Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Перший рік  
на Кооперативній.
Сектор патентно-технічної літератури
(продовження)
 

Отже 1959 рік, 15 липня – для читачів на вул. Кооперативній, 10 (пізніше – вул. Савченко, зараз – бул. Батальйону Дніпро) Бібліотека відкриває свої двері після переїзду з вул. Ворошилова, 9 (зараз – Сергія Єфремова). Вже в декількох публікаціях говоримо про відділи, які на той час відносно вільно розмістилися на  новому місці.
Ми вже знаємо, що в той час структура закладу була дуже спрощеною: всього три відділи і декілька секторів при них: відділ обробки та комплектування фондів; науково-методичний- бібліографічний відділ; відділ обслуговування із секторами: абонемент, читальні зали, книгосховище.
Цікаво, що сектор патентної літератури скромно «припасували» до відділу читальних залів. Комплектування фондів патентною документацією – новий напрям роботи в найбільших обласних бібліотеках країни. В нашій Бібліотеці ця робота почалась у 1957 році, коли створили сектор, його очолила Єфросинія Фролівна Дуракова. Для бібліотечних працівників було все вперше: починаючи з обліку нового виду документів, закінчуючи пошуком цільових аудиторій для просування описів винаходів до авторських свідоцтв і патентів і організацій-партнерів для співпраці.
У місті відчувалася потреба в такій інформації: на заводах, в наукових організаціях працювали так звання BRIZы (бюро винахідників і раціоналізаторів), товариства винахідників та раціоналізаторів. У межах проведення  другого етапу масштабної реформи з децентралізації управління промисловістю були створені територіальні Раднаргоспи, вони замінили численні  галузеві міністерства. Зі всіма такими структурами сектор патентної літератури встановлював зв’язки, організовував інформаційну роботу, щоб ознайомити з патентними фондами, готував інформацію для фахівців різних галузей промисловості та сільського господарства.
На відміну від нинішнього часу було встановлено контакти й організовано обслуговування підприємств гірничо-металургійного комплексу (зараз це – пріоритет Центральної державної науково-технічної бібліотеки гірничо-металургійного комплексу України, яка тільки створювалась у місті у той же час). Тоді ж бере початок робота з обласною організацією товариства винахідників і раціоналізаторів, яка координувала технічну творчість на всіх великих промислових підприємствах Дніпропетровська й області.
Наші колеги для розповсюдження інформації використовували доступні на той час можливості: виступи на обласних нарадах начальників бюро винахідників і раціоналізаторів, голів товариств винахідників і раціоналізаторів, на обласних семінарах бібліотечних працівників усіх систем і відомств. Готували інформаційні матеріали для фахівців Раднаргоспу.
Мало-помалу про патентну документацію почали дізнаватися різні категорії читачів. За рік роботи: з 1958 до 1959 року кількість читачів у секторі збільшилась у п’ять разів: з 57 до 324.
Саме у ці роки почалося стрімке зростання фонду Бібліотеки за рахунок надходження патентно-технічної документації. І цей факт необхідно враховувати і сьогодні. Наприклад, у 1958 році цей фонд нараховував 17 827 примірників, а за 1959 рік надійшла 31 267 примірників, на кінець 1959 року фонд складав 49 094 примірників (9% від загальної кількості фонду). Сьогодні цей фонд нараховує 1 550 129 пр. (54,8% від загальної кількості фонду). Звісно, швидкий потік надходжень патентної літератури, відповідне зростання читачів, з часом перетворив цей сектор на своєрідний центр науково-технічної інформації дніпровського регіону, найбільший за фондом відділ Бібліотеки.

 

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1959 рік: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 44 с.

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»: зав. сектору патентної літератури Єфросинія Фролівна Дуракова обслуговує читачів. 1959 р. 
 

Тетяна Абраїмова

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Галина Вдовиченко: 
«Писати роман – 
це як бігти марафон»
(продовження)

Вона насправді любить спостерігати за людьми: «свідомо чи несвідомо тягну їх у свої тексти їхні особливості у зовнішності та характерах, жести, манеру говорити та інше. Навіть часом кажу: забираю цю фразу (ситуацію, реакцію) в роман. ... Майже вся збірка оповідань "Ось відкрита долоня" – це таке зібрання спостережень, настроїв, емоцій, відкриттів, які могли вкластися саме у формат малої прози».
Процес – читання і відчуття впливу книжок для неї безперервний. На певних етапах знаковими були Микола Гоголь та «Мертві душі» – «за панорамний погляд і створення універсальних характерів. Валер’ян Підмогильний і його недописана "Повість без назви" – за те, що випередив свій час і став, по суті, засновником українського екзистенціалізму в літературі. "Літня книжка" Туве Янссон – за чутливість до напівтонів у стосунках бабці й онуки, за вміння передати повноту життя в ізоляції на острові».
Щодо порад кого б почитати, радить Мілєнко Єрговича та його збірку «Жертвам сниться велика воєнна перемога» – журналістські нариси про війну в Боснії і Герцеговині у першій половині 90-х. «Тут геть інший стиль, ніж у його книжках "Історії про людей і тварин" та "Іншалла, Мадонно, іншалла". Єргович сильний у всіх жанрах. Дивуюся можливостям і рівню цього автора. Він пише, задіюючи широкий діапазон регістрів, наче грає на орга́ні. На черзі (планую почитати) – його роман "Батько"».
Написання твору порівнює з  роботою скульптора, коли видовбуєш із кам’яної брили  фігуру чи композицію. Щось не так, переробити важко, хіба узятися за нову кам’яну брилу. Також порівнює це з роботою  археолога про те, коли наче щось вже існує, «але сховано від очей, і ти маєш його знайти, розчистити, витягти на поверхню. Працюєш де лопатою, де щіточками, обережно, і сам іноді дивуєшся, що відкривається очам». А ще письменство для неї – тяжка фізична праця, бо коли встаєш з-за столу і все тіло ломить. Їй близький, в цьому сенсі, Муракамі. Вона добре розуміє чому один з найкращих письменників не лише Японії, а і світу об’єднав під однією обкладинкою теми писання та бігу, і що мав на увазі, назвавши книжку «Про що я говорю, коли говорю про біг». «Я й до нього знала, що писати роман – це як бігти марафон. Окрім усього іншого, важливого, потрібні витримка, терпіння, вміння тримати дихання. І не збиватися з ритму».
Письменниця, яка серцем та майстерним пером відчуває власні шанси, Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«(Кохання) Повноту життя дає… Або ілюзію повноти».

«У кожного з нас є свій Гордіїв вузол».

«Часом варто скласти зброю ще до початку борні, не виймати її. Не тягатися по судах, не товктися на руїнах того, чого не відновиш. Змиритися. Саме змиритися. Просто жити».

«Усі свої книжки пишу з цікавості – дитячі насамперед, але й дорослі теж. Мені самій це цікаво, і не дає спокою якась ідея, історія, яка складається. Я її розказую і сподіваюся, що маленький читач її полюбить. Мій молодший читач – дитина, яка починає самостійно читати, входить у смак самостійного читання, коли її не треба примушувати. Читач від цього віку і аж до раннього тінейджерства, тобто десь так від 7 до 11 років. Хоча є й молодші діти. А буває, підходять старші підлітки, юнаки 17 років і розказують, як люблять мої книжки. Точно не вгадаєш, коли і кого книжка зачепить».

«– Які книжки допомагають вам у творчій роботі?
– Перш за все,.. словники й довідкова література. ...Перші помічники того, хто пише – книжки, що викликають у письменника-читача напад комплексу неповноцінності. Бодай кілька досконалих сторінок, хоча б абзац, вислів. ... Цього достатньо, аби відчути, якою може бути література у найсильнішому прояві, а від того й самому намагатися писати якомога краще.
Маю чимало спеціальних видань для літераторів. Люблю такі книжки. Вони наче розмови з майстром про тонкощі фаху, особливо, коли не з усіма порадами погоджуєшся, подумки сперечаєшся. Ось деякі з них. "Як будується оповідання" Майка Йогансена,.. "Технологія оповідання" Михайла Веллера, "Вправи зі стилю" Ремона Кено, "Алхімія слова" Яна Парандовського, довідник "Фразеологія перекладів Миколи Лукаша". А також "Як писати книжки" Стівена Кінга, "Сторінки мого життя" Франсуази Саган, "Автобіографія" Агати Крісті...
З нового – "Далекі близькі" Володимира Єрмоленка, "Не сподівайтеся позбутися книжок" Еко та Кар’єра, "Як писали класики" Ростислава Семківа…
Звісно, це не підручники. Як каже у своїй книжці Йогансен у розділі "Підручник мови для прозаїка", "підручника мови для прозаїка не існує"».

 «Щойно остаточно відпускаєш роман на волю, як він починає жити своїм життям, незалежним від автора. Герої йдуть своєю дорогою, читач часом помічає в них щось для автора нове, а часом не помічає очевидного. Ні сіло ні впало, можу згадати про своїх героїв, подумати про них, як про реальних людей: скажімо, у Анни з Юрієм ("Тамдевін") дитина вже ходить… Але таке рідко трапляється. Була заскочена запитанням, коли почула його уперше: “Чи «Пів’яблука" матиме продовження? " Наразі мені нецікаво повертатись туди, де вже була. Але хтозна, може, колись захочу й сама дізнатись, що там далі сталося, у житті чотирьох львівських подруг».

«– Ще одна ваша книжка для дітей, «36 і 6 котів», що так полюбилася не лише діткам, а й дорослим, перекладена кількома мовами, а згодом її видали шрифтом Брайля. Це була ваша ідея?
– Ні, не моя. Це Фонд родини Нечитайло звернувся до моїх видавців з проханням дозволити видати "Котів" для дітей з вадами зору.
І відтоді вони видали вже чотири мої книжки – вони є у вільному доступі в онлайн-бібліотеці книг шрифтом Брайля для дітей. Готують до друку ще й нову книжку – «36 і 6 котів-компаньйонів». Ми також записали аудіо­версію першої книжки з "котячої серії" в Ресурсному центрі Політехніки (для людей з особливими потребами). Вона теж для дітей, які не можуть читати очима, але із задоволенням слухають книжки». 

«– Що, на вашу думку, щастя?
– Це миттєвості божественного відчуття гармонії між собою та світом. Вони не можуть траплятися надто часто».

 

Далі буде.

 

Фото https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko 

Джерела:
Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.
Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.
Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).
Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.
Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –
***
 https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/

http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Жива історія бібліотеки

    Час наближає нас до кінця другого століття історії нашої книгозбірні – Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія. Цього року їй виповнилося 192 роки. Бібліотекарі кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя зробили багато маленьких історичних відкриттів про дати, події, здобутки, особистості – те, з чого складається історія закладу. Робота з вивчення історичних  першоджерел Бібліотеки, підготовка публікацій – історичних нарисів, біобібліографічних видань, матеріалів для Порталу «ДніпроКультура», блогу «Бібліотечна універсалка» продовжуватиметься. Але це офіційна історія, де фігурують дати і  події, які підтверджуються документами.

А ще існує жива, або усна історія – розповіді свідків подій, не обов’язково значимих, у пам’яті можуть залишитись якість незначні епізоди, подробиці, несуттєві для того часу, але цікаві нині – спалахи з минулих літ.

Історія Бібліотеки не буде повною, якщо ми не розповімо про «звичайні» випадки з бібліотечного життя, про колег, читачів, партнерів, літературу, клуби, зустрічі… Кожен зі співробітників зберігає у своєї пам’яті такі історії, якими можна поділитися, а колу шанувальників Бібліотеки буде цікаво дізнатися неформальні історії з бібліотечного життя завдяки яким можна відчути справжній пульс часу.

Тож запрошуємо до нової рубрики. Сподіваємось, ці невибагливі історії будуть вам цікаві. 

Література з-за океану

Спогади у трьох епізодах про діаспорні дарунки 

Епізод перший. Книжки забутого земляка 

За понад сорок років роботи в трьох відділах бібліотеки багато чого запам’яталось: проведення масових заходів, особливо засідань клубу «Ріднокрай» і Дніпровського генеалогічного товариства, виїзди з переглядами літератури на підприємства, спілкування з улюбленими читачами, краєзнавчі мандрівки з ними ж, цікаві, кумедні, а часом і неприємні ситуації на обслуговуванні, окремі книжки, описи винаходів і навіть ГОСТи. Але ніби, окремими особливими сторінками залишилося в пам’яті отримання літератури  від українців діаспори. А потім – знайомство з нею, обробка, популяризація та відкриття Канадсько-українського бібліотечного центру. І хоча це було досить давно, але спогади про це досі живі, яскраві.
Почалося все наприкінці 19994 року,  до краєзнавчого відділу передали з Історичного музею листа зі США від Анни Кравчук, падчерки відомого в українській діаспорі письменника та мовознавця Василя Чапленка. Власне запит вона надіслала до Дніпропетровського університету, де у 1920-х роках вчився її вітчим, хотіла передати його численні книжки до бібліотеки, але спершу – отримати інформацію, що є в бібліотеці вишу з його видань та про нього. Проте в університеті про таку людину не знали і переслали листа до музею, а музейники, які теж не мали ніякої інформації, передали його нам.
Бібліографічний список, який я склала для відповіді, був більше ніж скромний, його і списком не можна було назвати – лише п’ять записів: три невеликі статті Миколи Чабана і дві публікації дитячих оповідань В. Чапленка в журналі «Бористен» з подачі того ж Чабана. Листа відправили адресатці, і я про нього забула.
Проте у березні  1995 року до бібліотеки надійшла посилка від Анни Кравчук – кілька важких коробок з книжками Василя Чапленка, виданими протягом 1950-х – початку 1980-х років у Нью-Йорку, Чикаго, Мюнхені. Вони мали стійкий задушливий запах комори, їх десятиліттями ніхто не брав до рук відтоді, коли надрукували, це були нерозпродані залишки накладів, які зберігалися в якомусь непровітрюваному приміщенні. Автор книжок помер на початку 1990 року, і спадкоємиця вирішила передати їх в хороші руки, на батьківщину письменника (він народився в селі Миколаївка неподалік Новомосковська, тепер – м. Самар). Серед книжок виявилися фото автора і стосик його екслібрисів, які ми потім вклеювали в книжки.
Це був справжній скарб для бібліотекаря-краєзнавця. Тут були художні твори – романи, п’єси, нариси; мовознавчі, літературознавчі, етимологічні дослідження. Коли остаточно розібрали, виявили три романи з тетралогії «Січеславщина» – «Півтора людського», «3агибіль Перемітька», «Люди в тенетах».  Ще були художні твори: романи, повісті, п’єси, поезії – «Пиворіз», «Його таємниця», «Мої вірші», «Чорноморці, або Кошовий Харко з усім товариством», «Драматичні твори», «Сумна доля добродія Безорудька», «Спрага безсмертя»; мовознавчі праці: «Мовна політика більшовиків на Україні в 1950–60-х рр.: дослідження й публіцистика», «Мова "Слова о полку Ігореві"», «Адигейські мови – ключ до таємниць нашого субстрату: етимологічні досліди»; величезний том «Історія нової української літературної мови (XVІІ ст. – 1933 р.)». Був навіть цікавий і дещо незвичний словник «Українські назви з куховарства й харчування: слівник з поясненнями. Близько 3500 назв».
Зайві примірники передали до обмінно-резервного фонду (частина назв виявилась у значній кількості), а краєзнавчий відділ поповнився майже трьома десятками книжок (за назвами, за кількістю – більше, я відбирала по два примірники, за наявності дублетів). Це були, можливо, перші діаспорні видання у фонді ДОУНБ і в бібліотеках нашого міста взагалі.
Як тільки книжки надійшли до відділу після обробки, ми з колегами почали їх активно популяризувати – публікації в місцевій пресі, виставки, а 19 жовтня того ж, 1995 року, провели засідання клубу «Ріднокрай» за темою: «Життя і творчість Василя Чапленка». Виступили Микола Чабан і професор Анатолій Поповський, чи не єдині з тих, хто міг розповісти про життя та творчість невідомого нам письменника. Про В. Чапленка розповів і його племінник, мешканець Дніпропетровська, Анатолій Чапля (у письменника теж було таке саме прізвище, Чапленко – псевдо). Співробітники відділу підготували виставку книжок, яка зайняла цілий стелаж і відразу ж після закінчення засідання зникла, – її миттєво розібрали, бо членам клубу ми видавали літературу додому. Протягом засідання місцеве телебачення вело зйомки, а за кілька днів після того в ефірі з’явився сюжет.
Згодом проводили учнівську конференцію в котрійсь зі шкіл, здається, 33-й. Інна Мамчич, аспірантка професора Анатолія Поповського з ДНУ, на базі книжок Василя Чапленка захистила кандидатську дисертацію про мову його творів. Можна ще додати, що у 2000 році, я упорядкувала скромний буклет, присвячений письменникові. А ще того ж року відбувся груповий виїзд краєзнавців і оператора якогось місцевого телеканалу до села Миколаївка. Анатолій Чапля показав залишки хати батьків письменника, де той народився.

Інтерес до біографії та творчості Василя Чапленка, спочатку дуже активний, спровокований отриманою літературою та нашою бурхливою діяльністю, поступово став помірним, але постійним і з часом не зник.

 

Ірина Голуб,

головна бібліотекарка Редакційно-видавничого центру

 

Далі буде.  

Фото Василь Чапленко ;    екслібрис В. Чапленка, його книжки; біля залишків хати В. Чапленка в с. Миколаївка Самарівського району. Зліва направо: А. Чапля, І. Мамчич, А. Поповський, І. Голуб, М. Чабан. 2000 р.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут