Вулицями нашого міста

Прибережний сквер

Сквер «Прибережний» – одне з наймальовничіших місць сучасного Дніпра, де місто зустрічається з річкою.

Його відкрили 13 вересня 2019 року, напередодні Дня міста. На території площею близько 2,5 гектара висадили сотні дерев і тисячі кущів, облаштували фонтани, дитячі та спортивні майданчики, встановили лави й сучасне освітлення.

Особливої атмосфери скверу додають вечірні світлові шоу. Сьогодні «Прибережний» – це місце для прогулянок, відпочинку та зустрічей, звідки відкривається чудовий краєвид на Дніпро.

Це простір, який показує, як змінюється місто, зберігаючи свій головний символ – велику річку.

 

 Фото https://www.dnipro.libr.dp.ua/skver_pobeda

https://nashemisto.dp.ua/ru/2020/09/04/igra-sveta-neverojatnoj-krasoty-v-dnepre-fontan-v-skvere-pribrezhnyj-prodolzhaet-voshishhat-posetitelej/

Джерела:

Зелені зони – у пріоритеті соціально-економічного розвитку // Наше місто.– 2020.– № 39/1(24.09).– С. 7

Николаенко И. О фонтанах и людях / И. Николаенко // Горожанин Плюс.– 2021.– № 30(5.08).–  С. 7

Супрун Ю. У Дніпрі оновили сквер Прибережний / Ю. Супрун // Наше місто.– 2024.– № 48(28.11).– С. 3 : фот.

 

Посилання на подкаст: https://www.youtube.com/watch?v=8pWH9LRcEgY

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Територія особистості

 Gérard Philipte. 

Між небом та землею

(завершення)

 

«Життя занадто коротке, щоб грати ролі, які не змушують твоє серце битися швидше»

 

Дружина актора видала автобіографічну книгу «Одна мить» (No Longer Than a Sigh, 1963), яка стала бестселером. Для осмислення власного існування після відходу найдорожчої людини, для того щоб врятуватись від болю, не рятуючись від спогадів. Донька Жерара Філіпа Анн-Марі, вважала, що її матуся спочатку зробила з Жерара чоловіка, а після його смерті – легенду. Але актор був легендою за життя. Жереб обраних.

Анн пережила чоловіка на 30 років і померла у 1990 році, заповівши поховати себе в одній могилі з Жераром.

У 2019, до 60-річчя смерті, вийшла пристрасна уважна розповідь. «Остання зима Сіда» авторства французького письменника та журналіста Жерома Гарсена. «Це не за спогадами Анн, це про те, про що вона бажала написати, але не змогла...». Мова про есе, сповнене життя від людини, яка не підозрює, що помирає, оскільки дружина до останнього приховує від нього страшний діагноз. Лікарем актора виявився дядько Жерома – Годар д'Аллен, донька Жерара Філіпа була дружиною автора. Але книга живе немов за лаштунками власних сторінок, підкреслює позачасову сутність чарівності Жерара Філіпа. Автор позначає, що, так, упередженість з емоційної точки зору, але ніколи з історико-літературної. За «Зиму» Гарсен отримав головну французьку  літературну премію Prix des Deux-Magots.

Жерара найбільше вражала короткочасність життя. На запитання «Чи ви боїтеся смерті?», – відповідав: «Так, дуже боюся»... Марлен Дітріх писала: «Філіп Жерар. Ідеальний актор, персоніфікація романтичного героя як у духовному, і у фізичному плані. Вперше я побачила його в "Калігулі", коли він тільки починав свій шлях, а потім, вражена, чекала біля дверей гардеробу. Його смерть зачепила мене глибоко, і не тільки тому, що я втратила близьку людину. У його особі світова сцена втратила романтичний ідеал». Марлон Брандо зізнався, що найулюбленішим для нього актором був Жерар Філіп: «Іншого такого блискучого романтика, який має найблагороднішу душу і серце, в кіно не з'являлося. Я глибоко ціную його як актора та людину. Він умів дарувати добро…». Гру  Жерара Філіпа хвалили Кокто, Сартр, Камю… Кінознавець Жорж Садуль, який присвятив творчості Філіпа чимало сторінок, стверджував: «Будь-яка геніальна особистість (а Жерар був генієм) – складний феномен, що виражає приховані від ока духовні. Тальма служив поясненням нашої Революції та Імперії, Фредерік Леметр "Романтизму. Філіп пояснював усім нашу країну і наш час – повоєнні».

«Він був поетичною істотою від легкості своєї ходи до якості своїх мовчань. Для нього акторська майстерність була функціональною поезією. Чудовий актор був максимально простим. Це був його спосіб творити диво».

Актор похований у простій могилі на невеликому цвинтарі у Раматюелі.

«Його слава – це слава післявоєнного періоду, часу, коли Франція була повністю зруйнована, країни, яка більше не любила себе, яка потребувала чистоти, вогню та оновлення. В молодому акторі, божественної зовнішності та змісту, відданому своїй справі країна впізнала себе і знову почала любити себе завдяки його зовнішності та принципам. Це пояснює його нескінченний успіх».

Багато його фільмів зняті чорно-білими, але в жодному немає нічого застарілого. Він освітлює екран, зображення, запис своєрідною яскравістю внутрішнього позачасового полум'я.

Дослідники згадують про ще одне втілення Жерара Філіпа – його розповідь твору Антуана Сент-Екзюпері «Маленький принц». «Ніжність, мудрість, здатність передавати кольори та нюанси мерехтливій красі цієї притчі оживають на записі в глибокій ідентифікації актора та поетичного тексту».

На фотографії, зробленій за три дні до смерті на його обличчі, попри хворобу, сяє посмішка, яка нагадує останні рядки повісті Сент-Екзюпері, коли пілот усвідомлює зникнення Маленького принца: «Якщо ви проїдете повз місце, де вперше з'явився Маленький принц, благаю вас, не поспішайте. Зачекайте трохи під зіркою! Якщо до вас прийде дитина, якщо вона сміється, якщо в неї золоте волосся, якщо вона не відповідає на ваші запитання, ви дізнаєтеся, хто вона. Тоді будьте добрими! Не залишайте мене в смутку: напишіть мені швидше, що він повернувся...».

Маленький принц втішає пілота незадовго до зникнення: «Коли ти дивитимешся на небо вночі, моя зірка буде однією з них. І завдяки моїй зірці ти полюбиш дивитися на всі зірки. Вони всі будуть твоїми друзями. Я дарую тобі цей подарунок… тому що я живу на одній з цих зірок, тому що я сміюся на одній з них, тобі здаватиметься, що сміються всі зірки».

Він й досі говорить з нами про головне, своїм образом, ролями, голосом, збереженим на плівках й незмінною позачасовою вірою у справжність. Вона народжується завдяки геніям, які завжди існують та втілюють поміж небом та землею мрії Маленького принца, озвучені актором «У світі має бути щось інше, місце, де людина не бореться за владу з кимось чи з собою. Можливо, ніжність».

Саме так, – ніжність.

 

Олена Ємельянова

 

Фото Picture of the film GÉRARD PHILIPE, LE DERNIER HIVER DU CID by Patrick JEUDY © famille philipe

https://www.festival-cannes.com/en/2022/gerard-philipe-le-dernier-hiver-du-cid-a-tribute-to-the-cannes-born-actor-and-an-epic-centenary/

 

Послуга та умови замовлення літератури по МБА

(056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 

Джерела:

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

     Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія

(продовження) 

Продовжуємо вивчати «Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади. 22.09.1967 р.», де зібрані виступи провідних фахівців обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія).

Сьогодні приділимо увагу виступу завідувачки науково-методичного відділу Діни Олександрівни Ісаєвої, яка узагальнила науково-методичну роботу Бібліотеки з тих часів, коли в 1925 році в області почала формуватися система організаційно-методичного керівництва, а міська публічна бібліотека отримала статус обласної та в 1932 році в ній було створено методичний кабінет.

У перші роки методичне керівництво було спрямоване на упорядкування книжкових фондів, організацію роботи серед читачів. Особливо важливою в ті роки була підготовка працівників бібліотек, тому що спеціальні навчальні заклади ще не були створені, а методичної літератури не вистачало.

Система методичного керівництва складалось з нарад (обласних, міжрайонних) курсів з підвищення кваліфікації (місячних, три- та шестимісячних), консультацій, видання методичних матеріалів, широкого висвітлення досвіду роботи бібліотек на сторінках місцевої преси.

Важливою складовою методичної роботи того часу була участь у ній не тільки обласної державної бібліотеки, а й обласної бібліотеки для дітей, центральної науково-технічної бібліотеки (зараз – Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України), обласної медичної бібліотеки (зараз – КЗ «Дніпропетровська обласна науково-медична бібліотека» Дніпропетровської обласної ради), методичного кабінету при обласному будинку художньої самодіяльності (зараз – КЗ «Дніпропетровський обласний методичний центр клубної роботи і народної творчості»  – КЗ ДОМЦКР НТ), всі разом вони направляли роботу 2412 бібліотек області різних систем і відомств. Очолювала таку роботу  обласна державна бібліотека, яка, в свою чергу, залучала до методичної роботи спеціалістів усіх структурних підрозділів. Завдяки цьому збільшувалась кількість виїздів до бібліотек області та, відповідно, якість їхньої роботи. Якщо у 1959 році фахівці Бібліотеки здійснили 59 виїздів, то у 1966 – 312. Кожну районну бібліотеку працівники обласної державної бібліотеки відвідували 3–4 рази на рік.

У ці роки почалась практика здійснення так званих «фронтальних перевірок». Протягом 1965–1966 років ними були охоплені всі центрально-міські та районні бібліотеки. Кожну з цих бібліотек перевіряли раз на три роки.

Важливим напрямом методичної роботи була видавнича діяльність, щороку видавалось від 10 до 28 назв різних видань. Серед них – «Бюлетень з досвіду роботи бібліотек», який виходив двічі на рік, інформаційні повідомлення (в оригіналі – «информационные листы») – виходили раз в квартал, матеріали з окремих актуальних тем того часу: «На допомогу сільськогосподарському виробництву», «Комплексна механізація сільського господарства», «На допомогу механізаторському всеобучу». Звичайно, були і видання на допомогу пропаганди радянської ідеології. Окремі методико-бібліографічні матеріали готували разом із ЦНТБ: «Радянська економіка на новому етапі розвитку». Спільними зусиллями цих бібліотек раз на два місяці видавався інформаційний список (в оригіналі – «информационный лист») про нові методико-бібліографічні матеріали, які надходили до їхніх фондів.

Велику увагу в системі організаційно-методичного керівництва бібліотеками області приділяли підвищенню кваліфікації бібліотекарів. За статистикою того часу з 816 працівників міських, районних і сільських бібліотек 300 (37%) не мали спеціальної освіти.

Цікавим було те, що останніми роками обласні семінари, як одна з форм підвищення кваліфікації бібліотекарів, стали проводити на базі кращих бібліотек області, завдяки чому широко розповсюджувався передовий досвід роботи. Наприклад, неодноразово семінари проводили на базі Борисівської сільської бібліотеки Нікопольського району (зараз не існує). В Борисівської бібліотеці (зав. Попов) було багато цікавих форм роботи: радіожурнал «Наша бібліотека», стіл довідок, літературні ігри тощо.

У Петропавлівській районній бібліотеці найкраще було організовано міжвідомче бібліотечне обслуговування, у них також проводився обласний семінар з цієї теми.

Був семінар і на базі кращої колгоспної бібліотеки колгоспу «Аврора» Нікопольського району, де правління колгоспу приділяло багато уваги бібліотеці (добре фінансування комплектування фонду, придбання бібліотечного обладнання). В цій бібліотеці за допомогою активу книга була доведена до кожної сім’ї, яка проживала в межах бібліотечного обслуговування.

З 1960 року в Україні почалась практика проведення міжобласних семінарів. Такий семінар завідуючих районних бібліотек було проведено в 1960 році разом із Запорізькою обласною бібліотекою.

З 1967 року методисти в оглядах роботи бібліотек області за рік, крім статистики, почали аналізувати зміст роботи закладів. Підготовлені матеріали розсилали керівникам місцевих органів влади, що давало можливість порівнювати показники роботи різних бібліотек і об’єктивно оцінювати бібліотечну роботу.

З метою впровадження кращих бібліотечних практик того часу, почалось створення експериментальних шкіл передового досвіду на базі районних і міських бібліотек, роботу яких проводили фахівці структурних підрозділів обласної бібліотеки

На час проведення наукової сесії у 1967 році в області діяли такі експериментальні школи:

•        Новомосковський район (зараз – Самарівський) – «Організаційно-методичне керівництво та пропаганда суспільно-політичної літератури»;

•        Томаківській район (зараз – Томаківська селищна територіальна громада Нікопольського району) – «Індивідуальне керівництво читанням»;

•        Солонянський район – (зараз – Солонянська селищна територіальна громада Дніпровського району) – «Комплектування, бібліотечне обслуговування населення, МБА, ЗА»;

•        Верхньодніпровський район – (зараз – Верхньодніпровська міська територіальна громада Кам’янського району) – «Бібліографічна робота».

У доповіді Д.О. Ісаєвої приводиться ціла низка прикладів цікавої роботи бібліотек області. Наприклад, досвід Березівської сільської бібліотеки Покровського району (зараз бібліотеки не існує) по роботі з літературою на допомогу сільськогосподарському виробництву. Про роботу цієї бібліотеки була організована спеціальна телепередача «Книгу в маси».

Як доповнення матеріалу про організаційно-методичну роботу Бібліотеки був виступ методиста  Алли Андріївни Обревко (Рудик) «Роль обласної бібліотеки в підйомі промислового та сільськогосподарського виробництва». Вона детально проаналізувала та проілюструвала методичну діяльність бібліотеки конкретними прикладами проведених заходів на допомогу розвитку виробництва. Особливу увагу приділила ресурсам з фондів патентно-технічного відділу та відділу обслуговування спеціалістів сільського господарства обласної Бібліотеки.

У бібліотеках області розгорнули роботу з наближення книги до виробництва: організовували галузеві пересувні бібліотеки на фермах і тракторних бригадах, створювали куточки передового досвіду. У багатьох сільських і районних бібліотеках проводили вечори тваринників, механізаторів, читацькі конференції з актуальних тем.

Бібліотекарі вивчали читацькі інтереси для диференційованого обслуговування виробничників різних професій. Для цього робили в читацьких формулярах спеціальні позначки, складали картотеки професій та індивідуальні плани читання.

Алла Андріївна визнавала, що прямим способом неможливо виміряти значення бібліотек у підйомі виробництва, але зробила висновок, що бібліотекарі області докладають усіх зусиль, щоб повністю задовольнити попит читачів на цю літературу, ще тісніше пов’язати роботу бібліотек із виробництвом.

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Ісаєва Д.О. Система організаційно-методичного керівництва бібліотеками області // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– С. 93–113.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

Обревко А.А. Роль обласної бібліотеки в підйомі промислового та сільськогосподарського виробництва // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова, машинопис].– С. 59–69.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

1. Організаційно-методичний відділ (зараз – відділ наукової організації і методики бібліотечної роботи) Бібліотеки, 1967 р.

2. Обласний семінар зав. районними бібліотеками

3. Обревко (Рудик) Алла Андріївна – сидить друга ліворуч

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Територія особистості

Gérard Philipte. Між небом та землею

 (продовження)

 

 

29 листопада 1951 року у Неї Філіп одружився з Ніколь Фуркад. Ніколь пішла до нього від чоловіка-дипломата із семирічним сином. Мати Жерара була проти цього шлюбу та на весілля не прийшла.

 

Філіп дав дружині нове ім'я – Анн, вважаючи його більш поетичним. Він захоплювався Ніколь і часто цитував зауваження Ніцше у тому, що «шлюб – це тривала розмова». Любов до дружини Жерар показував усім без хибної скромності – за лаштунками в театрі брав її на руки, цілував. Першим у сім'ї Філіпа  з’явилась дочка, а через півтора роки з'явився на світ Олів'є.

 

«Екзистенційна мужність оживляла надто коротке життя Жерара Філіпа. Але якщо так, то це була лише частина його дуже складної та теплої людської істоти. Незважаючи на весь свій касовий успіх, він залишався людиною, яка цінувала своє особисте життя, сімейні зв'язки, своє життя поза сценою, і з його природною гідністю та пристойністю йому вдавалося уникати бульварної журналістики, яка зазвичай притаманна подібним зіркам», – знову Карла Марія Вердино-Зюльволд.

 

«Жерар Філіп дуже серйозно ставився до своєї акторської справи. Він не довіряє своїм талантам; він дуже, дуже наполегливо працює», – писав Жан Вілар. Він був працьовитим, ретельно вивчав і шліфував кожну деталь ролі, перш ніж презентувати її на сцені. Він був добре навчений і засвоїв свою техніку до такої міри, що прибував за мить до вистави, швидко одягав костюм, накладав грим і повторював роль, ходив за лаштунками, як «нетерплячий звір», як казала про нього колега Франсуаза Спіра, перш ніж вийти «на арену, де він повністю домінував». Сам Філіп уточнював: «Якщо людина впевнена у своєму персонажі, якщо все сплановано та побудовано, тоді вона може імпровізувати на сцені». Він підходив до своїх ролей інтелектуально; аналізував, обговорював, навіть сперечався, на розчарування таких режисерів як Крістіан-Жак, які спочатку вважали його «надто докучливим», але згодом – одним із найкращих акторів усіх часів.

 

Коли піднімалася завіса або вмикалися камери, Жерар Філіп був занурений у момент. «Він мав здатність, властиву всім великим акторам сцени: сублімувати техніку в реальність емоцій та персонажа. Він вивчав як традиції класичного театру, так і теорії Станіславського. З останнім у нього були деякі розбіжності. Він вважав, наприклад, що декорації у створенні атмосфери для актора, існують виключно для блага публіки. Для Філіпа відповідальність актора полягала в тому, щоб створити всесвіт персонажа спочатку для себе, а потім надихнути глядачів також жити в ньому».

 

Постійна тяга Жерара до контрастних ролей позначилася в його останній ролі у фільмі «Лихоманка приходить в Ель Пао» Бунюеля.

 

Як писав Альбер Камю: «Доля актора – створювати різних персонажів, вживати їх і вчитися панувати над ними. Чим більше актор досліджує життя різних персонажів, тим більше він відокремлює себе від них. Коли актору настає час помирати на сцені чи в реальності, те, що він пережив, стоїть перед ним. Він бачить ясно. Він розуміє, що ця пригода має щось руйнівне та незамінне. Саме це дає йому сили зустрітися зі смертю».

 

Восени 1959 року Жерар відчув себе особливо стомленим. Анн змусила його звернутись до лікаря. Філіпу зробили операцію – рак печінки. "Він проживе 15 днів або 6 місяців", – повідомили лікарі. Про це знала тільки Анн, і до його останнього кінця нічим не видала себе… Жерар помер 25 листопада 1959 року, за кілька днів до 37.

 

«Жерар Філіп мертвий!», – заголовки газети «France Soir», про які сурмили розповсюджувачі на кожному розі Парижа ввечері 25 листопада 1959 року, приголомшили французьких громадян. Вони вийшли на вулиці, зібравшись на панахиду навколо квартири актора в Сен-Жермен-де-Пре, горе від втрати швидко поширилося по всьому світу. «Це було так, ніби світ перестав обертатися», – згадував його друг і колега Жерар Бональ.

 

Ховали актора 28 листопада, напередодні десятої річниці його весілля та за сім днів до дня народження. На смертному одрі він був у костюмі Родріго. Колись у Авіньйоні, зігравши роль Сіда, Жерар попросив  Анн: «Якщо раптом помру, поховайте мене у цьому колеті і плащі…». «Його ховала вся Франція і в його обличчі свою зухвалу молодість та  віру. Інші актори прийшли на зміну Жерару Філіпу, інші герої, але жоден з них не мав творчого оптимізму і цілісності цього актора, про якого Елюар сказав: "Юнак з обличчям підлітка, який назавжди залишився молодим"».

 

 

 

Олена Ємельянова

  Далі буде.

 Фото Avec D. Delorme en 1942. Des essais pour « Le blé en herbe », film que Marc Allégret ne tournera pas.

http://www.radiocraponne.com/wp/2016/03/01/histoire-de-france-et-dailleurs-gerard-philippe-par-rene-joseph-irmana-010316/

 Послуга та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 Джерела:

 https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

 https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

 https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

 https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

 https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

 https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

 https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Що читають бібліотекарі

Маррс, Джон. Сімейний експеримент / Дж. Маррс; пер. з англ. К. Пріхно.– Київ: BOOKCHEF, 2026.– 432 с.– ISBN 978-617-548-500-2.

 

Джон Маррс – автор, котрий вдало розкриває проблеми сутності людини, вміє майстерно грати з вашою уявою і глибоко розкрити етичні та соціальні питання. Його творіння «Сімейний експеримент» – це гостра антиутопія про світ ближнього майбутнього, де батьківство через фінансову та демографічну кризи стало розкішшю, а на зміну йому прийшли спроби втекти від реальності, завдяки як і штучному інтелекту, так і віртуальній реальності, з костюмами повного занурення.

Моїми улюбленими цитатами цього твору, котрі влучно розкривають такі проблеми, стали декілька висловів. «Технології можуть імітувати сміх, сльози й навіть обійми, але вони ніколи не замінять того хаосу й тепла, які приносить справжнє людське життя» – заміна справжнього людського тепла не матиме ніякої віддачі від груди пластику та заліза, котра стоятиме у вашій кімнаті, а спроба імітувати це все через віртуальну реальність, лише спосіб втекти від реальним проблем.

«Найвища відповідальність полягає не в тому, щоб захистити дитину від усіх бід світу, а в тому, щоб навчити її жити у цьому світі безстрашно» – батьківство це не легка задача, а задача із зірочкою. Бути справжніми батьками – це вміти підтримати дитину в тяжкі часи, вміти зробити її унікальною особистістю, котра зможе твердо стояти на ногах, при всіх життєвих негараздах.

«Бути батьками – це не про те, щоб створити ідеальну істоту. Це про здатність любити дитину навіть тоді, коли вона зовсім не схожа на ваші уявлення про неї» – людину розуміти не складно, всі намагаються зробити своє життя кращим, мати кращу роботу, дім, авто і, звісно ж, дітей, але книга показує, що дитина – створіння не ідеальне, як і кожен із нас в дитячому віці. Книга навчає знімати рожеві окуляри та вміти миритись із недоліками, а не будувати ілюзорні картини щастя.

Ця книжка – не просто черговий трилер у стилі «Чорного дзеркала», а вражаюча соціальна драма, яка проникає глибоко в душу. Автор майстерно показує світ недалекого майбутнього, яким він може бути, який лякає своєю правдоподібністю і зіштовхує з близькою нам темою. Зображена у романі криза – фінансова скрута, екологічні негаразди та перенаселення – змушує суспільство шукати дешевші «альтернативи» справжньому життю та втекти від цих проблем. І найстрашніше в цьому не те, наскільки природно та виправдано для багатьох людей є ідея замінити живу дитину її цифровою версією у віртуальній реальності, замінити її особисте «Я» на послідовність нулів і одиниць. Автор показує своїх персонажів у реаліті-шоу, де на кону стоїть єдине – право отримати дозвіл на виховання справжньої живої дитини. Спостерігати за тим, як різні пари проходять через створені виклики, випробування та маніпуляції – це неймовірно захопливий емоційний атракціон.

Найбільше вражає те, як Маррс показує людську психологію. За всіма гаджетами, сенсорними костюмами та ШІ, розкриваються вічні людські проблеми: відчайдушне прагнення долати самотність, страх виявитися «недостатньо хорошими» батьками, дитячі травми самих дорослих і намагання компенсувати власні нереалізовані мрії за рахунок дитини. Книга наглядно демонструє, як легко піддатися спокусі створити «ідеальну» віртуальну дитину, яку можна вимкнути кнопкою, коли вона плаче, і наскільки це далеке від справжнього любовного зв'язку. Ця книга залишає після себе наодинці з думками. Вона змушує відчути тривогу за наше майбутнє і водночас викликає гостре бажання цінувати справжні, неідеальні, але такі живі моменти нашого життя.

Книжка чудово підійде молодим людям і парам, які тільки планують завести дітей. Це – чудова можливість підготуватися до моральної й емоційної відповідальності та зрозуміти, що робить родину по-справжньому міцною. Дорослим і досвідченим батькам. Тим, хто прагне переосмислити власне поняття «батьківства», подивитися на свої стосунки з дітьми під новим кутом та взяти для себе щось нове. Любителям якісної соціальної фантастики та психологічних трилерів. Усім, кому подобається серіал «Чорне дзеркало» та сюжетні повороти, які змушують аналізувати розвиток сучасного суспільства.

 

Катерина Алімкіна

бібліотекарка відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів

 

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/AF1D15D7-1621-4866-B6E3-08E02B7A1E06

 

Територія особистості

 Gérard Philipte.

 Між небом та землею

(продовження)

 

      «Кіно схоже на поезію, тому що передає інформацію за допомогою образів»

 

У серпні 1951 року почалися зйомки фільму «Фанфан-Тюльпан» – «комічного вестерну» про епоху Людовіка XV. З режисером Крістаном Жаком Жерар Філіп працював ще над «Пармським монастирем». У період зйомок «Фанфана» Філіп був уже визнаною зіркою, проте одразу прийняв пропозицію Крістіана Жака – напевно відчув, що саме ця роль принесе йому грандіозну славу.

«Філіп зумів зробити свого героя не тільки імпульсивним шибеником, він передав Фанфану свій розум, іронію, галантність і суто французьку легкість. Він не просто черговий герой-коханець, він справжній герой. Жерар чудово переконливий і в численних сценах поєдинків і погонь,  в колоритних ліричних».

Колеги згадували: «Він знімався практично без дублерів, працював під дощем, під час зйомок йому розсікли чоло і проткнули руку вістрям шаблі. У знаменитій сцені на даху на десятиметровій висоті Філіп настільки перетворився на свого героя, що перестав відрізняти правду від вигадки і почав боротися з Ноелем Роквером по-справжньому. А ще Жерар врятував хлопця під час зйомок пожежі. І у перервах він залишався натуральним Фанфаном. Під час сніданків знімальної групи відбувалися обов'язкові бійки, у хід йшли картоплини, крем та інше, посуд летів, столи тріщали. Натхненником всього цього був, звичайно, Жерар Філіп. При цьому він встигав зустрічати в аеропорту Джину Лоллобриджиду, яка приїжджала з Італії, а потім вчити її французької мови. Саме після цього фільму у світі його стали називати «реактивним французом», «квіткою на знімальній камері», «самураєм весни».

Один із критиків написав, що «Фанфан Жерара Філіпа – це три мушкетери в одній особі». Відтепер усі його подальші роботи сприйматимуться крізь легенду Фанфана. Люди всіх національностей аплодували «Фанфану-Тюльпану». Натовпи шанувальниць чергували біля готелів. Це тривало годинами. До свого успіху Жерар Філіп ставився напрочуд спокійно. Режисер Крістіан-Жак після прем'єри зазначив: «Саме в ролі Фанфана-Тюльпана для мене розкрився Жерар – веселий, чарівний, сповнений ентузіазму пустун, який іноді навіть не знає меж забороненого…»».

Навесні Жерар їде в мексиканське село Альворадо, де на березі знаменитої затоки Ів Аллегрі знімає «Гордії». Разом із Філіпом у картині знімалася знаменита Мішель Морган. В основу фільму «Пан Ріпуа» Клемана було покладено роман письменника Луї Емона «Пан Ріпуа і Немезіда». Його герой – молодий спокусник, сучасний Тартюф. Після зйомок Рене Клеман сказав про Філіпа: «Ця людина, що випромінює ніжність, має душу дитини…».

У липні 1953 Філіп зіграв у виставі «Лорензаччо» Мюссе. Після того, як Вілара поклали до лікарні, за постановку взявся сам Жерар. «Філіп шукав ритм – стрімкий, рухливий, ємний, для цього сам монтував тридцять вісім картин Мюссе, підрізав, скорочував, робив інтригу гнучкішою. Через рік розпочалися репетиції «Рюї-Блаза» Гюго та «Річарда III» Шекспіра. Жерар вважав Рюї-Блаза найкращою в театрі. За словами критика Готьє, він «шекспіризував свого героя». Досвід «шекспіризації» Гюго допоміг акторові впоратися з роллю, здавалося б, протипоказаною його таланту, – Річардом ІІІ. Філіп грав слабку людину, якій не під силу королівська порфіра, але яка щосили чіпляється за неї».

Його улюбленим драматургом був Мольєр, а поетом Поль Елюар.

На жаль, немає екранізованих версій повних сценічних ролей, хоча записи розмовної мови, існують. Найяскравішою та найбільш пам'ятною вважають «Сіда», образ, який Філіп відтворив у двадцять вісім і став  наймолодшим актором в історії цієї ролі, яку традиційно виконували досвідчені. «Рішення Жана Вілара запросити  його на цю легендарну роль ННТ та на Авіньйонському фестивалі було геніальним проривом, адже це був Родріго, чия пристрасть, сміливість, романтична заручина звернулися до цілого нового покоління французьких театралів. Жерар Філіп не лише підкреслив шедевр Корнеля приголомшливою гідністю, з якою його  традиційно представляли, але й просочив поєднанням поезії, природньої та кінематографічної елегантності. Варто лише прослухати відомий монолог з першого акту, щоб зрозуміти позачасову красу твору».

Згадують і читання «Мізантропа» Мольєра, ролі, яку Жерар Філіп планував зіграти незадовго до смерті.

У 1955–1957 роках він цілковито віддавався кіно, але, на думку критиків,  мабуть, у жодній із ролей не відчувалась така акторська школа Вілара як у Жюльєні Сорелі. Прем'єра «Червоного та чорного» Отана-Лара відбулася 29 жовтня 1954 року в Парижі. Глядачі стовідсотково ототожнювали Філіпа тепер вже з героєм роману Стендаля. «Мене часто запитують, чи я відчуваю повне злиття з персонажем? Щиро кажучи, майже ніколи. Думаю, що подібне злиття акторові взагалі не під силу. Завжди є контроль. Спочатку доводиться створювати образ в уяві, потім, так би мовити, одягати його в плоть, але за обов'язкового контролю над собою. Тут не допомагають ні реквізити, ні декорації. Вони надані на допомогу глядачеві. На мою думку, акторський образ – це наче копія твого внутрішнього світу, яку треба схопити».

У 1956 Філіп разом із нідерландським кінорежисером Йорісом Івенсом поставив «Тіля Уленшпігеля» і виконав головну роль. Змінивши колишню стриманість, він охоче міркував про нову роботу: «...світлий розум, що іскриться дотепністю і зухвалістю, добре серце, безрозсудна хоробрість і шляхетна душа – таким я собі уявляю Тіля, напівлегендарного героя середньовічної Фландрії. Тіль схожий на Фанфана, але мені зараз набагато важливіше їх відмінність. Одне, дуже суттєве, у тому, що Тіль по-людськи набагато глибше, у ньому більше відчувається узагальненість».

Останні роки життя Жерар пробував себе у різних кіножанрах – комедії, мелодрамі. Від Марка Алегре – до Жана Беккера або до Жюльєна Дювів'є, Клода Отана-Лара, Роже Вадима і, нарешті, до Бунюеля. Критики відзначили його у ролі художника Амедео Модільяні у драмі «Монпарнас 19» (1957). Влітку 1958 року Жерар повернувся до роботи з  Віларом. Роль у картині Роже Вадима «Небезпечні зв'язки 1960» (1959) стала однією з останніх.

Олена Ємельянова

 

Фото https://www.rtl.fr/culture/culture-generale/gerard-philipe-l-incandescent-7799549487

 

Послуга та умови замовлення літератури по МБА

 (056) 770-35-73, е-mail: mba@libr.dp.ua

 

Джерела:

Фото https://www.blu-ray.com/Gerard-Philipe/126094/

https://www.imdb.com/name/nm0679959/bio/

https://www.meer.com/en/66807-gerard-philipe-the-eternal-prince

https://stagescreensong.wordpress.com/gerard-philipe-le-grand-prince/

https://chantiersdeculture.com/2023/01/21/gerard-philipe-la-gloire-au-parking/

https://www.fabula.org/actualites/110853/gerard-philippe.html

https://spletnik.ru/32766-zherar-filip-137645

https://www.festival-cannes.com/.../gerard-philipe-le.../

       Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter