Сторінки

понеділок, 15 серпня 2022 р.

Неймовірно, але правда

У 1906 році послугами бібліотеки скористалися 1 819 передплатників. З них кількість нових абонентів склала 1 137. Найбільша кількість записалася до бібліотеки восени: у вересні – 181, у жовтні – 196 осіб. Найменше нових абонентів відвідало бібліотеку у травні – 51 передплатник. На 1 січня 1907 року залишилось лише 706 постійних передплатників, тобто в порівнянні з попереднім роком їхня кількість зросла всього на 24 особи. У грудні вибуло 80 абонентів, а 155 було виключено зі списків користувачів. Із них 81 передплатник тимчасово припинив абонемент, але до 1 січня так його і не відновив; 12 передплатників повернули книги, залишили заставу, але абонемент також не відновили. Затримали книги 62 абоненти, із них без внесення застави – 15 осіб. 

Фото: Віра Піскун

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1906 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. Губерн. Правления, 1907. – 48 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=24 (дата звернення: 08.08.2022). – Загол. з экрану.


 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

четвер, 11 серпня 2022 р.

Що читають бібліотекарі

Кокотюха, Андрій. Чужі скелети / А. Кокотюха. – К.: КМ-БУКС, 2010. – 304 с. – (Фієста).

Герой роману – Антон Сахновський, успішний лікар, відомий столичний хірург. Втомившись від своєї рутинної праці та галасливого міста, сорокарічний Антон вирішив кардинально змінити своє життя.

Будинок у спадок від тітоньки підвернувся дуже доречно. Він повертається до свого рідного маленького містечка Жашків. І в першу ж ніч у погребі він знаходить… тіло чоловіка.

А далі – стрімкий розвиток подій з участю місцевої бізнес-вумен Юлії Гараніної, у якої свої таємниці, свої «скелети» у шафі. Її брат Руслан створив на території Умані невеличке поселення, так звану Територію Свободи, а сам себе назвав Вчителем Свободи. Насправді ж там творилися жахливі речі: поламані життя, обман і безвихідь. Спільний страх, спільний сором, спільна провина – саме на цьому трималась влада Вчителя Свободи.

Наполегливість героя та його чесність допомагають їм із Юлією розібратися з цією проблемою.

Книга моментами захоплює, читається легко, написана живою мовою. Автор зумів створити атмосферу загадок, співчуття героям. Ще одним плюсом є використання реальної місцевості, де може прогулятися як місцевий мешканець, так і турист.

Книга Андрія Кокотюхи «Чужі скелети» це не просто детективна історія, це історія про наше життя і, на жаль, не про найприємнішу його сторону.

На мій погляд, книзі не вистачило більшої інтриги, повнішого розкриття характерів героїв та підняття моральних питань.

Віра Гуляєва, завідувачка сектору відділу комплектування



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 


 

середа, 10 серпня 2022 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Світлана Чорноус: вірна вибору

Іноді розповідь про прихід людини у професію – це гарна романтична історія, в якій є дитяча мрія, прагнення мети та щасливий фінал. Іноді це розповідь про абсолютну випадковість вибору. Але ця випадковість, урешті-решт, виявляється щасливою, і людина завдяки їй визначається зі своїм справжнім покликанням.

Саме так і сталося у житті нашої героїні – Світлани Вікторівни Чорноус. 

Дівчина ніколи не замислювалася про можливість роботи у бібліотеці. Хоча, звісно, книги, читання та бібліотеки були завжди присутні в житті Світлани, як у кожної людини. Читала вдома, за прикладом батьків (особливо любила читати мама), відвідувала шкільну бібліотеку. Згодом, вступивши до педагогічного училища, вивчала по книгах основи професії.

Закінчивши училище за спеціальністю «дошкільне виховання», дівчина готувалася до цікавої роботи на теренах виховання підростаючого покоління. Але в її плани втрутилося життя – заміжжя і народження дитини відтермінувало початок педагогічної кар’єри. А коли нарешті прийшов час ставати до роботи, в країні трапилась економічна криза. Наробивши багато лиха в усіх сферах економіки, вона також потягнула за собою скорочення числа працівників дитячих садочків і закриття  багатьох із них. Таким чином перед Світланою постало питання пошуку роботи. 

Двоюрідна сестра Наталя Ярута на той час уже працювала в ДОУНБ у відділі літератури з народного господарства. Саме вона запропонувала Світлані спробувати себе у бібліотечній справі. Так, у 2000 році опинилася молода жінка у відділі зберігання основного фонду, у глибині душі сподіваючись, що це тимчасово.

Багато хто приходить працювати до бібліотеки випадково, на невизначений час, не маючи спеціальної освіти. Частина таких людей із часом розуміє, що це помилка, і полишає професію. Інші затримуються, або ж залишаються назавжди і згодом стають добрими фахівцями. Саме так сталося у випадку зі Світланою Чорноус.

Опинившись у книгосховищі, дівчина була вражена його масштабами та кількістю книг на полицях. Виявилося, що навіть таку кількість книг можна систематизувати, швидко знайти будь-яку на читацьке замовлення серед «книжкового моря».

З теплотою згадує Світлана, як радо прийняли її у відділі, як допомагали робити перші професійні кроки: вивчати фонди, розбиратися в них, вчили премудростям бібліотечної роботи.

Сміючись, вона пригадала, як раніше думала, що працівники бібліотеки лише читають книжки на робочих місцях. А насправді виявилося, що професійних обов'язків у бібліотекарів вистачає. 

На новій роботі дуже згодилося уміння та прагнення Світлани Чорноус все навколо себе впорядковувати, систематизувати. Практично всі робочі процеси у книгосховищі потребували саме цього. Їй неймовірно подобалося бачити реальний результат своєї роботи, відчувати її потрібність і сенс.

Почавши трудову діяльність з посади бібліотекаря, Світлана Вікторівна Чорноус уже більше 20 років залишається вірною прихильницею відділу зберігання основного фонду.

З часом усвідомила нагальну потребу в отримання професійної освіти та вступила до бібліотечного відділення Дніпропетровського училища культури. Студентські роки були яскравими та насиченими. Одногрупниці стали справжніми подругами, навчання було цікавим і змістовним. Училище дівчина закінчила у 2005 році, отримавши диплом із відзнакою. З особливим почуттям і щирою вдячністю згадує Світлана педагогічний колектив коледжу, адже отримані знання значно допомагали їй у різноманітній і насиченій роботі.

Почавши з посади бібліотекаря (2000–2001 рр.), згодом стала бібліотекарем ІІ категорії (2001–2013 рр.), а визнанням її високої професійної кваліфікації стало призначення провідним бібліотекарем з січня 2014 року. Обізнані люди знають, що бути сучасним бібліотекарем непросто. Необхідно постійно пізнавати нове, гідно відповідати на зростаючі запити та уявлення щодо професії. Адже справжній професіонал – це інтелект, гостре око і вмілі руки. Щоденна кропітка праця, непримітна та найчастіше рутинна, яка не впадає в очі, але без якої не може бути повноцінної роботи бібліотеки – ось чим заповнені дні Світлани Чорноус і її колег-співробітників відділу зберігання основного фонду.

Підібрати і оформити до видачі книги за вимогами користувачів бібліотеки та абонентів МБА, перевірити поточні відмови, штрихкодувати книги та внести ці дані до ЕК. А ще виконати ретровведення фонду художньої літератури та книг, замовлених користувачами в ЕК і надавати довідки про місцезнаходження книг. Не випускати з поля зору контроль за збереженням і правильністю розстановки книжкового фонду, своєчасно здійснювати відбір на вилучення літератури з фонду відділу та складати акти на списання.

Окрім цього, Світлана забезпечує дуже важливу ланку роботи: отримання й облік нових надходжень літератури з відділу наукового опрацювання документів і організації каталогів. Через її руки проходять нові видання, перш ніж будуть розподілені по полицях, де чекатимуть на своїх читачів. 

Швидко освоїла Світлана і комп’ютерні технології, що активно впроваджуються в ДОУНБ. І на теперішній час володіє комп’ютерною технікою на рівні висококваліфікованого користувача, займаючись всіма процесами роботи в системі «Ірбіс». Професійно та грамотно веде вона статистичний облік роботи відділу зберігання основного фонду за місяць, квартал, рік. Багаторічний досвід і професійність допомагають Світлані Чорноус викладати на обласних курсах підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, де вона висвітлює важливі питання збереження бібліотечних фондів. 

Сумлінна праця Світлани неодноразово відзначалася почесними грамотами та подяками адміністрації бібліотеки. У 2020 році вона отримала посвідчення ветерана праці бібліотеки. 20 років сумлінної роботи на одному місці – це не жарти!

Неможливо не згадати особливу сторінку в історії відділу і, звичайно ж у професійній історії Світлани Чорноус – роботу в Центрі художньої літератури. Це був на той час новий, незвичний досвід для співробітників відділу внутрішньої роботи. Разом із колегами вона з ентузіазмом поринула у роботу з читачами. Привітна та доброзичлива, вихована та делікатна, легко знаходила спільну мову з відвідувачами Центру.

Неабияке задоволення отримувала у складних випадках, коли вдавалося допомогти користувачеві у «безнадійних» пошуках книги. Приємно було, коли дякували за потрібну книгу і надалі прислухалися до порад бібліотекаря. 16 непростих, але цікавих років функціонував Центр художньої літератури. Світлана Вікторівна завжди згадує про ті часи з особливим почуттям і вдячністю.

Теодор Рузвельт, 32-й Президент США, говорив: «Найкраща нагорода в нашому житті – це можливість займатися справою, яка того варта». Якщо людина любить свою справу, вона постійно перебуває у творчому пошуку, в результаті праця-робота перетворюється на працю-творчість, яка дарує насолоду і справжню радість. Відомо, що великий успіх складається з невеликих досягнень. Склалося саме так, що бібліотечна професія стала для нашої героїні справою життя. І вона ні про що не шкодує.

У Світлани велика сім'я, яку вона любить і цінує, і за яку відповідальна, інакше просто не може. Після смерті тата вона і її чоловік стали для своїх рідних опорою і «швидкою допомогою». Треба було підтримувати розгублену маму, допомогати сестрі та маленьким племінникам. Її мудрих порад і піклування потребує молода сім'я доньки Анастасії. Багато уваги приділяє вона синові Миколаю, розвиваючи його схильність до спорту та вивчення іноземних мов. Хлопчик відвідує секцію карате, бере участь у змаганнях.

Тому вільного часу у Світлани не так багато. Ці дорогоцінні години вона витрачає на читання, роботу на дачі та улюблене хоббі – вирощування і створення рослинних композицій із різноманітних сукулентів. Свої витвори вона залюбки дарує друзям і знайомим. А потім обов'язково  цікавиться, як там себе почувають її «вихованці».

У Світлани є іще одна пристрасть – рибальство. Покійний тато, з яким вони були справжніми друзями, прищепив доньці любов до цього заняття – проводити час спокійно, спостерігаючи природу та віддаючись своїм думкам. Разом вони також любили збирати гриби, блукаючи лісовими стежками, багато розмовляли. Вона постійно згадує ці щасливі миті, глибоко шкодуючи, що тато пішов з життя так рано.

Світлана дуже порядна і чесна людина, чудова подруга і колега. Їй завжди можна довіритися і ні на хвилину не сумніватися у її щирості, бо духовність є основним принципом її життя. Співробітники цінують її чудове почуття гумору, з нею легко і приємно спілкуватися, бо знає багато цікавого, захоплюється психологією. 

Світлана – чудова оповідачка історій, у її виконанні це завжди яскраво, емоційно та дотепно. Якось вона розповіла нам, що у підлітковому віці отримала в дарунок на день народження книжку Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» українською. Слід зазначити, що у ті часи читали, переважно, російською мовою. Тому дівчина поклала подарунок на дальню полицю і забула про нього. І ось тепер час цієї книги настав – її читає син. Читає саме українською. Символічно вийшло, чи не так? 

У її житті було декілька символічних випадків і подій, глибокий сенс яких вона зрозуміла лише з часом. Зараз на долю українців випали неабиякі випробування. Війна похитнула звичний світ, життєвий лад, зруйнувала плани. Натомість біль і гнів, зростаюча тривога за рідних і близьких. Нам усім дуже складно лишатися мужніми та зібраними. Але Світлана вважає, що навіть такі суворі випробування для чогось даються людині.

Як більшість із нас, ця чудова жінка прагне лише одного – вистояти у цьому лихолітті і жити на своїй мирній землі, піклуватися про рідних, ростити дітей і займатися улюбленою справою.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

вівторок, 9 серпня 2022 р.

На долоні історії

 Бібліотекар Казанова

 

Які найперші асоціації виникають у вас, коли ви чуєте ім'я Джакомо Казанова? Знаменитий венецієць XVIII століття, а простіше кажучи, авантюрист-епікуреєць і улюбленець дам. Окрім цього, у різні часи він побував скрипалем, солдатом, алхіміком, цілителем, а спочатку взагалі готувався стати священником. Кілька разів набував і втрачав фінансові статки, написав понад сорок книг, складав п'єси, лібрето до опер, вірші. Джакомо є автором енциклопедії сирів, філософських і математичних трактатів, праць юридичних і про календарні числення та роботи з геометрії. Саме він переклав «Іліаду» Гомера сучасною італійською мовою і сприяв появі у французькій музиці жанру ораторії. Гурманство та каббала теж входять до списку його захоплень, як і зацікавлення фантастикою. Здивовані? Але це ще не весь перелік його талантів і вподобань.

Останні тринадцять років свого життя він був бібліотекарем у графа Вальдштейна в замку чеської Богемії і саме тут написав відомой автобіографічний твір «Історія мого життя».

Мемуари ці мали велику славу і, окрім яскравих пригод, представляли правдиву картину побуту та устрою европейського суспільства тих часів. А завдячувати своїй появі ця багатотомна праця може саме тиші бібліотечних залів Духцовського палацу. Саме тут життєлюбний ексцентрик Джакомо займався, окрім складанням каталогу графської бібліотеки, поринанням у спогади свого пристрастного життя.

А згадувати й дійсно було що. Значну частину свого буття він провів у подорожах по Європі, намагаючись зробити кар'єру в Парижі, Лондоні, Санкт-Петербурзі, Амстердамі, Стамбулі, Празі, Дрездені та Відені. Як бачимо, список вражаючий. Саме жінки відкривали йому всі двері до вищого світу і сфер суспільства, але герой наш і сам мав неабиякий інтелект і намагання пізнавати науки.

Яку ще цікавості мають ці мемуари? Казанова – розумний тонкий спостерігач, він із разючою точністю малює портрети великих і знаменитих людей, з якими йому вдалося спілкуватися. У галлереї особистостей представлені Вольтер, Руссо, Гете, Моцарт, Катерина II.

Отже, завдячуючі цим мемуарам, Джакомо наприкінці життя назвав себе філософом, а світ отримав спогади, якими й досі цікавляться нащадки.

А вибір – стати Казановою чи бібліотекарем і в якій почерговості кожен для себе зробить уже сам :)

 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнівшніх звязків


Джерела:

Закони переможців [Текст] / упоряд. І. О. Назаренко.– Харків : Vivat, 2018. – 187 с. – (Мініатюри).

Казанова, Джованни Джакомо. Мемуары [Текст] / Д. Д. Казанова. – М. : Книга, 1991. – 302 с.

Цвейг, Стефан. Чародій кохання [Текст] / С. Цвейг. – К. : Ред. газ. Вісти ЦССТ України, 1993. – 144 с.

Фото: https://presa.com.ua/psykholohiia/kazanova-tse-khto-istoriya-dzhakomo-kazanovi-suchasne-znachennya-slova-kazanova.html

понеділок, 8 серпня 2022 р.

Неймовірно, але правда


За 1906 рік загальна кількість видань у фонді склала 8 606 назв (20 848 прим.). Протягом року за різними причинами із фондів було вилучено 307 назв творів. Із них 73 назви не повернули абоненти, що викликало в подальшому більш ретельний нагляд за фондами та відвідувачами. До того ж це сприяло переміщенню абонемента у більш зручне для обслуговування користувачів приміщення. На початок наступного року загальна кількість назв творів склала 8 299.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1906 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Тип. Губерн. Правления, 1907. - 48 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=24 (дата звернення: 07.07.2022). – Загол. з экрану.


 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

пʼятниця, 5 серпня 2022 р.

На долоні історії

 Іван Багряний. Обдарований щедрою силою  й талантом (завершення)



«Огненне коло» – основа сюжету трагічні події липня 1944 року під Бродами, історія дивізії «Галичина». Письменник створює калейдоскоп картин війни, коли світ розламаний на скалки, роздертий на шмаття, коли навколо торжествує смерть і страждання і гинуть у муках найкращі друзі, а ті, хто поруч безсилі допомогти. Герой Петро Сміян спустошений війною. Від його рук гине Ата – любов всього його життя, вона на іншому боці. Життя замикається «в ніщо, в порожнечу. В чорне провалля… Утікав від того, від чого не можна втекти».

Не мають рації німецькі історики, котрі писали, що «тут до останку стояли німецькі солдати». Правда в іншому, пише письменник, «кожен цаль цієї землі тут полили своєю кров'ю – ми українські вояки».

Дивізія «Галичина» була розгромлена радянськими військами, проте мрії та воля юнаків до боротьби за справедливість, їхня любов до рідної землі, ради якої «вони стикали кров'ю в жорстокій нерівній боротьбі», заслуговують на повагу і довгу пам'ять, їх не можна вважати переможеними».

Уже після смерті Багряного 1965 році був опублікований роман «Людина біжить над прірвою» про трагедію людей, затягнутих у вир Другої світової війни. Твір написано одночасно з «Садом Гетсиманським», він продовжує тему людини в тотальному суспільстві. Максим Колота – головний герой, який воює зі світом насильства та несправедливості. У центрі – події на Слобожанщині. Після відступу фашистських військ пришли радянські війська: «Низенькі кирпаті хлопці були сповнені ненависті до визволених знедолених людей. Трагізм ситуації увиразнювало те, що слідом прийшли слідчі зі сталінських катівень судити звільнених як злочинців. Головного героя допитують, тримають голодним, але все ж таки він потрапляє додому».

Зображуючи приниження і страждання, Іван Багряний викриває війну як антиприродну, антигуманну форму існування людських взаємин, яка несе загибель інтелекту, культурі, цивілізації, усьому людству. Вона перетворює людське суспільство на духовну та моральну пустелю. Типовим оптимістичним закінченням своїх творів автор стверджує, що зло врешті-решт буде переможене і на нашій родючий землі буйно розквітне «чарівний сад», бо усе на світі здатна перемогти любов: «і найчорніше зло не в силі подолати добро, що виходить з любові».

У 1963 році філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чікаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду. 1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Шевченківську премію за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». У 1996 році з нагоди 90-річчя з дня народження письменника засновано літературну премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів – Іван Дзюба.

 Джерела:

Багряний Іван. Листування. 1946–1963 [Текст] / Багряний Іван; Упорядн. О. Коновал. – Київ : Смолоскип. Т. 2. – 2002. – 554 с.

Багряний, Іван. Тигролови [Текст] : роман / І. Багряний. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – 320 с

Багряний, Іван. Публіцистика [Текст] : доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе / І. Багряний ; Упоряд. О. Коновал. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2006. – 856 с.

Багряний, Іван. Скелька [Текст] : поеми / І. Багряний. – Харків : Важпромавтоматика. – [Б. м.] : Формат, 2008. – 288 с.

Багряний, Іван. Вибрані твори [Текст] / І. Багряний. – Київ : Книга, 2007. – 368 с.

Багряний, Іван Павлович. Вірю!. [Текст] : хрестоматія / Іван Павлович Багряний; Упорядн. В. Усань. – 2-ге вид. – Харків ; Чікаго : [б. в.], 2001. – 543 с.

Багряний, Іван Павлович. Ганебне проголошення [Текст] / І. Багряний. – [Б. м.] : Новий Ульм, 1960. – 16 с.

Багряний, Іван Павлович. Чи розламає нас ворог? [Текст] / І. Багряний. – [Б. м. : б. и.], 1952. – 23 с.

Багряний, Іван Павлович. Сад Гетсиманський [Текст] : роман / Багряний Iван ; Передм. О.С. Гаврильченка, А.П. Коваленка. – Київ : Дніпро, 1992. – 528 с.

Багряний, Іван Павлович. Вiдповiдь людоловам [Текст] / І.П. Багряний. – Торонто : [б. в.], 1956.

Багряний, Іван Павлович. Огненне коло [Текст] / І.П. Багряний. – Торонто : [б. в.], 1953.

Багряний, Іван Павлович. Людина біжить над прірвою [Текст] / І. Багряний. – Київ : Школа, 2009. – 320 с.

Войчишин, Юлія. Іван Багряний [Текст] : літ.-бібліогр. студія / Ю. Войчишин; вступне слово К. Біди. – Вінніпег : [б. в.], 1968. – 86 с. – (Література ; ч. 10).

Слабошпицький, Михайло Федотович. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – Київ : Ярославів Вал : Журн. «Київ», 2012. – 716 с.

Шугай, Олександер. Іван Багряний: нове й маловідоме [Текст] : [в 2 кн.] : есеї, документи, листи, спогади, нотатки, факти. Кн. 1 / О. Шугай; ред. Н. Шугай; авт. передм. І. Дзюба. – Київ : Смолоскип, 2013. – 955, [3] с. : фото.

четвер, 4 серпня 2022 р.

Що читають бібліотекарі

Гейман, Ніл. Зоряний пил [Текст] : роман / Н. Гейман ; пер. з англ. Д. Кушнір. - К. : КМ-БУКС, 2017. - 240 с. : іл.

Твір розповідає про пригоди юнака Трістрана Торна з селища Стіна, що межує з Чарівною країною, місцем, куди у пошуках впалої зірки й вирушає хлопець. Роман приніс авторові Міфопоетичну премію (1999) та премію «Алекс» (2000) від Американської бібліотечної асоціації.

Книга «Зоряний пил» була екранізована в 2007 році. Режисером став Метью Вон, а сценаристом сам Ніл Гейман. У головних ролях: Чарлі Кокс, Клер Дейнс, Мішель Пфайффер та Роберт Де Ніро.

А ви коли-небудь мріяли? Чи було колись, що мрії здійснювались зовсім не так, як ви очікували? Ця книга переносить нас у примарний світ мрії, яка виявляється зовсім не такою, як здавалось.

Дія відбувається в Англійському селищі Стіна у роки близькі до сучасності. Здавалося, все банально – закоханий хлопець обіцяє дівчині принести зірку, що впала з неба…І тут починаються пригоди та дива.

Цікаві зустрічі та казкові знайомства супроводжують мандри Тристрана. На шляху йому трапляються і відьми, і чарівні створіння та навіть справжні правителі цілої країни. Знайдена зірка виявляється зовсім не такою, як очікував хлопець. А таємниця народження Трістрана принесе чимале здивування. Врешті головний герой отримує набагато більше ніж мріяв – справжнє кохання.

Історія змушує плакати і сміятись. Іноді навіть неможливо відірватись від книги.

Дещо засмутило мене завершення, але чим, можна дізнатись прочитавши цю історію. Отже, вперед до бібліотеки!

Юлія Касьян, бібліотекарка відділу читальних залів