Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження)

 

Отже вивчаємо «Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.», де у виступах провідних фахівців обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – ДОУНБ ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія) віддзеркалюється її робота радянського періоду.

Цього разу познайомимось з виступом на сесії Марії Аністратівни Данилевської, яка на той час була завідувачкою відділу обробки література (з 01.02.1967), а до цього, це був об’єднаний відділ комплектування та обробки літератури, яким вона керувала невеликий період часу (листопад 1966 – лютий 1967). Тема її доповіді: «Формування та раціональне використання книжкових фондів обласної бібліотеки». Одразу необхідно відзначити, що з восьмі доповідей, які увійшли до збірки наукової сесії, ця єдина була українською мовою. Починалася стійка тенденція переходу до масового використання російської мови, яку ми спостерігаємо в документації Бібліотеки.

Майже сімдесят років тому вже сформувався фонд, схожий на сьогоднішній: загальна кількість його складала більше мільйона – 1 014 948 примірників, а за змістом більша частина вже тоді складалася з технічної літератури (53,7%), не забуваємо, що до фонду надходила патентно-технічна документація, в структурі Бібліотеки існував сектор, а пізніше – відділ патентно-технічної літератури. На сьогодні відсоток технічної літератури збільшився до 69,9%. А суспільно-політичної літери, навпаки, стало менше – 11,1%, а було – 16,2%. На жаль, сьогодні у нас стало менше у відсотковому співвідношення і художньої літератури – було 10, 6%, є – 8,8%.

У доповіді відзначається плановий характер комплектування фонду, основними джерелами комплектування були надходження обов’язкового примірника з:

•        центрального колектора комплектування наукових бібліотек,

•        обласного обов’язкового примірника.

Планове придбання літератури в:

•        обласному бібліотечному колекторі,

•        книготорговельних організаціях (букіністичних магазинах, «Книга – поштою», «Магазини країн народної демократії», тощо),

•        передплата періодичних видань,

•        обмін з іншими бібліотеками,

•        придбання патентно-технічної документації.

 

У Бібліотеці на постійній основі працювали з картотеками поточного комплектування та доукомплектування. Вся література, яка надходила, звірялася з даними картотеки поточного комплектування, тим самим контролювались замовлення за тематичними планами.

Доповідачка навела цікаву статистику використання літератури читачами у розрізі структурних підрозділів. Наприклад, у читальному залі за перше півріччя 1967 року загальна книговидача складала – 75 140 примірників, а на абонементі за той же період часу – 44 414. Звичайно, це високі показники у порівнянні з сучасними. Але порівнювати їх не зовсім коректно, тому що від читального залу, наприклад, відокремлені фонди з питань мистецтва, іноземними мовами, періодика. А на абонементі, дійсно, зараз видача у півтори рази менше, ніж у 1967 році (у 2025 році за рік там видано – 59 757 пр.).

Як окреме досягнення Бібліотеки, говориться про факт створення відділів технічної літератури й обслуговування спеціалістів сільського господарства, які відповідно видали 10 524 та 490 примірників патентів і книг за півроку.

Як методичний центр для бібліотек області, обласна бібліотека займалась питаннями їх раціонального комплектування. Велику увагу приділяли координації комплектування книжкових фондів бібліотек. Були розроблені «Положення про координацію комплектування книжкових фондів бібліотек міста». У відповідності до цього документу було створено сім галузевих груп бібліотек: технічна, будівельна, транспортна, хімічна, медична, сільськогосподарська, навчально-педагогічна. В кожній групі встановлена головна бібліотека, яка очолювала цю групу бібліотек. Загальне керівництво з координації бібліотек міста здійснювала обласна бібліотека. 

Для впровадження новітніх практик у роботу бібліотек була створена так звана експериментальна база з питань комплектування в Солонянській районній бібліотеці.

Обласна бібліотека вивчала наявність тої чи іншої літератури в бібліотеках області через надіслані анкети. На основі цих анкет складали картотеки доукомплектування і, за можливістю, надсилали відсутню літературу.

Фахівці-бібліотекарі покладали надії на вирішення проблем з якісного комплектування фондів бібліотек на Раду з комплектування бібліотек усіх систем і відомств, яка була організована при обласному бібліотечному колекторі – спеціально створеної інституції з комплектування бібліотек. Саме для покращення роботи з комплектування було прийнято рішення про відокремлення відділу комплектування від відділу обробки літератури, які до лютого 1967 року працювали як єдиний структурний підрозділ в окрему структуру обласної державної бібліотеки.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Данилевська М.А. Формування та раціональне використання книжкових фондів обласної бібліотеки // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова]. – С. 38–47. –  Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107). – Дніпро.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

Данилевська Марія Аністратівна, завідувачка відділу обробки літератури та організації каталогів.

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Діалоги з мистецтвом

 «Віримо!» – це не тільки назва…

 У вересні 2026 року виповнилось 35 років з дня заснування дніпровського молодіжного драматичного театру «Віримо!». Щоб зрозуміти як з аматорського колектив «зріс» до професійного муніципального театру, став улюбленим серед молоді і не тільки, слід перегорнути сторінки історії у минуле.

    Театр виріс із драматичного гуртка, який відкрив режисер і педагог Володимир Петренко у Палаці піонерів (нині – Палац дітей та юнацтва) у Дніпрі.

     Володимир Євгенович Петренко, (народився 18 травня 1964 року, м. Павлоград) – український театральний режисер. Закінчив Харківський державний інститут культури, факультет КПР (культурнопросвітницька робота) за спеціальністю керівник самодіяльного театрального колективу (1991); Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у майстерні Сергія Данченка за спеціальністю режисер драми (1999). Засновник (з 1991-го) та художній керівник (з 2003-го) Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!», лауреат премії ім. Сергія Данченка за здобутки у режисурі (2006), лауреат регіональної іменної мистецької премії в галузі театрального мистецтва ім. Іллі Кобринського (2007). Заслужений діяч мистецтв України (2017). З 2021 року – голова Дніпропетровського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України.

     Основу колективу, склали учні Володимира Євгеновича: Володимир Косоног, Тарас Шевченко, Едуард Парнет, Олександр Корніленко, Марія Пашкурова, Ігор Шульга, Юрій Лісняк, Іван Уличний, Катерина Слюсар, Надія Петренко.

    Прем'єра першої вистави театру відбулася у березні 1992 року за п'єсою Г. Лорки «Дім Бернарди Альби». Над кожною новою постановкою колектив працював довго і вдумливо, шукали, експериментували, відточували майстерність, але кожного року радували відвідувачів прем’єрою нової вистави, яка перетворювалася на «незвичний спосіб відвертого спілкування з глядачем».

    Потім був «Шантеклер» (1998) – масштабний і знаковий спектакль за однойменною п'єсою Едмона Ростана. Вистава стала тріумфом молодого театру, завоювавши Гран-прі регіонального театрального фестивалю «Січеславна-1998». «Кролики та Удави» (2000) – вистава за сатиричною повістю Фазіля Іскандера – здобула високу оцінку критиків і принесла театрові чергове Гран-прі фестивалю «Січеславна-2000». Успіх цих постановок наприкінці 1990-х і на початку 2000-х років заклав фундамент для того, щоб у березні 2003 року рішенням міської ради театр отримав офіційний статус професійного міського драматичного молодіжного театру.

    Саме в це перше десятиліття сформувався унікальний художній стиль театру. На сцені нічого зайвого, мінімум декорацій, органічні сценографія і костюми, щира командна гра акторів, де кожний розуміє свого персонажа, та головне – задум режисера, оригінальне «прочитання» драматичного твору. Усе це створювало атмосферу магічної чарівності, де час зупинявся, грані театрального дійства і реальності зтончувались, і глядачі занурювались у проживання ситуації. Я пам’ятаю ту затамовану тишу переповненої зали (сиділи навіть на сходинках у проходах), шквал оплесків, натхненні обличчя після вистави.

    Пригадую також творчу зустріч із режисером Володимиром Петренком в стінах нашої бібліотеки на запрошення відділу мистецтв. Читальна зала була заповнена вщерть шанувальниками театру, переважно студентською молоддю. Були й старші люди, які зізнавались, що ще не бачили вистав популярного колективу, але прийшли подивитись і послухати режисера.

    Володимир Євгенович був стриманим, здавався трошки схвильованим, але намагався відповідати відверто на численні питання. Говорив про колектив, здійснені вистави, свій погляд на театральне мистецтво, творчі професії, навчання, книги, які його захопили, твори, за якими йому хотілося б створити постановки, трішки про життя, любов, тощо. Кілька цитат від ВП:

«Якщо мистецтво не допомагає, не будує, не творить, значить воно руйнує. Проміжних станів немає».

    «Я люблю театр, який завжди щось шукає, щось знову щоразу відкриває».

«Я хочу спілкуватися з душею і розумом глядача. В мене немає бажання розпалювати людські пристрасті та інстинкти. І в кожній виставі я створюю саме такі стосунки з глядачами».

    Якщо я порушую проблему, що хвилює глядача, з’являється надія на діалог, співпереживання, енергетичний обмін почуттями, думками. Це і є живий театр».

    «Не сприймаю виставу, якщо вона розрахована тільки на касу і абсолютно нічого не дає глядачеві. Часто такі вистави руйнують його душу».

    На згадку про зустріч у бібліотеці режисер отримав у подарунок книгу – збірку японської традиційної поезії у жанрі танка, вірші якого «виражають тонкі душевні переживання і дають людині відчути мить та почути тишу…».

    Зараз у репертуарі театру 16 вистав для Великої і Малої сцени. – глибокі за змістом і яскраві за формою постановки. Найвідомішими стали: «Оргія» – смертельний диспут за мотивами драматичної п’єси Лесі Українки, який є багаторічною візитівкою театру, «Біла пошесть» – драма за п’єсою чеського класика Карела Чапека, яка звучить надзвичайно пророче на тлі становлення рашизму, «KILL ILL» – вистава за п’єсою Фрідріха Дюрренматта «Візит дами», що досліджує ціну людської совісті, «Острів Inishmaan» – відзначена преміями робота за п’єсою ірландського драматурга Мартіна МакДони «Каліка з острова Інішмаан», «Том на фермі» – нічний трилер-експеримент за п’єсою канадського автора Мішеля Марка Бушара, «Ім'я» – комедія за п'єсою М. Делапорта та О. де ла Пательєра, «Голодна кров», сюжет якої розгортається безпосередньо в період Голодомору на території Дніпропетровщини. Текст для вистави, на основі документів та свідчень про реальні події, писали троє місцевих авторок – Олена Бісик, Тетяна Волкова та Дар’я Мєдвєдєва.

    На сторінці колективу у мережі зазначено його творче кредо: «Віримо!» – не тільки назва театру. Це – наш статут і конституція. Ми віримо, що наші автори – генії; віримо, що нам під силу будь-які творчі завдання; віримо, що наші глядачі шукають в театрі серйозної розмови. Ми віримо, що зі сцени потрібно так розповідати і тільки такі історії, які роблять людину сильнішою і світлішою».

    Театр має свого глядача як вдома, у Дніпрі, так і за межами міста. Він відомий у театральному середовищі, часто виїздить на престижні театральні фестивалі та гастролі за кордон і по Україні, має фахові рецензії і схвальні відгуки у пресі.

    У тяжкі і трагічні воєнні роки театр «Віримо!» продовжує працювати для глядачів, які підтримують улюблений колектив і навіть демонструють рекорди у відвідуванні. На думку його директора та художнього керівника Володимира Петренка, сьогодні містяни йдуть до театру, аби знайти емоційну опору та продемонструвати власну незламність.

    «Плани та діяльність театру «Віримо!» у сучасних умовах нерозривно пов'язані з підтримкою війська, адже п’ятеро акторів трупи нині перебувають у лавах Збройних Сил України. Для колективу це стало серйозним ударом по репертуару, проте театр продовжує працювати, поєднуючи творчість із волонтерством. Кожна вистава, зокрема й гастрольна діяльність у Австрії, Румунії та Чехії за підтримки міжнародних партнерів супроводжується збором донатів, закупівлею необхідного для військових», – розповів Володимир Євгенович в одному з інтерв’ю.

    Цього року депутати Дніпровської міської ради підготували звернення до Міністерства культури України з клопотанням про надання академічного статусу КЗК «Дніпровський драматичний молодіжний театр «Віримо!». Згідно з документом, театр «Віримо!» пропонують відзначити за вагомий внесок у розвиток і популяризацію театрального мистецтва, високий професійний рівень колективу та значні творчі досягнення. Будемо чекати добрих новин і рішень, зокрема і довгоочікуване – про окреме приміщення для театру. Вітаємо з ювілеєм!

    Більше дізнатись про історію і творчу діяльність театру «Віримо!», переглянути рецензії, фоторепортажі за виставами можна з документів, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки.

 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Вулицями нашого міста

Прибережний сквер

Сквер «Прибережний» – одне з наймальовничіших місць сучасного Дніпра, де місто зустрічається з річкою.

Його відкрили 13 вересня 2019 року, напередодні Дня міста. На території площею близько 2,5 гектара висадили сотні дерев і тисячі кущів, облаштували фонтани, дитячі та спортивні майданчики, встановили лави й сучасне освітлення.

Особливої атмосфери скверу додають вечірні світлові шоу. Сьогодні «Прибережний» – це місце для прогулянок, відпочинку та зустрічей, звідки відкривається чудовий краєвид на Дніпро.

Це простір, який показує, як змінюється місто, зберігаючи свій головний символ – велику річку.

 

 Фото https://www.dnipro.libr.dp.ua/skver_pobeda

https://nashemisto.dp.ua/ru/2020/09/04/igra-sveta-neverojatnoj-krasoty-v-dnepre-fontan-v-skvere-pribrezhnyj-prodolzhaet-voshishhat-posetitelej/

Джерела:

Зелені зони – у пріоритеті соціально-економічного розвитку // Наше місто.– 2020.– № 39/1(24.09).– С. 7

Николаенко И. О фонтанах и людях / И. Николаенко // Горожанин Плюс.– 2021.– № 30(5.08).–  С. 7

Супрун Ю. У Дніпрі оновили сквер Прибережний / Ю. Супрун // Наше місто.– 2024.– № 48(28.11).– С. 3 : фот.

 

Посилання на подкаст: https://www.youtube.com/watch?v=8pWH9LRcEgY

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Територія особистості

 Gérard Philipte. 

Між небом та землею

(завершення)

 

«Життя занадто коротке, щоб грати ролі, які не змушують твоє серце битися швидше»

 

Дружина актора видала автобіографічну книгу «Одна мить» (No Longer Than a Sigh, 1963), яка стала бестселером. Для осмислення власного існування після відходу найдорожчої людини, для того щоб врятуватись від болю, не рятуючись від спогадів. Донька Жерара Філіпа Анн-Марі, вважала, що її матуся спочатку зробила з Жерара чоловіка, а після його смерті – легенду. Але актор був легендою за життя. Жереб обраних.

Анн пережила чоловіка на 30 років і померла у 1990 році, заповівши поховати себе в одній могилі з Жераром.

У 2019, до 60-річчя смерті, вийшла пристрасна уважна розповідь. «Остання зима Сіда» авторства французького письменника та журналіста Жерома Гарсена. «Це не за спогадами Анн, це про те, про що вона бажала написати, але не змогла...». Мова про есе, сповнене життя від людини, яка не підозрює, що помирає, оскільки дружина до останнього приховує від нього страшний діагноз. Лікарем актора виявився дядько Жерома – Годар д'Аллен, донька Жерара Філіпа була дружиною автора. Але книга живе немов за лаштунками власних сторінок, підкреслює позачасову сутність чарівності Жерара Філіпа. Автор позначає, що, так, упередженість з емоційної точки зору, але ніколи з історико-літературної. За «Зиму» Гарсен отримав головну французьку  літературну премію Prix des Deux-Magots.

Жерара найбільше вражала короткочасність життя. На запитання «Чи ви боїтеся смерті?», – відповідав: «Так, дуже боюся»... Марлен Дітріх писала: «Філіп Жерар. Ідеальний актор, персоніфікація романтичного героя як у духовному, і у фізичному плані. Вперше я побачила його в "Калігулі", коли він тільки починав свій шлях, а потім, вражена, чекала біля дверей гардеробу. Його смерть зачепила мене глибоко, і не тільки тому, що я втратила близьку людину. У його особі світова сцена втратила романтичний ідеал». Марлон Брандо зізнався, що найулюбленішим для нього актором був Жерар Філіп: «Іншого такого блискучого романтика, який має найблагороднішу душу і серце, в кіно не з'являлося. Я глибоко ціную його як актора та людину. Він умів дарувати добро…». Гру  Жерара Філіпа хвалили Кокто, Сартр, Камю… Кінознавець Жорж Садуль, який присвятив творчості Філіпа чимало сторінок, стверджував: «Будь-яка геніальна особистість (а Жерар був генієм) – складний феномен, що виражає приховані від ока духовні. Тальма служив поясненням нашої Революції та Імперії, Фредерік Леметр "Романтизму. Філіп пояснював усім нашу країну і наш час – повоєнні».

«Він був поетичною істотою від легкості своєї ходи до якості своїх мовчань. Для нього акторська майстерність була функціональною поезією. Чудовий актор був максимально простим. Це був його спосіб творити диво».

Актор похований у простій могилі на невеликому цвинтарі у Раматюелі.

«Його слава – це слава післявоєнного періоду, часу, коли Франція була повністю зруйнована, країни, яка більше не любила себе, яка потребувала чистоти, вогню та оновлення. В молодому акторі, божественної зовнішності та змісту, відданому своїй справі країна впізнала себе і знову почала любити себе завдяки його зовнішності та принципам. Це пояснює його нескінченний успіх».

Багато його фільмів зняті чорно-білими, але в жодному немає нічого застарілого. Він освітлює екран, зображення, запис своєрідною яскравістю внутрішнього позачасового полум'я.

Дослідники згадують про ще одне втілення Жерара Філіпа – його розповідь твору Антуана Сент-Екзюпері «Маленький принц». «Ніжність, мудрість, здатність передавати кольори та нюанси мерехтливій красі цієї притчі оживають на записі в глибокій ідентифікації актора та поетичного тексту».

На фотографії, зробленій за три дні до смерті на його обличчі, попри хворобу, сяє посмішка, яка нагадує останні рядки повісті Сент-Екзюпері, коли пілот усвідомлює зникнення Маленького принца: «Якщо ви проїдете повз місце, де вперше з'явився Маленький принц, благаю вас, не поспішайте. Зачекайте трохи під зіркою! Якщо до вас прийде дитина, якщо вона сміється, якщо в неї золоте волосся, якщо вона не відповідає на ваші запитання, ви дізнаєтеся, хто вона. Тоді будьте добрими! Не залишайте мене в смутку: напишіть мені швидше, що він повернувся...».

Маленький принц втішає пілота незадовго до зникнення: «Коли ти дивитимешся на небо вночі, моя зірка буде однією з них. І завдяки моїй зірці ти полюбиш дивитися на всі зірки. Вони всі будуть твоїми друзями. Я дарую тобі цей подарунок… тому що я живу на одній з цих зірок, тому що я сміюся на одній з них, тобі здаватиметься, що сміються всі зірки».

Він й досі говорить з нами про головне, своїм образом, ролями, голосом, збереженим на плівках й незмінною позачасовою вірою у справжність. Вона народжується завдяки геніям, які завжди існують та втілюють поміж небом та землею мрії Маленького принца, озвучені актором «У світі має бути щось інше, місце, де людина не бореться за владу з кимось чи з собою. Можливо, ніжність».

Саме так, – ніжність.

 

Олена Ємельянова

 

Фото Picture of the film GÉRARD PHILIPE, LE DERNIER HIVER DU CID by Patrick JEUDY © famille philipe

https://www.festival-cannes.com/en/2022/gerard-philipe-le-dernier-hiver-du-cid-a-tribute-to-the-cannes-born-actor-and-an-epic-centenary/

 

Послуга та умови замовлення літератури по МБА

(056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 

Джерела:

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

     Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження) 

Продовжуємо вивчати «Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.», де зібрані виступи провідних фахівців обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія).

Сьогодні приділимо увагу виступу завідувачки науково-методичного відділу Діни Олександрівни Ісаєвої, яка узагальнила науково-методичну роботу Бібліотеки з тих часів, коли в 1925 році в області почала формуватися система організаційно-методичного керівництва, а міська публічна бібліотека отримала статус обласної та в 1932 році в ній було створено методичний кабінет.

У перші роки методичне керівництво було спрямоване на упорядкування книжкових фондів, організацію роботи серед читачів. Особливо важливою в ті роки була підготовка працівників бібліотек, тому що спеціальні навчальні заклади ще не були створені, а методичної літератури не вистачало.

Система методичного керівництва складалось з нарад (обласних, міжрайонних) курсів з підвищення кваліфікації (місячних, три- та шестимісячних), консультацій, видання методичних матеріалів, широкого висвітлення досвіду роботи бібліотек на сторінках місцевої преси.

Важливою складовою методичної роботи того часу була участь у ній не тільки обласної державної бібліотеки, а й обласної бібліотеки для дітей, центральної науково-технічної бібліотеки (зараз – Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України), обласної медичної бібліотеки (зараз – КЗ «Дніпропетровська обласна науково-медична бібліотека» Дніпропетровської обласної ради), методичного кабінету при обласному будинку художньої самодіяльності (зараз – КЗ «Дніпропетровський обласний методичний центр клубної роботи і народної творчості»  – КЗ ДОМЦКР НТ), всі разом вони направляли роботу 2412 бібліотек області різних систем і відомств. Очолювала таку роботу  обласна державна бібліотека, яка, в свою чергу, залучала до методичної роботи спеціалістів усіх структурних підрозділів. Завдяки цьому збільшувалась кількість виїздів до бібліотек області та, відповідно, якість їхньої роботи. Якщо у 1959 році фахівці Бібліотеки здійснили 59 виїздів, то у 1966 – 312. Кожну районну бібліотеку працівники обласної державної бібліотеки відвідували 3–4 рази на рік.

У ці роки почалась практика здійснення так званих «фронтальних перевірок». Протягом 1965–1966 років ними були охоплені всі центрально-міські та районні бібліотеки. Кожну з цих бібліотек перевіряли раз на три роки.

Важливим напрямом методичної роботи була видавнича діяльність, щороку видавалось від 10 до 28 назв різних видань. Серед них – «Бюлетень з досвіду роботи бібліотек», який виходив двічі на рік, інформаційні повідомлення (в оригіналі – «информационные листы») – виходили раз в квартал, матеріали з окремих актуальних тем того часу: «На допомогу сільськогосподарському виробництву», «Комплексна механізація сільського господарства», «На допомогу механізаторському всеобучу». Звичайно, були і видання на допомогу пропаганди радянської ідеології. Окремі методико-бібліографічні матеріали готували разом із ЦНТБ: «Радянська економіка на новому етапі розвитку». Спільними зусиллями цих бібліотек раз на два місяці видавався інформаційний список (в оригіналі – «информационный лист») про нові методико-бібліографічні матеріали, які надходили до їхніх фондів.

Велику увагу в системі організаційно-методичного керівництва бібліотеками області приділяли підвищенню кваліфікації бібліотекарів. За статистикою того часу з 816 працівників міських, районних і сільських бібліотек 300 (37%) не мали спеціальної освіти.

Цікавим було те, що останніми роками обласні семінари, як одна з форм підвищення кваліфікації бібліотекарів, стали проводити на базі кращих бібліотек області, завдяки чому широко розповсюджувався передовий досвід роботи. Наприклад, неодноразово семінари проводили на базі Борисівської сільської бібліотеки Нікопольського району (зараз не існує). В Борисівської бібліотеці (зав. Попов) було багато цікавих форм роботи: радіожурнал «Наша бібліотека», стіл довідок, літературні ігри тощо.

У Петропавлівській районній бібліотеці найкраще було організовано міжвідомче бібліотечне обслуговування, у них також проводився обласний семінар з цієї теми.

Був семінар і на базі кращої колгоспної бібліотеки колгоспу «Аврора» Нікопольського району, де правління колгоспу приділяло багато уваги бібліотеці (добре фінансування комплектування фонду, придбання бібліотечного обладнання). В цій бібліотеці за допомогою активу книга була доведена до кожної сім’ї, яка проживала в межах бібліотечного обслуговування.

З 1960 року в Україні почалась практика проведення міжобласних семінарів. Такий семінар завідуючих районних бібліотек було проведено в 1960 році разом із Запорізькою обласною бібліотекою.

З 1967 року методисти в оглядах роботи бібліотек області за рік, крім статистики, почали аналізувати зміст роботи закладів. Підготовлені матеріали розсилали керівникам місцевих органів влади, що давало можливість порівнювати показники роботи різних бібліотек і об’єктивно оцінювати бібліотечну роботу.

З метою впровадження кращих бібліотечних практик того часу, почалось створення експериментальних шкіл передового досвіду на базі районних і міських бібліотек, роботу яких проводили фахівці структурних підрозділів обласної бібліотеки

На час проведення наукової сесії у 1967 році в області діяли такі експериментальні школи:

•        Новомосковський район (зараз – Самарівський) – «Організаційно-методичне керівництво та пропаганда суспільно-політичної літератури»;

•        Томаківській район (зараз – Томаківська селищна територіальна громада Нікопольського району) – «Індивідуальне керівництво читанням»;

•        Солонянський район – (зараз – Солонянська селищна територіальна громада Дніпровського району) – «Комплектування, бібліотечне обслуговування населення, МБА, ЗА»;

•        Верхньодніпровський район – (зараз – Верхньодніпровська міська територіальна громада Кам’янського району) – «Бібліографічна робота».

У доповіді Д.О. Ісаєвої приводиться ціла низка прикладів цікавої роботи бібліотек області. Наприклад, досвід Березівської сільської бібліотеки Покровського району (зараз бібліотеки не існує) по роботі з літературою на допомогу сільськогосподарському виробництву. Про роботу цієї бібліотеки була організована спеціальна телепередача «Книгу в маси».

Як доповнення матеріалу про організаційно-методичну роботу Бібліотеки був виступ методиста  Алли Андріївни Обревко (Рудик) «Роль обласної бібліотеки в підйомі промислового та сільськогосподарського виробництва». Вона детально проаналізувала та проілюструвала методичну діяльність бібліотеки конкретними прикладами проведених заходів на допомогу розвитку виробництва. Особливу увагу приділила ресурсам з фондів патентно-технічного відділу та відділу обслуговування спеціалістів сільського господарства обласної Бібліотеки.

У бібліотеках області розгорнули роботу з наближення книги до виробництва: організовували галузеві пересувні бібліотеки на фермах і тракторних бригадах, створювали куточки передового досвіду. У багатьох сільських і районних бібліотеках проводили вечори тваринників, механізаторів, читацькі конференції з актуальних тем.

Бібліотекарі вивчали читацькі інтереси для диференційованого обслуговування виробничників різних професій. Для цього робили в читацьких формулярах спеціальні позначки, складали картотеки професій та індивідуальні плани читання.

Алла Андріївна визнавала, що прямим способом неможливо виміряти значення бібліотек у підйомі виробництва, але зробила висновок, що бібліотекарі області докладають усіх зусиль, щоб повністю задовольнити попит читачів на цю літературу, ще тісніше пов’язати роботу бібліотек із виробництвом.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Ісаєва Д.О. Система організаційно-методичного керівництва бібліотеками області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– С. 93–113.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

Обревко А.А. Роль обласної бібліотеки в підйомі промислового та сільськогосподарського виробництва // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– С. 59–69.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

1. Організаційно-методичний відділ (зараз – відділ наукової організації і методики бібліотечної роботи) Бібліотеки, 1967 р.

2. Обласний семінар зав. районними бібліотеками

3. Обревко (Рудик) Алла Андріївна – сидить друга ліворуч

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Територія особистості

Gérard Philipte. Між небом та землею

 (продовження)

 

 

29 листопада 1951 року у Неї Філіп одружився з Ніколь Фуркад. Ніколь пішла до нього від чоловіка-дипломата із семирічним сином. Мати Жерара була проти цього шлюбу та на весілля не прийшла.

 

Філіп дав дружині нове ім'я – Анн, вважаючи його більш поетичним. Він захоплювався Ніколь і часто цитував зауваження Ніцше у тому, що «шлюб – це тривала розмова». Любов до дружини Жерар показував усім без хибної скромності – за лаштунками в театрі брав її на руки, цілував. Першим у сім'ї Філіпа  з’явилась дочка, а через півтора роки з'явився на світ Олів'є.

 

«Екзистенційна мужність оживляла надто коротке життя Жерара Філіпа. Але якщо так, то це була лише частина його дуже складної та теплої людської істоти. Незважаючи на весь свій касовий успіх, він залишався людиною, яка цінувала своє особисте життя, сімейні зв'язки, своє життя поза сценою, і з його природною гідністю та пристойністю йому вдавалося уникати бульварної журналістики, яка зазвичай притаманна подібним зіркам», – знову Карла Марія Вердино-Зюльволд.

 

«Жерар Філіп дуже серйозно ставився до своєї акторської справи. Він не довіряє своїм талантам; він дуже, дуже наполегливо працює», – писав Жан Вілар. Він був працьовитим, ретельно вивчав і шліфував кожну деталь ролі, перш ніж презентувати її на сцені. Він був добре навчений і засвоїв свою техніку до такої міри, що прибував за мить до вистави, швидко одягав костюм, накладав грим і повторював роль, ходив за лаштунками, як «нетерплячий звір», як казала про нього колега Франсуаза Спіра, перш ніж вийти «на арену, де він повністю домінував». Сам Філіп уточнював: «Якщо людина впевнена у своєму персонажі, якщо все сплановано та побудовано, тоді вона може імпровізувати на сцені». Він підходив до своїх ролей інтелектуально; аналізував, обговорював, навіть сперечався, на розчарування таких режисерів як Крістіан-Жак, які спочатку вважали його «надто докучливим», але згодом – одним із найкращих акторів усіх часів.

 

Коли піднімалася завіса або вмикалися камери, Жерар Філіп був занурений у момент. «Він мав здатність, властиву всім великим акторам сцени: сублімувати техніку в реальність емоцій та персонажа. Він вивчав як традиції класичного театру, так і теорії Станіславського. З останнім у нього були деякі розбіжності. Він вважав, наприклад, що декорації у створенні атмосфери для актора, існують виключно для блага публіки. Для Філіпа відповідальність актора полягала в тому, щоб створити всесвіт персонажа спочатку для себе, а потім надихнути глядачів також жити в ньому».

 

Постійна тяга Жерара до контрастних ролей позначилася в його останній ролі у фільмі «Лихоманка приходить в Ель Пао» Бунюеля.

 

Як писав Альбер Камю: «Доля актора – створювати різних персонажів, вживати їх і вчитися панувати над ними. Чим більше актор досліджує життя різних персонажів, тим більше він відокремлює себе від них. Коли актору настає час помирати на сцені чи в реальності, те, що він пережив, стоїть перед ним. Він бачить ясно. Він розуміє, що ця пригода має щось руйнівне та незамінне. Саме це дає йому сили зустрітися зі смертю».

 

Восени 1959 року Жерар відчув себе особливо стомленим. Анн змусила його звернутись до лікаря. Філіпу зробили операцію – рак печінки. "Він проживе 15 днів або 6 місяців", – повідомили лікарі. Про це знала тільки Анн, і до його останнього кінця нічим не видала себе… Жерар помер 25 листопада 1959 року, за кілька днів до 37.

 

«Жерар Філіп мертвий!», – заголовки газети «France Soir», про які сурмили розповсюджувачі на кожному розі Парижа ввечері 25 листопада 1959 року, приголомшили французьких громадян. Вони вийшли на вулиці, зібравшись на панахиду навколо квартири актора в Сен-Жермен-де-Пре, горе від втрати швидко поширилося по всьому світу. «Це було так, ніби світ перестав обертатися», – згадував його друг і колега Жерар Бональ.

 

Ховали актора 28 листопада, напередодні десятої річниці його весілля та за сім днів до дня народження. На смертному одрі він був у костюмі Родріго. Колись у Авіньйоні, зігравши роль Сіда, Жерар попросив  Анн: «Якщо раптом помру, поховайте мене у цьому колеті і плащі…». «Його ховала вся Франція і в його обличчі свою зухвалу молодість та  віру. Інші актори прийшли на зміну Жерару Філіпу, інші герої, але жоден з них не мав творчого оптимізму і цілісності цього актора, про якого Елюар сказав: "Юнак з обличчям підлітка, який назавжди залишився молодим"».

 

 

 

Олена Ємельянова

  Далі буде.

 Фото Avec D. Delorme en 1942. Des essais pour « Le blé en herbe », film que Marc Allégret ne tournera pas.

http://www.radiocraponne.com/wp/2016/03/01/histoire-de-france-et-dailleurs-gerard-philippe-par-rene-joseph-irmana-010316/

 Послуга та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 Джерела:

 https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

 https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

 https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

 https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

 https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

 https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

 https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter