Ігор Стамбол: «Наша історія – ...
це передусім характери, які вистояли там, де інші здалися»
(завершення)
У його науковому активі два проєкти
інтерв’ю, «які також сприяють поширенню біографічних знань: ідеться про
популяризаторські спецпроєкти Українського кризового медіа-центру "Навколо
книги" і "Навколо постаті"». В їх межах відбулося понад сто
розмов із різними авторами й дослідниками.
У 2017 році став переможцем у
номінації «Проза» на Конкурсі ім. Л. Мартовича та ім. Г. Тютюнника, його новела
«Бумеранг» здобула друге місце у всеукраїнському конкурсі «Новела
по-українськи». У 2018 році оповідання «Проблиск в Одесі», яке отримало друге місце
на конкурсі історичних оповідань «Про минуле» було опубліковане у збірці
«Memento Momentum свободи».
2018-го з'явилась перша збірка
оповідань «Злочинний порятунок», презентована в Одесі, яка містила шість
історичних і соціальних оповідань про події Другої світової, повоєнний голод та
1990-ті роки в Україні. Також світ побачила «Іван та Юрій Липи». В 2020 читачі
побачили містичний трилер «Прокляття інших».
Лауреат бліц-конкурсу короткої прози в
межах проєкту «Бесарабські діалоги» Міністерства культури України (2015). Посів
друге місце на конкурсі історичних оповідань «Про минуле» (2018), потрапив до
Короткого списку конкурсу «Новела по-українськи» за новелу «Випадковий
подарунок» (2019).
У 2021-му виступив укладачем і
редактором-упорядником книги першого Надзвичайного і Повноважного Посла України
в російській федерації Володимира Крижанівського «Ми знову здобули державність.
Спогади першого посла незалежної України в Росії».
У 2024 на книжковому ринку з'явилась «Під
прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка».
Ігор Стамбол в завершенні «Пунктиру».
«– Розкажіть про
Василівку, де ви народилися. Яким є це село, яким ви його бачили?
– Єдиний насправді
важливий елемент українськості там – це школа. Мені пощастило, прекрасна перша
вчителька, яка десь з глибини Одеської області, ближче до центральної України
приїхала. Перша вчителька, яка навчає, вірить в те, що каже. Але поряд,
наприклад, є село Кам'янка, яке було з російськомовною школою і після того от
спробуй щось доведи. ... А якщо ти їдеш з нього, тим більше в Одесу і приїздиш,
говориш українською мовою, то до тебе є багато питань. Багато чого дійсно є
хорошого – звичайно, наш степ – це про свободу. Коли я писав таку невеличку
власну біографію, буквально в чотири речення: "Я народився в селі
Василівка, яка поряд із Біляївкою, названою на честь Сидора Білого. А з вікна
школи було видно козацькі хрести та панський будинок".
Панський будинок як ще
один елемент міфотворчості в селі, начебто Катерина його будувала. Ну добре не
будувала, а проїздила і побачила вже панський будинок, тому примусила пана
побудувати церкву. Звичайно, це все було після Катерини. А інший міф, що панський
будинок – це копія зимового палацу в петербурзі. Просто міф вигаданий.
Тільки український
контекст нас захистить. Якщо м будемо будувати тут сильну ідентичність ніякий
московит не захоче сюди прийти, бо він буде знати, що тут йому не раді».
«– Чи дала повномасштабна
війна вам як історику нові знання про Україну та росію?
– Якщо казати про
дослідження чи про архіви, то навпаки – війна закриває архіви. Тому що їх треба
зберігати, так само як бібліотеки. Ми все ж таки, коли говоримо про українську
науку, негативні моменти впливу, відсутність фінансування. То уявіть, як зараз
написати, наприклад, дисертацію з історії або з літературознавства, якщо доступ
до джерел обмежений. І щось горить, зникає безслідно. Тому більше не про
відкриття, а про закриття.
На початку вторгнення була
теж якась певна світоглядна криза і це не тому, що вони напали й невідомо, що
буде далі. А те, що наша гуманітаристика, а особливо українська історія якоюсь
мірою мала спрацювати, як запобіжник».
«Чи вчимося ми на помилках? Ми їх ще й досі не визнаєм, ось що мені здається правдою».
«Як Шевченко освітлював усе життя через призму вільної і незалежної України, так Костомаров все творчі події освітлював через свою призму федералізму».
«– Якби мали змогу з ким з
історичних постатей хотіли б поговорити й що б ви сказали?
– Історики зазвичай проти
фантастики, навіть умовний спосіб постійно критикується. Я зазвичай люблю
пофантазувати в цей напрямок. Питання в тому, а що ми хочемо, щоб сталось?
Наприклад, моя теза теж
фантастична, якби Україна втрималася, скажімо в 1921 році, і залишилась
петлюрівською. Тобто УНР і на чолі з Петлюрою, або з Грушевським, то не було б
Другої світової війни, не стали б такими потужними комуністи. Могли б не прийти
нацисти в Німеччині, тому що вони ставили ставку на антикомунізм. Якби я
повернувся і сказав про це Петлюрі, думаю він і так це розумів. Тому що в нього
якраз отака і була політика, те саме у Бандери. Цих людей не треба було ні в
чому переконувати, їм би дати ресурси. Сказати б комусь із європейців:
"Зверніть увагу на Україну. Не давайте, наприклад, танки білим, не
боріться суто проти червоних, а допоможіть Україні. Залиште її в Європі…"».
Фото https://www.instagram.com/tempora.publishing/
Джерела:
Стамбол,
Ігор Іванович. Іван та Юрій Липи / І.І. Стамбол, С.В. Кучеренко.– Харків:
Бібколектор, 2016.– 121 с.
Стамбол,
Ігор. Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка / І.І. Стамбол.–
Київ: Кліо, 2024.– 192 с.
***
https://youtu.be/2eM39Unk_mg?si=Vp8tuT5kPG-AfgPb
https://odnb.odessa.ua/view_post.php?id=4486
https://intent.press/publications/society/2024/sho-take-rosiya-bez-rusi-istorik-igor-stambol/
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%BE%D0%BB_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
https://portalhistoryua.com/expert/igor-stambol/
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар