Територія особистості

 Gérard Philipte. 

Між небом та землею

(продовження)

 

Інтереси Філіпа не замикалися на кіно. Він був активним членом французької Національної ради руху прихильників миру. Жерар їздив до паризької колонії для неповнолітніх правопорушників, виходив на демонстрацію проти воєн в Індокитаї та Кореї, засідав у Спілці акторів… «Що ж було в Жерарі такого, чого не було?.. І раптово потрібне слово виникає у моїй голові: чистота, – писав театральний критик і літератор Крістіан Мегре. – Дійсність, судячи з того, що друкують щоранку наші газети, є моторошною, щоб не сказати брудною. Жерар Філіп мав чистоту – чесноту вроджену і тим більше цінну, що їй не було місця в нашій епосі».

На п'ятому Авіньйонському театральному фестивалі Філіп запам'ятався у спектаклях «Сід» Корнеля та «Принц Гомбурзький» Клейста. Трагедію «Сід» почали репетирувати навесні 1951 року. Жерар довго не відчував свого персонажа. Нарешті режисер Вілар запропонував: «…ми сприймаємо „Сіда“ занадто серйозно. Адже це трагікомедія, „еспаньолада“. Спробуй зіграти легко, невимушено іди від руху танцюриста фламенко». Жерар миттєво знайшов настрій Родріго. Після прем'єри 15 липня 1951 року режисер писав художнику «Сіда» Леону Гішиа: «Ти просто можеш повіситися, старий. Яку ми здобули перемогу, а ти її проворонив. Жерар грав осліплююче... Він створив такого Родріго, що я тремтів. Він показав себе справжньою людиною, такою, якою люблять, якою ти і я намагаємося бути щосили». Критики та глядачі визнали Філіпа ідеальним виконавцем. Після кожної вистави (а їх було всього 199) Жерара викликали по дванадцять-п'ятнадцять разів… «Одержимий генієм, він зачаровував глядача силою грації, запалу та вогню». – зазначив Жан-Жак Готьє.

«Для Жерара Філіпа театр був не про зірковість та касові збори, а про заглиблення в істини людського досвіду та їх поширення. Він бачив у театрі соціальну місію, і хоча міг створювати чудово запаморочливі втілення, подібні до Фанфана, віддавав перевагу персонажам, які говорили про складність людського буття. Він став вірним товаришем Жана Вілара на початку існування ННТ, де, незважаючи на чималу власну  славу, наполягав на тому, щоб йому платили рівно стільки, скільки отримував кожен інший член трупи, і був повністю відданий ідеалу ансамблю. Його політичні принципи спонукали організувати Синдикат французьких акторів, президентом якого він став, витратив незліченну кількість годин, зміцнюючи його ряди та престиж, а також ведучи «битву» з урядом, щоб забезпечити цю справу. Друзі та колеги пам’ятають його не лише за його очевидний талант як артиста, але й за його щедрість духу, його енергію та його відданість», – читаємо в американської журналістки, театрознавиці та письменниці Карли Марії Вердино-Зюльволд.  

Про тембр його голосу ходили легенди, хоча справа була не лише в тембрі. Його талант і образ були настільки чуттєво вишуканими, що просто накривали тебе ліричними підвалинами, що  посперечаються з будь якою височиною. Голос – водоспад, де відчай, тремтіння, сум'яття. Позачасовий, де життя, смерть, світло та тінь на боці геніальних авторів, яких промовляв. Казали, що творіння тих авторів дожили до часу його життя, щоб зустрітись саме з його інтерпретацією.

У цьому сенсі він наслідував Лоренса Олів'є, хоча читав абсолютно сучасно. Дослідники згадували незабутнє  «Les plus beaux poèmes de la langue française».

«Як актор, Жерар Філіп був благословенний не лише надзвичайною універсальністю, а й усіма талантами, які тільки можна побажати театральному актору. Перш за все, це був голос, який зберігся донині на низці цінних записів, а також на його кінокопіях. Він володів елегантною французькою дикцією з характерним музичним тембром, майже як у витонченого тенора, а коли говорив, від нього виходило тремтіння. У регістрах була рівність, що проєктувалася з резонансом, подібним до тонкого вібрато співака. У середньому діапазоні він був оксамитовим і пестливим; у нижньому він міг бути димним, а у верхньому – різким, металевим. Його сміх міг дзвеніти диявольським холодом або виблискувати дзвіноподібною ясністю дитячої радості. Його фрази були довгими, ліричними, красивими, і все ж, попри всю свою ретельну артикуляцію, мали роззброюючу природність, навіть у класичних александринських творах Корнеля, Мольєра та Расіна. І це було тому, що для Філіпа технічний діапазон завжди служив його емоційному вираженню».

Донька Жерара Анн-Марі підсумовувала: «Мій батько був людиною, яка палко прагнула краси, чистоти та певного руху вперед. Він завжди крокував вперед».

 

Олена Ємельянова

Далі буде.

Фото https://www.rts.ch/info/culture/livres/10878199-les-derniers-jours-de-gerard-philipe-racontes-par-jerome-garcin.html
 
Послуга  та умови замовлення літератури по МБА
 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua
 
 

Джерела:

Фото https://www.blu-ray.com/Gerard-Philipe/126094/

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження) 

І знову гортаємо сторінки «Матеріалів ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.», де зібрані виступи провідних фахівців обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія).
Ми вже розглянули матеріали виступів Євгенії Костянтинівни Дробишевської, тодішньої заступниці директора з наукової роботи та колишньої на той час завідувачки довідково-бібліографічного відділу Маргарити Федорівні Іванової.
    А сьогодні представляємо не менш цікаву доповідь Володимира Михайловича Малика, головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек різних систем і відомств: «Організація бібліотечного обслуговування населення області». Цей матеріал дає можливість уявити стан бібліотечної галузі майже 70 років тому.
Володимир Михайлович надає порівняльну характеристику Дніпропетровської області за основними параметрами. Населення тоді складало 3 мл. 100 тис. чоловік або 6,8% всього населення України. А за розміром території область займала друге (після Одеської) місце в Україні, в ній нараховувалось 20 міст, 55 селищ міського типу та 1 670 сільських населених пунктів.
    Для бібліотечного обслуговування населення важливо було розуміти кількісний склад населених пунктів Дніпропетровщини. Міста та селища міського типу (75) – це великі населенні пункти, де поживало від п’яті до сотень тисяч жителів. А ось в сільської місцевості, де було розташовано 1 670 населених пунктів, населення було розподілене дуже неоднорідно, існувала велика кількість сіл із маленькою кількістю жителів. Наприклад, сіл з населенням до 200 чоловік було 567, а від 200 до 1 000 – 909, більших сіл, де населення від 100 до 2 500 чоловік – всього 138. І тільки у 57 селах проживала велика кількість жителів: від 2 500 до 5 000 чоловік.
    До речі, якщо говорити про адміністративно-територіальну структуру області того часу, то тут бачимо теж дуже неоднорідну картину: п’ять районів мали більше 100 населених пунктів (Синельниківський, Криничанський, Солонянський, П’ятихатський, Павлоградський), всі інші – менше 100. Особливо велика різниця у кількісті населених пунктів у трьох районах: Апостолівський – 42, Дніпропетровський – 44, Петропавлівський – 58.
    У великих містах виникали труднощі в обслуговування околиць, нових мікрорайонів, а також труднощі в обслуговуванні населення були і в нових містах і селищах, особливо в тих, де ще не було державних бібліотек (у сучасному розумінні – публічних бібліотек).
    Мережа бібліотек області на січень 1967 року складалась із обласної наукової, районних, міських, дитячих (у т. ч. обласної для дітей), сільських, колгоспних і профспілкових, всього так званих масових бібліотек (зараз – публічних) – 1 121 (обласна – 1, районні – 23, міські – 75, дитячи (разом з обласною) – 46, сільські – 447, колгоспні – 96, профспілкові – 406).
    Крім цього, 899 бібліотек восьмирічних і середніх шкіл, 606 інших бібліотек (технічних, середніх і вищих навчальних закладів, бібліотек науково-дослідних інститутів, партійних, медичних та інших). Бібліотек на громадських засадах – 31. Всього – 2 626, а разом з бібліотеками навчальних шкіл – 3 313. В області працювало в той період близько 3 тис. бібліотечних працівників.
Проаналізовано розвиток мережі бібліотек області: останніми роками мережа почала зменшуватися, це результат дій з її упорядкування. Одна з причин зменшення – різке скорочення колгоспних бібліотек. Так у 1950 році їх було 1950, а у 1956 – 96.  В той же час відбувалось зростання міських бібліотек з 43 у 1959 році до 75 у 1966. Зростала кількість профспілкових бібліотек з 348 (1959 р.) до 406 (1966 р.).

Деяке уявлення про навантаження бібліотек дають відомості про середні показники кількості населення на одну бібліотеку. На одну сільську бібліотеку припадало 2 400 чоловік. І знову ж, по районах просліджувалася нерівномірність: від 2 200 в Криворізькому районі до 920 – у Межівському.

Така структура бібліотечної мережі дуже ускладнювала організацію роботи бібліотек області. Тоді бачили шляхи виходу з цих проблем у посиланні координації роботи бібліотек різних систем і відомств. У 1960-ті роки з’явилися перші результати спільної роботи обласної бібліотеки з іншими центрами організаційно-методичного керівництва зі складання єдиних планів бібліотечного обслуговування населення.
    Перед бібліотеками стояла головна задача на той час – розширити охоплення населення бібліотечним обслуговуванням. Але без раціонального розміщення мережі бібліотек, без її упорядкування виконати цю задачу було неможливо.  
Обласна бібліотека підготувала методичний лист для районних відділів культури та районних бібліотек, в якому рекомендовано упорядковувати масові бібліотеки в такому порядку: переміщення й об’єднання бібліотек; перетворення приклубних і громадських бібліотек у філіали сільських бібліотек; організація філіалів, пунктів видачі, пересувних бібліотек, книгоношення; організація рівномірного забезпечення населення книгою; перерозподіл мікрорайонів для розміщення бібліотек; відкриття нових бібліотек.
    Володимир Михайлович дав приклади реалізації цих рекомендацій бібліотеками області. Він відзначив, що в Апостолівському, Магдалинівському, Новомосковському, Петропавлівському, Томаківському районах ця робота, переважно, завершена. З метою упорядкування мережі в 1966 році 31 приклубна бібліотека перетворена на сільську, 7 сільських бібліотек, 26 колгоспних і 14 профспілкових об’єднано. 29 сільських бібліотек і одна колгоспна змінили свої мікрорайони обслуговування.
    У доповіді звернута увага на роботу нестаціонарних форм обслуговування як ефективного засобу упорядкування бібліотечного обслуговування населення. Підкреслюється, що роль пересувних бібліотек відходить на другий план, актуальнішим стає розвиток філіалів і пунктів видачі. 1 068 населених пунктів обслуговувались на той час нестаціонарними формами обслуговування. За 1966 рік філіалів у сільській місцевості збільшилося з 18 до 69, пунктів видачі з 259 до 358.
Дійсно, ці та інші наведені приклади дій з упорядкування мережі бібліотек говорять про значну роботу, яку провели бібліотекарі та керівництво на місцях. Робота продовжувалась і далі. А сьогодні, з висоти пройденого часу, ми бачимо, що наближався день, коли розпочнеться централізація бібліотек і до початку цієї знакової події велась кропітка робота.

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Малик В.М. Організація бібліотечного обслуговування населення області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– с. 80–92.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

Володимир Михайлович Малик на бесіді з заст. директора Євгенією Костянтинівниою Дробишевською.

Ветерани на святкуванні 160-річчя Бібліотеки 20.05.1994 р. Володимир Михайлович Малик стоїть четвертий  зліва. 

    Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Територія особистості

 Gérard Philipte. Між небом та землею

(продовження)

 

«Театр – це єдине місце, де можна збрехати і при цьому сказати найбільшу правду»

 

Щоб отримати головну роль у п'єсі «Калігула», Філіп зустрівся з її автором – знаменитим письменником Альбером Камю. Після двогодинної розмови йому вдалося залучити метра на свій бік. Режисер Жак Еберто, який до цього виступав проти кандидатури Жерара, був змушений погодитись. Вистава стала подією у театральному житті французької столиці. Критики дивувалися, як міг впоратися актор-початківець зі складною роллю. Марлен Дітріх, яка відвідала виставу, була в захваті, але переконувала Філіпа присвятити себе кіно: «Романтизм у театрі – справа минула, а кіно – майбутнє. З вашими даними, Жераре, на екрані можна робити дива». Невдовзі головна роль в екранізації «Ідіота» за романом Достоєвського. Режисерові Лампену довелося нелегко: актор був впевнений у власній трактовці. Актриса Едвідж Фейєр, обурена надмірною, на її думку, самостійністю Філіпа, влаштовувала істерики, а після прем'єри коли критика в один голос заявила, що у фільмі по-справжньому вдався лише князь Мишкін, перестала з ним вітатись. Кінознавець Садуль зазначив: «У складній ролі князя Мишкіна Жерар Філіп показав себе одним з найкращих акторів нашого часу…».

У квітні 1946 року Філіп відпочивав на півдні Франції, в Піренеях в одній компанії з Ніколь Фуркад – дружиною великого китаїста та дипломата, з якою познайомився в Ніцці. Повернувшись із чергової прогулянки горами, отримав телеграму від продюсера Греца із пропозицією знятися у картині Отана-Лара Клода «Диявол у плоті» за знаменитим романом Реймона Радіге. Філіп відповів згодою і у двадцять чотири блискуче зіграв 16-річного підлітка. «Диявол у плоті» мав великий успіх у публіки, особливо в молоді. Хлопчисько-ліцеїст, який вперше пізнав кохання заміжньої жінки і спив гірку чашу втрати коханої людини. Його кохана вмирає під час пологів, юнакові не можна йти за її труною. Він ховається і тільки його очі проводжають процесію. Очі Філіпа, як і його посмішка, його пластика, його іронія, його лицарство – неодмінні складові його образу, спорідненого з міфом. Серж Реджіані – французький театральний та кіноактор, художник і співак влучно зазначив : «Все складалося так, ніби Жерар був виправданням нашого покоління. У кожного з нас є свої переваги, він же володів ними всіма одночасно».

Після «Ідіота» та «Одержимого» Філіп міцно утвердився в амплуа героя-коханця. Гордовита постава дивно поєднувала в собі античну мужність з жіночною крихкістю і хлоп'ячою витонченістю, зацікавила продюсерів Голлівуду. Проте Жерар вважав за краще зніматися лише у Європі. На початку 1947 року він вирушає до Риму, де Крістіан-Жак почав працювати над картиною «Пармська обитель» за романом Стендаля. У ролі Фабриціо дель Донго актор хвацько бився, спритно орудував напилком, ламаючи грати камери на вежі Фарнезе, безстрашно спускався на канаті, не погодившись на дублера! з 18-метрової висоти…

«Хвилювання актора – від майбутнього контакту з глядачем, – казав Філіп. – Я порівнюю нашу професію з професією тореадора, змушеного щоразу мобілізувати всі свої сили, щоб не бути битим биком. І в нашій професії слід уникати гніву глядачів».

Разом із режисером Віталі поставив п'єсу Пішетта «Одкровення». Вранці після прем'єри багато критиків писали про урочистість і красу стародавнього Ероса, який наповнював гру акторів. Все заборонене виявилося настільки художньо-прекрасним, що довго не давало спокою прихильникам і пресі.

Акторка Марія Казарес зазначить: «Справжнього Жерара я ніколи не знала. Він проходив по життю невловимий, невидимий… Глибоко романтичний, закоханий у легенди, жив як у вигнанні – між небом і землею. Він був водночас слабким і надзвичайно сильним».

Наділений гарними, виточеними рисами обличчя, сяючими блакитними очима та пишною копицею каштанового волосся, високий, широкоплечий, з вузькою талією, з ідеальною елегантною статурою танцюриста, з довгими ногами, він був квінтесенцією романтичної фігури як для історичних, так і для сучасних драм. Більше того, він володів неймовірним атлетизмом, який дозволяв йому самостійно виконувати більшість своїх трюків; був блискучим фехтувальником і вершником, ніби зійшов зі сторінок історичного роману. Як підсумував колега Анрі Пішетт: «Він мав красу та сяйво, виняткову вібраційну манеру володіння словами, своєрідну лінійну економію жестів і акторської гри, водночас він мав своєрідний переповнений дух, енергію, яка переносила душу на край світу; він мав присутність і чудовий зв'язок зі своєю аудиторією».

Етапною стає роль у фільмі «Краса диявола» (1948) Рене Клера. Шевальє Анрі Філіпа, за словами історика кіно та критика Жоржа Садуля, «справді сучасний герой, який бореться за свободу та захищає її».

 

Далі буде.

Олена Ємельянова

 

Послуга  та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 

Фото https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

 

Джерела:

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Територія особистості

Gérard Philipte. Між небом та землею

 «Справжній актор прагне не до того, щоб йому аплодували, а до того, щоб змінити щось у душі того, хто сидить у залі»

 

«Він був другом усієї Землі, – писав відомий французький історик кіномистецтва Жорж Садуль. - Їм захоплювалися в Токіо, у Варшаві, Мюнхені, в Мадриді, у Пекіні, в Калькутті, у Лейпцигу... відмовлялися вірити в такий підступний удар долі». «Жерар Філіп був не тільки гарний собою, – зазначав театральний діяч і театрознавець Морвін Лебек, – він володів дивовижною пропорційністю у всьому і канонічною відточеністю уособленої молодості, якій призначені перші ролі". «Він був би Лоуренсом Олів'є свого часу, якби жив, – стверджувала його партнерка по фільму Джина Лоллобриджида. – Але це також був той унікальний інгредієнт того, що Бональ називав "обіцянкою молодості" – невловимою, чарівною красою та досконалістю, яка з передчасним відходом Філіпа стала "застиглою в часі назавжди легендою". «Жерар Філіп залишив по собі образ весни та молодості. Потрібно вміти позаздрити йому з гіркотою». – почуємо від Луi Арагона. У Японії актора називали «Самураєм весни», в колишньому Союзі – улюбленим Фанфаном, на батьківщині – «Принцом сердець» і «Ангелом».

Усі ці епітети цілковита реальність. Напевно тому, доля подарувала йому такий стрімкий зліт та короткий час життя. Як спалах комети. Між небом та землею.

Протягом майже двох десятиліть Жерар Філіп був першим на французькій сцені та у світовому кінематографі. Він знявся в десятках стрічок від історичних драм до фільму-нуар і сучасних оповідань. У Національному народному театрі грав перші трагічні та комічні ролі європейського театру від Корнеля до Мольєра, Клейста та Мюссе, з'являвся у світових прем'єрах, таких як «Калігула» Альбера Камю. Він був президентом Французького акторського синдикату, який допомагав організовувати та вирішувати питання захисту творчих осіб, членом лівого гуртка, який відвідували Камю, Жан-Поль Сартр та Сімона де Бовуар. Був відданим чоловіком і батьком, був зіркою, якій, за всіма свідченнями, вдалося побудувати щасливе особисте життя, яке він цінував як священне. І це теж, схоже на легенду для звичайних.

Жерар Філіп народився в Каннах 4 грудня 1922 року. Мати була чешкою, батько – француз. Вони керували готелем у Грасі за 40 кілометрів від Ніцци. Марсель Філіп, колишній адвокат, володів великими земельними угіддями в Провансі.

«Добре вихована і гарна дитина», – за словами матері, грайлива і старанна, поступово захопилася театром. Батько, амбітний бізнесмен, спочатку член «Хреста вогню» полковника де Ла Рока, у результаті став активним колабораціоністом у партії Доріо, за що після звільнення був засуджений до страти та згодом утік до Іспанії.

У дитинстві хлопчик мав прізвисько «слабке здоров'я», пізно почав говорити і цурався галасливих компаній. Матуся ласкаво кликала його «Жеже».

Філіп навчався у коледжі Станіслава, відвідував акторські курси в підлітковому віці. Читав мало, любив слухати джаз, плавати, грати у теніс та волейбол. Незабаром навчання довелося перервати – Жерар захворів на сухий плеврит. Одужавши, склав іспит екстерном. Коли виступив на благодійному вечорі з читанням віршів, актриса «Комеді Франсез» зауважила після концерту: «Ваше покликання – театр». Батько Жерара думав інакше. Син мав їхати до Ніцци вчитися на юриста.

1940 року Жерар покинув школу, після своєчасного втручання Марка Аллегре, який вирішив, що юнак має потенціал, Жерар дебютував у п'єсі Клода Дофена «Одна проста дівчина». Після чого вирішив вступити до консерваторії. Він був дивним навіть у музиці, сам знаходив необхідні звуки – точні, несподівані та непередбачувані. Все це допомагало йому створювати чудові образи.

Наступного року вже був у Парижі, у 1943 сенсаційна поява в ролі Ангела у виставі Жана Жіраду «Содом і Гоморра», в 1945 вже грав божевільного імператора Калігулу. Все стрімко та яскраво. Кометно.

Він приєднався до Національного народного театру Жана Вілара, антитезі давній елітній трупі «Комеді Франсез». Згодом Вілар заснував Авіньйонський фестиваль, а його дружба та співпраця з Жераром стали головним ключом успіху цього дійства. Актор був поруч щосезону з 1947 року до смерті, з короткою перервою в 1954–57 роках за сімейними обставинами. Серед успіхів і «Сід» Корнеля – Жерар був наймолодшим актором, який коли-небудь грав Родріге, потім «Лоренцаччо» Мюссе та «Принц д'Омбург» Клейста. На час смерті у віці тридцяти семи готувався до ролі Гамлета в наступному сезоні TNP.

Він був найзнаменитішим, найулюбленішим і найпопулярнішим актором не лише у Франції, – у всьому світі, грав сучасників і героїв класичного репертуару, серед яких Жюльєн Сорель, Уленшпігель, Мефістофель, принц Гамбурзький і Річард III, завжди підкорював глядачів не лише майстерністю, а й невичерпною чарівністю. «Це була дуже гарна людина. Високий. Худорлявий. З матовим кольором обличчя, який буває у чоловіків, які перебувають у чудовій фізичній формі. Він був уособленням сили і віри. І він завжди мріяв про досконалість, хотів стати справжнім актором та справжньою людиною».

Філіп проходить кілька проб, перш ніж отримати роль Міка в комедії Андре Руссена «Зовсім проста дівчина», яку ставив Клод Дофен. Після успішного кінодебюту вирушив у гастрольну поїздку провінцією. Ніцца, Марсель, Ліон… Запам'ятається у спектаклях «Мандрівник без багажу» Ануя та «Дівчисько знало…» Влітку 1943 року Жерар знімається в Алегрі у фільмі «Крихітки з Набережної квітів». Перед випускним іспитом несподівано йде з Консерваторії, спокусившись пропозицією Лакомба зіграти у картині «Країна без зірок» (1946). Він завжди йшов назустріч власній творчій інтуїції і, так, був справжнім актором і справжньою людиною. Цілісність – риса всіх персонажів Філіпа, навіть тих, хто недосконалий, кого роздирають протиріччя, викликані недосконалістю світу. Доля обирала його, як необхідне світло відродження для поколінні післявоєнної депресії та страхів.

 

Олена Ємельянова

Далі буде. 

 

Фото https://www.blu-ray.com/Gerard-Philipe/126094/

 

Послуга  та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 

Джерела:

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

 

        Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Винахідники, віват!

Роботизована кав’ярня Антона Котика

 

Антон Котик родом із Дніпра. Ще в дитинстві він захопився рóботами та технологіями. Йому було цікаво не просто користуватися новими винаходами, а й самостійно створювати технології.

Професійний шлях Антон розпочав із програмування. У 25 років він отримав першу роботу як junior C++ developer. За наступні п’ять років виріс до DevLead, а згодом – до Principal Developer. Загалом Антон має понад 16 років досвіду у розробці програмного забезпечення, його впровадженні та реверсингу.

Попри успішну кар’єру в IT, мрія створювати роботів не зникла. П’ять років тому Антон вирішив нарешті її реалізувати. Спочатку відкрив школу робототехніки для дітей. Це стало важливим етапом: він отримав можливість глибше зануритися в робототехніку, сформувати першу команду та поступово перейти до власних розробок. Так розпочався шлях до створення Robol.

Першою великою ідеєю став гуманоїдний робот, здатний працювати баристою. Команда хотіла створити не просто роботизовану руку, яка готує напої, а повноцінного робота, який може взаємодіяти з людьми та працювати в реальному комерційному середовищі.

Проєкт розвивався поступово: команда паралельно працювала над механікою, електронікою, програмним забезпеченням і системами керування, тестуючи свої рішення безпосередньо в реальних умовах бізнесу. Результатом цієї роботи стала Robit Coffee – роботизована кав’ярня з гуманоїдом. В її основі – поєднання робототехніки, комп’ютерного зору, штучного інтелекту, програмного забезпечення та автоматизації процесів. Робот не лише виконує свої завдання, а й реагує на клієнтів та може підлаштовуватися під їхній настрій, роблячи взаємодію більш живою та цікавою. Гуманоїд взаємодіє з професійним кавовим обладнанням і виконує операції, необхідні для приготування напоїв і обслуговування клієнтів. При цьому команда розробляла не лише самого робота. Власна технологічна платформа охоплювала керування роботизованими системами з кавовим обладнанням, систему замовлень та інші компоненти, необхідні для роботи автоматизованої кав’ярні. Для розробників принципово важливо було, щоб технологія працювала не тільки в лабораторії, а й у реальному бізнесі. Саме тому перший роботизований кіоск запустили у торговельному центрі в Дніпрі. Це дозволило перевірити розробку на реальних клієнтах, бачити проблеми, які неможливо передбачити під час лабораторних тестів, і постійно вдосконалювати систему.

Створення такого продукту – це робота на стику одразу декількох напрямів: механіки, електроніки, програмування, робототехніки та бізнесу.

Сфотографуватися з роботом чимало охочих. Для багатьох він стає не лише цікавою технологічною розробкою, а й можливістю отримати позитивні емоції. У такий тяжкий час робот привертає увагу, дарує людям усмішки та допомагає хоча б ненадовго відволіктися від щоденних переживань.

Створення та встановлення роботизованої системи потребували значних інвестицій. Загальна вартість розробки та її встановлення склала близько 35 тисяч доларів. У цю суму увійшли витрати на розробку механіки й електроніки, програмне забезпечення, системи керування, а також монтаж і налаштування обладнання. Це – перша версія технології, яку команда планує надалі вдосконалювати та масштабувати.

Зараз головна мета команди – перетворити перший працюючий прототип на масштабований продукт. У планах на майбутнє розвиток мережі роботизованих кав’ярень, де гуманоїд буде не просто ефектним елементом, а повноцінною частиною бізнес-моделі. Паралельно команда працює над новими роботизованими платформами, зокрема, розробляє велику робособаку, яка має стати окремим напрямом діяльності компанії.

Особиста мета Антона – створити українську робототехнічну компанію, яка розроблятиме складні роботизовані продукти та виводитиме їх не лише на український, а й на міжнародний ринок. Попереду на нього чекає чимало технічних і бізнесових викликів, але Антон Котик прагне довести, що складні робототехнічні продукти можна успішно створювати в Україні!

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

 

        Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження)

 

Отже, повертаємось у 1967 рік до «Матеріалів ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.». Минулого разу розглядали головну доповідь, яка пролунала на заході – Євгенії Костянтинівни Дробишевської, заступниці директора обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (таку назву мала тоді ДОУНБ ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія).

Сьогодні познайомимось із роботою тодішньої завідувачки довідково-бібліографічного відділу (1959–1968 рр.) – Маргарити Федорівні Іванової, яка підготувала і представила доповідь «Науково-бібліографічна робота обласної бібліотеки». Особистість Маргарити Федорівни, з точки зору вивчення історії Бібліотеки, цікава тім, що вона у подальшому стане заступницею директора з наукової роботи, її діяльність на багато років визначить перспективу розвитку Бібліотеки з цього напряму. В своїй доповіді Маргарита Федорівна обґрунтувала основні задачі відділу: на першому місці визначена допомога спеціалістам і науковим працівникам, потім – підготовка та видання рекомендаційних бібліографічних посібників, третій напрям – вивчення практики використання рекомендаційної бібліографії в бібліотеках області. Вона підкреслила, що останніми роками бібліографи перестали обмежуватися обслуговуванням стихійно створеного складу читачів і все активніше почали залучати спеціалістів. Це збільшило обсяг довідково-бібліографічної роботи й ускладнило характер читацьких замовлень, збільшилась кількість довідок за темами наукових робіт. У 1967 році, наприклад, було видано 1300 довідок, з них за темами наукових робіт – 150.

Для виконання численних і складних довідок бібліографам допомагав довідково- бібліографічний апарат, який створювали протягом багатьох років фахівці бібліотеки: система каталогів, загальна систематична картотека газетно-журнальних статей, краєзнавча картотека-каталог, картотеки персоналій і видань обласної бібліотеки, картотеки рецензій, назв, тематична картотека художніх творів. Але навіть такий широкий репертуар допоміжних матеріалів іноді не міг допомогти виконати довідку, якщо вона вузької, специфічної тематики. Ось чому останніми роками гостро постало питання про координацію діяльності бібліотек усіх систем і відомств. Ще у 1961 році було створено організаційне бюро бібліографів міста. А у 1966 році розроблено та затверджено «Положення про координацію довідково-бібліографічної роботи у місті Дніпропетровськ». Частину довідок бібліографи почала виконувати у співпраці з фахівцями інших бібліотек. Наприклад: «Література про шахти, які добувають озокерит» – разом із бібліографом Гірничого інституту (зараз – Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»).

Авторка доповіді вважала, що суттєвою частиною науково-бібліографічної роботи Бібліотеки було складання рекомендаційних бібліографічних посібників. Такі видання Маргарита Федорівна називала засобами спілкування з читачами при виборі ними книг і формами методичної допомоги бібліотекам області в роботі з літературою. Приклади назв підготовлених видань, звичайно ж, носили ідеологічний характер, притаманний тому часу. Однак ми розуміємо, що бібліографи відгукувались на суспільний запит, який від них вимагав готувати рекомендаційні списки, розраховані на різні групи читачів: для молодих слухачів університету культури, наприклад, – «Художня література на допомогу вивченню історії партії» (1960), «За здоровий побут і комуністичну мораль» (1959); на допомогу робітникам сільського господарства і промислового виробництва – «Технічний прогрес в промисловості і будівництві Кривбасу» (1962), «Буряководам Дніпропетровщини» (1961).

Маргарита Федорівна особливу увагу в доповіді приділила актуальним питанням бібліотечної практики, з якими щодня зустрічалися бібліотекарі в процесі обслуговування користувачів. Не забуваємо, що 1960-ті роки – час створення відкритого доступу читачів до бібліотечних фондів. Цим фактом колеги пишались і активно розвивали й удосконалювали цю роботу. В той же час зросли вимоги від бібліотекарів, які повинні були мати більш глибокі знання літератури, щоб відповідати на різноманітні та складні запитання читачів. Як бібліограф, доповідачка звертала увагу бібліотечних фахівців на активне використання рекомендаційних покажчиків. Тим більш це стосується, коли читачі запитували вузько-спеціальну літературу.

Значна частина доповіді присвячена бібліографічній роботі з краєзнавства. У 1961 році при бібліографічному відділі Бібліотеки було створено так званий «Кабінет краєзнавства». Це сприяло більшим можливостям для підготовки рекомендаційної бібліографії краєзнавчого характеру. Саме в ці роки видається низка цікавих матеріалів: щорічник «Література про Дніпропетровську область за … рік», «Календар знаменних дат Дніпропетровщини».

Як і всі структурні підрозділи, бібліографічний відділ приділяв значну увагу методичній роботі. На допомогу бібліотечним працівникам області бібліографи обласної бібліотеки підготували бібліографічний посібник другого ступеня (бібліографія бібліографії): «Мінімум рекомендаційних бібліографічних посібників для міських, районних і сільських бібліотек». Для колег – бібліотечних працівників області була проведена науково-практична конференція: «Роль бібліографії в наукової, навчальної, самоосвітньої та виробничої роботі», бібліографи брали активну участь у підготовці цього заходу та готували рекомендації конференції, які розсилали бібліотекам.

Цікаво, що доповідачка окреслює серйозні задачі, які стоять перед відділом у перспективі: розробка актуальних проблем бібліотекознавства, теорії та методики бібліографії. Про початок цієї роботи вона розповіла в доповіді: фахівці відділу знайомились зі станом бібліографічної роботи в бібліотеках області. Багатий матеріал для цього вони находили у річних звітах бібліотек, які вивчали, аналізували. Збирали досвід бібліографічної роботи на місцях при виїздах до бібліотек області. Узагальнення досвіду використання бібліографії почали проводити на основі постановки експерементів у реальних умовах. Базой для цих експериментів стала районна бібліотека Верхньодніпровська. З 1966 року здійснювався тісний контакт із цією бібліотекою завдяки виїздам з надання практичної допомоги на місці, листуванню, проходження прктикумів працівників бібліотеки в обласній бібліотеці. Перший етап цієї роботи повинен закінчитись описом отриманих результатів, які заплановано зробити у 1967 році. Така експериментальна робота нагадує роботу шкіл передового досвіду, які пізніше будуть народжуватися в області за актуальними напрямами бібліотечної діяльності.

Масштабність мислення, сміливість конкретних дій, поєднання теорії з вирішенням практичних проблемам – такими якостями вирізняється доповідь завідувачки бібліографічного відділу Маргарити Федорівни Іванової далекого 1967 року на наукової сесії працівників Бібліотеки.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:
 
Іванова М.Ф. Науково-бібліографічна робота обласної бібліотеки // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис.]. – с. 70 –80.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.
 
Фото з архіву КЗК «ДОУНБ».  М.Ф. Іванова консультує читача. 

 

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут