Територія особистості

Галина Вдовиченко:
«Художня правда іноді є правдивішою за правду життєву»
(продовження)

Вона має особливі місцини, наприклад Івано-Франківськ, подвір’я та вулички її дитинства. «Це хатинка за Добромилем, яку я кілька років тому випадково купила, і тепер люблю ті місця на українсько-польському прикордонні, наче вони мені рідні. І Львів, звісно. Тут багато "моїх" місць».

Вона намагається працювати щодня і не робити тривалих перерв, якщо не виходить, починає псуватися характер. Зауважує, що творчий процес – «це не лише робота над текстом, робота за комп’ютером, але й збір потрібного матеріалу, "виходжування" ідеї, продумування сюжету, його розвитку, наступних епізодів і таке інше. Є також чимало супутньої роботи, теж важливої – спілкування з читачами, скажімо».

Їй важливо знати, що роблять колеги, які думки висловлюють, які новинки мають.

Читання  для неї  це і задоволення, і робота, і обов’язкова складова щоденного стилю життя. «І це найкраща наука і майстер-клас для того, хто пише, бо бачиш, до чого варто тягнутись і чого варто уникати».

Серед авторів і творів «Ворошиловград» Сергія Жадана, «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко, «Потонулі в снігах» Галини Пагутяк, «Століття Якова» Володимира Лиса, «Дрозофіла над томом Канта» Анатолія Дністрового, «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» Олега Лишеги, «Роман юрби. Хроніка "безперспективної" вулиці» Валерія Шевчука, «Валет Валентина Другета» Сергія Федаки, «Львівська сага» Петра Яценка. У найближчих планах – придбати й прочитати найсвіжіші новинки: «БотакЄ» Тараса Прохаська та «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко.

З початком повномасштабки письменниця відчула на себе цілющий  вплив арт-терапії та  розповіла про  нове захоплення. Вона складає гармонію з уламків і цей колажний погляд на світ стає помічним. «...творення нових світів з фрагментів картинок, що колись прикрашали рекламні проспекти, журнали, флаєри чи іншу друковану продукцію, призначену в часі на викидання, не просто її розраджує, а захоплює настільки, що в момент творення забуває про все на світі».

Перший колаж, що з часом виріс у триптих, створений з ілюстрацій латвійського художника та засушених квітів, які назбирала під час прогулянки лісом. Можливо формат цей надихне її на новий роман, в усякому разі, такі думки в неї є.

Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова 

 

«– Чим ще лікуєш душу в ці часи?
– Я відчула, що є потреба говорити з дітьми, і написалась перша коротка історія, казка "Хмарний пазл". Вона про те, як дітям вдалося закрити небо. Був такий час, коли ми просили закрити небо. І нам пояснювали, чому це неможливо зробити. А діти в цій казці взяли й зробили. Вони не знали, що це неможливо. А далі вийшла ціла серія таких казок».

«Читаю щодня, час від часу якісь книжки перечитую. Нещодавно чомусь узяла до рук повість "Старий і море" Гемінґвея. Коли пишу або читаю, маю один із критеріїв підходу до тексту, радше відчуття: чогось бракує. Щасливий той автор, кому вдається намацати це "щось" – воно або витягне весь твір, або без нього написане залишиться просто добрим текстом, до кінця не реалізованим шансом. Якби Старому в цій повісті вдалося дотягнути рибу до берега неушкодженою, це все одно був би чудовий твір. Однак він не залишав би такого потужного післясмаку. Зрештою, не став би підмогою людині у складній ситуації, нерідко безвихідній. Гемінґвею вдалося вхопити це "щось". Його Старий повернувся зі скелетом гігантської риби, яку об’їли акули. Він програв, так принаймні сам думає. Але ж у читача залишається інше відчуття. "Людину можна знишити, але перемогти її неможливо"».

«– Чи є у вас такі люди, без кого стає незатишно?
– Окрім рідних, це мої подруги зі студентських часів і одна – зі шкільних. Зараз ми бачимось значно рідше, а колись це були стабільні "фіалки щосереди". Зідзвонюватися щоранку чи щовечора не виходить, але мені важливо знати, що вони живі й здорові, і що ми незабаром побачимось. У літературному середовищі близько потоваришувала з письменницями Ірен Роздобудько та Ларисою Денисенко. З письменницею Галиною Пагутяк ми живемо в одному районі Львова, на Сихові. Спілкуємось доволі часто, були разом на замку Гербуртів поблизу Добромиля, облазили скелі на місці зруйнованої столиці білих хорватів (поблизу містечка Миколаїв), обходили закутки рідного села Галини – Уріж, яке є героєм кількох її книжок. Галя жартома називає нас «волоцюгами».

«– Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?
– Залежно від того, що пише автор, який у нього задум. У художній літературі навіть реальні події відрізнятимуться від того, що було насправді. Твір сам визначає, в яких пропорціях у ньому поєднуватимуться правда і вигадки. Навіть у нон-фікшн-літературі правда буде неповною, частковою – передовсім тому, що її ретранслятором через літературний твір є людина. А людина має таку особливість: те, на що звернув увагу один, пройшло повз увагу іншого. Кожен про реальні події, свідком яких він став, розповідатиме дещо по-іншому.
Якщо не брати до уваги нон-фікшн, а лише художню літературу, то в будь-якій історії, навіть суцільно вигаданій, все одно буде прозирати правда життя. Тому у фантастиці часом більше правди, ніж в історичному романі. І художня правда іноді є правдивішою за правду життєву». 

«Я зрозуміла, що коли відбувається якась трагедія, всі ми потребуємо з неї виходу. Для когось це можуть бути розмови, обговорення. Я не така відкрита, закриваюся у своєму панцирі. Я можу посміхатися, а потім приходить момент, коли я залишаюся сам на сам – і це теж я, але більш відверта і більш відкрита. Кожен має прожити свій біль, і у всіх це відбувається по-іншому».

«– Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як "письменницька ідентифікація"?
– Я народилася у такому місці, куди ніколи не поверталася і не повернусь – це далека Північ за полярним колом – Кольський півострів, Печенга. Насправді ж – колишнє фінське Петсамо. Це містечко разом з усією місцевістю Радянський Союз відібрав у Фінляндії 1944 року. Минулого року я вперше побувала у Фінляндії, і там у деяких місцях мала відчуття, схоже на дежавю. Мені там добре працювалося, бо ноутбук був зі мною, і саме там я закінчила свій роман "Найважливіше – наприкінці". Для мене Фінляндія виявилась – випадково чи ні – місцем сили. А коли я за допомого ґуґл-карти спробувала віртуально побувати у селищі, де народилася, була вражена його занедбаним сирітством. У кількох кілометрах через кордон – цивілізація і сучасний світ, а тут, на колишніх фінських землях, – розруха і занепад.
Для мене місце народження – це швидше те місце, де людина починає усвідомлювати себе і пізнавати світ довкола. Місце, з яким пов’язані перші спогади. У мене це Івано-Франківськ і село моїх бабусі й дідуся – Отинія на Івано-Франківщині».

«Я люблю спілкуватися з дітьми. У горах по сусідству чоловік косив траву, а його маленька донька чи онука зазирала за паркан, дивилась на нас, але соромилась, ховалась. Я принесла пластмасову жабку, посадила її у траву, а тоді вдала, що знайшла її. Дівчинка спостерігала за мною. Я показала їй жабку. "Каже, що вона твоя. Он, мовляв, моя дівчинка. Нехай вона мене побачить". Треба було бачити очі тої дівчинки, коли вона узяла іграшку. Я і голос дівчинки почула, і усмішку побачила. Мала притискала ту жабку до себе і розпитувала мене, що ще вона говорить, про що розказує… З казками майже те саме. Розказуєш дитині якусь історію, і самій цікаво, що там далі».

«Я вбралася в мереживні рукавички на першу в своєму житті автограф-сесію, і так сталося, що ця подія була щасливою для мене – прийшло несподівано багато людей. Може, просто хотіли яблук, йшли на яблучний аромат… Це було на Форумі видавців. Я перед тим купила кілька кілограмів, помила, порізала їх навпіл і виклала на таці разом зі своєю першою книжкою. Бажаючих придбати книжку і взяти автограф було стільки, що рука втомилася писати. Відтоді рукавички стали моїм талісманом. Хоча любила цю частину гардероба завжди, але в новому етапі життя вони набули ще й іншого сенсу» .

Далі буде.

 

Фото https://www.facebook.com/photo.php?fbid=25304695245809729&set=pb.100000878047605.-2207520000&type=3

 

Джерела:

Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.

Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.

Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).

Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.

Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –

***

20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.

20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.

Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.

***

https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/

http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

Галина Вдовиченко: «Це одне з найулюбленіших занять – спостерігати за людьми» (продовження)

 Перша читачка її рукописів, зазвичай, донька. Іноді це колеги та комунікаційники – Оксана Зьобро, Вікторія Стах, Мар’яна Савка та інші… «Я не знала, що у видавництві читають книжки ще на стадії підготовки, навіть ті, хто не задіяний безпосередньо у процес. Поважаю цих людей безмежно, а їхню реакцію збережу як одну з найдорожчих для мене. Щодо критики… Сприймаю з вдячністю ту, яка копає глибоко, підказує щось для покращення тексту, працює на результат».

Їй максимально комфортно працювати, коли є можливість залишатися наодинці з текстом стільки часу, скільки побажає. У  дні, коли закінчує роботу над черговим романом чи дитячою книжкою, не помічає, як збігають години. «Це час особливої посидючості й особливого нетерпіння – бо текст наближається до завершення. Тоді можу й увесь день провести за комп’ютером. Мене ніхто до цього не примушує. Це мій вибір і моя потреба».

Найбільше в роботі письменника її захоплює створення історії, наповнення її «нервами» і «м’ясом». Захоплює, коли герої виходять з-під контролю і починають діяти за законами своїх характерів, ведуть за собою.

Найулюбленіший етап – редагування написаного. «Особливо, коли дозволити тексту відлежатися, а тоді відкрити файл і почати читати його і правити "свіжим оком"».

Коли пише або читає, має один із критеріїв підходу до тексту, радше відчуття: чогось бракує. Вважає щасливими авторів, кому вдається намацати це «щось», бо воно або витягне весь твір, або без нього написане залишиться просто добрим текстом, до кінця не реалізованим шансом.

Молодим людям та письменникам-початківцям головне від неї побажання – вчитися все життя, отримувати від цього процесу задоволення. І ще важливе: «Не бійся!». Нічого не бійся – не бійся робити те, в чому ти ще не певен, не бійся невдачі, не бійся перешкод. Працюй, пиши, читай – вдосконалюйся. Я знаю молодого поета, сором’язливого у минулому хлопця, який читає на вулиці – це був виклик для нього: зупинитися і почати читати вголос свою поезію хоча б одному-двом слухачам, а тоді їх більшає. Виходьте на слухача-читача, не пишіть у стіл. Так швидше піде процес. Можна викладати уривки у соцмережі. Видавці сканують Фейсбук, вони і там шукають авторів. Я знаю приклади, коли книжка народжувалася саме завдяки постам у Фейсбуці. Так починала писати Олена Степова, з Луганської області. Її книга “Все буде Україна”, до якої я писала вступ, про війну на Донбасі, пронизлива і правдива, залишиться як згадка про початок важливих подій. Таких прикладів є дуже багато».

Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«– Хто з героїв ваших книг найбільше схожий на вас і в чому? А хто є абсолютною протилежністю?
– Чорна-чорна курка – вигадниця історій та редакторка «Чорнокурківського вісника». Але й Наталка Гайда, художниця, яка ілюструє усіх моїх Котів, почувши про Курку, сказала: це ж про мене! І одразу погодилась її малювати, але, мабуть, через те, що та героїня живе за принципом «Курку з курсу не зіб’єш!», сто разів падає і сто один підводиться, аби досягти свого. Вона на багатьох таких, як ми, подібна, ця Чорна-чорна курка.
А з героїнь романів мені найближча Галя з "Пів’яблука", "Інших пів’яблук" та "Найважливіше – наприкінці". Пишучи, можна відвертіше розказати щось важливе про себе, ніж навіть у розмові з близькою людиною. Та редакторка журналу Галя – звісно, не я, але в деяких речах і життєвих ситуаціях подібна на мене. Мої книжки населені дуже різними людьми, є й такі, що мені неприємні або навіть огидні. Але автор змушений влазити й в шкуру негідників, інакше хто йому повірить…». 

«Ця книжка ("Найважливіше наприкінці") – привід поговорити про важливі речі, поки ще не пізно. Бо, як я зрозуміла, щось найважливіше розуміється наприкінці. Я прагну цією книгою, щоби читачі задумалися, що важливо берегти і цінувати одне одного».

«Це дуже важливий напрям – адаптація книжок шрифтом Брайля. Майже усі мої книжки для дітей існують ще й у крапковому шрифті для тих, хто читає кінчиками пальців. Не менше як десять... Діти, які не бачать, мають можливість майже одночасно з іншими дітьми отримати нові книжки, а не чекати на них роками. Колись мені запропонувала співпрацю невтомна Оксана Потимко, керівниця Ресурсного центру Львівської Політехніки. Я одразу погодилась, і відтоді охоче віддаю їм тексти для друку Брайлем.
А деякі книжки стали особливими мультипроєктами. Скажімо (як автори самі його називають), унікальний інклюзивний проєкт "Ліга непарних шкарпеток". Це одночасно книжка звичайним шрифтом, і шрифтом Брайля, і запис аудіоп’єси, в якій ролі озвучили тридцять незрячих дітей з різних куточків України. Це було 2021 року, коли ще можна було реалізувати цей неймовірний задум, і привезти дітей звідусіль. Проєкт відбувся за участі професіоналів – актора і співака Славка Нудика, автора пісень Олександра Шевченка, аранжувальника Юрія Саєнка, звукооператора Володимира Сватенка… Я спеціально адаптувала текст своєї книжки, розписавши ролі для всіх акторів, вигадавши нових героїв. Мені теж запропонували взяти участь, і я вибрала собі роль Старої Вовняної Шкарпи. Неймовірний досвід. Море емоцій!
Минулого року на студії звукозапису цього Ресурсного центру мої казки на листівках, проілюстровані маріупольською художницею Анастасією Пономарьовою, перетворилися на аудіокнижку – "Казки-2022". Вона у вільному доступі в Інтернеті. І одночасно центр видав цю книжку в універсальному дизайні: шрифтом Брайля, звичайним шрифтом для зрячих плюс озвучена версія з QR-кодом на обкладинці». 

«Цікавість до Іоана Георга Пінзеля бере початок з моїх публікацій у газеті. Давно захоплююсь скульптурами цього майстра ХVІІІ століття, тому свого часу "створила" в уяві невідому роботу Майстра – дерев’яне яблуко з певними властивостями, і все, що відбувалося довкола цієї знахідки у моєму першому романі. На одному з Форумів видавців львівська дизайнерка Івона Лобан, прочитавши перший роман і його продовження, запросила мене на показ колекції одягу за мотивами творчості Пінзеля. Ведучий згадав на початку показу: "Існує легенда про яблуко майстра Пінзеля…" Ось так і народжуються часом легенди, зі сторінок роману переходячи у життя. Ще одна відома особа надихнула мене на роман, маю на увазі художника-примітивіста Никифора Дровняка. До його пам’ятника у Львові, що поруч з Домініканським собором, підходять усі туристи, затерли до блиску його палець у небо. Його життя теж сповнене таємницями, деякі білі плями я на свій розсуд заповнила у романі "Бора".Чимало рис характеру, звичок, улюблених висловів та випадків вихоплюю з життя, забираю від тих, з ким спілкуюся, за ким спостерігаю. Це одне з найулюбленіших занять – спостерігати за людьми».

«...читачеві-початківцю (років у 7–10) вже кілька років як є з чого вибирати, зокрема й в інтернет-книгарнях. Для батьків дуже важливо не пропустити цей етап в житті дитини, допомогти, щоб потім не жалітися, що дитина не читає».

Далі буде.

 

Фото  https://surl.li/louylq

 Джерела:

Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.

Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.

Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).

Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.

Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –

***

20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.

20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.

Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова

***

https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/

http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут