Жива історія Бібліотеки

Бібліотека дарує зустрічі з цікавими людьми

Аналізуючи роботу бібліотеки з соціальними партнерами та поринаючи в спогади, добрим словом згадую Володимира Антоновича Луценка. В 2022 році безжальна смерть зупинила відлік часу життя цього талановитого письменника. Він тонко відчував гумор, блискуче знав його природу і закони, про що свідчать майстерно змальовані персонажі в його творах і спроба художньо дослідити, донести до читача та заплямувати всі негаразди в суспільстві, з якими необхідно боротись. Вибравши для себе досить непростий гумористично-сатиричний напрям, йому вдавалося, не зважаючи ні на що, зберегти власний голос, не підлаштовуватися під усілякі тренди. Творчість В.А. Луценка – не просто майстерне зображення  негативних явищ у суспільстві, політичних обставин часу, це – заглиблення у важкодоступні аспекти людського життя, що йому вдавалось робити делікатно і з добрим гумором.

Наша перша зустріч відбулася в 1992 році в колі читачів, у межах створеного при нашій бібліотеці краєзнавчого клубу «Ріднокрай». На той час, проголошення незалежності України створило нову суспільно-політичну ситуацію, що сприяло демократизації видавничого процесу. З 1991 року в Україні почали з’являтись нові сатирично-гумористичні часописи серед яких був і часопис нашого краю «Носоріг», засновником і незмінним редактором якого був Володимир Луценко. Перший номер цього часопису вийшов у квітні 1991 року. Походження назви часопису Володимир Антонович пояснював так :«Якщо вірити східним легендам, носоріг з'являється саме там, де неспокійно, де панує безладдя і хаос. Далі свого рогу він нібито не бачить, зате нюх має винятковий. Відчувши сигнал тривоги, долаючи перешкоди, мчить назустріч небезпеці…».

Часопис «Носоріг» користувався високим читацьким попитом і став переможцем двох Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Тож на численні прохання читачів краєзнавчого відділу, який я на той час очолювала, на чергове засідання читацького клубу «Ріднокрай» на роль головного доповідача був запрошений В.А. Луценко, який розповів про історію започаткування цього надзвичайно цікавого сатирично-гротескного видання. Пам’ятаю, як на одне з питань читачів щодо «запізнення» року його виходу і необхідності появи такого видання в Дніпропетровську набагато раніше, Володимир Антонович чесно відповів, що це скоріше всього було б неможливо. Адже соціально-політична сатира завжди перебувала в опозиції до політичної системи, до існуючого соціального ладу. А вона якраз була домінуючою на сторінках цього видання. За тоталітарного режиму це неодмінно стало б вироком для появи цього часопису.

Майже піввіку Володимир Антонович присвятив журналістській справі. Із них половину – на Дніпропетровському обласному телебаченні, де обіймав посаду головного редактора (1986–2001). На посаді головного редактора В.А. Луценко завжди перебував у творчому пошуку такої інформації, яка стала б телеродзинкою для дніпрян, була неординарною і цікавою для всіх, хто палко любить Україну та прагне відтворити її справжню історію Так у 2000 році в розмові зі мною Володимир Антонович занотував повідомлення про те, що в результаті тривалих перемовин нашої бібліотеки з українською діаспорою («Канадське товариство приятелів України», Торонто), бібліотеці підготовлено унікальний подарунок – більше 12 тисяч книжок про Україну, виданих українською діаспорою за кордоном у період комуністичного режиму в СРСР. Коли вантаж із-за океану було доставлено, книги упорядковані, 20 вересня 2000 року на відкриття в Дніпропетровській ОУНБ «Канадсько-Українського Бібліотечного Центру» прибули дарувальники і організатори цієї акції – Степан Горлач, голова товариства приятелів України і Анна-Марія Фішер-Слиж, членкиня Ліги українських меценатів. Володимир Антонович особисто запросив їх разом зі мною на телебачення. Згадую, як він сам майстерно вів розмову, це інтерв’ю вийшло цікаве, насичене цікавими фактами, порівняннями та прикладами. Причому, зустріч із цими шанованими людьми не завершилась у телестудії, Володимир Антонович не зважаючи на свою зайнятість, шляхетно запропонував гостям відвідати знакові місця Дніпропетровська і особисто їх супроводжувати. А біля пам’ятника Т.Г. Шевченку на Монастирському острові він з таким натхненням прочитав декілька віршів поета, що у гостей з Канади в очах забриніли сльози, адже вони колись теж народились в Україні.

Без сумніву, справжній талант письменника розкривається не тільки у його власній творчості, але і в умінні розгледіти нову обдарованість, в намаганні допомогти їй зробити наступні кроки до вершин майстерності. В останні роки, перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України, Володимир Луценко намагався всіляко сприяти письменникам, зокрема закликав кожного до участі в літературному конкурсі імені Валер’яна Підмогильного – спільному проєкті Дніпропетровської обласної державної адміністрації та обласної Спілки письменників. Урочисте підведення підсумків конкурсу в 2017–2019 роках проходило в нашій бібліотеці, це було справжнє свято.

Володимир Антонович в ці дні був щасливий, в доброму гуморі і радів за кожного, хто був удостоєний цієї премії. Завдяки його клопотанню кожен фіналіст отримував від обласної державної адміністрації – грошову винагороду, від Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України – диплом і черговий випуск альманаху «Степова Еллада», упорядником якого він був.

Володимир Антонович щиро любив рідне місто, завжди із задоволенням приходив до бібліотеки, був надзвичайно працьовитою, наполегливою, енергійною людиною. Впевнена, що його ім'я буде назавжди вписане в історичний літопис нашого краю.

Надія Тітова, директорка КЗК «ДОУНБ»