Луї де Фюнес: «Так
приємно, коли тобі аплодують щовечора»
(продовження)
Образ завжди видавався йому важливішим за
текст, саме тому він завжди мріяв знятися в німому кіно. Його вабили комедії за
участі Стена Лоурела, Олівера Харді, Чарлі
Чапліна, і доволі часто він влаштовував близьким кіноперегляди. «…купив усі їхні фільми на вузькій плівці і
любив демонструвати вечорами після вечері у спеціально обладнаній для цього
більярдній».
Його міміка була неповторною, авторською,
завжди викликала багато здивувань, захвату, сперечань. Недарма актора називали
людиною сорока обличь за хвилину. Мімічна досконалість була результатом великої роботи та ретельної
підготовки. До того ж спробою не зійти з глузду в тяжкі часи роботи тапером в
переповненому фашистами барі. Значення відіграло й уважне спостереження за
людьми і тваринами, що давало можливість природньо наслідувати. «Його робота була ближче до праці
карикатуриста, ніж годинникаря. Протягом своєї кар'єри він, боячись
заштампуватися, часто вносив виправлення у свою гру. Дружина дуже допомагала
йому, попереджаючи про підводні камені, про повторення комічних ефектів».
Луї майстерно віддзеркалював підглянуте в цирку
та зоопарку, але спостерігати за людиною щохвилини для нього було найцікавішим.
«Весь день він записував на клаптиках
паперу поведінку, жести та ходу людей, з якими спілкувався. На відміну від
Джейн Гудолл, він не ризикував життям, але теж повинен був залишатися
непоміченим, щоб його сусіди проявили себе в їхньому справжньому світлі. А це
не просто, коли ти зірка!».
Син Олів`є, який мав невеличкий акторський
досвід згадував найкращі уроки батька з професії: «Ніколи не вважаючи, що досяг вершини, він часто говорив про те, що
іноді доводиться переглядати свої досягнення, а також міркував про прагнення
досконалості, яке вважав для себе обов'язковим, щоб досягти горезвісної
правдивості, здатної викликати сміх».
Знався актор і на технічних тонкощах: значенні
світла, звуку, зворотної зйомки, панорами, голосу за кадром. На думку Олів'є,
розум батька нагадував величезну дослідницьку лабораторію «Не було жодної вистави, в якій він би не знаходив новий погляд, жест,
вираз обличчя, а то й цілий імпровізований скетч». Кар`єра ж для нього, на
думку сина Патрика, була схожа на будинок, потрапити в який можливо було, лише
піднявшись сходами, на кожному майданчику зупиняючись перепочити.
У 1960-их починається справжній зірковий
кіношлях, щороку Луї де Фюнес знімається у декількох стрічках Справжню
популярність принесла роль комісара Жюва у трилогії про Фантомаса режисера
Андре Юнебеля. Звичайно ж, згадуємо й «Роззяву» (реж. Жерар Урі, 1965) та «Велику
прогулянку» (1966 р.) з неперевершеним комічним тандемом – Луї де Фюнес і Бурвіль.
Сучасники акцентували й на його дивовижному
чутті, що дозволяло виявляти найдрібніші та непомітні іншим, але при цьому
головні нюанси в характері та ситуаціях. Порівнювали це зі здібностями медіума,
бо інакше неможливо пояснити такий вплив актора на натовп. Присутні ж на його
виставах часто висловлювали занепокоєння станом здоров'я актора. «Ви, мабуть, абсолютно спустошені після
такої темпераментної гри! Скільки кіло ви втрачаєте під час вистави? Ваша гра –
справжній марафон! – казали йому».
Він був стовідсотково актором театральним, де
на відміну від кіно мав безпосередній контакт із глядачем та чарівну
непередбачуваність моменту. Але мало хто знав, як захоплювався, стовідсотково
відмінними від того, що робив, американськими серіалами, мріяв зіграти «Скупого» Мольєра та знятися в
Романа Поланскі, з яким якось обідав у готелі «Плаза Атене». «Їхня взаємна повага могла обернутися
плідною співпрацею, якби не особисті проблеми, які довго заважали цьому великому
режисеру працювати в кіно».
Олена Ємельянова
«Я сумую
один у своїй кімнаті».
«Якщо
завтра мій фільм провалиться чи я зламаю ногу і не зможу зніматись, ці люди й
не згадають про мене. Вони повернуться до мене спиною».
«Якщо є
порошинка на піджаку, люди тільки це й помітять».
«Я люблю
гуляти цвинтарями. Там принаймні зустрічаєш мовчазних людей, які нікому не
суперечать».
«Я
звичайнісінька людина, така ж, як усі, і мені пощастило в житті не більше і не
менше, ніж іншим. Просто коли мені посміхнулась удача, я зумів зловити її і
втримати. Вона досі зі мною, і я щасливий!».
«Я
загубив кураж. Те, що я роблю, нікуди не годиться. Я граю, але очі порожні. Так
буває, коли ти говориш з людиною, а вона думає про інше або з офіціантом, який
приймає замовлення, спостерігаючи за машинами, що проїжджають».
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар