Що читають бібліотекарі

Познанскі, Урсула. Ереб : трилер / У. Познанскі ; пер. з нім. Н. В. Сняданко. - Львів : Астролябія, 2024. - 512 с.

 

Ереб – вічний морок, породження Хаосу за древньогрецькою міфологією.

Вікіпедія

«Ереб» – назва роману сучасної австрійської письменниці Урсули Познанскі, який було відзначено премією для юнацької літератури.
Хоча вважається, що ця книга – для підлітків, я прочитала її з великим задоволенням: напружений сюжет, трохи містики, трохи юнацької любові і ситуація морального вибору героїв: зостатися людиною або непомітно стати негідником і вбивцею. А також, хочеться відзначити  чудову роботу перекладачки з німецької Наталки Сняданко.
Дія розгортається в англійській школі. У великій таємниці школярі передають одне одному диск з комп’ютерною грою під назвою «Ереб». Головний герой роману, Нік, теж отримує диск і поринає у захопливу гру, де віртуальні події якимось чином продовжуються у реальності. Отримуєш завдання у грі, але виконувати мусиш у реалі. Завдання стають все більше небезпечними, і ось тут кожен із гравців має зробити свій вибір: стати людиною, що готова на все заради примарної нагороди, або відмовитися стати негідником, яким хтось вправно маніпулює через гру. Нік обирає друге і вилітає з гри. Він і його друзі проводять розслідування, хто стоїть за грою і яку мету переслідує.

Олена Захарова

головний бібліотекар відділу документів іноземними мовами

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/7C6ED303-E11F-4802-BEE9-29C0D0890AEF  
 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Визначними місцями Придніпров'я

Дніпровський художній музей 

1914 року відкрито першу Катеринославську міську картинну галерею, яка первісно містилася у приміщенні на території Міського саду (нині парк ім. Лазаря Глоби), яке згодом було розібрано.

У 1936 році художній музей переселився в будинок на вулиці Шевченка, 21, де перед тим містився землевпорядний технікум. До війни 1941 року в тому ж приміщенні, що й музей, перебувало художнє училище.

Під час Другої світової війни основне зібрання музею збереглося. Ті експонати, що залишилися в окупованому місті, врятували працівники музею (приховали в підвальних приміщеннях). Попервах музей очолював знаний у місті художник Володимир Коренєв. Частина експонатів художнього музею загинула внаслідок попадання в будинок снаряду. За нацистської влади музей існував як об'єднаний історико-художній (нацисти викинули експонати історичного музею з його приміщення на Соборному майдані та перевезли їх до художнього музею). На чолі музею тоді стояв історик Павло Козар.

Після війни художній музей відбудували, а експозицію відновили.

Нині у фондах Дніпровського художнього музею майже 9 тисяч експонатів.

 

Фото http://artmuseum.dp.ua/?page_id=133
https://www.dnipro.libr.dp.ua/muzei_kartini

Аудіоподкаст https://www.youtube.com/watch?v=swRMKveXnUs
 
Джерела:
Девлад О. Павло Козар: [пам'яті вченого] / О. Девлад // Лоцмани Дніпрових порогів / П. Козар; упоряд., авт. передм. М. Чабан.– Дніпро: Ліра, 2019.
Фанигін Ю.Ю. Діяльність В.В. Коренева на посаді директора Дніпропетровського художнього музею в роки окупації: [Представлено діяльність В.В. Коренева на посаді директора Художнього музею в 1941-1943 рр., його стосунки з керівництвом Української допоміжної управи м. Дніпропетровська] / Ю.Ю. Фанигін // Роль музеїв у культурному просторі України й світу : Зб. матеріалів загальноукр. наук. конф. з проблем музеєзнавства, присвяченої 160-річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького.– Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2009.– Вип. 11.–  С. 201–210.
Фоменко А.        Художній музей / А. Фоменко // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам'ятки культури.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.–  С. 85–88: фото.
Чабан М. Коренєв В.В.: [про життя та діяльність В.В. Коренєва] // Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921): Біобібліограф. словник. Близько 670 імен / М. Чабан.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002.–  С. 249–250
***

Чабан Н.  Наш Художественный: с чего начинался Днепропетровский Художественный музей в далеком 1914-м / Н. Чабан // Зоря Город.– 2011.– № 8 (24.02).– С. 15.

***
Короткий путівник по музею.– Дніпропетровськ: [б. и.], 1940.– 40 с.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Винахідники, віват!

Унікальний енергетичний пристрій

Юні винахідники Дніпропетровщини створили пристрій, ефективніший за сонячні панелі.

У травні 2024 року юні винахідники з Павлограда, учні місцевого ліцею, запатентували унікальний енергетичний пристрій. На Всеукраїнському етапі міжнародної програми First Lego League Challenge за свій винахід отримали патент від Національного офісу інтелектуальної власності та інновацій. Їхня розробка ефективніша за звичайні сонячні панелі, яка дозволяє отримувати у півтора рази більше енергії.

Проєкт називається «Система стеження за сонцем». Спеціальний пристрій дозволяє отримувати максимум енергії від світила. Навіть попри природні перешкоди або зміну розташування обладнання. Адже техніка «навчена» відслідковувати напрямок сонячних променів. В результаті вона ефективніша за стандартні панелі.

«Попри війну, діти продовжують працювати над ідеями та підкорюють міжнародні конкурси. Власні інновації презентувала команда робототехніків нашого міського ліцею. Обдаровані хлопці та дівчата разом з наставниками тепер винахідники вже на державному рівні», – зазначив Павлоградський міський голова Анатолій Вершина.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

 

 

Фото https://adm.dp.gov.ua/news/pavlohradski-dity-vynakhidnyky-stvoryly-prystrii-efektyvnishyi-za-standartni-soniachni-paneli

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда.Факти історії бібліотеки

Перший рік  на Кооперативній

(продовження)

 

Отже, у липні 1959 року обласна наукова бібліотека відкрилась у приміщенні за новою адресою. Після надзвичайної тісноти, яка була під час розташування її в будинку на вул. Ворошилова, 9 (зараз – Сергія Єфремова, будівля на вул. Кооперативну, 10 (вул. Савченка, бул. Батальйону Дніпро) була більш простора та зручна для розміщення фондів і обслуговування користувачів. Сьогодні будівля «научки» добре відома і читачам, і бібліотекарям. Але який у неї був вигляд майже 70 років тому? Збереглось не дуже якісне фото фасаду будинку того часу. Не було ганку, масивні дерев’яні двостулкові двері відкривалися з вулиці, всередині одразу перед людиною – декілька сходинок, якими підіймались до приміщення. Вестибюлю не було, майже увесь перший поверх займав відділ абонементу та книгосховище відділу і МБА (міжбібліотечний абонемент). У підвальному приміщенні також розташовувалось книгосховище відділів абонементу і читальних залів.

На другому поверсі у торці праворуч розташувалась адміністрація, на цьому ж поверсі працювали відділи комплектування й обробки літератури, методисти із бібліографами. А третій поверх майже увесь було зайнято відділом читальних залів. Цікаво, що там, де зараз приймальна директора, був так званий підйомник. Це було пристосування для підняття літератури з книгосховища у підвалі: металеву скриньку із замовленими виданнями на мотузці підіймали вручну, щоб потім цю літературу видати для роботи читачам.

За розповідями бібліотекарів-ветеранів, перше враження, коли входили до будинку бібліотеки кінця 1950-х років було доволі похмуре. Тоді ще ніхто не знав, як довго буде тут «проживати» бібліотека, продовжували домагатися будівництва спеціального приміщення і сподівалися на краще майбутнє. 

Тетяна Абраїмова

 

Люди. Роки. Бібліотечне життя: Спогади ветеранів / Упорядн. З.М. Рижкова. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004. – 91 с.

 

Фото з архіву ДОУНБ: приміщення Бібліотеки, 1958 рік

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

 

Територія особистості

 

 Тамара Горіха-Зерня:
 "Ми всі шукаємо для себе... тепло душевне"(продовження)

Доля її книг різна. Наклад збірки «Мотанка», наприклад, згорів внаслідок ракетного удару по харківському видавництву. Йдеться про жіночі фантастичні, містичні оповідання про війну, тринадцяти авторок, в тому числі її оповідання «Потяг». «Збірка – це завжди певний виклик: авторки різні, кожна із своїм стилем, баченням. Вони обʼєднані певною темою, але реалізують її абсолютно по-різному, і це цікаво».
Книгу видало харківське видавництво «Віват», на Книжковому Арсеналі... її було представлено у вигляді єдиного, обгорілого примірника, який дістали з-під завалів. Видавництво зробило колосальні зусилля для того, щоб передрукувати її, і буквально за кілька місяців «Мотанка» надійшла в книгарні та була розкуплена.
Хронологія 2022-го була заповнена перевиданням збірки віршів Гліба Бабіча, з доповненням спогадів друзів і колег. Вони були зібрані разом з Іриною Білоцерківською, потім ... художня обробка. Тамара Анатоліївна вважає це важливою й важкою роботою.
Подібною було й впорядкування щоденника загиблого львівського поета Юрія Руфа – її друга і хрещеного батька сина. «Його дружина розповіла, що біля тіла знайшли телефон із щоденниковими записами – практично увесь час на фронті (він пішов на війну у перший день і зразу опинився в зоні бойових дій, біля Попасної, де й загинув 1 квітня), він робив нотатки. Мене попросили їх впорядкувати, і з розрізнених речень, уривків фраз я намагалася скласти якусь хронологію. Я зробила це й передала родині, яка планує видати біографічну книгу, куди увійде й цей щоденник».
Згадує, що на початку 2022-го взагалі було не до роботи. Після вторгнення вивезла дітей і батьків в Західну Україну й відразу повернулася до Києва. «Довкола видавництва «Білка» й фонду 4.5.0 утворилося видавниче волонтерське коло – письменники, видавці, робітники друкарні, поліграфи, дизайнери. Ми пакували і приймали допомогу для військових і цивільних – ліки, одяг, їжу. Цим займалися до звільнення Київщини, а потім з Іриною, директоркою видавництва, поїхали у Польщу й Чехію. Якраз вийшов переклад «Доці» польською, і дуже вчасно. Ми скористалися нагодою, щоб провести велику кількість презентацій і зустрічей. Фактично, літо минуло у фестивалях і розʼїздах за кордоном.
А після повернення я сіла працювати над новою книгою «Шептуха».
Майже увесь наклад «Шептухи» розійшовся за передзамовленням.
Справа і в тому, що вона, як і в першому випадку із «Доцею», добре розуміла про що писала. Письменниця має досвід життя в селі та вважає це за велике щастя, бо бачила традиції, уклад, що зараз вже зникають.
Авторка, чиї твори мають стійкі затребуваність, популярність і завжди очікувані – Тамара Горіха Зерня в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

«..мені хотілося написати («Шептуха») про критичний період у нашій новітній історії: кілька місяців перед повномасштабним вторгненням і кілька місяців після. Певна, це потрібно зафіксувати, щоб те, що відбувалося, вся ця сукупність рішень і вчинків і нашої влади, і наших громадян, збереглася в літературі для подальшого осмислення й оцінок. Якщо це не зробити зараз, гострота, точність і щирість можуть бути втрачені. У нас стала дуже коротка памʼять – під впливом стресу ми швидко втрачаємо свої спогади. Тож важливо їх якимось чином зафіксувати.

У «Шептусі» я зробила спробу писати так, як це відбувалося, принаймні, на наших очах, про те, що я бачила й чула на прикордонні Сумщини ».

 
«Мені дуже подобається те, що ветеранська проза потихеньку виходить за межі біографічних нарисів і замальовок, переходить на високий рівень. Цей процес триватиме, і ми найближчими роками (так мені здається) дочекаємося великого ветеранського роману про війну. У мене таке відчуття, що він уже десь пишеться, зароджується. І це не буде збірка новел чи оповідань, а саме великий жанровий роман. Свого часу нам казали: «Український Ремарк ще не народився, не написався». Зараз у мене дуже сильне відчуття, що наш пишеться. Тільки це буде не Ремарк, а щось значно краще».
 
«Мама – публічна особа має трішки більше ваги у своїх публічних дописах. І тому, коли мені дитя розповідає про якісь історії в школі, то відразу починає: мам, не пиши про це, бо зараз ти напишеш, а потім у школі буде купа перевірок, тебе ж усі читають. І я на це зважаю, намагаюся менше своє роздратування людьми виливати в соцмережі.
Водночас я пишу про це, якщо бачу, що хтось або щось є свідченням певного тренду, тенденції, а не просто бахнутості на всю голову якоїсь конкретної людини. Коли я бачу саме погану тенденцію, вважаю, це треба як мінімум озвучити, привернути до цього увагу. І тоді я пишу, інколи навіть не приховуючи автора коментаря чи допису, – з думкою про те, що це явище, якому треба протидіяти.
Але це стається все рідше останнім часом. Можливо, я розумнішаю 🙂».
 
«Не уявляю, як можна зараз бути українцем і не докладати зусиль до формування нашої спільноти, підтримки нашої армії. Це як робота, хоча й неоплачувана. Часом вона перетягує на себе велику частину сил і часу, але це потрібно робити».
 
«Ми також маємо весь час пам’ятати про почуття людей, які зараз усе cприймають з оголеною, наче знятою, шкірою. У нас зараз багато людей, яким би теж треба жити, і їхнім рідним треба було б жити, але так багато людей і сімей зіштовхнулись із втратами. Що, боюсь, коли вони щоразу чують ось цей заклик «треба жити» – вони відчувають біль, щем у серці. У мене таке враження, що я з ними весь час цей біль теж відчуваю. Це таке співчуття і наше спільне горе, якого на одну людину надто багато. Хочеш не хочеш – ми всі його ділимо між собою, цей біль. Тим більше, всі, хто живе в Україні, у передчутті різних сценаріїв. І ніхто не може з упевненістю сказати, що він зробить «так, як треба» і буде жити на наступний день і ранок. Це впливає на психіку, на відчуття, коли маєш дітей».
 
«Не можу сказати, добре це для мене чи погано, що я є достатньо публічною людиною. Раніше я з більшою відвертістю писала в соцмережах, бо мене читало вузьке коло 20–30 читачів, і я могла ділитися з ними будь-чим. Зараз, коли на Фейсбуці вже 50 тисяч підписників, і частина з них, звісно, мають протилежні політичні погляди або просто по-людськи мене недолюблюють чи заздрять, кожне необережне слово провокує якусь хвилю хейту. Тож не можу сказати, що це лишилося джерелом натхнення.
Ще я свідомо вкладаю ресурси у власне здоров’я: займаюся спортом, ходжу у басейн, за можливості бігаю.
Я не відмовляю собі в якихось дрібних радощах, вони в моєму житті присутні щодня. Загалом важливо частину своїх заробітків вкладати у себе».
 
«Приємно, що те, що я пишу ( дописи в соцмережах), часом людям піднімає настрій. Мені часто кажуть при зустрічах: ми отримуємо додаткове натхнення від того, що ви пишете. Навіть якщо я пишу щось дурацьке 🙂 Тож хай буде»..
 
«Першим читачем усіх моїх книг є старша донька, Марія Воротило. Так ми з нею домовилися, і вона завждз8и чекає цього моменту. Мені приємно, що мої діти і мої батьки, загалом моя сімʼя дуже мене підтримує.
Далі, звичайно, книга пішла у видавництво. Я жартую, що воно апріорі готово видавати все, що я напишу: якби я б переписала телефонну книгу, мабуть, «Білка» б знайшла спосіб якось це оприлюднити. Тут мені дуже довіряють, і це окрилює. Також я знаю, що в плані якості книги все буде зроблено на найвищому рівні. І що вона отримає достатню підтримку з боку видавництва в просуванні. Бо багато колег нарікають на те, що їх наклади видають, але роботу з просування книги перекладають на плечі авторів, а самотужки пробитися на фестивалі, презентації тощо важко. Цим має займатися видавець, це окрема робота. І мені пощастило знайти видавництво, яке все це робить».
 
«Сама для себе я є людиною з достатньо здоровим глуздом і достатньо великим життєвим досвідом. Я читала достатньо багато психологічної літератури, хоч і розумію, що це аматорство. Але цього було достатньо, щоб переживати власні життєві кризи, аналізувати й бачити свої хибні стратегії, усвідомлювати, чому в той період життя так сталось і які на той момент у мене були установки».
 
Далі буде.
 
Фото https://www.knuba.edu.ua/zaproshuyemo-na-zustrich-iz.../
 
Джерела:
Горіха Зерня, Тамара. Доця / Т. Горіха Зерня. – Київ: Білка, 2023. – 293 с.: фот.
Горіха Зерня, Тамара. Принцип втручання / Т. Горіха Зерня. – Київ: Білка, 2022. – 277 с.

***

https://ukrainky.com.ua/chasto-same-zhinka-zhinku.../

https://www.radiosvoboda.org/a/30324618.html

https://suspilne.media/culture/141948-dla-mene-vijna-e-vazlivou-castinou-nasogo-butta-intervu-z-tamarou-goriha-zerna/

https://sumy.today/interview/8489-pysmennytsia-tamara-horikha-zernia-rozpovila-pro-selo-dotsiu-i-maibutnii-detektyv.html

https://osvitoria.media/experience/najvazhlyvishe-rishennya-zhinky-ne-vybir-cholovika-a-vybir-osvity-i-profesiyi/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут