Що читають бібліотекарі

 Цаплієнко, Андрій. Книга змін: нариси / А. Цаплієнко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 256 с.

 

Збірка нарисів Андрія Цаплієнка «Книга змін» вийшла ще 2015 року і стала однією з перших, яка розповідала про страшні події 2014 року: анексію Криму, підступне «завуальоване» вторгнення до Донбасу, про початок війни, в яку багато хто не хотів тоді вірити. Можливо, і сам автор не міг передбачити подальших таких масштабних і трагічних подій. Книга могла б стати для багатьох попередженням, ключем для розуміння що відбувається, з чим ми зіткнулись і що з цим робити. Але, на жаль, широкої аудиторії тоді вона не знайшла: «автор тележурналіст – що, додатковий піар?», «яка війна? це ж там, десь далеко – не в нас», «не хочеться сумного, хочеться розважального чтива», «які зміни? досить вже змін»… Безумовно, були і ті, що одразу високо оцінили видання, схвальні відгуки автор отримав від колег – журналістів і письменників, з вдячністю за правду виступили військові, учасники АТО, зі сльозами на очах говорили про книгу перші переселенці з Криму і Луганщини. Для багатьох книга стала болючим одкровенням і емоційним потрясінням.

Сьогодні, коли всі українці відчули на собі жахи повномасштабної війни, книга звучить актуально, вона стала одним із літературних документів епохи, в якій нам випало жити.

Довідка про автора:

Андрі́й Ю́рійович Цапліє́нко – відомий український журналіст, військовий кореспондент, телеведучий та сценарист, режисер документальних фільмів. Автор п'яти книжок. Заслужений журналіст України. Народився в Харкові 12 жовтня 1968 року. Освіту здобув у Харківському інституті мистецтв (акторський факультет), у Київському міжнародному університеті (факультет журналістики). Закінчив курси підвищення журналістів в Університеті міста Кальмар (Швеція). Роботу на телебаченні почав у 1989 році, спочатку у регіональній телекомпанії, згодом на провідних телеканалах країни. Працював в «гарячих» точках, робив репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д'Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну висвітлює героїчну оборону ЗСУ з різних фронтів. Був поранений у березні 2022 року на Чернігівщині.

Вільно володіє англійською, польською мовами. Має державні нагороди, професійні відзнаки та премії.

У своїй книзі автор розповідає про події, що передували важливим змінам в українському суспільстві. Андрій Юрійович став свідком жахливої стрілянини на Майдані, одним із перших прибув на південний фронт, коли росія своїми нахабним нападом окупувала Крим і відчув на собі «лещата руського міра» (групу телевізійників із різних країн було затримано і побито). Автор був присутнім під час перестрілок на сході України, ведучи репортажі та ризикуючи власним життям.

Історії, які увійшли до збірки, взято з реального життя, герої – звичайні люди, але автор показує їх по-особливому, ніби зсередини. Вони разом із усією країною крокують дорогою змін – від застою до революції, від Майдану до війни. Разом зі своїми героями автор вірує і любить, розчаровується, шукає відповіді, намагається розібратись у своїх переживаннях і навколишніх бурхливих подіях.

«Кожне оповідання – це емоція… Йому (авторові) вдалося, на мій погляд, головне – текст цілковито переносить тебе в книжкову реальність. Події відбуваються вже не з героями, а з тобою, читачем. Кожне оповідання ти мимоволі пропускаєш крізь себе. Можна сказати – проживаєш», – написав у передмові до книги відомий тележурналіст і мандрівник Дмитро Комаров. З ним важко не погодитись. Неможливо зостатися байдужим після прочитання таких зворушливих оповідань як «Кримнаш», «Термінатор», «Боїнг «три сімки», «Цезар». Чомусь особливо запам’яталось оповідання «Ненависть». Ніби зовсім простий сюжет, маленький епізод з життя пересічних мешканців сусідніх країн, які колись були об’єднані в одну державу. Тепер до них прийшла війна, не явно, лише опосередковано, з розповіді молодого офіцера про трагічні події в Україні. Але і в такому вигляді вона опалила душі, змінила долі, окреслила ментальність героїв розповіді. Як сумно і трагічно, що виявляється (тепер це я знаю напевно), багато людей не мають бажання аналізувати події, вивчати помилки історії, керуватись моральними принципами. А ще, на мій погляд, оповідання цікаве тим, що дуже кінематографічне, читаєш і все уявляєш, ніби переглядаєш короткометражну стрічку.

Лейтмотивом книги стала фраза: «Війна була неминучою. Якби ми вчасно змінилися, вона легкою примарою майнула б десь поряд і розчинилася в повітрі, не лишивши й сліду. Але ми не хотіли змінюватись. І тому вона почалась...». Андрій Цаплієнко має своє розуміння процесів і причин цієї війни. «Коли настав 1991 рік, багато хто це сприйняв просто як формальні зміни в державі. Багато хто цього взагалі не помітив і продовжував жити так, як за СРСР». Але такої країни вже не існувало, потрібно було йти вперед, до зовсім інших цінностей, виходити із зони комфорту, отримувати нові знання. Цікавитись історією і культурою молодої держави, вибудовувати нові стосунки у суспільстві, виховувати і змінювати себе, свою свідомість, розбудовувати країну та інше. Болючих проблем було багато, вирішення яких постійно відкладалось. «Коли це можна було вирішити терапевтичним шляхом – ми пропустили цей момент. Тому настав момент жорсткої хірургії».

Андрій Цаплієнко як справжній патріот ще 2014 року знав, за що він бореться, і що хоче донести у своїй «Книзі змін». «Треба розуміти що це – цивілізаційний конфлікт, – наголошує журналіст. – В історії нашого народу це – «філософська війна», війна між тим, що ми обираємо – життя чи небуття, існування без нашої історії або навпаки – з великою історією, що налічує сотні років. Цей вибір ми робимо просто зараз. І від того, наскільки швидко ми зможемо змінити себе, залежить, коли ми переможемо. Але я впевнений, ми – переможемо».

Так. Переможемо!

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Винахідники, віват!

 

Зроблено в Україні (завершення)

При розробленні безпілотників використовуються нові технології, але розробники їх не розкривають, бо це є закритою інформацією. На сьогодні основна проблема і нашої, і російської армії – це використання одного – максимум двох апаратів для вирішення конкретного завдання. Цей підхід уже застарів. Майбутнє за «роєм» – групою безпілотників із різним призначенням – розвідники, хибні мішені, ударні апарати. Така група може прориватися через найсучаснішу ППО. Наприклад, у російських комплексів час перезаряджання боєкомплекту мінімум одна година. Наша наступна розробка – це саме управління групою безпілотників, що дасть українській армії значну перевагу над агресором. При розробці безпілотників використовуються спеціалісти штучного інтелекту. Вже є перші результати, зараз робота ведеться над оптимізацією – із завданням має упоратися бортовий комп'ютер із обмеженими обчислювальними можливостями. Завдання безпосередньо штучного інтелекту – це розпізнавання потенційних цілей у режимі реального часу з передачею координат ударним дронам, які працюють у групі з розвідником, та оператору БПЛА для ухвалення рішення. Це гігабайти відео та фото. Ефективний аналіз такого обсягу інформації для пошуку замаскованих цілей без штучного інтелекту неможливий.

Конструктор Володимир Яценко говорить, що наші безпілотники дешевші за іноземні аналоги за рахунок того, що це не бізнес-проєкт, хоча ми застосовуємо всі інструменти для оптимізації бізнес-процесів. «Я в розмовах часто жартую, що мене не цікавить «літаючий» «Мерседес». Апарати легкого класу вартістю від 100 тисяч доларів не мають великих перспектив у майбутньому. Війна «відфільтрувала» всі неякісні безпілотники. Проте, деякі волонтери через незнання продовжують закуповувати за 100–200 тис доларів дорогі дрони, які літають до першого ворожого ППО, наприклад, дуже популярний у волонтерів кіпрський безпілотник Poseidon коштує 120 тисяч євро, хоча його китайське першоджерело Mugin EV350 у базовій комплектації без камери та телеметрії коштує 19,5 тисяч доларів. Зараз йде переважно війна «дронів та артилерії». Українській армії сьогодні просто потрібні сотні недорогих безпілотників оперативно-тактичного рівня, захищених від засобів РЕБ та ППО. Треба розуміти, що хоча Китай – це фабрика світу, але там нічого не лежить на полиці в готовому вигляді. А якщо йдеться про ударні безпілотники, то їх точно купити не можна. І точно ніхто не продасть програму розрахунку балістичної траєкторії боєприпасу. Ми відмовилися від ідеї робити БПЛА на базі існуючих планерів і зробили проєкт з нуля, підхід був такий самий як при проєктуванні великих літаків, повністю електронна модель, яка тестується на спеціальних програмах симуляторах і лише після цього реальне виробництво. Ми поставили собі завдання зробити дуже дешевий та дуже ефективний БПЛА, спеціально пристосований для вирішення бойових завдань. Є такий показник – ймовірність подолання РЕБ та ППО супротивника. За розрахунками він у нас один із найкращих через застосування нових технологій, а його дешевизна нівелює збитки від його втрати під час виконання бойового завдання. У нас був випадок, коли один із безпілотників, який ми передали ЗСУ, окупанти 10 днів не могли збити засобами ППО. Щоб його знищити, вони використали ракету БУК. Уявіть собі – проста практично базова модель БПЛА, яка коштувала не більше ніж $5000, змусила ворога витратити ракету ціною $200 000», – розповів Яценко.

Протягом року Україна може досягти паритету з агресором у питанні виробництва. Винахідник каже, що на сьогодні це навіть не питання фінансів. «У мене дуже багато запитів на продаж, але я для себе прийняв рішення, що ми не продаємо, а передаємо наші апарати в правильні підрозділи, де вони будуть використовуватися максимально ефективно. Головне завдання, яке я вирішую організаційно – логістичне. Закупівля комплектуючих для виробництва 300 апаратів напружує навіть китайців. Можу сказати, що ми зараз закуповуємо комплектуючі партіями не менш як 100 апаратів.»

Для того, щоб забезпечити українську армію БПЛА у достатній кількості потрібно не тільки їх виробництво. Просто виробництво – це лише вершина айсбергу. Основне – людський чинник: навчання операторів, техніків, логістика з постачання запасних частин. Але за рахунок правильної архітектури, продовжуючи автомобільні терміни, для наших виробів не потрібні «гонщики спортивних автомобілів». На навчання оператора з базовою підготовкою йде максимум один-два дні. Уніфікація дозволяє замінити будь-який вузол протягом 30 хвилин, а низька вартість комплектуючих за рахунок великих закупівельних партій дозволяє формувати склад запчастин у достатній кількості. На сьогодні в Україні немає компаній, які можуть виготовляти тисячу безпілотників на рік. У компанії зробили грамотну інтеграцію високотехнологічних вузлів сторонніх постачальників. Так, наприклад, ключовий вузол – оптичний – це так звана «кулька». Його постачальник – канадсько-американський L3-Harris, двигун Rotax. Це стандарт галузі в малій пілотованій авіації. В тому, що тепловий слід від бензинового двигуна «Байрактара» робить його ласою принадою для ворожих РЕБ та ППО, а отже, істотно знижує зону його застосування. В даний час винахідники створили універсальний прототип, який модифікується для потрібного бойового завдання протягом години – від тактичної (розвідник або ударний дрон) до оперативної (робота на великих відстанях лінії фронту з тим же функціоналом).

Випробування безпілотника вже завершено, у розробці тестувався штучний інтелект.

«Вже є перші результати, зараз робота ведеться над оптимізацією – із завданням має справлятися бортовий комп’ютер із обмеженими обчислювальними можливостями. Завдання безпосередньо штучного інтелекту – розпізнавання потенційних цілей у режимі реального часу з передачею координат ударним дронам, які працюють у групі з розвідником, та оператору БПЛА для ухвалення рішення», – пояснює винахідник.

Володимир Яценко пояснив, що зібрана ним команда відмовилася від ідеї робити БПЛА на базі планерів і зробила проєкт з нуля. «Підхід був такий самий, як при проєктуванні великих літаків: повністю електронна модель, яка тестується на спеціальних програмах-симуляторах, і тільки після цього реальне виробництво», – говорить він.

Вже є готові моделі, і вони вже передані бійцям на передову. І вони влаштовують всіх!

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Винахідники, віват!

 

Зроблено в Україні

Група українських інженерів із Дніпра розробила безпілотник із різними модифікаціями для подолання ворожої ППО та ефективнішого виконання бойових завдань, який у кілька разів дешевше західних аналогів і при цьому не поступається їм за характеристиками. Це спеціальний контейнер для 20 набоїв ВОГ-17М, які впадуть точно на голову окупантам.

Над проєктом працють унікальні спеціалісти, зібрані з центрів аєрокосмічної галузі Дніпра та Харкова, здатні вирішувати будь-які завдання для створення БПЛА для потреб ЗСУ. Крім того, над проєктом працюють й іноземні спеціалісти. Наприклад, троє програмістів із Австралії, США й України знайшли помилку в програмі автопілота за півночі, вона дуже заважала при автоматичному злеті.

Володимир Яценко розповідає: «Ми створили універсальний кадр, який модифікується для
потрібного бойового завдання протягом години – від тактичної (розвідник або ударний дрон) до оперативної (робота на великих відстанях від лінії фронту з тим самим функціоналом). Наші безпілотники відрізняються від китайських, європейських і американських аналогів. Ми поставили собі завдання зробити дуже дешевий і дуже ефективний БПЛА, спеціально пристосований для вирішення бойових завдань. Є такий показник як ймовірність подолання РЕБ та ППО противника. За розрахунками він у нас один із найкращих за рахунок застосування нових технологій, а його дешевизна нівелює збитки від його втрати під час виконання бойового завдання. У нас був випадок, коли один із безпілотників, який ми передали ЗСУ, окупанти 10 днів не могли збити засобами ППО. Щоб його знищити, вони використовували ракету БУК. Уявіть собі проста, практично базова модель безпілотника, яка коштувала не більше 5 000 доларів, змусила ворога витратити ракету ціною 200 000 доларів!».

Ініціатор проєкту Володимир Яценко зазначає: «При розробці українських БПЛА ми маємо рухатися у бік «Тесли», а не «Мерседеса». Війна в Україні показала, що у сучасному світі перевагу в бою має той, хто має більше артилерії та безпілотних літальних апаратів для наведення вогню на цілі. Якщо ситуація з озброєнням завдяки США та країнам ЄС поступово покращується, то з дронами все набагато гірше. Бізнес і волонтери за три місяці війни скупили майже всі придатні варіанти, що викликало дефіцит безпілотників по всьому світу та відповідно різкий стрибок цін. Тому сьогодні ЗСУ просто потрібні сотні недорогих БПЛА оперативно-тактичного рівня, захищених від засобів радіоелектронної боротьби та ППО».

Володимир Яценко зазначає, що його захоплення – авіація, він пілот вертольота. Але, на жаль, небо закрите для цивільної авіації, тож старт програми з безпілотниками – це продовження його хобі, яке переродилося на серйозний проєкт.

далі буде

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Що читають бібліотекарі

Поланік, Чак. Бійцівський клуб : роман / Ч. Поланік ; пер. з англ. О. Лесько. – Харків : Кн. клуб сімейного дозвілля, 2016. – 256 с.

Чак Поланік: «Варто втратити надію і ти знаходиш свободу»

Перед тим, як ознайомитися з книжкою «Бійцівський клуб» Чака Паланіка, я подивився екранізацію від Девіда Фінчера, який спробував передати думку та дух оригіналу через свою призму бачення цього твору. Фільм надихнув мене.

Отже. Як зараз пам’ятаю, сніг з дощем за вікном, а я збираюсь до бібліотеки по книгу. За годину дістався ДОУНБ на вулиці Юрія Савченка. Одразу запитую охоронця, де читальний зал? А про себе думаю: «Хоча б тут була ця книга, інакше похід мій виявиться марним». Поки чекав на бібліотекарку, яка пішла на пошуки, знову хвилювався. Розумієте, є такі митті, коли ви очікуєте, й хвилини перетворюються на години. Знову хвилювався, щоб книга була. Океан хвилювань. Нарешті бачу маленьку обкладинку, м’який корінець із малюнком того самого всесвітньовідомого мила. Отримавши безцінну для мене річ, якомога швидше рушив додому. Сніг за цей час посилився, з’явились кучугури. 

Перше, що вразило – книга «Бійцівський клуб» написана дуже легко, ніби повторення легкості сценарію стрічки.

З першої сторінки разом із головним героєм ви відчувайте себе людиною, якій виповнилось лише тридцять, а вона вже втомилася, ніби живе ціле життя, яке виявляється сірим. «Шість місяців я не міг спати. Коли у тебе безсоння — все нереально; все дуже далеко від тебе, все це – копії копій копій».

Можливо, у відображенні цинізму та байдужості сучасного суспільства. Головний герой працює у страховій компанії, де займається нещасними випадками. Питання життя та безпеки людини стоїть на останньому плані, а грошові витрати – на першому, бо краще виплати за смерть ніж зняття товару з продажу. Кожна наступна сторінка сповнена знаковими випадками, такими, наприклад, як зустріч героя з Тайлером Дердоном. Він знайомиться з ним у літаку. Оповідача знервувало те, що біля нього напружена людина, яка щосили тримає свою валізу на колінах. На питання, чому саме така напруга та валіза не в багажі, він отримує відповідь, що звати його Тайлер Дердон, а у валізі – мило. Здивування оповідача безмежне. Але Тейлор зауважує, що без мила не може обійтися жодна людина. Справедливо. Й продовжує, що мило його добре годує. 

Оповідача теж дехто може назвати дивним. Він влаштовує вибух у власній квартирі й усе для того, щоб вирватися з консумерського світу та стати сквотером. Його тягне до Тайлера, який дозволяє Оповідачеві оселитися в нього. Ось тут і починається історія клубу. Перша бійка стається на вулиці перед баром, згодом ще одна на автостоянці, приваблюючи натовп людей. Залучивши охочих глядачів, приятелі влаштовують бійцівський клуб у підвалі бару. Незабаром по всій країні, надихнувшись справою Тайлера, відкриваються численні клуби. Таким чином, герої самі порушують перше правило бійцівської спільноти: нікому не розповідати про свій клуб. Але ж, вони розповідають не вербально, а діями. 

Тільки два таких диваки як Тайлер і Оповідач могли зробити це. Їхня окремішність, анархічність стають у нагоді. Тайлер, який свого часу працював монтажером у кінотеатрі, згадував, «якщо під час фільму або мультфільму показати двадцять п’ятим кадром якусь наготу, то більшість людей спочатку вразиться, а потім замислиться бачив чи не бачив? І ніхто не запитає у людини, яка сидить поряд бачила вона те ж саме?…».  

Чому ж я так поспішав? Чому я вийшов у таку негоду саме за цією книжкою? 

Справа в тому, що зі мною, як і з головним героєм, стався «ефект Мандели». Мова про збіг спогадів, які присутні в різних людей, що суперечать реальним фактам. Насправді до бібліотеки пішов мій молодший брат, який і взяв мені цю книгу, помітивши її на полиці. Я ж у той день здавав іспити, а коли повернувся, «Бійцівський клуб» уже чекав на мене разом із розповіддю брата про те, як він дістався бібліотеки. 

Ось така історія  :)

Дуже класна книжка, яку треба перечитувати. Поки ми ростемо, поки формуємось фізично й розумово – ця книжка буде щоразу сприйматися інакше. Юнацький максималізм змінить більша виваженість. А деякі постулати Чака Поланіка стануть більш відстороненим, з урахуванням уже власного досвіду. Але, лишиться головне: «Подолати страх. Відсікти зайве. Відкинути все, що не має справжньої цінності».

Богдан Ланін, 

бібліотекар I категорії 

сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків 

 

Пунктир

 Jim Morrison. «Найбільш важлива сторона свободи — бути тим, ким ти є»…

Пісні та філософія Джима все більше просочувались тим самим трансом, у який вводили шамани під зоряним небом і гуркотня барабанів. Він вважав себе реінкарнацією одного з загиблих на дорозі індіанців. Він ніби був тим самим шаманом, який своєю музикою відкривав ту саму нірвану для кожного, хто хотів його чути, задовго до Курта Кобейна та його гурту «Nirvana».

У шкільні роки він полюбляв шокувати учнів і вчителів жорстокими жартами та неадекватною поведінкою, демонструючи свій бунтарський характер. Але, незважаючи на ці сплески емоцій, вчився він дуже добре, а рівень його інтелекту був значно вищий ніж в однокласників. До речі, останні його інколи не розуміли. Так трапляється з людьми, яких ми оцінюємо по справжньому лише після того, як вони пішли. Крім бунтарства, Джим серйозно цікавився літературою. Він читав праці французьких філософів-екзистенціалістів, багатьох сучасних авторів, поетів-символістів, цікавився античними авторами та середньовічною демонологією. Все ґрунтовно. Найбільше враження на Моррісона справило вчення німецького філософа Ніцше та творчість французького поета Артюра Рембо. Вже в старших класах Джим почав писати вірші, деякі з них увійшли до його ранніх пісень.

 

«Давайте будемо вважати, що все, що я роблю — чисто з цікавості».

«Кіноглядачі — це тихі вампіри».

«Любов — це сон. Сни хороші, але не дивуйся, якщо прокинешся в сльозах».

«Любов не може врятувати тебе від власної долі».

«Найбільш важлива сторона свободи — бути тим, ким ти є».

«Ненависть — це дуже недооцінене почуття».

«Справжня поезія нічого не говорить, вона просто відкриває можливості. Відкрийте всі двері. Ви можете увійти в будь-яку, яка вам підходить. Ось чому поезія так притягує мене — вона вічна. Поки існують люди, вони зможуть запам'ятовувати слова і комбінації слів. Ніщо не встоїть перед знищенням — тільки вірші та пісні. Ніхто не зможе запам'ятати цілий роман. Ніхто не зможе описати фільм, скульптуру, картину, але поки існують люди, пісні та вірші можуть зберігатися».

«Хвороба культури двадцятого століття — нездатність відчувати свою реальність

 Далі буде.

 Фото: https://zbruc.eu/node/85221

Джерела:

Джим Моррисон — Двери открыты [Текст] / А. Малькевич. – Б. м. : Арника, 1993. – 175 с.

Моррисон [Текст] : путешествие шамана / А. Поликовский. – М. : КоЛибри, 2008. – 304 с. : ил. – (Жизнеописания).

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B8%D0%BC_%D0%9C%D0%BE%D1%80%D1%80%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B8%D0%BC_%D0%9C%D0%BE%D1%80%D1%80%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

На 1 січня 1907 року загальна кількість видань у бібліотечному фонді складала 8 299 назв творів (20 700 прим.). Протягом року із фондів було вилучено 103 прим. (70 назв.), із них - 52 прим. фізично зношених видань. Ще 51 прим. за різними причинами не повернули абоненти. Із заставних коштів підписники відшкодували вартість втрачених видань. На початок наступного року загальна кількість назв творів склала 8 920 (22 292 прим.). Наявні в фонді книги, по розділам розподілялись наступним чином: найбільша кількість – 2173 назви – белетристика, дитяча література – 1211, історія і біографії – 915. Найменше документів в розділах мистецтв та математики, відповідно 94 та 54 назви. За кількістю примірників лідирують періодичні видання – 8886, белетристика – 3910, дитяча література та фольклор – 1379.

Фото: Альона Шолохова

Отчет Екатеринославской Городской библиотеки за 1907 год [Текст]. - Екатеринослав : [б. в], Б. г. - 24 с. (ксерокс). -  Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=66 (дата звернення: 21.11.2022). – Загол. з екрану. 


Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

 Роздобудько Ірен. Одного разу... / І. Роздобудько; передм. Л. Вороніної. -  Харків :Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. - 224 с.

Кожен із нас якось пробує відповісти на одвічні запитання: хто є людина?

Як вона з’явилася на землі? Яке її місце у Всесвіті? Що (або Хто?) є сам Всесвіт?..

Пошуки відповіді на ці запитання нагадують шлях за небосхил.

Микола Руденко «Найбільше диво – життя»

Роман Ірен Роздобудько «Одного разу…» написаний моєю улюбленою українською письменницею. Ця книга – сповідь. Вона відкриває нові грані таланту авторки. Ірен Роздобудько назвала свою книгу неправильною книгою. Неправильною в тому розумінні, що вона не підпорядковується жодним літературним шаблонам, як і саме життя не можна з певністю окреслити контурами. Це книжка про життя: радянське дитинство, студентську молодість, похмурий період «заробляння грошей» у 90-х, дитячі спогади про бабусине «абалдєнне» пальто і сукню, яку та шила для поїздки в Китай до дідуся. А ще про те, що ніколи не треба здаватися, треба мати власну думку й відстоювати її, допомагати тому, кому гірше, і радіти життю. Ірен Роздобудько пише: «Одного разу нам усім хочеться повірити в диво, приміряти на себе бодай одну його пір’їнку. Можливо, ця книга – ота пір’їнка». Одного разу ми народжуємся на світ, починаємо шукати сенс життя, робимо помилки, розчаровуємося, падаємо і підіймаємося. Це наше життя!

Кожен знайде в ній щось для себе, про себе. Я, вважаю, що цей роман більше для молодих. Вони повинні зрозуміти, що життя прекрасне і... коротке. І йти по ньому без страху. А старше покоління, щоб пригадало своє – таке довге! – життя. І зрозуміли, що воно – прекрасне!

Книга цікава для тих, хто вірить в диво і вірить в казку, в якій добро перемагає зло. Про все це ви дізнаєтесь, гортаючи сторінки цього роману.

Рекомендую до читання.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Винахідники, віват!

 

Пишаємось нашою талановитою молоддю!

 

Юні винахідники з Дніпропетровщини взяли участь в Міжнародному інноваційному шоу «INOVA» в Хорватії. Міжнародна виставка винаходів International Innovation Show-2022 відбулась у хорватському місті Осієк 12–15 жовтня. Там молоді вчені демонстрували свої технічні розробки. Цьогоріч презентували роботи у змішаному форматі – офлайн і онлайн. Це – друга з найстаріших виставок винаходів у світі, на якій з 1971 року діти демонструють свої проєкти. Участь взяли понад 400 дослідників з 20 країн світу. Цьогоріч на конкурсі Україну представляли 40 вихованців Малої академії наук із різних областей, а майже половині з них вдалося відвідати фінал офлайн. Усього українські винахідники здобули 40 золотих медалей. Мала академія наук України повідомляє: «Журі вразило, наскільки віддано українські діти працювали над проєктами. Що попри війну вони продовжують досліджувати й відкривати нове і працювати заради майбутнього країни».

Аби висловити свою підтримку, організатори нагородили 40 проєктів золотими медалями та кожному вручили спеціальну нагороду за хоробрість. А ще 3 проєкти отримали спеціальні призи. Юні науковці поділилися, що їм було надважливо розповідати якомога більше про Україну.

«Золото» у номінації «Наземний, морський та повітряний транспорт» отримав 16-річний дніпрянин Артем Веселов, учень комунального закладу освіти «Навчально-виховне об’єднання № 136 класична гімназія ім. Кирила і Мефодія початкова школа – дошкільний навчальний заклад – валеологічний центр» Дніпровської міської ради. Юний дослідник – вихованець Дніпровського відділення Малої академії наук України. Свою нагороду юнак здобув за дослідження перепадів освітлення на дорогах. Визначив оптимальне відношення висоти стовпів до відстаней між сусідніми ліхтарями. Артем презентував свій проєкт «Застосування законів освітленості».

Артем Веселов поділився: «Довгі нічні поїздки, перебування в умовах контрастного освітлення призводять до втоми очей водіїв та знижують зосередженість. У роботі я проаналізував розподіл світла на поверхні доріг. Мета дослідження – мінімізувати ці перепади. Це може зменшити кількість ДТП».

Директор департаменту освіти і науки Дніпропетровської ОВА Олексій Полторацький зазначив: «Розробки юних дослідників високо оцінили на міжнародній арені. Пишаємося нашою талановитою молоддю. Своїми науковими здобутками вони заявляють про Україну світові».

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

 

Jim Morrison. Життя на межі можливостей

 Людина, яка перевернула світ музики раз і назавжди свободою та бунтарством у піснях і під час виступів. Антипод цензури в усіх її проявах. Кожен крок — потужний поштовх для Ґрандж-культури.

Американський музикант, поет, кінорежисер і вокаліст, лідер гурту «The Doors» Джим Моррісон сьогодні у «Пунктирі».

Уже в дитинстві Джим поводився досить нестримано: постійно знущався з молодшого брата та сперечався з дорослими. Ні, він не був якимось жорстоким негідником, скоріше — бунтарем.

Одним із місць його проживання був штат Нью-Мексико, де сталася пригода, що відбилася на всьому його подальшому житті. Сформувала світогляд. Якось на шосе, коли він їхав із батьками в машині, перекинулося авто з індіанцями-робітниками. Цей випадок детально та натуралістично описаний в його тексті «Світанковий гайвей», одна фраза з якого повторюється в багатьох інших поезіях: «Індіанську розбризкано кров на світанні побіля гайвею, примари заполонили крихку шкаралупу дитячого мозку».

Саме після цього випадку він ствердився у думці та відчутті, що одна чи дві душі загиблих індіанців оселились у його тілі. Все це ми потім почуємо в музично-поетичних творах Джиммі…

 

«Більшість людей люблять тебе таким, яким ти здаєшся... Приймаючи їхнє кохання, ти зберігаєш вдавання, ти граєш. Ти починаєш любити своє вдавання... Це правда, ми обмежені межами примарних законів, і це сумно, що люди звикають до свого іміджу — вони виростають, закріплені кожною своєю маскою. Вони люблять свої ланцюги. Вони забувають про те, які вони насправді. А якщо ти намагаєшся щось нагадати їм, вони починають ненавидіти тебе за це, бо розуміють, що ти намагаєшся вкрасти у них найдорожчу річ».

«Боріться за право відчувати власний біль».

«Будь-яка людина, яка керує засобами масової інформації, контролює розум».

«Ви стаєте владою, коли починаєте жити з нею у мирі».

«Герой — це той, хто повстає проти фактів буття і, як нам здається, перемагає їх».

«До всього, що я роблю, я ставлюсь з незмінною іронією».

«Друг — це той, хто дає тобі повну свободу бути самим собою».

«Друзі можуть допомогти людині. Справжній друг — той, хто не заважає тобі бути абсолютно вільним, бути самим собою — і, головне, відчувати. Або не відчувати. У будь-який час ти почуваєшся поруч із ним чудово. Це результат істинного кохання — він дозволяє людині бути тим, хто насправді…».

«Знаєш, друже, або ти віриш у себе, або падаєш».

«Іноді вистачає миті, щоб забути життя, а іноді не вистачає життя, щоб забути мить».

«Існує відоме й існує невідоме, а між ними двері».

«Майбутнє туманне, а кінець — завжди близький».

«Мене цікавить все, що пов'язано з бунтом, безладом, хаосом, безглуздими на вигляд вчинками. В цьому я вбачаю дорогу до свободи».

«Мені нічого не треба. Я вибираю свято з друзями і не хочу веселощів у натовпі».

«Можливо, настане час, коли ми почнемо ходити в Театр Погоди, щоб згадати, як відчувається дощ».

«Музика розпалює темперамент».

«Привабливість кіно полягає в страху смерті».

«Якщо в тебе є образ — страх зникає».

 

Далі буде.

Фото: https://www.rollingstone.com/music/music-news/james-douglas-morrison-poet-dead-at-27-40343/

Джерела:

Джим Моррисон — Двери открыты [Текст] / А. Малькевич. – Б. м. : Арника, 1993. – 175 с.

Моррисон [Текст] : путешествие шамана / А. Поликовский. – М. : КоЛибри, 2008. – 304 с. : ил. – (Жизнеописания).

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B8%D0%BC_%D0%9C%D0%BE%D1%80%D1%80%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B8%D0%BC_%D0%9C%D0%BE%D1%80%D1%80%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут