Сторінки

середа, 29 квітня 2020 р.

Пунктир

Видатна українська письменниця, філософиня. Лауреатка Шевченківської премії, а також численних нагород: фундації Антоновичів, ордена княгині Ольги, Angelus. З її ім’ям пов’язують вихід сучасної української літератури на світову арену. «Врешті-решт, широко і, головне, стало читають тільки тих, кого справді люблять» –вважає письменниця.  Думки Оксани Забужко для кого, хто вважає, що «прочитана книжка стає таким самим на-ввесь-вік особистим зв'язком з автором»



«Божечку мій, і на все то треба вміти - бути хворим, бути самотнім, бути бездомним: все то мистецтво, і кожне вимагає хисту й труда. Fine, будемо вчитися».

«В дитинстві ми всі ще такі, як задумала доля».

«Відходити вчасно — то теж, що не кажіть, знак богообраності».

«Вітчизна в мені ще колись упізнає себе».

«В'язниця — не для поетів, поетам належиться проходити крізь стіни».

«Де я — там і буде Вітчизна».

«Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями».
''...Зустріч однокласників-то немовби ще один екзамен,цим разом на успішність житейську''.

«Її Величність Цивілізація, віднявши в людини час і простір для повновартісного почування, тим самим позбавила її органу поетичного слуху».

«Література ніколи не буває невинною — навіть якщо дуже хоче бути такою».

«Найстрашніше завжди діється з іншими, і тому найстрашнішого нам ніколи не взнати».

«Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями позиченої мови, неминуче мислить несамостійно».

«Недописаний вірш утворює екологічну нішу».

20 письменників сучасної України [Текст] / упоряд. О. В. Красовицький. - Харків: Фоліо, 2011. - 379 с. 

Забужко, Оксана. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002 [Текст]: з доданими творами, коментарями, причинками до біографії та іншими документами / О. Забужко, Ю. Шевельов. - К. : Висока Полиця : ВД Факт, 2011.- 499 с.

Забужко, Оксана Стефанівна. Після третього дзвінка вхід до зали забороняється [Текст] : оповідання та повісті / О. С. Забужко. - К. : ВД Комора, 2017. - 413 с.

Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською [Текст] / ред.: І. Андрусяк, О. Забужко ; пер. з пол. Д. Матіяш. - К. : КОМОРА, 2014. - 406 с. - (Бібліотека польського інституту у Києві)



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут


вівторок, 28 квітня 2020 р.

Портрет в бібліотечному інтер`єрі

Тетяна Абраїмова.
                              Сонячний промінь

Завжди усміхнена, відкрита для діалогу. Спілкуєшся, й ніби легко рухаєшся по сонячному променю, водночас розуміючи баланс власної відповідності її професійному й людському  рівню. 

Вона народилася в Курську (Росія). Є сім'ї, в яких традиції та відчуття потужного кола великої родини передаються на сердечному генетичному рівні. Саме в такій сім'ї  і з'явилася на світ її мама Євдокія Іванівна Каніщева. Батько – Олександр Іванович Каменєв був єдиним сином з шістьох дітей. Цікавою була біографія діда по матусиній лінії Івана Пилиповича – учасник першої та другої світових воєн, фельдшер за військовою освітою, лісник у цивільному житті.
Її раннє дитинство пройшло у бабусі в селі під наглядом п'ятьох тіток. Племінницю обожнювали, наряджали, брали із собою  в клуб, знайомили з подружками. Й росла вона такою собі маленькою принцесою. Але  вже з трьох рочків довелося стати «дорослою»: опікуватися молодшим братом Володимиром. А ще було одинадцять двоюрідних братів та п'ять двоюрідних сестер, тому вже змалку сформувалося відчуття родини, любові до ближнього,  вміння чути, завжди бути поруч.
У школі щастило з учителями. З більшістю з них була взаємна любов. Вони бачили її відкриту зацікавленість світом і допомагали пізнавати його. Спорт, різні гуртки, факультативи, робота вожатою в молодших класах – все цікавило Тетянку.
Вибору професії посприяла любов до бібліотекарки,  яка в дитячій бібліотеці знайомила з цікавими книжками, давала читати, дозволяла допомагати їй, одним словом, надихала. 
Запити із подружкою послали у вузи Києва, тодішнього Ленінграда, Москви та Харкова. За жеребом перемагало перше місто, яке відгукнеться. Роки навчання  в Харківському  державному  інституті культури  вважає найцікавішими.  
Справжній інтерес до професії з'явився після знайомства з фахівцями Харківської державної наукової бібліотеки ім В.Г. Короленка, дехто з них викладав в інституті. Своєю любов'ю до справи вони ділилися захоплено, кожне слово теорії  підтверджували практикою. Перший серйозний професійний  досвід під керівництвом Неллі Семенівни Білополої був пов'язаний з організацією методичної роботи. Він і вплинув на вибір напряму спеціалізації. 
У 1976 році Тетяна (вже не Каменєва, а Абраїмова) закінчила вуз за спеціальністю бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації й отримала розподіл до Дніпропетровська.
Перша зустріч молодого спеціаліста із заступником директора з наукової роботи тодішньої обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції Тамарою Василівною Васеніною, людиною серйозною, офіційною й водночас  з легким гумором, розвіяла всі сумніви та побоювання. Тетяна зрозуміла, що потрапила «саме туди». Згодом від Тамари Василівни вона отримає цінний досвід не бути занудним незадоволеним керівником, завжди  мати своє бачення проблеми і в той же час слухати, чути й уміти змінювати власну думку, сприймаючи  концепцію підлеглого.
Директором бібліотеки на той час була Зінаїда Миколаївна  Рижкова –  вимоглива, гостра на зауваження, з гарним  чуттям на розумних працьовитих людей, з жорсткими вимогами до порядку й дисципліни. 
Отже в цій бібліотеці в 1976 році Тетяна Абраїмова й починає свою трудову діяльність. І зразу ж отримує посаду методиста, дуже серйозну для молодого фахівця, тим більше, що у цей час завершувалася централізація бібліотек. Спеціалізувалася вона на організації роботи з фондами в бібліотеках області та позастаціонарному бібліотечному обслуговуванні читачів,  навчала бібліотекарів регіону, в тому числі й керівників. Відомий у бібліотечному колі методист 70-80-х років, Алла Андріївна Обревко (Рудик), яка готувала гідних фахівців, швидко оцінила рівень знань молодого співробітника й доручила  їй  підготовку серйозної консультації «Бібліобус - нова форма позастаціонарного обслуговування читачів». Через місяць роботи в бібліотеці на обласному семінарі методист Абраїмова вже  навчала директорів ЦБС області.
Відкрита зацікавленість, притаманна їй з юнацтва, помножена на нестримне бажання знаходити та втілювати, були помічені. Невдовзі вона обіймає посаду старшого методиста, а згодом й ученого секретаря. У 80-ті відповідає за ведення нормативно-регламентуючої документації бібліотеки, підвищення кваліфікації персоналу, займається громадською діяльністю: стає головою ради молодих фахівців та головою профспілкового комітету бібліотеки.
Ще одна професійна сходинка – керівництво патентно-технічним відділом (1988-1995 рр). Тетяна Олександрівна закінчила громадський інститут патентознавства (фах – інженер-патентознавець, 1985-1986 рр.) На посаді заввідділом змінила Лідію Захарівну Горпиняк, яку призначили заступником директора.  Лідія Захарівна – романтик, але всі її неймовірні проєкти завжди втілювалися. Вона – «мати» комп'ютеризації ДОУНБ, збирала досвід по всьому тодішньому СРСР. Мрії плюс наполегливість, щоденна праця та бажання здійснювати стали «маяками» у скарбничці досвіду Тетяни Олександрівни.
У патентно-технічному вона опікувалася інформаційною та популяризаторською роботою в допомогу розвитку та впровадженню новітніх технологій на підприємствах області. Активно долучилася  до  вдосконалення бібліотечних шкіл передового досвіду, партнерства з обласним товариством науково-технічної творчості. Роки роботи в цьому відділі стали справжньою професійною школою, прекрасною порою знахідок й  відкриттів. І майже завжди в подальшій практиці знаходився приклад з «патентного» життя, що допомагав вирішувати чергові завдання.
Саме тут вперше впроваджували додаткові платні послуги, демонстрували досвід Дніпропетровщини з атестації робочих місць на ВДНГ у Москві, навчалися інформаційній роботі з підтримки комплексних цільових програм. Робота в патентному припала на час змін державного устрою та економічної кризи.
Бібліотека вирішувала проблему розширення своїх площ. Тетяна Олександрівна задіяла  громадськість для підтримки передачі бібліотеці будівлі одного з проєктних інститутів по пр. К. Маркса, 18. Керівники заводів, науково-дослідних та проєктних інститутів, громадських організацій підписали лист-звернення до керівництва області. Після викликів директора бібліотеки до відповідних кабінетів, «виховних дій» представників обласної влади з працівниками патентного відділу – виконавцями організації звернення впливових представників міста до влади, питання було вирішено. Наполегливість і вміння доводити справи до кінця – ще одна риса Тетяни Олександрівни, що яскраво проявилася в ті часи.
У 1998 році почався переїзд частини відділів на К. Маркса 18,  патентний був першим із них. Але виникла проблема, як обслуговувати читачів в умовах, коли технічна література – 60% фонду бібліотеки та карткові каталоги  знаходяться на Ю. Савченка,10, а основний фонд – на К. Лібкнехта,89. Прийняли болюче рішення: передати книги до відділу обслуговування спеціалістів сільського господарства, реформувавши його у відділ обслуговування спеціалістів народного господарства. Витримали й цей іспит.
З 1995 по 2011 роки Тетяна Олександрівна працювала на посаді заступника директора з внутрішньобібліотечної роботи. Шістнадцять років у директора був лише один заступник.  Важкий і разом з тим цікаво-насичений час. Розвиток комп'ютерних технологій, організація нових структурних підрозділів, створення умов для впровадження видавничої діяльності бібліотеки, розробка й реалізація різних технологічних, корпоративних, соціокультурних проєктів – основні акценти професійної турботи цього періоду. 
Любов Тетяни Олександрівни до своєї справи наповнює  оточуючих, і перш за все найближчих – сім’ю. Декілька років у бібліотеці працював її старший син Олександр. Саме він сприяв швидкому впровадженню комп’ютеризації бібліотечних процесів. Організація корпоративної мережі між декількома будинками бібліотеки, створення власного сайту, організація роботи Інтернет-центру для користувачів, впровадження програм для видавничої діяльності, для створення електронного каталогу, навчання  бібліотечних співробітників, підготовка проєктів й отримання грантів на десятки тисяч доларів   для їх реалізації – неповний перелік справ, які він встиг виконати за неповні три роки роботи. Саші немає вже майже двадцять років, але він продовжує жити у своїх справах, вчинках, творчості, у пам’яті тих, хто його знав. 
Молодша донька Валентина також долучилася до бібліотечної справи: розпочинала реалізовувати проєкт Посольства США в Україні «Вікно в Америку». Творча, талановита, вона дала «Вікну» добрий старт, і він успішно продовжує життя.
Чоловік Володимир Федорович – надійний фундамент сім’ї Абраїмових. І в той же час, як і більшість чоловіків бібліотекарів, – помічник у вирішенні складних бібліотечно-господарських проблем.
Родинне коло, ніби рятувальний круг, що  обіймає,  підтримує, перетворює  складнощі на можливості. 
З 2012 Тетяна Олександрівна – заступник директора з наукової роботи. Вона  займається питаннями інноваційного розвитку бібліотек області, впровадженням методів наукової організації бібліотечної роботи, організацією проведення соціологічних, книгознавчих, бібліотекознавчих досліджень, розробкою перспективних проєктів розвитку бібліотечної галузі  регіону. 
Так складається, що вона завжди в потрібному місці в потрібний час. Усі проєкти, якими керує Тетяна Олександрівна й бере під свою натхненну опіку,  стають не лише візитівкою ДОУНБ, а й випереджають час, завжди залишаючись новими за змістом та наповненням.  Вони  мають своє продовження, трансформацію, рухають бібліотечні процеси, стаючи  затребуваними й на Всеукраїнському рівні.  Достатньо переглянути її доповіді та публікації, де завжди є акцент на сучасне й актуальне. Та найважливіше, що акцент  не лише зроблено, а й професійно доведено практикою й досягненнями ДОУНБ. Підтвердженням цього є багато нагород та відзнак – грамоти й Подяки від  Верховної Ради  України, Міністерства культури України, управління культури, національностей та релігій  Дніпропетровської облдержадміністрації. У 2009 році  їй присвоєно звання «Заслужений працівник культури України», в 2019-му – вручена  Почесна відзнака Міністерства культури України, "За багаторічну плідну працю в галузі культури".
Відповідь на питання про щастя для Тетяни Олександрівни  доволі об`ємна, так само, як її доля, життя, професійні втілення. Вона вбачає його в можливості працювати вільно, творчо, відповідально, і цим завдячує своєму керівнику Надії Миколаївні Тітовій. Так, дійсно, спільність думок, поглядів,  наполегливості у вирішенні найскладніших питань у  25-річному тандемі «Надія Миколаївна плюс  Тетяна Олександрівна» – показник міцного партнерства й насправді великого щастя, що зустрінеш не часто. 
«Мелодія» щастя для Тетяни Олександрівни й у можливості радіти професійним успіхам колег, допомагати їм зайняти в бібліотеці унікальне місце,  для ще більшої можливості яскравіше розкрити свої таланти. «Щастя – це ніжний погляд коханого чоловіка, – продовжує наша героїня, – зворушлива увага доньки, веселий сміх трьох онуків,  неспішна розмова з мудрою матусею,  спілкування з братом,  близькими людьми. Щастя – це й турбота про живу землю, що забирає всі печалі, тривоги, біль душі, недільний дзвін церковних дзвонів і тиха молитва ... І взагалі, життя – це щастя!» 
Коли слухаєш про палітру її щастя, вкотре проникаєшся її джерельною мудрістю надихатися простими, але безцінними речами.
Вона вважає, що народилася мандрівником, хоча й водночас не може сказати, що захоплюється подорожами. «У дитинстві – з Курська – в село до бабусі, в юності – з Харкова – в Курськ, у зрілості – з Дніпра – до Курська, додалася ще й адреса батьків чоловіка – через Київ на Житомирщину, до славного міста Коростишів. Тільки тепер помічаю, що всі подорожі пов'язані перш за все із сім'єю: влітку – в Ялту, там дядько жив, у Ізраїль – до друзів, у США – до доньки. І звичайно ж, подорожі, пов'язані з роботою: разом з колегами всю область об'їздила, багато по Україні, завдяки гранту побувала в Польщі. За радянських часів вдалося познайомитися з бібліотеками Уралу, бібліотечним життям столичних міст Союзу. Доля «мандрівниці» мені дуже дорога. Хоч за вдачею я  «домувальниця», життя на колесах зміцнило мій характер  й  розширило знання. А нові знання – завжди радість».
Колись,  звертаючись до Тетяни Олександрівни з великою професійною та душевною вдячністю, директор КЗК «ДОУНБ» Надія Тітова процитувала Володимира Сосюру: «И сердцем сердце согреваешь ты// Когда даруешь людям мудрость книг…». 
Так. У лінії долі Тетяни Олександрівни назавжди зберігся оберіг великого родинного кола в найширшому його значенні. Кола, що огортає сонячними імпульсами любові до бібліотечної справи всіх у ньому присутніх.  



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter









понеділок, 27 квітня 2020 р.

На долоні історії


Казкова повість-гротеск 
«Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»
(продовження)

Повість створено у властивій для митця гротескній «манері Калло», що поєднує повсякденну реальність із дивовижною вигадкою. Твір  вважають фольклорною казкою, для якої  є типовим долання героєм певних перешкод з нагородою у фіналі за кмітливість й хоробрість. Але автор не випадково уточнює, що це – «казка з нових часів», тому її слід сприймати за щось більше. Він додав до сформованої жанрової структури власну постать, і таким чином має змогу  не одноразово звернутись до читачів, коментуючи героїв чи події, передати власні враження щодо викладених  проблем.
Ернст Теодор Амадей Гофман висміював політичну дійсність сучасної йому Німеччини. Засуджував засліплене суспільство, духовне та  матеріальне життя, систему чинів. Через такі елементи проявляється й сатира. Та головне, над чим сміється письменник – суттєві особливості суспільства, в якому окрему особу цінують лише за зовнішній образ. Крихітка Цахес – саме та соціальна маска. Не рідко трапляється,  люди привласнюють чужу працю, заслуги чи таланти, щоб здаватися тим, ким не є насправді. От і Цинобер краде у поета – хист, скрипаля й співачки – музичний дар, інших – розум, робить кар’єру, створивши, так званий, «імідж».  Справжні  ж таланти нікому не потрібні. Тому, основний конфлікт повісті – протистояння обдарованості з самозакоханими міщанами, що ведуть прозаїчне життя та віра у прозріння оточуючих, перемогу таланту.
Дійсно, казка має світлий кінець, бо позитивні герої перемагають Цахеса. Однак, не можна сказати, що кінець щасливий. Ті самі люди, що боролися за перемогу добра й справедливості, стають тими ж бездуховними міщанами. Складна людська натура.
Багато Циноберів і поруч з нами, але ми все менше звертаємо на  них увагу. Твір, написаний  у першій половині ХІХ століття,  наголошує – не бійтеся бути ентузіастами,  творіть, надихайтеся та не давайте «крихіткам» привласнити ваші ідеї!


Гофман, Эрнест Теодор Амадей (1776-1822).  Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы [Текст] / Э. Т.А. Гофман ; сост. К. Гюнцель ; авт. предисл. А. Карельский ; пер. Т. Клюева ; худ. Э. Т.А. Гофман. - М. : Радуга, 1987. - 464 с.

Художественный мир Э.Т.А.Гофмана [Текст]. - М. : [б. и.], 1982.
Давиденко, Г. Й. Історія зарубіжної літератури XIX початку ХХ століття [Текст] : навчальний посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка ; Міністерство освіти і науки України, Глухівський державний педагогічний університет ім. С.М. Сєргєєва-Ценського. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 400 с.



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

неділя, 26 квітня 2020 р.

Неймовірно, але правда

1904-й

Прийнято пропозицію Медичного Товариства про прийняття його бібліотеки в приміщення Міської Бібліотеки. З умовою  - поки воно вільно, і книги суспільства надходять в користування передплатників бібліотеки. 
Знову складений каталог був відданий в друк в Катеринославську Губернську друкарню. Наклад - 2000 екз.
На місце вибулої Є. А. Булах була обрана М.К. Міхайліченко (Рубаніста). 
Прийнято рішення не видавати дорогих видань додому. 
На 1.01.1905 фонд бібліотеки налічував 17661 екземплярів (7354 назв).


Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библіотеки за 1905 годъ [Текст]. - Екатеринославъ : [б. и.], Б. г. - 40 (ксерокс).




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

четвер, 23 квітня 2020 р.

На долоні історії

«Кожний закоханий хоче почути лише про своє кохання...» 

Саме про кохання майже у всіх своїх творах, незважаючи на їх сатирично-гротескну  та таємничо позамежну складову,  намагався прокричати сучасникам та нащадкам німецький письменник, казкар Ернст Теодор Вільгельм Гофман.
Людина романтичних поривів та вчинків,  пристрасних та інших прихільностей з неймовірним почуттям гумору. 
Захопившись творчістю  Моцарта - одне зі своїх  імен він змінює на Амадей.  Закохавшись у вихованку пансіону, спочатку  разом із приятелем намагається прорити туди підземний хід,  після невдачі,  будує справжню повітряну кулю. 
Син пруського адвоката, що виховувався у родині дядька із  фантастично-містичним мисленням. Народжений із талантами музиканта й художника, але  все життя вимушений займатися на державній службі юриспруденцією, щоб заробляти. 
У дванадцять він вільно грав на гітарі, органі, скрипці, арфі. Деякі зали Варшавських «Музичних зборів», одним із засновників яких був Гофман, прикрашено його розписами. Автор музичних творів,  що чули в оперних залах Польщі, диригент із прекрасним тенором. 
Гофман стверджував, що улюблений кіт Мурр є першим читачем його творів  (і робить це вголос ) та без перебільшення – філософ.  Напевно за це він зробив його героєм роману «Життєві погляди кота Мурра».
«Живописець внутрішнього світу», письменник  творчість якого  в оригіналі  ретельно вивчав Федір Достоєвський та прихильниками якого були Олександр Пушкін та Василь Жуковський.  
За життя його літературу не полюбляла німецька критика, але Європа та Америка – визнавали та захоплювались. 
Влучно акцентував Стефан Цвейг, який відносив Гофмана до вічної гільдії поетів-романтиків, «які вигадали для життя, що їм дошкуляло, найоригі-нальнішу помсту - створювати життєві образи, найколоритніші за дійсність». 
Про один з останніх творів Гофмана у рубриці нашого блогу. 


Казкова повість-гротеск «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»

Одним з останніх творів, написаних Ернстом Теодором Амадеєм Гофманом є «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер». Сам автор охарактеризував  повість, як «витвір дуже нестриманої  та  саркастичної фантазії». Так, бо головного героя митець створив у припадку лихоманки. За вікном – 1819-й, Гофман тяжко хворіє. Лікар, Юліус Едуард Хітциг, щодня навідується  до нього та є свідком бурхливої фантазії свого пацієнта. Якось при сильному нападі лихоманки, митець простягнув доктору гарячу руку та  швидко й відривно почав розповідати про бридкого, пришелепуватого виродка, який усе робив навпаки та про чоловіка одягненого  у сюртук із «підстреленими» рукавами та надміру довгими полами. Пообіцяв, коли видужає, обов’язково напише про «цих двох малих». Хітцига зацікавила ідея, і тільки-но Гофман одужав, твір було створено. Робота не зайняла у письменника й двох тижнів. Ще й портрет намалював, стверджуючи, що ніхто, крім нього, не знає Цахеса в обличчя.
Образ героя, звісно, створив Ернст, однак мотиви повісті спираються на деякі запозичені ідеї літературних попередників. Наприклад, незвичайні імена – з книги лікаря XVIII сторіччя Йогана Георга Циммермана «Про самотність», ідею з трьома волосинками, що надають магічну силу її господарю – з казки «Чорт з трьома золотими волосинами» братів Грімм. Але, літературний сюжет є  цілком оригінальним, сповненим іронії та гострої сатири. 

Далі буде

Гофман, Эрнест Теодор Амадей (1776-1822).  Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы [Текст] / Э. Т.А. Гофман ; сост. К. Гюнцель ; авт. предисл. А. Карельский ; пер. Т. Клюева ; худ. Э. Т.А. Гофман. - М. : Радуга, 1987. - 464 с.

Художественный мир Э.Т.А.Гофмана [Текст]. - М. : [б. и.], 1982.
Давиденко, Г. Й. Історія зарубіжної літератури XIX початку ХХ століття [Текст] : навчальний посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка ; Міністерство освіти і науки України, Глухівський державний педагогічний університет ім. С.М. Сєргєєва-Ценського. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 400 с.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

середа, 22 квітня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Довгопол, Наталія Шпигунки з притулку «Артеміда» : пригодн. роман / Н. Довгопол. – Харків : Vivat, 2019. – 304 с.

Напевно, у шпигунів в дитинстві грали всі. Не важливо, дівчина ви чи хлопець. Це було дуже весело – приміряти на себе різні ролі та темпераменти. Так от, для тих, хто й у дорослому житті полюбляє шпигунські теми ідеально підійде книга Наталії Довгопол «Шпигунки з притулку Артеміда».
Початок ХХ століття. Десь на мальовничих просторах Австро-Угорщини розташований притулок «Артеміда». Не просто притулок - таємна школа, де під пильним оком суворого гера Фрідріха готують професійних шпигунок. Кожна «артеміда» по закінченню навчання повинна виконати місію, що підготував для неї вельмишановний гер Фрідріх. Цим вона підсумує всі роки навчання, відточить свої навички та доведе свою готовність до виконання шпигунської роботи. 
Захоплива та динамічна історія пригод зовсім різних дівчат. Чотири харизматичні шпигунки – чотири вихованки таємного притулку «Артеміда» – одна однієї красивіша й талановитіша. Японка Амелі, гречанка Мірто, американка Глорія та українка з дивним іменем Поль. Ясна річ, це все псевдоніми, адже у шпигунській справі багато таємниць. 
На них чекають неймовірно складні випробування. Складні саме через те, що під час виконання кожна з дівчат зустрінеться зі своїми власними «демонами» і успіх буде залежати лише від здатності кожної боротись з ними. 
Події розгортаються в чотирьох точках Земної кулі, в роки перед Першою світовою війною. 1913 рік. Смірна в Греції, маленьке містечко біля Токіо, столиці Японії, консервативний американський Бостон, і нарешті – Київ напередодні Всеімперської спортивної олімпіади. Наталія Довгопол поєднала вигадані події з реальними, описуючи реальні київські ландшафти, а також міський побут у різних його проявах – фривольні кафешантани, старовинні вулиці, щойно заселений Труханів острів, початки емансипації.
На мій погляд, ця історія буде цікава широкому колу читачів. Вона захоплює та не відпускає до фінальної крапки. Атмосфера різних країн та міст відтворена так детально, що з головою поринаєш в ті часи, мандруєш та відкриваєш зовсім інший світ.

Марина Шилкіна, завідувач краєзнавчого відділу






Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

вівторок, 21 квітня 2020 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(закінчення)

Після революції

Справжні, дореволюційні компаньйони Сахненка виявилися в білій еміграції, а він, організатор першого на Україні акціонерного товариства, залишився на рідній землі. Разом з М. Лідером в 1925 році Сахненко знімає фільм «Убивство сількора». В 1920-і ж роки відзняв декілька хронікальних стрічок у Харкові й Ростові-на-Дону.
Помер Данило Федорович Сахненко 1930 року в Харкові. Могила його не збереглася. Від 2004 року у Дніпропетровську проходить кінофестиваль «Дніпро-Сінема» імені Данила Сахненка. (Ми висловили пропозицію проводити такий фестиваль  ще 2000 року).
... Чи  знайдуться кошти на «викуп» копій січеславських фільмів Данила Сахненка (1875–1930)? Можна тільки помріяти про спонсорів, які допомогли б здійснити цей проект. Нинішнього року минає 135 років від дня його народження і 80 років від дня смерті. Чому б не показати на кінофестивалі імені Сахненка його піонерські стрічки?.. (Автор нинішнього дослідження давно пропагує творчість Сахненка — перша стаття з»явилася ще тридцять років тому, 18 жовтня 1980 року у Варшаві в українському тижневику «Наше слово». Всього за тридцять років опубліковано дюжину статей у Варшаві, Києві і Дніпропетровську).
Поза сумнівом наш талановитий земляк-ювіляр заслуговує до себе більшої уваги.

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

понеділок, 20 квітня 2020 р.

На долоні історії

«А над ними розстелилося небо, 
ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки»
Михайло Коцюбинський

«Тіні забутих предків» -
«душа – мов, струна…»
(завершення)

 Твір Михайла Коцюбинського вразив одного  з "чарівників" кіно - режисера Сергія Параджанова.  Разом із оператором Юрієм Іллєвим  він знімає у 1964-му однойменний фільм. Сергій Йосипович згадував: «Я давно мріяв створити фільм, в якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу».
Кіноверсія повісті здобула світове визнання  та  отримала 39 міжнародних нагород,  28 призів на кінофестивалях, з яких 24 – Гран-прі. 
Прем’єра  відбулася в кінотеатрі «Україна» в Києві 4 вересня 1965 року. В часи «Хрущовської відлиги», коли заарештовували українських журналістів, науковців і письменників. Подія виявилась показовим  протестом проти тоталітарної  влади.  Демонструючи протестну громадську позицію, після перегляду екранізації  виступили В’ячеслав Чорновіл, Михайлина Коцюбинська, Зиновія Франко, Іван Дзюба, Василь Стус. Останній голосно викрикнув: «Хто проти тиранії, встаньте!».  Несподівано піднявся увесь зал, хоча до цього ораторів вигуками зганяли зі сцени та обзивали «буржуазними націоналістами».   Кожен з присутніх невдовзі дорого заплатив за власну сміливість, в тому числі й режисер.
У тодішньому СРСР фільм було  негласно заборонено  до кінця 1980-х , а у світі, з  того ж 1965-го,   визнано "найважливішим фільмом усіх часів".
Стрічка або "душа - мов струна",  перетнула межі країни та часу разом із твором.   Повість включено для вивчення  в освітянські програми учбових закладів.  
У 2019 році "Тіні" було внесено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою».


Балабко, Олександр Васильович. Синьйор Ніколо й синьор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського [Текст] : есеї / О. Балабко. - К. : Факт, 2006. - 248 с.

Коляда, Ігор Анатолійович. Михайло Коцюбинський [Текст] / І. А. Коляда, О. Ю. Кирієнко. - К. : Укрвидавполіграфія, 2012. - 120 с.

Коцюбинський, Михайло Михайлович. Тіні забутих предків [аудио-книга] / М. Коцюбинський ; читає В.Обручов. - К. : Українська аудіокнига, 2006. -  эл. опт. диск (CD-ROM);МР3. - (Класика української літератури)




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

неділя, 19 квітня 2020 р.

Неймовірно, але правда

1900


25-27 жовтня Міською Думою затверджені нові правила для відвідувачів бібліотеки.
2 листопада Рада прийняла рішення про введення посади другої помічниці завідуючої Бібліотекою, через збільшення роботи по бібліотеці.
12 листопада Завідуючою бібліотеки призначена С. В. Єгорова. 
12 грудня Головою Ради Бібліотеки обраний Мордовський Павло Гнатович .
На 1.01.1901 фонд становив 11387 томів (4597 назв). 


Отчет о состоянии Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1892, 1894, 1897, 1898, 1900, 1901, 1902, 1903, 1904, 1909, 1910, 1911, 1912, 1914 гг. [Текст]. - Екатеринослав : Тип. Губерн. Правления : Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1893 - 1915. - 449 (в одной обложке) с.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

четвер, 16 квітня 2020 р.

На долоні історії


«Тіні забутих предків» - «весь світ був як казка, повна чудес…»
 (продовження)

«Він хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору, аж до крайнеба, щоб захитати море верхів…»

Вже з перших сторінок повісті читач потрапляє в атмосферу прадавніх вірувань у добрі й злі сили. Змалечку гуцули знають, що є речі та явища, яким треба поклонятися й боятися. Вони єдині зі світом природи - ось головна ідея твору, у переплетінні з чистотою людських відносин і почуттів, засудженням бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами.
Сюжет «Тіней» перегукується з вічною трагедією Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Як Монтеккі з Капулетті, ворогують родини Полійчуків і Гутенюків, але їх чада, Іван і Марічка, закохуються один в одного. Давня ворожнеча стає перешкодою на шляху до щастя, і, знов нагадуючи твір англійського поета, молоді гинуть.
Чому ж великий український митець назвав повість «Тіна забутих предків»? Відомо ж , що першочерговими варіантами були: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін Предковіку» і «Дар Предків забутих». І хто чи що є тими тінями?
Можливо, містичні істоти, що «червоною лінією» перетинають сюжет, може звичаї й вірування, що так близькі гуцулам. Все це сповнене  силою, чарами, схованими у глибині народної душі. Розкривають її через оспів казкової природи Карпат, де живуть няжки, у скелях – щезлик, які, гарної днини, виходять зі своїх закутків, співають пісень і гріються на камені. 
Як у казці – все оживає. Це у дусі фольклорної традиції, коли реалії перетинаються з вигадкою. Та Коцюбинський не лише занурює читача у поетичний, таємничий світ, а й спонукає до філософських роздумів про любов й ненависть, добро та зло, окриленість й  бездуховність.
Особливою прикрасою твору стають  діалектичні гуцульські слова й вирази, що зібрав митець у своїй подорожі і модерне письмо – своєрідна  відповідь на запит часу  щодо  виведення рідної літератури на загальноєвропейський обрій.

Далі буде

Балабко, Олександр Васильович. Синьйор Ніколо й синьор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського [Текст] : есеї / О. Балабко. - К. : Факт, 2006. - 248 с.

Коляда, Ігор Анатолійович. Михайло Коцюбинський [Текст] / І. А. Коляда, О. Ю. Кирієнко. - К. : Укрвидавполіграфія, 2012. - 120 с.

Коцюбинський, Михайло Михайлович. Тіні забутих предків [аудио-книга] / М. Коцюбинський ; читає В.Обручов. - К. : Українська аудіокнига, 2006. -  эл. опт. диск (CD-ROM);МР3. - (Класика української літератури)




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут


середа, 15 квітня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Пратчетт, Террі. Правда [Текст] : роман / Т. Пратчетт; переклад з англ. О. Михельсона. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. – 456 с. 

Правда чи популярність? Що таке правда? Якою вона буває? Чи може слово бути зброєю? Яку силу воно має насправді? Чим відрізняється газетно-новинна правда від істини?
Роман Террі Пратчетта «Правда» – це історія створення інформаційного світу. Написана легко, кумедно, разюче реалістично. Суміш гумору та філософії, численні алюзії, що відсилають читача до творів класичної літератури, явищ популярної культури та античної історії. Про зв'язок з сучасним світом свідчить наявність у творі дискримінації за приналежність до певного виду істот, спроби маніпуляції масовою свідомістю, використання кримінальних угруповань як інструменту для досягнення певних цілей, небажання правоохоронних органів взагалі щось робити, зрештою, свобода слова і брудна політика. «Правду» можна, мабуть, назвати пародією на наш медіа-простір, на його правила й закони, яких начебто й нема, оскільки «…ніщо не має бути правдою вічно. Для правди цілком достатньо певного часу».
Фабула твору – створення першої газети у вигаданому місті Анк-Морпорк, де співіснують люди, вампіри, гноми, перевертні та інші цікаві істоти. Взагалі кожен персонаж «Правди» – привід для окремої розповіді, їх тут багато і всі дуже виразні та кумедні. Авторсько-індивідуальний світ Анк-Морпорку, у якому відбуваються події, живий і розвивається, але, як і кожне місто, має й свою темну сторону. Розслідування, журналістські сенсації, змови та державні перевороти, боротьба з конкурентами-таблоїдами і печальне усвідомлення того, що суспільство загалом не потребує правди, йому цілком достатньо прикрашених пліток.
Книга про основи журналістики, а надто – журналістську етику з її закономірностями і механізмами, що сприяють або перешкоджають розвитку газетної справи в цілому. Все це приправлено фірмовим Пратчеттівським гумором. Зрештою, роман – ідеальне гумористичне фентезі для розуму.
Чудовий адаптований український переклад Олександра Михельсона, який хочеться розібрати на цитати. Перекладач українізував імена, назви та жарти. Літературні герої їдять українські перепічки, ставлять на рінгтон «смартгонів» треки з сучасної української музики. Наявні вставки чисто українського контексту (“Де твої проблеми? Як роса на сонці!”, “І час ішов, і не без коректур”).
І нформаційна гігієна – на часі. Тож читаємо, насолоджуємося грою слів та індивідуальним авторським стилем, вчимося відрізняти правду від вимислу і… думаємо, бо ж  «Брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу!»


Аліна Залєвська, завідувач редакційно-видавничого центру




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

вівторок, 14 квітня 2020 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Після революції

Опинившись у лабораторії, А. Кордюм якимись тісними суточками потрапив у копіювальну. Як же він побачить у суцільній темряві колишнього капіталіста Сахненка? Щось дуже знайоме прізвище... Відчинив двері в кімнату, куди крізь відкриті вікна лилися сонячні промені, - її саме провітрювали. Якась сива людина стояла спиною до дверей, нахилившись над розібраним, стареньким копіювальним апаратом. Людина закрутила останній гвинт, розмотала дріт, яким було затягнуто низ корпуса апарата, простягнула дріт помічникові, що стояв поруч.
— Годі лагодити дротом — утиль! 
Сивий чоловік зітхнув.
— Нічого, незабаром свої матимемо, а цей — до музею! Нехай подивляться, з чого ми починали з тобою!
Чоловік повернувся до дверей, і Кордюм, який 1911 року грав роль хлопця-вершника, одразу упізнав у ньому Данька Сахненка. Сивий, змарнілий «капіталіст»...
— Де ж твої компаньйони?
— Ось мій компаньйон, — Сахненко поклав руку на плече помічника. І показав пальцем на відчинені двері, за якими видно було ряд барабанів сушилки, які, крутячись, весело поблискували висохлою кінострічкою. Оте все ми відгепали з моїм нинішнім компаньйоном Таравердовим, — і він обійняв свого помічника (пізніше Таравердов став начальником виробництва студії ім. О. Довженка). Таравердов не без гордощів додав:
— Ми за добу по п’ятнадцять тисяч метрів плівки обробляємо.

 Далі буде

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

понеділок, 13 квітня 2020 р.

На долоні історії

Карпати. Поетичний світ давніх гуцульських традицій. Відкритих почуттів та єдності із природою.
Задум повісті «Тіні забутих предків» виник у Михайла Коцюбинського у 1910-му під час його першої подорожі Гуцульщиною. Дивовижний край та люди захопили настільки, що створена історія українських Ромео та Джульетти впевнено перетнула час. Геніальний режисер Сергій Параджанов - автор однойменної та першої поетичної української кінострічки, дозволив «Тіням» перетнути й кордон: 21 країна, 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (з них — 24 Гран-прі).
«Здатність любити красу і здатність бути абсолютно вільними в межах власного бачення» - так згадував про Параджанова його колега Андрій Тарковський. Теж саме можна сказати й про Михайла Коцюбинського.

Подробиці щодо поетичної повісті «Солнцепоклонника» Михайла Михайловича Коцюбинського на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності - тут і зараз

«Тіні забутих предків» 

Майстер психологічної прози, громадський діяч, голова чернігівської «Просвіти» Михайло Коцюбинський став найвизначнішим імпресіоністом в українському письменстві першої половини ХХ сторіччя. «Сонях»,  казали на митця - через любов до сонця, квітів і дітей. Та можна назвати й містиком. Повість «Тіні забутих предків» написано у 1911-му. Твір – подих народної творчості, що з перших сторінок занурюють в атмосферу давніх карпатських вірувань. Письменник був захоплений «українськими Афінами» - так жартома він називав село Криворівню на Івано-Франківщині. «Я з головою поринув у Гуцульщину… Який оригінальний край. Який незвичайний казковий народ!».
Михайло Михайлович  повертався до цього краю знов і знов (1910-1913 роки) та був зачарований  бурхливою річкою Черемош,  барвистими  полонинами, талановитими й гордими людьми, їх легендами та переказами, життям  й   побутом.
Перше знайомство було коротким. Влітку 1910-го Коцюбинський повертався з Італії і заїхав у вищезгадане карпатське село. Нажаль, не встиг одразу зібрати достатньо матеріалу, проте бажання написати про цю таємничу первозданність  вже не полишало.  
Не лише власні враження, а й  «Матеріали до гуцульської демонології» Антона Онищука, багатотомна праця «Гуцульщина» Володимира Шухевича, збірники Володимира Гнатюка, «Гуцульські примівки» Івана Франка стали натхненням  для створення повісті.


Далі буде

Балабко, Олександр Васильович. Синьйор Ніколо й синьор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського [Текст] : есеї / О. Балабко. - К. : Факт, 2006. - 248 с.

Коляда, Ігор Анатолійович. Михайло Коцюбинський [Текст] / І. А. Коляда, О. Ю. Кирієнко. - К. : Укрвидавполіграфія, 2012. - 120 с.

Коцюбинський, Михайло Михайлович. Тіні забутих предків [аудио-книга] / М. Коцюбинський ; читає В.Обручов. - К. : Українська аудіокнига, 2006. -  эл. опт. диск (CD-ROM);МР3. - (Класика української літератури)



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут