Лариса Денисенко:
«Я вірю в успішні
історії простих людей» (завершення)
«Авторка
понад десяти романів для дорослих читачів та чотирьох книжок для дітей. У 2006
дебютувала як дитяча авторка з прозовою книжкою «Ліза та Цюця П.». Видала серію
«Правобуквариків» – дитяче видання про права людини. 2017 року вийшла книжка
«Майя та її мами», присвячена різним типам родин. Її дитячі твори включено до
шкільної програми з літературного читання у 1–4 класах. Вона називає себе
правозахисним терапевтом, проводить тренінги для вчителів права, бо теорія в
підручниках, на її думку, суцільно
недосконала».
Лариса збирає равликів, бо вони для неї «дуже мистецькі, виразні, кумедні, подібні
на жирафів, на французьких бульдогів». Її перший равлик, подібний на
сумного привида, знайшов її у Львові. Інших почала збирати, щоб йому не було самотньо.
Зараз має цих маленьких див понад дві сотні.
Головними якостями для неї є «гідність, повага до гідності іншого,
незалежність, рівність, справедливість, толерантність, доброзичливість,
саморозвиток, любов, делікатність, приватність, співчутливість».
Дуже любить дізнаватися нове про будь-яку іншу
країну, інший світ. «Людина, котра
потрапляє в іншу країну буквально на кілька днів, настільки бурхливо живе,.. що
притягує пригоди, всмоктує в себе новини, інформацію, досвід з шаленою
швидкістю та в шаленому обсязі…». В Сеулі народився її роман, який вона умовно
назвала «Привіт», де «йдеться про
українців, американців, корейців, поляків, грузинів, литовців, і про те, як
вони спілкуються в Південній Кореї, куди закинула їх доля». Вона мріє пожити
«незаклопотаною» особою за кордоном кілька місяців поспіль та написати роман
про власне сприйняття цієї країни, а так само про те, як ця країна й люди
сприйняли її.
Лариса Володимирівна за те, щоб людина ніколи
не почувалася таким собі гвинтиком, і цілковито вірить в успішні історії
простих людей. Сталево-людяній та беззахисній, як равлик, Денисенко, завжди є
перед ким відчувати себе винною або вибачатись: перед родиною, читачами,
друзями, навіть перед собакою. Так, часу в неї обмаль, але готувати вміє вона
не лише шпроти, як дехто уявляє, а й камбалу з овочами, салати, перці,
фаршировані сиром та часником; запечену індичку, цвітну капусту із сиром та
яйцем, квасолевий суп.
Письменниця, яку варто почитати, послухати та телепрограми
якої, увійшли до найкращих зразків сучасного телебачення. Людина з класним
почуттям гумору та вишуканої іронії. Правник, який ніколи, за власним
ствердженням та настановою чудового київського адвоката Григорія Гінзбурга, не
перетвориться на атрибут юриспруденції та нещирості світу, людина, яка є
справжнім авторитетом часу. Лариса Денисенко у завершенні «Пунктиру».
«…я йду
шляхом свого персонажу, мені це цікаво, він для мене живий, я намагаюся вкласти
в нього свої відчуття та спостереження, сприйняття його чи мене як автора
соціумом мене мало обходить. Намагаюся писати відверто. А відверто писати не
важко, не важливо говориш ти від імені жінки, або чоловіка, важливо: не
фальшувати».
«Я не
конфліктна людина і до того ж люблю людей. Моя подруга – Ірен Роздобудько,
протягом дня ми обмінюємося кількома листами по електронці, часто бачимося, я
дуже рада, що ми стали подругами. Товаришую з Світланою Поваляєвою, з якою ми
можемо годинами реготати над якимось казна-чим до сліз; з Андрієм Кокотюхою, з ним
ми також годинами можемо співати пісню про танкістів; Наталкою Очкур, тонкою
містично-романтичною натурою. З кумедною Мариною Медніковою ми подолали шлях до
печер Василіанського монастиря і відбулися легким жахом в місцевій маршрутці. З
інтелігентнішим Андрієм Курковим ми весело співали пісні міського фольклору
майже весь шлях з Львову до Києва. Нещодавно я познайомилася з Мариною Соколян,
дуже хотіла з нею познайомитися, і не жалкую, вона – фантастична дівчина з
чудовим почуттям гумору. Те саме можу сказати про поеток Женю Чупріну та
Татіану Комарову.
«Я не
знаю, чи можна розкрити душу нашого співвітчизника жовтими і блакитними барвами
одягу. Треба, мабуть, побачити їх на грецькому хлопцеві, скажімо, який вирішив
тобі сподобатися, і тоді послухати своє серце. Мені здається, що пульс стане
частішим. Бо для нас жовте-блакитне стало рідним. Хіба б ви не порадувалися,
коли б побачили на светрі японця Козака Мамая або каштанову пірамідку з листям?
Думаю, обов'язково зраділи би. Нам є чим пишатися, принаймні, я переконана, що
наша національна символіка – позитивна!».
«Я все
пропускаю через себе. Що б не відбувалося з моїми друзями: радість, сум,
хвилювання, депресія, піднесення – я все пропускаю через себе. Якщо мені не
зупинитися, я можу втрапити в той самий стан, і це добре, якщо цей стан – щастя
або радості. Краще сісти, подумати й виписати це. Можливо, так знайдеш доречну
пораду, яка допоможе і мені, і друзям. Я більш ніж переконана, що будь-яка
людина, яку ви знаєте, сповнена історіями, враженнями, відчуттями, спробуйте
знайти ту кнопку, яка дозволить вам розкрити цю людину – і вам дійсно не
захочеться ніяких особливих сюжетів, бо людина, сприйняття людини – це цілий
Світ».
«Я не
відпочиваю, я змінюю тип роботи. Інколи бувають такі стани, що хочеться або вже
вкластися до лікарні, або податися у повноцінний відпочинок, ніж працювати 16
годин на добу із температурою та кашлем. Але це швидко минається. Бо насправді
я люблю роботу та свій темп. Один з моїх чоловіків говорив: «Що поробиш, мене
зробили в ларго. А тебе – в алегро». Він мене навчив поважати ритми та темпи
інших людей, усвідомити це і сприйняти, але це все одно подекуди дратує. Коли
стоїш повністю готова до вечірки, а інші сидять у ванній, курять на балконі,
смакують каву – ларгують собі, не квапляться».
«Я
намагаюся говорити з людьми, навіть коли ми маємо ціннісно-різний хребет. Це
дуже важко. Це все одно, що людина думає, що їй ламають спину. По суті, це буде
два монологи. І якщо я можу врівноважити себе – намагаюся достукатися. То
агресія не буде достукуватися – вона з ноги ламає двері. Але я завжди пробую
говорити з людьми, навіть якщо вони говорять неприємне».
«Я вірю в
успішні історії простих людей. І про їхні перемоги в захисті своїх прав слід
говорити вголос».
«Я от
хочу, щоб людина не відчувала себе гвинтиком. А мала перед очима приклади
реалізованих практик захисту. Це дуже важливо. Тим більше нині, коли в Україні
триває збройний конфлікт, і збільшується кількість вразливих груп».
Фото, https://zmina.info/articles/pravozahisna_terapijia_5_korotkih_istorij_vid_larisi_denisenko-2/
Джерела:
Денисенко, Лариса. Відлуння: від загиблого діда до померлого: роман / Л. Денисенко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвіля, 2012. – 320 с.
Денисенко, Лариса. Ліза та Цюця П. / Л. Денисенко. – Київ Грані-Т, 2007. – 112 с. – (Сучасна дитяча проза).
Денисенко, Лариса Володимирівна. Нова стара баба: [повісті] / Л. Денисенко; авт. передм. Т. Трофименко. – Харків : Кн. Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2013. – 272 с.: іл.
Денисенко, Лариса. Про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ / Лариса Денисенко. – Київ: Грані-Т, 2008. – 128 с. – (Життя видатних дітей).
Денисенко, Лариса. Танці в масках: роман / Л. Денисенко. – Київ: Нора-Друк, 2006. – 212 с. – (Сер. ПК (Популярні Книжки)).
Денисенко, Лариса. Усміхаки. Все, що треба знати про собак / Л. Денисенко. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2018. – 123 с.
Денисенко, Лариса. Майя та її мами / Л. Денисенко ; худож. М. Фоя. – Київ: Видавництво, 2017. – 64 с.: кольор. іл.
Денисенко, Лариса. Я і Конституція / Л. Денисенко [та ін.] ; худож. Ж. Олійник. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 88 с.: іл.
***
https://pen.org.ua/shhodennyky-pro-vijnu-larysa-denysenko
https://web.archive.org/web/20070928142703/http://larysa.com.ua/content/view/12/26/
https://web.archive.org/web/20080929005825/http://life.pravda.com.ua/columns/47fca8474b75c/
https://tomorrowslawyer.org/expert/larisa-denisenko/
https://womenua.today/en/projects/larysa-denysenko/
https://coollib.net/a/36879
https://marieclaire.ua/uk/obshhestvo/bookshelfy-larisa-denisenko-pismennitsya-pravozahisnitsya
https://zmina.info/articles/pravozahisna_terapijia_5_korotkih_istorij_vid_larisi_denisenko-2/
https://wz.lviv.ua/interview/174208-larysa-denysenko-ya-ne-vidpochyvaiu-ia-zminiuiu-typ-roboty
https://zn.ua/ukr/SOCIUM/larisa_denisenko_korporatsiya_idiotiv_e_skriz.html
Немає коментарів:
Дописати коментар