Що читають бібліотекарі

Кенфілд, Джек. Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія про те, як світлі думки змінюють життя / Д. Кенфілд, М.В. Гансен, Е. Ньюмарк [та ін.]; пер. з англ. Ю. Підгорна; авт. передм. Д. Норвілл.- Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.- 495 с.

 

«Курячий бульйон для душі» — одна з найвідоміших книжкових серій у світі, започаткована письменниками та тренерами особистісного розвитку Джеком Кенфілдом і Марком Віктором Гансеном, а згодом продовжена редакторкою та видавчинею Емі Ньюмарк. Книга є збіркою 101 історії про те, як світлі думки надихають та змінюють життя. Сюди увійшли життєві історії, які демонструють силу людського духу, важливість доброти, співчуття, любові та здатності долати труднощі. Ця серія здобула світову популярність завдяки щирості і прагненню допомогти читачам знайти підтримку та натхнення у повсякденному житті, зміцнюючи впевненість у власних силах і даруючи надію. 

Назва книги є метафорою. Так само як гарячий курячий бульйон допомагає відновити сили під час хвороби, ці історії покликані зігріти душу, подарувати розраду та повернути віру в себе та людей.

Особливо мені сподобалося, що автори не пропонують уникати проблем або вдавати, що все добре. Навпаки, вони чесно розповідають про складні життєві ситуації. Водночас кожна історія показує, що навіть у непростих обставинах можна знайти вихід і зберегти віру в себе.

Під час читання я неодноразово ловила себе на думці, що багато ситуацій дуже близькі кожному з нас. Герої книги стикаються з труднощами, втратами, розчаруваннями та випробуваннями. Проте вони не здаються. Саме тому їхній досвід надихає та викликає щире захоплення.

Книга охоплює широкий спектр тем, близьких кожному читачеві. Тут можна знайти історії про любов і дружбу, взаєморозуміння між батьками та дітьми, силу прощення, самопожертву, милосердя та людяність. Автори показують, як маленькі добрі вчинки можуть змінити чиєсь життя, а іноді навіть вплинути на долю цілих родин. Читачі стають свідками моментів, коли звичайні люди проявляють надзвичайну мужність, підтримують ближніх або знаходять у собі сили не здаватися перед обставинами, а віра в людську доброту перемагає.

 Ще однією перевагою книги є її формат. Її можна читати послідовно або відкривати на будь-якій сторінці. Завдяки цьому кожен читач знайде історію, яка відгукнеться саме зараз.

Кожна розповідь має свій особливий сенс. Одні історії викликають посмішку, інші — зворушують до сліз. Крім того, багато з них нагадують про важливість підтримки, доброти та людяності. Завдяки цьому книга читається легко та залишає теплий післясмак.

Особливу цінність книзі надає її документальна основа. Більшість історій базується на реальних подіях, пережитих авторами оповідей або людьми, які поділилися власним досвідом. Герої книжки не є знаменитостями — це вчителі, лікарі, батьки, діти, студенти, працівники різних професій, звичайні люди, які стикаються з такими ж проблемами та викликами, як і кожен із нас. Кожен розділ книги розпочинається афоризмами відомих і невідомих авторів, які налаштовують читача на сприйняття змісту та спонукають до роздумів. Зокрема, серед них є такі вислови: «У мене в схованці є мрії й додаткові усмішки на той випадок, коли мені стане сумно».  

Однією з головних тем книги є віра в людську доброту. Автори переконують, що світ наповнений не лише труднощами та несправедливістю, а й безліччю прикладів безкорисливої допомоги, турботи та співчуття. У багатьох оповіданнях герої знаходять підтримку там, де зовсім не очікували, а випадкові зустрічі стають поворотними моментами в їхньому житті.

Важливе місце у книзі займає тема подолання життєвих труднощів. Герої стикаються з хворобами, втратою близьких, фінансовими проблемами, невдачами в особистому житті та професійній діяльності. Проте кожна історія демонструє, що навіть найскладніші обставини не є вироком. Людина здатна змінювати своє життя, якщо знаходить у собі сили діяти, вірити та не втрачати надію. Ці розповіді мотивують не опускати руки та шукати нові можливості навіть тоді, коли ситуація здається безвихідною, перегукуючись із висловом Вінстона Черчилля: «Наснагу і шлях до виживання ми маємо здобувати із самого серця страждань». Так, одна з героїнь, яка все життя боролася з тяжкою хворобою, згадує слова, що стали для неї джерелом сили: «Завжди є виняток, і зазвичай цей виняток — ти». Саме тому вона не дозволила собі здатися, адже була переконана, що повинна принаймні спробувати поборотися. 

Прочитавши цю книжку, я зрозуміла, чому вона вже багато років залишається популярною серед читачів у всьому світі. Це не просто збірка життєвих історій. Передусім це книга, яка допомагає подивитися на власне життя під іншим кутом і знайти сили рухатися вперед.

 

Ірина Білоус, провідна бібліотекарка  відділу

 наукової організації і методики бібліотечної роботи

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/3AAAB737-CBD3-4A33-8E08-DF4086206932

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Люді, які завжди в серці

Марія Аністратівна Данилевська: вимогливий керівник із найдобрішим серцем

 

Сьогоднішні ветерани бібліотеки з хвилюванням і сердечним теплом хотіли б передати пам’ять про колег, які залишили значний слід в історії обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, намагаючись віддзеркалити їхні портрети у підсумкових матеріалах проведених історичних розвідок. Серед таких професіоналів – Марія Аністратівна Данилевська.

Народилась Марія Аністратівна 14 січня 1924 року в с. Хорошеве, Синельниківського району Дніпропетровської області в родині селянина. Батько батрачив, після 1917 року пішов працювати на завод у м. Дніпропетровську (зараз – Дніпро). Під час німецько-фашистської окупації примусово була відправлена в Німеччину, де перебувала з 20 грудня 1943 до 5 червня 1945 року. З поверненням додому вступила до Дніпропетровського технікуму культосвітроботи (зараз – Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури), якій закінчила у 1948 році. Після закінчення технікуму, була направлена на роботу до Царичанської районної бібліотеки, де працювала до 1950 року бібліотекарем, потім, до 1962 – завідувачкою. У 1949 році вступила до Харківського державного бібліотечного інституту (зараз – Харківська державна академія культури) і закінчила навчання у 1953 році.

У вересні 1962 року Марія Аністратівна переведена з Царичанської районної бібліотеки до Дніпропетровської обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – КЗК «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія»). Характеристику-обґрунтування для переведення до наукової бібліотеки готував директор обласної бібліотеки – Микола Андрійович Билбас, де він відзначав: «Очолювана нею бібліотека була одна з провідних в організаційно-методичному керівництві, оперативно впроваджувались нові, прогресивні форми роботи. Бібліотеки району одні з перших в області перейшли на роботу з відкритим доступом до книжкових фондів».

У Бібліотеці серед інших керівниць відділами вона вирізнялась своєю зовнішністю: невеликого зросту, завжди зібрана, серйозна, з легкою ходою, пильним поглядом з-під окулярів. Під час спілкування відчувалась її внутрішня енергія і в той же час щира доброзичливість.

Величезний обсяг роботи нашої бібліотеки позначений її працею. Під її керівництвом збільшували й удосконалювали каталоги – основний ключ до ресурсів найбільшої бібліотеки України. Працювала в Бібліотеці Марія Аністратівна тридцять років: з 1962 по 1992 рік спочатку старшим бібліотекарем, гол. бібліотекарем з координації роботи бібліотек різних систем і відомств, методистом. З листопада 1966 по лютий 1967 року очолювала відділ комплектування та обробки літератури. Першого лютого 1967 року очолила відокремлений на той час відділ обробки літератури. На цій посаді Марія Аністратівна працювала до 1 травня 1985 року. Продовжила працю вже на півставки бібліотекаря у патентно-технічному відділі до кінця життя.

Призначення її у 1966 році на завідування об’єднаним відділом комплектування та обробки літератури говорить про високу професійну кваліфікацію. Переконатися в цьому можна, познайомившись з «Матеріалами ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади» (22.09.1967 р.), де розміщена її праця «Формування та раціональне розміщення книжкових фондів обласної бібліотеки». Відчувається, що готувала матеріал професійна людина, яка розуміє значення досліджень з вивчення якісного складу фондів, його використання, тематики читацьких запитів. В цій роботі вона аналізує результати статистичного та бібліографічного методів вивчення фондів, вільно орієнтується в методичних питаннях з підтримки бібліотек області в питаннях формування та використання бібліотечних фондів. Логічно, що у 1967 році, коли відділ роз’єднали, вона, по праву, зайняла місце завідувачки відділу обробки літератури та організації каталогів. Для відділу збільшили штат, з’явилися головний бібліотекар, завідувачка сектору, три систематизатори, кількість надходжень нової літератури на рік збільшилось до 36–38 тисяч примірників.

Багато років потому нова завідувачка цього відділу – Надія Григорівна Литвиненко в матеріалах з історії відділу відзначала роботу Марії Аністратівни як організаторки яка чітко визначила внутрішню структуру відділу, відповідальних за кожен напрям роботи, встановлювала задачі й аналізувала якість праці колег, находила мотиваційні засоби щоб розкрити здібності кожного співробітника відділу. «Штат відділу на той час складався з 8-ми спеціалістів. Нові надходження класифікувала класифікатор Корженко Людмила Полікарпівна. За стан та ведення систематичного каталогу відповідала Гребенюк Валентина Григорівна. Генеральний службовий алфавітний та читацький алфавітний каталоги вели провідні спеціалісти відділу. Із січня 1976 року виділена група систематизаторів, які класифікували літературу за комплексами: суспільно-політична література, технічна література, природничо-наукова література, філологічні науки та художня література.

Класифікатори працювали з каталогами, згідно закріплених за ними комплексів. Це давало змогу покращити якість класифікації літератури, а також стану систематичного каталогу. Класифікували літературу за таблицями бібліотечної класифікації для обласних бібліотек за редакцією З.Н. Амбарцумяна.

Поряд з обробкою літератури та веденням каталогів один працівник відділу чергував біля каталогів. В його функції входило: роз'яснення читачам правил користування каталогами, допомога в пошуках літератури, консультації. В 1979 році було виділено сектор алфавітних каталогів, який очолила Рубан Наталія Іванівна. В сектор входили 3 спеціалісти. Вони займалися розстановкою карток на нові надходження в алфавітні каталоги, вилученням карток на списану літературу, поточним та плановим методичним редагуванням. Крім цього два спеціалісти чергували в читацьких каталогах, надаючи консультації читачам»

Виробнича дисципліна у відділі була на дуже високому рівні: відповідальне ставлення до роботи кожного співробітника на своєму місці, дотримання технологічних вимог, взаємоконтроль за якістю – все це приносило високі результати.

Навантаження співробітників було високим: кожного року опрацьовували близько 40 тис. книг, відповідно розставляли понад 80 тис. карток у різні каталоги. Проводили велику роботу з очищення фондів від застарілої, зношеної літератури. Якщо у 1968 році – першому році роботи Марії Аністратівни як завідувачки відділу, вилучили з каталогів 4700 карток на списану літературу, то, наприклад, у 1979 р. – 87 460. Колектив постійно працював над підвищенням якості роботи. Впроваджуючи різні на той час передові технології, було суттєво скорочено термін опрацювання літератури з 1,5–2 місяців (до 1978 р.) до 20 днів у 1978 році, а у 1979 році цей термін скоротився до 10–12 днів. Завдяки зусиллям Марії Аністратівни відділ був (і досі залишається) однім із кращих у Бібліотеці. Вона досконало знала і любила свою справу, була відкрита для професійного спілкування, вчила не тільки працівників свого відділу, а й виховувала колег з інших структурних підрозділів.

Їй вдавалось находити дорогу до кожного, щоб показати важливість і прищепити відповідальність до роботи з каталогами. На все життя запам’ятався отриманий від неї урок з підготовки актів на списання літератури. Починаючи роботу на посаді завідувачки патентного відділу, я через недосвідченість не перевірила акт на списання, підготовлений співробітниками. Що за велика наука? Які помилки? Марія Аністратівна просто попросила мене попрацювати в генеральному каталозі та по нашому акту знайти і списати книги. Одразу все стало на свої місця. Так необразливо, з гідністю, але дуже переконливо вона на практиці вказала на нюанси, які трапляються в технологічних процесах, і як неуважність одних працівників негативно впливає на роботу інших.

Бібліотечні працівники області з вдячністю слухали її професійні консультації, іноді спеціально приїжджали на індивідуальні практичні заняття. І хоча в ті роки ще панував авторитарний стиль методичного керівництва, вона була винятком, бо розумілася в людях і могла «заразити» своєю любов’ю до роботи. Більшість бібліотекарів, які проходили її школу, ставали «стовпами» бібліотечної справи і надовго залишалися в професії. За роки роботи у відділі Марія Аністратівна була нагороджена медаллю «Ветеран праці», значком «Відмінник роботи культури», грамотами Міністерства культури, обласного управління культури, почесними грамотами обласної бібліотеки. Вона була вимогливим керівником, але, насамперед, сама була прикладом і в роботі, і в житті. Марія Аністратівна не замикалася тільки на своєму відділі, брала активну участь у житті бібліотеки: протягом декількох років була головою профспілкового комітету.

Співробітники, які працювали з нею все життя, згадували свою завідувачку як незвичайну людину. Наталія Іванівна Рубан писала, що вона «…була не тільки чудовим керівником, але й уміла організувати дозвілля співробітників відділу. Такі свята як Новий рік, 8 березня у відділі проводили дуже цікаво. Вона доручала підготовку цих заходів Нінелі Миколаївні Пасовій і Лідії Олексіївні Денеці. Свята проводили у вигляді вікторини, лотереї з обов'язковим виграшом. Кожному співробітникові присвячувалося поздоровлення у віршованій формі…». Її доброта створювала дружню, майже сімейну атмосферу у відділі. Наталія Іванівна продовжувала розповідь про свою  керівницю: «…Марія Аністратівна була доброю й чуйною людиною. Вертаючись із відряджень, вона завжди цікавилася в кожного співробітника відділу – чи все благополучно, чи не хворіють діти, як батьки? Якщо потрібна була її допомога, вона ніколи не відмовляла. І хоча вона не мала своєї родини, ніколи не залишалася одна. Постійно допомагала родичам, друзям. Зовсім чужа родина Мохначових стала їй близької й рідною, також як і вона для них, до останніх днів її життя. Кому довелося працювати з Марією Аністратівною, ті чимало в неї навчилися…» .

Деяким співробітникам пощастило не тільки поруч працювати із Марією Аністратівною, а бути сусідами, жити в одному будинку. Звичайно ж, вони отримали від неї більше тепла та душевних порад, краще знали її особисте життя. Це її колеги і сусідки Лідія Михайлівна Надтока, Алла Андріївна Рудик (Обревко). Тягнулись до неї інші колежанки, серед них – Валентина Романівна Романець, колишня завідувачка обмінно-резервного фонду, яка  згадувала: «Вона була самотня, ніколи не мала своєї родини. Але мала дар бути для багатьох рідною людиною… Люди, з якими вона дружила, були їй більше ніж родичі. Вона була всебічно обдарованою людиною: прекрасно готувала, була чудовим кондитером, добре шила. Марія Аністратівна могла б бути досить процвітаючою людиною, але все, що вона вміла робити, вона робила для інших. Пам'ятаю, якось прийшла я до неї додому, а вона показала мені тільки що зшиту сукню, я від побаченого прийшла в захват. Надягла її, вона була саме мені в пору. І Марія Аністратівна, ні на хвилину не замислюючись, віддала мені цю сукню. Я дуже довго й з великим задоволенням носила її. Усе своє життя Марія Аністратівна присвятила своїм племінникам і родині Мохначових, у якій жила якийсь час. Ця, по суті, чужа родина стала для неї рідною. Я з усіма своїми лихами й неприємностями завжди йшла до Марії Аністратівни. Вона вміла вислухати, дати правильну пораду, підтримати у важку хвилину».

Необхідно пояснити – хто такі Мохначови, родину, яку згадують колеги. Коли Марія Аністратівна переїхала з Царичанки до Дніпра, вона деякий час знімала квартиру на вул. Сєрова (зараз – Лазаря Глоби) у бухгалтера Бібліотеки – Ксенії Логвинівни Мохначової. Ксенія Логвинівна – легендарна людина в історії нашого закладу, яка працювала з довоєнного часу – 1938 року до середини 80-х років ХХ століття бухгалтером, головним бухгалтером, а останнім часом, уже в поважному віці – сторожем.

А ще Марія Аністратівна була джерелом знань історії бібліотеки, історії країни. Вона пережила війну, була вивезена на роботу до Німеччини, на собі випробувала, як у сталінські часи ставилися до таких людей. «Для неї були дорогі такі свята як 9 травня, День визволення Дніпропетровська, до них вона ставилась з особливим хвилюванням. При визволенні Дніпропетровська загинув її брат. Вона розповідала потім, що після війни їй довелося виховувати разом з мамою трьох сиріт…» (Н. Рубан). Її професіоналізм розвивався під впливом багатьох цікавих людей: Миколи Андрійовича Билбаса, Володимира Васильовича Пупченка, Маргарити Федорівни Іванової, ділилася вона враженнями від знайомства з колегами, в майбутньому відомими поетами Наталкою Нікуліною, Іваном Сокульським, які деякий час працювали в бібліотеці. Про своїх колег вона розповідала з повагою,  ставало зрозумілим, що для неї мали значення їхні високі людські якості.

Згадуючи сьогодні Марію Аністратівну Данилевську, без сумніву, можна сказати, що вона одна з тих людей, чиєю працею була сформована основа нашої Бібліотеки плоди якої й сьогодні продовжують живити її розвиток.

Тетяна Абраїмова

Джерела:

Данилевська М.А.: Особиста справа працівника комунального закладу культури «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія (КЗК ДОУНБ). – 1992. – Архів «КЗК ДОУНБ». Дніпро.

Данилевська М.А. Формування та раціональне використання книжкових фондів обласної бібліотеки // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова]. – С. 38–47. –  Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107). – Дніпро

Відділ наукового опрацювання документів та організації каталогів: історична хроніка. – ДОУНБ, 2009. – Режим доступу: // NEW\Foto_all\Історична хроніка. (дата звернення:14.08.2026). – Загол. з екрану.

Звіти про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1968, 1970, 1978, 1979 роки: [машинопис.]. – Дніпропетровськ. – Архів «КЗК ДОУНБ». Дніпро.

Історія бібліотеки в особистостях. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/histori_osob.html (дата звернення:17.08.2026). – Загол. з екрану.

 

Підписи до фото:

1. Марія Аністратівна Данилевська, приблизно 1969 рік

2. Марія Аністратівна Данилевська, 1983 р.

3. Колектив відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів. Марія Аністратівна Данилевська, сидить друга  праворуч.

4. Колектив відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів. Марія Аністратівна Данилевська, сидить друга  праворуч.

5. Колектив патентно-технічного відділу. М.А. Данилевська, стоїть друга ліворуч, 1990 рік.

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Вулиці нашого міста

Вулиця Володимира Сіренка

(вулиця Ударна – вулиця Володимира Сіренка від 23.07.2024 Новокодацький район)

 

Сьогодні ми поговоримо про вулицю Володимира Сіренка. Це ім'я належить людині, яка все своє життя присвятила українському слову, відстоюванню свободи та боротьбі за право говорити рідною мовою.

Володимир Іванович Сіренко народився 7 грудня 1931 року в селі Новопетрівка на Запоріжжі. Після Другої світової війни переїхав до Дніпродзержинська (нині Кам'янського), де навчався, працював і розпочав свою творчу діяльність. Згодом він закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету, що пов'язало його із нашим містом.

Сіренко працював журналістом, редактором газет, писав поезію та прозу. Його твори друкувалися в українських журналах і газетах, а сам він став автором багатьох поетичних збірок і публіцистичних книг. У своїй творчості письменник оспівував рідний край, людську гідність, історію України та любов до рідної мови.

Однак літературний талант став для нього не лише джерелом визнання, а й причиною переслідувань. У 1967 році через свої погляди, підтримку української культури та критику радянської політики Володимира Сіренка звільнили з роботи й виключили з партії. Протягом багатьох років він перебував під наглядом радянських спецслужб, а у 1985 році був засуджений і відправлений у заслання до Астраханської області рф.

Після повернення та реабілітації Сіренко працював редактором на Дніпропетровському обласному телебаченні, продовжував писати й активно займався громадською діяльністю. Він став членом Національної спілки письменників України, лауреатом літературної премії «Благовіст» та був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. До останніх днів свого життя письменник відстоював українську мову, культуру та незалежність України.

Після смерті Володимира Сіренка його ім'я було увічнено в назвах вулиць. Сьогодні вулиця Володимира Сіренка в Дніпрі нагадує нам про людину, яка не боялася говорити правду навіть тоді, коли це загрожувало свободі. Його життя є прикладом того, як слово може стати зброєю в боротьбі за людську гідність і національну пам'ять.

Коли ви проходитимете цією вулицею, згадайте про Володимира Сіренка – поета, журналіста, дисидента і громадянина, який залишив після себе не лише книги, а й приклад незламності та любові до України.

https://www.dnipro.libr.dp.ua/S%D1%96renko_Volodymyr_Ivanovych

 Посилання на подкаст https://www.youtube.com/watch?v=jREmIwqy1Ss

Джерела:

Сіренко В.І. Велика зона злочинного режиму: про переслідування та репресії українських інакодумців у 70–80-х роках минулого століття / В.І. Сіренко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2005.– 268 с.

Сіренко В. І. Клятва: поезії / В. Сіренко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2009.– 109 с.

Сіренко В.І. Повернення в себе: поезії / В.І. Сіренко.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 39 с.

***

Гасило Ю.А. Володимир Сіренко – людина, громадянин, українець / Ю. Гасило // Васильківський вісник.– 2018.– 10 жовт.– (№ 79).– С. 3.

Колінько О. Ми не лукавили з тобою... / О. Колінько // Бористен/Борисфен.– 2009.– № 6.– С.  21–26.

Мащенко О. Життя, присвячене Україні / О. Мащенко // Відомості.– 2011.– 14 груд.– (№50).– С. 4.

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно,але правда.Факти з історії бібліотеки

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1965.  Обслуговування читачів
(продовження)

 

Сьогодні важко прийняти деякі ініціативи керівних органів культури у 60-ті роки минулого століття. Наприклад, пояснюючи, що необхідно створювати сприятливіші умови для обслуговування основних груп читачів (спеціалістів у галузях науки, виробництва, культури, мистецтва, освіти, читачів робітничих професій),  у 1965 році обласне управління культури прийняло наказ обмежити запис на абонементі студентів вишів, технікумів, учнів 9–11 класів, для користування абонементом були виділені години – з 14.00 до 20.00. Звичайно ж, кількість відвідувань читачами абонементу зменшилась, а у фахівців відділу з’явилась нова задача: боротьба за «якісного читача»!

Проте у відділі продовжували звертати особливу увагу на обслуговування всіх груп читачів абонементу. Воно здійснювалось диференційовано: створили окремі кафедри для обслуговування молоді, інженерно-технічних робітників. Продовжували аналітичну роботу з вивчення читання читачів. Проводили так зване «індивідуальне керівництво читанням». Виходячи з зацікавленості читача тією чи іншою темою, складали тематичні плани читання та підбирали відповідну літературу. Звичайно, бібліотекарі при цьому намагалися «ненав’язливо» запропонувати ідеологічно «правильну» літературу у відповідності політичним вимогам того часу.

Диференційоване обслуговування читачів у відділі читальних залів забезпечували завдяки організації окремих залів:

№1 – для учнів середніх спеціальних навчальних закладів, старшокласників середніх шкіл, студентів вишів;

№2 – для інженерно-технічних працівників і службовців;

№3 – для старших викладачів і старших наукових співробітників науково-дослідних інститутів.

Читальний зал також впливав на читацький вибір літератури: у 1965 році співробітники відділу почали випускати спеціальні Бюлетені за програмами місцевого радіомовлення і телебачення, в яких вміщували списки рекомендованої літератури. У 1965 році було видано 5 бюлетенів – два з мистецтва і три науково-технічної тематики.

Бібліотечні форми роботи з просування (пропаганди) літератури у читальному залі знайомі для сучасних бібліотекарів: лекції, вечора запитів і відповідей, усні журнали, бібліографічні огляди, тематичні вечори, книжкові виставки та перегляди.

Бібліотека, як завжди, особливу увагу приділяла роботі з обслуговування читачів краєзнавчою літературою, яку збирали в краєзнавчому кабінеті. Для відбору краєзнавчої літератури були організовані відрядження до тодішніх столичних міст країни, «де взято на облік біля 600 назв краєзнавчих книг. З обмінного фонду столиць та м. Вінниці одержано 75 примірників краєзнавчої літератури». Значно поповнилась того року новими матеріалами картотека краєзнавчої літератури. В інституті історії АН УРСР було продубльовано картотеку «Видатні діячі області» (700 карток). Та картотеку «Історія міст і сіл по Дніпропетровській області» (1000 карток), в інституті мовознавства АН УРСР продубльовано картотеку назв населених пунктів області (750 карток).

Для якісного обслуговування читачів важливо оперативно та якісно опрацьовувати нову літературу та підтримувати в актуальному режимі каталоги. За 1965 рік працівники відділу комплектування та обробки обробили 34 446 примірників книг. Написано від руки 12 347 карток для каталогів, незважаючи на те, що бібліотека переплачувала три повних і три скорочених комплектів друкованих карток Всесоюзної Книжкової Палати та такі ж самі комплекти друкованих карток Книжкової Палати УРСР. Більша частина написаних карток припадала на книги, видані українською мовою та технічну літературу. Друковані картки, які залишалися (часто їх надходження запізнювались), знаходили використання для складання різних картотек (поточного комплектування, назв художньої літератури тощо).

Тетяна Абраїмова

 

Джерело:

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1965 рік, ч. 1: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 98 с.

 

Фото з архіву ДОУНБ: Зліва направо: завідувачки відділів читальних залів Олена Петрівна Рєзіна та абонемента  Ірина Миколаївна Нікуліна (Котова).

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Літературне Придніпров'я: пряма мова

Міфопоетика скіфів у нарисі Дмитра Яворницького «Стародавні жителі України»

 

У 1925 році в другому і третьому номерах катеринославського літературно-наукового та політично-громадського журналу «Зоря» було опубліковано нарис академіка Д.І. Яворницького «Стародавні жителі України», який і сьогодні залишається маловідомим у контексті спадщини вченого.
    Ця цікава з літературознавчої точки зору робота в сюжетно-композиційному плані складається з трьох структурних частин, відокремлює три форми розповіді.  А саме:
– ліричний опис українського степу в різні пори року;
– переказ народної легенди про лицаря – зберігача скарбів степових курганів;
– переказ-розповідь про скіфську міфологію, про обряди, традиції, звичаї скіфів.
    Перша частина нарису, яку можна сприймати і як окремий літературно-художній текст Яворницького-письменника, – це поетичний опис українського степу. Це справжня ода любові до степових просторів вітчизни. Яворницький пише: «Кому траплялось їздити літом або весною по наших українських степах, той назавжди сховає в своїй душі і в своїй уяві всю красу і всю величність їх» (ця і наступні цитати наведені зі збереженням правопису оригіналу – О.А.).
 
    Яворницький малює чудову картину: «Незрівняно гарні наші степи ранньою весною, коли вони, визволені від снігу холодної зіми, раптом покриваються ніжною зеленою травою і раптом наповняються цілим морем звуків і голосів ріжних комах і всяких пород птиць …Яка дивна, чарівниче-ніжна блакить виступа в той час над степом в високих і безмежних небесах!.. За для такої краси чудової природи хочеться жити, як можна довше на землі, щоб вічно дивитись на ці безкраї степи, щоб вічно слухати те ніжне щебетання пташок, щоб вдихати в себе п’яніючі пахощі  квітів, щоб вічно підніматись серцем і летіти думками до високих небес...».
    Не менш натхненно академік-письменник описує степ влітку: «Але минає весна. Настає страшенна літня спека. Степ спалений сонцем до чиста. …Степ навів би на чоловіка сум, коли б по ньому не протікали, то сям, то там, тихі річки з прозорою, як скло, і холодною, як крига, водою. ...Степ був би дуже сумний, як би його не оживляли літом могили, що розкидані в великому числі, то окремо, то купами, покриті то високою сивою тирсою, то невеликим чагарником, що здалека видніються темними плямами. І насіяно могил тіх в безкрайому степу, як насіяно зірок в безкрайому небі. … Ні, і в літній час степ не такий уже сумний, не такий журливий і не такий мертвий, як то здається він чоловіку на перший погляд. Треба на нього дивитись не однима тільки очами, але живим серцем і чулою душею…».
    Перша частина нарису, без сумніву, являє собою своєрідну літературну інтерпретацію космогонічного міфу, де цілісний образ степу, весь степовий світ з його мешканцями, постає як міфологічне божество природно схильне законам ініціації (тобто вмирання і оживання).
    Міфопоетична картина степового світу, творіння як першотворіння, тут і далі розгортається через систему образів-символів, ключовими серед яких є: Сонце, Степ, Дніпро, Дніпрові пороги, Кургани (Могили), Кам’яні баби та інші, які відображають архаїчну філософію походження світу і людини.
У першій частині нарису центральне місце приділено одній із найдавніших міфологем краю – міфологемі Степу (Землі), яка, у поєднанні з міфологемою Неба, створює міфологему Світової осі.
    Невеличка друга частина нарису присвячена роздумам Яворницького про стародавні степові кургани-могили: «І кілька згадок, кілька думок викликають в голові ці вічно мовчазні, вічно загадкові і вічно приваблюючи до себе могили, розкидані в такому великому числі по безмежних несходимих і неоглядних степах!».
    Яворницький наводить в нарисі одну з численних українських легенд про скарби скіфських курганів і їх лицарів-охоронців, вкладаючи цей переказ у вуста старого діда: «Чув старий від свого батька, а батько його від діда, а дід від прадіда нібито в могилах закопані якимись-то лицарями безчислені скарби золота і срібла, ніби самі лицарі устають иноді вночі, із глибоких могил, роскішно одягнені, але німі, мовчазні, суворі і величні; ніби вони ваблять проїзжаючих людей до своїх скарбів».
    Далі, через діалог з тим старим дідом, він підводить читачів до головної теми свого нарису: «Але хто ж той лицар, і коли він засипаний, – закопаний там?» – в якийсь уже раз пита сам себе сивий дід, проїзжаючи вночі по степу, поуз могил. Даремне, старче, питання: не дадуть тобі відповіді на нього ні твої діди, ні прадіди, не скажуть, – не оповістять тебе про це ні твої баби, ні прабаби. Роскаже – оповістить тобі про це тільки одна історія, що правдиво заносе на свої сторінки події світу та діла людей».
    У третій, частині нарису Яворницький відтворює міфологізовану картину творіння Скіфії, походження її народів, звертаючись до одного з найважливіших джерел давнини – до «Історії» Геродота, її четвертої частини, яка має назву «Мельпомена».
    Академік виокремлює з великого геродотового тексту про Скіфію історію її створення і походження її народів, ставить у центр розповіді скіфські міфи, ритуали, традиції. Для вченого текст «Історії», судячи з усього, був важливий ще й тому, що він повністю усвідомлював: у цього джерела є своя, ще більш давня передісторія, відображена в наведених міфах і легендах.
    Особливість нарису «Стародавні жителі України» полягає в тому, що вже сам текст «Історії» Геродота в інтерпретації Яворницького певною мірою міфологізується. При цьому Геродот стає свого роду культурним героєм тексту штудії академіка. А сам вчений – його співоповідачем.
    У цілому нарис «Стародавні жителі України» побудовано як ритуал у ритуалі у характерній для скіфської і слов’янської духовності системі. Міфологізована історія Скіфії відтворюється як сходження ззовні в середину історії і землі.
    У міфі про походження скіфів, у трьох його версіях, передані Геродотом, а слідом за ним – і Яворницьким, головним є принцип потрійності, усюдисущий у світосприйнятті скіфів. Світ, за їхнім уявленням, складається з кількох сфер, кожна з яких має потрійну структуру відповідно до космологічних уявлень.

 Нарис вченого побудовано таким чином, що він визначає три ступені занурення в історію, диференціює три рівні її осягнення.
Перша версія цього міфу саме скіфська: «Самі скіфи росповідали Геродотові про своє походження так: ніби праотець роду їх був якись чоловік Таргітай; ніби у того Таргітая було троє синів – Ліпоксай, Арпоксай і Колоксай. … в один час з неба на скіфську землю упали чотирі золотих речі: плуг, ярмо, сокіра та чаша». Імена братів розшифровані лінгвістами: Арпоксай – володар глибин, Ліпоксай – володар гір, середнього світу, Колоксай – Сонце-цар. В міфі першотворення Скіфії тільки богообраний Колоксай зміг наблизитися до палаючих вогнем дарів верховної богині скіфів Табіті: вони перестали горіти і він зміг взяти їх у руки. «Старшим братам показалось це чудом, і вони визнали, що найменший їхній брат наділений богами особливою якоюсь силою, через те віддали йому всю скіфську землю і оголосили його царем».
    Сонце було головним божеством давніх скіфів, джерелом світла і вогню, джерелом життя, від якого повністю залежать людина і природа. В міфі, що дійшов до нас, втіленням Сонця є Колоксай.
    Зауважимо від себе, що подаровані небесами предмети – надсимволи – і зараз  можуть бути внесені до рангу святинь нашої землі: Чаша – символ духовності, Плуг і Ярмо – символ землеробної культури України, Сокира – символ захисту, захисника одновічно жаданих ворогами наших земель.
    Яворницькому важливо було услід за Геродотом навести і другу версію походження скіфів – грецьку. Він пише: «Греки ж про походження скіфів казали: ніби вони повстали від грецького лицаря Геркулеса, який завітав одного разу до Скіфії та скіфської змії-дівчини… У Геркулеса і змії-дівчини ніби-то було три сини – Агатірс, Гелон і Скіф». Тільки Скіф зміг виконати заповіт батька «і через це одержав від матері всю землю яка від його іменя назвалась Скіфією».  
    Далі Яворницький наводить версію самого Геродота і пише: «Передаючи ці два оповідання про походження скіфів, Гердот сам, одначе, не йме віри їм і віре тільки третьому оповіданню, яке каже. що скіфи колись-то, дуже давно, в далекий час вийшли з далекіх місцевостей Азіїв  в Европу і направились в степи, де  протікала річка Борісфен (себто наш Дніпро), і де жили стародавні люде, кіммеріяне. Вони вигнали кіммеріян і захопили їхню землю, яка з тих часів стала зватися Скіфією».
    Академіку вдалося виокремити й осягнути в «Історії» Геродота її міфологічну насиченість, ритуальну сутність, провідні міфологеми скіфського космосу в їхньому первісному вимірі. Він повною мірою розумів, що міфи про первотворіння та інші, сформовані в скіфські часи, частково збереглися, частково трансформувалися і вплинули на культурні парадигми степових народів наступних часів. Вчений усвідомлював значення історії скіфів, їхньої міфології, ритуалів, обрядів, звичаїв в давньої історії (передісторії) України. Саме тому він прагнув у нарисі «Стародавні жителі України» показати спадкоємність традицій, зчеплення епох за допомогою архетипів, першообразів, сталих міфологем, а також підкреслити, що скіфська міфологія стала невід’ємною частиною українського фольклору і літератури.
    Виходячи з поставленого завдання (а це, на нашу думку, було саме завдання, мета роботи), Д.І. Яворницький цією публікацією вступив в дискусію 1925–1930-х років і зайняв цілком визначену позицію у стосовно прихильників радянського вульгарно-соціологічного трактування всього комплексу культурологічних, релігійно-міфологічних, літературознавчих питань. Відзначимо, що для 1925 року цей виступ у пресі – прояв наукової мужності вченого. Можливо саме для того, щоб привернути увагу громадськості, він підписав нарис «Академік Д. Яворницький».

Олена Аліванцева

 
Фото https://www.dnipro.libr.dp.ua/biblioteka_fondi_listuvannya
 
Джерела:
Геродот із Галікарнасу. Скіфія: найдавніший опис України з V століття перед Христом / Геродот із Галікарнасу. Київ: Фірма «Довіра», 1992.– 72 c.
Геродот. Історії в дев'яти книгах / Переклад, передмова та примітки А. О. Білецького... – Київ: Наукова думка, 1993. – 576 с.
Історія України, написана у V ст. до нашої ери Геродотом / голов. ред. Т.А. Хуторна; пер. С.К. Спасько.– Київ: ФОП Стебеляк О.М., 2012.– 143 c.
Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Геродот; пер. із старогр., предм. та прим. А.О. Білецький; Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка НАН України.– Харків: Фоліо, 2006.– 655 с. (Бібліотека світової літератури).– Альтернативна назва: «Історії» в дев'яти книгах / Геродот.
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / худож. Г.С. Ковпаненко; [упоряд., авт. прим. В.А. Чабаненко]. – Київ: Дніпро, 1990. – 261 c.
Яворницький, Дмитро Іванович. До історії степової України / Д.І. Яворницький.– Дніпропетровськ, 1929.– 536 с.
***
Белетристичні писання Д.І. Яворницького / С. Єфремов // Зоря. Літературно-науковий та політично-громадський журнал.– Катеринослав.– 1925. ч.12, грудень.– С. 25–26.
Стародавні жителі України / Яворницький Д.І. (Академик  Д. Яворницький) // Зоря. Літературно-науковий та політично-громадський журнал.– Катеринослав, 1925.– ч. 2, лютий. – c. 15-17.
Стародавні жителі України / Яворницький Д.І. (Академик Д. Яворницький) // Зоря. Літературно-науковий та політично-громадський журнал.– Катеринослав, 1925.– ч. 3, березень.  – c. 17-19.
Стародавні жителі України / Яворницький Д.І. // «Ілюстрований робітничо-фермерській календар на 1928 рік».– Вінніпег, Ман: Канада.– 1928.– с. 79–88.

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут