Територія особистості

 

Marcel Marceau. 19 хвилин тиші

(завершення)

 

1969 року Марсель Марсо відкрив свою першу школу École Internationale de Mime в Театрі музики в Парижі. Школа пропрацювала два роки, пропонуючи навчання фехтуванню, акробатиці, балету та маючи п'ять викладачів. У 1978-му він заснував власну школу, École Internationale de Mimodrame de Paris, Marcel Marceau (Міжнародна школа мімодрами в Парижі, Марсель Марсо).

Школа існувала до 2005 року та розташовувалася в серці старого театрального Парижа, недалеко від знаменитого бульвару Тампль або «бульвару Злочинів» (назва від кривавих мелодрам, які демонстрували в театрах у XIX столітті), який оспівав Марсель Карне у знаменитому фільмі про легендарного міма Жана-Батиста Дебюро «Діти райка» (1944 р.), фільмі, який разом з історіями Чапліна мав вирішальне значення для вибору Марселем Марсо професії та покликання міма.

У 1992 році Марсо викладав на великому семінарі в Італії, серед його учнів був Паоло Францато, який згодом став відомим театральним педагогом. У 1996 році заснував Фонд Марсо для популяризації міма у Сполучених Штатах.

Marcel Marceau є автором монографій про мистецтво, почесний доктор наук трьох університетів.

У 1995 році Майкл Джексон, який товаришував з мімом майже двадцять років, планував спільний концерт, але виступ був скасований після того, як Джексон потрапив до лікарні через виснаження під час репетицій. В одному з інтерв'ю він сказав, що завжди був у захваті від майстерності Марсо.

«Він був чудовим... Я постійно ходив на його концерти ще до Off the Wall. Я потайки пробирався до зали і спостерігав, як він кидав виклик законам гравітації, наче ширяв у повітрі. Я перейняв деякі з цих прийомів і включив їх у ритм і танець, коли рухаюся сам».

У 2000 році Марсо привіз свою трупу мімів до Нью-Йорка для представлення своєї нової мімодрами «Капелюх-котелок», раніше показаної в Парижі, Лондоні, Токіо, Тайбеї, Каракасі, Санто-Домінго, Валенсії (Венесуела) та Мюнхені. З 1999 року, коли Марсо повернувся до Нью-Йорка та Сан-Франциско зі своєю класичною моновиставою після 15-річної перерви, яка отримала визнання критиків і зібрала повні зали, його кар'єра в Америці пережила чудовий ренесанс, який привернув увагу третього покоління глядачів. Він з величезним успіхом виступав у таких легендарних американських театрах, як Театр Форда у Вашингтоні, округ Колумбія, Американський репертуарний театр у Кембриджі, штат Массачусетс, і театр Геффена в Лос-Анджелесі.

Нова постановка Марсо, в якій взяла участь вся трупа «Фантастичні казки» («Les Contes Fantastiques»), з великим успіхом відкрила новий сезон у Театрі Антуана.

У 2000 році з'явилась мініатюра «Руки».

«Я хочу розширити межі мовчання людей, щоб у світлі цього всі звичайні події стали ясними, щоб більше було світла, щоб рухатися до прогресу».

Марсель Марсо помер на французькому іподромі в Каорі 22 вересня 2007 року у віці 84 років. На церемонії його похорону було виконано другу частину 21-го фортепіанного концерту Моцарта, який Марсо довгий час використовував як акомпанемент для своїх мініатюр, а також Сарабанду з 5-ї віолончельної сюїти Баха. Похований на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі. 1999 року Нью-Йорк оголосив 18 березня «Днем Марселя Марсо».

У будинку Маселя Марсо в селі Berchères-sur-Vesgre (департамент Eure-et-Loir), де артист прожив більшу частину свого життя раніше була ферма, оточена полями. Рік у рік він садив тут дерева. Сьогодні це справжній ліс, чудовий сад, навіть буря 1999 року, не  пошкодила цієї краси.

Самі дерева незвичні. Марсо надихався живописом імпресіоністів, коли творив цей парк. Він хотів, щоб він нагадував садибу Клода Моне у Живерні. «Він думав, що одного разу, коли цей будинок стане музеєм, і відвідувачі прогулюватимуться в цьому парку, вони знатимуть, що це Марсель Марсо вибрав і посадив усі ці дерева. Це була його пристрасть, весь вільний час він присвячував влаштуванню будинку, напевно, думка про те, що цей будинок залишиться після нього, була для нього заспокоєнням».

Так, іншою його пристрастю все життя був живопис. Це теж його заспокоювало. Він усамітнювався у своїй майстерні в цьому будинку та малював. Тут, як згадують доньки,   зникало поняття часу. Все що відбувалося ніби випадало з сьогодення. «Він створив тут особливий світ, на кшталт театрального, який існує всередині сцени. Особливий світ, який відповідав йому. І не випадково на вікнах тут кольорові вітражі. ...як у поемі Бодлера про людину, яка вважала за краще дивитися на світ через кольорове скло, замість того, щоб бачити грубу реальність життя. І це дуже глибоко відповідало природі нашого батька. Він не любив реальність, – він волів залишатися в світі мрії.  Це теж становило основу, суть його мистецтва...».

Напевно, бо переживши жахіття війни, спрацьовує певний запобіжник. Інакше все це неможливо пережити, так багато віддаючи на загал.

Marcel Marceau намагався наслідувати мімів багатьох країн, але торкнутися талантом небес насправді не вдалося нікому.

Він не залишив великих статків, проєкти робив за власні кошти, а коли їх не вистачало брав кредити. Але він лишив по собі найголовніше – ті пам'ятні хвилини тиші, що назавжди звучатимуть як найгучніше зізнання у любові всіма мовами світу. Навзаєм.

Олена Ємельянова

 

Фото https://www.nacion.com/archivo/estados-unidos-recuerda-a-marcel-marceau-con-lluvia-de-homenajes/32UCPC4YPNDJHH4NX6RFGWBOS4/story/
 
Джерела:
Маркова, Елена Викторовна. Марсель Марсо / ЕВ. Маркова.– Л.: Искусство, 1975.– 144 с.: ил.– (Мастера современного зарубежного театра).
****
https://www.spokesman.com/stories/2007/sep/24/modern-face-of-an-old-art-mime-marceau-dies-at-84/
https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/
https://jewish-paris-tours.com/2020/09/mime-artist-marcel-marceau-a-silent-hero/
https://allthatsinteresting.com/marcel-marceau

        Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Marcel Marceau. 19 хвилин тиші
(продовження) 

У 1949 році, після отримання премії Дебюро (заснованої в пам'ять про майстра пантоміми XIX століття Жана-Гаспара Дебюро) за другу мімодраму «Смерть перед світанком», Марсо заснував трупу пантоміми «Compagnie de Mime Marcel Marceau», єдину в світі на той момент. Колектив виступав у провідних паризьких театрах: Театр на Єлисейських полях, Театр Ренесансу і театр Бернарда та по всьому світу.

З 1959 по 1960 рік у паризькому театрі Амібігу цілий рік йшла ретроспектива його мімодрам – «П'єро де Монмартр», «Три перуки», «Ломбард», «14 липня», «Вовк з Цу-Ку-Мі», «Париж плаче – Париж сміється» і «Дон Жуан» (за мотивами п'єси іспанського письменника Тірсо де Моліни).

«Мистецтво мовчання» (L'art du silencе) поширювалося світом. До першого турне Сполученими Штатами у 1955–1956 роках, невдовзі після північноамериканського дебюту на Стратфордському фестивалі в Канаді, про нього знала лише інтелектуальна еліта. Після дебютного виступу в театрі «Фенікс» у Нью-Йорку, який отримав захоплені відгуки, його запросили до більшого театру «Баррімор», щоб задовольнити чималий попит публіки. Перше турне США завершилося рекордними аншлагами в Сан-Франциско, Чикаго, Вашингтоні, Філадельфії, Лос-Анджелесі та інших великих містах. Його масштабні трансконтинентальні турне включали Південну Америку, Африку, Австралію, Китай, Японію, Південно-Східну Азію, росію та Європу.

Він був одним із найвідоміших мімів у світі й завдяки численним виступам на телебаченні. Перший виступ, уже у статусі зірки,  стався в програмі Макса Лібмана, Майка Дугласа і Діни Шор, також екранами ширилася власна моновистава «Зустрічайте Марселя Марсо». Співпрацював він і у відомих програмах «Шоу ЧервоногоСкелтона»  з американським ведучим та артистом Редом Скелтоном.

Зйомки у стрічках – окрема частина його біографії. «Барбарела» (1968), де він зіграв професора Пінга; «Перший клас» (1970), де виконав 17 ролей; «Шенкс» (1974), де об'єднав майстерність німого кіно, зігравши глухонімого ляльковода й продемонстрував талант до озвучування, зігравши божевільного вченого; а також епізодичну роль самого себе в «Німому кіно» Мела Брукса (1976), де з навмисною іронією його персонаж вимовляє єдину репліку «Ні!», коли Брукс запитує його (через інтертитр), не хотів би той взяти участь у фільмі.

Останні появи – це невеликі ролі у фільмах Клауса Кінскі «Паганіні» (1989) та «Дар Йосипа» (1998). Зіграв він і роль у малобюджетному фільмі, що ґрунтується на його біографії, під назвою «Пофарбуй це в білий колір». Фільм не був завершений, бо інший актор, давній друг, з яким він навчався у школі, помер під час зйомок.

Як письменник, Марсо опублікував дві книги для дітей: «Книгу-азбуку Марселя Марсея» та «Книгу для рахунку Марселя Марсея», а також вірші й ілюстрації, в тому числі «Баладу про Париж і світ» («La ballade de Paris et du Monde»), книгу про мистецтво «Story of Bip», написану та проілюстровану Марсо та видану видавництвом Harper and Row. У 1982 році в Парижі була опублікована збірка з десяти оригінальних літографій «Третє око» (Le Troisième Œil) з супровідним текстом Марсея.

Він дуже захоплювався малюванням, робив це завжди та усюди, полюбляв розпис емаллю, в останні роки – літографію. На літографії зображено всі гріхи і те, що бачив, мандруючи світом. Коли під час гастролей Союзом йому запропонували зробити виставку, з наперевершеною іронією відповів: «Не будемо насаджувати в вас "Марсізм"».

1987 року паризьке видавництво Belfond опублікувало «Пімпорелло». 2001 року в книгарнях США, Франції та Австралії з'явилася нова дитяча фотокнига під назвою «Біп у книзі» («Bip in a Book», видавництво Stewart, Tabori & Chang).

Марсо завжди охоче розповідав про своє мистецтво та ніколи про особисте життя.

Відомо, що був одружений тричі: з Югетт Маллі, від якої мав двох синів – Мішеля і Батиста; з Еллою Ярошевич, а третьою дружиною стала Ганна Сікко, яка навчалась в його школі мімодрами та від якої народилося дві дочки – Каміла й Орелія, які постійно спостерігали за роботою батька та страшенно пишалися ним.

Художниця та мім Полетт Франкл випустила у серпні 2014 року мемуари про свої багаторічні стосунки з Марсо. Книга називається «Марсель і я: Мемуари про кохання, пожадливість та ілюзії» і вийшла 2014 року.

Олена Ємельянова

 

«Chaplin made me laugh and cry without saying a word. I had an instinct. I was touched by the soul of Chaplin – Mime is not an imitator but a creator».
 
«Fathers, I do not practice. I’m not religious in life, but when I perform "The Creation of the World" and when my soul is touched by the confrontation of "Good and Evil", then God enters in me».
«I have tried to shed some gleams of light on the shadow of man startled by his anguish».
 
«I have spent more than half a lifetime trying to express the tragic moment».
 
«Music conveys moods and images. Even in opera, where plots deal with the structure of destiny, it’s music, not words, that provides power».
 
«No art is superior to another one, but every art looks for expertise and perfection. This is life, which continues; this is why there is no death. There is continuation. There is no silence. There is a continuation of thought».
 
«Silence is like a flame, you see?».
 
«To communicate through silence is a link between the thoughts of man».
 
«To communicate through silence is a link between the thoughts of man».
 

Далі буде.

 

Фото https://historicalsnapshots.substack.com/p/marcel-marceau
 
Джерела:
Маркова Елена Викторовна. Марсель Марсо / Е.В. Маркова. - Л.: Искусство, 1975. - 144 с.: ил. - (Мастера современного зарубежного театра).
***
https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://jewish-paris-tours.com/2020/09/mime-artist-marcel-marceau-a-silent-hero/
https://allthatsinteresting.com/marcel-marceau
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

        Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

Marcel Marceau.19 хвилин тиші
(продовження)

Після завершення війни у 1945 році Марсо вступив до Школи драматичного мистецтва Шарля Дюллена при театрі Сари Бернар у Парижі, де навчався у Джошуа Сміт і основоположника пантоміми Етьєна Декру.

Декру педагогом був найвимогливішим, учні повинні були навчитися нахиляти голову 108 різними способами та розучити 205 жестів.

Більшість акторів вважала навчання та саму пантоміму дуже втомливою. Але Марсо вона захопила.

«Я вважаю, що поруч із жестом слово доволі сильно програє. Воно може порушити поезію таємниці та тиші. Лише музика, яку я використовую в рідких випадках, може допомагати драматургічному розвитку. Я приніс тишу у світ театру, де звуки та слова були королями».

Марсо приєднався до трупи Жана-Луї Барро і незабаром отримав роль Арлекіна в пантомімі Батіст (роль якого Барро виконав у фільмі «Діти раю»). Виступ приніс справжній успіх, того ж року його запросили представити свою першу «мімодраму» «Праксій і золота рибка» у театрі. Кар'єра Марсо як міма з перших кроків міцно утвердилася.

1947 року він створив образ клоуна Біпа, і його перший виступ в цьому образі відбувся в паризькому Театрі де Пош (Кишеньковий театр). Одягнений у смугастий пуловер і пошарпаний шовковий оперний капелюх, прикрашений квітами. Це вбрання символізувало крихкість життя, і Біп став його альтер его, подібно до того, як «Маленький Володар» став альтер его Чарлі Чапліна. Пригоди Біпа, пов'язані з усім що навколо – від метеликів до левів, від кораблів і поїздів, до танцювальних залів і ресторанів.

Декруа не схвалював, що учень зробив Біпа смішним, вважаючи це поступкою публіці.

Але Марсо виріс на голівудських комедіях і бачив свого героя різним – зворушливим, трохи патетичним, смішним, чесним і вразливим одночасно.

Ім'я Біп в Марсо від Чарльза Діккенса – це Філіп Піррип або «Піп» з  роману «Великі надії», який був улюбленим його персонажем. Але Біп – вже герой двадцятого століття, який пережив війну, кров і смерть і говорив він про реальність та мрії свого часу, тому й був зрозумілий всім як справжня Людина світу.

Персонажі Декруа були складними, а Біп проживає історії близькі та впізнаванні кожному – одружується, подорожує, потрапляє в кумедні положення. Він – няня, вчитель ботаніки, солдат, буває, що уявляє себе Дон-Жуаном або вуличним музикантом.

«Ми сміємося або плачемо не по-англійськи та не по-французькі. Біп може відправитись куди завгодно та мріяти про що завгодно. Йому не потрібна мова»,– говорив про свого героя Марсо.

В одній з телевізійних розмов із режисером, кінопродюсером і актором Тоддом Фарлі Марсо висловив повагу до прийомів пантоміми, які Чарлі Чаплін використав у своїх фільмах, зазначивши, що Чаплін, мабуть, був єдиним актором німого кіно, який це робив.

Вони зустрінуться в аеропорту Орлі в 1967-му. Марсо заборонив репортерам «Paris Match» знімати, щоб Чаплін не подумав, що використовує його задля самореклами. Опісля жалів, що не збереглися свідоцтва тієї зустрічі, унікальні її моменти, на які чекав все життя. Він мовчки підійшов і поцілував руку Великому Вчителю на знак подяки за те, що змінив його життя.

Стиль Марсо був визнаний неперевершеним. Його пантомімні вправи беззвучні та філософські. «Клітка», «Ходіння проти вітру», «Маскар» і «У парку», «Смерть перед зорею», «Париж сміється – Париж плаче», «Шинель» «Давид та Голіаф», «Сім смертних гріхів», «В майстерні масок», «Трибунал» – стали класикою. Про його узагальнення періодів життя людини у знаменитій пантомімі «Юність, зрілість, старість і смерть» один критик сказав: «Він досягає менш ніж за дві хвилини того, що більшість романістів не можуть зробити за цілі томи».

В інтерв'ю CBS у 1987 році Марсо спробував пояснити деякі зі своїх внутрішніх почуттів під час створення пантоміми, назвавши її «мистецтвом мовчання».

Але поза сценою його було не зупинити, Марсо постійно давав інтерв'ю та жартував над собою: «Ніколи не дозволяйте міму говорити, бо потім не зупините».

Він виходив на сцену п'ять вечорів на тиждень, тричі на тиждень викладав. За 1960–1970-ті років п'ять разів об'їздив світ. Він був дуже відкритим і не беріг сили. Він опікувався тим, що зберігав улюблений жанр і на сцені його театр одного актора був виразнішим за цілу трупу.

Олена Ємельянова

 

«Те, чого ви не побачите, це птахолова, який намагається визволити другого птаха, який повертається до клітки, тому що не за яких обставин не хоче цієї свободи. Він повертається в клітку заради третього птаха. Для мене в "Птахолові" є деякий символізм. Я хотів показати, що диктатори, наприклад, можуть любити свій народ, але завершують тим, що знищують його.  Я хотів показати через цю людину, який добивається любові птахів, що ця людина, яка любила свободу та бажала надати її своїм птахам, завершує тим, що  перетворюється  в хижого птаха. Ким він і був з самого початку». 

«Танцюристу в його мистецтві необов'язково бути актором, хорошому музикантові — тим більше, але мім має бути актором. Він має безпосередньо впливати на публіку та замислюватися, наприклад, над тим, як і чому люди сміються. Він повинен думати про рівновагу душі, що робить необхідними паузи музики, тишу. Все це треба розуміти для того, щоб навчитися робити видимими душу та думки. Моя спеціальність показувати те, чого немає. Але все є навіть якщо виникає з нічого. Не потрібно ніякої карикатури, якщо артист карикатурить, це погано. Прекрасно, коли він оголює душу, це і є пантоміма».

«Спілкуватись крізь тишу – це міст між думками людей». 

«Страсбург спорожнів. Мої батьки разом зі мною вирушили на південь Франції. Я розумів, що війна є жахливою, і ми це відчули на собі. Але в 17 років я пішов у Опір, а після звільнення Парижа я вступив до Французької національної армії. Мій друг запитав мене: "Що ти хочеш робити після війни?" Я відповів: "Займатися пантомімою". Я відчуваю, що в пантомімі моє покликання». 

«Танцюристу в його мистецтві необов'язково бути актором, хорошому музикантові – тим більше, але мім має бути актором. Він має безпосередньо впливати на публіку та замислюватися, наприклад, над тим, як і чому люди сміються. Він повинен думати про рівновагу душі, що робить необхідними паузи музики, тишу. Все це треба розуміти для того, щоб навчитися робити видимими душу та думки. Моя спеціальність показувати те, чого немає. Але все є навіть якщо виникає з нічого. І дуже важливий захід. Не надто ніякої карикатури, якщо артист карикатурить, це погано. Прекрасно, коли він оголює душу, це і є пантоміма». 

«У жодному номері я не буваю собою, я віддаю частину себе, я весь світ.Але є номери, які дуже близькі моєму серцю "Клітка", "Спогади", "Суд", "Сатира", "Контрасти", бо це наш життя».

«У мовчанні та русі можна показати відображення людей». 

«Хіба найзворушливіші моменти в нашому житті не застають усіх нас без слів?» 

«Я намагався пролити трохи світла на таємниці людини через мистецтво жесту».

«Я вважаю, що енергетичний секрет у самій роботі, активній діяльності. Якщо ти продовжуєш працювати, то енергія зберігається. Але якщо людина припиняє працювати, зберегти енергію набагато важче. Я був такою самою дитиною, як усі, але вже тоді був захопленим шанувальником Чарлі Чапліна. Чаплін був великим мімом нашого часу, я впевнений у цьому і говорю, не ризикуючи погрішити проти істини. Звичайно, він робив усе в кіно, але мав фантастичну душу. Я викрав у мого батька казанок, зробив вусики, роздобув довгі штани і став Чапліном у 6 років».

«Я швидко зрозумів, що можу примусити людей плакати або сміятися навіть без слів. Та й не в словах моє мистецтво».

 

Далі буде.

 

Фото https://www.facebook.com/photo/?fbid=733581678959359&set=pcb.1103643634224429
 
Джерела:
Маркова Е.В. Марсель Марсо / Е.В. Маркова.– Л.: Искусство, 1975.– 144 с.: ил.– (Мастера современного зарубежного театра).
***
https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

 

       Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. 
Ювілейна наукова сесія
(продовження)

 

1967 рік припав на ювілейну дату – п’ятдесятиріччя радянської влади, тому вся бібліотечна діяльність періоду підготовки та святкування цієї події під тиском комуністичної ідеології була пройнята переможним духом: аналізували досягнення та розробляли кроки для подальшого розвитку. В Бібліотеці організували цікавий за формою і змістом захід – провели наукову сесію, матеріали якої були надруковані, зібрані та переплетені, вони зберігаються в архіві КЗК «ДОУНБ»: «Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.» [роc. мова, машинопис.].– 114 с.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

Це своєрідна наукова конференція, учасниками якої були працівники обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія). Головна доповідь була підготовлена заступницею директора з наукової роботи бібліотеки Євгенією Костянтинівною Дробишевською – «Обласна бібліотека та її роль в розвитку бібліотечної справи області». Це – об’ємна робота, в якій Бібліотека розглядається в історичному аспекті з початку її створення у 1834 році до сучасного часу.

Цікавим для дослідників історії розвитку бібліотеки є наведені в доповіді фактичні та статистичні дані. Важливим є той факт, що авторка вказує на первісну дату створення бібліотеки – 1834 рік, згадує прізвища відомих на Катеринославщині того часу людей, пов’язаних із розвитком бібліотеки. Матеріали, присвячені імперському історичному періоду існування бібліотеки віддзеркалені доволі лаконічно, наступний, радянський період – більш детально, але він пронизаний ідеологічними наративами, серед яких сьогодні необхідно відокремити події, які суттєво вплинули на розвиток і становлення Бібліотеки. Наприклад, важливим є той факт, що у 1924 році було прийнято Постанову про обов’язковий примірник, який розповсюджувався по Україні. Катеринославська державна публічна бібліотека (назва Бібліотеки того часу) була серед 11 бібліотек України, що мала отримувати обов’язковий примірник творів друку, який видавався в Республіці. Того ж часу Бібліотека була включена до списку закладів, які фінансувалися з державного бюджету, її фінансування було збільшено.

Євгенія Костянтинівна в доповіді докладно надала інформацію про стан бібліотек області у 1926 році, зупинилась на процесі розвитку бібліотек області у 30-ті роки ХХ століття, післявоєнні 40–60 роки. В доповіді наданий статистичний і тематичний аналізи фонду обласної бібліотеки, зміни в її структурі, штатному розкладі, організації обслуговування користувачів. Багато уваги було відведено задачам, які необхідно було вирішувати ближчим часом. Головна з них – наукова та науково-дослідна робота, якою повинні були займатися всі структурні підрозділи Бібліотеки. Вона окреслила організаційну структуру цієї роботи: від органів управління у вигляді роботи редакційної ради до організації  соціологічних досліджень і підготовки наукової бібліографії.  Доповідь Євгенії Костянтинівни Дробишевської – ґрунтовна робота з історії бібліотечної справи області та стратегічний план розвитку обласної бібліотеки на перспективу. На жаль, доповідь не супроводжується списком використаних джерел, це в окремих випадках, викликає питання і потребує додаткової пошукової роботи з вивчення історії Бібліотеки та бібліотечної справи області. 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:
 
Дробишевська Є.К. Обласна бібліотека та її роль в розвитку бібліотечної справи області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис.]. – с. 1–28.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.
 
Фото з архіву КЗК «ДОУНБ».  Зустріч ветеранів 22 травня 1989 р., за столом зліва: А.А  (Обрєвко), О.П.Резіна, Є.К.Дробишевськ., З.М.Рижкова, Т.Г. Шевченко, Т.В.Васеніна Т.В.
 

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

Marcel Marceau. 19 хвилин тиші
(продовження)

За батьком гестапо прийшло в один із оперних домашніх вечорів, і він потрапив до Освенциму. Марсо вступає до лав французького Опору. Брат Симон, який під ім'ям лейтенанта Алена був одним із провідних постатей в цьому русі, пропонує йому змінити прізвище. Марсель обирає наполеонівського генерала Марсо, згадуючи рядок з поеми Гюго «Ош на Адіджі, Марсо на Рейні», бо також хотів переможно дійти до Рейну. І дійшов – після звільнення Франції у листопаді 1944 року, Марсель вступає до Армії Генерала Делаттра де Тассіньї, яка звільняла Ельзас та увійшла до Німеччини.

Він небагато розповідав про ті часи, вважаючи, що те, що зробив замало в порівнянні з подвигами тих, хто загинув. Чудове володіння англійською, французькою та німецькою мовами дозволило йому бути офіцером зв'язку.

Він не брав участі у відкритих протистояннях, бо головною цінністю вважав життя, тому всіляко опікувався порятунком людей. Як свідчать джерела, йому вдалося врятувати десятки тисяч.

Французів, які досягли 18–19 років, відправляли на воєнні заводи Німеччини. Марсо підробляв їм документи, змінюючи вік і національність і таким чином рятував юнаків. Він переправляв у безпечні місця дітей, особливо сиріт, євреїв або ромів, дітей із вадами та відхиленнями, яких нацисти вважали не вартими життя взагалі.

Відома історія про 70 вихованців притулку, коли Марсель домовився з керівництвом щоб ті відпустили їх ніби на екскурсію. Це були діти, батьки яких були розстріляні, які перебували в постійному стресі та напруженні. Марсо ж було потрібно, щоб вони були цілковито спокійні, щоб не викликати підозри, тому він розважав їх пантомімою. Симон розповідав, що діти Марселя обожнювали та почувались поруч в абсолютній безпеці.

Як проходили прикордонну ділянку, сюжет окремий. Марсель не менше 10 разів з'являвся під очі прикордонників, зображуючи тренера, старшого брата, бойскаута. Вартові не помітили, що пропускають одну й ту саму людину, при тому, – єврея. Дітей було врятовано.

При звільненні Ельзасу якось із декількома солдатами вони взяли в полон цілий німецький підрозділ. За допомоги акторського таланту він переконав фашистів, що на підході французька дивізія, й ті поспішили здатися.

У 1944 році батько Марсо загинув у концтаборі. Того ж року після звільнення Парижа він дав свій перший виступ перед трьома тисячами американських солдат.

Через два дні його світлини з'являться на обкладинках журналів.

Якось він сказав, що всю свою творчість присвячує батькові. Його донька Каміла згадувала: «Це назавжди, на все життя помітило мого батька, надаючи якогось відтінку непереборного смутку всім його творінням. Тому що для нього мистецтво міма ніколи не зводилося до набору технічних навичок, навіть найдосконаліших, це був тягар душі, який завдяки якійсь внутрішній силі, яка їм рухала, ставав зримим. Кожен погляд, кожен жест народжувався зсередини, а потім повільно піднімався по всьому тілу».

Мати Марселя перестала вірити в Бога, коли заарештували чоловіка. Марсо ніколи не прив'язувався до будь-якої догми, називаючи себе громадянин світу та людиною без релігії. Але все життя прискіпливо цікавився питаннями історії релігій, мучився співвідношенням Добра і Зла у світі, тим, звідки народжуються страшні періоди, коли людство сповзає в ненависть. В останні місяці перед смертю читав книгу «Mémoire du mal. Tentation du bien» франко-болгарського письменника Цвєтана Тодорова, використовував у мініатюрах церковну музику.  «Він був містиком, вірив у якусь енергію, яка трансцендує людину. ... коли його питали чи вірите ви в Бога, він відповідав: ні, але коли я граю, мені іноді здається, що Бог наповнює мене. В його спальні були ікони та фігурки Будди, вона нагадувала маленький храм».

Натхненний майстерністю Чапліна, Бастора Кітона та братів Маркс він безпомилково відчув свій шлях і знав куди рухатись далі.

Марсель Марсо в продовженні «Території особистості».

 Олена Ємельянова

Далі буде.

 

Фото https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

Джерела:

Маркова Е.В. Марсель Марсо / Е.В. Маркова.– Л.: Искусство, 1975.– 144 с.: ил.– (Мастера современного зарубежного театра).

***

https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

 Бакман, Фредрік. Шляхи життя: збірка оповідань / Ф. Бакман; пер. зі швед. Лева Грицюка.– Київ: Книголав, 2024.– 144 с.

 

«Шляхи життя» Фредріка Бакмана – це коротка, глибока та надзвичайно емоційна збірка з двох новел: «І щоранку дорога додому стає все довшою й довшою» та «Справи твого життя», які розповідають про пам’ять, старіння, батьківську любов та неминучість втрати.

Автор дає відповідь на питання: Що означає бути людиною? Щодня йти тим чи іншим шляхом. В одних містах зупинятися, а з інших тікати. Інколи поспішати, а інколи намагатися запам’ятати кожну секунду.

Мені дуже сподобався формат цієї книги. Вона тоненька, дуже зручна. Всього в ній 144 сторінки. Дуже легко читається на одному подиху. Перша новела присвячена стосункам дідуся, онука та сина на тлі втрати пам’яті (деменції),  друга змушує замислитися над життєвим вибором і тим, що ми залишаємо після себе.

Стиль цієї книжки філософський, сповнений метафор і влучних цитат, якими славиться автор.

Книга викликає сильні почуття та доводить до сліз, але залишає по собі світлий сум. Допомагає переосмислити стосунки з найближчими людьми та навчитися цінувати кожну спільну мить.

Кожен із цих текстів зворушує, викликає море емоцій і водночас спонукає задуматися про життя та його шляхи. Про великі й маленькі вибори, які нам доводиться робити під час своєї мандрівки. Про справжню цінність і сенс досягнень, перемог і невдач. Про жертовність, кохання та любов. І про смерть – про те, що відбувається, коли подорож закінчується.

Шукаєте книгу, яка затишно обійме та розіб'є серце водночас? Рекомендую «Шляхи життя» Фредріка Бакмана. Це історія, де є над чим щиро посміятися і про що поплакати. Бакман як ніхто вміє писати про звичайних людей так, що перехоплює подих. Обов'язково додайте цю книжку до свого списку читання.

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно технічного відділу

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/B25CA853-0851-4A0D-8A17-F0753E078537

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут