Пунктир

Марина Гримич. Стриманість водоспаду

 Є в неї та сама стриманість, яка ховає в собі потужний водоспад думок і емоцій. Водоспад цей –  кришталево-джерельний, відбивається в українській мові та   пронизливій  достовірності нашої історії. А ще вона навчилась відчувати східну культуру та тематику. І вони прориваються пунктиром в її героях і творах. Тим самим генетичним корінням, що дозволяє людині зрозуміти, чим та чому вона відрізняється від інших.
Коли перераховуєш ВСІ відзнаки, статус і втілення нашої сьогоднішньої героїні , здається, мова про декількох людей.
Сьогодні у «Пунктирі» «зустріч» із письменницею, лауреаткою Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001 – дипломант, 2002 – перша премія конкурсу за роман «Егоїст»), етнологинею та фольклористкою Мариною Гримич.

 «Батько був членом Спілки письменників, тому я практично виростала в Будинках творчості письменників – Ірпінському (сюди їздила найчастіше, батько там часто працював), Одеському, в Коктебелі, Дубултах. Там була така традиція – після обіду прогулюватися алейками і вести розумні бесіди. Батько завжди мене з собою водив, і я в тих розмовах (нічого в них не розуміючи) «кохалася». Тодішній стиль життя письменників мене приваблював: творча праця, не потрібно ходити на роботу, твори собі, веди світські бесіди».

«Життя на Близькому Сході – це дивовижний досвід і водночас челендж. Для антрополога – це суцільний дослідницький рай, а для доктора історичних наук – бальзам на душу. Враховуючи, що в Лівані 17 офіційно зареєстрованих релігій та конфесій, то ця країна навчає культурі щоденної дипломатії».

«Книжка – це життя й інтер'єр, це робота й відпочинок, це початок дня і його кінець, це "що купити на подарунок", це твоя релігій і твоя музика, це твій палац, де ти королева, і твоя фортеця, де ти лицар».

«Люди шукають свої корені і хочуть дізнатися, чим вони відрізняються від інших».

«Не люблю фразу "історія вчить", але зараз зроблю виняток. Так от: історія вчить, що вона нічого не вчить. На жаль».

«Остання книга, яка мені сподобалася настільки, що я собі сказала: "Я хочу таке написати", – це "Терор" Дена Сіммонса в перекладі Антона Санченка. Хоча я добре знаю, що такого не напишу».

«…поле – це не лише коли Ви їдете в експедицію. Поле для нас – у ліфті, у тролейбусі, в офісі, на базарі, в банку і на лавочці в парку. Поле має бути потребою і стилем Вашого життя….»

«Університетське життя стало для мене головною школою. Я зрозуміла, що займаючись наукою в науковому інституті, ти не до кінця науковець. Університет – це стимул, це форма перевірки твоїх наукових концепцій».

«Я бачу, який талановитий наш народ...».

«Я була першою дитиною. На час мого народження батькові було 36 років, і він приступив до мого виховання з «науковим підходом». Тепер я думаю, він на мене аж надто тиснув і був аж надто вимогливим. З раннього дитинства мене привчали до книжок».

«Я мрію про «університет майбутнього». Решту свого життя я б віддала для цього, якби такий був в Україні. Це мав би бути міжнародний проєкт.

«Я ще не уміла читати, однак розглядала малюнки-комікси Херлуфа Бідструпа. Це мої найприємніші спогади раннього дитинства. Дитячі книжки в мене також були. У батька була величезна бібліотека, і там було багато дитячих книжок для мене. Всі виключно українською мовою».

 

Джерела: Гримич, Марина Віллівна. Життя під піньорами. Культурний ландшафт українських поселень у Бразилії [Текст] : [монографія] / М. В. Гримич. – Київ : Дуліби, 2016. – 703 с. : фот., іл. – (Історична етнологія). – Библиогр.: с. 695–703.

Гримич, Марина Віллівна. Магдалинки [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. А. Шум. – 2-ге вид. – Київ : Дуліби, 2016. – 238 с.

Гримич, Марина Віллівна. Мак червоний в росі... [Текст] : роман / М. В. Гримич. – 2-ге вид. перероб. – Київ : Дуліби, 2016. – 191 с.

Гримич, Марина Віллівна. Second life (Друге життя) [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. – Київ : Дуліби, 2010. – 159 с.

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ : Дуліби, 2010 - 2016.

Гримич, Марина Віллівна. Острів Білої Сови [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. – Київ : Дуліби, 2010. – 158 с. – (Склянка крові з льодом).

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ : Дуліби, 2010 - 2016.

 https://suspilne.media/20956-istoria-vcit-so-vona-nicogo-ne-vcit-marina-grimic-pro-sevcenkivsku-premiu-nauku-i-literaturu/

https://uamoderna.com/jittepis-istory/hrymych

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

 

Фото: https://lb.ua/culture/2020/08/15/463966_marina_grimich_bilshe_vsogo.html

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

 

Що читають бібліотекарі

Ірина Тетера. Київ – New York. – Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2016. – 224 с.

 

Якщо ви вирішите ознайомитися з книжкою молодої київської письменниці Ірини Тетері «Київ – New York», тут ви знайдете трішки романтики, трішки пригод. Це достатньо легкий формат, і, за моїми вподобаннями, це дійсно може бути цікаво.

Знайомство з приємною ніжною історією кохання молодої київської художниці Аліси, яку після загибелі батьків у автокатастрофі від самотності врятував заможний і впевнений у собі чоловік.

Тут є і романтична лінія, дуже яскраво висвітлена після відвідин головною героїнею Нью-Йорка, куди її на відкриття нової школи сучасного мистецтва запросив друг Пол. Саме тут Аліса знайомиться з молодим художником Джастіном, і між ними спалахує якась магія. Головна героїня, яка досі не вірила в кохання, переглядає власні переконання, а Джастін вірить в щасливе майбутнє. Та насправді їхні стосунки безперспективні, адже Аліса змушена повертатися до Києва.

Ближче знайомлячись з героями книги, кожен може зазирнути у свій внутрішній світ, і там, без сумніву, впізнати себе і своїх близьких. Свої сподівання та зневіру, повороти долі та випробування, а ще те, що ніколи не пізно все змінити.

Почуття, яке виникло між Джастіном і Алісою, змінюють їх. Почуття любові відкривають новий світ, хоч хай він буде на іншому кінці землі. Люди, які живуть у таких несхожих містах, як Київ і Нью-Йорк, загалом то однакові: з їхніми цінностями та інтересами.

Це сучасний роман, в якому головні герої виявляються не такими вже і романтичними. Але, якщо ви хочете відволіктися від «серйозної» літератури, книга захопить вас красивою історією кохання та важкими випробуваннями, які чекають на людей у сучасному світі, в якому стираються кордони, але черствіють серця.

Як добре, що у нас уже є така українська проза: з глибоким змістом, який змушує кожного задуматись над людськими стосунками та історією вибору. Що знайшло своє продовження у кіносценарії за сюжетом цієї книги, який отримав Спеціальну відзнаку Державного агентства України з питань кіно у межах міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова».

 

Ірина Білоус,

провідна бібліотекарка відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Досліджуємо історію

Козак Глоба та князь Потьомкін: продав своє володіння, але грошей не побачив 

(продовження)

Козакові врешті-решт довелось потіснитися, проте це відбулось після закладення міста в травні 1787 року. Л.О. Глоба переселився на територію свого другого володіння (нині у межах парку імені Глоби), де згодом помер і був похований.

Цікаво, що князь Г.О. Потьомкін викупив у козака землю, тобто юридичних формальностей операції купівлі-продажу було дотримано. А ось щодо суми, нібито заплаченої Глобі Потьомкіним, дискусії точилися майже 200 років. Встановити істину допомогли документи з петербурзьких архівів. У 1805 р. спадкоємці Л. Глоби відсудили компенсацію від держави у розмірі 3825 рублів за нагірний маєток і острів Монастирський. Судовий позов розпочався ще 1795 року, коли Глоба вже покинув цей світ, а його племінники подали прохання «о выдаче им за означенной дом и сад взятой в казну у дяди их покоиным Губернатором Коховским, трех тысяч рублей денег».

Таким чином, найбільш вірогідною сумою угоди з продажу слід вважати 3000 рублів. Дані документів свідчать, що угода відбулася вже після заснування Катеринослава, найімовірніше у 1787–1788 роках.

До смерті князя Г.О. Потьомкіна у 1791 році на території навколо палацу та на місці першого володіння Лазаря Глоби було влаштовано унікальний англійський парк під керівництвом англійського садово-паркового майстра Вільяма Гульда. Цей парк потім перейшов у володіння катеринославського дворянства, отримав назву «Потьомкінський сад», а з 1925 р. має ім'я Т.Г. Шевченка.

(Далі буде)

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото: Пам'ятник Лазарю Глобі

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

Світ знань нових видань

Книги потрапляють до нас не випадково. І саме ті, які необхідні в певний час. Видання «Гузар на кожен день», укладене Оксаною Климончук, – саме таке. Своєрідний календар, але довжиною не на рік – на все життя. Недостатньо прочитати настанову дня. Необхідне власне відзеркалення або, якнайменше, – намагання сердечно рухатися цим шляхом.

«Цинізм – це крайній прояв неповаги», «якщо ми усвідомимо собі, хто ми є, тоді ми починаємо любити ближнього. Але перший крок – пізнати себе. Пізнати, що я людина»; «простота – це є надзвичайно цінна чеснота. Бути простим – значить бути собою»; «Гідність – це те, що ми одержали від Бога. Один з із її атрибутів – почуття правди…»; «ми маємо право тільки на те, що добре..»; «Для мене свобода – то можливість творити добро, можливість служити».

Цю книгу можна читати та перечитувати нескінченно. А ще, завдяки відеоматеріалам, доступним за QR-кодом, почути голос Кардинала Любомира Гузара. І щоразу знаходити відповідь на власні озвучені чи невимовлені запитання. І цей діалог з людиною, яка принесла до України досвід свободи та до порад якої прислухалися і прислухаються маленькі та дорослі, президенти та патріархи ще раз доводить – такі миті дорожчі за скарби. 

 

Джерело: Гузар на кожен день [Текст] / уклад. О. Климончук. – Харків : Фоліо, 2021. – 415 с. : кольор. іл.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Джон Рокфеллер: «Я ніколи не здогадувався, ким опинюся в цьому житті, але я завжди знав, що народжений для чогось більшого» (завершення)

У середині 1850-х років почався великий попит на сировину для гасу, стрімко розвивалися компанії, які створювали гасові лампи. У цей час Джон познайомився з хіміком Самуелем Ендрюсом, який займався питаннями переробки нафти та був переконаний у перспективності гасу як засобу для освітлення.

Ідея з нафтою зацікавила Джона, у той же час неподалік знайшли родовище, і він зрозумів, що пора відкривати нову сторінку бізнесу. Початком стала нафтова компанія «Ендрюс і Кларк». Партнери заклали в Клівленді будівництво нафтопереробного заводу «Флетс». Транспортували нафту та готову продукцію залізницею.

У 1870-х роках Джон відкриває власну компанію з пошуків нафти. За деякий час спостережень помічає, що весь нафтовий тогочасний  бізнес хаотичний. Він розумів, що тільки порядок і фінансова дисципліна у фірмі можуть привести до успіху, і перше, що зробив – статут. Мотивацію було позначено не у заробітній платні, а в тому, що робітники отримували деякий відсоток від акцій компанії. Таким чином Джон створив велику сім’ю, вмотивовану разом рухатися до успіху.

Нова компанія стала приносити прибуток, а Джон – скуповувати маленькі підприємства, по’вязані з нафтою. Багатьом американцям така стратегія не подобалась, але він уваги не звертав.

Джон домовлявся із залізничними монополістами про регулювання транспортних цін, таким чином «Standard Oil», отримала ціни нижчі, ніж у конкурентів і поставила їх перед перед вибором – об'єднання або розорення.

У 1880-х Джон уже володів 95% нафтовидобутку в Америці, тим самим чимало зміцнивши компанію «Standard Oil». Ставши монополістом, він підняв ціни на нафту. Найбільша та найуспішніша на той час компанія світу Standard Oil приносила Рокфеллерові $3 млн щороку. Він володів шістнадцятьма залізничними і шістьма сталеливарними компаніями, дев'ятьма фірмами, що торгували нерухомістю, шістьма пароплавствами, дев'ятьма банками й трьома апельсиновими гаями.

Своє «золоте весілля» Джон і Лора, не хотіли робити гучним. Джон у той день, казав коханій, що вдячний Богові, за те, що зустрів її та вона була поряд.

В останні роки Лора дуже захворіла і не могла встати з ліжка, через це Джон передав свої справи, щоб бути поряд.

У 1915 році, Лора Рокфелер померла. Джон створив на честь коханої благодійний фонд, який існує і досі. Через двадцять років він помер, не доживши до власного сторіччя. Людина, яку справедливо та красномовно називали біржовою акулою з великим і теплим серцем.

Фото:https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:John_D._Rockefeller#/media/File:John_D_Rockefeller_by_George_Edmondson,_1905.jpg

Джерела:

Chernov, Ron Titan : the life of John D.Rockefeller,Sr. / Ron Chernov. – New York : Vintage Books, 1998.

https://vsegda-tvoj.livejournal.com/30711453.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD_%D0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%84%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80

 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

 

Стародубов, А. Ф. Пам'ять історії [Текст] / А. Ф. Стародубов, В. В. Самодрига, С. С. Іванов. – 2-е вид., доп. и перероб. – Дніпропетровськ : Дніпро-VAL, 2003. – 366 с.

Мені дуже сподобалась ця книга. Вона присвячена історичному розвитку міста Дніпра. Ця книга – біографія нашого міста. Мені було цікаво простежити всі основні щаблі його соціально-економічного та культурного становлення. У книзі міститься інформація про багато цікавих об'єктів міста, які мають соціальне значення й архітектурну цінність. Дуже сподобалося висловлювання Дмитра Івановича Яворницького: «Знати і любити історію – це природна потреба кожної культурної людини, яка поважає себе і ту землю, на якій вона живе».

Особливо цікавий розділ, присвячений біографії видатних громадських діячів нашого краю. Багато для його розвитку зробив Олександр Поль. Займаючись археологічними розкопками, він знайшов на Криворожжі в Дубовій балці поклади залізняку. Лише через 15 років важких випробувань йому вдалося домогтися співчуття в Парижі, де він заснував «Акціонерне товариство залізняків Кривого Рогу», яке розпочало свою діяльність у Придніпров'ї.

Дуже цікаво мені було дізнатися і про незвичайну колекцію, зібрану Олександром Полем. Вона справді була дуже цінною, до неї входили не лише скіфські та доскіфські старожитності, предмети запорозької старовини, а й картини, гравюри, старовинна порцеляна, бронза, всього близько 5000 предметів. За цю колекцію за кордоном йому пропонували великі гроші. Проте, відчуваючи велику потребу в коштах, обтяжений великими боргами, він своєї колекції не продав, сказав: «Я люблю свій край, і те, що мені вдалося розшукати в його землі, тут навіки і залишиться». Після смерті Олександра Поля в 1890 році колекція повністю надійшла в розпорядження Катеринославського музею, склавши його основний археологічний й етнографічний фонд. Дмитро Яворницький дуже високо цінував колекцію Поля і у своєму відгуку про неї казав, що тільки вона по-справжньому познайомила його із запорозькою старовиною.

Я рекомендую цю книгу для читання широкому колу читачів, особливо студентам, викладачам, краєзнавцям.

Ніна Тарянік, провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

Фото: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=26

Book stories: з рук у руки

Ірен Роздобудько. На перехресті вітрів

Українська письменниця, яка не тільки пише, але й сама ілюструю свої книги. Ірен Роздобудько – тричі володарка відзнаки «Коронація слова» та номінант на Шевченківську премію 2019 року за книгу «Прилетіла ластівочка» (2018).

Її називають найуспішнішої українською письменницею. Вона не обмежується єдиним жанром, її сміливість у плані поєднання стилів вражає, бо пише вона дуже легко, просто займаючись улюбленою працею, і це є її кредо.

Сьогодні в рубриці СПЗЗ «Book stories: з рук у руки» сучасна проза від Ірен Роздобудько – роман «Тут і тепер». Враженнями ділиться наша користувачка Юлія Порункова.

«Мене як педагога завжди цікавила література, яка спонукає на роздуми, критичне мислення. І ось я завітала до Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, де мені запропонували прочитати книгу відомої авторки Ірен Роздобудько "Тут і тепер". Її книга – це збірка есе й оповідань, які презентують авторський світогляд, досвід життя та роздуми над сучасністю.

У своїх творах пані Роздобудько говорить про роль індивідуальності та свободи в житті людини, відзначає важливість культури й освіти в суспільстві. Вона гостро реагує на війни, конфлікти та насильство, висловлює своє ставлення до них.

Крім того, авторка звертає увагу на значення родини, батьківської любові та дитинства, визначає основні цінності в житті, місце людини в світі.

Тема книги «Тут і тепер» у тому, що життя має бути цінним саме зараз і тут, у даному нам часі. Тому кожна мить важлива, і варто поважати та любити кожну людину, що трапилася на нашому шляху.

Поринаючи у зміст книги, відчуваєш глибокі міркування та думки авторки про життя, які допоможуть знайти спокій і гармонію з собою та довколишнім світом.

Ця книга буде цікава для тих, хто хоче розуміти світ і знайти своє місце в ньому».

Джерело: Роздобудько, Ірен. Тут і тепер [Текст] : роман / І. Роздобудько. – Київ : Нора-Друк, 2016. – 347 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут