Територія особистості

村上 春樹. Власний стиль

(продовження)

 

    Його щоденний письменницький розпорядок – це теж про власний стиль.

    Після закриття бару разом із дружиною Муракамі переїхав в Нарасіно, префектуру Шіба. Сільська місцевість ніякої спортивної інфраструктури. Вибору не було, і він просто почав бігати. Символічний прощальний жест із життям, яке колись вів.

    З тих пір день в Муракамі починається о четвертій  (іноді о другій) ранку, пише він 5–6 годин, створює по десять сторінок на день. Після чого пробіжка не менше шести міль, плавання, велосипед.

    «Коли я володів джаз-клубом, я жив настільки безладно та заплутано – вкладався спати о третій або четвертій ранку – тому, коли став письменником, вирішив жити дуже розміреним життям: прокидатися рано, лягав рано, займатись спортом щодня».

    У школі він не любив уроків фізкультури, ніколи не був атлетичним або спритним, тому види спорту, де потрібно приймати рішення зі швидкістю світла, не були його натхненним ковзаном.  Тому вибір бігу на довгі дистанції безболісно вбудував у новий спосіб життя.

    Біг є своєрідною проєкцією його особливостей стосовно навчання від молодшої школи до коледжу, коли його змушували вчити все підряд, а йому було це категорично нецікаво. Незважаючи на добрі оцінки, він не пам'ятає, щоб його хвалили за результат або за те, що зробив щось краще за всіх. «Я почав отримувати задоволення від навчання, закінчивши коледж, коли міг вивчати предмет, який мене зацікавив, у власному темпі. Тоді я був вмотивованим і ефективним в отриманні знань».

    Зізнається, що з віком біжить не так часто. Під час цього ні про що не думає, пітніє та хоче пива. Суцільна проза ٩(｡•́‿•̀｡)۶ Стосовно марафону на Хоккайдо колись біг одинадцять годин, ледве не вмер. «Для того, щоб писати потрібна сильна концентрація, а для цього досконала фізична витривалість. До речі, японські письменники дуже недбало ставляться до свого фізичного стану. Юкіо Місіма ледь не єдиний виняток. Вважаю, що повинен бути фізично сильним, для того щоб писати сильні речі».

    Цей ритм – для нього віднайдене справжнє глибоке щастя. Він називає такі дні приємними, тому що чим їх більше, тим йому веселіше, бо більше нових створених сторінок. «Я дійсно не розумію, чому людям подобається читати мої довги книги. Але я дуже популярний».

    Отже, він полюбляє бейсбол, за те, що нудний, та бігати. «Більшу частину того, що я знаю про письменство, я дізнався, бігаючи щодня», – побачимо в його мемуарах 2007-го.

    Немов клацнувши своєріднии тумблером «бейсбол-біг» задля зміни темпоритму подалі від надзвичайних емоцій, які змушують читачів лишати на сторінках його творів безліч знаків оклику, Харукі відновлюється. Стиль руху тіла – завжди красномовний відбиток, у його випадку він легкий, спокійний, ритмічно діловий.  Має Муракамі й «свій» Пагорб, поблизу місця, де мешкає, де земля немов нахилена біговими доріжками, що креслять численні круті повороти. З вершини того пагорба видно море, що тягнеться між Японією й Америкою, біля підніжжя село, магазин для серферів на головній вулиці, ряд рибальських будинків із традиційним «рибальським святилищем» в одному з дворів.  Якось Муракамі   довелося бігати із самим Джоном Ірвінгом у Центральному парку, коли був молодим, ще нікому не відомим перекладачем.

    «Марафонський спорт не для кожного, як і письменство – професія не для всіх. Ніхто мені не радив і не пропонував бути письменником. У мене лише була ідея бути певною людиною і я слідував їй...».

    Він почав бігати в знакові тридцять три. «...У такому віці помер Ісус Христос, а життя Ф. Скотт Фіцджеральда хилилося до заходу сонця. Це вік перехресть і вибору шляху... і це була моя запізніла, але справжня точка відліку як письменника».

Олена Ємельянова

 

Далі буде. 

Фото https://www.yakaboo.ua/author/view/Haruki_Murakami?book_publisher=Folio&srsltid=AfmBOopGlasjHrDH--Ij2Kg6EIes5C5ICkNYlymd9wxq99uaQqe_jtp9

https://www.instagram.com/p/DR9IppPCNGG/

 

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Саніна, Теа. Танець дикобразів: Історія однієї медіації / Т. Саніна. – Київ: Фенікс, 2021. – 216 с.

Теа (Тетяна) Саніна – письменниця, сімейна медіаторка, консультантка для пар. Її романи – це історії, народжені з реального досвіду роботи з людьми. Медіатори – професія про яку ми мало знаємо, а хтось, прочитавши роман, познайомитися з нею вперше, але другорядна роль цих посередників у подоланні конфлікту стає не другорядною, а через власні переживання виходить на передній план.

«Танець дикобразів» – перша книга із трилогії про медіаторів Варвару та Дмитра. Це психологічний роман, який порушує тему взаємостосунків між чоловіком і дружиною.

Танець дикобразів, винесений у назву роману, – це метафора з легенди, що її медіатори розповідають своїм пацієнтам під час занять, зустрічей, консультацій. Зграю дикобразів у степу застала холодна ніч, і тварини мусили збитися докупи, аби зігрівати одне одного, але при цьому мали все ж тримати дистанцію, не притискатись надто близько, щоб не вколотися і не вколоти іншого. Окрім того, розділи мають назви з хореографічного лексикону: па-де-де, па-де-труа, па-де катр. Немов балетна вистава відбувається у невеликому кабінеті медіаторів, де одна супроти іншої перебувають дві пари.

Варвара і Дмитро, сімейні медіатори й учасники волонтерського проєкту «Союз медіаторів України». Варвара мріяла про адвокатську кар’єру, хотіла захищати найзапекліших злочинців, бо вважала, що суспільство саме винне, дозволивши цим людям впасти на дно моральних і суспільних норм. Дмитро, правник за освітою, сам зі Сходу України, в його долю сумною ниткою вплетена війна і світоглядні розбіжності з братом Андрієм, який, здається, обрав іншу сторону протистояння. Цього разу колегам-медіаторам доведеться якщо не примирити, то бодай вивести у конструктивне русло взаємини молодого подружжя.

Марія та Марк, які колись були закоханими, тепер віддаляються все далі одне від одного. Вони тікають від війни, друзів і навіть від власних почуттів, але у новому житті стикаються не зі свободою, а з розчаруванням. Їхня маленька донька Агата потребує турботи та стабільності, тоді як батьки застрягають у лабіринті образ і взаємних претензій. Пара медіаторів стає тією ланкою, яка дозволяє героям хоча б наблизитися до діалогу, однак шлях до взаєморозуміння не менш болісний, ніж їхня спільна історія.

Спілкування на медіаційних зустрічах Марк і Марія починають зі взаємних звинувачень і слів ненависті, та кожна наступна зустріч відкриває для них глибину болю один одного і змушує їх ще більш розкриватись, розповідати те, чим до сьогодні не ділились ні з ким. Медіаторам вдається повернути їм бажання жити і шукати порозуміння.

Окрім головних героїв, ми спостерігаємо водночас і за медіаторами Варварою і Дмитром. Адже вони теж звичайні люди, і в них є свої проблеми, негаразди, своє минуле, часто несолодке. І цікаво було спостерігати, як їм вдавалося абстрагуватися від особистих переживань, намагатись нікому не віддавати перевагу, мислити обʼєктивно, але це так непросто (у романі є сцена, коли Варвара сама потребує допомоги колеги й отримує її через Інтернет).

Це історія про те, що протягом життя кожен із нас мимохіть ранить близьких людей і раниться сам. Але також про те, що поки ми живі – ми можемо знайти шлях до порозуміння із собою, близькими, світом.

«Слова... Ми боїмося їх, бо вони так часто ранять нас. Буває, що через сказане або несказане люди вбивають себе або тих, кого люблять. А буває, через кілька фатальних слів винищуються цілі народи. Та все ж, саме слова здатні достукатись до зболілого серця, саме вони допомагають нам знайти сили рухатися далі й перероджуватися. Однак ця магія діє лише тоді, коли слова обрамлені живим співчуттям. Без нього – вони порожні й марні, наче оболонка без вмісту. Співчуття ж, навіть безмовне, наповнює нас життям і силою. Дарує наснагу творити й дарувати любов в цьому шаленому, переповненому болем світу».

 

Тетяна Бриткова, провідна бібліотекарка відділу періодики

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/F93EC172-CC13-46E7-B6DE-7527588956CB

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

村上 春樹. Власний стиль
(продовження)

 

Коли я створюю історії, я можу зробити все, що завгодно. Я можу створити будь-яке диво... Можна сказати, що я володію магією. 

   Історії його творів починаються з зацікавлення будь-чим – сном, дзвінком, несподіванкою, мелодією, почутою в таксі по радіо. 

Істини його при наближенні завжди віддаляються, бо головне саме шлях до них чи то країною овець, паралельних всесвітів, власної підсвідомості, підземель. Все інше, з розв'язкою в т. ч., цілковито супутнє. Східний маркер.

    Він впевнений, що книги його найбільше затребувані саме в часи розпаду та політичного хаосу, мова про розпад РСФР, чи про падіння Берлінської стіни або про те, що зараз. Він ні до чого не спонукає, немов за нашою вдячною згодою бере тебе на заворожливий гачок, заспокоює, перемикає. Вирівнює дихання, навіть після тимчасового прискорення.

    Лише на перший погляд цей перемикач є притулком від реальності, бо справжня реальність всередині. Саме її віддзеркалюємо наззовні. Хто чим сповнений, хто на що здатен. Муракамі лише безпомилково камертонить, визначає течію або береги.

    «Я живу в Токіо, у свого роду цивілізованому світі, схожому на Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Лондон чи Париж. Якщо хочеш знайти чарівну ситуацію, чарівні речі, потрібно зазирнути глибоко всередину себе. Ось чим я й займаюся. Люди кажуть, що це магічний реалізм, але у глибині моєї душі це просто реалізм. ... не магія. Коли я пишу, це дуже природно, дуже логічно, дуже реалістично та розумно».

    Його успіх, у т. ч. комерційний, невпинно зростав, досягнувши піку в 1987-му за найулюблений мій роман «Норвезький ліс», тираж якого сягнув маже чотирьох мильйонів екземплярів на рік. Це відкрило традицію мільйонних тиражів майже всіх видань Харукі Муракамі в 50 країнах світу. Після приголомшливого зізнання, він відчув розгубленість і депресію. Він став відомим і багатим, але нещасним, бо до такої всесвітньої зайвої до себе уваги не звик. Вона його спустошувала.

    Журналісти позначають, що роман цей єдиний, написаний в реалістичній манері, не рахуючи деяких оповідань. У випадку з японцем Муракамі це про той саме шлях всередині, про не визначене заздалегіть.  Це одна з топ-тем усіх досліджень його творчості. Письменник відкидає думку, що його сюжети про риб, які падають і жінок, запліднених не природнім способом, не є реалістичними. «Це мій реализм. Мені дуже подобається Габріель Гарсіа Маркес, але я не думаю, що він вважав те, що писав магічним реализмом. Це був просто його реалізм. Мій стиль подібний до моїх окулярів: крізь ці лінзи світ набуває для мене смислу».

    Муракамі наполягає, що, коли не пише, він абсолютно звичайна людина, а його творчість – «чорна скринька», до якої він не має свідомого доступу.

Доступ цей намагаються віднайти час від часу журналісти. Він зазвичай намагається кореспондентів чи то критіків уникати, але ті інтерв'ю, що бачимо – майже рівновагомий цікавий діалог територією підсвідомості двох особистостей. Інакше спілкуватися із письменником неможливо, неспроможні та й не наважаться ٩(◕‿◕｡)۶

    Харукі переконаний в тому, що коли літературний образ виникає немов із темного внутрішнього колодязя, його потрібно осмислити та зафіксувати. І це робота для розумних людей. І додає: «Але ж письменникам не обов'язково бути розумними». ٩(｡•́‿•̀｡)۶

    Прислухатися до себе та ретранслювати – цілковито в русі японської літератури. Повертаючись до невластивого в повітряному просторі... Так, в «Кафці на пляжі» є момент, коли з неба починає падати риба. «Люди питають: "Чому саме риби?..". Але в мене немає відповіді. Мені просто прийшла ідея про те, що щось повинно впасти з неба. ... я замислився та відповів: "...Риби було б добре"...справа в тому, якщо це приходить до мене в голову, можливо є в цьому щось вірне, щось з глибин підсвідомості, що знаходить відгук у читача. Таким чином, в мене з ним є таємне місце, де цілком припустимо, що риби повинні падати з неба. Важливе спільне місце зустрічі замість аналізу символіки чи чогось подібного. Я лишаю це інтелектуалам».                                              

    Він немов відсторонюється від інтелектуально-розумних ярликів. Коли йому вказують, що написав безліч дивовижних книжок, Муракамі заперечує, що він усього лише нудний старий посуд для власної уяви. Ключеве слово «уява».

    Ці чотири магічні літери та спроможність відчувати для мешканців 日本 насправді важливіші за всі інтелектуальні дискусії та літературознавчій аналіз. Це про «поза свідомим контролем», що вивільняє скарби з тієї чорної скриньки, бо інше то бантики й ігри, відчуття ж – реальність абсолютна.

    Муракамі відчуває себе своєрідним каналом, сполученим ланцюжком між підсвідомістю власною та читацькою. Він справжнісінький природжений спостерігач за історіями. Вважає за краще слухати, роздивлятися, наприклад, чиїсь риси або вуха, прислухається до різнокольорової палітри звуків і запахів Токіо, інших міст. Так само, як колись у юнацтві в передмісті Кобе вслухався в багатомовність та вдивлявся у полярність людей, в обертони неймовірного джазу. В Японії його знають як своєрідного Стадса Теркела – американського письменника, історика, телеведучого, володаря Пулітцерівської премії, відомого усними історіями про простих американців.

    Він порівнює ці прості історії з реальністю власних снів, яких зазвичай не бачить. Єдиний повторюваний жахливий щодо класики японської сновидячої кухні, але Харукі прокидається якраз перед тим, як відкусити шматочок того зілля. Щодо сновідінь інших гадає, що може робити це, коли чатує.

    Може. Підтверджую ٩(◕‿◕｡)۶

 Олена Ємельянова

 Далі буде. 

Фото https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-mur akami-02-17-20    Photograph by Kevin Trageser / Redux 

Джерела:
Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

村上春樹. 
Власний стиль (продовження)

Початок його письменницької кар'єри почнеться в класичному «стилі Муракамі», тобто цілком несподівано. В категорично повсякденному на нього раптово обрушилася містична істина, яка назавжди змінила життя.
    1 квітня 1978, 13:30, стадіон Мейдзі Дзінгу. 29-річний Муракамі лежав на траві, потягував холодне пиво, іноді поглядав на небо і насолоджувався грою. Стадіон був напівпорожній. Swallows приймав Hiroshima Carp. Такеші Ясуда легко провів три аути і легко вибив нападаючих суперника. Дейв Хілтон – молодий гравець команди Swallows, відбив м'яч до задньої лінії поля. Тріск бити по м'ячу пролунав по всьому стадіону.
    «Саме в той момент мене осяяло – я хочу написати новелу. Я досі пам'ятаю широке чисте небо, почуття свіжої трави, доленосний тріск биті. Щось спустилося з неба в мить, і я все прийняв.
    У мене не було амбіцій стати письменником. Було лише сильне бажання написати новелу. У магазині Kinokuniya я купив пачку паперу для письма і п'ятидоларову ручку Сейлор...».
    До кінця осені він закінчив рукопис на сто тридцять сторінок з назвою «Слухай пісню вітру». Чуттєва, прозоро-лаконічна історія про безіменного 21-річного оповідача, його друга на прізвисько Пацюк та жінку з чотирма пальцями. В оповіданні нічого особливого не відбувається, «але голос Муракамі відчувається від самого початку: дивна суміш туги та екзотики».
    На тих перших повітряних сторінках Муракамі сан примудряється згадати безліч маркерів західної культури: «Лессі», «Клуб Міккі Мауса», «Кішка на розпеченому даху», «Каліфорнійські дівчата», Третій фортепіанний концерт Бетховена, французькй режисер Роже Вадім, Елвіс Преслі, мультяшний птах Вудсток, Сем Пекінпа... Жодного посилання на твір японського мистецтва у будь-якому вигляді.
    Він не знав, що із новелою робити, але поклався на волю випадку та віддав до літературного журналу Gunzo на конкурс молодих письменників. Навіть не зробив копію, бо був більше зацікавлений закінчити писання, ніж випустити його у світ.
  «Це була неймовірна осінь. Небо було чистим, а дерева гінгко перед Меморіальною галереєю Мейджі були такими золотими, як ніколи раніше в моєму житті».
     Якось вихідного дня японський літературний журнал розбудив його телефонним дзвінком з повідомлення, що «Вітер» увійшов до шорт-аркуша премії для молодих письменників.
    Муракамі  почув, поклав слухавку та вирушив на прогулянку з дружиною Йоко. Він пам'ятає, що дорогою вони знайшли пораненого голуба та віднесли його до місцевої поліцейської дільниці. «В ту неділю було сонячно і ясно, дерева, будівлі та вітрини крамниць сяяли в весняному сонячному світлі. Саме тоді мене осяяло. Я виграю приз. І стану письменником, який досягне певного успіху. Це було зухвале припущення, але в ту мить я був впевнений, що це станеться. Абсолютно впевнений. Не в теоретичному сенсі, а безпосередньо та інтуітивно».
    Він переміг.
    Ще через рік вийшов «Пінбол 1973».
 Він продовжував займатись джазовим клубом і міг писати лише вдома за кухонним столом, поки не засинав.
    «Я відчував, що проживаю два життя і поступово усвідомив, що хочу писати більш суттєві роботи. Мені сподобався процес написання перших двох творів, але в кожному були частини, якими я не був задоволений, бо працювати міг лише уривками, викроюючи частки часу... результат був далекий від глибокого і досконалого».
    Він відчував, що отримав чудову можливість бути письменником і хотів реалізувати себе в цьому. Після довгих роздумів закрив бізнес. Прибуток від джазового клубу значно перевищував зарплатню новеліста, але це була реальність, яку він собі дозволив. Незважаючи на всі заперечення друзів і відчутні борги за кредитами, він перегорнув минуле та «трохи ніяково став називати себе письменником».
    У квітні було завершено «Полювання на овець». «Ця новела була набагато довшою за попередні, масштабнішою і продиктованою історією. Після її закінчення в мене з'явилося приємне почуття, що я сформував свій стиль. Зараз я вже міг уявити своє життя новеліста».
    Редактори в Gunzo не звернули увагу на «Овець». Зовсім. Читачі, після виходу в 1982 у видавництві Kodansha, навпаки, полюбили. Муракамі сан був щасливий. Це був справжній старт для пошуків власного стилю, ані японського, ані американського. Авторського.

Олена Ємельянова

Далі буде.

 
Фото https://www.theguardian.com/books/2011/oct/14/haruki-murakami-1q84
 
Джерела:
Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 
 

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1961. 

Наукова бібліографія та краєзнавство

 

Вивчаючі звітну документацію обласної Бібліотеки 1961 року, побачили цільову роботу з координації діяльності бібліотек усіх систем і відомств. Не виключенням була бібліографічна та краєзнавча робота.
    Бібліотека стала ініціатором створення обласного об’єднання бібліографів, розроблено Положення про координацію і кооперацію довідково-бібліографічної та краєзнавчої роботи в області. Результатами спільних зусиль підготовлені бібліографічні видання, які розповсюджувались по всіх бібліотеках області.  Всього у 1961 році бібліотекам області надіслано 31 методичне і бібліографічне видання, з них 17 складено фахівцями обласної Бібліотеки.
    Обласна Бібліотека продовжувала бачити своєю головною задачею надання методичної допомоги іншим бібліотекам. Свій досвід фахівці системно передавали колегам області, допомагали його впроваджувати.
    Основним напрямом допомоги бібліотекам в організації довідково-бібліографічної роботи було вирішення задач якомога повніше використовувати бібліографію для комплектування, використання всіх видів літератури, прищеплення бібліографічних знань читачам і налагодження краєзнавчої роботи.
    Ми пам’ятаємо, що на той час у Бібліотеці працював єдиний методико-бібліографічний відділ. Звичайно ж, працівники відділу володіли навичками та знаннями як бібліографічними, так і методичними. Але для обслуговування користувачів діяв бібліографічний кабінет. В ньому організували відкритий доступ до бібліографічних посібників, а також тематичний стелаж: «Користуйся бібліографічними джерелами». Це давало можливість швидше і краще задовольняти запити бібліотечних працівників, читачів – студентів-заочників вишів і технікумів та інших відвідувачів кабінету, ефективніше проводити консультації та практикуми з бібліографії. А як методисти, на допомогу бібліотекам в комплектуванні бібліографічними посібниками, підготували та видали посібник: «Мінімум рекомендаційних бібліографічних посібників для міських, районних та сільських бібліотек».
    Робота з краєзнавства проводилась як на рівні окремих бібліотек, так і в координації з бібліотеками різних систем і відомств. В обласній бібліотеці у 1961 році велика увага була приділена організації краєзнавчого кабінету та роботі зі складання зведеного краєзнавчого каталогу.

    Саме цього року фонд краєзнавчої літератури виділили для самостійного зберігання в краєзнавчому кабінеті із загального фонду нашої Бібліотеки. Від головних бібліотек країни на замовлення фахівців обласної Бібліотеки надійшли списки літератури про наш край. В порядку книгообміну одержано краєзнавчу літературу з Саратовської обласної бібліотеки та бібліотеки м. Уфа. Багато цінної краєзнавчої літератури передав того року нашій бібліотеці пенсіонер, колишній працівник історичного музею Ю.В. Вишневський (нагадаю, що увесь фонд обласної Бібліотеки разом із унікальними краєзнавчими виданнями загинув у 1943 році під час визволення міста).
    Книжковий фонд краєзнавчого кабінету доповнили періодичними виданнями: газетами, журналами. Джерелом поточного комплектування місцевими газетами була передплата, за якою одержували 2 обласні, 8 міських, 22 районні та 12 заводських газет. Цього ж року був упорядкований книжковий фонд – розставлений в систематичному порядку.
Спеціалістами обласної Бібліотеки виявлена і розписана краєзнавча література, яка була в Одеській науковій бібліотеці, Історичній бібліотеці України, бібліотеці Академії Наук України.
    Створювався і довідково-бібліографічний апарат на краєзнавчу літературу: топографічна картотека, яка увійшла до складу краєзнавчого каталогу. Розпочато складання картотеки періодичних видань. Вона мала два розділи: дореволюційна і періодика радянського періоду. Було створено каталог книг, виданих місцевими видавництвами. Матеріали розміщували у зворотно-хронологічному порядку – за роками видань, а в межах року – за алфавітом авторів і назв. Цей каталог не вели, тому він мав багато пропусків за минулі роки.
    Для зручності користування краєзнавчим фондом було створено алфавітний каталог.
    У краєзнавчому кабінеті виділили довідкові та бібліографічні посібники краєзнавчої тематики. Склали картотеку на бібліографічні видання і окремо картотеку «Видання Державної обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції». Бібліографічні покажчики відобразили в краєзнавчому каталозі. Як доповнення до довідкового апарату створили тематичні папки газетних вирізок «Дніпропетровщина в семирічці», «Рецензії на твори Дніпропетровських письменників», «Робочий і селянський рух на Катеринославщині. 1912–1917 рр.». Для читачів оформлялись  виставки: «Історичне минуле Дніпропетровщини» та інші…
    У той же час продовжували видавати інформаційний бюлетень «Література про Дніпропетровську область», який започаткували у 1959 році.
 

 

Звіт про методичне керівництво бібліотеками області в 1961 році: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 38 с.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:  Світлана Григорівна Карнаух, бібліограф, 1960-ті роки;   захід краєзнавчої тематики в Бібліотеці;  інформаційний бюлетень «Література про Дніпропетровську область».

Тетяна Абраїмова

 

                                                   Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

村上春樹. Власний стиль
 

Сонце торкнулось обличчя, пронизливо скрикнув птах. Він вдихнув ще раз. Глибше та легше, немов перетворюючи легені на метеликів, готових спурхнути на інший берег життя...

 

Муракамі сан для мене – історія особиста. Пов'язана з містами, людьми та відчуттями, що назавжди прокреслили суттєве. Ці мусубі (яп. 結び) віддзеркалені маркерно, бо дозволяють споріднювати себе з речами камертонними, головними, як у творчості, так і поза нею.
    Ми полюбляємо однакові речі, письменників, абсолютно віддзеркалено усвідомлені. Так само, як і не сприймаємо або байдужі до однакових проявів будь чого.
    Іноді мені здається, що це лише примхи неба розділили нас країнами, віком, ментальністю. Хоча щодо ментальності прародичі в усіх єдині. Більше того, східна тема супроводжує мене зі студентства, і один з перших літературних досвідів пов'язаний саме з «Полювання на овець» в далекому 1991 році. Посилилось це в той же період практикою східних бойових мистецтв, посвяченими майстрами, з якими разом проходила непрості шляхи пошуків себе.
    Хоча, східна тема Харукі має особливості й інших забарвлень, прокреслених часом і місцем його народження. Реальностями й обставинами, в які він охоче занурювався, щоб віднайти для себе ті єдино необхідні вузлики (яп. 結び). Для того, щоб легко підтягнутися на цьому сплетеному «канаті», підкоривши інше життя.
    村上 春樹. Письменник, перекладач, лауреат багатьох міжнародних найважливіших премій і нагород за видатний внесок у світову літературу. Премії принцеси Астурійської (2023, Іспанія); Премії Франца Кафки (2006, Чехія); Єрусалимської (2009, Ізраїль); Ганса Хрістіана Андерсена (2016, Данія); Всесвітньої премії фентезі (2006, США). На знак визнання літературних заслуг отримав почесні докторські ступенів (honoris causa) Університету Васєда (Токіо, Японія); Прінстонського університету (США); Льєзького університету (Бельгія).
    Він вважає себе просто письменником без усіляких нагород, статусів або захоплених епітетів. Абсолютно індеферентно ставиться до стійкої всесвітньої популярності, у тому числі, до Нобелівських премій з літератури, на які номінувався вісім разів з 2009, але так і не отримав.  Єдине, що змістовно його тригерить, із позначкою «плюс» - переклади. Про цей значущий для нього простір обов'язково поговоримо  пізніше.
    Він не розуміє, чому люди прагнуть познайомитись із ним, коли бачать на вулиці, відчуває себе при цьому дивно. Максимум для нього, певна увага, не більше.
    Він дивиться на себе та картину світу відсторонено, так само, як його герої. Доволі часто вони не мають імен, як світлячки в нічному японському лісі або як таємничі та багатосмислові кандзи (яп. 漢字).
    Зазвичай він починає художній твір тільки з назви або ледь накресленого образу, а потім просто сідає за робочий стіл ранок за ранком, імпровізуючи, доки не закінчить. «1Q84» тримав його в такому полоні три роки.
    Ще один із його «полонів» – спогади. Герой Муракамі  в тому ж «1Q84» настільки мучиться через свій перший у житті спогад, який постійно питає кожного, кого зустрічає, про власний. У три роки Харукі якимось чином самостійно вийшов із дому. Хитаючись, перейшов дорогу та впав у струмок. Вода несла його вниз по течії до темного жахливого тунелю. Темрява вже готова була поглинути, але матінка встигла врятувати. «Я пам'ятаю це дуже виразно. Холод води, форму темряви тунелю... Це жахливо. Думаю, тому ця тема мене приваблює». Муракамі подарує цей емоційний сплеск одному зі своїх персонажів в «Хрониці заводного птаха».
    Білий кубик дзен, коку (яп. 石) і далі за змістом – теж про твори Муракамі сан.  І все це з різною інтенсивністю сперечається з американо-європейськими маркерами, в яких його часто звинувачує японська критика. «Я був білою вороною в японському літературному світі, з цього все починалось».
    Початок життя Муракамі сан багато чого пояснює, але, на жаль, це дивним чином не сприятиме прощенню та прозрінню знавців (хоча він цього й не потребує). З часом деякі західні досдідники напишуть про те, що Муракамі відчуває себе чужинцем у власній країні. Їм дуже хотілось вважати його майстерність своїм надбанням. Але все, що пов'язано з Японією – константа віддана та набагато складніша.
     Муракамі народився в одному з найдивніших соціально-політичних просторів в історії. Мова про Кіото 1949-го – колишню імперську столицю Японії у розпал повоєнної американської окупації. «Важко знайти інший міжкультурний момент, – знайдемо в історика-японіста Джона У. Доуер про кінець 1940-х, – більш інтенсивний, непередбачуваний, неоднозначний, заплутаний і захоплюючий, чим цей». Якщо замінити у цій пропозиції слово «момент» на «вигадку», ви отримаєте ідеальний опис творчості Муракамі, впевнений критик Сем Андерсен.
    Харукі виріс переважно в передмістях Кобе – міжнародного портового міста, просочегого шумом багатьох мов, до яких зацікавлено прислухався. Підлітком ввібрав багато чого з культури американської, особливо з детективних романів в стилі «нуар» та з джазу. Так, він завжди заперечував вплив японських письменників на початку своєї кар'єри, бо його літературні уподобання формувались в завдяки читанню класичних західних романістів (Стендаль, Чарльз Діккенс), особливо американських письменників XX століття. Він перечитував їх знову і знову протягом усього свого життя – Раймонд Чандлер, Труман Капоте, Ф. Скотт Фіцджеральд.
    «Моє писання своерідний "микс" з впливів ... літератури сторіччя XIX і американської прози ХХ. Літературу японську я майже не читав».
Тканина його оповідань – звичайне життя, затиснуте між несумісними світами – основа відчуттів першого життєвого досвіду.
    Він сповнився цим іншим духом, після чого замість того, щоб влаштуватися до великої корпорації, відростив волосся і бороду, одружився всупереч бажанню батьків, узяв кредит і відкрив у Токіо джаз-клуб «Пітер Кет». Сім років підмітав, слухав музику, робив бутерброди та змішував коктейлі до пізньої ночі.
    «Моєю сильною стороною завжди була працьовитість – я скоріше робоча конячка, ніж змагальний скакун. Я виріс у сім'ї службовців, тому мало знав про бізнес, але, на щастя, у сім'ї моєї дружини був свій бізнес і інтуїція мене часто рятувала.
    Робота була важка, треба було працювати з ранку до ночі. Додому йшов стомлений і спустошений. Було багато розчарувань і хворобливого досвіду. Незабаром я став заробляти достатньо, щоб найняти людей і нарешті зміг перевести дух.
    Я відчував, що стою на останній сходинці крутих сходів і готовий вийти у відкритий космос. Я був упевнений, що впораюся з будь-якими проблемами, з'явись вони зараз. Я глибоко вдихнув, подивився назад на сходи, якими щойно дерся, повільно озирнувся і почав обмірковувати наступний етап життя».
 

Олена Ємельянова

Далі буде. 

Фото https://www.cw.com.tw/article/5097870
 
Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/


Більше про бібліотеку тут 
       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
         Замовити книги можна тут