/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-lesya-voronina
https://rozmova.wordpress.com/2017/05/10/lesya-voronyna-3/
https://rozmova.wordpress.com/2016/05/07/lesya-voronyna/

     Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Перший рік на Кооперативній.

 Робота МБА та ЗА

(продовження)

 

І знову повертаємось до знакового для нашої Бібліотеки 1959 року, коли 15 липня, після переїзду з вул. Ворошилова, 9 (зараз – Сергія Єфремова) на Кооперативну, 10 (пізніше – вул. Савченко, зараз – бул. Батальйону Дніпро), вона відкрилася для читачів.

Продовжуємо екскурсію по будинку Бібліотеки того часу і знайомимось із відділом обслуговування та його секторами, серед яких – МБА (міжбібліотечний абонемент) і ЗА (заочний абонемент).

За надання послуг цього напряму роботи відповідала Олександра Іванівна Панькова, на той час – старший бібліотекар книгосховища, а до цього – завідувачка відділу читальних залів.

Як поводила себе ця співробітниця після того, як залишила посаду завідувачки відділу, є спогади Євгенії Костянтинівни Дробишевської, колишньої заступниці директора бібліотеки: «Алешковську і Рєзіну (керівниць книгосховища та читального залу*) цілком улаштовувало те, що Олександра Іванівна Панькова, відданий своїй справі бібліотекар, боячись, щоб справа не постраждала, прийнявши тільки МБА, продовжувала вести і масову роботу читального залу, розміщення книг книгосховища, і ремонт книг, і облік. Алешковська і Рєзіна захоплювалися книжковими виставками, які вміла організувати Олександра Іванівна, такими вони були актуальними, привабливими, і багато ілюстрованими. Вони душі не чули в Олександрі Іванівні. Покладалися на неї цілком і вчилися у неї».

Високий професіонал, вона з відповідальністю ставилась і до безпосередньо своєї ділянки роботи. МБА і ЗА з 1 вересня 1959 року розпочали роботу з обслуговування населення і бібліотек області книгами. Всім районним та іншим бібліотекам було розіслано листи про початок роботи, яка була перервана на час переїзду Бібліотеки, та бланки гарантійного зобов’язання на повернення літератури, яку абоненти будуть отримувати.

Хочу зауважити, що служба МБА існує і досі: це – обмін літературою між бібліотеками в тимчасове користування, а ЗА – заочний абонемент трансформувався у електронну доставку документів. ЗА – індивідуальна послуга для читачів: поштою доставлялась література додому.

У звіті про роботу Бібліотеки у 1959 році дається аналіз за 4 місяці – час роботи того року у порівнянні з 8 місяцями, що вона була відкрита для читачів у 1958 році, коли готувалася та переїжджала на нове місце.

За 4 місяці 1959 року по МБА обслужили 53 бібліотеки (за 8 місяців 1958 – 84), а заочному абонементі 101 читач (за 8 місяців 1958 – 114), видано літератури 671 пр. (за 8 місяців 1958 – 1321). Статистика говорить про якісний старт роботи цього напряму. Додається, що співробітником МБА і ЗА відправлено 196 бандеролей поштою. В аналітичній частині роботи приводиться цікавий приклад активного використання ЗА читачами, як приклад говориться про конкретного читача: «…Кривіс Михайло Дмитрович – начальник експлуатаційного відділу «Стальенерго» м. Апостолове, йому вислано 12 книг по електротехніці, машинобудуванню та іншу літературу».

Необхідно відзначити, що у «Звіті…» надається розгорнутий аналіз не тільки позитивних прикладів, а й перелічуються недоліки в організації роботи МБА та ЗА і ставляться задачі для покращення цієї роботи.

______________

* Примітка автора публікації

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»: 1. старший бібліотекар Олександра Іванівна Панькова; 2. Олена Петрівна   Рєзіна, Олена Іванівна Філіппова, Тамара Григорівна  Алешковська.

 

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1959 рік: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 44 с.

 

Рєзіна О.П. Спогади про бібліотеку // Люди. Роки. Бібліотечне життя: Спогади ветеранів / Упорядн. З.М. Рижкова. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004. – с. 15

 

Дробишевська Є.К. Спогади про роботу в обласній бібліотеці ім. Жовтневої революцї // Люди. Роки. Бібліотечне життя: Спогади ветеранів / Упорядн. З.М. Рижкова. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004. – с. 21

Тетяна Абраїмова

          Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Галина Вдовиченко. Свій голос
(завершення)

Вона розповідає про себе легко, просто та щиро. І це завжди чіпляє, немов камертонний відгук. Одного разу їй зателефонував незнайомий і попросив про зустріч. Йшлося про те, що вони родиною хочуть видати книжку про його маму до річниці смерті. «Книжка інтимна, для родини та друзів, зі спогадами та фотографіями. Ось макет, уже все готово. А прохання полягає в тому, щоб я просто прочитала, і якщо... зачепить – написала кілька речень для неї. А якщо ні, то й не писати, а просто знати, що ця жінка, Людмила Москаленко, мала всі мої книжки, розказувала про них синові, але він жодної з них не прочитав, просто слухав мамині розповіді, а тепер хоче, щоб я про це знала.

Коли прочитала цю книжку, то зрозуміла, що десь поруч була жінка, яка могла би бути моєю подругою – так багато спільного в нас було. Ми з товаришками таких називаємо "наша людина". І я написала те, що відчула. А за місяць Людмилин син привіз мені цю книжку, найдивовижнішу з усіх у моїй домашній бібліотеці».

Коли починає працювати частіше за все нічого про новий роман говорити не хоче, згадуючи гемінгвеївського Старого зі своєю рибою: "не відомо, хто вийде переможцем і чи взагалі тут доречне це слово".

Буває пишеться як вперше й дуже дивним методом, бо бачить увесь роман одночасно,  може писати будь яку главу. Загалом  задумів для романів в неї на два життя.

Волонтером себе не вважає, а їх помічницею з 2014. Допомагає донатами, власним часом, речами. Дуже радіє, коли  вдається акумулювати зусилля і зробити щось справді корисне.

«Хіба те, що я роблю для бібліотек, є волонтерством. У Німеччині – все трохи інакше, ніж вдома, в Україні. Минулого року я була в кількох бібліотеках Німеччини на запрошення Гьоте-Інституту і Українського Інституту Книги. А цього року роблю це сама, бо переконалася, як це важливо всюди, де є діти з України.

Одного разу ми прийшли з чоловіком в німецьку міську бібліотеку Ідштайна (ми то тут, то в Україні, у Львові; живемо на дві країни, на два доми). І я запитала, які є книжки українською. Жодної! А українська громада у місті і околицях є. Якщо це ніхто ще не зробив – зроби сама. Почни. Знайшлися люди, які підтримали цю ідею. Один з них – генеральний консул Україні у Франкфурті Вадим Костюк. Він поділився книжками, які українські видавці залишають консульству після закінчення роботи на Франкфуртському книжковому ярмарку. Я зібрала свої книжки, які мала з собою. І це був перший внесок, ми відкрили український відділ у бібліотеці... Активістки з української громади сусіднього містечка теж хочуть відкрити український відділ у місцевій бібліотеці, я вже сказала, що допоможу... зустрічі з дітьми ...проводжу і наживо, і онлайн. ...У ці особливі хвилини такий обмін теплом відбувається, що наповнює енергією усіх учасників».

Галина Вдовиченко в завершенні «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«– Як знайти слова, щоб промовляти у своїх текстах до українців у різних куточках країни?
– Не знаю, чи це мають бути якісь особливі слова. Важливо просто говорити від душі, з любов’ю та емпатією до людей. Саме книжки є одним із чинників, які об’єднують Україну. Коли, скажімо, діти зі сходу і заходу, центру, півночі й півдня люблять одні й ті самі книжки, читають їх і перечитують – тоді і створюється певне коло єднання, формується ідентичність, відчуття приналежності до великої спільноти, яка має свою літературу. От тільки б був до тих книжок однаковий доступ усюди, щоб працювали книгарні, а бібліотеки мали відповідне поповнення в усіх куточках України».

«– Як Ви почали писати, що стало поштовхом викласти свої думки на папері?
– Виникла врешті-решт потреба писати "своє", "інше", тобто зовсім не те і не так, як до газети. І відкладати набридло "до кращих часів". Яких? Коли? Найкращий час почати – зараз. Купила ноутбук, і набрала на клавіатурі перше речення. Через рік і чотири місяці закінчила перший роман. Писала ранками до роботи, вечорами після роботи. У вихідні, під час відпустки. Дуже важливо зробити перший крок, навіть коли за щоденною роботою, здавалося б, немає часу ні на жодну іншу роботу. А писання – це важка робота, бажана і виснажлива водночас. Мій потяг тоді вже рушив, я могла спізнитись на нього, але встигла застрибнути в останній вагон. Таке було враження. Варто було зробити певне надзусилля. І сталося диво – звідкись додався мені час на писання, і сил прибуло, ідеї посипалися як з мішку.
Тільки недавно я подумала про те, що, можливо, саме так і мало скластися. Я дозріла до писання роману, і все сталося вчасно, не зарано і не запізно. Ще й у першого роману склалася щаслива доля. Це був 2008 рік. Він  отримав спецвідзнаку літературного конкурсу "Коронація слова". Відтоді роман "Пів’яблука" виходить весь час, новими накладами, вже у третьому видавництві. Тепер – у Видавництві Старого Лева, з яким я співпрацюю вже кілька років. Книжка в Україні може жити довго, як показує досвід, а не лише кілька місяців після виходу в світ».

«– Якщо уявити, що ви можете запросити на каву будь-якого письменника, незалежно від країни й часу в які він жив, хто б склав вам компанію?
– Навіть не треба довго думати – своїх улюблених авторок. Кавували б вчотирьох у "пів’яблучному" форматі. І розмовляли б не лише про книжки та літературу. І це були б Ольга Токарчук, сучасна польська авторка, Еліс Манро з Канади і Туве Янссон, фінсько-шведська письменниця, якої вже, на жаль, немає. Перша – моя ровесниця, друга – трохи старша від моєї мами, а третя – ровесниця моєї бабусі. Отаке було б товариство. Це саме ті авторки, в яких є сторінки, абзаци та речення, що викликають щирий захват. Кожна з них має свій голос зі своїм особливим тембром та інтонаціями. Я часом помічаю в їхніх текстах і прохідні місця, не все написане – одного рівня, але від того люблю їхні твори не менше. А може, й більше, бо розумію, що богів в літературі немає, а є талановиті й працьовиті ремісники, які все своє творче життя щоразу піднімають планку вище і тягнуться до неї».

«– Як у вас з'явилася ідея для книги "Сова, яка хотіла стати жайворонком"?
– Це відбулося під час розмови з моєю товаришкою. Я розповідала їй, якими гарними бувають ранки, як все змінюється за хвилини. Якщо ти побачиш місто в дуже ранній час, це неповторні хвилини.
Я описувала свої почуття так яскраво, що вона сказала "як би я хотіла стати жайворонком".
Ця ідея ділити людські психотипи на сов та жайворонків (моя товаришка – сова) і дала поштовх для написання дитячої книжки. Я написала її одразу і через декілька місяців переробила в готовий текст.
Мені здається, що дітям за допомогою простих історій можна розповісти важливі життєві речі.
Вона ("Сова") не тільки про те, що лежить на поверхні. Тобто про пошук свого я, вірність своїй натурі, про те, як важливо прийняти себе таким, яким ви є, і про інші речі, як, наприклад, вміння робити вибір, про здатність говорити "ні", про повагу до "інакшості", про право на помилку, і про малі помилки, що бережуть від великих».

«Я можу йти знайомою вулицею і раптом побачити барельєф, на якому, скажімо, крилатий Лев. А я його раніш не помічала. Як так могло бути? Львів постійно готує для нас такі сюрпризи. Тому в моїх історіях є крилаті дракони, сови, лебеді, орли і, звісно, ангели. Коли почала писати книжку про містельфів, зрозуміла, що Львів – місто крилатих скульптур. І в книжці вони теж допомагають відстояти своє місто. Навіть пам’ятник Король Данило Галицький теж зійде зі свого постаменту для того, щоб взяти участь у захисті свого міста. І плащ йому слугуватиме, як крила». 

«– Як часто ти плачеш тепер? І чи плачеш?
– Я можу триматися. Ком стоїть в горлі. І я би хотіла заплакати. Але не можу цього зробити. А буває, коли ніби все добре в якусь мить. І тоді це може бути, наприклад, вино. Кілька ковтків… і раптом відчуваю, що абсолютно недоречно до обстановки, до розмови, до людей, які поруч, в мене починають литись сльози. Але ми всі зараз одне одного розуміємо. Я це бачу по всіх. По своїх рідних, по подругах, по собі. Яку ми всі глибоку травму маємо, носимо її в собі, і  як ще довго часу нам треба буде щось робити з нею, виходити з цього стану, долати травми. Тому, коли хтось дивно поводиться поруч, або ображається на якісь дурниці, або істерика раптом, я розумію чому це стається. Я і за собою це помічаю.  Якусь розгубленість. Довго будемо це все вигрібати ще». 

Фото https://photo.unian.net/photo/158226-galina-vdovichenko 

Джерела:

Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.

Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.

Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).

Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.

Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –

***

20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.

20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.

Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.

***

https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/

http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

             Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут