Територія особистості

Луї де Фюнес: «Так приємно, коли тобі аплодують щовечора»

(продовження)

 

Образ завжди видавався йому важливішим за текст, саме тому він завжди мріяв знятися в німому кіно. Його вабили комедії за участі Стена Лоурела,  Олівера Харді, Чарлі Чапліна, і доволі часто він влаштовував близьким кіноперегляди. «…купив усі їхні фільми на вузькій плівці і любив демонструвати вечорами після вечері у спеціально обладнаній для цього більярдній».
Його міміка була неповторною, авторською, завжди викликала багато здивувань, захвату, сперечань. Недарма актора називали людиною сорока обличь за хвилину. Мімічна досконалість була  результатом великої роботи та ретельної підготовки. До того ж спробою не зійти з глузду в тяжкі часи роботи тапером в переповненому фашистами барі. Значення відіграло й уважне спостереження за людьми і тваринами, що давало можливість природньо наслідувати. «Його робота була ближче до праці карикатуриста, ніж годинникаря. Протягом своєї кар'єри він, боячись заштампуватися, часто вносив виправлення у свою гру. Дружина дуже допомагала йому, попереджаючи про підводні камені, про повторення комічних ефектів».
Луї майстерно віддзеркалював підглянуте в цирку та зоопарку, але спостерігати за людиною щохвилини для нього було найцікавішим. «Весь день він записував на клаптиках паперу поведінку, жести та ходу людей, з якими спілкувався. На відміну від Джейн Гудолл, він не ризикував життям, але теж повинен був залишатися непоміченим, щоб його сусіди проявили себе в їхньому справжньому світлі. А це не просто, коли ти зірка!».
Син Олів`є, який мав невеличкий акторський досвід згадував найкращі уроки батька з професії: «Ніколи не вважаючи, що досяг вершини, він часто говорив про те, що іноді доводиться переглядати свої досягнення, а також міркував про прагнення досконалості, яке вважав для себе обов'язковим, щоб досягти горезвісної правдивості, здатної викликати сміх».
Знався актор і на технічних тонкощах: значенні світла, звуку, зворотної зйомки, панорами, голосу за кадром. На думку Олів'є, розум батька нагадував величезну дослідницьку лабораторію «Не було жодної вистави, в якій він би не знаходив новий погляд, жест, вираз обличчя, а то й цілий імпровізований скетч». Кар`єра ж для нього, на думку сина Патрика, була схожа на будинок, потрапити в який можливо було, лише піднявшись сходами, на кожному майданчику зупиняючись перепочити.
У 1960-их починається справжній зірковий кіношлях, щороку Луї де Фюнес знімається у декількох стрічках Справжню популярність принесла роль комісара Жюва у трилогії про Фантомаса режисера Андре Юнебеля. Звичайно ж, згадуємо й «Роззяву» (реж. Жерар Урі, 1965) та «Велику прогулянку» (1966 р.) з неперевершеним комічним тандемом – Луї де Фюнес і Бурвіль.
Сучасники акцентували й на його дивовижному чутті, що дозволяло виявляти найдрібніші та непомітні іншим, але при цьому головні нюанси в характері та ситуаціях. Порівнювали це зі здібностями медіума, бо інакше неможливо пояснити такий вплив актора на натовп. Присутні ж на його виставах часто висловлювали занепокоєння станом здоров'я актора. «Ви, мабуть, абсолютно спустошені після такої темпераментної гри! Скільки кіло ви втрачаєте під час вистави? Ваша гра – справжній марафон! – казали йому».
Він був стовідсотково актором театральним, де на відміну від кіно мав безпосередній контакт із глядачем та чарівну непередбачуваність моменту. Але мало хто знав, як захоплювався, стовідсотково відмінними від того, що робив, американськими серіалами,  мріяв зіграти «Скупого» Мольєра та знятися в Романа Поланскі, з яким якось обідав у готелі «Плаза Атене». «Їхня взаємна повага могла обернутися плідною співпрацею, якби не особисті проблеми, які довго заважали цьому великому режисеру працювати в кіно».

                                                                  Олена Ємельянова

 

«Я сумую один у своїй кімнаті».
 
«Якщо завтра мій фільм провалиться чи я зламаю ногу і не зможу зніматись, ці люди й не згадають про мене. Вони повернуться до мене спиною».
 
«Якщо є порошинка на піджаку, люди тільки це й помітять».
 
«Я люблю гуляти цвинтарями. Там принаймні зустрічаєш мовчазних людей, які нікому не суперечать».
 
«Я звичайнісінька людина, така ж, як усі, і мені пощастило в житті не більше і не менше, ніж іншим. Просто коли мені посміхнулась удача, я зумів зловити її і втримати. Вона досі зі мною, і я щасливий!».
 
«Я загубив кураж. Те, що я роблю, нікуди не годиться. Я граю, але очі порожні. Так буває, коли ти говориш з людиною, а вона думає про інше або з офіціантом, який приймає замовлення, спостерігаючи за машинами, що проїжджають».
 

Далі буде.

 

Фото: https://www.pinterest.com/pin/louis-de-funes-pictures-and-photos-getty-images--615163630351930775/

 

Джерела:

 

Комики мирового экрана [Текст] / сост. В. С. Головской. - М. : Искусство, 1966. - 288 с. : ил.

Минченок Д.  Люби, Луи! / Д. Минченок // Огонек.– 2003.– № 10.– С. 50–52.

Lois de Funes // Fran Cite.– 2009.– № 4 (42).– P. 10–11.

***

https://mari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/SUCH_PROBL_HUD_OSVITY_7.pdf

https://www.imdb.com/name/nm0000086/bio/

https://en.unifrance.org/directories/person/118743/louis-de-funes

https://frenchmoments.eu/top-10-funniest-movies-starring-louis-de-funes/

https://disgustingmen.com/lichnosti/louis-de-funes

https://www.rottentomatoes.com/celebrity/louis_de_funes

https://readli.net/chitat-online/?b=197252&pg=1

 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Кузнєцова, Євгенія. Спитайте Мієчку : роман / Є. Кузнєцова. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2021. – 268 с.

 

Євгенія Кузнєцова відома як перекладачка та авторка нонфікшену. «Спитайте Мієчку» стала першою художньою книжкою авторки і потрапила в короткий список «Книги року BBC-2021». Також книга отримала спеціальну відзнаку від журі Премії Європейського Союзу з літератури.
Якщо Вам хочеться перепочити, в певному сенсі сховатися від шаленого тиску реальності життя, ця книга – саме те! Ця оповідь дуже лагідно пригорне, надихне та залишить теплий післясмак.
Мієчка та Лілічка беруть паузу від бурхливого життя та на літо повертаються у дім дитинства, до бабусі Теї (Теодори). Кожна незабаром має ухвалити доленосне рішення, на яке у жодної нема ні сил, ні особливого бажання. Тому дівчата вирішили заховатися від світу в будинку-прихистку бабусі Теї. Всім нам хотілося б мати такий собі острів, на якому можна сховатися від буревію життя. «Життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись». Для героїнь книги будинок бабусі – саме такий острів. Згодом до них приєднаються їхня мати Марія та їхня кузина, «амбітна і вагітна» Марта.
Тут ми зустрічаємо господиню дому, бабусю Теодору. Їй 96 і вона любить свого рудого кота і дівчаток, навіть якщо їм вже давно не 3, не 5 і навіть не 16, береже родинний будинок і цілком дає собі раду. До неї повсякчас можна приїхати, вона завжди буде тобі рада, вислухає. А отже, дитинство в героїнь ще не зовсім скінчилося. Вони виросли, вивчилися, хтось вже має дітей – але завжди мають можливість повернутися «додому».
Жіноча комуна на віддалі від шуму та турбот міста поповнюється іншими героями. На порозі помешкання з’являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Жіночий світ описаний так щиро і просто самими жінками. Чотири покоління зі своїми проблемами, труднощами та переживаннями.
Завершується історія тим, що всі роз’їжджаються, бо ж літо скінчилось. А поки воно було – був і розмірений сільський побут, розмови про буденне та заповітне, страждання за чоловіками й дітьми, вирощування гарбузів і вирішення долі яблуневого саду. Нічого особливого.
Але книжка має дивовижний ефект занурення. Усі, хто хоч раз їздив на літо до бабусі у село, згадають своє дитинство. А стосунки між жінками такі близькі й такі типові, що багато хто проасоціює себе з тією чи іншою особою. Тут немає особливих драм, час тече своїм плином, і стається все те, що неминуче має статися. Словом, – книга про життя. Можливо, дещо ідеалізовано. Особливо приємно зануритись в цю атмосферу влітку. Заховатись в цей будинок з ожиною, хмелем, гарбузами і яблуневим садом.
Мова оповіді дуже соковита, легка, пересипана подекуди чудовим гумором. Історію прочитала за день і відчуваю, що з часом ще повернуся. Для мене особисто – це дуже тепла і затишна історія. Бо завжди варто пам'ятати, що близькі та рідні і час, проведений із ними, – це найважливіше.
 

Олена Швіндіна, головна бібліотекарка відділу періодики

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Луї де Фюнес: «Страх необхідний, щоб перевершити себе»

(продовження)

 

У віці одинадцяти років у ліцеї він уже грав роль жандарма в учнівському спектаклі, а залученню до акторської професії пізніше завдячував актору, сценаристу та режисеру Даніелю Желену.
Грошей не вистачало, родина де Фюнеса та їхні друзі жили одним днем. Желен порадив почати з масовки. Добре поінформований друг повідомляв, які фільми зніматимуться. Справжній роман із кіно почнеться в Фюнеса після Другої світової, до того ж він встигне отримати уроки майстерності у французького актора та засновника паризьких драматичних курсів власного імені Рене Симона. 
Дебют стався в 1945-му в епізоді стрічки «Барбізонська спокуса» (реж. Ж Стеллі). Свою першу головну роль браконьєра Блеро він отримає тринадцять років потому в стрічці «Не спійманий – не злодій» режисера Іва Робера, після чого його спіткає чимала популярність – постійна супутниця життя.
Початок п'ятдесятих виявиться шаленим за затребуваністю: Фюнес грав у п'єсі Фейдо «Блоха у вусі» у театрі «Монпарнас», після закінчення мчав до театру «Берне» на Єлисейських Полях, щоб зіграти в трупі Бранкіньолей перший скетч «Бубуль і Селекція». «Швидко напнувши фрак, він виходив у зал під руку з Колетт Броссе, коли там з'являвся бармен – Робер Дері з чашкою кави і, послизнувшись, виплескував її вміст йому в обличчя. Впевнені, що це справжній клієнт, глядачі висловлювали повне захоплення. Потім перебігав вулицю, щоб з'явитися в іншому театрі ще в одному скетчі, вже в ролі пожежника зі шлангом у руках. Якось увечері, побачивши його у цьому костюмі на вулиці, швейцар відомого кабаре почав терміново евакуювати гостей. Потім їхав на метро на вулиці Кюжас, де зображував Клошара…».
Справжній успіх настане після сорока, і він часто говорить, що спирається на десятиріччя невдач. Усе життя Луї де Фюнес вважав себе невдахою, журналісти після інтерв`ю відверто дивувались, як цій похмурій людині зросту ледь більше півтора метри, вдається смішити всю Францію. де Фюнес із неперевершеним почуттям гумору, наближеним іноді до сарказму,  пояснював: «Я торгую веселощами з дев`ятої ранку до сьомої вечора».
До виходу на сцену актор готувався завжди старанно. Гримувався, повторював текст, відпочиваючи на кушетці, проганяв непотрібні думки і перемагав страх, що неодмінно охоплював його перед виставою.
Його ніколи не цікавило життя шикарне, зручне – так. Між люксовим рестораном і простенькою закусочною він обирав другий варіант, бо до вподоби йому були скромні страви та прості люди. Якщо, на своє нещастя, був званий у місця для снобів, то з самого ранку починав вередувати і псував близьким увесь день: «Доведеться ввечері вбратися мавпою! До того ж вони розраховують, що я їх потішатиму!».
Про нього говорили багато заздрісної брехні, особливо про стосунки з колегами. Вигадували, що він спеціально прохає, щоб їх знімали лише зі спини і ніколи не поступиться місцем зірки. Все було з точністю до навпаки: він завжди приходив партнерові на допомогу та наполягав, щоб ім`я колеги писали на афіші тим самим шрифтом, що й власне.
«Жак Дінам, Гі Гроссо та Мішель Модо складали його «ближнє коло»: їхня вірна дружба заспокоювала».
Відомий та невідомий Луї де Фюнес у продовженні «Території особистості»

Олена Ємельянова

 

 

«Я хочу, щоб цей вибагливий глядач залишався незмінно зі мною. Діти люблять розвагу і не ставлять зайвих питань – наскільки добре і чи розумно звучить текст. Розсмішити дитину дуже важко. Звичайно, його бавлять гегі мультфільмів, або вид лиходія, що падає з десятого поверху, або коли на вовчу голову виливають відро води тощо. Але, маючи намір розповісти дитині смішну історію, треба вміти її зіграти. Оскільки вона не має упереджень стосовно навколишнього світу, вона не аналізує того, що ми їй розповідаємо. Тільки щирість переконає її, що перед нею негативний чи дурний персонаж. До того ж, граючи будь-які почуття, не треба перегравати, щоби це не мало вигляду драми. Особливо при показі низьких почуттів. Діти люблять жорстокість, але, «навмисно» лише зашкодить, а не впевнить».

«Страх необхідний, щоб перевершити себе».

 
«Слухай уважно партнера. Не думай про свою репліку. В даний момент я не хотів би, щоб ти знав, що треба говорити. Просто коли я скажу: «Ви смієтеся з мене?» – Порахуй: раз, два, три. Важлива інтонація, з якою ти скажеш свою репліку. Адже в житті, розмовляючи з людиною, ти не відповідаєш одразу. Ти витримуєш невелику паузу. Найгірше, якщо всі зрозуміють, що ти готуєшся випалити репліку. Це помітять зі твоєї думки. Якщо ти вмієш слухати, то це дев'яносто відсотків успіху. Слухати треба не себе, а партнера».
 
«Те, чим ти можеш насмішити на вечірці друзів, не викликає сміху у глядача. Ти досягнеш результату, лише намагаючись бути щирим. Щоб досягти цієї горезвісної щирості, не стеж за своєю грою, не слухай себе і, головне, не користуйся чужими штампами».
 
«Так приємно, коли тобі аплодують щовечора і просять автографи при виході з театру! Не забувай про те, що завтра маєш чергову виставу. Якщо ти розтратиш сили напередодні, тобі не вистачить енергії і ти погано зіграєш!»
 
«Єдине, чого я завжди домагався, це сміх глядача! І тепер все буде так само. Я ніколи не погоджусь, як Бурвіль, на серйозні ролі. Це не мій коник. Він починав із опереткових ролей і лише пізніше прийшов до комедійних. Шкода, що в моєму жанрі так мало добрих сценаріїв. Тому що писати комедії значно складніше».
 
«Я постійно відчуваю спокусу вдатися до розваг і комфортного життя. Якщо я спочиву на лаврах, експлуатуючи свій успіх, то стану лише хорошим маленьким актором, від якого не можна очікувати сюрпризу…».
 

Далі буде.

 

Фото https://www.amazon.co.uk/Louis-Fun%C3%A8s-parlez-trop-enfants/dp/2749129745

 

Джерела:

Комики мирового экрана [Текст] / сост. В. С. Головской. - М. : Искусство, 1966. - 288 с. : ил.

Минченок Д. Люби, Луи! / Д. Минченок // Огонек.– 2003.– № 10.– С. 50–52.

Lois de Funes // Fran Cite.– 2009.– № 4 (42).– P. 10–11.

***

https://mari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/SUCH_PROBL_HUD_OSVITY_7.pdf

https://www.imdb.com/name/nm0000086/bio/

https://en.unifrance.org/directories/person/118743/louis-de-funes

https://frenchmoments.eu/top-10-funniest-movies-starring-louis-de-funes/

https://disgustingmen.com/lichnosti/louis-de-funes

https://www.rottentomatoes.com/celebrity/louis_de_funes

https://readli.net/chitat-online/?b=197252&pg=1

 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Територія особистості

Луї де Фюнес: 
«…Я маю відразу здивувати глядача…»
(продовження)

 

Луї та Жанна познайомились під час окупації 1942 року в школі джазу. Дівчина побачила об`яву про набір цілком випадково, Луї ж записався до школи напередодні з бажанням опанувати нотну грамоту, хоча вже успішно грав на роялі в «Горизонті» – одному з барів у районі площі Мадлен. «Я грав по дванадцять годині без перерви, – згадував він. – Перед початком мені давали п'ять хвилин, щоб поїсти в гардеробі. Не дозволяли навіть сходити до туалету. І вимагали, щоб я постійно усміхався».
Освічена дівчина з поважної родини, яка захоплювалась Лафонтеном і знала його всього напам`ять, була ошелешена геніальністю нового знайомого з першої ноти. Вона прохає Луї про уроки музики, він, в свою чергу, запросить її на вечерю до «Горизонту». Сервіровка була чудова, згадує закохана дівчина, напевно Луї, бажаючи здивувати, витратив на омари та шампанське всю зарплатню.
Викладачі школи джазу не розуміли навіщо йому займатись, грав він насправді феноменально, і вчителі побоювалися, що їхні поради лише занапастять його талант. Усе життя він захоплювався саме джазом, на день народження близькі завжди дарували йому новий альбом улюблених піаністів Оскара Питерсона або Еррола Гарнера, саме на це й сам витрачав останні кошти. В будинку, де мешкав, завжди стояв рояль, але на ньому Луї майже не грав, можливо, щоб не згадувати пов`язані з цим складні часи. На клавіші сердився так само, як і на іспанську мову, якою відмовлявся говорити. Улюблені співаки – Моріс Шевальє і Жільбер Беко.
Його особлива експресивна манера вести діалог й існувати в кадрі та на сцені, була прокреслена саме інтонаціями «музики, що говорить правду». «Музичне обдарування відіграло велику роль у його кар'єрі. Воно допомагало йому, зокрема, заповнювати горезвісні паузи перед тим, як вимовити репліку. Ці паузи залежали від серйозності того, що він почув або дізнався від партнера. Подібно до соліста-співака, який погодить своє виконання з оркестром, він умів використати очікувану ноту з деяким відривом, надавши їй тим самим особливого значення».
«Фредерик Шопен мав слабенький рояль і не мав щасливої можливості почути власні вальси у виконанні батька, зіграні на великому Steinway. Жанові Аную пощастило більше: він почув свій вальс перетвореним, завдяки грі мого батька», – читаємо в книзі спогадів синів де Фюнеса. Йшлося про п`єсу «Вальс тореадорів», поставлену в 1970-ті в театрі на Єлисейських полях.
Отже, 1942… Час небезпечний, в «Горизонті» завжди повно фашистів, а Луї вкладав у свої куплети відверто протестні та провокативні рядки. І фашисті, схожі на «тигрів під анестезією», охоче підспівували, американські тексти, не розуміючи підступності. Якось завсідник став чіплятися до Жанни, але Луї швидко та безстрашно знайшовся: «Герр Фрідріх, дозвольте вам представити мою наречену!». Саме того вечора він сказав дівчині, що вони заручені, зовсім забувши, що на той час уже був одружений і мав сина. Справедливості ради, треба зазначити, що з сином бачитися йому забороняли, а розлучитися він з його перша дружина вирішили через місяць спільного життя. З Жанною Луї одружується рік потому, в шлюбі з'являється двоє синів Патрик і Олів`є.
Блукати Парижем під час комендантської години було для закоханих цілковитим самогубством. «Патрулі забирали в заручники всіх схоплених городян і розстрілювати на горі Мон-Валерьєн. Саме тому дядько Анрі, який разом із дружиною тримав готель за два кроки від будинку Жанни, запропонував Луї чудовий номер. Якось покоївка Симона, відкривши двері гестапівцям і почувши, що вони бажають бачити Луї де Фюнеса, бо Служба обов'язкової трудової повинності потребувала робочої сили, не розгубилася і сказала, що він залишив готель і поїхав «невідомо куди». Фактично вона врятувала його життя та долю всесвітнього кінематографа, не кажучи вже про театр.
Улюбленець долі Луї де Фюнес у продовженні «Території особистості».
 

Олена Ємельянова

 

«Не говоріть про мене занадто багато, діти мої! Адже на землі стільки людей куди цікавіших від мене».

 

«Під якісну музику набагато простіше зображати елегантного чоловіка».
 
«Простим людям дуже притаманний здоровий глузд, але вони стають чудовиськами, коли їх очолюють безумці».
 
«Коли бачиш справжні витвори мистецтва, мимоволі замислюєшся, скільки часу витрачається на чвари. Силові прийоми людей із претензіями при цьому мають вигляд ще нестерпніший!».
 
«Мої батьки ніколи не одружилися б, якби не мали на всіх однакових поглядів».
 
«Мене дуже лякає вихід на сцену після підняття завіси. Я маю відразу здивувати глядача, звабити його, зацікавити сюжетом. І аж ніяк не розчарувати, хоча небезпека підстерігає мене на кожному кроці. Головне, слід бути досить переконливим».
 
«Після шістдесяти п'яти, діти мої, на тебе починають поглядати скоса. Ти вже вилучений із ужитку. Уявляю собі сценку, коли поліцейський зупиняє такого старого та вимагає його документи. "Скільки вам років?" – "Тридцять шість". – "Ось як!" І бідолаха починає, незважаючи на подагру, стрибати, як хлопчик».
 

Далі буде.

 

Фото https://disgustingmen.com/lichnosti/louis-de-funes

 

Джерела:

Комики мирового экрана [Текст] / сост. В. С. Головской. - М. : Искусство, 1966. - 288 с. : ил.

Минченок Д.  Люби, Луи! / Д. Минченок // Огонек.– 2003.– № 10.– С. 50–52.

Lois de Funes // Fran Cite.– 2009.– № 4 (42).– P. 10–11.

***

 

https://mari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/SUCH_PROBL_HUD_OSVITY_7.pdf

https://www.imdb.com/name/nm0000086/bio/

https://en.unifrance.org/directories/person/118743/louis-de-funes

https://frenchmoments.eu/top-10-funniest-movies-starring-louis-de-funes/

https://disgustingmen.com/lichnosti/louis-de-funes

https://www.rottentomatoes.com/celebrity/louis_de_funes

https://readli.net/chitat-online/?b=197252&pg=1

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут