Пунктир

Генрі Міллер:

 «Головне – лишатися собою»

 

Непередбачуваний іноді для себе самого представник жанру наполовину автобіографічного роману та «нефільтрованої літературної свободи», з тематичним забарвленням  соціальної критики, філософських роздумів, вільного потоку свідомості, відвертого зображення сексуального життя та сюрреалістичних асоціацій. Як наслідок безмежності всього цього простору, абсолютно визнаний бітниками.

Представник американського літературного модернізму Генрі Міллер (англ. Henry Miller) відомий завдяки творам «Тропік рака», «Тропік козерога», «Чорна весна», «Марусійський колос», «Тихі дні в Кліші» та трилогії «Рожеве розп’яття» («Сексус», «Плексус» і «Нексус»); а також заборонам та довгими роками майже підпільної популярності на батьківщині.

Пророчий британський письменник, журналіст і публіцист Джордж Орвелл одним із перших помітив і високо оцінив його творчість, назвавши «єдиним бодай трохи вартісним прозаїком, що з’явився в англомовному світі за бозна-скільки років». «Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що Міллер – незвичайний письменник, вартий більш ніж побіжного погляду, але передусім він цілковито негативний, неконструктивний, аморальний письменник, такий собі пророк Йона, що просто пасивно приймає зло, своєрідний Вітмен посеред трупів».

Цікава дещо крайня точка зору. Але зважимо на стиль Орвелла, його іронію, час написання. Отже, так, Міллер майже письменник-сибарит літературний бешкетник, завжди відкритий до нового досвіду, повсякчас відчуваючи глибоку потребу вийти за штучно встановлені межі не лише літератури, а й життя особистого. Вкотре перевершивши себе в цьому неочікувані в абсолютно несхожому на попередні знакові літературні досвіди роману «Посмішка біля підніжжя сходинок» (1948).

Відомо, що він уродженець Йорквілла, з'явився на світ 26 грудня 1891 року в родині лютеран і емігрантів з Німеччини. Батько був кравцем, дитинство хлопчика минуло в Брукліні в переважно німецькому районі, населеному безліччю нужденних емігрантів, який Генрі називав «вулицею ранніх смутків».

«З п'яти до десяти років були найважливішими роками мого життя, Я... перейняв типовий американський гангстерський дух. ...Я народився на вулиці і виріс на вулиці… Саме тут в тебе є шанс дізнатись, що таке насправді людина».

А ще його завжди вабило читання, він занурювався в пригодницькі книжкові історії та класику з раннього віку.

Брати та сестри Генрі страждали від спалахів фізичного й емоційного насильства з боку матері. У великій родині були проблеми з психічним здоров'ям, інцестом і алкоголізмом, тому подальша цікавість автора до психології, самоаналізу, інтерес до езотеричної філософії та маніакальна творча енергія пояснюються без зусиль.

Безумовно, то був час, який містив і радісні спогади, які з'являться в пізніших творах «Тропік Козерога» та «Чорна весна».

Він був учнем-відмінником, закінчив Східну окружну середню школу, в Міському коледжі Нью-Йорка провчився лише місяць, глибоко розчарований вибором навчальних курсів і суворістю формальної освіти.

Три роки потому працював клерком у компанії Atlas Portland Cement, продовжуючи читати та займатися самоосвітою, зачарований китайськими філософами та ідеєю Дао, а також феноменом «Нової думки» й астрологією. У 1913 році поїхав до Каліфорнії, де працював на скотарському ранчо. Повернувшись до Нью-Йорка, чотири роки провів у кравецькій майстерні  батька, як і раніше, жадібно читаючи та надихаючись інтуїтивізмом і філософією життя в «Творчій еволюції» Генрі Бергсона (1907).

Він намагався відчути в літературному різнобарв’ї та виснажливості робочого життя, до якого жадібно поринав, власні життєдайні імпульси і спроможність до писання, але невпевненість поки перемагала.

Через три роки він нарешті наважиться…

Генрі Міллер – письменник-самоук, який, за підрахунками біографів, прочитав понад 9 000 книг, але справді незамінними вважав лише близько п'ятдесяти, – в «Пунктирі».

Олена Ємельянова

 

«Багато хто не повірить, але все, що коли-небудь траплялося в уяві завжди відбувалося і насправді, – не знаю, як з іншими, зі мною це саме так».
 
«Була б у мене нагода стати Богом, я відмовився б від такої можливості. Найблискучіша можливість, яку надає нам життя, – бути людяним. Вона охоплює цілий Всесвіт. Включає розуміння смерті, недоступне навіть Богові».
 
«Бувають моменти, коли людині необхідно порвати з друзями, щоб зрозуміти сенс дружби».
 
«Вірш – це павутиння, яке поет, витягаючи нитку з власного тіла, тче відповідно до вищої математики інтуїції».
 
«Відтепер де б ти не народився – ти на безлюдному острові».
 
«Вік нічого не означає. Не вік робить нас мудрими. І навіть не досвід, як це зображують. А жвавість розуму. Живий розум і мертвий... Ви повинні знати, що я маю на увазі. У цьому світі – і в будь-якому іншому – існують лише два класи людей: живі та мертві. Для тих, хто розвиває свій розум немає нічого неможливого. Для решти все є неможливим, або немислимим, або марним».
 
«…відвідувати треба тільки ті місця, куди вказівники не звуть».
 
«Головне – лишатися собою.
Це велике мистецтво.
Це найважче, бо не вимагає від тебе жодних зусиль. Не треба нікому й нічому наслідувати, не потрібно вдавати з себе мудреця або корчити недоумка.
Треба просто говорити своїм голосом та займатись улюбленою справою».
 
«Життя не така вже погана штука, якщо можеш робити що хочеш, вірно, Генрі?».
 
«Коли людина витрачає гроші на себе і отримує від цього задоволення, про неї кажуть: "Вона не знає, що робити з грошима". На мій погляд, така людина знайшла краще застосування своїм грошам».
 
Далі буде.

 

Фото Henry Miller en 1960 (Foto: Everett/Shutterstock)

https://www.yakaboo.ua/author/view/Genri_Miller?srsltid=AfmBOoqBVmZlpElJQI_V9sc4vVLPv2Dbdicg-jg3-Hh0U2ikA71mq9hp

 

Джерела:

Миллер Г. Тропик Рака: роман / Г. Миллер; пер. с англ. Г. Егорова.– М.: АСТ, 2010.– 350 с.

Миллер Г.  Мадемуазель Клод: роман, рассказы / Генри Милле; Пер. с англ. А.В. Куприна, А.Я. Ливерганта, И.С. Стамм.– М.: Эксмо-Пресс, 2000.– 509 с.– («Зарубежная классика. ХХ век»).

Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: навчальний посібник / Т.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.– 486 с.– Бібліогр.: с. 463–474.

***

https://komubook.com.ua/.../henri-miller-shtrykhy-do...

https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller...

https://lectambulos.com/henry-valentine-miller-en-el.../

https://www.doctorhugo.org/henry/miller.html

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1965.

Наукова діяльність. Робота з громадськістю

(продовження)

 

У Звіті роботи Бібліотеки за 1965 рік вперше з’явився окремий напрям – наукова діяльність. Аналіз авторів-укладачів річних звітів Бібліотеки показує, що, як правило, це – заступники директора з наукової роботи, на цій посаді в той час тільки в осені була призначена Євгенія Костянтинівна Дробишевська. Саме вона сформувала основні напрями наукової діяльності обласної універсальної наукової бібліотеки, організувала та наповнювала її задачами, актуальним тематичним змістом. Крім цього, на чолі Бібліотеки тільки що, у лютому 1964 року, став Микола Андрійович Билбас. На відміну від попереднього директора, він був спеціалістом у галузі бібліотекознавства та бібліографії. Ці фахівці заклали справжній науковий підхід до організації роботи головної бібліотеки області.

Організаційно науково-дослідну роботу Бібліотеки очолювала і спрямовувала науково-методична (вона ж редакційна) рада. На її засіданнях обговорювали плани роботи, звіти та аналізи діяльності Бібліотеки і окремих відділів, аналізували звіти районних і міських бібліотек. Обговорювали також наукові роботи працівників обласної бібліотеки та доповіді, які готували на республіканські семінари.

У галузі бібліотекознавства Бібліотека продовжувала працю над темами «Залучення громадськості до роботи в Бібліотеках», «Бібліотека – опора партійної організації». Ці роботи були включені до зведеного плану методико-бібліографічних матеріалів обласних бібліотек на 1964–1965 рр. Робота, розпочата старшим бібліографом Л.М. Надтокою в 1964 році, на тему «Залучення громадськості до роботи в бібліотеках» була закінчена і надіслана на рецензію до ХДНБ ім. В. Короленка. Після переробки, згідно зауважень рецензентів, відправлена знову бібліотеці ім. В. Короленка.

Робота, над якою працювала методист Д.О. Ісаєва, «Бібліотека – опора партійної організації» була вміщена в бюлетень обласної бібліотеки. Розпочата праця над темою «Розвиток бібліотечної справи в Дніпропетровській області» (до 50-річчя радянської влади). Затверджено структуру цього посібника та розпочато збір матеріалів.

Співробітники обласної бібліотеки підготували доповіді на республіканські семінари, це роботи завідувачки відділом читальних залів і бібліографів-краєзнавців: «Пропаганда технічної літератури серед різних груп читачів» і «З досвіду роботи організації краєзнавчого довідкового апарату». Підготовлено статтю для журналу «Соціалістична культура» «Пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань серед трудящих Дніпропетровської області».

Обласна бібліотека взяла активну участь у теоретичній конференції, присвяченій «вождю пролетаріату», яку проводив обком комсомолу. Працівник Бібліотеки очолював секцію бібліотекарів.

У 1965 році зроблено аналіз альбомів-естафет «Вміле використання методично-бібліографічних матеріалів – запорука успіху в роботі» тощо.

У галузі бібліографії бібліотека працювала над підготовкою до друку літопису «Література про Дніпропетровську область за 1964 рік» та продовжувала збір матеріалу до 2-го видання покажчика «Письменники Дніпропетровщини» та до покажчика літератури «Календар пам’ятних дат на Дніпропетровщині». Робота ця продовжуватиметься в 1966 році.

Підготовлено і надруковано в обласній місцевій газеті два огляди «Твори художньої літератури, висунуті на здобуття Ленінської премії» та про творчість Еміля Золя.

Бібліотека, як завжди, працювала в контакті з громадськістю. В 1965 році в її роботі брали участь активні читачі у кількості 52 чоловік. Серед них спеціалісти промисловості, лікарі, учні старших класів середніх шкіл, пенсіонери. Активістів залучали до проведення бібліографічних оглядів у читальних залах, перегляду та редагуванню систематичних каталогів, обробці і комплектуванню літератури, масової роботи.

Проте роботу з громадськістю у 1965 році послабили, про що говорить зменшення активу на 13 чоловік. Не проводили заняття з навчання активу, був порушений зв'язок з промисловими підприємствами і майже не проводили там і в робітничих гуртожитках масову роботу. Усі ці недоліки відзначала комісія з фронтальної перевірки, яка відбувалась на початку року, і завідувачки відділами в аналізі роботи за 1965 рік. Будували плани подолання цих недоліків.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерело:

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1965 рік, ч. 1: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 98 с.

 

Фото з архіву ДОУНБ: Стоїть: Лідія Захарівна Горпиняк, ст. бібліограф.

Лідія Михайлівна Надтока, старший бібліограф методико-бібліографічного відділу.

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Мослі, Волтер. За водою до моря: роман / В. Мослі; пер. з англ. Ю. Грузін.– Харків: ФАБУЛА, 2025.– 352 с. 

Коли я вперше взяла до рук книгу «За водою до моря» (оригінальна назва «Down the River unto the Sea») Волтера Мослі, я подумки очікувала зануритися в атмосферу загадкових розслідувань і несподіваних поворотів. І, знаєте, я не помилилася. Цей роман – справжня знахідка для тих, хто любить детективи з глибоким зануренням у психологію персонажів.

Волтер Мослі, відомий своїми захопливими детективами, знову вразив читачів. Головний герой, Джо Кінг Олівер, колишній поліцейський з Нью-Йорка, точно знає, що життя може змінитися миттєво. Історія починається з моменту, коли його несправедливо звинувачують у зґвалтуванні, і все його життя руйнується в одну мить. Після арешту без провини Джо проводить роки в пошуках правди. Попри біль і зраду, він не здається. Минуло понад десять років, і тепер Олівер – приватний детектив, який розкриває нову справу. Але ця справа змушує його знову повернутися до минулого.

Історія головного героя Джо – це не просто розслідування, а справжня подорож до глибин людської душі. Мослі майстерно поєднує елементи класичного детективу з соціальними темами, такими як корупція, расова дискримінація й особисті трагедії. Стиль автора легкий і водночас насичений. Він вміє створювати атмосферу, яка затягує з перших сторінок. Кожен розділ – це новий виток інтриги, що тримає в напрузі до самого кінця. Мослі вміло грає з емоціями читача, змушуючи співпереживати героям і замислюватися над складними питаннями, які постають перед ними.

«За водою до моря» – це не просто детектив, а справжній психологічний трилер, який змушує задуматися про справедливість і моральні цінності. Книга ідеально підходить для тих, хто шукає не лише розваги, а й глибокого змісту. Вона залишає після себе відчуття задоволення і бажання обговорити прочитане з друзями.

Якщо ви шукаєте книгу, яка подарує вам кілька годин захопливого читання і змусить задуматися про важливі речі, бестселер «За водою до моря» Волтера Мослі – саме те, що вам потрібно. Це гарний вибір для вихідного дня, коли хочеться відпочити і зануритися в інший світ.

Ірина Барабан, завідувачка відділом

 наукової інформації і бібліографії

Книга в каталозі:  http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/C7B8D131-4C60-4DF9-81B4-8FBB6D9523B3

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Кенфілд, Джек. Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія про те, як світлі думки змінюють життя / Д. Кенфілд, М.В. Гансен, Е. Ньюмарк [та ін.]; пер. з англ. Ю. Підгорна; авт. передм. Д. Норвілл.- Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.- 495 с.

 

«Курячий бульйон для душі» — одна з найвідоміших книжкових серій у світі, започаткована письменниками та тренерами особистісного розвитку Джеком Кенфілдом і Марком Віктором Гансеном, а згодом продовжена редакторкою та видавчинею Емі Ньюмарк. Книга є збіркою 101 історії про те, як світлі думки надихають та змінюють життя. Сюди увійшли життєві історії, які демонструють силу людського духу, важливість доброти, співчуття, любові та здатності долати труднощі. Ця серія здобула світову популярність завдяки щирості і прагненню допомогти читачам знайти підтримку та натхнення у повсякденному житті, зміцнюючи впевненість у власних силах і даруючи надію. 

Назва книги є метафорою. Так само як гарячий курячий бульйон допомагає відновити сили під час хвороби, ці історії покликані зігріти душу, подарувати розраду та повернути віру в себе та людей.

Особливо мені сподобалося, що автори не пропонують уникати проблем або вдавати, що все добре. Навпаки, вони чесно розповідають про складні життєві ситуації. Водночас кожна історія показує, що навіть у непростих обставинах можна знайти вихід і зберегти віру в себе.

Під час читання я неодноразово ловила себе на думці, що багато ситуацій дуже близькі кожному з нас. Герої книги стикаються з труднощами, втратами, розчаруваннями та випробуваннями. Проте вони не здаються. Саме тому їхній досвід надихає та викликає щире захоплення.

Книга охоплює широкий спектр тем, близьких кожному читачеві. Тут можна знайти історії про любов і дружбу, взаєморозуміння між батьками та дітьми, силу прощення, самопожертву, милосердя та людяність. Автори показують, як маленькі добрі вчинки можуть змінити чиєсь життя, а іноді навіть вплинути на долю цілих родин. Читачі стають свідками моментів, коли звичайні люди проявляють надзвичайну мужність, підтримують ближніх або знаходять у собі сили не здаватися перед обставинами, а віра в людську доброту перемагає.

 Ще однією перевагою книги є її формат. Її можна читати послідовно або відкривати на будь-якій сторінці. Завдяки цьому кожен читач знайде історію, яка відгукнеться саме зараз.

Кожна розповідь має свій особливий сенс. Одні історії викликають посмішку, інші — зворушують до сліз. Крім того, багато з них нагадують про важливість підтримки, доброти та людяності. Завдяки цьому книга читається легко та залишає теплий післясмак.

Особливу цінність книзі надає її документальна основа. Більшість історій базується на реальних подіях, пережитих авторами оповідей або людьми, які поділилися власним досвідом. Герої книжки не є знаменитостями — це вчителі, лікарі, батьки, діти, студенти, працівники різних професій, звичайні люди, які стикаються з такими ж проблемами та викликами, як і кожен із нас. Кожен розділ книги розпочинається афоризмами відомих і невідомих авторів, які налаштовують читача на сприйняття змісту та спонукають до роздумів. Зокрема, серед них є такі вислови: «У мене в схованці є мрії й додаткові усмішки на той випадок, коли мені стане сумно».  

Однією з головних тем книги є віра в людську доброту. Автори переконують, що світ наповнений не лише труднощами та несправедливістю, а й безліччю прикладів безкорисливої допомоги, турботи та співчуття. У багатьох оповіданнях герої знаходять підтримку там, де зовсім не очікували, а випадкові зустрічі стають поворотними моментами в їхньому житті.

Важливе місце у книзі займає тема подолання життєвих труднощів. Герої стикаються з хворобами, втратою близьких, фінансовими проблемами, невдачами в особистому житті та професійній діяльності. Проте кожна історія демонструє, що навіть найскладніші обставини не є вироком. Людина здатна змінювати своє життя, якщо знаходить у собі сили діяти, вірити та не втрачати надію. Ці розповіді мотивують не опускати руки та шукати нові можливості навіть тоді, коли ситуація здається безвихідною, перегукуючись із висловом Вінстона Черчилля: «Наснагу і шлях до виживання ми маємо здобувати із самого серця страждань». Так, одна з героїнь, яка все життя боролася з тяжкою хворобою, згадує слова, що стали для неї джерелом сили: «Завжди є виняток, і зазвичай цей виняток — ти». Саме тому вона не дозволила собі здатися, адже була переконана, що повинна принаймні спробувати поборотися. 

Прочитавши цю книжку, я зрозуміла, чому вона вже багато років залишається популярною серед читачів у всьому світі. Це не просто збірка життєвих історій. Передусім це книга, яка допомагає подивитися на власне життя під іншим кутом і знайти сили рухатися вперед.

 

Ірина Білоус, провідна бібліотекарка  відділу

 наукової організації і методики бібліотечної роботи

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/3AAAB737-CBD3-4A33-8E08-DF4086206932

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Люді, які завжди в серці

Марія Аністратівна Данилевська: вимогливий керівник із найдобрішим серцем

 

Сьогоднішні ветерани бібліотеки з хвилюванням і сердечним теплом хотіли б передати пам’ять про колег, які залишили значний слід в історії обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, намагаючись віддзеркалити їхні портрети у підсумкових матеріалах проведених історичних розвідок. Серед таких професіоналів – Марія Аністратівна Данилевська.

Народилась Марія Аністратівна 14 січня 1924 року в с. Хорошеве, Синельниківського району Дніпропетровської області в родині селянина. Батько батрачив, після 1917 року пішов працювати на завод у м. Дніпропетровську (зараз – Дніпро). Під час німецько-фашистської окупації примусово була відправлена в Німеччину, де перебувала з 20 грудня 1943 до 5 червня 1945 року. З поверненням додому вступила до Дніпропетровського технікуму культосвітроботи (зараз – Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури), якій закінчила у 1948 році. Після закінчення технікуму, була направлена на роботу до Царичанської районної бібліотеки, де працювала до 1950 року бібліотекарем, потім, до 1962 – завідувачкою. У 1949 році вступила до Харківського державного бібліотечного інституту (зараз – Харківська державна академія культури) і закінчила навчання у 1953 році.

У вересні 1962 року Марія Аністратівна переведена з Царичанської районної бібліотеки до Дніпропетровської обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – КЗК «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія»). Характеристику-обґрунтування для переведення до наукової бібліотеки готував директор обласної бібліотеки – Микола Андрійович Билбас, де він відзначав: «Очолювана нею бібліотека була одна з провідних в організаційно-методичному керівництві, оперативно впроваджувались нові, прогресивні форми роботи. Бібліотеки району одні з перших в області перейшли на роботу з відкритим доступом до книжкових фондів».

У Бібліотеці серед інших керівниць відділами вона вирізнялась своєю зовнішністю: невеликого зросту, завжди зібрана, серйозна, з легкою ходою, пильним поглядом з-під окулярів. Під час спілкування відчувалась її внутрішня енергія і в той же час щира доброзичливість.

Величезний обсяг роботи нашої бібліотеки позначений її працею. Під її керівництвом збільшували й удосконалювали каталоги – основний ключ до ресурсів найбільшої бібліотеки України. Працювала в Бібліотеці Марія Аністратівна тридцять років: з 1962 по 1992 рік спочатку старшим бібліотекарем, гол. бібліотекарем з координації роботи бібліотек різних систем і відомств, методистом. З листопада 1966 по лютий 1967 року очолювала відділ комплектування та обробки літератури. Першого лютого 1967 року очолила відокремлений на той час відділ обробки літератури. На цій посаді Марія Аністратівна працювала до 1 травня 1985 року. Продовжила працю вже на півставки бібліотекаря у патентно-технічному відділі до кінця життя.

Призначення її у 1966 році на завідування об’єднаним відділом комплектування та обробки літератури говорить про високу професійну кваліфікацію. Переконатися в цьому можна, познайомившись з «Матеріалами ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади» (22.09.1967 р.), де розміщена її праця «Формування та раціональне розміщення книжкових фондів обласної бібліотеки». Відчувається, що готувала матеріал професійна людина, яка розуміє значення досліджень з вивчення якісного складу фондів, його використання, тематики читацьких запитів. В цій роботі вона аналізує результати статистичного та бібліографічного методів вивчення фондів, вільно орієнтується в методичних питаннях з підтримки бібліотек області в питаннях формування та використання бібліотечних фондів. Логічно, що у 1967 році, коли відділ роз’єднали, вона, по праву, зайняла місце завідувачки відділу обробки літератури та організації каталогів. Для відділу збільшили штат, з’явилися головний бібліотекар, завідувачка сектору, три систематизатори, кількість надходжень нової літератури на рік збільшилось до 36–38 тисяч примірників.

Багато років потому нова завідувачка цього відділу – Надія Григорівна Литвиненко в матеріалах з історії відділу відзначала роботу Марії Аністратівни як організаторки яка чітко визначила внутрішню структуру відділу, відповідальних за кожен напрям роботи, встановлювала задачі й аналізувала якість праці колег, находила мотиваційні засоби щоб розкрити здібності кожного співробітника відділу. «Штат відділу на той час складався з 8-ми спеціалістів. Нові надходження класифікувала класифікатор Корженко Людмила Полікарпівна. За стан та ведення систематичного каталогу відповідала Гребенюк Валентина Григорівна. Генеральний службовий алфавітний та читацький алфавітний каталоги вели провідні спеціалісти відділу. Із січня 1976 року виділена група систематизаторів, які класифікували літературу за комплексами: суспільно-політична література, технічна література, природничо-наукова література, філологічні науки та художня література.

Класифікатори працювали з каталогами, згідно закріплених за ними комплексів. Це давало змогу покращити якість класифікації літератури, а також стану систематичного каталогу. Класифікували літературу за таблицями бібліотечної класифікації для обласних бібліотек за редакцією З.Н. Амбарцумяна.

Поряд з обробкою літератури та веденням каталогів один працівник відділу чергував біля каталогів. В його функції входило: роз'яснення читачам правил користування каталогами, допомога в пошуках літератури, консультації. В 1979 році було виділено сектор алфавітних каталогів, який очолила Рубан Наталія Іванівна. В сектор входили 3 спеціалісти. Вони займалися розстановкою карток на нові надходження в алфавітні каталоги, вилученням карток на списану літературу, поточним та плановим методичним редагуванням. Крім цього два спеціалісти чергували в читацьких каталогах, надаючи консультації читачам»

Виробнича дисципліна у відділі була на дуже високому рівні: відповідальне ставлення до роботи кожного співробітника на своєму місці, дотримання технологічних вимог, взаємоконтроль за якістю – все це приносило високі результати.

Навантаження співробітників було високим: кожного року опрацьовували близько 40 тис. книг, відповідно розставляли понад 80 тис. карток у різні каталоги. Проводили велику роботу з очищення фондів від застарілої, зношеної літератури. Якщо у 1968 році – першому році роботи Марії Аністратівни як завідувачки відділу, вилучили з каталогів 4700 карток на списану літературу, то, наприклад, у 1979 р. – 87 460. Колектив постійно працював над підвищенням якості роботи. Впроваджуючи різні на той час передові технології, було суттєво скорочено термін опрацювання літератури з 1,5–2 місяців (до 1978 р.) до 20 днів у 1978 році, а у 1979 році цей термін скоротився до 10–12 днів. Завдяки зусиллям Марії Аністратівни відділ був (і досі залишається) однім із кращих у Бібліотеці. Вона досконало знала і любила свою справу, була відкрита для професійного спілкування, вчила не тільки працівників свого відділу, а й виховувала колег з інших структурних підрозділів.

Їй вдавалось находити дорогу до кожного, щоб показати важливість і прищепити відповідальність до роботи з каталогами. На все життя запам’ятався отриманий від неї урок з підготовки актів на списання літератури. Починаючи роботу на посаді завідувачки патентного відділу, я через недосвідченість не перевірила акт на списання, підготовлений співробітниками. Що за велика наука? Які помилки? Марія Аністратівна просто попросила мене попрацювати в генеральному каталозі та по нашому акту знайти і списати книги. Одразу все стало на свої місця. Так необразливо, з гідністю, але дуже переконливо вона на практиці вказала на нюанси, які трапляються в технологічних процесах, і як неуважність одних працівників негативно впливає на роботу інших.

Бібліотечні працівники області з вдячністю слухали її професійні консультації, іноді спеціально приїжджали на індивідуальні практичні заняття. І хоча в ті роки ще панував авторитарний стиль методичного керівництва, вона була винятком, бо розумілася в людях і могла «заразити» своєю любов’ю до роботи. Більшість бібліотекарів, які проходили її школу, ставали «стовпами» бібліотечної справи і надовго залишалися в професії. За роки роботи у відділі Марія Аністратівна була нагороджена медаллю «Ветеран праці», значком «Відмінник роботи культури», грамотами Міністерства культури, обласного управління культури, почесними грамотами обласної бібліотеки. Вона була вимогливим керівником, але, насамперед, сама була прикладом і в роботі, і в житті. Марія Аністратівна не замикалася тільки на своєму відділі, брала активну участь у житті бібліотеки: протягом декількох років була головою профспілкового комітету.

Співробітники, які працювали з нею все життя, згадували свою завідувачку як незвичайну людину. Наталія Іванівна Рубан писала, що вона «…була не тільки чудовим керівником, але й уміла організувати дозвілля співробітників відділу. Такі свята як Новий рік, 8 березня у відділі проводили дуже цікаво. Вона доручала підготовку цих заходів Нінелі Миколаївні Пасовій і Лідії Олексіївні Денеці. Свята проводили у вигляді вікторини, лотереї з обов'язковим виграшом. Кожному співробітникові присвячувалося поздоровлення у віршованій формі…». Її доброта створювала дружню, майже сімейну атмосферу у відділі. Наталія Іванівна продовжувала розповідь про свою  керівницю: «…Марія Аністратівна була доброю й чуйною людиною. Вертаючись із відряджень, вона завжди цікавилася в кожного співробітника відділу – чи все благополучно, чи не хворіють діти, як батьки? Якщо потрібна була її допомога, вона ніколи не відмовляла. І хоча вона не мала своєї родини, ніколи не залишалася одна. Постійно допомагала родичам, друзям. Зовсім чужа родина Мохначових стала їй близької й рідною, також як і вона для них, до останніх днів її життя. Кому довелося працювати з Марією Аністратівною, ті чимало в неї навчилися…» .

Деяким співробітникам пощастило не тільки поруч працювати із Марією Аністратівною, а бути сусідами, жити в одному будинку. Звичайно ж, вони отримали від неї більше тепла та душевних порад, краще знали її особисте життя. Це її колеги і сусідки Лідія Михайлівна Надтока, Алла Андріївна Рудик (Обревко). Тягнулись до неї інші колежанки, серед них – Валентина Романівна Романець, колишня завідувачка обмінно-резервного фонду, яка  згадувала: «Вона була самотня, ніколи не мала своєї родини. Але мала дар бути для багатьох рідною людиною… Люди, з якими вона дружила, були їй більше ніж родичі. Вона була всебічно обдарованою людиною: прекрасно готувала, була чудовим кондитером, добре шила. Марія Аністратівна могла б бути досить процвітаючою людиною, але все, що вона вміла робити, вона робила для інших. Пам'ятаю, якось прийшла я до неї додому, а вона показала мені тільки що зшиту сукню, я від побаченого прийшла в захват. Надягла її, вона була саме мені в пору. І Марія Аністратівна, ні на хвилину не замислюючись, віддала мені цю сукню. Я дуже довго й з великим задоволенням носила її. Усе своє життя Марія Аністратівна присвятила своїм племінникам і родині Мохначових, у якій жила якийсь час. Ця, по суті, чужа родина стала для неї рідною. Я з усіма своїми лихами й неприємностями завжди йшла до Марії Аністратівни. Вона вміла вислухати, дати правильну пораду, підтримати у важку хвилину».

Необхідно пояснити – хто такі Мохначови, родину, яку згадують колеги. Коли Марія Аністратівна переїхала з Царичанки до Дніпра, вона деякий час знімала квартиру на вул. Сєрова (зараз – Лазаря Глоби) у бухгалтера Бібліотеки – Ксенії Логвинівни Мохначової. Ксенія Логвинівна – легендарна людина в історії нашого закладу, яка працювала з довоєнного часу – 1938 року до середини 80-х років ХХ століття бухгалтером, головним бухгалтером, а останнім часом, уже в поважному віці – сторожем.

А ще Марія Аністратівна була джерелом знань історії бібліотеки, історії країни. Вона пережила війну, була вивезена на роботу до Німеччини, на собі випробувала, як у сталінські часи ставилися до таких людей. «Для неї були дорогі такі свята як 9 травня, День визволення Дніпропетровська, до них вона ставилась з особливим хвилюванням. При визволенні Дніпропетровська загинув її брат. Вона розповідала потім, що після війни їй довелося виховувати разом з мамою трьох сиріт…» (Н. Рубан). Її професіоналізм розвивався під впливом багатьох цікавих людей: Миколи Андрійовича Билбаса, Володимира Васильовича Пупченка, Маргарити Федорівни Іванової, ділилася вона враженнями від знайомства з колегами, в майбутньому відомими поетами Наталкою Нікуліною, Іваном Сокульським, які деякий час працювали в бібліотеці. Про своїх колег вона розповідала з повагою,  ставало зрозумілим, що для неї мали значення їхні високі людські якості.

Згадуючи сьогодні Марію Аністратівну Данилевську, без сумніву, можна сказати, що вона одна з тих людей, чиєю працею була сформована основа нашої Бібліотеки плоди якої й сьогодні продовжують живити її розвиток.

Тетяна Абраїмова

Джерела:

Данилевська М.А.: Особиста справа працівника комунального закладу культури «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія (КЗК ДОУНБ). – 1992. – Архів «КЗК ДОУНБ». Дніпро.

Данилевська М.А. Формування та раціональне використання книжкових фондів обласної бібліотеки // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова]. – С. 38–47. –  Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107). – Дніпро

Відділ наукового опрацювання документів та організації каталогів: історична хроніка. – ДОУНБ, 2009. – Режим доступу: // NEW\Foto_all\Історична хроніка. (дата звернення:14.08.2026). – Загол. з екрану.

Звіти про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1968, 1970, 1978, 1979 роки: [машинопис.]. – Дніпропетровськ. – Архів «КЗК ДОУНБ». Дніпро.

Історія бібліотеки в особистостях. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/histori_osob.html (дата звернення:17.08.2026). – Загол. з екрану.

 

Підписи до фото:

1. Марія Аністратівна Данилевська, приблизно 1969 рік

2. Марія Аністратівна Данилевська, 1983 р.

3. Колектив відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів. Марія Аністратівна Данилевська, сидить друга  праворуч.

4. Колектив відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів. Марія Аністратівна Данилевська, сидить друга  праворуч.

5. Колектив патентно-технічного відділу. М.А. Данилевська, стоїть друга ліворуч, 1990 рік.

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Вулиці нашого міста

Вулиця Володимира Сіренка

(вулиця Ударна – вулиця Володимира Сіренка від 23.07.2024 Новокодацький район)

 

Сьогодні ми поговоримо про вулицю Володимира Сіренка. Це ім'я належить людині, яка все своє життя присвятила українському слову, відстоюванню свободи та боротьбі за право говорити рідною мовою.

Володимир Іванович Сіренко народився 7 грудня 1931 року в селі Новопетрівка на Запоріжжі. Після Другої світової війни переїхав до Дніпродзержинська (нині Кам'янського), де навчався, працював і розпочав свою творчу діяльність. Згодом він закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету, що пов'язало його із нашим містом.

Сіренко працював журналістом, редактором газет, писав поезію та прозу. Його твори друкувалися в українських журналах і газетах, а сам він став автором багатьох поетичних збірок і публіцистичних книг. У своїй творчості письменник оспівував рідний край, людську гідність, історію України та любов до рідної мови.

Однак літературний талант став для нього не лише джерелом визнання, а й причиною переслідувань. У 1967 році через свої погляди, підтримку української культури та критику радянської політики Володимира Сіренка звільнили з роботи й виключили з партії. Протягом багатьох років він перебував під наглядом радянських спецслужб, а у 1985 році був засуджений і відправлений у заслання до Астраханської області рф.

Після повернення та реабілітації Сіренко працював редактором на Дніпропетровському обласному телебаченні, продовжував писати й активно займався громадською діяльністю. Він став членом Національної спілки письменників України, лауреатом літературної премії «Благовіст» та був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. До останніх днів свого життя письменник відстоював українську мову, культуру та незалежність України.

Після смерті Володимира Сіренка його ім'я було увічнено в назвах вулиць. Сьогодні вулиця Володимира Сіренка в Дніпрі нагадує нам про людину, яка не боялася говорити правду навіть тоді, коли це загрожувало свободі. Його життя є прикладом того, як слово може стати зброєю в боротьбі за людську гідність і національну пам'ять.

Коли ви проходитимете цією вулицею, згадайте про Володимира Сіренка – поета, журналіста, дисидента і громадянина, який залишив після себе не лише книги, а й приклад незламності та любові до України.

https://www.dnipro.libr.dp.ua/S%D1%96renko_Volodymyr_Ivanovych

 Посилання на подкаст https://www.youtube.com/watch?v=jREmIwqy1Ss

Джерела:

Сіренко В.І. Велика зона злочинного режиму: про переслідування та репресії українських інакодумців у 70–80-х роках минулого століття / В.І. Сіренко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2005.– 268 с.

Сіренко В. І. Клятва: поезії / В. Сіренко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2009.– 109 с.

Сіренко В.І. Повернення в себе: поезії / В.І. Сіренко.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 39 с.

***

Гасило Ю.А. Володимир Сіренко – людина, громадянин, українець / Ю. Гасило // Васильківський вісник.– 2018.– 10 жовт.– (№ 79).– С. 3.

Колінько О. Ми не лукавили з тобою... / О. Колінько // Бористен/Борисфен.– 2009.– № 6.– С.  21–26.

Мащенко О. Життя, присвячене Україні / О. Мащенко // Відомості.– 2011.– 14 груд.– (№50).– С. 4.

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут