Сторінки

середу, 31 березня 2021 р.

Пунктир

Анатолій Дімаров. Це письменник, життя якого вмістило в собі всі найпереламніші події в історії України ХХ століття. Розкуркулення родини, Голодомор, війна, на якій отримав тяжке поранення, цензура й замовчування в журналістиці та літературі. Лише за часів незалежності він зумів розповісти про все, що пережив. Думки митця – у “Пунктирі”.


“А взагалі я думаю, що не варто робити з письменників святих. Вони такі самі, як решта. Може, й гірші. Особливо, як воно бездарне. У таких завжди залізні лікті. Кожен письменник, окрім справжніх, вважає себе генієм. Я завідував відділом культури в газеті, вдачу їхню добре вивчив”.

“Ірина Вільде насправді ж була Дариною Полотнюк. Вона виховувалася на європейських зразках, абсолютно не знала російської літератури. Як вона вміла писати! Саме Дарина Дмитрівна мені й сказала, що від початку твору, перших речень залежатиме доля книжки. Такий заповіт мені дала на все життя”.

“Література дуже реагує на життя, яке її живить. Через те жіночий рух не обійшов і письменниць, які сьогодні вириваються на передній план. Чоловік ніколи б не зумів так спалахнути, горіти від зради, від горя, як жінка. Тільки рвучи серце і стікаючи кров’ю, можна написати геніальні речі”.

“Мені ніколи не доводилося ритися у словниках, бо в мені це відчуття мови жило з народження. Слова, які я мав би забути, зринали самі. От хоча б слово «бендявся» — яке ж соковите”.

“Творчість — це як хвилі на морі. Щось тобі вдалося, а щось — дарма старався. Так завжди буде в житті письменника, який напружено і боляче працює”.

“Я весь час прагнув зробити з читача співавтора, щоб він теж увійшов у мою шкіру і в деяких місцях навіть додумав сюжет. Тому іноді я навмисно обривав оповідь. Щоб зрозуміти мене як прозаїка, читачеві можна прочитати «Біль і гнів», «І будуть люди», сільські, міські і містечкові історії”.

“Про свою сім’ю Анатолій Дімаров дуже детально написав в одній з найкращих українських мемуарних книжок «Прожити й розповісти». Найбільша значимість цього двотомника — в його правдивості, відсутності будь-яких масок і бажання щось прикрасити чи переписати. Нині я думаю, що це видання мало стати прикладом для багатьох його колег. Дімаров був переконаний, що коли «хочеш інших засуджувати — суди в першу чергу себе». Після цієї сповіді письменнику вже не потрібно було боятися якихось викривальних запитань і суду історії, ось чому він не витворював навколо себе жодних бар’єрів — з ним завжди можна було про все поговорити і пожартувати Почуття гумору — це таки найзнаменитіша дімаровська риса” (Тетяна Терен).


Наш Дімаров [Текст] : статті. Інтерв’ю. Спогади. Листи. Присвяти / ред. Т. Щегельська ; упоряд. Є. Дімарова. – К. : Фенікс, 2015. – 327 с. : іл. – (Життя славетних).

Наєнко, Михайло. Діамантами вісвічують слова…: 90 років Анатолієві Дімарову [Текст] / М. Наєнко // Слово і час. – 2012. – № 5. – С. 84–89.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

 


 

вівторок, 30 березня 2021 р.

Світ знань нових видань

Бердник, Громовиця. Знаки карпатської магії. Таємниця старого Мольфара / Г. Бердник. – Львів: Видавництво Терра Інкогніта, 2020. – 224 с.: іл.

Вперше книга «Знаки карпатської магії» побачила світ у 2006-му році, вона відкрила історію багатолітньої  дружби між журналісткою, письменницею, дослідницею традиційної культури Громовицею Бердник і примівником, мольфаром і майстром традицій Михайлом Нечаєм; надихнула до нової роботи художницю-ілюстраторку Анастасію Стефурак. 

У перевиданні авторка майже не змінювала тесту, лише скоротила ті епізоди, що за певний час втратили свою актуальність. 

У виданні – уривки з енциклопедії відьом і чародійства, зразки фольклорних магічних текстів, роздуми самої письменниці, її бесіди з мольфаром, старовинні гуцульські примовки, колядки, веснянки, пісні та багато іншого. Цікаве оформлення книжки та ілюстрації занурюють в атмосферу містики.

Розраховане на широке коло читачів.

Видання отримане за підтримки Українського інституту книги.


Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

 


понеділок, 29 березня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1904 році до складу Ради Бібліотеки входили: голова П.І. Мордовський, казначей Л.К. Реймер, члени: Н.П. Вукашев, Н.М. Ланшин, М.А. Заусайлов, І.В. Теліченко, Я.Г. Гололобов й неодмінні члени директор 1-го Реального училища Н. Ф. Вавілов (замість А. В. Крижановського), директор 2-го Реального училища С.Ф. Тимошенко, директор класичної гімназії Н.Ф. Щербинський (замість К.І. Драгоша), директор Комерційного училища А.С. Синявський, директор Катеринославського вищого гірничого училища С.Н. Сучков й ректор Катеринославської Духовної семінарії архимандрит Іоаннікій.

Завідуючою бібліотекою залишалась С.В. Єгорова,її помічниці – О.І. Пчьолкіна, У.І. Дикарьова, А.П. Мордовська й, замість вибулої у листопаді О.А. Булах, М.К. Рубаніста.

Всього ж протягом року відбулося 7 засідань Ради.


Отчет Екатеринославской Городской библиотеки за 1904 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1906. – 46 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=104  (дата звернення: 29.03.2021). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

 

пʼятницю, 26 березня 2021 р.

Діалоги з мистецтвом

«Лісова пісня» – бренд українського балету

За твердженнями мистецтвознавців, література і драматичний театр завжди були для балету могутнім джерелом оновлення тематики, сюжетів, образного змісту вистав. Так сталося і з балетом «Лісова пісня», створеним за драмою-феєрією Лесі Українки відомим українським композитором і педагогом Михайлом Скорульським (1887–1950). Композитора підкорила глибоко емоційна п’єса про красу чистого кохання, про одвічний потяг людини до прекрасного, про боротьбу великого і ницого. До того ж, твір виявився дуже близьким природі балетного мистецтва. Музику написано 1937 року, а втілення постановки затяглося майже на десять років, «у які вмістилися репресії 1937–1938 років щодо діячів української культури, Друга світова війна, пошуки національної форми класичної вистави і принципів реалістичної акторської виразності». Прем’єра «Лісової пісні» в хореографії Сергія Сергєєва і в декораціях Олександра Хвостенка-Хвостова відбулася 1946 року (дириґент – Борис Чистяков). Лібрето написала донька композитора Наталія Скорульська (на ту пору солістка балету, згодом талановита хореографиня). Першими виконавцями партій Лукаша і Мавки стали Олександр Бердовський і Антоніна Васильєва.

1958 року Вахтанг Вронський за участі Наталії Скорульської та сценографа Анатолія Волненка здійснив нову постановку, яка не сходила зі сцени багато років. Популярність зумовили і романтична історія на тлі казково-фантазійного сюжету,  і мелодійність музики, яка спирається на мотиви та інтонації народних пісень і танців, дивовижні декорації та костюми, майстерність виконавців кількох поколінь танцівників. Постановку вистави здійснили багато різних балетних колективів: у Донецьку, Ризі, Харкові, Одесі, Москві. У Київському театрі опери і балету виставу поновлювали тричі (1972, 1986, 1991 рр.).

Була своя «Лісова пісня» і на сцені Дніпропетровського театру опери і балету. У 1975 році молода творча команда у складі балетмейстерки Зої Кавац, сценографа Володимира Ареф’єва, дириґента Валерія Мертенса відтворила балет, про який глядачі зі стажем згадують донині з вдячністю та захватом. Головні партії виконали Ольга Загуменнікова (Мавка), Віктор Рогачов (Лукаш), Юрій Маценко (Перелісник), Зінаїда Зінченко (Килина) – тепер ці прізвища стали легендою дніпропетровського балету. 

2021-го виповнюється 75 років від дня прем’єри. Балет став візитівкою українського хореографічного мистецтва. З успіхом відбулися покази вистави в Румунії, Японії, США. За час довгого сценічного життя вистави провідні партії у ній виконали найкращі українські танцівники: Євгенія Єршова, Олена Потапова, Алла Гавриленко, Іраїда Лукашова, Тетяна Таякіна, Раїса Хилько, Людмила Сморгачова, Катерина Кухар, Микола Апухтін, Анатолій Бєлов, Геннадій Баукін, Федір Баклан, Роберт Клявін, Веанір Круглов, Валерій Ковтун, Сергій Лукін, Валерій Парсєгов, Микола Прядченко, Олександр Стоянов та інші.

Дізнатися більше про балет «Лісова пісня» усі зацікавлені можуть у книжці Юрія Станішевського «Балетний театр України», яка зберігається у відділі мистецтв ДОУНБ. 


Цікаві факти з історії вистави:

25 лютого 2021 року 150-річчя від дня народження Лесі Українки колектив Національної опери України відзначив виставою «Лісова пісня»;

2014 року вперше за роки незалежності нашої держави відбувся показ української національної оперно-балетної класики на двох міжнародних мистецьких форумах Балтійського регіону. Участь танцівників Національної опери в Йіхвіському балетному фестивалі – одному з найпрестижніших у Європі – ознаменувалася тріумфальним показом «Лісової пісні» М. Скорульського;

1995 року – балет танцювали на Міжнародному фестивалі в Чарльстоні (США);

поновлення балету в 1991 році відбулося завдяки японській телекомпанії «Ен Ейч Кей», яка знімала серіал про балетне мистецтво народів світу, і в межах проєкту побажала відновити саме цей твір української хореографії, щоб включити його в свою відеоантологію. Виставу присвятили 120-й річниці від дня народження Лесі Українки;

1961 року свою балетну версію «Лісової пісні» представив Большой театр у Москві (О. Тарасова, О. Лапаурі – балетмейстери, М. Габович – лібрето, Б. Хайкін – дириґент). Головні партії виконали В. Васильєв і К. Максимова. Але, незважаючи на зірковий склад команди, не склалося. Відгуки критиків були не втішні: «схема, замість поезії», «спрощене й однозначне тлумачення твору», «зневажливе ставлення до його ідейно-образного змісту». Вистава на сцені довго не протрималась;

високу оцінку балету «Лісова пісня» дали відомі діячі хореографічного мистецтва різних країн, до прикладу Жорж Ірж (Франція), Віра Красовська, Ростислав Захаров, Леонід Лавровський (Росія) та інші;

існують два відеозаписи балетних вистав «Лісова пісня» (1991, 2019 рр.) у виконанні артистів  Київського національного академічного театру опери і балету ім. Т. Шевченка.

Завершити розповідь хочу фрагментом із інтерв’ю з Катериною Кухар, відомою українською балериною, народною артисткою України: «Лісова пісня» – це українське «Лебедине озеро». Я завжди із величезним задоволенням танцюю партію Мавки, вона мені значно ближча, ніж ролі Одетти та Одилії… Це образ, що несе в собі чистоту думок, бажань і дій».

http://www.mr.co.ua/mr/mr.nsf/0/2E3A889844CA8435C225805E0043BCDE?OpenDocument 


Світлана Пономаренко,

завідувачка відділу документів  з питань мистецтв ДОУНБ





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  







 

четвер, 25 березня 2021 р.

Що читають бібліотекарі


 Бойд, Гіларі. Лавандовий дім [Текст] : роман / Г. Бойд ; пер. з англ. Н. Лазаревич. – Харків : Ранок : Фабула, 2018. – 478 с. 

Книга повністю перекреслює пострадянські стереотипи про людей літнього віку. Та що там! Перевертає з ніг на голову! Часто ловила себе на думці, ніби читаю про студентів, а не про 60-літніх. Єдине, що привело до тями: «...познайомились біля воріт школи, де вчилися їхні онуки...» і це трохи дисонувало з реальністю. Ненав'язливо, легко і спокійно авторка веде нас поміж героями. Цей розмірений, але насичений спосіб життя поглинає, і здається, ніби ти вже сама ходиш по будинку, опираєшся на зручні пуфи на дивані, відчуваєш запах їжі, смак музики... Зрілість. Чудовий час, коли людина багато побачила, багато пережила, майже до всього ставиться спокійно, з усмішкою. Але, разом із тим, ще живе, відчуває, хвилюється, тремтить, бажає... 

Десь на третині книги виявилось, що не все так безхмарно. Вилазять проблеми – недовіра, егоїзм, страх, який переростає в брехню... Істина, як світ, стара – чим довше відтягатимеш правду, тим важче буде сказати. Загалом, моє сприйняття оповіді змінювалося тричі. Ближче до кінця книга стає проникливішою, вразливішою, відвертішою. Автор піднімає ряд проблем, частину з яких вирішити неможливо – старість, смерть, самопожертва, право на щастя. Кохання чи сім'я, сім'я чи кохання – куди схилити шальки терезів? Постійний вибір, на який приречені мільйони жінок. Більшість українок схиляються до того, що найважливіше – сім'я: діти і батьки, і втрачають право бути щасливими. А як там у них, у «старій добрій» Англії?.. Відверто і щиро про образу, зраду, біль, трохи сльозливих моментів, трохи витонченого гумору – така суміш спершу створює враження легкого ненав'язливого чтива та до кінця змушує задуматися над простими, але дуже фундаментальними речами в житті.

Наталія Ярута, головна бібліотекарка патентно-технічного відділу




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

понеділок, 22 березня 2021 р.

Неймовірно, але правда

Згідно Правилам для відвідувачів бібліотеки, прийнятих Думою у березні 1903 року, Катеринославська міська публічна бібліотека складається із 2 відділень: 

1. Бібліотека для видачі книг, журналів та газет для читання вдома;

2. Читальня для читання книг та періодичних видань у приміщенні бібліотеки.

Цікаво, що правила прописані окремо для користувачів читальної зали та відвідувачів бібліотеки (передплатників).

Передплатники поділяються на три розряди в залежності від суми оплати за користування послугами бібліотеки та внесення застави. Сума застави коливається від 2 до 5 крб. Вхід до читальні безкоштовний, і заборонений лише дітям до 14-річного віку та учням середніх та нижчих навчальних закладів, правилами яких не дозволяється відвідування публічних читальнь, й звісно, особам, які позбавлені права користування бібліотекою.


Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 19.03.2021). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  



 

пʼятницю, 19 березня 2021 р.

Пунктир

Автор романів «Яса», «Рубіж» та «Брат на брата». Майстер історичної прози і класик української літератури. Це людина, яка примудрялася друкувати під псевдонімами заборонених письменників, навіть тих, хто перебував в ув’язненні. Юрій Мушкетик у “Пунктирі”.


“Відповідальність людини росте відповідно до її возвеличення”.

“Декому здається: найважче — допастися до булави, і мало хто розуміє, як важко ту булаву втримати”.

“Коли тебе штовхають у калюжу, найкращий спосіб не стати посміховиськом — потягнути за собою нападника”.

“Людина таке створіння, що виправдається перед усіма судами світу”.

“Навіть найкраща коханка не подарує того, що дарує муза”.

“Нас найдужче вабить та тривожить те, що не збулося”.

“Не ми обираємо путь, нас ставить на неї Бог”.

“Пущене поміж люди слово проростає швидше, ніж будь-яке насіння”.

“Світ гарний, і сотворений нам на втіху, тільки треба вміти брати його в душу”.

“Щоб шукати істину, треба спочатку мати тихий куточок”.


Мушкетик, Юрій Михайлович. Суд [Текст] : біографія письменника. Стислий переказ твору. Аналіз тексту. Зразки учнівських творів. Посібн. для 11 кл. / Юрій Мушкетик; Автор-укладач О.Д. Марченко. – Харьков : Ранок, 2000. – 32 с.

Юрій Мушкетик. До верховіть істини, добра і краси [Текст] // Літературна Україна. – 2019. – № 23/24. – С. 14–17 : іл.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  


 

четвер, 18 березня 2021 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги

Брукс, Джеральдін. Хранителі книги [Текст]: роман / Дж. Брукс. – Харків: Vivat, 2019. – 416 с.


«Історія книги на тлі багатьох людських життів і епох» – такими словами можна охарактеризувати роман Джеральдіни Брукс «Хранителі книги». Багато життів, багато історій зберігає в собі «Сараєвська Агада» – головний герой книги.

Наше знайомство з Агадою починається в 1996 р., коли доктор Ханна Гіт починає роботу з консервації видання, врятованого під час боснійської війни. Всередині книги Ханна знаходить частину крильця метелика, білу волосину, пляму від червоного вина та кришталики солі. І саме звідси починається найцікавіше. 

Разом із доктором Гіт ми подорожуємо в часі, розкриваємо таємниці минулого, знайомимося з культурою єврейського народу та різними історичними епохами (від Другої світової війни до часів Великої Інквізиції). Проте, авторка не залишає без уваги і сучасність. На тлі роботи над книгою Ханна розкриває історію власної родини, поринає у вир власних емоцій,  романтичних почуттів і політичних інтриг.

Роман Дж. Брукс не залишить байдужим жодного книголюба. Фанатом якого б жанру ви не були, в цій книзі ви знайдете для себе щось цікаве. Авторка майстерно поєднала детектив із пригодницьким романом, історичний роман із романтичною історією.

Єлизавета Сибирьова,

провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут  

 

середу, 17 березня 2021 р.

Винахідники, віват!

Патріарх науки про машини

Леонід Андрійович Хмара – доктор технічних наук, професор, заслужений винахідник України, академік Академії будівництва України, завідувач кафедри «Будівельних і дорожних машин» Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, фахівець у галузі розробки ґрунтів землерийними машинами та інтенсифікації робочих процесів будівельних машин. Леонід  Андрійович закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут за фахом інженер-механік з будівельних і дорожних машин і обладнання.

Найбільш відомі  його роботи присвячені розробці методів формування високоефективних робочих органів землерийних машин з інтенсифікаторами комбінованої дії і землерийно-маніпуляторних робочих органів багатоцільового призначення.  Він підготував багато навчальних програм і понад 100 навчально-методичних посібників із читаних на кафедрі дисциплін. Під  керівництвом  Леоніда Андрійовича за його безпосередньої участі на кафедрі створений і успішно працює комп'ютерний клас, спеціалізовані аудиторії для читання лекцій, проведення лабораторних і практичних занять, створені зали тренажерів будівельних машин і демонстраційний центр будівельних машин на полігоні.

Особливе значення Леонід Андрійович завжди надавав винахідницькій діяльності. Він вважає, що будь-яке наукове дослідження повинне закінчуватися отриманням патенту на винахід і тільки в такому випадку рівень його може бути високим, міжнародним.  Хмара автор 1000 винаходів, підтверджених відповідними охоронними документами. 

Цю людину з упевненістю можна назвати генератором ідей. Він не тільки прагне шукати нові технічні рішення, а й створив свою власну школу винахідників, яка налічує понад 200 осіб. Основні його винаходи належать до розробки конструкцій будівельних і дорожних машин і обладнання. А це – землерийна техніка, багатоцільове маніпуляторне обладнання, обладнання для руйнування мерзлих і міцних ґрунтів, пристрої для перемішування сипучих матеріалів, обладнання для пристроїв фундаментів методом відштамповування, стендове обладнання. Леонід Андрійович впровадив у виробництво більше 50 винаходів і патентів: робочі органи розпушувачів, ковшів екскаваторів, скреперів, відвали бульдозерів, робочі органи багатоцільового призначення маніпуляторного типу, стенди для проведення досліджень будівельних машин і їх робочих органів, методики розрахунку визначення ефективності будівельних машин з робочими органами інтенсифікуючої дії.

Роботи Леоніда Андрійовича Хмари отримали широку популярність в США, Польщі, Німеччині. Його девіз у винахідницькій діяльності: «Поки живу – винаходжу».

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

вівторок, 16 березня 2021 р.

Світ знань нових видань


 Невідома Україна. Унікальні місця та споруди / Укл. С. Вербич. – К.: Арій, 2020. – 272 с.: іл. – (Таємниці історії).


Багата Україна на визначні місця. Згадайте красу Києва, Вінниці, Львова інших міст. Всі вони дихають історією. А поряд з ними – могутні фортеці та замки. Книга «Невідома Україна. Унікальні місця та споруди» розповідає про так звані «візитівки» нашої країни, розкриває їхнє минуле, доповнює оповідь ілюстративним матеріалами. Ви дізнаєтесь більше про старовинні міста й містечки, пам’ятники оборонної архітектури, духовні святині, визначні палаци та садиби, унікальні пам’ятки природи та заповідні зони. Пізнавайте Україну разом із нами.

Видання отримане за підтримки Українського інституту книги.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

понеділок, 15 березня 2021 р.

Неймовірно, але правда

У 1903 році бібліотека утримувала: завідуючу бібліотекою з оплатою 600 крб., двох її помічниць з окладом по 420 крб, й інших двох – по 360 крб. Беручи до уваги, що праця помічниць розподілена рівномірно, Рада бібліотеки зрівняла платню всім помічницям. На цій  підставі у кошторис на 1904 рік була закладена наступна сума на оплату праці бібліотекарів – 2280 крб. З них 600 крб. платня завідуючій, 1680 крб. – 4-м її помічницям.

Також при  бібліотеці утримується: швейцар з платнею 216 крб. (на його обмундирування витрачено 24 крб.); старший службовець при бібліотеці, в обов’язки якого входить нагляд за чистотою та порядком у бібліотеці та книгосховищі, з оплатою праці в 240 крб.; молодший службовець та двірник з платнею по 144 крб, й дві дівчини з окладом по 60 крб. Старший службовець та двірник квартирували при бібліотеці.  Загальна сума на утримання обслуговуючого персоналу складала 888 крб.

 

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 09.03.2021). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

пʼятницю, 12 березня 2021 р.

На долоні історії


 З листа Лесі Українки до сестри Ольги: «Я і про «Лісову пісню» думала, що всі тільки сміятимуться з сеї «старомодної романтики», а її, здається, признано за мій chef d'oeuvre (прим. «шедевр» з французької)». Історія написання величної драми-феєрії у рубриці «На долоні історії».


Кавказ, місто Кутаїсі. Леся Українка, вона ж Лариса Косач-Квітка, сумує за батьківщиною, постійно згадує дитинство, рідні краєвиди. Це й надихнуло до створення відомої усім «Лісової пісні». 

1911-й, літо. Вже близько десяти днів поетеса порається над чорновим варіантом твору. Остаточно доопрацює вже у жовтні. 

З листа до сестри Ольги від 27 листопада дізнаємося: «Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».

А з листа до матері від 2 січня 1912-го дізнаємося: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам'ятаєш – у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

Безліч правок, закреслень, переробок. Робота давалася складно. Та от – твір готовий! Одразу можна побачити вплив природи, людей, традицій, обрядів, побуту і, звісно, української пісні на поетесу! Усе це і навіть більше вона використала у творі. Саме тому це – драма-феєрія. Завдяки нашій героїні з’явився такий жанр, адже «Пісня» – один із перших прообразів фентезі в українській літературі. 

Безліч екранізацій, адоптацій, вистав,  твір обожнюють й досі. І не дивно. Бо такий зв’язок із природою, національним колоритом, віруванням не залишає байдужим. 


Маричевська, Оксана. Лісова пісня post scriptum / Оксана Маричевська // Образотворче мистецтво. – 2011. – № 2. – С. 10–11.

Поліщук, О. По-новому про «Лісову пісню» Лесі Українки : рецензия / О. Поліщук // Слово і час. – 2006. – №10. – С. 81–85. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 



четвер, 11 березня 2021 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги


 Беннер, Кетрін. Дім на краю ночі / К. Беннер; пер. З англ. А. Цвіри. – Харків : Віват, 2021. – 464 с. – (Світовий бестселер).

Історія відбувається на маленькому мальовничому острові Кастелламаре, загубленому в Середземномор'ї. Це чудова сімейна сага про декілька поколінь людей, які прожили на острові майже все життя. Ці прості люди вклоняються Святій Агаті – покровительці острова та просять небагато – щедрого улову, захисту від негараздів і гарної погоди. Віддалений острів живе своїм життям, має свої легенди, традиції, свята. На Кастелламаре всі знають одне про одного все, таємниць немає, і постійне обговорення життя сусідів, рідні та знайомих – це суть життя остров'ян. До того ж на Кастелламаре вірять у містику й живуть в очікуванні чергового дива. 

Одним із головних героїв саги є сам острів, скелі якого приховують дивовижні легенди. Красивий, манливий і привабливий – він наділяє енергією, дає наснагу до життя. До нього немає байдужих – хтось любить його з дитинства всім серцем, деяких він відштовхує, а інших закохує в себе назавжди. 

«Дім на краю ночі» Кетрін Беннер – іронічна і дуже життєва історія. Розповідь ведеться про столітню історію життя чотирьох поколінь родини Еспозіто, починаючи зі засновника роду – звичайного італійського хлопця Амедео, який ще немовлям потрапив до притулку. Він виявився дуже здібним і завдяки названому батькові отримав освіту, взяв собі його прізвище й пішов по його слідах, ставши лікарем. У сорок років у пошуках постійної роботи він отримує запрошення на острів і зразу ж погоджується на пропозицію. Тут він знаходить нових друзів, дім і кохання. Одружившись із місцевою дівчиною Піною, ремонтує покинутий бар «Дім на краю ночі» і перетворює його на своє родинне гніздо. 

Родина Еспозіто разом із мешканцями острова переживає багато історичних подій: війни, зміни політичних режимів, часи правління диктатора Муссоліні та фашизму, економічні кризи, поява нових технологій та ще багато іншого. 

Сімейний бар «Дім на краю ночі» – є своєрідним якорем у житті острів’ян, тут вони зустрічаються, спілкуються, закохуються та інтригують. А під час Другої світової війни мешканці Кастелламаре можуть послухати єдине на острові на той час радіо… І які б події не відбувалися поза межами острова, «Дім на краю ночі» продовжував приймати відвідувачів, його двері завжди відкриті для всіх…

Сімейна сага вчить любити свій дім та родину, показує як, незважаючи на всі негаразди, йти до своєї мети.

Оксана Ясько, завідувачка сектору науково-дослідної роботи





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 


середу, 10 березня 2021 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Світлана Парфенюк. Людина, яка знає та любить свою справу

Займайся своєю улюбленою справою. 

Знайди своє справжнє захоплення і змінюй 

світ на краще. 

Єдиний спосіб робити роботу добре – це 

любити її й віддаватися їй повністю. 

Стів Джобс

Народилася Світлана в тихому мальовничому селищі міського типу Солоне на Дніпропетровщині. В юності вона мріяла бути педагогом. Дуже любила читати – книги були для неї справжнім захопленням, засобом саморозвитку, невичерпним джерелом наснаги. І хоча її прихід до бібліотеки, на перший погляд, здається закономірним, у дійсності стався він не так вже й скоро. Закінчивши в 1975 році Криворізький педагогічний інститут, викладала дітям математику. Потім кілька років працювала економістом. І тільки в серпні 1996 року доля привела її працювати до Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов`янських Кирила й Мефодія. Втіленням цієї “долі” виявилась чудова жінка, на той час завідувачка відділу основного книгосховища бібліотеки, Валентина Романівна Романець, яка запропонувала путящому математикові спробувати себе на посаді бібліотекаря. Опинившись у справжньому “царстві книг”, у привітному й доброзичливому колективі, Світлана всією душею полюбила своїх колег і цю роботу, яка стала для неї другою домівкою. Робота в бібліотеці поєднала юнацькі мрії з її захопленнями. Почавши з посади бібліотекаря ІІ категорії, в 2000 році була переведена на посаду бібліотекаря І категорії, а з 2002 року вона – провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду. 

Специфіка роботи ВЗОФ обумовлюється тим, що відділ розташований відокремлено від основного приміщення бібліотеки. Якість обслуговування користувачів залежить від чіткості та злагодженості роботи всього колективу книгосховища. Невелика, але добре згуртована команда організовує збереження та використання книжкового фонду бібліотеки, проводить планові звірки основного фонду та фондів структурних підрозділів з топографічними каталогами, організовує списання застарілих і зношених видань, створює довідково-пошуковий апарат. Маючи чудову пам`ять, Світлана Парфенюк легко орієнтується в семизначних номерах майже мільйонного книжкового фонду. Кропітка робота, яка потребує уваги та зосередженості, вимагає ще й досвіду, відповідального ставлення, уваги. Тут велике значення мають не тільки професійні, але й особисті якості кожного учасника колективу: ретельність, сумлінність, комунікативні здібності, ініціативність, акуратність, вміння працювати в команді. Цими рисами в повній мірі володіє Світлана Володимирівна. Вона відповідає за стан індикаторів книжкового фонду книгосховища та інших відділів бібліотеки, разом із іншими співробітницями забезпечує щоденну видачу літератури за вимогами користувачів бібліотеки, веде систематичну роботу з довідково-пошуковим апаратом. Багато років вона відповідала за отримання нових надходжень із відділу наукового опрацювання документів і організації каталогів і розміщення їх у бібліотечному фонді. Тепер цей обсяг робіт виконує її учениця Світлана Чорноус, для якої вона стала чуйною і доброю наставницею, підготувала в її особі висококласного спеціаліста, справжнього майстра своєї справи.

 «Кажуть, геній – це невичерпна працездатність», – зауважує головний персонаж творів Конан Дойля. Цей вислів стосується і творчої працьовитої Світлани Парфенюк, завжди готової рішуче взятися за найкропітливіше завдання.  Математичні навички та досвід роботи економістом дозволяють Світлані Володимирівні легко орієнтуватися в багатозначних числах, а добре розвинуті аналітичні якості, дедукція, кмітливість, спостережливість, вміння вибудовувати логічну послідовність, не упускаючи жодної деталі, здатність швидко знаходити рішення, допомагає їй майстерно відшукувати заставлені книжки, що випадково потрапили не на своє місце, тим самим викликаючи щире захоплення колег. «Наш Шерлок Холмс» – любовно називають Світлану співробітники, коли вона вчергове відшукує «зниклу» книгу. Своєю здатністю мислити точно та послідовно, досконалим умінням зіставляти факти, враховуючи найменші подробиці, мистецтвом спілкування вона доводить, що немає межі досконалості, що талант, наснага, самовідданість, творчі навички, ініціативність – невід`ємні складові образу сучасного фахівця.

Світлана Володимирівна Парфенюк – світла, добра, відкрита людина, що любить свою роботу. Отримавши чималий досвід роботи в школі, маючи легку вдачу та привітний характер, вона вміє легко знаходити спільну мову з різними людьми. Тому, коли у відділі організували “Центр художньої літератури”, Світлана Володимирівна не просто брала в цьому активну участь, але стояла біля самих витоків підрозділу, була безпосереднім його творцем, формуючи структуру, організовуючи обслуговування читачів. Її знання, досвід, професіоналізм, а також привітність у спілкуванні з читачами, допитливість, вміння виховувати у людей інтерес до літератури, дбайливе ставлення до книг, допомогли їй стати для відвідувачів добрим другом і порадником, а для колег – помічником, взірцем працьовитості та завзятості. Відвідувачі бібліотеки та колеги по роботі щиро поважають і цінують Світлану Володимирівну за професійні й особисті якості: знання, майстерність, уміння працювати в колективі, відповідальність, ввічливе ставлення до оточуючих. За підсумками роботи її неодноразово нагороджували подяками адміністрації бібліотеки. Має посвідчення № 56 ветерана бібліотеки.

В особистому житті для Світлани Володимирівни головне – її родина. Дружна сім`я, діти, внучка – сенс її існування. Вся родина Світлани дуже любить книги. Теплі емоції викликають її спогади про дитинство, своїх батьків, їхню любов до літератури та велику душевну щедрість. Ліричні рядки, сповнені ніжності й любові, які присвятив Світлані батько на її повноліття, були опубліковані в Солонянській районній газеті «Вперед».


Вісімнадцятирічній


Росла малою, ми й не помічали,

Як крильця оперилися твої,

Між дітьми іншими – була звичайна,

Хіба що очі – мов вуглинки дві.

Пішла до школи, Радістю всміхнулась

Тобі пора щасливих юних літ,

Мов пташеня те, крильцями махнуло

І полетіло в перший свій політ.

Літа минали швидко й без турботи.

Твоє попереду – все в майбутті,

Не знавши змалку горя й клопоту,

Будь же щасливою в своїм житті!

Ми з матір`ю вслід глянемо з порога,

Одне одного торкнемося чолом,

Серця замруть від радості й тривоги…

Нам вісімнадцять теж колись було.

Щастю дітей повинні ми радіти,

Що діти виростають – не біда!

Ми всі для того, щоб  навчитись жити,

Теж вилітали з рідного гнізда.

Володимир Дідик


«Дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі» – називав Василь Сухомлинський  бібліотеку. Так і Світлана вважає її сховищем духовної культури, місцем для розумового та естетичного розвитку, притулком, де кожен може отримати моральну й психологічну підтримку, інформаційним простором, в якому все взаємопов'язане. Вона пишається своєю бібліотекою і дуже щаслива відчувати себе її часткою.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 







 

вівторок, 9 березня 2021 р.

Світ знань нових видань


 Василенко, Катерина Михайлівна. Каламарчик веселого настрою : гумор, казки, пісні, вірші для дорослих і дітей / К. М. Василенко ; худож.: Г. Мокієнко, О. Кохан. – К. : Арт Економі, 2019. – 203 с.


Авторка книги – естрадна співачка, заслужена артистка України Катерина Василенко. У казковому ромашковому селі Шевченкове неподалік мальовничої річки Удай, що на Прилуччині, Катерина виросла, закохалася в чудову чернігівську природу, яка спонукала її до творчості, пісні.

Катерина Михайлівна – багатогранна творча особистість, пише оповідання, вірші, казки, гуморески, створює музику до пісень, видає збірки  Одну з таких книг пропонуємо вашій увазі.





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

пʼятницю, 5 березня 2021 р.

Діалоги із мистецтвом

Симфонія добра і краси


Свої пошуки розгадки таїни творчості, свій діалог зі слухачами Дніпропетровська філармонія, її різножанрові колективи ведуть протягом 85 років. Музична фантазія, яка завжди була однією з головних ознак творчості філармонії, на своїх легких крилах зможе перенести нас у різні віки, часи, десятиріччя, на різні концертні програми з різними солістами-вокалістами, хоровими і танцювальними колективами, естрадними та інструментальними ансамблями, знаменитими гастролерами.

У 1936 році Дніпропетровський облвиконком виніс рішення організувати при обласному театральному тресті Державну естраду та Філармонію. Концерт солістки Великого театру СРСР Ксенії Дзержинської відкрив її 1-сезон 25 лютого того року. 

У перші роки  напруженої роботи філармонії у місті з великим успіхом виступали зірки радянського мистецтва: Любов Орлова, Клавдія Шульженко, Леонід Утьосов і музиканти, які вже досягли міжнародного визнання: скрипаль Давид Ойстрах, піаніст Яків Зак, співачка Віра Метелицька. У різні часи тут лунали чарівні голоси Анатолія Солов’яненка, Івана Паторжинського, Семена Гулака-Артемовського, багатьох інших світових зірок.

9 травня 1939 року мрія багатьох мешканців міста здійснилася: відбулося урочисте відкриття і перший концерт симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії під керівництвом головного дириґента Соломона Семеновича Фельдмана. Яскравим світлом спалахнуло творче життя колектива з появою на посту художнього керівника і головного дириґента народного артиста України Гургена Карповича Карапетяна, що керував оркестром майже два десятиліття (1967–1986 рр). З його приходом оркестр щодня був наповнений інтенсивною багатоплановою роботою: був першим виконавцем низки творів українських композиторів, зокрема І. Карабиця, Є. Станковича, А. Штогаренка, М. Скорика, Л. Колодуба. У 1980-х рр. Гурген Карапетян організував у Дніпропетровську Всесоюзний фестиваль радянської музики. У 2021 році видатному дириґентові виповнюється 100 років. 

У різні часи на чолі оркестру були Анатолій Осмаков, Микола Шпак, В’ячеслав Блінов, Наталія Пономарчук, яка у 2001 році названа «Жінкою року» в номінації «Діячі культури – через терни до зірок».

Оркестрові аплодували в Україні та за кордоном. У 2006 році йому присвоєно звання Академічного.

Філармонія зараз носить ім’я видатного скрипаля Леоніда Когана. Виконуючим на посаді директора є О.Д. Хасапов, художнім керівником – О.В. Соколовський, головним диригентом – А.Х. Торибаєв.

До складу філармонії входять також джазовий оркестр, вокал-шоу  «Консонанс», шоу-балет «Каданс», естрадний відділ.

«Мета музики – зачіпати серця», – сказав великий композитор Йоганн Себастьян Бах. У Палаці під назвою «Філармонія» назавжди поселилась Музика, що зачіпає серця вдячних слухачів…

Більше можуть розповісти про Дніпропетровську філармонію книги Степовички Л.Н. «Дніпропетровська філармонія. Гроно талантів, сузір’я особистостей. Історія й сьогодення в статтях, світлинах, інтерв’ю». – Д: «Ліра», 2013. – 236 с. а також: Шпаковської Т.А. «Дніпропетровська філармонія: Нариси з елементами фантазії, польоту в минуле і майбутнє». – Д: «Дніпрокнига». – 184 ., іл. (фото).

Цікава стаття, присвячена будівлі філармонії як пам’ятці архітектури, є на порталі Дніпрокультура: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Filarmoniya_kultura

Тетяна Зайцева


 


Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 

четвер, 4 березня 2021 р.

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги


 Ґалбрейт Р. Кар’єра лиходія : роман / Роберт Ґалбрейт ; пер. з англ. Наталії Ференс. – К.: КМ-Букс, 2020. – 544 с.

Я заберу все, що ти не сховав,
Не чекай - я не скажу "пробач":
Ти - мій, а я лиходій,
Це моя лиходійська вар'єра...

("Блу ойсте калт", "Кар'єра лиходія",
слова Патті Сміт)

Книга-детектив, книга-триллер, книга, що суміщає у собі бруд і жахіття злочинного задуму та традиційний опис роботи англійського приватного детектива, і все це на тлі сучасного Лондона. Це роман, який змушує поринати у події з перших сторінок, а минуле детектива Корморана Страйка тісно переплелося з новою загадкою, новим викликом. Сюжетна лінія розвивається стрімко, детектив і його помічниця Робін поміж власних життєвих проблем чітко та впевнено йдуть до розгадки. Троє підозрюваних, хоч поліція і намагається звернути все на четвертого, кожен із цих підозрюваних має і мотив, і можливість скоїти злочин, і таким чином помститися детективу Страйку.
Окремо але чітко прописана лінія розвитку особистих стосунків Корморана і Робін, більше розкриваються їхні взаємини з оточуючими, близькими і друзями. Сумніви перед весіллям Робін, заплутані стосунки Страйка будуть до душі тим, хто навіть серед кривавих подробиць розслідування хоче бачити романтику. Також цікавими штрихами прописаний не такий вже й привабливий внутрішній світ музичної богеми та її оточення. На цьому дещо похмурому тлі особливо яскраво зображені краєвиди Англії та Шотландії від чарівних старовинних невеличких сіл до промислових містечок з їхніми особливостями та місцевим колоритом і побутом жителів.
Роман «Кар’єра лиходія» є третім у серії з чотирьох романів про детектива Страйка, всі романи екранізовані, проте, незважаючи на непоганий підбір акторів, фільми не передають повною мірою тієї атмосфери, що чекає на сторінках книг. Окремо хочеться згадати про автора роману, адже за ім’ям Роберт Ґалбрейт – загально відома Джоан Роулінг, яка вкотре довела свою майстерність у володінні словом і вмінні створити повноцінний світ, цього разу – світ кримінальної драми.

Юлія Зюлева, вчений секретар





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут