Що читають бібліотекарі

Мортон, Ендрю. Діана: справжня історія з її вуст [Текст]  / Е. Мортон ; пер.з англ. Я. Машико. – Харків: Фабула, 2024. – 400 с.: іл.

Є люди Світло. Їх небагато. Але Світло те настільки переконливе, що якість множить кількість Вони лишаються ним і за фактом народження, і за фактом смерті, бо їхнє щире тепло лишається в нас. Воно більше та значуще за вигадані сюжети їхнього життя. Воно, віддзеркалюється та зберігається нашими гранями, якщо ми здатні. І цей колообіг тримає щиру ніжність на нашій планеті.

Як важливі саме не легенди про відомих і знаменитих, а їхні власні думки й емоції. Тим більше, коли це їм так бажано сказати, поділитись іноді попри та всупереч. Щоб повернути гідність і надію.

Безцінними моментами саме таких істин сповнена книга Ендрю Мортона «Діана. Справжня історія з її вуст», який за відомих обставин закритості інформації, етикету та королівських таємниць отримав записи шести частин інтерв'ю не з перших вуст, а завдяки посередникові. Вони й лягли в основу цього видання за великої довіри головної героїні.

Це унікальна справжня історія від справжньої жінки, яка бажала не потонути в системі, а завдяки цій відвертості немов звільнитись та винирнути на поверхню. Вона цікава не лише сповідальністю головної героїні та подробицями її строкатого життя, архівними світлинами. Вона просочена триєдністю любові: героїні до життя та людей, автора та інтерв’юера до героїні. Все це помножене на любов читачів. 

Увага преси, ніби вона Мерилін Монро, її чимало дратувала. Вона завжди вчиняла, як її матір, як би кепсько не було на душі, завжди на загал сяяння від щастя. Завжди щира та відкрита до хворих і нужденних, тих, хто потребував її обіймів і дотику. Зсередини немов вмикався голос, що казав: «Зроби це». Не матеріальне, а емоційне, те, на що відгукувалось її серце.

Леді Ді. Вона була саме принцесою з нашої прекрасної уяви. Обожнювала Тюдорів і Стюартів, але, книга ця не про принцесу, а саме про Діану, яка полюбляла допомагати нужденним, балет, степ, гру на фортепіано та спорт. Завжди відчувала себе інакшою, та знала – її шлях інший, завжди цінувала не статуси, а особистості, ненавиділа темряву в усіх її проявах і полюбляла візочки порцелянових ляльок і іграшку бегемотика.

Раджу всім, хто полюбляє якісну мемуаристику. Всім, хто хоче зігрітися серцем і відчути справжність любові та нелюбові, добра, зради, болю. І, сповнитись магією посмішки, що попри всі болі та трагедії зігріває нашу вдячну пам'ять не про останню ікону  XX сторіччя, як часто її називають, а про жінку, яка перш за все довела – головне любов і щирість до себе, близьких та світу.

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Визначними місцями Придніпров'я

Вільногірські «Мальдіви»

 

Сьогодні вирушаємо до одного з найнеочікуваніших куточків регіону — так званих Вільногірських «Мальдівів» поблизу Вільногірська.

Це місце стало справжньою туристичною знахідкою Дніпропетровщини. Колишні кар’єри з часом заповнилися водою, а світлий пісок і яскраво-бірюзові озера створили пейзажі, які більше нагадують тропічний курорт, ніж промисловий край Придніпров’я.

Вільногірські «Мальдіви» приваблюють мандрівників, фотографів і всіх, хто хоче побачити незвичну красу української природи. Тут особливо відчувається контраст між індустріальною історією регіону та його новим туристичним обличчям.

Це місце нагадує: Придніпров’я — не лише про заводи, річки та степи. Це ще й про дивовижні локації, здатні здивувати навіть досвідчених мандрівників.

 

Фото https://vilnohirsk.in.ua/u-vilnogirsku-cholovik-vdaryv-zhinku-v-oblychchya-sud-vynis-vyrok/
 
https://kdpu.edu.ua/turyzmu-ta-ekonomiky/turystychnyi-bloh/z-nami-podorozhuyut/26981-vilnohirski-maldivy-nova-turystychna-lokatsiia-na-mapi-ukrainy.html
 

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Джерела: 
Блык Л. Бюджетный отдых недалеко от дома / Л. Блык // Наше місто. – 2022. – 4 серп. – (№ 27). – С. 7.
Шевченко О. Вільногірськ: мандрівка чарівним степовим містом [Електронний ресурс] / Оксана Шевченко // ДніпроКультура. Портал культурного надбання Дніпропетровщини. – Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Vilnogirsk_mandrivka_stepom (дата звернення: 10.06.2026). – Назва з екрану.
 

Винахідники, віват!

Робот Івана Лозинського підкорив світ

 

Учень 8-Б класу дніпровської гімназії №10 імені І.І. Манжури Іван Лозинський продемонстрував високий рівень майстерності у сфері високих технологій, здобувши визнання на міжнародній арені.

Шлях до успіху юнака розпочався в березні 2026 року, коли Іван став тріумфатором національного етапу конкурсу INFOMATRIX UKRAINE. Його проєкт у категорії «Робототехніка» виборов платинову медаль, що відкрило школяреві дорогу до світового фіналу в Румунії.

Іван Лозинський створив автономного робота. Це автономний механізм, розроблений для виконання складних технічних завдань без дистанційного керування. Робот повинен приймати рішення самостійно за мілісекунди. Робот був сконструйований із використанням мікроконтролерів і оснащений набором інфрачервоних і ультразвукових датчиків що дозволяли йому орієнтуватися у просторі. Особливість його розробки полягає в тому, що якщо це рух по лінії, робот має їхати на максимальній швидкості, не вилітаючи на поворотах. Складність розробки такого робота, як у Івана Лозинського, полягає в тому, що це не просто «іграшка на пульті», а складний інтелектуальний пристрій. Основною цінністю проєкту був авторський програмний код, написаний Іваном, який дозволяв роботові миттєво реагувати на перешкоди та траєкторію руху. Якщо код недосконалий, рóбота почне «трясти» або він просто виїде за межі траси.

У травні 2026 року в Бухаресті відбувся вирішальний етап Міжнародного конкурсу комп’ютерних проєктів INFOMATRIX. Іван виступав у складі збірної України, яка здобула рекордні 59 медалей. У запеклій боротьбі з найкращими молодими ІТ-фахівцями світу він виборов бронзову нагороду. Особливістю конкурсу є те, що журі оцінює не лише технічні характеристики робота, а й презентацію проєкту англійською мовою. Іван мав не лише створити робота, а й вільно пояснити технічні рішення та програмний код англійською мовою, відповідаючи на каверзні запитання експертів. Саме поєднання інженерії, математики та вміння презентувати результат дозволило Івану вибороти бронзу серед сотень учасників з усього світу.

Іван готувався до змагань як у стінах рідної гімназії №10, так і на базі обласного центру науково-технічної творчості. Це дозволило йому пройти шлях від перемоги на регіональному рівні до міжнародного визнання.

Цей результат став не лише особистим досягненням учня, а й підтвердженням високого рівня підготовки дніпровської технічної школи. Викладачі гімназії підтримували його на шляху до цих перемог!

Мета Івана – змінювати світ на краще!

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

50 років в Бібліотеці

 

 Другого серпня 1976 року на роботу у Дніпропетровську обласну універсальну наукову бібліотеку з’їхалися 12 молодих спеціалістів – випускниць Харківського і Київського державних інститутів культури та Дніпропетровського училища культури (зараз відповідно: Харківська державна академія культури, Київський національний університет культури і мистецтв, Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури). Семеро з них – із Харкова, двоє – з Києва, троє – з Дніпра.

За правилами того часу молодих спеціалістів «за направленням» розподіляли на роботу у відповідні заклади, адміністрація яких зробила замовлення, щоб заповнити вільні робочі місця. 

Всіх прибулих того ж дня оформили, в основному, на посаду бібліотекарів до різних відділів. А трьох із них – майбутніх методистів, того же дня, разом із чотирма провідними спеціалістами бібліотеки відправили у відрядження до Томаківської центральної бібліотеки, де проводився обласний семінар для директорів ЦБС області. Це були випускниці з Харкова – Любов Михайлівна Астапова, Ніна Василівна Хмельницька та Тетяна Олександрівна Абраїмова, з ними у відрядження поїхали завідувачка методичного відділу Алла Андріївна Обревко, завідувачка відділу абонемента Ірина Миколаївна Котова, методисти Зінаїда Опанасівна Трясак та Валентина Олександрівна Радостіна.

У різних відділах бібліотеки розпочали свій професійний шлях молоді бібліотекарі – випускниці з Харкова: Ірина Михайлівна Браславська, Галина Миколаївна Коротоножкіна, Ірина Степанівна Вдовіна, Людмила Анатоліївна Ліснича; з Києва: Наталія Анатоліївна Маляренко, Тетяна Петрівна Петренко; з Дніпра: Наталія Львівна Литвиненко, Валентина Іванівна Панчук, Ольга Іванівна Коваленко.

По різному склалася доля прийнятих у той день спеціалісток, кожна гідна окремої розповіді. Але троє з них сьогодні заслуговують уваги, це – Ірина Михайлівна Браславська, Галина Миколаївна Коротоножкіна та Тетяна Олександрівна Абраїмова, вони відзначили 50-річчя своєї трудової діяльності, яка продовжується у Дніпропетровської обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія.

Так трапляється не часто, щоб людина на одному місці пропрацювала все життя, а професіональна діяльність стала її  невід’ємною частиною. 50 років– ціла історична епоха, яка вмістила досвід, рух, зміни, потрясіння, невтомну працю, досягла зрілості та прагне мудрості.

Тетяна Абраїмова 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»: Ірина Михайлівна Браславська, Галина Миколаївна Коротоножкіна, Тетяна Олександрівна Абраїмова; вересень 2006-го.

 

Про зарахування на роботу випускників: наказ./Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Жовтневої революції. №84-а від 2.08.1976 р. (Архів КЗК «ДОУНБ»). Книга наказів. 1976 р.(рос. мова).

Більше про бібліотеку тут 
       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
         Замовити книги можна тут

Територія особистості

 村上 春樹 . Власний стиль (завершення)

«Бог дає нам сил всього на один день» – згадала вона слова сліпого монаха. – «І потрібно подолати стільки труднощів скільки дається». Вона закрила очі. Вітер торкнувся фуріна. Вона знову падала вгору. Як завжди... 

    Його офіс у Токіо, або штаб-квартиру своєї компанії, він напівжартома називає «Індустрією Муракамі». Він полюбляє ходити босоніж, стиль одягу простий, максимально для нього комфортний, обов'язково випрасуваний, як у його персонажів.
    Він любить прасувати. Пити чорну каву з кухля з обкладинкою видавництва Penguin роману Раймонда Чандлера «Великий сон» – однієї з його перших літературних пристрастей, роману, який переклав японською.
    Твори Мураками сан мають особливу здатність проникати в реальність.     Улюблений біговий маршрут Муракамі в Токіо, Дзінгу-Гайєн, улюблена музика для бігу: «Sympathy for the Devil» групи Rolling Stones і альбом Еріка Клептона 2001 року «Reptile».
    Вдячні читачі видавали кулінарні книги, засновані на стравах, описаних у його романах, збирали численні онлайн-плейаркуші музики, яку слухають його персонажі. Компанія в Кореї організувала туристичні групи «Кафка на березі» в Західній Японії, а польський перекладач склав путівник по Токіо в стилі «1Q84». У Саппоро є кілька готелів «Дельфін» – заклади, які Муракамі вигадав у «Полюванні на овець».
    Після публікації «1Q84» він отримав листа від сім'ї з прізвищем головної героїні «Аомамє», хоча воно здавалося йому цілком вигаданим, бо в перекладі звучить як «зелений горошок», і він був впевнений в тому, що в житті цього просто не може бути. Найцікавіше, що все це проникнення вигадки в повсякденність становить суть більшої частини його творів. Він постійно переносить нас між світами.
    Будинок, де мешкає письменник – симпатична, звичайна двоповерхова будівля в зеленому горбистому районі Токійського передмістя, розташованого на півдорозі між горами та морем.
    У його кабінеті бачили  величезну колекцію платівок, близько 10 000, але він їх ніколи не рахував, казав, що боїться.. ٩(｡•́‿•̀｡)۶ Дві довгі стіни від підлоги до стелі були заставлені альбомами, акуратно розставленими на полицях у пластикових конвертах. Наприкінці кімнати, під високим рядом вікон, що виходять на гори, дві величезні стереоколонки.
    На інших полицях пам'ятні речі життя та творчості: кухолі зі зображенням Джонні Вокера – ікони, якого він переосмислив як кровожерливого лиходія в «Кафці на пляжі»; фотографія, на якій має вигляд стомленого і нещасного, фінішуючи у своєму найшвидшому марафоні (1991 рік, Нью-Йорк, 3:31:27).     На стінах бачили й фотографію Реймонда Карвера, плакат із Гленном Гульдом і кілька невеликих картин зі зображенням провідних діячів джазу, зокрема улюбленого музиканта Муракамі всіх часів, тенора-саксофоніста Стена Гетца.
    Йому не подобається ані телебачення, ані радіо, не подобається виступати перед публікою. Так само, як його персонажі не люблять ані телевізор, ані радіо, вони слухають альбоми, включають касети у машині та в їхній голові звучить музика.
    Вона – його давній друг. «... я ніколи не зможу її зрадити. Я слухаю музику, як пишу». Звичайно він не пише в її ритмі, але йому подобається, коли  вона його оточює, він завжди відчуває її присутність. Зазвичай слухає класичну, бароко, увертюри Баха, джаз… рок-групу Talking Heads…
Його перша куплена платівка «Багатогранний Джин Пітні». На обкладинці гламурна фотографія американського співака початку 1960-х у плямистій краватці-метелику та розкішному червоному піджаку. Він купив її в Кобе, коли йому виповнилось тринадцять. Нині лишився запасний екземпляр; оригінал зносився багато десятиліть тому.
    У листопаді 2018-го Харукі Муракамі провів свою першу за 37 років публічну прес-конференцію в Японії, оголосивши про передачу власної колекції рукописів, записів і перекладених творів до Університету Васєда. Архітектор Кума Кенго згодом спроеєктував «Міжнародний літературний музей», де можна все це побачити.
    З віком погляди Муракамі сан на себе змінилися. Він каже, що тепер хоче бути джентльменом, але письменникові це складно, як і політикові, «який хоче бути одночасно і Обамою, і Трампом».
    На його думку, «джентльмен-романіст» це, по-перше, той, хто не розповідає про те, скільки прибуткового податку заплатив; по-друге, не пише про колишніх подруг або колишніх дружин; по-третє, не думає про Нобелівську премію з літератури. Нагадаю, що його номінували вісім років поспіль, починаючи з 2009 року, але він жодного разу її не отримав.
    Згадуючи Орвелла, Муракамі сан нагадує про спільне загальне почуття неприйняття системи. «Джордж Орвелл – наполовину журналіст, наполовину письменник-прозаїк. Я на сто відсотків письменник-прозаїк... Я не хочу писати моралі. Я хочу писати добрі історії. Я вважаю себе політично активною людиною, але нікому не озвучую своїх політичних поглядів».
    Насправді, на сьогодні це сталось публічно тричі за його життя
    У 2009 році Муракамі сан здійснив скандальний візит до Ізраїлю, щоб здобути престижну Єрусалимську премію, і висловився про Ізраїль і Палестину.
    Використав церемонію нагородження в Барселоні як майданчик для критики японської атомної промисловості. Назвав аварію 2011-го на АЕС Фукусіма-Дайічі другою ядерною катастрофою в історії Японії, але першою, повністю викликаною нею самою. «Як громадянин, я маю щось сказати, і коли мені потрібно це зробити, я роблю це ясно. Тоді ніхто не говорив "ні" атомним електростанціям. Тому я думаю, що мав це зробити. Це мій обов'язок». Реакція на його промову в Японії була переважно позитивною. «Я думаю, багато японців вважають це поворотнім моментом для нашої країни... Це був кошмар, але все ж таки  хороший шанс щось змінити. ...Я хотів сказати те, що говорю з 1968 року: ми повинні змінити систему. Я думаю, зараз настав час знову стати ідеалістами».
    На питання, чи розглядає саме Сполучені Штати як зразок для наслідування, Муракамі відповідає, що ні. «В нас зараз немає жодної моделі. Ми маємо створити нову».
    Утрете публічно він висловився в 2022 з осудом повномасштабного вторгнення в Україну.
    Для Муракамі визначальні катастрофи сучасної Японії великою мірою, є катастрофами особистими. Спалахи підземного насильства, глибока невидима травма, що проявляється в масштабних руйнуваннях повсякденного життя на поверхні – те, що він крізь себе ретраслює у світ. Саме тому в його творах такі значущі метафори глибини, бо персонажі його спускаються в порожні колодязі, щоб потрапити до таємних світів, або стикаються з темними істотами під тунелями токійського метро… Після восьмого роману йому довелося припинити використовувати образ колодязя, бо частота  цього почала бентежити.
    Він продовжує занурюватись у власні метафоричні підсвідомі світи без буквальних аналогій, щоб вивільнитись в іншій якості. Як зазвичай, впасти вгору, в своєму неповторному авторському стилі, який дозволяє мільйонам його прихильників вже майже півстоліття  відчути, при цьому доленосному «падінні», стиль власний.
    先生、本当にありがとうございました 。٩(◕‿◕｡)۶

 

Олена Ємельянова

 
Фото https://www.runnersworld.com/uk/news/a70492561/haruki-murakami-harry-styles/
 
Джерела:
Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/ 

Більше про бібліотеку тут 
       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Маас Сара Дж. Двір шипів і троянд: роман / С. Дж. Маас; пер з англ. О. Ларікова.– Харків: Віват, 2023.– 58 с. 

«Двір шипів і троянд» Сари Дж. Маас – це неймовірно популярний бестселер у жанрі романтичного фентезі. Це не просто роман, це – ціла пригода, яка затягує з головою. Це – твір, який підкорив мільйони сердець по всьому світу та став справжнім феноменом BookTok. Він занурює в магічний світ фейрі та кохання.

Книга легко читається. Це – сучасне «доросле» переосмислення казки «Красуня і Чудовисько», яке має багато власних цікавих поворотів. Головна героїня  Фейра – жива та неідеальна дівчина, яка проходить стрімкий шлях від наляканої мисливиці до сильної та рішучої особистості. Уявіть собі дев’ятнадцятирічну Фейру зі збіднілої родини, на чиїх тендітних плечах лежить тягар виживання її батька та двох старших сестер. Щодня вона вирушає до небезпечного лісу біля Стіни, щоб полювати та здобувати їжу. Одного морозного дня, полюючи на оленя, вона змушена вбити величезного вовка, навіть не підозрюючи, що за його личиною ховався один з вищих фейрі. Цей, здавалося б, вимушений вчинок запускає ланцюг подій, що назавжди змінить її життя. На порозі їхньої хатини з’являється велична й жахлива істота, яка вимагає відплати за вбивство свого побратима. За давнім договором, Фейра має або померти, або назавжди покинути світ смертних і вирушити разом із цим чудовиськом до Прифії, щоб відбути довічне ув’язнення. Її викрадач виявляється Тамліном – безсмертним і загадковим Вищим Лордом Двору Весни, який приховує своє обличчя за золотою маскою. Що ж чекає на Фейру в його маєтку? Фейра дізнається, що світ Тамліна знаходиться під загрозою давнього прокляття, і лише вона може врятувати його… або приректи на загибель.

Авторка вміло використовує архетипні сюжети, зокрема міфи про Психею й Амура, і елементи класичних казок, переплітаючи їх із власними ідеями. Це створює відчуття знайомості, але водночас дивує своєю оригінальністю.

Рекомендую до прочитання тим, хто шукає якісне романтичне фентезі з магією, пригодами та пристрастю, а також фанатам яскравих емоційних гойдалок. Твір який ідеально пасує для легкого й емоційного відпочинку.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно технічного відділу

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/9BCA0A04-9F76-498D-8280-91A44DCE5DCF

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

村上 春. Власний стиль

(продовження)

 

Сонячне світло відбивалось 

по-серпневому широко, 

обіймало крони, немов розчиняючись та затримуючись в зелені літа назавжди. Просочене листя, ставало прозоро-ізумрудним, відчайдушно-прекрасним, схоже на дорогоцінне намисто. Або на жінку в коханні…

 

    У його романах лише краечком про батьків і дітей. У «Денс, денс, денс», для зразка, герой опікується чужою родиною, бо власної не має. Дослідники намагаються відшукати особисті причини зауважують, що автор уникає цієї теми свідомо, або натякає на філософську складову, що всі ми лишаємося дітьми до смерті або полярне – ніхто нікому не дитина. Він погоджується, що все криється в особистому та лишатися «дитиною по життю» зовсім не прагне. Категорично додає, що не дуже полюбляє сім'ю як поняття, хоча погоджується що від цього не втечеш.

    «З дитинства в мене мало що лишилось у пам'яті про родину, мені завжди було цікавіше пробиратися одинаком. Дітей не маю за відповідних обставин. Є дружина, вона моя сім'я.... Я не прагну нікому належати, ось в чому справа. Ані фірмі, ані фракції або літературному об'єднанню, університету. Досі непогано без цього обходився, до такого життя звик».

    Будь-яке ставлення до нього йому байдуже. Крім читацького. Він охоче та зацікавлено встановлює зворотній зв'язок із аудиторією, що доводять вищезгадані тисячі питань. Але, особливість в тому, що те, перш за все, можливість відповісти  собі самому на власні. Інтровертна особистість з екстравертною творчістю. Це не добре й не погано, згадаємо про східне просочення культурного чи будь якого іншого простору, до якого Харукі причетний. Він таким народився, а якщо б інакшим, сучасна література та взагалі літературний процес в історичній проєкції, безсумнівно, втратили б.

    У його інтерв'ю кінця 1990-х, читаємо: «Я почав писати майже 20  років тому, й тоді мене читали, в основному, люди від 20 до 35. Зараз вік моїх читачів майже не змінився, аудиторія та ж сама. ...Напевно маю здатність фіксувати та передавати саме ті почуття та тривоги, невдоволення, фрустрації, ті ідеали, радощі, що притаманні цьому віку... Що станеться далі? Зазвичай письменники старіють зі своїми читачами. Наприклад, коли Кєндзабуро Оє був молодим, його читала молодь. Зараз йому близько сімдесяти, й вік його аудиторії набагато старше – років сорок і вище. А я хоча й маю читачів, котрі старіють разом зі мною, в основному аудиторія сформована. Це дуже цікаво, і я цьому радий».

    Щодо змін, які настають із віком, про це – «Хроніка заводного птаха». Юнацьку наївність героев змінить завзятий протагонізм, коли автор дозволяє персонажам бути жорсткими та безжальними. Дозволяє насильство для власного захисту. «З роками завжди так виходить, бажаєш ти цього або ж ні. В молодості я міг жити вільно, так само як хотілось. Тому в моїх ранніх романах такі речі як мирне життя, тихий дім, любов, діставались героям без усіляких зусиль. Але з віком, більше доводилось брати щось із боем, боротися за своє місце, свій стиль життя. Тоді й доводиться вдаватись до насильства, від цього нікуди не подітись. Гадаю, це й називається зрілість... Звичайно, люди говорять, що "раніше ти був кращим, більш невинним". І це дійсно так. Але з іншого боку, неможливо в житті робити те саме. Якщо з часом не настає зрілість, то й смислу ніякого немає.... Лише дивують мене ті самі речі, що й раніше ...».

    Жіночі образи в його творах дещо суперечать японській традиції, хоча традиція та знає випадки таких самодостатніх гендерних втілень, що чоловікі й досі не збагнуть, як то сталось. Мурасакі Сікібу в своїй «Повісті про Гендзі», датованій золотою хейанською епохою 1001–1005 рр., у центр сюжету поставить чоловіка, але... 54 глави, жінка авторка... перший у світі роман, в сучасному розумінні цього слова, це навіть більше за 1:1 ٩(◕‿◕｡)۶

    У творах Муракамі жінки остаточно перестають бути супровідним фоном для опису головних героїв. Вони не лише позбавлені абстрактної розчиненості, вони цілком самостійні. Хоча, навіть із такими ролевими змінами не згодні феміністки. Згадаю, з цього приводу тіокійське інтерв'ю Муракамі сан письменниці Мієко Кавакамі, підсумком якої стала її книга «Сова розправляє крила з настанням сутінків» (видавництво Shinchosha, 2017).

    Письменник відповідав колезі терпляче та доказово. Вона уточнює знов і так з перервами майже 16 годин ٩(◕‿◕｡)۶

    «...мої твори не дотримуються будь-якої чіткої схеми. Візьмемо, наприклад, "Норвезький ліс", де Наоко і Мідорі борються відповідно зі своїм підсвідомим і свідомим існуванням.   Оповідач від першої особи чоловік, зачарований обома. І це загрожує розколоти його світ навпіл. А ще є "Після темряви".

    Історія рухається майже виключно волею жіночих персонажів. Тому я не можу погодитися з тим, що жінки завжди відіграють другорядну роль сексуальних оракулів або щось таке. Навіть коли я забуваю сюжетні лінії, ці жінки залишаються зі мною. Як Рейко чи Хацумі в "Норвезькому лісі". Навіть зараз, коли думаю про них, мене переповнюють емоції. Ці жінки для мене не просто інструменти в романі».

    Це абсолютно, достатньо згадати його неймовірно-пронизлеве оповідання «Сон», написане римською весною та надруковане в журналі «Нью-Йоркер» восени 1990-го, коли він був ще по суті, нікому не відомим письменником в Америці. Більшість читачів цього континенту навіть думали, що Харукі Муракамі – жінка. Несподівано для себе, він отримав багато листів саме від читачок, які дякували та висловлювали довіру.

    «Я написав це оповідання, не те щоб на межі нервового зриву, але мене серйозно стривожив галас навколо "Норвезького лісу", який став неймовірно популярним бестселером у Японії. ...Я впав у депресію, через що писати стало неможливо. Але якось у мене знову виникло бажання...

Мені здалося, що це найкращий спосіб висловити те, що я хотів. Мені хотілося дистанціюватись, можливо, навіть від самого себе. Можливо, тому я вибрав жінку головною героїнею... я просто записував все, що спадало мені на думку... Я не докладав свідомих зусиль, щоби дослідити жіночу психологію. У всіх інших відносинах я створював цей персонаж як людину, не усвідомлюючи при цьому, її статі».

    Він насправді вважає, що в жінок дещо інші функції, ніж у чоловіків. Можливо, це кліше, але саме так чоловіки та жінки виживають – допомагаючи один одному, компенсуючи те, чого не вистачає іншому. «Іноді це обмін гендерними ролями чи функціями. ... Можливо, справа не так у компенсації того, чого нам не вистачає, як у взаємному усуненні... Найкраще, що я можу зробити, це підійти до цих історій такими, якими вони є, всередині мене. Я не мислитель, не критик та не громадський діяч.   Я просто романіст. Якщо хтось говорить мені, що моя робота недосконала, якщо розглядати її через призму певного «ізму», або що в ній можна було б трохи більше роздумів, все, що я можу зробити, це щиро вибачитись і сказати: "Мені дуже шкода"».

    Він створив чимало персонажів, відмінних від власних попередніх. І це, перш за все, стосується саме жінок. Всі вони особливі, несхожі, та йому самому цікаво дізнатись про них якомога більше. Характеристика деталей у його романах починається з найдрібніших подробиць жіночого одягу, якому завжди приділено суттєву увагу.

    «Ми можемо говорити про жінок у моїх романах як про групу, але для мене вони унікальні особистості, і на фундаментальному рівні, перш ніж я бачу в них чоловіка чи жінку, я бачу в них людину". Все це він залишиться осторонь дружини героя в «Маленькому зеленому монстрі» (збірка ранніх оповідань «Зникнення слона», 1993), яка насправді страшна. Він дослідив різновид жорстокісті, яка, здається, властива лише жінкам. «Я відчуваю її, коли вона є, але не можу стверджувати, що маю доступ до неї. Я не хочу потрапити в неприємності, повертаючись до відмінностей між статями, але я думаю, що така жорстокість рідко зустрічається в чоловіків. ...вони роблять це більш структурованими способами. Вони нападають на вас за допомогою логіки чи як повні психопати. Але жорстокість жінок більш звичайна, повсякденна. Іноді вони застають вас зненацька. Дивно, але багатьом читачкам, схоже, сподобалася книга «Маленький зелений монстр». Чи, може, це зовсім не дивно? Бо вони впізнають в собі ту форму жорстокості».

    Дозволю ще одне важливе уточнення Майстра щодо жіночного в японській жінці: «Японське суспільство дуже патріархальне, в якомусь смислі подібне до організованої фірми, де все підпорядковано волі сильнішого, чоловічого начала, своєрідній "волі батька". Все це мені категорично не до вподоби. Навколо занадто багато чоловічого начала, зверх всілякої необхідності. Мені завжди хотілось виправити цей дісбаланс та виписати жінок із м'якістю та любов'ю.

    Чоловіки в нас занадто підносять себе, хизуються собою в усіх соціальних проявах. В мене до цього стійка огида. ...Крім цього існує статевий розподіл зсередини людини – "аніма" та "анімус". Тобто, будь-який чоловік має жіноче начало, а жінка – чоловіче. Кожен з чоловіків, хто проаналізує  власні думки та дії до дрібних деталей, обов'язково помітить у собі жінку. Не дуже багато чоловіків згодні визнати це, відвертаються навіть від пропозиції неупереджено на це поглянути. Але, я письменник, я бажаю відображати все, що бачу. Коли я помічаю в собі якісь жіночні прояви, починаю їх описувати, тоді й виходять мої жіночі персонажі».

    Щодо співвідношення цих початків у ньому самому, каже, що його не існує. Просто всередині живуть жінка та чоловік, і кожен робить власну окрему роботу. Хто переважає, так він питання не ставить. Тим більше  не знає, як це відчувають в собі інші та погано уявляє, як все це насправді співіснує всередені нього.

Олена Ємельянова

 

Далі буде.

 

Фото https://tuftsjournal.tufts.edu/2008/11_1/features/04/

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут