Територія особистості

Галина Вдовиченко: 
«Все велике складається з маленьких кроків»
(продовження)

Батько мріяв, щоб Галя стала лікаркою. Вона деякий час визначиться не могла, єдине  константне – любов до читання та вигадування історій, писання творів і нотаток. Оскільки  дитиною була слухняною, вирішила чи, швидше, дослухалась до бажання батьків  щодо вступу в медичний. Сьогодні вона каже, що стовідсотково втрутилась доля, бо іспити склала успішно, але для вступу забракло пів балу – через… трійку за твір. Це було неймовірно, бо й четвірок ніколи за це не мала. Подала запит на апеляцію, з'ясувалось, дійсно, помилки. З тих пір вона більше ні до чого не ставиться легковажно наскільки б та в чому б впевнена не була.

Згадує, що відчутно подорослішала за той рік – працювала і готувалася до вступу туди, куди насправді хотіла. Так, саме на філологічний факультет у Львові, і це було насправді доросле рішення людини, яка відповідає за свої мрії. «Добре пам’ятаю, як писала вступний твір, як розрахувала час, залишивши достатньо хвилин на перевірку...».Так розпочалося її навчання на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. І. Франка.

Вчилася з великим бажанням, захоплено, все було цікаво, крім деяких предметів, цілковито зайвих, але обов’язкових на той час. «За перший рік навчання я заробила собі добру репутацію, і на старших курсах навіть часом користалася тим початковим кредитом довіри від викладачів».

На її потоці навчався Ігор Осташ, в майбутньому дипломатом і політик. Олесь Дяк, вже тоді знаний віршами і співаною поезією. Серед однокурсників багато хто писав вірші, прозу...

Пізніше, коли працювала в газеті «Високий Замок», познайомилася з Маріанною Кіяновською, Соломією Чубай, Мар’яною Савкою, пізніше – з Оксаною Луцишиною. «Це дуже важливо, коли формується середовище, в якому разом дорослішають, набувають досвіду і підсилюють одне одного творчі люди».

Студентські часи пам'ятає до улюблених дрібниць.

Черги у бібліотеці, бо бракувало підручників, тому ними обмінювалися та дуже багато конспектували.

Про те, що багато читала, навіть не «за програмою». «Деякі книжки ставали особливими, позначали час. ... "Степовий вовк" і "Гра у бісер" Германа Гессе. Це з домашньої бібліотеки. Читала її з олівцем, вона вся в позначках, в коментарях».

Згадує часи дозвілля, коли приходили в гуртожиток, з особливою атмосферою, «з посиденьками і розмовами, смаженою картоплею у великій пательні з кількома виделками довкола».

Про «трудовий семестр» у Миколаївській та Херсонській областях, яскраві враження, «коли найкраще пізнавали одне одного і світ довкола». «З нами одного разу їздив викладач з філософського факультету Юрій (не пригадую його прізвища), ерудит і філософ, на кілька років від нас старший. Він не приховував своїх поглядів, такий був іронічний скептик відносно усього радянського. Підстрибуючи на бездоріжжі у відкритій вантажівці, ми горлали пісні, яких він нас навчив, а написав антирадянський поет, поєднавши слова з музикою радянсько-патріотичної пісні. Сильний був ефект. Дотепер її пам’ятаю. І дивуюсь, як нам це сходило з рук».

Центром спогадів були і Львівські міські лекторії з історії світової культури, прем’єри в колишньому студентському, а тоді вже народному, театрі «Гаудеамус», де головним режисером був Борис Озеров. Його актуально-алегоричні вистави, де було цілком зрозуміло, про що насправді йдеться.

На тодішній Хасанській (тепер Японській) у Будинку культури працівників зв’язку працював кінолекторій, де надихалась авторськими і напівзабороненими фільмами, які на великому екрані майже ніде більше не можна було побачити – «Дзеркало» Тарковського, «Амаркорд» Фелліні. Й те відчуття об’єднаної спільності особливого кіно, плече однодумців поруч. Особливе дихання студентського часу, прорастання істин, що в подальшому будуть рухати її життя.

Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

«Життя надихає, люди, події, слова… Все, що дивує, вражає, западає в душу. Це може бути уривок розмови, якийсь вчинок. Щось таке, що не дає спокою». 

«З дітьми можна і треба обговорювати болючі серйозні теми.

У нас була зустріч з дітьми з Краматорська онлайн, зараз вони в евакуації всі, хто де. І один хлопчик розповів, що в нього помер котик. Почав: "Зі мною сталася така прикра історія…". І всі діти до нього приєдналися. Усі починали свою розповідь: "Зі мною сталася така прикра історія…" і розказували кожен про своє – хтось загубив свого песика, хтось залишив дома свого хом’ячка. Вони мали на увазі втрату свого дому, можливо, втрату близької людини, я це розумію. Діти говорять про болюче, просто більш метафорично, ніж дорослі. І з ними варто говорити так само – непрямо. І ніколи не залишати після таких розмов дитину в сльозах, по всьому мають залишатися сподівання і надія". Володимир Єрмоленко сказав: українці демонструють світові своє мистецтво неможливого. Я тоді відразу подумала про дитячу літературу і про своїх котів». 

«Зараз багато хто говорить про те, що вони напередодні вже відчували початок повномасштабне вторгнення росії на територію України. Я ж була впевнена, що це закінчиться бряцанням зброї на кордоні, що росіяни вимагають від нас якихось поступок, що така їхня мета. Це ж бути не просто несповна розуму, хворими людьми, щоби прийняти таке рішення... Хоча лютий – був особливий місяць. Ми відчували, що щось назріває. І в ніч на 24 лютого моя товаришка написала мені в месенджер. Я прокинулась, а там було написано: "Галю, війна". У цей час я була в Німеччині. Від листопада в мене стались серйозні зміни в особистому житті. І я була би щаслива зараз, якби не війна. ...Але зараз я так не можу сказати.

Від грудня я жила в Німеччині. Ми домовились із тою людиною, яка стала мені зараз дуже близькою, про те, що будемо жити на дві країни. Таке було рішення. Він сказав: "Я розумію, що Україна для тебе – це все. Ми приїдемо в Україну і будемо там стільки, скільки ти захочеш. Два місяці, три, чотири". А потім... це повідомлення... І я одразу зрозуміла, що треба повертатись в Україну. ...У перші дні була дійсно якась розгубленість. Постійне перебування в новинах. З’ясовування хто де і що відбувається».

«Завжди слід пробувати поговорити відверто. Навіть якщо інша людина не готова до цієї розмови, навіть якщо вона відсахнеться від цього, та все ж щось у ній здригнеться. Адже все велике складається з маленьких кроків. Тому спробувати варто».

«Загальноприйнята дата виникнення колажу в європейському мистецтві – 1912 рік, коли Пабло Пікассо створив свій "Натюрморт з плетеним стільцем". Коли мені мій син сказав, що в кріслі-качалці діти продавили спинку, я подумала: "О, вийде чудовий натюрморт зі зламаним стільцем". Упіймала себе на тому, що коли створюєш колажі, думки починають працювати по-іншому. Та й загалом, коли заглиблюєшся у творення, мислиш інакше. Не знаю, як довго триватиме це моє захоплення (зараз мені хочеться занурюватися у це мистецтво далі й далі), але здається, що знайшла щось, що від подальшого мого життя буде уже невіддільне. Хоча… Великий творчий вибух пережила, коли народила сина. Тоді мене просто розривало на частини від бажання малювати олійний живопис. І я малювала. Не просто малювала, а отримувала шалену насолоду від усього процесу, починаючи від ґрунтування полотна. Пригадую, як мама приносила мені з роботи в дитячому садочку старі портрети леніна чи якихось інших діячів СРСР (які замінювали на нові), і я забілювала ті обличчя, щоби натомість згодом створити тут власні світи. І пригадую той свій стан, коли на щось інакше, окрім сім'ї та творчості, розмінюватися не хотілося. Однак минув час, і олійне малярство відійшло. Брати пензель до рук внутрішньої потреби не відчуваю донині». 

«Ми мали цікавих викладачів з різних предметів. Були особистості, яких добре пам’ятаю. Наш викладач із зарубіжної літератури Олексій Володимирович Чичерін [у 1973‒1989 рр. – професор кафедри світової літератури] горів любов’ю до свого предмета і нас тим запалював. Він не просто лекції читав, це були маленькі вистави, сповнені любов’ю до літератури, до архітектури, до культури загалом. Олексій Володимирович читав нам уривки тою мовою, якою вони були написані. Ми слухали французьку як музику. Ви чуєте, запитував він, як звучить ім’я цього негідника: наче жаба стрибає у багнюці: Люсто! Люсто! Бальзак давав своїм героям невипадкові імена.
...Спілкування з ним не обмежувалося літературою. Він вчив помічати красу довкола – у співі птахів, у грі світла і тіні, у міській архітектурі.
Були такі викладачі, у ставленні до котрих змішувались повага і страх. Галина Леонтіївна Рубанова – це людина-легенда, її усі знали як абсолютно безкомпромісну викладачку. ...Вона вважала: або вчишся як слід – або тобі нема що робити в університеті. Викладала літературу Середніх віків та Відродження, але вільно орієнтувалася і в інших ділянках літератури і мовознавства. Не лише про її суворий підхід до іспитів ходили легенди, але й про її почуття гумору. ... Тішилась, що час іде, а вона і далі викладає. Хтось розповідав, як вона сама про себе говорила, сміючись: зустріла свого колишнього студента на вулиці, а він мені здивовано: «Як? Ви ще живі?». Вона була з тих викладачів, про яких є що згадати.
Дуже добре пам’ятаю, як тримав нашу увагу на своїх лекціях Андрій Іванович Скоць з кафедри української літератури. Він робив акцент на міжособистісних стосунках класиків. Оповідав про Івана Франка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника такі цікаві деталі, які в підручниках були відсутні. Розбурхував живий інтерес до класиків, ми їх читали, вже знаючи про їхні кохання, дружби, антипатії, розчарування і трагедії. Це був надійний гачок – саме так підчепити студентів на цікавість до класичної літератури.
Пам’ятаю кураторку нашої групи Інну Давидівну Альберт. Когось з викладачів пам’ятаю з вигляду, когось – завдяки яскравому епізоду».

 «Ми є, і наш час разом з нами, природно й нерозривно, вірною тінню в сонячний день – він у нас є; обов'язковий, як дихання та рух, бо ми живемо...».

 

Далі буде.

 

Фото https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

Джерела:
Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.
Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.
Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).
Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.
Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –
***
20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.
20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.
Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.

***
 https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/
http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

 

 
 
 
 

Територія особистості

Галина Вдовиченко: 
«Головне – берегти і цінувати 
одне одного»

 Від раннього дитинства вона збирає домашню бібліотеку. Батьки ніколи не шкодували грошей на книжки. Дівчинка ішла зі школи й обов'язково заходила до книгарні. Зараз книжок вдома стільки, що каже, немов живе в бібліотеці, але це для неї це цілком комфортно. Час від часу перебирає, дещо дарує, віддає, але купує й далі, хоча простору вже обмаль.

Серед особливих для неї –  «П’ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна. Цей улюблений, пронесений крізь часи скарб, їй дванадцятирічній, віддали в дитячій бібліотеці – списали через пошкодження. Книжка була стара, палітурка відпала, кільканадцять сторінок втрачені. Вона переписала з нової відсутні на аркуші шкільного зошита та вклеїла. Це одне з улюблених занять дитинства – лікувати книжки. Той «Капітан» дотепер живе в її львівській домашній  бібліотеці, нагадуючи про давнє, майже сакральне ставлення до читання.

Її тато познайомився з мамою, коли служив у Мурманській області, невдовзі привіз до своїх батьків на Франківщинку в село Отинія. Чужинку зустріли як рідну. Тато був військовий, мама – медсестра. Дівчинка народилася на Кольському півострові у містечку Печензі (колишнє фінське Петсамо). Дитинство минуло на західних теренах України на Франківщині та Львівщині. Де б не були, постійно поверталися до бабусиної хати. Отинія була маленькою батьківщиною, незмінним місцем генетичної відданої любові.

Коли була в старших класах, батьки потрапили до Сирії, де працювали впродовж двох років. Галина з сестрою лишалися в москві, закінчували школу.

Після закордонного відрядження батькові запропонували в Сирії залишитись, але було прийнято спільне одностайне сімейне рішення повертатись додому в Україну. Так родина опинилась у Львові.

Її улюблені місця тут пов’язані з дахами, бо Львів з висоти має зовсім інший вигляд, «...коли впізнаєш – це як риси дорогої людини, тільки в іншому ракурсі. Саме на таких дахах живуть герої моєї книги – містельфи. Це – крилаті міські ельфи. Тому й слово таке. Місто + Ельфи = Містельфи».

Галина Вдовиченко в «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«Атмосфера бібліотеки завжди мене надихала, любила цю тишу, зосередженість на книжках. Любила спостерігати в бібліотеці за людьми».
 
«Бо, якщо ти живеш – отже це потрібно, значить ще не виконали свого завдання на землі. Тому треба наповнити своє життя змістом, самореалізацією...».
 
«Відраза перетворилась на байдужість. Хапнувши через край, ризикуєш радикально змінити смаки».
 
«Вона (книга – пр. авт.) має відповідати одному простому критерію: не ЩО, а ЯК. Не так важлива тема, сюжет, герої та інше, як стиль автора, його інтонація. Це найважливіше у книжці. Відчуваю насолоду, коли, читаючи, підхоплююсь від захвату: от дідько! як так можна?!! Як він/вона це робить! І перечитуєш абзац або речення».
 
«Головне – берегти і цінувати одне одного».
 
«Головне – зробити те, чого прагнеш, на межі своїх можливостей. І підняти після цього планку вище».
 
«Дуже добре пишеться рано-вранці на подвір’ї в селі за Добромилем, куди ми влітку їздимо. Пташки співають, сусідські кури квокчуть неподалік… У хаті за спиною всі ще сплять…
Мрію про робочий кабінет – зручний стіл, зручне крісло, комп’ютер, усі стіни в книжкових полицях. Не треба щоразу прибирати зі столу. Посеред хаосу папірців чудово працюється. А нещодавно подумала: та ж у мене вся квартира – кабінет: де хочу, там і працюю, хоч у кухні, хоч на балконі! І всюди книжки, навіть у коридорі й на балконі».
 
«Для мене ранок – це не час для сну, це час для якоїсь діяльності. Мені дуже подобається, як сонце підіймається, бачити росу на траві... Це той час, коли все дуже швидко змінюється, і якщо ти це не встигнеш зафіксувати, вважай, що день почався посередині».
 
«Для дітей писати легше. Головне – відігнати від клавіатури дорослого автора і дати волю дитині, випустити її із себе. Переконатися, що вона не втратила свого особливого сприйняття світу. Нехай розповідає історії. В них буде і гумор, і страх, і абсурд, і гра зі словами, і просто гра, а все важливе буде зрозумілим без наголошування на ньому, наче між рядками. А дорослий автор нехай дослухається і записує, втручаючись лише тоді, коли йому справді варто втрутитися. І то непомітно, без дидактики, бо справжня школа життя далека від лобових повчань...
Дитяча книжка пишеться іноді за кілька підходів, іноді починається – і замовкає на кілька років».
 
Далі буде.
 
Фото https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

Джерела:
Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.
Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.
Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).
Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.
Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –
***
20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.
20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.
Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.
***
https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/
http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA

 

 

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда.Факти з історії бібліотеки

 Перші дослідники історії Бібліотеки
                            (продовження)

Отже, 22 травня 2026 року Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, святкувала свій день народження. Цього року їй виповнилось 192 роки.
    Ця подія – гарний привід продовжити розповідь про дослідників історії бібліотеки, завдяки яким нам відкриваються сторінки її життя. Сьогодні згадуємо Тетяну Григорівну Шекшуєву – ту людину, яка провела ґрунтовне дослідження з історії Бібліотеки, результатом якого стало офіційне визнання дати її створення.
    Закриття Бібліотеки на тривалий період під час війн і економічних негаразд, пожежі, переїзди, перейменування – все це вносило плутанину та втрату цілих історичних пластів, пов’язаних із діяльністю закладу. Тетяна Григорівна чітко упорядкувала історичну хронологію діяльності Бібліотеки, склала бібліографію першоджерел, які підтверджують кожну дату, кожне ім’я, пов’язане з Бібліотекою та її історією. Сьогодні нам залишається вивчати ці джерела, осмислювати події та робити висновки, щоб рухатися далі… 

Тетяна Григорівна Шекшуєва 

Працювала в бібліотеці з 07.08.1979 р. по 23.07.1986. Тетяна Шекшуєва народилась 17.01.1951 року в м. Алушта Кримської області (з 1994 р. – Автономна Республіка Крим). У 1974 році закінчила Харківський державний інститут культури (з 1994 року – Харківська державна академія культури). Працювала у 1974–1977 рр. бібліотекарем Центральної міської бібліотеки (ЦМБ) м. Дніпропетровська (нині – м. Дніпро). У 1977–1979 рр. завідувала  методичним відділом обласної бібліотеки для юнацтва ім. М. Свєтлова. (нині – Дніпропетровська обласна бібліотека для молоді). У 1979–1986 рр. – головний бібліотекар обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції (КЗК «ДОУНБ»). З 4.01.1986 по 23.07.1986 р. – завідувачка відділу іноземними мовами обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції (КЗК «ДОУНБ»). Голова профспілки бібліотеки 1984–1986 рр.

Творчий, одарований і висококваліфікований спеціаліст, її праця стала вагомим внеском у розвиток науково-дослідної діяльності ДОУНБ, впровадження підсумків наукових досліджень у практику роботи бібліотек області.

Тетяна Григорівна була організатором досліджень, які проводила ДОУНБ в області, за темами:

·                   Ефективність використання єдиного книжкового фонду ЦБС (на базі Межівської ЦБС) 1972–1982 рр.

·                   Історія Дніпропетровської обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції. 1981–1984 рр.

·                   Читання та читацький попит працюючої сільської молоді (на базі Васильківської та Павлоградської центральних районних бібліотек) 1979–1984 рр.

·                    Забезпеченість колгоспів та радгоспів області інформаційними виданнями та їх використання спеціалістами сільського господарства (на базі центральних районних бібліотек). 1981–1983 рр.

Організовувала участь ДОУНБ в проведенні державних та республіканських дослідженнях:

·                   Інформаційна діяльність бібліотек в умовах централізації (на базі Широківської ЦБС) 1972–1982 рр. (Харківська ДНБ ім. Короленка).

·                   Радянський читач-робочий України початку 80-х років. (на базі ЦБС м. Дніпропетровська) ДРБ УРСР ім. КПРС. 1981–1983 рр.

·                   Динаміка читання та читацького попиту в ЦБС Української УРСР. (на базі Магдалинівської та Покровської ЦРБС) ДРБ УРСР ім. КПРС , 1982 р.

·                   Динаміка читання та читацького запиту в масових бібліотеках. ДБЛ СРСР, 1983 р.

Звичайно, тематика досліджень відповідала тим часам, коли Тетяна Григорівна займалась дослідженнями, але це не відміняє глибину, вдумливість і професіоналізм, з якими вона виконувала роботу. Блискучі висновки, практичні рекомендації по завершенні кожного дослідження відрізняли її роботи і ставили на рівень кращих в Україні.

Неординарні здібності цієї людини виявлялись у будь-чому, за що вона бралась. Деякій час вона очолювала профком Бібліотеки. І тут її творчість яскраво віддзеркалилась у бібліотечних капусниках, цікавих випусках стінних газет, неформальних літературно-пізнавальних заходах, дружніх шаржах.

Широкий кругозір, допитливість, постійна самоосвіта приваблювали до неї цікавих людей. Вона захоплювалась мовами – володіла кримсько-татарською, вивчала слов’янські мови. Мабуть, тому адміністрація запропонувала їй вільну на той час посаду завідувачки відділу документів іноземними мовами. На жаль, Тетяна Григорівна працювала зовсім короткий час на цій посаді – через сімейні обставини вона змушена була повернутися додому, в Алушту.

Але її праця з вивчення історії Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія залишається історичною подією в житті Бібліотеки.

Тетяна Абраїмова

Джерела:

Історична хроніка Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/history-2.html (дата звернення: 07.05.2026). – Загол. з екрану.

 

Фото з архіву ДОУНБ: Тетяна Григорівна  Шекшуєва

   Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Винахідники, віват!

Портативний Wi-Fi глушник Ярослава Кузьміна

У сучасному світі кібербезпека та радіоелектронна боротьба стають доступними не лише спеціалізованим інститутам, а й талановитій молоді. Яскравим прикладом цього став Ярослав Кузьмін. 16-річний винахідник розробив портативний пристрій для виведення з ладу Wi-Fi мереж. Ярослав навчається у технічному ліцеї в м. Кам'янському і захоплюється сферою кібербезпеки та робототехніки. Під час війни хлопець вирішив поєднати своє хобі, аби допомогти нашим військовим.  Розробка Ярослава належить до класу WiFi Deauthers – пристроїв, які здатні тимчасово «вимикати» бездротове з'єднання в радіусі своєї дії. Подібні технології іноді сприймаються як хакерські інструменти, але головною метою Ярослава було створення бюджетного й ефективного рішення для допомоги українським військовим в умовах ведення бойових дій.Пристрій дозволяє «глушити» канали зв'язку ворога, що працюють через стандартні Wi-Fi протоколи, перешкоджаючи координації або передачі даних у польових умовах. Розробка хлопця базується на атаці деавтентифікації. На відміну від звичайних «глушилок», які просто забивають ефір шумом, потребуючи великої потужності, розробка Кузьміна діє витонченіше. Вона надсилає спеціальні пакети даних на роутер або підключений пристрій від імені іншої сторони. Система сприймає це як команду «розірвати з’єднання». Користувач миттєво втрачає доступ до мережі, а пристрій продовжує блокувати спроби повторного підключення. Головні переваги винаходу – його компактність. Прилад легко поміщається в кишеню, що робить його зручним для мобільного використання.Пристрій Ярослава автономний. Він працює від акумулятора, що дозволяє використовувати його в місцях без електромережі. Він низької собівартості. Винахідник використав доступні компоненти мікроконтролери серії ESP8266 або подібні, що дозволяє масштабувати виробництво за мінімальні кошти. Глушник простий у керуванні. Пристрій має інтуїтивно зрозумілий інтерфейс для швидкого вибору цілі й активації режиму блокування. Юний винахідник каже: «Я розробив WiFi Deauther. Це прилад невеликого розміру з маленькою собівартістю. Головна його функція – вивести з ладу WiFi. Тож він може бути корисним військовим і давати можливість «глушити» ворога».Наразі Ярослав працює над вдосконаленням пристрою, створюючи його міні-версію з додатковими функціями, наприклад, додаванням можливості аналізу мережевого трафіку. Винахід Ярослава Кузьміна доводить, що українська технічна освіта здатна виховувати нове покоління інженерів, готових до викликів сучасності.Мрія хлопця – стати хорошим фахівцем у кібергалузі та надалі допомагати військовим на шляху до перемоги.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу 

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут