Територія особистості

村上 春樹. Власний стиль (продовження)

 
Коли її сонячний чубчик нахилявся над клавіатурою, він знав кожне слово, що вона пише. Вони знаходились в такому єдиному полі відчуття, що кожна думка, почуття або дія передавались глибиною м'якої вібрації тієї ж миті. 
Вона обернулась, він відповів: «Так. Чудово...»

    Починаючи перший роман, Муракамі довго мучився, поки не знайшов нетрадиційне рішення: написав початок книги англійською, потім знову переклав японською. З його слів, саме так він знайшов свій голос. Його багаторічний головний перекладач Джей Рубін, розповідав, що відмінністю японської мови Муракамі сан є те, що в оригіналі вона часто читається так, ніби перекладена з англійської.

    «У віці 62 років через три десятиліття кар'єри Муракамі зарекомендував себе як неофіційний лауреат Японії – мабуть, головний її творчий посол у будь-якому виді мистецтва у світі: основне джерело для багатьох мільйонів читачів інформації про культуру і особливості своєї рідної країни».

    Його твори перекладені англійською, французькою, тайською, іспанською, івритом, латинською, турецькою, німецькою, португальською, шведською, чеською, каталонською...

    Можна навіть сказати, що переклад є наскрізним принципом творчості письменника. Критик «The New York Times Magazine» Сем Андерсон позначає, що головне задоволення від його сюжетів полягає в спостереженні за тим, як цілком звичайна ситуація (поїздка в ліфті, варіння спагетті, прасування сорочки) раптово стає незвичайною (таємничий телефонний дзвінок, спуск у чарівний колодязь, розмова з Людиною-Вівцею). «Іншими словами, за тим, як персонаж, перебуваючи у стані екзистенційної свободи, опиняється в зовсім чужій реальності, а потім змушений балансувати між цими двома реальностями».

    Свідомість його персонажів на якомусь рівні теж летюча, в розумінні того, що це фактично одна й та ж сама людина. Наприклад, хлопець з «Норвезького лісу» міг бути хлопцем з «Полювання на овець» і «Денс, денс, денс», а через кілька років, можливо, стане тим самим хлопцем із твору «Країна Чудес без гальм і Кінець Світу». Або самим Муракамі.

Це теж про його стиль, в якому він почувається дуже легко. «Для мене це своєрідна терапія. Коли пишеш, можеш бути будь-ким. Саме тому я пишу: щоб бути будь-ким. Можна приміряти на себе різні ролі та випробувати будь-що... щоб змінити себе, розумієте? Для мене – це просто досвід і, коли закінчую, я вже змінився. Я роблю це не заради заробітку, а тому, що хочу стати новим».

    Персонаж Муракамі сан завжди, у певному сенсі, переміщується між полярними світами: звичайним і химерним, природним і надприродним, селом і містом, чоловічим і жіночим, наземним і підземним. «Іншими словами, вся його творчість – це драматичний процес перекладу». З чужою реальністю, означеною критиком як суто драматична, можна посперичатись, бо, хто зна, яка насправді тобі властива. Стосовно іншого – все абсолютно влучно.

    Зазвичай він не читає власних книг японською, а читає їх переклади й отримує величезне задоволення. «Мені дуже соромно, але саме переклади – це як прислухаюся до власного голосу. Я не можу відрізнити переклад від оригіналу. Наприклад, «Денс, денс, денс», я не перечитував шість років, навіть дещо забув і, повернувшись до англійського зразка, не помітив різниці між перетворенням і оригіналом. Я гортаю сторінки. Що ж там відбудеться? Телефонує перекладач: „Привіт, Харукі, як тобі мій переклад?" Я відповідаю: „Це чудова історія! Мені дуже подобається!“...Американці інші. Американці дивні, тому що вони не вірять, що в Японії є Dunkin' Donuts, McDonald's, Levi's, Боб Ділан або Брюс Спрінгстін. У нас є все. Ми виросли з усім цим...».

    До речі, Мураками відмінно розмовляє англійською, говорить повільним, глибоким голосом і категорично не любить робити це через перекладача.

Для японців, судячи з мого досвіду власного, дуже важливо, щоб їх розуміли буквально. Тому, цілком зрозуміло, що письменник оминає посередників у розмові. Віднаходить переклади формулювання власних думок, максимально дотичні до власної ментальності та ментальності співрозмовника.

    Під час спілкування чуємо сильний акцент – інтонації непередбачено різко підвищені або знижені саме тоді, коли мають бути рівними. У журналістів навіть складається враження, що йому подобається бути поза своїм мовним середовищем (чит. вище чому саме (＠＾◡＾), а в його англійській є щось від імпровізаційних веселощів.

Американський літературознавець, японознавець і один із найвідоміших у світі перекладачів сучасної японської літератури Філип Габріель і його колега Тед Гусен, які долучились перекладами до наближення японського слова, пішли далі та намагаються відшукати в  творах Муракамі-сан – Фіцджеральда.

    Але, Муракамі – це стиль власний, свідомо та відчуттєво обраний. Все інше лише символічні вдячності, нотатки поваги до попередників  на власному літературному полотні. Та умовні припущення, навіть дуже знаних перекладачів і літературознавців ٩(◕‿◕｡)۶

 

Олена Ємельянова

Далі буде.

 

Фото https://chytomo.com/murakami-rozkrytykuvav-prem-ier-ministra-iaponii-cherez-pandemiiu/

 

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/ 

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

 村上 春樹. Власний стиль
(продовження)

Чимало зустрічей під час роботи над документальними історіями – ще один комунікаційний маркер його стилю.
Мова, зокрема, про книгу «Підземка», що спирається на інтерв'ю з очевидцями та постраждалими після газової атаки з використанням зарину в Токійському метро в 1995-му, а також із членами секти «Аум Сінрікьо», відповідальними за це. Протягом року роботи письменник опитав 65 респондентів, результати ж зустрічей надрукував у величезній двотомній книзі.
    «Мене не було в Японії саме в той період, коли економічна мильна бульбашка збільшився до максимуму, у всіх з'явилось багато зайвих грошей, ціни на життя підскочили, все дорожчало – земля, акції... коли ця бульбашка лопнула, сталось дві трагедії: гігантський землетрус у Кобе і газова атака «Аум-Сінрікьо» в токійському метро. Японія, в яку я повернувся, перебувала в шоці та в повному хаосі. ...я відчував, що повинен повернутися...».
    «Підземка» – дуже сильна документальна історія. Без упереджень і оціночних маркерів. Безпристрасна. І в тому її неймовірна сила каяття за омани, тих хто скоїв ці трагедії, тих, хто постраждав. Муракамі ставить питання й ніби відходить убік. Але творить цю ілюзію по-журналістські майстерно, бо реально відчуваєш, що відповідь слухає й саме тому вона «заходить» у твій мозок і серце. І учасники опиняються немов великим планом, де в кожного своя реальність, яку автор робить справжнім історичним документом правди, з усіма нюансами та подробицями, без ретуші.
    Як воно, коли тебе запитують ті, хто читає твої книги? Так, для Муракамі-сан набагато цікавіше ставити питання, ніж вигадувати або давати на них відповідь. Але, як пам'ятаємо, він людина зацікавлена, в тому чого ще не робив, тому на початку 2015-го з'явилась відповідна заява на сайті Murakami-san no Tokoro про готовність бути відкритим для будь- яких питань. Справедливості заради, зазначу, що подібні спроби він уже мав, але подібного результату точно не очікукував.
    «Я думав, що отримаю близько 10 тисяч листів, але їх виявилося вчетверо більше», – розповідав він пізніше газеті JapanTimes, – а саме 37 465».
    Прозаїк, який входить до ста найвпливовіших людей за версією журналу Time, відповів на 3 716 і перетворив це листування в книгу. В друковану версію Murakami-san no Tokoro увійшло 473 відповіді. Повна версія листування доступна в електронному форматі, еквівалентному восьми друкованим томам. 13-те місце в списку на японському Amazon, за оцінкою TheGuardian книга стала безумовним бестселером 2015 року.
Тисячі звернень не лише як до письменника, а і як до порадника з особистих питань. Наприклад, одна з читачок, одружена дама з дітьми, яка мала роман, запитала чи є деяка збірка правил для порочних жінок. «Зрада – є зрада, але я думаю, що вам варто бути обережніше зі словом на літеру "р" (розлучення). Вимовляти його вголос занадто небезпечно. Сподіваюсь, у вас все владнається. Ви не жахлива жінка. Це достатньо розповсюджене явище. Але ви починні бути обережніше в своїх діях». Були питання про наявність почуттів у котів, чи здатні вони розуміти, наприклад, сльози господарів. «Я думаю, або ви, або ваш кіт занадто чуттєві. Я мав багато котів, але ні один не був настільки жалістливим. Навпаки, вони були настільки егоїстичними, наскільки це можливо».
«Мені скоро виповниться тридцать, але я не відчуваю, що досягнув чогось», – починалося ще одне зі звернень.
    Питали і про висунення на Нобелівську премію з літератури, чи не бачить себе кішкою. «Кішкою – ні, з задоволенням став би вітром». Щодо премії: «Букмекери, що не мають стосунку до Нобелівського комітету, роблять якісь ставки. Але це ж не біга!».
    На питання щодо його думок стосовно кризи в країні, культуру якої він так полюбляє, відповідає не одразу. «Коли я був підлітком, в 1960-х, це був час ідеалізму. Ми вірили, що світ стане кращим, якщо ми постараємось. Сьогодні люди в це не вірять, думає це сумно. Люди говорять, що мої книги дивні, але за цією дивністю повинен бути кращий світ. Просто нам потрібно пережити цю дивність, перед тим, як ми доберемось до найкращого світу. В цьому базова структура моїх оповідань: ти мусиш пройти крізь пітьму, крізь підвалини, перед тим як дістатись до світла».

Олена Ємельянова

Далі буде.
 
Фото https://www.cw.com.tw/article/5097870 
Джерела:
Муракамі, Харукі.Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.
Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.
***
https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/
https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html
https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://english.kyodonews.net/articles/-/8530
https://www.cw.com.tw/article/5097870
https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20
https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

  Бібліотека у 60-ті роки 
ХХ століття.
Рік 1961. Форми методичної роботи.
(продовження) 

Нагадаю, що у 1961 році Бібліотека поставила головною задачею діяльності підвищення ефективності методичної роботи. Про це свідчить назва річного звіту: «Звіт про методичне керівництво бібліотеками області в 1961 році». Методичне керівництво проявлялось в посиленні координаційної роботи бібліотек різного відомчого підпорядкування, в організації краєзнавчої діяльності обласної наукової Бібліотеки а через її практичний досвід – ефективний вплив на інші бібліотеки.

Для практичного методичного керівництва бібліотеками області використовувались всі форми роботи, серед них такі.

·Відвідування бібліотек області спеціалістами наукової Бібліотеки з метою перевірки роботи. Це був період, коли розпочалось щорічне збільшення виїздів до бібліотек області, яке продовжувалося до початку 1990-х років. При незмінній у ці роки кількості штату (36 одиниць), кількість виїздів за рік збільшилась з 86 (1960 р.) до 95. Того року особливо наочно проявилось «партійне керівництво бібліотеками»: працівники Бібліотеки «… здебільше виїжджали в складі бригад обкому КПУ з окремих актуальних питань». Проте велика кількість виїздів не приносила бажаних результатів: основна маса бібліотек з поставленою задачею доведення бібліотечної книги до кожної сім’ї не впоралась. Із сьогоднішній точки зору методичне керівництво нарощувало тиск на бібліотеки: впровадили повторне відвідування бібліотек з метою контроля виконання поставлених задач. Після цього почали з’являтися окремі досягнення: «Наприклад, на початку року в Криничанському районі не всі бібліотеки склали картотеки сімей, тільки 45% від усієї кількості дворів було охоплено читанням, не всі бібліотеки перейшли на відкритий доступ до книжкових фондів. При виїзді було вказано на ці недоліки, при повторному виїзді встановлено, що крім 2-х бібліотек всі бібліотеки довели книгу до кожної сім’ї, 12 бібліотек перейшли на роботу з відкритим доступом до фондів».

І все ж таки фахівці наукової Бібліотеки реально підходили до роботи, розуміли, що в бібліотеках, де не вдається виконати поставлені задачі, справа гальмується через відсутність кваліфікованого персоналу. Три виїзди були присвячені добору кваліфікованих працівників до районної бібліотеки Апостолівського району, зроблено висновок, що справи не вирішуються через несерйозне ставлення відділу культури до добору кадрів до бібліотек. Таки випадки вже розглядали на рівні обласного управління культури.

·Організація семінарів і практикумів – ще одна з форм методичного керівництва, спрямована на підвищення професійної кваліфікації бібліотекарів області. Знову ж, головна увага на заняттях приділялась ідеологічній складовій роботи бібліотекарів: пропаганді партійних постанов за всіма напрямами. Але залишалась одна тема – просування бібліотечної книги до кожної сім’ї, яку невпинно контролювала обласна Бібліотека та прагнула до виконання. Для цього організовувався широкий обмін досвідом кращих бібліотек. Семінари почали проводити на базі кращих бібліотек, щоб наочно представляти передові  бібліотечні практики. На початку 1960-х років велике значення обласна Бібліотека приділяла бібліотекам дослідно-показових господарств. Сьогодні можна припустити закономірну логіку: якщо господарства «показові», то і бібліотеки там повинні бути на рівні. Таким бібліотекам надавали окрему методичну допомогу в організації роботи. На базі ліпших із них проводились обласні семінари. У 1961 році один із них проводили «…на базі кращої колгоспної бібліотеки дослідно-показового господарства колгоспу «Аврора» Нікопольського району. Правління цього колгоспу приділяє велику увагу бібліотеці: додатково виділило 50 крб. на придбання літератури, виготовило стелажі для відкритого доступу. З допомогою активу бібліотеки книга доведена до кожної колгоспної сім’ї».

Популярною формою були дводенні районні семінари для окремих категорій бібліотекарів, які проводили в кожному районі області. На кожному з них були присутні фахівці обласної Бібліотеки, які виступали з консультаціями за темою семінару. До участі в таких семінарах долучали всі категорії бібліотекарів різних систем і відомств. Кількість заходів доволі велика, наприклад у 1961 році працівники обласної Бібліотеки взяли безпосередню участь у 19 районних семінарах. У 17 семінарах міських бібліотек, у 14 – бібліотек різних систем і відомств. На кожному з них вони виступали з консультаціями або лекціями з актуальних тем.

·Організація практикумів для бібліотекарів – теж дієва форма методичного керівництва бібліотеками області. Її використовували для підвищення кваліфікації нових працівників. Для них районні та міські бібліотеки проводили 10-ті та 5-ті денні практикуми з різних тем. При Павлоградській міській бібліотеці, наприклад, пройшли практикум 19 сільських бібліотекарів з питань організації відкритого доступу, складання картотеки сімей, обліку книжкового фонду. В Нікопольській райбібліотеці пройшли практикум 4 сільські і 1 профспілкова бібліотека та інше.

·Узагальнення досвіду роботи, підготовка та видання методико-бібліографічних видань також сприяло методичному керівництву бібліотеками області. Головним чином готували матеріали на допомогу пропаганди літератури з різних тематичних напрямів. Як правило, всі вони мали краєзнавчий характер. Ще з кінця 1960 року з метою узагальнення і розповсюдження передового досвіду роботи бібліотек розпочато видання бюлетеня обміну досвідом, де висвітлювались питання організації бібліотечного обслуговування кожної сім’ї Покровського району, допомоги бібліотеки виробництву, роботи громадськості та інших нових на той час форм роботи. Всі районні бібліотеки мали методистів, тому обласна Бібліотека сприяла їм в роботі з узагальнення досвіду сільських бібліотек своїх районів. «Такі районі, як Щорський, Покровський, Петропавлівський, В-Дніпровський узагальнили досвід роботи кращих бібліотек виданням плакатів, вміщенням статей в місцевих газетах. В усіх районних бібліотеках обладнані методичні кутки, де також представлені матеріали про кращий досвід».

·Надання практичної допомоги бібліотекам – дієва форма методичного керівництва роботи бібліотек області. Звісно, на першому місці – допомога в організації пропаганди книги. Але залишалось багато напрямів, де була необхідна практична  допомога обласної Бібліотеки. Наприклад, в організації, як ми зараз говоримо, поза стаціонарного обслуговування для залучення нових читачів та забезпечення комфортного бібліотечного обслуговування. Бібліотеки організовували пересувки, пункти видачі книг в бригадах, червоних кутках, на фермах. «Наприклад, в пересувці Широківської сільської бібліотеки Софіївського району в радгоспі «Горняк» більше 200 читачів. В Покровській райбібліотеці постійно працює 17 книгонош, в Криничанській – 10. Окремі книгоноші обслуговують до 20 сімей…» Всього в області 549 пунктів видачі, 2 559 пересувок, організації роботи яких була потрібна допомога. Звісно, надавали допомогу в очищенні фонду від застарілої літератури, веденню каталогів, комплектуванню фондів. Фахівці наукової Бібліотеки скаржились на нерегулярне фінансування комплектування фондів фінансовими відділами, що гальмувало планомірне комплектування бібліотек літературою, на погану працю ради з комплектування при обласному бібліотечному колекторі. Всі ці питання потребували вирішення і ставились на розгляд адміністрації Бібліотеки.

 

Звіт про методичне керівництво бібліотеками області в 1961 році: [машинопис.].– Дніпропетровськ: [б. р.].– 38 с.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

1. Учасники обласного семінару – методисти області. 1961 рік.

2. Відвідування ферми дослідно-показового господарства. 1960-ті роки

3. Петропавлівська районна бібліотека . Зліва сидить – директор районної бібліотеки 1961– 2006 рр. Безрукава Клавдія Володимирівна. 1960-ті роки. (https://www.dnipro.libr.dp.ua/klavdia_bezrukava_durector_biblioteku)

 

Тетяна Абраїмова

Більше про бібліотеку тут 
       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
         Замовити книги можна тут

Територія особистості

村上 春樹. Власний стиль

(продовження)

 

    Його щоденний письменницький розпорядок – це теж про власний стиль.

    Після закриття бару разом із дружиною Муракамі переїхав в Нарасіно, префектуру Шіба. Сільська місцевість ніякої спортивної інфраструктури. Вибору не було, і він просто почав бігати. Символічний прощальний жест із життям, яке колись вів.

    З тих пір день в Муракамі починається о четвертій  (іноді о другій) ранку, пише він 5–6 годин, створює по десять сторінок на день. Після чого пробіжка не менше шести міль, плавання, велосипед.

    «Коли я володів джаз-клубом, я жив настільки безладно та заплутано – вкладався спати о третій або четвертій ранку – тому, коли став письменником, вирішив жити дуже розміреним життям: прокидатися рано, лягав рано, займатись спортом щодня».

    У школі він не любив уроків фізкультури, ніколи не був атлетичним або спритним, тому види спорту, де потрібно приймати рішення зі швидкістю світла, не були його натхненним ковзаном.  Тому вибір бігу на довгі дистанції безболісно вбудував у новий спосіб життя.

    Біг є своєрідною проєкцією його особливостей стосовно навчання від молодшої школи до коледжу, коли його змушували вчити все підряд, а йому було це категорично нецікаво. Незважаючи на добрі оцінки, він не пам'ятає, щоб його хвалили за результат або за те, що зробив щось краще за всіх. «Я почав отримувати задоволення від навчання, закінчивши коледж, коли міг вивчати предмет, який мене зацікавив, у власному темпі. Тоді я був вмотивованим і ефективним в отриманні знань».

    Зізнається, що з віком біжить не так часто. Під час цього ні про що не думає, пітніє та хоче пива. Суцільна проза ٩(｡•́‿•̀｡)۶ Стосовно марафону на Хоккайдо колись біг одинадцять годин, ледве не вмер. «Для того, щоб писати потрібна сильна концентрація, а для цього досконала фізична витривалість. До речі, японські письменники дуже недбало ставляться до свого фізичного стану. Юкіо Місіма ледь не єдиний виняток. Вважаю, що повинен бути фізично сильним, для того щоб писати сильні речі».

    Цей ритм – для нього віднайдене справжнє глибоке щастя. Він називає такі дні приємними, тому що чим їх більше, тим йому веселіше, бо більше нових створених сторінок. «Я дійсно не розумію, чому людям подобається читати мої довги книги. Але я дуже популярний».

    Отже, він полюбляє бейсбол, за те, що нудний, та бігати. «Більшу частину того, що я знаю про письменство, я дізнався, бігаючи щодня», – побачимо в його мемуарах 2007-го.

    Немов клацнувши своєріднии тумблером «бейсбол-біг» задля зміни темпоритму подалі від надзвичайних емоцій, які змушують читачів лишати на сторінках його творів безліч знаків оклику, Харукі відновлюється. Стиль руху тіла – завжди красномовний відбиток, у його випадку він легкий, спокійний, ритмічно діловий.  Має Муракамі й «свій» Пагорб, поблизу місця, де мешкає, де земля немов нахилена біговими доріжками, що креслять численні круті повороти. З вершини того пагорба видно море, що тягнеться між Японією й Америкою, біля підніжжя село, магазин для серферів на головній вулиці, ряд рибальських будинків із традиційним «рибальським святилищем» в одному з дворів.  Якось Муракамі   довелося бігати із самим Джоном Ірвінгом у Центральному парку, коли був молодим, ще нікому не відомим перекладачем.

    «Марафонський спорт не для кожного, як і письменство – професія не для всіх. Ніхто мені не радив і не пропонував бути письменником. У мене лише була ідея бути певною людиною і я слідував їй...».

    Він почав бігати в знакові тридцять три. «...У такому віці помер Ісус Христос, а життя Ф. Скотт Фіцджеральда хилилося до заходу сонця. Це вік перехресть і вибору шляху... і це була моя запізніла, але справжня точка відліку як письменника».

Олена Ємельянова

 

Далі буде. 

Фото https://www.yakaboo.ua/author/view/Haruki_Murakami?book_publisher=Folio&srsltid=AfmBOopGlasjHrDH--Ij2Kg6EIes5C5ICkNYlymd9wxq99uaQqe_jtp9

https://www.instagram.com/p/DR9IppPCNGG/

 

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Саніна, Теа. Танець дикобразів: Історія однієї медіації / Т. Саніна. – Київ: Фенікс, 2021. – 216 с.

Теа (Тетяна) Саніна – письменниця, сімейна медіаторка, консультантка для пар. Її романи – це історії, народжені з реального досвіду роботи з людьми. Медіатори – професія про яку ми мало знаємо, а хтось, прочитавши роман, познайомитися з нею вперше, але другорядна роль цих посередників у подоланні конфлікту стає не другорядною, а через власні переживання виходить на передній план.

«Танець дикобразів» – перша книга із трилогії про медіаторів Варвару та Дмитра. Це психологічний роман, який порушує тему взаємостосунків між чоловіком і дружиною.

Танець дикобразів, винесений у назву роману, – це метафора з легенди, що її медіатори розповідають своїм пацієнтам під час занять, зустрічей, консультацій. Зграю дикобразів у степу застала холодна ніч, і тварини мусили збитися докупи, аби зігрівати одне одного, але при цьому мали все ж тримати дистанцію, не притискатись надто близько, щоб не вколотися і не вколоти іншого. Окрім того, розділи мають назви з хореографічного лексикону: па-де-де, па-де-труа, па-де катр. Немов балетна вистава відбувається у невеликому кабінеті медіаторів, де одна супроти іншої перебувають дві пари.

Варвара і Дмитро, сімейні медіатори й учасники волонтерського проєкту «Союз медіаторів України». Варвара мріяла про адвокатську кар’єру, хотіла захищати найзапекліших злочинців, бо вважала, що суспільство саме винне, дозволивши цим людям впасти на дно моральних і суспільних норм. Дмитро, правник за освітою, сам зі Сходу України, в його долю сумною ниткою вплетена війна і світоглядні розбіжності з братом Андрієм, який, здається, обрав іншу сторону протистояння. Цього разу колегам-медіаторам доведеться якщо не примирити, то бодай вивести у конструктивне русло взаємини молодого подружжя.

Марія та Марк, які колись були закоханими, тепер віддаляються все далі одне від одного. Вони тікають від війни, друзів і навіть від власних почуттів, але у новому житті стикаються не зі свободою, а з розчаруванням. Їхня маленька донька Агата потребує турботи та стабільності, тоді як батьки застрягають у лабіринті образ і взаємних претензій. Пара медіаторів стає тією ланкою, яка дозволяє героям хоча б наблизитися до діалогу, однак шлях до взаєморозуміння не менш болісний, ніж їхня спільна історія.

Спілкування на медіаційних зустрічах Марк і Марія починають зі взаємних звинувачень і слів ненависті, та кожна наступна зустріч відкриває для них глибину болю один одного і змушує їх ще більш розкриватись, розповідати те, чим до сьогодні не ділились ні з ким. Медіаторам вдається повернути їм бажання жити і шукати порозуміння.

Окрім головних героїв, ми спостерігаємо водночас і за медіаторами Варварою і Дмитром. Адже вони теж звичайні люди, і в них є свої проблеми, негаразди, своє минуле, часто несолодке. І цікаво було спостерігати, як їм вдавалося абстрагуватися від особистих переживань, намагатись нікому не віддавати перевагу, мислити обʼєктивно, але це так непросто (у романі є сцена, коли Варвара сама потребує допомоги колеги й отримує її через Інтернет).

Це історія про те, що протягом життя кожен із нас мимохіть ранить близьких людей і раниться сам. Але також про те, що поки ми живі – ми можемо знайти шлях до порозуміння із собою, близькими, світом.

«Слова... Ми боїмося їх, бо вони так часто ранять нас. Буває, що через сказане або несказане люди вбивають себе або тих, кого люблять. А буває, через кілька фатальних слів винищуються цілі народи. Та все ж, саме слова здатні достукатись до зболілого серця, саме вони допомагають нам знайти сили рухатися далі й перероджуватися. Однак ця магія діє лише тоді, коли слова обрамлені живим співчуттям. Без нього – вони порожні й марні, наче оболонка без вмісту. Співчуття ж, навіть безмовне, наповнює нас життям і силою. Дарує наснагу творити й дарувати любов в цьому шаленому, переповненому болем світу».

 

Тетяна Бриткова, провідна бібліотекарка відділу періодики

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/F93EC172-CC13-46E7-B6DE-7527588956CB

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут