Пунктир

 Ілларіон Павлюк: 
«Нація – це про цінності»
(продовження)

 

Коли почалася повномасштабка, його мотивація була простою: потрібно було всім у будь-який спосіб долучатися до захисту країни. ...По приїзді з Івано-Франківська в столицю доєднався до спільноти людей ДФТГ (добровольче формування територіальної громади. – «ДМ»). «Разом із побратимами, з якими у 2015 році ми служили в одному батальйоні, ми шукали себе в розвідувальних задачах під час наступу на Київ. Тому що ми розвідники за своєю підготовкою та своїм бойовим досвідом.

...Наприкінці 2022 року мій підрозділ поїхав на відновлення, я опинився в Києві та служив у штабі. Тоді я прийшов у Міністерство оборони прочитати семінар щодо комунікацій. Заступниця міністра оборони Ганна Маляр запропонувала мені взятися за реорганізацію «Військового телебачення».

Він вагався, але погодився, бо усвідомлював, що може мати більший вплив, ніж має як стрілець чи заступник командира. «Але також я знав, що робота над запуском "Армії ТБ" буде складнішою. ...Звісно, тут немає мін і можна сказати з великою ймовірністю, що ти доживеш до завтра. ... Але на фронті є бойова задача – і ми її виконуємо. А у сфері управління все дуже складно. ... Коли ми лише підходили до питання, як запускати канал, стало зрозуміло, що потрібно створити окремий підрозділ. Ідея була в тому, щоб зібрати професіоналів із медійним досвідом, які є у Збройних силах. Бо вони переважно виконують не медійні задачі... Наше завдання – зробити більше контенту про військо з театру бойових дій. І не лише звідти. Нам потрібно більше контенту, який знімав би завісу з невідомого. Бо основні страхи людей, яких закликають мобілізуватися, формуються саме на страху невідомого. Вони не знають, що і як відбуватиметься. Вони думають, що мобілізація – це окоп у найгарячішому місці бойових дій. Але у війську багато різних посад і позицій. Так само безпосередньо в бойових бригадах триває життя. І ми хочемо його показати, щоб люди зрозуміли, що таке служба у війську».

Зараз Ілларіон Павлюк служить у спецпідрозділі, працює над наступною книгою, підтверджує, що пише «на колінах» буквально скрізь. Коли встигає, готує собі й колегам кемекс чи V60, обладнання для яких постійно возить за собою.

Автор, який пише завжди, коли дозволяє його фізичний стан в продовженні  "Пунктиру". 

 

«"Пітьма" – дуже хороша книга, але випадкові чинники обов’язково присутні. Якщо в неї втричі більший наклад, ніж у "Білого попелу", то це не значить, що вона втричі краще за "Попіл". Чи за "Танець недоумка". Це не так працює…
У випадку з "Пітьмою", думаю, спрацював той факт, що це книжка, написана про українське сьогодення, і в ній порушені дуже важливі соціальні проблеми, які потребують певного усвідомлення. Бо книга – це завжди спосіб усвідомити проблеми, відповісти собі на ті чи інші запитання, вирішити моральну дилему.
Також був певний ажіотаж навколо відсилань, читачі почали помічати інтертекстуальні елементи, які вказують на інші твори. Знайти відсилання навіть стало певним змаганням, я бачив багато відгуків у Instagram. І це теж чинник того, як у твору з’явилася популярність».

«Писати треба так, щоб у соцмережах відгукувалися – "Ой, яка класна книга! " – і постили фоточки в Інстаграм».

«– Раніше письменники писали пером і чорнилами, олівцями, ручками, створювали свої романи на друкарських машинках. Тепер – можна просто надиктовувати у свій розумний гаджет, а він перетворить це на текст. Як працюєте ви?
– От саме диктувати у мене й не виходить! (Сміється). Я пробував. Мені треба по 20 разів змінювати одне слово, а диктування не дозволяє швидко все виправляти. Тому писати руками точно швидше. Я часто працюю в блокноті ручкою: малюю собі якісь схеми, приймаю рішення – що після чого трапиться.
Все дуже легко намалювати: схему подій чи драматургічну схему, де буде поворот сюжету, на якому я етапі, з точки зору розвитку персонажу. І що більше працюєш у блокноті, то менше часу втрачаєш на написання готового тексту». 

«Ти ж пишеш книжку не лише в той момент, коли сидиш за комп’ютером, ти постійно думаєш над тим, що буде далі, живеш із персонажами. І коли знаєш, що придумав, то пишеш завжди, коли тобі дозволяє твій фізичний стан. За будь-яких обставин можеш сісти й фактично писати на колінах. У 2022 році я не міг цього робити, тому призупинив роботу над книгою. Зараз уже пишу наступну».

«Узагалі книга ("Книга Емілія") дуже символічна, там багато рівнів розуміння інформації, шарів. Можна її прочитати як фентезійну, казкову історію, а можна заглиблюватися й зчитувати психологізм і проблеми, які там змальовані».

«У всіх моїх книгах багато про мене, мої переживання, деталі мого життя. Багато з них такі особисті, що я ніколи не буду казати, що це саме про мене чи не про мене. Книга починається у світі мого дитинства. Я не називаю ніяких топонімів, але для себе розумію, що змальовую своє дитинство, 80-ті роки й життя на далекому засніженому острові. Там дуже багато реальних персонажів і реальних людських історій».

«У нас немає віку, після якого життя тобі каже: "Привіт, ось реальність". У будь-якому віці можна стикнутися з тими чи іншими проблемами, таке життя…». 

«– У Львові вже відбулася прем’єра постановки "Я бачу, вас цікавить пітьма" від режисера Максима Голенка в копродукції Дикого театру та Львівського театру імені Марії Заньковецької. …також буде прем’єра в Києві, яка матиме інший фінал, сценографію й акторський склад. Інсценізацію за вашим романом готував Олексій Доричевський, також військовий. Знаю, ви з ним зідзвонювалися, обговорювали текст. Як це було, можливо, довелося знаходити компроміс у процесі написання й ви вели певну дискусію або ні?

«– У нас не було ніякої дискусії, ми зідзвонювалися через Zoom, а потім зустрічалися в Києві. Мені надзвичайно сподобалося те, як Олексій бачить мій твір, а також його підхід до того, як цей твір можна втілити на сцені. Те, що він мені розповідав, просто викликало довіру, тому я не просив читати інсценізацію та бачити її до показу. Інсценізація за літературним твором чи його мотивами певною мірою є окремим твором, а також окремим баченням і сприйняттям літературного твору. Але не можна сказати, що інсценізація від нього відокремлена, бо це все ж таки моя історія, мої герої, мій сюжет і мій всесвіт. Інколи людям, які дивляться екранізацію улюблених книг, здається, що хтось має показати їм зараз те кіно, яке було в їхній голові, коли вони читали книжку. Такого, звісно, не буває, і треба бути свідомим, що це бачення іншої людини, і на сцені не покажуть картинки з твоєї голови».

 

Далі буде.

 Фото https://starylev.com.ua/news/knygy-emilya

 Джерела:

Павлюк І. Білий Попіл: [роман] / І. Павлюк; пер. з рос. М. Бриних. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 350 с.

Павлюк І. Танець недоумка: роман / І. Павлюк; пер. з рос. Р. Мельників. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2025. – 680 с.

Павлюк І. Я бачу, вас цікавить пітьма: роман / І. Павлюк. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2023. – 664 с.

***

https://i.nure.ua/.../1872-chitaemo-ukrajinske-illarion?fbclid=IwY2xjawRnvmJleHRuA2FlbQIxMABicmlkETF5ZlJnN1lFb2F4aDQ1MlJLc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHlKdUsVldebPuDE_7Z_jmYyMx-gLwTDM7le2_ySN2h2RiJWtVQ1myl5ibjWJ_aem_rQ-NehlUfT-kLOzP703vaQ

https://officiel-online.com/lichnosti/intervju/illarion-pavlyuk/

https://blogs.pravda.com.ua/authors/pogotova/616580cf39b9c/

https://www.village.com.ua/village/culture/culture-interview/368023-illarion-pavlyuk-pro-umovnist-uspihu-y-novu-laquo-avtobiografiyu-v-zhanri-fentezi-raquo-velike-interv-rsquo-yu

https://detector.media/infospace/article/218308/2023-10-19-illarion-pavlyuk-ofitsiyno-obiynyav-posadu-v-ministerstvi-oborony-ocholyv-upravlinnya-presy-ta-informatsii/

https://www.youtube.com/watch?v=J1XKXoPcv7o

https://forbes.ua/lifestyle/naybilshe-ya-perezhivayu-shcho-lyudi-ochikuyut-na-drugu-pitmu-voseni-pismennik-illarion-pavlyuk-vidast-dramu-kniga-emilya-chogo-vid-nei-ochikuvati-intervyu-18082025-32042

https://forbes.ua/lifestyle/doslidnik-siroi-zoni-u-mirnomu-chasi-pismennik-u-voennomu-ofitser-zsu-illarion-pavlyuk-pro-svoe-zhittya-u-riznikh-rolyakh-10022024-19012

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3105872-illarion-pavluk-pismennik.html

https://imi.org.ua/news/illarion-pavlyuk-ya-pishov-na-vijnu-u-den-narodzhennya-svogo-syna-i68316

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібіліотекарі

Лубківський Р.М. Громове дерево: Вибрані твори. – Київ: Український письменник, 2006. – 525 с. - - (Бібліотека Шевченківського комітету).

Збірка «Громове дерево» справила на мене глибоке враження. У своїх віршах Роман Лубківський поєднує любов до рідної землі, історичну пам’ять і тонке відчуття природи. Автор майстерно передає емоції через образи, які легко уявити та відчути. Особливо мене вразило те, як поет змальовує Україну – як живу, сильну і водночас ніжну.

У віршах відчувається патріотизм, але він не нав’язливий, а щирий і глибокий. Мова творів мелодійна, насичена художніми засобами, що робить читання приємним і захопливим.

Назва «Громове дерево» символічна – вона асоціюється з силою, стійкістю та зв’язком із природою. Саме такими постають і образи у віршах: вони міцні, емоційні та живі. Ця книга змушує замислитися над важливими речами: любов’ю до Батьківщини, людськими цінностями, красою природи.

Я вважаю, що її варто прочитати кожному, хто цікавиться українською літературою та поезією.

Тетяна Бреславець,

провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/54F2DB54-8048-40CF-9A6C-820ECFC2F762

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Ілларіон Павлюк: «Не люблю узагальнення»

(продовження) 

Як письменник, стрімко став відомим в 2018-му  після першого ж дебютного роману трилогії бестселерів «Білий попіл», що є детективом у стилі нуар з елементами гоголівського «Вія».

У 2019-му настала черга науково-фантастичного роману «Танець недоумка», що увійшов до короткого списку премії «Книга року BBC-2019». У 2020-му – психологічний трилер «Я бачу, вас цікавить пітьма», який також позначився в короткому списку премій «Книга року BBC-2020» і став лідером продаж «Видавництва Старого Лева» у 2023. Навіть, ще не потрапивши на книжкові полиці, отримав Персональну відзнаку премії «BookForum Best Book Award-2020» від директорки Українського інституту книги. Ця книга стала однією з найпопулярніших.

Серед читачів найперших – редактори видавництва. Дружині ж він постійно розповідає все, про що пише та в якому місці написання знаходиться. «Її це навіть дещо втомлює, тому що версії постійно змінюються (сміється). А потім вона засмучується, бо, як правило, знає про книгу все наперед, і їй нецікаво її читати після виходу...».

Про те, що буде саме письменником знав з 12 років, бо мав кілька спроб, кілька підходів, коли сідав, намагався писати оповідання, повісті, але тоді не розумів кому це треба.

Під час праці над «Танцем недоумка», вирішив показати рукопис письменнику «і (що для мене надзвичайно важливо) критику Михайлу Бриниху. Ми вже приятелювали певний час, от я й сказав: "Прочитай і скажи мені чесно, якщо це фігня. Щоб я знав". Михайло пообіцяв бути чесним, а після прочитання сказав, що я зобов’язаний закінчити книгу. Чим надзвичайно мене підтримав – от наскільки можна людину підтримати, щоб вона повірила в себе. Це й був момент, після якого я вирішив, що таки буду писати. Хоча це не означає, що я ніколи не думаю: "А кому це потрібно?"».

Він ще не закінчив «Танець недоумка», але вже написав «Білий попіл» (який мав бути сценарієм, але на той момент це була сюжетна історія, написана від першої особи). Показав її, знову таки, Михайлові, й він наполегливо сказав: «це треба видати,.. сам відвіз головній редакторці видавництва Мар’яні Савці рукопис, вона його прочитала... сподобався. Я написав роман російською, але збирався видавати його українською. ...Михайло взявся перекласти – й зробив це блискуче. Видавництво видало мою першу книгу, а другу вони вже чекали з радістю».

Ілларіон Павлюк в продовженні «Пунктиру».

«На початковому етапі написання найчастіше пробую уявляти реальних людей, прототипів на місці персонажів. А потім персонажі стають набагато об’ємнішими, ніж проєкція людини, з якої я їх змалював, починають власне життя» 

«Не готовий заявляти, що нам бракує розуміння, не люблю узагальнення. Моє персональне враження, яке продиктоване моєю "бульбашкою" – наше суспільство об’єднане й згуртоване, як ніколи. Інша справа – зрозуміти людину, яка перебуває у відмінних від тебе та незнайомих тобі обставинах. Коли ця людина робить речі, які ти не схвалюєш і тобі важко їх прийняти, це справді буває складно. Тому розуміння – це вміння ставити себе на місце іншого, дуже корисне й не дуже просте…».

«Не знаю, як написати книгу про війну, щоб вона не була така ж огидна, як війна. Я не пацифіст. Бути у війську – важлива і достойна робота. Найкраща на сьогодні. Але я дуже далекий від романтизації смерті, від того, щоб отримувати від неї задоволення. У мене це не поєднується з уявленнями про літературу».

«Не уявляю, про що розпитувати маніяка‑вбивцю. Мені нічого про нього не цікаво. А от вчинки, які здаються звичайними, а насправді у них – все зло світу, мені дуже цікаві. У "Пітьмі" це використано як прийом, коли тягнеш ниточку з якимось дрібним гріхом – просто байдужість, просто дурість – і витягуєш якийсь жах. Ця сіра зона мені цікава. Саме там невизначеність».

«…письменництво – це заняття на все життя, якщо воно тебе захоплює…»

«...перш ніж писати роман "Я бачу, вас цікавить пітьма", я замислився, чому деякі люди живуть життям, яке ненавидять: щодня ходять на роботу, де їх принижують, щовечора повертаються додому, де чекає некоханий чоловік чи дружина… Я думав про це життя по колу: а якби обставини підкреслити аж до невпізнанності, щоб це перестало бути неприємною правдою про наше життя, про яке можна прочитати в кримінальній хроніці будь-якої регіональної газети, а щоб це стало чимось таємничим і незвичним, то цікаво було б дізнатись, як у цьому світі жити, цікаво було би персоніфікувати гріхи їхніх носіїв. На цьому етапі я починаю вигадувати персонажів, не знаючи, що вийде потім. Тому, мабуть, найважче зрозуміти кінцеву ідею. А персонажі, на мою думку, часто створюються з великою участю підсвідомості».

«Придумати сюжет – найпростіше. Щоб він став вартісним, потрібна глибина. Коли замислюєшся над нею, починаєш будувати всесвіт і персонажів. Що глибше, то більше персонажів та життєвих історій доведеться створити – яких ти, можливо, навіть не будеш змальовувати. Але тоді розповідь отримує достовірність і сенс».

«"Пітьма" – складна для мене книжка. Не тільки тому, що там огидні персонажі. І не тому, що в історії кожного з них – реальні події. А тому, що факти, які лягли в основу історії, довелося прикрашати: в реальному вигляді вони були надто огидні, щоб ставати частиною книги. Того року, коли я писав "Пітьму", я втратив доньку. Я проживав власну трагедію й по‑своєму змальовував її в книжці».

Далі буде.

 

Фото https://www.yakaboo.ua/author/view/Illarion_Pavljuk

 

Джерела:

Павлюк І. Білий Попіл: [роман] / І. Павлюк; пер. з рос. М. Бриних. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 350 с.

Павлюк І. Танець недоумка: роман / І. Павлюк; пер. з рос. Р. Мельників. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2025. – 680 с.

Павлюк І. Я бачу, вас цікавить пітьма: роман / І. Павлюк. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2023. – 664 с.

***

https://i.nure.ua/.../1872-chitaemo-ukrajinske-illarion?fbclid=IwY2xjawRnvmJleHRuA2FlbQIxMABicmlkETF5ZlJnN1lFb2F4aDQ1MlJLc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHlKdUsVldebPuDE_7Z_jmYyMx-gLwTDM7le2_ySN2h2RiJWtVQ1myl5ibjWJ_aem_rQ-NehlUfT-kLOzP703vaQ

https://officiel-online.com/lichnosti/intervju/illarion-pavlyuk/

https://blogs.pravda.com.ua/authors/pogotova/616580cf39b9c/

https://www.village.com.ua/village/culture/culture-interview/368023-illarion-pavlyuk-pro-umovnist-uspihu-y-novu-laquo-avtobiografiyu-v-zhanri-fentezi-raquo-velike-interv-rsquo-yu

https://detector.media/infospace/article/218308/2023-10-19-illarion-pavlyuk-ofitsiyno-obiynyav-posadu-v-ministerstvi-oborony-ocholyv-upravlinnya-presy-ta-informatsii/

https://www.youtube.com/watch?v=J1XKXoPcv7o

https://forbes.ua/lifestyle/naybilshe-ya-perezhivayu-shcho-lyudi-ochikuyut-na-drugu-pitmu-voseni-pismennik-illarion-pavlyuk-vidast-dramu-kniga-emilya-chogo-vid-nei-ochikuvati-intervyu-18082025-32042

https://forbes.ua/lifestyle/doslidnik-siroi-zoni-u-mirnomu-chasi-pismennik-u-voennomu-ofitser-zsu-illarion-pavlyuk-pro-svoe-zhittya-u-riznikh-rolyakh-10022024-19012

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3105872-illarion-pavluk-pismennik.html

https://imi.org.ua/news/illarion-pavlyuk-ya-pishov-na-vijnu-u-den-narodzhennya-svogo-syna-i68316

 

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир

 Ілларіон Павлюк: 
«Коли не пишеться, є причина»
(продовження)

 

Випускник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за спеціальністю «Журналістика» розпочав  професійну медіа-кар'єру в Києві як  репортер-міжнародник, багато часу приділяв журналістським розслідуванням, арабо-ізраїльському конфлікту. Робота Павлюка у телевізійних репортажах і доповідях про небезпечні регіони світу, як зазначають колеги, вражала сміливістю здатністю глибоко занурюватися в гострі теми.

У 2010–2011 рр. продюсер документально-мистецьких проєктів каналу «1+1», у 2011-му стає членом журі 63-ї американської телепремії «Еммі». Автор документальних стрічок «Блакитний пил», «Код нації».

Усвідомлюючи, що захист потрібно забезпечувати не лише фізично, а й інформаційно, займався документального дослідницькими проєктами «Звичайні зомбі. Як працює брехня», «Зомбі 2. Промивка Мізків», де про техніки маніпуляції свідомістю та технології переконання й пропаганди.

Коли його питають, чому, маючи такий солідний журналістський беграунд, взявся за написання прози, розповідає про рівні редактури на телебаченні та після цього розуміння, яку свободу дає книжка. Але насправді письменництво, то дитяча мрія, «що існувала поряд з прикордонником, собакою чи генеральним секретарем ...». Перемогла «дивовижна можливість створювати світи і водночас, ніби розважаючи читача, висловити якусь свою думку. Причому книга живе довше, ніж телевізійний сюжет чи  документальний фільм, які я теж дуже люблю робити».

Ілларіон Павлюк в продовженні рубрики «Пунктир».

«Думаю, "чоловіки не плачуть" – це звичайний сексизм. У нашому суспільстві він виражений так, що жінкам із дитинства нав’язують їхню меншовартість, а чоловікам – суперстійкість, неемоційність і психологічну залізобетонну витривалість, яка в принципі непритаманна людям. Про цей бік проблеми теж треба говорити, бо часто бачу, що чоловіки не до кінця розуміють, що таке фемінізм. Що це, зрештою, про рівні гендерні права, і чоловіки теж можуть страждати від сексизму та нерівності цих прав».

«Книжки потрібні, щоб робити світ кращим. Для чого ще?».

«Коли не пишеться, є причина. Коли все класно, тобі дуже цікаво створювати текст і хочеться робити це далі. Тому чекати натхнення – це просто ігнорувати якусь свою внутрішню проблему й сподіватись, що вона сама зникне. Писати щодня певну норму для мене означає пробігати 4 000 кроків, незважаючи на напрямок. І це проблема, бо можна не добігти до мети. Змушувати себе не треба, бо це впливає на якість тексту, але якщо просто чекати натхнення, то можна взагалі нічого не створити…»

«Книга Еміля» – це історія, викладена як казка чи притча. У такий спосіб можна говорити на болючі теми, щоб вони були зрозумілі та не травмували когось, а давали розуміння виходу. Я не психолог і не маю бути психологом, але я розповідаю, як мої персонажі долають ті чи інші проблеми, і намагаюсь їх зрозуміти. Ця книга загалом про розуміння чужих учинків».

«...люди, які кажуть про себе: де війна, а де я? Я не знаю і не можу. А я знаю і можу перебувати в умовах війни і не боятися, бо був у цій ситуації в гарячих точках.

У мене було чітке враження, що це все саме про мене, що мене там чекають і якщо я не піду, то хто піде? Єдине, я хотів зробити цей крок максимально зваженим.

Спочатку сам себе обманював, що я буду більше прес-офіцером. Підрозділ виявися розвідувальним, секретним, офіційно його засекретили, поки я оформляв документи. І вже прес-секретар цього батальйону – смішно звучало. Так я й потрапив у батальйон. Пройшов підготовку, вишкіл і вже розумів, що не можу не поїхати – скільки сил і грошей на мене витратила держава, щоб навчити цьому.

Я мав відбути хоча б одну ротацію, і я її відбув.

Це був 2015-й рік, закінчилася ера добровольчих батальйонів, треба було робити вибір – або укладати контракт із ЗСУ, або йти в Нацгвардію. Я повернувся до цивільного життя, усвідомлюючи, що доклався, аби стримати загрозу. Я пройшов підготовку і готовий повернутися, якщо буде треба. Це дало мені відчуття безпеки і виконаного громадянського боргу».

«Містика є інструментом, щоб провести читача через хитросплетіння темних куточків душі головного героя».

«Моєму старшому сину 13 років, і він обожнює читати. Так само любить і ґаджети. Все залежить від того, наскільки йому цікаво читати щось нове чи грати у якусь справді класну гру. Я розумію, що йому треба і те й інше. Варто лише регулювати, щоб у житті лишався час для прогулянок, уроків та інших обов'язків... Дітей варто заохочувати, але не можна змушувати. Бо щойно тиск припиниться, дитина перестане читати».

«Нація – це не про форму носа. Нація – це про цінності».

«Найбільше мене цікавить мотивація вчинків і вибору. В моєму житті вторгнення змінило все. Я сиджу у чужій квартирі, моя родина – за девʼять годин машиною звідси. Бачу сімʼю кілька разів на рік. Я дуже сумнівався, що доживу до 42 років. Потім думав, що до 43 – точно ні. Тепер маю щастя нести службу в Києві та припускати, що, може, доживу до 44. Моє звичайне життя на паузі, я живу іншим. І роблю те, чого не збирався робити. Будую карʼєру, про яку ніколи не думав. Зараз усе інакше, і неможливо спрогнозувати, коли щось повернеться назад».

Далі буде.

 

Фото https://detector.media/infospace/article/218308/2023-10-19-illarion-pavlyuk-ofitsiyno-obiynyav-posadu-v-ministerstvi-oborony-ocholyv-upravlinnya-presy-ta-informatsii/ 

Джерела:

Павлюк І. Білий Попіл: [роман] / І. Павлюк; пер. з рос. М. Бриних. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 350 с.

Павлюк І. Танець недоумка: роман / І. Павлюк; пер. з рос. Р. Мельників. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2025. – 680 с.

Павлюк І. Я бачу, вас цікавить пітьма: роман / І. Павлюк. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2023. – 664 с.

***

https://i.nure.ua/.../1872-chitaemo-ukrajinske-illarion?fbclid=IwY2xjawRnvmJleHRuA2FlbQIxMABicmlkETF5ZlJnN1lFb2F4aDQ1MlJLc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHlKdUsVldebPuDE_7Z_jmYyMx-gLwTDM7le2_ySN2h2RiJWtVQ1myl5ibjWJ_aem_rQ-NehlUfT-kLOzP703vaQ

https://officiel-online.com/lichnosti/intervju/illarion-pavlyuk/

https://blogs.pravda.com.ua/authors/pogotova/616580cf39b9c/

https://www.village.com.ua/village/culture/culture-interview/368023-illarion-pavlyuk-pro-umovnist-uspihu-y-novu-laquo-avtobiografiyu-v-zhanri-fentezi-raquo-velike-interv-rsquo-yu

https://detector.media/infospace/article/218308/2023-10-19-illarion-pavlyuk-ofitsiyno-obiynyav-posadu-v-ministerstvi-oborony-ocholyv-upravlinnya-presy-ta-informatsii/

https://www.youtube.com/watch?v=J1XKXoPcv7o

https://forbes.ua/lifestyle/naybilshe-ya-perezhivayu-shcho-lyudi-ochikuyut-na-drugu-pitmu-voseni-pismennik-illarion-pavlyuk-vidast-dramu-kniga-emilya-chogo-vid-nei-ochikuvati-intervyu-18082025-32042

https://forbes.ua/lifestyle/doslidnik-siroi-zoni-u-mirnomu-chasi-pismennik-u-voennomu-ofitser-zsu-illarion-pavlyuk-pro-svoe-zhittya-u-riznikh-rolyakh-10022024-19012

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3105872-illarion-pavluk-pismennik.html

https://imi.org.ua/news/illarion-pavlyuk-ya-pishov-na-vijnu-u-den-narodzhennya-svogo-syna-i68316

 

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут