Винахідники, віват!

Унікальна система дозиметричного контролю Георгія Бута

 

Георгій Бут, учень 10-го класу дніпровського ліцею №120, вихованець гуртку Центру «СтартУм» взяв участь і представив свій проєкт «Система мобільного дозиметричного контролю» на виставці дитячих винаходів присвячених Всесвітньому дню дитини-винахідника, який відзначається 17 січня. Захід проходив 16 січня у приміщенні КЗПО «Центр розвитку дітей та молоді «СтартУм» Дніпровської міської ради». Він зібрав юних дослідників і мрійників, які представили власні ідеї, моделі, макети й малюнки. Участь у заході взяли вихованці позашкільного закладу, які  працювали над своїми розробками під керівництвом педагогів-наставників.

«Наш захід – це перша презентація закладів позашкільної освіти саме у напрямі науково-технічної та дослідницької роботи, де юні винахідники показали свої результати, – підкреслила Тетяна Журова, заступниця директора департаменту молодіжної політики, українсько-національної та громадянської ідентичності Дніпровської міської ради. Наші діти – творчі, талановиті, обдаровані, і вони вже демонструють свої здобутки на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Науково-технічна діяльність наших вихованців визнана на державному рівні. Наприклад, вони стають лауреатами премій Кабінету Міністрів України. Учасники таких гуртків здобувають золоті та платинові медалі на міжнародних конкурсах, прославляючи Дніпро. Сьогодні ми бачимо, що винахідливість, творчість і допитливість – це основа майбутнього освіти. І саме такі центри, як «СтартУм», є піонерами у розвитку STEM-освіти в Україні».

Георгій змалку проявляв неабиякий інтерес до науки й техніки. Захоплення Георгія почалося з простих експериментів удома: він розбирав старі прилади, досліджував їхню будову та намагався створювати власні пристрої. З часом це хобі переросло у серйозне заняття, яке принесло йому успіхи. Юний винахідник брав участь у міських і всеукраїнських конкурсах, де представляв свої винаходи.

Проєкт «Система мобільного дозиметричного контролю», розроблена Георгієм є сучасним рішенням для оперативного вимірювання рівня радіації в навколишньому середовищі. Винахід спрямований на підвищення безпеки людей у місцях із потенційною радіаційною небезпекою.

Пристрій має компактний формат і може використовуватися в польових умовах. Він оснащений датчиками, що фіксують рівень іонізуючого випромінювання, а також системою передачі даних, яка дозволяє отримувати результати в режимі реального часу на смартфон або комп’ютер. Це дає змогу швидко реагувати на зміни радіаційного фону.

Особливістю розробки є її мобільність і доступність: система може застосовуватися як фахівцями, так і звичайними користувачами – наприклад, під час подорожей, у зоні промислових об’єктів або під час надзвичайних ситуацій.

Георгій пояснив: «Я створив її, щоб допомогти у моніторингу радіаційного фону. Стаціонарні станції дорогі й вимірюють радіацію лише в одному місці, тому я запропонував встановлювати датчики на транспортні засоби. Дані в реальному часі передаються на сервер і відображаються на карті міста». Юний винахідник каже, що його винахід це результат кількох років занять у «СтартУмі».

Винахід Георгія Бута демонструє важливість поєднання науки й технологій для вирішення актуальних проблем безпеки й екології, а також підкреслює потенціал молодих розробників у створенні корисних інновацій.

Георгій Бут є прикладом сучасної молоді, яка прагне змінювати світ на краще. Його історія надихає інших школярів не боятися експериментувати, шукати нові рішення та розвивати власні таланти. Його проєкт демонструє, що навіть у юному віці можна створювати корисні технології та робити внесок у майбутнє!

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Фото https://nashemisto.dp.ua/ru/2026/01/17/v-dnepre-prezentovali-vystavku-detskih-rabot-ko-vsemirnomu-dnju-rebenka-izobretatelja/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно,але правда. Факти з історії бібіліотеки

Перший рік на Кооперативній. Читальні зали

(продовження)

Після переїзду бібліотеки (1958–1959) в приміщення на вул. Кооперативна, 10 (згодом – вул. Ю. Савченка, нині – бул. Батальйону Дніпро) весь 3-й поверх будинку був відданий відділу читальних залів.

У той час більше уваги стали приділяти індивідуальній роботі з читачами. Почали створювати спеціалізовані читальні зали для основних категорій читачів: зала для фахівців народного господарства (інженери, лікарі, вчителі), зала студентської молоді та невелика зала для науковців: аспірантів, дисертантів, для тих, хто вів наукову і дослідну роботу.

У читальних залах були встановлені світлові табло для читачів, які замовили книги з книгосховища. Як тільки книги підіймали з книгосховища, на табло засвічувався так званий «світловий номер» читача, який замовив ці книги. А для тих читачів, що побажали продовжити роботу з замовленими книгами, була встановлена система бронеполиці зі вказівкою прізвища читача і кількості залишених книг на певний термін. Таких читачів обслуговували позачергово, також як і читачів зали № 3 (науковців). Для науковців були деякі пільги, за ними закріплювали письмові столи, де вони залишали необхідну літературу на термін, обумовлений ними самими, з позначкою дати в листках-замовленнях і контрольному аркуша.

У ці роки вперше уведені читацькі квитки, контрольні аркуші відвідуваності та аркуші-замовлення. Керівником відділу в той час була Олена Петрівна Рєзіна.

Тетяна Абраїмова 

 

Джерело:

Спогади про бібліотеку О.П. Рєзіної. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/histori_osob.html (дата звернення: 23.03.2026). – Загол. з екрану.

 

Фото з архіву ДОУНБ. Рєзіна Олена Петрівна, зав. відділу читальних залів, 1962. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Тамара Горіха Зерня: «За кожною сторінкою стоїть велика робота»

(завершення)

Зараз їй вже подобається процес писання  «і цей крихкий момент, коли туманний задум, який навіть словами не сформований у твоїй голові й присутній спершу у формі якихось настроїв, образів, дивних фраз. Вони тебе будять серед ночі, ти лежиш і не можеш второпати: що це було?.. Починаєш над цим міркувати, а потім воно потихеньку стає на свої місця і проявляється. І ці люди, які існували до цього тільки в твоїй голові віддалено, стають ближчими, втілюються і з часом перетворюються на дуже реальних... Не просто «кіно дивишся», а сидиш у цьому фільмі всередині, з ефектом присутності.
А потім, коли книга виходить, настає другий трепетний момент, коли її читають люди. І виявляється, що все, що ти вигадала, резонує з їхнім живим досвідом, справжнім. І це знову відчувається як диво! Я з величезною радістю до всього цього ставлюсь, і заради цього готова працювати».
Вона максимально навантажує себе роботою, має багато проєктів і не відмовляється від нових. До того ж пішла вчитися в Могилянку на магістратуру з психології. В неї зникло поняття вільного часу, але зникли й тривоги, що трапляються за його наявності. «Я, наприклад, більше боюся сесії, яка наближається, ніж інших обставин. Не закликаю всіх навчатися на магістратурі, але, можливо, не треба себе жаліти і відкладати на потім плани чи мрії, які у вас були. У нас усіх є поважна індульгенція: ми можемо не дочекатися цього «потім» і реалізації наших відкладених мрій». Вважає це  освітою передусім для себе, для своїх книг, для свого життя
Вона чудова мама, яка має чудових дітей. Старша Марія під час війни  вийшла заміж, розписував їх головком Валерій Залужний. Сталося це тому що донька вийшла заміж за офіцера, військового, який служив ще до вторгнення за контрактом... «І коли попросив у командира відпустку, бо хоче одружитися, то йому в якості заохочення за службу сказали: а хочеш, ми поклопочемо, і вас розпише Залужний? Звісно, він погодився... Залужний на мене справив величезне враження. Він таке проникливе слово сказав до молодят! І так довго говорив, так щиро. Він розповідав про свою сімʼю... Також розпитував нареченого про службу. Це був щирий прояв людяності й розуміння базових речей...».
Щодо сенсу життя, Тамара вважає, що  кожна людина  визначає його сама, звіряється з тим за що трималась до війни. «Сенс не тільки в пасивному спогляданні чи онімінні. Ми всі для себе шукаємо творчість, тепло душевне, можливість знайти однодумців, поділитися з ними чимось своїм. Ми захищаємо слабших, захищаємо звірят. Дбаємо про своїх, про чужих дітей, тому що вони – майбутнє. Ми шукаємо сенс у роботі над собою, у тому, що читаємо і пишемо. У тому, як ми бачимо і бережемо красу, яка навколо нас».
Тамара Горіха Зерня в завершенні «Території особистості».

Олена Ємельянова

 
"Я далека від того, щоб хвалитися й говорити, що в мене є якісь особливі секрети чи я майстер сторітелінгу, створення сюжетів. Я не певна, що змогла б когось навчити чи зробити курс, на якому б розповідала людям, як правильно писати. Я сама не знаю, як.
Це все робиться методом проб і помилок. І за кожною сторінкою стоїть велика робота – така день у день, що триває рік як мінімум".
 
"Я з великим трепетом ставлюся до світу. Мені дуже цікаво, як він влаштований, як функціонує. І ми не повинні припиняти ці пошуки, хоча, на жаль, у нас дуже мало часу на цьому світі. Наше життя занадто коротке, і ми не встигаємо його пізнати в усій повноті, дійти у спостереженнях до якогось логічного завершення. Але це не означає, що ми не повинні намагатись.
Я б охоче подивилася на синтез магії та науки, наукові пошуки у магічній сфері. Навіть сама б взяла участь у контрольованих експериментах. Але це така сфера, де все складно. Водночас є ще багато галузей, де теж все складно. Наприклад, психологія, коли ми намагаємось інтуїтивно намацати проблему і її рішення, маючи величезне поле для імпровізації і дуже малий інструментарій перевірених і науково доведених методів. Магія, як ми її собі уявляємо, – та сама ідея. Чи можна впливати на випадковості, на їх спрямування й формування? Чи можна якимись діями задавати напрямок і притягувати в своє життя щось, або, навпаки, відтягувати щось із того, що ми зазвичай називаємо випадковими збігами обставин?
Все це потроху досліджується. Припускаю, що колись ми дійдемо до якихось нових методів взаємодії між людьми у сфері психології, інтуїції, дослідження роботи мозку. Або більші відкриття будуть зроблені в сфері комунікації, емоційного інтелекту, навіювання, переконання".
 
"Я дуже уважна до критики. Завжди дослухаюся, коли мені говорять про те, що дійсно може покращити як не сюжет, то подання матеріалу".
 
"Я мрію про перемогу. Про перемогу й відбудову, справедливий лад в Україні, де люди будуть добрими, терпимими й відповідальними одне перед одним. Мрію про мирний розвиток. Про те, як ми будемо відновлювати наші ліси й сади, як знову заселимо нашу Асканію Нову тваринами, замість тих, що були знищені. І як будемо це все загоювати. Нам вистачить до кінця життя цієї роботи".
 
"Якийсь час я прожила в Ризі у 2022 році, і там познайомилась із місцевою громадою. Ці люди говорять про те, що їхні дисиденти або націоналісти, які займалися порятунком мови, це знаєте хто були? Жінки, які співали колискові. Найбільшою активісткою була жінка, яка навчала інших жінок співати колискові рідною мовою. Також вони проводили «жіночі кола» по всій країні, куди жінки могли прийти, щоб навчитися співати колискові своєю мовою. Це один із рухів опору русифікації і радянській владі. Такі гуртки й «жіночі кола» виявилися дуже ефективними в здобутті незалежності. Вони, по суті, виспівали своїм дітям право на свободу. Виростили покоління, яке в 1991 вийшло на вулиці й лягло під танки в боротьбі за свою незалежність".
 
"Я достатньо ресурсна людина, добре заробляю як перекладачка з великою практикою і досвідом. Можу собі дозволити (навіть після того, як ми закриємо свої потреби) віддати гроші на волонтерство. І ці гроші я віддаю без жалю, бо знаю: не вириваю шматок радості в дітей. Є люди, у яких немає такого надлишку і які дійсно постають перед питанням: «Яку дірку залатати цими 100–200 гривнями»? Але я завжди дуже ціную і поважаю людей, які свідомо обмежують себе, щоб віддати гроші на потреби армії".
 
"– Яку книжку чи твір пише нині українська нація і що цією історією ми хочемо сказати світові й українцям майбутнього?
– Ми пишемо драму з елементами комедії. І водночас дуже футуристичний роман. Ми просто на наших очах формуємо майбутнє світу. Це відчувається. Маючи таку величезну історію і тяглість, бо українців я все-таки відношу до старої нації, давньої – отож, просто на наших очах перебудовуємо світ і його змінюємо. Вільно або невільно".
 
Фото https://www.instagram.com/bilka_publishing?igsh=MXcxcDYxODQwbHc1cQ==
 
Джерела:
Горіха Зерня, Тамара. Доця / Т. Горіха Зерня.– Київ: Білка, 2023.– 293 с.: фот.
Горіха Зерня, Тамара. Принцип втручання / Т. Горіха Зерня.– Київ: Білка, 2022.– 277 с.
 
***
https://ukrainky.com.ua/chasto-same-zhinka-zhinku.../
https://www.radiosvoboda.org/a/30324618.html
https://suspilne.media/culture/141948-dla-mene-vijna-e-vazlivou-castinou-nasogo-butta-intervu-z-tamarou-goriha-zerna/
https://sumy.today/interview/8489-pysmennytsia-tamara-horikha-zernia-rozpovila-pro-selo-dotsiu-i-maibutnii-detektyv.html
https://osvitoria.media/experience/najvazhlyvishe-rishennya-zhinky-ne-vybir-cholovika-a-vybir-osvity-i-profesiyi/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Огнєнович Віда. Мілева Айнштайн: п`єса / В. Огнєнович; пер. з серб. А. Татаренко. – Львів: Вид-во Анетти Антоненко, 2017. – 127 с. – (Колекція театральна).

 

«Мілева Айнштайн» – це драма сербської письменниці Віди Огнєнович, що досліджує складну долю Мілеви Марич, першої дружини Альберта Айнштайна. Твір фокусується на її інтелектуальному внеску, особистій трагедії, ролі жінки в науці та втрачених можливостях у тіні геніального чоловіка. П’єса висвітлює життя Мілеви від навчання в Цюриху до розлучення.
Книга заінтригувала мене з перших сторінок. У першому розділі ми знайомимося з  Мілєвою Марич у Політехнічній школі. Вона до сьогодні залишається загадковою постаттю. Віда Огнєнович вводить у своїй книзі до фізичних лабораторій і до приватних покоїв славетного подружжя, оповідаючи про перемоги та поразки, прокляття душевної хвороби і драму безмежного кохання. «Мілева Айнштайн» ставить перед читачами складні питання жіночої емансипації, однозначні відповіді на які дати нелегко. Біографічна лінія, яка показує народження, розвиток і занепад любовного, інтелектуального і шлюбного зв’язку між двома фізиками, угорською сербкою Мілевою Марич і німецьким євреєм Альбертом Айнштайном, насправді є лише основою драми... Центральне місце у цій багатошаровій конструкції посідає питання, яке пов’язане не з суспільним життям (прогресом, війною, емансипацією), а з найінтимнішим: чи існують межі відданості в коханні і чи абсолютна самовідданість є запорукою справжньої любові?
П`єса дає відповідь на питання: «Як це бути дружиною генія?».  Можна сказати, що окрім теорії відносності Айнштайн вигадав теорію знущань – стільки принижень довелося зазнати його дружині.
З Мільовою Маріч майбутній відомий вчений познайомився у Політехнічній школі. Дівчині виповнився 21 рік, Айнштайну – 17. Багато біографів згадують, що дівчина була негарна, до того ж кульгала через туберкульоз суглобів. Можливо, саме страх Мільови ніколи не вийти заміж і призвів до того, що вона прийняла пропозицію руки та серця від Альберта.
Батьки Айнштайна заперечували шлюб з емігранткою, а мати навіть говорила, що до 30 років Марич «стане старою відьмою». Але юнак наполіг на своєму. Його листи до Мільови були повні пристрасті: «Я втратив розум, вмираю, палаю від кохання та бажання. Подушка, на якій ти спиш, у сто разів щасливіша за моє серце!» Дівчина танула, коли читала ці рядки, – вона ще не знала, що на неї чекає. Перша дитина народилася у пари в 1902 році, але чоловік наполягав, щоб дочку віддали бездітним родичам «у зв'язку з матеріальними труднощами». Про існування дівчинки світ дізнався зовсім недавно, в 1997 року, коли правнуки вченого продали його особисті листи на аукціоні. Після дочки у пари з'явилися двоє синів – Ганс і Едуард, який страждає на шизофренію. Послання Альберта перестали бути романтичними. Одне з них так і зовсім виявилося інструкцією, яку мала виконувати Мільова. Їй наказувалося дбати про одяг та ліжко чоловіка, тричі на день приносити до кабінету їжу та виконувати для чоловіка математичні розрахунки. При цьому Альберт заявив, що дружині не варто чекати від нього жодних проявів почуттів. Але цього мало: у вказівках говорилося, що Мільова має відмовитися від усіх особистих контактів із Альбертом, крім тих, які вважаються нормами пристойності в суспільстві.
Життя жінки з роками ставало все важчим: чоловік постійно заводив зв'язки на стороні, а всі претензії сприймав як щось дивне та недоречне. Часом подружжя не розмовляло кілька днів. Але останньою краплею для Мільови стала вимога чоловіка відмовитися від інтимної близькості з ним, яку він висунув, одночасно, ведучи таємне любовне листування зі своєю кузиною Ельзою.
Після цього Мільова вимагала розлучення. Діти залишилися з нею, Альберт платив аліменти приблизно в половину своєї зарплатні. Жінка жила дуже скромно, але коли Ейнштейн отримав Нобелівську премію, гроші – 32 тисячі доларів – перейшли до довірчого управління синів пари. Марич купила на них три будинки в Цюріху, але два з них довелося продати. Розлад Едуарда прогресував і треба було оплачувати рахунки з психіатричної клініки.
Будинок, що залишився, був переписаний на Ейнштейна, він продовжив утримувати дружину і хворого сина. А ще одружився вдруге з тією самою кузиною. Їй також довелося нелегко: своїх коханок Альберт іноді приводив на сімейні вечері. Тож Мільові пощастило: нехай вона не була заможною дамою, зате позбулася постійних знущань чоловіка. Незважаючи на слабке здоров'я, вона дожила до 72 років і була похована на цвинтарі Нордгейм.
Історики досі сперечаються, чи Марич був співавтором чоловіка: інакше чому він приписував до слів «теорія» та «робота» займенник «наша»?
Книга читається одним подихом!
Рекомендую до прочитання всім, кому цікава постать Мілєви Марич і Альберта Ейнштейна.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно технічного відділу

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/B261C233-45F0-4417-95E7-07962837D3CA

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут