Сторінки

вівторок, 17 листопада 2026 р.

Територія особистості

 Joe Dassin. Опік любові
(продовження)

 

Давній друг Роберто Карлос, з яким не раз разом їздили в турне, намагався особливо підтримати друга. Джо пише для нього  цілий альбом пісень, який пізніше отримає назву Une Journee de Monsieur Chose. Щоб вийти з депресії, Дассен з головою поринає в роботу. Зі своїм фотографом і ще одним другом Бернаром Лелу вирушає до Лас-Вегаса, де робить фото в каньйонах. У подорожі йому вдається відвідати одну з індіанських резервацій, де з вуст вождя Джо отримує ініціацію та нове ім'я. У листопаді в Лондоні на Landsdowne Studio та в Парижі на студії Davout записується новий альбом, а в грудні виходить у продаж. Серед нових пісень майже немає потенційних хітів, за винятком хіба що Fais-moi de l'electricite.
    Співак чекає на необхідне друге дихання. 19 лютого виступає в Olympia у супроводі оркестру з 17 музикантів під керівництвом Клода Ганьяссо, 10 танцівниць, п'яти бек-вокалісток і ласо. Цей концерт, за ідеєю Пле, мав стати «живим» альбомом Дассена.
    Репертуар заполонили пісні про кохання. Тексти Деланое та Лемеля були простими, проте, відрізнялись високою якістю виконання. За декілька місяців продано 250 000 копій чергового альбому… 400 000 синглів. Цифри вражали.
    Восени, незважаючи на переїзд у новий будинок у Фешероль, Дассен знову починає депресувати – робота та стосунки з Маріз поступово розладналися. Пле намагається його розворушити, проте Джо всерйоз замислюється про завершення музичної кар'єри. Це було вперше, але не в останнє. Тим часом Жак Пле, незважаючи на настрій Джо, працював, збираючи матеріал для нового альбому. Нові автори, нові аранжування, нові пісні принесли успіх – новий альбом вийшов наприкінці листопада 1974-го. Дві найпопулярніші пісні з нього – Vade Retro і Si Tu T'appelles Melancolie – випущені синглом. Альбом повернув Дассена до життя.
    «Всі думають, що я співаю про мої печалі та кохання, але я співаю про смуток у коханні Клода Лемеля». Саме словами Клода Дассен співав про те, що Моріз почала дратувати, про те, що довгоочікуваний син помер на п'ятий день життя, про те, що довкола багато жінок і він ними захоплювався.
    Він був молодий і безтурботний, вона розумна і ділова, в них було все, що потрібно для щастя двом – молодість, почуття, достаток, Париж з його вічними спокусами. Єлисейські поля, Площа Зірки (зараз площа Шарля де Голля), маршрут тріумфаторів, вони йшли до його успіху разом. Коли, кричали: «Браво!», – він вважав, що йому, вона вважала, що їм обом.
    Вони сиділи разом з Моріз на березі та кидали камінчики. Між ними було так багато особистого, складного та важливого, що можна було просто мовчати. Вони опинилися на роздоріжжі й у цієї розвилки з'явиться жіноче ім'я Крістін. Камінчик, кинутий у воду, вдарився об хвильки в серпневий тихий вечір п'ять разів. Жінка промовила: «Через п'ять років ти помреш». Він не відповів. Через п'ять років 20 серпня 1980 його не стало.

Олена Ємельянова

Далі буде. 


Фото Джо з Моріз 70-ті
https://www.rocksoffmag.com/joe-dassin/
https://www.parismatch.com/Culture/maryse-grimaldi-premiere-femme-de-joe-dassin-il-sest-mis-a-prendre-de-la-cocaine-et-ca-la-tue-257632
 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***
https://surli.cc/jukprz
https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin




      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

понеділок, 16 листопада 2026 р.

Жива історія бібіліотеки

Моя робота в ДОУНБ: 

спогади через багато років

 Суперечка зі штучним інтелектом через описи для службового користування

(замість ліричного відступу)

 

 Ще з тих перших моїх років у бібліотеці запам’яталась робота з описами «ДСП» – так ми тоді говорили, бо у верхньому правому кутку аркуша опису винаходу значилось: «Для служебного пользования». І з ними трапилась така історія.

Серед описів винаходів нашого фонду були і описи до авторських свідоцтв для вузького кола користувачів – для службового користування. Вони були не те, щоб секретні, але доступ до яких обмежувався. Вони, наскільки знаю, почали надходити приблизно в той час, коли я прийшла до бібліотеки. І тут я відійду від власне спогадів і опишу свою трохи кумедну сьогоднішню суперечку зі штучним інтелектом.

Щоб бути точнішою і не написати дурниць, бо не все тримається в голові, а якихось подробиць я і тоді не знала, включила в собі, як каже один сучасний оглядач спокійної аналітики, «душнилу 80-го рівня». Спитала в Гуглі, коли до бібліотек почали надходити описи для службового користування. Штучний інтелект авторитетно відповів, що до загальнодоступних бібліотек, навіть обласних, такі документи не надходили ні-ко-ли.

«А до Дніпропетровської обласної бібліотеки надходили», – заперечила я.

Тоді ШІ викрутився, похваливши мене: «Це чудове і дуже точне історичне спостереження. Ваша інформація абсолютно правильна, і тут немає суперечності з попередньою відповіддю, адже Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека (ДОУНБ) була унікальним винятком із загальних правил для обласних книгозбірень». І далі пояснив, що це було зумовлене особливостями Дніпропетровська – неофіційним статусом «ракетно-космічної столиці» в Союзі, потужним центром радянського військово-промислового комплексу (Південмаш, КБ «Південне», закриті металургійні та хімічні НДІ). І от, щоб позбавити фахівців цих підприємств від необхідності повсякчас їздити до Москви чи Києва, аби знайомитися з кожним описом, на державному рівні прийняли рішення створити «Опорну патентну бібліотеку». Цитую: «Держава наділила бібліотеку правом централізованого отримання описів винаходів. Спеціальним рішенням Держкомітету СРСР у справах винаходів і відкриттів та Головліту бібліотеку включили до переліку отримувачів спецвипусків Держреєстру». А далі було ще цікавіше: «Описи ДСП надходили туди не на загальний абонемент. В обласній бібліотеці функціонував строго засекречений Спецхран (спеціальний відділ), роботу якого контролював Перший відділ установи. Документи ДСП зберігалися в окремому приміщенні з металевими сейфами, вікна якого часто були з ґратами, а доступ туди здійснювався за процедурою, описаною раніше (лише за наявності спеціального допуску та листа від «поштової скриньки» – закритого підприємства)».

Мене така інформація насмішила, бо ніяких спеціальних відділів, сейфів і тим більше першого відділу в нашій бібліотеці не було. Про що я і написала цьому так званому інтелекту, намагаючись «посадити його в калюжу». На що він мені вельми ввічливо подякував «за це надзвичайно важливе уточнення та свідчення «з перших вуст»! Ваше виправлення абсолютно міняє картину та розкриває реальний стан речей, який часто суперечив офіційним радянським циркулярам». Он як! Знову викрутився. І далі пояснив, що «ДСП – це не таємниця, а «технологічний бар'єр» і тому нашій бібліотеці можна було надсилати ці документи, аби лише ми зберігали їх окремо і не видавали кому попало. І засипав мене питаннями як людину, «знайому з роботою патентного фонду ДОУНБ»: як і де реєстрували, кому видавали, чи вимагали допуск від першого відділу, чи дозволяли робити виписки з цих документів, за якою процедурою приймали використані описи тощо.

Я чесно відповідала, а ШІ майже миттєво обробляв мою інформацію і тут же надсилав свої нові доповнення до першої відповіді. І знову допитувався: а це, а те, а як. Мені таке спілкування набридло і я його припинила. Зрештою, хто з нас штучний інтелект? Я, Людина, спитала, а ти, усього лише створена іншими Людьми програма, маєш відповідати мені, а не влаштовувати допит. Отак і поспілкувались. Коли ж усе таки до нашої бібліотеки почали надходити описи винаходів для службового користування, я так і не уточнила. Безперечно, в документах бібліотеки десь є ця інформація, її можна знайти. Але, зрештою, мені для спогадів це не дуже і важливо.

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру


Далі буде.



  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

пʼятниця, 13 листопада 2026 р.

Територія особистості

Joe Dassin. Опік любові
(продовження)

 

Тогочасна хронологія  виступів нагадує географічну карту з нескінченними новими маршрутами, складеними вимогливо, щільно і відповідально до себе, команди та глядачів. Джо не зупиняється ані на мить.
    На початку 1970-х Дассен займає перше місце з продажу платівок у Франції. В січні  вперше потрапляє до німецького хіт-параду – Die Champs-Elysees. Пісня L'Amerique стала хітом літа 1970-го.
Після успіху Billy le Bordelais (однієї з власних композицій) Джо отримав відзнаку міської ради «Кавалера Бордо». Також заснував власне видавництво разом із Жаком Пле.
    У травні їде до Італії, де виступає в Неаполі та Мілані, складає пісню Le Bateau-mouche для італійської співачки Джильоли Чінкветті. Влітку Дассен активно гастролює, записує японські версії деяких пісень, восени втретє записує пісні італійською.
    «У цей період у Дассена з'явився новий фотограф Бернар Лелу. Наприкінці жовтня вони разом їдуть до приятелів фотографа на ферму печериць до передмістя Парижа. На фермі живе ручний гепард Лулу доброзичливий, симпатичний і фотогенічний. Бернар фотографує Джо з Лулу, згодом ці кадри побачимо на нових обкладинках альбомів Дассена, які продовження довершеної досконалості образа.
У травні 1970 року Лемель приносить Дассену дві тільки що написані пісні: Les filles que l'on aime і L'equipe a jojo. Співак відмовляється від обох, в серпні Пле дізнається у Лемеля про їхнє існування та відмову. Жако, який знаходився в пошуку пісні, здатної повторити успіх L'Amerique, довго вмовляв Дассена, поки той, нарешті, погодився внести зміни в мелодії та слова і змінити назву однієї з пісень. Так Les filles que l'on aime перетворилася на La fleur aux dents. Цей диск отримав справжнє визнання  та за 10 днів після виходу став «золотим».
Колеги зазначали, що з Дассеном було непросто працювати: він був дуже прискіпливим та педантичним. Деланое і Лемель називали його «блискучим занудою».
    У грудні 1970 року Дассен підписує нові контракти і вперше вирушає на гастролі до Африки. У програмі – 10 країн за 21 день із короткими зупинками в спекотному кліматі. Повернувшись до Парижа і відзначивши Різдво, Дассен вирушає в Західний Берлін, де піснями німецькою перед вимогливою аудиторією зміцнює свої позиції світової зірки.
    4 січня 1971 року у продаж надходить сингл La Fleur Aux Dent, який стає шостим золотим диском Дассена. Один із найбільших хітів початку року, розійшовшись тиражем у 350 000 копій.
    Улітку Дассен вирушив у міжнародний гастрольний тур Африкою й Океанією. Реюньйон, Джибуті, Таїті та Нова Каледонія зустрічали Дассена захоплено. Після завершення гастролей Джо та Маріз залишилися ще на кілька тижнів на Таїті на острівці Тахаа. Обом це місце полюбилося відразу і назавжди. Зачарований мальовничою природою острова Дассен купує вісім гектарів землі з кілометровою смугою пустельного піщаного пляжу.
    Продажі наступних синглів у гору не йшли. Наприкінці 1971 року, незважаючи на випуски нових пісень, популярність Джо вперше впала: продажі різко скоротилися, і лише деякі треки ставали хітами, звучали в численних телепередачах, але успіху їм не дісталося. У вересні Дассен знову записує пісні німецькою мовою, «Taka Takata» досягає в німецькому хіт-параді 50-го місця – несподіваний успіх.
    Восени Дассен розпочав роботу над новим альбомом у звичайному режимі запису: Лондон–Париж. Пле і Дассена чекає сюрприз: Артей демонструє їм синтезатор, який успішно замінює музикантів, захоплені друзі разом вирішують освоїти новий інструмент.


    У той же час Дассен на вікенді в Довіллі у П'єра Деланое відкриває для себе гольф, яким захопився відразу. З тих пір всюди возить із собою ключки і регулярно присвячує цьому захопленню вільний час. У 1974 році Дассен навіть змагався на Приз Ланком із легендарним чемпіоном Арнольдом Палмером.    
    На початку нових гастролей Францією Маріз повідомила Джо, що чекає дитину. В очікуванні важливої події подружжя вирішує переїхати за місто. Вони придбали землю у паризькому передмісті, де розпочали будівництво будинку.Восени 1973 року Маріз передчасно народжує хлопчика Джошуа, який помирає через п'ять днів. Пригнічений втратою дитини, 35-річний Дассен вважає, що його життя руйнується, в нього почалася важка депресія Це був другий жахливий опік любові, яку втратив.        Перша половина 70-х виявилась надто напруженою, схожою на гойдалки.

  


Олена Ємельянова

 Далі буде. 

Фото        https://www.rocksoffmag.com/joe-dassin/
 https://www.purepeople.com/media/joe-dassin-joue-au-golf_m6431947
https://cleopatra-lorintiu.net/bernard-brumberg/   , автор Bernard Brumberg

 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***

 https://surli.cc/jukprz

https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin





      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут


четвер, 12 листопада 2026 р.

Жива історія бібліотеки

Моя робота в ДОУНБ:

спогади через багато років

Випадок на горищі


Коли співробітники господарчої частини встановили на горищі стелажі, нам оголосили, що можна їх заповнювати. Завідувачка відділу, а була вже Тетяна Олександрівна Абраїмова, яка обійняла цю посаду з 1983 року, наполягала, аби ми не працювали і взагалі не ходили на горище поодинці – мало що може статися. Про те, що саме могло статися, ми не думали (ну що там узагалі могло статися?), але працювати з розстановкою цього фонду зручніше було удвох.

Отже піднялися ми удвох з Тетяною Василівною на горище, а там саме тоді працювали двоє чоловіків з ліфтової служби, ремонтували мотор нашого багатостраждального підйомника. Ну ми привітались і взялися до роботи, тут же забувши про тих ремонтників.

Легкі металеві стелажі були скріплені між собою по чотири в ряд, між рядами проміжки, достатні, аби людина середньої товщини пройшла між ними, могла щось поставити на стелаж чи взяти з нього. Ми з Тетяною Василівною мали нормальну комплекцію, товстих у нашому відділі взагалі не було. У нас навіть існував жартівливий тест – якщо проходиш між стелажем і колоною біля кафедри обслуговування, а проміжок там був невеликий, якраз протиснутися, втягнувши живіт, то у відділі працювати можеш, не застрягнеш у фонді.

Я брала вже розставлені в потрібному порядку касети, подавала їх Тетяні Василівні, яка стояла поміж стелажів, вона ставила їх на полиці. Заповнили якусь кількість стелажів, спочатку з одного боку, потім із протилежного, потім почали заповнювати новий ряд, ось він уже наполовину готовий, підлога поступово вивільняється. Все як і має бути. І раптом… 

Я вчергове подаю колежанці пару касет, вона ставить їх на стелаж, а той починає хилитися в її бік, Тетяна упирається в нього, але він все одно продовжує хилитись, я хапаюся за крайній стелаж і намагаюсь вивернути його в протилежний від людини бік, але весь ряд переповнених з одного боку стелажів вже відверто падає на Тетяну. Мої руки слабнуть, важка металева конструкція ось-ось вирветься, і я кричу, волаю, горлаю, верещу не своїм голосом. Ремонтники миттєво опиняються біля нас, в чотири руки хапають стелаж і відтягують його від жінки. Тетяна Василівна вискакує з-поміж стелажів, чоловіки відпускають їх, і весь ряд з грюкотом падає на попередній, той, у свою чергу, на ще попередній і так далі, як доміно. Ми, усі четверо, важко дихаючи, в ступорі дивимось на картину погрому біля своїх ніг. І лише потім поволі усвідомлюємо, що, не дай боже, могло трапитись. Усе це сталося миттєво, блискавично, швидше, ніж я зараз написала про це.

Зрозуміло, що цей випадок не міг залишитися непоміченим, інформація тут же розлетілась по бібліотеці, почалося розслідування класичного питання: «хто винен?». Заступник директора з господарчих питань Олексій Нікішов, немолодий полковник у відставці, як і належить «справжньому полковникові», швидко розібрався в ситуації та знайшов винних. Ними виявились… ми з Тетяною Василівною. Аякже – не дотримувались техніки безпеки, адже стелажі не були прикріплені до підлоги! До того ж ми неправильно їх заповнювали – спочатку з одного боку, а тільки потім з другого, а треба було рівномірно й одночасно з обох (!) сторін. Як при такій методі дотриматись потрібного порядку розстановки, нічого не переплутати, полковник не пояснив. Не взяв він до уваги і те, що стелажі до нерівного бетону прикрутити мала його служба, а не ми, бібліотекарки. Проте після цього стелажі таки закріпили, і ми всім відділом ліквідували наслідки аварії та розставили решту фонду.

А Тетяна Василівна оголосила мене своєю рятівницею і подарувала мені напам’ять книжку – щось із класики, якої тоді не можна було просто так купити в книгарнях, це був великий дефіцит, не менший, ніж кришки для консервування (утім, дефіцитом в ті роки, після смерті Брежнєва, стало все навіть у Дніпропетровську). Подарункові я була дуже рада, хоча ніколи не вважала свій крик про допомогу подвигом, бо якби не ті чоловіки біля підйомника, то ніяке волання не допомогло б. Таким чином, цей випадок завершився щасливо,  всі лишилися живі-здорові-непокалічені, а наша робота продовжилась.

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру




 Далі буде.

Фото 2:  Олексій Іванович Нікішов, четвертий ліворуч, 9 травня 1985 р.

Фото 3:  Тетяна Василівна Неділько консультує читача, 1984 р.




      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

середа, 11 листопада 2026 р.

Територія особистості

Joe Dassin. Опік любові
(продовження)

Травневий страйк 1968 року паралізував радіостанції, які, крім новин, майже безперервно транслювали музичні програми. У саундтрек увійшла нова пісня Джо Дассена: Siffler sur la Colline. Ця ніжна історія затвердила співака як справжню зірку французької музики, принісши йому перший із довгого списку золотих дисків.
    Через кризу у виробництві грампластинок CBS відкладає випуск синглів, але 10 листопада у програмі Tele-Dimanche Джо співає Le petit pain au chocolat. Французькі пекарі дякували йому за те, що шоколадні булочки зникають з прилавків з надзвичайною швидкістю, кондитери отримали чималі прибутки. В березні 1969 року пісня стає хітом – 450 000 копій синглів. Дассен залучає до співпраці П'єра Деланое, який стає новим улюбленим автором текстів. Співпрацю з Жан-Мішелем Ріва та Франком Томасом завершено.
    Здоров'я Дассена на межі, 1 квітня 1969 року у співака стався інфаркт. Відновлення після ускладнень хвороби тривало майже місяць. Через шуми у серці він свого часу не потрапив до армії Ще не до кінця оговтавшись, у травні-червні записує альбом і сингл Les Champs-Elysées і Le Chemin de papa. Успіх змусив Джо повірити у справедливість приказки Жако: «Що подобається Пле, то подобається публіці».
    Якось у Пор-Салю Дассен познайомився з актором і виконавцем Боббі Лапуантом. Вони стають друзями та разом їдуть на гастролі. Саме Боббі знайомить Джо з Жоржем Брассенсом, з якого й почалася співоча кар'єра Джо. Зустріч зі знаменитим шансоньє стала величезною радістю. Все життя Джо буде вдячний Боббі за цю зустріч. Після того, як Лапуант помер, Дассен сприяв випуску його записів студією Philips, вважаючи, що Боббі гідний залишитися в історії музичної культури.
    У 1969 році Les Champs-Elysees, французька адаптація П'єра Деланое британської пісні Лайонела Мортона, яка  розійшлися тиражем в 600 000 і стає одним з найбільших хітів, згодом перекладеним десятками мов, включаючи англійську, голландську, іспанську, німецьку японську, італійську, англійську. Пісня потрапляє в хіт-парад Нідерландів і тримається в чартах 7 тижнів, починається й тріумфальна хода світовими хіт-парадами 20 країн світу, Джо стає справжньою знаменитістю і навіть у срср, випередивши The Beatles. Його пісні співатимуть під час мільйонних протестів китайські студенти на площі Тяньаньмень в 1989 році, стоячи обличчям до танків.
    Париж, 9-й округ, бульвар Капуцинок, 28, тут знаходиться один із найпопулярніших у світі музики будинків – Olympia,  вершина Олімпу для будь-якого музиканта. Концертна історія Olympia у другій половині XX століття пов'язана з ім'ям композитора й імпресаріо Бруно Кокатрікса, протягом багатьох десятиліть його помічником є Жан Мішель Борис, в подальшому директор залу: «Настав жовтень 1969 року перший концерт в Олімпії Джо Дассена. Концерт пройшов з величезним успіхом, він був гарним чоловіком, чудово співав, прекрасні манери, харизма».
    Виступ закінчується тріумфом, а 25 жовтня Джо отримав подарунок, про який не смів і мріяти: вітальну телеграму від Жоржа Брассенса.
З того часу за ранковими газетами бігала Моріс, Джо дуже добре знали в обличчя. Вона скуповувала пачками журнали, де на обкладинці стояло прізвище Дассена. Але тепер вона належала не тільки великому батькові, а й великому синові, який доводився їй чоловіком. Йому був 31 рік.
    Дассен отримав Гран-прі від Академії Шарля-Кро за альбом Le Chemin de papa, в якому були присутні всі тогочасні хіти. За два роки він стає однією з найбільших французьких зірок.
    Поки родичі та друзі тріумфували, спостерігаючи за злетом Джо, сам він переживав колосальний стрес, бо був до непристойності непублічною людиною. Хіба можна з такою даністю стати зіркою естради. Джо ніби з самого початку боявся того іншого життя, яке було неминучим додатком популярності. Потенційний вчений етнограф, ким був у душі, не отримував задоволення, в тому, що його життя, в тому числі й особисте, належало мільйонам.
Після обіду він приїжджав до Olympia перевіряв техніку мікрофони, а потім зникав, і повертався до зали через потаємні двері мюзик-холу за 15 хвилин до початку, а після концерту одразу намагався втекти. І якщо міг уникнути зустрічі з глядачами,  робив це завжди.
    З усіма, хто торкався його особистого, Джо непримиренний,  коли питання ставали надто нескромними, резюмував: «Моє особисте життя нікого не стосується!». За спогадами журналіста Жака Уревіча та сестри Дассена, з початком концертної діяльності він з іміджевою метою приховував від шанувальників свій шлюб і на публіці був «неодружений». Маріз представлялася всім як супутниця журналіста Уревича, який супроводжував Дассена на світських раутах. «Джо і Маріз грали в цю гру, – розповідала сестра Дассена Рікі. – Сенс був у тому, щоб диски краще продавалися. У дівчат мала зберігатися надія: Джо хотів, щоб вони плакали від нерозділеної любові до кумира. Важко уявити, яка травма була у Джо, якби всі дізналися, що він одружений». Ніхто не знав точно, коли почалася ця гра, але вона для нього була зручна.
    До того ж, романтичний зв'язок перетворився на подружній аркан. Вона завжди була поруч, вела по життю особистому та професійному. Але що більше її хвалили оточуючі, то більше йому хотілося залишитися одному. Бути вільним і належати лише творчості.
    Після Olympia Дассен вирушає на гастролі до Німеччини з німецькими версіями пісень. У грудні Пле, після довгих сумнівів і пошуків пісень, які могли б повторити успіх попередніх, обирає C'est la vie Lily та Billy Le Bordelais. Диск, що ледь вийшов, продається нарозхват. Як і минулого року, Джо зовсім вимотаний, а йому треба берегти серце. Оскільки  Джо та Маріз не мали медового місяця, вони їдуть у відпустку. Після короткого візиту до Нью-Йорка й участі у виставі O! Calcutta вирушають на Барбадос.


Олена Ємельянова

 Далі буде. 

Фото        https://www.radiofrance.fr/francebleu/podcasts/ils-ont-fait-l-histoire/joe-dassin-de-new-york-a-papeete-7625058

 https://in.pinterest.com/pin/178525572722254095/

 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***
https://surli.cc/jukprz
https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin



      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут


 

вівторок, 10 листопада 2026 р.

Територія особистості

 Joe Dassin. Опік любові
(продовження)


    «Коли ви говорили про роботу, не сказали не одного  розумного слова», – зазначить Пле Дассену при знайомстві.  Одразу пропонує змінити зачіску, робити платівки в кольорових конвертах. Для 70-х, то було справжнє ноу-хау й CBS починає випускати серію Gemini. Джо Дассен одним із перших серед французьких співаків випробував на собі це нововведення – через три роки всі звукозаписні компанії Франції наслідували приклад CBS.
    Що стосується зачіски, Джо покапризував, але волосся відростив і з того часу з Жаком Пле вони не розлучалися п'ятнадцять творчих років.
«Ви навіть не уявляєте, наскільки Джо був людиною повною тривог і хвилювань. Жахливо закомплексований ніби парадоксально це не звучало. Він справді потребував кермової, людини, яка б постійно вселяла впевненість у собі, так у його житті з'явився Жак Пле. Директор, продюсер, як би сказали зараз», – згадував Клод Лемель.
    Вони працювали в студії на знос, якщо Пле просив Дасена зробити 25 дублів пісні, той записував на 10 більше. Жак Пле допоміг американцю Джо Дассену спочатку завоювати Францію, потім всю Європу, невдовзі весь світ.
Джо Дассен відвідав Американський центр для студентів і художників за адресою     Бульвар Распай, 261, де щовівторка ввечері проходила «хутенані» – вечори відкритого мікрофону, які вів Лайонел Рошеман. У пошуках банджоїста він познайомився з людиною, яка згодом стала автором текстів його пісень і близьким другом – письменником Клодом Лемелем. Їх познайомила молода співачка Мішель Шердель. Дассен дуже уважно ставився до професійності своєї команди та протягом життя завжди відчував і долучав до неї насправді талановитих і відданих.
Хронологія роботи, гастролей виступів Дассена настільки щільна, що це складно, навіть неможливо уявити. Він наполегливо, крок за кроком іде до своєї авторської неперевершеної неповторної майстерності.
    Джо та Жак Пле, якого він охрестив Жако, наполегливо працюють – треба шукати пісні, робити обробки, шукати музикантів і студію. Пле ставить за мету вийти на перше місце в хіт-парадах. Але приємних мелодій і хороших текстів недостатньо. На початку року Джо їде з концертом до Італії, повернувшись до Парижа з повними валізами платівок, Жак Пле пропонує у Лондоні, але треба знайти дириґента-аранжувальника. Їм стає Джонні Арті (Johnny Arty), який працює у компанії Feldman Music. У лютому 1966 року Джо і Жак прилітають до Британії і зустрічаються з Арті, показують йому пісні, які збираються записувати, і домовляються – Арті готовий допомагати. Він буде студійним аранжувальником Джо протягом усієї його кар'єри.
    У студії Де Лейн Ле Мюзік у напруженій робочій обстановці були записані чотири переведені пісні, знайдені в Італії, в березні вони виходять на ринок на двох одночасно надрукованих синглах.
    Навесні 1966 року з'являється четвертий альбом (перший у співпраці з Жаком Пле). Продажі лишалися скромними, але треки отримали значну ротацію на радіо і популярність зростала. Джо міцно стверджувався як французький фолк-співак.
Дассен також дав перший публічний концерт у Ancienne Belgique у Брюсселі. На жаль, невдалий. Наприкінці року випустив новий альбом Excuse me lady, а також дебютний Joe Dassin à New-York, який записав в Америці. Цей реліз, як і раніше, не мав комерційного успіху, хоча Джо Дассен продовжував повільно підніматися в чартах.
    У січні 1967 року Андре Сальве та Бернар Шеврі створюють MIDEM – найбільший міжнародний музичний ярмарок і конференція для професіоналів музичної індустрії. Жак Пле, який знає Сальве і багатьом завдячує йому, вирішує підтримати проєкт. На презентації, організованій на яхті в Каннах, він з'являється разом із Джо, Маріз і Колетт, з легкої руки якої Дассен отримав контракт. Джо опинився в центрі уваги преси, але вирішує не давати інтерв'ю, і обмежується представленням усіх успіхів на прем'єрі MIDEM. Того вечора він не співав, але вся преса звернула увагу на гарного молодика, який чудово провів презентацію двома мовами. Наступного дня із «зірки наполовину» Джо стає зіркою в повному розумінні слова.
    Вранці на яхті Джо з'являється з гітарою в руці і пояснює Пле, що має намір заспівати Анрі Сальвадору одну пісеньку – дрібничку, складену ним разом з Ріва і Тома. Пле, заінтригований, хоче її почути, Дассен починає співати: «Taka ta taka ta, voilà les Dalton, / Taka ta taka ta, y'a plus personne...»
    Жак уже з перших тактів зрозумів, ось він – довгоочікуваний хіт. Після довгої суперечки та посилань на контракт, де зазначено можливість запису співаком однієї ковбойської пісні, Джо погодився записати таку пісню – вперше і востаннє. Так всі почули Les Dalton.
    3 травня 1967  року перший справжній успіх з цією піснею, яка посіла 8-го місце у французьких чартах. Під час телевізійної програми Анрі Сальвадора Les Salves d'Or, у якій він виконав Les Dalton, Жаклін його дружина запропонувала Джо співати в білому костюмі, який, за її словами, краще б відбивав світло – пораду, якій він неухильно з тих пір дотримувався.


Олена Ємельянова
 

Далі буде. 
Фото https://www.gettyimages.com/search/2/image?phrase=olympia+joe+dassin&tracked_gsrp_landing=https%3A%2F%2Fwww.gettyimages.com%2Fphotos%2Folympia-joe-dassin
 
Джерела:
Виноградова Т.Р. Характер как судьба. Великие несломленные.– Харків: Аргумент Принт, 2015.– 352 с.
***
Козлова Ю. Джо Дассен: Сердце таланта // Караван историй.– 2006.– №12.– С. 186–201: фото.
Melnik Y. Joe Dassin, chanteur des petits pains au chocolat // Іноземні мови.– 2019.– № 3.
***
https://surli.cc/jukprz
https://surli.cc/eaujbm
https://surl.li/qtemrv
https://fr.wikipedia.org/wiki/Joe_Dassin
https://50plus.com.ua/nevidomyj-dzho-dassen/
https://ru.scribd.com/document/922060108/Joe-Dassin


      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут


 

понеділок, 9 листопада 2026 р.

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття.

Відділ обслуговування спеціалістів сільського господарства

 

Докладний розгляд виступів провідних фахівців Бібліотеки на «Ювілейній науковій сесії» 1967 року у попередніх публікаціях дав можливість побачити картину тодішнього стану бібліотечного життя. З наведених фактів ми знову переконались у жорсткому ідеологічному тиску на роботу закладів культури. Нагадаю про конкретні партійні «Постанови» про роботу бібліотек, відповідно до яких будувалась бібліотечна діяльність. Мова про ключовий радянський документ повоєнного періоду «Про стан і заходи для поліпшення бібліотечної справи в країні» від 22 вересня 1959 року. Але попри ідеологізацію, цей документ надав поштовху для масштабної реорганізації системи бібліотек країни, серед таких – завершення формування типової структури обласної універсальної наукової бібліотеки, яка передбачала розширення штатів і створення нових спеціалізованих структурних підрозділів. Окрім звичних відділів читальних залів і абонемента, вводились нові відділи: обслуговування спеціалістів сільського господарства, патентно-технічної та виробничої літератури, літератури з питань мистецтв тощо.

У нашій Бібліотеці саме у 1967 році був створений відділ обслуговування спеціалістів сільського господарства. Про початок роботи цього відділу згадувала у 2004 році його перша керівниця, а пізніше – директорка бібліотеки (1974–1994 рр.) Зінаїда Миколаївна Рижкова: «У 1967 році директор бібліотеки Микола Андрійович Билбас запросив мене на роботу очолити тільки-но створений відділ обслуговування фахівців сільського господарства. Для відділу була виділена кімната площею 20 кв. м. Тесля бібліотеки по периметру спорудив пристінні стелажі.

Необхідно було сформувати фонд. У обласному управлінні сільського господарства та у відділі сільського господарства Обкому КПУ я дізналася про задачі, проблеми і перспективи розвитку сільського господарства області, про те, кому і в чому необхідна  допомога. Спілкування з фахівцями сільського господарства дозволило мені визначити, яка необхідна література. У генеральному каталозі я вибирала найбільш сучасну літературу, яка б могла допомогти фахівцям сільського господарства в рішенні задач і проблем, що стоять перед ними.

Паралельно з добором літератури йшла кропітка робота з аналітичного розпису збірників, періодичних видань. Після добору в підсобний фонд близько 7 тис. примірників книг почалася плідна робота щодо його пропаганди. Для інформування були запрошені провідні спеціалісти обласних сільськогосподарських організацій, викладачі вузів.

Згідно з планом обласного управління сільського господарства я виїжджала з відкритим переглядом літератури на всі заходи обласного масштабу. До кожного такого заходу готувалися інформаційні списки за темами: «Тваринництво», «Благоустрій села», «Обробка сільгосппродукції» і т. д. З кожним днем зростав обсяг роботи. Часті відрядження не дозволяли систематично проводити обслуговування читачів в обласному центрі. Назріла необхідність вирішувати питання про ще одного співробітника. За сумісництвом у відділі почала працювати фахівець сільського господарства, викладач культосвітучилища, Прищепа Надія Павлівна. Вона була гарним помічником у рішенні багатьох питань, пов’язаних зі спеціальними знаннями.

У кожну районну газету були відправлені й у більшості районів опубліковані статті про роботу відділу і його можливості щодо обслуговування фахівців сільського господарства. За запрошенням Солонянського і Межівського районів я виїжджала на районні заходи, де проводила Дні агронома, тваринника, механізатора. Особливо запам’ятався захід, проведений у Межівському районі. Я поверталася без літератури, тому що усе, що експонувалося на відкритому перегляді, було розібрано механізаторами. За короткий час відділ добре себе зарекомендував: був підібраний фонд, притягнуто  165 читачів, оформлена наочна агітація, складений довідковий апарат.

Але недовго (з 1.03. по 26.06.1967 р.) мені довелося працювати на цій цікавій і конкретній роботі. У червні 1967 року мене переводять у міську публічну бібліотеку на посаду директора».

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Рижкова З.М. Етапи пройденого шляху // Люди. Роки. Бібліотечне життя: Спогади ветеранів / Упорядн. З.М. Рижкова.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004.– С. 38–63.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»:

З.М. Рижкова.  Заслужений працівник культури України. Директорка ДОУНБ, 1974–1994 рр.




      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут