Жива історія Бібліотеки

 

Перші кроки в професії

 

Кожен студент, який закінчував вищий навчальний заклад у радянські часи, мусив відробити три роки за направленням там, де найбільше потрібен був той чи інший спеціаліст. Питання про місце моєї роботи після закінчення Харківського державного інституту культури (зараз – Харківська державна академія культури) вирішилось десь за півроку до отримання диплому й одруження. Враховуючи діючі у той час в нашому інституті правила, успішним студентам надавалась можливість обирати будь-яку бібліотеку в представленому списку назв міст України. Для мене було все відкрито, крім єдиного міста, куди я дійсно хотіла – Харкова. Харків тільки для тих, хто мав місцеву прописку, у мене її не було. Тоді довелось розглядати географічну карту і обирати «по справедливості»: місце, яке було б на рівній відстані від мого рідного міста та міста, де коріння мого майбутнього чоловіка. Зупинились на Дніпропетровську – загадковому на той час для багатьох, великому, закритому для відвідування іноземцями. Там головна річка України – Дніпро. Розвинута мережа міського електротранспорту – важлива деталь для  майбутнього місця роботи чоловіка, є залізничний зв’язок, до батьків 6–7 годин потягом. Наче все враховано, обрала обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Жовтневої революції. У методистів своєї улюбленої харківської державної наукової бібліотеці ім. В.Г. Короленка отримала дуже позитивний відгук про роботу дніпропетровців, короленківці надихнули і налаштували на можливість особистого професійного розвитку в Дніпрі. До речі, саме так – Дніпром усі між собою називали Дніпропетровськ. Особисте життя тісно переплелося з професійним. Готувалися до випускних екзаменів, одногрупниці одна за одною виходили заміж. Серед таких була і я: одружились ми 22 травня 1976 року (пізніше з’ясується, що це день народження нашої Бібліотеки), отримала диплом і вже 4 червня чоловік супроводжував мене у Дніпропетровськ на роботу. Їхали зі своїми «умовами»: мені потрібно було розпочати роботу раніше, щоб отримати можливість у вересні взяти відпустку, інакше я почну процедуру «відкріплення» і покину Дніпро… Такий войовничий і рішучий настрій був тому, що наша тільки що народжена молода сім’я повинна була розлучитися: у чоловіка – студента 3-го курсу Харківського інституту комунального будівництва (зараз – Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова), розпочиналась двомісячна  практика у далекому місті на Волзі… І нашому «медовому місяцю» загрожувало повне фіаско!

Потяг прибув до міста о четвертій ранку… Вирішили покататися трамваєм, познайомитись із Дніпром, увійшли у вагон, це був 14-й маршрут. Одразу зрозуміли, що віддаляємось від центру, побачили трамвайне депо поруч із Палацом Ілліча (зараз – Палац Праці), де великими літерами: БІБЛІОТЕКА! Чудовий збіг: місця роботи для нас із чоловіком – поруч. Але було зрозуміло, що це не та бібліотека, куди мене направили працювати… Повернулися пішки головним проспектом, розпочинався робочий день, у перехожих розпитували де знаходиться обласна наукова бібліотека. Адреси я не знала, бо була впевнена, що будь-який житель міста має знати, де розташована головна бібліотека області. Але обласна наукова бібліотека вже два роки була закрита на капітальний ремонт, тому дехто говорив щось про Кооперативну вулицю, але потім згадували, що там ремонт і направляли до міської бібліотеки. Не довго думаючи, я зайшла в телефонну будку, набрала довідкову службу та дізналась номер телефону саме обласної наукової бібліотеки. Як з’ясувалося пізніше, відповіла заступниця директора з наукової роботи Тамара Василівна Васеніна. Пояснила, як знайти потрібну мені бібліотеку.

А вона, виявилося, неподалік від Центральної міської, теж на проспекті, тільки ближче до вокзалу, зараз це приміщення повернутої Євангелічно-лютеранської церкві Святої Катерини (пр. Яворницького, 103). Тамара Василівна виконувала обов’язки директора Зінаїди Миколаївни, яка на той час була у відпустці. Про цих жінок потрібна окрема розповідь, яка ще попереду. А моя історія майбутнього методиста продовжувалась. Лякати Тамару Василівну не довелось. Вона легко погодилась на умови, домовилися, що одразу розпочинаю працювати, а у вересні забираю цей час як відгули, офіційне оформлення буде як у всіх молодих спеціалістів – з початку серпня. І час почав відлік, почались бібліотечні будні, які були дуже насичені подіями, знайомствами та зануреннями у поточні справи.

Моя безпосередня керівниця – Алла Андріївна Обревко (Рудік) з перших днів доручила готувати консультацію на обласний семінар для директорів ЦБС. Тема консультації – використання бібліобуса (бібліотечного автобуса) в обслуговуванні користувачів. На той час централізація бібліотек в нашій області тільки завершилась, про бібліобуси знали мало, точилися розмови, що вони будуть у кожній ЦБС. Звісно, в інституті ми про централізацію конкретно нічого не вивчали. Почалось практичне особисте навчання, але методист повинен не тільки сам розумітися у справах, а ще зуміти передати свої знання іншим. Цьому нас, методистів, навчала Алла Андріївна. До моєї консультації допомогла підібрати літературу, це були статті з фахових журналів, разом склали план консультації, яку через якийсь час було підготовлено і написано. Але цим не закінчилося, виявилось, що консультації розглядаються на методичній раді, до якої входили всі завідувачки відділів. Вони мали її прочитати і надати свої зауваження. Мабуть, моє хвилювання було би більшим, якби не досвід нещодавно складених державних іспитів із захисту диплома в інституті. Пам’ятаю Ірину Миколаївну Котову – завідувачку абонементу. Вона дуже співчувала мені й обурювалась: «Як же можна було доручати таку серйозну справу новому працівнику, якій тільки вчора отримав диплом!». Але все закінчилось добре: мабуть, тема була нова, незнайома для досвідчених фахівців, матеріал затвердили.

Другого серпня 1976 року велика група молодих спеціалістів приїхала до Бібліотеки влаштовуватися на роботу. Це були випускниці Харківського та Київського державних інститутів культури та Дніпропетровського училища культури (зараз відповідно: Харківська державна академія культури, Київський національний університет культури і мистецтв, Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури). Семеро з них – із Харкова, двоє – з Києва, троє – з Дніпра. Всіх того ж дня оформили, переважно, на посаду бібліотекарів у різні відділи. А трьох з них – майбутніх методистів у той же день разом із чотирма провідними спеціалістами бібліотеки відправили у відрядження до Томаківської центральної бібліотеки, де проводився обласний семінар для директорів ЦБС області. Крім мене, це були випускниці з Харкова Любов Михайлівна Астапова та Ніна Василівна Хмельницька, з нами у відрядження поїхали завідувачка методичного відділу Алла Андріївна Обревко, завідувачка відділу абонемента Ірина Миколаївна Котова, методисти Зінаїда Опанасівна Трясак і Валентина Олександрівна Радостіна.

І ось перший виступ на обласному заході. Довелося мобілізувати всю мужність, яка тільки була, зібратись і вийти у велику читальну залу, заповнену поважними досвідченими керівниками нещодавно створених ЦБС. Уважно слухають, просять дещо повторити – записують у зошити. Виступ закінчено, всі пішли на перерву. Але до мене ще запитання, уточнення… Колеги-методисти очікують мене у бібліобусі обласної бібліотеки – круглястому горбатому автобусі «Кубань». Влітаю до них і перше, що випалюю: «Алло Андріївно, сховайте мене, я вже не знаю що їм розповідати!...» Звичайно ж, у практиків було багато питань: про норми, технології видачі літератури, масову роботу в межах дії бібліобуса…

Особливо запам’яталася дуже активна, енергійна керівниця Васильківської ЦБС Лідія Петрівна Матвієнко. У неї були дуже конкретні питання як у керівника-практика для подальшого навчання своїх колег. Пізніше Алла Андріївна заспокоїла всіх тим, що доки інструкції відсутні, керуємось рекомендаціями, які пролунали в консультації про роботу бібліобусів.

Діяльність методичного відділу була чітко організована. Кожен співробітник курирував роботу бібліотек декількох районів і міст. За мною, наприклад, були закріплені бібліотеки міста Марганця, Томаківського, Нікопольського та Петропавлівського районів. Це означало, що потрібно знати всі проблеми та досягнення бібліотек цих районів і міст, орієнтуватися в їхній статистиці, бувати на заходах з підвищення кваліфікації з консультаціями або практичними заняттями. Крім цього, у кожного методиста був свій напрям роботи, в якому він мав бути глибоко обізнаним. Знову ж про себе – відповідала за роботу з фондами. Крім методистів, такі напрямки курирували досвідчені фахівці, як правило, завідувачки відділів. Питаннями фондів бібліотек області займалася Лідія Михайлівна Надтока, завідувачка відділу комплектування. Разом ми готували річні аналізи роботи бібліотек області з фондами, рекомендаційні матеріали, проводили практичні заняття. Бездоганний авторитет Лідії Михайлівни як спеціаліста налаштовував і мотивував на якісну роботу, виховував організованість, послідовність, системність у роботі. Якщо вона запитувала якийсь матеріал по бібліотеках області, хотілось швидко все підготувати, надати необхідні довідки. Оцінка роботи Лідією Михайлівною мала велике значення для самоствердження, впевненості у своїй роботі, налаштовувала на професійний розвиток.

Щомісяця три–п’ять днів методисти були у відрядженні в бібліотеках області. Особливо тривалими були так званні «комплексні перевірки бібліотек». Якщо тебе включали до бригади перевіряльників, ти відсутня вдома тиждень. Три–чотири таких відрядження на рік – норма для методиста. За змістом це теж важка робота. Періодично кожну бібліотечну мережу перевіряли за всіма напрямами роботи. Задача – виявити недоліки і надати рекомендації та терміни їх усунення. По закінченні перевірки проводили нараду, де кожен учасник бригади виступав із доповіддю за своїм напрямом.

Молоді методисти на своїх перших нарадах не виступали, тільки письмово готували довідки і надавали старшим колегам. Готували таки матеріали, як правило, вночі у готелі. Робочі наради перед підсумковими заходами теж проводились пізніми вечорами у когось в кімнаті. Коли тиждень проводиш робочий час в такому режимі, починаєш краще розуміти колег, цінувати їхні сильні якості, враховувати слабкі. Тому молоді методисти доволі швидко адаптувались, знайшли своїх симпатиків і друзів у бібліотеці, легко пристосовувались до вимог керівників. Перший мій досвід роботи з комплексної перевірки був у Петропавлівському районі. Головне, що запам’яталося – ближче знайомство із завідувачкою відділу абонемента Іриною Миколаївною Котовою, про неї теж потрібна окрема розповідь.

Завідувачка науково-методичного відділу Алла Андріївна поступово акцентувала нашу увагу на особисті недоліки, які заважали роботі. Мені, наприклад, було рекомендовано говорити зі спеціалістами бібліотек області суворішим тоном, навчитися вимагати, а не просити. Довелось згадати досвід участі у шкільному театральному гуртку, інакше «по-справжньому» не виходило.

А ще кожну п’ятницю виділяли час, коли методисти підвищували свою кваліфікацію. Кожна співробітниця готувала призначену завідувачкою тему і розповідала всьому колективу відділу. Щоб підготуватись, доводилося на тижні брати матеріали додому, готуватись, писати конспекти… Згадалось, що у деяких колег від ручки на пальцях були мозолі – так багато доводилося писати!

З перших місяців роботи методистів залучали до підготовки методико-бібліографічних видань. Моя перша участь у командній роботі була присвячена підготовці рекомендацій до «60-річчя революції»… так, тієї самої – жовтневої. До речі, готували українською, без питань… (Велике 60-річчя: Методичні рекомендації на допомогу бібліотекам / Упоряд. А.А. Обревко, З.О. Трясак, Т.О. Абраїмова. – Дніпропетровськ, 1977.– 8 с.) Не обійшлося без казусів: знайшлись, на мій погляд, чудові цитати з творів «рупора» революції В. Маяковського до книжкових виставок. Але де ж переклади українською? Знайома дівчина сміливо взялася допомогти! З її перекладів сміявся майже увесь відділ, особливо завідувачка! Довелося зануритись у вивчення творчості українських «рупорів революції»…

Не минуло і півроку, мене як методиста перевели «на легку працю»: не відправляли у відрядження, доручали нескінченну роботу «кур’єра»: віднести-забрати з обкому-міському, заводу-інституту… Так я доволі швидко познайомилась із містом, рухом транспорту, визначними місцями… Остання моя справа під час «легкої праці» – звірка періодики з реєстраційною картотекою. Видали налобний ліхтар, показали де переносна драбина, відвели до сховища, де розміщена періодика відділу читальних залів, і я розпочала… Через багато років побачила ці реєстраційні картки вже відділу періодики – великого формату (А5), щільний картон, де трапляється і мій почерк з додатками та уточненнями до описів журналів.

За рік після народження сина повернулась до відділу – повний захват! Бібліотека переїхала у відремонтоване приміщення на вулиці Ю. Савченка, 10 (бул. Батальйону Дніпро). Методисти на третьому поверсі, де зараз бухгалтерія. Після темного тісного приміщення відділу на пр. К. Маркса, 103 моє робоче місце здавалося шикарним. В колективі відділу сталися зміни: прийшли нові працівники – молоді спеціалісти. Серед них – Ніна Остапчук (Сергєєва), Валентина Височина. А Валентина Радостіна стала завідувачкою відділу читальних залів. І знову відрядження, підготовка заходів із підвищення кваліфікації бібліотекарів області, робота над рекомендаційними листами, складання довідок за підсумками відряджень, контроль за виконанням різних інструкцій, наказів … Життя вирувало, але для моєї сім’ї, яка не мала підтримки родичів, бо вони жили за сотні кілометрів, такі справи були не під силу. Забрати дитину з дитсадочка, коли я у відрядженні, а чоловік у 12-ти годинній зміні, могли подруги, або сусіди. Але як довго це могло продовжуватися? Тому довелося йти на важку розмову із завідувачкою. Нам обом було тяжко, Алла Андріївна запропонувала залишитися у відділі і не виїжджати, робити тільки внутрішні справи. Але як я почуватимусь перед колегами з такими привілеями? Тоді моя сувора рішуча начальниця пішла до директора. Не знаю, яка у них була розмова, але замість відділу обробки, куди я просила перевестись, мене призначили на посаду вченого секретаря.

Тетяна Абраїмова

 

Фото 1 https://uk.wikipedia.org/wiki Кірха Святої Катерини. Дніпро

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ:

Фото 2 Тамара Василівна Васеніна. Заступник директора з НР.

Фото 3 Алла Андріївна Обревко, завідувачка методичного відділу.

Фото 4. Лідія Петрівна Матвієнко, керівниця Васильківської ЦБС.

Фото 5. Лідія Михайлівна Надтока, завідувачка відділу комплектування

Фото 6. Ірина Миколаївна Котова (у центрі), завідувачка відділу абонемента.

Фото 7. Друга зліва: Алла Андріївна Обревко, Зінаїда Опанасівна Трясак; сидять: Ніна Кимівна Остапчук (Сергєєва), Тамара Григорівна Морозова, Ніна Василівна Хмельницька.

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Неймовірно,але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1965.
Фронтальна перевірка
(продовження)

 

На початку 1965 року в Бібліотеці відбулась так званна фронтальна перевірка роботи, яку здійснювали спеціалісти Харківської державної науковїї бібліотеки ім. В. Короленка. Це означало, що превірялась бібліотечна діяльність за всіма напрямами роботи, кожний структурний підрозділ і адміністрація. Щоб оцінити методичне керівництво обласної наукової бібліотеки, вибірково, перевірялась і робота бібліотек області.

З серйозних зауважень, зроблених за підсумками перевірки, були питання стосовно незадовільної організації збереження книжкового фонду та неправильного розподілу обов’язків між працівникками відділів. Щодо методичної роботи, колеги, які перевіряли роботу Бібліотеки, рекомендували складати плани-графіки фронтальних перевірок бібліотек області, щоб забезпечити підвищення якості їхньої роботи.

Усі зауваження були враховані. Поліпшенню якості збереження фондів сприяв проведений наприкінці року ремонт, який дозволив збільшити площі книгосховища та сектору патентної літератури.

Методичній роботі також приділялась особлива увага. «З урахуванням пропозицій бригади Харківської бібліотеки зроблено 6 фронтальних перевірок райбібліотек. Результати перевірок завжди оформлялись довідкою та обговорювались на раді при директорі обласної бібліотеки, або на нараді при начальнику обласного управління культури. По фронтальній перевірці Кринічанської районної бібліотеки було проведено виїздне засідання міжвідомчої ради».

Ще одна важлива подія відбулася того року: переведення Євгенії Костянтинівни Дробишевської з посади завідувачки методико-бібліографічного відділу на посаду заступника директора. Ось як вона про це згадувала: «Наказом №125 від 10.11.65 р. я була призначена заст. директора з наукової роботи. Посада заступника була номенклатурною і обов’язково затверджувалася Управлінням культури. Я просила зробити деякі перестановки. Мені важливо було зміцнити методичний відділ. Я просила замінити Малика Діною Ісаєвою, а в бібліографічний прийняти М. Іванову. В Ісаєвій я бачила творчі сили, дисциплінованість і працьовитість, уміння аналізувати й організовувати. Тільки на неї я могла покластися повною мірою. Вона була чесною, порядною людиною. Ісаєва потрібна області, потрібна справі».

Тетяна Абраїмов 

Джерело:

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1965 рік, ч. 1: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 98 с.

Фото з архіву ДОУНБ: Завідувачка відділу читальних залів Олена Петрівна Рєзіна.

Колишня співробітниця Бібліотеки Дінара Ісаєва на заході для читачів. Приблизно 2013 рік.

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Діалоги з мистецтвом

Мелодії графічних ліній 

«Графіка – це чарівний вид образотворчого мистецтва, де панує лінія, штрих і контраст. У ній краса народжується з простоти: гра світла й тіні, витонченість чорно-білих силуетів чи легкі дотики кольору створюють глибокі, емоційні та мінімалістичні образи на папері або екрані»

Мистецтво графіки багатогранне і живе в різних проявах: станкові малюнки, естампи, гравюри, ілюстрації, плакати, шрифти, товарні знаки тощо. Але мова про літерографіку, унікальну техніку та напрям у мистецтві, де зображення – портрети, ікони, пейзажі чи абстракції, створюються виключно за допомогою букв, слів, цифр і речень. Самі літери формують світлотіні, контури та текстуру малюнка. Таку нову концепцію і мистецький напрям 1972 року впровадив Леонід Денисенко, відомий український графік, який жив і працював в Австралії. Найбільш впізнаваним його літерографічним твором є «Ікона Христа-Вседержителя» (1973), виконана словами «Бог – це Любов» 79-ма мовами світу. 

Про Художника:

Народився Леонід Денисенко (1926–2020) в українській родині, коріння якої проросло з Запорізької землі. Батько, Дмитро Тимофійович, був військовим, воював на боці Директорії УНР. До слова, військову освіту отримав у Катеринославі 1917 року. Був інтернований до Польщі, де зміг отримати інженерний фах. Мама (псевдонім Ніна Наддніпрянська), балетмейстерка, творча особистість, товаришувала з Оленою Телігою. Родина мешкала у Варшаві, де у 1926 році народився Леонід. Схильність до малювання мав з дитинства, закінчив графічну школу, навчався у Варшавській православній духовній семінарії. Під час Другої світової війни був ув’язнений нацистами, після звільнення перебував на службі в американській армії як військовий художник-ілюстратор. 1949 року емігрував до Австралії, де викладав англійську для емігрантів, а також графіку й образотворче мистецтво. У 1953 році був висвячений у духовний сан. Леонід Дмитрович був співзасновником Спілки українських образотворчих мистців Австралії. Співпрацював як журналіст і графік в українському тижневику «Вільна думка» (Австралія).

Багато творчо працював: був автором і виконавцем мозаїчних картини на фасадах Музею тисячоліття хрещення Русі-України (1988, Канберра, Австралія), оформив три іконостаси для українських православних церков у Німеччині. В Австралії оформив іконостаси для грецьких і сербських православних церков, української греко-католицької церкви.

В українському мистецькому світі Леонід Денисенко відомий своїми численними графічними працями: книжковою графікою, зокрема обкладинками й ілюстраціями, карикатурами, екслібрісами, заголовками часописів, оформленням фільмів, сцен, серіями українських пропам’ятних марок і святочних листівок, календарів тощо. У 1999 році чотири мистецькі твори художника було надруковано на конвертах «Укрпошти».

Леонід Денисенко брав участь у багатьох виставкових проєктах, серед яких були й вісім персональних експозицій, зокрема у Києві. Його роботи зберігаються у музеях Австралії, Канади, США, Музеї української діаспори у Києві.

Дізнатись більше про мистецтво графіки, талановитих художників, переглянути  репродукції їхніх творчих робіт можна за ілюстрованими виданнями, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки:

Женченко В. Спрага ідентичності. Українська поезографічна абетка. – Київ: Жнець, 2021. – 80 с.

Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. – Київ: Грані-Т, 2007. – 168 с.

Шпаков А. Художник і книга. – Київ: Мистецтво, 1973. – 256 с.

 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка  відділу мистецтв ДОУНБ

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Литвин, Ярослава. Вілла у Сан-Фурсиско: роман / Я. Литвин.– Харків: Фабула, 2025.– 336 с.

 

Книга «Вілла у Сан-Фурсиско» – це світла, тепла, сповнена тонкого гумору історія про пошук себе, про те, що справжнє щастя ховається там, де його зовсім не чекаєш.

Головна героїня Ольга нарешті наважилася здійснити свою мрію – кардинально змінити своє життя і переїхати з шумного мегаполіса до затишного українського села з іронічною назвою – Сан-Фурсиско.

Це добра і весела історія про родину, дружбу, взаємовідносини і про різноманітних сусідів, часом дивакуватих, але щирих і турботливих.

Авторка знайомить із тонкощами сільського побуту, з боротьбою за виживання в умовах відсутності міського комфорту.

А якою цікавою українською мовою, з елементами суржику, написано цей роман, де переплітаються тонка сатира і гумор.

Книга втілює щиру любов до краси природи, до нашої славної України, до людей, які її відчувають: ось воно – моє місце, отут моє серденько.

 

Олена Вишнякова,

бібліотекарка відділу наукового опрацювання документів  та організації каталогів

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/60F4CB7F-363F-4F45-B8AA-9CC58FBD65C3

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Винахідники,віват!

Науковий погляд Володимира Свистуна

 

Володимир Свистун – ліцеїст Дніпропетровського наукового ліцею інформаційних технологій учень 11-Г класу став призером GENIUS Olympiad Ukraine 2026 і отримав срібну медаль. Це найбільший міжнародний конкурс екологічних проєктів та стартапів, який об'єднує креативних підлітків із понад 70 країн світу.

Юний дослідник представив змістовну й актуальну доповідь «Чи є відродження видів бунтом людства проти основних принципів природи, чи це наукове диво?», «Is de-extinction a humanity's riot against nature's main principles or is it a scientific miracle». У своїй роботі він розглянув новітні досягнення генетики, біотехнологій та клонування, які відкривають можливості для повернення до життя окремих видів тварин. Володимир проаналізував як наукові перспективи цього напряму, так і етичні й екологічні питання, що виникають у зв'язку з втручанням людини в природні процеси. Доповідач наголосив, що відродження видів не можна однозначно назвати ні «бунтом проти природи», ні беззаперечним науковим дивом. Це складний виклик, який вимагає відповідального ставлення, глибоких досліджень і міжнародної співпраці. На його думку, сучасні технології повинні використовуватися насамперед для збереження існуючого біорізноманіття та запобігання вимиранню видів.

Виступ Володимира Свистуна відзначався логічністю, аргументованістю та вмінням поєднати наукові факти з філософськими роздумами про відповідальність людства перед природою. Доповідь викликала жвавий інтерес аудиторії та стала приводом для змістовної дискусії щодо меж наукового прогресу й етичних аспектів розвитку сучасних технологій.

Наукові керівники юного дослідника – Юлія Ніколенко, викладачка біології; Ольга Сисоєва, викладачка англійської мови, заступник директора.

Ці результати є підтвердженням того, що ліцей не лише забезпечує ґрунтовну академічну підготовку та дослідницькі навички, а й формує критичне мислення, відповідальне ставлення до глобальних екологічних і наукових викликів та впевненість у публічних виступах. Ліцей виховує свідому, проактивну молодь, якій небайдуже майбутнє світу.

Володимир відзначається відповідальністю, наполегливістю та бажанням постійно вдосконалювати свої знання. Його успіхи є прикладом того, як цілеспрямованість і любов до науки допомагають досягати вагомих результатів!

Тетяна Мищенко, 

завідувачка патентно-технічного відділу

Фото https://nashemisto.dp.ua/ru/2026/03/11/testirovanie-uzhe-ne-za-gorami-kak-v-dnepre-gotovjatsja-k-sdache-nmt/ 

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

Несподіване питання

 

Відповіді на нестандартні питання читачів про Бібліотеку 

Мені потрібна допомога, щоб отримати різну інформацію. Я правильно розумію, що її надають у відділі наукової інформації і бібліографії? Але слово «наукова» лякає. Ви обслуговуєте науковців? Навряд чи мої запитання належать до науки, скоріше це популярні, навчальні, освітні запити.  До кого звертатися з ними?

 Дякуємо за питання. Ви даремно лякаєтеся терміну «наукова інформація». Це означає, що наші фахівці-бібліографи у підготовці будь-якої інформації використовують наукові методи її пошуку, це їхня професійна задача – надати відповідь на будь-яке питання. А для цього вони працюють зі всіма можливими джерелами, які є в Бібліотеці. 

Тож впевнено звертайтеся до відділу наукової інформації і бібліографії з вашими запитаннями з будь-якої теми, тут нададуть кваліфіковану допомогу у пошуку інформації.

Цей відділ – своєрідний інформаційний центр, де зберігаються всі енциклопедії, словники, статистичні збірники, путівники та безліч інших довідникових і бібліографічних видань. У відділі також організовано доступ до мережі «Інтернет», де читачі працюють самостійно. Також за інформаційно-консультативної підтримки бібліографів можна скористатися електронною юридичною інформаційно-пошуковою системою «Законодавство», яка наразі містить близько 550 000 документів і надає можливість знайти актуальні, чинні повнотекстові документи законодавчої тематики та переглянути історію документу.

Як і у всіх відділах обслуговування, тут є доступ до електронного каталогу Бібліотеки, бібліографи допомагають читачам підібрати необхідну літературу та правильно скласти бібліографічні списки, згідно діючим в нашій країні стандартам. Читачі із задоволенням звертаються до так званої «Віртуальної довідки» https://www.libr.dp.ua/?do=virtb . Ця електронна послуга є на сайті Бібліотеки, а легкий інтерфейс дозволяє користувачеві швидко та безкоштовно використати можливості послуги онлайн. Користувачі з різних регіонів ставлять сотні запитань, на які швидко отримують відповіді. А якщо питання має специфічну, «вузьку» тему, бібліографи переадресують її до іншого відділу: краєзнавчого, документів з мистецтва, патентно-технічного тощо.

Іноді читачі отримують відмову на свій запит через відсутність необхідного джерела у фонді нашої Бібліотеки. Тоді доречно скористатися ще однією послугою – міжбібліотечним абонементом (МБА): спеціалісти відділу замовляють відсутні документи в інших бібліотеках. Як правило, ми користуємось фондами Національних бібліотек України – ім. Ярослава Мудрого та ім. В.І. Вернадського, або інших бібліотек країни, де є в наявності необхідні джерела. Це безкоштовна послуга з боку бібліотеки. Поштові ж витрати сплачує користувач. Зробити замовлення по МБА читач може особисто на відповідній сторінці сайту: https://www.libr.dp.ua/dep-mba.html.

У сьогоднішніх реаліях цифрового світу стала популярною послуга електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd. Це означає, що документ (або частина документу згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права») в цифровому вигляді може передаватися читачу-замовнику електронною поштою або іншими електронними шляхами. Ця бібліотечна послуга платна.

Така різнопланова робота у бібліографів потребує високої професійної підготовки, постійного руху вперед в опануванні нових технологій і аналітичному мисленню в роботі з інформаційними потоками. Завідувачка відділу Ірина Барабан розповідає про свою колегу, яка зосереджена на інформаційної роботі – Віру Піскун, як вона працює з інформацією, щоб донести її до користувачів.

Віра Анатоліївна – фахівчиня з укладання календарів знаменних і пам’ятних дат, авторка й адміністраторка сторінки «День за днем» в соціальній мережі «Фейсбук»: https://www.facebook.com/denzadn. За 12 років існування сторінки (з 2014 р.) вона не пропустила жодного дня, щоб не познайомити читацьку публіку з цікавими історичними та сучасними фактами, подіями як у нашій країни, так і в зарубіжжі. Щодня вона представляє широку палітру подій, розповідає про особистості – представників різних напрямів культури, літератури, мистецтва, суспільно-політичного життя, вчених, філософів та інших цікавих людей, а також про події світового масштабу.

За ці роки вона добре вивчила інформаційні потреби користувачів «Календарів», тому щороку готує для цільової аудиторії – бібліотекарів, учителів, журналістів, представників влади – чергове друковане видання «Календар знаменних та пам’ятних дат», які доступні для перегляду в електронному вигляді на сайті Обласної наукової бібліотеки https://www.libr.dp.ua/?do=fullkr&cat=102 .

Яка б не була цікава робота з інформацією, а спілкування з користувачами залишається найцікавішим і головним в роботі бібліографів. Вони усвідомлюють, що їхня праця присвячується людям, які потребують знань, уваги до себе і своїх проблем.

Крім індивідуального обслуговування користувачів, бібліографи працюють із організаціями, навчальними закладами, модераторами курсів, науковцями різних галузей знань. Мета співпраці – інформаційна підтримати їхньої професійної діяльності або навчання. Для кожного з них розробляється своя конкретна тематична програма або проєкт на встановлений період часу. Реалізація програм-проєктів – це взаємне зміцнення партнерських стосунків Бібліотеки з іншими інституціями та корисність спільної роботи.

Так, вирішення різноманітних юридичних питань належить до функцій Центру правової інформації, який уже більше 20 років працює у бібліографічному відділі і є дієвим каналом забезпечення вільного доступу громади до джерел правової інформації. Це стало для провідного юрисконсульта Східного міжрегіонального офісу Національного Комітету Товариства Червоного Хреста України можливістю вирішити нагальне юридичне питання – віднайти офіційний документ – Постанову Ради Міністрів УРСР від 13.01.1954. р. «Про затвердження Статуту товариства Червоного Хреста Української РСР» на паперовому носії для розгляду справи стосовно майнових прав Дніпропетровської обласної організації Товариства Червоного Хреста України у судових органах. Документ був знайдений у «Хронологічному зібранні Законів, Указів Президії Верховної Ради, Постанов і розпоряджень Уряду УРСР».

Бібліографи більше двадцяти років плідно працюють з Дніпровською Академією неперервної освіти. Проєкт «Освітянські студії» працює у режимах онлайн і офлайн. За останні два роки більше ніж дві тисяч освітян у групах двох керівників – С.В. Кушнікової та Н.В. Дев’ятко змінили власні стереотипі стосовно уявлень про бібліотеку та її роль в формуванні глобального інформаційного простору.

Сподіваємось, що ми переконали нашого читача в тому, що відділ наукової інформації і бібліографії – потужне утворення та доступне місце для будь-кого з користувачів бібліотеки з будь-яким питаннями.

 

Тетяна Абраїмова

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут