Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження) 

Продовжуємо вивчати «Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.», де зібрані виступи провідних фахівців обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія).

Сьогодні приділимо увагу виступу завідувачки науково-методичного відділу Діни Олександрівни Ісаєвої, яка узагальнила науково-методичну роботу Бібліотеки з тих часів, коли в 1925 році в області почала формуватися система організаційно-методичного керівництва, а міська публічна бібліотека отримала статус обласної та в 1932 році в ній було створено методичний кабінет.

У перші роки методичне керівництво було спрямоване на упорядкування книжкових фондів, організацію роботи серед читачів. Особливо важливою в ті роки була підготовка працівників бібліотек, тому що спеціальні навчальні заклади ще не були створені, а методичної літератури не вистачало.

Система методичного керівництва складалось з нарад (обласних, міжрайонних) курсів з підвищення кваліфікації (місячних, три- та шестимісячних), консультацій, видання методичних матеріалів, широкого висвітлення досвіду роботи бібліотек на сторінках місцевої преси.

Важливою складовою методичної роботи того часу була участь у ній не тільки обласної державної бібліотеки, а й обласної бібліотеки для дітей, центральної науково-технічної бібліотеки (зараз – Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України), обласної медичної бібліотеки (зараз – КЗ «Дніпропетровська обласна науково-медична бібліотека» Дніпропетровської обласної ради), методичного кабінету при обласному будинку художньої самодіяльності (зараз – КЗ «Дніпропетровський обласний методичний центр клубної роботи і народної творчості»  – КЗ ДОМЦКР НТ), всі разом вони направляли роботу 2412 бібліотек області різних систем і відомств. Очолювала таку роботу  обласна державна бібліотека, яка, в свою чергу, залучала до методичної роботи спеціалістів усіх структурних підрозділів. Завдяки цьому збільшувалась кількість виїздів до бібліотек області та, відповідно, якість їхньої роботи. Якщо у 1959 році фахівці Бібліотеки здійснили 59 виїздів, то у 1966 – 312. Кожну районну бібліотеку працівники обласної державної бібліотеки відвідували 3–4 рази на рік.

У ці роки почалась практика здійснення так званих «фронтальних перевірок». Протягом 1965–1966 років ними були охоплені всі центрально-міські та районні бібліотеки. Кожну з цих бібліотек перевіряли раз на три роки.

Важливим напрямом методичної роботи була видавнича діяльність, щороку видавалось від 10 до 28 назв різних видань. Серед них – «Бюлетень з досвіду роботи бібліотек», який виходив двічі на рік, інформаційні повідомлення (в оригіналі – «информационные листы») – виходили раз в квартал, матеріали з окремих актуальних тем того часу: «На допомогу сільськогосподарському виробництву», «Комплексна механізація сільського господарства», «На допомогу механізаторському всеобучу». Звичайно, були і видання на допомогу пропаганди радянської ідеології. Окремі методико-бібліографічні матеріали готували разом із ЦНТБ: «Радянська економіка на новому етапі розвитку». Спільними зусиллями цих бібліотек раз на два місяці видавався інформаційний список (в оригіналі – «информационный лист») про нові методико-бібліографічні матеріали, які надходили до їхніх фондів.

Велику увагу в системі організаційно-методичного керівництва бібліотеками області приділяли підвищенню кваліфікації бібліотекарів. За статистикою того часу з 816 працівників міських, районних і сільських бібліотек 300 (37%) не мали спеціальної освіти.

Цікавим було те, що останніми роками обласні семінари, як одна з форм підвищення кваліфікації бібліотекарів, стали проводити на базі кращих бібліотек області, завдяки чому широко розповсюджувався передовий досвід роботи. Наприклад, неодноразово семінари проводили на базі Борисівської сільської бібліотеки Нікопольського району (зараз не існує). В Борисівської бібліотеці (зав. Попов) було багато цікавих форм роботи: радіожурнал «Наша бібліотека», стіл довідок, літературні ігри тощо.

У Петропавлівській районній бібліотеці найкраще було організовано міжвідомче бібліотечне обслуговування, у них також проводився обласний семінар з цієї теми.

Був семінар і на базі кращої колгоспної бібліотеки колгоспу «Аврора» Нікопольського району, де правління колгоспу приділяло багато уваги бібліотеці (добре фінансування комплектування фонду, придбання бібліотечного обладнання). В цій бібліотеці за допомогою активу книга була доведена до кожної сім’ї, яка проживала в межах бібліотечного обслуговування.

З 1960 року в Україні почалась практика проведення міжобласних семінарів. Такий семінар завідуючих районних бібліотек було проведено в 1960 році разом із Запорізькою обласною бібліотекою.

З 1967 року методисти в оглядах роботи бібліотек області за рік, крім статистики, почали аналізувати зміст роботи закладів. Підготовлені матеріали розсилали керівникам місцевих органів влади, що давало можливість порівнювати показники роботи різних бібліотек і об’єктивно оцінювати бібліотечну роботу.

З метою впровадження кращих бібліотечних практик того часу, почалось створення експериментальних шкіл передового досвіду на базі районних і міських бібліотек, роботу яких проводили фахівці структурних підрозділів обласної бібліотеки

На час проведення наукової сесії у 1967 році в області діяли такі експериментальні школи:

•        Новомосковський район (зараз – Самарівський) – «Організаційно-методичне керівництво та пропаганда суспільно-політичної літератури»;

•        Томаківській район (зараз – Томаківська селищна територіальна громада Нікопольського району) – «Індивідуальне керівництво читанням»;

•        Солонянський район – (зараз – Солонянська селищна територіальна громада Дніпровського району) – «Комплектування, бібліотечне обслуговування населення, МБА, ЗА»;

•        Верхньодніпровський район – (зараз – Верхньодніпровська міська територіальна громада Кам’янського району) – «Бібліографічна робота».

У доповіді Д.О. Ісаєвої приводиться ціла низка прикладів цікавої роботи бібліотек області. Наприклад, досвід Березівської сільської бібліотеки Покровського району (зараз бібліотеки не існує) по роботі з літературою на допомогу сільськогосподарському виробництву. Про роботу цієї бібліотеки була організована спеціальна телепередача «Книгу в маси».

Як доповнення матеріалу про організаційно-методичну роботу Бібліотеки був виступ методиста  Алли Андріївни Обревко (Рудик) «Роль обласної бібліотеки в підйомі промислового та сільськогосподарського виробництва». Вона детально проаналізувала та проілюструвала методичну діяльність бібліотеки конкретними прикладами проведених заходів на допомогу розвитку виробництва. Особливу увагу приділила ресурсам з фондів патентно-технічного відділу та відділу обслуговування спеціалістів сільського господарства обласної Бібліотеки.

У бібліотеках області розгорнули роботу з наближення книги до виробництва: організовували галузеві пересувні бібліотеки на фермах і тракторних бригадах, створювали куточки передового досвіду. У багатьох сільських і районних бібліотеках проводили вечори тваринників, механізаторів, читацькі конференції з актуальних тем.

Бібліотекарі вивчали читацькі інтереси для диференційованого обслуговування виробничників різних професій. Для цього робили в читацьких формулярах спеціальні позначки, складали картотеки професій та індивідуальні плани читання.

Алла Андріївна визнавала, що прямим способом неможливо виміряти значення бібліотек у підйомі виробництва, але зробила висновок, що бібліотекарі області докладають усіх зусиль, щоб повністю задовольнити попит читачів на цю літературу, ще тісніше пов’язати роботу бібліотек із виробництвом.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Ісаєва Д.О. Система організаційно-методичного керівництва бібліотеками області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– С. 93–113.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

Обревко А.А. Роль обласної бібліотеки в підйомі промислового та сільськогосподарського виробництва // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– С. 59–69.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

1. Організаційно-методичний відділ (зараз – відділ наукової організації і методики бібліотечної роботи) Бібліотеки, 1967 р.

2. Обласний семінар зав. районними бібліотеками

3. Обревко (Рудик) Алла Андріївна – сидить

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Територія особистості

Gérard Philipte. Між небом та землею

 (продовження)

 

 

29 листопада 1951 року у Неї Філіп одружився з Ніколь Фуркад. Ніколь пішла до нього від чоловіка-дипломата із семирічним сином. Мати Жерара була проти цього шлюбу та на весілля не прийшла.

 

Філіп дав дружині нове ім'я – Анн, вважаючи його більш поетичним. Він захоплювався Ніколь і часто цитував зауваження Ніцше у тому, що «шлюб – це тривала розмова». Любов до дружини Жерар показував усім без хибної скромності – за лаштунками в театрі брав її на руки, цілував. Першим у сім'ї Філіпа  з’явилась дочка, а через півтора роки з'явився на світ Олів'є.

 

«Екзистенційна мужність оживляла надто коротке життя Жерара Філіпа. Але якщо так, то це була лише частина його дуже складної та теплої людської істоти. Незважаючи на весь свій касовий успіх, він залишався людиною, яка цінувала своє особисте життя, сімейні зв'язки, своє життя поза сценою, і з його природною гідністю та пристойністю йому вдавалося уникати бульварної журналістики, яка зазвичай притаманна подібним зіркам», – знову Карла Марія Вердино-Зюльволд.

 

«Жерар Філіп дуже серйозно ставився до своєї акторської справи. Він не довіряє своїм талантам; він дуже, дуже наполегливо працює», – писав Жан Вілар. Він був працьовитим, ретельно вивчав і шліфував кожну деталь ролі, перш ніж презентувати її на сцені. Він був добре навчений і засвоїв свою техніку до такої міри, що прибував за мить до вистави, швидко одягав костюм, накладав грим і повторював роль, ходив за лаштунками, як «нетерплячий звір», як казала про нього колега Франсуаза Спіра, перш ніж вийти «на арену, де він повністю домінував». Сам Філіп уточнював: «Якщо людина впевнена у своєму персонажі, якщо все сплановано та побудовано, тоді вона може імпровізувати на сцені». Він підходив до своїх ролей інтелектуально; аналізував, обговорював, навіть сперечався, на розчарування таких режисерів як Крістіан-Жак, які спочатку вважали його «надто докучливим», але згодом – одним із найкращих акторів усіх часів.

 

Коли піднімалася завіса або вмикалися камери, Жерар Філіп був занурений у момент. «Він мав здатність, властиву всім великим акторам сцени: сублімувати техніку в реальність емоцій та персонажа. Він вивчав як традиції класичного театру, так і теорії Станіславського. З останнім у нього були деякі розбіжності. Він вважав, наприклад, що декорації у створенні атмосфери для актора, існують виключно для блага публіки. Для Філіпа відповідальність актора полягала в тому, щоб створити всесвіт персонажа спочатку для себе, а потім надихнути глядачів також жити в ньому».

 

Постійна тяга Жерара до контрастних ролей позначилася в його останній ролі у фільмі «Лихоманка приходить в Ель Пао» Бунюеля.

 

Як писав Альбер Камю: «Доля актора – створювати різних персонажів, вживати їх і вчитися панувати над ними. Чим більше актор досліджує життя різних персонажів, тим більше він відокремлює себе від них. Коли актору настає час помирати на сцені чи в реальності, те, що він пережив, стоїть перед ним. Він бачить ясно. Він розуміє, що ця пригода має щось руйнівне та незамінне. Саме це дає йому сили зустрітися зі смертю».

 

Восени 1959 року Жерар відчув себе особливо стомленим. Анн змусила його звернутись до лікаря. Філіпу зробили операцію – рак печінки. "Він проживе 15 днів або 6 місяців", – повідомили лікарі. Про це знала тільки Анн, і до його останнього кінця нічим не видала себе… Жерар помер 25 листопада 1959 року, за кілька днів до 37.

 

«Жерар Філіп мертвий!», – заголовки газети «France Soir», про які сурмили розповсюджувачі на кожному розі Парижа ввечері 25 листопада 1959 року, приголомшили французьких громадян. Вони вийшли на вулиці, зібравшись на панахиду навколо квартири актора в Сен-Жермен-де-Пре, горе від втрати швидко поширилося по всьому світу. «Це було так, ніби світ перестав обертатися», – згадував його друг і колега Жерар Бональ.

 

Ховали актора 28 листопада, напередодні десятої річниці його весілля та за сім днів до дня народження. На смертному одрі він був у костюмі Родріго. Колись у Авіньйоні, зігравши роль Сіда, Жерар попросив  Анн: «Якщо раптом помру, поховайте мене у цьому колеті і плащі…». «Його ховала вся Франція і в його обличчі свою зухвалу молодість та  віру. Інші актори прийшли на зміну Жерару Філіпу, інші герої, але жоден з них не мав творчого оптимізму і цілісності цього актора, про якого Елюар сказав: "Юнак з обличчям підлітка, який назавжди залишився молодим"».

 

 

 

Олена Ємельянова

  Далі буде.

 Фото Avec D. Delorme en 1942. Des essais pour « Le blé en herbe », film que Marc Allégret ne tournera pas.

http://www.radiocraponne.com/wp/2016/03/01/histoire-de-france-et-dailleurs-gerard-philippe-par-rene-joseph-irmana-010316/

 Послуга та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 Джерела:

 https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

 https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

 https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

 https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

 https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

 https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

 https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Що читають бібліотекарі

Маррс, Джон. Сімейний експеримент / Дж. Маррс; пер. з англ. К. Пріхно.– Київ: BOOKCHEF, 2026.– 432 с.– ISBN 978-617-548-500-2.

 

Джон Маррс – автор, котрий вдало розкриває проблеми сутності людини, вміє майстерно грати з вашою уявою і глибоко розкрити етичні та соціальні питання. Його творіння «Сімейний експеримент» – це гостра антиутопія про світ ближнього майбутнього, де батьківство через фінансову та демографічну кризи стало розкішшю, а на зміну йому прийшли спроби втекти від реальності, завдяки як і штучному інтелекту, так і віртуальній реальності, з костюмами повного занурення.

Моїми улюбленими цитатами цього твору, котрі влучно розкривають такі проблеми, стали декілька висловів. «Технології можуть імітувати сміх, сльози й навіть обійми, але вони ніколи не замінять того хаосу й тепла, які приносить справжнє людське життя» – заміна справжнього людського тепла не матиме ніякої віддачі від груди пластику та заліза, котра стоятиме у вашій кімнаті, а спроба імітувати це все через віртуальну реальність, лише спосіб втекти від реальним проблем.

«Найвища відповідальність полягає не в тому, щоб захистити дитину від усіх бід світу, а в тому, щоб навчити її жити у цьому світі безстрашно» – батьківство це не легка задача, а задача із зірочкою. Бути справжніми батьками – це вміти підтримати дитину в тяжкі часи, вміти зробити її унікальною особистістю, котра зможе твердо стояти на ногах, при всіх життєвих негараздах.

«Бути батьками – це не про те, щоб створити ідеальну істоту. Це про здатність любити дитину навіть тоді, коли вона зовсім не схожа на ваші уявлення про неї» – людину розуміти не складно, всі намагаються зробити своє життя кращим, мати кращу роботу, дім, авто і, звісно ж, дітей, але книга показує, що дитина – створіння не ідеальне, як і кожен із нас в дитячому віці. Книга навчає знімати рожеві окуляри та вміти миритись із недоліками, а не будувати ілюзорні картини щастя.

Ця книжка – не просто черговий трилер у стилі «Чорного дзеркала», а вражаюча соціальна драма, яка проникає глибоко в душу. Автор майстерно показує світ недалекого майбутнього, яким він може бути, який лякає своєю правдоподібністю і зіштовхує з близькою нам темою. Зображена у романі криза – фінансова скрута, екологічні негаразди та перенаселення – змушує суспільство шукати дешевші «альтернативи» справжньому життю та втекти від цих проблем. І найстрашніше в цьому не те, наскільки природно та виправдано для багатьох людей є ідея замінити живу дитину її цифровою версією у віртуальній реальності, замінити її особисте «Я» на послідовність нулів і одиниць. Автор показує своїх персонажів у реаліті-шоу, де на кону стоїть єдине – право отримати дозвіл на виховання справжньої живої дитини. Спостерігати за тим, як різні пари проходять через створені виклики, випробування та маніпуляції – це неймовірно захопливий емоційний атракціон.

Найбільше вражає те, як Маррс показує людську психологію. За всіма гаджетами, сенсорними костюмами та ШІ, розкриваються вічні людські проблеми: відчайдушне прагнення долати самотність, страх виявитися «недостатньо хорошими» батьками, дитячі травми самих дорослих і намагання компенсувати власні нереалізовані мрії за рахунок дитини. Книга наглядно демонструє, як легко піддатися спокусі створити «ідеальну» віртуальну дитину, яку можна вимкнути кнопкою, коли вона плаче, і наскільки це далеке від справжнього любовного зв'язку. Ця книга залишає після себе наодинці з думками. Вона змушує відчути тривогу за наше майбутнє і водночас викликає гостре бажання цінувати справжні, неідеальні, але такі живі моменти нашого життя.

Книжка чудово підійде молодим людям і парам, які тільки планують завести дітей. Це – чудова можливість підготуватися до моральної й емоційної відповідальності та зрозуміти, що робить родину по-справжньому міцною. Дорослим і досвідченим батькам. Тим, хто прагне переосмислити власне поняття «батьківства», подивитися на свої стосунки з дітьми під новим кутом та взяти для себе щось нове. Любителям якісної соціальної фантастики та психологічних трилерів. Усім, кому подобається серіал «Чорне дзеркало» та сюжетні повороти, які змушують аналізувати розвиток сучасного суспільства.

 

Катерина Алімкіна

бібліотекарка відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/AF1D15D7-1621-4866-B6E3-08E02B7A1E06

 

Територія особистості

 Gérard Philipte.

 Між небом та землею

(продовження)

 

      «Кіно схоже на поезію, тому що передає інформацію за допомогою образів»

 

У серпні 1951 року почалися зйомки фільму «Фанфан-Тюльпан» – «комічного вестерну» про епоху Людовіка XV. З режисером Крістаном Жаком Жерар Філіп працював ще над «Пармським монастирем». У період зйомок «Фанфана» Філіп був уже визнаною зіркою, проте одразу прийняв пропозицію Крістіана Жака – напевно відчув, що саме ця роль принесе йому грандіозну славу.

«Філіп зумів зробити свого героя не тільки імпульсивним шибеником, він передав Фанфану свій розум, іронію, галантність і суто французьку легкість. Він не просто черговий герой-коханець, він справжній герой. Жерар чудово переконливий і в численних сценах поєдинків і погонь,  в колоритних ліричних».

Колеги згадували: «Він знімався практично без дублерів, працював під дощем, під час зйомок йому розсікли чоло і проткнули руку вістрям шаблі. У знаменитій сцені на даху на десятиметровій висоті Філіп настільки перетворився на свого героя, що перестав відрізняти правду від вигадки і почав боротися з Ноелем Роквером по-справжньому. А ще Жерар врятував хлопця під час зйомок пожежі. І у перервах він залишався натуральним Фанфаном. Під час сніданків знімальної групи відбувалися обов'язкові бійки, у хід йшли картоплини, крем та інше, посуд летів, столи тріщали. Натхненником всього цього був, звичайно, Жерар Філіп. При цьому він встигав зустрічати в аеропорту Джину Лоллобриджиду, яка приїжджала з Італії, а потім вчити її французької мови. Саме після цього фільму у світі його стали називати «реактивним французом», «квіткою на знімальній камері», «самураєм весни».

Один із критиків написав, що «Фанфан Жерара Філіпа – це три мушкетери в одній особі». Відтепер усі його подальші роботи сприйматимуться крізь легенду Фанфана. Люди всіх національностей аплодували «Фанфану-Тюльпану». Натовпи шанувальниць чергували біля готелів. Це тривало годинами. До свого успіху Жерар Філіп ставився напрочуд спокійно. Режисер Крістіан-Жак після прем'єри зазначив: «Саме в ролі Фанфана-Тюльпана для мене розкрився Жерар – веселий, чарівний, сповнений ентузіазму пустун, який іноді навіть не знає меж забороненого…»».

Навесні Жерар їде в мексиканське село Альворадо, де на березі знаменитої затоки Ів Аллегрі знімає «Гордії». Разом із Філіпом у картині знімалася знаменита Мішель Морган. В основу фільму «Пан Ріпуа» Клемана було покладено роман письменника Луї Емона «Пан Ріпуа і Немезіда». Його герой – молодий спокусник, сучасний Тартюф. Після зйомок Рене Клеман сказав про Філіпа: «Ця людина, що випромінює ніжність, має душу дитини…».

У липні 1953 Філіп зіграв у виставі «Лорензаччо» Мюссе. Після того, як Вілара поклали до лікарні, за постановку взявся сам Жерар. «Філіп шукав ритм – стрімкий, рухливий, ємний, для цього сам монтував тридцять вісім картин Мюссе, підрізав, скорочував, робив інтригу гнучкішою. Через рік розпочалися репетиції «Рюї-Блаза» Гюго та «Річарда III» Шекспіра. Жерар вважав Рюї-Блаза найкращою в театрі. За словами критика Готьє, він «шекспіризував свого героя». Досвід «шекспіризації» Гюго допоміг акторові впоратися з роллю, здавалося б, протипоказаною його таланту, – Річардом ІІІ. Філіп грав слабку людину, якій не під силу королівська порфіра, але яка щосили чіпляється за неї».

Його улюбленим драматургом був Мольєр, а поетом Поль Елюар.

На жаль, немає екранізованих версій повних сценічних ролей, хоча записи розмовної мови, існують. Найяскравішою та найбільш пам'ятною вважають «Сіда», образ, який Філіп відтворив у двадцять вісім і став  наймолодшим актором в історії цієї ролі, яку традиційно виконували досвідчені. «Рішення Жана Вілара запросити  його на цю легендарну роль ННТ та на Авіньйонському фестивалі було геніальним проривом, адже це був Родріго, чия пристрасть, сміливість, романтична заручина звернулися до цілого нового покоління французьких театралів. Жерар Філіп не лише підкреслив шедевр Корнеля приголомшливою гідністю, з якою його  традиційно представляли, але й просочив поєднанням поезії, природньої та кінематографічної елегантності. Варто лише прослухати відомий монолог з першого акту, щоб зрозуміти позачасову красу твору».

Згадують і читання «Мізантропа» Мольєра, ролі, яку Жерар Філіп планував зіграти незадовго до смерті.

У 1955–1957 роках він цілковито віддавався кіно, але, на думку критиків,  мабуть, у жодній із ролей не відчувалась така акторська школа Вілара як у Жюльєні Сорелі. Прем'єра «Червоного та чорного» Отана-Лара відбулася 29 жовтня 1954 року в Парижі. Глядачі стовідсотково ототожнювали Філіпа тепер вже з героєм роману Стендаля. «Мене часто запитують, чи я відчуваю повне злиття з персонажем? Щиро кажучи, майже ніколи. Думаю, що подібне злиття акторові взагалі не під силу. Завжди є контроль. Спочатку доводиться створювати образ в уяві, потім, так би мовити, одягати його в плоть, але за обов'язкового контролю над собою. Тут не допомагають ні реквізити, ні декорації. Вони надані на допомогу глядачеві. На мою думку, акторський образ – це наче копія твого внутрішнього світу, яку треба схопити».

У 1956 Філіп разом із нідерландським кінорежисером Йорісом Івенсом поставив «Тіля Уленшпігеля» і виконав головну роль. Змінивши колишню стриманість, він охоче міркував про нову роботу: «...світлий розум, що іскриться дотепністю і зухвалістю, добре серце, безрозсудна хоробрість і шляхетна душа – таким я собі уявляю Тіля, напівлегендарного героя середньовічної Фландрії. Тіль схожий на Фанфана, але мені зараз набагато важливіше їх відмінність. Одне, дуже суттєве, у тому, що Тіль по-людськи набагато глибше, у ньому більше відчувається узагальненість».

Останні роки життя Жерар пробував себе у різних кіножанрах – комедії, мелодрамі. Від Марка Алегре – до Жана Беккера або до Жюльєна Дювів'є, Клода Отана-Лара, Роже Вадима і, нарешті, до Бунюеля. Критики відзначили його у ролі художника Амедео Модільяні у драмі «Монпарнас 19» (1957). Влітку 1958 року Жерар повернувся до роботи з  Віларом. Роль у картині Роже Вадима «Небезпечні зв'язки 1960» (1959) стала однією з останніх.

Олена Ємельянова

 

Фото https://www.rtl.fr/culture/culture-generale/gerard-philipe-l-incandescent-7799549487

 

Послуга та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 

Джерела:

Фото https://www.blu-ray.com/Gerard-Philipe/126094/

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

       Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Територія особистості

 Gérard Philipte. 

Між небом та землею

(продовження)

 

Інтереси Філіпа не замикалися на кіно. Він був активним членом французької Національної ради руху прихильників миру. Жерар їздив до паризької колонії для неповнолітніх правопорушників, виходив на демонстрацію проти воєн в Індокитаї та Кореї, засідав у Спілці акторів… «Що ж було в Жерарі такого, чого не було?.. І раптово потрібне слово виникає у моїй голові: чистота, – писав театральний критик і літератор Крістіан Мегре. – Дійсність, судячи з того, що друкують щоранку наші газети, є моторошною, щоб не сказати брудною. Жерар Філіп мав чистоту – чесноту вроджену і тим більше цінну, що їй не було місця в нашій епосі».

На п'ятому Авіньйонському театральному фестивалі Філіп запам'ятався у спектаклях «Сід» Корнеля та «Принц Гомбурзький» Клейста. Трагедію «Сід» почали репетирувати навесні 1951 року. Жерар довго не відчував свого персонажа. Нарешті режисер Вілар запропонував: «…ми сприймаємо „Сіда“ занадто серйозно. Адже це трагікомедія, „еспаньолада“. Спробуй зіграти легко, невимушено іди від руху танцюриста фламенко». Жерар миттєво знайшов настрій Родріго. Після прем'єри 15 липня 1951 року режисер писав художнику «Сіда» Леону Гішиа: «Ти просто можеш повіситися, старий. Яку ми здобули перемогу, а ти її проворонив. Жерар грав осліплююче... Він створив такого Родріго, що я тремтів. Він показав себе справжньою людиною, такою, якою люблять, якою ти і я намагаємося бути щосили». Критики та глядачі визнали Філіпа ідеальним виконавцем. Після кожної вистави (а їх було всього 199) Жерара викликали по дванадцять-п'ятнадцять разів… «Одержимий генієм, він зачаровував глядача силою грації, запалу та вогню». – зазначив Жан-Жак Готьє.

«Для Жерара Філіпа театр був не про зірковість та касові збори, а про заглиблення в істини людського досвіду та їх поширення. Він бачив у театрі соціальну місію, і хоча міг створювати чудово запаморочливі втілення, подібні до Фанфана, віддавав перевагу персонажам, які говорили про складність людського буття. Він став вірним товаришем Жана Вілара на початку існування ННТ, де, незважаючи на чималу власну  славу, наполягав на тому, щоб йому платили рівно стільки, скільки отримував кожен інший член трупи, і був повністю відданий ідеалу ансамблю. Його політичні принципи спонукали організувати Синдикат французьких акторів, президентом якого він став, витратив незліченну кількість годин, зміцнюючи його ряди та престиж, а також ведучи «битву» з урядом, щоб забезпечити цю справу. Друзі та колеги пам’ятають його не лише за його очевидний талант як артиста, але й за його щедрість духу, його енергію та його відданість», – читаємо в американської журналістки, театрознавиці та письменниці Карли Марії Вердино-Зюльволд.  

Про тембр його голосу ходили легенди, хоча справа була не лише в тембрі. Його талант і образ були настільки чуттєво вишуканими, що просто накривали тебе ліричними підвалинами, що  посперечаються з будь якою височиною. Голос – водоспад, де відчай, тремтіння, сум'яття. Позачасовий, де життя, смерть, світло та тінь на боці геніальних авторів, яких промовляв. Казали, що творіння тих авторів дожили до часу його життя, щоб зустрітись саме з його інтерпретацією.

У цьому сенсі він наслідував Лоренса Олів'є, хоча читав абсолютно сучасно. Дослідники згадували незабутнє  «Les plus beaux poèmes de la langue française».

«Як актор, Жерар Філіп був благословенний не лише надзвичайною універсальністю, а й усіма талантами, які тільки можна побажати театральному актору. Перш за все, це був голос, який зберігся донині на низці цінних записів, а також на його кінокопіях. Він володів елегантною французькою дикцією з характерним музичним тембром, майже як у витонченого тенора, а коли говорив, від нього виходило тремтіння. У регістрах була рівність, що проєктувалася з резонансом, подібним до тонкого вібрато співака. У середньому діапазоні він був оксамитовим і пестливим; у нижньому він міг бути димним, а у верхньому – різким, металевим. Його сміх міг дзвеніти диявольським холодом або виблискувати дзвіноподібною ясністю дитячої радості. Його фрази були довгими, ліричними, красивими, і все ж, попри всю свою ретельну артикуляцію, мали роззброюючу природність, навіть у класичних александринських творах Корнеля, Мольєра та Расіна. І це було тому, що для Філіпа технічний діапазон завжди служив його емоційному вираженню».

Донька Жерара Анн-Марі підсумовувала: «Мій батько був людиною, яка палко прагнула краси, чистоти та певного руху вперед. Він завжди крокував вперед».

 

Олена Ємельянова

Далі буде.

Фото https://www.rts.ch/info/culture/livres/10878199-les-derniers-jours-de-gerard-philipe-racontes-par-jerome-garcin.html
 
Послуга  та умови замовлення літератури по МБА
 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua
 
 

Джерела:

Фото https://www.blu-ray.com/Gerard-Philipe/126094/

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження) 

І знову гортаємо сторінки «Матеріалів ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.», де зібрані виступи провідних фахівців обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія).
Ми вже розглянули матеріали виступів Євгенії Костянтинівни Дробишевської, тодішньої заступниці директора з наукової роботи та колишньої на той час завідувачки довідково-бібліографічного відділу Маргарити Федорівні Іванової.
    А сьогодні представляємо не менш цікаву доповідь Володимира Михайловича Малика, головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек різних систем і відомств: «Організація бібліотечного обслуговування населення області». Цей матеріал дає можливість уявити стан бібліотечної галузі майже 70 років тому.
Володимир Михайлович надає порівняльну характеристику Дніпропетровської області за основними параметрами. Населення тоді складало 3 мл. 100 тис. чоловік або 6,8% всього населення України. А за розміром території область займала друге (після Одеської) місце в Україні, в ній нараховувалось 20 міст, 55 селищ міського типу та 1 670 сільських населених пунктів.
    Для бібліотечного обслуговування населення важливо було розуміти кількісний склад населених пунктів Дніпропетровщини. Міста та селища міського типу (75) – це великі населенні пункти, де поживало від п’яті до сотень тисяч жителів. А ось в сільської місцевості, де було розташовано 1 670 населених пунктів, населення було розподілене дуже неоднорідно, існувала велика кількість сіл із маленькою кількістю жителів. Наприклад, сіл з населенням до 200 чоловік було 567, а від 200 до 1 000 – 909, більших сіл, де населення від 100 до 2 500 чоловік – всього 138. І тільки у 57 селах проживала велика кількість жителів: від 2 500 до 5 000 чоловік.
    До речі, якщо говорити про адміністративно-територіальну структуру області того часу, то тут бачимо теж дуже неоднорідну картину: п’ять районів мали більше 100 населених пунктів (Синельниківський, Криничанський, Солонянський, П’ятихатський, Павлоградський), всі інші – менше 100. Особливо велика різниця у кількісті населених пунктів у трьох районах: Апостолівський – 42, Дніпропетровський – 44, Петропавлівський – 58.
    У великих містах виникали труднощі в обслуговування околиць, нових мікрорайонів, а також труднощі в обслуговуванні населення були і в нових містах і селищах, особливо в тих, де ще не було державних бібліотек (у сучасному розумінні – публічних бібліотек).
    Мережа бібліотек області на січень 1967 року складалась із обласної наукової, районних, міських, дитячих (у т. ч. обласної для дітей), сільських, колгоспних і профспілкових, всього так званих масових бібліотек (зараз – публічних) – 1 121 (обласна – 1, районні – 23, міські – 75, дитячи (разом з обласною) – 46, сільські – 447, колгоспні – 96, профспілкові – 406).
    Крім цього, 899 бібліотек восьмирічних і середніх шкіл, 606 інших бібліотек (технічних, середніх і вищих навчальних закладів, бібліотек науково-дослідних інститутів, партійних, медичних та інших). Бібліотек на громадських засадах – 31. Всього – 2 626, а разом з бібліотеками навчальних шкіл – 3 313. В області працювало в той період близько 3 тис. бібліотечних працівників.
Проаналізовано розвиток мережі бібліотек області: останніми роками мережа почала зменшуватися, це результат дій з її упорядкування. Одна з причин зменшення – різке скорочення колгоспних бібліотек. Так у 1950 році їх було 1950, а у 1956 – 96.  В той же час відбувалось зростання міських бібліотек з 43 у 1959 році до 75 у 1966. Зростала кількість профспілкових бібліотек з 348 (1959 р.) до 406 (1966 р.).

Деяке уявлення про навантаження бібліотек дають відомості про середні показники кількості населення на одну бібліотеку. На одну сільську бібліотеку припадало 2 400 чоловік. І знову ж, по районах просліджувалася нерівномірність: від 2 200 в Криворізькому районі до 920 – у Межівському.

Така структура бібліотечної мережі дуже ускладнювала організацію роботи бібліотек області. Тоді бачили шляхи виходу з цих проблем у посиланні координації роботи бібліотек різних систем і відомств. У 1960-ті роки з’явилися перші результати спільної роботи обласної бібліотеки з іншими центрами організаційно-методичного керівництва зі складання єдиних планів бібліотечного обслуговування населення.
    Перед бібліотеками стояла головна задача на той час – розширити охоплення населення бібліотечним обслуговуванням. Але без раціонального розміщення мережі бібліотек, без її упорядкування виконати цю задачу було неможливо.  
Обласна бібліотека підготувала методичний лист для районних відділів культури та районних бібліотек, в якому рекомендовано упорядковувати масові бібліотеки в такому порядку: переміщення й об’єднання бібліотек; перетворення приклубних і громадських бібліотек у філіали сільських бібліотек; організація філіалів, пунктів видачі, пересувних бібліотек, книгоношення; організація рівномірного забезпечення населення книгою; перерозподіл мікрорайонів для розміщення бібліотек; відкриття нових бібліотек.
    Володимир Михайлович дав приклади реалізації цих рекомендацій бібліотеками області. Він відзначив, що в Апостолівському, Магдалинівському, Новомосковському, Петропавлівському, Томаківському районах ця робота, переважно, завершена. З метою упорядкування мережі в 1966 році 31 приклубна бібліотека перетворена на сільську, 7 сільських бібліотек, 26 колгоспних і 14 профспілкових об’єднано. 29 сільських бібліотек і одна колгоспна змінили свої мікрорайони обслуговування.
    У доповіді звернута увага на роботу нестаціонарних форм обслуговування як ефективного засобу упорядкування бібліотечного обслуговування населення. Підкреслюється, що роль пересувних бібліотек відходить на другий план, актуальнішим стає розвиток філіалів і пунктів видачі. 1 068 населених пунктів обслуговувались на той час нестаціонарними формами обслуговування. За 1966 рік філіалів у сільській місцевості збільшилося з 18 до 69, пунктів видачі з 259 до 358.
Дійсно, ці та інші наведені приклади дій з упорядкування мережі бібліотек говорять про значну роботу, яку провели бібліотекарі та керівництво на місцях. Робота продовжувалась і далі. А сьогодні, з висоти пройденого часу, ми бачимо, що наближався день, коли розпочнеться централізація бібліотек і до початку цієї знакової події велась кропітка робота.

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Малик В.М. Організація бібліотечного обслуговування населення області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– с. 80–92.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

Володимир Михайлович Малик на бесіді з заст. директора Євгенією Костянтинівниою Дробишевською.

Ветерани на святкуванні 160-річчя Бібліотеки 20.05.1994 р. Володимир Михайлович Малик стоїть четвертий  зліва. 

    Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter