.jpg)
Луї де Фюнес: «Страх необхідний, щоб перевершити себе»
(продовження)
У віці одинадцяти років у ліцеї він уже грав
роль жандарма в учнівському спектаклі, а залученню до акторської професії пізніше
завдячував актору, сценаристу та режисеру Даніелю Желену.
Грошей не вистачало, родина де Фюнеса та їхні
друзі жили одним днем. Желен порадив почати з масовки. Добре поінформований
друг повідомляв, які фільми зніматимуться. Справжній роман із кіно почнеться в
Фюнеса після Другої світової, до того ж він встигне отримати уроки майстерності
у французького актора та засновника паризьких драматичних курсів власного імені
Рене Симона.
Дебют стався в 1945-му в епізоді стрічки
«Барбізонська спокуса» (реж. Ж Стеллі). Свою першу головну роль браконьєра
Блеро він отримає тринадцять років потому в стрічці «Не спійманий – не злодій»
режисера Іва Робера, після чого його спіткає чимала популярність – постійна
супутниця життя.
Початок п'ятдесятих виявиться шаленим за
затребуваністю: Фюнес грав у п'єсі Фейдо «Блоха у вусі» у театрі «Монпарнас»,
після закінчення мчав до театру «Берне» на Єлисейських Полях, щоб зіграти в
трупі Бранкіньолей перший скетч «Бубуль і Селекція». «Швидко напнувши фрак, він виходив у зал під руку з Колетт Броссе, коли
там з'являвся бармен – Робер Дері з чашкою кави і, послизнувшись, виплескував
її вміст йому в обличчя. Впевнені, що це справжній клієнт, глядачі висловлювали
повне захоплення. Потім перебігав вулицю, щоб з'явитися в іншому театрі ще в
одному скетчі, вже в ролі пожежника зі шлангом у руках. Якось увечері,
побачивши його у цьому костюмі на вулиці, швейцар відомого кабаре почав
терміново евакуювати гостей. Потім їхав на метро на вулиці Кюжас, де зображував
Клошара…».
Справжній успіх настане після сорока, і він
часто говорить, що спирається на десятиріччя невдач. Усе життя Луї де Фюнес вважав
себе невдахою, журналісти після інтерв`ю відверто дивувались, як цій похмурій
людині зросту ледь більше півтора метри, вдається смішити всю Францію. де Фюнес
із неперевершеним почуттям гумору, наближеним іноді до сарказму, пояснював: «Я
торгую веселощами з дев`ятої ранку до сьомої вечора».
До виходу на сцену актор готувався завжди
старанно. Гримувався, повторював текст, відпочиваючи на кушетці, проганяв
непотрібні думки і перемагав страх, що неодмінно охоплював його перед виставою.
Його ніколи не цікавило життя шикарне, зручне –
так. Між люксовим рестораном і простенькою закусочною він обирав другий варіант,
бо до вподоби йому були скромні страви та прості люди. Якщо, на своє нещастя,
був званий у місця для снобів, то з самого ранку починав вередувати і псував близьким
увесь день: «Доведеться ввечері вбратися
мавпою! До того ж вони розраховують, що я їх потішатиму!».
Про нього говорили багато заздрісної брехні, особливо
про стосунки з колегами. Вигадували, що він спеціально прохає, щоб їх знімали
лише зі спини і ніколи не поступиться місцем зірки. Все було з точністю до
навпаки: він завжди приходив партнерові на допомогу та наполягав, щоб ім`я колеги
писали на афіші тим самим шрифтом, що й власне.
«Жак
Дінам, Гі Гроссо та Мішель Модо складали його «ближнє коло»: їхня вірна дружба
заспокоювала».
Відомий та невідомий Луї де Фюнес у продовженні
«Території особистості»
Олена Ємельянова
.jpg)
«Я хочу,
щоб цей вибагливий глядач залишався незмінно зі мною. Діти люблять розвагу і не
ставлять зайвих питань – наскільки добре і чи розумно звучить текст. Розсмішити
дитину дуже важко. Звичайно, його бавлять гегі мультфільмів, або вид лиходія,
що падає з десятого поверху, або коли на вовчу голову виливають відро води тощо.
Але, маючи намір розповісти дитині смішну історію, треба вміти її зіграти.
Оскільки вона не має упереджень стосовно навколишнього світу, вона не аналізує
того, що ми їй розповідаємо. Тільки щирість переконає її, що перед нею
негативний чи дурний персонаж. До того ж, граючи будь-які почуття, не треба
перегравати, щоби це не мало вигляду драми. Особливо при показі низьких
почуттів. Діти люблять жорстокість, але, «навмисно» лише зашкодить, а не
впевнить».
«Слухай уважно партнера. Не думай про свою репліку. В даний момент я не хотів би, щоб ти знав, що треба говорити. Просто коли я скажу: «Ви смієтеся з мене?» – Порахуй: раз, два, три. Важлива інтонація, з якою ти скажеш свою репліку. Адже в житті, розмовляючи з людиною, ти не відповідаєш одразу. Ти витримуєш невелику паузу. Найгірше, якщо всі зрозуміють, що ти готуєшся випалити репліку. Це помітять зі твоєї думки. Якщо ти вмієш слухати, то це дев'яносто відсотків успіху. Слухати треба не себе, а партнера».
«Те, чим ти можеш насмішити на вечірці друзів, не викликає сміху у глядача. Ти досягнеш результату, лише намагаючись бути щирим. Щоб досягти цієї горезвісної щирості, не стеж за своєю грою, не слухай себе і, головне, не користуйся чужими штампами».
«Так приємно, коли тобі аплодують щовечора і просять автографи при виході з театру! Не забувай про те, що завтра маєш чергову виставу. Якщо ти розтратиш сили напередодні, тобі не вистачить енергії і ти погано зіграєш!»
«Єдине, чого я завжди домагався, це сміх глядача! І тепер все буде так само. Я ніколи не погоджусь, як Бурвіль, на серйозні ролі. Це не мій коник. Він починав із опереткових ролей і лише пізніше прийшов до комедійних. Шкода, що в моєму жанрі так мало добрих сценаріїв. Тому що писати комедії значно складніше».
«Я постійно відчуваю спокусу вдатися до розваг і комфортного життя. Якщо я спочиву на лаврах, експлуатуючи свій успіх, то стану лише хорошим маленьким актором, від якого не можна очікувати сюрпризу…».
Немає коментарів:
Дописати коментар