Територія особистості

 Галина Вдовиченко: 

«Справжня дитяча література –це та, яка залишиться в пам’яті, коли дитина стане дорослою» (продовження)

 Проєкт «Казки на листівках» для неї абсолютно ні на що не подібний досвід. У березні 2022-го вона почала писати і виставляти в стрічку Фейсбук казки, щоб підтримати й розрадити дітей. «Одночасно знайшлися з художницею Анастасією Пономарьовою, вона з Маріуполя. Це її ідея була – видати ці казки на листівках. І ми з нею об’єднали свої зусилля. ... Анастасія малювала в тому ж стилі, в якому вона почала малювати, сидячи в підвалі і ховаючись від війни, коли дівчинка у сховищі поділилася з нею жовтуватим папером, і малювати не було чим, лише чорним і червоним фломастерами». Проєкт згодом підтримав «Карітас», видав ще 15 тисяч таких листівок, які роздавали біженцям і усім бажаючим. Невдовзі з тими ж  текстами зробили мультимедійний проєкт для дітей з вадами зору, де «можна було читати «Казки» пальчиками і слухати історії, начитані голосом. Це була ідея і виконання "Ресурсного центру" Львівської Політехніки».

Окремої книжки у звичному форматі не існує, але деякі історії з «Казок на листівках» перекладені іншими мовами і потрапили до різних збірок. «Одна з них – "Хмарний пазл", де діти силою своєї уяви склали над Україною захисний пазл і закрили небо від бомб і ракет. Цю листівку переклали англійською, видали та проілюстрували в Латвії, й розіслали у 80 країн як різдвяну листівку в грудні 2023 року».

У Галини є  підозра, що її знов номінували на премію Астрід Ліндгрен саме завдяки цій казці, бо зробила це Португалія, тамтешнє об’єднання письменників. Але, окрім казки про небезпечне небо над її домом на листівках, жоден інший  текст в Португалії не виходив.

Вона не припиняє вчитись, бо писання для неї – це такий процес, коли думаєш, що наступний текст буде кращим, принаймні сподіваєшся на це. Коли ж запрошують прочитати лекції і провести практичні заняття на літературних курсах, то і сама вчиться, «намагаючись упорядкувати певні спостереження та відкриття, щоб поділитися ними».

Членкиня ПЕН-клубу України Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

 Олена Ємельянова

«Письменник у житті може бути цілковито "закритою" людиною, навіть соціопатом, але в текстах він відкритий, як на долоні. Теми самі обирають того, хто про них писатиме, і змушують працювати на себе. У певний момент я зрозуміла, що пишу цей текст не лише для себе, а й для тих, кому варто вчасно зробити ревізію своїх стосунків з близькою людиною, спробувати змінити їх на краще. Усе в наших силах, навіть вплинути на те, на що, здавалося б, уже втрачено вплив». 

«Події в країні сильно вплинули на мене. Однак, на щастя, минув період заціпеніння, коли не могла писати у зв’язку з тривалим шоком. А потім виникла одна ідея, я зібрала себе, струсонула, сказала: працюй, пиши, досить рюмсати й страждати. Помалу просувається.

Намагаюся щось робити і не як письменниця, і не як журналістка, бо сидіти склавши руки зараз неприпустимо. Не розумію людей, які живуть, наче нічого не сталося. Розумію, що від мене більше користі як від людини слова. Іноді лист на фронт може стати предметом першої потреби. Тому хлопці на передовій тримають біля себе дитячі листи та малюнки.

Шукаю людей, чиї історії, якщо про них написати в газеті, і їм допоможуть, і читачам. Пропоную теми своїм колегам (вислову «даю завдання» дуже не люблю).

Розповідь про сучасника, який творить історію, – найпотрібніший газетний матеріал. Хтось із читачів надихнеться на добре діло, хтось захоче підтримати героя публікації, хтось допоможе волонтерам. Розрізнені зусилля стануть спільними. Це нині дуже важливо». 

«– Роман «Замок Гербуртів» («Тамдевін») свого часу отримав першу премію у номінації "Романи" на конкурсі "Коронація слова". Знаю, ви досліджували тему вовків. Що було найважче у цьому дослідженні?
– Перечитала тоді все, що вдалося знайти про особливості цих хижаків, все, що писали професійні етологи чи дослідники-аматори, розмовляла з фахівцями і людьми, які мали досвід зустрічі з вовками. Цей досвід змінив моє ставлення до цих звірів, які живуть за своїми правилами, деякі з них є більш "досконалими", ніж наші, людські. А коли вже вийшов роман "Тамдевін", я познайомилась з Мариною Шквирею, українською дослідницею хижаків, зокрема й вовків. Подумала тоді: працювати вміємо, часом краще за інших, а говорити про себе, розповідати про своє – ні. Тому й, до речі, так мало перекладів сучасної української літератури мовами світу. Можновладцям потрібно не урізати, а збільшувати фінансування таких інституцій, як, скажімо, Український інститут книги, дієво підтримувати популяризацію української літератури у світі… Щоб ця структура мала можливість працювати як Польський інститут книги та Польська програма перекладів, як німецький Ґете-Інститут, як фонд Норла, який фінансує роботу перекладачів з норвезької, як спеціальні фундації і фонди у Швеції та Фінляндії, які сприяють популяризації своїх літератур у світі, перекладам будь-якими мовами… Шлях через читання – найбільш короткий для пізнання іншої країни та розуміння того, що там відбувається, якими є і чого прагнуть її жителі». 

«Спілкування з дітьми – це, перш за все, не "як там у школі?" і "покажи щоденник", а розмови, вигадування історій, ігри… Усі мої дитячі книжки починалися з гри, на той час – вже з онуками, бо те, що могла написати, спілкуючись з донькою і сином, я вчасно не написала. Ми разом "будуємо" хатку в кімнаті чи на дереві, розповідаємо одне одному якісь цікавинки, придумуємо "наші" слівця, – а тоді розповідаю дітям свої вигадки, і нерідко саме діти просять, щоб ці історії стали книжками...
Справжня дитяча література – це та, яка залишиться в пам’яті, коли дитина стане дорослою. Це книжки, улюблені на все життя. Назви самі виринатимуть при згадці про дитинство».
 

«– Серед Ваших романів є улюблений?
– Всі мої романи дуже різні, я їх сприймаю як дітей. У кожного – свій характер і своя доля. “Пів’яблука. Інші пів’яблука” – історія жіночої дружби, історія про долі чотирьох подруг, наших сучасниць, які відповідальні за своє життя і за своїх близьких. Для мене цей роман один із знакових у моєму житті. «Тамдевін» має інший характер. Читачі кажуть: "роман про вовків", для мене це роман-еко, про пошук гармонії в стосунках людини і природи.
Роман "Хто такий Ігор" найменш помітний у моїй біографії, я рідко про нього згадую. Багато хто вважає, що роман автобіографічний. Але це не так. Хоча я добре знаю газетярську кухню, це певною мірою "виробничий" роман, хоча і любовний одночасно.
Потім була "Бора", я й досі отримую від читачів відгуки, для багатьох саме він є улюбленим з усього, що я написала. Мабуть, тому, що його атмосфера дуже затишна, а це потреба часу – почуватися в своєму домі захищено і затишно. "Купальниця" – це роман-перегукування з "Сестрою Керрі" Драйзера, літературна гра в наповнення сухої схеми сучасними реаліями.
У серпні 2014 року я почала писати "Маріупольський процес". Особливий, дорогий мені роман. Адже в цей час у нас на Сході відбувалися активні бойові дії, які ми всі глибоко переживали. Того року я часто відвідувала наш військовий госпіталь та допомагала волонтерам, пораненим, їхнім сім’ям. Біль і любов того часу відобразилися в сюжеті книги. Роман я написала за пів року і добре пригадую цей стан: зранку встаєш, і в голові вже активізувались персонажі, щось розповідають, штовхають сюжет вперед. Це були виснажливі місяці. Я постійно була на своїй хвилі, концентрована думками на тому, що пишу, могла проїхати свою зупинку, загубити те, що тримала в руках...
Після цього роману потребувала відновлення, як ніколи. Писала коротку прозу (згодом вийшла збірка "Ось відкрита долоня"), писала дитячі книжки і не бралась за роман, аж поки сам собою став складатися роман «Найважливіше – наприкінці», певною мірою він є автобіографічним, неочікуваним, гранично відвертим. Я мала проговорити деякі важливі речі, знаючи, що тема багатьом близька, але певною мірою замовчувана. Цей роман водночас є відгалуженням від роману "Пів’яблука”, обізнаний читач знає передісторію, він впізнає знайомих героїв. А той, хто не читав, не потребуватиме нагадувань – новий роман є самодостатній». 

«Таке враження, що сьогодні світ розсипався на друзки, і ми стоїмо перед необхідністю зібрати його в новій комбінації. Бо попри все, щоб вижити, потрібно щодня знаходити (хай у дрібницях) радість, впевненість, триматися за щось… Не можу сказати, що зараз ефективно пишу. А от творчість руками – саме те».

«Траплялося, що могла написати роман за пів року, але це жорсткий варіант. Письменницька робота передбачає вміння самоорганізовуватися. Я зустрічала талановитих людей, які могли б писати романи, але не можуть саме з цієї причини – розхристаності і нездатності до самопожертви. Часом ти точно мусиш жертвувати. Хоча кожен, хто пише, знає за собою й такий гріх: відтягувати момент сідання за комп’ютер. Ходиш, знаходиш собі якусь роботу, відволікаєшся… Робиш собі третю каву… Головне сісти – і почати, а далі піде».

Далі буде. 

Фото https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu

 

Джерела:

Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.

Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.

Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).

Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.

Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.

Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –

***

20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.

20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.

Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.

***

https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/
http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

Галина Вдовиченко: 
«Не бігай за білками... 
Просто розкрий долоню»
(продовження)

 Щодо її авторського захоплення дитячою літературою, в одному з інтерв'ю, вона позначила, що діти перетягли її на свою територію, а писати для них вона почала майже одночасно з першим «дорослим» романом. До речі, та перша історія не закінчена: «...І так дивно,.. тому що всім постійно кажу: не відкладай свою якусь ідею або мрію.... Ця казка і на той момент була особливою й ні на що не подібною, і такою ж залишається. Наче ця ... історія чекає саме на мене, а я легковажу, і навіть ставлю такий небезпечний експеримент: невже нікому не спадає на думку те, що сяйнуло мені? Раптом хтось таки це напише і я переконаюсь, що існує якась база ідей, і то дуже конкретних: не зробиш ти – зроблять інші».

Її дитячі книжки виявилися дуже затребуваними, з відгуками «дякую за те, що мій малий нарешті полюбив читати», «дякую за те, що донька сама тепер береться за книжку без жодного примусу».

Отже, аудиторія вплинула, особливо коли почала виходити серія «36 і 6 котів». «...пропозиції, якими сиплють діти, я їм і повертаю. Кажу: ваші ідеї – вам і реалізовувати. Пишіть самі, ілюструйте свої історії, створюйте саморобні книжки власного авторства!.

...Я була на Сході, бачила, який вплив мають книжки на дітей, які в побуті розмовляють російською. Вони питають: “Коли вийдуть наступні коти?”. ...діти не хочуть чекати, вони вимагають ще і ще... Тішуся, коли бачу, як в них прокидається бажання читати, як вони входять у смак читання  самостійного, чекають на поради... Це потужний стимул для роботи».

Восени 2024-го з друкарні вийшов вже 28-й наклад першої книжки про котів, наступні теж  виходять новими накладами.

Якось на запитання: «Ким з літературних персонажів ви могли б бути?», Галина відповіла – «Пеппі Довгапанчоха». Думки абсолютно матеріальні, бо через роки вона тричі стане номінанткою на премію Астрід Ліндгрен. Номінацію вважає подарунком долі авансом. На цю статусну міжнародну шведську премію ALMA – Astrid Lindgren Memorial Awards – номінують авторів і організації з різних країн світу.

«Для мене це як дитяча мрія, яку навіть не наважувалася сформулювати. І вона вже реалізувалася, незалежно від результату».

У 2024 році, коли Галина Костянтинівна знову потрапила до списку номінантів премії Астрід Ліндґрен, на Франкфуртському ярмарку було презентовано німецький переклад її «котів». «Видавництво "Mauke Verlag". Видавець Андре Шторр – неймовірна людина, великий друг України, його молоде видавництво (роки два-три, напевно) дуже зосереджене на перекладах з української мови. Вони видали книжки Олени Захарченко, Олени Стяжкіної, Володимира Вакуленка. Тепер там вийшли «36 і 6 котів...»

Разом із Андре Шторром вони презентували її книжку-білінгву «Сова, яка хотіла стати жайворонком» (проілюстровану Христиною Лукащук) в молодшій школі для німецьких дітей. Читали її по черзі: він німецькою, вона українською. «В залі були різні дітки, які приїхали в Німеччину або батьки їхні сюди емігрували. У них майже у кожного є, окрім німецької, своя рідна мова. "Сова" – книжка-картинка, там не так багато тексту. Але діти просили читати не німецькою, а більше українською. Я й читала далі, вони сиділи і так слухали, що просто дивовижно: нічого не розуміючи, взагалі нічого, вони просто слухали мелодію мови».

Письменниця, прозу якої недарма називають життєствердною й оптимістичною – Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

 Олена Ємельянова

«Мені найбільш цікава в літературі тема людини. Те, як вона функціонує, реагує на певні подразники, як намагається зрозуміти щось про свої емоції та про себе. В останні два роки я намагалася збагнути щось про себе. І зайнявшись таким самокопанням, ви зрозумієте, як мало про себе знаєте. Так я виявила, що багато переїжджала з батьками, і змінила більше десятка місць, які називала домами. Натомість моя знайома все життя прожила у «хрущовці». Може, комусь це не дуже важливо, а для когось це стане цікавою інформацією, яка допоможе краще себе зрозуміти». 

«Мене ніхто ніколи не запитав: як вам не соромно не знати бодай п’ять мов світу? Сучасна людина без знання мов – каліка. Хотіла б відновити англійську до пристойного рівня, вивчити німецьку, французьку, але де ж той час на усе взяти?».

«Не бігай за білками... Просто розкрий долоню».

«Оскільки мій брат зараз воює на сході, я бачу, наскільки мої батьки тепер потребують моєї підтримки. Я готова для них зараз зробити все, що завгодно.  В нас є дача. Я їм сказала: "Ми виїдемо туди, і ми засадимо все квітами".
Я ще зрозуміла, що нам потрібно допомагати одне одному, наскільки ми це можемо. І я це роблю. І тим людям, яких я знаю, і тим, кого я не знаю, але вони мене чимось зачепили. Наприклад пост на Фейсбуці, або хтось із друзів мені розповів чиюсь історію. І я відчуваю, що не можу не допомогти.
Я можу підтримувати тих, хто зараз в окупації. Ранок починається з того, що я пишу тому і тій, я їх підтримую, щоб вони розуміли, що ми з ними, щоб вони відчували нашу підтримку».

«Образа – така річ, яку не можна пускати у своє життя. Вона знищує людину і показує слабкість. Я у багатьох моментах слабка, але образити мене важко. Бо якщо людина скаже щось погане, я можу легко це відсунути від себе, йти далі і не звертати на це увагу. Людина самоцінна сама по собі, на неї не повинні впливати чужі слова».
«Пишучи, можна відвертіше розказати важливе про себе, ніж навіть у розмові з близькою людиною».

    «– Починаючи з перших творів, ваші книги стають лідерами продажів. Як думаєте, у чому ваш секрет?
– Навряд чи я можу бути експертом у цьому питанні. Тут наче все просто. Але на кожен аргумент знайдеться контраргумент. Я пишу текст, що мені цікавий, і намагаюсь не випускати його з рук, поки не відчую, що він остаточно визрів і можна його показувати. Це, наче, головне. Але ще не гарантія, що читач ним зацікавиться аж так, що захоче купити.
Можна було б сказати, що важить активна промоція книжки і зустрічі з читачами, це справді дуже важливий момент, але й він не завжди працює, більше того, часом книжка прокладає собі дорогу до читача несподіваними шляхами. Але вона завжди потребує підтримки автора, видавця, критиків (не обов’язково схвальних відгуків), бібліотекарів, продавців книжок, і головне – читачів, їхніх оцінок, порад та обміну враженнями… Найголовніше – читацький відгук, він завжди найдієвіший. Особливо, коли відгуків багато».

«"Пів’яблука"... відкрив для мене внутрішні шлюзи – хлинули ідеї і теми, вже не було стримання від тої навали. ...Коли писала роман "Найважливіше – наприкінці", відволіклась на редагування романів "Пів’яблука" та "Інші пів’яблука", їх готували до виходу тепер вже у "Видавництві Старого Лева". Перечитуючи їх, раптом зрозуміла те, що не спадало на думку до того моменту: знову пишу про двох героїв, я вже писала про них. Це вони, тому нема чого давати їм інші імена і вигадувати передісторію, – ось їхня передісторія. Укотре переконалася, що роман завжди знає більше, аніж його автор».

«Письменник може бути активним коментатором важливих подій, а може бути й мовчазним інтровертом, що привселюдно не реагує на сильні подразники. Це вибір кожного. Декому вдається одночасно і книжки писати, і публічно рефлексувати із приводу актуальних питань. Дехто реагує короткими коментарями (влучними чи не дуже) у соціальних мережах, дехто не заходить у мережі місяцями, зосереджуючись на роботі, не ділиться своїми думками у засобах масової інформації. Ми всі різні. Якщо висловлювання своєї позиції – це не просто миттєва реакція, переважно емоційна, а аргументований виступ, то, як і будь-яка серйозна справа, потребує професійності, обізнаності, перевірки джерел і таке інше. Тому кожен вчиняє як вважає за потрібне – хтось реагує оперативно, хтось – через літературний твір.
Але є настільки сильні подразники, що вимагають реакції тут і тепер, і тоді письменники висловлюють своє ставлення до певних подій спільними діями, акціями, виступами – ініціюючи їх або долучаючись до ініціативи інших».
 

Далі буде.

Фото https://bookforum.ua/participants/32

 Джерела:
Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.
Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.
Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).
Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.
Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –
***
20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.
20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.
Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.
***
https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/
http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

 
  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут