Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Перший рік на Кооперативній. 
Методико-бібліографічний відділ
(продовження) 

Продовжуємо екскурсію Бібліотекою після її переїзду (1958–1959) з вул. Ворошилова, 9 (зараз – Сергія Єфремова) в приміщення на вул. Кооперативна, 10 (вул. Ю. Савченка, нині – бул. Батальйону Дніпро). В попередніх публікаціях ми вже розповідали про відділи читальних залів, абонемента, сектор книгосховища, які відповідно розмістилися на третьому та першому поверхах і в підвальному приміщенні. На другому поверсі розмістився відділ із цікавою назвою методико-бібліографічний. Так, відділи методичний і бібліографічний було об’єднано в один структурний підрозділ, яким керувала (1957–1965) Євгенія Костянтинівна Дробишевська.

Про цю людину варто розповісти трохи докладніше. Євгенія Костянтинівна почала працювати в обласній науковій бібліотеці у 1946 році. А вже за рік перейшла у відкриту тоді нову міську публічну бібліотеку та працювала там бібліографом і завідувачкою пересувного фонду майже 10 років. За покликом душі вона була справжнім бібліографом, тому наполегливе прохання обласного управління культури перейти до обласної наукової бібліотеки сприйняла дуже тяжко. Але, згодившись, за роботу взялась гаряче, захоплено. Сама вона згадувала: «З шаленою ретельністю взялася я за справу. Стан бібліотечної роботи хвилював методистів країни. Пропонувалося багато форм і навіть напрямів. Деякі фахівці ратували за об’єднання бібліографічного і методичного відділів – у цьому було багато розумного: методист повинен знати і форми роботи, і літературу, так само, як і бібліограф зобов’язаний не тільки вказувати літературу, але і знати форми роботи з нею. Вузька ж спеціалізація, що склалася в результаті відриву методистів від бібліографів, не давала потрібних результатів».

У нашій бібліотеці ці два відділи об’єднали адміністративно та територіально – всі працівники розмістилися в одній кімнаті. У даному конкретному випадку сили колективу збільшились, і керівниця відділу, спеціаліст-бібліограф, розвіваючи методичну діяльність бібліотеки, могла впливати на розвиток бібліографічної роботи. Обидва напрями отримали потужну базу, яку заклала Євгенія Костянтинівна, і досі, не замислюючись, ми користуємось результатами праці наших старших колег, якими керувала ця талановита фахівчиня. У своїх спогадах, вона зробила такі висновки про роботу Бібліотеки у 1960-ті роки: «Вважаю важливим було в роботі бібліотек нашої області налагоджена система навчання бібліотечних працівників, університет культури для бібліотекарів, клуб краєзнавців, клуб любителів книг, обласне об’єднання бібліографів, такі видання, як щорічні літописи літератури, “письменники області”, “Пам’ятка  Обласної бібліотеки”, проведення усних журналів, свят книг, зв’язок із громадськими організаціями, проведення соціологічних досліджень, масові заходи щодо пропаганди книг, з товариством “Знання”, застосування телебачення в пропаганді книги, були регулярні огляди новинок, статті про роботу бібліотек у місцевих газетах.

Гордістю вважаю наші зв’язки з бібліотеками інших областей і Республік Литви, Естонії, Грузії, з Харківським інститутом культури, науковою бібліотекою ім. Короленка, із Запоріжжям, Донецьком, із Клайпедою, з Міською бібліотекою в Празі, доктором Мамком, який в ЮНЕСКО очолював бібліотечну справу. Певний внесок зроблено в том “Історія міст і сіл Дніпропетровської області” 26-томного видання».

Звичайно, змінилася термінологія, назви інституцій, ідеологія, соціально-економічний і політичний устрій країни, але ми і зараз відчуваємо, що підходи до праці, ставлення колег до бібліотечної справи залишаються актуальними, зрозумілими й сьогодні, у 20-ті роки ХХІ століття.

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Спогади про роботу в обласній бібліотеці ім. Жовтневої революції Є.К. Дробишевської // Люди. Роки. Бібліотечне життя: Спогади ветеранів / упоряд. З.М. Рижкова. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004. – С. 21–35.

***

Спогади про роботу в обласній бібліотеці ім. Жовтневої революції Є.К. Дробишевської. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/histori_osob.html (дата звернення: 06.05.2026). – Загол. з екрану.

 

Фото з архіву ДОУНБ: Євгенія Костянтинівна Дробишевська

         Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

Бібліотечні усмішки

Костюм космонавта
 
Завідувачка одного з відділів бібліотеки дуже добре шила, мало хто вірив, що це речі не дорогі брендові, а її робота. Якось вона пошила собі костюм зі сріблястої парчі – він вийшов святковий, але не крикливий, елегантний і дуже їй личив. Найближчим часом вона вдягнула його на роботу, вирішивши, що не варто чекати якоїсь особливої нагоди.
Того дня бібліотекарка була на обслуговуванні. І от заходить перший читач – постійний відвідувач і симпатик відділу. Побачивши жінку в новому вбранні, він захоплено вигукнув:
– О-о-о! Яка ви сьогодні гарна! Така,.. така,.. просто,.. – він намагався підібрати слова для компліменту, – просто, як космонавт!
Той костюм жінка більше не вдягала…
 
J     J     J
 
Книги ридають
 
Якось, роках у 1970–1980-х, група фахівців обласної бібліотеки перевіряла діяльність бібліотек одного з районів області. В одній із сільських бібліотек побачили виставку. На старому нефарбованому стелажі були набиті різнокаліберні погнуті й іржаві цвяхи, на них на мотузочках висіли книжки. Вони були в потертих і подертих палітурках, із плямами різноманітних кольорів, деякі навіть без палітурок з пожмаканими, розірваними сторінками. А наверху стелажа – заголовок виставки: «Книги ридають».
  Бібліотекарка хотіла показати, як неохайні та безвідповідальні читачі часом поводяться з книгами. Дивлячись на цю виставку, дійсно, хотілося ридати.
 
J     J     J
 
Асоціативне мислення
 
Якось на початку 1980-х років молодій співробітниці читального залу Марині доручили поїхати до одного з інститутів міста і привезти двох доцентів, запрошених на масовий захід.
Молодий шофер бібліотечного автобуса раз-по-раз озирався на гарненьку дівчину і розповідав веселі історії, а вона заливалася сміхом, не забуваючи подумки повторювати прізвища запрошених. І раптом машину струснуло на дорожній вибоїні, дівчина аж підстрибнула, зойкнула і… прізвища тут же вилетіли з її голови.
Як же вона тепер знайде тих доцентів, думала бібліотекарка, заходячи до корпусу інституту. Біля входу стояв гурт хлопців-студентів.
– Мені треба знайти двох доцентів,.. їх запросили до обласної бібліотеки, але я забула прізвища, – червоніючи і соромлячись своєї забудькуватості, звернулась до них Марина.
– Яких доцентів? – спитав котрийсь із хлопців. – Ви знаєте, скільки тут тих доцентів? Як знайти, не знаючи прізвищ?
– Я знала, – забелькотіла дівчина, – але машина підстрибнула на ямі,.. і я… підстрибнула... в машині... і забула,.. – у відчаї відповіла вона.
 Студенти перезирнулись.
– Розумієте, у мене асоціативне мислення… Прізвище одного з двох частин… Перша – німецькою мовою «місто», а друга – англійською «чоловік»…
Хлопці отетеріли від такого пояснення, у них повідпадали щелепи, а очі повилазили на лоба. Дівчина ще намагалась щось пояснювати, але тут до виходу підійшли двоє чоловіків середнього віку.
– Не Бургомістер часом? – весело спитав студент. – Ось він.
Марина радісно кинулась до доцентів, вона була щаслива, а хлопці дружно розреготались.
 
J     J     J
 

Усмішки для вас зберегли

Ірина Голуб, Тетяна Абраїмова та К°:)

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібіліотекарі

Осман Річард. Клуб убивств по четвергах [Текст] / Річард Осман; переклад. з англ. В. Ракуленка. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2023. – 432 с. 

Іноді книга приходить у твоє життя дуже вчасно. Саме так у мене сталося з романом Річарда Османа  «Клуб убивств по четвергах».  Цей роман став міжнародним бестселером, перекладений десятками мов.
Так, уже є екранізація — і це чудово. Але я щиро раджу: спочатку прочитайте книгу. Бо саме в тексті — ті нюанси, паузи, внутрішні монологи, які не можна передати на екрані. Книга глибша. Тепліша. Ближча.
Усе починається в Куперс-Чейзі — затишному комплексі для літніх людей у графстві Кент. Чай, прогулянки, розмови про погоду. Але там щочетверга збирається четвірка друзів, щоб «для розваги» розбирати старі нерозкриті злочини. Колишня агентка Елізабет Бест — стримана, з минулим, про яке вона говорить небагато, але яке відчувається в кожному її рішенні. Психіатр Ібрагім Аріф — логічний, спокійний, завжди на крок попереду у міркуваннях. Джойс Медоукрофт — колишня медсестра, і саме її щоденникові записи додають історії особливої теплоти та гумору. Рон Річі — колишній профспілковий лідер, прямолінійний, гучний, і дуже справедливий.
Аж поки в Куперс-Чейзі не стається справжнє вбивство. І гра перестає бути грою.  І ось уже до розслідування  мимоволі долучаються місцеві поліцейські — Донна де Фрейтас і Кріс Хадсон. А далі… інтрига, підозри, несподівані повороти.
Але якщо чесно, мене зачепив не сам злочин. Мене зачепили вони.
Особливо — Елізабет і її чоловік Стефан. Пам’ять повільно зраджує його. Він забуває слова, події, іноді її. А вона не відпускає. Вона поруч. Вона тримає його за руку. Вона пам’ятає за двох. І в цих сценах книга стає неймовірно тихою та болісно щирою. Там немає гучних фраз, тільки любов. Та, що залишається, навіть коли стирається все інше.
А Джойс… О, Джойс! Колишня медсестра, добра, уважна до дрібниць, трохи наївна — і саме від її імені ми читаємо частину історії. Її записи, її спостереження, її прості й щирі роздуми створюють відчуття, ніби ти сидиш із нею в кухні за чашкою чаю. І це така насолода! А інша частина тексту — це вже авторська розповідь, яка додає напруги та динаміки.
Мені подобається, як пише Річард Осман. У нього легкий гумор, іронія, але водночас — така теплота до своїх героїв. Він ніби обіймає їх словами. Показує,  старість — це не кінець історії. Це просто інший розділ. І він може бути насиченим, небезпечним, смішним і глибоким водночас.
«Клуб убивств по четвергах» — це початок цілої серії книг: «Людина, яка померла двічі», «Куля, що не влучила», «Останній демон». Я вже прочитала дві з чотирьох. І щоразу ловлю себе на тому, що посміхаюся під час читання, а іноді витираю сльози.
Це –– детектив. Але ще більше — це книга про дружбу, про гідність у будь-якому віці. Про те, що життя триває навіть коли тобі за сімдесят. Воно просто набуває іншої глибини.
І якщо вам хочеться історії, де буде і загадка, і усмішка, і щем — дуже раджу завітати до цього клубу. Обережно: є ризик, що після першої сторінки ви теж захочете  приходити до них щочетверга.

 Наталя Спаріхіна,головна бібліотекарка 

відділу наукової організації та методики бібліотечної роботи

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/9348DD0E-0FC0-484C-B737-34BF7AE8CC1D

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Ілларіон Павлюк: «Література – територія свободи»

 

Один із найпопулярніших сучасних українських письменників, військовий, журналіст, продюсер, начальник  управління преси та інформації Міністерства оборони України (2023–2024 рр.). Лейтенант Збройних Сил України.

Після повномасштабного вторгнення пішов на війну саме в День народження сина – 27 лютого 2022 року. Головне, чого боявся в перші години, – не встигнути приїхати до Києва до того, як його оточать.

Ілларіон Станіславович з'явився на світ 14 травня 1980 у Скадовську (Херсонська область). З дитинства відрізнявся неабияким інтересом до світу та навчання. Перші десять років життя провів із батьками на Сахаліні, де закінчив школу, потім повернення в Україну. 2015-го вирушив на передову до Спілки добровольчого батальйону «Гарпун».

У 2023–2024 українці придбали понад 109 000 друкованих примірників його роману «Я бачу, вас цікавить пітьма».

Особистість, для якої література є територією свободи та ще один зі спосібів змінювати світ у «Пунктирі».

 

«Багато людей не вміють казати "Я тебе люблю". Це жахливий симптом. Що менше ми здатні на такі прості слова, то гірше». 

«Важко назвати книгу одним словом, щоб уже не існувало такої ж назви книги або фільму. Двома словами назвати трохи легше. Я намагаюся, щоб назва чіпляла, приваблювала, викликала цікаві асоціації, щоб хотілося дізнатися, що за цим стоїть. Інколи це вкладається в конструкцію з двох слів, інколи більше. Але важливо, щоб назву було легко запам’ятати».

«Всі ідеї я записую, щойно вони виникають. У мене багато ідей, описаних буквально двома рядками, на рівні "А що, якщо?..". Мій товариш каже, я пишу нелінійно. Так і є. У книзі, яку я пишу зараз, багато подій відбуваються не послідовно у часі. Тому закономірно, що я створюю її не з початку до кінця, а з середини у різні боки».

«– Вам доводилося працювати над текстами не лише як письменнику, але і як журналісту. Як думаєте, цей інший погляд на текст і розуміння того, як текст може впливати на аудиторію, допомагають стати успішним письменником?

– У впливі на людей текстами немає ніякої магії, є лише вміння доносити своє повідомлення, щоб воно було зрозумілим та аргументованим. Коли я пишу, мені допомагає звичка аналізувати та структурувати те, що я роблю. Мій підхід до роботи загалом став моїм підходом у літературі. Я не пишу інтуїтивно, я постійно ставлю собі запитання: який мій персонаж? Яка в нього ціль? Куди він рухається? Яка в нього мотивація в цій точці? Де відбуваються драматургійні повороти? І так далі. Усі ці запитання я постійно пропрацьовую…».

«Вважаю, що жанри не мають значення. Не було такого, щоб мені хтось сказав: "Подивися на Netflix серіал! Там переворот свідомості!" А я відповідаю: "Який жанр? Фантастика? Ні, не буду". Я помітив, що жанром твору починаю цікавитися, коли сумніваюсь, що його автор зміг вдало розповісти певну історію. Жанрами часто спекулюють, їх використовують як інструмент привернення уваги. Особливо в кіноіндустрії. Але я зі своєї профанської точки зору, бо не вважаю себе спеціалістом у літературі, говорю: книжки поділяються на цікаві та нецікаві. Все інше не має значення. Чи буває нудною інтелектуальна проза чи фантастика? Так! Але це не проблема жанру. Тому, гадаю, майбутнє за цікавою літературою, бо жанр – це робочий інструмент автора».

«Для мене розуміння того, що ти відбувся як письменник, складається з двох компонентів: перший – це усвідомлення, що ти не просто щось одного разу написав, а це – частина твого життя. І другий – хтось має видати бодай одну твою книгу. Відповідно, коли я закінчував свою другу книгу "Танець недоумка", я вже думав, що матиму право називатися письменником, коли її видадуть» (посміхається).

«Для мене головне – розповісти не вигадку, а правду про сутність людських вчинків, слабкостей, страхів».

«Для того, щоб не реагувати на вкиди, треба мати в голові алгоритм перевірки інформації й розуміння власної вразливості. А більшість людей думають, що їх не зазомбують, мовляв, у нас є критичне мислення. Люди, які впевнені, що вони мислять критично – це група №1 з точки зору вразливості для маніпуляцій…»

 

Далі буде.

 

Фото https://imi.org.ua/news/illarion-pavlyuk-ya-pishov-na-vijnu-u-den-narodzhennya-svogo-syna-i68316

Джерела:

Павлюк І. Білий Попіл: [роман] / І. Павлюк; пер. з рос. М. Бриних. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 350 с.

Павлюк І. Танець недоумка: роман / І. Павлюк; пер. з рос. Р. Мельників. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2025. – 680 с.

Павлюк І. Я бачу, вас цікавить пітьма: роман / І. Павлюк. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2023. – 664 с.

***

https://i.nure.ua/.../1872-chitaemo-ukrajinske-illarion?fbclid=IwY2xjawRnvmJleHRuA2FlbQIxMABicmlkETF5ZlJnN1lFb2F4aDQ1MlJLc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHlKdUsVldebPuDE_7Z_jmYyMx-gLwTDM7le2_ySN2h2RiJWtVQ1myl5ibjWJ_aem_rQ-NehlUfT-kLOzP703vaQ

https://officiel-online.com/lichnosti/intervju/illarion-pavlyuk/

https://blogs.pravda.com.ua/authors/pogotova/616580cf39b9c/

https://www.village.com.ua/village/culture/culture-interview/368023-illarion-pavlyuk-pro-umovnist-uspihu-y-novu-laquo-avtobiografiyu-v-zhanri-fentezi-raquo-velike-interv-rsquo-yu

https://detector.media/infospace/article/218308/2023-10-19-illarion-pavlyuk-ofitsiyno-obiynyav-posadu-v-ministerstvi-oborony-ocholyv-upravlinnya-presy-ta-informatsii/

https://www.youtube.com/watch?v=J1XKXoPcv7o

https://forbes.ua/lifestyle/naybilshe-ya-perezhivayu-shcho-lyudi-ochikuyut-na-drugu-pitmu-voseni-pismennik-illarion-pavlyuk-vidast-dramu-kniga-emilya-chogo-vid-nei-ochikuvati-intervyu-18082025-32042

https://forbes.ua/lifestyle/doslidnik-siroi-zoni-u-mirnomu-chasi-pismennik-u-voennomu-ofitser-zsu-illarion-pavlyuk-pro-svoe-zhittya-u-riznikh-rolyakh-10022024-19012

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3105872-illarion-pavluk-pismennik.html

https://imi.org.ua/news/illarion-pavlyuk-ya-pishov-na-vijnu-u-den-narodzhennya-svogo-syna-i68316

 

 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут