Винахідники, віват!

Дрон-трансформер Павла Малуєва

 

Учень Наукового ліцею з Кам’янського став призером на Всеукраїнському конкурсі Еко-Техно 2024 для обдарованих українських школярів, який проводився в межах національного етапу міжнародної науково-технічної виставки Regeneron ISEF-2024. Цей захід охоплює величезну сферу сучасної науки – 22 категорії та багато підкатегорій, які включають математичні, природничі та прикладні науки. Павло Малуєв посів призове місце в категорії «Робототехніка та інтелектуальні машини».
 

17-річний Павло Малуєв із Кам`янського розробив дрон-трансформер. Павло – двічі переселенець. Народився у Алчевську (Луганська область), потім з родиною переїхав у Маріуполь, але через повномасштабну війну родина вимушена була виїхати до Кам'янського. Там Павло почав навчання у «Науковому ліцеї ім. Анатолія Лигуна», і закінчив його із золотою медаллю.
 
Павло розповідає: «Мені завжди подобались технічні науки, зокрема, математика та інформатика. У 10 класі я брав участь у конкурсі «Малої академії наук України» (МАН), але не зайняв призового місця на всеукраїнському етапі. Я проаналізував чого роботі не вистачало і це надихнуло мене на новий проєкт».
 
Хлопець розробив аероробота-трансформера із застосуванням віртуальної реальності. Що вміє незвичайний дрон Павла? За словами юнака, особливість проєкту – здатність аероробота до трансформації. Тобто він вміє літати та їздити по різних типах місцевості. А людина, яка планує управляти ним, зможе пройти навчання у віртуальній реальності перш ніж бути «за кермом».

 
Юний винахідник каже: «Розробка вузлів механізму була найскладнішим етапом у роботі для мене. Річ у тім, що не існувало навіть схожих моделей, тож я побудував конструкцію з нуля».
 
Павло впевнений, що аероробот може бути корисним фахівцям у всіх галузях. Наприклад, робити доставку вантажів на важкодоступні території, а також доставляти ліки, їжу та боєприпаси на прифронтових територіях.
 
«З цією роботою я знову брав участь у МАН. Результати конкурсу оголошували під час онлайн-трансляції, яку ми дивилися у ліцеї. Першими називали переможців моєї секції. За мить я бачу на екрані свої прізвище та ім'я. Десь секунду я не міг повірити, що я зайняв перше місце, а далі щиро радів із друзями, що сиділи поруч».

Павло вірить, що ця робота може допомогти військовим на фронті та населенню України, яке щоденно страждає від жахів війни.

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Несподіване питання

Відповіді на нестандартні питання читачів про Бібліотеку

 

Чому на обкладинках книжок вашої бібліотеки наклеєні номера і часто перед ними прописані різні літери. Адже, зазвичай, на бібліотечній книжці бачимо шифри…

Дійсно, будь-яка людина одразу відрізняє бібліотечну книгу від інших, перш за все, за її зовнішнім додатковим оформленням: наклеєним на обкладинці етикеткам із номерами або шифрами. Ці позначки – своєрідні адреси, де «проживає» кожна книга.

Як правило, книги в бібліотеках розставляють за тематичними ознаками, закладеними у спеціальних шифрах-індексах і прописані на етикетці.

Супервеликі бібліотеки з мільйонними фондами не можуть дозволити собі такої розкоші – тематичну розстановку всього  книжкового фонду, яка, до речі, дуже зручна у використанні. Тому спеціальні та спеціалізовані фонди відділів обслуговування читачів розставляють, як правило, за темами, вказаними на етикетках (індекс УДК – універсальної десяткової класифікації), а основний фонд бібліотеки – за форматно-інвентарним принципом.

Відділ, де розміщено основний фонд бібліотеки так й називається – відділ зберігання основного фонду, або в професійному середовищі – книгосховище. Цей відділ – серце обласної універсальної наукової бібліотеки, тут зосереджена основна, найбільша, «золота» частина її книжкового фонду. Якщо загальна кількість фонду Бібліотеки – близько трьох мільйонів (і це не тільки книги), і він розміщений у 10-ти відділах обслуговування читачів, то тільки в одному відділі книгосховища – близько одного мільйона книг. Багато це чи не дуже?

Звісно, це дуже багато. Уявить собі книжкову полицю довжиною приблизно у 20 км, саме такий вигляд мав би фонд відділу, якщо його розмістити на одній полиці. Бібліотеки- «мільйонники» завжди страждають від катастрофічної нестачі площ для комфортного розміщення фондів, тому вони використовують форматно-інвентарну розстановку. Кожна книга має свій розмір, ми бачимо величезні книги, висота яких може сягати одного метра, інші – мають трошки менший формат, або звичайний, як альбомний аркуш, є і зовсім маленькі, їх порівнюють із сірниковими коробками, такі  називають – «малюки».

Ось і виходить, що для розстановки тут книги спочатку групують за розмірами формату, якій означений літерою, проставленою перед інвентарним номером книги. В середині кожного формату – за інвентарними номерами. Такий спосіб розстановки дозволяє значно економити корисні площі книгосховищ. Саме тому на багатьох книгах, які зберігаються у відділі зберігання основного фонду, можемо побачити лише інвентарний номер і часто з літерою попереду. 

Так зручно зберігати при такій розстановці книги, але як знайти конкретну книжку, необхідну зараз в безмежному книжковому морі книгосховища? Звичайно, в науковій бібліотеці неможливо обійтися без каталогу. Саме у каталозі за будь-якою ознакою: автор, назва, тема, ключове слово та іншими параметрами знаходимо необхідний примірник з даними, де вказані всі необхідні «адреси», за якими почнемо пошук. І ось у руках у вас так звана «читацька вимога» і спробуйте поблукати серед нескінченних стелажів, які дістають до стелі, щоб знайти цю саму книжку. Проходиш один поверх із поворотами, широкими і не дуже «вуличками» між стелажами, потім – інший, час від часу зустрічаєш драбинки, що допомагають дістатися верхніх полиць. Прогулянка виявляється некороткою – загальна площа відділу – 1200 м²_. Нарешті – ось вона, орієнтовна цифра, де повинна бути книга. 

Швиденько на драбинку – верхня полиця, а на ній – два ряди книг, дивишся на обкладинку – «Ця сама: номер, автор, назва – все співало. Знайшлась!». Так може «блукати» бібліотекар-початківець.

Але сучасний колектив відділу – справжні професіонали, які відмінно орієнтуються у фонді. Продумана логістика розстановки, наочні позначки на стелажах, багаторічний досвід допомагають швидко і якісно виконувати замовлення користувачів. Іноді читачі неуважно заповнюють вимоги: помилка в номері, наприклад… Що цікаво, фахівці книгосховища якимось чудом вирішують таки кросворди, виправляють читацькі помилки! Для нашої бібліотеки якісне і швидке виконання замовлення читача має особливого значення: відділ зберігання основного фонду розташований в окремому приміщенні, на значній відстані від відділів обслуговування, де читачі чекають книги. Тому організовано попереднє замовлення літератури із книгосховища, а ті книги, що прибули до читальних залів, чекають своїх читачів декілька днів, щоб вони працювали з книгами у зручний для них час.

Чітко, з мінімальною кількістю помилок, допомагає працювати фахівцям довідковий апарат відділу, який вони створили і підтримують його актуальність. Наприклад, там знають коли та якому відділу передана та чи інша книга, встановлять місце знаходження будь-якої книги, що є в Бібліотеці. Комп’ютеризація основних процесів бібліотеки значно підвищила якість обслуговування читачів, використання електронного каталогу допомагає як читачам, так і бібліотечним працівникам орієнтуватися в багатомільйонному фонді й оперативно знаходити необхідну інформацію.

Наші колеги – працівники книгосховища активно беруть участь у поповненні електронного каталогу бібліографічними записами на ретроспективний фонд. Усі вимоги читачів на книги з фонду вони звіряють за каталогом і, якщо запитана книга в ньому відсутня, одразу створюють новий запис і доповнюють електронний каталог.

І, хоча ІT-технології з різних причин впроваджені ще не в усі виробничі процеси відділу книгосховища, колектив із зацікавленням прагне знайти якомога більше можливостей для їхнього використання. Для популяризації свого фонду вони реалізують цікавий е-проект: «Скарби книгосховища» (https://www.libr.dp.ua/?do=SGallery), мета якого – розповідь про книжкові колекції, що зберігаються у відділі. Більше тридцяти тематичних добірок розміщено на сайті Бібліотеки. Серед них – «Книгосховище продовжує відкривати свої скарби» – колекція книг, подарована відомими людьми нашого краю; «Повернення книг-вигнанців» – добірка книг, збережених небайдужими працівниками Бібліотеки минулих років, які списувались за так званими «Списками Облліту». Справжні книгознавчі дослідження проводять колеги, щоб підготувати для електронного ресурсу тематичні добірки різної тематики: «Григорій Сковорода: символ духовної культури від давнини до сьогодення»; «Оскароносні сценарії літературних екранізацій»; «Микола Лукаш – Моцарт українського перекладу» та багато інших.

Ось таке нестандартне питання читача про наклеєні номера на обкладинках книжок привело нас до розповіді про відділ збереження основного фонду, до цього відділу читачам вхід закрито (хіба що за спеціальним запрошенням). Недарма співробітники цього відділу жартують: «Ласкаво просимо, але стороннім вхід заборонено!». Але запитуйте що вас цікавить, і ми радо надамо відповіді.

Тетяна Абраїмова

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Визначними місцями Придніпров'я

Петриківський візерунок України

 

Відоме в усьому світі мистецтво петриківського розпису з його квітковими цибулинками, гронами калини і яскравими казковими птахами народилося у селищі Петриківці, заснованому в XVII столітті козаком Петриком. Останній кошовий Війська Запорозького Петро Калнишевський сприяв перетворенню невеликого козацького села на центр Протовчанської військової паланки. Тоді ж виникло і мистецтво розпису як прикраса селянської «хати-мазанки» та її внутрішнього оздоблення. 5 грудня 2013 року петриківський розпис включений ЮНЕСКО до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, а сама Петриківка перетворилася на селище-музей, будівлі якого розписані яскравими фарбами.

До центру селища гостей і жителів Петриківки супроводжує найдовший в Україні орнаментальний квітковий фриз довжиною більше 120 метрів. Прикрасою селища є місцевий парк відпочинку, в якому у різних варіантах представлено петриківський розпис – від альтанки-писанки до бронзової квітки-цибулинки. Найстарші взірці самобутнього петриківського розпису можна побачити у місцевому Музеї етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва та Музеї Федора Панка, який відродив мистецтво петриківського розпису в архітектурному інтер’єрі. Ознайомитися з сучасними творіннями петриківських майстрів можна у Центрі народного мистецтва «Петриківка». І головне – кожен бажаючий за кілька хвилин може створити свій власний петриківський розпис разом із вихованцями найстарішої в області Дитячої художньої школи та Петриківського будинку дитячої творчості.

Фото:

https://ua.igotoworld.com/en/poi_object/66023_centre-of-folk-art-petrykivka.htm#/google_vignette

 https://www.ukrainer.net/petrykivka/

 Джерела:

Петриківське мистецтво / Ф. Панко, А. Пікуш, В. Статива-Дека та ін.– [Б. м.: б. в.], б. р.– 8 с.

Глухенька Н. Петриківські майстри декоративного розпису.– Київ: [б. в.], 1959.– 23 с.

Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи.– Київ: Мистецтво, 1965.– 40 с.

Корнієнко І.С. Народні таланти: нариси.– Київ: [б. в.], 1959.– 104 с.

Чабан М.П. І в України – твоє обличчя. 600 дат і подій із життя Петриківки.– Дніпро: Ліра, 2022.– 248 с.

Петриківщина: сузір'я талантів / В.А. Мілованов, Н.Г. Гармаш, В.В. Литвиненко [та ін.].– Дніпро: Журфонд, 2020.– 192 с.

Богомаз К.Ю. Петриківський край: історія та сучасність / К.Ю. Богомаз, Н.М. Буланова, Л.М. Сорокіна.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2011.– 192 с.

Тетяна Гарькава: Петриківський декоративний розпис / Дніпропетр. худож. музей; Нац. спілка художників України, Дніпропетр. орг.; авт. предисл. Л. Тверська.– Дніпропетровськ: [б. в.], 2005.– 24 с.

***

Шматенко Л. Трудні часи «Петриківського розпису»: [про кризу на фабриці у Петриківці] // Зоря.– 1997.– 23 жовт.

Опанасенко В. Ботанічний сад: краса під захистом держави // Зоря.– 2011.– 27 серп.– (№ 94).– 1, 3 (Додаток «Екологія Придніпров'я»).

Старченко В. Витоки петриківського малярства: [про Петриківку та петриківську графіку і малярство] // Зоря.– 2010.– № 142 (23.12).– С. 20.

Давиденко Г. Дзеркало краю Петриківського: [про відкриття районного музею етнографії, побуту і декоративно-ужиткового мистецтва] // Сільські новини.– 2010.– № 50 (16.12).– С. 8.

 

Посилання на подкаст: https://www.youtube.com/watch?v=pmChuxSqQ9A

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Діалоги з мистецтвом

 

Радіо Дніпра:100 років в ефірі

 

Історія радіо в Дніпрі починається у 1920-х роках з улаштування приймальної радіостанції та появою перших дротових трансляцій. А днем народження «свого», дніпровського радіомовлення вважається 23 лютого 1926, коли на станції (знаходилась у приміщенні окружного виконкому), було здійснені перші пробні передачі ще з Катеринослава.
Їх почули у Кривому Розі, а також у Харкові, Мінську, Ленінграді й навіть Барнаулі. За відгуками – чутність нашої станції була хорошою. «Перший рік радіостанція працювала на хвилі 570 метрів. Передачі починалися о 20 годині вечора. Передавалася лекція чи доповідь, потім йшов концерт чи радіогазета». У студії працювали два диктори і піаніст, а трансляцію забезпечували інженер, два техніки і моторист.
У подальші роки у долі нашого радіо відбулося багато подій: це і поширення дротового радіомовлення на всю область, будівництво нової потужної радіостанції, зведення радіовеж, евакуація установи під час нацистської навали, післявоєнна відбудова, переїзд до Будинку радіо, реорганізації…
У різні роки тут працювали справжні фахівці своєї справи, відомі диктори, автори тематичних передач, серед яких Володимир Пасічник, Наталія Старюк, Валентина Орлова, Наталка Нікуліна, Валерія Вороніна, Людмила Громовик, Таїсія Ковальчук та інші. Саме звідси для мешканців міста й області протягом багатьох років лунав радіопозивний: «Говорить Дніпропетровськ!».
З плином часу змінились технології, пріоритетні напрями, формат – від інформаційно-пропагандистського до розважального, змінились навіть позивні… Але радіо, як і раніше намагається зберегти свою нішу у царині масової інформації, особливо зараз під час тяжких випробувань для країни і її мешканців, коли інколи можливості радіо стають чи не єдиним джерелом новин.
Упродовж століття дніпропетровська радіостанція, нині «Суспільне радіо Дніпро» залишається традиційним і впізнаваним голосом місцевого інформаційного середовища.
Цікаві факти з історії дніпропетровського радіо:
– Перша приймальна радіостанція монтувалася у 1920 році в приміщенні Катеринославського управління народного зв'язку на вулиці Дзержинського, 27 (нині В. Вернадського). За основу використано детекторний приймач зразка 1913 року.
– Цікаво, що 3 травня 1926 року наша радіостанція транслювала відкриття ІІІ-го окружного з'їзду Рад, на якому було ухвалено рішення про перейменування Катеринослава на Дніпропетровськ (затверджено 20 липня 1926 р.).
– «Говорить Дніпропетровська станція окрісполкому!», – так розпочинались передачі нашого радіо наприкінці 20-х років ХХ ст.
– 1926 року в нашому місті було 108 зареєстрованих радіоприймачів. І це число швидко зростало. Просувалось радіо і в село – перші приймачі з'явилися у Котівці, Прядівці, Петриківці, Солоному та інших селах.
– Перша міська радіовежа дала назву вулиці «Радіо» та провулку «Радіо», які розташовані неподалік, в районі Міських Дач. Після закінчення війни в місті було збудовано другу радіовежу на пр. Ілліча (нині пр. П. Орлика).
– Вважалось, що за радянських часів радіовежі міста були «об’єктами подвійного призначення» – слугували для «глушіння ворожих радіостанцій», як то «Голос Америки», «Німецька хвиля» тощо, хоча офіційних підтверджень тому немає.
– Влітку 2025 року споруду першої радіовежі було виведено з експлуатації та демонтовано. Причин демонтажу офіційно не озвучено.
– У приміщенні першої радіостанції Катеринослава-Дніпропетровська нині розташовано Музей історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області.
– 17 листопада 2025 року внаслідок масованої ворожої атаки рф було пошкоджено будівлю редакцій «Суспільного» та «Українського радіо».
Більше дізнатись про історію розвитку радіомовлення у Придніпров’ї можна з книжкових і газетно-журнальних публікацій, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки, а також за посиланням https://www.dnipro.libr.dp.ua/radio_radiostanciya . Запрошуємо!
 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут