Територія особистості

Marcel Marceau.19 хвилин тиші
(продовження)

Після завершення війни у 1945 році Марсо вступив до Школи драматичного мистецтва Шарля Дюллена при театрі Сари Бернар у Парижі, де навчався у Джошуа Сміт і основоположника пантоміми Етьєна Декру.

Декру педагогом був найвимогливішим, учні повинні були навчитися нахиляти голову 108 різними способами та розучити 205 жестів.

Більшість акторів вважала навчання та саму пантоміму дуже втомливою. Але Марсо вона захопила.

«Я вважаю, що поруч із жестом слово доволі сильно програє. Воно може порушити поезію таємниці та тиші. Лише музика, яку я використовую в рідких випадках, може допомагати драматургічному розвитку. Я приніс тишу у світ театру, де звуки та слова були королями».

Марсо приєднався до трупи Жана-Луї Барро і незабаром отримав роль Арлекіна в пантомімі Батіст (роль якого Барро виконав у фільмі «Діти раю»). Виступ приніс справжній успіх, того ж року його запросили представити свою першу «мімодраму» «Праксій і золота рибка» у театрі. Кар'єра Марсо як міма з перших кроків міцно утвердилася.

1947 року він створив образ клоуна Біпа, і його перший виступ в цьому образі відбувся в паризькому Театрі де Пош (Кишеньковий театр). Одягнений у смугастий пуловер і пошарпаний шовковий оперний капелюх, прикрашений квітами. Це вбрання символізувало крихкість життя, і Біп став його альтер его, подібно до того, як «Маленький Володар» став альтер его Чарлі Чапліна. Пригоди Біпа, пов'язані з усім що навколо – від метеликів до левів, від кораблів і поїздів, до танцювальних залів і ресторанів.

Декруа не схвалював, що учень зробив Біпа смішним, вважаючи це поступкою публіці.

Але Марсо виріс на голівудських комедіях і бачив свого героя різним – зворушливим, трохи патетичним, смішним, чесним і вразливим одночасно.

Ім'я Біп в Марсо від Чарльза Діккенса – це Філіп Піррип або «Піп» з  роману «Великі надії», який був улюбленим його персонажем. Але Біп – вже герой двадцятого століття, який пережив війну, кров і смерть і говорив він про реальність та мрії свого часу, тому й був зрозумілий всім як справжня Людина світу.

Персонажі Декруа були складними, а Біп проживає історії близькі та впізнаванні кожному – одружується, подорожує, потрапляє в кумедні положення. Він – няня, вчитель ботаніки, солдат, буває, що уявляє себе Дон-Жуаном або вуличним музикантом.

«Ми сміємося або плачемо не по-англійськи та не по-французькі. Біп може відправитись куди завгодно та мріяти про що завгодно. Йому не потрібна мова»,– говорив про свого героя Марсо.

В одній з телевізійних розмов із режисером, кінопродюсером і актором Тоддом Фарлі Марсо висловив повагу до прийомів пантоміми, які Чарлі Чаплін використав у своїх фільмах, зазначивши, що Чаплін, мабуть, був єдиним актором німого кіно, який це робив.

Вони зустрінуться в аеропорту Орлі в 1967-му. Марсо заборонив репортерам «Paris Match» знімати, щоб Чаплін не подумав, що використовує його задля самореклами. Опісля жалів, що не збереглися свідоцтва тієї зустрічі, унікальні її моменти, на які чекав все життя. Він мовчки підійшов і поцілував руку Великому Вчителю на знак подяки за те, що змінив його життя.

Стиль Марсо був визнаний неперевершеним. Його пантомімні вправи беззвучні та філософські. «Клітка», «Ходіння проти вітру», «Маскар» і «У парку», «Смерть перед зорею», «Париж сміється – Париж плаче», «Шинель» «Давид та Голіаф», «Сім смертних гріхів», «В майстерні масок», «Трибунал» – стали класикою. Про його узагальнення періодів життя людини у знаменитій пантомімі «Юність, зрілість, старість і смерть» один критик сказав: «Він досягає менш ніж за дві хвилини того, що більшість романістів не можуть зробити за цілі томи».

В інтерв'ю CBS у 1987 році Марсо спробував пояснити деякі зі своїх внутрішніх почуттів під час створення пантоміми, назвавши її «мистецтвом мовчання».

Але поза сценою його було не зупинити, Марсо постійно давав інтерв'ю та жартував над собою: «Ніколи не дозволяйте міму говорити, бо потім не зупините».

Він виходив на сцену п'ять вечорів на тиждень, тричі на тиждень викладав. За 1960–1970-ті років п'ять разів об'їздив світ. Він був дуже відкритим і не беріг сили. Він опікувався тим, що зберігав улюблений жанр і на сцені його театр одного актора був виразнішим за цілу трупу.

Олена Ємельянова

 

«Те, чого ви не побачите, це птахолова, який намагається визволити другого птаха, який повертається до клітки, тому що не за яких обставин не хоче цієї свободи. Він повертається в клітку заради третього птаха. Для мене в "Птахолові" є деякий символізм. Я хотів показати, що диктатори, наприклад, можуть любити свій народ, але завершують тим, що знищують його.  Я хотів показати через цю людину, який добивається любові птахів, що ця людина, яка любила свободу та бажала надати її своїм птахам, завершує тим, що  перетворюється  в хижого птаха. Ким він і був з самого початку». 

«Танцюристу в його мистецтві необов'язково бути актором, хорошому музикантові — тим більше, але мім має бути актором. Він має безпосередньо впливати на публіку та замислюватися, наприклад, над тим, як і чому люди сміються. Він повинен думати про рівновагу душі, що робить необхідними паузи музики, тишу. Все це треба розуміти для того, щоб навчитися робити видимими душу та думки. Моя спеціальність показувати те, чого немає. Але все є навіть якщо виникає з нічого. Не потрібно ніякої карикатури, якщо артист карикатурить, це погано. Прекрасно, коли він оголює душу, це і є пантоміма».

«Спілкуватись крізь тишу – це міст між думками людей». 

«Страсбург спорожнів. Мої батьки разом зі мною вирушили на південь Франції. Я розумів, що війна є жахливою, і ми це відчули на собі. Але в 17 років я пішов у Опір, а після звільнення Парижа я вступив до Французької національної армії. Мій друг запитав мене: "Що ти хочеш робити після війни?" Я відповів: "Займатися пантомімою". Я відчуваю, що в пантомімі моє покликання». 

«Танцюристу в його мистецтві необов'язково бути актором, хорошому музикантові – тим більше, але мім має бути актором. Він має безпосередньо впливати на публіку та замислюватися, наприклад, над тим, як і чому люди сміються. Він повинен думати про рівновагу душі, що робить необхідними паузи музики, тишу. Все це треба розуміти для того, щоб навчитися робити видимими душу та думки. Моя спеціальність показувати те, чого немає. Але все є навіть якщо виникає з нічого. І дуже важливий захід. Не надто ніякої карикатури, якщо артист карикатурить, це погано. Прекрасно, коли він оголює душу, це і є пантоміма». 

«У жодному номері я не буваю собою, я віддаю частину себе, я весь світ.Але є номери, які дуже близькі моєму серцю "Клітка", "Спогади", "Суд", "Сатира", "Контрасти", бо це наш життя».

«У мовчанні та русі можна показати відображення людей». 

«Хіба найзворушливіші моменти в нашому житті не застають усіх нас без слів?» 

«Я намагався пролити трохи світла на таємниці людини через мистецтво жесту».

«Я вважаю, що енергетичний секрет у самій роботі, активній діяльності. Якщо ти продовжуєш працювати, то енергія зберігається. Але якщо людина припиняє працювати, зберегти енергію набагато важче. Я був такою самою дитиною, як усі, але вже тоді був захопленим шанувальником Чарлі Чапліна. Чаплін був великим мімом нашого часу, я впевнений у цьому і говорю, не ризикуючи погрішити проти істини. Звичайно, він робив усе в кіно, але мав фантастичну душу. Я викрав у мого батька казанок, зробив вусики, роздобув довгі штани і став Чапліном у 6 років».

«Я швидко зрозумів, що можу примусити людей плакати або сміятися навіть без слів. Та й не в словах моє мистецтво».

 

Далі буде.

 

Фото https://www.facebook.com/photo/?fbid=733581678959359&set=pcb.1103643634224429
 
Джерела:
Маркова Е.В. Марсель Марсо / Е.В. Маркова.– Л.: Искусство, 1975.– 144 с.: ил.– (Мастера современного зарубежного театра).
***
https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

 

       Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. 
Ювілейна наукова сесія
(продовження)

 

1967 рік припав на ювілейну дату – п’ятдесятиріччя радянської влади, тому вся бібліотечна діяльність періоду підготовки та святкування цієї події під тиском комуністичної ідеології була пройнята переможним духом: аналізували досягнення та розробляли кроки для подальшого розвитку. В Бібліотеці організували цікавий за формою і змістом захід – провели наукову сесію, матеріали якої були надруковані, зібрані та переплетені, вони зберігаються в архіві КЗК «ДОУНБ»: «Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.» [роc. мова, машинопис.].– 114 с.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

Це своєрідна наукова конференція, учасниками якої були працівники обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія). Головна доповідь була підготовлена заступницею директора з наукової роботи бібліотеки Євгенією Костянтинівною Дробишевською – «Обласна бібліотека та її роль в розвитку бібліотечної справи області». Це – об’ємна робота, в якій Бібліотека розглядається в історичному аспекті з початку її створення у 1834 році до сучасного часу.

Цікавим для дослідників історії розвитку бібліотеки є наведені в доповіді фактичні та статистичні дані. Важливим є той факт, що авторка вказує на первісну дату створення бібліотеки – 1834 рік, згадує прізвища відомих на Катеринославщині того часу людей, пов’язаних із розвитком бібліотеки. Матеріали, присвячені імперському історичному періоду існування бібліотеки віддзеркалені доволі лаконічно, наступний, радянський період – більш детально, але він пронизаний ідеологічними наративами, серед яких сьогодні необхідно відокремити події, які суттєво вплинули на розвиток і становлення Бібліотеки. Наприклад, важливим є той факт, що у 1924 році було прийнято Постанову про обов’язковий примірник, який розповсюджувався по Україні. Катеринославська державна публічна бібліотека (назва Бібліотеки того часу) була серед 11 бібліотек України, що мала отримувати обов’язковий примірник творів друку, який видавався в Республіці. Того ж часу Бібліотека була включена до списку закладів, які фінансувалися з державного бюджету, її фінансування було збільшено.

Євгенія Костянтинівна в доповіді докладно надала інформацію про стан бібліотек області у 1926 році, зупинилась на процесі розвитку бібліотек області у 30-ті роки ХХ століття, післявоєнні 40–60 роки. В доповіді наданий статистичний і тематичний аналізи фонду обласної бібліотеки, зміни в її структурі, штатному розкладі, організації обслуговування користувачів. Багато уваги було відведено задачам, які необхідно було вирішувати ближчим часом. Головна з них – наукова та науково-дослідна робота, якою повинні були займатися всі структурні підрозділи Бібліотеки. Вона окреслила організаційну структуру цієї роботи: від органів управління у вигляді роботи редакційної ради до організації  соціологічних досліджень і підготовки наукової бібліографії.  Доповідь Євгенії Костянтинівни Дробишевської – ґрунтовна робота з історії бібліотечної справи області та стратегічний план розвитку обласної бібліотеки на перспективу. На жаль, доповідь не супроводжується списком використаних джерел, це в окремих випадках, викликає питання і потребує додаткової пошукової роботи з вивчення історії Бібліотеки та бібліотечної справи області. 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:
 
Дробишевська Є.К. Обласна бібліотека та її роль в розвитку бібліотечної справи області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис.]. – с. 1–28.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.
 
Фото з архіву КЗК «ДОУНБ».  Зустріч ветеранів 22 травня 1989 р., за столом зліва: А.А  (Обрєвко), О.П.Резіна, Є.К.Дробишевськ., З.М.Рижкова, Т.Г. Шевченко, Т.В.Васеніна Т.В.
 

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

Marcel Marceau. 19 хвилин тиші
(продовження)

За батьком гестапо прийшло в один із оперних домашніх вечорів, і він потрапив до Освенциму. Марсо вступає до лав французького Опору. Брат Симон, який під ім'ям лейтенанта Алена був одним із провідних постатей в цьому русі, пропонує йому змінити прізвище. Марсель обирає наполеонівського генерала Марсо, згадуючи рядок з поеми Гюго «Ош на Адіджі, Марсо на Рейні», бо також хотів переможно дійти до Рейну. І дійшов – після звільнення Франції у листопаді 1944 року, Марсель вступає до Армії Генерала Делаттра де Тассіньї, яка звільняла Ельзас та увійшла до Німеччини.

Він небагато розповідав про ті часи, вважаючи, що те, що зробив замало в порівнянні з подвигами тих, хто загинув. Чудове володіння англійською, французькою та німецькою мовами дозволило йому бути офіцером зв'язку.

Він не брав участі у відкритих протистояннях, бо головною цінністю вважав життя, тому всіляко опікувався порятунком людей. Як свідчать джерела, йому вдалося врятувати десятки тисяч.

Французів, які досягли 18–19 років, відправляли на воєнні заводи Німеччини. Марсо підробляв їм документи, змінюючи вік і національність і таким чином рятував юнаків. Він переправляв у безпечні місця дітей, особливо сиріт, євреїв або ромів, дітей із вадами та відхиленнями, яких нацисти вважали не вартими життя взагалі.

Відома історія про 70 вихованців притулку, коли Марсель домовився з керівництвом щоб ті відпустили їх ніби на екскурсію. Це були діти, батьки яких були розстріляні, які перебували в постійному стресі та напруженні. Марсо ж було потрібно, щоб вони були цілковито спокійні, щоб не викликати підозри, тому він розважав їх пантомімою. Симон розповідав, що діти Марселя обожнювали та почувались поруч в абсолютній безпеці.

Як проходили прикордонну ділянку, сюжет окремий. Марсель не менше 10 разів з'являвся під очі прикордонників, зображуючи тренера, старшого брата, бойскаута. Вартові не помітили, що пропускають одну й ту саму людину, при тому, – єврея. Дітей було врятовано.

При звільненні Ельзасу якось із декількома солдатами вони взяли в полон цілий німецький підрозділ. За допомоги акторського таланту він переконав фашистів, що на підході французька дивізія, й ті поспішили здатися.

У 1944 році батько Марсо загинув у концтаборі. Того ж року після звільнення Парижа він дав свій перший виступ перед трьома тисячами американських солдат.

Через два дні його світлини з'являться на обкладинках журналів.

Якось він сказав, що всю свою творчість присвячує батькові. Його донька Каміла згадувала: «Це назавжди, на все життя помітило мого батька, надаючи якогось відтінку непереборного смутку всім його творінням. Тому що для нього мистецтво міма ніколи не зводилося до набору технічних навичок, навіть найдосконаліших, це був тягар душі, який завдяки якійсь внутрішній силі, яка їм рухала, ставав зримим. Кожен погляд, кожен жест народжувався зсередини, а потім повільно піднімався по всьому тілу».

Мати Марселя перестала вірити в Бога, коли заарештували чоловіка. Марсо ніколи не прив'язувався до будь-якої догми, називаючи себе громадянин світу та людиною без релігії. Але все життя прискіпливо цікавився питаннями історії релігій, мучився співвідношенням Добра і Зла у світі, тим, звідки народжуються страшні періоди, коли людство сповзає в ненависть. В останні місяці перед смертю читав книгу «Mémoire du mal. Tentation du bien» франко-болгарського письменника Цвєтана Тодорова, використовував у мініатюрах церковну музику.  «Він був містиком, вірив у якусь енергію, яка трансцендує людину. ... коли його питали чи вірите ви в Бога, він відповідав: ні, але коли я граю, мені іноді здається, що Бог наповнює мене. В його спальні були ікони та фігурки Будди, вона нагадувала маленький храм».

Натхненний майстерністю Чапліна, Бастора Кітона та братів Маркс він безпомилково відчув свій шлях і знав куди рухатись далі.

Марсель Марсо в продовженні «Території особистості».

 Олена Ємельянова

Далі буде.

 

Фото https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

Джерела:

Маркова Е.В. Марсель Марсо / Е.В. Маркова.– Л.: Искусство, 1975.– 144 с.: ил.– (Мастера современного зарубежного театра).

***

https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

 Бакман, Фредрік. Шляхи життя: збірка оповідань / Ф. Бакман; пер. зі швед. Лева Грицюка.– Київ: Книголав, 2024.– 144 с.

 

«Шляхи життя» Фредріка Бакмана – це коротка, глибока та надзвичайно емоційна збірка з двох новел: «І щоранку дорога додому стає все довшою й довшою» та «Справи твого життя», які розповідають про пам’ять, старіння, батьківську любов та неминучість втрати.

Автор дає відповідь на питання: Що означає бути людиною? Щодня йти тим чи іншим шляхом. В одних містах зупинятися, а з інших тікати. Інколи поспішати, а інколи намагатися запам’ятати кожну секунду.

Мені дуже сподобався формат цієї книги. Вона тоненька, дуже зручна. Всього в ній 144 сторінки. Дуже легко читається на одному подиху. Перша новела присвячена стосункам дідуся, онука та сина на тлі втрати пам’яті (деменції),  друга змушує замислитися над життєвим вибором і тим, що ми залишаємо після себе.

Стиль цієї книжки філософський, сповнений метафор і влучних цитат, якими славиться автор.

Книга викликає сильні почуття та доводить до сліз, але залишає по собі світлий сум. Допомагає переосмислити стосунки з найближчими людьми та навчитися цінувати кожну спільну мить.

Кожен із цих текстів зворушує, викликає море емоцій і водночас спонукає задуматися про життя та його шляхи. Про великі й маленькі вибори, які нам доводиться робити під час своєї мандрівки. Про справжню цінність і сенс досягнень, перемог і невдач. Про жертовність, кохання та любов. І про смерть – про те, що відбувається, коли подорож закінчується.

Шукаєте книгу, яка затишно обійме та розіб'є серце водночас? Рекомендую «Шляхи життя» Фредріка Бакмана. Це історія, де є над чим щиро посміятися і про що поплакати. Бакман як ніхто вміє писати про звичайних людей так, що перехоплює подих. Обов'язково додайте цю книжку до свого списку читання.

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно технічного відділу

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/B25CA853-0851-4A0D-8A17-F0753E078537

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

Marcel Marceau. 19 хвилин тиші

В Японії зізнання у найглибшому та найвідданішому  коханні та повазі звучатиме: 「 あなたは私の静けさ 」– «Ти моя тиша».

Щодо іншої ментальності тиші – це окремий прийом в різних видах мистецтв, який чимало висвітлює, розповідає, підкреслює й інтонує. Чи то великий мовчазний план у кіно, чи то вміння тримати паузу на театральній сцені, чи то музичні  новації  Джона Кейджа. Але є окреме мистецтво актори якого – справжні чарівники мовчання, відомі з часів прадавніх Риму та Греції.

У 1970 році американський лейбл MGM Records випустив платівку під назвою «The Best of Marcel Marceao» на Discogs.  Кожна сторона  містила приблизно 19 хвилин абсолютної тиші, яка завершувалась хвилиною овацій. Платівка є культовим сувеніром серед знаних колекціонерів.

Йдеться про геніальне втілення запису мімодрам і визнання публікою неперевершеного мистецтва мовчання. Його найвищу сутність наш герой доводив на сцені 60 років, розсипавши діаманти власної майстерності у віддзеркаленнях інших геніїв, наприклад Майкла Джексона.

Марсель Марсо. Коли йому було п'ять, мати відвела його на фільм Чарлі Чапліна, який з першого погляду на екран зачарував та викликав бажання стати мімом. Він повертався додому, копіюючи його ходу, в дев'ять давав для сусідів вистави-імпровізації.

Серед численних нагород і почестей – володар звання «Великий офіцер ордену Почесного легіону» (1998), нагороджений Національним орденом «За заслуги» (1998) у Франції. Двічі нагороджений премією «Еммі» за роботу на телебаченні, член Академії образотворчих мистецтв у Берліні, оголошений «національним надбанням» Японії. І це, повертаючись до посилання в перших рядках, цілком не випадково.

Марсель Мангель народився в Страсбурзі (Франція), в 1923 році та походив із єврейської сім'ї, батьками були Енн Верцберг – уродженка Коломийщини в Україні й уродженець Польщі Шарль Мангель – кошерний м'ясник. Батько гарно співав, мріяв про оперну кар'єру, але потрібно було утримувати близьких. У родині генетично полюбляли мистецтво, й рід мав чимало танцюристів і музикантів, до того ж батьки з дітьми відвідували концерти, кіно та вистави. Вдома була спеціальна зала, куди запрошували для виступів співаків, які ставали друзями родини. Також Шарль брав Марселя на змагання з боксу. Активний член профспілки, соціаліст за переконаннями користався великою повагою.

З початком Другої світової родина встигла евакуюватись до окупації міста, але французька армія капітулювала. Довелось боротися за виживання.

На щастя, Марсель мав можливість навчатись у Школі Декоративних Мистецтв в Ліможі, де опановував і театральне мистецтво. В якийсь період Дордонь, де вони ховалися від фашистів, стає небезпечним, і юнака відправляють до родички в Севр, неподалік від Парижа. Це дозволяє йому потрапити в паризьку Школу Шарля Дюллена, де він знайомиться з Етьєном Декру, славетним вчителем Жана-Луї Барро і батьком-засновником нового мистецтва сучасної пантоміми. «Її відмінність від традиційної пантоміми а тому, що вона заснована не на імітації на сцені об'єкта з найбільшою точністю, а на враженні від об'єкта, його ілюзії. Але якщо він був найзнаменитішим учнем Декру, своїм батьком у мистецтві завжди вважав Чапліна, і з дитинства до останніх днів дивився і переглядав усі його фільми».

Найбільший мім у світі Марсель Марсо в «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«В мене була тітка в Ельзасі, яка влітку влаштовувала масовий відпочинок для дітей. Діти приїжджали з усієї Франції, я грав їм Чапліна, але не тільки Чапліна».

 

«Він (Майкл Джексон – прим. авт.) приходив на мої концерти у 70-ті роки, а я тоді грав цю пантоміму "Проти вітру" і на нього це справило враження. Але він робить все по-своєму, включаючи пантоміму до танцю. Він чудовий танцюрист, можливо навіть великий. Він запрошував мене поставити йому номер, але в той момент я виявився занадто втомленим, і це не склалося, але ми стали друзями і завжди бачимося, коли я приїжджаю в Америку».

 

«Іноді корисно замовкнути».

 

«Люблю малювати і читати це розвиває мою уяву. Займаюсь фехтуванням, бо це вчить мене швидкої реакції».

 

«Музика і тиша сильно пов'язані, тому що музика створюється за допомогою тиші, а тиша сповнена музики».

 

«Мел Брукс дзвонить мені і каже: "Марсель, я пропоную тобі роль у моїй картині. Ти повинен просто вимовити одне слово – "ні"». Я не хотів зніматись. Я сказав: "Це не дуже добре, моя публіка буде розчарована. Я маю для моєї публіки показати хоча б малу пантоміму". Через дві години він каже: "Це буде страшна гроза в Парижі, і ти йтимеш проти вітру". І я зробив цю пантоміму».

 

«Мистецтво мовчання, подібно до музики, звертається до душі, створюючи комедію, трагедію і романтику, залучаючи вас і ваше життя… створюючи характер і простір, розігруючи цілу виставу на сцені – показуючи наше життя, наші мрії, наші очікування».

 

«Пантоміма робить невидиме видимим, а видиме невидимим».

 

«Пантоміма – це оголення душі».

 

Далі буде.

 

Фото https://video.alexanderstreet.com/channel/marcel-marceau

 

Джерела:

Маркова Е.В. Марсель Марсо / Е.В. Маркова.– Л.: Искусство, 1975.– 144 с.: ил.– (Мастера современного зарубежного театра).

***

https://www.denverpost.com/2007/09/23/silence-spoke-volumes/
https://www.theguardian.com/world/2007/sep/24/topstories3.theatre
https://blog.nli.org.il/en/lbh_marceau/
https://www.seattletimes.com/nation-world/marcel-marceau-the-great-french-mime-dies-at-84/
https://www.allmusic.com/artist/marcel-marceau-mn0003018766
https://www.pantomime-mime.com/pantomime/marcel-marceau
https://historicalsnaps.com/2021/03/22/a-snapshot-biography-of-marcel-marceau/
https://ru.citaty.net/avtory/marso-marsel/
https://www.svoboda.org/a/413434.html
https://www.kveller.com/legendary-mime-marcel-marceau-was-a-jewish-holocaust-resistance-fighter/https://jewish-paris-tours.com/2020/09/mime-artist-marcel-marceau-a-silent-hero/
https://allthatsinteresting.com/marcel-marceau

 

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир

 Генрі Міллер: «Я був один в оточенні мільйонів людей»
(завершення)

 

Він вплинув на безліч авторів, включаючи письменників біт-покоління Джека Керуака й Аллена Гінзберга. Норман Мейлер, Філіп Рот, Конрад Маккарті та Еріка Джонг також вважають його своїм кумиром. Він прекрасний художник-аквареліст, який створив за життя тисячі картин, влаштовував персональні виставки в галереях по всьому світу і написав книгу «Малювати – це знову любити».

У біографічній розвідці літературної редакторки Julia Pierson читаємо: «Генрі Міллер вважається одним із найбільших письменників XX століття, чиї твори зробили революцію у традиційних формах, стилях та тематиці літератури. Будучи пристрасним читачем різних культур та ідей, він використовував свої праці як живильний фільтр, відсіваючи зі свого безмежного джерела мислителів і письменників. Особливо сильно на нього вплинули американські романтики Ральф Уолдо Емерсон, Генрі Девід Торо і Уолт Вітмен, які ... відстоювали ідею усунення від суспільства заради розвитку індивідуального «я». Він також любив творчість Д.Х. Лоу і французького романіста Луї-Фердинанда Селіна. Крім того, звертався до численних тем, які його захоплювали, таких як окультизм, астрологія та інші давні філософії».

1963 року Міллер переїхав до Лос-Анджелеса, де й прожив до кінця життя та помер  7 червня 1980 року у віці 88 років. Після смерті його твори продовжували публікуватися: «Молох», один з його перших романів, написаний ще в 1927 році – в 1992; «Божевільний півень», також написаний того десятиліття, опублікований видавництвом Grove в 1991.

«Його називали бунтарем і богемною людиною, яка прожила життя, паралельне тій, за яку ратувало, присвячене свободі самовираження. Він був типовим бідним художником, який багато подорожував завдяки добрій волі тих, кого зустрічав, і ніколи не переставав критично та поетично оцінювати все, що бачив.

Про нього знято документальні фільми, він дав інтерв'ю для фільму «Червоні» (1981) Уоррена Бітті, а його романи «Тропик Рака» та «Тихі дні в Кліші» були екранізовані в 1970».

Він подарував своїм читачам розуміння свободи та  чуттєве сприйняття радості життя в її повсякденних дрібницях.

 

Олена Ємельянова

 

«У нас є знання, але немає мудрості, є комфорт, але немає безпеки, є віровчення, але немає віри».
 
«Це в крові в нас – туга за раєм».
 
«Уся наша теорія освіти базується на абсурдній ідеї, що ми повинні спочатку навчитися плавати на суші, перш ніж увійти у воду».
 
«У нинішній ситуації самотність мене не лякає. Коли доходить до гіршого, поряд завжди Бог».
 
«Я був один в оточенні мільйонів людей».
 
«Я хочу, щоб у світ повернулася класична чистота, за якої лайно називалося лайном, а ангел – ангелом».
 
«Я існую – і цим все сказано. Мене анітрохи не хвилюють ваші симпатії та антипатії; мене нітрохи не турбує, погоджуєтеся ви зі мною чи ні. Якщо ви вирішите зараз же закрити книгу, я просто знижу плечима. Я аж ніяк не пульверизатор, з якого можна видавити тоненький струмок надії».
 
«Якщо є в чомусь справжня потреба, вона буде задоволена».
 
«Якщо те, що я малюю, зрештою виявиться не схожим на коня, я завжди можу зробити з нього гамак».
 
«…я, зрозуміло, не відповідаю за свою долю».
 
«Я стою посеред пустелі, чекаючи на потяг».
 
«Я ніколи нікому не допомагав з добрих спонукань – я допомагав тому, що не міг інакше».
 
«Як я переконався на гіркому досвіді, світ тримається на сексуальних стосунках».
 

Фото: Henry Miller en 1960 (Foto: Everett/Shutterstock)

https://www.yakaboo.ua/author/view/Genri_Miller?srsltid=AfmBOoqBVmZlpElJQI_V9sc4vVLPv2Dbdicg-jg3-Hh0U2ikA71mq9hp

 

Джерела:

Миллер Г. Тропик Рака: роман / Г. Миллер; пер. с англ. Г. Егорова.– М.: АСТ, 2010.– 350 с.

Миллер Г.  Мадемуазель Клод: роман, рассказы / Генри Милле; Пер. с англ. А.В. Куприна, А.Я. Ливерганта, И.С. Стамм.– М.: Эксмо-Пресс, 2000.– 509 с.– («Зарубежная классика. ХХ век»).

Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: навчальний посібник / Т.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.– 486 с.– Бібліогр.: с. 463–474.

***

https://komubook.com.ua/.../henri-miller-shtrykhy-do...

https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller...

https://lectambulos.com/henry-valentine-miller-en-el.../

https://www.doctorhugo.org/henry/miller.html

 

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут