Галина Вдовиченко:
«Моє життя
змінюють не речі, а слова»
(продовження)
У 2006 врешті-решт виникла потреба
писати «своє», «інше». Відкладати не стала, купила ноутбук і набрала на
клавіатурі перше речення. «Я дозріла до писання роману, і все сталося
вчасно, не зарано і не запізно... Роман "Пів'яблука" отримав спецвідзнаку літературного конкурсу "Коронація
слова", а перемогу вже другий – "Замок Гербуртів"». Йшлося про першу премію
в номінації «романи» на конкурсі «Коронація слова-2009». Роман вийшов у
видавництві «Нора-Друк» під назвою «Тамдевін».
На той момент в неї вже було своє
близьке письменницьке коло – Ірен Роздобудько та Лариса Денисенко, які теж
видавались у «Нора Друк». «Ми читали книжки одна другої, надихалися у
спілкуванні, підтримували і вболівали, раділи успіхам одна другої».
Цікава деталь, відносно перемоги у
конкурсі. В її щоденнику весною 2009-го лишився запис побажань на літо: «перемагаю
на "Коронації слова"». Певна, але, виявляється, необхідна
зухвалість. Галина вважає, що «часом таке серйозне чи напівжартівливе "програмування"
не зашкодить, воно додає сил... Часами треба запускати чітко сформовані
бажання, хочеш чогось – скажи про це. Самому собі перш за все. І працюй над
цим. Тоді і результат визначатиметься не перемогою, а чимось більшим».
Щодо її «Маріупольського роману..»
Після нього тривалий час не могла взятися за наступний, бо попередній витиснув
все, що зміг. «Довго... "видихувала"». Впевнена, що про війну
треба писати, коли пече нестерпно. "Не треба чекати, поки про нас хтось
розкаже світові і нам самим про те, що з нами тепер відбувається, особливо з
початком війни. А варто говорити тоді, коли годі мовчати, не чекати завершення
подій, взагалі нічого не чекати...
Я писала цей роман у
розпал подій – від кінця літа 2014 року, протягом пів року, на
такому градусі напруження і концентрації, що навряд чи таке можливо повторити.
Зараз вже так не змогла б. Це дуже важливо відчути, коли час братися за діло,
не відкладаючи на потім. Роман вийшов у вересні 2015-го, нічого б у тексті я
тепер не змінила. Сюжет і герої вигадані, а деталі цієї історії – це
реальний фактаж подій літа 2014-го».
До 2017 року Галина Вдовиченко
завідували відділом культури газети «Високий замок», мала авторську рубрику
«Люди і речі», навіть була мрія започаткувати свій журнал.
Коли стала працювати вдома, зрозуміла,
що письменництво – не тільки бажання писати, а ще й самодисципліна. Щодо мрії,
вона й дотепер має блокнот, у якому позначала тоді ідеї, структуру журналу,
розробку тем… Згодом віддала це бажання своїй героїні – журналістці Галині. На
сторінках її роману «Хто такий Ігор?» вона стала головним редактором журналу
«Цікаво жити».
Галина Вдовиченко, яка особливо
ставиться до мереживних рукавичок, в продовженні «Території особистості».
«Коли я писала «Бору» і
«Тамдевін», думала, що розповідаю про екологію середовища, про екологію
стосунків, про внутрішню екологію кожного з нас, коли відчуваєш потребу навести
з собою лад. Коли слід озирнутися, щоби побачити, з ким ти поруч і чи це є ті люди,
з якими ти далі хочеш бути. А коли тепер перечитувала романи, готуючи їх до
перевидання, то побачила: вони про дім. Зараз, коли багато думок, відчуттів
пов’язано із нашим великим спільним домом, коли багато хто змушений був
покинути свій дім, коли цілі міста зникають, помешкання руйнує війна, то у
знайомих текстах відчитуєш інше. І тепер для мене ці романи – про пошук дому і про повернення додому. ... Оце для мене стало
відкриттям.
З дорослою прозою мені складно зараз. Пишу, пишу, але малими кроками. Повільно просуваюсь. Так важко іде. І трішки дивуюся, як мені вдавалося раніше писати роман за рік. Чогось бракує, якогось ресурсу чи стимулу. Чи самоорганізованості, бо весь час відволікаюсь на інше».
«– Ким ви були б, якби не
були письменником?
– Була б непоганим бета-рідером.
Знаходила б у текстах, що готуються до друку, певні місця, що їх варто
виправити. В чужих текстах я це бачу, а свої мухи часом пролітають мимо.
Неймовірне задоволення отримую від книжок, де усі слова і сенси на своїх місцях.
Але є й чимало книжок, яким не зашкодив би доброзичливий порадник на етапі
редагування. Читаю книжку і часом бачу: це речення зайве; тут краще було вжити
не це слово, а ось таке; тут фактологічна помилка; а тут – стоп, щось таке вже
було кількома десятками сторінок раніше, автор не помітив, редактор пропустив…
Колись у газетярській справі таких читців називали "свіжоголовими".
На чужі тексти маю уважне око. Але мені й на свої бракує часу».
«– Ким із літературних
персонажів ви могли б бути?
– Нещодавно щось
розповідала своїм удома, якусь історію. Театр одного актора влаштувала. Старший
онук тоді каже моїй доньці: "Вона як Пеппі Довгапанчоха, правда, ма? ".
Коли я з дітьми, то могла
би бути Пеппі. Якщо ж ідеться не про дитячу й не про дорослу, а про
універсальну літературу, тоді, мабуть, собакою. Є дуже хороші книжки з таким
головним героєм, і ще буде не одна».
«Львів ніколи не відкривається одразу. Можна опинитися на знайомій вулиці, стати під якимсь вікном з неймовірною ліпниною і подумати: звідки воно тут узялося? Їду в маршрутці додому – і бачу, який Львів щовечора інший. У старовинному триповерховому будинку може світитися лише одне вікно, а в гуртожитку-мурашнику на вулиці Сахарова усі до одного яскраво освітлені, за кожним – люди, рух, життя. Поки проїжджаю повз, вихоплюю картинки, все решта домальовує уява. А люди не здогадуються, що я їм у вікна зазираю».
«Можу втекти у Карпати, до лісу, на Дністер… Люблю їздити Україною з друзями та рідними, відкривати для себе нові дивовижні місця – вже неіснуюче місто Червоногород, яке мало тисячолітню історію, поблизу села Ниркова на Тернопільщині, так звані базальтові стовпи на Рівненщині, озеро Світязь на Волині, долина нарцисів на Закарпатті, замки Львівщини та багато-багато інших неповторних місць. Українська земля настільки багата у цьому сенсі, що кінця-краю не видно тим маршрутам, і планів поїздок вистачило б не на одне життя».
«Маршрутка – місце усамітнення та нових ідей. Луїзу з «Пів’яблука» я зустріла колись у маршрутці. Зайшла гарна жінка, доглянута, руде
волосся, теплий погляд, повернулася боком –
і я побачила, що вона має помітний горб. Із реальної жінки списала зовнішність
своєї героїні.
А нещодавно сталося
навпаки – зустріла чоловіка, зовні – копію вигаданого
Яна Кумпи з «Інших пів’яблук». Я так на нього дивилася, що він хтозна-що міг
подумати. Тільки не те, що автор зустрівся з вигаданим персонажем».
«Мистецтво має людину підтягувати і піднімати, воно не має її опускати».
«Моє життя змінюють не
речі, а слова. Іноді вигулькне якесь слово. Скажімо, Бора. І знаю, що це не
вітер, і не острів, і не машина. А що? Ім’я жінки. І починає складатися
історія…
Або почую уривок розмови
про те, що в хаті постійно губляться шкарпетки. І думаю: непарні шкарпетки…
Шкарпані, шкарпетон, малий шкарпук, стара шкарпа… Гори Шкарпати… Встигай
записувати.
Сакрального значення надаю
словам вимовленим, написаним. І давно про себе зрозуміла: я не людина
говоріння, а людина писання. Так. Особливо Івано-Франківськ, подвір’я та
вулички мого дитинства. Це хатинка за Добромилем, яку я кілька років тому
випадково купила, і тепер люблю ті місця на українсько-польському прикордонні,
наче вони мені рідні. І Львів, звісно. Тут багато "моїх" місць».
«Моїм улюбленим заняттям
завжди було вигадування історій та читання, гортання, нюхання книжок. Щоденники
вела, спостерігала за людьми. Але думала, що працюватиму в бібліотеці або у
книгарні, їх, до речі, у моєму дитинстві було на кожному кроці.
А потім на багато років
втягнулася в журналістику, і лише у вільну хвилину говорила собі: то що ж?
Починай писати те, зовсім інше. Ви знаєте, від неможливості робити те, що
хочеш, навіть характер псується. Тому одного разу просто відкрила новий файл – і написала перше речення. Вільного часу не було, обставини не
допомагали, нічого цьому не сприяло. Але саме від того дня стало легше дихати,
наче сама себе випустила на волю».
Далі буде.
Фото https://www.yakaboo.ua/ua/author/view/Galina_Vdovichenko
Джерела:
Вдовиченко
Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного
дозвілля, 2015. – 238 с.
Вдовиченко
Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн.
Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.
Вдовиченко
Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. –
(Популярні Книжки).
Вдовиченко
Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012.
– 238 с.
Вдовиченко
Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного
дозвілля, 2013. – 128 с.
Вдовиченко
Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. –
Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.
Вдовиченко
Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. –
Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –
***
20
письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо,
2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.
20
письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького].
– Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.
Історія
України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] /
упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків:
Фоліо, 2013. – 510 с.
***
https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/
http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash
Більше про бібліотеку тут
