Світлана Чорноус: вірна виборуІноді розповідь про прихід людини у професію – це гарна романтична історія, в якій є дитяча мрія, прагнення мети та щасливий фінал. Іноді це розповідь про абсолютну випадковість вибору. Але ця випадковість, урешті-решт, виявляється щасливою, і людина завдяки їй визначається зі своїм справжнім покликанням.
Саме так і сталося у житті нашої героїні – Світлани Вікторівни Чорноус.
Дівчина ніколи не замислювалася про можливість роботи у бібліотеці. Хоча, звісно, книги, читання та бібліотеки були завжди присутні в житті Світлани, як у кожної людини. Читала вдома, за прикладом батьків (особливо любила читати мама), відвідувала шкільну бібліотеку. Згодом, вступивши до педагогічного училища, вивчала по книгах основи професії.
Закінчивши училище за спеціальністю «дошкільне виховання», дівчина готувалася до цікавої роботи на теренах виховання підростаючого покоління. Але в її плани втрутилося життя – заміжжя і народження дитини відтермінувало початок педагогічної кар’єри. А коли нарешті прийшов час ставати до роботи, в країні трапилась економічна криза. Наробивши багато лиха в усіх сферах економіки, вона також потягнула за собою скорочення числа працівників дитячих садочків і закриття багатьох із них. Таким чином перед Світланою постало питання пошуку роботи.
Двоюрідна сестра Наталя Ярута на той час уже працювала в ДОУНБ у відділі літератури з народного господарства. Саме вона запропонувала Світлані спробувати себе у бібліотечній справі. Так, у 2000 році опинилася молода жінка у відділі зберігання основного фонду, у глибині душі сподіваючись, що це тимчасово.
Багато хто приходить працювати до бібліотеки випадково, на невизначений час, не маючи спеціальної освіти. Частина таких людей із часом розуміє, що це помилка, і полишає професію. Інші затримуються, або ж залишаються назавжди і згодом стають добрими фахівцями. Саме так сталося у випадку зі Світланою Чорноус.
Опинившись у книгосховищі, дівчина була вражена його масштабами та кількістю книг на полицях. Виявилося, що навіть таку кількість книг можна систематизувати, швидко знайти будь-яку на читацьке замовлення серед «книжкового моря».
З теплотою згадує Світлана, як радо прийняли її у відділі, як допомагали робити перші професійні кроки: вивчати фонди, розбиратися в них, вчили премудростям бібліотечної роботи.
Сміючись, вона пригадала, як раніше думала, що працівники бібліотеки лише читають книжки на робочих місцях. А насправді виявилося, що професійних обов'язків у бібліотекарів вистачає.
На новій роботі дуже згодилося уміння та прагнення Світлани Чорноус все навколо себе впорядковувати, систематизувати. Практично всі робочі процеси у книгосховищі потребували саме цього. Їй неймовірно подобалося бачити реальний результат своєї роботи, відчувати її потрібність і сенс.
Почавши трудову діяльність з посади бібліотекаря, Світлана Вікторівна Чорноус уже більше 20 років залишається вірною прихильницею відділу зберігання основного фонду.З часом усвідомила нагальну потребу в отримання професійної освіти та вступила до бібліотечного відділення Дніпропетровського училища культури. Студентські роки були яскравими та насиченими. Одногрупниці стали справжніми подругами, навчання було цікавим і змістовним. Училище дівчина закінчила у 2005 році, отримавши диплом із відзнакою. З особливим почуттям і щирою вдячністю згадує Світлана педагогічний колектив коледжу, адже отримані знання значно допомагали їй у різноманітній і насиченій роботі.
Почавши з посади бібліотекаря (2000–2001 рр.), згодом стала бібліотекарем ІІ категорії (2001–2013 рр.), а визнанням її високої професійної кваліфікації стало призначення провідним бібліотекарем з січня 2014 року. Обізнані люди знають, що бути сучасним бібліотекарем непросто. Необхідно постійно пізнавати нове, гідно відповідати на зростаючі запити та уявлення щодо професії. Адже справжній професіонал – це інтелект, гостре око і вмілі руки. Щоденна кропітка праця, непримітна та найчастіше рутинна, яка не впадає в очі, але без якої не може бути повноцінної роботи бібліотеки – ось чим заповнені дні Світлани Чорноус і її колег-співробітників відділу зберігання основного фонду.
Підібрати і оформити до видачі книги за вимогами користувачів бібліотеки та абонентів МБА, перевірити поточні відмови, штрихкодувати книги та внести ці дані до ЕК. А ще виконати ретровведення фонду художньої літератури та книг, замовлених користувачами в ЕК і надавати довідки про місцезнаходження книг. Не випускати з поля зору контроль за збереженням і правильністю розстановки книжкового фонду, своєчасно здійснювати відбір на вилучення літератури з фонду відділу та складати акти на списання.
Окрім цього, Світлана забезпечує дуже важливу ланку роботи: отримання й облік нових надходжень літератури з відділу наукового опрацювання документів і організації каталогів. Через її руки проходять нові видання, перш ніж будуть розподілені по полицях, де чекатимуть на своїх читачів. Швидко освоїла Світлана і комп’ютерні технології, що активно впроваджуються в ДОУНБ. І на теперішній час володіє комп’ютерною технікою на рівні висококваліфікованого користувача, займаючись всіма процесами роботи в системі «Ірбіс». Професійно та грамотно веде вона статистичний облік роботи відділу зберігання основного фонду за місяць, квартал, рік. Багаторічний досвід і професійність допомагають Світлані Чорноус викладати на обласних курсах підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, де вона висвітлює важливі питання збереження бібліотечних фондів.
Сумлінна праця Світлани неодноразово відзначалася почесними грамотами та подяками адміністрації бібліотеки. У 2020 році вона отримала посвідчення ветерана праці бібліотеки. 20 років сумлінної роботи на одному місці – це не жарти!
Неможливо не згадати особливу сторінку в історії відділу і, звичайно ж у професійній історії Світлани Чорноус – роботу в Центрі художньої літератури. Це був на той час новий, незвичний досвід для співробітників відділу внутрішньої роботи. Разом із колегами вона з ентузіазмом поринула у роботу з читачами. Привітна та доброзичлива, вихована та делікатна, легко знаходила спільну мову з відвідувачами Центру.
Неабияке задоволення отримувала у складних випадках, коли вдавалося допомогти користувачеві у «безнадійних» пошуках книги. Приємно було, коли дякували за потрібну книгу і надалі прислухалися до порад бібліотекаря. 16 непростих, але цікавих років функціонував Центр художньої літератури. Світлана Вікторівна завжди згадує про ті часи з особливим почуттям і вдячністю.
Теодор Рузвельт, 32-й Президент США, говорив: «Найкраща нагорода в нашому житті – це можливість займатися справою, яка того варта». Якщо людина любить свою справу, вона постійно перебуває у творчому пошуку, в результаті праця-робота перетворюється на працю-творчість, яка дарує насолоду і справжню радість. Відомо, що великий успіх складається з невеликих досягнень. Склалося саме так, що бібліотечна професія стала для нашої героїні справою життя. І вона ні про що не шкодує.
У Світлани велика сім'я, яку вона любить і цінує, і за яку відповідальна, інакше просто не може. Після смерті тата вона і її чоловік стали для своїх рідних опорою і «швидкою допомогою». Треба було підтримувати розгублену маму, допомогати сестрі та маленьким племінникам. Її мудрих порад і піклування потребує молода сім'я доньки Анастасії. Багато уваги приділяє вона синові Миколаю, розвиваючи його схильність до спорту та вивчення іноземних мов. Хлопчик відвідує секцію карате, бере участь у змаганнях.
Тому вільного часу у Світлани не так багато. Ці дорогоцінні години вона витрачає на читання, роботу на дачі та улюблене хоббі – вирощування і створення рослинних композицій із різноманітних сукулентів. Свої витвори вона залюбки дарує друзям і знайомим. А потім обов'язково цікавиться, як там себе почувають її «вихованці».
У Світлани є іще одна пристрасть – рибальство. Покійний тато, з яким вони були справжніми друзями, прищепив доньці любов до цього заняття – проводити час спокійно, спостерігаючи природу та віддаючись своїм думкам. Разом вони також любили збирати гриби, блукаючи лісовими стежками, багато розмовляли. Вона постійно згадує ці щасливі миті, глибоко шкодуючи, що тато пішов з життя так рано.Світлана дуже порядна і чесна людина, чудова подруга і колега. Їй завжди можна довіритися і ні на хвилину не сумніватися у її щирості, бо духовність є основним принципом її життя. Співробітники цінують її чудове почуття гумору, з нею легко і приємно спілкуватися, бо знає багато цікавого, захоплюється психологією.
Світлана – чудова оповідачка історій, у її виконанні це завжди яскраво, емоційно та дотепно. Якось вона розповіла нам, що у підлітковому віці отримала в дарунок на день народження книжку Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» українською. Слід зазначити, що у ті часи читали, переважно, російською мовою. Тому дівчина поклала подарунок на дальню полицю і забула про нього. І ось тепер час цієї книги настав – її читає син. Читає саме українською. Символічно вийшло, чи не так?
У її житті було декілька символічних випадків і подій, глибокий сенс яких вона зрозуміла лише з часом. Зараз на долю українців випали неабиякі випробування. Війна похитнула звичний світ, життєвий лад, зруйнувала плани. Натомість біль і гнів, зростаюча тривога за рідних і близьких. Нам усім дуже складно лишатися мужніми та зібраними. Але Світлана вважає, що навіть такі суворі випробування для чогось даються людині.
Як більшість із нас, ця чудова жінка прагне лише одного – вистояти у цьому лихолітті і жити на своїй мирній землі, піклуватися про рідних, ростити дітей і займатися улюбленою справою.
Більше про бібліотеку тут
