Пунктир

Генрі Міллер: «Люди стали для мене книгами»
(продовження)

 

Спочатку він оплачував у Парижі готелі, продаючи свої валізи й одяг. Коли гроші закінчилися, ночував під мостами, маючи при собі тільки зубну щітку, дощовик, тростину та ручку. Він спав, де тільки міг – у людей, які позичили йому матрац у кімнаті на даху, у якомусь дешевому готелі або на плавучому будинку на Сені. Генрі помітив, що в ті скрутні часи люди ніколи не підозрювали, що він волоцюга без гроша в кишені, оскільки він завжди був добре одягнений у костюм, який йому хтось позичив.

«Життя, – казав Емерсон, – складається з того, що людина думає весь день». «Якщо це так, то моє життя – нічим іншим, як величезний кишковик. Я не тільки думаю про їжу весь день, а й мрію про неї ночами».

Єдиною поштовою адресою Міллера була вулиця Скріб, 11, та сама адреса, де сьогодні розташовані офіси банку American Express. На той час це було дуже популярне місце серед американців, які часто відвідували його для банківських операцій, надсилання та отримання телеграм, а також листів. Згідно з розповіддю Генрі в «Тропіці Раку», він проводив там години, насолоджуючись затишною кімнатою для читання та письма.

«У мене немає грошей, немає ресурсів, немає надій, я найщасливіша людина на світі... Париж – як повія. Здалеку вона здається чудовою, не терпиться обійняти її. А за п'ять хвилин відчуваєш порожнечу, огиду до себе. Почуваєшся обдуреним...».

Але потроху все змінювалось, в 1928 він зустрів Альфреда Перлеса, австрійця, з яким оселиться разом, Перлес допоможе Генрі вивчити французьку мову – необхідну для того, щоб відчути себе в столиці більш розкутим і вільним. Пізніше в його близьке коло увійдуть полярно різні геніальні британський філософ, письменник і перекладач Ріхард Г. Осборн;  угорсько-французький фотограф, художник і скульптор Джордж Брассай; французький скульптор-авангардист, один із найяскравіших представників Паризької школи та піонерів кубізму в скульптурі Осип Цадкін і Анаїс Нін, які підтримують не тільки житлом, а й грошима.

«Безперечно, йому довелося нелегко, і не на місяць-два, а на роки. Але як сильно він, мабуть, страждав у Сполучених Штатах, і наскільки сильна була його переконаність і воля стати письменником, якщо він будь-що-будь залишився в Парижі?», – читаємо в дослідженні журналіста Jorge Armando Arceo Vargas.

«Але я не хочу повертатися в Америку, щоб знову запрягатися в кайдани та працювати біля водяного колеса. Ні, я волію бути бідною людиною в Європі. Бог знає, наскільки я бідний; мені не вистачає лише чоловічої гідності».

До світової культурної столиці прагнули дістатись без перебільшення всі авангардисти від Пікассо й Далі до Брассая та Еміля Чорана. Це був потужний мотиватор для сміливих прагнень і втілень, необхідний Міллеру особисто. Чималий вплив на нього мали французькі сюрреалісти. Він продовжував писати есеї, деякі з яких були опубліковані в паризькому виданні Chicago Tribune. Якийсь час працював коректором біржових котирувань. «Того першого року в Парижі, або, швидше, у перші два, мене буквально знищили. Від письменника, яким я сподівався стати, нічого не залишилося, тільки той письменник, який мав стати».

Він приглядався та споглядав, помічаючи, що на вулицях Парижа часто можна побачити жінок, одягнених з голови до ніг, «вони всюди: на вокзалах, у ресторанах, магазинах, автобусах – вони наповнюють вулиці, наче вітер. Але слід підкреслити приголомшливу красу, яку вони демонструють у своїх очах і в тій невеликій частині обличчя, яку вони залишають відкритою».

Поступово, завдяки оточенню та власним прагненням, Міллер вписувався в новий контекст життя, максимально лишаючись собою та вбираючи до серця та думок нові ритми реальності.

«Мистецтво життя засноване на ритмі – на обміні, припливах та відпливах, світлі та темряві, житті та смерті. Приймаючи всі аспекти життя, добрі та погані, правильні та неправильні, ваші та мої, статичне, оборонне життя, яким проклята більшість людей, перетворюється на танець, «танець життя». Справжня функція танцю – метаморфоза».

Олена Ємельянова

Далі буде.

 

Фото https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller-writer-4797982

 

Джерела:

Миллер Г. Тропик Рака: роман / Г. Миллер; пер. с англ. Г. Егорова.– М.: АСТ, 2010.– 350 с.

Миллер Г.  Мадемуазель Клод: роман, рассказы / Генри Милле; Пер. с англ. А.В. Куприна, А.Я. Ливерганта, И.С. Стамм.– М.: Эксмо-Пресс, 2000.– 509 с.– («Зарубежная классика. ХХ век»).

Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: навчальний посібник / Т.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.– 486 с.– Бібліогр.: с. 463–474.

***

https://komubook.com.ua/.../henri-miller-shtrykhy-do...

https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller...

https://lectambulos.com/henry-valentine-miller-en-el.../

https://www.doctorhugo.org/henry/miller.html

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Горіха Зерня, Тамара. Шептуха : роман / Т. Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2025. - 368 с.

Сила жінки

У чому сила Жінки? Та ще й у її 50-річний вік, коли аналізуєш своє життя, коли якісь події, часом трагічні, змушують тебе приймати рішення, як жити далі. І війна…«Шептуха» – це той роман, який треба прочитати кожній жінці. Це третій роман сучасної української письменниці Горіха Зерня. Роман про жінку, про сміливість змінювати своє життя і про те, що ніколи не пізно знайти себе, своє призначення і почати все заново. Авторка зуміла поєднати психологічну глибину, українські традиції та містичну складову. Підняла питання переїзду міської жінки в сільську місцевість, як це часто сьогодні відбувається з переселенцями… Коли людина стикається з дуже великою загрозою, вона шукає віру, яка забезпечує розраду, надає подіям сенс і хоч трохи позбавляє невизначеності. Хтось вірить у Бога, хтось – в екстрасенсів, хтось вірить політикам, а хтось – у силу свого роду. Як-то головна героїня Ольга Кривенко. Суперсила Жінки в екстремальних умовах розглядається через призму містичного реалізму. Тут родинні таємниці, звертання до померлих свого роду по допомогу… Це історія про відродження жінки і роду. Про те, як сила приходить тоді, коли ми нарешті вирішуємо жити по-справжньому, а не як «треба».

Ідея «жіночого кола» є стрижневою для роману «Шептуха», і саме через неї найкраще простежується паралель із найвідомішим романом Тамари Горіха Зерня – «Доця». В обох творах авторка виводить на перший план жінку, яка рятує світ навколо себе завдяки підтримці інших жінок. В «Шептусі» жінки стають носіями пам'яті та родинних традицій.

Чи має «Шептуха» свою магію слова? Чому письменниця слідом за іншими українськими авторками тематично повертається до села? Якою силою наділяє війна жінок? Відповіді на ці питання у романі.

Світлана Сухіна, завідувач сектору відділу абонемента

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/614F443B-4E42-46AF-BA9A-0C8164AB1F05

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Пунктир

Генрі Міллер: «Життя моє завжди так чи інакше складалося саме собою» (продовження)

 

Особисте – це, як потужна симфонія його життя з неповторними соло. Різні жінки, досвіди, пошуки. Перш за все самого себе, і стосувалося це всіх без виключення вражень, яких прагнув і якими жадібно насичував життя.

У 1917 році перше одруження. Його обраниця Беатріс Вікенс – піаністка-аматорка, в якої брав уроки гри на фортепіано. Почалася Перша світова, і шлюб допоміг уникнути призову до армії, але його не можна назвати щасливим. Пара жила в Парк-Слоупі, здавала кімнати квартирантам, щоб полегшувати власну оренду, з'явилась дочка Барбара.

У цей період чотири роки Генрі працював у телеграфній компанії Western Union менеджером зі працевлаштування. Його перша письменницька опублікована робота – есе про оповідання Карла Клаузена «Непроханий гість», з'явилася в журналі «Чорний кіт: Розумні короткі оповідання».

Час, проведений у Western Union, чимало вплинув на його філософські погляди, багато людей, з якими познайомився, відіб'ються в книзі «Тропик Козерога». Зокрема образ художника Еміля Шнеллока, який з 1921 надихнув Генрі на заняття аквареллю, яким Міллер насолоджуватиметься все подальше життя.

У березні 1922 року під час тритижневої відпустки з'являється його перший роман «Підрізані крила», який ніколи не було опубліковано (збереглися лише уривки, а частини пізніше використані в романі «Тропік козерога»). Пізніше письменник відгукувався про цю першу літературну спробу доволі зневажливо, іронічно зауважуючи, що це була «чималенька книжка, до того ж, мабуть, доволі кепська».

У 1923 році, все ще одружений, він захопився таємничою танцівницею кабаре, відомою в Нью-Йорку під сценічним ім’ям Джун Менсфілд (у його романах він називав її «Мона», або «Мара»). Темноволоса гарна єврейка, фатальна жінка. Вони познайомилися в танцювальному салоні «Вілсон» на Таймс-сквер, коли їй був 21 рік, а йому 31. Порушуючи правила, він шалено закохався в неї, розлучився з Беатріс в 1924 і одружився з Джун. Вона вмовила його кинути роботу і присвятити себе письменництву. Вона надихала та в той же час руйнувала емоції. Міллер вирішив кинути роботу у Western Union і цілковито присвятити себе письменництву.

Він навіть продавав цукерки, щоб заробити на життя, і щосили намагався звести кінці з кінцями. Насичений особистий період, переважно невдалі спроби писати, сексуальні ескапади, нью-йоркські пригоди, взаємини з новими друзями та філософію тогочасного життя – пізніше побачимо в трилогії «Рожеве розп’яття».

Другий його роман «Цей язичницький світ» (This Gentile World ), перейменований в «Молох» (Moloch) (1927–1928 р.) виявився справжньою аферою. Один із заможних шанувальників дружини погодився оплачувати її творчі спроби, відтак Міллер щотижня писав новий розділ, який дружина показувала залицяльнику, видаючи за власне написане й отримуючи за це гроші.

Третій, певною мірою учнівський роман «Божевільний півень», про романтичні стосунки Джун з іншими партнерами було опубліковано після смерті автора, та початково мав іншу назву.

Постійні сварки, життя окремо, спільні мандрівки, втім це шлюб не врятувало. Рятуючись від пуританства та манірності американців, Генрі сів на корабель «Шамплен», який прямував до Європи, маючи при собі квиток, куплений його тодішньою дружиною, Джун Едіт Сміт, і 10 доларів у кишені, і опинився в Парижі, де залишався до 1939 року.

На той час йому було вже майже сорок. В одному з листів до товариша читаємо: «Завтра розпочинаю свою паризьку книжку: від першої особи, жодної цензури, абсолютно безформну – до біса усе це!».

«Паризький період» Генрі Міллера вважається найпліднішим і найзначущим. До кінця десятиліття написана відома «велика паризька трилогія» – «Тропік рака», «Чорна весна» і «Тропік козерога», яку дослідники позачасово вважають його найкращим досягненням.

Номінант на здобуття Нобелівської премії з літератури (1973 р.) Генрі Міллер в продовженні «Пунктиру».

Олена Ємельянова

 

«Жахлива правда полягає в тому, що якраз неможливе ми, прості смертні, і маємо здійснити. Ця нам спокуса показує шлях до порятунку. Це ми маємо пройти крізь пекельне полум'я – не для того, щоб стати святими, але щоб стати остаточно та навіки людьми».
 
«Життя моє завжди так чи інакше складалося саме собою».
 
«З книги, навіть найгіршої, завжди можна щось почерпнути».
 
«І не було в мене злішого ворога, ніж я сам. Здійснюючи якийсь вчинок, я твердо знав, що міг би його і не робити, і навпаки».
 
«Існує лише одна велика пригода – і ця подорож усередину себе, і тут не мають значення ні час, ні простір, ні навіть вчинки».
 
«Краще робити дурниці, ніж взагалі нічого не робити!».
 
«Кожного разу, поступаючись чужим вимогам, ти ставиш собі те саме питання: як залишитися самим собою!».
 
«Коли ти не можеш створити щось, ти стаєш цим. Твоє життя стає витвором мистецтва».
 
«Коли заїло гальмо, і не можеш рушити вперед, спробуй дати задній хід. Часто це спрацьовує».
 
«Людина повинна жити у своєму власному ритмі – за будь яку ціну».
 
Далі буде.

 

Фото https://www.highbrowmagazine.com/1945-reading-prophecies-late-great-henry-miller

 

Джерела:

Миллер Г. Тропик Рака: роман / Г. Миллер; пер. с англ. Г. Егорова.– М.: АСТ, 2010.– 350 с.

Миллер Г.  Мадемуазель Клод: роман, рассказы / Генри Милле; Пер. с англ. А.В. Куприна, А.Я. Ливерганта, И.С. Стамм.– М.: Эксмо-Пресс, 2000.– 509 с.– («Зарубежная классика. ХХ век»).

Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: навчальний посібник / Т.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.– 486 с.– Бібліогр.: с. 463–474.

***

https://komubook.com.ua/.../henri-miller-shtrykhy-do...

https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller...

https://lectambulos.com/henry-valentine-miller-en-el.../

https://www.doctorhugo.org/henry/miller.html

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Пунктир

Генрі Міллер:

 «Головне – лишатися собою»

 

Непередбачуваний іноді для себе самого представник жанру наполовину автобіографічного роману та «нефільтрованої літературної свободи», з тематичним забарвленням  соціальної критики, філософських роздумів, вільного потоку свідомості, відвертого зображення сексуального життя та сюрреалістичних асоціацій. Як наслідок безмежності всього цього простору, абсолютно визнаний бітниками.

Представник американського літературного модернізму Генрі Міллер (англ. Henry Miller) відомий завдяки творам «Тропік рака», «Тропік козерога», «Чорна весна», «Марусійський колос», «Тихі дні в Кліші» та трилогії «Рожеве розп’яття» («Сексус», «Плексус» і «Нексус»); а також заборонам та довгими роками майже підпільної популярності на батьківщині.

Пророчий британський письменник, журналіст і публіцист Джордж Орвелл одним із перших помітив і високо оцінив його творчість, назвавши «єдиним бодай трохи вартісним прозаїком, що з’явився в англомовному світі за бозна-скільки років». «Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що Міллер – незвичайний письменник, вартий більш ніж побіжного погляду, але передусім він цілковито негативний, неконструктивний, аморальний письменник, такий собі пророк Йона, що просто пасивно приймає зло, своєрідний Вітмен посеред трупів».

Цікава дещо крайня точка зору. Але зважимо на стиль Орвелла, його іронію, час написання. Отже, так, Міллер майже письменник-сибарит літературний бешкетник, завжди відкритий до нового досвіду, повсякчас відчуваючи глибоку потребу вийти за штучно встановлені межі не лише літератури, а й життя особистого. Вкотре перевершивши себе в цьому неочікувані в абсолютно несхожому на попередні знакові літературні досвіди роману «Посмішка біля підніжжя сходинок» (1948).

Відомо, що він уродженець Йорквілла, з'явився на світ 26 грудня 1891 року в родині лютеран і емігрантів з Німеччини. Батько був кравцем, дитинство хлопчика минуло в Брукліні в переважно німецькому районі, населеному безліччю нужденних емігрантів, який Генрі називав «вулицею ранніх смутків».

«З п'яти до десяти років були найважливішими роками мого життя, Я... перейняв типовий американський гангстерський дух. ...Я народився на вулиці і виріс на вулиці… Саме тут в тебе є шанс дізнатись, що таке насправді людина».

А ще його завжди вабило читання, він занурювався в пригодницькі книжкові історії та класику з раннього віку.

Брати та сестри Генрі страждали від спалахів фізичного й емоційного насильства з боку матері. У великій родині були проблеми з психічним здоров'ям, інцестом і алкоголізмом, тому подальша цікавість автора до психології, самоаналізу, інтерес до езотеричної філософії та маніакальна творча енергія пояснюються без зусиль.

Безумовно, то був час, який містив і радісні спогади, які з'являться в пізніших творах «Тропік Козерога» та «Чорна весна».

Він був учнем-відмінником, закінчив Східну окружну середню школу, в Міському коледжі Нью-Йорка провчився лише місяць, глибоко розчарований вибором навчальних курсів і суворістю формальної освіти.

Три роки потому працював клерком у компанії Atlas Portland Cement, продовжуючи читати та займатися самоосвітою, зачарований китайськими філософами та ідеєю Дао, а також феноменом «Нової думки» й астрологією. У 1913 році поїхав до Каліфорнії, де працював на скотарському ранчо. Повернувшись до Нью-Йорка, чотири роки провів у кравецькій майстерні  батька, як і раніше, жадібно читаючи та надихаючись інтуїтивізмом і філософією життя в «Творчій еволюції» Генрі Бергсона (1907).

Він намагався відчути в літературному різнобарв’ї та виснажливості робочого життя, до якого жадібно поринав, власні життєдайні імпульси і спроможність до писання, але невпевненість поки перемагала.

Через три роки він нарешті наважиться…

Генрі Міллер – письменник-самоук, який, за підрахунками біографів, прочитав понад 9 000 книг, але справді незамінними вважав лише близько п'ятдесяти, – в «Пунктирі».

Олена Ємельянова

 

«Багато хто не повірить, але все, що коли-небудь траплялося в уяві завжди відбувалося і насправді, – не знаю, як з іншими, зі мною це саме так».
 
«Була б у мене нагода стати Богом, я відмовився б від такої можливості. Найблискучіша можливість, яку надає нам життя, – бути людяним. Вона охоплює цілий Всесвіт. Включає розуміння смерті, недоступне навіть Богові».
 
«Бувають моменти, коли людині необхідно порвати з друзями, щоб зрозуміти сенс дружби».
 
«Вірш – це павутиння, яке поет, витягаючи нитку з власного тіла, тче відповідно до вищої математики інтуїції».
 
«Відтепер де б ти не народився – ти на безлюдному острові».
 
«Вік нічого не означає. Не вік робить нас мудрими. І навіть не досвід, як це зображують. А жвавість розуму. Живий розум і мертвий... Ви повинні знати, що я маю на увазі. У цьому світі – і в будь-якому іншому – існують лише два класи людей: живі та мертві. Для тих, хто розвиває свій розум немає нічого неможливого. Для решти все є неможливим, або немислимим, або марним».
 
«…відвідувати треба тільки ті місця, куди вказівники не звуть».
 
«Головне – лишатися собою.
Це велике мистецтво.
Це найважче, бо не вимагає від тебе жодних зусиль. Не треба нікому й нічому наслідувати, не потрібно вдавати з себе мудреця або корчити недоумка.
Треба просто говорити своїм голосом та займатись улюбленою справою».
 
«Життя не така вже погана штука, якщо можеш робити що хочеш, вірно, Генрі?».
 
«Коли людина витрачає гроші на себе і отримує від цього задоволення, про неї кажуть: "Вона не знає, що робити з грошима". На мій погляд, така людина знайшла краще застосування своїм грошам».
 
Далі буде.

 

Фото Henry Miller en 1960 (Foto: Everett/Shutterstock)

https://www.yakaboo.ua/author/view/Genri_Miller?srsltid=AfmBOoqBVmZlpElJQI_V9sc4vVLPv2Dbdicg-jg3-Hh0U2ikA71mq9hp

 

Джерела:

Миллер Г. Тропик Рака: роман / Г. Миллер; пер. с англ. Г. Егорова.– М.: АСТ, 2010.– 350 с.

Миллер Г.  Мадемуазель Клод: роман, рассказы / Генри Милле; Пер. с англ. А.В. Куприна, А.Я. Ливерганта, И.С. Стамм.– М.: Эксмо-Пресс, 2000.– 509 с.– («Зарубежная классика. ХХ век»).

Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: навчальний посібник / Т.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.– 486 с.– Бібліогр.: с. 463–474.

***

https://komubook.com.ua/.../henri-miller-shtrykhy-do...

https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller...

https://lectambulos.com/henry-valentine-miller-en-el.../

https://www.doctorhugo.org/henry/miller.html

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1965.

Наукова діяльність. Робота з громадськістю

(продовження)

 

У Звіті роботи Бібліотеки за 1965 рік вперше з’явився окремий напрям – наукова діяльність. Аналіз авторів-укладачів річних звітів Бібліотеки показує, що, як правило, це – заступники директора з наукової роботи, на цій посаді в той час тільки в осені була призначена Євгенія Костянтинівна Дробишевська. Саме вона сформувала основні напрями наукової діяльності обласної універсальної наукової бібліотеки, організувала та наповнювала її задачами, актуальним тематичним змістом. Крім цього, на чолі Бібліотеки тільки що, у лютому 1964 року, став Микола Андрійович Билбас. На відміну від попереднього директора, він був спеціалістом у галузі бібліотекознавства та бібліографії. Ці фахівці заклали справжній науковий підхід до організації роботи головної бібліотеки області.

Організаційно науково-дослідну роботу Бібліотеки очолювала і спрямовувала науково-методична (вона ж редакційна) рада. На її засіданнях обговорювали плани роботи, звіти та аналізи діяльності Бібліотеки і окремих відділів, аналізували звіти районних і міських бібліотек. Обговорювали також наукові роботи працівників обласної бібліотеки та доповіді, які готували на республіканські семінари.

У галузі бібліотекознавства Бібліотека продовжувала працю над темами «Залучення громадськості до роботи в Бібліотеках», «Бібліотека – опора партійної організації». Ці роботи були включені до зведеного плану методико-бібліографічних матеріалів обласних бібліотек на 1964–1965 рр. Робота, розпочата старшим бібліографом Л.М. Надтокою в 1964 році, на тему «Залучення громадськості до роботи в бібліотеках» була закінчена і надіслана на рецензію до ХДНБ ім. В. Короленка. Після переробки, згідно зауважень рецензентів, відправлена знову бібліотеці ім. В. Короленка.

Робота, над якою працювала методист Д.О. Ісаєва, «Бібліотека – опора партійної організації» була вміщена в бюлетень обласної бібліотеки. Розпочата праця над темою «Розвиток бібліотечної справи в Дніпропетровській області» (до 50-річчя радянської влади). Затверджено структуру цього посібника та розпочато збір матеріалів.

Співробітники обласної бібліотеки підготували доповіді на республіканські семінари, це роботи завідувачки відділом читальних залів і бібліографів-краєзнавців: «Пропаганда технічної літератури серед різних груп читачів» і «З досвіду роботи організації краєзнавчого довідкового апарату». Підготовлено статтю для журналу «Соціалістична культура» «Пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань серед трудящих Дніпропетровської області».

Обласна бібліотека взяла активну участь у теоретичній конференції, присвяченій «вождю пролетаріату», яку проводив обком комсомолу. Працівник Бібліотеки очолював секцію бібліотекарів.

У 1965 році зроблено аналіз альбомів-естафет «Вміле використання методично-бібліографічних матеріалів – запорука успіху в роботі» тощо.

У галузі бібліографії бібліотека працювала над підготовкою до друку літопису «Література про Дніпропетровську область за 1964 рік» та продовжувала збір матеріалу до 2-го видання покажчика «Письменники Дніпропетровщини» та до покажчика літератури «Календар пам’ятних дат на Дніпропетровщині». Робота ця продовжуватиметься в 1966 році.

Підготовлено і надруковано в обласній місцевій газеті два огляди «Твори художньої літератури, висунуті на здобуття Ленінської премії» та про творчість Еміля Золя.

Бібліотека, як завжди, працювала в контакті з громадськістю. В 1965 році в її роботі брали участь активні читачі у кількості 52 чоловік. Серед них спеціалісти промисловості, лікарі, учні старших класів середніх шкіл, пенсіонери. Активістів залучали до проведення бібліографічних оглядів у читальних залах, перегляду та редагуванню систематичних каталогів, обробці і комплектуванню літератури, масової роботи.

Проте роботу з громадськістю у 1965 році послабили, про що говорить зменшення активу на 13 чоловік. Не проводили заняття з навчання активу, був порушений зв'язок з промисловими підприємствами і майже не проводили там і в робітничих гуртожитках масову роботу. Усі ці недоліки відзначала комісія з фронтальної перевірки, яка відбувалась на початку року, і завідувачки відділами в аналізі роботи за 1965 рік. Будували плани подолання цих недоліків.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерело:

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1965 рік, ч. 1: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 98 с.

 

Фото з архіву ДОУНБ: Стоїть: Лідія Захарівна Горпиняк, ст. бібліограф.

Лідія Михайлівна Надтока, старший бібліограф методико-бібліографічного відділу.

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Мослі, Волтер. За водою до моря: роман / В. Мослі; пер. з англ. Ю. Грузін.– Харків: ФАБУЛА, 2025.– 352 с. 

Коли я вперше взяла до рук книгу «За водою до моря» (оригінальна назва «Down the River unto the Sea») Волтера Мослі, я подумки очікувала зануритися в атмосферу загадкових розслідувань і несподіваних поворотів. І, знаєте, я не помилилася. Цей роман – справжня знахідка для тих, хто любить детективи з глибоким зануренням у психологію персонажів.

Волтер Мослі, відомий своїми захопливими детективами, знову вразив читачів. Головний герой, Джо Кінг Олівер, колишній поліцейський з Нью-Йорка, точно знає, що життя може змінитися миттєво. Історія починається з моменту, коли його несправедливо звинувачують у зґвалтуванні, і все його життя руйнується в одну мить. Після арешту без провини Джо проводить роки в пошуках правди. Попри біль і зраду, він не здається. Минуло понад десять років, і тепер Олівер – приватний детектив, який розкриває нову справу. Але ця справа змушує його знову повернутися до минулого.

Історія головного героя Джо – це не просто розслідування, а справжня подорож до глибин людської душі. Мослі майстерно поєднує елементи класичного детективу з соціальними темами, такими як корупція, расова дискримінація й особисті трагедії. Стиль автора легкий і водночас насичений. Він вміє створювати атмосферу, яка затягує з перших сторінок. Кожен розділ – це новий виток інтриги, що тримає в напрузі до самого кінця. Мослі вміло грає з емоціями читача, змушуючи співпереживати героям і замислюватися над складними питаннями, які постають перед ними.

«За водою до моря» – це не просто детектив, а справжній психологічний трилер, який змушує задуматися про справедливість і моральні цінності. Книга ідеально підходить для тих, хто шукає не лише розваги, а й глибокого змісту. Вона залишає після себе відчуття задоволення і бажання обговорити прочитане з друзями.

Якщо ви шукаєте книгу, яка подарує вам кілька годин захопливого читання і змусить задуматися про важливі речі, бестселер «За водою до моря» Волтера Мослі – саме те, що вам потрібно. Це гарний вибір для вихідного дня, коли хочеться відпочити і зануритися в інший світ.

Ірина Барабан, завідувачка відділом

 наукової інформації і бібліографії

Книга в каталозі:  http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/C7B8D131-4C60-4DF9-81B4-8FBB6D9523B3

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Кенфілд, Джек. Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія про те, як світлі думки змінюють життя / Д. Кенфілд, М.В. Гансен, Е. Ньюмарк [та ін.]; пер. з англ. Ю. Підгорна; авт. передм. Д. Норвілл.- Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.- 495 с.

 

«Курячий бульйон для душі» — одна з найвідоміших книжкових серій у світі, започаткована письменниками та тренерами особистісного розвитку Джеком Кенфілдом і Марком Віктором Гансеном, а згодом продовжена редакторкою та видавчинею Емі Ньюмарк. Книга є збіркою 101 історії про те, як світлі думки надихають та змінюють життя. Сюди увійшли життєві історії, які демонструють силу людського духу, важливість доброти, співчуття, любові та здатності долати труднощі. Ця серія здобула світову популярність завдяки щирості і прагненню допомогти читачам знайти підтримку та натхнення у повсякденному житті, зміцнюючи впевненість у власних силах і даруючи надію. 

Назва книги є метафорою. Так само як гарячий курячий бульйон допомагає відновити сили під час хвороби, ці історії покликані зігріти душу, подарувати розраду та повернути віру в себе та людей.

Особливо мені сподобалося, що автори не пропонують уникати проблем або вдавати, що все добре. Навпаки, вони чесно розповідають про складні життєві ситуації. Водночас кожна історія показує, що навіть у непростих обставинах можна знайти вихід і зберегти віру в себе.

Під час читання я неодноразово ловила себе на думці, що багато ситуацій дуже близькі кожному з нас. Герої книги стикаються з труднощами, втратами, розчаруваннями та випробуваннями. Проте вони не здаються. Саме тому їхній досвід надихає та викликає щире захоплення.

Книга охоплює широкий спектр тем, близьких кожному читачеві. Тут можна знайти історії про любов і дружбу, взаєморозуміння між батьками та дітьми, силу прощення, самопожертву, милосердя та людяність. Автори показують, як маленькі добрі вчинки можуть змінити чиєсь життя, а іноді навіть вплинути на долю цілих родин. Читачі стають свідками моментів, коли звичайні люди проявляють надзвичайну мужність, підтримують ближніх або знаходять у собі сили не здаватися перед обставинами, а віра в людську доброту перемагає.

 Ще однією перевагою книги є її формат. Її можна читати послідовно або відкривати на будь-якій сторінці. Завдяки цьому кожен читач знайде історію, яка відгукнеться саме зараз.

Кожна розповідь має свій особливий сенс. Одні історії викликають посмішку, інші — зворушують до сліз. Крім того, багато з них нагадують про важливість підтримки, доброти та людяності. Завдяки цьому книга читається легко та залишає теплий післясмак.

Особливу цінність книзі надає її документальна основа. Більшість історій базується на реальних подіях, пережитих авторами оповідей або людьми, які поділилися власним досвідом. Герої книжки не є знаменитостями — це вчителі, лікарі, батьки, діти, студенти, працівники різних професій, звичайні люди, які стикаються з такими ж проблемами та викликами, як і кожен із нас. Кожен розділ книги розпочинається афоризмами відомих і невідомих авторів, які налаштовують читача на сприйняття змісту та спонукають до роздумів. Зокрема, серед них є такі вислови: «У мене в схованці є мрії й додаткові усмішки на той випадок, коли мені стане сумно».  

Однією з головних тем книги є віра в людську доброту. Автори переконують, що світ наповнений не лише труднощами та несправедливістю, а й безліччю прикладів безкорисливої допомоги, турботи та співчуття. У багатьох оповіданнях герої знаходять підтримку там, де зовсім не очікували, а випадкові зустрічі стають поворотними моментами в їхньому житті.

Важливе місце у книзі займає тема подолання життєвих труднощів. Герої стикаються з хворобами, втратою близьких, фінансовими проблемами, невдачами в особистому житті та професійній діяльності. Проте кожна історія демонструє, що навіть найскладніші обставини не є вироком. Людина здатна змінювати своє життя, якщо знаходить у собі сили діяти, вірити та не втрачати надію. Ці розповіді мотивують не опускати руки та шукати нові можливості навіть тоді, коли ситуація здається безвихідною, перегукуючись із висловом Вінстона Черчилля: «Наснагу і шлях до виживання ми маємо здобувати із самого серця страждань». Так, одна з героїнь, яка все життя боролася з тяжкою хворобою, згадує слова, що стали для неї джерелом сили: «Завжди є виняток, і зазвичай цей виняток — ти». Саме тому вона не дозволила собі здатися, адже була переконана, що повинна принаймні спробувати поборотися. 

Прочитавши цю книжку, я зрозуміла, чому вона вже багато років залишається популярною серед читачів у всьому світі. Це не просто збірка життєвих історій. Передусім це книга, яка допомагає подивитися на власне життя під іншим кутом і знайти сили рухатися вперед.

 

Ірина Білоус, провідна бібліотекарка  відділу

 наукової організації і методики бібліотечної роботи

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/3AAAB737-CBD3-4A33-8E08-DF4086206932

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут